- головна (сайт)- - головна (словник)- - дружній сайт -

 

 

 

ПА (франц. pas, букв. – крок) – 1) Танцювальний крок (хід); ритмічний рух з певною поставою ніг. 2) Танцювальний елемент у балеті.

ПААНГА – грошова одиниця Тонги, поділяється на 100 сеніті. Інша назва – долар Тонги.

ПАБЛІСИТІ (англ. publicity, букв. – гласність, реклама) – в капіталістичних країнах – прагнення до самореклами, популярності; славнозвісність.

ПАВІАН (нім. Pavian, від голл. bаvian) – рід вузьконосих мавп родини мартишкових. Поширені в Африці й Аравії.

ПАВІЛЬЙОН (франц. pavilion, від лат. раріlіо – намет) – 1) Будівля полегшеного типу. 2) Споруда для виставочної експозиції. 3) Приміщення для кіно- і фотознімання. 4) Театральна декорація (на рамах).

ПАВІНОЛ – штучна шкіра на тканині з полівінілхлоридним (див. Полівінілхлорид) покриттям (плівкою). Застосовують для галантерейних та інших виробів.

ПАГАМЕНТ (італ. pagamento, від pagare – платити) – платіж готівкою.

ПАГІНАЦІЯ (від лат. pagina – сторінка) – порядкова нумерація сторінок рукопису або книги.

ПАГОДА (португ. pagoda, з малайської, від санскр. бгагават – священний) – тип баштоподібної, багатоярусної культової буддійської споруди в країнах Далекого Сходу. ПА-ДЕ-ДЕ (франц. pas de deux, букв. – танок двох) – одна з головних музично-танцювальних форм у балеті.

ПАДЕКАТР (франц. pas de quatre, букв. – танок чотирьох) – бальний танок; у балеті – танок для чотирьох виконавців.

ПАДЕПАТИНЕР (франц. pas de раtineur, букв. – танок ковзаняра) – бальний танок, що складається з ковзних рухів.

ПАДЕСПАНЬ (франц. pas d’Espagne, букв. – іспанський танок) – бальний танок.

ПА-ДЕ-ТРУА (франц. pas de trois, букв. – танок трьох) – одна з музично-танцювальних форм у балеті.

ПАДИШАХ (перс. букв. – захисник, володар) – титул монарха в деяких країнах Близького і Середнього Сходу.

ПАЖ (франц. page, з італ. paggio) – 1) За середньовіччя в Західній Європі юнак дворянського походження, який при дворі великого феодала або короля готувався до лицарського звання. 2) До початку 20 ст. молодша придворна посада в деяких країнах Західної Європи. 3) В Росії з 1711 р. придворне звання; з 2-ї половини 18 ст. до 1917 р. – вихованець пажеського корпусу.

ПАЗИГРАФІЯ (від грец. πας – кожний, усякий й ...графія) – загальнозрозуміле письмо; передача думки знаками, зрозумілими багатьом народам світу (напр., нотне письмо).

ПАЙ ¹ – дрібна розмінна монета Індії до 1957 p., Пакистану – до 1961 р.

ПАЙ ² (від тур. pay – частина, жереб, доля) – частина, частка участі, внесок в акціонерне товариство, кооперативне підприємство або організацію.

ПАЙОЛ (франц. payol) – дерев’яний поміст у трюмних приміщеннях суден.

ПАЙСА – розмінна монета Індії, 1/100 індійської рупії; Пакистану, 1/100 пакистанської рупії.

ПАК (англ. pack, букв. – купа, маса) – багаторічна дрейфуюча морська крига, що утворюється в полярних басейнах.

ПАКГАУЗ (нім. Packhaus, від packen – укладати і Haus – приміщення) – закрите складське приміщення на залізничних станціях, при митницях тощо.

ПАКЕТ (нім. Paket, з франц. раquet) – 1) Згорток якихось речей; паперовий мішок для продуктів. 2) Лист офіційного змісту в конверті. 3) військ. П. індивідуальний – стерильний перев’язувальний матеріал для медичної самодопомоги під час поранення.

ПАКЕТБОТ (голл. pakketboot, англ. packetboat) – невелике судно, яким перевозять пошту й пасажирів.

ПАКТ (від лат. pactum – договір) – 1) Міжнародний договір, який має велике політичне значення. 2) В буржуазних країнах – угоди між політичними партіями, профспілками та іншими організаціями про спільний виступ на виборах тощо.

ПАЛ (голл. paal, від лат. palus – кіл) – 1) Чавунна або залізобетонна тумба на причалі для закріплювання суден за допомогою швартовів. 2) Споруда у вигляді куща чавунних або залізобетонних паль у басейні, порту, призначена для швартування суден і для запобігання навалу суден на причали тощо.

ПАЛАДИН (італ. paladino, від лат. palatinus – придворний радник) – 1) За середньовіччя лицар з почту короля або іншого феодального володаря. 2) Переносно – вірний лицар, людина, віддана якійсь справі, ідеї, особі.

ПАЛАДІЙ – хімічний елемент, символ Pd, ат. н. 46; сріблясто-білий м’який і ковкий метал; належить до платинових металів. Застосовують П. і його сплави в електротехніці, медицині, ювелірній справі, в хімічній промисловості. Від назви астероїда Паллади (2).

ПАЛАДІУМ (грец. Παλλάδιον) – 1) Статуя озброєного божества, найчастіше Афіни Паллади, яка, за віруваннями давніх греків, охороняла місто від небезпеки. 2) Переносно – захист, оплот.

ПАЛАНКІН (португ. palanquim, з інд. палакі) – у деяких країнах Сходу криті носилки, що правлять за екіпаж для багатіїв.

ПАЛАНТИН (франц. palatine) – широкий хутровий або оксамитовий жіночий шарф.

ПАЛАСИТ – залізо-кам’яний метеорит, що має вигляд залізо-нікелевої губки, пори якої заповнені мінералом олівіном. Від прізвища німецького природознавця М.-С. Палласа. Інша назва – паласове залізо.

ПАЛАТА (від лат. palatium – палац) – 1) На Русі в 15–17 ст. житловий кам’яний будинок, іноді в 2–З поверхи, з багатьма приміщеннями. 2) Велика, багато оздоблена кімната; приміщення для будь-яких спеціальних цілей (напр., Оружейна П. в Московському Кремлі). 3) Назва деяких урядових установ у дореволюційній Росії (напр., казенна II., судова П.). 4) У країнах з парламентарною формою правління – назва парламенту в цілому або його частини (напр., П. лордів). 5) В СРСР назва рівноправних органів Верховної Ради СРСР – Ради Союзу і Ради Національностей. 6) Назва окремих державних установ в СРСР (напр., книжкова П.). 7) Кімната для хворих у лікувальному закладі.

ПАЛАТАЛІЗАЦІЯ (від лат. palatum – піднебіння) – пом’якшення приголосних, яке виникає внаслідок додаткового підняття середньої частини язика до піднебіння (пор. «лаз» і «лазь»).

ПАЛАФІТИ (італ. palafitte, від palafitta – паля) – окремі житла або цілі селища, споруджені на палях з дерев’яним помостом над водою або болотом. Відомі з часів неоліту. Існують у деяких племен Південної Америки, Африки і Океанії.

ПАЛАШ (польс. pałasz, з угор. pallos, від тур. pala – меч, кинджал) – старовинна холодна ручна зброя з довгим прямим двосічним клинком, що вкладається в піхви. В Росії був на озброєнні кірасирських полків до 19 ст.

ПАЛЕО... (від грец. παλαιός – старовинний, давній) – у складних словах означає «старовинний», «давній».

ПАЛЕОАНТРОПИ, ПАЛЕАНТРОПИ (від палео... і ...антроп) – представники другого після мавполюдей ступеня в еволюції людини.

ПАЛЕОАНТРОПОЛОГІЯ (від палео... і антропологія) – розділ антропології, що вивчає викопні рештки людини, її походження і розселення.

ПАЛЕОБІОЛОГІЯ (від палео... та біологія) – наука про органічний світ минулих геологічних епох і життєві особливості їхніх представників. У широкому розумінні П. – те саме, що й палеонтологія.

ПАЛЕОБІОЦЕНОЗ, ПАЛЕОЦЕНОЗ (від палео... та біоценоз) – сукупність рослин і тварин, що населяли в минулі геологічні епохи ділянку суші або водойми з більш-менш однотипними умовами існування.

ПАЛЕОБОТАНІКА (від палео... й ботаніка) – розділ палеонтології, що вивчає рослинний світ минулих геологічних епох. Об’єктом дослідження П. є викопні рештки рослин та сліди їхнього існування (відбитки тощо). Інша назва – палеофітологія.

ПАЛЕОГЕН, ПАЛЕОГЕНОВИЙ ПЕРІОД (від палео... і ...ген) – перший період кайнозойської ери геологічної історії Землі (див. Кайнозой); розпочався близько 67 млн. років тому, тривав понад 40 млн. років. Відклади цього періоду становлять палеогенову систему.

ПАЛЕОГЕОГРАФІЯ (від палео... і географія) – наука, що вивчає фізико-географічні умови минулих геологічних епох.

ПАЛЕОГЕОМОРФОЛОГІЯ (від палео..., грец. γή – земля і морфологія) – розділ геоморфології, що вивчає рельєф Землі в минулі геологічні епохи.

ПАЛЕОГЕОХІМІЯ (від палео... і геохімія) – розділ геохімії, що вивчає хімічний склад Землі, процеси й закони поширення хімічних елементів у Землі в минулі геологічні епохи.

ПАЛЕОГЛЯЦІОЛОГІЯ (від палео... і гляціологія) – розділ гляціології, що вивчає льодовики минулих геологічних епох, а також історію виникнення й розвитку сучасного зледеніння Землі.

ПАЛЕОГНАТИЗМ (від палео... і грец. γνάθος – щелепа) – те саме, що й дромеогнатизм.

ПАЛЕОГРАФІЯ (від палео... і ...графія) – допоміжна історична дисципліна, що вивчає давні рукописи, переважно письмо (спосіб написання, форму літер, особливості матеріалу, на якому писали, тощо).

ПАЛЕОЕКОЛОГІЯ (від палео... і екологія) – розділ палеонтології, що вивчає викопні організми у зв’язку з умовами, в яких вони жили.

ПАЛЕОЗАВР (від палео... і ...завр) – рід викопних хижих плазунів з групи динозаврів. Відомі з відкладів мезозою.

ПАЛЕОЗОЙ, ПАЛЕОЗОЙСЬКА ЕРА (від палео... і ...зой) – третя ера в геологічній історії Землі; розпочався 570 млн. років тому, тривав 340 млн. років. Відклади цієї ери становлять палеозойську групу. Протягом П. тваринний світ розвинувся від примітивних морських хребетних до наземних плазунів, серед рослин переважали деревовидні папороті, плаунові тощо. Поділяється на 6 періодів: кембрій, ордовик, силур, девон, карбон, перм.

ПАЛЕОЗООЛОГІЯ (від палео... і зоологія) – розділ палеонтології, що вивчає тваринний світ минулих геологічних епох. Об’єктом дослідження П. є викопні рештки тварин і сліди їхнього існування.

ПАЛЕОКЛІМАТОЛОГІЯ (від палео... і кліматологія) – розділ кліматології, що вивчає кліматичні умови Землі в минулі геологічні та історичні періоди.

ПАЛЕОЛІТ (від палео... і ...літ) – давній кам’яний вік; найдавніший період людського суспільства. Характеризується поширенням примітивних знарядь праці з дерева, каменю і кістки, пануванням мисливства та збиральництва. За П. сформувався первіснообщинний лад.

ПАЛЕОМАГНЕТИЗМ (від палео... і магнетизм) – намагніченість гірських порід, що відповідає орієнтації магнітного поля Землі минулих геологічних епох.

ПАЛЕОНТОЛОГІЯ (від палео... і онтологія) – наука, що вивчає викопні організми в їхньому історичному розвитку та взаємозв’язку з навколишнім середовищем.

ПАЛЕОПАТОЛОГІЯ (від палео... і патологія) – наука, що вивчає хвороби викопних рослин і тварин.

ПАЛЕОРЕНТГЕНОЛОГІЯ (від палео... і рентгенологія) – вивчення хвороб давніх людей за допомогою рентгенологічного дослідження давніх організмів та їхніх решток.

ПАЛЕОТЕРІЙ (від палео... і ...терій) – рід викопних непарнокопитних тварин, відомих з відкладів кайнозойської ери. Предок коня.

ПАЛЕОТИПИ (від палео... і ...тип) – стародавні книги (16 ст.), що їх друкували з набірних форм. Попередниками П. були первісні книги (інкунабули).

ПАЛЕОФАУНІСТИКА (від палео... і фауністика) – розділ палеозоології, що вивчає видовий склад і фауністичні комплекси тваринного світу минулих геологічних епох.

ПАЛЕОФІТОЛОГІЯ (від палео..., грец. φυτόν – рослина і ...логія) – те саме, що й палеоботаніка.

ПАЛЕОФЛОРИСТИКА (від палео... і флористика) – розділ палеоботаніки, що вивчає видовий склад і угруповання рослинного світу минулих геологічних епох.

ПАЛЕОЦЕН, ПАЛЕОЦЕНОВА ЕПОХА (від палео... і ...цен) – рання епоха палеогену.

ПАЛЕОЦЕНОЗ (від палео... і ...ценоз) – див. Палеобіоценоз.

ПАЛЕСТРА (грец. παλαίστρα, від παλαίω – борюся) – гімнастична школа для хлопчиків у Стародавній Греції.

ПАЛЕТКА (від франц. palette – пластинка, планка) – поділені на квадрати прозора платівка або папір, за допомогою яких вимірюють площі на плані або карті.

ПАЛІАТИВ (франц. palliatif, з лат. palliatus – прикритий, від pallium – покривало, завіса) – 1) Засіб, що тимчасово полегшує хворобу, але не ліквідує її. 2) Переносно – малодійовий захід, півзахід.

ПАЛІМПСЕСТ (грец. ηαλίμψηστον, від πάλιν – знов і ψάω – зіскоблюю) – пам’ятка давньої писемності – звичайно пергамент, з якого стерто первинний текст і написано новий, крізь який інколи проступає старий.

ПАЛІНДРОМ (від грец. παλίνδρομος – той, що вертається) – слово, словосполучення чи фраза, які можна читати й зліва направо й справа наліво, при цьому і звучання і значення залишаються однаковими; напр., корок, зараз. Інша назва – перевертень.

ПАЛІНОДІЯ (від грец. παλινωδία – відмова від своїх слів, зречення) – 1) В давньогрецькій поезії вірш, у якому автор зрікався сказаного в своїх попередніх віршах. 2) Переносно – швидке змінювання поглядів, думок.

ПАЛІНОЛОГІЯ (від грец. παλίνη – тонкий пил і ...логія) – розділ ботаніки, що вивчає пилок і спори рослин.

ПАЛІСАД (франц. pallisade, від лат. palus – кіл, стовп) – 1) Ряд забитих у землю паль для укріплення укосів і насипів. 2) Оборонне спорудження у вигляді частоколу із загострених колод.

ПАЛІСАНДР (франц. palissandre) – назва деревини кількох видів рослин з родини бігнонієвих, що ростуть у Бразілії й Аргентині, та з родини бобових, що ростуть, крім цих країн, в Індії. З П. виготовляють музичні інструменти, художні меблі, паркет тощо. Інша назва – палісандрове дерево.

ПАЛІТРА (франц. palette, від італ. paletta – лопатка) – 1) Невелика чотирикутна або овальна дошка з дерева, фарфору, на якій художник змішує фарби під час роботи. 2) Перелік колірних сполучень, властивих живописові того чи іншого художника або картині. 3) Переносно – сукупність засобів у творчості.

ПАЛЛАДА [від грец. Παλλάς (Παλλάδος)] – 1) У давньогрецькій міфології одне з імен богині Афіни. 2) Одна з малих планет Сонячної системи.

ПАЛТУС [від фін. pallas (paltaan) – камбала] – загальна назва чотирьох видів риб родини камбалових. Поширені в північних частинах Атлантичного й Тихого океанів. Цінні промислові риби.

ПАЛЮДАМЕНТ (від лат. paludamentum – військовий плащ) – 1) У Стародавньому Римі довгий прямокутний плащ, що застібався на плечі; в імператорів – пурпуровий, воєначальників – білий. 2) Різновид завіси, що утворює над сценою немовби стелю, склепіння.

ПАЛЬМАРОЗА (від лат. palma, тут – пагін і rosa – троянда) – вид багаторічних трав’янистих рослин родини злаків. Росте в Індії, на Сейшельських і Зондських островах. Культивують заради ефірної олії, яка містить гераніол, що його використовують у парфюмерії.

ПАЛЬМЕТА (франц. palmette, зменш. від palme – пальмова гілка) – орнамент у вигляді стилізованої пальмової гілки в скульптурних, живописних творах.

ПАЛЬМИ, ПАЛЬМОВІ (від лат. palma, букв. – долоня) – родина однодольних рослин. Здебільшого дерева, іноді ліани. Поширені в тропіках і субтропіках обох півкуль. Багато видів П. (кокосова, фінікова, сагова тощо) дають продукти харчування, будівельний матеріал. В СРСР вирощують як декоративні рослини у відкритому грунті, в кімнатах і оранжереях.

ПАЛЬМІРА ¹ – прозивна назва міст, архітектура яких вражає розкішшю та монументальністю. Від назви давньосірійського м. Пальміри, що в 1–3 ст. відігравало важливу економічну роль. Північна П. – назва Петербурга в російській художній літературі.

ПАЛЬМІРА ² – віялолиста пальма тропічної Азії; містить цукровий сік. Тверду і надзвичайно міцну деревину використовують як будівельний матеріал, а також для дрібних виробів.

ПАЛЬМІТИН [від лат. palmes (palmitis) – пагін, гілка] – сполука гліцерину з пальмітиновою кислотою.

ПАЛЬПАЦІЯ (від лат. palpatio – обмацування) – метод дослідження хворого шляхом послідовного обмацування шкіри, промацування внутрішніх органів, лімфатичних вузлів тощо.

ПАЛЬПІТАЦІЯ (від лат. palpitatio – мигтіння, биття) – посилене биття серця.

ПАМПА, ПАМПАС, ПАМПАСИ (ісп. pampa, множ. pampas, з мови кечуа) – назва субтропічних степів у Південній Америці.

ПАМПЕРО (ісп. pampero) – холодний штормовий вітер південного напряму в Аргентіні й Уругваї, зумовлений проходженням холодного атмосферного фронту.

ПАМФЛЕТ (англ. pamphlet) – 1) Жанр публіцистики, для якого характерне різке, нищівне викриття якогось політичного явища чи особи. 2) Гостро сатиричний художній твір, якому властива публіцистичність та історична конкретність викриття. Від назви популярної комедії 12 ст. «Памфіліус».

ПАН (грец. Πάν) – у давньогрецькій міфології бог лісів, пізніше – покровитель пастухів, мисливців, рибалок, бджолярів. Був нібито лагідної вдачі, але коли гнівався, наганяв на людей жах (звідси вирази – паніка, панічний жах).

ПАН... (від грец. πάν – все) – у складних словах відповідає поняттям «все», «всеохоплюючий».

ПАНАМА ¹ (франц. panama) – літній крислатий капелюшок. Від назви Республіки Панама в Центральній Америці.

ПАНАМА ² – політичне і фінансове шахрайство. Термін виник у зв’язку з викриттям зловживань французької компанії, що будувала Панамський канал.

ПАНАМЕРИКАНІЗМ (від пан... і Америка) – реакційна політична доктрина, що пропагує створення воєнно-політичного блоку всіх країн Америки під зверхністю США.

ПАНАРИЦІЙ (лат. panaricium – нігтьоїда, від грец. παρωνυχία – задирка) – неспецифічне гнійне запалення тканин пальців, кисті або стопи.

ПАНАХИДА [від грец. παννυχίς (παννυχίδος) – всеношна] – 1) Церковна служба по померлому (в православ’ї). На відміну від похоронної відправи може влаштовуватися через значний час після смерті померлого. 2) Громадянська П. – віддання останньої шани померлому, траурний мітинг.

ПАНАЦЕЯ (грец. Πανάκεια, «Всецілюща») – 1) В давньогрецькій міфології богиня-зцілителька. 2) Міфічні ліки від усіх хвороб, вигадані алхіміками. 3) Переносно – гаданий універсальний засіб проти будь-якого лиха, на всі випадки.

ПАНАШАЖ (франц. panachage) – в буржуазному виборчому праві встановлений законом дозвіл виборцю голосувати за кандидатів різних партійних списків.

ПАНГЕРМАНІЗМ (від пан... і лат. Germania – Німеччина) – реакційна шовіністична політична доктрина, спрямована на обгрунтування прагнень німецького імперіалізму до світового панування.

ПАНГОЛІН (малайське pengoling, букв. – той, що катається) – рід ссавців ряду панголінових. Поширені в Африці та Південній і Південно-Східній Азії. Тіло зверху та з боків вкрите зроговілими пластинками. Інша назва – ящери.

ПАНДА (тібетське) – хижий ссавець родини єнотових. Живе переважно в гірських лісах Гімалаїв.

ПАНДАН, ПАНДАНУС (малайське) – рід однодольних вічнозелених рослин. Дерева та кущі. Поширені в тропіках Східної півкулі. Плоди деяких видів їстівні, з жилок листків роблять плетиво. Деякі П. вирощують як декоративні.

ПАНДЕКТИ (грец. Πανδέκται, від πανδέκτης – всеохоплюючий) – те саме, що й дигести.

ПАНДЕМІЯ (від грец. πανδημία – все населення) – найвищий ступінь поширення інфекційного захворювання (иапр., грипу), що охоплює більшість населення країни.

ПАНДИТ (санскр. пандита – вчений) – почесний титул в Індії. Вживається головним чином щодо представників інтелігенції.

ПАНДОРА (грец. Πανδώρη, «Усім обдарована») – у давньогрецькій міфології жінка, наділена богами поряд з чарівністю також хитрістю, цікавістю й підступністю. Була нібито послана на земію Зевсом з скринею (посудом), наповненою лихом. Відкривши її з цікавості, П. дала поширитися лиху серед людей, а коли закрила – в скрині лишилася тільки оманлива надія. Вираз «скриня Пандори» – синонім джерела біди й лиха.

ПАНДУРИНА (італ. pandorina, від лат. pandura, з грец. πανδούρα – цитра) – італійський музичний інструмент типу мандоліни.

ПАНДУРІ – грузинський, абхазький, аджарський музичний щипковий інструмент.

ПАНДУС (від франц. pente douce – пологий схил) – полога площина, що іноді заміняє сходи, напр. для в’їзду в гараж і виїзду звідти автомашин.

ПАНЕГІРИК (від грец. πανηγυρικός – урочиста похвальна промова) – 1) У давніх греків надгробне слово, в якому звеличувалися заслуги померлого діяча, пізніше – похвальне слово на честь когось. 3) У середні віки – хвалебна поезія, культивувалася при дворах монархів. 3) Переносно – надмірно хвалебний відзив про когось.

ПАНЕЛЬ (від нім. Paneel – фільонка) – 1) Нижня частина стіни, виділена оздобленням або фарбуванням. 2) Великорозмірний елемент будівельної конструкції у вигляді плити. 3) Проліт між суміжними вузлами ферми ¹. 4) Пішохідна доріжка по краях вулиці; тротуар. 5) Ділянка шахтного поля між штреками. 6) Частина обшивки літака або планера. 7) Дошка з приладами.

ПАНЗООТІЯ (від пан... і грец. ξψον – тварина) – поширення інфекційної хвороби тварин на величезних територіях або акваторіях.

ПАНІСЛАМІЗМ (від пан... та іслам) – буржуазно-націоналістична релігійно-політична доктрина, яка проголошує своєю метою політичне об’єднання народів, що сповідують іслам; виник у 2-й половині 19 ст. На сучасному етапі використовується реакційною буржуазією деяких арабських країн для розширення співробітництва з імперіалізмом і знищення революційних завоювань арабських народів.

ПАНКРЕАС (від грец. πάγκρεας – підшлункова залоза) – залоза людини, хребетних і деяких безхребетних тварин, одна частина якої виділяє підшлунковий сік (панкреатин), друга – гормони, зокрема інсулін. Інша назва – підшлункова залоза.

ПАНКРЕАТИН [від грец. πάγκρεας (παγκρέατος) – підшлункова залоза] – лікарський препарат, що його добувають з підшлункової залози великої рогатої худоби. Застосовують при безкислотності, панкреатитах.

ПАНКРЕАТИТ [від грец. πάγκρεας (παγκρέατος) – підшлункова залоза] – запалення підшлункової залози у людини й тварин.

ПАНЛОГІЗМ (від пан... і ...логізм) – об’єктивно-ідеалістичне вчення, яке вважає мислення сутністю, першоосновою світу й ототожнює об’єктивну закономірність з системою логічних категорій. П. найповніше виражений у філософії Г.-В.-Ф. Гегеля (див. Гегельянство).

ПАНМІКСІЯ (від пан... і грец. μιξις – змішання, поєднання) – вільне схрещування особин у межах популяції.

ПАННО (франц. panneau, від лат. pannus – шматок тканини) – декоративний живописний або скульптурний твір, призначений для оздоблення стіни чи стелі.

ПАНОПТИКУМ (від пан... і грец. όπτικός – зоровий) – виставка (музей) воскових фігур або інших незвичайних експонатів.

ПАНОРАМА (від пан... і грец. όραμα – вид, видовище) – 1) Вид місцевості, що відкривається з висоти. 2) Картина великих розмірів з об’ємним переднім планом, розміщена на стіні круглого приміщення. 3) військ. Оптичний пристрій, що встановлюється на гарматі для наведення на ціль під час стрільби. 4) Вид рухомої театральної декорації.

ПАНОРАМУВАННЯ (від панорама) – прийом кінознімання, поворот кінознімального апарата в горизонтальному, вертикальному чи обох разом напрямах. П. застосовують для показу широкого простору, рухливих об’єктів.

ПАНПСИХІЗМ (від пан... і грец. ψυχή – дух, душа) – ідеалістичне вчення, за яким усе існуюче має душу.

ПАНСІОН (франц. pension, від лат. pensio – сплата, внесок) – 1) Закритий навчальний заклад (з гуртожитком), а також гуртожиток при навчальному закладі в дореволюційній Росії та зарубіжних країнах. 2) Утримання жильця на повному постачанні. 3) Невеликий готель, дім, в якому здають кімнати з повним обслуговуванням і харчуванням.

ПАНСІОНАТ (від франц. pensionnat – пансіон) – вид готелю для відпочиваючих (на курортах тощо).

ПАНСПЕРМІЯ (від пан... і грец. σπέρμα – насіння) – ідеалістична теорія про повсюдне поширення у Всесвіті вічних і незмінних зародків життя, які нібито переносяться з однієї планети на іншу (зокрема Землю) й дають початок розвиткові органічного світу.

ПАНТЕЇЗМ (від пан... і теїзм) – філософсько-релігійне вчення, за яким бог ототожнюється з природою. В 16–17 ст. під оболонкою П. іноді проводилися по суті матеріалістичні та атеїстичні ідеї. На сучасному етапі П., надаючи законам природи містичного характеру, перетворився на засіб захисту релігії.

ПАНТЕОН (грец. Πάνθειον) – 1) Античний храм, присвячений богам. 2) Всі боги того чи іншого культу. 3) архіт. Монументальна споруда, де поховано видатних людей.

ПАНТИ (монг.) – ростучі нескостенілі роги плямистого і звичайного (марала, ізюбра) оленів. Використовують для виготовлення лікарського препарату пантокрину.

ПАНТОГРАФ [від грец. πάν (παντός) – все і ...граф] – 1) Прилад для виготовлення копій карт, планів і креслеників із зміною масштабу. 2) Прилад для зменшення масштабів відтворюваної букви в гравірувальному верстаті при виготовленні пуансонів. 3) Пристрій на даху електровоза або моторного вагона для знімання струму з контактної мережі.

ПАНТОГРАФІЯ [від грец. πάν (παντόξ) – все і ...графія] – збільшення чи зменшення малюнка, карти, виконане за допомогою пантографа.

ПАНТОКРИН (від панти і грец. κρίνω – відділяю, вибираю) – лікарський препарат, витяжка з пантів. Застосовують при неврастенії, гіпотонії, неврозах тощо.

ПАНТОМІМА (від грец. παντόμιμος – мімічний актор) – 1) Вид сценічного мистецтва, в якому художній образ створюється за допомогою міміки, жестів, пластики тіла тощо. Інша назва – мімодрама. 2) Засіб хореографічного мистецтва. 3) Циркова вистава – феєрія.

ПАНТОПОН [від грец. πάν (παντός) – все і όπιον – опій] – те саме, що й омнопон.

ПАНТОРИМА (від грец. πάντη – скрізь і ρυθμός – розмірність, ритм)] – рима, яка об’єднує багато звуків, далеко заглиблюючись у середину рядка, вступаючи в різноманітні, але багаті співзвуччя.

ПАНТОЦИД [від грец. πάν (παντός) – все і ...цид] – бактерицидний препарат. Застосовують для знезаражування води, дезинфекції ран, інструментів і одягу.

ПАНТЮРКІЗМ (від пан... і тур. türk – турок) – реакційна расистська, буржуазно-націоналістична теорія, яка пропагує об’єднання всіх тюркомовних народів під зверхністю Туреччини. Виник на початку 20 ст.

ПАНУС (від лат. pannus – шматок тканини) – запалення рогівки ока. Найчастіше спричинюється трахомою.

ПАНЦИР (нім Panzer, з італ. panciera, від лат. pantices – живіт) – 1) У давні часи та за середньовіччя частина бойового спорядження воїна для захисту тулуба від ударів зброї. Виготовляли з шкіри тварин, дерева, металу тощо. 2) Загальна назва захисних твердих зовнішніх скелетних (хітинових, вапнистих, кістяних, рогових) утворів тварин. 3) Металева обшивка у військових кораблів, поїздів; броня.

ПАНЧЕН-ЛАМА (від санскр. панчен – великий розум, широкі знання і лама) – в Тібtті титул однієї з найвищих (поряд з далай-ламою) духовних осіб у ламаїстській церкві.

ПАПА РИМСЬКИЙ (лат. papa, від грец. πάππας – батько) – глава римсько-католицької церкви й правитель держави Ватікан.

ПАПАВЕРИН (від лат. papaver – мак) – алкалоїд опію. Хлористоводневу сіль П. застосовують при лікуванні гіпертонічної хвороби, стенокардії, бронхіальної астми, холециститу тощо.

ПАП’Є-МАШЕ (франц. papier macho, букв. – жований папір) – паперова маса з клеючими речовинами й наповнювачами, з якої роблять іграшки, театральну бутафорію тощо.

ПАПІЛОМА (від лат. papilla – сосок і ...ома) – доброякісна пухлина, що розвивається з покривних тканин шкіри або слизових оболонок і має вигляд сосочкового новоутворення.

ПАПІЛЯРНИЙ (від лат. papilla – сосок) – сосочковий; п-і лінії – лінії на поверхні долоні й підошви в людини; особливо розвинені на подушечках пальців. Розміщення п-их ліній у людей індивідуальне й ніколи не повторюється, що використовують у дактилоскопії. Інша назва – сосочкові лінії.

ПАПІРОЛОГІЯ (від папірус і ...логія) – допоміжна історична дисципліна, шо вивчає давні грецькі й латинські папіруси.

ПАПІРУС (грец. πάπυρος, з єгип.) – 1) Багаторічна трав’яниста рослина родини осокових. Поширений у Північній Африці. 2) Сувій із склеєних стрічок, вирізаних з стеблин папірусу, попередник паперу. 3) Стародавній рукопис на матеріалі, виготовленому з папірусу.

ПАПРИКА (угор. paprika, з грец. πέπερι – перець) – плоди стручкового перцю (жовті, зелені, червоні).

ПАПУЛА (від лат. papula – прищ, пухир) – шкірний утвір, вузлик, що підноситься над рівнем шкіри або слизової оболонки.

ПАР..., ПАРА... (грец. παρα...) – префікс, що означає суміжність, переміщення, відступ, відхилення, зміну.

ПАРА – розмінна монета Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії, 1/100 югославського динара; Туреччини, 1/40 куруша.

ПАРАБЕЛУМ (нім. Parabellum, від лат. para bellum – готуйся до війни) – система пістолета.

ПАРАБІОЗ (від пара... та ...біоз) – 1) Тимчасова втрата живою тканиною здатності до властивої їй діяльності під впливом надмірних подразнень. 2) Метод штучного зрощення двох (рідше трьох) тварин з метою вивчення взаємного впливу їхніх органів і тканин.

ПАРАБОЛА (від грец. παραβολή – зіставлення, порівняння, наближення) – 1) матем. Крива, кожна точка якої однаково віддалена від даної точки – фокуса ¹ (2) й даної прямої – директриси. 2) Притча, коротка казка, анекдот, алегорична розповідь повчально-моралізаторського змісту.

ПАРАБОЛОЇД (від парабола і ...оїд) – поверхня, утворена від руху параболи паралельно самій собі так, що вершина її рухається по іншій (нерухомій) параболі, площина якої перпендикулярна до площини рухомої параболи.

ПАРАВАН ¹ (англ. paravane, від грец. παρά – біля, поруч і англ. vane – лопать гвинта) – пристрій, що оберігає корабель під час руху від мін.

ПАРАВАН ² (франц. paravent) – ширма.

ПАРАГЕЛІОТРОПІЗМ (від пара... і геліотропізм) – данний «сон», а також рухи листя деяких рослин з метою уникнути яскравого сонячного світла.

ПАРАГРАФ (грец. παράγραφος, букв. – написаний поруч) – 1) Частина тексту, що містить закінчене положення, правило. Позначається знаком § з порядковим номером. 2) Назва самого знака §. 3) Фігура у катанні на ковзанах.

ПАРАД (франц. parade, ісп. parada, від лат. paro – готую, влаштовую) – 1) Урочистий огляд збройних сил, спортивних колективів та деяких інших організацій. 2) Урочиста процесія. 3) Торжество, урочисте свято. 4) Переносно – святкове вбрання. 5) П.-алле – загальний урочистий вихід на сцену всіх учасників циркової вистави. 6) У фехтуванні, боротьбі, боксі – прийом захисту від атаки противника.

ПАРАДИГМА (від грец. παράδειγμα – приклад, взірець) – система форм словозмінювання одного й того самого слова чи групи слів.

ПАРАДИЗ (франц. paradis, від грец. παράδεισος – сад розваг, з перс.) – 1) Рай. 2) Верхня галерея в залі для глядачів у театрі.

ПАРАДОКС (від грец. παράδοξος – несподіваний, дивний) – 1) Формальнологічна суперечність, яка полягає в тому, що в процесі доведення створюються умови для одночасного доказу істинності і хибності певного висловлювання, причому доведення істинності цього висловлювання неодмінно веде до визнання його хибності і навпаки. 2) Думка, що разюче розходиться з усталеними поглядами, начебто суперечить здоровому глуздові, хоч насправді може й не бути хибною.

ПАРАЗИТИ (франц. parasites, від грец. παράσιτος – нахлібник, дармоїд) – 1) біол. Організми, які живуть на тілі (ектопаразити) або в тілі (ендопаразити) інших організмів (хазяїв, живителів), живляться за їх рахунок і завдають їм певної шкоди. 2) Переносно – ті, що живуть за рахунок чужої праці [див. Паразитизм (2)].

ПАРАЗИТИЗМ – 1) біол. Форма співжиття організмів різних видів, за якої один з них (паразит) живе за рахунок іншого (хазяїна, живителя), живлячись тканинами хазяїна або перетравленою ним їжею. 2) Переносно – існування за рахунок чужої праці, дармоїдство. Як соціальне явище властивий експлуататорським класам.

ПАРАЗИТОЛОГІЯ (від паразити і ...логія) – комплексна біологічна наука, що вивчає паразитів та спричинювані ними хвороби людини, тварин і рослин.

ПАРАЗИТОЦЕНОЗ (від паразити і ...ценоз) – сукупність видів паразитів, що населяють певний орган, систему органів або весь організм живителя, в якому вони паразитують.

ПАРАКЛАЗИ (від пара... і грец. κλάσις – розлом) – тектонічні тріщини, вздовж яких відбувалось переміщення гірських порід.

ПАРАЛАКС (від грец. παράλλαξις – відхилення) – 1) Позірне зміщення розглядуваного об’єкта, зумовлене зміною точки спостереження. 2) астр. П. світила – кут, під яким спостерігач бачив би з світила перпендикулярний до напряму спостереження радіус Землі (добовий П.), екваторіальний її радіус (горизонтальний П.) або піввісь земної орбіти (річний П.).

ПАРАЛЕЛЕПІПЕД (грец. παραλληλεπίπεδον, від παράλληλος – паралельний і έπίπεδον – площина) – шестигранник, гранями якого є паралелограми, або призма, основами якої є паралелограми.

ПАРАЛЕЛІЗМ (від грец. παραλληλισμός – зіставлення, порівняння) – 1) Рівновіддалення прямих ліній і площин – однієї відносно іншої. 2) Наявність паралельних явищ, дій, паралельність. 3) У поетиці – стилістична фігура, зівставлення двох явищ шляхом паралельного їх зображення. 4) Повний збіг, дублювання, схожість характерних рис.

ПАРАЛЕЛОГРАМ (грец. παραλλήλόγραμμον, від παράλληλος – паралельний і γραμμή – лінія) – чотирикутник, сторони якого попарно паралельні.

ПАРАЛЕЛОЕДРИ (від грец. παράλληλος – паралельний і ...едр) – опуклі многогранники, паралельним перенесенням яких можна заповнити весь простір так, щоб вони не входили один в один і не залишали порожніх місць. П. є, напр., куб, правильна шестикутна призма.

ПАРАЛЕЛЬ (від грец. παράλληλος – той, що проходить поруч, паралельний) – 1) Кожна з прямих ліній, паралельних даній. 2) Лінія перетину поверхні земної кулі або небесної сфери площиною, паралельною до площини екватора. 3) військ. Траншея, яку робили під час облоги фортець. 4) Зіставляння, порівняння.

ПАРАЛЕЛЬНИЙ (грец. παράλληλος) – 1) Супутній, відповідний; п-а валюта – грошова система з двома або кількома валютами, які є однаково, без обмежень, законним платіжним засобом, без встановленого законом співвідношення вартості між валютними металами. 2) матем. Той, що не перетинається з чим-небудь при необмеженому продовженні, рівнобіжний; п-і прямі – прямі лінії, що лежать в одній площині і не перетинаються. 3) фіз. П-е сполучення гальванічних елементів – сполучення елементів, при якому всі однойменні полюси з’єднуються одним провідником. 4) П-е сполучення провідників – таке сполучення, при якому початки всіх провідників з’єднуються в одній точці, а кінці – в іншій.

ПАРАЛІЗУВАТИ (франц. paralyser, від грец. παράλυσις – розслаблення) – позбавити можливості рухатись, діяти; ослабити прояв чого-небудь.

ПАРАЛІТЕРАТУРА (від пара... і література) – сукупність псевдотворів (коміксів, коротких, спотворених переказів відомих творів тощо), які наводнюють книжкові ринки капіталістичних країн.

ПАРАЛІЧ (від грец. παράλυσις – розслаблення) – 1) Втрата людиною чи твариною здатності рухатись внаслідок ураження центральної або периферичної нервової системи; випадіння функції якогось органа внаслідок ураження нервової системи. 2) Переносно – втрата здатності до дії, стан повного застою, бездіяльності.

ПАРАЛОГІЗМ (від грец. παραλογισμός – хибний умовивід) – ненавмисна логічна помилка в міркуванні, яка виникає внаслідок порушення законів і правил логіки і звичайно призводить до хибних висновків.

ПАРАМАГНЕТИЗМ (від пара... і магнетизм) – властивість речовин слабо намагнічуватися в напрямі діяння зовнішнього поля (напрямі силових ліній цього поля).

ПАРАМЕТР (від грец. παραιιετρέω – розмірюю, відмірюю) – 1) Величина, що зберігає стале значення лише за умов даної задачі. 2) Величина, що нею характеризують якусь властивість, стан, розмір або форму пристрою, робочого тіла тощо.

ПАРАМЕТРИТ (від пара... і грец. μήτρα – матка) – запалення навколоматкової клітковини у людини й тварин. Виникає внаслідок дії гноєтворних мікробів.

ПАРАМЕТРОН (від грец. παραμετρέω – розмірюю) – радіотехнічна схема (електромагнітний коливальний контур з нелінійною індуктивністю чи ємністю), в якій збуджуються коливання з двома стійкими станами фаз, залежними від фази вхідного стану.

ПАРАМНЕЗІЯ (від пара... і грец. μνήσις – пам’ять, згадка) – розлад пам’яті, при якому події, що відбуваються в даний момент, здаються вже пережитими колись.

ПАРАМО, ПАРАМОС (від ісп. paramo, множ. paramos – голий степ, пустка) – тип високогірної рослинності в горах Південної Америки та Східної Африки. Характеризується поєднанням деревної рослинності з трав’яним покривом.

ПАРАНГОН (франц. parangon, букв. – взірець) – брильянт, перлина, дорогоцінний камінь без вад, дефектів.

ПАРАНДЖА (від араб. фаранджійя – верхній одяг) – старовинний одяг мусульманських жінок у Середній Азії, що вкривав жінку з голови до ніг.

ПАРАНЕКРОЗ (від пара... і грец. νεκρός – мертвий) – комплекс змін, які виникають у живих клітинах при діянні на них різноманітних фізичних та хімічних факторів, В основі П. лежать початкові стадії денатурації клітинних білків.

ПАРАНЕФРИТ (від пара... і грец. νεφρός – нирка) – запалення приниркової жирової клітковини у людини й тварин. Спричинюється гноєтворними бактеріями.

ПАРАНОЙЯ (грец. παράνοια – божевілля, безумство) – психічна хвороба, що характеризується стійким маренням без галюцинацій. Здатність до правильного мислення зберігається у хворого в усіх питаннях, крім тих, що стосуються його марення.

ПАРАНОМІЯ (від грец. παρανομία – беззаконня) – суперечність у законах.

ПАРАНТЕЗ (франц. parenthese – вставне слово або речення, дужка, від грец. παρένθεσις – вставка) – друкарська назва фігурної дужки.

ПАРАНТРОП (від пар... і ...антроп) – рід викопних людиноподібних мавп групи австралопітеків. Рештки П. знайдено у плейстоценових відкладах кайнозою Південної Африки.

ПАРАПЕТ (італ. parapetto, від parare – захищати і petto – груди) – 1) Невисока стінка, що огороджує балкон, ґанок, міст, набережну, покрівлю будинку тощо. П. називають також балюстраду, перила. 2) військ. Захисна стінка або вал від куль (бруствер).

ПАРАПЛЕГІЯ (від пара... і грец. πληγή – удар) – параліч обох нижніх або верхніх кінцівок.

ПАРАПЛЕРОМА (від пара... і грец. πλήρωμα – численність) – одна з форм плеоназму.

ПАРАПРОКТИТ (від пара... і грец. πρωκτός – задній прохід) – гнійне запалення клітковини навколо прямої кишки й відхідникового отвору в людини. Спричинюється бактеріями (кишковою паличкою, стафілококом, стрептококом).

ПАРАПСИХОЛОГІЯ (від пара... і психологія) – течія в психології, що ставить своїм завданням вивчення незвичайних психологічних явищ – яснобачення, телепатії тощо. У П. слід строго розрізняти науковоприродничий і антинауковий, ідеалістичний підхід.

ПАРАСКАРИДОЗ – хвороба парнокопитних тварин, спричинювана плоскими червами параскаридами.

ПАРАТАКСИС (грец. παράταξις, букв. – розміщення поруч) – синтаксичний зв’язок самостійних, незалежних речень, які йдуть одне за одним.

ПАРАТИРЕОЇДНИЙ (від пара... і грец. θυρεοειδής – щитовидний) – той, що належить до прищитовидних залоз або стосується їх; п. гормон, паратгормон – гормон прищитовидних залоз. Бере участь у регулюванні фосфорно-кальцієвого обміну в організмі людини та хребетних тварин.

ПАРАТИФИ (від пара... і тиф) – гострі інфекційні захворювання людини й тварин, що спричинюються паратифозними бактеріями. П. за проявом подібні до черевного тифу, але мають ряд специфічних особливостей.

ПАРАТИФЛІГ (від пара... і тифліт) – запалення позачеревної клітковини, що міститься за сліпою кишкою. Виникає переважно як ускладнення гострого апендициту.

ПАРАТУБЕРКУЛЬОЗ (від пара... і туберкульоз) – хронічна інфекційна хвороба великої рогатої худоби, що її спричинює паратуберкульозний мікробактер; нерідко призводить до повного виснаження і смерті тварин. Інша назва – паратуберкульозний ентерит.

ПАРАФ (франц. paraphe, від грец. παραγράφω – приписую, вписую) – 1) Розчерк у підпису. 2) Скорочений підпис, ініціали.

ПАРАФАЗІЯ, ПАРАФРАЗІЯ (від пара... і грец. φάσις, φράσις – мова) – хворобливий розлад мови, який полягає в неправильному вживанні одних слів замість інших. ПАРАФІН (від лат. parum – мало, трохи і affmis – суміжний, причетний) – суміш твердих вуглеводнів; біла або жовтувата маса без запаху. Застосовують у паперовій, текстильній, поліграфічній, лакофарбовій та інших галузях промисловості.

ПАРАФІНОТЕРАПІЯ (від парафін і терапія) – застосування парафіну з лікувальною метою при артритах, міозиті, радикуліті тощо.

ПАРАФРАЗ, ПАРАФРАЗА (від грец. παράψρασις – опис, виклад) – 1) Переказування змісту твору або чужих думок своїми словами. 2) Інструментальна п’єса віртуозного характеру на оперні теми або народні мелодії.

ПАРАФУВАННЯ (від параф) – попереднє підписання міжнародного документу ініціалами уповноважених осіб, що брали участь у його виробленні.

ПАРАХРОНІЗМ (від пара... і грец. χρόνος – час) – хронологічна помилка, що полягає у віднесенні дати якоїсь події до часу, пізнішого, ніж той, коли вона насправді відбувалася.

ПАРАЦЕНТЕЗ (від грец. παρακεντησις – прокол) – прокол барабанної перетинки. Застосовується при гострому запаленні середнього вуха, щоб вільно витікав гній.

ПАРАШУТ (франц. parachute, від італ. para – відвертай і франц. chute – падіння) – 1) В авіації – пристрій для зменшення швидкості падіння важкого тіла з висоти. 2) Шахтний П. – запобіжний пристрій, що автоматично затримує (вловлює) падаючу підйомну кліть (у шахті, ліфті) і гальмує її рух у разі обриву підйомного каната або відмови гальм підйомної машини.

ПАРАШУТИЗМ – вивчення правил і практики користування парашутом; парашутний спорт.

ПАРАШУТОДРОМ (від парашут і ...дром) – ділянка земної поверхні, підготовлена й обладнана для тренувань і змагань парашутистів.

ПАРАШУТУВАННЯ (від парашут) – зниження літального апарата припорівняно невеликому поступальному русі.

ПАРВЕНЮ (франц. parvenu, від parvenir – досягти успіху) – у дворянсько-буржуазному середовищі зневажлива назва людини, що вийшла з «низів» і прагне наслідувати аристократичні манери; вискочка.

ПАРГЕЛІЙ (від пар... і грец. ήλιος – Сонце) – кругла світла пляма, що іноді вдень з’являється на небі збоку (рідше з обох боків) від сонячного диска. П. виникає внаслідок заломлення або відбиття сонячного проміння в льодових кристалах перистих хмар і є однією з форм гало. Вночі аналогічно іноді з’являються побічні місяці (параселени).

ПАРЕЗ (від грец. πάρεαις – розслаблення) – неповний параліч, характеризується ослабленням рухової діяльності (здебільшого рук, ніг).

ПАРЕЙАЗАВР (від грец. παρειά – щока і ... завр) – родина викопних плазунів ряду котилозаврів. Рослиноїдні тварини. Відомі переважно з відкладів палеозою.

ПАРЕНТЕРАЛЬНИЙ (від пар... і грец. εντερον – кишка) – позашлунково-кишковий; п-е зараження – позашлунково-кишкове зараження збудниками інфекційних хвороб; п-і способи – способи введення в організм лікарських речовин, обминаючи шлунково-кишковий тракт (напр., упорскування під шкіру).

ПАРЕНХІМА (від пар... і грец. εγχυμος – соковитий) – 1) У рослин – основна тканина, що складається з клітин різної форми, проте більш-менш однакового розміру, становить основну масу органів і виконує різні функції. 2) У безхребетних тварин – сполучна тканина, що заповнює проміжки між органами. 3) У хребетних тварин і людини – специфічні клітинні елементи органа, що виконують його основну функцію.

ПАРЕСТЕЗІЯ (від пар... і грец. αισθησις – відчуття) – відчуття в певних ділянках тіла повзання мурашок, заніміння, поколювання, не зумовлені зовнішніми подразниками. Виникають при деяких захворюваннях нервової системи, периферичних судин.

ПАРИК, ПЕРУКА (франц. perruque, з італ. parrucca) – зачіска з чужого волосся або синтетичних матеріалів, прикріплених на якусь основу. Застосовують як театральний реквізит, іноді в побуті.

ПАРИРУВАТИ (нім. parieren, франц. parer) – 1) спорт. Відбивати удар, захищатися. 2) Переносно – відбивати напади, швидко й влучно спростовувати докази супротивника у сварці.

ПАРИТЕТ (нім. Paritat, від лат. раritas – рівність) – 1) Рівність сторін у їхніх взаємовідносинах. 2) Співвідношення валют різних країн, вимірюване співвідношенням золотого вмісту їх (П. валютний).

ПАРИТЕТНИЙ (від паритет) – рівний, рівноцінний; п-і начала – засади рівності сторін, рівноправності представництва їх у розв’язанні будь-якого питання.

ПАРІ (від франц. pari – заклад, застава) – умова між двома особами, що побилися об заклад; зобов’язання, яке має виконати той, хто виявиться неправим.

ПАРІЄТАЛЬНИЙ [від лат. paries (parietis) – стіна] – 1) Пристінний. 2) П-і утвори – утвори в організмі тварин і людини (очеревина, плевра тощо), щільно сполучені зі стінками порожнини тіла. 3) П-і зачатки – насінні зачатки у рослин, розташовані не в центрі зав’язі, а по її стінках.

ПАРІС (грец. Πάρυς) – 1) У давньогрецькій міфології троянський царевич, якого нібито кинули батьки і вигодувала ведмедиця. Виділявся силою і вродою. За допомогою Афродіти П. викрав дружину спартанського царя Олену, що стало приводом для троянської війни. 2) Переносно – вродливий, зніжений молодик-спокусник.

ПАРІЯ (від тамільського парайян) – 1) Людина, яка належить до касти «парайян», однієї з нижчих каст «недоторкуваних» у Південній Індії. Конституція Республіки Індії 1950 р. ліквідувала всі обмеження П. 2) Переносно – пригноблена, безправна людина.

ПАРК (англ. park, від лат. parricus – відгороджене місце) – 1) Упорядкована ділянка з природними або штучними зеленими насадженнями, алеями, водоймами. 2) Сукупність рухомого складу (вагонів, автомашин тощо) різних видів транспорту. 3) Місце стоянки і ремонту транспортних засобів, матеріальної частини тощо.

ПАРКЕТ (франц. parquet) – лицьовий шар підлоги, складений з окремих обструганих дубових або букових дощечок-планок, та самі планки.

ПАРКИ (лат. Parcae) – в давньоримській міфології богині долі, те, що у давніх греків мойри.

ПАРКІНСОНІЗМ – хворобливий стан, що виникає при ураженні глибоких відділів головного мозку (при атеросклерозі судин мозку, енцефаліті, деяких отруєннях тощо). Від прізвища англійського лікаря Дж. Паркінсона.

ПАРЛАМЕНТ (англ. parliament, франц. parlement, від франц. parler – говорити) – 1) У Франції до буржуазної революції кінця 18 ст. – найвищий судовий орган. 2) Виборний (повністю або частково) законодавчий орган у ряді буржуазних держав. 3) Переносно – найменування найвищого представницького органу будь-якої країни.

ПАРЛАМЕНТАРИЗМ – у буржуазних державах система правління, при якій формально, за конституцією, законодавча влада належить виборному парламентові.

ПАРЛАМЕНТАРІЙ – член парламенту; прихильник парламентарної системи, парламентських методів боротьби.

ПАРЛАМЕНТЕР (франц. parlementaire, від parler – говорити) – особа, уповноважена військовим командуванням однієї з воюючих сторін провадити переговори з військовим командуванням іншої воюючої сторони на театрі воєнних дій. П. і супроводжуючі його особи (перекладач та ін.) користуються недоторканністю.

ПАРМЕЗАН (франц. parmesan) – сорт італійського сиру із збираного молока. Від назви м. Парми.

ПАРНАС (грец. Παρνασσός) – 1) Гірський масив у Греції. 2) За давньогрецькою міфологією одне з місць перебування Аполлона і муз. 3) Переносно – світ поезії й поетів. Звідси вираз «зійти на Парнас» – стати поетом.

ПАРОДІЮВАТИ (від грец. παρφδέω – перероблюю на смішний лад) – 1) Писати на когось чи на якийсь твір пародію. 2) Висміювати когось, виставляти на посміх.

ПАРОДІЯ (від грец. παρφδία – жартівлива переробка) – 1) Жанр сатиричної і гумористичної літератури, заснований на перебільшено комічному наслідуванні твору якогось автора або літературного напряму. 2) Зовнішнє наслідування, яке спотворює суть.

ПАРОДОНТОЗ [від пар... і грец. οδούς (οδόντος) – зуб] – захворювання тканин навколо зуба. Інша назва – альвеолярна піорея.

ПАРОКСИЗМ (від грец. παροξυσμός – подразнення) – 1) Сильний приступ хворобливого стану; виникає через різні проміжки часу і є проявом захворювання (напр., малярії, подагри). 2) Переносно – гостра форма переживання якогось почуття (напр., гніву, сміху тощо).

ПАРОЛЬ (від франц. parole – слово, промова) – встановлене на певний строк секретне слово або речення, знання якого дає право пройти до військового об’єкта чи території, що охороняються, або до приміщення конспіративної організації.

ПАРОНІМИ (від пар... і грец. όνυμα – ім’я, назва) – слова, різні за значенням, але близькі за звучанням (напр., здравниця й здравиця).

ПАРОНІХІЯ [від пар... і грец. ονυξ (όνυχος) – ніготь] – запалення нігтьового валика.

ПАРОНОМАЗІЯ (грец. παρονομασία) – стилістична фігура, розміщення поряд різних за значенням, але дещо подібних за звучанням сліз з метою зіставлення їх (напр., крешемо й кришимо).

ПАРОТИТ [від пар... і грец. οΰς (ώτός) – вухо] – запалення привушної слинної залози у людини та свійських тварин (здебільшого коней, свиней). Спричинюється проникненням в залозу патогенних мікробів.

ПАРСЕК [від пар (алакс) і сек (унда)] – одиниця віддалі в астрономії. П. дорівнює 3,26 світлового року (30,83 · 10¹² км).

ПАРСИЗМ – сучасна форма зороастризму в Індії. Послідовники зороастризму переселилися з Індію в 7-10 століттях, прийшовши сюди з Ірану. В Індії послідовники П. називаються парсами, в Ірані – гебрами.

ПАРТЕНОГЕНЕЗ (від грец. παρθένος – незайманиця і ...генез) – одна з форм статевого розмноження тварин і рослин, при якій жіночі статеві клітини (яйцеклітини) розвиваються без запліднення. Інша назва – дівоче розмноження.

ПАРТЕНОКАРПІЯ (від грец. παρθένος – незайманиця і καρπός – плід) – утворення у рослин плодів без попереднього запліднення. Відома у багатьох культурних рослин (винограду, яблуні, груші тощо).

ПАРТЕР (франц. parterre, від par – по і terre – земля) – 1) Частина залу для глядачів, розташована нижче від рівня сцени. 2) Відкрита частина парку, прикрашена квітниками, фонтанами тощо. 3) спорт. Положення борця, при якому він стоїть на колінах і опирається на килим руками.

ПАРТИЗАН (франц. partisan, від італ. partigiano – прихильник) – особа, яка, не входячи до складу регулярних збройних сил, добровільно бере участь у боротьбі з іноземними загарбниками або в громадянській війні, здебільшого у ворожому тилу, дотримуючись законів і звичаїв війни.

ПАРТИКУЛЯРИЗАЦІЯ – здійснення прагнень до партикуляризму.

ПАРТИКУЛЯРИЗМ (від лат. particularis – окремий, частковий) – прагнення окремих частин, областей буржуазної держави до якомога більшої незалежності від центру, до недоторканності місцевих прав, привілеїв.

ПАРТИКУЛЯРНИЙ (лат. particularis – окремий, від particula – частина, частка) – 1) Приватний, той що не перебуває на державній службі. 2) Цивільний, не формений.

ПАРТИТУРА (італ. partitura, букв. – розділ, розподіл) – зведений нотний запис ансамблевої музики для оркестру, хору.

ПАРТІЯ [від лат. pars (partis) – частина, галузь, відділ] – 1) Група осіб, виділених для певної роботи (напр., геологічна П.). 2) Певна кількість виготовлених або відвантажених на одну адресу товарів. 3) Гра до певного результату (напр., шахова П.). 4) муз. Складова частина музичного твору, написаного для двох і більше виконавців і виконувана одним з них (напр., П. фортепіано у квартеті) або групою однорідних інструментів чи голосів; розділ експозиції сонатної форми – головна П., побічна П. 5) В буржуазному суспільстві – шлюб з погляду його вигідності чи невигідності.

ПАРТІЯ ПОЛІТИЧНА – об’єднана в політичну організацію найактивніша частина певного суспільного класу, яка виражає і захищає його інтереси і керує боротьбою проти ворожих класів; найвища форма класової організації. Дійсно революційними П. п. є партії нового типу – марксистсько-ленінські комуністичні і робітничі партії. Озброєні марксистсько-ленінським вченням, комуністичні і робітничі партії виражають корінні інтереси трудящих. Їх кінцевою метою є побудова комунізму.

ПАРТНЕР (франц. partenaire) – 1) Учасник гри, вистави. 2) Компаньйон, спільник.

ПАРФОРС (від франц. par force – силою, примушуванням) – колючий або зашморговий нашийник для дресирування службових і мисливських собак.

ПАРФОРСНИЙ – 1) Той, що здійснюється за допомогою парфорсу. 2) Пов’язаний зі спортивним подоланням перешкод, виконанням складних завдань і фігур; п-а їзда – їзда верхи на конях (циркова, спортивна, мисливська) з подоланням перешкод.

ПАРФЮМЕРІЯ (франц. parfumerie, від parfum – пахощі) – ароматичні й косметичні речовини й вироби (одеколон, духи тощо).

ПАРЦЕЛА (франц. parcelle, від лат. particula – частка) – невелике приватне земельне володіння; клаптик землі, на якому за допомогою примітивних засобів виробництва ведеться дрібне (парцелярне) селянське господарство.

ПАРЦЕЛЯЦІЯ (від франц. parceller – поділяти на дрібні частини) – поділ землі на дрібні ділянки (парцели).

ПАРЧА (перс.) – складноузорчаста шовкова тканина, виткана золотом і сріблом або матеріалами, що їх імітують. Застосовують як художньо-декоративний матеріал, для пошиття нарядного жіночого одягу.

ПАС ¹ (від польс. pas – пояс) – шкіряна або тканинна стрічка чи шнур, що охоплює шківи на валах, передаючи обертовий рух.

ПАС ² (від англ. pass – передавати) – у спортивних командних іграх (футболі, хокеї тощо) передавання м’яча, шайби своєму партнерові.

ПАСАЖ (від франц. passage – перехід) – 1) Крита галерея з рядом крамниць по обидва боки проходу. 2) Послідовність тонів у швидкому русі; технічно складний елемент музичного твору. 3) В робочому кіносценарії – незначна сцена переміщення акторів. 4) Окреме місце в тексті книги. 5) Щеплення бактерій від однієї тварини іншій. 6) Манежний рух вищої школи їзди верхи. 7) Переносно – несподівана пригода, дивний збіг обставин.

ПАСАЖНИЙ ІНСТРУМЕНТ (від франц. passage – прохід та інструмент) – астрономічний інструмент (зорова труба), за допомогою якого спостерігають проходження зір через небесний меридіан (при визначенні точного часу й прямих сходжень світил) або через перший вертикал (при визначенні широти місця).

ПАСАКАЛІЯ (італ. passacaglia, з ісп. pasacalle, від pasar – проходити і calle – вулиця) – 1) Старовинний іспанський танець. 2) Музична п’єса для органа, клавіра у формі варіацій.

ПАСАМЕЦЦО (італ. passamezzo, від passare – проходити і mezzo – середина) – старовинний італійський танок.

ПАСАТ (нім. Passat, голл. passaat) – постійний вітер у тропічних широтах земної кулі, найчіткіше виявлений над океанами.

ПАСАТИЖІ (франц. passatige) – універсальні кліщі, що об’єднують у собі плоскогубці, гострозубці, газові кліщі, різак для дроту й викрутку.

ПАСЕЇЗМ (від франц. passe – минуле) – пристрасть до минулого, милування ним при нібито байдужому, а насправді ворожому ставленні до сучасності; консерватизм.

ПАСЕО (ісп. paseo, від pasear – гуляти) – місце для гуляння в містах Іспанії.

ПАСИВ (італ. passivo, від лат. passivus – недіяльний) – 1) Одна з двох частин бухгалтерського балансу, в якій на певну дату в грошовому виразі відображено джерела утворення коштів підприємства, організації, установи. Протилежне – актив. 2) Переносно – те, що становить негативну сторону будь-якого явища, справи.

ПАСИВНІСТЬ (від лат. passivus – недіяльний) – байдужість, бездіяльність, млявість. Протилежне – активність.

ПАСИВУВАННЯ, ПАСИВАЦІЯ (від лат. passivus – недіяльний) – створення тонкої окисної плівки на поверхні металу, щоб уникнути руйнування йoro, тобто корозії.

ПАСИФЛОРА [від лат. passio – страждання, пристрасть і flos (floris) – квітка] – рід рослин родини пасифлорових. Трав’янисті або дерев’янисті ліани. Поширені в тропіках і субтропіках Америки, Азії, Австралії та на о. Мадагаскар. Плоди деяких видів їстівні. Багато видів – декоративні кімнатні або оранжерейні рослини.

ПАСІЯ (від лат. passio – страждання, пристрасть) – предмет кохання, пристрасті, жаги.

ПАСКАЛЬ – одиниця тиску й напруження в Міжнародній системі одиниць. Позначається Па. 1 Па – тиск, що створює сила в 1 Н, рівномірно розподілена по поверхні площею 1 м². Від прізвища французького фізика, математика й філософа Б. Паскаля.

ПАСКВІЛЬ (нім. Pasquille, з італ. pasquillo) – твір образливого або наклепницького характеру, часто анонімний, з нападками на якусь особу, суспільний рух тощо. Від назви скульптурної групи в Римі, на якій вивішували за середньовіччя сатиричні вірші, епіграми тощо.

ПАСПАРТУ (франц. passe-partout, букв. – проходить скрізь) – 1) Ключ, що підходить до всіх замків; відмичка. 2) Картонна рамка з вирізом для портрета, гравюри. 3) В книгах і журналах – цупкий папір або тонкий картон, на який наклеюють ілюстрації.

ПАСП’Є (фрапц. passe-pied, від passer – переставляти і pied – нога, ступня) – старовинний французький народний танок.

ПАСПОРТ (франц. passeport, від passe – прохід і port – гавань, первісно – дозвіл на відплиття) – 1) Документ, що посвідчує особу громадянина. В СРСР П. видають особам віком від 16 років у місцевостях, де запроваджено паспортну систему. 2) Реєстраційне свідоцтво, що містить основні відомості про конкретне підприємство, устаткування, предмет господарського вжитку тощо (напр., П. верстата).

ПАСТЕЛЬ (франц. pastel, з італ. pastello, зменш. від pasta – тісто) – 1) М’які кольорові олівці, що їх виготовляють з фарби, крейди і зв’язуючої речовини. 2) Художній твір, виконаний такими олівцями.

ПАСТЕРЕЛЬОЗИ – інфекційні хвороби ссавців і птахів, що їх спричинюють хвороботворні мікроорганізми з групи пастерела.

ПАСТЕРИЗАЦІЯ – спосіб консервування харчових продуктів нагріванням до температури, близької до 100° С. Від прізвища французького вченого Л. Пастера, який запропонував цей спосіб.

ПАСТИЛАЖ (франц. pastillage) – 1) Скульптура з глини, розім’ятої руками й обпаленої. 2) В кулінарії – фігурний виріб з тіста, цукру тощо.

ПАСТІЧЧО (від італ. pasticcio – суміш, мішанина) – опера, музику якої запозичено з різних раніше написаних опер або яку написали кілька композиторів.

ПАСТОЗНІСТЬ (від італ. pastoso – м’який, тістоподібний) – 1) У техніці олійного живопису – значна товщина, «рельєфність» фарбового шару. 2) Властивість пластичності нерозрідженої фарби зберігати форму, надану пензлем. 3) мед. Брезклість, одутлість.

ПАСТОР (нім. Pastor, від лат. pastor – пастух) – парафіальшій священик у протестантській церкві.

ПАСТОРАЛЬ (франц., італ. pastorale, від лат. pastoralis – пастуший) – невеликий мистецький твір (або його частина) з ідилічним зображенням сцен сільського життя.

ПАСЬЯНС (франц. patience, букв. – терпіння) – розкладання гральних карт за певними правилами для розваги або ворожіння.

ПАТ (франц. pat, від лат. pactum – умова, договір) – нічийна шахова позиція, коли «шах» королю не оголошено, але й черговий хід гравець не може зробити, не поставивши короля під удар.

ПАТАКА – грошова одиниця Аоминю, поділяється на 100 аво.

ПАТЕНТ [від лат. patens (patentis) – відкритий, очевидний] – 1) Документ, що посвідчує авторство на винахід та виключне право на використання його протягом певного строку. 2) Свідоцтво на право займатися торгівлею чи промислом. 3) П. консульський – документ, що видається консулові його урядом при призначенні в іншу країну і засвідчує надані повноваження. 4) Свідоцтво, що видається кораблеві закордонного плавання про санітарний стан судна та порту, з якого він відправляється (П. санітарний), або на право плавання під певним національним прапором (П., судновий).

ПАТЕНТНИЙ – той, що стосується патенту; п-а інформація – відомості про вітчизняні й зарубіжні винаходи і стан використання їх; п. паспорт – документ з даними про об’єкт патентування; п-е право – частина винахідницького права, що регулює порядок одержання патентів, охорону прав по них тощо; п-і угоди – угоди про обмін патентами або про використання їх; п. пріоритет – першість винаходу, що її охороняє патент.

ПАТЕНТОВАНИЙ – закріплений патентом; офіційно визнаний, випробуваний.

ПАТЕР (від лат. pater – батько) – у католицизмі – священик; чернець, що має сан диякона або ієрея.

ПАТЕРИК (грец. Πατερικόν, від πατήρ – батько) – назва збірок оповідань і новел церковно-релігійного змісту.

ПАТЕРНАЛІЗМ (від лат. paternus – батьківський) – 1) У капіталістичних країнах – демагогічна політика показової «благодійності», «батьківського піклування» про трудящих, що виявляється в підкупі підприємцями частини робітників і службовців (підвищенням зарплати, наданням премій, різних пільг і привілеїв) з метою відвернення трудящих від участі в революційному русі. 2) Експансіоністська політика великих імперіалістичних держав, спрямована на поневолення економічно слаборозвинутих країн під виглядом «піклування про слабкі народи»; одна з форм неоколоніалізму.

ПАТЕТИКА (від грец. παθητικός – чутливий, пристрасний) – настроєність, тон промови, твору літератури, музики, кіно, театральної вистави, які характеризуються пафосом, піднесеністю, схвильованістю.

ПАТЕФОН – портативний грамофон. Від назви французької фірми Пате.

ПАТИНА (італ. patina) – наліт різноколірних відтінків (від зеленого до брунатного) на поверхні виробів з бронзи, міді, латуні, що виникав через корозію металів або створюється штучно.

ПАТИСОН (франц. patisson, від pate – пиріг) – однорічна овочева рослина; різновидність гарбуза звичайного. В їжу споживають молоді зав’язі. Культивують.

ПАТІО (ісп. patio) – внутрішній дворик, що служить для літнього місцеперебування сімей у південно-європейських містах.

...ПАТІЯ (від грец. πάθος – біль, страждання) – у складних словах відповідає поняттям «страждання», «хвороба», напр. психопатія.

ПАТОГЕНЕЗ (від грец. πάθος – біль, страждання і ...генез) – внутрішні механізми виникнення й розвитку хворобливих процесів в організмі людини або тварини.

ПАТОГЕННИЙ (від грец. πάθος – біль, страждання і ...генний) – хвороботворний; п-і мікроби – мікроби, що викликають у людини й тварин хвороби.

ПАТОГНОМОНІЧНИЙ (від грец. πάθος – біль, страждання і γνωμικός – повчальний) – характерний, типовий для даної хвороби.

ПАТОЛОГІЧНИЙ (від патологія) – хворобливий, ненормальний; п-а анатомія – наука, що вивчає зміни будови тканин і органів у людини й тварин, зумовлені різними захворюваннями; п-а фізіологія – наука, що вивчає закономірності виникнення й перебігу захворювань у людини і тварин.

ПАТОЛОГІЯ (від грец. πάθος – біль, страждання і ...логія) – 1) Наука про хворобливі (патологічні) процеси в організмі людини й тварин. 2) В широкому розумінні П. – будь-яка ненормальність.

ПАТОПСИХОЛОГІЯ (від грец. πάθος – біль, страждання і психологія) – галузь психології, що вивчає різні форми порушень психічної діяльності при хворобливому стані мозку.

ПАТРИМОНІАЛЬНИЙ (лат. patrimonialis, від pater – батько) – спадковий, родовий.

ПАТРИМОНІЙ, ПАТРИМОНІУМ (лат. patrimonium – спадщина, маєтність) – у Стародавньому Римі спадкове, родове майно, пізніше особисте майно імператорів.

ПАТРИСТИКА [від лат. pater (patris) – батько] – вчення перших християнських теологів, т. зв. «отців церкви», які в 2-3 ст. заклали основи церковної догматики, теології і філософії християнства.

ПАТРИЦІАТ (від лат. patriciatus – звання патриція) – найзаможніша, привілейована частина населення середньовічних міст Західної Європи (купці, лихварі, багаті власники будинків та міської землі), правляча верхівка міста.

ПАТРИЦІЇ (лат. patricii, від pater – батько) – 1) Родова аристократія в Стародавньому Римі, яка тримала в своїх руках громадські землі, всю повноту влади і протиставляла себе плебеям. 2) За середньовіччя в більшості країн Західної Європи особи, які належали до міської аристократії.

ПАТРІАРХ (від грец. πατριάρχης – родоначальник) – 1) Прабатько. 2) Глава роду в родовому суспільстві. 3) Найвища духовна особа в деяких християнських, головним чином православній, церквах. 4) Переносно – стара поважна людина – глава родини, найстарший представник якоїсь галузі науки, мистецтва тощо.

ПАТРІАРХАТ (від грец. πατήρ – батько і αρχή – початок, влада) – останній період в історії первіснообщинного ладу, що заступив матріархат і передував класовому суспільству. Характеризувався веденням родоводу по батьківській лінії, пануючою роллю чоловіка в господарстві, суспільстві, сім’ї. За П. почався розклад первіснообщинного ладу, формування відносин класового суспільства, виникнення держави.

ПАТРІОТ (від грец. πατριώτης – земляк, співвітчизник) – людина, яка любить свою батьківщину, йде на подвиг за неї, віддана своєму народові, його найкращим демократичним і революційним традиціям.

ПАТРІОТИЗМ (від патріот) – любов до батьківщини, до свого народу, відповідальність за долю вітчизни, готовність служити її інтересам. П. – явище соціально-історичне і має в різні епохи різний соціальний і класовий зміст. Найвищою формою П. є соціалістичний П., в якому вірність батьківщині поєднується з відданістю й вірністю всій співдружності соціалістичних країн. Соціалістичний П. невіддільний від почуття пролетарського інтернаціоналізму.

ПАТРІОТИЧНИЙ – пройнятий патріотизмом; властивий патріотизмові.

ПАТРОН ¹ (від лат. patronus – захисник, покровитель) – 1) В Стародавньому Римі багата або впливова особа (спочатку знатний патрицій, пізніше – багатій), що брала під своє покровительство (патронат) вільних незаможних або неповноправних громадян. 2) Переносно – начальник, хазяїн, покровитель.

ПАТРОН ² (нім. Patrone, з франц. patron, від лат. patronus – захисник) – 1) З’єднані гільзою куля (снаряд, дріб), пороховий заряд і капсуль (капсульна втулка). 2) Запобіжна циліндрична оболонка з картону або металу. 3) Верстатний пристрій, в якому затискують заготовку або інструмент. 4) Модель, на якій обтискують листову заготовку. 5) Трафарет малюнка на тканині. 6) Зразок для викроювання. 7) Пристрій для приєднання електролампи до електромережі.

ПАТРОНАЖ (від франц. patronage – заступництво, піклування) – форма роботи деяких лікувально-профілактичних закладів, яка полягає в проведенні профілактичних і оздоровчих заходів, санітарно-освітньої роботи вдома. П. здійснюють дитячі й жіночі консультації, різні диспансери.

ПАТРОНАТ (лат. patronatus) – 1) У Стародавньому Римі форма покровительства, що фактично встановлювала залежність незаможних або неповноправних громадян (клієнтів) від патронів. 2) В СРСР передача на виховання в сім’ї трудящих на добровільних засадах дітей-сиріт та дітей, які втратили зв’язок з батьками, шляхом укладання договорів осіб, які беруть дітей на П.,.з державними органами (відділом охорони здоров’я, народної освіти, виконкому тощо). 3) Переносно – покровительство, опіка.

ПАТРОНЕСА (від франц. patronesse – покровителька) – в буржуазному суспільстві жінка-покровителька якогось благодійного філантропічного (див. Філантропія) товариства.

ПАТРОНІМІЯ [від грец. πατήρ (πατρός) – батько і όνυμα – ім’я) – назва або прізвище, що походить від предків по батьківській лінії.

ПАТРОНТАШ (нім. Patrontasche, від Patrone – патрон ² і Tasche – кишеня, сумка) – сумка або пояс з футлярами для рушничних або пістолетних патронів.

ПАТРУЛЬ (від франц. patrouille – дозір) – варта; невеликий збройний загін, що рухається за встановленим маршрутом для огляду певної місцевості, перевірки пильності вартових, посилення охорони.

ПАУЗА (лат. pausa, з грец. παϋσις – припинення) – 1) Перерва, зупинка. 2) Чітко визначена перерва в звучанні одного, кількох чи всіх голосів музичного твору; знак нотного письма, що її вказує. 3) Зупинка артикуляційних рухів мовних органів, яка супроводиться перервою в подачі голосу.

ПАУПЕР (від лат. pauper – бідний, незаможний) – в експлуататорському суспільстві жебрак, позбавлений будь-яких засобів існування.

ПАУПЕРИЗАЦІЯ [від лат. pauper (pauperis) – бідний, незаможний] – масове зубожіння трудящих в експлуататорському суспільстві.

ПАУПЕРИЗМ [від лат. pauper (pauperis) – бідний, незаможний] – масові злидні трудящих в експлуататорському суспільстві.

ПАУШАЛЬНИЙ (від нім. Pauscha1е – загальна сума) – взятий оптом, загалом; п-а сума – сума зобов’язань або вимог, що випливають з розрахунків між державами, підприємствами, фірмами та окремими особами; загальна сума нарахованих податків без поділу її на окремі види оподаткування.

ПАФОС (від грец. πάθος – почуття, пристрасть) – натхнення, піднесеність, ентузіазм, запал, викликані якоюсь ідеєю, подією тощо.

ПАХІДЕРМИ (від грец. παχύδερμος – товстошкірий) – товстошкірі тварини.

ПАХІДЕРМІЯ (від грец. παχυδερμία – товстошкірість) – хворобливе потовщення шкіри чи слизових оболонок, слоновість.

ПАХІКАРПІН (від грец. παχύς – великий, зрілий і καρπός – плід) – алкалоїд, що міститься в деяких рослинах (напр., в софорі товстоплодій). В медичній практиці застосовують йодгідрат П. при гіпертонічних кризах, спазмах периферичних судин, міопатіях.

ПАХІМЕНІНГІТ [від грец. παχύς – міцний і μηνιγξ (μήνιγγος) – мозкова оболонка] – запалення твердої оболонки головного та спинного мозку.

ПАХІПОДИ [від грец. παχύπους (παχύποδος) – товстоногий] – товстоногі тварини.

ПАХІТОСА (від ісп. pajitas – соломинки) – тоненька цигарка.

ПАЦИФІЗМ (від лат. pacificus – миротворний) – ліберально-буржуазна політична течія, прихильники якої засуджують будь-які війни, незалежно від їхнього характеру, помилково вважають, що можна запобігти війнам, незалежно від причин, що їх породжують, пасивною проповіддю миру. Робітничі і комуністичні партії, відмічаючи обмеженість П., прагнуть об’єднати в. боротьбі проти воєнної небезпеки всі миролюбні сили, в тому числі й пацифістів.

ПАЦИФІКАЦІЯ (лат. pacificatio – втихомирення, вмиротворення, від pacifico – вмиротворюю) – в ряді капіталістичних країн придушення революційного і національно-визвольного рухів за допомогою каральних акцій.

ПАЦИФІСТ – прихильник пацифізму.

ПАЦІЄНТ [від лат. patiens (patientis) – терплячий] – хворий, який лікується у лікаря.

ПАЧУЛІ (англ. patchouli, від інд. пакку – зелений та ілаі – листок) – напівкущові рослини родини губоцвітих. Поширені в Східній Азії. Культивують у субтропіках. З листя одержують ефірні олії, які застосовують у парфюмерії. Сухе листя використовують у побуті як пахощі та для захисту від молі та інших комах.

ПАША (тур. paşa) – титул вищих урядовців у султанській Туреччині та деяких інших країнах.

ПАШАЛИК (тур. paşalik) – провінція або область в Османській імперії, якою управляв паша.

ПАШТЕТ (нім. Pastete) – страва з подрібненої печінки, дичини тощо.

ПАЯЦ (італ. pagliaccio, букв. – сінник, від paglia – солома) – 1) Клоун в цирку, балагані. 2) Переносно – блазень.

ПЕАН (грец. παιάν) – 1) У Стародавній Греції хвалебний гімн. 2) Те саме, що й пеон ¹.

ПЕБРИНА (франц. pebrine, від лат. piper – перець) – те саме, що й нозематоз.

ПЕГАС (грец. Πήγασος) – 1) У давньогрецькій міфології чарівний кінь (іноді крилатий), що піднімався на Олімп і доставляв Зевсові блискавки. За іншою легендою – кінь, від удару копита якого нібито забило джерело, вода якого надихала поетів. 2) Переносно – осідлати Пегаса – стати поетом. 3) Сузір’я в Північній півкулі неба.

ПЕГМАТИТ [від грец. πήγμα (πήγματος) – міцний зв’язок] – великокристалічна магматична гірська порода, що залягає у вигляді лінз, жил, гнізд. З П. пов’язані родовища дорогоцінного каміння, слюди, польових шпатів тощо.

ПЕДАГОГ (від грец. παιδαγωγός – вихователь) – особа, фахом якої є навчання й виховання або розробка проблем навчання й виховання.

ПЕДАГОГІКА (від грец. παιδαγωγική – майстерність виховання) – наука про виховання, освіту й навчання підростаючого покоління.

ПЕДАЛЬ (франц. pedale, від лат. pedalis – ножний) – важіль у машинах і музичних інструментах, який приводять у рух ногою.

ПЕДАНТ (франц. pedant, з італ. pedante, букв. – педагог, вчитель) – особа з надмірною, перебільшеною акуратністю й точністю, яка уперто, до дрібниць додержується формального, зовнішнього порядку; буквоїд, формаліст.

ПЕДАНТИЗМ (франц. pedantisme) – сліпе додержання встановлених норм, дріб’язкова точність.

ПЕДЕРАСТІЯ (грец. παιδεραστία, букв. – любов до хлопчиків) – статеве збочення – мужолозтво, гомосексуальні відносини між особами чоловічої статі.

ПЕДИКУЛЬОЗ (від лат. pediculus – воша) – вошивість.

ПЕДИКЮР [франц. pedicure, від лат. pes (pedis) – нога й cura – догляд] – догляд за нігтями пальців ніг, видалення мозолей і рогових нашарувань на ногах.

ПЕДИМЕНТ [англ. pediment, від лат. pes (pedis) – нога] – передгірні скелясті рівнини, що утворюються внаслідок змивання верхніх пухких відкладів і відступання крутих схилів; характерні для посушливих областей.

ПЕДИПЛЕН [від лат. pes (pedis) – нога і англ. plain – рівнина] – тип рельєфу, що утворюється внаслідок злиття педиментів.

ПЕДІАТРІЯ [від грец. παις (παιδός) – дитина та ...іатрія] – наука про дитячі хвороби; розділ медицини, який вивчає особливості дитячого організму і розробляє питання запобігання дитячим хворобам та лікування їх.

...ПЕДІЯ (від грец. παιδεία – виховання, навчання, освіта, культура) – у складних словах відповідає поняттям «розділ», «наука», напр. гіпнопедія, ортопедія.

ПЕДОБІОЛОГІЯ (від грец. πέδον – грунт та біологія) – розділ ґрунтознавства, що вивчає організми, які населяють грунт, та процеси, які вони спричинюють.

ПЕДОГЕНЕЗ [від грец. παις (παιδός) – дитина і ...генез] – форма розмноження (партеногенезу), за якої незапліднені яйцеклітини розвиваються в тілі личинки. Зустрічається у деяких безхребетних тварин.

ПЕДОЛІНГВІСТИКА [від грец. παις (παιδός) – дитина і лінгвістика] – розділ лінгвістики, який досліджує мову дітей.

ПЕДОЛОГІЯ ¹ [від грец. παις (παιδός) – дитина і ...логія] – реакційна буржуазна наука про дітей, що грунтується на визнанні фаталістичної зумовленості долі дітей біологічними й соціальними факторами, впливом спадковості й середовища, які вважає незмінними; заперечує провідну роль навчання й виховання в розвитку дитини.

ПЕДОЛОГІЯ ² (від грец. πέδον – грунт і ...логія) – наука про грунти; ґрунтознавство.

ПЕДОМЕТР [від лат. pes (pedis) – нога і ...метр] – прилад у вигляді кишенькового годинника, яким вимірюють віддаль у кроках; крокомір.

ПЕДОМОРФОЗ [від грец. παις (παιδός) – дитина і ... морфоз] – У тварин збереження особливих личинкових ознак дорослими формами або уподібнення дорослого організму до його личинкового стану.

ПЕДОЦЕНТРИЗМ [від грец. παις (παιδός) – дитина і лат. centrum – середина] – реакційний напрям сучасної буржуазної педагогіки та психології, тісно пов’язаний з педологією ¹. Заперечує провідну роль учителя в навчанні й вихованні і необхідність одержання систематичних знань учнями. Виходить з положення, що при організації навчально-виховного процесу необхідно керуватися тільки природженими психічними властивостями дітей.

ПЕЗЕТА – див. Песета.

ПЕЗО – див. Песо.

ПЕЙЗАЖ (франц. paysage, від pays – країна, місцевість) – 1) літ. Опис, зображення природи засобами художнього слова. 2) Жанр живопису, присвячений зображенню природи, міст, архітектурних комплексів тощо. 3) Загальний вид місцевості, краєвид.

ПЕЙЗАЖИСТ (франц. paysagiste) – митець, що спеціалізується в жанрі пейзажу.

ПЕЙЗАН, ПЕЙЗАНКА (від франц. paysan – селянин) – фальшиво, солодкаво зображений селянин чи селянка в художніх творах кінця 18 – початку 19 ст.

ПЕК (голл. pek – смола) – залишок від перегонки деревного, торф’яного або кам’яновугільного дьогтю. Застосовують для виготовлення покрівельного толю, лаку.

ПЕКАН (англ. pecan, з алгонкінської) – група видів деревних субтропічних рослин роду карія родини горіхових. Походить з Північної Америки. Плоди вживають в їжу і використовують для одержання харчової олії. Культивують.

ПЕКТИНИ (від грец. πηκτός – зсілий, скипілий) – група полісахаридів та близьких до них за будовою речовин рослинного походження, які при гідролізі дають значну кількість галактуронової кислоти. Містяться головним чином у соках плодів і коренеплодів. Застосовують у кондитерському виробництві.

ПЕКТОРАЛЬ (від лат. pectoralis – нагрудний) – 1) Дорогоцінна металева нагрудна прикраса, що її носили як ознаку влади фараони, єврейські первосвященники, римські сановники. П. відомі у скіфів, носіїв давніх культур Америки. 2) Хрест з благородного металу з реліквіями, що його носять на грудях кардинали, єпископи й абати.

ПЕКТУСИН (від лат. pectus – груди) – лікарський препарат. Застосовують при запальних захворюваннях верхніх дихальних .шляхів.

ПЕКУЛІЙ (лат. peculium – власність, майно) – в Стародавньому Римі рухоме й нерухоме майно, яке на певних умовах рабовласник давав у користування залежним від нього особам і рабам, зберігаючи при цьому власність на майно.

ПЕЛАГІАЛЬ (від грец. πέλαγος – море) – товща води озер, морів і океанів як середовище, де живуть водні організми.

ПЕЛАГІЧНИЙ (від грец. ηέλαγος – море) – морський, утворений під впливом дії моря; п-а область – див. Пелагіаль; п-і відклади – відклади, що утворюються далеко від берегів, у морях і океанах (органічний мул, мінеральні частинки, принесені з материків і космосу).

ПЕЛАГРА (від італ. pelle agra – шершава шкіра) – хронічне захворювання людини й тварин, спричинюване нестачею в організмі вітаміну PP. Характеризується ураженням шкіри, що стає сухою і лущиться.

ПЕЛАРГОНІЯ (від грец. πελαργός – лелека) – рід одно- і багаторічних трав’янистих та кущових рослин родини геранієвих. Поширені в Африці, Південній і Передній Азії та Європі. Деякі види культивують як декоративні, інші – як ефіроолійні рослини, що дають гераніол.

ПЕЛЕНГ (голл. peiling) – 1) Напрям від спостерігача до будь-якого об’єкта. Визначають кутом між площиною меридіана і вертикальною площиною, яка проходить через центр компаса та об’єкт. 2) Різновидність ладу (строю) військових кораблів або літаків. 3) П. ладу – кут між меридіаном і лінією ладу від 0 до 360°, відлічуваний за стрілкою годинника.

ПЕЛЕНГАТОР – прилад для визначення пеленгів земних об’єктів і небесних тіл, а також курсових кутів судна (кутів між діаметральною площиною судна і напрямом на обраний об’єкт).

ПЕЛІКАН (грец. ηελεκάν) – рід водоплавних птахів ряду пеліканоподібних. Поширені в країнах з помірним і жарким кліматом. Інша назва – баба.

ПЕЛІКОЗАВРИ (від грец. πηλίκος – певних розмірів і ...завр) – ряд викопних примітивних звіроподібних хижих плазунів. Жили за палеозою. Предками П. були котилозаври.

ПЕЛІКУЛА (від лат. pellicula – шкірка, плівка) – плівка, що вкриває тіло найпростіших тварин; являє собою ущільнений поверхневий шар цитоплазми.

ПЕЛІТИ (від грец. πηλός – глина) – осадочні породи, що складаються переважно з частинок, розмір яких не перевищує 0,01 мм.

ПЕМЗА (англ. pumice, від лат. pumex – піна) – вивержена гірська порода жовтого, сірого, світло-коричневого кольору; дуже легка, піноподібна. Використовують як образив, наповнювач тощо.

ПЕМІКАН (алгонкінське) – високопоживна паста з м’яса й жиру, застосовувана в полярних експедиціях і на зимівлях.

ПЕМФІГУС [від грец. πέμφιξ (πέμφιγος), тут – пухир] – хронічне захворювання шкіри та слизових оболонок людини, що характеризується утворенням пухирів. При П. порушується сольовий та водний обмін. Інша назва – пухирниця.

ПЕНАЛЬТІ (англ. penalty, букв. – покарання) – у футболі – штрафний удар у ворота противника з віддалі 11 м. Інша назва – одинадцятиметровий штрафний удар.

ПЕНАТИ (лат. penates) – 1) У давньоримській міфології боги – покровителі дому, родини, іноді батьківщини. 2) Переносно – повернутися до своїх пенатів – повернутися додому.

ПЕНГЕ (угор. pengö) – грошова одиниця Угорщини до 1946 р.

ПЕНЕЛОПА (грец. Πηνελόπη) – у давньогрецькій міфології дружина Одіссея. В світовій літературі ім’я П. стало синонімом подружньої вірності жінки.

ПЕНЕПЛЕН (англ. peneplaine, від лат. paene – майже і англ. plain – рівнина) – вирівняна ділянка суходолу, утворена внаслідок тривалої денудації гірської області в умовах відносного тектонічного спокою.

ПЕНЕТРОМЕТР (від лат. penetro – проникаю і ...метр) – прилад, яким визначають консистенцію малярних фарб, жирів та інших матеріалів, вимірюючи глибину проникнення в них стандартної голки.

ПЕНЕТРОМЕТРІЯ (від лат. penetro – проникаю і ...метрія) – вимірювання консистенції матеріалів.

ПЕНІТЕНЦІАРІЙ (лат. poenitentiarius, від poenitentia – каяття) – 1) Духовна установа в Римі, що ім’ям папи дає «відпущення гріхів» і звільняє дану особу від виконання церковного зобов’язання (напр., від обітниці). 2) З кінця 18 – початку 19 ст. назва особливої системи в’язниць в Англії та США, де одиночне ув’язнення поєднується з каторжною роботою і релігійним одурманюванням. 3) Священик, що здійснює богослужіння в церквах цих в’язниць і сповідує в’язнів.

ПЕНІТЕНЦІАРНИЙ (франц. penitentiaire, від лат. poenitentia – каяття) – той, що стосується покарання, головним чином кримінального.

ПЕНІЦИЛІН – лікарський препарат; антибіотик. Застосовують при лікуванні гнійно-септичних та запальних процесів. Від назви плісеневого гриба – пеніцилія, з культури якого його одержують.

ПЕННІ (англ. penny, фін. penni, від лат. pendo – плачу) – розмінна монета Великобританії, 1/100 фунта стерлінгів; Фінляндії, 1/100 фінляндської марки. Інша назва – пенс.

ПЕНС (англ. pence, множ. від penny) – те саме, що й пенні.

ПЕНСІЯ (від лат. pensio – платіж) – регулярні грошові виплати як форма матеріального забезпечення непрацездатних. В СРСР встановлено П. по старості, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника, персональні, П. працівникам науки тощо.

ПЕНСНЕ (франц. pince-nez, від pincer – защемити і nez – ніс) – окуляри, що тримаються на носі за допомогою пружини.

ПЕНТА... (від грец. πέντε – п’ять) – у складних словах відповідає поняттю «п’ять».

ПЕНТАГОН (грец. πεντάγωνον, від πέντε – п’ять і γωνία – кут) – 1) П’ятикутник. 2) П’ятикутна спору да поблизу м. Вашінгтона, в якій розміщуються керівні військові установи США. 3) Переносно – військове відомство США. Символ американського мілітаризму й агресії.

ПЕНТАГОНАЛЬНИЙ (грец. πεντάγωνος) – п’ятикутний.

ПЕНТАГРАМА (грец. πεντάγραμμον, від πέντε – п’ять і γραμμή – риска, лінія) – 1) матем. Фігура, що являє собою правильний п’ятикутник, на сторонах якого побудовано однакові рівнобедрені або рівносторонні трикутники. 2) В середні віки магічний знак на амулетах.

ПЕНТАГРИД (від пента... і англ. grid – сітка) – електронна лампа, що має 7 електродів: анод, катод і 5 сіток (з них дві керуючі). Широко застосовують у схемах перетворювання частоти коливань.

ПЕНТАЕДР (від пепта... і ...едр) – п’ятигранник. П. є, напр., піраміда, в основі якої лежить чотирикутник.

ПЕНТАМЕТР (від пента... і грец. μέτρον – міра) – в античному віршуванні розмір вірша, що складається з двох рівних частин, поділених цезурою (в кожній частині – два дактилі і один наголошений склад; розмір подібний до гекзаметра).

ПЕНТАРХІЯ (від грец. πενταρχίαί – п’ять старійшин) – 1) Колегія п’ятьох, один з органів державної влади в Стародавньому Карфагені. 2) Умовне позначення територіального поділу стародавньої Ірландії на п’ять «королівств» (федерацій племен) після завоювання її кельтами.

ПЕНТАСТИЛЬ (від пента... і грец. στΰλος – стовп, колона) – давньогрецький храм з п’ятьма колонами на фасаді.

ПЕНТАТЛОН (грец. πένταθλον, від πέντε – п’ять і άθλον – змагання, боротьба) – античне (давньогрецьке) п’ятиборство, що було обов’язковим елементом олімпійських ігор. До П. входили: біг, стрибки, кидання диска й списа (дротика), боротьба й на завершення – боротьба двох найкращих.

ПЕНТАТОНІКА (від пента... і тоніка) – звукова система, що має 5 звуків різної висоти в межах октави.

ПЕНТАХОРД (від пента.. і ...хорд) – п’ятиступеневий звукоряд у межах квінти.

ПЕНТЛАНДИТ – мінерал класу сульфідів, бронзово-жовтого кольору. Нікелева руда. Від прізвища англійського мандрівника Дж. Пентлан да. Інша назва – залізо-нікелевий колчедан.

ПЕНТОД [від пента... і (електр) од] – електронна лампа з п’ятьма електродами (катод, анод і 3 сітки). Застосовують у схемах генерування й підсилення електричних коливань.

ПЕНТОЗИ (від грец. πέντε – п’ять) – моносахариди, що містять п’ять атомів вуглецю в молекулі.

ПЕНЧИНГБОЛ, ПАНЧИНГБОЛ (англ. punching-ball, від punch – бити кулаком і ball – м’яч) – надувний шкіряний м’яч грушовидної форми, підвішений до платформи; служить боксерам для тренування.

ПЕНЬЮАР (франц. peignoir, від peigner – зачісувати) – 1) Легкий жіночий домашній одяг. 2) В перукарнях – простирадло, яким накривають плечі під час підстригання або причісування.

ПЕОН ¹, ПЕАН (грец. παιάν, παιήων) – віршова чотирискладова стопа (один довгий і три короткі) античної метрики ¹ (1).

ПЕОН ² (від ісп. peon – наймит, поденник) – у багатьох країнах, головним чином Латинської Америки – наймит, селянин, сільськогосподарський робітник, який внаслідок кабальної залежності від поміщиків перетворювався на боргового раба (див. Пеонаж).

ПЕОНАЖ (ісп. peonaje, від peon – наймит) – система кабальної залежності, за якої наймити, селяни, робітники перетворюються у боргових рабів поміщика. П. як форма експлуатації й досі зберігся в деяких країнах Латинської Америки.

ПЕПІНЬЄРКА (від франц. pepinsere – розсадник) – у царській Росії дівчина, яку після закінчення середнього закритого жіночого навчального закладу залишено при ньому для педагогічного стажування.

ПЕПЛУМ (лат. peplum, peplus, з грец. πέπλος – покривало, верхній одяг) – у Стародавній Греції і Стародавньому Римі жіночий верхній одяг з легкої тканини, який одягався на туніку.

ПЕПСИН (від грец. πέψις – травлення) – 1) Травний фермент шлункового соку людини й хребетних тварин. Під впливом П. відбувається первинне розщеплення білків. 2) Лікарський препарат, що його одержують із шлунку свиней, овець тощо. Застосовують при гастритах та диспепсії.

ПЕПТИДАЗИ (від грец. πέπτω – перетравлюю) – ферменти, що розщеплюють поліпептиди й дипептиди. Містяться в організмі людини, тварин і рослин. Інші назви – пептигідролази, протеази.

ПЕПТИДИ, ПЕПТОНИ (від грец. πεπτός – перетравлений) – речовини, до складу яких входять дві й більше амінокислот, з’єднаних між собою пептидними зв’язками (—CO—NH—). Проміжні продукти розпаду білків. Містяться в організмах людини, тварин і рослин.

ПЕПТИЗАЦІЯ (від грец. πέπτω – перетравлюю) – розщеплення агрегатів частинок у колоїдних осадах (гелях) на первинні частинки.

ПЕПТОНИ – див. Пептиди.

ПЕР (англ. peer, франц. pair, від лат. par – рівний) – довічне або спадкове звання представників вищого дворянства в ряді країн. Існує і досі в Англії.

ПЕРВЕРСІЯ (лат. perversio, від perverto – перегортаю) – збочення, зокрема статеве.

ПЕРГАМЕНТ – 1) Спеціально оброблена шкіра молодих тварин. Застосовують при виготовленні барабанів тощо; до винайдення паперу – матеріал для письма. Від назви стародавнього м. Пергама в Малій Азії. 2) Документ, написаний на такому матеріалі. 3) Обгортковий жиро- і вологонепроникний папір.

ПЕРГАМІН – 1) Тонкий міцний папір, схожий на пергаментний, з якого виготовляють паперову кальку або пакувальний матеріал для масложирових продуктів. Від назви стародавнього м. Пергама в Малій Азії. 2) Ізоляційний і покрівельно-підкладочний рулонний картон.

ПЕРГІДРОЛЬ (від лат. per – через і грец. ΰδωρ – вода) – водний розчин (30%) перекису водню. Застосовують для вибілювання тканин, вовни, для консервації, дезинфекції тощо.

ПЕРГОЛА (італ. pergola, з лат. pergula) – альтанка з кам’яних стовпів або легких арок, обсаджена виткими рослинами.

ПЕРИ..., ПЕРІ... (грец. περί...) – префікс, що означає: навколо, кругом, зверх, через.

ПЕРИГАСТРИТ [від пери... і грец. γαστήρ (γαστρός) – шлунок] – запальне ураження серозної оболонки шлунка.

ПЕРИГЕЙ (від пери... і ...гей) – найближча до Землі точка орбіти Місяця або якого-небудь штучного супутника Землі.

ПЕРИГЕЛІЙ (від пери... і грец. ήλιος – Сонце) – найближча до Сонця точка орбіти планети, комети тощо.

ПЕРИДЕРМА (від пери... і ...дерма) – 1) Комплекс вторинних покривних тканин у рослин. Захищає органи рослин від механічних пошкоджень, зайвого випаровування, ураження бактеріями тощо. 2) Тверда органічна оболонка, яка вкриває стебла колоній морських гідроїдних поліпів.

ПЕРИДИНЕЇ (від грец. περιδινής – той, що обертається) – група одноклітинних організмів, що займають проміжне місце між нижчими рослинами й тваринами. Живуть у морях, рідше – у прісноводних водоймах. Мають значення як корм для морських тварин. Інша назва – панцирні джгутиконосці.

ПЕРИДІЙ (від грец. περίδιον – торбинка) – оболонка плодового тіла деяких грибів.

ПЕРИДОТ (франц. peridote) – те саме, що й олівін.

ПЕРИДОТИТ (франц. peridotite) – глибинна магматична гірська порода, що складається переважно з олівіну та піроксену. Іноді використовують як будівельний матеріал.

ПЕРИКАРД (від грец. περικάρδιος – навколосерцевий) – замкнений мішковидний утвір, що оточує серце. Інша назва – навколосерцева сумка.

ПЕРИКАРДИТ – запалення перикарда людини й тварин, виникає як ускладнення ревматизму, туберкульозу тощо.

ПЕРИКАРПІЙ (від грец. περικάρπιον – оболонка плода) – стінка плода у рослин, що оточує насіння, насінину.

ПЕРИМЕТР (від грец. περίμετρον – круг, коло) – довжина замкнутого контура. Поняття «периметр» застосовують здебільшого до многокутника.

ПЕРИМЕТРИТ (від пери... і грец. μήτρα – матка) – запалення очеревини, що вкриває матку у людини й тварин. Виникає як ускладнення запальних захворювань жіночих статевих органів, родів, абортів тощо.

ПЕРИНЕФРИТ (від пери... і грец. νεφρός – нирка) – запалення тканин навколо нирки.

ПЕРИПАТЕТИКИ (грец. περιπατητικοί, букв. – любителі прогулянок) – послідовники філософської школи, заснованої давньогрецьким філософом Арістотелем у 335 р. до н. е. в Афінах. Назву школи пов’язують із звичкою Арістотеля викладати філософію своїм учням під час прогулянок.

ПЕРИПЕТІЯ (від грец. περιπέτεια – несподівана подія) – несподіваний поворот у розгортанні сюжету літературного твору; раптова зміна, ускладнення в якійсь події або в чиємусь житті.

ПЕРИПТЕР (від грец. περίπτερος – оточений колонами) – будівля, здебільшого античний храм, з усіх боків оточена колонадою, портиком.

ПЕРИСЕЛЕНІЙ (від пери... і грец. σελήνη – Місяць) – найближча до центра Місяця точка орбіти штучного супутника Місяця.

ПЕРИСКОП (від грец. περισκοπέω – дивлюсь навкруги) – оптичний прилад (труба з дзеркалами, призмами) для оглядання місцевості з укриттів, танків, поверхні моря з підводних човнів, а також для спостереження за процесами у високотемпературних, іонізаційних камерах тощо.

ПЕРИСПЕРМ (від пери... і грец. σπέρμα – насіння) – живильна тканина в насінні ряду рослин. Використовується зародком під час його розвитку.

ПЕРИСТАЛЬТИКА (від грец. περισταλτικός – той, що охоплює, стискає) – хвилясті ритмічні скорочення стінок стравоходу, шлунка й кишечника ν людини й тварин.

ПЕРИСТИЛЬ (від грец. περίστυλος – оточений колонами) – в античній архітектурі колонада, портик, галерея навколо площі, саду, двору тощо.

ПЕРИТОНІТ (від грец. περιτόναιον – очеревина) – запалення очеревини у людини й тварин. Здебільшого виникає як ускладнення запальних захворювань органів черевної порожнини (апендициту, виразкової хвороби тощо), а також при пораненнях живота.

ПЕРИФЕРИЧНИЙ (від периферія) – той, що перебуває зовні; окраїнний, віддалений від центру.

ПЕРИФЕРІЯ (від грец. περιφέρεια – коло, дуга, поверхня) – 1) Окраїнна частина чого-небудь, на відміну від центральної. 2) Частина країни, області віддалена від центру її, окраїна, провінція. 3) Замкнута крива, що обмежує частину площі.

ПЕРИФРАЗ, ПЕРИФРАЗА (грец. περίφρασις – описовий вираз) – описовий зворот мови, в поезії – стилістичний прийом, коли власне ім’я, предмет чи явище називають не прямо, а через їхні характерні риси та ознаки (напр., «чорне золото» замість «кам’яне вугілля»).

ПЕРИХОНДР (від пери... і грец. χόνδρος – хрящ) – зовнішній сполучнотканинний шар хряща, за винятком суглобового. Інша назва – охрястя.

ПЕРИЦЕНТР (від пери... і центр) – точка орбіти небесного тіла, найближча до тіла, навколо якого відбувається рух. Залежно від назви центрального тіла П. називають періастром, перигеєм, перигелієм тощо.

ПЕРИЦИКЛ (від грец. περικυκλέω – оточую) – зовнішній шар клітин осьового циліндра (центральної частини) стебла й кореня в рослин. З П. деяких рослин (льон, коноплі та ін.) одержують текстильне волокно.

ПЕРИЦИКЛОЇДА (від пери... і циклоїда) – плоска крива, яку описує точка, що лежить на колі, якщо це коло котиться без ковзання по нерухомому колу, що дотикається до першого кола зсередини. Будь-яка П. є водночас епіциклоїдою.

ПЕРІ – у перській міфології добра фея, що охороняла людей від «злих духів».

ПЕРІ... – див. Пери...

ПЕРІАДЕНІТ (від пері... і грец. άδήν – залоза) – запалення тканин навколо лімфатичних залоз.

ПЕРІАКТИ (від грец. περίαητος – той, що обертається) – в давньогрецькому театрі – декорації у вигляді тригранних призм, що обертаються.

ПЕРІАСТР (від пері... і грец. άστρον – зоря) – найближча до зорі точка орбіти іншої зорі, що рухається навколо першої як центрального тіла.

ПЕРІЕКИ (грец. περίοικοι, букв. – навколишні, сусідні) – особисто вільне, але політично безправне населення Спарти, Фессалії, Кріту та інших областей Стародавньої Греції.

ПЕРІЕЛЕКТРОТОН (від пері... і електротон) – зміна властивостей нерва, яка виникає на певній віддалі від місця дії на нього електричного струму.

ПЕРІОД (від грец. περίοδος – кружний шлях, обертання, чергування) – 1) Проміжок часу, протягом якого відбувається якийсь процес. 2) Етап суспільного розвитку, що має свої особливості. 3) геол. Частина ери. 4) Розділ музичного твору, в якому викладено більш-менш закінчену музичну думку. 5) Група цифр, що повторюється в періодичному десятковому дробу. 6) Складна синтаксична побудова для докладного розвитку думки. 7) П. спокою – час, коли у рослин значно знижується інтенсивність обміну речовин. 8) П. піврозпаду – час, протягом якого розпадається половина радіоактивної речовини. Позначають Т_½.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ – поділ процесів розвитку на основні періоди, що якісно відрізняються один від одного.

ПЕРІОДИКА (від грец. περιοδικός – той, що повторюється, чергується) – 1) Періодичні видання – газети, тижневики, журнали, наукові записки й частина літературно-художніх альманахів та збірників; сукупність періодичних видань. 2) мед. Ритмічні зміни фізіологічних функцій організму в певні проміжки часу.

ПЕРІОДИЧНИЙ (грец. περιοδικός) – той, що з’являється, повторюється через певні проміжки часу, певні строки; п. дріб – десятковий дріб, у якого безмежно повторюється одна або група цифр, напр., 1/3 = 0,333...; п-і функції – функції, що не змінюють свого значення при додаванні до аргументу певного числа (т. зв. періоду).

ПЕРІОДОНТИТ [від пері... і грец. οδούς (οδόντος) – зуб] – запалення тканин, що вкривають корені зубів у людини й тварин.

ПЕРІОСТ (від пері... і грец. όστέον – кістка) – зовнішній сполучнотканинний шар кістки (крім поверхонь суглобів). Інша назва – окістя.

ПЕРІОСТИТ – запалення тканини, що вкриває кістку (періосту) у людини й тварин.

ПЕРКАЛЬ (франц. percale, з перс. пергала) – тонка цупка бавовняна тканина полотняного переплетення. Застосовують у техніці.

ПЕРКУСІЯ (від лат. percussio – нанесення ударів) – 1) Вистукування; метод дослідження внутрішніх органів. За характером звуку, що виникає при вистукуванні, можна встановити розміри і положення органів, а також характер їх ураження. 2) Група ударних інструментів (гонг, трикутник, ксилофон, челеста тощо) в музичних ансамблях; особливо поширені в джазах.

ПЕРЛАМУТР (нім. Perlmutter, від Perle – перлина і Mutter – мати) – внутрішній шар мушлі двостулкових й черевоногих молюсків. Використовують для виготовлення прикрас і для оздоблення.

ПЕРЛВЕЙС (нім. Perlweiβ, від Perle – перлина і Weiβ – білила) – свинцеві білила, забарвлені синькою.

ПЕРЛІТ (франц. perlite) – 1) Склувата гірська порода вулканічного походження; застосовують як тепло- і звукоізоляційний матеріал. 2) Структурна складова сталі, суміш фериту й цементиту.

ПЕРЛОН (нім. Perlon) – назва в НДР і ФРН синтетичного волокна (і тканини), яке в СРСР називають капроном.

ПЕРЛЮСТРАЦІЯ (від лат. perlustro – оглядаю, переглядаю) – розпечатування й перегляд поштової кореспонденції без відома адресата.

ПЕРМАЛОЙ [англ. permalloy, від perm (eability) – проникність і alloy – сплав] – залізонікелевий сплав великої магнітної проникності, застосовуваний в електро- й радіотехніці, телефонії тощо.

ПЕРМАНГАНАТИ (від лат. per – понад, над і manganum – марганець) – солі марганцевої кислоти. Застосовують як окислювачі, дезинфікуючий засіб.

ПЕРМАНГАНАТОМЕТРІЯ (від перманганати і ...метрія) – метод кількісного хімічного аналізу, при якому основним реагентом є титрований (див. Титр) розчин перманганату калію.

ПЕРМАНЕНТ [від лат. permanens (permanentis) – постійний, незмінний] – завивка, що довго тримається.

ПЕРМАНЕНТНИЙ [від лат. permanens (permanentis)] – постійний, неперервний; п-а революція – безперервна революція. Ідея П. p., тобто переростання буржуазної революції у пролетарську, соціалістичну, була висунута К.Марксом і Ф.Енгельсом; у нових історичних умовах В. І. Ленін розвинув ідею перманентної революції, розробив теорію про переростання буржуазно-демократичної революції в революцію соціалістичну, висунув положення про гегемонію пролетаріату в буржуазно-демократичній революції.

ПЕРМЕАМЕТР (від лат. permeo – проникаю і ...метр) – прилад для вимірювання напруженості магнітного поля, магнітної індукції та інших характеристик феромагнітних матеріалів; різновид магнітометра.

ПЕРМУТИТИ (від лат. permuto – змінюю) – речовини (алюмосилікати натрію і калію), за допомогою яких змінюють якість води (напр., зменшують вміст у ній солей).

ПЕРНІЦІОЗНИЙ (від лат. perniciosus – згубний) – злоякісний; п-а анемія – злоякісне недокрів’я.

ПЕРОКСИДАЗИ (від лат. per – понад і оксидази) – ферменти, що каталізують окислення різних органічних сполук, нітритів та йодитів киснем перекису водню. Містяться переважно в рослинних тканинах.

ПЕРОН (франц. perron, букв. – кам’яний ґанок) – 1) Залізнична платформа, до якої підходять пасажирські поїзди. 2) архіт. Низька тераса з каменю, що примикає до будинку.

ПЕРПЕНДИКУЛЯР (від лат. perpendicularis – прямовисний) – пряма лінія, що утворює прямий кут з даною прямою або площиною. П. називають ще відрізок цієї прямої між даною точкою і точкою перетину прямих або прямої з площиною.

ПЕРПЕНДИКУЛЯРНИЙ (лат. perpendicularis) – той, що утворює прямий кут з прямою або площиною.

ПЕРПЕТУУМ-МОБІЛЕ (від лат. perpetuum mobile – безперервно, вічно рухливе) – вічний двигун, тобто машина, що ніби могла б діяти, не живлячись якою-небудь енергією (П.-м. 1-го роду), або машина, що перетворювала б на роботу всю енергію, яка надходить до неї (П.-м. 2-го роду).

ПЕРСЕВЕРАЦІЯ (від лат. persevero – вперто роблю, наполягаю) – психічний стан, який характеризується невідступним або частим повторенням якого-небудь слова, думки, мелодії, дії.

ПЕРСЕЇДИ – потік метеорів, радіант якого міститься в сузір’ї Персея.

ПЕРСЕЙ (грец. Περσεύς) – 1) У давньогрецькій міфології один з героїв, що швидко виріс у богатиря і відзначився перемогами над темними силами (відтяв голову Медузі, подолав морське страховисько тощо). 2) Сузір’я в Північній півкулі неба.

ПЕРСЕПТРОН, ПЕРЦЕПТРОН [від лат. percep (tio) – сприймання, пізнання і (елек) трон] – електронний пристрій для розпізнавання зорових образів.

ПЕРСЕФОНА (грец. Περσεφόνη) – у давньогрецькій міфології богиня підземного царства і родючості землі, символ щорічного пробудження рослинності.

ПЕРСОНА (лат. persona) – особа; поважна особа.

ПЕРСОНА ГРАТА (лат. persona grata – бажана особа) – 1) Особа, що її кандидатура як дипломатичного представника не викликає заперечень уряду країни, в якій її мають акредитувати. 2) Переносно – особа, до якої ставляться прихильно.

ПЕРСОНА НОН ГРАТА (лат. persona non grata – небажана особа) – 1) Особа, що її кандидатура як дипломатичного представника викликає заперечення уряду держави перебування. У такому разі держава, що призначила дану особу, відкликає її. 2) Переносно – особа, яка не користується прихильністю.

ПЕРСОНАЖ (франц. personnage, від лат. persona – особа) – дійова особа в художньому творі.

ПЕРСОНАЛ (від лат. personalis – особистий) – особовий склад підприємства, установи, організації тощо; сукупність кадрів однієї професійної категорії (напр., П. технічний, медичний).

ПЕРСОНАЛІЗМ (від лат. persona – особа) – релігійно-ідеалістична течія в сучасній буржуазній філософії, за якою світ є ієрархією «осіб» (персон), що розглядаються як первинні реальності й найвищі духовні цінності, над якими панує «верховна особа» – бог.

ПЕРСОНАЛЬНИЙ (лат. personalis) – особистий; особовий.

ПЕРСОНІФІКАЦІЯ (від персона і ...фікація) – вид метафори: надання предметам, явищам природи та поняттям властивостей людини, олюднення їх; уособлення.

ПЕРСПЕКТИВА (франц. perspective, від лат. perspicio – бачу наскрізь, уважно розглядаю) – 1) Спосіб зображення об’ємних фігур на площині залежно від уявних змін їхньої величини, чіткості, зумовлений ступенем віддаленості від глядача. 2) Вид у далечінь. 3) геом. Спосіб зображення фігур, що грунтується на застосуванні центрального проектування (нарисна геометрія, проекція). 4) Переносно – види, плани на майбутнє.

ПЕРСПЕКТИВІЗМ – філософ. суб’єктивно-ідеалістичний напрям у теорії пізнання, за яким пізнання зумовлене позицією пізнаючого суб’єкта, перспективою його бачення світу.

ПЕРСПЕКТИВНИЙ – 1) Той, що стосується перспективи. 2) Той, що належить до майбутнього, передбачає майбутній розвиток.

ПЕРСУЛЬФАТИ (від лат. per – понад і сульфати) – солі надсірчаної кислоти. Застосовують здебільшого в хімічних аналізах.

ПЕРТУРБАЦІЯ (від лат. perturbatio – хвилювання, збудженість) – 1) Раптове порушення нормального ходу чогось. 2) астр. Зміна орбіти небесного тіла від діяння іншого тіла, що не є центральним для даного (напр., тяжіння планети Юпітер спричинює великі П. в орбітах астероїдів, комет).

ПЕРТУСИН (від лат. pertusus – прохідний) – лікарський препарат. Застосовується як відхаркувальний засіб при бронхітах, коклюші тощо.

ПЕРФЕКТ (від лат. perfectus – завершений) – дієслівна форма в індоєвропейських мовах. Виражає минулу дію, результат якої наявний і в момент мовлення.

ПЕРФОКАРТА (від лат. perforo – просвердлюю і карта) – картка з цупкого картону для записування (кодування) інформації пробиванням отворів або вирізуванням ділянок за певною системою. Використовують П. при автоматичній обробці інформації.

ПЕРФОРАТОР (від лат. perforator – той, що пробиває, просвердлює) – 1) Машина для пробивання отворів у папері (перфокарті, перфострічці), кінострічці тощо. 2) Машина для механічного буріння свердловин.

ПЕРФОРАЦІЯ (від лат. perforatio – просвердлювання) – 1) мед. Порушення цілості стінки якого-небудь порожнистого органа. 2) тех. Пробивання отворів у якому-небудь матеріалі. 3) Система спеціально пробитих отворів у телетайпній стрічці, на картках лічильних машин тощо.

ПЕРФУЗІЯ (від лат. perfusio – обливання, наповнення) – пропускання рідини штучним способом через порожнину органа або через кровоносні судини органа, частини тіла чи всього організму.

ПЕРХЛОРАТИ (від лат. per – понад і хлорати) – солі хлорної кислоти. Застосовують для виготовлення вибухових і піротехнічних речовин.

ПЕРЦЕПІЄНТ [від лат. percepiens (percepientis) – той, що сприймає] – в телепатії – людина, що сприймає мислені сигнали, які посилає при проведенні телепатичного сеансу інша людина (індуктор).

ПЕРЦЕПТРОН – див. Персептрон.

ПЕРЦЕПЦІЯ (від лат. perceptio – сприймання, пізнавання) – чуттєве сприйняття зовнішніх предметів.

ПЕРШ (франц. perche – жердина) – дерев’яна або металева довга жердина, яку застосовують в акробатичних вправах.

ПЕРШЕРОН – порода ваговозних коней. Виведена у Франції в провінції Перш.

ПЕСЕВА – розмінна монета Гани, 1/100 нового седі.

ПЕСЕТА, ПЕЗЕТА (ісп. peseta) – грошова одиниця Іспанії, поділяється на 100 сентимо.

ПЕСИМІЗМ (від лат. pessimus – найгірший) – світовідчуття, пройняте відчаєм, зневірою в майбутньому. Властивий відживаючим класам, а також пригнобленим масам на етапі, коли вони ще не здатні знайти вихід з тяжкого соціального становища, окремим особам, що втратили віру у свої сили. Протилежне – оптимізм.

ПЕСИМІСТ – особа, схильна бачити все в темному світлі; той, хто пройнятий песимізмом.

ПЕСИМУМ (від лат. pessimum – найгірше) – послаблення діяльності органа при надмірно сильному чи частому подразненні його.

ПЕСО, ПЕЗО (ісп. peso, букв. – вага) – 1) Старовинна іспанська срібна монета вартістю 8, пізніше 20 реалів ¹. 2) Грошова одиниця Аргентіни, Болівії, Домініканської Республіки, Колумбії, Куби, Мексіки, Філіппін (поділяється на 100 сентаво), Уругваю (поділяється на 100 сентесимо).

ПЕСТИЦИДИ (від лат. pestis – зараза, чума і ...циди) – засоби боротьби з шкідливими організмами: комахами (інсектициди), кліщами (акарициди), грибами (фунгіциди), бактеріями (бактерициди), гризунами та іншими хребетними (ратициди, зооциди) тощо.

ПЕТАРДА (франц. petard) – 1) Старовинний розривний снаряд (жерстянка), наповнений порохом; застосовувався для висаджування в повітря мостів та ін. 2) Сигнальний розривний снаряд для зупинення залізничного поїзда в разі небезпеки. 3) В піротехніці – паперовий снаряд, наповнений порохом, який дає часті вибухи.

ПЕТИТ (від франц. petit – маленький) – друкарський шрифт, кегль якого становить 8 пунктів (майже 3 мм).

ПЕТИЦІЯ (лат. petitio, від peto – прошу) – письмове колективне прохання, звернене до органів державної влади.

ПЕТРИФІКАЦІЯ (від грец. πέτρος – камінь, скеля і ...фікація) – скам’яніння.

ПЕТРО... (від грец. πέτρος – камінь, скеля) – у складних словах відповідає поняттям «камінь», «гірська порода».

ПЕТРОГЕНЕЗИС (від петро... і генезис) – утворення й походження гірських порід.

ПЕТРОГЛІФИ (від петро... і грец. γλυφή – різьблення) – стародавні зображення на скелях, каменях, стінах печер; джерела для вивчення господарства, побуту, культури стародавніх народів.

ПЕТРОГРАФІЯ (від петро... і ...графія) – наука, що вивчає гірські породи, їхній мінералогічний та хімічний склад, структуру, умови утворення й поширення. Інша назва – петрологія.

ПЕТРОЛЕУМ (англ. petroleum, від грец. πέτρος – камінь і лат. oleum – олія) – назва нафти в англомовних країнах (США, Англії та інших).

ПЕТРОЛОГІЯ (від петро... і ...логія) – те саме, що й петрографія.

ПЕТРОФІТИ (від петро... і ...фіти) – рослини скель і кам’янистих осипів.

ПЕТРУРГІЯ (від петро... і грец. έργον – робота) – кам’яне литво. Застосовують для дорожнього покриття, кислотривких футеровок (обкладання спеціальною цеглою), виготовлення монументальних архітектурних деталей.

П’ЄДЕСТАЛ (франц. piedestal – підніжжя, з італ. piedestallo, від piede – нога і stallo – місце, опора) – підніжжя, основа пам’ятника, статуї, колони. Див. Постамент.

П’ЄЗА (від грец. πιέζω – тисну) – позасистемна одиниця тиску або механічного напруження; дорівнює 1000 Н/м² (близько 0,01 am).

П’ЄЗОГЛІПТИ (від грец. πιέζω – тисну і γλυπτός – виліплений) – характерні заглиблення на поверхні метеоритів, що нагадують відбитки пальців на м’якій глині.

П’ЄЗОЕЛЕКТРИКА (від грец. πιέζω – тисну і електрика) – збудження електричних зарядів на гранях деяких кристалів (кварц, турмалін, сегнетова сіль) від стиснення і розтягування їх. Застосовують у радіотехніці, акустиці та інших галузях.

П’ЄЗОЕЛЕКТРИЧНИЙ – пов’язаний з п’єзоелектрикою.

П’ЄЗОЕФЕКТ [від п’єзо (електрика) і ефект] – виникнення електричних зарядів (п’єзоелектрики) на гранях деяких кристалів від діяння деформації (напруження) або навпаки – виникнення деформації (напруження) цих кристалів внаслідок діяння електричного поля.

П’ЄЗОКВАРЦ [від п’єзо (електрика) і кварц] – різновид кварцу, який здатний від зміни форми та об’єму утворювати електричні заряди на гранях кристала. Застосовують у радіотехніці, електроакустиці тощо.

П’ЄЗОМЕТР (від грец. πιέζω – тисну і ...метр) – 1) Прилад для вимірювання стисливості речовини. 2) Прилад для визначення чутливості шкіри до тиску.

П’ЄЗОМЕТРИЧНИЙ (від грєц. πιέζω – тисну і метричний) – той, що стосується вимірювання стисливості речовини.

П’ЄКСИ (фін. pieksu) – взуття для лиж з загнутими догори носками.

П’ЄРО (франц. pierrot) – блазень. Від імені героя італійської народної комедії – Педроліно.

П’ЄСА (франц. piece, букв. – частина, шматок) – драматичний або музичний твір.

ПІ (грец. πϊ – Π, π) – 1) Шістнадцята літера грецького алфавіту. 2) Ірраціональне число, що позначає відношення довжини кола до його діаметра (π = 3,14159265...).

ПІАЛА (перс.) – невелика чашка без ручки, що розширюється догори.

ПІАНІЗМ – характерні риси фортепіанної музики; мистецтво гри на фортепіано.

ПІАНІНО (італ. piano, букв. – тихенький) – музичний клавішний інструмент, в якому струни, дека і механіка розміщені вертикально.

ПІАНІССІМО (італ. pianissimo, букв. – якнайтихіший) – муз. дуже тихо, найвищий ступінь піано.

ПІАНО (італ. piano, букв. – тихий) – муз. тихо, нечутно.

ПІАНОЛА (англ. pianola) – 1) Музичний пристрій, що перетворює піаніно на механічне фортепіано. 2) Назва одного з видів механічного фортепіано.

ПІАСАВА (португ. piassava, з мови тупі-гуарані) – волокна різних тропічних пальм; застосовуються для виготовлення щіток, канатів тощо.

ПІАСТР (італ. piastra, букв. – плитка) – 1) Італійська назва старовинної іспанської монети песо. 2) Грошова одиниця Південного В’єтнаму, поділяється на 100 центів. 3) Розмінна монета: Арабської Республіки Єгипет, 1/100 єгипетського фунта; Туреччини (куруш), 1/100 турецької ліри³; Іорданії, 1/100 іорданського динара; Лівану, 1/100 ліванського фунта; Судану, 1/100 суданського фунта та інших країн.

ПІГМАЛІОН (грец. Πυγμαλίων) – 1) За давньогрецькою міфологією скульптор, який закохався у вирізьблену ним статую Галатеї. Афродіта оживила її, і Галатея стала дружиною П. 2) Переносно – особа, закохана в своє творіння.

ПІГМЕЇ (грец. πυγμαίοι, букв. – величиною з кулак) – 1) За уявленням давніх греків, карлики, що жили у якійсь далекій південній країні. 2) Переносно пігмей – дріб’язкова, нікчемна людина.

ПІГМЕНТАЦІЯ – забарвлення органів та тканин організмів пігментами.

ПІГМЕНТИ (від лат. pigmentum – фарба) – 1) біол. Забарвлені органічні речовини, що входять до складу тваринних і рослинних тканин; відіграють важливу роль у життєдіяльності організмів. 2) хім. Забарвлені речовини, нерозчинні у воді та плівкоутворювачах (лаках тощо). Застосовують для виготовлення фарб.

ПІГМОЇДИ (від пігмеї і ...оїд) – умовна назва низькорослих племен Центральної Африки та деяких областей Південно-Східної Азії.

ПІЄЛІТ (від грец. πύελος – миска) – запалення ниркових мисок.

ПІЄЛОГРАФІЯ (від грец. πύελος – миска і ...графія) – метод рентгенологічного дослідження нирок.

ПІЄЛОНЕФРИТ (від грец. πύελος – миска і νεφρός – нирка) – запалення ниркових мисок, ускладнене запаленням нирок.

ПІЄМІЯ (від грец. πύον – гній і ...емія) – форма сепсису, при якій в різних органах утворюються численні метастатичні гнійники.

ПІЄТЕТ [нім. Pietät, франц. piété, від лат. pietas (pietatis) – благочестя] – глибока пошана до когось, до чогось.

ПІЄТИЗМ (франц. piétisme, від лат. pietas – благочестя) – 1) Містична течія в лютеранстві, послідовники якої проповідували релігійно-моральне самовдосконалення, благочестя, аскетизм, містику. 2) Релігійно-містичний настрій (часто удаваний); святенництво.

ПІЖАМА (англ. pyjamas, від інд. паеджама – штани) – 1) Домашній легкий костюм. 2) В Індії – широкі панталони з легкої тканини.

ПІЖОН (від франц. pigeon – голуб) – пуста, франтувата людина, джиґун.

ПІЇТИКА – див. Поетика.

ПІК (франц. ріс) – 1) Гостроверха гірська вершина. Іноді під П. розуміють гірську вершину взагалі, незалежно від її форми. 2) Найвища точка в розвитку певного явища; короткочасне різке піднесення в чомусь, напр., час посиленого навантаження роботи електростанції, руху транспортних засобів тощо.

ПІКАДОР (ісп. picador, від picar – колоти) – вершник, що в кориді розлючує бика уколами списа – піки.

ПІКАНТНИЙ (від франц. piquant – гострий) – 1) Різкий, гострий на смак, пряний. 2) Переносно – спокусливий, той, що збуджує, викликає інтерес; привабливий.

ПІКАП (англ. pick-up, від pick up – підіймати, підхоплювати) – 1) Невеликий автомобіль для перевезення вантажів або пасажирів. 2) Пристрій до комбайна для підбирання скошених стебел та транспортування їх у молотильний апарат.

ПІКЕ ¹ (франц. piqué, букв. – сколотий) – шовкова або бавовняна тканина полотняного переплетення з рельєфними рубчиками або опуклими візерунками. Застосовують для шиття плаття, як оздоблювальний матеріал.

ПІКЕ ², ПІКІРУВАННЯ (франц. pique, від piquer une tete – кидатись униз головою) – зниження літака з великою швидкістю під кутом понад 30° до земної поверхні.

ПІКЕТ (франц. piquet, букв. – кілок, віха) – 1) Невеликий сторожовий загін. 2) У капіталістичних країнах група страйкарів, що охороняє територію об’єкта, де відбувається страйк, щоб не допускати туди штрейкбрехерів. 3) Група демонстрантів, яка чергує на вулиці, в громадському місці з спеціальною метою. 4) Міра довжини залізничної колії, 1 км містить 10 П. 5) Точка місцевості, положення якої визначається при проведенні геодезичної зйомки. 6) Старовинна гра в карти.

ПІКЕТАЖ (франц. piquetage, букв. – встановлення кілків) – вибір точок на місцевості і позначення їх для встановлення рейок при нівелюванні.

ПІКІРУВАТИСЯ (від франц. piquer – колоти, щипати) – обмінюватися різкими зауваженнями, ущипливими словами.

ПІККОЛО (італ. piccolo, букв. – маленький) – музичний інструмент, найменший за розмірами і найвищий за звучанням (напр., маленька флейта).

ПІКНІК (англ. picnic) – заміська розважальна, прогулянка компанією.

ПІКНІЧНИЙ (від грец. πυκνός – міцний, кремезний) – огрядний; п. тип – тип будови тіла людини, для якого характерні кремезна фігура, коротка шия і великий живіт.

ПІКНОЗОНД (від грец. πυκνός – щільний і зонд) – прилад, яким вимірюють густину морської води на різних глибинах.

ПІКНОМЕТР (від грец. πυκνός – щільний, густий і ...метр) – скляна посудина невеликої ємності (кілька кубічних сантиметрів) для визначення густини рідких або твердих тіл.

ПІКНОСПОРИ (від грец. πυκνός – щільний і спори) – те саме, що й спермації.

ПІКО... (від італ. piccolo – маленький) – у складних словах – назвах одиниць вимірювання – означає зменшення в тисячу мільярдів раз, тобто 10^-12 основної одиниці.

ПІКОТАЖ (франц. picotage, від picot – дерев’яний клин) – вбивання між тюбінгами дерев’яних (у переміжку з сталевими) клинів, щоб кріплення шахти було повністю водонепроникним.

ПІКРАТИ – солі пікринової кислоти.

ПІКРИНОВА кислота (від грец. πκρός – гіркий, гострий) – органічна сполука, кристали жовтого кольору, отруйна; бризантна вибухова речовина. Інша назва – тринітрофенол.

ПІКТОГРАМА (від лат. pictus – розмальований і ...грама) – малюнкове спрощене зображення предметів, понять, що заміняло слово.

ПІКТОГРАФІЯ (від лат. pictus – розмальований і ...графія) – одна з найбільш ранніх форм писемності через зображення предметів, подій тощо спрощеними умовними знаками, схемами, малюнками. В деяких народів збереглася до наших днів.

ПІКУЛІ (англ. pickles) – дрібні овочі, мариновані в міцному оцті з прянощами.

ПІКУЛЬ (малайське) – одиниця ваги в ряді країн Південно-Східної Азії.

ПІЛЕРС (англ. pillars, множ. від pillar – стовп, підпора) – вертикальний стояк, що підтримує бімс, а з ним і палубу судна.

ПІЛІГРИМ (старонім. piligrim, з італ. pellegrino, від лат. peregrinus – чужоземець, чужинець) – прочанин; богомолець, який іде на поклоніння до «святих місць»; переносно – мандрівник, подорожній.

ПІЛОКАРПІН (від пілокарпус) – лікарський препарат; алкалоїд. Застосовують для лікування глаукоми та деяких інших очних хвороб.

ПІЛОКАРПУС (від грец. πίλος – шапка, шолом і καρπός – плід) – рід вічнозелених тропічних рослин родини рутових. З листя деяких видів П. одержують пілокарпін. Культивують.

ПІЛОН (від грец. πυλών – ворота) – 1) Масивна споруда у формі зрізаної піраміди. Будували найчастіше перед єгипетськими храмами по боках від порталу. 2) Елемент оформлення в’їзду в місто або на міст. 3) Масивний стояк моста, підземної станції метрополітену тощо.

ПІЛОТ (франц. pilote, з італ. pilota, від грец. πηδωτης – керманич) – льотчик; спеціаліст з керування літальним апаратом (літак, вертоліт, планер, аеростат, дирижабль).

ПІЛОТАЖ (франц. pilotage) – мистецтво керувати літальним апаратом (літаком тощо).

ПІЛЯСТР, ПІЛЯСТРА (франц. pilastre, з італ. pilastro) – плоский, схожий на колону, виступ на поверхні стіни чи стовпа. П. має базу, стовбур і капітель, іноді канелюри.

ПІМЕЗОНИ, ПІОНИ (від грец. πϊ – пі і мезони) – три різновиди нестабільних елементарних частинок, два види електрично заряджені (пі-плюс-мезон π⁺ і пі-мінус-мезон π^-), а третій (пі-нуль-мезон π⁰) – електрично нейтральний.

ПІНАКОТЕКА (грец. πινακοθήκη, від πίναξ – картина і θήκη – сховище) – 1) У Стародавній Греції сховище творів живопису. 2) Назва деяких сучасних західноєвропейських картинних галерей.

ПІНГВІНИ (англ. penguins, від лат. pinguis – опасистий, огрядний) – ряд нелітаючих плаваючих птахів. Поширені в Антарктиці, Субантарктиці, а також в Австралії, Новій Зеландії. Використовують шкурки, т. зв. пташине хутро.

ПІНГ-ПОНГ (англ. ping-pong) – спортивна гра з маленьким целулоїдним м’ячем, який перекидають (за певними правилами) дерев’яною ракеткою над столом, розділеним невисокою поперечною сіткою. Інша назва – настільний теніс.

ПІНІОЛИ (італ. pignoli) – їстівні горіхоподібні насінини із шишок пінії.

ПІНІЯ (від лат. pinus – сосна) – вид хвойних деревних рослин родини соснових. Дико росте в Середземномор’ї, де її також культивують. В СРСР вирощують як декоративну рослину. Інша назва – італійська сосна.

ПІНК (від англ. pink – рожевий) – рожева фарба, до складу якої входять окиси олова й хрому.

ПІНКА (голл. pink) – невелике двощоглове судно, призначене для рибальства або перевезення вантажів.

ПІНОЛЬ (здогадно від лат. pinula – крильце, плавник) – циліндричний повзун у металорізному верстаті.

ПІНТА (англ. pint) – міра ємності в Англії і Америці (близько 0,5 л), в давнину – й у Франції (майже 0,9 л).

ПІНЦЕТ (франц. pincette, від pincer – стискати) – пластинчастий пружний інструмент у вигляді щипчиків для захоплення дрібних предметів. Використовують у медицині, техніці, годинниковій та фотографічній справі.

ПІНЦИРУВАННЯ (від нім. pinzieren – видаляти кінець) – видалення верхівки ростучого пагона. За допомогою П. формують крону в плодових і декоративних дерев, а також регулюють плодоношення (в овочівництві). Інша назва – прищипування.

ПІНЧЕРИ (англ. pinchers, від pinch – защемляти, стискати) – група порід свійських собак службового й декоративного призначення.

ПІОДЕРМІЯ, ПІОДЕРМІТ (від грец. πύον – гній і δέρμα – шкіра) – гноячкові захворювання шкіри у людини й тварин. Спричинюється гноєтворними мікробами – стрептококами і стафілококами. До П. відносять фурункульоз, карбункул, бешиху тощо.

ПІОНЕР (від франц. pionnier – дослідник) – 1) Людина, яка однією з перших проникає в новий, недосліджений край, освоює його; переносно – людина, що поклала початок новому в якійсь галузі. 2) Член добровільної масової дитячої комуністичної організації в СРСР.

ПІОНЕФРОЗ (від грец. πυον – гній і νεφρός – нирка) – гнійне запалення нирки, при якому її порожнина заповнюється гноєм.

ПІОНИ – див. Пі-мезони.

ПІОРЕЯ (від грец. πΰον – гній і ρέω – течу) – гноєтеча. Альвеолярна П. – те саме, що й пародонтоз.

ПІПЕРАЗИН (від лат. piper – перець) – лікарський препарат. Застосовується як протиглистяний засіб при лікуванні аскаридозу та ентеробіозу.

ПІПЕРИДИН (від лат. piper – перець) – органічна азотовмісна сполука; безбарвна рідина з неприємним запахом. Застосовують в аналітичній хімії та органічному синтезі.

ПІРАМЕЇН [від пірам (ідон) і (коф) еїн] – лікарський препарат, застосовують як болезаспокійливий і жарознижувальний засіб.

ПІРАМІДА [грец. πυραμίς (πυραμίδος), з єгип.] – 1) Многогранник, одна грань якого (основа) є довільним многокутником, решта граней (бічних) – трикутники зі спільною вершиною. Якщо П. перетнути площиною, паралельною до основи, то одержимо П., подібну до початкової, та зрізану піраміду. 2) Величезна кам’яна споруда з чотирикутною основою і боковими гранями у формі трикутників із спільною вершиною. Споруди ці були гробницями єгипетських царів (фараонів); споруджували П. також стародавні мексіканці. 3) Гра на більярді. 4) Акробатична чи гімнастична фігура, яку утворюють спортсмени, що стоять один над одним у кілька поверхів.

ПІРАМІДАЛЬНИЙ – той, що має форму піраміди (1); п. куб (тетрагексаедр) – двадцятичотиригранник, що являє собою куб (гексаедр), на кожну грань якого насаджено чотиригранну піраміду; п. октаедр (тригонтриоктаедр) – двадцятичотиригранник, що являє собою октаедр, на кожну грань якого насаджено тригранну піраміду.

ПІРАМІДОН (від грец. πΰρ – вогонь і аміди) – те саме, що й амідопірин.

ПІРАНОМЕТР (від грец. πύρ – вогонь, άνά – вгорі і ...метр) – прилад для вимірювання інтенсивності сонячної радіації.

ПІРАРГІРИТ (від грец. πϋρ – вогонь і αργυρός – срібло) – мінерал класу сульфосолей, темно-червоного кольору. Руда срібла.

ПІРАТ (лат. pirata, з грец. πειρατής – грабіжник, від πειραω – намагаюсь захопити) – морський розбійник.

ПІРГЕЛІОМЕТР (від грец. πυρ – вогонь, ήλιος – Сонце і ...метр) – прилад для вимірювання сонячної радіації. П. використовують для градуювання піранометрів, актинометрів тощо.

ПІРГЕОМЕТР (від грец. πϋρ – вогонь, γή – Земля і ...метр) – прилад для вимірювання інтенсивності ефективного випромінювання (випромінювання мінус вбирання) Землі.

ПІРЕНОМЩЕТИ [від грец. πυρήν (πυρήνος) – кісточка, ядро і ...міцети] – група сумчастих грибів. Більшість П. сапрофіти, деякі – паразити (напр., ріжки), спричинюють рак плодових дерев, снігову плісняву та деякі інші захворювання рослин.

ПІРЕТРУМ (лат. pyrethrum, з грец. πυρέθρον) – 1) Рід багаторічних трав’янистих або напівкущових рослин родини складноцвітих. Поширені в помірній зоні Євразії. Деякі види містять інсектицидну (див. Інсектициди) речовину, їх використовують для боротьби з шкідливими комахами; кілька видів культивують як декоративні. Інша назва – маруна. 2) Порошок з цієї рослини.

ПІРИДИН (від грец. πυρίδιον – вогник) – органічна азотовмісна сполука; безбарвна прозора рідина з неприємним запахом. Застосовують в аналітичній хімії, для синтезу фармацевтичних препаратів, барвників тощо.

ПІРИДОКСИН [від пірид (ин) і грец. οξύς – кислий] – те саме, що й адермін.

ПІРИЛЕН (від грец. πϋρ – вогонь та ΰλη – речовина) – лікарський препарат. Застосовують при спазмах периферичних судин, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки тощо.

ПІРИТ (від грец. πυρίτης – обпалений вогнем) – мінерал класу персульфідів, латунно-жовтого кольору. Сировина для одержання сірчаної кислоти, міді, цинку тощо.

ПІРИХІЙ (грец. πυρρίχιος, від πυρρίχη – військовий танок) – в античному віршуванні допоміжна стопа з двох коротких складів; у російській поетиці – стопа з двох ненаголошених складів.

ПІРО... [від грец. πϋρ (πυρός) – вогонь] – у складних словах відповідає поняттям «вогонь», «висока температура», «термічний процес».

ПІРОГА (франц. pirogue, від ісп. piragua, з карибського piragva) – вузький і довгий човник в індіанців.

ПІРОГАЛОЛ (від піро... і лат. galla – чорнильний горішок) – органічна сполука, безбарвні кристали, отруйний. Застосовують для визначення кисню в газовому аналізі, у фотографії – як проявник. Інша назва – пірогалолова кислота.

ПІРОГЕНАЛ (від піро... і грец. γεννάω – породжую) – лікарський препарат. Застосовують при сифілітичних ураженнях центральної нервової системи, для розсмоктування рубців після опіків тощо.

ПІРОГЕНИ (від піро... і ...ген) – речовини, що підвищують температуру тіла і спричинюють гарячку.

ПІРОГЕНІЗАЦІЯ (від піро... і грец. γένος – рід) – те саме, що й піроліз.

ПІРОЕЛЕКТРИКА (від піро... і електрика) – збудження електрики на поверхні кристалів від нагрівання або охолоджування їх.

ПІРОКАТЕХІН (від піро... і катехін) – органічна сполука, безбарвні кристали. Застосовують у фотографії як проявник, у виробництві барвників, лікарських препаратів.

ПІРОКСЕНИ (від піро... і грец. ξένος – чужий, незвичайний) – група породоутворюючих мінералів класу силікатів; білого, сірого, жовтого до темно-коричневого та зеленого кольору (енстатит, діопсид, авгіт, егірин).

ПІРОКСИЛІН (від піро... і грец. όξΰς – гострий, кислий) – вибухова речовина; складний ефір целюлози й азотної кислоти; застосовують для вибухових робіт і виготовлення бездимного пороху.

ПІРОЛ (від піро... і ...ол) – органічна азотовмісна сполука, безбарвна рідина з запахом хлороформу. Похідні П. застосовують у фармацевтичній промисловості тощо.

ПІРОЛАТРІЯ (від піро... і ...латрія) – вогнепоклонство.

ПІРОЛІЗ (від піро... і ...ліз) – розщеплення складних органічних сполук на простіші при високій температурі. До П. належить коксування, крекінг тощо. Інша назва – пірогенізація.

ПІРОЛЮЗИТ (від піро... і грец. λΰσις – миття) – мінерал класу окисів і гідроокисів; чорного кольору. Руда марганцю.

ПІРОМАНІЯ (від піро... і ...манія) – психічне захворювання, що характеризується пристрастю до підпалювання.

ПІРОМЕТАЛУРГІЯ (від піро... і металургія) – галузь металургії, пов’язана з одержанням та очищенням металів і металевих сплавів при високих температурах, на відміну від гідрометалургії, до якої належать низькотемпературні процеси.

ПІРОМЕТР (від піро... і ...метр) – прилад для вимірювання високих температур. Застосовують у металургії, хімії.

ПІРОМЕТРІЯ (від піро... і ...метрія) – сукупність методів вимірювання високих температур за допомогою пірометрів.

ПІРОНАФТ (від піро... і нафта) – гас для освітлення приміщень з підвищеною вогненебезпечністю. Добувають П. з нафти.

ПІРОП (від грец. πυρωπός – вогняний) – мінерал класу силікатів; темно-червоного кольору. Використовують як абразив, прозорі різновиди – дорогоцінне каміння.

ПІРОПАТРОН (від піро... і патрон ²) – трубка з порохом, підриванням якої приводять у дію деякі пристрої (напр., катапульти) на літальних або інших апаратах.

ПІРОПЛАЗМА (від піро... і плазма) – рід найпростіших одноклітинних організмів. Поширені на всіх материках, крім Антарктиди. Паразитують в еритроцитах ссавців, спричинюють піроплазмоз.

ПІРОПЛАЗМОЗ – хвороба свійських тварин, спричинювана найпростішими – піроплазмами. Переносники П. – пасовищні кліщі.

ПІРОСКАФ (від піро... і ...скаф) – первісна назва пароплава.

ПІРОСКОП (від піро... і ...скоп) – прилад (набір глиняних конусів або пірамід – конусів Зегера), яким посередньо визначають наближено високі температури в заводських печах, спостерігаючи оплавлення конусів (пірамід).

ПІРОТЕРАПІЯ (від піро... і терапія) – лікування штучним підвищенням температури тіла.

ПІРОТЕХНІКА (від піро... і техніка) – галузь техніки, пов’язана з виготовленням освітлювальних, сигнальних, трасуючих, запалювальних, димових та інших спеціальних сумішей, а також ракет, снарядів, що їх наповнюють цими сумішами.

ПІРОТИН (від грец. πυρροτης – темно-оранжевий колір) – мінерал класу сульфідів, бронзово-жовтого кольору. Інколи використовують як сировину для одержання сірчаної кислоти, а з домішками нікелю – як нікелеву руду.

ПІРОФІЛІТ (від піро... і грец. φΰλλον – листок) – мінерал класу силікатів; білого з жовтуватим відтінком, блідо-зеленого кольору. Використовують як замінник тальку.

ПІРОФОБІЯ (від піро... і ...фобія) – психічне захворювання, що проявляється в патологічній боязні вогню.

ПІРОФОРНИЙ (від піро... і грец. φορός – той, що несе) – той, що сам займається; п-і метали – метали (напр., залізо), здатні в подрібненому стані самозайматися на повітрі (іноді при підігріванні, терті або ударі).

ПІРОХЛОР (від піро... і грец. χλωρός – жовтаво-зелений) – мінерал класу окисів і гідроокисів, бурого, жовтувато-зеленого кольору. Сировина для одержання ніобію.

ПІРРОВА перемога – сумнівна перемога, яка не виправдовує завданих нею величезних жертв і виснаження сил переможця. Від імені епірського царя Пірра, який здобув перемогу над римлянами в 3 ст. до н. е. ціною надмірних втрат і згодом сам був розбитий ними.

ПІРРОНІЗМ – вчення давньогрецького філософа, засновника античного скептицизму Піррона (звідси й назва).

ПІРС (англ. piers, множ. від pier – стовп, причал) – виступаюча причальна споруда, до якої судна можуть швартуватися (див. Швартов) з обох боків.

ПІРУЕТ (франц. pirouette, букв. – дзига) – 1) В балеті – один або кілька повних обертів танцюриста на носку. 2) У фігурному катанні на ковзанах, стрибках у воду, гімнастиці – обертання спортсмена по вертикальній осі. 3) У верховій їзді – поворот коня на задніх ногах. 4) Переносно – різкий поворот, несподіваний стрибок (у поведінці, в ході думки тощо).

ПІСТОЛЕТ (франц. pistolet, з італ. pistola) – ручна вогнепальна зброя. Від назви італійського м. Пістоля, де його винайдено в 16 ст.

ПІСТОЛЬ (франц. pistole, італ. pistola) – назва подвійного іспанського ескудо, що його почали карбувати в 16 ст. Цю назву дістали в 17 – 18 ст. майже всі золоті монети, що дорівнювали вазі іспанського П., а також сума грошей, що дорівнювала 10 ліврам.

ПІСТОН (франц. piston, з італ. pistone – поршень, від лат. pisto – товчу) – 1) Металевий ковпачок з вибуховою речовиною, що запалює пороховий заряд у рушничних, пістолетних патронах. 2) Паперова облатка з малою кількістю вибухової речовини для іграшкових пістолетів і рушниць. 3) Деталь вентиля в духових мідних музичних інструментах. 4) Скорочена назва корнета-пістона.

...ПІТЕК (від грец. πίθηκος – мавпа) – у складних словах означає «викопна мавпа», напр. дріопітек.

ПІТЕКАНТРОП (від грец. πίθηκος – мавпа і ...антроп) – рід викопних людей, який відзначався багатьма перехідними рисами від мавп – безпосередніх предків людини – до людей вищого, ніж у П., розвитку.

ПІТОН, ПІФОН (грец. Πύθων) – 1) Міфічний змій-чудовисько, якого нібито вбив Аполлон. 2) Рід неотруйних змій родини удавових. Поширені переважно в тропіках Східної півкулі. М’ясо деяких П. їстівне, шкіру багатьох видів використовують для різних виробів.

ПІТОНОМОРФИ (від пітон і ...морфи) – те саме, що й мозазаврові.

ПІТУЇТРИН (від лат. pituita – слиз) – лікарський препарат, застосовують при слабкій пологовій діяльності, маткових кровотечах, нецукровому діабеті, а також як засіб, що підсилює тонус кишечника та сечового міхура.

ПІУРІЯ (від грец. πύον – гній і ...урія) – виділення гною з сечею. Симптом деяких запальних захворювань сечостатевих органів.

ПІФАГОРЕЇЗМ – об’єктивно-ідеалістичний напрям у давньогрецькій філософії, що його заснував у 6 ст. до н. е. філософ і математик Піфагор (звідси й назва). Прихильники П. вбачали сутність речей у кількісних відношеннях, розвивали містику чисел, яку поєднували з містичним вченням про людину (зокрема, вірою в переселення душ).

ПІФАГОРЕЙЦІ – послідовники піфагореїзму.

ПІФЕРО (італ. piffero) – італійський народний духовий інструмент типу волинки.

ПІФІЧНИЙ (від Піфія) – неясний, двозначний.

ПІФІЯ (грец. Πυθία) – 1) У Стародавній Греції жриця в храмі Аполлона в Дельфах, що передрікала майбутнє. 2) Переносно – особа, що робить нечіткі, двозначні висновки.

ПІФОН – див. Пітон.

ПІФОС (від грец. πίθος – глиняний глек) – велика гостродонна глиняна посудина. У Стародавній Греції у П. зберігали господарські запаси. Відома також у народів Кавказу та Середньої Азії.

ПІЦЦИКАТО (італ. pizzicato, від pizzicare – щипати) – 1) Спосіб гри на струнному музичному інструменті, коли звук виникає внаслідок щипання струн пальцями. 2) Невеликі інструментальні п’єси, що виконуються згаданим способом. 3) В балеті – сольна жіноча варіація, що виконується на пальцях у гострому, філігранному ритмі.

ПЛАГІАТ (від лат. plagio – викрадаю) – привласнення або запозичення тексту з чужого літературного чи іншого твору без дозволу автора і без зазначення джерела. П. слід відрізняти від контрафакції.

ПЛАПОКЛАЗИ (від грец. πλάγιος – навскісний і κλάσις – заломлення) – група породоутворюючих мінералів класу силікатів, здебільшого білого, сірувато-білого кольору (альбіт, олігоклаз тощо).

ПЛАГІОТРОПІЗМ (від грец. πλάγιος – навскісний і тропізми) – орієнтація ростучих органів рослин – бічних гілок, бічних коренів, листків та ін. – під кутом до напряму дії подразника (світла, сили земного тяжіння тощо).

ПЛАЗ (від франц. plase – місце) – приміщення на суднобудівному заводі; на підлозі П. в натуральну величину роблять креслення обводів судна.

ПЛАЗМА (від грец. πλάσμα – виліплене, створене) – 1) Рідка частина крові. 2) Неправильна назва протоплазми. 3) Газоподібне середовище, де концентрації позитивних і негативних іонів практично однакові, а хаотичний рух частинок переважає над упорядкованим рухом їх навіть в електричному полі. П. застосовують у термоелектронних і магнітоплазмодинамічних (МПД) генераторах – перетворювачах тепла безпосередньо на електричну енергію (минаючи перетворення в механічну).

ПЛАЗМОГАМІЯ (від плазма і ...гамія) – злиття цитоплазми чоловічої і жіночої статевих клітин при запліднюванні; передує каріогамії.

ПЛАЗМОГЕНИ (від плазма... і ген) – спадкові фактори, що локалізовані в цитоплазмі.

ПЛАЗМОДЕСМИ (від плазма і грец. δεσμός – зв’язка) – цитоплазматичні (див. Цитоплазма) тяжі, що з’єднують протопласти сусідніх клітин у рослин.

ПЛАЗМОДІЙ (від плазма) – 1) Вегетативне тіло слизистих грибів-слизовиків. Складається з сітчасто-ніздрюватої цитоплазми з численними ядрами. 2) Рід одноклітинних паразитичних організмів ряду гемоспоридій. Паразитують у червонокрівцях і в клітинах внутрішньої поверхні судин у людини і тварин. Ряд видів П. – збудники малярії людини.

ПЛАЗМОЛІЗ (від плазма і ...ліз) – стиснення вмісту (протопласта) живої клітини з наступним його відшаруванням від оболонки.

ПЛАЗМОН [від плазма] – сукупність позахромосомних спадкових елементів клітини, що містяться в цитоплазмі на її органоїдах.

ПЛАЗМОТИП (від плазма й тип) – те саме, що й плазмон.

ПЛАЗМОТОМІЯ (від плазма і ...томія) – те саме, що й цитокінез.

ПЛАЗМОТРОН (від плазма і (елек) трон] – пристрій для утворення стаціонарної струмини плазми (температури до 20 000°С). Застосовують в електрозварюванні.

ПЛАЗМОХІМІЯ (від плазма і хімія) – галузь хімії, що вивчає низькотемпературну плазму та її використання.

ПЛАЗМОЦИД [від плазмо (дій) і ...цид] – лікарський препарат. Разом з акрихіном і бігумалем входить до складу таблеток, що їх застосовують при лікуванні малярії.

ПЛАКАТ (нім. Plakat, з франц. placard – об’ява, афіша) – 1) Вид образотворчого мистецтва, що служить завданням наочної, найчастіше політичної, агітації та пропаганди. 2) Оголошення, яке вивішується в громадських місцях з метою інформації, реклами, інструктажу тощо.

ПЛАКЕ (франц. plaque, букв. – накладений) – металевий виріб, покритий листками благородного металу, або дерев’яний виріб з накладеними на нього пластинками деревини цінних порід.

ПЛАН (від лат. planum – рівне місце, площина) – 1) Кресленик, що зображує на площині в умовних знаках і в певному масштабі частину земної поверхні (П. топографічний); горизонтальний розріз або вид зверху будь-якої споруди чи предмета. 2) Система взаємопов’язаних, об’єднаних загальною метою завдань, що визначають строки, порядок і послідовність виконання господарських програм, окремих робіт, операцій тощо. 3) Порядок, послідовність викладання будь-якого матеріалу (доповіді, п’єси). 4) Масштаб, положення в просторі або ступінь віддаленості предмета (великий П., передній П. тощо).

...ПЛАН (від лат. planum – площина) – у складних словах відповідає поняттям «крило», «літальний апарат», напр. біплан, ракетоплан.

ПЛАНГЕРД (нім. Planherd) – пристрій (стіл з рухомою поверхнею), де збагачують дрібнозернистий рудний матеріал.

ПЛАНЕР (франц. planeur, від planer – ширяти, літати) – важчий за повітря безмоторний літальний апарат.

ПЛАНЕРОДРОМ (від планер і ...дром) – площадка для зльоту планерів.

ПЛАНЕТ (від франц. planette – струг) – кінне або ручне знаряддя для розпушування грунту, підгортання й знищення бур’янів у міжряддях.

ПЛАНЕТА (від грец. πλανήτης – блукаючий) – кулясте несамосвітне тіло, що обертається навколо Сонця по еліптичній орбіті, створюючи враження пересування зорі серед «нерухомих» зір.

ПЛАНЕТАРІЙ (від планета) – 1) Апарат для демонстрації небесних явищ. 2) Культурно-освітній заклад для поширення знань з астрономії та інших природничих наук.

ПЛАНЕТАРНИЙ – той, що нагадує планети або їхній рух навколо Сонця; п-а туманність – газова туманність дископодібної форми; п. механізм – механізм з зубчастими колесами, що обертаються навколо своєї осі і водночас – осі іншого колеса; п-а передача – механізм передачі обертання зубчастими колесами, серед яких є колеса-сателіти.

ПЛАНЕТОГРАФІЯ (від планета і ...графія) – галузь астрономії, завданням якої є опис планет Сонячної системи.

ПЛАНЕТОЇДИ (від планета і ...оїд) – те саме, що й астероїди.

ПЛАНЕТОЛОГІЯ (від планета і ...логія) – наука про планети, їхні фізичні особливості, хімічний склад, будову тощо.

ПЛАНІМЕТР (від лат. planum – площина і ...метр) – прилад для вимірювання площ по картах, планах та інших креслениках.

ПЛАНІМЕТРІЯ (від лат. planum – площина і ...метрія) – розділ геометрії, в якому вивчають властивості плоских фігур.

ПЛАНІСФЕРА (від лат. planum – площина й сфера) – зображення земного або небесного глобусів на плоскій карті.

ПЛАНКТОН (від грец. πλαγκτόν – блукаюче) – сукупність організмів, що населяють товщу водойм і пасивно переносяться течіями води.

ПЛАНТАЖ (франц. plantage, від лат. planto – висаджую) – глибокий обробіток грунту під виноградники, плодові та інші багаторічні насадження.

ПЛАНТАЦІЯ (від лат. plantatio – насадження рослин) – 1) Велике капіталістичне землеробське господарство, що спеціалізується на вирощуванні певних технічних або продовольчих культур, переважно тропічних і субтропічних. 2) Великі земельні ділянки, зайняті під такі сільськогосподарські культури, як чай, тютюн тощо.

ПЛАНШАЙБА (нім. Planscheibe) – верстатний пристрій (диск з пазами або круглий стіл), на якому закріплюють оброблюваний виріб.

ПЛАНШЕТ (франц. planchette, букв. – дощечка) – 1) Частина мензули, тонка чотирикутна дошка, на яку наклеєно креслярський папір; застосовують у геодезії. 2) Плоска сумка для географічних і топографічних карт. 3) Дощечка або папка, де укріплюються розграфлений папір і компас при окомірній зйомці. 4) Підлога сцени в театрі з окремих зйомних щитів, що дає змогу змінювати рельєф сцени.

ПЛАНШИР (англ. planksheer) – заокруглений брус, що проходить по верхньому краю борту шлюпки або поверх сталевого фальшборту у великих суден.

ПЛАСИРУВАТИ (від англ. place – класти, розміщувати) – спрямовувати м’яч під час гри в теніс або пінг-понг у бажане місце майданчика (стола) суперника.

...ПЛАСТ (від грец. πλαστός – утворений, виліплений) – у складних словах означає «утворений з чого-небудь», напр. лейкопласти, хлоропласти.

ПЛАСТИДИ (від грец. πλαστός – виліплений) – особливі безбарвні або забарвлені тільця (органоїди) в цитоплазмі більшості рослин (хромопласти, хлоропласти, лейкопласти). В них відбуваються процеси біосинтезу, нагромаджуються вітаміни, ферменти, крохмаль тощо.

ПЛАСТИК (англ. plastic, від грец. πλαστικός – пластичний) – те саме, що й пластмаса.

ПЛАСТИКА (від грец. πλαστική – скульптура) – 1) Мистецтво ліплення, створення скульптурних зображень. 2) Естетична виразність, гармонійність рухів тіла і поз.

ПЛАСТИКАТ – один з видів пластмаси, пластифікований каучук.

ПЛАСТИКАЦІЯ – механічна й термічна обробка каучуку, внаслідок якої підвищується його пластичність.

ПЛАСТИЛІН (італ. plastilina, від грец. πλάσσω – ліплю) – пластична різноколірна маса з глини й деяких домішок для ліплення скульптурних ескізів, невеликих моделей.

ПЛАСТИР (від грец. εμπλαστρον – мазь, пластир) – 1) Лікувальний засіб для зовнішнього застосування. Має вигляд маси, яка щільно пристає до шкіри. Містить різні лікарські речовини. Один з видів П. – лейкопластир. 2) Тимчасова наклейка на пробоїну в судні.

ПЛАСТИЧНИЙ (грец. πλαστικός) – 1) Здатний набирати й зберігати надану форму (про матеріал). 2) Гнучкий, виразний (про форми, рухи людини); п-е мистецтво – скульптура, мистецтво танцю. 3) П-а маса – див. Пластмаса. 4) П-і операції – хірургічні операції з метою усунення недоліків форми або ушкоджень, переважно обличчя. 5) П-а деформація – деформація, що не зникає після зняття навантаження.

ПЛАСТИЧНІСТЬ – 1) Властивість твердих тіл під впливом зовнішніх сил змінювати, не руйнуючись, свою форму й розміри і зберігати залишкову деформацію після усунення діючих навантажень. 2) Гармонійна узгодженість руху і поз у танці. 3) Художня виразність об’ємних форм у скульптурі чи зображенні на площині. 4) Здатність формувальної суміші давати чіткий відбиток ливарної моделі.

ПЛАСТМАСА [пласт (ична) і маса] – матеріал, створений на основі природних та синтетичних високомолекулярних сполук. Застосовують для виготовлення технічних виробів і предметів широкого вжитку. Інша назва – пластик.

ПЛАСТОГАМІЯ (від грец. πλαστός – виліплений і ...гамія) – об’єднання одноклітинних особин шляхом злиття цитоплазми.

ПЛАСТОН – сукупність спадкових структурних елементів (плазмогенів), що містяться в пластидах і є фактором передачі спадковості через цитоплазму.

ПЛАСТРОН (франц. plastron, від італ. piastrone – нагрудник) – туго накрохмалена погрудна частина верхньої чоловічої сорочки (під відкритим жилетом при фраці чи смокінгу).

ПЛАТАН (грец. πλάτανος, від πλατύς – широкий) – рід рослин родини платанових. Широколисті дерева. Поширені у Північній Америці, Південно-Східній Європі й Малій Азії. Деревина платана йде на виготовлення меблів.

ПЛАТИКЕФАЛІЯ – див. Платицефалія.

ПЛАТИНА (ісп. platina, від plata – срібло) – хімічний елемент, символ Pt, ат. н. 78; блискучий сірувато-білий пластичний метал. Трапляється у самородному вигляді. Застосовують для виготовлення хімічного посуду в електротехніці, ювелірній справі, як каталізатор.

ПЛАТИНІТ – нікелевий сплав, замінник платини в електровакуумних пристроях.

ПЛАТИФІЛІН (від грец. πλατύς – широкий і φύλλον – листок) – лікарський препарат; судинорозширювальний і болезаспокійливий засіб. Від латинізованої назви хрестовниці широколистої, з якої його одержують.

ПЛАТИЦЕФАЛІЯ, ПЛАТИКЕФАЛІЯ (від грец. πλατύς – плоский і ...цефалія) – плоскоголовість; малий розвиток черепа у висоту.

ПЛАТІОПСИ (від грец. πλατύς – широкий, плоский і ώψ – обличчя) – викопні земноводяні з групи лабіринтодонтів. Відомі з палеозою.

ПЛАТО (франц, plateau, від plat – плоский) – 1) Підвищена рівнина з плескатою або слабохвилястою поверхнею, відмежована від навколишніх просторів уступами. 2) Піднос без бортів, підставка.

ПЛАТОНІЗМ – 1) Вчення давньогрецького філософа 5-4 ст. до н. е. Платона (звідси й назва), засновника об’єктивного ідеалізму. Платон розвинув теорію про наявність нетілесних вічних форм речей (він називав їх «образами» або «ідеями»), що разом з «матерією» породжують почуттєвий світ. 2) Ідеалістичний напрям античної філософії, що грунтувався на вченні Платона. 3) Переносно – ідеалізм («лінія Платона»).

ПЛАТОНІЧНИЙ – 1) Той, що стосується платонізму. 2) Переносно – ідеальний, духовний, заснований на суто духовному потягові (напр., п-е кохання).

ПЛАТФОРМА (франц. plate-forme, букв. – плоска форма) – 1) Поміст, майданчик на залізничній станції, пункті зупинки поїзда тощо. 2) Невелика залізнична станція, полустанок. 3) Вантажний вагон з низькими бортами. 4) Велика, відносно стійка ділянка земної кори, що складається з давніх кристалічних порід, перекритих зверху шаром осадочних та вулканічних порід різної товщини. 5) Політична програма, вимоги, висунуті якоюсь партією, угрупованням, організацією.

ПЛАФОН (від франц. plafond – стеля) – 1) Твір монументально-декоративного мистецтва, що прикрашає перекриття приміщення. 2) Електричний світильник у формі півкулі, укріплений на стелі.

ПЛАЦ (нім. Platz, з франц. place, від грец. πλατεία – вулиця) – площа для військових стройових занять, оглядів і парадів.

ПЛАЦДАРМ (франц. place d’armes, букв. – місце для збору війська) – 1) Територія, що використовується будь-якою державою при підготовці нападу на іншу державу, як база для розгортання воєнних дій. 2) Район, що утримується наступаючими військами на протилежному березі під час форсування водної перешкоди, а також район морського узбережжя, захоплений передовими загонами, коли здійснювалась морська десантна операція.

ПЛАЦЕНТА (від лат. placenta – пиріг) – 1) Орган зв’язку зародка з організмом матері. Властивий вищим ссавцям і людині, а також деяким безхребетним (окремим членистоногим), деяким рибам, окремим сумчастим. Інша назва – дитяче місце. 2) У рослин – вирости тканини, на яких прикріплюються насінні зачатки в зав’язі квіткових рослин, спорангії у папоротників.

ПЛАЦКАРТА (нім. Platzkarte, від Platz – місце і Karte – квиток) – додаток до проїзного документа, що дає право пасажирові зайняти певне місце у вагоні, каюті, автобусі тощо.

ПЛАШКОУТ (голл. platschuit, від plat – плоский і schuit – човен) – плоскодонне безпалубне судно для перевезення вантажів, наведення наплавних мостів тощо.

ПЛЕБЕЇ, ПЛЕБС (лат. plebejus – простонародний, від plebs – чернь, натовп) – 1) Один із станів вільного населення в Стародавньому Римі; з 3-2 ст. до н. е. – повноправні громадяни незнатного походження. 2) За середньовіччя й пізніше – широкі верстви міської бідноти.

ПЛЕБІСЦИТ (лат. plebiscitum, букв. – рішення народу) – 1) В Стародавньому Римі рішення плебейських народних зборів. 2) Опит населення, всенародне голосування з найважливіших питань державного життя, референдум.

ПЛЕВРА (від грец. πλευρά – ребро, бік) – вкрита одношаровим плоским епітелієм сполучнотканинна оболонка, що у людини і ссавців укриває легені та внутрішню поверхню грудної клітки.

ПЛЕВРИТ – запалення плеври у людини й тварин. Виникає внаслідок захворювань легень, гострого ревматизму тощо.

ПЛЕВРОПНЕВМОНІЯ (від плевра і пневмонія) – одночасне запалення легень і плеври.

ПЛЕД (англ. plaid) – велика вовняна, звичайно картата, хустка, покривало. Спершу одяг у шотландських горців.

ПЛЕЗІАНТРОП (від грец. πλησίος – близький і ...антроп) – викопна людиноподібна мавпа, близька до австралопітека; рештки П. знайдено в Південній Африці.

ПЛЕЗІОЗАВРИ (від грец. πλησίος – близький і ...завр) – підряд викопних морських хижих плазунів. Відомі з мезозою.

ПЛЕЙБОЙ (англ. playboy, від play – гра і boy – хлопець) – у буржуазному суспільстві багатий молодик, що займається лише спортом, розважається і залицяється до жінок.

ПЛЕЙОТРОПІЯ (від грец. ηλεϊον – більше і ...тропія) – вплив одного спадкового фактора (гена) на розвиток кількох ознак організму.

ПЛЕЙСТОСЕЙСТИ (від грец. πλείστος – найбільший і σειστός – струшений) – ізолінії землетрусів найбільшої сили.

ПЛЕЙСТОЦЕН, ПЛЕЙСТОЦЕНОВА ЕПОХА (від грец. πλείστος – найбільший і ...цен) – перша епоха антропогену.

ПЛЕКСИГЛАС (нім. Plexiglas, від лат. plexus – переплетений і нім. Glas – скло) – органічне прозоре скло, що його застосовують для засклення літаків, автомобілів тощо.

ПЛЕКТР (грец. πλήκτρον) – пластинка для гри на щипкових музичних інструментах.

ПЛЕНАРНИЙ (від лат. plenarius – повний) – повний, загальний, за участю всього складу якоїсь організації (про збори). Див. Пленум.

ПЛЕНЕР (франц. pleine aire, букв. – вільне повітря) – живопис на відкритому повітрі, що відтворює кольорове багатство природи, сонячне освітлення й повітряне середовище.

ПЛЕНЕРИЗМ – один з напрямів раннього імпресіонізму, що пропагував живопис на пленері.

ПЛЕНУМ (від лат. plenum – повне) – збори, засідання членів виборного керівного органу партійної, профспілкової, громадської, державної або міжнародної організації в повному складі.

ПЛЕОНАЗМ (від грец. πλεονασμός – надмірність, перебільшення) – багатослів’я; стилістичний зворот мови з однозначними словами, які нібито зайві, а насправді є компонентом художнього засобу (нагнітання почуттів, підкреслення чи перебільшення чогось тощо).

ПЛЕОХРОЇЗМ (від грец. πλέον – більше і χρως – колір) – те саме, що й дихроїзм.

ПЛЕРЕЗИ (франц. pleureuses, від pleurer – плакати) – 1) Білі нашивки на траурному жіночому платті. 2) Страусові пера для жіночих капелюшків.

ПЛЕСИМЕТР (від грец. πλήσσω – стукаю і ...метр) – тонка металева чи з іншого матеріалу пластинка. Застосовують при дослідженні внутрішніх органів людини методом вистукування (перкусії).

ПЛЕТИЗМОГРАФІЯ (від грец. πληθυσμός – збільшення і ...графія) – метод графічної реєстрації змін об’єму окремих частин організму і органів людини та тварин залежно від стану їх кровонаповнення. Здійснюється за допомогою плетизмографа.

ПЛЕТОРА (від грец. πληθωρη – переповнення) – збільшення загальної маси крові, що відбувається при деяких захворюваннях.

ПЛЕЯДА [від грец. Πλειάς (Πλειάδος)] – 1) Група визначних діячів у якійсь галузі, об’єднана спільністю поглядів, завдань, спрямування. 2) Група всіх ізотопів даного хімічного елемента.

ПЛЕЯДИ (грец. Πλειάδες) – 1) В давньогрецькій міфології 7 сестер, що їх після смерті Зевс переніс на небо як сузір’я. 2) Зоряне скупчення в сузір’ї Тельця.

ПЛІКАТИВНИЙ (лат. plicatilis, від рlісо – складаю, згортаю) – складчастий; п-і дислокації – порушення в заляганні верств гірських порід, що не супроводяться розривом їх суцільності.

ПЛІМУТРОК (англ. Plymouth Rock) – порода курей м’ясного напряму. Від назви північноамериканського м. Плімута.

ПЛІНТ (від грец. πλίνθος – цеглина, плитка) – 1) архіт. Квадратна плита, нижня частина бази колони або стовпа. 2) спорт. Гімнастичний дерев’яний прилад у формі зрізаної піраміди.

ПЛІНТУС (від грец. πλίνθος – плитка) – вузька профільована планка, що закриває щілину між стіною й підлогою.

ПЛІОЦЕН, ПЛІОЦЕНОВА ЕПОХА (від грец. πλείων – найдовший, найбільший і ...цен) – остання епоха неогену.

ПЛІСЕ (франц. plisse, від plisser – робити складки) – дрібні нестрочені складки на тканині (переважно жіночого вбрання), найчастіше загладжувані машинним способом.

ПЛОМБА (нім. Plombe, від лат. plumbum – свинець) – 1) Шматочок свинцю або іншого пластичного матеріалу з відбитком печатки, що його навішують на замкнені двері, прилади, апарати, товари тощо. 2) Щільна тверднуча маса, якою заповнюють порожнину в хворому зубі, кістці тощо.

ПЛОМБІР (франц. plombieres) – сорт вершкового морозива. Від назви французького м. Пломб’є.

ПЛУНЖЕР (англ. plunger, від plunge – пірнати) – тип поршня (видовжений циліндр) у насосах та інших пристроях.

ПЛУТОКРАТ (від грец. πλούτος – багатство і ...крат) – людина, яка користується впливом, політичною владою завдяки своєму багатству.

ПЛУТОКРАТІЯ (грец. πλουτοκρατία, від πλούτος – багатство і κράτος – влада) – 1) Панування багатіїв; політичний лад, за якого влада належить найбагатшим представникам пануючого класу. 2) Купка найбагатших представників пануючого класу.

ПЛУТОН (грец. Πλούτων) – 1) У давньогрецькій міфології бог земних надр. 2) Дев’ята за віддаленням від Сонця планета.

ПЛУТОНІЗМ – напрям у геології, послідовники якого вважали, що провідна роль у геологічних процесах належить внутрішньому вогню Землі; був поширений в кінці 18 – на початку 19 ст. Від імені давньогрецького бога Плутона.

ПЛУТОНІЙ – радіоактивний хімічний елемент, символ Pu, ат. н. 94; сріблясто-білий метал, належить до актиноїдів; дуже отруйний. Ізотоп Pu ²³⁹ застосовують у ядерній енергетиці як пальне. Від назви планети Плутон.

ПЛЮВІАЛЬНИЙ (від лат. pluvialis – дощовий) – той, що належить до дощу або взагалі до опадів (напр., п. період).

ПЛЮВІОГРАФ (від лат. pluvia – дощ і ...граф) – прилад для вимірювання і автоматичної реєстрації кількості рідких опадів, їх тривалості та інтенсивності.

ПЛЮВІОЗ (від лат. pluviosus – дощовий) – п’ятий місяць (з 20–21 січня по 18–19 лютого) французького республіканського календаря, запровадженого Конвентом у 1793 р.

ПЛЮМАЖ (франц. plumage, від plume – перо) – 1) Прикраса з пір’я чи кінського волосу на формених головних уборах у деяких іноземних арміях. 2) Прикраса на головах коней (під час процесій і циркових вистав). 3) Оздоба для жіночого капелюшка. Інша назва – султан.

ПЛЮР (від франц. pelure – шкірка плода) – прозорий перебивний папір для нанесення обрису на літографський камінь.

ПЛЮРАЛІЗМ (від лат. pluralis – множинний) – переважно ідеалістична філософська концепція, за якою все існуюче складається з множини самостійних, рівнозначних сутностей, що не зводяться до єдиного начала. Протилежне – монізм. Визнання множинності істин.

ПЛЮРАЛЬНИЙ (лат. pluralis) – множинний; п. вотум – у деяких буржуазних країнах право виборця користуватися на виборах кількома голосами, відповідно до цензу (майнового, освітнього тощо); створює нерівність голосів в інтересах буржуазії.

ПЛЮС (від лат. plus – більше) – 1) Знак (+), яким позначають дію додавання й додатні числа. 2) Переносно – перевага, вигода.

ПЛЮСКВАМПЕРФЕКТ (лат. plusquamperfectum, букв. – більше, ніж закінчене) – дієслівна форма минулого часу, яка трапляється в багатьох мовах і виражає дію, що передувала іншій минулій дії. Залишки форм давноминулого часу збереглися в українській мові, напр.: «Віл щось почав був говорить, да судді річ його з починку перебили» (Є. Гребінка).

ПЛЮШ (франц. peluche, нім. Plüsch, від лат. pilus – волос) – шовкова, вовняна або бавовняна тканина з довшим ворсом, ніж в оксамиті.

ПЛЯЖ (франц. plage – узмор’я) – зручна для купання прибережна смуга моря, озера, річки.

ПНЕВМАТИЧНИЙ (від грец. πνευματικός – повітряний) – той, що діє за допомогою стиснутого повітря, використовує його; п-а машина – машина, що приводиться в дію стиснутим повітрям; п. транспорт – переміщення матеріалів і вантажів трубами, де стискують або розріджують повітря; п-а шина – надута повітрям шина.

ПНЕВМАТОЛІЗ [від грец. πνεύμα (πνεύματος) – подув, вітер і ...ліз] – процес утворення мінералів внаслідок дії на гірські породи летких речовин та газів, що їх виділяє магма.

ПНЕВМЕРКАТОР [від пнев (матичний) і нім. merken – відмічати] – апарат для дистанційного визначення рівня рідини в котлах, цистернах, відсіках суден тощо.

ПНЕВМОАВТОМАТИКА (від грец. πνεϋμα – подув, подих і автоматика) – напрям в автоматиці, пов’язаний з використанням стиснутого повітря як робочого середовища.

ПНЕВМОГРАМА (від грец. πνεΰμων – легеня і ...грама) – крива запису дихальних рухів, накреслена за допомогою приладу пневмографа.

ПНЕВМОЕКТОМІЯ (від грец. πνενμων – легеня і έκτομή – виріз) – повне видалення однієї легені при деяких захворюваннях (злоякісній пухлині, бронхоектазії тощо).

ПНЕВМОЕНЦЕФАЛОГРАФІЯ (від грец. πνεύμα – подув і енцефалографія) – енцефалографія з введенням повітря в шлуночки головного мозку.

ПНЕВМОКОКИ, ПНЕЙМОКОКИ (від грец. πνεύμων – легеня і коки) – бактерії з роду диплококів. Спричинюють у людини крупозне запалення легенів та деякі інші захворювання.

ПНЕВМОКОНІОЗИ (від грец. πνεύμων – легеня і κονία – пил) – захворювання легень, що виникають внаслідок тривалого вдихання запиленого повітря.

ПНЕВМОНІКА (від грец. πνεύμα – подув, вітер) – напрям у пневмоавтоматиці, пов’язаний з використанням ефектів, що виникають при безпосередній взаємодії струмин повітря або газу.

ПНЕВМОНІЯ (грец. πνευμονία, від πνεΰμων – легеня) – запалення легеневої тканини. Спричинюється головним чином мікроорганізмами, зокрема пневмококом. Інша назва – запалення легень.

ПНЕВМОСКЛЕРОЗ (від грец. πνεύμων – легеня і склероз) – розрощення сполучної тканини легень у людини й тварин. Може бути наслідком перенесення бісинозу, пневмонії тощо.

ПНЕВМОТОРАКС (від грец. πνεύμων – легеня і торакс) – скупчення повітря в плевральній порожнині людини й тварин. Штучний П. застосовують з лікувальною метою при туберкульозі легень.

ПОГОНОФОРИ (від грец. πωγωνοφόρος – бородатий) – тип морських безхребетних тварин групи вторинноротих. Поширені в різних районах Світового океану.

ПОДАГРА [грец. ποδάγρα, від πους (ποδός) – нога і άγρα – жертва, здобич] – захворювання людини і тварин, яке виникає в результаті порушення обміну речовин і характеризується відкладанням солей сечової кислоти, зокрема в суглобах.

ПОДЕСТА (італ. podesta, від лат. potestas – влада) – 1) Найвища адміністративна особа (глава виконавчої і судової влади) в багатьох містах-республіках Італії 12–16 ст. 2) В містах фашистської Італії найвища адміністративна посада (існувала в 1926 – 46 pp.).

...ПОДИ, ...ПОДІЇ [від грец. πούς (ποδός) – нога, πόδιον – ніжка] – у складних словах відповідає поняттям «кінцівка», «орган пересування», напр. ризоподи, псевдоподії.

ПОДІУМ, ПОДІЙ (лат. podium, з грец. πόδιον – поміст, підвищення) – 1) У давньоримській архітектурі – підвищення в цирку або амфітеатрі для привілейованих глядачів; фундамент храму зі сходами на торцевому боці. 2) У скульпторів, художників – підвищення для натури.

ПОЕЗІЯ (від грец. ποίησις – творення, творчість) – 1) Мистецтво слова, що художніми образами впливає на уяву й почуття читача; літературний жанр. 2) У вузькому значенні – віршована, ритмічно побудована мова (на відміну від прози). 3) Всі віршовані твори якогось автора, народу, епохи. 4) Переносно – чарівність, привабливість.

ПОЕТ (від грец. ποιητής – творець, автор) – письменник, що працює в жанрі поезії, автор віршованих творів.

ПОЕТИЗАЦІЯ (франц. poétisation) – змалювання будь-чого поетичними засобами, з піднесенням, ідеалізацією.

ПОЕТИКА (від грец. ποιητική – майстерність творення) – 1) Наука про художню літературу, теорія літератури. 2) Теорія поезії (композиція, образність мови, ритміка, римування тощо). 3) Система художніх принципів того чи іншого літературного напряму або окремого поета.

ПОЕТИЧНИЙ (від грец. ποιητικός – творчий, здатний творити) – 1) Той, що належить до поезії, пройнятий поезією. 2) Той, що виражає або має творче обдарування. 3) Переносно – чудовий, витончений, піднесений.

ПОЗА (франц. pose, від poser – класти, ставити) – 1) Надана тілу постава умисно чи мимовільно. 2) Частина танцювального руху. 3) Переносно – хизування, нещира поведінка.

ПОЗЕР (франц. poseur) – нещира людина, що піклується про зовнішній ефект своєї поведінки і своїх промов, любить прибирати позу.

ПОЗИТИВ (франц. positif, від лат. posit ivus – умовний) – 1) Фотографічне зображення (відбиток з негатива), де світлі та темні місця й кольори розподіляються так само, як у дійсності. 2) Фото- або кіноплівка, фотопластинка з таким зображенням.

ПОЗИТИВІЗМ (франц. positivisme, від лат. positivus – умовний позитивний) – суб’єктивно-ідеалістична течія в буржуазній філософії, представники якої проголошують єдиним джерелом істинного знання емпіричні дані і заперечують пізнавальну цінність філософських знань, теоретичного мислення в цілому. Виник у 30-х pp. 19 ст. у Франції. Сучасною формою П. є неопозитивізм.

ПОЗИТИВНИЙ (лат. positivus) – 1) Заснований на досвіді, фактах, реальний. Протилежне – негативний. 2) матем. Додатний, більший від нуля. 3) Той, що стосується позитиву. 4) Сприятливий, схвальний; ствердний. 5) П-а філософія – див. Позитивізм.

ПОЗИТРОН [пози (тивний і елек) трон] – елементарна позитивно заряджена частинка, маса й величина електричного заряду якої такі самі, як і електрона.

ПОЗИТРОНІЙ – короткоіснуюча (від 10^-10 до 10^-7сек) система з позитрона й електрона, подібна до атома водню (протію), в якій роль протона відіграє позитрон.

ПОЗИЦІЙНИЙ – пов’язаний з позицією; п-а війна – система ведення військових дій, в якій переважає малорухлива боротьба зі зміцнених і розвинутих углиб фортифікаційних споруд; п-а система – система числення, заснована на тому, що одна й та сама цифра набуває різних числових значень залежно від її місця в запису чисел; п-а боротьба (у шахах, шашках) – боротьба суперників за краще, активніше розташування фігур на дошці.

ПОЗИЦІЯ (лат. positio, від pono – розміщую, ставлю) – 1) Положення, розташування. 2) Точка зору па те чи інше питання, що визначає характер дій, поведінки. 3) Місце розташування військ і бойових засобів у бою. 4) В музиці – положення рук при грі на музичних інструментах. 5) У фехтуванні – зумовлене положення озброєної руки і зброї. 6) В балеті – основне положення рук і ніг. 7) Розміщення фігур у грі в шахи.

ПОЗУВАТИ (франц. poser) – 1) Правити за модель художнику або бути об’єктом для кінофотознімання, набравши певної пози. 2) Переносно – поводитись нещиро, хизуватися, дбати про зовнішній ефект своєї поведінки тощо.

ПОЗУМЕНТ (нім. Posament, з франц. passement, від ісп. pasamano – тасьма) – те саме, що й галун.

ПОЙКІЛОТЕРМНИЙ (від грец. ποικίλος – змінний і ...термний) – змінний щодо тепла; п-і тварини – тварини, температура тіла яких змінюється залежно від температури зовнішнього середовища (безхребетні, круглороті, риби, земноводяні й плазуни). Інша назва – холоднокровні тварини.

ПОЙКІЛОЦИТОЗ (від грец. ποικίλος – змінний і ...цитоз) – зміна форми червоних кров’яних тілець (еритроцитів).

ПОЙНТЕР (англ. pointer, від point – вказувати напрям) – порода гладкошерстих мисливських собак.

ПОЛЕМІЗУВАТИ (франц. polemiser, від грец. πολεμίξω – воюю) – вести полеміку, сперечатися.

ПОЛЕМІКА (від грец. πολεμική – військова майстерність) – дискусія в пресі, на диспуті, на зборах, зіткнення різних поглядів під час обговорення будь-яких питань.

ПОЛЕМІСТ (від грец. πολεμιστής – воїн) – любитель, учасник полеміки, суперечник.

ПОЛЕМІЧНИЙ (від грец. πολεμικός – войовничий) – 1) Той, що стосується полеміки; містить полеміку. 2) П-а література – твори українських, польських і білоруських письменників, що складалися з 2-ї половини 16 ст. і були спрямовані проти Ватікану, унії, засилля єзуїтів, а також проти вищого духівництва православної церкви.

ПОЛІ... (від грец. πολΰς – численний) – у складних словах відповідає поняттям «численний», «багато».

ПОЛІАГРЕГАТНИЙ (від полі... і агрегат) – той, що складається з речовин, які перебувають у різних агрегатних станах.

ПОЛІАКРИЛАТИ – високомолекулярні сполуки, продукти полімеризації акрилової кислоти або її похідних. З П. виготовляють плівки, клеї, лаки тощо.

ПОЛІАКРИЛОНІТРИЛ (від полі... і акрилонітрил) – високомолекулярна сполука, продукт полімеризації акрилонітрилу. Застосовують переважно для виробництва волокон.

ПОЛІАМІДИ (від полі... і аміди) – високомолекулярні сполуки, в яких містяться амідні групи (—CONH—). З П. виготовляють волокна, плівки, клеї тощо.

ПОЛІАНДРІЯ (від полі... та ...андрія) – одна з форм групового шлюбу; багатомужжя. Існувала у деяких етнографічних груп Тібету, Південної Америки.

ПОЛІАРТРИТ (від полі... і артрит) – захворювання суглобів у людини й тварин: одночасне ураження кількох суглобів або послідовне поширення загального процесу з одного суглоба на інші. Причиною можуть бути ревматизм, інфекційні захворювання, порушення обміну речовин.

ПОЛІБАЗИТ (від полі... і грец. βάσις – основа) – мінерал класу сульфосолей, сірувато-чорного кольору. Руда срібла.

ПОЛІБУТАДІЄН (від полі... та бутадієн) – високомолекулярна сполука, продукт полімеризації бутадієну. Застосовують для виробництва гумових виробів.

ПОЛІВІНІЛАЦЕТАТ (від полі... і вінілацетат) – високомолекулярна сполука, продукт полімеризації вінілацетату. Застосовують у виробництві пластмас, лаків, клеїв тощо.

ПОЛІВІНІЛХЛОРИД (від полі... і вінілхлорид) – високомолекулярна сполука, продукт полімеризації вінілхлориду. Застосовують для виготовлення труб, кранів, вентилів, хімічної апаратури, як ізоляційний матеріал тощо.

ПОЛІВІТАМІНИ (від полі... і вітаміни) – лікарський препарат, що містить суміш багатьох вітамінів.

ПОЛІГАМІЯ (від полі... і ...гамія) – 1) Багатошлюбність. 2) біол. У тварин – запліднення самцем кількох самок за період розмноження. У рослин – наявність у одного й того самого виду одночасно дво- і одностатевих квіток, що розвиваються на одній або на різних особинах.

ПОЛІГЕНІЗМ (від полі... і грец. γένος – рід, походження) – реакційна антинаукова теорія в антропології про походження людських рас від різних видів і родів мавп у різних місцях землі незалежно одна від одної. Використовується ідеологами імперіалізму для обгрунтування расизму.

ПОЛІГІБРИД (від полі... і гібрид) – гібрид, одержаний від схрещування організмів, які відрізняються одночасно один від одного багатьма ознаками.

ПОЛІГІМНІЯ (лат. Polyhymnia з грец. Πολύμνία, «Багата на гімни») – в давньогрецькій міфології одна з дев’яти муз, покровителька танців і пантоміми.

ПОЛІГІНІЯ (від полі... і ...гінія) – багатожонство; одна з історичних форм шлюбу, характерна здебільшого для патріархату.

ПОЛІГЛАНДУЛЯРНИЙ (від полі... і лат. glandula – залоза) – багатозалозистий; термін додається до захворювань, які спричинюються розладом діяльності кількох залоз внутрішньої секреції.

ПОЛІГЛОТ (від грец. πολυγλωττος – багатомовний) – особа, яка володіє багатьма мовами.

ПОЛІГОН (від грец. πολύγωνος – багатокутний) – 1) В математиці – многокутник. 2) Військовий П. – ділянка місцевості, обладнана для проведення навчальних стрільб, випробування озброєння й техніки, а також для навчальних занять військ. 3) Будівельний П. – відкритий майданчик, обладнаний для виготовлення збірних будівельних конструкцій, переважно залізобетонних. 4) Автомобільний П. (автополігон) – ділянка місцевості для випробування автомобілів, мотоциклів, бульдозерів тощо, а також для швидкісних автомобільних змагань.

ПОЛІГОНАЛЬНИЙ (грец. πολύγωνος) – многокутний.

ПОЛІГОНОМЕТРІЯ (від полі..., грец. γωνία – кут і ...метрія) – один з методів геодезичних робіт, вимірювання на місцевості довжин, послідовно пов’язаних між собою прямих ліній і горизонтальних кутів між ними.

ПОЛІГРАФ (від полі... і ...граф) – багатоканальний осцилограф, який проводить одночасний запис показників кров’яного тиску, дихання, рухових реакцій, а також робить електрокардіограму тощо.

ПОЛІГРАФІЯ (від полі... і ...графія) – 1) Галузь техніки, пов’язана з виготовленням друкованої продукції. 2) Поліграфічна промисловість.

ПОЛІДАКТИЛІЯ (від грец. πολυδάκτυλος – багатопалий) – природжена вада розвитку людини, ссавців і птахів. Полягає в утворенні додаткових пальців. Інша назва – бататопалість.

ПОЛІДИПСІЯ (від грец. πολυδίψιος – спраглий, безводний) – хвороблива спрага і пов’язане з нею вживання надмірної кількості води.

ПОЛІЕДР (від грец. πολύεδρος – багатосторонній) – многогранник, тобто поверхня, складена із скінченного числа плоских многокутників (напр., куб, паралелепіпед, призма тощо).

ПОЛІЕКРАН (від полі... і екран) – кіновидовище, яке показують одночасно на кількох (трьох або більше) екранах, розташованих поблизу один від одного. Програма для П. складається з кількох фільмів на одну тему, пов’язаних єдиною композицією і спільною фонограмою, звичайно стереофонічною.

ПОЛІЕЛЕКТРОЛІТИ (від полі... і електроліти) – високомолекулярні сполуки, до складу макромолекул яких входять групи, здатні до іонізації в розчині. До П. належать білки, нуклеїнові кислоти тощо.

ПОЛІЕМБРІОНІЯ (від полі... і ембріон) – 1) У тварин і людини – розвиток з однієї яйцеклітини кількох зародків. 2) У рослин – розвиток в одній насінині кількох зародків.

ПОЛІЕСТ, ПОЛІЕТИЛЕНСТАЛЬ – біматеріал, склеєний із сталі і поліетилену. Застосовують замість матеріалів, стійких проти корозії.

ПОЛІЕТИЛЕН (від полі... і етилен) – високомолекулярна сполука, продукт полімеризації етилену. Використовують як електроізоляційний матеріал, у виробництві пластмас, плівок, труб тощо.

ПОЛІЕТИЛЕНСТАЛЬ – див. Поліест.

ПОЛІЕФІРИ (від полі... та ефіри) – високомолекулярні сполуки, продукти поліконденсації багатоосновних кислот або їх ангідридів з багатоатомними спиртами. Застосовують для виготовлення пластмас, каучуків, волокон, лаків тощо.

ПОЛІІЗОБУТИЛЕН (від полі... та ізобутилен) – високомолекулярна сполука, продукт полімеризації ізобутилену. Застосовують як електроізоляційний і антикорозійний матеріал.

ПОЛІІЗОПРЕН (від полі... та ізопреин) – високомолекулярна сполука, продукт полімеризації ізопрену. За властивостями П. подібний до натурального каучуку. Застосовують для виробництва автомобільних шин.

ПОЛІКАРПІЧНИЙ (від полі... і грец. καρπός – плід) – багатоплідний; п-і рослини – багаторічні квіткові рослини, які цвітуть і плодоносять багато разів у своєму житті (яблуня, груша, дуб, береза тощо).

ПОЛІКЛІНІКА (від грец. πόλις – місто і клініка) – лікувальний заклад, призначений для подання спеціалізованої медичної допомоги хворим як у самій П., так і вдома.

ПОЛІКОНДЕНСАЦІЯ (від полі... і конденсація) – утворення високомолекулярних сполук (полімерів) з низькомолекулярних (мономерів) з одночасним відщепленням простих речовин, напр. води, аміаку, хлористого водню тощо.

ПОЛІКРИСТАЛ (від полі... і кристал) – тверде тіло, що складається з великої кількості дрібних, здебільшого безладно розташованих кристалів. До П. належать метали, гірські породи.

ПОЛІКСЕН (від полі... і грец. ξένος – чужий) – мінерал класу самородних металів, від срібло-білого до сталево-сірого кольору. Використовують у хімічній та електротехнічній промисловості, ювелірній справі, медицині.

ПОЛІМАСТІЯ (від полі... і грец. μαστός – груди) – вада розвитку у людини, яка полягає в наявності додаткових молочних (грудних) залоз.

ПОЛІМЕНТ (франц. poliment, від polir – лощити, полірувати) – речовина (суміш графіту, тонкої глини, воску), застосовувана для золочення виробів з деревини й гіпсу.

ПОЛІМЕРАНАЛОГИ (від полімери і аналог) – високомолекулярні сполуки, в яких при хімічному перетворенні не відбувається зміни ступеня полімеризації або структури основного ланцюга.

ПОЛІМЕРГОМОЛОГИ (від полімери і грец. ομόλογος – встановлений, відповідний) – високомолекулярні сполуки, макромолекули яких побудовані з однакових повторюваних груп атомів (елементарних ланцюгів) і відрізняються ступенем полімеризації.

ПОЛІМЕРИ (від грец. πολυμερής – різноманітний) – високомолекулярні сполуки, що мають однаковий з мономерами склад, але відрізняються різною кількістю атомів (елементарними ланцюгами) у молекулі.

ПОЛІМЕРИЗАЦІЯ – утворення високомолекулярних сполук (полімерів) з низькомолекулярних сполук (мономерів). Утворений полімер має такий же елементарний склад, як і вихідна речовина (мономер).

ПОЛІМЕРІЯ (від грец. πολυμέρεια – наявність багатьох елементів, складність) – 1) Багатоскладність, чисельність. 2) Існування двох або більше речовин однакового процентного складу хімічних елементів, але різних за молекулярною масою. 3) Явище взаємодії множинних (полімерних) генів, які впливають на розвиток тієї самої ознаки в одному напрямі.

ПОЛІМЕТАЛЕВИЙ (від полі... і метали) – той, що складається з кількох металів; п-і руди – руди, що містять кілька металів, переважно свинець і цинк, а також мідь, та як домішки золото, срібло.

ПОЛІМЕТИЛЕНИ (від полі... і метилен) – те саме, що й нафтени.

ПОЛІМЕТИЛМЕТАКРИЛАТ (від полі... та метилметакрилат) – високомолекулярна сполука, продукт полімеризації метилового ефіру метакрилової кислоти. Так званий блоковий П. (органічне скло, плексиглас) застосовують для виробництва лінз, побутових речей тощо.

ПОЛІМЕТРІЯ (від грец. πολύμετρος – численний) – 1) Застосування кількох віршованих розмірів у поетичному творі (переважно великому). 2) Одночасне поєднання двох чи кількох різних музичних тактових розмірів.

ПОЛІМОРФІЗМ (від грец. πολύμορφος – різноманітний) – 1) Існування в межах одного виду рослин чи тварин двох (диморфізм) або більше груп особин з різко відмінними ознаками. 2) Здатність мінеральних речовин за різних умов кристалізуватися в різних формах, зберігаючи той самий хімічний склад.

ПОЛІМОРФНИЙ (грец. πολύμορφος) – той, що буває в кількох формах.

ПОЛІНЕВРИТ (від полі... і неврит) – множинне ураження нервів у людини й тварин. Причиною можуть бути інфекційні захворювання, отруєння, діабет, рак тощо.

ПОЛІНОМ (від полі... і ...ном¹) – алгебрична сума скінченного числа одночленів.

ПОЛІНУКЛЕОТИДИ (від полі... і нуклеотиди) – біоорганічні речовини, до складу яких входять десятки, іноді тисячі мононуклеотидів. Містяться в усіх живих клітинах організмів. До П. належать рибонуклеїнові і дезоксирибонуклеїнові кислоти.: Інша назва – нуклеїнові кислоти.

ПОЛІОЕНЦЕФАЛІТ (від грец. πολιός – сірий і εγκέφαλος – головний мозок) – захворювання, що характеризується запаленням та переродженням сірої речовини головного мозку.

ПОЛІОЗИ [від грец. πολύς (πολέος) – численний] – те саме, що й полісахариди.

ПОЛІОКС, ПОЛІЕТИЛЕНОКСИД (від поліетилен і оксиди) – полімер з окису етилену, речовина, яка відзначається серед інших полімерів дуже великою довжиною молекул. Додаючи П. до рідин, прискорюють протікання їх, очищають воду від суспензій тощо.

ПОЛІОЛЕФІНИ (від полі... та олефіни) – високомолекулярні сполуки, продукти полімеризації ненасичених вуглеводів ряду етилену (етилену, пропілену, бутиленів тощо). До П. належать поліетилен, поліпропілен тощо.

ПОЛІОМІЄЛІТ (від грец πολιός – сірий і μυελός – спинний мозок) – гостре інфекційне захворювання, що уражає переважно нервову систему. Хворіють здебільшого діти. Збудник – фільтрівний вірус.

ПОЛІПЕПТИДИ (від полі... і пептиди) – органічні речовини, які складаються з кількох або багатьох залишків амінокислот, з’єднаних між собою пептидними зв’язками. Є проміжним продуктом розщеплення і біосинтезу білків.

ПОЛІПИ (від грец. πολύπους – багатоногий) – 1) Сидячі форми кишечнопорожнинних тварин класів гідроїдних, сцифомедуз і коралів. Живуть головним чином у морях, деякі види прісноводні. 2) Патологічні утвори на слизових оболонках у людини й тварин.

ПОЛІПЛОЇДІЯ (від грец. πολύπλοος – багаторазовий) – збільшення кількості хромосом в ядрах рослинних і тваринних організмів у два і більше разів порівняно з нормою. В природі трапляються головним чином у зонах з крайніми для життя умовами (в Арктиці, пустелях, високогір’ях). П. можна викликати штучно.

ПОЛІПРОПІЛЕН (від полі... і пропілен) – високомолекулярна сполука, продукт полімеризації пропілену. З П. виробляють волокна, плівки, посуд, труби тощо.

ПОЛІС ¹ (грец. πόλις) – місто-держава, що складалася з самого міста і прилеглої до нього території, особлива форма соціально-економічної і політичної організації суспільства, типова для Стародавньої Греції.

ПОЛІС ² (франц. police, від італ. роlizza – розписка, квитанція) – документ, що його видає страхувач (в СРСР – органи Держстраху) страхувальникові на підтвердження укладеного між ними договору страхування.

ПОЛІСАХАРИДИ (від полі... і грец. σάκχαρ – цукор) – складні цукри, вуглеводи, молекули яких складаються з залишків моносахаридів (простих цукрів). До П. належать сахароза, крохмаль, целюлоза тощо. Інша назва – поліози.

ПОЛІСЕМАНТИЧНИЙ (від полі... і грец. σημαντικός – означальний) – мовозн. багатозначний.

ПОЛІСЕМІЯ (від полі... і грец. σήμα – знак) – наявність різних лексичних значень у одного й того самого слова.

ПОЛІСИЛОКСАНИ (від полі... і лат. silicium – кремній і грец. οξύς – кислий) – високомолекулярні сполуки, що містять ланцюги з атомів кремнію й кисню, які чергуються між собою. З П. виготовляють лаки, емалі тощо.

ПОЛІСИНДЕТОН (грец. πολυσύνδετον, від πολύς – численний і σύνδετον – зв’язок) – одна з фігур поетичної мови, яка полягає в повторенні однакових сполучників.

ПОЛІСМЕН (англ. policeman) – назва поліцая в англомовних країнах.

ПОЛІСПАСТ (від грец. πολύσπαστον – складний блок) – вантажопідйомний механізм, який являє собою систему рухомих і нерухомих блоків ¹ (1), що їх огинає канат.

ПОЛІСПЕРМІЯ (від полі... і грец. σπέρμα – насіння) – потрапляння в яйцеклітину при заплідненні кількох сперматозоїдів.

ПОЛІСТИРОЛ (від полі... і стирол) – високомолекулярна сполука, продукт полімеризації стиролу. З П. одержують пластмаси, які застосовують в електротехніці, будівництві, для виготовлення лінз, лаків, плівок тощо.

ПОЛІСУЛЬФІДИ (від полі... і сульфіди) – багатосірчисті метали (сполуки сірки з металами). Застосовують в аналітичній хімії, у виробництві барвників, каучуків тощо.

ПОЛІТЕЇЗМ (від полі... і грец. θεός – бог) – багатобожжя, поклоніння багатьом богам. Протилежне – монотеїзм.

ПОЛІТЕЛІЯ (від. полі... і грец. θήλη – сосок) – збільшена кількість сосків молочної залози у людини. П. є вадою розвитку.

ПОЛІТЕМАТИЗМ (від полі... і грец. θεματισμός – положення) – принцип музичної композиції, що полягає в побудові твору з двох або більше тем, протиставлених або зіставлених у процесі музичного розвитку.

ПОЛІТЕХНІКУМ (від полі... і технікум) – в СРСР середній технічний навчальний заклад, що має відділення з різних спеціальностей.

ПОЛІТЕХНІЧНИЙ (від полі... і техніка) – пов’язаний з вивченням і застосуванням різних галузей техніки; п-е навчання – система шкільного навчання, яка знайомить у теорії і на практиці з усіма головними галузями виробництва і поєднується з трудовим вихованням і професійною орієнтацією учнів.

ПОЛІТИКА (від грец. πολιτικά – державна діяльність) – цілі й завдання, що їх ставлять суспільні класи в боротьбі за свої інтереси; методи і засоби досягнення цих цілей і завдань, а також діяльність органів державної влади й державного управління, яка відображає суспільний лад і економічну структуру країни. В. І. Ленін називав П. концентрованим виразом економіки. П. виражає відносини між класами і націями всередині країни (внутрішня П.) і на міжнародній арені (зовнішня П.).

ПОЛІТИКАН – у капіталістичних країнах ділок, який займається політикою з метою особистої вигоди; безпринципний політичний діяч.

ПОЛІТИКАНСТВО – безпринципність, інтриганство, не гребування ніякими засобами в політиці, характерні для багатьох буржуазних політичних діячів.

ПОЛІТИПАЖ (франц. polytypage, від грец. πολύς – численний і τΰπος – відбиток) – друкарська форма для виготовлення книжкових і журнальних прикрас (заставок, кінцівок тощо).

ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ, ПОЛІТЕКОНОМІЯ – наука про виробничі (економічні) відносини людей і закони суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ на різних ступенях розвитку людства. Вивчає виробничі відносини в їхньому зв’язку з продуктивними силами і елементами надбудови. Розглядає найістотніші економічні і політичні інтереси людей, суспільних класів і соціальних верств і тому є наукою класовою, партійною.

ПОЛІТИЧНИЙ (грец. πολιτικός) – 1) Пов’язаний з політикою. 2) Державний, суспільно-правовий; п. лад, п. устрій – форма організації державної влади в країні; п-а партія – див. Партія політична; п. страйк – одна з найважливіших форм боротьби робітничого класу проти капіталізму, страйк з метою задоволення політичних вимог і протесту проти реакційних дій буржуазного уряду.

ПОЛІТОНАЛЬНІСТЬ (від полі... і тональність) – муз. одночасне сполучення, поєднання різних тональностей, що призводить до дисонування.

ПОЛІТУРА (нім. Politur, від лат. politura – поліровка) – вид лаку; розчин смоли в етиловому спирті.

ПОЛІУРЕТАНИ (від полі... та уретан) – високомолекулярні сполуки, що містять групу (—OCONH—), характерну для уретанів. З П. виготовляють волокна, лаки, пластмаси.

ПОЛІУРІЯ (від полі... та ...урія) – надмірне виділення сечі з організму.

ПОЛІФАГІЯ (від полі... і ...фагія) – 1) Живлення тварин різноманітними кормами. Найвищий ступінь П. називається всеїдністю (еврифагією). Інша назва – багатоїдність. 2) Хворобливо посилений апетит, ненажерливість.

ПОЛІФІЛІЯ (від полі... і грец. φΰλον – рід, плем’я) – хибне уявлення про походження певних груп організмів (рядів, родин, родів, видів) від кількох або багатьох неспоріднених груп. В антропології П. лежить в основі расизму.

ПОЛІФОНІЧНИЙ (грец. πολύφωνος) – муз. багатозвучний, багатоголосий.

ПОЛІФОНІЯ (від грец. πολυφωνία – багатозвучність) – багатоголосся, засноване на одночасному сполученні й розвитку ряду рівноправних мелодій (мелодійних голосів); один з найважливіших виражальних засобів музичного мистецтва.

ПОЛІФОРМАЛЬДЕГІД (від полі... і формальдегід) – високомолекулярна сполука, продукт полімеризації формальдегіду. З П. виготовляють шестерні, деталі автомобілів, плівки тощо.

ПОЛІФТОНГ (від грец. πολύφθογγος – багатоголосий) – сполучення кількох звуків, що виконують роль однієї фонеми. Протилежне – монофтонг.

ПОЛІХРОЇЗМ (від грец. πολύχροος – багатокольоровий) – властивість мінералів змінювати забарвлення при звичайному освітленні залежно від напряму падіння променів.

ПОЛІХРОМАТИЧНИЙ (від полі... і хроматичний) – багатоколірний.

ПОЛІХРОМІЯ (від полі... і ...хромія) – 1) Багатобарвність мистецьких творів – скульптурних, архітектурних, ужиткових. 2) Друкування кількома фарбами.

ПОЛІЦІЯ (від грец. πολιτεία – управління державою) – особливий адміністративний орган експлуататорської держави і підлеглі йому загони озброєних людей, що охороняють суспільний лад і порядки, встановлені в інтересах пануючих класів.

ПОЛІЦМЕЙСТЕР (нім. Polizeimeister) – у феодально-абсолютистських і деяких буржуазних державах посадова особа, яка керує міським управлінням поліції.

ПОЛО (англ. polo, з тібетської) – спортивна гра з м’ячем верхи на конях; водне П. – те саме, що й ватерполо.

ПОЛОНЕЗ (від франц. polonaise – польський) – 1) Урочистий бальний танок. Походить від польського народного танцю. 2) Музичний твір у ритмі цього танцю.

ПОЛОНІЙ – радіоактивний хімічний елемент, символ Ро, ат. н. 84; сріблястий метал, отруйний. Застосовують для виготовлення джерел нейтронів, для вивчення радіаційно-хімічних процесів, що відбуваються від діяння альфа-проміння тощо. Від латинської назви Польщі – Полонія.

ПОЛУЦИТ – мінерал класу силікатів, безбарвний, прозорий. Руда цезію. Від імені давньоримського міфічного героя Поллукса.

ПОЛЮС (лат. polus, від грец. πόλος, букв. – вісь) – 1) Один з крайніх пунктів, протилежних один одному; найвища точка, межа, границя. 2) Точка перетину осі обертання Землі з її поверхнею (П. географічний). 3) Точка перетину магнітної осі Землі з її поверхнею (П. геомагнітний). 4) Точка перетину осі світу з небесною сферою (П. світу). 5) Найнедоступніша, малодосліджена область Арктики, Антарктики (П. відносної недоступності). 6) Пункт на земній поверхні, де спостерігаються найнижчі температури повітря (П. холоду). 7) Місця найрізкішого виявлення магнітних властивостей (магнітний П.) або електричних властивостей (електричний П.). 8) Точка, з якою пов’язані полярні координати. 9) Те саме, що й електрод (анод або катод) джерел постійного електричного струму, напр. гальванічного елемента або електричного акумулятора.

ПОЛЮЦІЯ (від лат. polluo – забруднюю) – мимовільне, виверження сперми (сім’я) у чоловіків, здебільшого під час сну.

ПОЛЯРИЗАТОР – оптичний пристрій, в якому відбувається поляризація світла.

ПОЛЯРИЗАЦІЯ – 1) Надання, набуття орієнтації, полярності. 2) П. атомів – зміщення електронів в атомі відносно ядра від діяння зовнішнього електричного поля. 3) П. світла – перетворення природного світла, де коливання напруженості електричного поля E (або магнітного – Н) відбувається в різних площинах, в пучки поляризованого світла, тобто такого світла, де коливання відбувається переважно в одній із площин. 4) П. електронів – наявність переважної орієнтації спінів електронів в даному стані. 5) П. дієлектриків – стан речовини (діелектрика), який характеризується наявністю дипольного моменту в будь-якому об’ємі його. 6) П. електрохімічна (гальванічна) – зміна різниці потенціалів на межі електрод-розчин.

ПОЛЯРИМЕТР (від лат. polaris – полярний і ...метр) – прилад для визначення кута повороту площини поляризації світла оптично активними речовинами (розчинами цукру тощо).

ПОЛЯРИМЕТРІЯ (від лат. polaris – полярний і ...метрія) – дослідження структури, властивостей і складу речовин з використанням явищ поляризації світла.

ПОЛЯРИСКОП (від лат. polaris – полярний і ...скоп) – оптичний прилад, за допомогою якого спостерігають поляризацію світла.

ПОЛЯРНІСТЬ (від лат. polaris – полярний) – 1) Здатність деяких тіл виявляти певні властивості в окремих точках (полюсах) своєї поверхні з більшою інтенсивністю, ніж в інших, напр. бути протилежно намагніченими або наелектризованими. 2) Наявність двох протилежних полюсів. 3) філософ. Вид протилежності.

ПОЛЯРОГРАМА (від лат. polaris – полярний і ...грама) – крива залежності сили струму від прикладеної напруги, яку одержують за допомогою приладу полярографа.

ПОЛЯРОГРАФІЯ (від лат. polaris – полярний і ...графія) – електрохімічний метод аналізу розчинів (розплавів), що грунтується на вимірюванні залежностей між напругою та силою струму в досліджуваному розчині.

ПОЛЯРОЇД (від лат. polaris – полярний і ...оїд) – світлофільтр з штучно виготовленого матеріалу у вигляді тонкої плівки з прозорих кристалів, де відбувається подвійне променезаломлення й поляризація світла. Широко застосовують водії транспортних засобів (автомашин тощо) для зменшення яскравості світла від сонця, фар, зустрічних машин тощо.

ПОЛЬДЕРИ (голл. polder) – осушені й оброблені ділянки узбережжя Північного моря, що лежать нижче від рівня моря, захищені дамбами.

ПОЛЬКА (чес. polka) – старовинний чеський парний народний і бальний танок.

ПОМЕРАНЕЦЬ (нім. Pomeranze, від італ. pomo – яблуко і arancia – апельсин) – вічнозелене плодове цитрусове дерево родини рутових. Походить з Південно-Східної Азії. В СРСР вирощують у субтропічних районах Кавказу та Середньої Азії. Використовують для одержання ефірної олії, напоїв тощо. Інша назва – бігарадія.

ПОМОЛОГІЯ (від лат. pomum – деревний плід і ...логія) – наука про сорти плодових і ягідних рослин.

ПОМПА ¹ (франц. pompe, від грец. πομπή – урочиста процесія) – урочистість, розкішність, розраховані на зовнішній ефект.

ПОМПА ² (італ. pompa) – водяний або масляний насос.

ПОМПАДУР – 1) Адміністратор-самодур. Від прізвища фаворитки французького короля Людовика XV маркізи Помпадур. 2) Стиль меблів, одягу тощо при дворі Людовика XV. 3) Французький танець 19 ст.

ПОМПЕЗНИЙ (франц. pompeux, ж. p. pompeuse – урочистий, від грец. πομπή – урочиста процесія) – розкішний, ефектний, пишний.

ПОНІ (англ. pony) – порода низьких на зріст (80–140 см) коней.

...ПОНІКА (від грец. πονικός – трудовий, працелюбний) – у складних словах відповідає поняттям «робота», «спорудження», напр. гідропоніка.

ПОНСИРУВАННЯ (від франц. poncer – шліфувати пемзою) – 1) Копіювання малюнків за допомогою вугільного пилу, що проникає в наколи на білому папері, зроблені за контуром оригіналу. 2) Полірування пемзою.

ПОНСО (від франц. ponceau – яскраво-червоний) – група штучних кислотних барвників для фарбування вовни й шовку у червоний колір різних відтінків.

ПОНТИФІКАТ (лат. pontificates) – влада, діяльність і період правління папи римського.

ПОНТИФІКИ (лат. pontifices, від pons – поміст, настил і facio – роблю) – члени найвищої жрецької колегії у Стародавньому Римі.

ПОНТОН [франц. ponton, від лат. pons (pontis) – міст] – 1) Плоскодонне судно з обтічною носовою частиною, прямовисним бортом, з палубою або без неї. 2) Пристрій для піднімання затонулих суден. 3) Обеліск, в основі якого покладено прямокутник.

ПОНТОНЕР (франц. pontonnier) – військовослужбовець понтонної частини, спеціаліст по наведенню понтонних мостів.

ПОНТОННИЙ – той, що належить до понтона; п. міст – наплавний міст, плавучими опорами якого є понтони; п. парк – а) сукупність понтонного майна, що належить даній армії або військовому з’єднанню; б) спеціальна військова частина, яка влаштовує переправу через ріки, наводить П. мости тощо.

ПОНЧО (ісп. poncho) – індіанський чотирикутний плащ з грубої тканини з вирізом посередині для голови.

ПОП-АРТ, ПОПАРТ (англ. pop art, скор. від popular art – популярне мистецтво) – формалістична течія буржуазного мистецтва 2-ї половини 20 ст., що на противагу абстрактному мистецтву (див. Абстракціонізм), має підкреслено «предметний» характер. Митці цього напряму наслідують стиль реклам і коміксів, використовують у своїх композиціях побутові предмети, промислові відходи тощо.

ПОПЛІН (франц. popeline, від італ. papalino – папський) – шовкова, напівшовкова або бавовняна дрібнорубчаста тканина полотняного переплетення.

ПОПУЛЯРИ (лат. populares, від роpulus – народ) – у Стародавньому Римі політичне угруповання (кінець 2–1 ст. до н. е.), яке відображало інтереси плебеїв, боролося проти оптиматів.

ПОПУЛЯРИЗАЦІЯ (від лат. popularis – народний, простий) – виклад наукового або взагалі складного питання в загальнодоступній формі; поширення знань, досвіду, заходів тощо; роз’яснення цілей і завдань чогось.

ПОПУЛЯРНИЙ (лат. popularis) – 1) Загальнодоступний, зрозумілий всім за простотою викладу. 2) Всім відомий, поширений.

ПОПУЛЯРНІСТЬ – 1) Загальнодоступність, зрозумілість викладу. 2) Добра слава, відомість.

ПОПУЛЯЦІЯ (від лат. populus – народ) – сукупність особин певного виду організмів, які здатні до вільного схрещування, населяють певну територію і деякою мірою ізольовані від сусідніх популяцій. П. є елементарною еволюційною одиницею.

ПОПУРІ (франц. pot pourri, букв. – гнилий горщик, тут – суміш, усяка всячина) – музична п’єса, в якій чергуються різні популярні мотиви з опер, пісень тощо.

...ПОР (від грец. πόρος – прохід, отвір, шпара) – у складних словах відповідає поняттям «отвір», «прохід», напр. бластопор, гастропор.

ПОРНОГРАФІЯ (від грец. πόρνος – розпусник і ...графія) – непристойність, зухвала цинічність; поширювані в капіталістичних країнах грубонатуралістичні твори літератури, живопису, кіно, фотографії, в яких смакуються сцени розпусти, статевої і моральної розбещеності тощо. В СРСР виготовлення й поширення П. переслідується законом.

ПОРОЛОН – пористий синтетичний матеріал з поліуретану, різновид поропласту. Застосовують для виготовлення м’яких сидінь, одягу тощо.

ПОРОПЛАСТИ [пори (сті) пласт (мас) и] – м’які й легкі пористі матеріали, що їх одержують з полімерів. Застосовують у будівництві як теплоізоляційний матеріал, для виготовлення сидінь меблів, матраців тощо.

ПОРТ ¹ (франц. port, від лат. portus – гавань, пристань) – 1) Ділянка берега з прилеглим водним простором (акваторією), обладнана для стоянки, навантаження, розвантаження й ремонту суден. 2) Портове місто.

ПОРТ ² (англ. port, port-hole) – отвір в борту судна для гарматних стволів (у старовинних військових суднах) або навантаження й розвантаження з нижньої палуби (у транспортних суднах).

ПОРТАЛ (італ. portale, від лат. porta – вхід, ворота) – 1) Архітектурно виділений на фасаді вхід у великий будинок, переважно громадського призначення. 2) Частина металевої конструкції або машинної станини П-подібної форми.

ПОРТАТИВНИЙ (франц. portatif, від лат. porto – ношу) – негроміздкий, зручний для носіння при собі, для перенесення з місця на місце.

ПОРТЕР (англ. porter) – темне міцне пиво.

ПОРТИК (лат. porticus) – піддашок, що його підтримує колонада; відкрита галерея, утворена з колон або стовпів перед входом у будинок.

ПОРТЛАНД-ЦЕМЕНТ – найпоширеніший вид цементу; складається в основному з силікатів кальцію. Від назви м. Портленда у Великобританії.

ПОРТМОНЕ (франц. porte-monnaie, від porter – носити і monnaie – гроші) – маленький гаманець.

ПОРТО (італ. porto, від portare – нести, відносити) – в капіталістичних країнах поштово-телеграфні витрати, що їх кредитні, торговельні та інші організації, а також приватні особи відносять на своїх клієнтів.

ПОРТО-ФРАНКО (італ. porto franco – вільний порт) – певна територія (порт або приморська область) у деяких капіталістичних країнах, у межах якої дозволяється ввезення й вивезення іноземних товарів без сплати мита.

ПОРТПАЖ (франц. porte-page, від porter – нести і page – сторінка) – паперова прокладка між полосами набору при зберіганні і транспортуванні їх.

ПОРТПЛЕД (від франц. porter – носити і плед) – дорожня сумка, чохол для пледа або постільних речей.

ПОРТРЕТ (франц. portrait) – 1) Зображення обличчя людини чи групи людей в живопису, скульптурі, графіці або фотографії. 2) Жанр образотворчого мистецтва. 3) Зображення зовнішності людини засобами художнього слова.

ПОРТУПЕЯ (франц. porte-épée, від porter – носити і éрéе – шпага) – плечовий (або поясний) ремінь для пристібування холодної зброї, польової сумки тощо.

ПОРТФЕЛЬ (франц. portefeuille, від porter – носити і feuille – лист) – 1) Чотирикутна сумка з застібкою для ділових паперів. 2) Переносно – запас рукописів для опублікування або замовлень, прийнятих для виконання якоюсь організацією.

ПОРТШЕЗ (франц. porte-chaise, від porter – носити і chaise – стілець) – легке переносне крісло; качалка.

ПОРТЬЄ (франц. portier, від porte – двері) – швейцар у готелі.

ПОРФІР (від грец. πορφύρεος – темно-червоний) – магматичні гірські породи, в яких великі кристали мінералів вкраплені у дрібнокристалічну або склувату основну масу. Використовують як будівельний матеріал.

ПОРФІРА (грец. πορφύρα) – 1) Довга пурпурна мантія, що одягається монархом в урочистих випадках, символ влади монарха. 2) Морська їстівна водорость з групи багрянок (червоних водоростей).

ПОРФІРИНИ (від грец. πορφύρεος – багряний) – барвні органічні речовини (пігменти) у людини, тварин і рослин. До П. належать гемоглобін, хлорофіл тощо.

ПОРФІРИТ (від грец. πορφύρεος – багряний) – магматична гірська порода, в якій великі кристали плагіоклазу, рогової обманки або піроксену містяться в основній дрібнозернистій масі цих же мінералів й хлоритизованого скла. Використовують як будівельний матеріал.

ПОРЦІОН [від лат. portio (portionis) – частина] – пайок, порція.

ПОРЦІЯ (від лат. portio – частина) – 1) Певна частина, кількість чого-небудь. 2) Їжа на одну особу в ресторані, їдальні.

ПОСЕЙДОН (грец. Ποσειδών) – у давньогрецькій міфології бог моря й водяної стихії, у римлян – Нептун.

ПОСЕСІЯ (від лат. possessio – володіння) – форма земельного орендного володіння (державного маєтку) в Росії у 18 – 1-й половині 19 ст., а також у Польщі (до її поділів). Передавалася в оренду державою разом з підприємством і приписаними до нього кріпосними селянами.

ПОСИБІЛІЗМ (франц. possibilisme, від лат. possibilis – можливий) – опортуністична течія в соціалістичному русі Франції кінця 19 – початку 20 ст., прихильники якої вели боротьбу проти марксизму, пропагували відмовлення від класової боротьби, прагнули обмежити вимоги робітників рамками «можливого».

ПОСТ (франц. poste, від лат. positus – поставлений) – 1) Об’єкт, що охороняється й обороняється вартовим. 2) Боєць або невеликий військовий підрозділ, що виконує спеціальне завдання, яке стосується вартової служби й спостереження за місцевістю та повітрям. 3) Воєнізована охорона підприємств.

ПОСТ... (від лат. post – за, після, далі) – префікс, що означає наступність.

ПОСТАДАПТАЦІЯ (від пост... і адаптація) – процес удосконалення існуючих пристосувань будови й функцій у рослинних і тваринних організмів до умов зовнішнього середовища.

ПОСТАМЕНТ (лат. postamentum, від positus – поставлений) – 1) Підставка або підніжжя великих розмірів, на якому встановлюють пам’ятник або твір станкової скульптури в музеї, на виставці тощо. 2) Те саме, що й п’єдестал.

ПОСТЕМБРІОНАЛЬНИЙ (від пост... і ембріональний) – післязародковий.

ПОСТІМПРЕСІОНІЗМ (від пост... та імпресіонізм) – умовна назва напряму, що прийшов на зміну імпресіонізму в мистецтві кінця 19 – початку 20 ст. На відміну від імпресіоністів, представники П. намагалися створити більш узагальнений і цілісний образ світу.

ПОСТНАТАЛЬНИЙ (від пост... і лат. natus – народження) – той, що належить до періоду після народження.

ПОСТПАКЕТ (нім. Postpaket, від Post – пошта і Paket – пакунок) – пакунок з листами, які адресовані в один пункт.

ПОСТПОЗИТИВНИЙ – той, що стоїть після слова, в постпозиції.

ПОСТПОЗИЦІЯ (від пост... і позиція) – постановка якогось слова (або члена речення) після іншого слова (або члена речення), з яким воно безпосередньо пов’язане (напр., у словосполученні «читаю книгу» додаток стоїть у П. до присудка).

ПОСТСКРИПТУМ (лат. post scriptum – після написаного) – приписка до закінченого листа після підпису, звичайно позначається P. S.

ПОСТУЛАТ (від лат. postulatum – вимога) – твердження, яке при побудові наукової теорії приймають без доведення як вихідне. Пор. аксіома.

ПОСТФАКТУМ (лат. post factum – після зробленого) – після того, як щось уже сталося, відбулося.

ПОСТФІКСИ (від пост... і лат. fixus – прикріплений) – суфікси й закінчення, які стоять у слові після його кореня.

ПОТАМОЛОГІЯ (від грец. ποταμος – ріка і ...логія) – вчення (частина гідрології суходолу) про річки.

ПОТАШ (голл. potash, з нім. Pottasche, від Pott – горщик і Asche – попіл) – калієва сіль вугільної кислоти; безбарвні гігроскопічні кристали. Застосовують у миловарінні, виробництві скла, фотографії, як калійне добриво. Інші назви – карбонат калію, вуглекислий калій.

ПОТЕНТАТ (від лат. potentates – верховна влада) – володар, державець, коронована особа.

ПОТЕНЦІАЛ (від лат. potentia – сила) – 1) Можливості, наявні сили, запаси, засоби, що можуть бути використані. 2) Енергетична характеристика даної точки будь-якого силового поля. Чисельно дорівнює роботі, яку здійснюють сили поля, переміщуючи одиницю маси (П. тяжіння) чи електричного заряду (П. електричний) з даної точки поля в точку, де П. вважають рівним нулеві. 3) П. економічний – економічні можливості держави (група держав), що можуть бути використані для забезпечення всіх її матеріальних потреб. 4) П. воєнний – сукупність економічних, морально-політичних і воєнних можливостей (ресурсів) країни, що можуть бути використані державою для ведення війни.

ПОТЕНЦІАЛЬНИЙ – можливий, той, що існує в потенції; п-а енергія – енергія взаємодії тіл, яка залежить лише від взаємного розташування їх.

ПОТЕНЦІОМЕТР (від лат. potentia – сила і ...метр) – прилад для вимірювання електрорушійної сили або зміни напруги (іноді – струму), або величин, функціонально пов’язаних з ними.

ПОТЕНЦІОМЕТРІЯ (від лат. potentia – сила і ...метрія) – фізико-хімічний метод кількісного аналізу, що грунтується на вимірюванні електрохімічного потенціалу електрода в розчині досліджуваної речовини. Застосовують для визначення концентрації електролітів.

ПОТЕНЦІЮВАННЯ (від нім. potenzieren – підносити до степеня) – знаходження величини за її логарифмом, тобто дія, обернена до логарифмування.

ПОТЕНЦІЯ (від лат. potentia – сила) – прихована можливість, здатність, що може виявитись за певних умов; достатність сил для якої-небудь діяльності.

ПОТЕРНА (франц. poterne) – галерея (тунель) під землею або всередині масивної споруди.

ПОШТА (нім. Post, з італ. posta – зупинка, станція, від лат. postus – поставлений) – 1) Один з видів зв’язку загального користування, що провадить пересилання листів, газет, журналів, посилок, грошових переказів. 2) Державна установа для пересилання кореспонденції. 3) Те, що доставляється цим засобом зв’язку.

ПОШТАМТ (нім. Postamt) – установа, яка обслуговує населення всіма видами поштового, телеграфного й телефонного зв’язку.

ПРАГМАТИЗМ [від грец. πραγμα (πράγματος) – справа, дія] – 1) Суб’єктивно-ідеалістичний напрям сучасної буржуазної філософії, за яким практична цінність знань означає їхню істинність. 2) Напрям в історії, який обмежується викладом подій в їхніх зовнішніх зв’язках і послідовності, не викриваючи об’єктивних законів історичного розвитку.

ПРАГМАТИКА (від грец. πραγματικός – дійовий, чинний) – 1) Розділ семіотики, який досліджує сприйняття знака (напр., слова, ноти тощо) пізнаючим суб’єктом. 2) В широкому розумінні – будь-яке вчення про діяльність, практику.

ПРАГМАТИЧНИЙ (грец. πραγματικός) – 1) Властивий прагматизмові. 2) Той, що є практичним знаряддям чогось, має практичне застосування.

ПРАЗЕОДИМ (від грец. πράσιος – світло-зелений) – хімічний елемент, символ Pr, ат. н. 59; метал, належить до лантаноїдів. Застосовують для забарвлення скла, фарфору, у виробництві спеціальних сортів сталей.

ПРАКРИТИ (від санскр. пракрта – звичайний, народний) – середньоіндійські мови, що склалися на основі давньоіндійських діалектів. Були широковживані як розмовні й літературні мови більш як півтора тисячоліття – до 15 ст. н. е. Див. також Санскрит.

ПРАКРИТІ (санскр. – основа, корінь, джерело) – одна з основних категорій давньоіндійської філософії, яка означає жіноче начало всіх матеріальних і духовних речей, ототожнюване з «праматерією».

ПРАКСЕОЛОГІЯ (від грец. πράξις – справа, діяння і ...логія) – термін, яким іноді позначають галузь наукових досліджень, що вивчає загальні умови й методи правильної, ефективної та раціональної людської діяльності.

ПРАКТИКА (від грец. πρακτικά – діяльність) – 1) Цілеспрямована діяльність людей, змістом якої є перетворення природи і вдосконалення суспільних відносин для задоволення їхніх потреб. 2) Вправність, набута в повсякденній праці. 3) Діяльність лікаря або юриста; коло цієї діяльності, люди, на яких вона поширюється. 4) Виробнича П. – систематично організовувана за навчальним планом робота студентів (учнів) на виробництві з метою оволодіння ними певною спеціальністю.

ПРАКТИКАНТ – студент (учень), який проходить виробничу практику.

ПРАКТИКУМ (від грец. πρακτικός – діяльний) – вид навчальних занять з метою практичного засвоєння основних положень якого-небудь предмета; практичні заняття з певного курсу.

ПРАКТИЦИЗМ (нім. Praktizismus, від грец. πρακτικός – діяльний) – 1) Діловитість. 2) Вузький П. – переважання практики над теорією, нехтування теорією, схильність до самої тільки практичної діяльності.

ПРАКТИЧНИЙ (грец. πρακτικός) – 1) Той, що спирається на практику, досвід; доцільний. 2) Той, хто вміє використовувати обставини, швидко орієнтується в усьому; відзначається діловитістю. 3) Економний, зручний.

ПРЕ... (від лат. prae – попереду) – префікс, що означає передування.

ПРЕАДАПТАЦІЯ (від пре... і адаптація) – виникнення в організмі тварин і рослин ознак, які не мають первісного пристосовного значення, але в змінених умовах існування можуть стати корисними.

ПРЕАМБУЛА (від лат. praeambulus – той, що передує) – вступна частина законодавчого акта, міжнародного договору, декларації тощо, в якій викладено обставини, що є підставою для його видання або укладення.

ПРЕВАЛЮВАТИ (від лат. praevaleo – переважаю) – переважати, мати перевагу, домінувати.

ПРЕВЕНТИВНИЙ (лат. praeventivus) – запобіжний, напр. п-і заходи в системі протипожежної боротьби. П-а війна – війна, що нібито має на меті запобігти нападові іншої держави, але по суті є формою імперіалістичної агресії.

ПРЕВЕНЦІЯ (лат. praeventio, від praevenio – попереджую) – запобігання злочинам.

ПРЕДИКАТ (від лат. praedicatum – сказане) – 1) В логіці – один з двох термінів судження, а саме той, в якому щось говориться про предмет мови (суб’єкт). 2) В математичній логіці П. часто розуміють як пропозиційну функцію, тобто як функцію, що визначена на якійсь предметній області і значеннями якої є висловлювання або їхні істинніші значення. 3) мовозн. Присудок.

ПРЕДИКАТИВНІСТЬ (від лат. praedicativus – стверджувальний, категоричний) – 1) Одне з основних понять сучасної логіки, що відображає об’єктивно існуючі зв’язки між ознаками і предметами. 2) Граматична властивість присудковості, що полягає в підпорядкуванні форм присудка формам підмета (напр., цвітуть яблуні).

ПРЕДИКАЦІЯ (від лат. praedicatio – об’ява, твердження) – віднесення змісту про предмет судження до дійсності, виражене в реченні [напр.: «Учень буде (міг би бути, справді є) працьовитим» на відміну від «працьовитий учень»].

ПРЕДНІЗОЛОН – лікарський препарат, протизапальний, антиалергічний, протишоковий і антитоксичний засіб.

ПРЕЗЕНС (лат. praesens) – мовозн. теперішній час.

ПРЕЗЕНТ (франц. present, від лат. praesento – передаю, вручаю) – подарунок, підношення.

ПРЕЗЕНТАБЕЛЬНИЙ (франц. presentable) – показний, ставний, поважний.

ПРЕЗЕНТАНТ (від лат. praesento – передаю, вручаю) – пред’явник векселя.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ (від лат. praesento – передаю, вручаю) – подання переказного векселя для його акцепту особі, яка зобов’язана сплатити по ньому трасатові.

ПРЕЗЕНТИЗМ [від лат. praesens (praesentis) – теперішній час] – загальна назва сучасних суб’єктивно-ідеалістичних напрямів у буржуазній методології історії, які розглядають історичну науку не як відображення реального процесу розвитку суспільства, а як вираз ідеологічних відносин сучасності (основна теза П. – кожне покоління пише історію заново).

ПРЕЗЕРВАЦІЯ (лат. praeservatio) – запобігання.

ПРЕЗЕРВИ, ПРЕСЕРВИ (від лат. praeservo – запобігаю) – 1) Розфасовані й герметизовані, харчові продукти. На відміну від консервів П. не стерилізують і не пастеризують. 2) Світлозахисні окуляри.

ПРЕЗИДЕНТ [від лат. praesidens (praesidentis) – той, що сидить спереду] – 1) В ряді країн з республіканською формою правління глава держави. 2) Виборний голова, керівник товариства, організації, установи тощо.

ПРЕЗИДІЯ (від лат. praesideo – сиджу попереду, головую) – 1) Найвищий колегіальний орган державної влади СРСР, союзних та автономних республік, підзвітний відповідній Верховній Раді; найвищий орган влади у деяких інших соціалістичних країнах. 2) Постійний керівний колегіальний орган профспілкових, наукових та інших організацій (напр., Президія АН УРСР). 3) Група осіб, обраних для ведення з’їзду, зборів тощо.

ПРЕЗУМПЦІЯ (лат. praesumptio, від praesumo – передбачаю, угадую) – 1) Припущення, що грунтується на ймовірності. 2) юрид. Закріплене в законі припущення про існування певного факту, реальність якого вважається істинною і не потребує доказів; П. невинності – принцип, за яким особа, підозрювана або обвинувачена у вчиненні злочину, вважається невинною доти, поки її винність не доведена в порядку, передбаченому законом.

ПРЕЙСКУРАНТ (від нім. Preis – ціна і франц. courant – поточний, теперішній) – офіційний довідник цін на товари й послуги.

ПРЕКОС (франц. precoce, від лат. ргаесох – скороспілий) – м’ясо-вовнова порода тонкорунних овець, виведена в 19 ст. у Франції.

ПРЕЛАТ (від лат. praelatus – поставлений попереду) – почесна назва вищого католицького духівництва (кардинала, архієпископа, єпископа тощо); в англіканській церкві – титул архієпископа та єпископа; у протестантів Німеччини, Швеції, Данії – глава місцевого духівництва.

ПРЕЛІМІНАРІЇ [від пре... і лат. limen (liminis) – початок] – попередня угода, яка згодом може бути замінена іншою; тимчасові рішення.

ПРЕЛІМІНАРНИЙ (від прелімінарії) – попередній, тимчасовий; п. мирний договір – у міжнародному праві попередня угода, за якою воюючі сторони визначають основні положення майбутнього мирного договору.

ПРЕЛЮДІЯ, ПРЕЛЮД (від лат. praeludium – вступ, рефрен, пролог) – 1) Вступ до музичного твору (фуги, кантати тощо). 2) Назва самостійної музичної п’єси, переважне для фортепіано.

ПРЕМ’ЄР (від франц. premier – перший) – 1) У багатьох країнах глава уряду, особа, що очолює кабінет міністрів, раду міністрів (прем’єр-міністр). 2) У театрі – артист, що виконує головні ролі.

ПРЕМ’ЄРА (від франц. premiere – перша) – перша вистава п’єси в театрі, естрадної, концертної або циркової програми. Іноді найменування П. поширюється на кілька перших вистав.

ПРЕМІЯ (від лат. praemium – нагорода, винагорода) – 1) Винагорода за визначні успіхи чи заслуги в певній галузі діяльності (напр., в СРСР – Ленінська премія; Міжнародна Ленінська премія «За зміцнення миру між народами»; Державна премія СРСР). 2) Грошова сума, сплачувана понад основну заробітну плату як заохочення за успішну трудову діяльність. 3) Винагорода капіталістичним експортерам як заохочення за вивіз певних товарів. 4) Грошовий внесок страхувальника страховикам. 5) Різниця між біржовою й номінальною вартістю цінних паперів. 6) Безплатний додаток до журналу, газети, який надсилають передплатникам, а також безплатний додаток до куплених товарів.

ПРЕПАРАТ (від лат. praeparatus – виготовлений) – 1) Речовина, приготовлена для дослідження. 2) Хімічний або фармацевтичний продукт лабораторного чи фабричного виготовлення. 2) Частина рослинного або тваринного організму (тонкий зріз) для анатомічного дослідження.

ПРЕПАРАТОР – працівник лабораторії, дослідної станції тощо, який готує препарати.

ПРЕПАРУВАТИ (від лат. praeparo – готую) – 1) Готувати препарати для дослідження. 2) Готувати друкарський набір до фотографування.

ПРЕПРИНТ (від пре... і англ. print – відбиток) – відбиток тексту наукового повідомлення, надрукований для швидкого ознайомлення з ним вузького кола спеціалістів.

ПРЕРАФАЕЛІТИ – англійські художники й поети, які в 1848 р. об’єдналися в «Братство прерафаелітів». П. намагалися відродити мистецтво дорафаелівського часу (часів середньовіччя й раннього Відродження), критикуючи буржуазне суспільство і його культуру з реакційно-романтичних позицій. Від імені видатного італійського художника Рафаеля.

ПРЕРІАЛЬ (франц. prairial, від prairie – лука) – дев’ятий місяць року (з 20–21 травня до 19–20 червня) французького республіканського календаря, прийнятого Конвентом у 1793 р.

ПРЕРІЇ (від франц. prairie – лука) – тип степової рослинності в Північній Америці; характеризується переважанням злаків.

ПРЕРОГАТИВА (від лат. praerogativa – перевага) – перевага, виключне право, компетенція.

ПРЕС (франц. presse, від лат. pressus – стискання, тиск) – машина для обробки заготовок або матеріалів тиском, а також механічних випробувань металів, складальних операцій.

ПРЕСА (франц. presse) – періодично публіковані видання (газети, журнали тощо).

ПРЕС-АТАШЕ (від преса і аташе) – співробітник дипломатичного представництва, що відає питаннями преси та інформації.

ПРЕСБІОПІЯ (від грец. πρέσβυς – старий і όψις – зір) – розлад зору в людини, зумовлений старінням кришталика ока, втратою ним здатності змінювати свою кривизну, що порушує його заломлювальну силу. Інша назва – стареча далекозорість.

ПРЕС-БЮРО (від преса та бюро) – 1) Редакційний апарат (група) для обслуговування преси, що його створюють на час з’їздів, конференцій, нарад тощо. 2) Постійний відділ при агентствах преси, який подає періодичним виданням статті, інформацію, ілюстративні та інші матеріали.

ПРЕСВІТЕР (від грец. πρεσβύτερος – старший, старійшина) – 1) У католицькій і православній церквах священик. 2) Виборний керівник громади пресвітеріанської церкви.

ПРЕСВІТЕРІАНСТВО – 1) Одна з течій кальвінізму, що виникла в Англії у 16 столітті. Послідовники П. визнають служителем культу лише пресвітера, додержуються самоврядування церковної громади. 2) Релігійно-політичне найбільш помірковане угруповання пуритан під час Англійської буржуазної революції 17 ст., що відображало інтереси великої буржуазії.

ПРЕСЕЛЕКТОР (від пре... і селектор) – електромагнітний пристрій (частина радіоприймача – супергетеродина) для підсилення сигналу приймальної радіостанції.

ПРЕСЕРВИ – див. Презерви.

ПРЕСИНГ (англ. pressing, від press – тиснути) – в спортивній грі активна опіка кожного або всіх гравців команди супротивника по всьому полю.

ПРЕС-КЛІШЕ (від преса і кліше) – організація (відділ) при телеграфних агентствах, що виготовляє й постачає пресі готові кліше.

ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЯ (від преса і конференція) – зустріч державних, політичних, громадських, наукових діячів з представниками преси, радіо й телебачення з питань, що цікавлять широку громадськість.

ПРЕС-ПАП’Є (франц. presse-papier, від presser – тиснути і papier – папір) – 1) Важкий предмет з бронзи, мармуру тощо, який накладають поверх паперів, щоб притримати їх. 2) Річ письмового приладдя – округла основа з натягнутими на неї аркушиками промокального паперу.

ПРЕС-РЕЛІЗ (від преса та англ. release – випускати з друку) – документ, розповсюджуваний для відома (напр., в ООН); прес-випуск.

ПРЕСТИДИЖИТАТОР (італ. ргеstidigitatore, від presto – швидкий і digito – палець) – цирковий актор, який демонструє фокуси, що грунтуються на швидкості і вправності рухів.

ПРЕСТИЖ (франц. prestige – авторитет, повага) – громадська оцінка суспільної вагомості індивіда, соціальної групи, професійної категорії тощо.

ПРЕСТІССІМО (італ. prestissimo – найшвидший) – муз. найшвидший темп, швидший за престо.

ПРЕСТО (італ. presto, букв. – швидкій) – 1) муз Дуже швидкий темп. 2) Назва музичної п’єси або частини музичного твору (сонати, симфонії, квартету та ін.) в такому темпі.

ПРЕС-ЦЕНТР (від преса і центр) – 1) Орган з’їзду, міжнародної або іншої наради, спортивних змагань, що постачає інформацію журналістам, коментаторам. 2) Приміщення, в якому він розташований. 3) Центр журналістів, будь-де акредитованих.

ПРЕТЕНДЕНТ [від лат. praetendens (praetendentis)] – той, хто має право на щось, добивається, домагається чогось.

ПРЕТЕНДУВАТИ (від лат. praetendo – виправдовуюсь, наводжу як доказ) – 1) Пред’являти право на щось, домагатися чого-небудь. 2) Відзначаючи в собі якусь якість, особливість, добиватися визнання її іншими.

ПРЕТЕНЗІЯ (польс. pretenzja, з франц. pretention, від лат. praetendo – виправдовуюсь) – пред’явлення права на щось; вимога, скарга, позов.

ПРЕТОР (лат. praetor) – у Стародавньому Римі спершу заступник і помічник консула, згодом вища урядова особа, наділена судовою й адміністративною владою.

ПРЕТОРІАНЦІ (лат. praetoriani) – 1) В Стародавньому Римі спочатку солдати особистої охорони полководців, а з І ст. до н. е. – привілейованої імператорської гвардії. 2) Переносно – наймані війська, які є опорою для влади, що грунтується на насиллі.

ПРЕТОРІЙ, ПРЕТОРІУМ (лат. praetorium) – 1) У Стародавньому Римі місце у військовому таборі, де містилася палатка полководця. 2) Палатка полководця, його ставка. 3) Військова рада при полководці.

ПРЕФЕКТ (лат. praefectus – начальник) – 1) У Стародавньому Римі особа, що обіймала військову, адміністративну, судову або господарську посаду. 2) В ряді капіталістичних країн (напр., у Франції) урядовець, що очолює управління в адміністративно-територіальній одиниці. 3) В деяких капіталістичних країнах начальник міської поліції.

ПРЕФЕКТУРА (лат. praefectura) – 1) В Стародавньому Римі з 4 ст. адміністративна одиниця. 2) В деяких країнах (напр., у Франції) адміністрація департаменту, яку очолює префект. 3) Основна адміністративно-територіальна одиниця в Японії.

ПРЕФЕРАНС (франц. preference, букв. – перевага) – картярська гра.

ПРЕФЕРЕНЦІЙНИЙ – той, що стосується преференції, пільговий, переважний; п-е мито – мито зі знижкою, пільгами.

ПРЕФЕРЕНЦІЯ (від лат. praefero – волію, вважаю за краще) – перевага, привілей, пільга.

ПРЕФІКС (від лат. praefixus – прикріплений спереду) – приставка в слові.

ПРЕФІКСАЦІЯ – приєднання префіксів (приставок) до кореня чи основи як засіб утворення слів та їхніх форм.

ПРЕФОРМІЗМ, ПРЕФОРМАЦІЯ (від лат. praeformo – утворюю заздалегідь) – метафізична й ідеалістична концепція розвитку живих організмів, за якою в статевих клітинах у готовому вигляді закладені властивості і ознаки дорослого організму. П. панував у біології 18 ст.

ПРЕЦЕДЕНТ [від лат. praecedens (praecedentis) – той, що передує] – 1) Випадок, що стався в минулому і є прикладом або виправданням для наступних подібних випадків. 2) П. судовий – у буржуазному праві деяких країн (напр., в англо-американській системі права) рішення вищих судових органів у певній справі, що далі є обов’язковими для судів при розв’язанні аналогічних справ.

ПРЕЦЕСІЯ (від лат. praecessio – передування) – рух осі обертання твердого тіла (напр., дзиги) по круговій конічній поверхні. П. звичайно супроводиться нутацією.

ПРЕЦИЗІЙНИЙ (від франц. precision – точність, визначеність) – високоточний; п. верстат – верстат для високоточної обробки деталей.

ПРЕЦИПІТАТ (від лат. praecipitatus – скинутий униз) – 1) хім. Осадок. 2) Мінеральне фосфорне добриво; ним підживлюють майже всі сільськогосподарські культури.

ПРЕЦИПІТАЦІЯ (від лат. praecipitatio – невтримне падіння, скидання) – осадження антигена (напр., екстракту бактерій) з фізіологічного розчину під впливом специфічної (антимікробної) сироватки. Реакцію П. застосовують у медицині з діагностичною метою та для перевірки якості харчових продуктів.

ПРЕЦИПІТИНИ (від лат. praecipito – скидаю донизу) – специфічні (імунні) речовини, що з’являються в організмі людини і тварин після введення чужорідних білків.

ПРЕЮДИЦІАЛЬНІСТЬ (від лат. praejudicium – попереднє рішення суду) – юридичне правило, за яким встановлені судом в якійсь справі обставини й правові відносини, викладені у вироку, судовому рішенні, що набрали законної сили, повинні прийматися без доведення і не можуть бути спростовані при розгляді судами інших справ.

ПРИВАТ-ДОЦЕНТ (нім. Privat-dozent, від лат. privatim docens – той, що навчає приватно) – вчене звання позаштатного викладача вищої школи в царській Росії та країнах Західної Європи, яке відповідає званню доцента; викладач, який має таке звання.

ПРИВАТНИЙ (лат. privatus) – особистий, неофіційний, домашній, нeсуспільний; п-а власність – форма привласнення, за якої засоби виробництва й продукти праці належать окремим особам. Існує два види: перший – заснований на особистій праці виробника, другий – на експлуатації чужої праці. Як історична категорія приватна власність пов’язана лише з певним типом виробничих відносин, є економічною основою рабовласницького, феодального й капіталістичного ладу. З перемогою соціалістичної революції приватна власність знищується і замінюється більш високою й прогресивною формою – суспільною власністю на засоби виробництва. Від п-ї власності слід відрізняти особисту власність на майно, призначене для задоволення індивідуальних чи сімейних потреб.

ПРИВІЛЕЙ (лат. privilegiuni, від privus – особливий і lex – закон) – 1) Перевага, пільга, право, надане законом окремим особам, групам людей або певному станові, класові чи класам. Встановлення класових і станових П. характерне для експлуататорських держав. 2) Грамота, якою за феодалізму стверджувалися П. 3) П. на винахід – виключне право особи або організації на винахід; документ, що засвідчує і охороняє це право.

ПРИВІЛЕЙОВАНИЙ – той, кому надані певні привілеї.

ПРИЗ (від франц. prix – вартість, ціна) – винагорода, яку вручають переможцеві в змаганні, конкурсі; премія.

ПРИЗМА (грец. πρίσμα, букв. – розпилене) – 1) Многогранник, дві грані якого (основи) є рівними многокутниками з відповідно паралельними сторонами, а бічні грані – паралелограмами. 2) Многогранне тіло з матеріалу, прозорого для світла. Застосовують для зміни напряму поширення пучків світла, розкладання білого світла в спектр, поляризації світла тощо.

ПРИЗМАТОЇД [від грец. πρίσμα (πρίσματος) – призма і ...оїд] – многогранник, дві грані якого (основи) є многокутниками з довільною кількістю сторін, площини яких паралельні одна до одної, а решта граней (бічні) – трикутниками або трапеціями. Призма, піраміда (1) та зрізана піраміда є окремими видами призматоїдів.

ПРИМА (від лат. prima – перша) – 1) Інтервал між звуками одного й того самого ступеня. 2) Основний тон акорду. 3) Провідна партія ансамблю (напр., перша скрипка).

ПРИМА-БАЛЕРИНА (італ. prima ballerina – перша балерина) – солістка балетної трупи, яка виконує головні партії у виставах.

ПРИМАДОННА (італ. prima donna, букв. – перша дама) – заст. Співачка в опері чи опереті, що виконує перші партії.

ПРИМАС (від лат. primas – один з перших; шляхетний, впливовий) – в католицькій і англіканській церквах – найголовніший серед єпископів у країні.

ПРИМАТ (від лат. primatus – першість) – переважання, переважна роль.

ПРИМАТИ (від лат. primates – найперші, найголовніші) – ряд найвище організованих (насамперед розумово) ссавців, до яких належать мавпи та людина.

ПРИМАТОЛОГІЯ (від примати і ...логія) – галузь антропології, яка вивчає приматів – найвище організованих ссавців.

ПРИМІТИВ (від лат. primitivus – початковий, первісний) – 1) Нерозвинуте і просте явище порівняно з наступними подібного типу. 2) Пам’ятка початкового періоду розвитку мистецтва, спрощеного, часом наївного. 3) Недосконало, невміло виконаний виріб, художній твір тощо.

ПРИМІТИВІЗМ (від лат. primitivus – початковий, первісний) – 1) Спрощений підхід до складних питань. 2) Напрям у мистецтві, що характеризується наслідуванням художніх образів і прийомів первісного мистецтва, форми ранніх, ще не розвинених стилів.

ПРИМІТИВНИЙ (лат. primitivus) – 1) Простий, нескладний за будобою, недосконалий за технікою виконання, грубо зроблений. 2) Обмежений, інтелектуально нерозвинений. 3) Первісний, той, що стоїть на нижчому щабелі розвитку.

ПРИМУЛА (від лат. primula – перша) – рід одно- або багаторічних трав’янистих рослин родини первоцвітах. Поширені у помірних широтах та в альпійській зоні гір. Застосовують як лікарську рослину. Деякі види вирощують як декоративні. Інша назва – первоцвіт.

ПРИНЦ (нім. Prinz, від лат. princeps – глава, володар) – титул особи, яка належить до царюючого дому.

ПРИНЦЕПС (лат. princeps, букв. – перший) – в Римській державі за прииципату перший у списку сенаторів – особа, в руках якої зосереджувалася вся влада.

ПРИНЦЕСА (нім. Prinzessin, франц. princesse) – титул дочки короля або дружини принца.

ПРИНЦИП (від лат. principium – начало, основа) – 1) Первоначало; те, що лежить в основі певної теорії науки. 2) Внутрішнє переконання людини; основне правило поведінки.

ПРИНЦИПАЛ (від лат. principalis – перший, головний) – 1) заст. Начальник, господар, глава. 2) Головний регістр в органі.

ПРИНЦИПАТ (лат. principals – керівна роль, імператорська влада) – в Римській державі (1 ст. до н. е. – 2 ст. н. е.) форма державного правління, за якої влада фактично зосереджувалася в руках однієї особи і являла собою відверту диктатуру рабовласників, але формально ще зберігалася видимість республіканських установ, а імператор, будучи фактично єдинодержавним правителем, вважався тільки принцепсом.

ПРИНЦИПОВИЙ – 1) Пов’язаний з основним принципом. 2) Послідовний, той, хто суворо додержується принципів.

ПРИНЦИПОВІСТЬ – моральна якість людини, що дістає вираз у послідовному додержанні й обстоюванні певних принципів, переконань.

ПРІАМ (грец. Πρίαμος) – 1) У давньогрецькій міфології останній цар Трої, батько 50 синів і 50 дочок. 2) Переносно – батько численної родини.

ПРІАП (грец. Πρίαπος) – у давньогрецькій міфології бог садів, полів і творчих сил природи, покровитель чуттєвих насолод.

ПРІАПІЧНИЙ (від Пріап) – 1) Той, що стосується Пріапа; п-і свята – в Стародавній Греції свята на честь Пріапа. 2) Переносно – сластолюбний, хтивий.

ПРІОР (від лат. prior – перший, старший, значніший) – в католицькій церкві – настоятель чоловічого монастиря; в духовно-лицарських орденах та масонських ложах – другий після гросмейстера сановник (т. зв. великий пріор).

ПРІОРИТЕТ (нім. Prioritat, від лат. prior – перший) – 1) Першість у відкритті, винаході, висловленні ідеї. 2) Переважне право, значення чогось.

ПРІФІКС (франц. ргіх fixe, букв. – тверда ціна) – ціна, що не підлягає ні зниженню, ні підвищенню.

ПРО... (лат. pro...) – префікс, що означає «для», «на боці»,«в інтересах».

ПРОБАБІЛІЗМ (від лат. probabilis – імовірний) – 1) Філософська концепція, прихильники якої твердять, ніби людина не може здобути цілком достовірних знань і мусить вдовольнитися вірогідними, правдоподібними. 2) Казуїстичне вчення єзуїтів, що виправдовувало всяку поведінку, аби тільки вона не була засуджена церквою.

ПРОБАНД (нім. Proband) – вихідна особа в генеалогії (родоводі) того чи іншого роду.

ПРОБЛЕМА (від грец. πρόβλημα – задача, утруднення) – складне теоретичне або практичне питання, що потребує розв’язання, вивчення, дослідження.

ПРОБЛЕМАТИКА (від грец, προβληματικός – той, що стосується питань) – сукупність, коло проблем.

ПРОБЛЕМАТИЧНИЙ (грец, προβληματικός) – 1) Сумнівний. 2) Недоведений, імовірний.

ПРОБСТ (нім. Propst, від лат. praepositus – начальник) – старший пастор у лютеран.

ПРОВЕРБІАЛЬНИЙ (лат. proverbialis, від proverbium – прислів’я) – той, що став приказкою, прислів’ям.

ПРОВІАНТ (нім. Proviant, з італ. provianda, від лат. probenda – те, що має бути надане) – запаси продовольства (переважно для війська).

ПРОВІДЕНЦІАЛІЗМ (від лат. providentia – передбачення, провидіння) – розуміння причин суспільних подій як прояву волі бога, а їх сутності – як наперед визначеного наміру бога (провидіння); крайня форма об’єктивно-ідеалістичної філософії історії.

ПРОВІЗІЯ (від лат. provisio – передбачливість, турбота) – продовольство, їстівні припаси.

ПРОВІЗОР (від лат. provisor – передбачливий) – аптечний працівник, фармацевт вищої кваліфікації.

ПРОВІЗОРНИЙ (нім. provisorish, від лат. provisor – передбачливий) – 1) Попередній. 2) Тимчасовий.

ПРОВІНЦІАЛІЗМ (від лат. provincialis – провінціальний) – 1) Слово або вираз, що запозичені з місцевих говорів і не ввійшли до літературної мови, діалектизм. 2) заст. Деяка відсталість, обмеженість, пов’язана з проживанням у віддалені від центру, глибокій провінції.

ПРОВІНЦІЯ (лат. provincia) – 1) Території за межами Італії, завойовані Стародавнім Римом. 2) Адміністративно-територіальна одиниця, що існувала в Росії у 18 ст.; входила до складу губернії. 3) Адміністративно-територіальна одиниця в ряді сучасних капіталістичних держав (Італії, Іспанії та ін.). 4) заст. Назва віддаленого від центру населеного пункту.

ПРОВІТАМІНИ (від про... і вітаміни) – речовини, з яких в організмі людини і тварин можуть утворюватися вітаміни.

ПРОВОКАТОР (від лат, provocator – той, що кидає виклик) – 1) В буржуазних країнах таємний агент, який проникає в нелегальну організацію, щоб підірвати її діяльність і видати поліції учасників організації. 2) Підбурювач, який діє із зрадницькою метою.

ПРОВОКАЦІЯ (від лат. provocatio – виклик) – 1) Навмисні дії проти окремих осіб, організацій, держав тощо з метою підбурити їх на згубні для них вчинки або рішення. 2) Зрадницькі дії таємних агентів поліції, що проникають в революційні організації, щоб інформувати поліцію про діяльність цих організацій.

ПРОВОКУВАТИ (від лат. provoco – кидаю виклик, підбурюю) – 1) Підбурювати до чогось із зрадницьким наміром. 2) мед. Штучно викликати якісь явища хвороби (напр., напад малярії).

ПРОГЕНІЯ (від грец. πρό – вперед і γένειον – підборіддя) – неправильний прикус у людини; зумовлюється надмірним розвитком нижньої й недорозвиненням верхньої щелеп. Інша назва – медіальний прикус.

ПРОГЕСТЕРОН (від про... і лат. gestatio – носіння, вагітність) – статевий гормон жінок і самок ссавців; утворюється в яєчниках (у жовтому тілі), а під час вагітності – в плаценті. Сприяє укріпленню яйця в матці, стимулює діяльність молочних залоз. Застосовують як лікарський препарат.

ПРОГІБЩІОНІСТИ [від лат. prohibitio (prohibitionis) – недопущення, заборона] – 1) Прихильники заборонної системи торгівлі. 2) У США – прихильники заборони торгівлі спиртними напоями, прибічника «сухого закону», що діяв до 1934 р.

ПРОГНАТИЗМ (від грец. πρό – вперед і γνάθος – щелепа) – виступання щелеп уперед.

ПРОГНАТІЯ (від грец. πρό – вперед і γνάθος – щелепа) – неправильний прикус у людини; зумовлюється надмірним розвитком верхньої й недорозвиненням нижньої щелеп. Інша назва – дистальний прикус.

ПРОГНОЗ (від грец. πρόγνωσις – передбачення) – науково аргументоване передбачення, що дає випереджаючу інформацію про розвиток певних явищ, процесів у майбутньому.

ПРОГНОЗУВАННЯ (від грец. πρόγνωσις – передбачення) – процес наукового передбачення майбутнього стану різних явищ (природних, суспільних тощо); П. економічне – в соціалістичних країнах визначення тенденцій і перспектив розвитку народного господарства, його окремих галузей і сфер на основі пізнання і врахування вимог економічних законів соціалізму на кожному етапі комуністичного будівництва; П. науково-технічне – визначення характеристик (параметрів) різних об’єктів науки і техніки для певного майбутнього періоду на основі вивчення закономірностей їхнього розвитку і потреб суспільної практики.

ПРОГНОСТИКА (від грец. προγνωστικός – передбачливий) – наука про закони й методи прогнозування.

ПРОГРАМА (від грец. πρόγραμμα – публічна об’ява, розпорядження, указ) – 1) План діяльності. 2) Виклад основних положень діяльності політичної партії чи організації (напр., Програма КПРС – виклад основних принципів, цілей і завдань партії, теоретичне обгрунтування й визначення шляхів і методів здійснення їх). П.-максимум – частина програми політичної партії, що включає її кінцеву вимогу, кінцеву мету; П.-мінімум – перелік необхідних найближчих завдань і вимог програми, за яку партія бореться на шляху до кінцевої мети. 3) Короткий виклад змісту навчального предмета. 4) Послідовний перелік номерів концерту, театральної і циркової вистави, радіо- чи телепередачі тощо, де зазначаються дійові особи і виконавці, режисер, диригент та ін. 5) Літературний виклад теми (сюжету) інструментального музичного твору. 6) План, короткий зміст якогось видання, літературного твору. 7) П. в кібернетиці – докладний план дії обчислювальної машини, що складається з послідовних команд (інструкцій), за якими машина виконує весь процес обчислень.

ПРОГРАМА-ДИСПЕТЧЕР (від програма і диспетчер) – план дій, яким передбачено організацію функціонування й керування взаємодією певної сукупності пристроїв цифрової обчислювальної машини чи кількох машин, об’єднаних в обчислювальну систему.

ПРОГРАМІСТ – спеціаліст у галузі програмування.

ПРОГРАМУВАННЯ – 1) Складання програми (7) розв’язування математичних і інформаційно-логічних задач на обчислювальних машинах. 2) Розділ обчислювальної математики, що розробляє методи складання програм.

ПРОГРЕС (від лат. progressus – рух уперед, розвиток) – поступальний розвиток по висхідній лінії, перехід від нижчого до вищого, досконалішого стану. Протилежне – регрес.

ПРОГРЕСИВНИЙ – 1) Той, що сприяє прогресові, розвиткові нового, передового. 2) Поступальний, той, що розвивається, зростає; п. податок – податок, що зростає в процентному відношенні із зростанням суми оподатковуваної прибутковості; п. параліч – психічне захворювання, зумовлене сифілітичним ураженням центральної нервової системи.

ПРОГРЕСІЯ (від лат. progressio – рух уперед, розвиток) – числовий ряд, кожний член якого, починаючи з другого, є сумою попереднього члена і якогось постійного для цього ряду числа (арифметична П.) або добутком попереднього члена і якогось постійного для цього ряду числа (геометрична П.). Це постійне число в першому випадку називають різницею П., у другому – знаменником прогресії.

ПРОДРОМ (від грец. πρόδρομος – предтеча, попередник) – передвісник хвороби.

ПРОДУКТ (від лат. productus – вироблений) – 1) Споживна вартість, матеріальний результат праці людини. 2) Речовина, що її здобуто хімічним способом з інших речовин. 3) Переносно – наслідок, результат певних умов, навколишнього середовища, породження чого-небудь.

ПРОДУКТИВНИЙ (лат. productivus) – доцільний, плодотворний; здатний виробляти, створювати щось цінне; п-і сили – засоби виробництва, за допомогою яких створюються матеріальні блага, і люди, які, застосовуючи засоби виробництва, здійснюють матеріальне виробництво.

ПРОДУКЦІЯ (лат. productio, від produco – виробляю) – сукупність матеріальних благ, добутих чи створених внаслідок виробничої діяльності; П. валова – загальний обсяг виробництва (в грошовому виразі) окремими підприємствами або галуззю народного господарства за певний період; П. товарна – продукція, що йде за межі підприємства, яке її виробило.

ПРОДУЦЕНТИ [від лат. producens (producentis) – той, що виробляє] – 1) Країни, що виробляють певний товар. 2) біол. Організми, що створюють органічні речовини з неорганічних. До П. належать усі фотосинтезуючі (див. Фотосинтез) рослини.

ПРОДЮСЕР (англ. producer, від лат. produco – виробляю) – в кінематографії капіталістичних країн – постановник кінофільмів; власник кіностудії.

ПРОЕКТ (від лат. projectus – кинутий вперед) – 1) Сукупність документів (розрахунків, креслеників тощо), необхідних для зведення споруд, виготовлення машин тощо. 2) Попередній, гаданий текст будь-якого документа. 3) План, задум організації, влаштування, заснування будь-чого.

ПРОЕКТАНТ – той, що складав проект, автор його.

ПРОЕКТИВНИЙ – пов’язаний з проекцією.

ПРОЕКТОР (від лат. projector – той, що кидає вперед) – 1) Оптичний прилад, яким вимірюють (порівнянням з тіньовим зразковим контуром) розміри виробів. 2) Електронно-оптичний прилад для одержання збільшеного зображення поверхні, яка випромінює електрони. 3) Те саме, що й проекційний апарат.

ПРОЕКТУВАННЯ – 1) Складання проекту. 2) Креслення проекції, зображення фігури або предмета на площині (див. також Епюр).

ПРОЕКЦІЙНИЙ АПАРАТ (від проекція) – оптичний прилад для одержання збільшених зображень на екрані. Такими приладами є епідіаскоп, епіскоп, кінопроекційний апарат тощо.

ПРОЕКЦІЯ (від лат. projectio – викидання) – 1) Зображення предмета на певній поверхні; паралельна П. точки на дану лінію (поверхню) – точка перетину цієї лінії (поверхні) з прямою, що проходить через точку й паралельна обраному напрямові проектування; центральна П. точки на дану лінію (поверхню) – точка перетину цієї лінії (поверхні) з прямою, що з’єднує точку з центром проектування. В обох випадках П. фігури – сукупність П. всіх точок цієї фігури. 2) П. картографічна – математичний спосіб зображення земної поверхні на площині, за якого можна враховувати утворювані викривлення в такому зображенні.

ПРОЖЕКТ (франц. projet – задум, від лат. projectus – кинутий вперед) – 1) заст. Проект. 2) Нездійснений, необгрунтований план.

ПРОЖЕКТЕР (франц. projecteur) – складач нездійсненних планів, прожектів.

ПРОЖЕКТЕРСТВО (від прожект) – захоплення нездійсненними проектами; висування необгрунтованих проектів, обстоювання їх.

ПРОЖЕКТОР (англ. projector, від лат. projector – той, що кидає вперед) – освітлювальний апарат з оптичним пристроєм, за допомогою якого створюють потужні, спрямовані пучки світла.

ПРОЗА [від лат. prosa (oratio) – проста (мова)] – 1) Невіршована мова; літературний жанр. 2) Художній твір, написаний розмовною мовою. 3) Переносно – буденність.

ПРОЗАЇЗМ (від проза) – зворот, властивий звичайній розмовній мові, вставлений у поетичний твір.

ПРОЗАЇК – 1) Письменник, що працює в жанрі прози. 2) Переносно – суха людина з дріб’язковими, вузько практичними інтересами.

ПРОЗАЇЧНИЙ – 1) Написаний прозою; не віршований, не поетичний. 2) Переносно – буденний, сірий, нудний.

ПРОЗЕКТОР (від лат. prosector – розтинаючий) – 1) Лікар-патологоанатом, який проводить розтин трупів з метою вивчення причин смерті, будови органів тощо. 2) Лікар, що очолює прозектуру.

ПРОЗЕКТУРА (лат. prosectura, від proseco – розтинаю) – патологоанатомічне відділення при лікувальних закладах.

ПРОЗЕЛІТ (від грец. προσήλυτος – новонавернений) – 1) Особа, що прийняла нове віросповідання. 2) Переносно – новий прихильник будь-якого вчення, теорії.

ПРОЗЕЛІТИЗМ – 1) Прагнення завербувати якнайбільше прихильників (прозелітів) якого-небудь вчення. 2) Палка відданість новоприйнятому вченню, новим переконанням.

ПРОЗЕНХІМА (від грец. προς – зверх того і ...енхіма) – тканина рослин, яка складається з видовжених, загострених на кінцях, іноді з потовщеними стінками клітин, напр. волокно льону.

ПРОЗЕРИН (від лат. prosero – виробляю) – лікарський препарат. Застосовують при міастенії, паралічах, невритах, для стимуляції родової діяльності, в очній практиці. Інша назва – простигмін.

ПРОЗЕРПІНА (лат. Proserpina) – у давньоримській міфології богиня родючості, володарка пекла; у давніх греків – Персефона.

ПРОКАМБІЙ (від про... і камбій) – твірна тканина молодих осьових органів рослин, з якої розвиваються провідні тканини.

ПРОКЛАМАЦІЯ (від лат. proclamatio – заклик) – 1) Вид листівки, друкована відозва агітаційного характеру. 2) Урочисте проголошення, опублікування.

ПРОКЛАМУВАННЯ (від лат. proclamo – оголошую, сповіщаю) – проголошення, обнародування певних політичних чи інших поглядів.

ПРОКЛІТИКА (грец. προκλιτικον, від προκλίνω – нахиляю вперед) – ненаголошене слово, що стоїть перед наголошеним і прилягає до нього як до акцентуючої опори (напр., на добраніч).

ПРОКОЛАГЕНИ (від грец. про – попереду і колаген) – білки сполучної тканини людини і тварин.

ПРОКОНСУЛ (лат. proconsul, букв. – замість консула) – в Стародавньому Римі службова особа, яка спершу здійснювала військові доручення за межами Риму; пізніше – намісник провінції, що призначався звичайно з числа колишніх консулів.

ПРОКРУСТОВЕ ложе – 1) В давньогрецькій міфології ліжко велетня-розбійника Прокруста, на яке він примушував лягати схоплених подорожніх. Тому, хто був довший за це ліжко, він нібито обрубував ноги, а в кого вони були коротшими – витягував їх. 2) Переносно – штучна міра, до якої силоміць щось припасовують, або під яку щось підганяють.

ПРОКСИМАЛЬНИЙ (від лат. proximus – найближчий) – розташований ближче до серединної площини тіла.

ПРОКТИТ (від грец. πρωκτός – відхідниковий отвір) – запалення слизової оболонки прямої кишки.

ПРОКУРАТОР (від лат. procurator – управитель, представник) – у Стародавньому Римі управитель господарством; повірений римського громадянина в судових і комерційних справах; за часів імперії урядовець, що відав податками, управитель землями імператора.

ПРОКУРАТУРА (нім. Prokuratur, від лат. procure – піклуюсь, керую) – 1) В СРСР та інших соціалістичних країнах орган держави, що здійснює нагляд за точним виконанням законів. 2) У капіталістичних країнах один з органів буржуазної держави, що головним чином здійснює функції кримінального переслідування та підтримання обвинувачення.

ПРОКУРИСТ (нім. Prokurist, від лат. procure – керую, веду справу від чийогось імені) – в деяких капіталістичних країнах довірена особа підприємства з необмеженими повноваженнями на укладання торговельних угод.

ПРОКУРОР (франц. procureur, від лат. procure – піклуюсь, керую) – службова особа органів прокуратури. В СРСР вищий нагляд за точним виконанням законів покладається на Генерального Прокурора СРСР, якому підпорядковані П. республік, країв, областей, округів, районів, міст, військові П. Термін «прокурор» вживається щодо заступників і помічників П. під час їх участі в судовому процесі.

ПРОЛАКТИН [від про... і лат. lac (lactis) – молоко] – гормон передньої частки гіпофіза, регулює діяльність молочних залоз і жовтого тіла яєчників.

ПРОЛАН (від лат. proles – нащадок) – речовина гормонального характеру, що виділяється плацентою і міститься в крові й сечі вагітних жінок.

ПРОЛАПС (від лат. prolapsio – падіння) – випадіння, відвисання внутрішнього органа назовні.

ПРОЛЕГОМЕНИ (грец. προλεγόμενα, від προλέγω – кажу заздалегідь) – вступні пояснення, преамбула, попередні відомості про предмет, поняття, передмова.

ПРОЛЕТАР (від лат. proletarius – незаможний громадянин) – у капіталістичному суспільстві позбавлений засобів виробництва найманий робітник.

ПРОЛЕТАРИЗАЦІЯ – неминуче в умовах капіталізму перетворення дрібних товаровиробників (селян, кустарів та ін.) на пролетарів внаслідок витіснення дрібних селянських господарств великими та розвитку великої промисловості.

ПРОЛЕТАРІАТ (нім. Proletariat, від лат. proletarius – незаможний громадянин) – один з двох (поряд з буржуазією) основних класів капіталістичного суспільства; клас найманих робітників, позбавлених власності на засоби виробництва і внаслідок цього змушених продавати свою робочу силу власникам засобів виробництва – капіталістам; П. – найреволюційніший клас суспільства.

ПРОЛІН (від лат. proles – рід, нащадки) – амінокислота, входить до складу майже всіх білків та деяких інших фізіологічно важливих речовин.

ПРОЛІФЕРАЦІЯ (від лат. proles – потомство і fero – несу) – розрощення тканини організму тільки шляхом новоутворення і розмноження клітин.

ПРОЛІФІКАЦІЯ (від лат. proles – потомство і ...фікація) – розвиток органа рослини з іншого органа, що закінчив свій ріст і далі не розвивається. Напр., розвиток з квітки пагона нової квітки або цілого суцвіття (проростання квіток).

ПРОЛОГ (грец. πρόλογος – передмова) – 1) Вступ до літературних творів різних жанрів. 2) Вступне слово актора перед початком вистави або сцена, що передує основній дії.

ПРОЛОНГАЦІЯ (від лат. prolongo – продовжую) – продовження строку чинності договору, угоди, векселя.

ПРОЛЮВІЙ (від лат. proluvium – розлив) – відклади, що нагромаджуються біля підніжжя гір внаслідок змивання з схилів продуктів вивітрювання.

ПРОМЕДОЛ – лікарський препарат; болезаспокійливий засіб.

ПРОМЕНАД (франц. promenade) – 1) Прогулянка. 2) Місце для гуляння.

ПРОМЕСА (франц. promesse, від лат. promissio – обіцянка) – документ, за яким власник облігації або лотерейного білета зобов’язується переуступити їх за певну винагороду, якщо на них випаде виграш у найближчому тиражі. Одна з форм спекуляції виграшними позиками в капіталістичних країнах.

ПРОМЕТЕЙ (грец. Προμηθεύς) – 1) У давньогрецькій міфології один з титанів, який викрав у Зевса вогонь для людей. 2) Символ людини, яка прагне робити добро.

ПРОМЕТІЙ – радіоактивний хімічний елемент, символ Pm, ат. н. 61; належить до лантаноїдів. Від імені міфологічного титана Прометея.

ПРОМІЛЛЕ, ПРОМІЛЬ (від лат. promille – на тисячу) – тисячна частка чого-небудь, позначається знаком ‰.

ПРОМІСКУЇТЕТ (від лат. promiscuus – змішаний, спільний) – стадія нічим не обмежених статевих зносин у первісному суспільстві перед виникненням будь-яких норм шлюбу і форм сім’ї.

ПРОМОТОРИ (від лат. promoveo – просуваю) – те саме, що й активатори.

ПРОМОЦІЯ (від лат. promotio – просування) – присудження вищого (порівняно з попереднім) вченого ступеня, почесного звання.

ПРОМУЛЬГАЦІЯ (лат. promulgatio, від promulgo – оголошую, обнародую) – обнародування, опублікування якого-небудь державного акта.

ПРОНАЦІЯ (від грец. προνεύω – нахиляюсь) – 1) Рух передпліччя та кисті руки, при якому поверхня долоні повертається назад, а великий палець всередину. 2) Позиція у фехтуванні, коли озброєна рука нахилена долонею донизу.

ПРОНЕФРОС (від грец. πρό – перед і νεφρός – нирка) – рання стадія ембріонального розвитку органів виділення вищих хребетних тварин і людини. Інші назви – передня нирка, головна нирка.

ПРОНУНСІАМЕНТО, ПРОНУНЦІАМЕНТО (ісп. pronunciamiento, від лат. pronuntio – оголошую) – в Іспанії і Латинській Америці державний військовий переворот, а також заклик до перевороту.

ПРОПАГАНДА (від лат. propaganda – те, що підлягає розповсюдженню) – друковане й усне поширення і роз’яснення ідей, вчень, поглядів, політичних, наукових та інших знань. П. має класовий, партійний характер.

ПРОПАГАНДИСТ – особа, яка займається пропагандою.

ПРОПАГУВАТИ (від лат. propago – поширюю, розповсюджую) – поширювати, роз’яснювати якусь ідею або вчення, займатися пропагандою.

ПРОПАН [від проп (іл) і (мет) ан] – органічна сполука, насичений вуглеводень; безбарвний горючий газ. Трапляється в природних газах. Застосовують як паливо для двигунів внутрішнього згоряння.

ПРОПЕДЕВТИКА (від грец. προπαιδεύω – попередньо навчаю) – підготовчий, вступний курс, вступ до якоїсь науки.

ПРОПЕЛЕР (англ. propeller, від лат. propello – підганяю, штовхаю вперед) – пристрій для створення сили тяги, за допомогою якої рухаються літак, вертоліт, аеросани, глісер тощо. Інша назва – повітряний гвинт.

ПРОПЕН – див. Пропілен.

ПРОПІЛ (англ. propyl, від грец. πρόπυλον – вхід) – одновалентний (див. Валентність) радикал (залишок) пропану, один з алкілів.

ПРОПІЛЕЇ (лат. propylaea, з грец. προπΰλαίον – переддвер’я) – парадний, архітектурно оформлений вхід у місто, до архітектурного ансамблю.

ПРОПІЛЕН, ПРОПЕН (від грец. πρόπυλον – вхід) – органічна сполука, ненасичений вуглеводень, безбарвний горючий газ з слабким запахом. Складова частина газів крекінгу нафти. Застосовують у виробництві моторного палива, пластмас, каучуків тощо.

ПРОПЛІОПІТЕК (від грец. προπλοоς – той, що пливе попереду, і ...пітек) – викопна людиноподібна мавпа, рештки якої виявлено в нижньоолігоденових відкладах кайнозою. Є одним з предків гібонів, а також вихідною формою для дріопітеків і пліопітеків.

ПРОПОЛІС (грец. πρόπολις – бджоляний клей) – смолиста зеленувато-жовта або бура гірка на смак речовина, що її збирають бджоли з бруньок, які розпукуються. Має бактерицидні властивості. Інша назва – бджоляний клей.

ПРОПОРЦІЙНИЙ (від пропорція) – той, що має правильне співвідношення частин з цілим, перебуває в певному відношенні до будь-якої величини; п-і величини – величини, які залежать одна від одної таким чином, що збільшення однієї з них викликає збільшення іншої у стільки ж разів (прямо пропорційна залежність) або зменшення іншої (обернено пропорційна залежність); п. розвиток виробництва – економічний закон соціалізму, що виражає об’єктивну необхідність планомірної організації всього народного господарства з метою забезпечення відповідності між різними галузями виробництва та сферами соціалістичного господарства; п-а виборча система – система виборчого права в буржуазних країнах, при якій голосування за кандидатів відбувається за списками, причому кожний список дістає кількість місць пропорційно до кількості поданих за нього голосів.

ПРОПОРЦІЯ (від лат. proportio – співвідношення, розмірність) – 1) Співвідношення частин цілого між собою. 2) Рівність двох відношень. 3) Кількісні співвідношення між галузями, стадіями й елементами виробництва. 4) Співвідношення розмірів частин архітектурного або художнього твору, один з основних принципів композиції. 5) Розмірність тіла людини тощо.

ПРОПРЕТОР (лат. propraetor, букв. – замість претора) – в Стародавньому Римі особа, яка здійснювала вищу юридичну, адміністративну, військову владу в провінціях.

ПРОПС (від англ. props – підпірки) – кругла, очищена від кори колода певної довжини.

ПРОРЕКТОР (від про... і ректор) – заступник ректора вищого навчального закладу.

ПРОРОГАЦІЯ (від лат. prorogate – продовження, відстрочка) – право глави держави (монарха або президента республіки) відстрочувати парламентські сесії.

ПРОСКРИПЦІЇ (лат. proscriptio – об’ява) – в Стародавньому Римі списки осіб, яких прилюдно оголошували поза законом. Запроваджені в 1 ст. до н. е. з метою знищення демократичної опозиції, як засіб розправи правлячих кіл з політичними противниками.

ПРОСОДИЧНИЙ (грец. προσφδιακός) – той, що стосується явищ висоти, довготи й сили інтонації або співвідношення ритміко-інтонаційних особливостей у віршуванні.

ПРОСОПОПЕЯ (грец. προσωποπιϊα) – уособлення, втілення; стилістичний зворот, у якому предмет наділяють властивостями, що йому реально не властиві (напр., «Лозина Дубові сказала...»).

ПРОСПЕКТ (від лат. prospectus – вид, погляд) – 1) Широка пряма міська вулиця. 2) Поширений виклад плану, короткий зміст наукової праці, навчального посібника. 3) Рекламна листівка, буклет, довідник з описом товарів та умов купівлі.

ПРОСПЕРИТІ (англ. prosperity, букв. – процвітання) – вживана апологетами буржуазії назва нетривалого періоду часткового піднесення економіки в капіталістичних країнах між економічними кризами.

ПРОСТАТА (від грец. προστάτης – той, що попереду) – непарний орган чоловічого статевого апарата. Інша назва – передміхурова залоза.

ПРОСТАТИТ – запалення простати.

ПРОСТИГМІН (від грец. προ – раніше, перед і στίγμα – рана, виразка) – те саме, що й прозерин.

ПРОСТИТУЦІЯ (від лат. prostitutio – осквернення, збезчещення) – 1) Продаж свого тіла для статевих зносин з метою добути засоби для існування. Є соціальним явищем, характерним для капіталістичного суспільства. 2) Переносно – продажність, розтлінність.

ПРОСТРАЦІЯ (від лат. prostratio – повалення) – стан надзвичайної фізичної і нервово-психічної кволості в людини. Може виникнути при тяжких інфекційних захворюваннях, виснаженні, нервових потрясіннях тощо.

ПРОСЦЕНІУМ (лат. proscenium) – передня частина сцени, розташована перед порталом і трохи висунута в зал; у давньогрецькому театрі – майданчик для гри акторів перед будинком сцени.

ПРОТАГОНІСТ (грец. πρωταγωνιστής) – у давньогрецькій трагедії актор, який виконував головну роль (героя, героїні).

ПРОТАКТИНІЙ (від грец. πρώτος – перший і актиній) – радіоактивний хімічний елемент, символ Pa, ат. н. 91; сріблясто-білий блискучий метал, належить до актиноїдів.

ПРОТАМІНИ (від грец. πρώτος – перший і аміни) – прості білки, що мають чітко виявлену лужну реакцію. Найбільше П. у спермі й ікрі риб. Разом з гістонами становлять білкову частину нуклеопротеїдів.

ПРОТАНДРІЯ, ПРОТЕРАНДРІЯ (від грец. πρώτος, πρότερος – перший, попередній і ...андрія) – більш раннє порівняно з приймочками маточок достигання пиляків у двостатевих квіток. Є одним з пристосувань до перехресного запилення.

ПРОТАРГОЛ [від прот (еїни), лат. arg (entum) – срібло і ...ол] – лікарський препарат; в’яжучий, антисептичний і протизапальний засіб.

ПРОТЕАЗИ (від протеїн) – те саме, що й пептидази.

ПРОТЕГУВАННЯ – див. Протекція.

ПРОТЕЖЕ (від франц. protege – той, що перебуває під захистом, ставленик) – особа, що користується чиєюсь прихильністю або рекомендацією, влаштовуючи свої справи, службову кар’єру; чийсь ставленик, улюбленець.

ПРОТЕЗИ (франц. protheses, від грец. πρόσθεσις – додання, приєднання) – механічні пристрої і апарати, що їх застосовують для заміщення втрачених людиною органів (рук, ніг, зубів) і часткового поновлення діяльності цих органів, а також для усунення косметичних вад.

ПРОТЕЗУВАННЯ – система медичних і технічних заходів, спрямованих на відновлення втрачених органів та можливою мірою їхніх функцій за допомогою протезів.

ПРОТЕЇДИ (від протеїн) – складні білки, утворені із звичайних білків і речовин небілкової природи. До П. належать багато ферментів і гормонів, більшість білків тканин і клітин усіх організмів, сироватки крові й молока, яєць тощо.

ПРОТЕЇНИ (від грец. πρωτεΐον – перше місце) – прості білки. Основна складова частина всіх живих організмів.

ПРОТЕЇНОЇДИ (від протеїни і ...оїд) – білки, що входять до складу кісток, хрящів, волосся, шерсті.

ПРОТЕЇНОТЕРАПІЯ (від протеїни і терапія) – введення в організм людини й тварин білкових речовин з лікувальною метою.

ПРОТЕЇНУРІЯ (від протеїни та ...урія) – те саме, що й альбумінурія.

ПРОТЕЙ (грец. Πρωτεύς) – у давньогрецькій міфології морське божество-віщун, яке мало здатність змінювати свій вигляд.

ПРОТЕЙОВІ (від Протей) – родина хвостатих земноводяних. Мають зовнішні зябра. Живуть у підземних водах та прісних водоймах. Поширені в Європі та Америці.

ПРОТЕКТОР (від лат. protector – охоронець, захисник) – 1) Покровитель. 2) Шар гуми з виступами, що захищає пневматичну шину від пошкоджень. 3) Гумові кільця, що запобігають тертю бурильних штанг. 4) Шар матеріалів (гума, корд тощо), що перешкоджають витіканню палива з баків літального апарата (при їх пошкодженні). 5) Металева пластинка, що захищає конструкцію від корозії.

ПРОТЕКТОРАТ – 1) Форма залежності, за якої одна держава (протектор) бере на себе здійснення зовнішніх зносин іншої держави, захист її території і фактично ставить під свій контроль її внутрішні справи через свого резидента. 2) Держава, що перебуває в такій залежності.

ПРОТЕКЦІОНІЗМ [від лат. protectio (protectionis) – прикриття, захист] – економічна політика буржуазних держав, спрямована на захист національної промисловості й сільського господарства від іноземної конкуренції, а також на загарбання зовнішніх ринків. Знаряддям П. є митна політика. Див. також Фритредерство.

ПРОТЕКЦІЯ, ПРОТЕГУВАННЯ (лат. protectio – прикриття, захист, від protego – захищаю) – заступництво, впливова підтримка, прихильність з боку кого-небудь, що сприяє влаштуванню чиїх-небудь справ на порушення встановленого законом порядку їх розгляду чи розв’язання.

ПРОТЕРАНДРІЯ – див. Протандрія.

ПРОТЕРОГІНІЯ (від грец. πρότερος – попередній, більш ранній і ...гінія) – достигання приймочок раніше від пиляків у двостатевих квіток. Характерна для більшості родин хрестоцвітих, розових, пасльонових тощо. Інша назва – протогінія.

ПРОТЕРОЗОЙ, ПРОТЕРОЗОЙСЬКА ЕРА (від грец. πρότερος – попередній, більш ранній і ...зой) – друга ера в геологічній історії Землі; розпочалася 2600 млн. років тому, тривала близько 2000 млн. років. Відклади цієї ери становлять протерозойську групу. За П. з’явилися перші організми.

ПРОТЕСТ (нім. Protest, від лат. protesto – публічно доводжу) – 1) Рішуче заперечення в усній або письмовій формі проти будь-яких дій, виступів, рішень. 2) В радянському праві – письмова вимога офіційних осіб, здебільшого прокурора, про скасування або заміну незаконних актів, вироку, рішення, ухвали чи постанови суду. 3) Морський П. – нотаріально складений на заяву капітана судна акт про аварію чи пошкодження вантажу внаслідок зіткнення кораблів. 4) П. векселя – засвідчений посадовою особою (нотаріатом) факт несплати за векселем або відмови платника від акцепту векселя.

ПРОТЕСТАНТ [нім. Protestant, від лат. protestans (protestantis) – той, що прилюдно доводить] – 1) Прихильник протестантизму. 2) Особа, що заявляє протест проти чиїхось дій або намірів.

ПРОТЕСТАНТИЗМ (нім. Protestantismus) – один з трьох (поряд з католицизмом і православ’ям) головних напрямів християнства. Оформився у 16 ст. на основі ідеологічної опозиції до католицизму і став логічним продовженням Реформації. П. виступив проти зовнішньої релігійності, намагаючись перетворити релігійність на внутрішній світ людини.

ПРОТИСТИ (від грец. πρώτιστος – найперший) – об’єднана назва всіх одноклітинних організмів.

ПРОТИСТОЛОГІЯ (від протисти і ...логія) – розділ зоології, що вивчає тварин типу найпростіших. Інша назва – протозоологія.

ПРОТІЙ (від грец. πρώτος – перший) – найлегший (масове число дорівнює 1) і найпоширеніший ізотоп водню, атомне ядро якого – протон.

ПРОТО... (від грец. πρώτος – перший) – у складних словах означає: першість, первинність чого-небудь. Наприклад, протодерма, прототип.

ПРОТОГІНІЯ (від прото... і ...гінія) – те саме, що й протерогінія.

ПРОТОГІПУС (від прото... і грец. ϊππος – кінь) – вимерлий трипалий кінь.

ПРОТОГРАФ (від прото... і ...граф) – первісний рукопис, покладений в основу пізніших списків, копій, редакцій.

ПРОТОДЕРМА (від прото... і ...дерма) – шар малодиференційованих клітин, який вкриває зародок рослин.

ПРОТОЗОА (від прото... і грец. ζωά – життя) – одноклітинні тваринні організми. Інша назва – найпростіші.

ПРОТОЗООЛОГІЯ (від прото... і зоологія) – те саме, що й протистологія.

ПРОТОКОЛ (грец. πρωτόκολλον, від πρόκος – перший і κολλάω – приклеюю) – 1) Документ, який містить запис усього, про що йшлося на зборах, засіданнях тощо. 2) Документ, що засвідчує встановлення певних фактів. 3) В судочинстві – документ про проведення певних дій, про їх зміст і наслідки (напр., П. обшуку, П. судового засідання). 4) Одна з назв міжнародного договору. 5) П. дипломатичний – сукупність загальноприйнятих у міжнародних відносинах правил, що визначають порядок здійснення різноманітних дипломатичних актів, форми зносин між дипломатами та керівними державними діячами різних країн.

ПРОТОН (від грец. πρώτος – перший) – стабільна позитивно заряджена елементарна частинка кожного атомного ядра будь-якого хімічного елемента. Маса П. становить 1836,1 маси електрона.

ПРОТОНЕМА (від прото... і грец. νήμα – нитка) – початкова стадія розвитку мохів. П. розвивається із спори, має вигляд ниток. Інша назва – передросток.

ПРОТОНЕОЛІТ (від прото... і неоліт) – те саме, що й мезоліт.

ПРОТОПЛАЗМА (від прото... і плазма) – найменша одиниця живої речовини; вміст клітини, включаючи її ядро. В П. здійснюються всі життєві процеси.

ПРОТОПЛАСТ (від прото... і ...пласт) – вміст рослинної клітини без целюлозно-пектинової оболонки.

ПРОТОРЕНЕСАНС (від прото... і ренесанс) – етап в історії італійського мистецтва (зародився в 11–12 ст., особливо розвинувся в 13 – на початку 14 ст.). Передував добі Відродження. Для мистецтва П. характерне посилення реалістичних тенденцій, орієнтація на античне мистецтво.

ПРОТОТИП (від грец. πρωτότυπον – прообраз) – 1) Первісний вигляд, форма якогось органа чи організму, з якого розвинулися далі органи або організми. 2) Конкретна особа, факти життя чи риси характеру якої покладені в основу літературного образу.

ПРОТОТРОФИ (від прото... і ...трофи) – організми, що живляться за рахунок вуглекислоти повітря або карбонатів. До П. належать нітрифікуючі бактерії, сіркобактерії; залізобактерії; водневі бактерії.

ПРОТРАКТОР (від про... і лат. tracto – тягну) – морський прилад, за допомогою якого на карті позначають місцеперебування корабля, яке визначають за двома кутами між трьома орієнтирами.

ПРОТРОМБІН (від про... і тромбін) – білкова речовина, з якої утворюється тромбін, що спричиняє зсідання крові. Міститься в плазмі крові людини й тварин.

ПРОТУБЕРАНЦІ (нім. Protuberanzen, від лат. protubero – здуваюсь) – світні утворення з розжарених газів, що спостерігаються у вигляді яскравих виступів різноманітної форми над хромосферою Сонця.

ПРОФАЗА (від грец. πρό – попереду і фаза) – перша фаза поділу клітини, під час якої хромосоми стають видимими. Після П. настає метафаза.

ПРОФАН (лат. profanus) – 1) У Стародавньому Римі – непосвячений; той, хто не має права ходити до храму. 2) Некомпетентна особа, не обізнана в якійсь галузі; неук.

ПРОФАНАЦІЯ (лат. profanatio, від profano – оскверняю) – 1) Початкове значення – неповага до святині, наруга над пам’яттю. 2) Неуцьке перекручування, опоганювання, опошлення чогось, зневажливе ставлення до чогось загальновизнаного, наруга над пам’яттю про когось.

ПРОФЕРМЕНТИ (від про... і ферменти) – неактивна (недіюча) форма ферментів. Переходить в активну під впливом інших ферментів (напр., П. трипсиноген активується під впливом ферменту ентерокінази) або простих хімічних сполук.

ПРОФЕСІЙНИЙ – 1) Пов’язаний з професією; п-а організація – об’єднання працівників певної професії; п. революціонер – особа, яка має політичний і організаційний досвід і постійно займається революційною діяльністю. 2) Пов’язаний з діяльністю профспілок (напр., п. рух).

ПРОФЕСІОНАЛ [від лат. professio (professionis) – спеціальність] – особа, що зробила якесь заняття предметом своєї постійної діяльності або одержує оплату за виконання певної функції.

ПРОФЕСІЯ (від лат. professio – офіційно зазначене заняття, спеціальність) – рід трудової діяльності, що вимагає певних знань і трудових навичок і є джерелом існування; вільна П. – назва діяльності працівників розумової праці (письменників, художників тощо), які не зайняті на службі і не одержують заробітної плати, а працюють за гонорар.

ПРОФЕСОР (від лат. professor – викладач, вчитель) – найвище вчене звання викладачів вузів і працівників наукових установ; особа, яка має це звання.

ПРОФЕСУРА (нім. Professur, від лат. professor – викладач) – 1) Звання й посада професора, професорська кафедра з якої-небудь дисципліни. 2) Професори.

ПРОФІЛАКТИКА (від грец. προφυλακτικός – запобіжний) – 1) Система заходів, спрямованих на запобігання виникненню й поширенню хвороб, на охорону здоров’я. 2) Запобігання поломкам машин, механізмів тощо.

ПРОФІЛАКТИЧНИЙ (грец. προφυλακτικός) – запобіжний.

ПРОФІЛАКТОРІЙ (від профілактика) – в СРСР лікувально-профілактичний заклад санаторного типу.

ПРОФІЛОГРАФ (від профіль і ...граф) – 1) Прилад (профілометр), який записує на графіку характеристику чистоти поверхні. 2) Прилад, що реєструє профіль водного перерізу рік, озер тощо. 3) Прилад для реєстрації обрису (контура) поперечного перерізу рейки.

ПРОФІЛОМЕТР (від профіль і ...метр) – прилад (переважно рухома котушка з голкою), яким визначають чистоту (величину нерівностей) обробленої поверхні.

ПРОФІЛЬ (франц. profil, від італ. profilo – обрис) – 1) Вид, обрис обличчя чи предмета збоку. 2) Вертикальний переріз будь-чого. 3) Переносно – сукупність основних, типових рис, що характеризують господарства, професію тощо.

ПРОФІТ (франц. profit, від лат. profectus – успіх) – вигода, прибуток, зиск.

ПРОФОРМА (лат. pro forma) – виконання чого-небудь лише заради форми.

ПРОФУНДАЛЬ (від лат. profundum – безодня) – частина водних басейнів (озер, морів, океанів), якої не досягають хвильові рухи та вітрове переміщування.

ПРОЦЕДУРА (франц. procedure, від лат. procedo – просуваюсь, проходжу) – 1) Офіційно встановлений чи прийнятий за звичаєм порядок, послідовність дій для здійснення або оформлення якихось справ. 2) Лікувальні заходи.

ПРОЦЕНТ (від лат. pro centum – на сто) – 1) Сота частка числа; позначається знаком %. 2) П. позичковий – плата, що її одержує кредитор від позичальника за користування наданими йому коштами. За капіталізму є частиною прибутку і, отже, має своїм джерелом додаткову вартість, експлуатацію чужої праці.

ПРОЦЕНТНИЙ – обчислюваний із ста; виражений в процентах; той, що приносить проценти; п-і папери – цінні папери, боргові зобов’язання, що дають прибуток (доход) у формі процента до їхньої вартості.

ПРОЦЕС (від лат. processus – проходження, просування вперед) – 1) Послідовна зміна предметів і явищ, що відбувається закономірним порядком. 2) Сукупність ряду послідовних дій, спрямованих на досягнення певного результату. 3) Визначений законом порядок діяльності слідчих і судових органів при розслідуванні й розгляді кримінальних, а також інших справ; сам розгляд справи судом.

ПРОЦЕСІЯ (від лат. processio – просування вперед) – урочистий масовий похід.

ПРОЦЕСОР (англ. processor, від лат. procedo – просуваюсь) – 1) Частина цифрової обчислювальної машини, що реалізує процес складної переробки інформації. 2) Складна логічна програма (7), що є частиною системи автоматизації програмування.

ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ – той, що належить до судового процесу, до судочинства взагалі; п-е право – галузь права, що регулює судочинство, а також діяльність органів держави щодо розгляду і розв’язання адміністративних справ.

ПРУДОНІЗМ – реакційна течія дрібнобуржуазного соціалізму та анархізму, в основу якої покладено філософські й соціологічні погляди П.-Ж. Прудона. Проголошуючи дрібнобуржуазні ідеї гармонії і співробітництва класів, П. виступав проти класової боротьби пролетаріату, головним джерелом соціальних конфліктів вважав державу й робив з нього анархістські висновки. Був поширений в ряді країн Західної Європи в 2-й половині 19 ст. Ідеї П. сприйняв анархо-синдикалізм.

ПРУСТИТ – мінерал класу сульфосолей, червоного кольору. Руда срібла. Від прізвища французького хіміка Ж.. Пруста.

ПРЮНЕЛЬ (франц. prunelle) – тонка цупка бавовняна або шовкова тканина. Використовують для верху жіночого взуття, оббивки меблів тощо.

ПСАЛОМ (грец. ψαλμός, від ψάλλω – оспівую) – релігійна пісня, молитва, що входить у псалтир.

ПСАЛТИР (грец. ψαλτήριον) – книга псалмів, частина Біблії.

ПСАМОФІТИ (від грец. ψάμμος – пісок і ...фіти) – рослини, що пристосувалися до життя на пісках (напр., саксаул, астрагал піщаний).

ПСЕВДО... (від грец. ψευδός – обман, вигадка, помилка) – у складних словах відповідає поняттям «несправжній», «неправильний».

ПСЕВДОАКТИНОМІКОЗ (від псевдо... і актиномікоз) – те саме, що й актинобацильоз.

ПСЕВДОАРТРОЗ (від псевдо... і грец. άρθρον – суглоб) – рухоме з’єднання частин патологічно зміненої трубчастої кістки. Утворення П. спричинюють переломи, що не зростаються або зростаються поволі. Інша назва – несправжній суглоб.

ПСЕВДОГАМІЯ (від псевдо... і ...гамія) – 1) У багатьох вищих грибів, статевий процес. 2) У покритонасінних рослин – утворення зародка в насінині без запліднення при обов’язковій стимуляції пилковою трубкою.

ПСЕВДОГОТИКА (від псевдо... і готика) – умовна назва стилістичної течії в західноєвропейській архітектурі 18 – початку 20 ст., що характеризувалася еклектичним використанням форм готики.

ПСЕВДОДУПЛЕКС (від псевдо... і дуплекс) – спосіб двофарбової репродукції напівтонового оригіналу.

ПСЕВДОКЛАСИЦИЗМ (від псевдо... і класицизм) – штучний стиль італійської, французької та російської літератур 18 – початку 19 ст., який в нових історичних умовах намагався відтворити античні художні ідеали.

ПСЕВДОМОРФІЗМ (від псевдо... і ...морфізм) – властивість мінералів набирати кристалічної форми, яка не відповідає їхній внутрішній структурі.

ПСЕВДОМОРФОЗИ (від псевдо... і ...морфоз) – кристали, форми яких не відповідають внутрішній структурі мінералу, шо утворює їх.

ПСЕВДОНІМ (від грец. ψευδώνυμος – несправжньо іменований) – прибране ім’я, прізвище або авторський знак, що ними користуються в пресі письменники, журналісти, актори замість власного прізвища.

ПСЕВДОПОДІЇ (від псевдо... і ...події) – тимчасові випини цитоплазми у деяких одноклітинних організмів (напр., амеб) та в окремих клітин (напр., лейкоцитів) багатоклітинних організмів; виконують функції пересування і захоплювання їжі.

ПСЕВДОТУБЕРКУЛЬОЗ (від псевдо... і туберкульоз) – інфекційна хвороба свійських твірин. Характеризується утворенням у внутрішніх органах і лімфатичних вузлах гнійно-некротичних горбочків, що зовні нагадують туберкульозні вузлики. Збудниками П. є псевдотуберкульозні бактерії.

ПСИЛОМЕЛАН [від грец. ψιλός – голий і μέλας (μέλανος) – чорний] – мінерал класу окисів і гідроокисів, чорного кольору. Марганцева руда.

ПСИЛОФІТИ (від грец. ψιλός – голий і ...фіти) – найдавніші вищі рослини. Існували з силурійського до кінця девонського періоду палеозою.

ПСИТАКОЗ (від грец. ψιττακός – папуга) – те саме, що й орнітоз.

ПСИХ..., ПСИХО... (від грец. ψυχή – душа) – в складних словах відповідає поняттям «психіка», «психічний».

ПСИХАСТЕНІЯ (від псих... і астенія) – захворювання людини, що характеризується нерішучістю, невпевненістю в своїх силах.

ПСИХІАТРІЯ (від псих... та ...іатрія) – розділ медицини, що вивчає захворювання центральної нервової системи у людини (психічні захворювання), причини виникнення їх, методи запобігання й лікування.

ПСИХІКА (від грец. ψυχή – душа) – функція мозку, що полягає у відображенні об’єктивної дійсності. Виникла й розвинулася у вищих тварин у процесі біологічної еволюції у зв’язку з розвитком нервової системи, що регулює відносини організму з середовищем.

ПСИХІЧНИЙ (грец. ψυχικός) – той, що належить до психіки.

ПСИХОАНАЛІЗ (від психо... і аналіз) – одна з теоретичних засад фрейдизму, загальна теорія і метод лікування нервових і психічних захворювань, запропоновані З. Фрейдом в кінці 19 – на початку 20 ст.

ПСИХОГЕНЕЗ, ПСИХОГЕНЕЗИС (від психо... і ...генез) – виникнення й розвиток у людини психічного життя – почуттів, мови, мислення і вольової діяльності.

ПСИХОГЕННИЙ (від психо... і ...генний) – той, що виникає внаслідок впливу психіки. Напр., п-ні хвороби шкіри.

ПСИХОЗИ (від грец. ψυχή – душа) – розлади діяльності головного мозку людини, що виявляються в порушенні психічної (вищої нервової) діяльності. Інша назва – психічні хвороби.

ПСИХОЛАМАРКІЗМ (від психо... і ламаркізм) – відверто ідеалістична течія неоламаркізму, представники якої вважали джерелом еволюції живої природи діяння психічних факторів, завдяки яким клітини організму нібито свідомо реагують на впливи зовнішнього середовища і організм в цілому вдосконалюється.

ПСИХОЛІНГВІСТИКА (від психо... і лінгвістика) – галузь мовознавства, що вивчає процеси мови з погляду відповідності змісту висловленого комунікативному намірові.

ПСИХОЛОГ – 1) Фахівець, який займається психологією. 2) Переносно – будь-який фахівець, який володіє знаннями з психології (лікар, письменник, працівник мистецтва, вчитель, дипломат тощо).

ПСИХОЛОГІЗМ (від психо... і ...логізм) – 1) Суб’єктивно-ідеалістичній напрям у філософії, що психологію визнає за основну філософську науку, на якій нібито грунтуються всі інші філософські дисципліни. 2) Ідеалістичний підхід до вивчення соціальних явищ і процесів, при якому дослідника цікавлять насамперед психічні взаємодії в групі; один з провідних методологічних принципів буржуазної соціології.

ПСИХОЛОГІЯ (від психо... і ...логія) – 1) Наука про закономірності, розвиток і форми психічної діяльності (психіки) живих істот. 2) Особливості характеру, психіки.

ПСИХОМЕТРІЯ (від психо... і ...метрія) – розділ психології, пов’язаний з застосуванням у ній математичних методів, тестів.

ПСИХОМОТОРНІ ЦЕНТРИ (від психо..., лат. motor – той, що рухає, і центр) – відділи кори півкуль головного мозку, які під час подразнення спричинюють скорочення відповідних м’язів.

ПСИХОНЕВРОЗ (від психо... і невроз) – захворювання центральної нервової системи функціонального характеру (без органічних ушкоджень).

ПСИХОПАТІЯ (від психо... і ...патія) – психічний розлад, ненормальність психіки.

ПСИХОПАТОЛОГІЯ (від психо... і патологія) – розділ психіатрії, що вивчає загальні питання, що стосуються психічних захворювань.

ПСИХОСОМАТИКА (від психо... і грец. σωματικός – тілесний) – суб’єктивно-ідеалістична медико-психологічна теорія, що розглядає людину як цілісну єдність душі й тіла, але тлумачить психіку як ізольовану від суспільно-історичної практики, як первинне начало всіх процесів, що відбуваються в людському організмі.

ПСИХОТЕРАПІЯ (від психо... і терапія) – метод лікування людини за допомогою психічного впливу на неї (гіпноз, навіювання тощо). Застосовують при лікуванні неврозів, психастенії тощо.

ПСИХОФАРМАКОЛОГІЯ (від психо... і фармакологія) – розділ фармакології, який вивчає вплив лікарських засобів на вищу нервову діяльність, а також питання застосування лікарських засобів для лікування психічних захворювань.

ПСИХРОМЕТР (від грец. ψυχρός – холодний і ...метр) – прилад для вимірювання температури і відносної вологості повітря за показами двох термометрів – сухого й вологого.

ПСИХРОФІТИ (від грец. ψυχρός – холодний і ...фіти) – рослини холодних і вологих грунтів. Напр., кедровий сланець, рододендрон камчатський тощо, а також деякі водорості й лишайники.

ПСІХЕЯ (грец. Ψυχή) – у давньогрецькій міфології втілення людської душі. Зображували її чарівною дівчиною, врода якої суперничала з красою Афродіти. Великою популярністю користується міф про кохання П. й Ероса (Ерота, Амура, Купідона).

ПСОРІАЗ (від грец. ψωριάω – страждаю шкірним захворюванням) – хронічне захворювання шкіри в людини. Виникає переважно внаслідок порушення діяльності нервової системи.

...ПТЕР (від грец. πτερόν – крило) – у складних словах відповідає поняттям «птах», «комаха», «літальний апарат», напр. гелікоптер, гіменоптери.

ПТЕРАНОДОН [від грец. πτερόν – крило і ανόδους (άνόδοντος) – беззубий] – викопний літаючий плазун, з групи птерозаврів. Відомий з відкладів мезозою.

ПТЕРОДАКТИЛЬ (від грец. πτερόν – крило і δάκτυλος – палець) – підряд викопних плазунів ряду птерозаврів. Відомий з відкладів мезозою.

ПТЕРОЗАВРИ (від грец. πτερόν – крило і ...завр) – ряд викопних плазунів, пристосованих до польоту. Відомі з відкладів мезозою. Інша назва – літаючі ящери.

ПТИФУР (франц. petit four, від petit – маленький і four – піч) – дрібне печиво до чаю.

ПТОЗ (від грец. πτωσις – падіння) – опущення верхньої повіки у людини або тварин внаслідок відсутності, недорозвинення або паралічу м’яза, що її підіймає. Термін «птоз» застосовують також для позначення опущення внутрішніх органів (напр., спланхноптоз).

ПТОМАЇНИ (від грец. πτώμα – труп) – органічні азотовмісні сполуки, що утворюються від гниття білків; більшість П. – отруйні речовини. Містяться в зіпсованих м’ясних і рибних харчових продуктах.

ПУАЗ – одиниця динамічного коефіцієнта в’язкості в СГС системі одиниць, що характеризує здатність рідини й газів чинити опір взаємному рухові їхніх частинок. Від прізвища французького фізика Ж.-Л.-М. Пуазейля.

ПУАНСОН, ПУНСОН (франц. poinçon, букв. – шило) – 1) Робоча частина (звичайно металевий стрижень) деяких штампів та інших інструментів, що безпосередньо тисне на матеріал, який обробляють або досліджують. 2) Сталевий штамп з рельєфним зображенням букви, знака, цифри тощо. За допомогою П. видавлюють у металі друкарські форми (матриці). Виготовляють ручним або механічним способом. 3) Умовна позначка на географічних картах (кружок, квадратик тощо).

ПУАНТИ (від франц. pointe – лезо, гострий кінець) – у балеті – танець на кінчиках пальців ніг. Один з основних елементів жіночого класичного танцю. Точніша назва – танець на пуантах.

ПУАНТИЛІЗМ (франц. pointillisme, від point – крапка) – 1) Напрям у західноєвропейському живопису кінця 19 – початку 20 ст. Пошуки П. мали суто формальний, суб’єктивний характер. Назва П. – від манери накладати фарби роздільними мазками у вигляді крапок або невеликих рисок. 2) муз. Різновид техніки виконання, коли кожна нота відокремлюється від іншої паузою певної тривалості (нібито крапкою).

ПУБЕРТАТНИЙ [від лат. pubertas (pubertatis) – статева зрілість] – пов’язаний з статевим дозріванням; п. період – період статевого дозрівання.

ПУБЛІКА (від лат. publicus – всенародний, громадський) – група людей, що зібралася де-небудь (глядачі, слухачі).

ПУБЛІКАЦІЯ (від лат. publico – оголошую всенародно) – вміщення оголошення, твору в пресі, передача по радіо, телебаченню для загального відома; те, що надруковано.

ПУБЛІЦИСТИКА (нім. Publizistik, від лат. publicus – суспільний, народний) – рід літератури, що висвітлює актуальні суспільно-політичні та інші проблеми сучасності в періодичній пресі і окремих виданнях.

ПУБЛІЧНИЙ (від лат. publicus – суспільний, народний) – відкритий, гласний; суспільний.

ПУДЕЛЬ (нім. Pudel, від pudeln – плескатися у воді) – порода кімнатних собак.

ПУДИНГ (англ. pudding) – національна англійська страва – запіканка з рису або інших крупів, макаронів тощо з різними приправами.

ПУДРЕТ (франц. poudrette, від poudre – порошок) – висушені і подрібнені людські екскременти; застосовують як добриво.

ПУЕБЛО (ісп. pueblo – народ, населення, селище) – умовна назва осілих індіанських племен Північної Америки та їхніх поселень.

ПУЕРАРІЯ (здогадно від лат. puer – хлопець) – рід багаторічних тропічних дерев’янистих витких рослин родини бобових. Використовують як кормову рослину, для виготовлення тканин, корені вживають у їжу. В СРСР вирощують як декоративну рослину.

ПУЕРПЕРАЛЬНИЙ (dід лат. puerpera – породілля) – післяпологовий.

ПУЛ ¹ (від англ. pool – спільний котел) – одна з форм капіталістичних монополій, яка характеризується тим, що прибуток усіх учасників надходить у загальний фонд і розподіляється між ними пропорційно до розмірів їхніх капіталів.

ПУЛ ² – розмінна монета Афганістану, 1/100 афгані.

ПУЛОВЕР (англ. pull-over, від pull – тягти і over – поверх, зверх) – світер без коміра і застібок.

ПУЛОРОЗ (від лат. pullus – курча) – інфекційна хвороба птахів, спричинювана мікроорганізмами сальмонелами. Інша назва – бацилярний білий пронос.

ПУЛЬВЕРИЗАТОР – прилад для пульверизації, застосовують у техніці (напр., для фарбування), у сільському господарстві (для розбризкування отрутохімікатів) тощо.

ПУЛЬВЕРИЗАЦІЯ [від лат. pulvis (pulveris) – пил, порошок] – розпорошування рідини або порошку струменем повітря.

ПУЛЬМАН – чотирьохосьовий пасажирський або товарний залізничний вагон. Від прізвища американського інженера Дж. Пульмана.

ПУЛЬМОНОЛОГІЯ [від лат. pulmo (pulmonis) – легеня і ...логія] – розділ медицини, що вивчає та лікує захворювання легень.

ПУЛЬМОТОР (від лат. pulmo – легеня і motor – рухаючий) – апарат для штучного дихання, який нагнітає в легені кисень під тиском.

ПУЛЬПА (від лат. pulpa – м’якоть) – 1) М’яка сполучна тканина в порожнині зуба; м’якоть селезінки. 2) Суміш твердих частинок, завислих у рідині.

ПУЛЬПІТ – запалення тканини, що заповнює порожнину зуба (пульпи).

ПУЛЬС (від лат. pulsus – удар, поштовх) – 1) Поштовхоподібні коливання стінок кровоносних судин у людини й тварин; спричинюються викиданням крові з серця при кожному його скороченні. 2) Переносно – ритм, темп руху, життя (напр., пульс суспільного життя).

ПУЛЬСАРИ (від лат. pulsus – поштовх) – космічні об’єкти, радіовипромінювання яких мають характер коротких періодичних імпульсів з періодом від 3,75 сек до 0,03 сек.

ПУЛЬСАТОР (від лат. pulsator – той, що штовхає) – 1) Машина для збагачення корисних копалин, де мінеральна сировина, що потрапляє на нерухоме решето, розділяється від діяння пульсуючого струменя води або повітря. 2) Прилад або пристрій, що дає рівномірні поштовхи (імпульси).

ПУЛЬСАЦІЯ (від лат. pulsatio – удари, биття) – 1) фізіол. Ритмічні розширення кровоносних судин, спричинювані хвилеподібним рухом крові внаслідок скорочень серця. 2) Періодична зміна якої-небудь характеристики явища. 3) астр. Періодичні зміни об’єму та температури поверхні деяких змінних зір, що зумовлюють коливання блиску (мерехтіння зір).

ПУЛЬТ (нім. Pult, від лат. pulpitum – підмостки) – столик-підставка для книг, нот. П. керування – пристрій, на якому зосереджено устаткування для контролю й керування різними об’єктами.

ПУЛЬЧИНЕЛА (італ. pulcinella) – персонаж слуги в італійській комедії, масок.

ПУМА (ісп. puma, з мови кечуа) – ссавець родини котячих. Поширена в Америці. Може завдавати шкоди мисливському господарству та скотарству. Добре приручається. Інші назви – кугуар, сріблястий лев.

ПУНА (мовою кечуа puna – пустельний) – тип високогірної рослинності в Центральних Андах Південної Америки, характеризується поєднанням трав’яного покриву з окремими низькорослими деревами.

ПУНКТ (нім. Punkt, від лат. punctum – крапка) – 1) Місце в просторі, що характеризується певними ознаками (географічне положення, природні особливості, використання для якихось цілей тощо). 2) Місце зосередження чого-небудь. 3) Установа, підприємство, що обслуговує певний район, дільницю. 4) Розділ або положення (в документі, викладі тощо). 5) Одиниця вимірювання в друкарській системі мір. Дорівнює 0,376 мм.

ПУНКТБОЛ (від лат. punctum – крапка і англ. ball – м’яч) – невеликий підвішений шкіряний м’яч, набитий кінським волоссям. Служить боксерам для тренування.

ПУНКТИР (нім. punktieren – робити крапки, від лат. punctum – крапка) – 1) Лінія, утворена з близько розташованих рисочок або крапок. 2) Поліграфічна лінійка, що дає відбиток такої лінії.

ПУНКТУАЛЬНІСТЬ (франц. ponctuel – точний, від лат. punctum – крапка) – точність, акуратність, систематичність, неухильне додержання якихось правил, умов.

ПУНКТУАЦІЯ (нім. Punktuation, від лат. punctum – крапка) – 1) Система правил вживання на письмі розділових знаків. 2) Розставляння розділових знаків.

ПУНКЦІЯ (від лат. punctio – укол) – прокол з діагностичною або лікувальною метою стінки будь-якої порожнини тіла, судини, органа, нормальної або патологічної тканини.

ПУНСОН – див. Пуансон.

ПУНШ (англ. punch, від інд. панч – п’ять) – нагрітий алкогольний напій з рому або коньяку з чаєм, водою, цукром та фруктовим соком.

ПУПІНІЗАЦІЯ – підвищення дальності передач (включенням котушок самоіндукції) в лініях зв’язку. Від прізвища американського фізика П. Пупіна (серба за національністю).

ПУРИЗМ (франц. purisme, від лат. purus – чистий) – 1) Показне прагнення до чистоти й суворості моралі. 2) Надмірне прагнення зробити недоторканними якісь норми мови, вберегти її від іншомовних елементів, неологізмів, вульгаризмів тощо. 3) Формалістичний напрям у живопису, що виник у Франції в 20-х pp. 20 ст. і відзначався абстрактністю, силуетністю і контурністю зображень, примітивізмом.

ПУРИН (від лат. purus – чистий) – органічна азотовмісна сполука, безбарвні кристали. Похідні П. поширені в природі і відіграють важливу роль у різних біологічних процесах. Ядро П. входить до складу багатьох алкалоїдів, вітамінів, нуклеотидів.

ПУРИТАНИ (англ. puritans, від purity – чистота) – 1) Прихильники кальвінізму в Англії та Шотландії 16–17 ст., поділялися на пресвітеріан та індепендентів. 2) Люди надзвичайно суворого аскетичного укладу життя.

ПУРПУР (лат. purpura, від грец. πορφύρα – багряниця) – 1) Фарбувальна речовина червонувато-фіолетового кольору, що її добували з залоз морського молюска мурекса пурпурного. 2) Темно-червоний або яскраво-червоний колір. 3) Одяг з тканини червового кольору або взагалі багатий одяг як ознака розкоші.

ПУРПУРА (від лат. purpura – червоний колір) – висип у вигляді численних крововиливів у товщу шкіри та слизових оболонок.

ПУРПУРИН (від лат. purpura – червоний колір) – органічна сполука, жовті кристали. З алюмінієвою протравою фарбує тканину в червоно-коричневий колір, з хромовою – в ясно-червоний.

ПУСТУЛА (від лат. pustula – пухир, гнійник) – один з поширених елементів деяких шкірних висипів, являє собою пухирець з гнійним вмістом.

ПУСТУЛЬОЗНИЙ – гноячковий; п. бактерид – захворювання шкіри долоней та підошов, яке характеризується появою пустул.

ПУТЧ (нім. Putsch) – збройний авантюрницький виступ групи змовників, що не мають підпори й співчуття в масах, з метою вчинити державний переворот.

ПУТЧИЗМ – політика путчів; організація путчів.

ПУФ (франц. pouf, англ. puff) – 1) Низький ослінчик з м’яким (звичайно круглим) сидінням. 2) Помилкова, фальшива звістка, недоладна вигадка.

ПУЦОЛАНИ – відклади вулканічного походження (попіл, пемза, туфи), що утворюються при виверженні лави, багатої кремнеземом. Використовують для виготовлення в’яжучих матеріалів, зокрема цементу. Від назви м. Поццуолі в Італії.

ПУШБОЛ (англ. push-ball, від push – штовхати та ball – м’яч) – командна спортивна гра з великим м’ячем (діаметр м’яча – 1,8 м; вага – 20-30 кг). Мета гри – проштовхнути м’яч через ворота суперників.

ПФЕНІГ (нім. Pfennig) – розмінна монета Німецької Демократичної Республіки, 1/100 марки НДР; Федеративної Республіки Німеччини, 1/100 марки ФРН.

ПЮПІТР (франц. pupitre) – пересувна підставка з похилою дошкою для нот або книг.

ПЮРЕ (франц. puree) – страва (або приправа до неї) з протертих овочів, а також фруктів або ягід.

П’Я – розмінна монета Бірми, 1/100 джа.

П’ЯРТНЕРС (англ. partners) – отвір у палубі, через який проходить нижній кінець щогли.