- головна (сайт)- - головна (словник)- - дружній сайт -

 

 

 

ТАБЕЛЬ (голл. tabel, від лат. tabel1а – дощечка) – 1) Таблиця, список будь-кого (будь-чого) у певному порядку. 2) Дошка з жетонами для обліку явки на роботу і відходу з роботи працівників, а також самий жетон. 3) Відомість про успішність учня за чверть навчального року або за рік.

ТАБЕС (лат. tabes – тяжка хвороба, розлад) – хронічне захворювання нервової системи (уражається переважно спинний мозок і спинномозкові корінці). Розвивається через 5 – 15 років після зараження сифілісом, якщо не провадилося лікування. Інша назва – сухотка спинного мозку.

ТАБЛИЦЯ (польс. tablica, від лат. tabula – дошка) – зведення, перелік предметів, розпис відомостей про що-небудь, розміщених у певному порядку, за графами.

ТАБЛО (франц. tableau, від лат. tabula – дошка) – контрольна дошка або щит з різними умовними знаками, світловими та іншими сигнальними пристроями, що подає оперативну інформацію про стан або процеси на об’єктах.

ТАБЛЬДОТ (франц. table d’hote – загальний стіл) – порядок харчування за спільним столом у пансіонах, курортних їдальнях, ресторанах, коли сніданок, обід і т. д. подаються у певний час і за єдиним для всіх меню.

ТАБОРИТИ – представники революційного селянсько-плебейського табору під час гуситських воєн (1419 – 34 pp.) у Чехії. Виступали проти королівської влади, приватної власності, обрядів і догматів католицької церкви, пропагували ідею майнової і суспільної рівності. Від назви м. Табора, що був політичним центром таборитів.

ТАБУ (полінезійське) – 1) У первісних народів релігійна заборона певних дій, порушення якої нібито жорстоко карається. 2) Переносно – щось заборонене і те, чого не можна торкатись (напр., певної теми, розмови, речі).

ТАБУЛЮВАННЯ (від лат. tabula – дошка, таблиця) – складання математичних таблиць.

ТАБУЛЯГРАМА (від лат. tabula – дошка, таблиця і ...грама) – паперова стрічка, що містить буквений або цифровий текст, надрукований на табуляторі.

ТАБУЛЯТОР (від лат. tabula – дошка, таблиця) – 1) Електромеханічна лічильно-перфораційна обчислювальна машина для автоматичної обробки інформації. 2) Пристрій у друкарських машинах для друкування таблиць.

ТАБУЛЯТУРА (нім. Tabulatur, від лат. tabula – дошка, таблиця) – 1) Старовинна літерна або цифрова система запису інструментальної музики. 2) Правила, що регламентували форму та зміст музично-поетичного мистецтва мейстерзингерів.

ТАБУН (англ. tabun) – отруйна речовина, безбарвна рідина, що уражає центральну нервову систему.

ТАВЕРНА (італ. taverna, від лат. taberna – хатина, приміщення) – в Італії, Швейцарії та деяких інших країнах – шинок, трактир.

ТАВТОГРАМА (від грец. ταΰτό – те саме і ...грама) – вірш, усі рядки якого починаються однією й тією самою буквою.

ТАВТОЛОГІЯ (від грєц. ταύτό – те саме й ...логія) – 1) Визначення, що повторює в іншій формі раніше сказане. 2) В математичній логіці – правильно побудована формула числення висловлювань, яка має значення «істина» для всякої системи істиннісних значень її змінних.

ТАГЕТЕС – рід однорічних трав’янистих рослин родини складноцвітих. Поширені переважно в Америці. В СРСР культивують як декоративні. Від латинської назви етруського божества Тагеса. Інша назва – чорнобривці.

ТАЕЛЬ (англ. tael, з малайського tahil) – те саме, що й лян (2).

ТАЙМ (англ. time, букв. – час) – частина основного часу спортивної гри (напр., у футболі – половина матчу).

ТАЙМ-АУТ (англ. time out, букв. – поза часом, тобто вилучене з основного часу) – перерва в спортивній грі на вимогу команди, передбачена правилами гри (напр., у баскетболі).

ТАЙМЕНЬ (фін. taimen) – рід риб родини лососевих. Поширені в басейні Дунаю та на схід від басейну Волги до басейну Амуру, в Кореї. Об’єкт промислу.

ТАЙМОГРАФ (англ. timograph, від time – час і грец. γράφω – пишу) – прилад, що реєструє час виникнення і тривалість процесів або явищ. Застосовують для контролю часу роботи машин, реєстрації часу виникнення аварійного стану агрегату, записування тривалості якої-небудь операції тощо. Див. також Хронограф.

ТАЙМ-ЧАРТЕР (англ. time-charter, від time – строк і charter – привілей, закон) – договір про оренду морського судна на певний строк.

ТАЙМ-ШИТ (англ. time-sheet, від time – час і sheet – аркуш, відомість) – судновий документ на вантажні операції, що його складають в іноземних портах.

ТАЙПІНИ (кит. тайпін – велике благоденство) – повстанці, учасники селянської антифеодальної війни в Китаї 1850 – 64 pp. проти маньчжурської династії Цін.

ТАЙПОТРОН [від англ. type – відбиток, зображення і (елек) трон] – електронно-променева трубка для відображення інформації і записування її на зовнішніх носіях запису (напр., на спеціальному папері).

ТАЙФУН (англ. typhoon, з кит. тайфунг або від грец. τυφών – вихор) – сильний вітер із зливою, що виникає в тропічних широтах західної частини Тихого океану; тропічний циклон великої сили.

ТАКЕЛАЖ (голл. takelage) – загальна назва всіх снастей на судні.

ТАКИР (тюрк. – рівний, голий) – плескаті зниження в пустелях і напівпустелях Середньої Азії та Казахстану, вкриті глинистими відкладами.

ТАКСА ¹ (нім. Тахе, від лат. taxo – оцінюю) – встановлені державою або органами місцевого самоврядування стабільні розцінки на товари, оплату праці та послуг.

ТАКСА ² (нім. Dachshund, від Dachs – борсук і Hund – пес) – порода мисливських собак. Використовують для полювання на лисиць і борсуків у норах.

ТАКСАЦІЯ (від лат. taxatio – оцінювання) – 1) Оцінка, встановлення такси ¹. 2) Т. лісу – оцінка лісу; визначення запасу деревини, віку насаджень, щорічного приросту їх тощо.

ТАКСИСИ (від грец. τάξις – будова, розташування, розміщення) – рухові реакції здатних вільно пересуватися нижчих рослин і організмів типу найпростіших, а також деяких клітин багатоклітинних організмів (напр., лейкоцитів, сперматозоїдів) і окремих частин клітини (ядра, пластид), спричинені подразниками (напр., світлом – фототаксис).

ТАКСІ (франц. taxi, від лат. taxo – оцінюю) – автомобіль громадського користування з оплатою проїзду за лічильником (таксометром) відповідно до тарифу.

ТАКСОДІЙ (від грец. τάξος – тис і είδος – вид, вигляд) – рід хвойних деревних рослин. Поширені у південно-східній частині Південної Америки і в Мексіці. В СРСР культивують як декоративне дерево (в південних районах). Інша назва – болотний кипарис.

ТАКСОМЕТР (від такса ¹ і ...метр) – лічильник на автомобілі (таксі), який показує вартість проїзду пасажирів або перевезення вантажів.

ТАКСОМОТОР (від таксі й мотор) – те саме, що й таксі.

ТАКСОНИ (від грец. τάξις – порядок, розміщення) – класифікаційні одиниці в систематиці рослинних і тваринних організмів. Основними Т. є вид, рід, родина, ряд, або порядок, клас і тип, або відділ.

ТАКСОНОМІЯ (від таксони і ...номія) – розділ біологічної науки – систематики, завданням якого є визначення й теоретичне обгрунтування класифікаційних одиниць – таксонів, їх системи, субпідрядності, співвідношення та обсягу. Під Т. іноді розуміють класифікацію взагалі, групування за певними ознаками предметів і явищ.

ТАКСОФОН [від такса ¹ і (теле) фон] – телефон-автомат, що діє після опускання монети.

ТАКТ ¹ (нім. Takt, від лат. tactus – дотик, дія) – 1) Музична одиниця метра ². 2) Ритм руху, рівномірність.

ТАКТ ² (франц. tact, від лат. tactus – відчуття, почуття) – почуття міри, вміння поводитися, додержувати правил пристойності.

ТАКТИКА (грец. τακτικά – мистецтво командування військом) – 1) Складова частина воєнного мистецтва, наука про підготовку, організацію і ведення бою, підпорядкована стратегії. 2) В широкому розумінні – визначення методів, шляхів. засобів, форм боротьби, що найбільше відповідають конкретним обставинам у даний момент і забезпечують стратегічний успіх. 3) Переносно – прийоми, засоби досягнення якоїсь мети, лінія поведінки когось.

ТАКТИЛЬНИЙ (лат. tactilis) – той, що сприймається дотиком; т-е відчуття – відчуття дотику.

ТАКТИЧНИЙ (грец. τακτικός) – той, що належить до тактики, випливає з принципів й правил тактики; т-а одиниця – підрозділ, здатний самостійно виконувати бойові завдання.

ТАКТОВНИЙ (від такт ²) – той, що володіє почуттям міри, вміє поводитися, дотримуючись відповідних норм.

ТАЛА – грошова одиниця Західного Самоа, поділяється на 100 сене.

ТАЛАНТ (грец. τάλαντον, букв. – терези) – 1) У Стародавній Греції вагова й грошово-вагова одиниця. 2) Видатні природні здібності, обдарованість. 3) В сучасній Греції міра ваги (150 кг).

ТАЛАСОЇДИ (від грец. θάλασσα – море і ...оїд) – круглі впадини, що лежать у т. зв. поясі долин на Місяці.

ТАЛАСОКРАТИЧНІ ПЕРІОДИ (від грец. θάλασσα – море і κρατέω – володію, паную, захоплюю) – періоди в геологічній історії Землі, коли значна частина материків була вкрита морем.

ТАЛАСОКРАТОН (від грец. θάλασσα – море і κράτος – сила) – малорухлива асейсмічна область ложа океану.

ТАЛАСОТЕРАПІЯ (від грец. θάλασσα – море і терапія) – комплексне лікування морським кліматом і морськими купаннями.

ТАЛЕР ¹ (нім. Taler) – старовинна срібна монета, яку вперше почали карбувати в Чехії. Назва «талер» з деякими змінами застосовувалась у багатьох європейських країнах до 1907 р.

ТАЛЕР ² (від нім. Teller – тарілка) – 1) Металева плита в друкарських машинах, на якій встановлюють друкарську форму. 2) Стіл з оббитою цинком дошкою або чавунною плитою, на якому друкарську форму готують до друку.

ТАЛІ – див. Таль.

ТАЛІЙ (від грец. θαλλός – пагін, зелена гілка) – хімічний елемент, символ Tl, ат. н. 81; блакитно-сірий метал. Сполуки Т. використовують у виробництві оптичного скла, фотоелементів тощо. Сполуки Т. отруйні.

ТАЛІОН – див. Тальйон.

ТАЛІЯ, ФАЛІЯ (грец. Θάλεια) – у давньогрецькій міфології одна з дев’яти муз, покровителька комедії.

ТАЛМУД (давньоєвр., від ламейд – навчання, вивчення) – збірник догматичних релігійно-етичних і правових законоположень іудаїзму, складений протягом 3 ст. до н. е. – 5 ст. н. е.

ТАЛМУДИЗМ (від талмуд) – 1) Іудейська казуїстика, яка виводить з віршів П’ятикнижжя (Тори) будь-які положення. 2) Переносно – схоластичні міркування, начотництво.

ТАЛОМ (від грєц. θαλλός – гілка, пагін) – нерозчленоване на корінь, стебло й листки вегетативне тіло нижчих та деяких вищих рослин. Інша назва – слань.

ТАЛОН (франц. talon, від лат. talus – п’ята) – 1) Контрольний документ, що дає право на одержання чого-небудь. 2) Дублікат документа, що залишається як корінець чекової, ордерної книжки. 3) Основна частина цінних паперів (акції, облігації).

ТАЛРЕП (голл. taliereep) – пристрій для натягування снастей такелажу.

ТАЛЬ, ТАЛІ (голл. talie) – підйомний механізм (система блоків) для переміщення підвішених до нього вантажів на невеликі висоту й віддаль.

ТАЛЬВЕГ (нім. Talweg, від Tal – долина і Weg – дорога) – лінія, що сполучає найнижчі точки дна річкової долини, яру, балки тощо.

ТАЛЬЙОН, ТАЛІОН [від лат. talio (talionis) – помста] – в кримінальному праві рабовласницьких і ранньофеодальних держав принцип, за яким особі, що вчинила злочин, завдавали такої самої шкоди, яку вчинила вона («око за око, зуб за зуб»).

ТАЛЬК (нім. Talk, з італ., ісп. talco, від араб. талк) – мінерал класу силікатів, блідо-зеленого, білого кольорів. Використовують в електротехніці, як наповнювач – у парфюмерії, гумовій і паперовій промисловості.

ТАМАДА (від груз. тамадоба – старшинство на бенкеті) – розпорядник бенкету.

ТАМАРИКС, ТАМАРИСК (лат. tamarix) – рід деревних і кущових рослин. Поширені переважно в пустелях, напівпустелях і степах Європи, Азії та Африки. Використовують як паливо, для закріплення пісків, створення живоплотів тощо.

ТАМАРИНД (нім. Tamarinde, від араб. тамр – індійський фінік, з гінді) – рід вічнозелених дерев родини бобових. Культивують у тропіках. Плоди Т. використовують у медицині і в кондитерській промисловості. В СРСР Т. вирощують в оранжереях. Інша назва – індійський фінік.

ТАМБУР (франц. tambour, букв. – барабан, з араб.) – 1) Циліндрична або багатогранна основа, яка підтримує купол будівлі. 2) Прибудова біля дверей, яка захищає від вітру, холоду тощо. 3) Закрита площадка пасажирського залізничного вагона. 4) Вишивання або в’язання петля в петлю.

ТАМБУР, ТАНБУР (перс.) – східний музичний щипковий інструмент.

ТАМБУРИН (франц. tambourin, італ. tamburino) – 1) Ударний музичний інструмент, різновид барабана. 2) Назва бубна в російській музичній літературі. 3) Старовинний французький народний танок.

ТАМПОН (франц. tampon – затичка, корок) – стрічка або шматок стерильної марлі, що її вводять у рану або порожнину організму людини чи тварини для дренування або для спинення кровотечі.

ТАМПОНАДА (нім. Tamponade, від франц. tampon – тампон) – введення в рану або порожнину (суглоба, плеври тощо) тампонів для спинення кровотечі або для відсмоктування гнійного вмісту, а також для відмежування запального вогнища від навколишніх тканин.

ТАМПОНАЖ (франц. tamponnage, від tampon – затичка) – закупорювання водонепроникним матеріалом пустот, тріщин тощо, щоб запобігти просочуванню води в гірничі виробки або нафтові свердловини.

ТАМПОНАЦІЯ – те саме, що й тампонада.

ТАМТАМ (франц. tam-tam, з малайської) – ударний музичний інструмент, різновид гонга.

ТАНАГРИ – давньогрецькі теракотові статуетки, знайдені при розкопках некрополя м. Танагри та інших античних міст.

ТАНАГРОВІ (з мови тупі-гуарані) – родина птахів ряду горобцеподібних. Поширені в Центральній та Південній Америці. Мають яскраве оперення, через що їх часто утримують у неволі.

ТАНАТОЛОГІЯ (від грец. θάνατος – смерть і ...логія) – розділ медицини, що вивчає процеси, які відбуваються в організмі в останні, передсмертні моменти й після смерті, а також ознаки смерті.

ТАНАТОФОБІЯ (від грец. θάνατος – смерть і ...фобія) – психічний розлад, який полягає в тому, що людина патологічно боїться смерті.

ТАНГЕНС (від лат. tangens – дотичний) – функція кута, позначається tg. Т. гострого кута прямокутного трикутника – відношення катета, протилежного до цього кута, і другого катета; дорівнює котангенсу другого гострого кута цього трикутника.

ТАНГЕНС-БУСОЛЬ (від тангенс і бусоль) – гальванометр, в якому величину струму визначають за відхиленням магнітної стрілки, вміщеної в центрі кільцевого провідника, де протікає вимірюваний струм.

ТАНГЕНСОЇДА (від тангенс і ...оїд) – графік тригонометричної функції y = tg x.

ТАНГЕНЦІАЛЬНИЙ [від лат. tangens (tangentis) – дотичний] – напрямлений по дотичній до даної кривої лінії.

ТАНГІР (нім. Tangier) – желатинова плівка з рельєфним крапковим або іншим малюнком, яку застосовують для одержання тонових ділянок у літографській та цинкографській репродукціях.

ТАНГО (ісп. tango) – старовинний іспанський народний танець; сучасний парний танець.

ТАНДЕМ, ТЕНДЕМ (англ. tandem, від лат. tandem – нарешті, тут – у довжину) – 1) Розташування машин (напр., двигунів) чи їхніх частин (робочих циліндрів тощо) в агрегаті один за одним, на одній осі, лінії. 2) Двомісний велосипед, на якому їздці крутять розміщені одні за одними педалі.

ТАНІДИ (від танін) – дубильні речовини (дубителі), які одержують з дубильних рослин (дуб, каштан, ялина, береза тощо). Водні розчини Т. застосовують для вичинювання шкір.

ТАНІН (франц. tanin, від tanner – дубити шкіру) – органічна дубильна речовина; білий або жовтуватий порошок, терпкий на смак. Добувають з кори дуба, каштана тощо. Застосовують як протраву при фарбуванні, як дубитель у шкіряній промисловості; в медицині має значення як в’яжучий засіб.

ТАНК (англ. tank, букв. – бак, цистерна) – 1) Бойова гусенична повністю броньована машина високої прохідності з потужним озброєнням, встановленим у башті, що обертається. 2) Бак, цистерна, відсік для зберігання або транспортування рідин.

ТАНКА (япон., букв. – коротка пісня) – жанр японської поезії.

ТАНКЕР (англ. tanker, від tank – бак, цистерна) – судно для перевезення рідких вантажів без тари.

ТАНКОДРОМ (від танк і ...дром) – ділянка, обладнана для навчання водінню танків, самохідних артилерійських установок та інших бойових машин, для випробування їх.

ТАНТАЛ ¹ (грец. Τάνταλος) – 1) У давньогрецькій міфології цар Лідії, який нібито викрав у богів амброзію і нектар, за що Зевс засудив його на вічні муки голоду й спраги. 2) Переносно – танталові муки – тяжкі страждання від незадоволених бажань.

ТАНТАЛ ² – хімічний елемент, символ Та, ат. н. 73; блискучий метал сірого кольору, тугоплавкий, твердий, легко піддається механічній обробці. Застосовують для виготовлення хімічної апаратури, хірургічних і зуболікарських інструментів, у виробництві особливих сортів сталі, в електровакуумній техніці тощо. Карбід Т. – складова частина надтвердих сплавів. Від імені героя давньогрецької міфології Тантала.

ТАНТАЛІТ – мінерал класу окисів і гідроокисів, чорного, бурувато-чорного кольору. Руда танталу ².

ТАНТАЛО-НІОБАТИ (від тантал ² і ніобати) – те саме, що й ніобати.

ТАНТЬЄМА (франц. tantieme, букв. – частка, частина, від tant – стільки) – одна з форм додаткової винагороди членів правлінь акціонерних товариств, страхових компаній, банків та інших капіталістичних підприємств.

ТАОЇЗМ – див. Даосизм.

ТАПА (полінезійське) – тканина з лубу (внутрішньої частини деревної кори). Поширена у народів Індонезії, Океанії, Африки, Центральної та Південної Америки.

ТАПЕР (франц. tapeur, від taper – стукати) – піаніст, який грає за плату на танцювальних вечорах.

ТАПІОКА (мовою тупі-гуарані tipioka) – 1) Крохмальна речовина, що її добувають з коренів маніока. 2) Борошно або крупа з цієї речовини.

ТАПІР (мовою тупі-гуарані tapira) – рід ссавців ряду непарнокопитних. Поширені в Південній Азії та Південній Америці. Об’єкт мисливства заради м’яса й шкури.

ТАР, ТАРІ – 1) Струнний щипковий музичний інструмент, поширений у народів Кавказу та Середньої Азії. 2) В арабських країнах – невеликий бубон.

ТАРА (італ. tara, від араб. тарх – відходи) – 1) Товарна упаковка. 2) Вага упаковки товару, а також засобів перевезення (вага вагона, автомобіля тощо).

ТАРАНТЕЛА (італ. tarantella) – італійський народний танок. Від назви міста Таранто.

ТАРАНТУЛ (італ. tarantola) – рід безхребетних тварин ряду павуків. Поширений у лісостеповій і степовій зонах Європи й Азії. Укус Т. у людини спричинює місцеве запалення.

ТАРБАГАН (монг.) – ссавець роду сурок ряду гризунів. Поширений переважно у Центральній Азії. Об’єкт хутрового промислу. Може бути носієм збудників чуми. Інша назва – монгольський сурок.

ТАРИФ (італ. tariffa, з араб.) – система ставок, за якими оплачують виробничі й невиробничі послуги, працю тощо (напр., Т. транспортні, комунальні, митні, оплати праці).

ТАРИФІКАЦІЯ – визначення тарифу на основі певної класифікації об’єктів оподаткування або оплати (напр., Т. робіт, Т. робітників).

ТАРІ – див. Тар.

ТАРОГАТО (угор. tarogato) – угорський музичний духовий інструмент.

ТАРПАН (тюрк.) – дикий кінь. До 16 – 19 ст. Т. був досить поширений у Степу й Лісостепу Європи. Предок свійського коня.

ТАРТАН – синтетичний матеріал, використовуваний для покриття бігових доріжок і секторів для стрибків та метання на стадіоні.

ТАРТАР (грец. Τάρταρος) – в давньогрецькій міфології: 1) Бог, володар безодні, куди Зевс ув’язнив титанів; 2) Безодня під землею, де нібито містився потойбічний світ.

ТАРТЮФ (франц. Tartufe) – тип лицеміра, святенника та ошуканця в однойменній комедії Ж.-Б. Мольєра.

ТАСНІФ – див. Тесніф.

ТАТУЮВАННЯ (франц. tatoner – татуювати, з полінезійської) – нанесення зображення (візерунку, напису) наколюванням його людині на шкіру. В наколи вводять барвні речовини. Пережиток старовини, не гідний наслідування.

ТАУ-САГИЗ (тюрк.) – багаторічна напівкущова (у молодому віці трав’яниста) рослина родини складноцвітих. Зустрічається в горах Каратау (Казахська РСР). Каучуконос.

ТАУТОМЕРІЯ (від грец. ταύτό – те саме і ...мерія) – різновидність ізомерії, при якій ізомери можуть оборотно взаємно перетворюватися.

ТАУТОХРОНІЗМ (від грец. ταύτό – те саме і χρόνος – час) – властивість гармонічних коливань зберігати період коливання незалежно від амплітуди.

ТАФОНОМІЯ (від грец. τάφος – могила, поховання і ...номія) – галузь палеонтології, що вивчає умови захоронення викопних решток тварин і рослин в осадочних породах та закономірності утворення місцезнаходжень цих решток.

ТАФТА (франц. taffetas, італ. taffetta, від перс. тафте – тканина) – тонка, блискуча щільна бавовняна або шовкова тканина.

ТАХЕОМЕТР – геодезичний інструмент, застосовуваний у тахеометрії, для землемірних зйомок.

ТАХЕОМЕТРІЯ [від грец. τάχος (τάχεος) – швидкість і ...метрія] – розділ геодезії, в якому вивчають методи визначення взаємного положення точок місцевості.

ТАХІГЕНЕЗ (від грец. ταχύς – швидкий і ...генез) – явище скорочення й спрощення раннього етапу розвитку організму, яке полягає в тому, що зародок не проходить усіх стадій, які властиві були предкам організму.

ТАХІГРАФІЯ (від грец. ταχύς – швидкий і ...графія) – те саме, що й стенографія.

ТАХІКАРДІЯ (від грец. ταχύς – швидкий і ...кардія) – збільшення числа серцевих скорочень. Може виникати при фізичному й розумовому напруженні, хвилюванні, а також при захворюваннях серцево-судинної і нервової систем тощо.

ТАХІМЕТР (від грец. τάχος – швидкість і ...метр) – 1) Застаріла назва тахеометра. 2) Прилад для вимірювання швидкості течії води.

ТАХОГРАМА (від грец. τάχος – швидкість і ...грама) – графічний запис змін швидкості обертання (напр., вала машини) залежно від часу.

ТАХОГРАФ (від грец. τάχος – швидкість і ...граф) – прилад, що фіксує зміну швидкості обертання деталей машин або механізмів у вигляді кривої лінії. Т. застосовують для контролю та вимірювання кількості обертів валів турбін, центрифуг, двигунів внутрішнього згоряння тощо.

ТАХОМЕТР (від грец. τάχος – швидкість і ...метр) – прилад, яким вимірюють кутову швидкість обертового тіла.

ТАЦЕТ (від італ. tazzetta, букв. – чашечка) – культурний вид нарциса. Налічує багато сортів.

ТАЦИТРОН [від лат. taci (tus) – таємний, тихий і (елек) трон] – різновид тиратрона.

ТАШИЗМ (від франц. tache – пляма) – формалістична течія в живописі 20 ст., різновид абстракціонізму.

ТВІН (від англ. twine – кручена нитка) – напіввовняна тканина з крученими нитками основи для жіночих літніх пальт.

ТВІНДЕК (англ. tween-deck) – міжпалубний простір на торговому судні з двома або більше палубами. На Т. розташовані пасажирські або вантажні приміщення.

ТВІСТ (англ. twist, букв. – закрут, поворот) – 1) Парний танець американського походження. 2) Музика, пісня в ритмі цього танцю.

ТВІСТОР (англ. twistor, від twist – звивати, повертати, вигинати) – запам’ятовувальний елемент – відрізок дроту з магнітною поверхнею, легке намагнічування якого спрямовується по гвинтовій лінії та з керуючою обмоткою навколо дроту.

ТЕАТР (франц. theatre, від грец. θέατρον – місце для видовищ) – 1) Вид мистецтва, особливістю якого є художнє відображення життя за допомогою драматичної дії, виконуваної акторами перед глядачами. 2) Видовище, спектакль. 3) Будинок, де відбуваються вистави. 4) Переносно – місце, де розгортаються, відбуваються якісь події (напр., Т. воєнних дій).

ТЕБАЇН – органічна сполука, алкалоїд, міститься в опії. Т. – судорожна отрута. Застосовують як сировину у виробництві лікарських препаратів. Від грецької назви давньоєгипетського м. Фів – Тебай.

ТЕЗА (від грец. θέσις – положення, твердження) – 1) В логіці складова частина доведення; положення, істинність якого треба довести. 2) У філософії Г.-В.-Ф. Гегеля – перший ступінь тріади. 3) Будь-яке положення в спорі, викладення якоїсь концепції, теорії, основоположне твердження, принцип.

ТЕЗАВРАЦІЯ, ТЕЗАВРУВАННЯ (від грец. θησαυρός – скарб) – приватне нагромадження золота як скарбу. В широкому розумінні включає також нагромадження золота капіталістичними банками, скарбницями, різними фондами.

ТЕЗАУРУС (від грец. θησαυρός – скарб) – сукупність понять з певної галузі науки, нагромаджених людиною чи колективом. У вузькому розумінні – словник для пошуку слів якоїсь мови за їхнім змістом.

ТЕЗЕЙ, ТЕСЕЙ (грец. Θησεύς) – у давньогрецькій міфології один з иайвидатніших героїв, що вчинив багато подвигів, зокрема вбив розбійника Прокруста, страховисько Мінотавра.

ТЕЇЗМ (від грец. θεός – бог) – 1) Світогляд, в основі якого лежить розуміння бога як особи, що створила світ і втручається в його події, на відміну від деїзму, який заперечує дальше втручання бога у створений ним світ. 2) Синонім релігійного світогляду.

ТЕЇН (франц. theine, від кит. те – чай) – те саме, що й кофеїн.

ТЕЙЛЕРІОЗИ – група протозойних хвороб великої і дрібної рогатої худоби та північних оленів. Спричинюються одноклітинними організмами – тейлеріями. Переносниками є різні види кліщів. Від прізвища англійського ветеринарного лікаря А. Тейлера.

ТЕЙЛОРИЗМ – капіталістична система організації праці, метою якої є одержання підприємцем найбільшого прибутку шляхом максимального підвищення інтенсивності праці робітників. Від прізвища її автора – американського інженера Ф.-У. Тейлора.

ТЕЙСИНТАЙ (япон.) – доброволець-смертник у збройних силах Японії під час 2-ї світової війни 1939 – 45 рр., що керував торпедою кайтен.

ТЕЙЯРДИЗМ – напрям сучасної буржуазної філософії, що його заснував французький теолог, палеонтолог П. Тейяр де Шарден. Концепція Т. – складна суміш наукових прогнозів, утопізму, абстрактного гуманізму, містицизму й традиційного теїзму.

...ТЕКА (від грец. θήκη – вмістище, сховище) – у складних словах відповідає поняттю «сховище», напр. фільмотека.

ТЕКОМА (від малайського tekka) – рід кущових рослин родини бігонієвих тропічного й субтропічного походження. В СРСР (на Кавказі і в Криму) культивують як декоративну рослину Т. вкорінену.

ТЕКСТ (від лат. textum – тканина, зв’язок, побудова) – 1) Відтворені на письмі або друком авторська праця, висловлювання, документи, пам’ятки тощо. 2) Слова до музичного твору. 3) Основна частина друкарського набору – без зносок, малюнків тощо. 4) Друкарський шрифт, кегль якого дорівнює 20 пунктам (7,52 мм).

ТЕКСТОВІНІТ (від лат. textum – тканина і вініл) – вид штучної шкіри; являє собою бавовняну тканину, поверхня якої вкрита плівкою полівінілхлориду. Застосовують у виготовленні меблів, галантерейних виробів і взуття.

ТЕКСТОЛІТ (від лат. textum – тканина і ...літ) – багатошаровий спресований пластичний матеріал. Являє собою бавовняну тканину, просочену штучними смолами. Застосовують для виготовлення довговічних деталей, а також як електроізоляційний матеріал.

ТЕКСТОЛОГІЯ (від текст і ...логія) – галузь філології, що займається історією і критикою текстів літературних пам’яток та історичних документів і публікацією їх.

ТЕКСТУАЛЬНИЙ – буквальний, дослівний, ідентичний з текстом.

ТЕКСТУРА (від лат. textura – тканина, зв’язок, будова) – 1) Відносне розташування, орієнтування та розподіл складових компонентів у гірській породі (напр., волокниста, сланцювата, верствувата тощо). 2) Орієнтація кристаликів полікристалічного тіла в одному напрямі, утворювана внаслідок розтягання чи прокатування тіла. 3) Природний малюнок на поверхні перерізу деревини, утворюваний її річними шарами, серцевинними променями тощо.

ТЕКТИТ (від грец. τηκτός – плавкий) – невеликі оплавлені уламки скла метеоритного походження.

ТЕКТОГЕНЕЗ [від грец. τεκτο (νική) – будівельна справа і ...генез] – сукупність процесів розвитку верхніх шарів Землі під впливом тектонічних рухів.

ТЕКТОНІКА (грец. τεκτονική – будівельна справа, від τεκταίνω – майструю, будую) – 1) Наука, що вивчає структуру й рухи земної кори і підкорових мас та форми залягання гірських порід, створені цими рухами. 2) Конструктивна особливість будівлі, що виявляється у співвідношенні частин її, пропорціях тощо.

ТЕКТОНІЧНИЙ (від тектоніка) – пов’язаний з структурою й розвитком верхніх твердих оболонок Землі; т-і рухи – переміщення земної кори й підкорових мас (підняття, опускання, складкоутворення, розриви тощо).

ТЕКТОР (від лат. tectorium – штукатурка) – те саме, що й торкрет.

ТЕЛЕ... (від грец. τήλε – далеко) – у складних словах означає здійснюваний на відстані, той, що діє на далеку відстань, телевізійний.

ТЕЛЕАВТОМАТИКА (від теле... й автоматика) – галузь автоматики, що охоплює теорію й принципи побудови систем керування із застосуванням методів і засобів телемеханіки та сукупність телемеханічних пристроїв.

ТЕЛЕАНТЕНА (від теле... і антена) – антена телевізора.

ТЕЛЕБІНОКЛЬ (від теле... та бінокль) – спеціальний бінокль, що дає можливість ясно бачити дуже віддалені предмети.

ТЕЛЕВІЗОР (від теле... і лат. visor – той, хто бачить) – радіотехнічний пристрій для приймання телевізійних передач (зображення і його звукового супроводу).

ТЕЛЕГОНІЯ (від теле... і ...гонія) – вплив чоловічих статевих елементів на організм жіночої особини. Проявляється в появі у її нащадків одержаних від іншого батьківського організму ознак, що були властиві тій чоловічій особині, з якою вона схрещувалась раніше. Т. відома в рослин і тварин.

ТЕЛЕГРАМА (від теле... і ...грама) – 1) Повідомлення, передане телеграфом. 2) Аркуш або бланк з текстом такого повідомлення.

ТЕЛЕГРАФ (від теле... і ...граф) – 1) Апарат, що забезпечує передавання й приймання на віддалі (по проводах або радіо, оптичними засобами) різних повідомлень. 2) Підприємство зв’язку, обладнане комплексом пристроїв для телеграфного зв’язку.

ТЕЛЕГРАФІЯ (від теле... і ...графія) – галузь зв’язку, що займається швидким передаванням (і прийманням) телеграфних повідомлень на великі віддалі.

ТЕЛЕЕКРАН [від теле... й екран (2)] – частина телевізора, на якій відтворюється прийняте зображення.

ТЕЛЕЕЛЕКТРОКАРДІОГРАФ (від теле... і електрокардіограф) – прилад для ранньої діагностики коронарної (вінцевої) недостатності серця.

ТЕЛЕКАМЕРА (від теле... і камера) – частина телевізійного обладнання, що приймає і передає зображення.

ТЕЛЕКОМПЛЕКС (від теле... і комплекс) – комплекс телевізійних студій, приміщень для апаратури тощо.

ТЕЛЕКС [від теле... і англ. ex (change) – обмін] – 1) Абонентський телеграфний зв’язок, здійснюваний за допомогою телефонної мережі. 2) Апарат, призначений для такого зв’язку.

ТЕЛЕМЕТР (від теле... і ...метр) – далекомір, оптичний прилад для вимірювання віддалей. Застосовують у військовій справі, а також при кіно- і фотозйомках для визначення віддалей до об’єктів, що їх фотографують.

ТЕЛЕМЕТРІЯ (від теле... і ...метрія) – сукупність технічних засобів і методів вимірювання на віддалі різних фізичних, технічних та інших величин у промислових, енергетичних, транспортних та інших установках.

ТЕЛЕМЕХАНІЗАЦІЯ (від теле... і механізація) – оснащення технічних об’єктів засобами телемеханіки для керування об’єктами на віддалі та об’єднання їх у єдині комплекси з централізованим керуванням.

ТЕЛЕМЕХАНІКА (від теле... і механіка) – наука про вимірювання, регулювання й контроль параметрів будь-яких об’єктів, а також керування цими об’єктами на значній віддалі; відповідна галузь техніки.

ТЕЛЕНОМУС (від теле... і грец. νομός – місце проживання) – рід перетинчастокрилих комах надродини хальцид. Поширені в Європі, Азії, Північній та Південній Америці. Використовують для біологічної боротьби з шкідниками культурних рослин.

ТЕЛЕОБ’ЄКТИВ (від теле... і об’єктив) – складний об’єктив до фотоапарата, який дає змогу мати зображення більшого розміру і з більших віддалей, ніж це можливо при звичайних об’єктивах.

ТЕЛЕОЛОГІЯ [від грец. τέλος (τελεος) – мета, кінець і ...логія] – 1) філософське ідеалістичне вчення, за яким розвиток є здійсненням наперед визначеної мети і все в розвитку природи й суспільства доцільне. Доцільність у природі Т. пояснює наслідком діяння нематеріальних сил, бога. Спрямована проти причинного пояснення явищ, Т. використовується прибічниками релігійного світогляду. 2) Методологічна Т. – прийоми пізнання (в т. ч. форми наукового пояснення), в яких використовують категорію цілі і похідні від неї поняття.

ТЕЛЕПАТІЯ (від теле... і ...патія) – психічне явище начебто безпосередньої передачі на віддалі інформації про суб’єктивний стан однієї істоти (в т. ч. і людини) іншій. Достатніх наукових даних про телепатичні явища ще немає.

ТЕЛЕРАДІОЛА (від теле... і радіола) – телевізор, радіоприймач та програвач, скомпоновані в одному апараті.

ТЕЛЕРЕКОРДИНГ (від теле... і англ. recording – запис, реєстрація) – 1) Телевізійне обладнання для записування телевізійних програм на кінострічку. 2) Запис телевізійної передачі.

ТЕЛЕРЕТРАНСЛЯТОР (від теле... і ретранслятор) – ретранслятор для передавання телевізійних програм.

ТЕЛЕСАТЕЛІТ (від теле... і сателіт) – штучний супутник Землі, призначений для ретрансляції телевізійних сигналів.

ТЕЛЕСИГНАЛ (від теле... і сигнал) – 1) Сигнал обумовленої структури, переданий каналами високочастотного зв’язку. 2) Телевізійний сигнал.

ТЕЛЕСКОП (від грец. τηλεσκόπος – далекоглядний) – 1) Прилад для спостереження і дослідження небесних світил і фотографування їх. 2) астр. Сузір’я Південної півкулі зоряного неба. 3) біол. Одна з багатьох форм акваріумних риб.

ТЕЛЕСТЕРЕОСКОП (від теле... і стереоскоп) – оптичний прилад. Пейзаж через Т. виглядає рельєфніше, ніж через стереоскоп.

ТЕЛЕСТУДІЯ (від теле... і студія) – спеціально обладнане й звукоізольоване приміщення, з якого передають телевізійні програми.

ТЕЛЕТАЙП (англ. teletype, від грец. τηλε – далеко і англ. type – відбиток) – телеграфний апарат для приймання й передавання повідомлень у цифро-буквеній формі.

ТЕЛЕТАЙПСЕТЕР (від телетайп і англ. setter – пристрій для регулювання) – пристрій до наборного рядковідливного автомата, що забезпечує передавання набору у вигляді перфорованої стрічки, якою керує автомат на віддалі по лініях телеграфного зв’язку.

ТЕЛЕФІКАЦІЯ (від теле... і ...фікація) – розвиток і розширення передавальної та приймальної мереж телебачення (телецентри, ретранслятори, телевізори).

ТЕЛЕФОН (від теле... і ...фон) – 1) Пристрій (частина телефонної трубки, яку прикладають до вуха), що перетворює електричні коливання на звукові. 2) Система електричних апаратів і пристроїв для телефонного зв’язку.

ТЕЛЕФОНІЗАЦІЯ (від телефон) – розвиток і розширення телефонної мережі внаслідок створення телефонних вузлів і ліній зв’язку.

ТЕЛЕФОНОГРАМА (від телефон і ...грама) – повідомлення, передане телефоном і записане на папері.

ТЕЛЕЦЕНТР (від теле... і центр) – комплекс устаткування й споруд, призначених для підготовки та передавання програм телебачення.

ТЕЛІТОКІЯ (від грец. θήλυς – жіночий і τόκος – потомство) – явище, що спостерігається у деяких комах при партеногенезі, коли в потомстві з’являються тільки самки.

ТЕЛОМЕРИЗАЩЯ [від грец. τέλος – кінець і (полі) меризація] – хім. утворення полімерної сполуки, коли до кількох молекул ненасиченої сполуки приєднується одна молекула насиченої сполуки. Використовують Т. для одержання синтетичних мийних та дезинфікуючих засобів, синтетичних волокон, розчинників тощо.

ТЕЛОФАЗА (від грец. τέλος – кінець і фаза) – остання (четверта) фаза непрямого поділу клітини (мітозу), при якій відбувається поділ цитоплазми з утворенням двох дочірніх клітин.

ТЕЛУР [від лат. tellus (telluris) – Земля] – хімічний елемент, символ Те, ат. н. 52; сріблясто-сірий крихкий метал. Використовують як добавку до металів і сплавів, для вулканізації каучуків, забарвлення скла, як напівпровідник тощо.

ТЕЛУРІЙ [від лат. tellus (telluris) – Земля] – прилад, який наочно зображує рух Землі навколо Сонця.

ТЕЛЬФЕР (англ. telpher, від грец. τήλε – далеко і φέρω – несу) – машина для підіймання й горизонтального переміщення вантажів, тобто таль з електричним приводом. Інша назва – електроталь.

ТЕМА (від грец. τέμα – положення, основа) – 1) Предмет судження або викладу. 2) Коло життєвих явищ, що їх висвітлено в літературному чи мистецькому творі. 3) Фраза, головний мотив, що є основою музичного твору. 4) Частина наукової проблеми, що обіймає одне або кілька питань. 5) Основа слова.

ТЕМАТИКА [від грец. θέμα (θέματος) – тема] – сукупність тем, їхня система.

ТЕМБР (франц. timbre, від грец. τόμπανον – барабан) – забарвлення звуку; якість, за якою розрізняють звуки тієї самої висоти і завдяки якій звучання одного інструмента або голосу відмінне від іншого.

ТЕМІР-КОМУЗ – киргизький щипковий музичний інструмент, різновид варгана.

ТЕМЛЯК (тюрк.) – петля з тасьми з китицею на рукоятці (ефесі) холодної зброї для зручності користування нею.

ТЕМП (італ. tempo, від лат. tempus – час) – 1) Ступінь швидкості (руху, розвитку тощо). 2) Швидкість, з якою виконується музичний твір. 3) Швидкість мови, яка вимірюється кількістю виголошуваних складів за секунду.

ТЕМПЕРА (італ. tempera) – 1) Фарби для живопису, в яких сполучною речовиною є натуральні або штучні емульсії. 2) Художні твори, виконані цими фарбами.

ТЕМПЕРАМЕНТ (від лат. temperamentum – узгодженість, устрій) – індивідуальні особливості людини, що виявляються в силі, швидкості, напруженості й урівноваженості перебігу її психічної діяльності, у порівняно більшій чи меншій стійкості її настроїв. Розрізняють 4 основні Т.: сангвінік, холерик, меланхолік і флегматик.

ТЕМПЕРАТУРА (від лат. temperatura – потрібна міра, правильне співвідношення) – ступінь нагрітості (тепловий стан) тіла або середовища.

ТЕМПЕРАЦІЯ (від лат. temperatio – правильне співвідношення) – муз. вирівнювання інтервальних співвідношень між ступенями звукової системи.

ТЕНАКЛЬ (нім. Tenakel, від лат. tenaculum – затискач) – підставка для кріплення на друкарській касі сторінок рукопису.

ТЕНАРДИТ – мінерал класу сульфатів, прозорий, переважно безбарвний. Використовують при виготовленні скла, соди тощо. Від прізвища французького хіміка Л. Тенара.

ТЕНДЕМ – див. Тандем.

ТЕНДЕНЦІЙНИЙ – 1) Той, що проводить певну тенденцію. 2) Той, що містить упереджену ідею.

ТЕНДЕНЦІЯ (лат. tendentia, від tendo – прагну, прямую) – 1) Напрям розвитку якогось явища. 2) Ідейна спрямованість творів мистецтва, виражена за допомогою художніх засобів, у розвитку художніх образів. 3) Прагнення, схильність, властиві кому-небудь або чому-небудь.

ТЕНДЕР (англ. tender, від tend – обслуговувати) – 1) Причіпна частина паровоза, де містяться запаси води, мастила, палива тощо. 2) Невелике допоміжне (з двигуном) або спортивне (з вітрилом) судно. 3) Гвинтова стяжка для натягування тросів або дроту.

ТЕНЗИМЕТРІЯ (від лат. tensus – напружений і ...метрія) – сукупність методів вимірювання тиску насиченої пари.

ТЕНЗОМЕТР (від лат. tensus – напружений і ...метр) – прилад для вимірювання деформацій, спричинених механічними напруженнями в деталях конструкцій, у зразках матеріалів тощо.

ТЕНЗОР (від лат. tensus – напружений) – узагальнення понять скаляра, вектора (напр., Т. напруження, Т. деформації). Т. задається набором з 3 ^r чисел і особливими законами перетворення. Число r називається рангом Т. Скаляр є Т. нульового рангу, вектор – Т. першого рангу.

ТЕНІС (англ. tennis) – спортивна гра; проводиться на спеціальному майданчику (корті), розділеному сіткою. Грають 2 або 4 гравці ракеткою і невеликим гумовим м’ячем, обтягненим сукном. Настільний Т. – див. Пінг-понг.

ТЕНОР (італ. tenore, від лат. teneo – тримаю) – 1) В середньовічній багатоголосій музиці – основний голос контрапунктного твору, що веде мелодію. 2) Високий чоловічий співацький голос. 3) Духовий музичний інструмент.

ТЕНСІОМЕТР (від лат. tensio – натяг і ...метр) – прилад, яким вимірюють поверхневий натяг рідини.

ТЕНТ (голл., англ. tent) – навіс для захисту від сонця, інколи від дощу.

ТЕОБРОМІН (від лат. thea – чай і бром) – лікарський препарат, алкалоїд. Застосовують як судинорозширювальний і сечогінний засіб при спазмах судин серця та набряках.

ТЕОГОНІЯ (грец. θεογονία, від θεός – бог і γονή – народження, походження) – сукупність міфів про походження і родовід богів, притаманна політеїстичним (див. Політеїзм) релігіям.

ТЕОДИЦЕЯ (франц. théodicée, від грец. θεός – бог і δίκη – справедливість) – «боговиправдання»; релігійно-філософське вчення, яке ставить собі за мету усунути суперечність між вірою у всемогутнього справедливого бога й наявністю зла на землі «доказом» того, що саме зло є добром.

ТЕОДОЛІТ (від грец. θεάομαι – розглядаю і δόλιχος – довгий) – геодезичний прилад для вимірювання на місцевості вертикальних і горизонтальних кутів.

ТЕОКРАТІЯ (від грец. θεός – бог і ...кратія) – форма державного правління, за якої політична влада в країні належить духівництву (напр., держава Ватікан).

ТЕОЛОГІЯ (грец. θεολογία, від θεός – бог і λόγος – слово) – богослов’я; наукоподібний теоретичний виклад, тлумачення й виправдання певних релігійних поглядів.

ТЕОРЕМА (грец. θεώρημα, від θεωρέω – розглядаю) – твердження, правильність якого встановлюють за допомогою спеціальних міркувань (доведень).

ТЕОРЕТИЗУВАТИ – 1) Створювати теорію, міркувати над теоретичними питаннями. 2) Міркувати загально, у відриві від практики.

ТЕОРЕТИЧНИЙ (грец. θεωρητικός) – 1) Властивий теорії, той, що стосується теорії. 2) Добутий шляхом логічних операцій або математичних розрахунків.

ТЕОРІЯ (від грец. θεωρία – розгляд, дослідження) – 1) Логічне узагальнення практичного досвіду людей. 2) Система вірогідних наукових знань про якусь сукупність об’єктів, яка описує, пояснює й передбачає явища певної предметної галузі. Т. є найдосконалішою формою наукового відображення дійсності. 3) Загальні міркування на противагу практичній діяльності.

ТЕОСОФІЯ (від грєц. θεός – бог і ...софія) – 1) Містичне богопізнання. На відміну від теології, Т. будується не на певних засадах віровчення (догматах), а на особистих релігійних враженнях людини. 2) Реакційне релігійно-містичне вчення, яке претендує на те, щоб «науковими» методами пізнати божественну мудрість і зробити її надбанням особи. 3) Загальна назва всіх містичних «наук».

ТЕОФЕДРИН (від лат. thea – чай та ефедрин) – лікарський препарат. Застосовують при бронхіальній астмі.

ТЕОФІЛІН (від лат. thea – чай і грец. φύλλον – листок) – лікарський препарат; алкалоїд. Застосовують як судинорозширювальний (при коронарній недостатності) та сечогінний засіб.

ТЕРА – японський буддійський храм.

ТЕРАКОТА (італ. terracotta, від terra – земля і cotta – випалена) – вид кераміки, вироби з неглазурованої випаленої кольорової пористої глини.

ТЕРАМАРИ (від італ. terra amara, букв. – гірка земля) – укріплені поселення бронзового віку в Північній Італії, що будувалися на палях.

ТЕРАПІЯ (від грец. θεραπεία – лікування) – галузь клінічної медицини. Її завданням є вивчення т. зв. внутрішніх хвороб (серцево-судинної системи, органів дихання й травлення, нирок, крові, обміну речовин та ін.), запобігання їм та лікування хворих на такі хвороби.

ТЕРАРІЙ, ТЕРАРІУМ (від лат. terra – земля) – приміщення для утримування дрібних наземних хребетних тварин.

ТЕРАСА (франц. terrasse, від лат. terra – земля) – 1) Горизонтальний або трохи похилий майданчик у формі уступу вздовж схилу річкової долини, морського берега, озера, гір. 2) Природний або штучно створений майданчик (уступ) на схилі, який використовують під сільськогосподарські та лісові культури, а також для боротьби з ерозією грунту. 3) Літня (неопалювана) прибудова до будинку з дахом на стовпах, відкрита з бокіі або засклена.

ТЕРАТОГЕНЕЗ [від грец. τέρας (τέρατος) – потвора, виродок і ...генез] – виникнення виродливостей у тварин і людини. Виродливості є наслідком порушення зародкового розвитку організму; деякі з них передаються спадково.

ТЕРАТОЛОГІЯ [від грец. τέρας (τέρατος) – потвора, виродок і ...логія] – розділ медицини, зоології і ботаніки, що вивчає виродливості (вроджені відхилення від нормальної будови організму) людини, тварин і рослин.

ТЕРАТОМА (від грец. τέρας (τέρατος) – потвора, виродок і ...ома] – пухлинний утвір у людини чи у тварини; виникає внаслідок порушення зародкового розвитку організму. З Т. можуть розвиватися злоякісніпухлини.

ТЕРАФЛЕКС – скло, яке пропускає світло, затримуючи теплову частину електромагнітного проміння.

ТЕРБІЙ – хімічний елемент, символ Tb, ат. н. 65: блискучий метал, належить до лантаноїдів. Застосовують у різних сплавах, люмінофорах, для виготовлення скла, лаків, фарб тощо. Від назви селища Ітербю у Швеції, де його вперше знайдено.

ТЕРДЕСІЄН (франц. terre de Sienne – сієнська земля) – те саме, що й Сіена.

ТЕРЕНКУР (від франц. terrain – місцевість і нім. Kur – лікування) – лікування дозованим (щодо часу, довжини й кута підйому маршруту) ходінням. Зміцнює серцевий м’яз, нервову систему, поліпшує дихання тощо.

ТЕР’ЄРИ (англ. terriers, від франц. terrier – нора) – група порід домашніх собак. Найбільше практичне значення мають фокстер’єри, яких використовують для полювання в норах, та ердель-тер’єри як службові собаки.

ТЕРИКОН, ТЕРИКОНІК (франц. terriconique, від terri – відвал породи і conique – конічний) – конусоподібний насип з порожніх (без корисної копалини) порід біля шахти або рудника.

ТЕРИЛЕН (англ. terylene) – назва в Англії синтетичного волокна і тканини з нього, яке в СРСР називають лавсаном.

ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ – пов’язаний з певним простором, територією; т-і води – смуга моря чи океану вздовж узбережжя, що перебуває під суверенітетом прибережної держави і входить у її межі.

ТЕРИТОРІЯ (лат. territorium, від terra – земля) – певна частина земної поверхні з визначеними кордонами або межами (напр., Т. держави, міста, парку).

...ТЕРІЙ (від грец. θηρίον – звір) – у складних словах відповідає поняттю «викопна тварина», напр. анхітерій.

ТЕРІОДОНТИ (від грец. θηρίον – звір і ...одонт) – підряд викопних плазунів, відомих з відкладів пермського (палеозой) і тріасового (мезозой) періодів. Інша назва – звірозубі.

ТЕРІОЛОГІЯ (від грец. θηρίον – звір і ...логія) – те саме, що й мамаліологія.

...ТЕРМ, ...ТЕРМИ, ...ТЕРМІЯ, ...ТЕРМНИЙ (від грец. θέρμη – тепло, жар) – у складних словах вказує на зв’язок з поняттями «тепло», «жар», напр. ізотерми, гіпотермія, пойкілотермний.

ТЕРМИ (лат. thermae, від грец. θέρμη – тепло) – 1) Давньоримські громадські лазні, до складу яких входили також спортивний зал, зал для зборів, приміщення для відпочинку тощо. 2) Природні теплі або гарячі мінеральні джерела та підземні води. 3) Числа, що характеризують енергетичні рівні атомів.

ТЕРМІДОР (франц. thermidor, від грец. θέρμη – тепло і δώρον – дар) – 1) Одинадцятий місяць (з 19 – 20 липня до 17 – 18 серпня) республіканського календаря, встановленого Конвентом у Франції 1793 р. Існував до початку 1806 р. 2) Назва контрреволюційного перевороту, що стався 9 термідора II року (27 липня 1794 р.). Внаслідок цього перевороту було ліквідовано якобінську диктатуру (див. Якобінці) і встановлено панування великої буржуазії.

ТЕРМІН (лат. Terminus) – 1) В давньоримській міфології – божество меж, кордонів. 2) Слово або словосполучення, що виражає певне поняття якоїсь галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо. 3) Строк, визначений час. 4) У логіці – необхідна складова частина судження (суб’єкт і предикат) чи силогізму.

ТЕРМІНАЛЬНИЙ (лат. terminalis, від terminus – межа, край) – кінцевий, конечний.

ТЕРМІНАТОР (від лат. termino – обмежую, визначаю) – лінія, що відділяє світло й тінь на поверхні небесного тіла.

ТЕРМІНОЛОГІЯ (від термін і ...логія) – 1) Розділ лексики, що охоплює терміни різних галузей знань. 2) Сукупність термінів якоїсь галузі науки, техніки, мистецтва або всіх термінів даної мови.

ТЕРМІСТОР [від грец. θέρμη – тепло і англ. (res) istor – активний опір] – напівпровідниковий опір, що його величина залежить нелінійно від температури. Застосовують Т. як елементи вимірювальних приладів, регулятори температури тощо. ТЕРМІТ (від грец. θέρμη – жар, тепло) – горюча порошкувата суміш алюмінію з окислом металу, що її застосовують при зварюванні, як запалювальну речовину тощо.

ТЕРМІТИ [франц. termites, від лат. termes (termitis) – шашіль] – ряд комах з неповним перетворенням. Поширені переважно в тропіках і субтропіках. Основною їжею їх є деревина (дерев’яні частини будівель, залізничні шпали, телеграфні стовпи тощо). Завдають значної шкоди.

ТЕРМІЧНИЙ (від грец. θέρμη – тепло) – тепловий, той, що належить до тепла, температури; т. аналіз – один з основних методів фізико-хімічного аналізу, за допомогою якого визначають температуру плавлення й кристалізації; т. еквівалент роботи – кількість тепла в теплових одиницях, еквівалентна роботі в джоулях (0,24 кал/дж), кілограмометрах (1/427 ккал/кГм); т-і сталі хімічних елементів – температура плавлення – кипіння, теплоємність, теплопровідність.

...ТЕРМІЯ – див. ...терм.

...ТЕРМНИЙ – див. ...терм.

ТЕРМО... (від грец. θέρμη – жар, тепло) – у складних словах відповідає поняттям «температура», «тепло».

ТЕРМОАНЕМОМЕТР (від термо... і анемометр) – прилад для вимірювання швидкості вітру, дія якого грунтується на залежності тепловіддачі нагрітого тіла від швидкості потоку повітря.

ТЕРМОАНТРАЦИТ (від термо... і антрацит) – антрацит, підданий тепловій обробці. Застосовують як металургійне паливо та як напівфабрикат для виробництва вугільних електродів.

ТЕРМОБАРОКАМЕРА (від термо... й барокамера) – герметична камера, в якій можна змінювати температуру й тиск повітря. За допомогою Т. вивчають вплив змін температури і тиску на людину, тварин і рослини, лікують людей, тренують космонавтів тощо.

ТЕРМОБАРОМЕТР (від термо... й барометр) – те саме, що й гіпсотермометр.

ТЕРМОБАТАРЕЯ (від термо... й батарея) – кілька з’єднаних послідовно або паралельно термоелементів.

ТЕРМОБАТИГРАФ (від термо..., грец. βάθος – глибина і ...граф) – судновий прилад для реєстрації розподілу температури води за глибиною. Використовують в океанографічних дослідженнях.

ТЕРМОГРАФ (від термо... і ...граф) – самописний прилад, що реєструє зміни температури повітря, води або якого-небудь тіла.

ТЕРМОДИНАМІКА (від термо... і динаміка) – розділ фізики, що вивчає закономірності теплового руху і вплив його на властивості фізичних тіл.

ТЕРМОДИФУЗІЯ (від термо... і дифузія) – дифузія складових частин розчину або газової суміші, зумовлена різницею температур.

ТЕРМОЕЛЕКТРИЧНИЙ (від термо... і електричний) – той, що стосується термоелектрики; т. елемент – те саме, що й термоелемент; т. термометр – електричний термометр, діяння якого грунтується на залежності термоелектрорушійної сили термоелемента від температури місця спаю (зварного шва); застосовують для вимірювання високих температур.

ТЕРМОЕЛЕКТРОГЕНЕРАТОР [від термо..., електри (чний) і генератор] – пристрій для безпосереднього перетворення тепла на електричну енергію.

ТЕРМОЕЛЕКТРОНИ (від термо... і електрон) – електрони, що їх висилають дуже нагріті металеві тіла.

ТЕРМОЕЛЕМЕНТ (від термо... і елемент) – пристрій (спай дротинок або стрічок з різних матеріалів), де тепло перетворюється безпосередньо на електричну енергію. Інша назва – термопара.

ТЕРМОЕМІСІЙНИЙ – той, що пов’язаний з термоелектронною емісією.

ТЕРМОЗИТ (від грец. θερμός – теплий) – пористий штучний (з розплавлених шлаків) матеріал, який застосовують у виробництві теплоізоляційних бетонів, засипів тощо. Інша назва – шлакова пемза.

ТЕРМОЗИТОБЕТОН (від термозит та бетон) – різновид легкого бетону (наповнювач – термозит, або шлакова пемза). Застосовують для виготовлення стінових панелей, блоків та перекриттів.

ТЕРМОІЗОЛЯЦІЯ (від термо... та ізоляція) – захист різних споруд і апаратури від втрат тепла. Інша назва – теплоізоляція.

ТЕРМОКАМЕРА (від термо... і камера) – випробувальний пристрій, головним елементом його є резервуар, всередині якого можна змінювати температуру повітря за заданим режимом. Див. також Термобарокамера.

ТЕРМОКАРСТ (від термо... і карст) – процес просідання грунту, утворення западин, улоговин тощо внаслідок танення багаторічномерзлих грунтів і гірських порід, що містять лід.

ТЕРМОКОМПРЕСІЯ (від термо... і компресія) – зварювання металевих виробів тиском при високій температурі (напр., у виробництві транзисторів).

ТЕРМОКОПІР (від термо... і нім. kopieren – копіювати) – апарат для виготовлення копій документів на термочутливому папері.

ТЕРМОЛАБІЛЬНИЙ (від термо... і лабільний) – нестійкий проти діяння тепла.

ТЕРМОЛЮМІНЕСЦЕНЦІЯ (від термо... і люмінесценція) – люмінесценція тіл від нагрівання їх.

ТЕРМОМЕТР (від термо... і ...метр) – прилад для вимірювання температури. Дія Т. заснована на зміні фізичних характеристик тіл (об’єму, електропровідності тощо) внаслідок нагрівання чи охолодження їх.

ТЕРМОМЕТРІЯ (від термо... і ...метрія) – методи вимірювання температури й прилади, що для цього застосовуються.

ТЕРМОНАСТІЯ (від термо... і настії) – рух органів рослин, який спричинено зміною температури.

ТЕРМОПАУЗА (від термо... і пауза) – шар атмосфери, в якому температура не змінюється з висотою; шар над термосферою.

ТЕРМОПЛАСТИКИ, ТЕРМОПЛАСТИ [від термо... і пласт (маса)] – пластмаси, які багаторазово при нагріванні переходять з твердого стану в рідкий.

ТЕРМОПСИС (від грец. θέρμος – люпин і όψις – вид) – рід багаторічних трав’янистих рослин родини бобових. Поширені в Азії і Північній Америці. Містить алкалоїди. Використовують у медицині.

ТЕРМОРЕГУЛЯТОРИ (від термо... і регулятор) – прилади для автоматичного підтримування температури будь-якого середовища на заданому рівні. Застосовують у холодильниках тощо.

ТЕРМОРЕГУЛЯЦІЯ (від термо... і лат. regulo – впорядковую) – сукупність фізіологічних процесів, що підтримують температуру тіла у людини й теплокровних тварин (ссавців і птахів) на сталому рівні.

ТЕРМОС (від грец. θερμός – теплий, гарячий) – різновид термостата. Скляна посудина з подвійними посрібленими зсередини стінками, повітря між якими викачано. Зберігає продукт гарячим або холодним протягом кількох годин.

ТЕРМОСИФОН (від термо... і сифон) – система охолодження двигунів, у якій циркуляція води в оболонках циліндрів і в радіаторі зумовлюється різною її густиною в нагрітому і охолодженому станах.

ТЕРМОСКОП (від термо... і ...скоп) – прилад, яким визначають різницю температур, не вимірюючи кожну з них.

ТЕРМОСТАТ (від термо... і ...стат) – пристрій, в якому підтримується стала температура.

ТЕРМОСФЕРА (від термо... і сфера) – шар атмосфери (80 – 1000 км), у якому температура збільшується з висотою.

ТЕРМОТАНК [від термо... і танк (2)] – пристрій на судні для вентиляції з одночасним підігріванням або охолоджуванням повітря.

ТЕРМОТЕРАПІЯ (від термо... і терапія) – застосування тепла з лікувальною метою.

ТЕРМОТРОПІЗМ (від термо... і тропізми) – вигини окремих ростучих частин рослин (кінчиків коренів або стебел) у напрямі теплового подразника.

ТЕРМОФІКСАЦІЯ (від термо... і фіксація) – те саме, що й декатирування.

ТЕРМОФІЛИ, ТЕРМОФІЛЬНІ ОРГАНІЗМИ (від термо... і ...філ) – організми, які розвиваються при високій (іноді до 100°) температурі. В широкому розумінні – це мешканці теплих кліматичних зон (напр., тропіків) та сапрофіти і паразити, що живуть у тілі теплокровних тварин. До Т. належать деякі риби, представники різних безхребетних, різноманітні мікроорганізми й деякі папоротеподібні та квіткові рослини.

ТЕРМОФІЛЬНИЙ (від термофіли) – той, що любить спеку, тепло.

ТЕРМОФОБИ (від термо... і ...фоб) – організми, які не розвиваються при відносно високих температурах (для більшості Т. верхня межа становить +10°). До Т. належать багато безхребетних і хребетних тварин, а також різні водорості, бактерії, гриби, мохи, квіткові рослини.

ТЕРМОФОБНИЙ (від термофоби) – той, що боїться спеки, тепла.

ТЕРМОФОР (від. термо...і ...фор) – прилад для теплолікування (електрична грілка).

ТЕРМОФОСФАТИ (від термо... і фосфати) – фосфорні добрива, які утворюють спіканням природних фосфатів з сполуками лужних або лужноземельних металів (сода, сульфати тощо). Застосовують Т. переважно на кислих грунтах.

ТЕРМОХІМІЯ (від термо... і хімія) – розділ хімії, який вивчає теплові явища, що супроводять хімічні реакції (теплоту утворення, теплоту згоряння), нагрівання чи охолодження внаслідок розчинення чогось у рідині.

ТЕРОМОРФИ (від грец. θήρ – звір і ...морфи) – підклас викопних плазунів, рештки яких відомі з відкладів пермського (палеозой) і тріасового (мезозой) періодів. Інша назва – звіроподібні плазуни.

ТЕРОР (франц. terreur, лат. terror – страх, жах) – розправа з політичними противниками шляхом насильства.

ТЕРОРИЗМ (франц. terrorisme) – здійснення терору, діяльність і тактика терористів.

ТЕРОРИСТ (франц. terroriste) – той, хто здійснює терористичний акт, є учасником терористичної організації.

ТЕРПЕНИ (від грец. τερέβινδος – терпентинове дерево) – органічні речовини, вуглеводні, що їх добувають із смоли хвойних дерев, а також з деяких рослин; безбарвні леткі рідини. Застосовують у медицині, парфюмерії, харчовій промисловості тощо.

ТЕРПЕНТИН (нім. Terpentin, від грец. τερεβίνθινος – терпентинний) – в’язка прозора смола, яка виділяється з поранених хвойних дерев. З Т. добувають скипидар, каніфоль тощо.

ТЕРПІНГІДРАТ (від терпен і гідрат) – лікарський препарат, що його добувають із скипидару, безбарвний порошок, гіркий на смак. Застосовують як відхаркувальний засіб при хронічному бронхіті.

ТЕРПСІХОРА (грец. Τερψιχόρα, «Та, що зазнає насолоди від танців») – 1) У давньогрецькій міфології – муза танців та хорового співу. 2) Переносно – балерина.

ТЕРЦДЕЦИМА (італ. terzodecima, від лат. tertia decima – тринадцята) – 1) муз. Інтервал, що охоплює тринадцять ступенів діатонічної гами. 2) Тринадцятий ступінь від будь-якого ступеня гами.

ТЕРЦЕТ (італ. terzetto, від лат. tertius – третій) – 1) Музична п’єса для трьох виконавців. 2) Вокальний ансамбль з трьох виконавців. 3) Віршована строфа з трьох рядків.

ТЕРЦИНА (італ. terzina, від terzo – третій) – форма віршування, тип трирядкової строфи.

ТЕРЦІЯ (від лат. tertia – третя) – 1) Музичний інтервал, що охоплює три ступені діатонічного звукоряду. 2) Друкарський шрифт.

ТЕСЕЙ – див. Тезей.

ТЕСИТУРА (італ. tessitura, від tessere – ткати) – висотне розміщення звуків у музичному творі, відповідно до діапазону співацького голосу або музичного інструмента.

ТЕСЛА – одиниця магнітної індукції в Міжнародній системі одиниць. Позначається Τ. 1Τ – магнітна індукція, при якій магнітний потік крізь поперечний переріз площею 1 м ² дорівнює 1 веберу. Від прізвища хорватського фізика і винахідника Н. Тесла.

ТЕСНІФ, ТАСНІФ – тип пісенної творчості народів Близького Сходу.

ТЕСТ (від англ. test – випробування) – коротке стандартне завдання, метод випробування, що застосовується у різних галузях науки для одержання кількісної характеристики певних явищ.

ТЕСТЕР (англ. tester, від test – перевіряти, випробувати) – універсальний вимірювальний прилад, за допомогою якого можна виміряти кілька різних електричних величин. У техніці сантиметрових хвиль застосовують радари-тестери, призначені для випробувань і перевірки радіолокаційних станцій та іншої високочастотної апаратури.

ТЕСТИКУЛЯРНИЙ (від лат. testis, testiculus – чоловіче яєчко) – той, що належить до яєчка, сім’яний.

ТЕСТИТ (від лат. testis – чоловіче яєчко) – те саме, що й орхіт.

ТЕСТОСТЕРОН (від лат. testis – чоловіче яєчко і грец. στερεός – твердий) – чоловічий статевий гормон. Утворюється в чоловічих статевих залозах (сім’яниках); одержують також синтетично. Похідні Т. – метил-тестостерон і тестостерон-пропіонат застосовують як лікарські препарати.

ТЕСТУДИНІДИ [від лат. testudo (testudinis) – черепаха] – родина плазунів підряду схованошиїх черепах. Поширені в тропічних, субтропічних і почасти помірних зонах усіх континентів, крім Австралії, а також на багатьох островах. Інша назва – наземні черепахи.

ТЕТАНІЯ (від грец. τέτανος – заціпеніння, корчі) – захворювання, що полягає у приступах загальних або місцевих корчів. Виникає внаслідок порушення функції прищитовидних залоз.

ТЕТАНУС (лат. tetanus, від грец. τέτανος – заціпеніння, корчі) – 1) Тривале скорочення м’язів людини й тварин, яке виникає, коли до м’язів надходить ряд нервових імпульсів. Т. відіграє важливу роль у руховій діяльності організму, забезпечуючи виконання найрізноманітніших видів руху (ходіння, сидіння тощо). 2) Гостре інфекційне захворювання людини й тварин, спричинюване мікроорганізмом – правцевою паличкою. Інша назва – правець.

ТЕТ-А-ТЕТ (франц. tête-à-tête) – віч-на-віч, тільки вдвох.

ТЕТ-ДЕ-ПОН (франц. tête de pont, від tête, тут – початок і pont – міст) – позиція, обладнана на березі водної перешкоди для прикриття переправи війська через міст.

ТЕТРА... (від грец. τετράς – чотири) – у складних словах відповідає поняттю «чотири».

ТЕТРАГОН (грец. τετράγωνον, від τετράς – чотири і γωνία – кут) – чотирикутник.

ТЕТРАЕДР (грец. τετράεδρον, від τετράς – чотири і έδρα – грань) – чотиригранник.

ТЕТРАЕДРИТ (від тетраедр) – мінерал класу сульфосолей, колір сірий до чорного. Разом з іншими мідевмісними мінералами входить до складу мідних руд; у вигляді домішок містить золото й срібло.

ТЕТРАКОКИ (від тетра... і коки) – кулясті бактерії, що утворюють скупчення (таблички), які складаються з чотирьох клітин, розташованих на одній площині.

ТЕТРАЛІН [від тетра... і (нафта) лін] – органічна сполука, безбарвна рідина. Застосовують як розчинник жирів, смол тощо.

ТЕТРАЛОГІЯ (грец. τετραλογία, від τετράς – чотири і λόγος – слово) – 1) Три трагедії і сатирична драма, що подавалися одночасно авторами в Стародавній Греції на драматичні конкурси. 2) Чотири художні твори, об’єднані одним спільним задумом. 3) Циклічний музично-сценічний твір, що складається з чотирьох самостійних творів, об’єднаних спільними героями та єдиною ідеєю.

ТЕТРАМЕТР (грец. τετράμετρον, від τετράς – чотири і μέτρον – міра, віршовий розмір) – чотиристопний вірш.

ТЕТРАНІТРОМЕТАН (від тетра..., грец. νίτρον – селітра й метан) – безбарвна рухлива рідина з різким запахом, отруйна, вибухонебезпечна. Застосовують як окислювач у рідких вибухових сумішах і ракетних паливах тощо.

ТЕТРАРХІЯ (грец. τετραρχία, від τετράς – чотири і αρχή – влада) – 1) У Стародавній Греції – четверта частина області, що нею керував тетрарх. 2) У період Римської імперії розподіл влади між чотирма співправителями, які очолювали різні частини імперії.

ТЕТРАХОРД (грец. τετράχορδον, від τετράς – чотири і χορδή – струна) – музичний чотириступеневий звукоряд.

ТЕТРАЦИКЛІН (від тетра... і грец. κύκλος – коло) – лікарський препарат, антибіотик. Застосовують при запаленні легень, дизентерії, гонореї, бруцельозі тощо.

ТЕТРИЛ (від тетра... і грец. ύλη – речовина) – вибухова речовина, кристали блідо-жовтого кольору. Застосовують як ініціюючу речовину в детонаторах.

ТЕТРОД [від тетра... і (електр) од] – електронна лампа з чотирма електродами: катодом, анодом, керуючою та екрануючою сітками. Застосовують у радіоелектроніці, щоб підсилювати й генерувати електричні сигнали.

ТЕТРОЗИ (від грец. τετράς – чотири) – прості цукри, в молекулах яких є чотири атоми вуглецю.

ТЕУРГІЯ (грец. θεουργία, букв. – божественне діяння, чудо) – вид магії; дії, за допомогою яких віруючі намагаються вплинути на волю богів і духів, щоб змінити хід подій.

ТЕФ (амхарське) – однорічна трав’яниста рослина родини злакових. Вирощують як хлібну рослину в Ефіопії та як кормову – в Південній Африці, Австралії, Північній Америці, Європі, на Півдні Азії. Інша назва – абіссінська трава.

ТЕФЛОН (англ. teflon) – назва в США одного з синтетичних волокон і тканини з нього. В СРСР називають фторлон.

ТЕХНЕЦІЙ (від грец. τεχνητός – зроблений руками людини, штучний) – радіоактивний хімічний елемент, символ Тс, ат. н. 43; метал. У природі Т. не виявлено, одержано штучно. Застосовують як інгібітор проти корозії, у ядерній енергетиці тощо.

ТЕХНІЗАЦІЯ (від грец. τέχνη – засіб) – оснащення технічними засобами, впровадження їх.

ТЕХНІК (від грец. τεχνικός – досвідчений, майстерний) – спеціаліст з середньою технічною освітою.

ТЕХНІКА (грец. τεχνικός – вправний, досвідчений, від τέχνη – майстерність, мистецтво) – 1) Сукупність засобів праці, що розвиваються в системі суспільного виробництва, а також використання різних прийомів і методів впливу на природу в процесі виробництва матеріальних благ; один з найважливіших елементів продуктивних сил суспільства. 2) Сукупність прийомів, застосовуваних у якійсь справі (напр., Т. живопису, будівельна Т.). 3) Т. безпеки – система технічних засобів, вимог, правил та прийомів роботи, що гарантує на виробництві безпечні й сприятливі умови праці; один з найважливіших державних заходів у соціалістичних країнах в галузі охорони здоров’я трудящих. 4) Т. управління – сукупність технічних засобів збирання, передавання, зберігання, обробки й видавання інформації, пов’язаної з керівництвом виробничими, соціальними та іншими процесами.

ТЕХНІКУМ (від грец. τεχνικός – вправний, майстерний) – основний тип середнього спеціального навчального закладу в СРСР, що готує спеціалістів середньої кваліфікації для різних галузей народного господарства й культури.

ТЕХНО... (від грец. τέχνη – майстерність) – у складних словах відповідає поняттю «технологічний».

ТЕХНОКЛІМАТОЛОГІЯ (від техно... і кліматологія) – розділ кліматології, що вивчає вплив кліматичних умов на технічні засоби (машини, прилади тощо).

ТЕХНОКРАТІЯ (від техно... і ...кратія) – сучасна буржуазна соціологічна концепція, яка, зосереджуючи головну увагу на проблемі управління виробництвом, твердить, що основна роль у суспільстві має належати технічній інтелігенції, нібито покликаній «трансформувати» капіталізм у нове, «технократичне» суспільство. Різновидністю Т. є менеджеризм.

ТЕХНОЛОГІЯ (від техно... і ...логія) – сукупність способів переробки матеріалів, виготовлення виробів і процеси, що супроводять ці види робіт.

ТИГЕЛЬ (нім. Tiegel, від грец. τήγανον – сковорода, каструля) – 1) Посудина для плавлення або нагрівання різних матеріалів. 2) Масивна металева плита друкарських машин для притискування паперу до вкритої фарбою друкарської форми.

ТИГМОТРОПІЗМ (від грец. θίνμα – дотик і тропізми) – те саме, що й гаптотропізм.

ТИК ¹ (франц. tic) – мимовільні одноманітні скорочення певних м’язів або груп м’язів (частіше обличчя).

ТИК ² (англ. teak, від португ. teca, з малайського tekka) – рід багаторічних деревних рослин родини вербенових. Поширені у вологій лісовій смузі Південної і Південно-Східної Азії, на о. Ява. Деревину Т. використовують у суднобудуванні, виробництві меблів тощо. Інша назва – тикове дерево.

ТИК ³ (голл. tijk) – цупка лляна чи бавовняна тканина переважно саржового переплетення.

ТИКАЛЬ (з мови таї) – те саме, що й бат.

ТИКОНД [від ти (тан) і конд (енсатор)] – ізоляційний матеріал. Виготовляють з двоокису титану в суміші з глиною. Застосовують як діелектрик для конденсаторів.

ТИКСОТРОПІЯ (від грец. θίξις – доторкання і ...тропія) – 1) Здатність колоїдів і суспензій загусати, перетворюючись з рухливих рідин на гелі. 2) Здатність твердоподібних речовин руйнуватись (розріджуватись) від механічної дії (напр., перемішування).

ТИЛЬДА (ісп. tilde, від лат. titulus – напис) – 1) Діакритичний знак, який показує м’якість приголосного або носовий характер голосного в мовах з латинським алфавітом. 2) Друкарський знак (~); використовують у словниках для позначення слова або його частини при їх повторенні.

ТИМІН (від грец. θύμον – чебрець) – органічна сполука, що належить до піримідинових основ. Входить до складу дезоксирибонуклеїнової кислоти. Міститься в усіх живих клітинах.

ТИМОЛ (від грец. θΰμον – чебрець і ...ол) – лікарський препарат. Застосовують як протиглистяний і протимікробний засіб.

ТИМПАН (від грец. τΰμπανον – барабан) – 1) Ударний музичний інструмент – вид мідних тарілок або невеликої литаври. 2) Внутрішнє поле фронтону. 3) Те саме, що й декель.

ТИМПАНАЛЬНИЙ (від грец. τΰμπανον – барабан) – барабанний; т-і органи – органи слуху в деяких комах, що містяться на передніх ніжках або сегментах черевця; складаються з тонкої хітинової перетинки, коливання якої сприймає група чутливих клітин.

ТИМПАНІЧНИЙ – той, що стосується тимпани, хворий на тимпанію.

ТИМПАНІЯ (від грец. τΰμπανον – бубон) – хвороба жуйних тварин; розширення газами передшлунків (рубця, сітки і книжки). Виникає при надмірному поїданні кормів, що легко піддаються бродінню (зелена маса бобових, борошно, висівки, прокислий жом тощо).

ТИНКТУРА (лат. tinctura, від tingo – забарвлюю, зволожую) – настойка лікарської речовини на воді, спирті чи ефірі.

ТИП (франц. type, від грец. τύπος – відбиток, форма, зразок) – 1) Зразок, модель для групи предметів; форма чого-небудь; вид, рід, різновидність чого-небудь. 2) Найвища систематична категорія (таксон), що об’єднує споріднені класи тварин. Деякі Т. поділяють на підтипи, що об’єднують класи. В ботаніці Т. відповідає відділ. 3) Тип виду – зразок, за яким встановлено вид рослин чи тварин; тип роду – найтиповіший вид даного роду. 4) Літературний образ, який в узагальненій формі втілює в собі певні риси характеру, зовнішності тощо.

...ТИП, ...ТИПІЯ (відгрец. τύπος – слід, відбиток) – у складних словах вказує на зв’язок з поняттями «відбиток», «друк», напр. монотип, фототипія.

ТИПАЖ (франц. typage) – 1) Особа з характерною зовнішністю, яка є моделлю для художника, скульптора, фотографа або підходить до виконання певної ролі в кінофільмі. 2) Образ, тип у мистецтві.

ТИПІЗАЦІЯ – 1) Художнє узагальнення певних життєвих явищ; одна з особливостей творчого методу літератури й мистецтва. 2) Зведення виробництва різноманітних виробів і машин, спорудження будівель, технологічних процесів тощо до невеликого числа вибраних типів.

...ТИПІЯ – див. ...тип.

ТИПОВИЙ – 1) Той, що є зразком, взірцем, стандартом для ряду явищ, випадків або відповідає певному зразку. 2) Характерний; властивий певному типові явищ.

ТИПОЛОГІЯ (від тип і ...логія) – вид наукової систематизації, класифікація чогось за спільними ознаками.

ТИПОМЕТР (від грец. τύπος – відбиток і ...метр) – 1) Інструмент для контрольного вимірювання кегля друкарських літер. 2) Лінійка для вимірювання у друкарській справі кількості рядків набору.

ТИПОМОРФІЗМ (від тип і ...морфізм) – властивість мінералів змінювати всі або деякі свої ознаки (кристалографічні особливості, характер агрегатів, забарвлення, густину тощо) залежно від умов утворення; одна з діагностичних ознак мінералів. Типові для певних умов утворення мінерали називаються типоморфними.

ТИР ¹ (франц. tir, букв. – стрілянина) – приміщення для стрільби з ручної вогнепальної і пневматичної зброї.

ТИР ² (голл. teer) – суміш із смоли, каніфолі й сала, якою на судні вкривають стоячий такелаж і рангоут.

ТИРАДА (франц. tirade, з італ. tirata, від tirare – тягти) – довга фраза, багатослівна репліка, монолог, виголошений піднесеним тоном.

ТИРАЖ (франц. tirage, від tirer – тягти) – 1) Розиграш облігацій державної позики, білетів лотереї або рахунків виграшних вкладів. 2) Кількість примірників друкованого видання.

ТИРАН (грец. τύραννος) – 1) У Стародавній Греції і містах-республіках Італії 13 – 16 ст. одноособовий правитель, що прийшов до влади насильницьким шляхом. 2) Жорстокий правитель, влада якого грунтується на сваволі й насильстві. 3) Переносно – жорстока людина, мучитель.

ТИРАНА (ісп. tirana) – іспанський (андалузький) танець.

ТИРАНІЧНИЙ (грец. τυραννικός) – жорстокий, деспотичний.

ТИРАНІЯ (грец. τυραννίς) – 1) В експлуататорських державах одноособове правління, що встановлюється внаслідок насильницького захоплення влади. 2) Панування за допомогою жорстоких засобів. 3) Гноблення, жорстоке поводження.

ТИРАНОЗАВР (від грец. τύραννος – тиран і ...завр) – викопний плазун з підряду хижих динозаврів. Рештки відомі з відкладів мезозою.

ТИРАТА (італ. tirata – затягування) – муз. гамоподібний пасаж.

ТИРАТРОН [від грец. θύρα – двері, вхід і (елек) трон] – іонний електровакуумний прилад з катодом, анодом і сіткою, наповнений інертним газом, воднем, парою ртуті. Застосовують у випрямлячах електричного струму, лічильниках імпульсів тощо.

ТИРЕОЗ (від грец. θυρεός – щит) – розлад секреції щитовидної залози.

ТИРЕОЇДИН (від грец. θυρεοειδής – щитовидний) – лікарський препарат, що містить тироксин. Застосовують при зниженій функції щитовидної залози.

ТИРЕОТОКСИКОЗ (від грец. θυρεός – щит і токсикоз) – захворювання людини, що виникає при підвищеній секреторній функції щитовидної залози.

ТИРИСТОР (англ. thyristor) – керований напівпровідниковий вентиль.

ТИРОЗИН (від грец. τυρός – сир) – амінокислота, що входить до складу майже всіх білків. В організмі Т. є вихідною речовиною для синтезу гормонів тироксину і адреналіну.

ТИРОКСИН (від грец. θυρεός – щит і όξυς – їдкий, кислий) – гормон щитовидної залози. Стимулює обмін речовин, ріст і диференціацію тканин в організмі людини й тварин. Надмірне утворення Т. спричинює тиреотоксикоз.

ТИТАН – 1) Хімічний елемент, символ Ті, ат. н. 22; метал, дуже твердий, пластичний, хімічно стійкий. Застосовують у турбо- і суднобудуванні. 2) Найбільший з супутників планети Сатурн. Від імені давньогрецьких богів Титанів.

ТИТАНИ (грец. Τιτάνες) – 1) У давньогрецькій міфології людиноподібні велетні, діти Урана і Геї, що вступили в боротьбу із Зевсом за володіння небом, але зазнали поразки й були скинуті в Тартар. 2) Переносно – велетні, люди, найвидатніші в певній галузі.

ТИТАНІТ (від титан) – те саме, що й сфен.

ТИТАНІЧНИЙ (грец. Τιτανικός) – величезний, колосальний.

ТИТАНОМАГНЕТИТ (від титан і магнетит) – мінерал класу окисів і гідроокисів, чорного кольору. Руда заліза, титану.

ТИТАНОТЕРІЄВІ (від титани і ...терій) – родина викопних ссавців ряду непарнокопитних. Рештки відомі з відкладів палеогену. Інша назва – бронтотерієві.

ТИТР (франц. titre – титул, заголовок, від лат. titulus – надпис) – 1) хім. Вміст якої-небудь речовини в одному кубічному сантиметрі розчину. 2) Характеристика товщини волокон і ниток, виражена довжиною волокна в одиниці його ваги. 3) Напис, пояснювальний або розмовний текст у кінофільмі.

ТИТРУВАННЯ – хім. метод об’ємного аналізу – поступове додавання розчину якої-небудь речовини з титром (1) певної концентрації до розчину досліджуваної речовини, кількість або концентрацію якої треба встановити.

ТИТУЛ (лат. titulus, букв. – напис) – 1) Спадкове або надане монархом звання (граф, князь, барон тощо), з яким пов’язані особливі права і привілеї. Система Т. найхарактерніша для феодальної ієрархії. 2) В бурж. юриспруденції – підстави якого-небудь права (напр., Т. купівлі – продажу). 3) В СРСР найменування кошторису капітального будівництва об’єктів, включених до титульних списків. 4) Перша сторінка книги, на якій вміщено заголовок, прізвище автора, назву видавництва, рік та місце видання.

ТИТУЛЬНИЙ – той, що належить до титулу (3,4); т. список – в СРСР перелік об’єктів, які включено до плану капітального будівництва; т-а сторінка – заголовна сторінка книги.

ТИФ (від грец. τϋφος – дим, чад) – спільна назва інфекційних хвороб, які перебігають з гарячкою і потьмаренням свідомості: висипного тифу, паратифів, поворотного тифу й черевного тифу.

ТИФЛІТ (від грец. τυφλόν – сліпа кишка) – запалення сліпої кишки. Виникає при інфекції, інтоксикації, часто пов’язаний з апендицитом.

ТИФЛОПЕДАГОГІКА (від грец. τυφλός – сліпий і педагогіка) – галузь педагогіки, що вивчає процеси навчання й виховання сліпих і слабозорих дітей та підготовки їх до трудової діяльності.

ТИФЛОТЕХНІКА (від грец. τυφλός – сліпий і техніка) – 1) Галузь тифлопедагогіки, що розробляє технічні засоби для подолання сліпоти, розладів зору та їхніх наслідків. 2) Сукупність технічних засобів, призначених для корекції або компенсації дефектів зору.

ТИФОЇД (від тиф і ...оїд) – легка форма черевного тифу.

ТИФОН (грец. Τύφων) – 1) У давньогрецькій міфології – страховище з стома зміїними головами, яке виступило на боротьбу проти Зевса за панування над світом, але зазнало поразки. Т. – уособлення вулканічних явищ. 2) Прилад на маяках, що подає звукові сигнали під час туману.

ТІАМІН (від грец. θείον – сірка і аміни) – вітамін В₁; в організмі людини й тварин бере участь у вуглеводному обміні. Недостача Т. в організмі призводить до порушення функції нервової системи, атрофії скелетних м’язів, тахікардії, до тяжкого захворювання – бері-бері. На Т. багаті печінка, нирки, дріжджі тощо.

ТІАРА (грец. τιάρα) – 1) Головний убір давніх персидських і ассірійських царів. 2) Трійчаста корона папи римського з хрестом зверху.

ТІОКОЛ (від грец. τεϊον – сірка) – 1) Лікарський препарат для дезинфекції й очищення дихальних шляхів. 2) Синтетичний матеріал, подібний до каучуку. Застосовують для виготовлення шлангів, труб, ізоляції, проводів тощо.

ТІОСПИРТИ (від грец. θείον – сірка і спирти) – те саме, що й меркаптани.

ТІОСУЛЬФАТИ (від грец. θείον – сірка і сульфати) – солі тіосірчаної кислоти (H₂S₂O₃), стійкі, безбарвні речовини. Практично важливим є тіосульфат натрію, його застосовують у фотографії як закріплювач (фіксаж), у текстильній, шкіряній промисловості, в медицині тощо.

ТОБОГАН (англ. toboggan, з алгонкінської) – 1) Сани без полозів для перевезення вантажів вручну або за допомогою собак. Поширені в індіанців Канади. 2) Дерев’яні сани для катання й змагань на швидкість спускання з гір.

ТОГА (лат. toga, від tego – вкриваю, покриваю) – верхній одяг давніх римлян вигляді плаща без рукавів.

ТОЙ (тюрк.) – у народів Середньої Азії свято, яке супроводиться бенкетом, музикою, танцями та іншими розвагами.

ТОККАТА (італ. toccata, букв. – дотик) – віртуозна музична п’єса для фортепіано або органа, в швидкому, чітко ритмованому русі.

ТОКОФЕРОЛИ (від грец. τόκος – пологи і φέρω – несу) – вітаміни Е; група органічних сполук з протистерильною активністю. Недостача Т. в організмі людини й тварин спричинює розлад процесів розмноження і м’язову дистрофію. Містяться в рослинній їжі, особливо в зернах злаків і оліях. Інша назва – вітамін Е.

ТОКСЕМІЯ (від грец. τοξικός – отруйний і ...емія) – циркуляція в крові токсичних речовин, які спричинюють отруєння.

ТОКСИКОЗ (від грец. τοξικόν – отрута) – хворобливий стан, що виникає внаслідок діяння на організм людини або тварини отрут і отруйних речовин (токсинів). Т. спостерігається при багатьох інфекційних хворобах (дизентерія, холера), харчових токсикоінфекціях, порушеннях видільної функції нирок (уремія) тощо.

ТОКСИКОЛОГІЯ (від грец. τοξικόν – отрута і ...логія) – наука про отрути, їхню дію на організм, засоби боротьби з отруєннями та можливості використання отрут у різних галузях біології і медицини.

ТОКСИНИ (від грец. τοξικόν – отрута) – отруйні білкові речовини, що їх утворюють головним чином мікроорганізми, а також деякі тварини (напр., змії, скорпіони) і рослини (напр., рицина).

ТОКСИЧНИЙ (грец. τοξικός) – отруйний; спричинюваний діянням токсинів (напр., токсичний грип, токсична диспепсія).

ТОКСИЧНІСТЬ – отруйність; здатність деяких хімічних речовин шкідливо діяти на організм людини і тварин.

ТОКСОПЛАЗМИ (від грец. τοξικόν – отрута і плазма) – рід паразитичних одноклітинних організмів класу джгутикових. Т. паразитують у людини, ссавців, а також у птахів. Спричинюють тяжке захворювання токсоплазмоз.

ТОКСОПЛАЗМОЗ – паразитарне захворювання людини й тварин, збудником якого є токсоплазма. Джерело інфекції – ссавці, птахи, хвора людина.

ТОЛ – те саме, що й тринітротолуол.

ТОЛЕРАНТНІСТЬ [від лат. tolerans (tolerantis) – терплячий] – 1) Терпимість до чужих думок і вірувань. 2) Т. імунологічна – специфічний стан організму, при якому втрачається здатність виробляти антитіла у відповідь на введення певного антигена.

ТОЛУОЛ – органічна сполука, похідна від бензолу; безбарвна рідина з своєрідним запахом, отруйна. Застосовують для одержання ліків, барвників, вибухових речовин, як розчинник тощо. Від назви колумбійського м. Толу.

ТОЛЬ (франц. tôle) – покрівельний та гідроізоляційний матеріал (картон, просочений дьогтьовими речовинами), застосовуваний у будівництві.

ТОМАГАВК (з алгонкінської) – метальна зброя індіанців Північної Америки у вигляді кам’яної сокири або палиці.

ТОМАСІВСЬКИЙ ПРОЦЕС – процес виробництва литої сталі продуванням повітря або кисню у конвертері крізь томасівський (фосфористий) чавун. Від прізвища англійського металурга С.-Дж. Томаса.

ТОМАСШЛАК – фосфорне добриво, побічний продукт переробки багатого на фосфор чавуну в сталь (див. Томасівський процес).

ТОМБО (від франц. tombeau – могила) – інструментальна музична п’єса урочисто-скорботного патетичного характеру.

ТОМІЗМ (від лат. Thomas – Фома) – філософське й богословське вчення середньовічного філософа-схоласта Фоми Аквінського, за яким розум повинен підпорядковуватися вірі, а філософія – бути служницею богослов’я. Т. довгий час був офіційною доктриною католицизму. Нині відновлений у формі неотомізму.

...ТОМІЯ (від грец. τομή – відрізування, відсікання) – в складних словах відповідає поняттю «розтин», напр., нефротомія.

ТОМОГРАФ (від грец. τόμος – шматок і ...граф) – рентгенівський апарат для здійснення пошарових знімків внутрішніх органів.

ТОМОГРАФІЯ (від грец. τόμος – шматок і ...графія) – метод рентгенологічного дослідження, що полягає в одержуванні тіньового зображення окремих шарів досліджуваного об’єкту за допомогою томографа.

ТОМПАК (нім. Tompak, франц. tombac, від малайського tarnbaga – мідь) – сплав міді з цинком (різновид латуні), застосовуваний у виробництві дроту, листів тощо.

ТОН (лат. tonus – звук, від грец. τόνος – натяг, напруження) – 1) фіз. Акустичний сигнал певної висоти. Висота Т. визначається основною частотою звуку. 2) В музиці – звук, що має точно визначену висоту; міра для визначення розміру якісної величини інтервалу. 3) В образотворчому мистецтві – інтенсивність кольору або світлотіні певної ділянки малюнка або картини; загальний кольоровий лад художнього твору.

ТОНАДА (ісп. tonada – пісня, наспів) – загальна назва народних пісень в Іспанії та країнах Латинської Америки.

ТОНАДИЛЬЯ (ісп. tonadilla, букв. – пісенька) – іспанська музична комедія 18 – початку 19 ст.

ТОНАЛЬНІСТЬ – 1) Висотне розміщення ладу, що визначається абсолютною висотою основного тону (тоніки) на будь-якому ступені звукоряду музичної системи. 2) В живопису – основний, переважаючий колір, тон. Див. Колорит.

ТОНАРМ (нім. Tonarm, від Ton – звук і Arm – рука) – пристрій, яким звукознімач (адаптер) закріплюють у програвачі грамофонних пластинок;

ТОНЗИЛІТ (від лат. tonsilla – мигдалик) – запалення піднебінних мигдаликів у людини. Т. буває гострий (див. Ангіна) і хронічний.

ТОНІЗУЮЧИЙ – той, що підвищує тонус; т. засоби – засоби, що підвищують енергію організму, життєву активність.

ТОНІКА (від тон) – 1) Головний стійкий звук ладу. 2) Основний акорд ладу.

ТОНІЧНИЙ (грец. τονικός) – 1) Той, що стосується наголосу на слові; т-е віршування – віршування, що грунтується на чергуванні наголошених і ненаголошених складів. 2) Пов’язаний з тонікою.

...ТОНІЯ (від грец. τόνος – напруження) – у складних словах означає напругу, тиск, напр. ізотонія.

ТОНМЕЙСТЕР (нім. Tonmeister, від Ton – звук і Meister – майстер, керівник) – спеціаліст з акустики, що стежить за звуковою частиною радіо- або телепередачі; звукооператор.

ТОННА (франц. tonne, з кельт.) – 1) Одиниця маси в метричній системі (1000 кг). Англійська Т. дорівнює близько 1016,05 кг, англійська суднова Т. – близько 907,185 кг. 2) Реєстрова тонна – міра об’єму морських торговельних суден (близько 2,83 м ³).

ТОННАЖ (франц. tonnage) – водотоннажність (вантажність) у тоннах судна або групи суден.

ТОННА-МИЛЯ (від тонна і миля) – одиниця виміру транспортної роботи морського судна.

ТОНОМЕТР (від грец. τόνος – тон, напруга і ...метр) – 1) Прилад для порівняння частоти коливань двох камертонів. 2) Назва групи приладів для вимірювання артеріального і венозного тиску крові, внутрішньоочного тиску й тонічного напруження м’язів.

ТОНОФІБРИЛИ (від грец. τόνος – натяг і фібрили) – тонкі опорні волоконця білкової природи в деяких клітинах тваринних організмів, що забезпечують збереженість форми клітин.

ТОНСТУДІЯ (від тон і студія) – частина кіностудії, в якій розміщено обладнання для звукозапису під час озвучення фільму.

ТОНУС (лат. tonus, від грец. τόνος – напруження) – тривале скорочення або напруження м’язів і тривале збудження нервової системи, для яких характерні дуже мала стомлюваність м’язів і нервових центрів та незначні енергетичні витрати організму. Під Т. взагалі розуміють підвищену життєдіяльність організму.

ТОНФІЛЬМ (від тон і фільм) – 1) Плівка із записаним на ній звуком; застосовують у кінематографії та радіомовленні. 2) Первісна назва звукового кінофільму (на відміну від німого).

ТОНШТИХЕЛЬ (від нім. Ton – глина і штихель) – граверний інструмент з напівкруглим лезом.

ТОП (голл. top) – верхній кінець вертикальних рангоутних (див. Рангоут) дерев, напр., щогли, стеньги тощо.

ТОПАЗ (грец. τόπαξος) – мінерал класу силікатів, прозорий, безбарвний або з блакитним, жовтим, червонуватим відтінками. Дорогоцінний камінь.

ТОПЕНАНТ (голл. toppenant) – снасть для підтримування й піднімання горизонтальних і похилих рангоутних (див. Рангоут) дерев.

...ТОПИ (від грец. τόπος – місце) – у складних словах вказує на зв’язок з поняттям «місце», напр. біотопи, ізотопи.

ТОПІКА (грец. τοπικά, від τόπος – місце) – 1) В риториці – вміння користуватися загальними міркуваннями при викладі якоїсь теми. 2) Загальне положення, яке можна застосувати до всіх однорідних випадків. 3) Назва трактату Арістотеля.

ТОПІНАМБУР (франц. topinambour, з португ. topinambo) – багаторічна рослина родини складноцвітих. Походить з Північної Америки. Культивують у різних країнах світу. Бульби вживають у їжу, на корм худобі й переробляють на спирт, фруктозу. Від назви індіанського племені топінамбо. Інша назва – земляна груша.

ТОПІЧНИЙ (від грец. τόπος – місце) – місцевий; т-а діагностика – визначення місцезнаходження вогнища хвороби.

ТОПКРОС (англ. top crossing, від top – покривати самку і crossing – схрещування) – схрещування чоловічої особини (одержаної в результаті інбридингу) з неоднорідною за своїм складом маточною популяцією. Один з методів селекції.

ТОПОГРАФІЯ (від грец. τόπος – місце, місцевість і ...графія) – 1) Розділ геодезії, що розробляє методи знімання й зображення земної поверхні на планах і загальногеографічних картах великого масштабу. 2) Поверхня певної ділянки земної кулі.

ТОПОЛОГІЯ (від грец. τόπος – місце і ...логія) – розділ математики, в якому вивчають ті властивості множин (напр., геометричних фігур), що не змінюються при неперервних, взаємно-однозначних перетвореннях, за яких зберігаються відношення сусідства (нескінченної близькості) елементів множин.

ТОПОНІМІКА, ТОПОНІМІЯ (від грец. τόπος – місце, місцевість і όνυμα – ім’я) – 1) Розділ мовознавства, що вивчає власні географічні назви. 2) Сукупність географічних назв певної території.

ТОПОСКОП (від грец. τόπος – місце і ...скоп) – прилад для просторового дослідження біологічних потенціалів мозку.

ТОПСЕЛЬ (голл. topzeil) – невелике рейкове вітрило, що його піднімають над іншим рейковим або косим вітрилом.

ТОПТИМБЕРС (англ. toptimber, множ. toptimbers, від top – верхівка і timber – балка) – верхня частина шпангоута на дерев’яному судні.

ТОР ¹ (від лат. torus – опуклість) – тіло, утворене обертанням круга навколо осі, що лежить у площині цього круга і не перетинає його. Форму Т. має, напр., бублик, камери автомобільного або велосипедних коліс.

ТОР ² – позасистемна одиниця тиску (1 мм рт. cm.). Від прізвища італійського вченого Е. Торрічеллі.

ТОР ³ – у давньоскандінавській міфології бог грому й блискавки.

ТОРА (давньоєвр. торах, букв. – наука, вчення) – 1) Назва сукупності всіх заповідей, що начебто дані богом єврейському народові через пророка Мойсея, а також перших п’яти книг Біблії – П’ятикнижжя. 2) Предмет релігійного культу – «священний» сувій з шкіри, на якому написане П’ятикнижжя.

ТОРАКОКАУСТИКА [від грец. θώραξ (θώρακος) – груди і каустика] – операція перепалювання плевральних зрощень (спайок) між легенями й грудною стінкою у хворих на туберкульоз.

ТОРАКОПЛАСТИКА [від грец. θώραξ (θώρακος) – груди і пластика] – операція вирізування кількох ребер з метою зміни об’єму грудної клітки. Застосовують при кавернозному туберкульозі та при застарілих гнійних плевритах різного походження.

ТОРАКОСКОП [від грец. θώραξ (θώρακος) – груди і ...скоп] – інструмент з оптичною та освітлювальною системами для дослідження плевральної порожнини людини.

ТОРАКОСКОПІЯ [від грец. θώραξ (θώρακος) – груди і ...скопія] – дослідження плевральної порожнини за допомогою торакоскопа.

ТОРАКС (від грец. θώραξ – груди) – грудна клітка.

ТОРДЬЙОН (франц. tordion) – старовинний французький бальний танець.

ТОРЕАДОР (ісп. toreador) – учасник кориди.

ТОРЕВТИКА (від грец. τορευτικός – вправний у рельєфній роботі на металі) – мистецтво рельєфної обробки металевих художніх виробів карбуванням або тисненням.

ТОРЕРО (ісп. torero) – те саме, що й тореадор.

ТОРИТ (від торій) – мінерал класу силікатів, чорного, бурого, оранжевого кольору. Радіоактивний.

ТОРІ (англ. tory) – члени англійської політичної партії, яка об’єднувала великих землевласників і верхівку духівництва, виникла у 17 ст. Т. проводили реакційну політику в країні й колоніальну політику за її межами. Партія Т. чергувалася при владі з партією вігів. У 19 ст. на основі партії Т. створено консервативну партію.

ТОРІЙ – радіоактивний хімічний елемент, символ Th, ат. н. 90; сріблясто-білий метал, належить до актиноїдів. Застосовують у ядерній техніці та енергетиці. Окис Т. використовують як вогнетривкий матеріал. Від імені бога-громовержця Тора в давньоскандінавській міфології.

ТОРКРЕТ – машина, яка подає під тиском бетон або іншу масу на повкривану поверхню під час торкретування. Інша назва – тектор.

ТОРКРЕТУВАННЯ [від лат. (tec) tor (ium con) cret (um) – ущільнена штукатурка] – нанесення (під тиском) на оброблювану поверхню шару бетону або глин, щоб зробити її щільною, водонепроникною, вогнестійкою тощо.

ТОРНАДО (ісп. tornado, від tornar – повертатись) – назва тромбів ¹ у Північній Америці.

ТОРПЕДА (від лат. torpedo – електричний скат) – саморушний та самонавідний снаряд, яким озброєно військові кораблі, підводні човни, літаки-торпедоносці та спеціальні установки берегової оборони ВМФ. Призначається для ураження підводної частини ворожих кораблів.

ТОРПЕДУВАТИ – 1) Випускати у корабель торпеду; влучати торпедою у корабель. 2) Висаджувати забій нафтової свердловини за допомогою динаміту, амоналу тощо. 3) Переносно – зірвати здійснення якогось важливого політичного заходу.

ТОРПІДНИЙ (лат. torpidus, від torpeo – ціпенію) – заціпенілий, не чутливий, млявий, той, що не реагує.

ТОРС (італ. torso, від грец. θύρσος – пагін) – 1) Тулуб людини. 2) Скульптурне зображення тулуба людини.

ТОРСІЙНИЙ (від лат. torsio – обертання) – пов’язаний з крученням; т-а підвіска – автомобільна підвіска, де пружною частиною є скручуваний (на відміну від ресори) сталевий стрижень.

ТОРСІОГРАФ (від лат. torsio – обертання і ...граф) – прилад, за допомогою якого записують крутильні коливання валів машин (двигунів, насосів тощо).

ТОРСІОМЕТР (від лат. torsio – обертання і ...метр) – прилад, за допомогою якого визначають крутні моменти валів машин, зокрема двигунів.

ТОРТ (італ. torta, від лат. tortus – кручений) – кондитерський виріб з тіста, покритий кремом, цукатами тощо.

ТОРФ (пім. Torf) – геологічні відклади органічного походження, що є скупченням напіврозкладених рослинних решток з домішкою мінеральних частинок. Використовують головним чином як паливо, а також у сільському господарстві, хімічній промисловості.

ТОРШЕР (франц. torchere, від torche – факел) – високий світильник, що стоїть на підлозі.

ТОРШОН (від франц. torchon – ганчірка) – 1) Бавовняна тканина з негустим переплетенням ниток. 2) Папір з шорсткою (часто схожою на переплетення тканини) поверхнею, застосовуваний для малювання.

ТОРШОНУВАННЯ (від торшон) – 1) Нанесення тисненням на поверхню паперу або картону рельєфних малюнків. 2) Нанесення інструментом невеликих заглиблень на поверхню обрізу книги, що є засобом своєрідного оформлення видань.

ТОСКАНСЬКИЙ ОРДЕР – архіт. етруський і давньоримський варіант доричного ордера. За доби Відродження має дещо інші форми, ніж доричний – гладенький стовбур колони, без канелюрів, і базу. Від назви області Тоскана в Італії.

ТОСТ (англ. toast, від лат. panis tostus – підсмажений хліб) – 1) Застольна промова з побажанням. 2) Підсмажені шматочки хліба.

ТОСТЕР (англ. toaster, від toast – підсмажувати хліб) – пристрій для приготування тостів (підсмажених шматочків хліба).

ТОТ – в релігії Стародавнього Єгипту спочатку – бог Місяця; пізніше – одне з найголовніших божеств, бог мудрості, покровитель наук.

ТОТАЛІЗАТОР (франц. totalisateur, від totaliser – підсумовувати) – 1) На кінських перегонах та скачках механічний лічильник, що показує грошові ставки, зроблені на певного коня. 2) Бюро, що приймає їх і сплачує виграші.

ТОТАЛІТАРНИЙ (франц. totalitaire, від лат. totus – весь, цілий) – пов’язаний з відверто терористичною диктатурою буржуазії; фашистський.

ТОТАЛЬНИЙ (франц. total, від лат. totus – весь, цілий) – повний, загальний, всеосяжний; т-а війна – імперіалістична війна, яка ігнорує норми міжнародного права, закони й звичаї війни і використовує всі без винятку ресурси та засоби, що ведуть до масового знищення не тільки збройних сил противника, а й мирного населення, матеріальних і культурних цінностей. Теорія «тотальної війни» була основою стратегії німецьких та італійських фашистів.

ТОТЕМ (алгонкінське, букв. – його рід) – 1) Тварина або рослина, що була об’єктом релігійного культу (див. Тотемізм) роду або племені як його родоначальник і охоронець. 2) Герб племені з зображенням тотема.

ТОТЕМІЗМ (від тотем) – одна з первісних форм релігійних вірувань, для якої характерна віра в спільне походження й кровну спорідненість між даною групою людей (родом) і певним видом тварин, рослин, рідше тим чи іншим предметом або явищем природи.

ТРАВЕЛЕРСЧЕК (англ. traveller’s cheque) – дорожній чек, вид акредитива, який використовують за кордоном для одержання грошей у будь-якому пункті, де є банк.

ТРАВЕРС ¹, ТРАВЕРЗ (франц. traverse, від лат. trans versus – поперечний) – 1) Напрям, перпендикулярний до курсу судна або до його діаметральної площини. 2) У фортифікації – поперечне укриття в окопах, траншеях і ходах сполучення. 3) Штучна споруда у вигляді дамби, яка йде від берега до глибокого місця в руслі ріки. Служить для захисту берега від течії, що утворюється при високому рівні води. 4) Боковий рух коня головою до стінки манежу.

ТРАВЕРС ² (від франц. traversée – переїзд, переправа) – перехід альпініста за маршрутом, що йде по гребеню гірського хребта і з’єднує кілька вершин.

ТРАВЕРСА, ТРАВЕРЗА (франц. traverse) – поперечний брус чи балка, поперечна перекладина.

ТРАВЕРТИН (італ. travertino) – порувата гірська порода (вапняковий туф), що утворюється внаслідок осаджування карбонату кальцію з природних джерел. Використовують у будівництві, цементній промисловості тощо.

ТРАВЕСТІ (франц. travesti, від travestir – переодягати) – 1) Театральне амплуа; актриса, яка виконує ролі хлопчиків, підлітків; ролі з переодяганням у чоловічий костюм. 2) В опері – партія юнака, яку виконує жінка (меццо-сопрано, контральто).

ТРАВЕСТІЯ (від франц. travestir – переодягати, пародіювати) – 1) Вид гумористичної поезії, близької до пародії. 2) Див. Травесті.

ТРАВМА (від грец. τραύμα – рана) – порушення цілості й функцій органів та тканин тіла людини або тварини внаслідок ушкодження їх чинниками навколишнього середовища (механічні, термічні, хімічні, електричні тощо). Психічна Т. – надмірне нервове збудження.

ТРАВМАТИЗМ (від грец. τραυματίζω – поранюю) – травматичні ушкодження, які більш чи менш систематично трапляються серед певних груп населення, що перебувають в однакових умовах життя.

ТРАВМАТОЛОГІЯ (від травма і ...логія) – розділ хірургії, що вивчає причини травм, види їх, перебіг та методи лікування й профілактики (1).

ТРАГАКАНТ, ТРАГАНТ (грец. τραγάκανθα) – 1) Підрід кущових рослин роду астрагал. Поширені переважно в Середній та Південній Азії, в Південній Європі. У тканинах Т. міститься камедь. 2) Засохлий сік деяких кущів з роду астрагалів. Використовують у фармації, паперовій, текстильній, шкіряній промисловості.

ТРАГЕДІЯ (лат. tragoedia, з грец. τραγψδία, від τράγος – козел і φδή – пісня) – 1) Драматичний жанр, для якого характерні гострота й непримиренність зображуваних конфліктів. 2) Переносно – нещастя, страшна подія; тяжке переживання, безвихідь, що може призвести до загибелі.

ТРАГІЗМ (від грец. τραγικός – трагічний) – 1) Безвихідь, трагічне становище. 2) Трагічна основа художнього твору.

ТРАГІК (від грец. τραγικός – трагічний) – актор, що виконує трагедійні ролі.

ТРАГІКОМЕДІЯ – 1) Драматичний твір, де поєднано риси трагедії і комедії. 2) Переносно – історія, подія, становище, в яких до сумного приєднується смішне.

ТРАГІЧНИЙ (грец. τραγικός) – страшний, вражаючий, повний страждань.

ТРАДЕСКАНЦІЯ – рід багаторічних трав’янистих рослин родини камелінових. Поширені в Америці. В СРСР культивують як кімнатну рослину. Від прізвища англійского ботаніка 17 ст. Дж. Традесканта.

ТРАДИЦІЙНИЙ – 1) Заснований на традиції. 2) Той, що набув характеру традицій, звичаїв, усталеності.

ТРАДИЦІЯ (лат. traditio – передача) – 1) Форма передачі соціального досвіду; ідеї, звичаї, норми, що передаються з покоління в покоління. 2) Звичайна норма, манера чого-небудь. 3) В християнському богослов’ї релігійні положення й настанови, начебто одержані від бога, але не в письмовій формі (як «святе письмо» – Біблія), а усно.

ТРАДУКЦІЯ (лат. traductio – переміщення) – в логіці умовивід, в якому засновки й висновок є судженнями однакового ступеня загальності, тобто висновок робиться від одиничного до одиничного, від часткового до часткового або від загального до загального.

ТРАЄКТОРІЯ (лат. trajectorius – той, що стосується переміщення, від trajicio – перекидаю, переміщую) – неперервна лінія, яку описує матеріальна точка (чи тіло) під час руху.

ТРАЙБАЛІЗМ, ТРИБАЛІЗМ (від англ. tribe – плем’я) – міжплемінна ворожнеча, що проявляється в суспільстві, де є пережитки родоплемінного поділу. Широко використовувався колонізаторами при здійсненні колоніальних загарбань, для боротьби проти національно-визвольного руху в колоніях. Нині взятий на озброєння неоколоніалізмом з метою роз’єднання антиімперіалістичних сил в колишніх колоніальних і залежних країнах.

ТРАЙЛЕР – див. Трейлер.

ТРАК (англ. track, букв. – слід) – ланка гусеничного ланцюга.

ТРАКТ (від лат. tractus – волочіння, низка, протяжність) – 1) Велика проїзна дорога, шлях. 2) Сукупність пристроїв, що утворюють шлях слідування чого-небудь (напр., Т. звукопередачі). 3) Шлях проходження їжі в організмі (шлунково-кишковий Т.).

ТРАКТАТ (від лат. tractatus – обговорення, розгляд) – 1) Наукова праця, де докладно розглянуто якесь окреме питання чи проблему. 2) Міжнародний договір, угода.

ТРАКТОР (англ. tractor, від лат. tracto – тягну) – колісна або гусенична самохідна машина для переміщення й приведення в дію причіпних і навісних сільськогосподарських, дорожних та інших машин і знарядь, для приведення в дію стаціонарних машин від приводного шківа, а також для буксирування візків.

ТРАКТРИСА (франц. tractrice, від лат. tracto – тягну) – плоска крива лінія, для якої довжина відрізка дотичної від точки дотику до точки перетину з деякою прямою (віссю Т.) є сталою.

ТРАЛ (англ. trawl) – пристрої, що їх буксирує судно, для лову риби, для гідрографічних досліджень або для вилову мін ².

ТРАЛЬЩИК (від трал) – 1) Військове судно, призначене для відшукування га знищення мін ². 2) Див. також Траулер.

ТРАМБЛЕР (англ. trembler, від tremble – коливатись, вібрувати) – переривач, за допомогою якого розподіляють електроіскрове запалювання в циліндрах двигунів внутрішнього згоряння.

ТРАМВАЙ (англ. tramway, від tram – візок, вагон і way – шлях) – 1) Вид міського наземного рейкового електротранспорту. 2) Вагон чи поїзд з кількох вагонів цього виду транспорту, в одному з яких (здебільшого) чи в кількох є двигуни, що живляться від підвісної контактної мережі.

ТРАМОНТАНА (італ. tramontane, від tra – через і montana – гора) – холодний вітер північного й північно-східного напряму в Італії та на півночі Іспанії.

ТРАМП (англ. tramp, букв. – бродяга) – вантажний пароплав, що перевозить вантажі в будь-якому напрямі.

ТРАМПЛІН (франц. tremplin, з італ. trampoline, від trampolo – ходуля) – 1) Пристрій, споруда для підсилення польоту людини при виконанні різних спортивних стрибків. 2) Вузька доріжка, що піднімається вгору на морських кораблях для запуску в політ літака за допомогою катапульти. 3) Переносно – підпора, вихідний пункт для будь-яких дій.

ТРАНЕЦЬ (англ. transom, букв. – поперечина) – плоский зріз корми у кораблів, яхт, шлюпок тощо.

ТРАНЗИСТОР [англ. transistor, від tran (sfer) – переносити і (re) sistor – опір] – 1) Триелектродний електроперетворювальний напівпровідниковий прилад (тріод). 2) Радіоприймач, побудований на цих приладах.

ТРАНЗИТ (від лат. transitus – проходження, перехід) – слідування пасажирів, вантажів, а також перевізних засобів від місця відправлення до пункту призначення через проміжні пункти.

ТРАНЗИТИВНІСТЬ (від лат. transitivus – перехідний) – властивість величин, яка полягає в тому, що коли перша величина порівнянна з другою, а друга – з третьою, то перша величина порівнянна з третьою. Напр., якщо а=в, а в = с, то а=с; якщо м> п, а n > р, то м > р тощо.

ТРАНКВІЛІЗАТОР (від лат. tranquillo – заспокоюю) – лікарський препарат, який знімає нервове збудження і діє заспокійливо.

ТРАНС (від франц. transe – страх) – форма психічного розладу, що характеризується автоматичністю дій і вчинків у стані потьмарення свідомості.

ТРАНС... (лат. trans...) – префікс, що означає: «крізь», «через», «за», «пере», «по той бік».

ТРАНСАКЦІЯ (від лат. transactio – звершення) – операція, угода (політична, юридична), що супроводиться взаємними поступками.

ТРАНСБОРДЕР (англ. transborder – переміщувач) – пристрій, яким засоби рейкового транспорту переміщують з однієї колії на іншу, паралельну їй.

ТРАНСВЕРСАЛЬ (франц. transversal, від лат. transversus – поперечний) – січна або її відрізок; пряма, що перетинає сторони трикутника і їх продовження.

ТРАНСГРЕСІЯ (лат. transgressio – перехід, пересування, від transgredior – переходжу) – наступання моря на суходіл внаслідок опускання земної кори або підняття рівня моря. Протилежне – регресія.

ТРАНСДУКЦІЯ (лат. transductio – переміщення, від transduco – переводжу, переміщую) – перенесення фрагментів спадкового матеріалу від одного мікроорганізму (бактерії чи актиноміцета) іншому за допомогою бактеріофага або актинофага.

ТРАНСЕПТ (англ. transept, від лат. trans – за і septum – огорожа) – поперечний неф або кілька нефів, що перетинають під прямим кутом головні поздовжні нефи будівлі.

ТРАНСКОНТИНЕНТАЛЬНИЙ (від транс... і континентальний) – той, що перетинає континент (напр., т. нафтопровід).

ТРАНСКРИПЦІЯ (лат. transcriptio, від transcribe – переписую) – 1) Передача за допомогою графічних знаків звуків якоїсь мови. 2) Передача елементів однієї мови за допомогою літер іншої мови. 3) Перекладення музичного твору для іншого інструмента або голосу, ніж він написаний.

ТРАНСЛІТЕРАЦІЯ (від транс... і лат. litera – буква) – передача тексту, написаного одним алфавітом, буквами іншого алфавіту.

ТРАНСЛЯТОР (лат. translator, від transfero – переношу) – 1) Проміжний пристрій для підсилення, перетворення й передавання електричних сигналів зв’язку, радіосигналів, телевізійних тощо. 2) Програма цифрової обчислювальної машини, призначена для перекладу описів алгоритмів з однієї формальної мови на іншу.

ТРАНСЛЯЦІЯ (від лат. translatio – перенесення) – 1) Збільшення дальності передавання та підсилення електричних сигналів за допомогою проміжного пристрою (підсилювача, транслятора тощо). 2) Передавання програм по радіо, телебаченню, проводовому зв’язку.

ТРАНСМІСІЯ (від лат. transmissio – перехід, передача) – 1) Механізм, за допомогою якого передають рух від двигуна до робочих машин. 2) Передавання хвороб (трансмісійних хвороб) головним чином через комах (мух, комарів, москітів).

ТРАНСМІТЕР (англ. transmitter, від лат. transmitto – пересилаю) – апарат для автоматичного передавання електричних сигналів, записаних на перфорованій (див. Перфорація) стрічці, отвори на якій розміщені відповідно до коду передаваного повідомлення (телеграми).

ТРАНСОЗОНД [від транс..., англ. o (ceanic) – океанічний і зонд] – значного розміру поліетиленова повітряна куля з самописними приладами для горизонтального зондування атмосфери.

ТРАНСОКЕАНСЬКИЙ (від транс... і океан) – той, що перетинає океан (напр., т-а кабельна лінія зв’язку).

ТРАНСПАРАНТ (франц. transparent, букв. – прозорий) – 1) Аркуш з чіткими чорними лініями, який підкладають під нелінований письмовий папір з тим, щоб лінії, просвічуючись, допомагали рівно писати. 2) Тканина із зображенням або лозунгом, натягнута на раму.

ТРАНСПЛАНТАТ (від лат. transplantatus – пересаджений) – тканини та органи рослинних і тваринних організмів, а також людини, які використовують для пересаджування (трансплантації).

ТРАНСПЛАНТАЦІЯ (лат. transplantatio, від transplanto – пересаджую) – пересаджування тканин та органів рослинних і тваринних організмів, а також людини в межах одного й того самого організму або від одного організму до іншого.

ТРАНСПОЗИЦІЯ, ТРАНСПОНУВАННЯ (від лат. transpono – переставляю) – 1) Переміщення, перестановка. 2) Перенесення всіх звуків музичного твору на певний інтервал (вище або нижче), щоб змінити тональність. 3) матем. Перестановка заданих елементів, при якій міняються місцями тільки два елементи, напр., 586 переходить у 685 внаслідок транспозиції елементів 6 і 5.

ТРАНСПОРТ (від лат. transporto – переношу, переміщую) – 1) Галузь народного господарства, що здійснює перевезення пасажирів і вантажів. 2) Перевізні засоби. 3) Партія товарів, припасів, що доставляється одночасно, в т. ч. військозих вантажів. 4) Перенесення сум з однієї сторінки бухгалтерської книги на іншу.

ТРАНСПОРТАБЕЛЬНИЙ (франц. transportable) – зручний для перевезення, придатний для транспортування.

ТРАНСПОРТЕР (франц. transporteur, від лат. transporto – переношу, переправляю) – 1) тех. Пристрій, яким переміщують вантажі на невелику віддаль; Т. роликовий – те саме, що й рольганг; Т. гвинтовий – те саме, що й шнек. 2) військ. Машина підвищеної прохідності, якою перевозять вантажі, зброю і людей.

ТРАНСПОРТИР (від лат. transporto – переношу) – інструмент, за допомогою якого будують і вимірюють кути на креслениках.

ТРАНССПІРАЦІЯ (від транс... і лат. spiro – дихаю, видихаю) – фізіологічний процес випаровування води живими рослинами.

ТРАНССУДАТ (від транс... і лат. sudo – потію) – рідина, яка скупчується в тканинах і порожнинах організму людини та ряду тварин при недостатній діяльності серця, нирок, печінки, порушеннях загального живлення.

ТРАНССУДАЦІЯ (від транс... і лат. sudo – потію) – процес просочування рідинної частини крові крізь стінки кровоносних судин у тканини й порожнини тіла.

ТРАНСУРАНИ (від транс... і уран) – штучно утворювані радіоактивні хімічні елементи, шо розташовані в періодичній системі Менделєєва за ураном.

ТРАНСФЕР, ТРАНСФЕРТ (франц. transfert, від лат. transfero – переношу, переміщую) – 1) Переказ іноземної валюти або передача золота з однієї країни в іншу. 2) Передавання іменних цінних паперів (акцій) однією особою у власність іншої відповідним написом або заявою.

ТРАНСФЕРАЗИ (від лат. transfero – переношу) – група ферментів, під впливом яких відбуваються реакції внутрішньомолекулярного й міжмолекулярного перенесення атомів або груп атомів в організмі людини, тварин і рослин.

ТРАНСФЕРКАР (англ. transfercar, від лат. transfero – переміщую і англ. car – вагон, візок) – саморозвантажний електромоторний або причіпний вагон, призначений для перевезення руди, вапняку й вугілля зі складів до доменних печей.

ТРАНСФЕРТ – див. Трансфер.

ТРАНСФЕРТНИЙ (від трансферт) – переказний.

ТРАНСФЛЮКСОР (від лат. transfluo – протікаю, витікаю) – запам’ятовувальний елемент цифрових обчислювальних машин, що працює за принципом перерозподілу магнітних потоків.

ТРАНСФОРМАТОР (від лат. transformo – перетворюю, змінюю) – 1) Перетворювач чого-небудь з одного виду, стану в інший. 2) Т. електричний – прилад, який збільшує або зменшує напругу змінного електричного струму. Дія Т. грунтується на явищі електромагнітної індукції. 3) Актор, який виконує поперемінно кілька ролей, швидко змінюючи свій зовнішній вигляд. 4) Фокусник, що створює ілюзію перетворення одних речей в інші.

ТРАНСФОРМАЦІЯ (лат. transformatio) – 1) Зміна, перетворення виду, форми, істотних властивостей чого-небудь. 2) Перенесення спадкової інформації від клітини одного генотипу у клітину іншого. 3) Сценічний прийом, який полягає у швидкій зміні актором своєї зовнішності.

ТРАНСФОРМІЗМ (від лат. transformis – перетворений, змінний) – уявлення про перетворення одних видів організмів на інші. Передувало еволюційному вченню. Т. не визнавав наступності й поступального характеру розвитку живої природи.

ТРАНСФОРМУВАТИ (від лат. transformo – перетворюю, змінюю) – перетворювати, змінювати.

ТРАНСФУЗІОЛОГІЯ (від трансфузія і ...логія) – наука про переливання крові.

ТРАНСФУЗІЯ (лат. transfusio, від transfundo – переливаю) – переливання (напр., переливання крові).

ТРАНСЦЕНДЕНТАЛІСТИ (від трансцендентальний) – група американських філософів-ідеалістів і письменників, які в 1836 р. заснували «Трансцендентальний клуб». На противагу сенсуалізмові Т. стверджували існування надчуттєвої ідеальної субстанції (бога) і можливість її пізнання за допомогою інтуїції.

ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНИЙ (нім. transzendental, від лат. transcendens – той, що виходить за межі) – 1) В схоластиці – найзагальніше поняття. 2) В філософії І. Канта – той, що зумовлює можливість пізнання; той, що одвічно притаманний розсудку і зумовлює досвід; не набутий з досвіду. 3) Т-а апперцепція – див. Апперцепція. 4) Т. ідеалізм – те саме, що й критицизм; назва, яку І. Кант дав своїй філософії на відміну від проблематичного ідеалізму Р. Декарта і догматичного ідеалізму Дж. Берклі. 5) Т-а логіка – ідеалістичні логічні вчення, які досліджують можливості всезагального і необхідного знання як позадосвідного, потойбічного.

ТРАНСЦЕНДЕНТНИЙ [від лат. transcendens (transcendentis) – той, що виходить за межі] – 1) У філософії І. Канта – той, що лежить поза межами свідомості і пізнання, непізнаванний. 2) Т-і функції – аналітичні функції, що не є алгебричними. 3) Т-і числа – числа, що не задовольняють жодне алгебричне рівняння з цілими коефіцієнтами.

ТРАНШЕЯ (франц. tranchée, від trancher – різати) – 1) У військовій справі – вузький, довгий і глибокий рів з двостороннім або одностороннім бруствером для ведення вогню, захисту бійців від куль, снарядів тощо. 2) У будівництві, гірничій справі – вузька, довга канава для прокладання трубопроводу, кабелю та ін. цілей. 3) Рівчак, штучно зроблена канава.

ТРАП ¹ (голл. trap) – сходи або драбина з твердого матеріалу чи мотузки на суднах, у цирках, гімнастичних залах.

ТРАП ² (англ. trap, букв. – пастка) – загальна назва вивержених гірських порід основного складу (головним чином базальтів та діабазів), що залягають у вигляді великого покриву.

ТРАПЕЦІЯ (грец. τραπέζιον, букв. – столик) – 1) Чотирикутник, дві сторони якого (основи Т.) паралельні, а дві інші (бічні сторони Т.) – непаралельні. 2) Гімнастичний снаряд – горизонтальна перекладина, підвішена на двох тросах або мотузках.

ТРАПЕЦОЕДР (від трапеція і ...едр) – многогранник, грані якого мають вигляд трапецій. Інколи під Т. розуміють многогранник, грані якого мають вигляд чотирикутників з однією парою рівних суміжних сторін.

ТРАСА (нім. Trasse, від лат. tractus – смуга) – 1) Лінія, що вказує напрям руху або поздовжню вісь дороги, трубопроводу тощо. 2) Смуга землі, над якою проходить авіаційна лінія (маршрут регулярних польотів літаків). 3) Світний або димний слід, який залишає у повітрі трасуюча куля, артилерійський снаряд, реактивний літак.

ТРАСАНТ (нім. Trassant, від італ. trassare – виписувати вексель) – особа, що видає тратту, тобто переводить свій платіж на іншу особу.

ТРАСАТ (нім. Trassat) – особа, яка має сплатити за переказним векселем.

ТРАСУВАННЯ (від італ. trassare – переказувати вексель) – спосіб міжнародних розрахунків, за яким кредитор виписує тратту в іноземній валюті й продає її на валюту своєї країни.

ТРАСУВАТИ (франц. tracer – проводити, позначати) – провішувати, намічати віхами напрям дороги, каналу, лінії зв’язку (траси) за планом або за картою.

ТРАСУЮЧИЙ – той, що має видиму траєкторію польоту, лишає на своєму шляху світний слід; т-а куля – куля з вмістом займистої речовини; в польоті лишає світний слід (трасу).

ТРАТТА (італ. tratta) – переважно в міжнародних розрахунках переказний вексель.

ТРАУЛЕР (англ. trawler) – самохідне морське промислове судно для механізованого лову риби глибоководним неводом – тралом.

ТРАУР (від нім. Trauer – туга, скорбота) – 1) Стан скорботи з приводу смерті або якогось суспільного чи загальнонаціонального лиха; виявляється в якихось загальноприйнятих знаках, звичаях. 2) Чорний одяг, пов’язка тощо на знак туги.

ТРАФАРЕТ (італ. traforetto, зменш. від traforo – свердлення, проколювання) – 1) Платівка з картону, металу тощо, в якій прорізано малюнки, літери чи цифри, щоб їх можна було швидко на щось наносити. 2) Переносно – зразок, що його надто часте наслідують.

ТРАФАРЕТНИЙ – 1) Пов’язаний з трафаретом. 2) Переносно – шаблонний, заяложений.

ТРАХЕЇ [від грец. τραχεία (αρτηρία) – дихальне горло] – 1) Органи повітряного дихання у членистоногих тварин. 2) Провідні елементи деревини у рослин. Інша назва – судини. 3) У людини й більшості хребетних тварин – див. Трахея.

ТРАХЕЇДИ (від трахеї і грец. είδος – вид, вигляд) – видовжені, мертві, зі здерев’янілими оболонками клітини деревини рослин; виконують провідну і почасти механічну функції.

ТРАХЕЇТ – запалення слизової оболонки трахеї. Спричинюється охолодженням, деякими захворюваннями, палінням тютюну тощо.

ТРАХЕОТОМІЯ (від трахея і ...томія) – операція розтину трахеї з наступним введенням у неї спеціальної трубки для відновленая дихання.

ТРАХЕЯ (грец. τραχεϊα – частина дихальних шляхів деяких хвостатих земноводяних, плазунів, птахів, ссавців і людини, через які повітря проходить до легень. Інша назва – дихальне горло.

ТРАХІКАРПУС (від грец. τραχύς – шорсткий і καρπός – плід) – рід деревних рослин родини пальмових. Поширені в субтропічних районах Східної Азії та Японії. В СРСР (на півдні) вирощують як декоративне дерево.

ТРАХІТ (від грец. τραχύς – каменистий) – вивержена вулканічна гірська порода, яка складається головним чином з польових шпатів. Використовують як будівельний матеріал.

ТРАХОМА (від грец. τραχύς – шорсткий і ...ома) – хронічне інфекційне захворювання очей, спричинюване фільтрівним вірусом.

ТРАХОМАТОЗНИЙ – 1) Той, що стосується трахоми (напр., трахоматозний вірус). 2) Хворий на трахому.

ТРЕДЖЕН (англ. trudgen, від trudge – йти через силу) – один з видів плавання вільним стилем, який за технікою нагадує кроль.

ТРЕД-ЮНІОНИ (англ. trade-unions, від trade – ремесло, професія і union – об’єднання, союз) – професійні спілки у Великобританії та деяких інших країнах. На основі колективного членства входять у лейбористську партію. Панівні позиції у Т.-ю. посідають опортуністичні елементи.

ТРЕД-ЮНІОНІЗМ (англ. trade-unionism) – опортуністична течія в робітничому русі, одна з форм реформістської ідеології. Грунтується на реформістській «теорії» класової «гармонії» в капіталістичному суспільстві. Т.-ю. зводить політичні дії робітничого класу до боротьби за здійснення законодавчим шляхом вузькопрофесійних економічних вимог робітників, заперечує необхідність створення революційної партії пролетаріату, фактично зводячи роль робітничої партії до парламентського представництва тред-юніонів.

ТРЕЙЛЕР, ТРАЙЛЕР (англ. trailer, від trail – тягти) – 1) Контейнер на колесах, схожий на автопричеп. 2) Тягач з причіпними візками.

ТРЕК (аигл. track, букв. – слід, стежка, шлях) – 1) Спортивна споруда, призначена для проведення велосипедних (іноді мотоциклетних) гонок. 2) Слід, який залишає заряджена частинка в речовині (напр., у фотоемульсії).

ТРЕЛЬ (італ. trillo, від trillare – брязкотіти) – форма прикрашання музичного твору або співу, багаторакове швидке чергування двох суміжних тонів.

ТРЕЛЬЯЖ (франц. treillage) – 1) Дзеркало, що складається з трьох стулок. 2) Легка гратка, по якій в’ються рослини.

ТРЕМА (франц. trema, від грец, τρήμα – отвір) – у писемності деяких європейських мов, напр., у французькій, дві крапки над буквою голосного звука, які показують, що його треба вимовляти відокремлено від попереднього голосного звука.

ТРЕМАТОДИ (від грец. τρηματώδης – той, що має отвір) – 1) Клас паразитичних плоских червів. Інша назва – дигенетичні присисні. 2) Назва, часто застосовувана до всіх паразитичних плоских червів – присиснів.

ТРЕМАТОДОЗИ – глистяні захворювання людини і тварин. Збудники – плоскі черви з класу трематод. Паразитують у кишечнику, печінці, легенях, кровоносній системі, нирках, сечовому міхурі тощо.

ТРЕМОЛАНДО (італ. tremolando, букв. – тремтячи) – в музиці – виконання тремоло.

ТРЕМОЛІТ – породоутворюючий мінерал класу силікатів, білого або ясно-зеленого кольору; використовують в основному в хімічній промисловості як наповнювач. Від назви долини Тремола в Альпах.

ТРЕМОЛО (італ. tremolo, букв. – тремтячий) – швидке багаторазове повторення одного звука (иапр., на скрипці) або чергування кількох звуків окремо чи в акордах.

ТРЕМОР (від лат. tremor – тремтіння) – мимовільні ритмічні м’язові скорочення, що спостерігаються при деяких функціональних і органічних захворюваннях нервової системи.

ТРЕН (франц. traîne, від traîner – тягти, волочити) – те саме, що й шлейф (2).

ТРЕНАЖ (від англ. train – виховувати, навчати) – тренування, а також комплекс вправ для тренування в чому-небудь.

ТРЕНАЖЕР (від тренаж) – моделюючий пристрій для опрацювання робочих навиків або тренування льотчиків і космонавтів.

ТРЕНД (англ. trend – напрям, тенденція) – тривала, довгочасна тенденція зміни економічних показників в економічному прогнозуванні.

ТРЕНЕР (англ. trainer, від train – виховувати, навчати) – спеціаліст з певного виду спорту, який керує тренуванням спортсменів.

ТРЕНЗЕЛЬ (нім. Trense) – металеві вудила, використовувані для управління конем.

ТРЕНІНГ (англ. training) – спеціальний тренувальний режим.

ТРЕНУВАННЯ (від англ. tram – виховувати, навчати) – система підготовки організму людини або тварин з метою пристосування його до підвищених вимог і складних умов роботи. Застосовується у виробничій діяльності, спорті, для космічних польотів тощо. Основою Т. є комплекс спеціальних вправ.

ТРЕОНІН – амінокислота, входить до складу багатьох білків, синтезується в рослинах та мікроорганізмах.

ТРЕПАН (франц. trepan, від грец. τρύπανον – свердел) – хірургічний інструмент для свердління кістки (напр., черепа).

ТРЕПАНАЦІЯ (франц. trepanation) – операція розкриття кісткової порожнини. Роблять Т. черепа для операцій на мозку, сосковидного відростка при мастоїдиті, трубчастої кістки при остеомієліті.

ТРЕПАНГ (малайське tripang) – промислова назва групи видів їстівних морських безхребетних тварин голотурій. Поширені в морях обох півкуль. Вживають у їжу Т. свіжими або солоно-копченими чи солоно-сухими.

ТРЕПАНУВАТИ (франц. trépaner, від грец. τρυπάω – буравлю, свердлю) – робити трепанацію.

ТРЕПЕЛ (нім. Tripel) – осадочна гірська порода, білого, світло-сірого чи світло-жовтого кольору. Складається переважно з дрібненьких кульок опалу та панцирів діатомів. Використовують у будівництві, нафтовій промисловості. Від назви м Тріполі в Лівії.

ТРЕСТ (англ. trust, букв. – довіра) – 1) Одна з форм капіталістичних монополій, за якої всі об’єднані підприємства втрачають свою комерційну й виробничу самостійність і підпорядковуються єдиному управлінню. 2) У соціалістичних країнах – одна з структурних ланок управління в окремих галузях промисловості та будівництві.

ТРЕТИРУВАТИ (нім. traitieren, від франц. traiter – поводитись, обходитись) – зневажливо ставитися до когось, зверхньо, безцеремонно поводитися з кимсь.

ТРИ..., ТРІ... (лат. tri..., грец. τρι..., від лат. tres, грец. τρεις – три) – у складних словах означає потроєння.

ТРИБАЛІЗМ – див. Трайбалізм.

ТРИБИ (лат. tribus, від tribuo – розділяю, ділю на три частини) – у Стародавньому Римі у 8 – 6 ст. до н. е. три племені, які становили римську патриціанську громаду; з 6 ст. до н. е. до 30-х pp. 1 ст. н. е. – адміністративно-територіальні округи.

ТРИБОЕЛЕКТРИКА (від грец. τρίβω – розтираю і електрика) – явище виникнення електрики під час тертя тіл одне об одне.

ТРИБОЛЮМІНЕСЦЕНЦІЯ (від грец. τρίβω – розтираю і люмінесценція) – свічення тіл під час їхнього тертя, розлому, роздавлювання тощо.

ТРИБОМЕТРІЯ (від грец. τρίβω – розтираю і ...метрія) – сукупність методів вимірювання сил тертя (зовнішнього) й визначення стійкості проти спрацювання.

ТРИБРАХІЙ (грец. τρίβραχυς, від τρεϊς – три і βραχύς – короткий) – в античному віршуванні стопа на три короткі склади.

ТРИБУН (від лат. tribunus – глава триби) – 1) У Стародавньому Римі назва різних службових осіб. 2) Переносно – громадський діяч, що у своїх публіцистичних або ораторських виступах палко відстоює права або інтереси певної соціальної групи.

ТРИБУНА (італ. tribuna, від лат. tribunal – підвищення) – 1) Підвищення для виступу промовців. 2) Споруда для глядачів, де ряди місць розташовані уступами вгору (напр., на стадіоні). 3) Місця для публіки, журналістів та ін. в парламентах. 4) Переносно – засіб, що його використовують для політичної діяльності (напр., газета є Т. партії).

ТРИБУНАЛИ (від лат. tribunal – судилище) – 1) Станові шляхетські апеляційні суди, що існували з 16 ст. у феодальній Литві і Польщі. 2) Надзвичайні суди часів Французької буржуазної революції кінця 18 ст. 3) Революційні Т. – спеціальні суди, які існували у Радянській державі 1917 – 22 pp. 4) Військові Т. – суди, що входять до єдиної судової системи СРСР і розглядають справи про всі злочини військовослужбовців, а також військовозобов’язаних під час проходження ними навчальних зборів тощо. 5) Міжнародні воєнні Т. – кримінальні суди, створені на основі спеціальних міжнародних угод з метою покарання головних воєнних злочинців 2-ї світової війни.

ТРИВІАЛЬНИЙ (лат. trivialis, від trivium – перехрестя шляхів) – звичайний, буденний, заяложений, позбавлений свіжості й оригінальності.

ТРИВІУМ (лат. trivium, від tres – три і via – шлях) – три гуманітарні науки – граматика, риторика й діалектика, які в середні віки становили головні предмети в університетах.

ТРИГЕР (англ. trigger, букв. – спусковий гачок) – пристрій (спускова схема), в якому є дві лампи або два транзистори, напруги і струми на виході якого можуть змінюватися стрибкоподібно. Застосовують в автоматиці, радіоелектроніці тощо.

ТРИГЛІФ (грец. τρίγλυφον, від τρείς – три і γλύφω – ріжу) – архіт. прямокутна вертикальна кам’яна плита з трьома поздовжніми врізами.

ТРИГОНАЛЬНИЙ (лат. trigonalis, від грец. τρίγωνος) – трикутний; т-а система – система, кристали якої мають форми піраміди, призми.

ТРИГОНІЯ (грец. τρίγωνον – трикутник) – рід морських двостулкових молюсків. Живуть у мілководних добре прогріваних ділянках морів, які омивають Малайський архіпелаг.

ТРИГОНОМЕТРИЧНИЙ – той, що належить до тригонометрії; т-і функції – спільна назва для функцій кута – синуса, косинуса, тангенса, котангенса, секанса й косеканса; обернені т-і функції – спільна назва для функцій: арксинус, арккосинус, арктангенс, арккотангенс, арксеканс і арккосеканс.

ТРИГОНОМЕТРІЯ (від грец. τρίγωνον – трикутник і ...метрія) – галузь математики, в якій вивчаються тригонометричні функції та застосування їх до геометрії.

ТРИДИМІТ (від грец. τρίδυμος – троїстий, потрійний) – мінерал класу силікатів, білого, сірувато-білого кольору, інколи безбарвний. Використовують як вогнетрив.

ТРИЗМ (від грец. τρισμός – скреготіння) – судорожне стиснення щелепів – спостерігається як ранній симптом правця, менінгіту, епілепсії та інших органічних захворювань центральної нервової системи. Буває також при істерії.

ТРИКЛІННА СИСТЕМА (від три... і грец. κλίνω – нахиляю) – одна з кристалографічних систем, об’єднує два види симетрії.

ТРИКО (франц. tricot) – 1) Вовняна, напіввовняна або бавовняна тканина узорчатого переплетення для верхнього одягу. 2) Спортивний або театральний трикотажний костюм, який щільно облягає тіло.

ТРИКОТАЖ (франц. tricotage, від tricoter – в’язати) – машинна в’язана тканина.

ТРИКОТИН (франц. tricotine) – тканина, схожа за пухкістю переплетення на трикотаж.

ТРИЛАТЕРАЦІЯ [від три... і лат. latus (lateris) – сторона] – метод визначення опорних геодезичних пунктів, що полягає в побудові на місцевості сітки послідовно зв’язаних між собою трикутників і вимірювання в кожному з них всіх трьох сторін. Кути цих трикутників і положення їхніх вершин обчислюють за допомогою тригонометричних функцій. Т. має те саме призначення, що й тріангуляція (2).

ТРИЛЕМА (від три... і грец. λήμμα – засновок) – 1) Судження, в якому предметові приписують три ознаки, що виключають одна одну. Напр., даний кут або гострий, або прямий, або тупий. 2) Особливий випадок умовно-розділювального силогізму, коли умовний засновок передбачає залежність від основи не одного, а трьох висновків, які виключать один одного.

ТРИЛОБІТИ (від три... і грец. λοβός – частина) – клас викопних морських зябродихаючих членистоногих тварин, тіло яких було вкрите панциром. Виникли в археозої, повністю вимерли наприкінці палеозою.

ТРИЛОГІЯ (грец. τριλογία, від τρεις – три і λόγος – слово, розповідь) – три самостійні твори одного автора (літературні, музичні), пов’язані єдністю задуму, сюжету тощо.

ТРИЛЬЙОН (франц. trillion) – число, яке в десятковій системі числення зображується одиницею з дванадцятьма нулями, тобто число 10¹². В деяких країнах (напр., в Англії) Т. називають число 10¹⁸.

ТРИМАРАН [від три... і (ката) маран] – яхта з трьома кілями (1).

ТРИМЕР (англ. trimmer, від trim – впорядкувати, врівноважувати) – 1) Верстат для поперечного розпилювання пиломатеріалів (дощок, рейок тощо). 2) Кидальний конвейєр – пересувна вантажна машина для сипких матеріалів (сипкі матеріали відкидає вбік на 10 – 15 м). 3) Невелика додаткова поверхня на рулях і елеронах, за допомогою якої полегшується керування літаком. 4) Електричний конденсатор змінної ємності, застосовуваний для настроювання контурів високої частоти в радіоапаратурі.

ТРИМЕСТР (лат. trimestris – тримісячний, від tres – три і mensis – місяць) – частина учбового року у вищих навчальних закладах США, Англії та деяких інших країн.

ТРИМЕТР (грец. τρίμετρον, від τρείς – три і μέτρον – міра) – тристопний вірш будь-якого розміру (ямб, хорей, дактиль). Див. Триподія.

ТРИНІТРОТОЛУОЛ (від три..., грец. νίτρον – селітра і толуол) – органічна вибухова сполука, біла (технічний продукт – жовта) кристалічна речовина. Застосовують в артилерійських снарядах, мінах тощо, а також для підривних робіт. Інші назви – тол, тротил.

ТРИНОМ (від три... і ...ном ¹) – у математиці тричлен. Пор. біном, поліном.

ТРИПАНОСОМИ (від грец. τρύπανον – свердел і σώμα – тіло) – рід одноклітинних організмів класу джгутиконосців. Паразити хребетних тварин і людини, збудники трипаносомозів. Поширені переважно в тропіках та субтропіках.

ТРИПАНОСОМОЗИ – захворювання людини й тварин, спричинювані трипаносомами. Напр., сонна хвороба, хвороба Шагаса (у людини), підсідал, су-ауру (у тварин). Т. людини трапляються переважно в Африці й Південній Америці.

ТРИПЛАН (від три... і ...план) – літак з трьома, на відміну від моноплана й біплана, крилами, розміщеними одне над одним.

ТРИПЛЕКС (від лат. triplex – потрійний) – 1) Безосколкове скло, що складається з двох листів звичайного скла і склеювального шару (з прозорої пластмаси) між ними. 2) Процес або пристрій з трьома самостійними частинами, елементами (напр., триплекс-процес).

ТРИПЛЕКС-ПРОЦЕС (від триплекс і процес) – виробництво сталі послідовно в трьох плавильних агрегатах.

ТРИПЛЕТ (франц. tripler – потроювати, від лат. triplex – потрійний) – 1) Назва багатьох систем, пристроїв, процесів, яку вживають замість слова «потрійний». 2) Третій екземпляр якої-небудь речі (переважно рідкісної). 3) В більярдній грі – удар, при якому куля влучає в лузу, відскочивши спочатку від одного, а потім від другого борту.

ТРИПЛОЇД (від грец. τριπλόος – потрійний і ...оїд) – рослинний організм, що містить три повні набори гомологічних хромосом.

ТРИПОДІЯ (від грец. τριπόδης – тристопний) – ритмічна група, що складається з трьох стоп у вірші.

ТРИПСИ (від грец. θρίψ – шашіль, червиця) – ряд комах. Живуть на рослинах, під опалим листям, у грунті. Живляться соками рослин. Деякі види шкідники культурних рослин. Переносять збудників багатьох хвороб рослин. Інша назва – пухироногі.

ТРИПСИН (від грец. τρΐψις – розтирання) – травний фермент людини й вищих тварин. Міститься в соці підшлункової залози. Бере участь у розщепленні білків і пептидів.

ТРИПТИХ (від грец. τρίπτυχος – потрійний) – 1) Твір мистецтва з трьох самостійних, але ідейно чи задумом зв’язаних частин, об’єднаних спільною темою. 2) Картина з трьох частин.

ТРИПТОФАН (здогадно від грец. τρίπτυχος – потрійний і φανός – світлий, яскравий) – амінокислота, що входить до складу багатьох білків. В організмі людини й деяких тварин є вихідною речовиною для синтезу нікотинової кислоти.

ТРИРЕМА – див. Трієра.

ТРИСЕКЦІЯ (від три... і лат. sectio – розсікання) – поділ чого-небудь на три частини. Т. кута – задача поділу даного кута на три рівні частини.

ТРИСЕЛЬ (англ. trysail) – 1) Косе чотирикутне вітрило. 2) Загальна назва нижніх вітрил на шхунах.

ТРИТІЙ (від грец. τρίτος – третій) – радіоактивний і найважчий ізотоп водню (див. Дейтерій, Протій). Масове число Т. становить 3 (ядро його складається з 1 протона й 2 нейтронів). Використовують у термоядерних реакціях як пальне.

ТРИТОН ¹ – атомне ядро тритію.

ТРИТОН ² (грец. Τρίτων) – 1) У давньогрецькій міфології морське божество, син Посейдона. Дмухаючи у раковину, Т. викликав або втишував бурю на морі. Пізніше Т. називали численних морських божеств. 2) астр. Один з двох супутників планети Нептун. 3) Рід хвостатих земноводяних родини саламандрових. Поширені в Європі, Азії, Північній Америці. Живуть у воді, зимують на суші. Корисні (живляться комахами).

ТРИФОЛІАТА (від три... і лат. foliatus – листковий) – вид листопадних дерев і кущів родини рутових. Походить з Північного Китаю. В СРСР росте переважно в Грузії, Азербайджані, в Криму. Використовують Т. як підщепу для всіх цитрусових, а також для створення живоплотів.

ТРИФТАЗИН – лікарський препарат. Застосовують при різних формах шизофренії, маніакально-депресивному психозі, неврозах тощо.

ТРИФТОНГ (грец. τρίφθογγος, від τρεΐς – три і φθόγγος – голосний звук) – поєднання трьох голосних звуків в одному складі.

ТРИХІНА, ТРИХІНЕЛА (від грец. τρίχινος – волосяний) – паразитичний круглий черв’як, який спричинює трихіноз. Личинки Т. потрапляють у поперечносмугасті м’язи, де вкриваються щільною оболонкою (інкапсулюються).

ТРИХІНОЗ, ТРИХІНЕЛЬОЗ – глистяне захворювання людини і тварин. Збудник круглий черв’як трихіна. Захворювання людини можливе при вживанні в їжу сирого, недостатньо провареного або прожареного зараженого м’яса свиней.

ТРИХІНОЗНИЙ, ТРИХІНЕЛЬОЗНИЙ – заражений трихінами.

ТРИХОГРАМА [від грец. θρίξ (τριχός) – волосина і γράμμα – риска, лінія] – рід перетинчастокрилих комах надродини хальцид. Поширені на всіх материках, крім Антарктиди. Паразити багатьох видів метеликів. Т. використовують у біологічному способі боротьби з деякими шкідливими видами комах.

ТРИХОРД (від три... і ...хорд) – звукоряд з трьох звуків у межах терції або кварти.

ТРИХОТОМІЯ (від грец. τρίχα – на три частини і ...томія) – поділ, членування на три частини.

ТРИХОФІТІЯ [від грец. θρίξ (τριχός) – волосина і φυτόν – рослина] – заразне грибкове захворювання шкіри, волосся, нігтів у людини та тварин, спричинюване рослинними мікроскопічними грибами роду трихофітон.

ТРИХОЦЕФАЛЬОЗ [від грец. θρίξ (τριχός) – волосина і κεφαλή – голова] – глистяне захворювання людини. Збудник – волосоголовець людський. Зараження відбувається при вживанні в їжу забруднених яйцями волосоголовця овочів, фруктів, води тощо.

ТРИХОЦИСТИ [від грец. θρίξ (τριχός) – волосина і циста] – органели багатьох інфузорій і деяких джгутикових, що служать головним чином для захисту й нападу.

ТРИЦЕПС (лат. triceps – триголовий, від tres – три і caput – голова) – триголовий м’яз (плеча, гомілки).

ТРИЦЕРАТОПС [від три..., грец. κέρας (κέρατος) – ріг і ώψ – вигляд] – викопний плазун з підряду рогатих динозаврів. Рештки відомі з відкладів мезозою.

ТРИЦИКЛ (від три... і грец. κύκλος – коло, колесо) – триколісний велосипед, автомобіль.

ТРІ... – див. Три...

ТРІАДА [від грец. τριάς (τριάδος) – трійка, трійця] – 1) Єдність, утворювана трьома окремими частинами, елементами. 2) В ідеалістичній філософії Гегеля – позначення ідеї про триступінчастість діалектичного розвитку: теза, антитеза, синтез.

ТРІАНГУЛЯЦІЯ (від лат. triangulum – трикутник) – 1) Метод геодезичних вимірювань па місцевості за допомогою системи трикутників. 2) Метод вимірювання довжини дуги меридіана обчисленням сторін ряду трикутників.

ТРІАС, ТРІАСОВИЙ ПЕРІОД (від грец. τριάς – три, трійця) – перший період мезозойської ери геологічної історії Землі (див. Мезозой), розпочався 230 млн. років тому, тривав 35 млн. років. Відклади цього періоду становлять тріасову систему.

ТРІЕДР (від трі... та ...едр) – система трьох векторів, які виходять з однієї точки й не лежать в одній площині.

ТРІЄР (франц. trieur, від trier – сортувати, відбирати) – сільськогосподарська машина або окремий вузол складної зерноочисної машини для відокремлення різних домішок від насіння основної культури й сортування очищеного насіння за довжиною зерен.

ТРІЄРА, ТРИРЕМА (грец. τριήρης, лат. triremis) – судно з трьома рядами весел у давніх греків і римлян.

ТРІО (італ. trio, від tre – три) – 1) Ансамбль з трьох музикантів-виконавців. 2) Музичний твір для трьох голосів або інструментів. 3) Середня частина (розділ) деяких видів інструментальних п’єс, танців тощо, що відрізняється від крайніх частин за характером, часом і тональністю.

ТРІОД [від трі... та (електр) од] – 1) Триелектродна електронна лампа, в якій є катод, анод і керуючий електрод (сітка). Використовують Т. у радіотехніці тощо. 2) Те саме, що й транзистор (1).

ТРІОЛЕТ (франц. triolet) – форма вірша, що склався у середні віки, близька до французького рондо ².

ТРІОЛЬ (нім. Triole, від італ. trio – тріо) – тридольна музична ритмічна фігура.

ТРІУМВІР (лат. triumvir, від tres – три і vir – чоловік) – учасник тріумвірату.

ТРІУМВІРАТ (лат. triumviratus) – 1) У Стародавньому Римі колегія з трьох осіб (тріумвірів), що призначалися або обиралися із спеціальною метою. 2) Союз трьох впливових політичних і військових діячів у Стародавньому Римі в 1 ст. до н. е. з метою захоплення верховної влади в державі. 3) Переносно – три особи, що об’єдналися для спільної діяльності.

ТРІУМФ (лат. triumphus) – 1) У Стародавньому Римі урочистий вступ у столицю полководця-головнокомандуючого та його армії після переможного закінчення війни. 2) Видатний успіх, торжество з нагоди визначної перемоги.

ТРІУМФАЛЬНИЙ (лат. triumphalis) – пов’язаний з тріумфом, урочистий, здійснюваний на ознаменування тріумфу.

ТРІУМФАТОР (лат. triumphator) – 1) У Стародавньому Римі полководець, під керівництвом якого армія переможно завершила війну і якому влаштовують урочистий вступ до столиці – тріумф. 2) Переможець, той, кого вшановують як переможця.

ТРОГ (нім. Trog, букв. – ночви) – гірська долина, яка в результаті дії льодовика набула коритоподібної форми.

ТРОГЛОДИТ (грец. τρωγλοδύτης – той, що живе в печері або норі, від τρώγλη – нора, печера і δύω – занурююсь, ховаюсь) – 1) Первісна печерна людина. 2) Переносно – некультурна людина, неук, мракобіс.

ТРОЛЕЙ (англ. trolley, букв. – візок) – контактний провід, яким електричний струм надходить до тягових (напр., на тролейбусах) електродвигунів.

ТРОЛЕЙБУС [англ. trolleybus, від trolley – тролей і лат. (omni) bus – для всіх] – 1) Безрейковий наземний, переважно вуличний, електричний транспорт з живленням двигунів через підвісну контактну мережу. 2) Багатомісна машина (вагон) цього транспорту.

ТРОЛЕЙКАР (англ. trolleycar, від trolley – тролей і car – візок) – самохідний безрейковий вантажний візок, електродвигун якого живиться від підвісних контактних проводів.

ТРОЛЬ (старосканд. troll) – в скандінавських повір’ях надприродна істота, як правило, ворожа людям.

ТРОМБ ¹ (італ. tromba, букв. – труба) – руйнівної сили вихор (смерч) над сушею, діаметром кілька десятків метрів.

ТРОМБ ² (від грец. θρόμβος – грудка, згусток) – згусток крові, що утворюється в кровоносних судинах людини або тварини. Див. також Тромбоз, Тромбофлебіт.

ТРОМБІН (від грец. θρόμβος – грудка, згусток) – фермент, який зумовлює зсідання крові. Утворюється в плазмі крові з білкової речовини – протромбіну.

ТРОМБОЗ – процес утворення згустків крові (тромбів ¹) у кровоносних судинах людини й тварин. Утруднює або припиняє місцевий кровообіг, шо може призводити до інфаркту міокарда, інсульту, тромбофлебіту тощо.

ТРОМБОН (італ. trombone, збільш. від tromba – труба) – мідний духовий музичний інструмент.

ТРОМБОПЛАСТИН (від грец. θρόμβος – грудка, згусток і πλαστός – виліплений, утворений) – речовина, що прискорює зсідання крові; бере участь у перетворенні протромбіну на тромбін. Т. міститься в тканинному соці і кров’яних платівках. Інша назва – тромбокіназа.

ТРОМБОТРОПІН (від грец. θρόμβος – грудка, згусток і τροπή – поворот, зміна) – білок, що виробляється в печінці. Циркулює в плазмі крові, потрібний для утворення активного тромбопластину.

ТРОМБОФЛЕБІТ (від грец. θρόμβος – грудка, згусток і флебіт) – запалення вени, що супроводиться утворенням тромбу ². Буває при варикозному (стійкому) розширенні вен, у післяродовий період, після хірургічних операцій тощо.

ТРОМБОЦИТИ (від грец. θρόμβος – грудка, згусток і ...цити) – формені елементи крові тварин і людини.

ТРОН (грец. θρόνος) – багато оздоблене крісло на підвищенні, місце монарха під час урочистих церемоній; престол.

ТРООСТИТ, ТРОСТИТ – структура загартованої, а потім відпущеної сталі (щоб зменшити внутрішні напруження). Т. – суміш дуже дрібних частинок цементиту й фериту. Від прізвища французького хіміка Л. Труста.

ТРОП (від грец. τρόπος – зворот) – слово чи вислів, вжиті у переносному, образному значенні. До Т. належать метафора, метонімія, алегорія, гіпербола, літота.

...ТРОПИ, ...ТРОПІЯ, ...ТРОПНИЙ (від грец. τροπή – поворот, зміна, напрям) – у складних словах вказують на зв’язок з поняттями «зміна», «перетворення», «поворот», напр., хромотропи, ізотропія, нейротропний.

ТРОПІЗМИ (від грец. τροπή – поворот, напрям) – ростові рухи органів рослин (стебла, кореня, листків), спричинювані однобічним діянням подразника. Залежно від характеру подразника бувають фототропізм, геотропізм, гідротропізм, хемотропізм.

ТРОПІКИ [від грец. τροπικός (κύκλος) – поворотне коло] – 1) Паралелі, віддалені на 23° 27 ‘ на північ (північний Т., або Т. Рака) і на південь (південний Т., або Т. Козерога) від екватора. 2) Території між тропіками, що відзначаються жарким літом.

ТРОПІЧНИЙ – 1) Властивий тропікам; т. клімат – жаркий клімат, властивий тропічним широтам; т-і пояси – природні пояси Землі, що лежать в обох півкулях приблизно між 20° і 30° широти. 2) Т. рік – проміжок часу між двома послідовними проходженнями Сонця через точку весняного рівнодення. В середньому дорівнює 265,24 доби.

...ТРОПІЯ – див. ...тропи.

...ТРОПНИЙ – див. ...тропи.

ТРОПОПАУЗА (від грец. τρόπος – поворот і пауза) – перехідний шар, що відділяє тропосферу від стратосфери.

ТРОПОСФЕРА (від грец. τρόπος – поворот й сфера) – нижня частина атмосфери на висоті до 8 – 10 км у помірних широтах і до 16 – 18 км біля екватора.

ТРОПОФІТИ (від грец. τρόπος – поворот і ...фіти) – рослини, які пристосувалися до життя в областях з регулярною щорічною зміною вологого й сухого періодів.

ТРОС (голл. tros) – загальна назва канатів, товстіших за 25 мм. Виготовляють Т. з рослинних або штучних волокон, з сталевого дроту.

ТРОСТИТ – див. Троостит.

ТРОТИЛ – те саме, що й тринітротолуол.

ТРОФЕЙ (франц. trophée, з грец. τρόπαιον – пам’ятник перемоги, від τροπή – змушення до втечі) – 1) Військове та інше спорядження, захоплене у ворога під час війни. 2) Переносно – речова пам’ятка, пов’язана з перемогою, подвигом.

...ТРОФИ, ...ТРОФІЯ, ...ТРОФНИЙ (від грец. τροφή – їжа, живлення) – в складних словах вказує на зв’язок з поняттями «їжа», «живлення», напр. автотрофи, гіпертрофія, гетеротрофний.

ТРОФІКА (від грец. τροφή – живлення) – процес надходження в організм поживних речовин, потрібних для його нормальної життєдіяльності; складова частина обміну речовин. Інша назва – живлення.

ТРОФІЧНИЙ – той, що стосується нервової трофіки; т. нерв – нерв, що регулює обмін речовин і живлення тканин.

...ТРОФІЯ – див. ...трофи.

...ТРОФНИЙ – див. ...трофи.

ТРОФОНЕВРОЗ (від грец. τροφή – їжа і невроз) – розлад живлення органів і тканин організму в зв’язку з ураженням нервів.

ТРОХЕЙ (τροχαίος) – в античному віршуванні назва хорею.

ТРОХОЇДА (від грец. τροχοειδής – кругоподібний, круглий) – плоска крива лінія, яку описує точка, незмінно зв’язана з колом (або прямою), що котиться без ковзання по другому колу або прямій. Окремими видами Т. є евольвента, циклоїда, гіпоциклоїда й епіциклоїда. Шляхи руху планет відносно Землі наближено є трохоїдами.

ТРОХОТРОН [від трохо (їда) і (елек) трон] – електронно-променевий прилад, в якому електрони рухаються від діянь взаємно перпендикулярних електричного й магнітного полів. Використовують в імпульсній техніці як перемикачі систем, лічильники імпульсів, для вимірювання малих проміжків часу, як генератори імпульсів високої частоти. ТРОХОФОРА (від грец. τροχός – колесо і φορός – той, що несе) – вільно плаваюча мікроскопічних розмірів личинка деяких кільчастих червів та молюсків.

ТРУБАДУР (франц. troubadour, з прованс. trobador, від trober – вишукувати, віршувати) – 1) Провансальський мандрівний поет-співець 12 – 13 ст. 2) Переносно – той, хто оспівує, прославляє щось. В сучасній літературі частіше вживається в іронічно-негативному значенні (напр., Т. імперіалізму).

ТРУВЕРИ (франц. trouveres, від trouver – знаходити, придумувати) – середньовічні (11 – 14 ст.) північно-французькі (переважно в Пікардії) поети-співці.

ТРУЇЗМ, ТРЮЇЗМ (англ. truism) – загальновідома істина, банальність.

ТРУПА (франц. troupe, букв. – натовп) – творчий склад театру або цирку.

ТРЮК (франц. truc, букв. – спритність) – 1) Спритний, ефектний, майстерний прийом у сценічному, переважно цирковому мистецтві. 2) Переносно – спритна витівка, несподіваний вчинок, що вражає.

ТРЮМ (голл. ‘t ruim, від het ruim – приміщення) – простір на судні між днищем і нижньою палубою.

ТРЮФЕЛЬ (нім. Trüffel, від лат. tuber) – 1) Рід сумчастих грибів. Поширені в Європі, Азії, Африці і в Північній Америці. Деякі види їстівні. 2) Сорт шоколадних цукерок.

ТСУГА (япон.) – рід деревних рослин родини соснових. Поширена в Гімалаях, Східній Азії (Японія) та Північній Америці. В СРСР – тільки в культурі як декоративні дерева. Інша назва – цуга.

ТУАЛЕТ (франц. toilette, від toile – полотно) – 1) Вбрання, одяг. 2) Опоряджування своєї зовнішності. 3) Столик з дзеркалом, біля якого роблять туалет. 4) Убиральня.

ТУАТАРА (маорійське) – те саме, що й гатерія.

ТУБА (від лат. tuba – труба) – мідний духовий музичний інструмент найнижчого регістру.

ТУБАЗИД – те саме, що й ізоніазид.

ТУБАФОН (від лат. tuba – труба і ...фон) – ударний музичний інструмент, що складається з набору металевих трубочок.

ТУБЕРКУЛИ (від лат. tuberculum – гулька) – вузлики в тканинах організму, спричинювані туберкульозною паличкою.

ТУБЕРКУЛІН – спеціально оброблена витяжка з культури збудника туберкульозу (палички Коха). Застосовують для діагностики туберкульозу.

ТУБЕРКУЛЬОЗ (від лат. tuberculum – гулька) – загальне інфекційне захворювання людини і деяких тварин, що уражає здебільшого легені, кістки, шкіру, суглоби, кишечник. Збудник – особлива мікробактерія, т. з. паличка Коха. Інша назва – сухоти.

ТУБЕРОЗА (від лат. tuberosus – вкритий ґулями) – багаторічна трав’яниста рослина родини амарилісових. Походить з Центральної Америки. В Північній Африці й Південній Європі культивують як декоративну та ефіроолійну рослину. Олію з Т. використовують у парфюмерії.

ТУБУС (від лат. tubus – труба) – 1) фіз. Елемент оптичного приладу (напр., мікроскопа, оптичної труби) у вигляді втулки, в яку вставлено лінзи. 2) фот. Оправа об’єктива. 3) тех. У посудинах різного роду (реторти, колби тощо) отвір для пропускання рідини або газів.

ТУГРИК – грошова одиниця Монгольської Народної Республіки, поділяється на 100 мунгу.

ТУЛІЙ – хімічний елемент, символ Tu, ат. н. 69; метал, належить до лантаноїдів. Штучно одержаний радіоактивний ізотоп Tu-170 застосовують у техніці для гамма-дефектоскопи. Від давньогрецької назви Скандінавії – Туле.

ТУЛЯРЕМІЯ – гостра інфекційна хвороба людини й тварин (головним чином гризунів). Збудником Т. є специфічний мікроб. Людина заражається безпосередньо від гризунів або через переносників. Від назви місцевості Туларе (Каліфорнія).

ТУМАН – іранська золота монета, що її карбували до 1932 р.

ТУМБЛЕР (англ. tumbler, від tumble – кидати, перекидати) – вимикач невеликих розмірів у радіоапаратурі.

ТУМОР (від лат. tumor – припухлість) – пухлина.

ТУНА (ісп. tuna) – багаторічні рослини роду опунція родини кактусових. Батьківщина – Мексіка. Культивують як харчову й кормову рослину в Середземномор’ї, у Південній Африці, Австралії; в СРСР трапляється в декоративній культурі на Кавказі і в Криму.

ТУНГ (кит.) – рід деревних рослин родини молочаєвих. Поширені в тропічній і субтропічній Азії. Насіння Т. отруйне, містить олію, що використовується для виготовлення лаків. Інша назва – олійне дерево.

ТУНДРА, ТУНДРОВА ЗОНА (від фін. tunturi – висока безліса гора) – природна зона субарктичних широт, для рослинного покриву якої характерні мохи, лишайники й чагарники.

ТУНЕЛЬ (англ. tunnel, букв. – труба) – підземна споруда для транспорту (залізниці, метрополітену, автомобільного pуxy), пішоходів, прокладання комунікацій, водоводів тощо.

ТУНІКА (лат. tunica) – давньоримський одяг типу сорочки (спочатку вовняної, з 4 ст. – лляної, переважно білого кольору). Поверх Т. носили тогу.

ТУНІКАТИ (від лат. tunicatus – той, що має оболонку) – підтип морських тварин типу хордових. Поширені в морях більшої частини світу. Є кормом для морських тварин. Інша назва – покривники.

ТУР (франц. tour – оберт, від лат. tornus – токарний верстат) – 1) Коловий оборот у танці. 2) Етап у конкурсах та спортивних змаганнях. 3) Етап на багатоступеневих виборах. 4) Високий кошик з хмизу, наповнений землею. Застосовують при зведенні військово-інженерних споруд для захисту від обстрілу противника.

ТУРА (франц. tour, від лат. turris – башта) – шахова фігура, що має форму башти.

ТУРБЕЛЯРІЇ [від лат. turbelae (turbelarum) – шум, метушня] – клас тварин типу плоских червів. Поширені в усіх частинах світу; живуть у морях, прісних водах, на суші. Деякі види – паразити риб та безхребетних тварин. Інша назва – війчасті черви.

ТУРБІНА (франц. turbine, від лат. turbo – вихор) – лопатковий (лопатевий) двигун, що перетворює енергію робочого тіла (пари, рідини, газу) на енергію обертового вала.

ТУРБО... – в складних словах вказує на зв’язок з поняттям «турбіна».

ТУРБОАГРЕГАТ (від турбо... і агрегат) – жорстко з’єднані на одному валу турбіна й робоча машина (електричний генератор, насос, компресор тощо).

ТУРБОВЕНТИЛЯТОР (від турбо... і вентилятор) – відцентровий або осьовий вентилятор, що його приводить у рух турбіна.

ТУРБОГЕНЕРАТОР (від турбо... і генератор) – генератор змінного струму з приводом від турбіни.

ТУРБОДЕТАНДЕР (від турбо... і детандер) – машина (детандер) лопаткового типу для охолодження й скраплення газу.

ТУРБОДИНАМО [від турбо... і динамо (машина)] – генератор постійного струму (динамомашина) з приводом від турбіни.

ТУРБОКОМПРЕСОР (від турбо... і компресор) – відцентровий або осьовий компресор, що його приводить у рух турбіна.

ТУРБОПАУЗА (від лат. turbo – вихор і пауза) – рівень у верхній атмосфері на висотах близько 105 – 115 км, вище за який роль турбулентного перемішування компонентів атмосфери стає дуже малою.

ТУРБОРЕАКТИВНИЙ (від турбо... і реактивний) – той, в якому сила реактивного руху поєднується з дією газової турбіни (напр., т. двигун, т. літак).

ТУРБУЛЕНТНИЙ (від лат. turbulentus – бурлячий, безладний, неспокійний) – вихровий; т. рух – рух рідин або газів, за якого перемішувані частинки утворюють вихори й рідини (гази) швидко переміщуються. Пор. – Ламінарний.

ТУРБУЛЕНЦІЯ (від лат. turbulentia – вирування, неспокій, обертання навколо осі) – в гідромеханіці та аеромеханіці – хаотичний рух рідини або газу; бурхливість; в атмосфері – невпорядковані й випадкові зміни напряму й швидкості частиною повітря.

ТУРГОР (лат. turgor, від turgeo – набрякаю, наповнююсь) – у рослин стан напруження клітинної оболонки, зумовлений тиском вмісту клітини (залежить від насиченості клітин водою). Втрачається у стані в’янення.

ТУРЕЛЬ (франц. tourelle, букв. – башточка) – станок для кулеметів або малокаліберних автоматичних гармат, що забезпечує їх обертання у горизонтальній та вертикальній площинах.

ТУРИЗМ (франц. tourisme, від tour – обхід, об’їзд) – одна з форм активного відпочинку й виховання; подорож за певним маршрутом з метою пізнання Батьківщини або інших країн.

ТУРМАЛІН (франц. tourmaline, з сингальського toramalli – сердолік) – мінерал класу силікатів, чорного, бурого, рожевого, зеленого та інших кольорів. Використовують у радіотехніці, ювелірній справі.

ТУРНЕ (франц. tournée, від tourner – вертіти, повертати) – 1) Подорож по круговому маршруту. 2) Поїздка акторів, шахістів, спортсменів тощо для гастрольних виступів.

ТУРНЕПС (англ. turnips, множ. від turnip – ріпа) – дворічна кормова рослина родини хрестоцвітих. Вирощують в Європі та Азії. Олію з насіння Т. використовують у техніці. Інша назва – кормова ріпа.

ТУРНІК (від франц. tourner – вертітися, обертатися) – гімнастичний снаряд, що складається з горизонтального сталевого стержня (круглого перерізу), укріпленого на двох вертикальних стояках.

ТУРНІКЕТ (франц. tourniquet, від tourner – вертіти, обертати) – 1) Обертова хрестовина, яку встановлюють для проходження людей по одному. 2) Інструмент, яким затискують судини для спинення кровотечі.

ТУРНІР (нім. Turnier, від старофранц. tournei) – 1) військ. Змагання лицарів у середньовічній Західній Європі. Проводились здебільшого на конях. 2) спорт. Змагання між окремими учасниками або командами за круговою системою, де учасники (або команди) зустрічаються між собою один або кілька разів.

ТУ-СТЕП (англ. two-step, букв. – подвійний крок) – салонний танець північноамериканського походження.

ТУТІ (італ. tutti, букв. – всі) – виконання музики всім складом оркестру або хору.

ТУТОВЕ дерево (від араб. тут) – рід рослин родини шовковицевих. Дерева або кущі. Поширені в помірних та субтропічних зонах Північної півкулі. Вирощують для вигодівлі шовковичного шовкопряда або як плодове дерево. Інші назви цього роду – шовковиця, морва.

ТУТОР (від лат. tutor – захисник) – ортопедичний апарат, призначений для створення нерухомості суглоба і для фіксації кінцівки.

ТУФИ (італ. tufi, від лат. tufus) – загальна назва групи осадочних порід різного походження; т. вулканічні – зцементовані тверді продукти виверження вулканів.

ТУФОБЕТОН (від туф та бетон) – різновид легкого бетону (заповнювач туф). З Т. виготовляють стінові панелі, блоки тощо.

ТУФОЛАВА (від туф і лава) – вулканічна порода, що складається з лави, попелу, а також включень вулканічного скла.

ТУШ ¹ (нім. Tusche) – чорна фарба для креслення та малювання пером або пензлем.

ТУШ ² (нім. Tusch) – невелика музична п’єса фанфарного складу; виконується як урочисте привітанні під час вшанувань.

ТУШЕ (франц. touche, від toucher – торкати) – 1) Спосіб дотику до клавішів під час гри на фортепіано. 2) Момент спортивної боротьби, коли один з борців притиснутий лопатками до килима.

ТУЮГ (тюрк.) – ліричний жанр у класичних тюркомовних літературах, чотиривірш, написаний одним з розмірів аруда.

ТУЯ (грец. θυία) – рід вічнозелених хвойних дерев і кущів родини кипарисових. Поширені в Східній Азії та Північній Америці. В СРСР вирощують Т. західну – засіб проти глистів і бородавок у народній медицині.

ТЮБІНГ (англ. tubing, від tube – труба) – елемент збірного кріплення підземних виробок (тунелів, шахт тощо).

ТЮЛЬ (франц. tulle) – прозора сітчаста гладенька або візерунчаста тканина. Від назви французького міста Тюлль.

ТЮЛЬПАН (італ. tulipano, з перс. дулбенд – тюрбан) – рід багаторічних трав’янистих цибулинних рослин родини лілійних. Росте в Європі й Азії. Культурні Т. – гібридного походження. Використовують у декоративному садівництві.

ТЮРБАН (франц. turban, від тур. tülbend, з перс. дулбенд, букв. – тканина з кропиви) – 1) Чалма, головний убір у деяких народів Азії та Африки з легкої тканини, якою обгортають феску, тюбетейку. 2) Жіночий головний убір із стрічки або шарфа, якими обгортають високу зачіску.

ТЮРБО (франц. turbot) – донна хижа риба родини камбалових. Поширена в Середземному морі і в Атлантичному океані. Має промислове значення.

ТЬЮРИНГА – див. Чуринга.