- головна (сайт)- - головна (словник)- - дружній сайт -

 

 

 

ШАБЕР (нім. Schaber, від schaben – шкребти, скоблити) – інструмент (загострений сталевий стрижень з держаком) для шабрування.

ШАБЛОН (нім. Schablone, від франц. échantillon – зразок) – 1) Взірець, за яким виготовляють однорідні вироби або перевіряють форму готових виробів. 2) Пристрій (пластинка з заокругленням або зубцями на кінці), яким перевіряють профіль складних виробів. 3) Пристрій для надання конструктивному елементу (напр., карнизу будинку) певної форми. 4) Кресленик архітектурної або іншої деталі в натуральну величину. 5) Переносно – взірець, штамп, що його наслідують сліпо, некритично.

ШАБРУВАННЯ – зіскоблювання шабером тоненької стружки з поверхонь металів при складальних, граверних та інших роботах.

ШАГРЕНЬ (франц. chagrin, від тур. cagri – шкіра з спини тварин) – м’яка вичинена шкіра, виготовлена з спинних частин шкур кіз, овець, коней тощо. З Ш. виготовляють взуття, оббивку меблів тощо.

ШАЙБА (нім. Scheibe – кільце, диск) – 1) Металеве кільце або пластинка з отвором, що їх закладають під гайку або головку болта. 2) Гумовий диск для гри в хокей.

ШАЙТАН (араб.) – в мусульманстві злий дух, сатана.

ШАЛАНДА (франц. chaland, від грец. χελάνδιον) – 1) Невелике, звичайно несамохідне, судно баржевого типу. 2) Невелике вітрильне риболовне судно.

ШАЛЕ (франц. chalet) – 1) Невеликий селянський будинок у горах ПІвейцарії. 2) Невеликий житловий будинок за містом, дача.

ШАМАН (маньчжурське саман – несамовитий, від санскр. сьраманас – жебрущий чернець, аскет) – в анімістичних релігіях жрець, що під час ритуалу камлання («спілкування з духами») доводить себе до нестями і тоді нібито спілкується з духами, що промовляють його вустами.

ШАМОЗИТ – мінерал класу силікатів, від зеленувато-сірого до чорного кольору. Залізна руда. Від назви родовища Шамозон у Швейцарії.

ШАМОТ (франц. chamotte) – випалена глина, з якої виготовляють вогнетривкі матеріали (напр., цеглу).

ШАМПІНЬЙОН (франц. champignon, від champ – поле) – рід грибів родини пластинникових. Поширені в усіх частинах світу, крім Антарктиди. Культурну форму Ш. звичайного вирощують у неосвітлених теплицях, їстівний гриб. Інша назва – печериця.

ШАНДРА (інд., з санскр. кандрас – блискучий) – рід багаторічних, іноді однорічних трав’янистих рослин родини губоцвітих. Поширені в Європі, Північній Африці й Азії. В СРСР росте в горах Кавказу. Багато видів – бур’яни.

ШАНЖАН (від франц. changeant – мінливий) – тканина, якій властиво переливатися різними кольорами.

ШАНКЕР (франц. chancre – виразка) – виразка на місці проникнення збудника, головним чином на статевих органах; Ш. твердий – перший видимий вияв захворювання на сифіліс; Ш. м’який – самостійне венеричне захворювання, спричинюване стрептобацилою Феррарі-Петерсена.

ШАНС (від франц. chance – удача, випадковість) – імовірність, яка може забезпечити успіх, удачу.

ШАНСОНЕТКА (від франц. chansonnette – пісенька) – 1) Пісенька грайливого, часом легковажного, малопристойного змісту. 2) Співачка, що виконує такі пісні.

ШАНСОНЬЄ (франц. chansonnier) – поет, який пише тексти пісень; виконавець популярних пісеньок легкого жанру.

ШАНТАЖ (франц. chantage – вимагання) – погроза розголошення компрометуючих або начебто компрометуючих відомостей з метою одержання якихось вигод.

ШАПІТО (франц. chapiteau, букв. – ковпак, дах) – 1) Легка театральна або циркова споруда у вигляді розбірної конструкції з брезентовою покрівлею для пересувних вистав. 2) Пересувний цирк, що дає вистави у такій споруді.

ШАРАДА (франц. charade, від прованс, charrado – базікання, бесіда) – загадка, побудована на поділі слів (виразу) на частини або склади, що є самостійними словами, які треба вгадати.

ШАРЖ (франц. charge, букв. – тягар) 1) літ. Невеликий віршований твір, найчастіше чотиривірш, що висміює ту чи іншу особу або явище. 2) мист. Різновидність карикатури; загострене сатиричне або гумористичне зображення, де зберігається портретна подібність. У так званому дружньому шаржі сатиричний елемент поступається перед гумором.

ШАРІАЖ (франц. charriage, від charrier – везти, нести) – великий, пологий насув гірських порід.

ШАРІАТ (від араб. шаріа – належний шлях) – система норм мусульманського феодального права, а також релігійно-обрядових настанов і правил, що мають силу закону для мусульман.

ШАРЛАХ (нім. Scharlach) – фарба яскраво-червоного кольору.

ШАРНІР (франц. charniére) – рухоме з’єднання тіл (напр., деталей механізму), що допускає взаємні повороти або обертання їх.

ШАСІ (франц. châssis – основа, рама) – 1) Рама, або основа різних машин, механізмів і пристроїв. 2) У літальних апаратах – рамна конструкція (з колесами, лижами або поплавками) для переміщення апарата по землі, палубі авіаносця або воді.

ШАТИРУВАННЯ (від нім. schattieren – відтіняти) – заст. Накладання тіней на рисунок (напр., штрихами).

ШАФРАН (араб. зафаран) – 1) Рід багаторічних трав’янистих рослин родини півникових. Поширені переважно у Середземномор’ї. Ш. посівний, або культурний, вирощують як фарбувальну й пряну рослину; використовують у народній медицині. Багато видів декоративні. 2) Сорт яблук.

ШАХ (перс. – володар, цар) – 1) Титул монарха в деяких східних країнах. 2) У шахах – загроза безпосереднього нападу якоїсь фігури на короля противника.

ШАХИ (від перс. шах – володар, цар) – 1) Гра між двома противниками на квадратній дошці, поділеній на 64 поля, кожному з яких надається по 16 фігур, що їх вони можуть переміщати лише за певними правилами. Мета гри – дати мат 1 ворожому королеві. 2) Набір фігур для шахової гри.

ШАХІНШАХ (перс., букв. – цар царів) – титул монарха в Ірані.

ШАХСЕЙ-ВАХСЕЙ (від перс. вигуку «Шах Хусейн, вах, Хусейн!», букв. – «Цар Хусейн, ах, Хусейн!») – бузувірський звичай самокатування у шиїтів (див. Шиїзм) під час релігійних церемоній, запроваджених у пам’ять «великомученика» імама Хусейна.

ШАХТА (нім. Schacht, від Schaft – стрижень, стовбур) – 1) Гірниче підприємство, що видобуває корисні копалини підземним способом; місце підземного видобування їх. 2) Вертикальна подовжена порожнина в деяких спорудах і пристроях, напр., печах, ліфтах.

ШАШМАКОМ (тадж., перс. – шість макомів) – цикл з шести вокально-інструментальних сюїт (макомів) у таджиків та узбеків.

ШВАРТОВ (голл. zwaartouw – причальний канат) – трос (чи ланцюг), яким судно прив’язують до пристані, берега або до іншого судна.

ШВЕЛЕР (нім. Schweller) – сталева (переважно) балка або стрижень з перерізом у формі широкої літери «п».

ШВЕРТБОТ (нім. Schwertboot, від Schwert – меч і Boot – шлюпка) – вітрильна яхта з швертом (висувним кілем).

ШЕВАЛЬЄ (франц. chevalier, букв. – вершник, лицар) – дворянський титул у феодальній Франції.

ШЕВЕР (англ. shaver, від shave – скоблити) – різальний інструмент (зубчасте колесо або рейка з зубцями) для шевінгування.

ШЕВІНГУВАННЯ, ШЕВІНГ-ПРОЦЕС – чистове оброблення (зіскоблювання волосиноподібної стружки) зубців незагартованих зубчастих коліс шевером.

ШЕВЙОТ (англ. cheviot) – м’яка, злегка ворсиста гладкопофарбована вовняна костюмна тканина, іноді з бавовняною основою. Від назви місцевості в Шотландії.

ШЕВРЕТ (від франц. chevrette – кізочка) – хромова шкіра (замінник шевро), вироблена з шкур овець. Застосовують для виготовлення взуття, головних уборів тощо.

ШЕВРО (від франц. chevreau козеня) – шкіра хромового дублення, виготовлена з шкур молодих кіз. З Ш. виробляють взуття.

ШЕВРОН (франц. chevron – кроква) – 1) Нашивки з галуна на рукаві форменого одягу. 2) Нагрудна нашивка, що вказує на поранення в бою.

ШЕВРОННИЙ – 1) Той, що належить до шеврона. 2) Ш-е колесо – шестерня, в якої зубці нахилені під кутом (навкіс).

ШЕДЕВР (франц. chef-d’œuvre, букв. – головна робота) – 1) В середні віки в Західній Європі зразки виробів, які мали подавати ремісники, щоб здобути звання майстра. 2) Визначний твір літератури, мистецтва тощо.

ШЕДУЛА (англ. schedule – опис, від лат. schedula – смужка паперу) – в ряді капіталістичних країн (Англії, Італії та інших) частки, на які поділяють усі доходи залежно від їхніх джерел і кожна з яких оподатковується окремо.

ШЕЄЛІТ – мінерал класу вольфраматів і молібдатів, переважно білого і жовтувато-білого кольору. Руда вольфраму. Від прізвища шведського хіміка К. Шеєле.

ШЕЗЛОНГ (франц. chaise longue, букв. – довгий стілець) – легке розсувне крісло, на якому можна напівлежачи відпочивати.

ШЕЙК (англ. shake, букв. – тремтіння) – парний танець англійського походження.

ШЕЙХ (араб., букв. – старий) – в арабських країнах (крім північноафриканських) глава роду, сільський староста; представник вищого мусульманського духівництва, богослов і правознавець.

ШЕЛАК (голл. schellak) – смола, яку виділяють молоді пагони деяких тропічних рослин внаслідок укусів цих пагонів т. зв. лаковими червецями. Використовують для виготовлення лаків, фарб, патефонних платівок.

ШЕЛЬСЬКА КУЛЬТУРА – археологічна культура раннього палеоліту. Від назви стоянки біля містечка ПІеля поблизу Парижа.

ШЕЛЬТЕРДЕК (англ. shelter-deck, від shelter – навіс і deck – палуба) – верхня легка (захисна навісна) палуба на судні.

ШЕЛЬФ (англ. shelf, букв. – уступ) – 1) Мілководна прибережна частина дна морів і океанів. 2) Поздовжній брус по борту дерев’яного судна, паралельний причальному брусові. 3) Опора (палиця) із сталевих листів зовні обшивки судна, призначена для кріплення бортової броні.

ШЕН, ШЕНГ – китайський язичковий музичний інструмент типу губної гармошки.

ШЕНКЕЛЬ (нім. Schenkel) – внутрішня, звернена до коня частина ноги вершника від коліна до щиколотки. Натиском Ш. коня посилають уперед.

ШЕНЬШІ (кит., букв. – мужі, що носять чиновний пояс) – стан у феодальному Китаї; складався з поміщиків, які самі або члени їхніх сімей обіймали чиновні посади й становили правлячу експлуататорську верхівку села.

ШЕРБЕТ (тур. serbet, від араб. шараб) – 1) Східний прохолодний напій з фруктових соків з цукром. 2) Густа маса, виготовлена з фруктів чи кави, шоколаду й цукру.

ШЕРИФ 1 (англ. sheriff, від англосакс, scir – графство і gerefa – службовець, правитель) – в деяких буржуазних країнах виборна (напр., у США) або призначувана королем (у Великобританії) службова особа, що здійснює адміністративні, поліцейські та деякі судові функції.

ШЕРИФ 2 (від араб. шаріф – шляхетний) – 1) У мусульманських країнах особа знатного походження, що веде свій родовід від засновника ісламу Мухаммеда. 2) В Марокко титул правителя країни.

ШЕРХЕБЕЛЬ (нім. Scharfhobel, від schärfen – загострювати і Hobel – струг) – столярний інструмент (рубанок з закругленим лезом) для первинного (грубого) стругання деревини.

ШЕФ (франц. chef – голова, керівник) – 1) У капіталістичних країнах загальна назва начальника установи, підприємства, відділу тощо. 2) У царській Росії офіційний попечитель навчального закладу, почесний командир військової частини. 3) В СРСР установа чи організація, що допомагає іншим колективам у виконанні ними головних завдань і функцій, що мають суспільне значення.

ШИБЕР (від нім. Schieber – заслінка) – 1) Заслінка в димоходах заводських печей і котельних установок, якою регулюють тягу. 2) Затулка (щит), якою відключають різні частини водозабірних споруд від річки або одну від одної.

ШИЗОГОНІЯ (від грец. σχίζω – розсікаю, розділяю і ...гонія) – множинний поділ; одна з форм нестатевого розмноження багатьох найпростіших і деяких водоростей.

ШИЗОФРЕНІЯ (від грец. σχίζω – розсікаю, розділяю і φρήν – серце, душа, розум) – хронічна хвороба з змінами (деградацією) психіки людини. Характеризується страхами, мареннями, галюцинаціями, недоумством.

ШИЇЗМ (від араб. ши’а – група прибічників) – один з двох основних (поряд з сунізмом) напрямів, що існують в ісламі.

ШИК (франц. chic) – показна вишуканість у манерах одягатися, триматися.

ШИЛІНГ (англ. shilling) – 1) Монета Англії, 1/20 фунта стерлінгів, та багатьох інших країн, 1/20 національних грошових одиниць. 2) Грошова одиниця: Австрії, поділяється на 100 грошей; Кенії, Сомалі, Танзанії, поділяється на 100 центів, та інших країн.

ШИМІ (англ. shimmy) – салонний бальний танець, поширений у 20-х pp. 20 ст. Різновид фокстрота.

ШИМПАНЗЕ (франц. chimpanze, з афр. цім-пензе) – рід африканських людиноподібних мавп. Поряд з горилою за анатомічними та іншими ознаками найближчий до людини.

ШИНА (нім. Schiene) – 1) Гумовий або металевий обруч на ободах коліс транспортних машин. 2) Порожнистий або суцільний металевий струмопровід. 3) мед. Пристосування, яким забезпечують нерухомість ушкодженої або хворої частини тіла (здебільшого при переломі кінцівок).

ШИНГАРДИ (англ. shin-guards, від shin – гомілка і guard – захист) – 1) Щитки, гнучкі пристосування з шкіри або брезенту з набивкою всередині, які надівають у спортивних іграх на ноги, щоб захистити від можливих ударів. 2) У боксі – спеціальні рукавички без пальців, що заміняють «боксерські бинти». Використовують лише на тренуваннях.

ШИНТО, ШИНТОЇЗМ – те саме, що й синтоїзм.

ШИНЬЙОН (франц. chignon) – жіноча зачіска. Звичайно з чужого волосся.

ШИРМА (нім. Schirm – заслона) – 1) Переносна перегородка з рам-стулок, обтягнутих матерією. 2) Переносно – те, що використовується як прикриття чогось у політичних та інших цілях.

ШИРСТРЕК (англ. sheer-strake, від sheer – кривизна борту і strake – пояс) – верхній пояс (найвищий ряд сталевих листів) бортової обшивки корпусу судна.

ШИФЕР (нім. Schiefer) – 1) Різновид глинистого сланцю, що легко розщеплюється на тонкі плитки; ці плитки застосовують як будівельний матеріал. 2) Азбоцементний Ш. (азбошифер) – штучний покрівельний матеріал.

ШИФЕРВЕЙС (нім. Schieferweiβ, від Schiefer – сланець і Weiβ – біла фарба) – застаріла назва свинцевого білила.

ШИФОН (від франц. chiffon – ганчірка) – тонка м’яка бавовняна або шовкова тканина для білизни, жіночого одягу.

ШИФР (франц. chiffre, букв. – цифра, від араб. сіфр – нуль) – 1) Сукупність умовних знаків (цифр, літер тощо), різними комбінаціями яких замінюють фрази, слова, склади або окремі літери при секретному листуванні. 2) Те саме, що й код застосовуваний при механізованій обробці даних на лічильно-перфораційних і едектронно-обчислювальних машинах. 3) Умовне позначення місця книг на бібліотечних полицях, документальних матеріалів в архівах. 4) Те саме, що й вензель.

ШИХТА (від нім. Schicht – шар, прошарок) – 1) Суміш вихідних матеріалів (руда, флюси, кокс, вугілля тощо), призначених для переробки в металургійних, хімічних та інших агрегатах. 2) Кам’яновугільна Ш. – суміш різного вугілля для одержання коксу.

ШІВА (санскр., букв. – прихильний, дружній) – бог-руйнівник і водночас творець у трійці (трімурті) головних богів індуїстського пантеону.

ШІВАЇЗМ – один з основних напрямів індуїзму, що склався на грунті культу бога Шіви.

ШКАЛА (від лат. scalae – дробина) – 1) Деталь вимірювальних приладів; відрізок прямої лінії або дуги кола, поділений на частини, що відповідають певним значенням вимірюваної величини. 2) Система чисел, якими вимірюють або оцінюють ту чи іншу величину (напр., Ш. твердості).

ШКАНЦІ (голл. schans) – частина верхньої палуби між середньою й задньою щоглами; Ш. на військових суднах – місце для парадів.

ШКВАЛ (анлг. squalf) – раптовий, короткочасний, швидкий вітер поривами зі зміною напряму; найчастіше буває під час грози.

ШКЕНТЕЛЬ (голл. schenkel) – порівняно короткий сталевий або прядив’яний трос (переважно з огоном на кінці).

ШКЕРТ, ШТЕРТ (від голл. staart – хвіст, короткий канат) – тонкий короткий кінець троса.

ШКІВ (голл. schijf) – колесо або коліщатко, до ободу яких прилягає приводний канат або пас.

ШКІПЕР (голл. schipper, від schip – судно) – 1) Командир несамохідного судна. 2) Завідуючий майном палубної частини військового або великого торговельного судна. 3) заст. Командир вітрильного комерційного судна.

ШКОЛА (лат. schola, від грец. σχολή – вчена бесіда, навчальне заняття) – 1) Навчально-виховний загальноосвітній заклад; приміщення, де він розташований. 2) Система освіти, сукупність закладів для навчання. 3) Напрям у науці, мистецтві, літературі, суспільно-політичній думці, побудований на основі загальних принципів, спільних поглядів, традицій тощо. 4) Посібник для навчання гри на музичному інструменті, співів тощо. 5) Переносно – виучка, набуття досвіду і сам набутий досвід.

ШКОТ (голл. schoot) – снасть для керування вітрилом (натягування нижнього кута вітрила).

ШКУНА – див. Шхуна.

ШЛАГ (нім. Schlag, букв. – удар) – 1) Оборот (виток) снасті або троса навколо шпиля, кнехта тощо. 2) Повний оберт штурвала.

ШЛАГБАУМ (нім. Schlagbaum, від Schlag – удар і Baum – дерево) – пристрій для припинення руху автомобільного та іншого транспорту через залізничний переїзд, а також на контрольно-пропускних пунктах доріг тощо.

ШЛАК (нім. Schlacke) – 1) Розплавлена після тверднення камене- або склоподібна речовина (суміш флюсів, рудних концентратів тощо), що утворюється під час металургійних плавильних процесів, нагрівання й зварювання металів. Див. також Томасшлак, Шлакобетон. 2) Зола кам’яного вугілля, яка сплавилася в топці.

ШЛАКОБЕТОН (від шлак та бетон) – різновид легкого бетону (заповнювач – паливні або доменні шлаки), з якого виготовляють балки, плити тощо.

ШЛАКОСИТАЛ (від шлак і ситал) – мікрокристалічний матеріал, виготовлений на основі скла з доменних шлаків, піску й спеціальних домішок. Застосовують у будівництві, машинобудуванні; для виготовлення ізоляторів, хімічно стійкого посуду тощо.

ШЛАМ (від нім. Schlamm – мул, твань) – 1) Порошкоподібна проміжна речовина металургійного виробництва, яка містить домішки благородних металів, що їх потім видобувають. 2) Подрібнена руда з цінними металами, що мають бути видобуті. 3) Малорозчинні сполуки або дрібні тверді частинки, що випадають в осад при очищенні рідин.

ШЛАНГ (нім. Schlange, букв. – змія) – гнучкий рукав або труба, якими переміщують рідини й гази.

ШЛЕЙФ (нім. Schleife, від schleifen – волочити) – 1) Сільськогосподарське знаряддя, призначене для шлейфування грунту (вирівнювання, мілке розпушування). Ш. поділяють на волокуші, гвоздівки та шлейфи-борони. 2) В жіночих парадних сукнях – довгий задній край, що волочиться по землі. Інша назва – трен.

ШЛІФ (нім. Schliff) – відшліфована з обох боків тонка платівка мінералу або гірської породи для дослідження під мікроскопом.

ШЛІХ (нім. Schlich) – сукупність важких, стійких щодо вивітрювання мінералів, яку одержують при промиванні різних розсипищ.

ШЛІХТА (нім. Schlichte) – клейкий розчин (крохмаль, мило, гліцерин тощо), яким просочують основу тканини, щоб нитки стали міцнішими.

ШЛІЦ (нім. Schlitz, букв. – щілина) – поздовжній виступ або западина (паз) на валах, що входить у відповідну западину (паз) або виступ з’єднуваної з валом деталі.

ШЛЮЗ (голл. sluis) – 1) Гідротехнічна споруда, якою переміщують судна або плоти з однієї ділянки ріки чи каналу на іншу з вищим чи нижчим рівнем води. 2) Ш.-регулятор – гідротехнічна споруда, якою регулюють витрату та розподіл води або визначають кількість витраченої води. 3) Широкий похилий жолоб, використовуваний для збагачення корисних копалин промиванням. 4) Ш. (шлюзовий відсік) космічного кораблягерметична камера для виходу космонавтів з корабля у навколишній простір і повернення на корабель, не порушуючи герметизації кабіни корабля.

ШЛЮЗУВАТИ – 1) Проводити судна через шлюз. 2) Споруджувати шлюзи на ріках, щоб поліпшити судноплавство.

ШЛЮП (голл. sloep) – 1) Військовий вітрильний корабель проміжного класу між корветом і бригом. 2) Тип вітрильного спорядження для однощоглових спортивних яхт.

ШЛЮПБАЛКА (голл. sloepbalk, від sloep – шлюпка та balk – балка) – зігнутої форми сталевий брус, до якого підвішують шлюпки, щоб підняти їх на корабель чи спустити на воду.

ШЛЮПКА – гребний човен, що висить на борту корабля (на шлюпбалках) і спускається в разі потреби на воду; в широкому розумінні – всяке гребне судно (іноді й дрібне моторне), що відрізняється від звичайних човнів міцнішим корпусом.

ШЛЯГЕР (нім. Schlager) – 1) У деяких зарубіжних країнах – модна пісенька, мелодія. 2) Переносно – будь-яка рекламована новинка.

ШЛЯМБУР (нім. Schlagbohrer, від schlagen – бити і Bohrer – свердло) – інструмент (сталева трубка з зазублинами на кінці), яким пробивають отвори в кам’яних або бетонних частинах споруд.

ШМАЛЬТА – див. Смальта.

ШМАЛЬТИН – див. Смальтин.

ШМУЦРОЛЬ (нім. Schmutzrolle, від Schmutz – бруд і Roile – рулон, моток) – рулон паперу в ротаційній друкарській машині, що захищає від забруднювання лицьову сторону його під час друкування зворотньої сторони.

ШМУЦТИТУЛ (нім. Schmutztitel, від Schmutz – бруд і Titel – заголовок) – 1) Аркуш перед титульним (див. Титул) аркушем книги, на якому подано короткий заголовок; Ш. захищає головний титул від забруднювання. 2) Окремий аркуш книги з винесеним на нього заголовком наступного розділу або частини книги.

ШНЕК (нім. Schnecke, букв. – слимак) – гвинтовий конвейєр.

ШНЕЛЕР (нім. Schneller – спуск) – пристрій до спускового механізму ручної вогнепальної зброї, що полегшує спускання курка (особливо для точної стрільби кулями на велику віддаль).

ШОВІНІЗМ – одна з різновидностей буржуазного націоналізму, проповідь національної виключності одних націй і цькування інших, розпалювання ворожнечі між народами й країнами в ім’я класових інтересів буржуазії. Ш. протистоїть пролетарський інтернаціоналізм. Назва Ш. походить від прізвища солдата наполеонівської армії Шовена, який став відомий під час єгипетського походу 1798 – 1801 pp. людиноненависницьким ставленням до арабського населення.

ШОК (франц. choc, букв. – поштовх, удар) – сукупність загрозливих ознак у людини й ряду тварин, що їх спричинюють порушення нервової регуляції життєво важливих процесів. Характеризується розладами гемодинаміки, дихання, обміну речовин.

ШОРТТОРН (англ. shorthorn, від short – короткий і horn – ріг) – порода великої рогатої худоби м’ясного і м’ясо-молочного напрямів, виведена в Англії у 18 ст.

ШОРТИ (від англ. short – короткий) – короткі штани.

ШОСЕ (франц. chaussée) – автомобільна дорога з твердим покриттям – бетонним, асфальтовим тощо.

ШОТИ (араб.) – замкнені западини на Північному Заході Африки, вкриті шаром солі або мулу; після дощів наповнюються водою.

ШОУ (англ. show) – вистава розважально-естрадного жанру.

ШПАГАТ (нім. Spagat, від італ. spaghétto тонкий мотузок) – 1) Скручена нитка, що вживається для зв’язування, зшивання; мотузок. 2) Фігура в гімнастиці, балеті.

ШПАНГОУТИ (голл. spanhout, від spant – ребро і hout – дерево) – поперечні в’язі (ребра) бортового перекриття, до яких кріплять обшивку судна, літака тощо.

ШПАТ (нім. Spat) – 1) Назва ряду мінералів (напр., плавиковий Ш., вапняковий Ш., цинковий Ш.); пοльові Ш. група найпоширеніших породоутворюючих мінералів – алюмосилікатів натрію, калію, кальцію тощо. Використовують у керамічному виробництві, фарфоровій, склоробній, цементній промисловості. 2) Хвороба коней (рідше – волів), хронічне запалення скакального суглоба. Інша назва – хронічний артрит.

ШПАТЕЛЬ, ШПАХТЕЛЬ (нім Spatel – лопатка, від грец. σπάθη – широкий клинок) – 1) Інструмент (лопатка або загострений стрижень), яким змішують і розтирають фарби, замазують, зарівнюють щілини та заглиблення тістоподібною масою. 2) Медичний інструмент, що має форму лопатки; застосовують в оторинолярингології.

ШПАЦІЯ (від лат. spatium – простір, проміжок, відстань) – 1) Друкарський матеріал (металева пластинка), яким заповнюють при наборі проміжки між словами й літерами. 2) Проміжок між боками накривки в корінці книги. 3) Віддаль між двома шпангоутами на судні.

ШПИНДЕЛЬ (нім. Spindel, букв. – веретено) – 1) Вал металорізних та деревообробних верстатів, з’єднаний з приводом, в якому є пристрої для закріплення заготовок або різальною інструмента. 2) Вал або вісь деяких машин та механізмів. 3) Веретено в прядильній машині. 4) Вертикальна вісь суднового шпиля, на верхньому кінці якої закріплено барабан шпиля.

ШПІГАТ (голл. spuigat, від spuiten – лити, бризкати і gat – отвір) – отвір у борту судна на рівні палуби чи в самій палубі для стоку води з неї.

ШПІНЕЛЬ (нім. Spinell) – мінерал класу окисів і гідроокисів, червоного, синього, зеленого кольору. Прозорі, гарно забарвлені відміни – дорогоцінне каміння.

ШПІЦИ (від нім. spitz – гострий) – група порід кімнатних собак.

ШПІЦРУТЕН (нім. Spieβrute, від Spieβ – піка, спис і Rute – різка, лозина) – довгі, гнучкі лозини, якими солдати били засуджених, що їх проганяли крізь стрій. Покарання Ш. було перенесено в Росію з Пруссії в 1701 р. і існувало тут до 1863 р.

ШПЛІНТ (нім. Splint) – кріпильна деталь (пруток або кусок дроту), що з’єднує з валом дрібні деталі та запобігає самовідгвинчуванню гайок.

ШПОН (від нім. Span – тріска, скалка) – 1) Пробільний матеріал у вигляді тонкої металевої пластинки, що не досягає росту (висоти) шрифту; вживається переважно для вставки між рядками набору, щоб збільшити проміжок між двома рядками в книзі та іншій друкованій продукції. 2) Одношарова фанера.

ШПОНКА (польс. szponka, від нім. Span – тріска, скалка) – 1) Кріпильна деталь (металевий або дерев’яний брусок, металевий диск тощо), що з’єднує окремі частини механізмів або будівельних конструкцій. 2) Водонепроникна перепона (ущільнення) у конструктивному шві гідротехнічних споруд.

ШПОРА (нім. Sporn) – 1) Острога; металева дужка з зубчастим або гладеньким коліщатком посередині; прикріплюється до чобіт вершника; служить для управління конем. 2) Роговий загострений вирост на ногах у деяких птахів, переважно самців; є знаряддям захисту й нападу.

ШПРЕНГЕЛЬ (нім. Sprengwerk) – допоміжна стрижнева конструкція, яку приєднують до основної конструкції (напр., ферми 1), щоб підсилити її.

ШПРИНГ (нім. Spring, від springen – плигати, скакати) – трос, прив’язаний одним кінцем до якоря чи якірного ланцюга, а другим – до судна, щоб утримувати корабель у певному положенні.

ШПРИЦ (нім. Spritze, від spritzen – бризкати) – прилад для введення ліків під шкіру, в м’язи, вени тощо або для відсмоктування рідини з порожнини.

ШПУНТ (нім. Spund) – 1) З’єднання конструктивних елементів (найчастіше дощок, щитів, паль), коли виступ одного елемента входить у відповідний йому паз другого елемента. 2) Інструмент (сталевий загострений стрижень), який застосовують скульптори для первинного оброблювання каменю. 3) Спеціальний корок, яким закривають бочки з незбродженим вином.

ШПУР (нім. Spur) – 1) Вузький канал, який пробурюють у гірському масиві і наповнюють вибуховою речовиною. 2) Отвір у горнах деяких шахтних печей, з якого випускають рідкі продукти плавки.

ШРАПНЕЛЬ (англ. shrapnel) – артилерійський снаряд картечної дії, начинений кулями, який має дистанційний пристрій, що забезпечує розрив Ш. в заданій точці траєкторії. Застосовують для ураження живих цілей. Від прізвища англійського винахідника Г. Шрапнеля.

ШРАФІРУВАННЯ (від нім. schraffieren – заштриховувати) – нанесення штрихів на план, картосхему тощо.

ШРИФТ (нім. Schrift, від schreiben – писати) – 1) Накреслення, написання літер. 2) Друкарський матеріал у вигляді літер, розділових, математичних та інших знаків, що його застосовують у друкарському наборі.

ШРОПШИРИ (англ. Sropshires) – порода м’ясних короткововних овець. Виведена в 19 ст. в Англії у графствах Шропшір (звідки й назва) і Страфордшір.

ШРОТ, ШРІТ (нім. Schrot – дріб) – 1) Відходи олійницької промисловості після екстрагування олії з подрібненого насіння олійних культур. Корм для сільськогосподарських тварин. 2) Дрібні металеві кульки – складова частина заряду мисливської рушниці.

ШРОТ-ЕФЕКТ (від нім. Shrott – дріб і ефект) – флуктуації (випадкові коливання) електричного струму у вакуумних або напівпровідникових приладах внаслідок нерівномірності випускання електронів (напр., з катода електронної лампи). Інша назва – дробовий ефект.

ШТАБ (нім. Stab) – орган управління військами в частинах (на кораблях), з’єднаннях і об’єднаннях усіх видів збройних сил, підпорядкований відповідному командуванню і очолюваний начальником штабу.

ШТАБЕЛЕР – пересувний несамохідний конвейєр, яким колоди та інші матеріали  укладають у штабелі.

ШТАБЕЛЬ (від нім. Stapel – купа) – купа правильної геометричної форми будівельних або інших матеріалів (напр., дощок).

ШТАБ-ОФІЦЕР (нім. Stabsoffizier) – категорія старших офіцерських посад і чинів у російській дореволюційній і деяких іноземних арміях.

ШТАБ-РОТМІСТР (від штаб і ротмістр) – у дореволюційній російській та деяких іноземних арміях офіцерський чин у кавалерії.

ШТАБС-КАПІТАН (нім. Stabskapitän) – у російській дореволюційній і в деяких іноземних арміях – офіцерський чин.

ШТАГ (голл. stag) – снасть, що утримує щоглу спереду в діаметральній площині.

ШТАМ (від нім. Stamm – рід, плем’я) – чиста культура мікроорганізмів, виділена з якогось середовища. Ш. називають також культуру мікроорганізмів одного й того самого виду.

ШТАМБ (від нім. Stamm – стовбур) – частина стовбура дерева від кореня до першого розгалуження.

ШТАМП (нім. Stampfe, від італ. stamра – печатка, друк) – 1) Готовий зразок, шаблон. 2) Інструмент, форма для виготовлення виробів з різних матеріалів штампуванням. 3) Напис на машинобудівному кресленику, де зазначено його назву, масштаб, виконавців тощо. 4) Відбиток штемпеля на документі. 5) Переносно – художній прийом або зворот мови, що багаторазово механічно повторюється без творчого осмислення.

ШТАНГА (нім. Stange, букв. – стрижень, прут) – 1) Металевий стрижень, що є деталлю багатьох інструментів і механізмів. 2) Ш. бурова – сталевий стрижень, що з’єднує буровий інструмент (напр., долото), опущений у свердловину, з приводним двигуном. 3) Основний спортивний снаряд у важкій атлетиці. Складається з грифа для захвата руками та дисків для зміни ваги.

ШТАНГЕНРЕЙСМУС (нім. Stangenreissmass, від Stange – стрижень і Reissmass – рейсмус) – інструмент (штанга з рухомою рамкою), яким розмічають лінії, наносять риски, вимірюють висоту уступів на різних виробах.

ШТАНГЕНЦИРКУЛЬ (нім. Stangenzirkel, від Stange – стрижень і Zirkel – циркуль) – 1) Інструмент, яким вимірюють внутрішні та зовнішні лінійні розміри деталей машин, а також розмічають поверхні заготовок. 2) Інструмент, яким креслять кола великого діаметра (понад 0,35 м).

ШТАНДАРТ (нім. Standarte) – 1) Прапор кавалерійських частин у дореволюційній російській і деяких іноземних арміях. 2) Прапор глави держави (імператора, короля, президента), що підіймається на час перебування його на військовому судні (судновий Ш.), в палаці (палацовий Ш.).

ШТАНДОРТ (нім. Standort – місцерозташування) – термін у буржуазній економічній літературі, яким позначають найвигідніше розміщення підприємств.

ШТАПЕЛЬ (нім. Stapel) – короткий (40150 мм) відрізок штучного чи синтетичного волокна. З пучка Ш. одержують пряжу (штапельне волокно), а з неї – штапельні тканини.

ШТАТ (від нім. Staat – держава) – 1) Самоврядна територіальна одиниця, складова частина ряду буржуазних держав з федеративною формою державного устрою (США, Бразілія, Мексіка та ін.). 2) Постійний склад працівників підприємства, установи чи організації.

ШТАТГАЛЬТЕР (нім. Statthalter, від statt – замість і Halter – керуючий) – 1) Намісник монарха в Нідерландах та їхніх окремих провінціях у 15 – 16 ст. 2) Голова виконавчої влади в республіці Об’єднаних провінцій (Голландії) до кінця 18 ст. 3) В Німеччині до 1918 р. намісник, правитель області, провінції тощо.

ШТАТИВ (нім. Stativ, від лат. stativus – стоячий, нерухомий) – підставка, на якій встановлюють і закріплюють кіно- і фотоапарати, геодезичні, астрономічні, лабораторні прилади та хімічний посуд.

ШТЕВНІ (голл. steven) – загальна назва ахтерштевня й форштевня.

ШТЕЙН (від нім. Stein – камінь) – проміжний продукт виплавлення міді, нікелю та деяких інших кольорових металів з їхніх сірчистих руд і рудних концентратів.

ШТЕМПЕЛЬ (нім. Stempel) – 1) Інструмент з опуклим або заглибленим зворотним зображенням малюнка чи напису. Служить для неодноразового відтворення зображення (на папері, сургучі, металі тощо). 2) Печатка, знак. 3) Те саме, що й пуансон (1 – 2).

ШТЕПСЕЛЬ (нім. Stopsel, букв. – пробка, затичка) – електричний пристрій для тимчасового приєднування до електричної мережі переносних апаратів.

ШТЕРТ – див. Шкерт.

ШТИБ (нім. Gestübbe, Staub – пил) – кам’яновугільний дрібняк, який спалюють у пиловугільних топках.

ШТИЛЬ (голл. stil) – безвітря або дуже слабкий вітер (на морі, озері).

ШТИРБОРТ (голл. stuurboord, від stuur – стерно і boord – борт) – правий бік (борт) судна за його ходом.

ШТИФТ (нім. Stift) – кріпильна деталь (циліндричний або конічний металевий стрижень), якою з’єднують деталі машин.

ШТИХ (від нім. Stich – стібок) – одиниця виміру (2/3 см), прийнята в СРСР та деяких країнах для визначення розміру взуття, напр. 42-й номер взуття відповідає довжині устілки 28 см (2/3 х 42).

ШТИХЕЛЬ (нім. Stichel – різець) – інструмент (різець) для різьблення на дереві або карбування на металі.

ШТИХМАС (нім. Stichmaβ) – 1) Інструмент (сталевий стрижень з кульковими кінцями), яким вимірюють внутрішні розміри деталей машин. 2) Вимірювальна стрічка у взуттєвому виробництві.

ШТОК (нім. Stock, букв. – палиця) – 1) Циліндричний стрижень поршневої машини, що з’єднує поршень з повзуном. 2) Поперечний стрижень у верхній частині якоря. 3) Вторгнення магматичних порід (інтрузія) у верхні шари земної кори. 4) Рудне тіло округлої або циліндричної форми.

ШТОКВЕРК (нім. Stockwerk, від Stock – стебло, корінь і Werk – утворення) – товста рудна жила, від якої відгалужується багато прожилків.

ШТОКРОЗА (нім. Stockrose, від Stock – стебло і Rose – троянда) – декоративна садова рослина родини мальвових. Інша назва – алтея рожева.

ШТОЛЬНЯ (нім. Stollen) – горизонтальна або трохи похила гірнича виробка з безпосереднім виходом на земну поверхню.

ШТОПОР (нім. Stopper) – 1) Гвинтоподібний стрижень, яким відкорковують пляшки. 2) Круте зниження літака (планера) по гвинтовій траєкторії з одночасною авторотацією.

ШТОРМ (голл. storm) – тривалий дуже сильний вітер, що спричинює значні руйнування на суші й велике хвилювання на морі.

ШТОРМТРАП (від голл. storm – шторм і trap – драбина) – мотузяна драбина з дерев’яними східцями, яку спускають за борт судна, щоб підняти людей з катерів і шлюпок або навпаки – висадити на них.

ШТОФ 1 (нім. Stof) – 1) Давня одиниця виміру об’єму рідини в Росії і на Україні (1,23 л). 2) Пляшка, що вміщувала цю міру.

ШТОФ 2 (нім. Stoff) – густа вовняна або шовкова тканина для портьєр, оббивання меблів тощо.

ШТРАФ (нім. Strafe, букв. – покарання) – грошове стягнення, що його накладає суд або адміністративний орган.

ШТРЕЙКБРЕХЕР (нім. Streikbrecher, від Streik – страйк і brechen – ламати, зривати) – в капіталістичних країнах особа, яка не бере участі в страйку або завербована підприємцем для заміни страйкарів; зрадник класових інтересів пролетарів.

ШТРЕК (нім. Strecke) – горизонтальна гірнича виробка, що не виходить безпосередньо на земну поверхню.

ШТРИХ (нім. Strich – риска, лінія) – 1) Лінія, риска; основний, найпростіший елемент техніки малюнка. 2) Спосіб добування звуку на струнних смичкових музичних інструментах.

ШТУРВАЛ (голл. stuurwiel, від stuur – стерно і wiel – колесо) – стернове колесо з держаками, поворотом якого керують рухом корабля, літака тощо.

ШТУРМ (нім. Sturm) – рішуча атака фортеці, укріпленого опорного пункту, укріпленої позиції ворога спеціально підготовленими військами.

ШТУРМАН (від голл. stuurman – стерновий) – спеціаліст з водіння літаків, кораблів; прокладає курс руху, визначає положення корабля, літака.

ШТУРТРОС (голл. stuurtros, від stuur – стерно і tros – трос) – трос, що передає зусилля від штурвала до румпеля, а через нього до керма корабля.

ШТУФ (нім. Stufe, букв. – ступінь, уступ) – зразок гірської породи або мінералу, призначений для дослідження, колекції тощо.

ШТУЦЕР (нім. Stutzen – патрубок) – 1) Короткий патрубок з різьбою на кінцях, яким з’єднують між собою труби, приєднують їх до резервуарів тощо. 2) Нарізна мисливська рушниця.

ШУАНИ (франц. chouans) – контрреволюційні заколотники – роялісти в Північно-Західній Франції під час Французької буржуазної революції кінця 18 ст.

ШУДРА (санскр.) – у Стародавній Індії нижча станова група (одна з чотирьох варн), до якої входило найбідніше населення.

ШУНТ (від англ. shunt – відгалуження) – електричне або магнітне відгалуження, яке вмикають паралельно до основного кола, або відгалуження вимірювального приладу (напр., амперметра).

ШУРФ (нім. Schurf) – вертикальна або похила гірнича виробка (звичайно невеликої глибини й малого перерізу), прокладена з поверхні землі в гірських породах.

ШХЕРИ (від швед. skär – скеля) – скелясті острови поблизу невисоких розчленованих узбереж в областях давнього зледеніння.

ШХУНА, ШКУНА (англ. schooner) – судно, що має кілька щогл з косими вітрилами.

ШЮВЮР – марійський народний духовий музичний інструмент.

ШЮТЕ (нім. Schütte) – грибкова хвороба сіянців сосни, що спричиняє пожовтіння й опадання хвої.

Hosted by uCoz