- головна (сайт)- - головна (словник)- - дружній сайт -

 

 

 

ЦАНГА (нім. Zange, букв. – кліщі) – пристрій на металорізних верстатах, яким затискують матеріал або інструмент.

ЦАПФА (нім. Zapfen) – частина валів та осей машин, якою вал (вісь) спирається на підшипник.

ЦЕЗАР, КЕСАР (лат. Caesar) – в Стародавньому Римі з 2 ст. титул спадкоємця престолу. В 4 – 5 ст. титулом цезаря називали носія самодержавної влади взагалі. Від імені Юлія Цезаря, який у 40-х pp. до н. е. запровадив у Римі свою одноособову владу.

ЦЕЗІЙ (від лат. caesius – блакитний, сіро-блакитний) – хімічний елемент, символ Cs, ат. н. 55; м’який метал сріблястого кольору, належить до лужних металів. Застосовують у виробництві фотоелементів.

ЦЕЗУРА (лат. caesura, від caedo – відрубую) – 1) Обов’язкова для даного віршованого розміру пауза в середині віршованого рядка. 2) Межа між частинами музичного твору.

ЦЕЙНЕРИТ – штучний мінерал класу фосфатів, зеленуватого кольору. Радіоактивний. У природному стані відомий метацейнерит. Від прізвища німецького вченого Г. Цейнера.

ЦЕЙТЛУПА (нім. Zeitlupe, від Zeit – час і Lupe – лупа) – високошвидкісний кінознімальний апарат. Застосовують для дослідження процесів, які відбуваються дуже швидко.

ЦЕЙТНОТ (нім. Zeitnot, від Zeit – час і Not – потреба) – 1) Нестача часу на обдумування ходів у шахових і шашкових партіях. 2) Переносно – нестача часу.

ЦЕЙХГАУЗ (нім. Zeughaus, від Zeug – зброя і Haus – будинок) – складське приміщення для зберігання запасів зброї, спорядження, обмундирування, продовольства тощо.

ЦЕЛЕСТИН (від лат. caelestis – небесний) – мінерал класу сульфатів, блакитного кольору з скляним блиском. Використовують у харчовій та хімічній промисловості.

ЦЕЛІБАТ (лат. caelibatus, від саеlebs – неодружений, самотній) – обов’язкова безшлюбність, запроваджена в 11 ст. для всього католицького духівництва.

ЦЕЛІТ – важкозаймистий препарат целюлози. З Ц. виготовляють кіноплівки і пластмаси.

ЦЕЛОБІОЗА [від целю (лоза) і грец. βίος – життя] – органічна сполука, вуглевод з групи дисахаридів; основна структурна одиниця целюлози. Міститься в соці деяких дерев.

ЦЕЛОЇДИН [від цел (юлоза) і грец. είδος – вид, вигляд] – чиста нітроцелюлоза, виготовлювана з колодію; іде на вироблення фотографічного паперу.

ЦЕЛОН – пластичний матеріал на основі ацетилцелюлози, стійкий щодо діяння тепла й світла. Застосовують для виготовлення кіноплівок, лаків, скла для автомобілів і літаків тощо.

ЦЕЛОСТАТ (від лат. caelum – небо і ...стат) – допоміжний астрономічний пристрій – система з двох плоских дзеркал, з яких одне нерухоме, а друге рухається за допомогою годинникового механізму. Дає змогу вивчати видимий рух небесних світил, що спостерігається внаслідок добового обертання Землі.

ЦЕЛОТЕКС [від целю (лоза) і лат. tex – плетений] – один із замінників шкіри.

ЦЕЛОФАН [від целю (лоза) і грец. φανός – ясний, світлий] – прозора гнучка плівка з віскози. Застосовують як пакувальний матеріал, у поліграфії тощо.

ЦЕЛУЛОЇД, ЦЕЛЮЛОЇД [від целюл (оза) і ...оїд] – пластичний вогненебезпечний матеріал на основі нітроцелюлози. Застосовують переважно для виготовлення небиткого скла, лаків.

ЦЕЛЮЛАЗА – фермент, що гідролізує целюлозу. Міститься в плісеневих грибах, деяких бактеріях тощо. Велику кількість Ц. виділяють бактерії, що живуть у шлунку жуйних тварин.

ЦЕЛЮЛОЗА (від лат. cellula – комірка) – високомолекулярний вуглевод; головна складова частина оболонок рослинних клітин. Інша назва – клітковина.

ЦЕЛЮЛОЇД – див. Целулоїд.

ЦЕЛЮЛЯРНИЙ (від лат. cellula – клітина) – клітинний; той, що складається з клітин.

ЦЕМЕНТ (нім. Zement, від лат. caementum – щебінь, битий камінь) – будівельний матеріал – мінеральна в’яжуча порошкоподібна речовина. Ц. зубний – кісткоподібна тканина, що вкриває шийку й корінь зуба.

ЦЕМЕНТАЦІЯ, ЦЕМЕНТУВАННЯ – 1) Скріплення або покривання цементом. 2) Насичення вуглецем поверхневого шару сталевих виробів, щоб підвищити їхні механічні властивості. 3) Осадження з розчинів більш електропозитивних металів (золота, міді тощо) менш електропозитивними (напр., цинком). 4) Скріплення складових частин гірської породи розчиненими мінеральними речовинами.

ЦЕМЕНТИТ (від цемент) – хімічна сполука заліза з вуглецем (карбід заліза), структурна складова частина сталей і чавунів, що надає їм твердості й крихкості.

...ЦЕН (від грец. καινός – новий) – у складних словах відповідає поняттю «новий», напр. міоцен.

ЦЕНЗ (лат. census, від censeo – роблю перепис, опис) – 1) У Стародавньому Римі періодичний перепис майна громадян для оподаткування. 2) В Західній Європі за середньовіччя подать (чинш). 3) Характерні ознаки, за якими явища й об’єкти, що їх вивчають, відносять до досліджуваної статистичної сукупності (напр., Ц. промислового підприємства). 4) Ц. виборчий – встановлені в конституціях та виборчих законах деяких капіталістичних країн умови, що обмежують право трудящих обирати і бути обраними до представницьких органів.

ЦЕНЗИТАРІЙ (лат. censitarius) – середньовічний селянин, який сплачував натуральний або грошовий оброк, чинш.

ЦЕНОГЕНЕЗИ (від грец. καινός – новий і ...генез) – пристосовні ознаки зародка або личинки до специфічних умов існування. Ц. є, напр., зябра і глоткові зуби у пуголовків, жовток яйцеклітини й зародкові оболонки у вищих тварин.

ЦЕНОЗ (від грец. κοινός – загальний) – те саме, що й біоценоз.

...ЦЕНОЗ (від грец. κοινός – загальний) – у складних словах відповідає поняттю «сукупність», напр. біогеоценоз.

ЦЕНТ (англ., голл. cent, від лат. centum – сто) – розмінна монета: Канади, 1/100 канадського долара; Голландії, 1/100 голландського гульдена; Ліберії, 1/100 ліберійського долара; Шрі-Ланка, 1/100 цейлонської рупії; США, 1/100 долара.

ЦЕНТАВР – див. Кентавр.

ЦЕНТАЛ (англ. cental, від лат. centum – сто) – одиниця ваги в англійській системі мір, що дорівнює 100 фунтам (англійським) – 45,3592 кг.

ЦЕНТИ... (від лат. centum – сто) – те саме, що й санти...

ЦЕНТИФОЛІЯ (лат. centifolia – столиста, від centum – сто і folium – лист) – культурний вид рослин роду роза, що дав початок великій групі сортів троянди паркового типу.

ЦЕНТНЕР (нім. Zentner, від лат. centenarius – той, що містить сто одиниць) – 1) Одиниця маси (ваги), що дорівнює 100 кг. 2) Неметрична міра маси (ваги) в ряді країн, яка дорівнює 100 фунтам. Напр., в Англії і США 1 Ц. дорівнює 45,3592 кг, в Угорщині і Данії – 50 кг, в Австрії – 56 кг, Швеції – 42,5 кг.

ЦЕНТР (лат. centrum, від грец. κέντρον – стрекало, осереддя) – 1) Середня частина чогось. 2) геом. Ц. кола (кулі) – точка, рівновіддалена від усіх точок кола (поверхні кулі). 3) Ц. еліпса – точка перетину великої і малої осей його. 4) фіз. Ц. ваги тіла – точка прикладення рівнодіючої всіх сил ваги, що діють на окремі частинки даного тіла. 5) Великий населений пункт, велике місто. 6) Зосередження великих і важливих сил (напр., науковий Ц., торговельний Ц., промисловий Ц.). 7) Адміністративний Ц. – місто, населений пункт, у якому зосереджено управління районом, областю, краєм, республікою. 8) тех. Деталь металорізального верстата у вигляді конуса для встановлення оброблюваних заготовок.

ЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ (від лат. centralis – серединний) – 1) Зосередження керівництва, управління в єдиному центрі. 2) Зосередження більшої частини державних функцій у віданні центральних установ. 3) Ц. капіталу – процес об’єднання окремих капіталів в один великий, зосереджений у руках одного або групи капіталістів.

ЦЕНТРАЛІЗМ (від лат. centralis – центральний) – 1) Принцип організації системи управління, що полягає в підпорядкуванні місцевих органів, ланок управління, установ центральним. 2) Ц. демократичний – див. Демократичний централізм.

ЦЕНТРИЗМ (від центр) – ворожа марксизмові-ленінізмові опортуністична течія, що виникла перед 1-ю світ. війною в соціал-демократичних партіях 2-го Інтернаціоналу. Прикриваючись марксистською фразеологією, центристи прагнули затушувати й примирити суперечності між революційним марксистським і відверто опортуністичним напрямами. Маскування «лівими фразами» робило центризм, як зазначав В. І. Ленін, значно небезпечнішим і шкідливішим для робітничого руху, ніж одвертий опортунізм.

ЦЕНТРИФУГА (нім. Zentrifuge, від лат. centrum – середина і fuga – втеча) – 1) Апарат, який від дії відцентрової сили розділяє суміші. 2) Пристрій для тренування космонавтів і випробування деяких приладів.

ЦЕНТРОПЛАН (від центр і ...план) – центральна частина крила літака.

ЦЕНТУРІЯ (лат. centuria, від centum – сто) – одиниця військово-політичного поділу громадян у Стародавньому Римі. Комплектувалася залежно від майнового і вікового цензу і спочатку налічувала 100 чоловік. По Ц. відбувалися вибори до народних зборів; кожна Ц. мала один голос.

ЦЕОЛІТИ (від грец. ζέω – киплю, вирую і ...літ) – група мінералів класу силікатів. Безбарвні або білі. Освоєно виробництво штучних Ц., які використовують для очищування води, фарбування тощо.

ЦЕПЕЛІН – дирижабль з металевим каркасом, який обшито тканиною. Від прізвища німецького конструктора Ф. Цеппеліна.

ЦЕРБЕР (лат. Cerberus, з грец. Κέρβερος) – 1) У давньогрецькій міфології триголовий злий пес з хвостом і гривою із змій, що охороняв вхід до потойбічного світу – Аїду. 2) Переносно – лютий сторож.

ЦЕРВІКАЛЬНИЙ [від лат. cervix (cervicis) – шия] – шийний.

ЦЕРЕБРАЛЬНИЙ (від лат. cerebrum – мозок) – мозковий.

ЦЕРЕБРАСТЕНІЯ (від лат. cerebrum – мозок і астенія) – слабкість і підвищена збудливість головного мозку.

ЦЕРЕБРОСПІНАЛЬНИЙ (від лат. cerebrum – мозок і spina – хребетний стовп) – спинномозковий; ц. менінгіт – запалення оболонок головного й спинного мозку.

ЦЕРЕЗИН (від лат. cera – віск) – очищений озокерит; схожий на віск, розтоплюється в інтервалі температур 68 – 72° С. Застосовують як електроізоляційний матеріал, для захисту апаратури від корозії, в медицині тощо.

ЦЕРЕМОНІАЛ (від лат. caeremonialis – той, що стосується культових обрядів) – офіційно прийнятий розпорядок урочистих прийомів, процесій тощо.

ЦЕРЕМОНІАЛЬНИЙ (лат. caeremonialis) – 1) Властивий церемоніалові. 2) Урочистий.

ЦЕРЕМОНІЯ (від лат. caeremonia – благоговіння, культовий обряд, торжества) – 1) Урочистий офіційний акт за встановленим порядком (церемоніалом). 2) Переносно – зовнішні умовності, манірність.

ЦЕРЕМОННИЙ (від церемонія) – 1) Той, що дотримується прийнятого етикету, витончено ввічливий, манірний. 2) Той, що вимагає підвищеного вияву уваги до себе, бундючний.

ЦЕРЕРА [лат. Ceres (Cereris)] – 1) У давньоримській міфології богиня землеробства. 2) Одна з малих планет.

ЦЕРЕУС (від лат. cereus – ніжний, жирний, гнучкий) – рід багаторічних рослин родини кактусових. Поширені переважно в пустелях Центральної і Південної Америки. Плоди деяких видів їстівні. Багато видів культивують як декоративні кімнатні рослини.

ЦЕРІЙ (від лат. Ceres – Церера) – хімічний елемент, символ Ce, ат. н. 58; м’який метал сірого кольору, належить до лантаноїдів. Застосовують у металургії, для виготовлення дугових електродів, кременців для запальничок тощо.

ЦЕРОПЛАСТИКА (від лат. cera – віск і пластика) – скульптура з воску.

ЦЕРУСИТ (від лат. cerussa – білила) – мінерал класу карбонатів, білого кольору з сіруватим, жовтуватим або буруватим відтінками. Свинцева руда.

ЦЕСТОДИ (від грец. κεστός – вишитий пояс та είδος – вид, вигляд) – клас тварин типу плоских червів. Паразитують в організмі тварин і людини. Спричинюють гельмінтози. Інша назва – стьожкові черви.

...ЦЕФАЛ, ...ЦЕФАЛІЯ (від грец. κεφαλή – голова) – в складних словах вказує на зв’язок з поняттям «голова», напр. мікроцефал, брахіцефалія.

ЦЕФАЛОПОДИ (від грец. κεφαλή – голова й ...поди) – клас морських молюсків (каракатиці, кальмари, спрути). Поширені переважно в субтропічних і тропічних водах. Інша назва – головоногі молюски.

ЦЕФЕЇДИ – зорі, блиск яких періодично змінюється (за період від 0,07 до 70 діб). Одна з найяскравіших цих зір перебуває в сузір’ї Цефея.

ЦЕФЕЙ (лат. Cepheus, з грец. Κηφεύς) – сузір’я Північної півкулі неба. На території СРСР видно протягом усього року.

ЦЕХ (нім. Zeche) – 1) В епоху феодалізму – об’єднання ремісників міст (однієї або близьких спеціальностей); замкнута корпорація, що захищала станові інтереси ремісників як дрібних виробників. 2) Основний виробничий підрозділ промислового підприємства (заводу, фабрики).

ЦЕХІН (італ. zechino, від zecca – монетний двір) – старовинна венеціанська золота монета (різновид золотого дуката), яку карбували з 1284 р. Була поширена і в інших європейських державах.

ЦЕХОВИЙ – 1) Той, що стосується цеху, належить йому, організований у цех. 2) Переносно – вузький, замкнутий у межах своєї групи, гуртка, професії.

ЦЕЦЕ (мовою африкаанс tsetse, з мови банту) – рід кровосисних комах родини справжніх мух. Поширені виключно в тропічній і субтропічній Африці. Переносники трипаносом, які спричинюють тяжкі захворювання трипаносомози.

ЦЗАОФАНІ (кит., букв. – бунтівники) – антикомуністична молодіжна організація, створена в Китаї в 1966 р. для проведення т. з. «культурної революції». Ц. – одурманена шовіністичним, націоналістичним чадом, войовничою антирадянщиною політично недосвідчена молодь (в основному службовці, частково робітники).

ЦЗЯО – розмінна монета Китайської Народної Республіки, 1/10 юаню.

ЦИБЕТИН (лат. Zibethuni, від араб. сабад) – речовина з різким запахом мускусу. Застосовують у парфюмерії.

ЦИВІЛІЗАЦІЯ (франц. civilisation, від лат. civilis – гідний, вихований) – 1) Будь-яка форма існування живих істот, наділених розумом. 2) Історичні типи культур, локалізованих у часі й просторі (давні Цивілізації Єгипту, Месопотамії, Індії тощо). 3) Рівень суспільного розвитку і матеріальної культури (який визначається розвитком продуктивних сил), досягнутий даною суспільно-економічною формацією. 4). За Ф. Енгельсом, етап, що приходить на зміну дикості й варварству.

ЦИВІЛІЗОВАНИЙ – прилучений до цивілізації; той, що досяг достатньо високого ступеня культури, освіти.

ЦИВІЛІСТИКА (від лат. Civilis – цивільний) – узагальнююче поняття, яке іноді вживають для визначення суспільних відносин цивільноправового змісту.

ЦИВІЛЬНИЙ (лат. civilis) – штатський, невійськовий.

...ЦИД (від лат. caedo – вбиваю) – у складних словах відповідає поняттю «знищення», напр. геноцид.

...ЦИДИ (від лат. caedo – вбиваю) – у складних словах відповідає поняттю «знищувачі», напр. інсектициди.

ЦИКАДИ (лат. cicadae) – родина комах ряду рівнокрилих хоботних. Деякі Ц. – шкідники рослин. Поширені на всіх материках, крім Антарктиди. Інша назва – співучі цикади.

ЦИКАДОВІ (від цикади) – те саме, що й саговники.

ЦИКЛ (від грец. κύκλος – круг, коло, круговерть) – 1) Сукупність взаємозв’язаних явищ, процесів, що створюють закінчене коло розвитку протягом якогось проміжку часу (напр., Ц. виробничий, Ц. парової машини, двигуна внутрішнього згоряння). 2) Певна група наук (природничих, суспільних, технічних). 3) Закінчений ряд лекцій, концертів тощо, об’єднаних спільною темою. 4) Ряд художніх творів, об’єднаних спільністю тематики, персонажів тощо (напр., Ц. новел).

ЦИКЛАМЕН (грец. κυκλάμινος) – рід багаторічних трав’янистих рослин родини первоцвітах. Поширені переважно в горах Середземномор’я і Передньої Азії. Отруйні. Багато видів вирощують як декоративні. Інша назва – альпійська фіалка.

ЦИКЛО... (від грец. κύκλος – круг, коло) – у складних словах відповідає поняттям «круг», «коло».

ЦИКЛОГЕКСАН (від цикло... і грец. εξάς – шість) – органічна сполука, безбарвна рухлива рідина. Застосовують як розчинник і проміжний продукт у виробництві синтетичних волокон.

ЦИКЛОГЕНЕЗ (від циклон і ...генез) – виникнення й розвиток циклону.

ЦИКЛОГРАМА (від цикло... і ...грама) – фотографічний знімок світної рухомої точки.

ЦИКЛОГРАФІЯ (від цикло... і ...графія) – метод вивчення рухів людини способом фотографування рухомого об’єкта у вигляді серії моментальних знімків, причому фотографуються тільки вибрані точки й лінії, яскраво освітлені.

ЦИКЛОДРОМ (від цикло... і ...дром) – те саме, що й велодром.

ЦИКЛОЇДА (від грец. κυκλοειδής – колоподібний, круглий) – плоска крива, що її описує довільна точка кола, яке котиться без ковзання по прямій.

ЦИКЛОЇДАЛЬНИЙ, ЦИКЛОЇДНИЙ – той, що має форму циклоїди.

ЦИКЛОН (від грец. κυκλών – той, що обертається) – 1) Атмосферний вихор, що характеризується зниженням тиску від периферії до центра. З Ц. пов’язана хмарна погода з опадами. 2) Апарат для очищення повітря або газу від завислих твердих частинок.

ЦИКЛОНІЧНИЙ – пов’язаний з циклоном.

ЦИКЛОНОГЕНЕЗ (від циклон і ...генез) – процес виникнення й розвитку циклонів в атмосфері.

ЦИКЛОПАРАФІНИ (від цикло... і парафін) – те саме, що й нафтени.

ЦИКЛОПИ, КІКЛОПИ (грец. Κύκλωπες, «Круглоокі») – 1) У давньогрецькій міфології велетні з одним оком на лобі. 2) Родина членистоногих тварин ряду веслоногих ракоподібних.

ЦИКЛОПІЧНИЙ (від циклопи) – велетенський (про будівлі, споруди), величезний.

ЦИКЛОТИМІЯ (від цикло... і грец. θυμός – дух, душа) – психічне порушення, легка форма маніакально-депресивного психозу. Характеризується виникненням нападів пригнічення або збудження.

ЦИКЛОТРОН [від цикло... і (елек) трон] – циклічний резонансний прискорювач заряджених частинок з постійним магнітним полем і постійною частотою прискорюючого електричного поля. Застосовують для прискорення протонів, дейтеронів, альфа-частинок та інших важких частинок до енергії в кілька десятків мільйонів електрон-вольт.

ЦИКУТА (лат. cicuta) – рід багаторічних трав’янистих рослин родини зонтичних. Поширені переважно в Північній Америці. В СРСР один вид – Ц. отруйна, що містить смолисту отруйну речовину – цикутотоксии.

ЦИЛІНДР (грец. κύλινδρος, від κυλίνδω – катаю, кручу) – 1) матем. Тіло, обмежене замкненою циліндричною поверхнею та двома паралельними січними площинами. 2) тех. Частина парової машини або двигуна внутрішнього згоряння у вигляді закритої металевої коробки, в якій рухається поршень. 3) Високий твердий чоловічий капелюх циліндричної форми з невеликими твердими полями.

ЦИЛІНДРИЧНИЙ – той, що має форму циліндра; ц-а поверхня – поверхня, утворена прямою лінією (твірною), що переміщується паралельно самій собі вздовж якоїсь лінії (напрямної); ц. котел – найпростіша конструкція котла, що складається з барабана, під яким розміщено топку.

ЦИНЕРАРІЯ (від лат. cinerarias – попелястий) – рід трав’янистих і напівкущових рослин родини складноцвітих. Поширені в Південній Африці. Культивують як декоративну кімнатну рослину.

ЦИНІЗМ (грец. κυνισμός, від κυνικός – собачий) – 1) Вчення філософської школи кініків, які проповідували зневажливе ставлення до надбань людської культури. 2) Зневажливе ставлення до досягнень культури, духовних і моральних цінностей, загальноприйнятих норм поведінки.

ЦИНІК (від грец. κυνικός – собачий) – 1) Безсоромна людина. 2) Те саме, що й кінік.

ЦИНК (нім. Zink) – хімічний елемент, символ Zn, ат. н. 30; пластичний блакитно-білий метал. Застосовують для покриття (цинкування) виробів із заліза й сталі, виготовлення сплавів, у гальванічних елементах тощо.

ЦИНКІТ (від цинк) – мінерал класу окисів та гідроокисів, оранжево-жовтого або червоного кольору. Рідкісний. Одержують і штучно.

ЦИНКОГРАФІЯ (від цинк і ...графія) – спосіб виготовлення друкарських форм для високого друку з штрихових і півтонових малюнків; підприємство або цех, що виробляє цинкографічні кліше. Інша назва – фотоцинкографія.

ЦИНУБЕЛЬ (нім. Zahnhobel, від Zahn – зуб і Hobel – рубанок) – столярний інструмент, рубанок із зазубринами.

ЦИРИК (монг.) – солдат армії Монгольської Народної Республіки.

ЦИРК (від лат. circus – коло) – 1) У Стародавньому Римі – еліпсовидна арена з трибунами, де відбувалися кінні змагання, бої гладіаторів, виступали акробати, еквілібристи, жонглери, коміки. 2) Кругла будівля з ареною та амфітеатром для глядачів, де відбуваються циркові вистави. 3) Вид мистецтва, в якому поєднуються акробатика, клоунада, виступи дресированих тварин тощо. 4) Те саме, що й кар. 5) Ц. гірничий – природна чашоподібна виїмка на схилах гір. 6) Ц. місячний – кратер на місячній поверхні.

ЦИРКАДНИЙ (від лат. circa – близько, біля і dies – день) – близькодобовий.

ЦИРКОН (від перс. заргун – золотистий) – мінерал класу силікатів, переважно оранжевого, жовтого, коричневого кольору. Використовують для одержання окису цирконію, гафнію, а прозорий червоний різновид (гіацинт) – у ювелірній справі для прикрас.

ЦИРКОНІЙ (від циркон) – хімічний елемент, символ Zr, ат. н. 40; сріблясто-білий метал. Застосовують як конструкційний матеріал у ядерній енергетиці, в електровакуумних приладах тощо.

ЦИРКОРАМА (від лат. circus – коло і грец. όραμα – вид, видовисько) – кіно (кінематограф) з панорамним (див. Кінопанорама) екраном (2), що оточує зал для глядачів.

ЦИРКУЛЯР (від лат. circularis – круговий) – письмове розпорядження директивного характеру, що його надсилають підвідомчим установам або підлеглим службовим особам.

ЦИРКУЛЯРНИЙ (лат. circularis) – пов’язаний з рухом по колу; ц. душ – душ, який обризкує з усіх боків; ц-а пилка – пилка, у якої зубці розташовані по обводу сталевого листа у формі круга, що швидко обертається навколо центра.

ЦИРКУЛЯЦІЯ (лат. circulatio, від circulus – коло) – кругообіг, круговий рух (напр., Ц. крові в живому організмі).

ЦИРКУЛЬ (від лат. circulus – коло, круг) – 1) Креслярський і вимірювальний інструмент, яким викреслюють кола або вимірюють лінії. 2) Інструмент, що ним розмічують металеві деталі. 3) Сузір’я Південної півкулі неба.

ЦИРКУМФЛЕКС (від лат. circumflexus – вигин) – висхідно-низхідний тонічний наголос у грецькій і низхідний (низхідно-висхідний) тонічний наголос у слов’янських мовах.

ЦИРОЗ (від грец. κιρρός – жовтий) – розростання щільної сполучної тканини, яка заміняє специфічні діяльні клітини органа. Найчастіше буває Ц. печінки – захворювання, що виникає внаслідок запалень печінки, хронічного алкоголізму, порушень обміну речовин, розладів кровообігу.

ЦИСТА (від грец. κίστη – скриня) – 1) Одноклітинний організм, тимчасово вкритий більш-менш щільною оболонкою. Ц. утворюється здебільшого за різкої зміни умов існування. У вигляді Ц. організм має можливість пережити несприятливі умови зовнішнього середовища.

ЦИСТЕЇН (від грец. κύστις – міхур) – сірко місна амінокислота, входить до складу більшості білків. Відіграє важливу роль у регуляції обміну речовин.

ЦИСТЕРНА (лат. cisterna – водосховище, водойма) – великий резервуар, а також вагон або автомобіль з резервуаром, в якому зберігають або перевозять рідини.

ЦИСТИН (від грец. κΰστις – міхур) – амінокислота, входить до складу білків тваринного і рослинного походження. Походить з цистеїну.

ЦИСТИТ (від грец. κΰστις – сечовий міхур) – запалення слизової оболонки сечового міхура у людини. Спричинюється бактеріями (кишковою паличкою, стафілококом, стрептококом).

ЦИСТИЦЕРК (від грец. κΰστις – міхур і κέρκος – хвіст) – личинка стьожкових червів (цестод). Має вигляд кулястого пухиря. Паразитує в організмі тварин і людини, спричинюючи цистицеркоз.

ЦИСТИЦЕРКОЗ – хвороба тварин та людини, спричинювана цистицерками. Характеризується корчами, порушенням психіки, втратою зору тощо.

ЦИСТОСКОП – прилад для цистоскопії. Складається з металевої трубки з оптичною й освітлювальною системою. Вводиться через сечівник.

ЦИСТОСКОПІЯ (від грец. κΰστις – сечовий міхур і ...скопія) – метод дослідження сечового міхура шляхом безпосереднього його огляду за допомогою приладу цистоскопа.

ЦИСТРА (франц. cistre) – старовинний щипковий музичний інструмент, схожий на сучасну напівовальну мандоліну. Інша назва – цитоля.

ЦИТАДЕЛЬ (італ. cittadella, від citta – місто) – 1) Найукріпленіша центральна частина фортеці, пристосована до самостійної оборони. 2) Споруда фортечного типу в середині давніх міст. 2) Переносно – головний опорний пункт (центр) будь-якої організації (політичної, ідеологічної тощо), твердиня, оплот.

ЦИТАЗА (від грец. κΰτος – вмістище, клітина) – те саме, що й алексин.

ЦИТАТА (нім. Zitat, від лат. cito – приводжу, проголошую) – дослівний уривок з тексту, твору або чиїсь слова, що наводяться на письмі чи усно.

...ЦИТИ (від грец. κύτος – вмістище, оболонка, клітина) – у складних словах відповідає поняттю «клітини», напр. лейкоцити.

ЦИТО... (від грец. κύτος – вмістище, оболонка, клітина) – у складних словах вказує на зв’язок з поняттям «клітина».

ЦИТОГЕНЕТИКА (від цито... й генетика) – розділ генетики, що розглядає явища спадковості на цитологічному (клітинному) рівні.

ЦИТОДІАГНОСТИКА (від цито... і діагностика) – метод розпізнавання хворобливих процесів в організмі шляхом мікроскопічного дослідження клітинних елементів або вивчення будови окремих клітин відповідних тканин.

ЦИТОЕКОЛОГІЯ (від цито... і екологія) – галузь біології, що вивчає роль змін на клітинному рівні в пристосуванні організмів до умов зовнішнього середовища.

...ЦИТОЗ (від грец. κύτος – вмістище, оболонка, клітина) – у складних словах вказує на зв’язок з поняттям «клітина», напр. лейкоцитоз.

ЦИТОЗИН (від грец. κύτος – вмістище, оболонка, клітина) – органічна азотовмісна речовина, що входить до складу нуклеїнових кислот (ДНК, РНК). Міститься в тканинах всіх організмів.

ЦИТОКІНЕЗ (від цито... й ...кікез) – процес поділу тіла материнської клітини з утворенням двох дочірніх клітин. Інші назви – цитотомія, клітинний поділ, плазмотомія, цитоплазмотомія.

ЦИТОЛІЗ (від цито... і ...ліз) – руйнування тваринних і рослинних клітин шляхом повного або часткового розчинення їх. Спостерігається при деяких патологічних змінах тканин, а також в нормальних умовах (напр., при метаморфозі комах).

ЦИТОЛІЗИНИ (від цито... і лізин) – речовини білкової природи (антитіла), що утворюються в крові при введенні в організм чужорідних клітин. Мають специфічну властивість розчиняти оболонки або отруювати певні клітини.

ЦИТОЛОГІЯ (від цито... і ...логія) – наука про будову, хімічний склад, життєдіяльність клітин рослинних і тваринних організмів.

ЦИТОМОРФОЗ (від цито... і ...морфоз) – структурні зміни цитоплазми в процесі клітинного розвитку.

ЦИТОПЛАЗМА (від цито... і плазма) – складова частина клітини; поряд з ядром входить до складу протоплазми клітини.

ЦИТОПЛАЗМОН – сукупність матеріальних носіїв цитоплазматичної спадковості (плазмогенів), що містяться в цитоплазмі та її структурах (крім пластид).

ЦИТОПЛАЗМОТОМІЯ (від цитоплазма і ...томія) – те саме, що й цитокінез.

ЦИТОТОКСИНИ (від цито... й токсини) – специфічні антитіла білкової природи, що направлено діють на певні клітини, органи та системи організму. Утворюються в організмі вищих тварин і людини у відповідь на діяння антигенів ушкоджених або відмираючих клітин власного організму, а також при імунізації.

ЦИТОТОМІЯ (від цито... і ...томія) – те саме, що й цитокінез.

ЦИТОХІМІЯ (від цито... і хімія) – розділ гістохімії, що вивчає локалізацію речовин у клітині.

ЦИТОХРОМИ (від цито... і ...хроми) – складні білки з групи хромопротеїдів. Беруть участь у процесах тканинного дихання. Складова частина клітин усіх живих організмів, крім анаеробних бактерій.

ЦИТОХРОМІЯ (від лат. citus – швидкий і ...хромія) – вид чотирикольорового друку, при якому особливу увагу приділяють чорному кліше, що відтворює деталі зображення, нейтральні тони і блакитні тіні. Решта – три кліше (жовте, червоне і синє) дуже розтравлюються і служать лише для передавання на друкарському відбитку яскравих кольорових тонів.

ЦИТРА (нім. Zither, від грец. κιθάρα – кіфара) – струнний щипковий музичний інструмент.

ЦИТРАЛЬ [від лат. citr(us) – лимонне дерево і аль(дегід)] – органічна сполука, альдегід, ясно-жовта рідина з лимонним запахом. Застосовують у парфюмерії, харчовій промисловості, медицині.

ЦИТРАТИ (від лат. citrus – лимонне дерево) – солі лимонної кислоти.

ЦИТРОН (італ. citrone, від лат. citrus – лимонне дерево) – вічнозелена рослина роду цитрус родини рутових. Кущ або деревце. Розводять у субтропічних країнах. З плодів виготовляють варення й цукати.

ЦИТРОН-МЕЛІСА – те саме, що й меліса.

ЦИТРУСОВІ (від лат. citrus – лимонне дерево) – субтропічні й тропічні плодові дерева та кущі родини рутових (апельсин, лимон, мандарин, цитрон та інші). Плоди споживають свіжими і переробленими; з квіток, листків, пагонів одержують ефірну олію.

ЦИЦЕРО – друкарський шрифт, що його розмір дорівнює 12 пунктам; шрифтом такого розміру в 1467 р. вперше було надруковано «Листи» Ціцерона (звідки й назва).

ЦІАН (від грец. κυανός – синій) – безбарвний газ з запахом гіркого мигдалю, складається з вуглецю й азоту; його похідні: ціаністо-воднева кислота (синильна кислота) і її солі – ціаністі солі (ціаніди), иапр., ціаністий натрій Ц. і всі його похідні дуже отруйні. Застосовують ціаністий калій у гальванопластиці, добуванні золота й срібла з руд.

ЦІАНАМІД (від ціан і амід) – хімічна сполука, похідна ціаністоводневої кислоти, безбарвна кристалічна речовина. Практично важливим є Ц. кальцію – цінне азотне добриво.

ЦІАНКОБАЛАМІН (від ціан і кобаламін) – вітамін В₁₂, протианемічний вітамін. Міститься в печінці, нирках, менше – в м’ясі і молоці. Ц. застосовують для лікування злоякісного недокрів’я та інших розладів кровотворення.

ЦІАНОЗ (від грец. κυανός – синій) – синювате забарвлення шкіри й слизових оболонок внаслідок зменшення в крові кількості кисню. Може виникати при деяких захворюваннях серця, легень, при отруєнні тощо. Інша назва – синюха.

ЦІАНОМЕТР (від грец. κυανός – синій і ...метр) – прилад для визначення кольору ясного неба.

ЦІАНОТИПІЯ (від ціан і ...типія) – копіювання (креслеників, карт тощо) на світлочутливому папері, що містить похідні ціану.

ЦІАНУВАННЯ – 1) Добування золота й срібла з руд розчиненням цих металів у слабких розчинах ціаністих солей калію, натрію тощо. 2) Дифузійне насичення поверхневого шару сталевих виробів вуглецем і азотом для підвищення твердості виробів, стійкості проти спрацювання і втомлюваності. Інша назва – нітроцементація.

ЦІРЦЕЯ (лат. Circe, з грец. Κίρκη) – 1) У давньогрецькій міфології німфа-чарівниця. 2) Переносно – жінка-чарівниця.

ЦОКОЛЬ (італ. zoccolo) – 1) Нижня частина постаменту, скульптури, зовнішньої стіни будинку, яка розміщена безпосередньо на фундаменті і трохи виступає. 2) Частина електронної або освітлювальної лампи, через яку здійснюється роз’ємний контакт електродів лампи з електричним колом.

ЦУГА – те саме, що й тсуга.

ЦУГТРОМБОН (від нім. Zug – хід і тромбон) – духовий мундштучний музичний інструмент з розсувним трубчастим коліном, рухом якого змінюється висота звука.

ЦУГЦВАНГ (нім. Zugzwang, від Zug – хід і Zwang – примус) – у шахах таке розташування фігур, коли кожний черговий хід одного з партнерів погіршує його позицію або веде до матеріальних втрат чи навіть до програшу партії.

ЦУКАТИ (польс. cukaty, з італ. succade, від лат. sucus – сік) – зацукровані фрукти.

ЦУНАМІ (япон.) – великі хвилі, що виникають на поверхні океану під час підводних землетрусів; спостерігаються головним чином біля берегів Тихого океану.