- головна (сайт)- - головна (словник)- - дружній сайт -

 

 

 

ОАЗИС, ОАЗА – 1) Ділянка в пустелі, напівпустелі, що завдяки наявності води різко виділяється серед навколишніх просторів розвитком рослинності. Від назви давньоєгипетського м. Оасії. 2) Переносно – місце, явище або подія, що становлять відрадний виняток.

ОБЕЛІСК (грец. οβελίσκος) – гранчастий кам’яний стовп, що звужується догори і має пірамідально загострену верхівку. Надгробок, пам’ятник, найчастіше загиблим військовим.

ОБЕР- (від нім. ober – головний, старший) – у складних словах означає «вищий», «старший» (за посадою).

ОБЕР-ПРОКУРОР (від обер- і прокурор) – 1) Службова особа, яка очолювала департамент в сенаті в дореволюційній Росії. 2) Особа, що очолювала синод у дореволюційній Росії.

ОБЕРТОН (нім. Oberton, від ober – верхній і Ton – звук) – складовий тон основного звука, що має більше коливань, ніж основний звук. Склад обертонів визначає забарвлення звуку, або тембр.

ОБ’ЄКТ (від лат. objectus – предмет) – 1) Матеріальний предмет пізнання і практичного впливу з боку людини (суб’єкта); будь-який предмет думки, дослідження, художнього відображення тощо. 2) О. права – явище, на яке спрямовується дія права. 3) мовозн. Другорядний член речення, додаток.

ОБ’ЄКТИВ (від лат. objectivus – предметний) – сукупність лінз чи дзеркал або разом лінз і дзеркал для створення зображення предмета.

ОБ’ЄКТИВІЗМ – антинауковий принцип тлумачення явищ суспільного життя, який обмежується констатуванням певних фактів, явищ і подій без аналізу їхніх причин і класового змісту. Марксистсько-ленінське розуміння об’єктивності протилежне О., воно включає в себе партійність, зобов’язуючи при оцінці подій ставати на точку зору передових, революційних класів, вимагає активного ставлення до дійсності з метою її революційного перетворення.

ОБ’ЄКТИВІСТСЬКИЙ – той, що стоїть на позиціях об’єктивізму, стосується об’єктивізму, притаманний йому.

ОБ’ЄКТИВНИЙ (від лат. objectivus – предметний) – 1) Той, що існує поза свідомістю й незалежно від неї. 2) Безсторонній, неупереджений.

ОБ’ЄКТИВНІСТЬ – 1) Існування об’єкта незалежно від свідомості; належність до об’єктивної реальності. 2) Причетність до об’єктивного пізнання. 3) Неупередженість, відповідність об’єктивній дійсності. Науковий підхід до дослідження явищ реальної дійсності, один з основних принципів матеріалістичної діалектики. Принцип О. протилежний суб’єктивізму і докорінно відрізняється від буржуазного об’єктивізму.

ОБЛІГАЦІЯ (від лат. obligatio – зобов’язання, порука) – цінний папір, що дає власникові доход у вигляді процента чи виграшу.

ОБЛІГО (італ. obligo, від лат. obligo – зобов’язую) – 1) Сума заборгованості по векселях. 2) Банківські книги особистих рахунків, у яких облічують заборгованість окремих осіб по векселях.

ОБЛІТЕРАЦІЯ (лат. oblitteratio – згладжування, забуття, від oblittero – згладжую) – 1) Закриття просвіту порожнистого чи трубчастого органа в людини й тварин внаслідок розростання сполучної тканини. 2) бот. Сплющування відмерлих клітин і тканин у рослин при вторинному потовщенні стовбура, формуванні зародка тощо.

ОБОЛ (грец. όβολός) – вагова одиниця; срібна, а пізніше мідна монета в Стародавній Греції (дорівнювала 1/6 драхми).

ОБСЕРВАТОРІЯ (від лат. observo – спостерігаю, уважно слідкую) – наукова установа, в якій за допомогою спеціальних інструментів провадять астрономічні (астрономічна О.), магнітні (магнітна О.), сейсмологічні, метеорологічні та інші спостереження, а також обробляють одержані результати.

ОБСЕРВАЦІЙНИЙ (від обсервація) – спостережний.

ОБСЕРВАЦІЯ (лат. observatio, від observo – спостерігаю) – 1) Спостереження. 2) Медичний нагляд за особами, тимчасово ізольованими в зв’язку з підозрою на інфекційне захворювання чи при контакті їх з хворими особливо небезпечною інфекцією. 3) Визначення місця знаходження судна в морі за береговими предметами або за небесними світилами.

ОБСИДІАН – склувата силікатна вулканічна гірська порода темного кольору. Використовують у будівництві. Від імені римлянина Обсідіуса, який привіз цей камінь з Ефіопії.

ОБСКУРАНТ – захисник обскурантизму, реакціонер, мракобіс.

ОБСКУРАНТИЗМ [від лат. obscurans (obscurantis) – той, що затемнює] – вкрай вороже ставлення до науки, освіти, захист реакційних ідей, відсталості; мракобісся.

ОБСТРУКЦІЯ (лат. obstructio – перешкода, від obstruo – завалюю, нагромаджую) – демонстративна дія, що застосовується з метою зриву якихось заходів, пропозицій тощо. Один з методів парламентської боротьби в буржуазних країнах, спрямований на зрив обговорення або прийняття того чи іншого законопроекту.

ОБТУРАТОРИ (від лат. obturo – затикаю) – протези, які застосовують при дефектах твердого чи м’якого піднебіння.

ОБТЮРАТОР (франц. obturateur, від лат. obturo – закупорюю) – 1) Пристрій у затворах гармат роздільного заряджання для усунення прориву порохових газів під час пострілу. 2) Затвор у кінознімальних апаратах, що періодично перекриває світловий потік.

ОВАЦІЯ (лат. ovatio – малий тріумф, від ovo – торжествую) – палке схвалення і привітання, бурхливі оплески.

ОВЕРАРМ (англ. over-arm, букв. – рука зверху) – спосіб плавання на боці.

ОВЕРШОТ (англ. overshot) – інструмент для захоплення бурильних труб, які залишилися в свердловині.

ОВЕРШТАГ (голл. overstag) – поворот вітрильного судна, що переходить на другий галс проти вітру.

ОВІСТИ (від лат. ovum – яйце) – біологи 17–18 ст., які помилково вважали, що в яйці міститься сформований мініатюрний організм, розвиток якого вони зводили лише до збільшення його розмірів.

ОВОГЕНЕЗ (від лат. ovum – яйце і ...генез) – процес розвитку жіночих статевих клітин (яйцеклітин) у яєчнику людини, а також тварин.

ОВОЇД (від лат. ovum – яйце і ...оїд) – плоска крива яйцеподібного перерізу (овал) з однією віссю симетрії.

ОВОСКОП (від лат. ovum – яйце і ...скоп) – електричний прилад для визначення якості яєць просвічуванням або контролю за розвитком зародка в процесі інкубації яєць.

ОВУЛЯЦІЯ (від лат. ovulum – яєчко) – фізіологічне явище виходу готової до запліднення яйцеклітини з яєчника людини і тварин.

ОГОН (голл. ogen, букв. – очі) – петля на кінці або на середині троса, утворена з цього самого троса.

ОДА (від грец. φδή – пісня) – у давніх греків урочистий ліричний вірш для хору. Пізніше – хвалебна пісня, присвячена видатній події чи особі.

ОДАЛІСКА (франц. odalisque, з тур. odalik, від oda – кімната) – 1) Рабиня, служниця в гаремі. 2) Наложниця, коханка.

ОДЕКОЛОН (франц. eau de Cologne, букв. – кельнська вода) – косметичний засіб з розчинних у спирті ефірних олій. Уперше почали виготовляти в м. Кельні.

ОДЕЛЬСТИНГ (норв. odelsting) – нижня палата норвезького парламенту – стортингу.

ОДЕОН (грец. φδεΐον) – у Стародавній Греції кругле приміщення для музичних вистав і змагань; пізніше – приміщення для концертів, танців тощо.

ОДІН – у давньоскандінавській міфології найвище божество, творець всесвіту, богів і людей, пізніше – бог війни, покровитель торгівлі й мореплавства.

ОДІОЗНИЙ (від лат. odiosus – ненависний) – неприємний, небажаний; той, хто викликає негативне ставлення.

ОДІССЕЯ (грец. Όδυσσεία) – 1) Давньогрецька епічно-героїчна поема, творцем якої вважають Гомера. В «О.» розповідається про пригоди одного з героїв Троянської війни Одіссея (звідси й назва). 2) Переносно – довга мандрівка з багатьма пригодами.

ОДОГРАФ (від грец. οδός – дорога і ...граф) – прилад, що автоматично прокладає на навігаційній карті курс судна. Інша назва – автопрокладач.

ОДОМЕТР (від грец. οδός – дорога і ...метр) – прилад для вимірювання пройденого судном шляху.

...ОДОНТ [від грец. οδούς (οδόντος) – зуб] – у назвах викопних тварин вказує на те, що вони класифікуються за будовою зубів, напр. мастодонти.

ОДОНТОГРАФІЯ [від грец. οδούς (οδόντος) – зуб і ...графія] – те саме, що й одонтологія.

ОДОНТОЛІТ [від грец. οδούς (όδόντος) – зуб і ...літ] – 1) Зубний камінь. 2) Бивні деяких викопних тварин (мамонта, мастодонта тощо).

ОДОНТОЛОГІЯ [від грец. οδούς (οδόντος) – зуб і ...логія] – 1) Розділ стоматології, який охоплює питання лікування та профілактичної допомоги при захворюванні зубів. 2) Розділ морфології, що вивчає зуби сучасних і вимерлих хребетних. Інша назва – одонтографія.

ОДОРАНТИ [від лат. odorans (odorantis) – пахучий] – пахучі речовини, що їх застосовують для одоризації.

ОДОРИЗАЦІЯ (від лат. odoro – роблю пахучим) – 1) Додавання до газу пахучих речовин, які б сигналізували про його витікання з газопроводів або посудин. 2) Розпилення у повітрі приміщення речовин з приємним запахом.

ОЖРАГІС (лит. óžragis, букв. – козиний ріг) – старовинний литовський і латиський духовий музичний інструмент. Виготовляють з козиного рогу.

ОЗИ (швед. osar) – невисокі вузькі вали з льодовикових відкладів (піску, гравію, гальки тощо).

ОЗОКЕРИТ (від грец. όξω – пахну і κηρός – віск) – мінерал групи нафтових бітумів, білого, жовтого, бурого, зеленуватого кольору. Інша назва – гірський віск.

ОЗОН (від грец. όξων – пахучий) – проста речовина, видозміна кисню; газ з різким характерним запахом, сильний окислювач. Використовують для дезинфекції приміщень, знезаражування води, вибілювання різних речовин.

ОЗОНАТОР – прилад для одержання озону з повітря діянням тихого електричного розряду.

ОЗОНУВАННЯ – проведення хімічних реакцій діянням озону. В техніці використовують головним чином для знезаражування повітря й води, з метою знищення неприємних запахів тощо.

ОІДІЇ (від грец. ώίδιον – яєчко) – 1) Овальні спори нестатевого розмноження (конідії) деяких грибів. 2) Заокруглені клітини, що виникають на кінцях гіф деяких грибів і відпадають від них.

...ОЇД (від грец. είδος – вигляд) – у складних словах вказує на схожість з чимось або походження від чогось, напр. астероїд.

ОЇДІУМ (лат. Oidium tuckeri – назва паразитичного гриба, від грец. ωίδιον – яєчко) – грибна хвороба винограду, що уражає всі зелені частини виноградного куща. Інші назви – попелюха, борошниста роса винограду.

ОЙКОСНИЙ (від грец. οίκος – дім, майно) – майновий; о-не господарство – господарство, в якому виробництво й споживання замкнуті в межах сім’ї, дому.

ОЙКУМЕНА, ЕЙКУМЕНА (грец. οικουμένη – вся земля, від οΐκέω – населяю) – 1) За уявленням давніх греків, населена територія Землі з Елладою в центрі. 2) Сукупність населених людиною областей Землі.

ОКАЗІОНАЛІЗМ (від лат. occasionalis – випадковий) – релігійно-ідеалістичний напрям західноєвропейської філософії 17 ст., представники якого вважали, що між фізичними й психічними явищами немає безпосереднього причинного зв’язку і що тіло є лише знаряддям діяння бога на «душу» людини.

ОКАЗІЯ (від лат. occasio – випадок, привід) – 1) Нагода. 2) Надзвичайна пригода.

ОКАПІ (з мови мбуба) – вид парнокопитних ссавців родини жирафових. Поширені в Африці. Об’єкт мисливства заради м’яса й шкури.

ОКАРИНА (італ. ocarina) – духовий музичний інструмент з глиняним або фарфоровим корпусом і свистовим пристроєм.

ОКЕАН (грец. Ωκεανός) – 1) У давньогрецькій міфології бог, володар водної стихії. 2) Світовий О. – водна оболонка Землі, що покриває більшу частину її поверхні й поділяє сушу на материки та острови (Тихий, Атлантичний, Індійський та Північний Льодовитий океани).

ОКЕАНАВТ (від океан і ...навт) – спеціально підготовлена людина, яка досліджує океанські глибини.

ОКЕАНАРІЙ (від океан) – природна водойма, басейн, обладнаний для утримування морських тварин з метою наукових досліджень або спостережень за ними.

ОКЕАНІДИ (грец. Ωκεανίδες) – у давньогрецькій міфології німфи, дочки Океана.

ОКЕАНОГРАФІЯ (від океан і ...графія) – 1) Наука, що вивчає гідрологічний режим Світового океану та його окремих частин, зокрема морські течії, припливи й відпливи, теплові, оптичні та акустичні явища в морській воді тощо. 2) В деяких зарубіжних країнах синонім терміна «океанологія».

ОКЕАНОЛОГІЯ (від океан і ...логія) – наука, що вивчає фізичні, хімічні, геологічні та біологічні процеси і явища, які відбуваються в Світовому океані, його поділ на природні райони.

ОКЛЮЗІЯ (від лат. occlusus – замкнений, прихований) – 1) Вбирання газів металами. 2) Витиснення вгору холодним повітрям приземного теплого повітря. 3) Змикання зубів верхньої і нижньої щелеп, прикус.

ОКСАЛАТИ (від грец. όξύς – кислий і άλς – сіль) – солі щавлевої кислоти.

ОКСАФЕНАМІД (від грец. οξύς – кислий, φαίνω – свічу і амід) – лікарський препарат; жовчогінний засіб. Застосовують при хронічних холециститах, холангітах, жовчнокам’яній хворобі тощо.

ОКСИ... (від грец. οξύς – кислий) – у складних словах означає присутність кисню в сполуках або сумішах.

ОКСИГЕМОГЛОБІН (від окси... і гемоглобін) – органічна речовина, що утворюється в органах дихання при сполученні гемоглобіну з киснем. Легко розщеплюється, забезпечуючи перенесення кисню до тканин і органів.

ОКСИГЕМОМЕТР (від окси..., грец. αίμα – кров і ...метр) – прилад для вимірювання ступеня насиченості киснем артеріальної крові людини.

ОКСИГЕМОМЕТРІЯ (від окси..., грец. αίμα – кров і ...метрія) – фотометричний метод вимірювання ступеня насиченості артеріальної крові киснем. Грунтується на спектральних властивостях оксигемоглобіну і відновленого гемоглобіну.

ОКСИГЕН, ОКСИГЕНІУМ (лат. oxygenium, від грец, οξύς – кислий і γένος – народження) – латинська назва кисню, що її застосовують у назвах його сполук, процесів за його участю тощо (напр., оксиди, оксидування).

ОКСИГЕНАТОР (від оксиген) – апарат, що замінює легені під час хірургічної операції.

ОКСИДАЗИ (від грец. οξύς – кислий) – ферменти, що містяться в тканинах людини, тварин і рослин і беруть участь в окисленні органічних речовин за рахунок молекулярного кисню.

ОКСИДАЦІЯ – див. Оксидування.

ОКСИДИ (франц. oxyde – окис, від грец. οξύς – кислий) – хімічні сполуки елементів з киснем. Інша назва – окисли.

ОКСИДИМЕТРІЯ (від оксиди і ...метрія) – метод кількісного аналізу, оснований на застосуванні реакцій окислення – відновлення. До О. належать йодометрія тощо.

ОКСИДОРЕДУКТАЗИ (від оксиди і лат. reducto – відводжу назад) – клас ферментів, що прискорюють або сповільнюють окисно-відновні реакції в організмах.

ОКСИДУВАННЯ, ОКСИДАЦІЯ (від оксиди) – 1) Штучне окислення поверхні металевих виробів, щоб запобігти корозії і надати їм красивого зовнішнього вигляду. 2) Сполучення якої-небудь речовини з киснем. 3) Відщеплення електронів від атомів або іонів елемента. Інша назва – окислення.

ОКСИКОРТ (від окси... і лат. cortex – кора, шкіра) – лікарський препарат, антибіотик. Застосовують як протизапальний засіб для лікування інфікованих ран, ерозій, гнійних захворювань шкіри.

ОКСИЛІКВІТИ (від окси... і лат. liquidus – рідкий) – вибухові суміші рідкого кисню з горючими пористими матеріалами (вугілля, торф, солома тощо). Застосовують у підривних роботах, головним чином у гірничій справі.

ОКСИЛІТ (від грец. οξύς – кислий) – технічна назва чистого або з добавками (напр., солі нікелю, міді) перекису натрію. Застосовують для одержання кисню.

ОКСИЛОФІТИ (від грец. οξύς – кислий і ...фіти) – рослини, що зростають на дуже кислих грунтах, здебільшого на сфагнових болотах і кислих луках (напр., чорниця, сфагнові мохи).

ОКСИМОРОН, ОКСЮМОРОН (грец. όξύμωρον, букв. – дотепно-безглузде) – літературно-поетичний прийом; поєднання протилежних за змістом, контрастних понять, що спільно дають нове уявлення (напр., дзвінка тиша, гарячий сніг).

ОКСИПРОЛІН (від окси... і пролін) – органічна речовина з групи амінокислот. Входить до складу білків рослинних і тваринних організмів (напр., желатини, казеїну).

ОКСИТОЦИН (від грец. οξύς, тут – швидкий і τόκος – пологи) – гормон нижнього мозкового придатку (гіпофіза), що спричинює скорочення гладеньких м’язів внутрішніх органів (переважно матки).

ОКСЮМОРОН – див. Оксиморон.

ОКТ..., ОКТА..., ОКТО... (від лат. octo, грец. οκτώ – вісім) – у складних словах означає «вісім».

ОКТАВА (від лат. octava – восьма) – 1) муз. Інтервал; восьмий ступінь від будь-якого іншого ступеня діатонічної гами, однорідний за звучанням з вихідним ступенем, але відмінний за висотою; низький бас, що дублює в хоровому ансамблі октавою нижче басову партію. 2) літ. Класична форма восьмирядкової строфи на три ряди рим.

ОКТАГОН (від окта... і ...гон) – восьмикутник.

ОКТАЕДР (грец. όκταεδρον, від όκτώ – вісім і έδρα – грань) – 1) Восьмигранник; тіло, обмежене вісьмома трикутниками. 2) У кристалографії – одна з найпростіших форм кубічної системи кристалів. У формі О. кристалізуються магнетит, мідь, срібло, алмаз тощо.

ОКТАЕДРИТ (від грец. όκτάεδρος – восьмигранний) – те саме, що й анатаз.

ОКТАН (від грец. όκτώ – вісім) – органічна сполука, вуглеводень. Нормальний О. – безбарвна рідина з слабким запахом. Застосовують ізомер О. – ізооктан для підвищення стійкості моторного палива проти детонації.

ОКТАНТ [від лат. octans (octantis)] – 1) Одна з восьми частин простору, поділеного трьома взаємно перпендикулярними площинами. 2) Прилад з шкалою-дугою в 1/8 кола, яким вимірювали кутову віддаль між небесними світилами.

ОКТЕТ (італ. ottetto, від лат. octo – вісім) – муз. твір для восьми самостійних голосів або інструментів; ансамбль з восьми виконавців.

ОКТОД [від окт... і (електр) од] – електронна лампа з вісьмома електродами (катодом, анодом і шістьма сітками). Застосовують як перетворювач частоти коливань.

ОКТРОЇРУВАНА КОНСТИТУЦІЯ (від франц. octroyer – дарувати) – 1) Конституція, вироблена без участі парламенту та інших представницьких органів і «дарована» народові монархом. 2) Конституція, що її надає колонії метрополія.

ОКТРУА (від франц. octroi – подарування, надання) – за середньовіччя у Франції ввізне мито на користь феодала або міста; в 16–18 ст. – привілеї монопольних торговельних компаній; пізніше в окремих містах Франції – збір з деяких сільськогосподарських продуктів, що ввозилися.

ОКУЛІРОВКА, ОКУЛІРУВАННЯ (від лат. oculus – око) – один із способів щеплення рослин, що полягає в приживленні бруньки (вічка) однієї рослини (прищепи) до іншої (підщепи). З бруньки виростає пагін і нова рослина. Інша назва – очкування.

ОКУЛЯР (від лат. ocularius – очний) – система з однієї або кількох лінз для збільшення й розглядання зображення, утворюваного об’єктивом оптичного приладу.

ОКУЛЬТИЗМ (від лат. occultus – прихований, таємний) – містичне вчення, яке визнає існування надприродних (окультних) сил і можливість безпосереднього спілкування з ними за допомогою магії.

ОКУПАНТ [від лат. occupans (occupantis) – загарбник] – той, хто здійснює окупацію, бере в ній участь.

ОКУПАЦІЙНИЙ – той, що стосується окупації; о. корпус, о-на армія – війська, які тимчасово перебувають на завойованій або зайнятій ними території іншої держави; о-на адміністрація – органи управління окупованою територією; о. режим – спеціальний режим, запроваджений на час окупації; о-ні гроші – спеціальні паперові гроші, шо їх випускає окупаційна влада на окупованій території іншої держави без будь-якого забезпечення.

ОКУПАЦІЯ (лат. occupatio, від оссиро – загарбую, оволодіваю) – 1) Тимчасове зайняття збройними силами однієї держави частини або всієї території іншої держави, головним чином внаслідок наступальних воєнних дій. 2) В Стародавньому Римі оволодіння речами, що не мають власника, у тому числі земельними ділянками.

...ОЛ (від лат. oleum –олія) – у складних словах вказує на зв’язок з поняттями «олія», «масло», «мастило», напр. нігрол.

ОЛЕАНДР (франц. oleandre, італ. oleandro, від лат. laurus – лавр і грец. ροδόδενδρον – розове дерево) – рід рослин родини барвінкових. Вічнозелені кущі або дерева, поширені в Середземномор’ї та тропічній Азії. В СРСР вирощують як декоративну рослину. Використовують у медицині як серцевий засіб.

ОЛЕАТИ – солі олеїнової кислоти.

ОЛЕЇН (від лат. oleum – олія) – 1) Сполука гліцерину з олеїновою кислотою. О. поширений разом з пальмітином і стеарином у тваринних і рослинних жирах. 2) Суміш рідких жирних кислот (переважно олеїнової кислоти) з домішками пальмітинової і стеаринової кислот. О. одержують розщепленням жирів.

ОЛЕЇНОВА кислота (від олеїн) – органічна сполука, безбарвна масляниста рідина. Застосовують у миловарінні, для одержання лаків, емалей, фарб тощо.

ОЛЕО... (від лат. oleum – олія) – у складних словах відповідає поняттю «пов’язаний з олією або мінеральним маслом».

ОЛЕОГРАФІЯ (від олео... і ...графія) – 1) Спосіб хромолітографії, що давав змогу відтворювати тон зображення і передавати на папері характер поверхні олійного живопису. 2) Відбиток, одержаний цим способом. Застосовували наприкінці 19 ст.

ОЛЕОНАФТ (від олео... і нафта) – мастило білого кольору з високоочищеної нафти.

ОЛЕОФІЛЬНІСТЬ (від лат. oleum – олія і грец. φιλέω – люблю) – властивість деяких речовин змочуватися оліями.

ОЛЕТЕТРИН (від лат. oleum – олія і грец. τετράς – чотири) – лікарський препарат; антибіотик. Застосовують для лікування інфекційних захворювань (ангін, менінгіту, сепсису, гонореї тощо).

ОЛЕУМ (від лат. oleum – олія) – розчин сірчаного ангідриду SO₃, в безводній сірчаній кислоті H₂SO₄; масляниста димляча рідина. Застосовують у виробництві органічних барвників, вибухових речовин тощо. Інша назва – димляча сірчана кислота.

ОЛЕФІНИ (від лат. oleum – олія і affinis – близький, суміжний) – те саме, що й алкени.

ОЛИВА (лат. oliva) – рід вічнозелених дерев або кущів. Поширені в тропіках і субтропіках. О. європейську, або оливове дерево, вирощують заради їстівних плодів; з плодів добувають також харчову (т. зв. прованську) й технічну олію. Інша назва – маслина.

ОЛИМ-ШЮВИР – марійський духовий музичний інструмент типу кларнета.

ОЛІВІН (від лат. oliva – маслина) – породоутворюючий мінерал класу силікатів, переважно зеленого, жовто-зеленого кольору. Використовують для виготовлення вогнетривів, окремі відміни – як дорогоцінне каміння. Інша назва – перидот.

ОЛІВОМІЦИН (від лат. oliva – маслина і ...міции) – лікарський препарат; антибіотик. Застосовують при пухлинах сім’яників, лімфогранулематозі, меланомах, ракових виразках.

ОЛІГ..., ОЛІГО... (від грец. ολίγος – малий) – у складних словах відповідає поняттям «малий», «нечисленний», «зменшений».

ОЛІГАРХІЯ (грец. ολιγαρχία, букв. – влада небагатьох) – 1) В експлуататорських державах одна з форм державного правління, за якої політичне й економічне панування здійснюється невеликою купкою експлуататорів. 2) О. фінансова – невелика група власників (найбільших банківських і промислових монополій), яка фактично підпорядковує весь апарат імперіалістичної держави й визначає її внутрішню й зовнішню політику.

ОЛІГЕМІЯ (від оліг... і ...емія) – зменшення загальної кількості (маси) крові в організмі (при кровотечах, згущенні крові тощо).

ОЛІГОКЛАЗ (від оліго... і грец. κλάσις – заломлення) – породоутворюючий мінерал класу силікатів, різновид плагіоклазу.

ОЛІГОМЕРИ (від оліго... і ...мер) – полімери низького ступеня полімеризації.

ОЛІГОМЕРІЯ (від оліго... і ...мерія) – зменшення кількості гомологічних органів (див. Гомологія), що повторюються. Відбувається в деяких організмів (видів) у процесі історичного розвитку (напр., зменшення числа сегментів тіла у червів).

ОЛІГОПОЛІЯ (від оліго... і грец. πωλέω – продаю) – панування в деяких галузях промисловості кількох компаній (трестів, концернів) на відміну від монополії.

ОЛІГОСАХАРИДИ (від оліго... і грец. σάκχαρ – цукор) – полімерні вуглеводи. Поширені в природі у вільному стані та у вигляді компонентів складних білків, глікозидів тощо, які мають велике біологічне значення.

ОЛІГОТРОФИ (від оліго... і ...трофи) – рослини, що ростуть на неродючих грунтах (напр., верес, сосна звичайна).

ОЛІГОФАГІЯ (від оліго... і ...фагія) – живлення тваринних організмів лише небагатьма видами їжі (напр., певними видами насіння рослин, деякими трав’янистими рослинами, комахами).

ОЛІГОФРЕНІЯ (від оліго... і грец. φρήν – розум) – недоумкуватість, природжене або набуте в ранньому дитинстві психічне недорозвинення людини. Розрізняють три форми О. – дебільність, імбецильність, ідіотію.

ОЛІГОФРЕНОПЕДАГОГІКА (від олігофренія і педагогіка) – галузь педагогіки, що розробляє питання теорії і практики навчання й виховання розумово відсталих дітей.

ОЛІГОХЕТИ (від оліго... і грец. χαίτη – волосся) – клас кільчастих червів. Відіграють велику роль у процесах ґрунтоутворення, водяні О. – їжа риб. Інша назва – малощетинкові черви.

ОЛІГОЦЕН (від оліго... і ...цен) – найпізніша епоха палеогену.

ОЛІГУРІЯ (від оліг... і ...урія) – зменшення кількості сечі, що виділяється нирками.

ОЛІМП (грец. Όλυμπος) – 1) Гірський (висота – 2917 м) масив у Греції. 2) За давньогрецькою міфологією місцеперебування богів. 3) О. літературний – фігуральна назва верхівки визнаних письменників (іноді з відтінком жарту, іронії).

ОЛІМПІАДА [від грец. Όλυμπίας (Όλυμπιάδος)] – 1) У давніх греків чотирирічний період між двома олімпійськими іграми, що був одиницею літочислення. 2) Змагання з чого-небудь, конкурс, огляд. 3) Те саме, що й олімпійські ігри (див. Олімпійський).

ОЛІМПІЙСЬКИЙ (грец. Όλύμιπίας) – 1) Той, що стосується Олімпу. 2) О-кі ігри – змагання на честь Зевса у Стародавній Греції в м. Олімпії; міжнародні спортивні змагання, що проводяться раз на 4 роки. 3) Переносно – велично-спокійний.

ОЛІФА (від гред. άλειφα – олія) – плівкотвірна речовина, продукт згущення олій; застосовують для виробництва і розведення олійних фарб, лаків тощо.

ОЛЬДЕРМЕН (англ. olderman, букв. – старійшина) – у Великобританії кооптований член ради графства та органів міського самоврядування; у США – член органів міського самоврядування.

ОЛЬФАКТОМЕТРІЯ (від лат. olfactus – нюх і ...метрія) – метод вимірювання гостроти нюху.

ОМ – одиниця електричного опору; опір провідника, в якому тече струм в 1 а при напрузі 1 в на кінцях провідника. Від прізвища німецького фізика Г.-С. Ома.

...ОМА (від грец. όγκωμα – пухлина) – кінцева частина в назвах пухлин, напр. фіброма.

ОМАР (франц. homard) – рід морських безхребетних тварин ряду десятиногих раків. Поширені в Атлантичному океані, в Північному, Середземному морях, іноді трапляються в Чорному морі. Окремі види мають смачне м’ясо.

ОМАТИДІЇ [від грец. όμμα (όμματος) – око та ...ιδιον – зменш. суфікс] – окремі частини (очки), що утворюють складне, т. зв. фасеткове, око деяких членистоногих (комах, ракоподібних та ін.).

ОМБРОМЕТР (від грец. όμβρος – злива і ...метр) – прилад для вимірювання кількості атмосферних опадів. Інша назва – дощомір.

ОМБРОФІТИ (від грец. όμβρος – злива і ...фіти) – рослини, що використовують лише ту вологу, яка надходить у грунт внаслідок атмосферних опадів.

ОМЕГА (грец. ώ μέγα – Ω, ω – довге «о») – 1) Остання літера грецького алфавіту. 2) Переносно – альфа й омега – початок і кінець.

ОМІЧНИЙ (від ом) – той, що пов’язаний з дійсним (активним) електричним опором, в якому виділяється тепло при протіканні струму, на відміну від уявного реактивного (ємнісного чи індуктивного) опору.

ОММЕТР (від ом і ...метр) – прилад для вимірювання електричного опору провідника. О. для вимірювання великих опорів називають мегомметрами, для невеликих – мікроомметрами.

ОМНІБУС (лат. omnibus, букв. – для всіх) – кінна багатомісна карета, що здійснювала регулярні рейси між певними пунктами, попередник автобуса.

ОМНОПОН (від лат. omnis – весь усякий і грец. όπιον – опій) – лікарський препарат. Застосовують як болезаспокійливий засіб. Інша назва – пантопон.

ОМОГРАФИ (від грец. όμός – однаковий і ...граф) – слова, що пишуться однаково, а вимовляються по-різному. Розпізнають за наголосом (напр., замок – замок).

ОМОНІМИ (від грец. ομώνυμος – однойменний) – слова або форми слів, що вимовляються однаково, але мають різне значення (напр., дверний ключ, журавлиний ключ, скрипковий ключ, ключ води).

ОМОФОНИ (від грец. ομόφωνος – однозвучний, однотонний) – різновид омонімів; різні слова або сполучення слів, які звучать однаково. Напр., «Нас партія наша водила до бою одною сім’єю, одною добою» (А. Малишко).

ОНАГР (грец. όναγρος) – підвид дикого осла кулана. Поширений в Афганістані, Ірані та на півдні Туркменської РСР.

ОНГСТРЕМ – див. Ангстрем.

ОНДАТРА (англ., франц. ondatra, з алгонкінської) – вид гризунів родини полівкових. Батьківщина О. – Північна Америка. Акліматизована в Європі. Цінний хутровий звір. Інша назва – мускусний пацюк.

ОНДИНА – див. Ундина.

ОНДОГРАФ (від франц. onde – хвиля і ...граф) – прилад для записування коливань електричної напруги.

ОНДУЛЯТОР (франц. ondulateur, від лат. unda – хвиля) – телеграфний прилад для безперервного графічного записування прийнятих сигналів. Застосовують у кабельній телеграфії і в радіозв’язку.

ОНІКС (грец. όνυξ, букв. – ніготь) – мінерал класу силікатів, грубосмугастий різновид халцедону. Використовують у ювелірній справі та як виробне каміння.

ОНІХІЯ [від грец. όνυξ (όνυχος) – ніготь] – група захворювань нігтів. Вражається нігтьова пластинка, корінь нігтя й нігтьове ложе.

ОНКОЛОГІЯ (від грец. όγκος – пухлина і ...логія) – розділ медицини, що вивчає причини виникнення в людини і тварин пухлин та розробляє методи лікування їх.

ОНКОЛЬ (англ. on call, букв. – на вимогу) – позичка, що її видають капіталістичні банки клієнтам під заставу цінних паперів або товарів за спеціальним (онкольним) рахунком.

ОНКОСФЕРА (від грец. όγκος – пухлина і сфера) – личинка більшості видів стьожкових червів.

ОНКОТИЧНИЙ (грец. όγκότερος) – напружений, збільшений; о. тиск – частка осмотичного тиску розчину, спричинена колоїдами, що є в цьому розчині. Має важливе значення для процесів всмоктування й переходу рідини з капілярів в тканини і навпаки.

ОНОМАЗІОЛОГІЯ, ОНОМАСІОЛОГІЯ (від грец. ονομασία – найменування, визначення і ...логія) – мовозн. розділ семасіології, у якому розглядаються принципи називання.

ОНОМАСТИКА (від грец. ονομαστική – майстерність давати імена) – галузь мовознавства, що досліджує власні імена: назви родів, племен, народностей, націй (етноніміка), географічні назви (топоніміка), а також власні особові імена. Інша назва – ономатологія.

ОНОМАТОЛОГІЯ [від грец. όνομα (ονόματος) – ім’я і ...логія] – те саме, що й ономастика.

ОНОМАТОПЕЯ (від грец. ονοματοποιία – словотворчість, звуконаслідування) – словоутворення через звуконаслідування (напр., «харкання»).

ОНТОБІОЛОГІЯ [від грец. όν (όντος) – єство та біологія] – галузь біології, що вивчає вікові особливості організму; біологія розвитку.

ОНТОГЕНЕЗ, ОНТОГЕНІЯ [від грец. όν (όντος) – єство і γεννάω – породжую] – індивідуальний розвиток будь-якого організму з моменту зародження до смерті.

ОНТОЛОГІЯ [від грец. όν (όντος) – суще і ...логія) – вчення про буття. 1) В домарксистській філософії під О. розуміли самостійну частину філософії, яка досліджувала нібито вищі, такі, що осягаються не відчуттями, а тільки розумом, основи всього сущого. 2) В буржуазній ідеалістичній філософії 20 ст. – система найзагальніших понять буття, які нібито осягаються за допомогою надчуттєвої і надраціональної інтуїції. 3) В діалектичному матеріалізмі термін «онтологія» вживають при витлумаченні явищ об’єктивної дійсності, що існують незалежно від свідомості.

ООГАМІЯ (від грец. φόν – яйце і ...гамія) – тип статевого процесу у тварин та багатьох рослин, що полягає у злитті великої нерухливої жіночої статевої клітини (яйцеклітини) з дрібною здебільшого рухливою чоловічою (сперматозоїдом або спермацієм).

ООГЕНЕЗ (від грец. φόν – яйце й ...генез) – те саме, що й овогенез.

ООГОНІЙ (від грец. φόν – яйце і γονή – народження) – жіночий статевий орган багатьох видів водоростей та грибів, всередині якого утворюються яйцеклітини.

ООЛІТИ (від грец. φόν – яйце і ...літ) – дрібні кулясті мінеральні утворення концентричної або радіально-променевої будови. Скупчення залізистих та марганцевих О. подекуди утворюють промислові родовища.

ООЛОГІЯ (від грец. φόν – яйце і ...логія) – розділ орнітології, який вивчає яйця птахів.

ООМІЦЕТИ (від грец. φόν – яйце і ...міцети) – підклас нижчих грибів класу фікоміцетів. Більшість видів живуть на тваринних і рослинних рештках, деякі паразитують на тваринах або рослинах; спричинюють захворювання – несправжню борошнисту росу плодових культур, картоплі, цибулі тощо.

ООСПОРА (від грец. φόν – яйце і спори) – одноклітинна спора, що розвивається із заплідненої яйцеклітини при оогамії в деяких рослин.

ООФОРИТ (від грец. φοφόρον – яєчник) – запалення яєчника в жінок. Здебільшого О. поєднується із запаленням фаллопієвої труби – сальпінгітом. Виникає як ускладнення після абортів, родів, захворювань матки тощо.

ОПАК (від лат. opacus – темний, густий, непрозорий) – 1) Сорт білої глини, що її використовують для виготовлення посуду. 2) Білі гончарні вироби, схожі на тонкий фаянс.

ОПАЛ (лат. opalus, грец. όπαλλιος, від санскр. упалас – дорогоцінний камінь) – мінерал класу силікатів, переважно білого або сірого кольору. Синювато-білий, або благородний, О. – дорогоцінний камінь.

ОПАЛЕСЦЕНЦІЯ (від опал і лат. ...escentia – суфікс, що означає слабку дію) – розсіяння світла каламутними розчинами (здебільшого колоїдів) з утворенням різних його відтінків (як у опала).

ОПАЛІНИ (від лат. opalus – опал) – ряд найпростіших тварин класу джгутиконосців. Паразитують здебільшого у кишечнику земноводяних, зрідка – риб і плазунів.

ОП-АРТ (англ. op-art, скор. від optical art – оптичне мистецтво) – течія абстрактного мистецтва, послідовники якої у своїй творчості, використовуючи оптичну ілюзію, створюють форми, які не мають нічого спільного з відображенням дійсності.

ОПЕРА (італ. opera, від лат. opera – праця, твір) – вид музичного мистецтва; художній твір, зміст якого втілюється в сценічних музично-поетичних образах і в якому органічно поєднуються вокальна й інструментальна музика, драматургія, образотворче мистецтво й хореографія.

ОПЕРА-БУФФ (італ. opera buffa) – італійська комедійна опера на побутовий сюжет.

ОПЕРАТИВНИЙ (від лат. operativus – діяльний) – 1) Той, що стосується операції, випливає з неї, супроводиться операцією. 2) Пов’язаний з безпосереднім здійсненням тих чи інших завдань, планів, починань. 3) Той, що вміє швидко виконувати завдання; дійовий.

ОПЕРАТОР (від лат. operator – виконавець) – 1) Людина, що виконує певні операції. 2) Спеціаліст, який провадить кінозйомку (кінооператор). 3) Спеціаліст, який виконує роботу, пов’язану з керуванням чи обслуговуванням кібернетичних та інших пристроїв.

ОПЕРАЦІЙНИЙ – той, що стосується операції; о-на сестра – хірургічна сестра; о-на база – місце, звідки провадять постачання потрібними матеріалами (боєприпасами, продовольчими товарами тощо); о. рік – річний період діяльності підприємства.

ОПЕРАЦІОНАЛІЗМ (від лат. operatio – дія) – суб’єктивно- ідеалістична течія сучасної буржуазної філософії. За О., поняття не відображають об’єктивний світ, а є описом дій (операцій) ученого і продуктом цих дій.

ОПЕРАЦІЯ (від лат. operatio – дія, діяння) – 1) Ряд дій, заходів, пов’язаних з досягненням певної мети (напр., воєнна, хірургічна О.). 2) Дії, що належать до кола функцій якогось підприємства, установи, організації, групи людей, окремого працівника (напр., торговельна О., бухгалтерська О., технологічна О.).

ОПЕРЕТА (італ. operetta, букв. – невелика опера) – музично-сценічний твір комедійного характеру, в якому співи й танець поєднуються з розмовним діалогом.

ОПІЙ, ОПІУМ (лат. opium, з грец. όπιον, від όπός – рослинний сік) – засохлий на повітрі молочний сік з нестиглих головок снотворного маку. Містить алкалоїди: морфін, папаверин, кодеїн та ін. В медицині О. застосовують як знеболюючий засіб. При зловживанні О. розвивається хвороблива пристрасть до нього – наркоманія.

ОПІСТОРХОЗ (від грец. όπισΰε – ззаду і όρχος – шпалера) – глистяна хвороба людини і м’ясоїдних тварин. Найпоширенішим є О., що його спричинює плоский черв’як – котяча двоустка.

ОПІУМ – див. Опій.

ОПОЗИЦІЙНИЙ – той, що перебуває в опозиції, протидіє, додержується протилежної думки.

ОПОЗИЦІОНЕР – той, що належить до опозиції.

ОПОЗИЦІЯ (від лат. opposition – протиставлення) – 1) Опір, протидія, протиставлення однієї політики, одних поглядів іншій політиці, іншим поглядам. 2) Угруповання в політичній партії, яке виступає проти загального курсу партії. 3) У парламентах буржуазних країн фракції партій або груп, що виступають проти правлячої партії. 4) астр. Протистояння, тобто положення небесного тіла в частині неба, протилежній Сонцю.

ОПОНЕНТ [від лат. opponens (opponentis) – той, що протиставить, за перечує] – 1) Особа, яка заперечує чи спростовує думки доповідача або оцінює працю дисертанта при захисті дисертації на здобуття вченого ступеня. 2) Супротивник у диспуті, дискусії.

ОПОПАНАКС (від грец. οπός – рослинний сік і πανακής – зцілитель)] – 1) Рід трав’янистих багаторічних рослин родини зонтичних. Поширені в Європі й Азії. 2) Ароматичні камеді цих рослин. 3) Духи, що виготовляють з цих камедей.

ОПОРТУНІЗМ (франц. opportunisme – пристосовництво, угодовство, від лат. opportunus – зручний, слушний) – ворожа марксизмові-ленінізмові течія в робітничому русі, політика та ідеологія пристосовництва, угодовства з буржуазією, якої додержуються праві лідери соціал-демокра тичних і соціалістичних партій. Політичний зміст О. полягає в проповіді співробітництва класів, у відмові від революційних засобів боротьби, у запереченні необхідності соціалістичної революції і диктатури пролетаріату, в підпорядкуванні інтересів пролетаріату інтересам буржуазії. О. виявляється у двох основних формах: правий О. – відхід від марксизму до ревізіонізму і «лівий» О. – відхід до дрібнобуржуазного авантюризму і великодержавного шовінізму. Різновидністю О. є також центризм.

ОПОРТУНІСТ (франц. opportuniste) – пристосованець, угодовець, зрадник інтересів робітничого класу і всіх трудящих.

ОПОСУМ (алгонкінське) – рід сумчастих ссавців. Поширені в Америці. Об’єкт промислу (використовують хутро). Ішла назва – двоутробка.

ОПТАНТ [від лат. optans (optantis) – той, що вибирає] – особа, що має право вибрати громадянство. Див. Оптація.

ОПТАТИВ [лат. (modus) optativus] – спосіб дієслова, який означає бажаність відповідної дії; бажальний спосіб. У слов’янських мовах колишній О. перетворився на наказовий спосіб дієслова.

ОПТАЦІЯ (лат. optatio – бажання, вибір, від opto – вибираю) – добровільний вибір громадянства особою, що досягла повноліття. Право О. звичайно надається населенню території, що переходить від однієї держави до іншої.

ОПТИКА (від грец. οπτική – наука про зір) – 1) Розділ фізики, в якому вивчається виникнення й поширення світлового проміння та взаємодіяння його з речовиною. 2) Збірна назва оптичних приладів.

ОПТИМАЛЬНИЙ (від лат. optimus – найкращий) – найкращий з можливих варіантів чогось, найбільш відповідний даному завданню, умовам.

ОПТИМАТИ (лат. optimates – знатні, від optimus – найкращий) – політичне угруповання рабовласницької верхівки у Стародавньому Римі, яке відображало інтереси нобілітету, боролося проти популярів.

ОПТИМЕТР (від грец. όητός – видимий і ...метр) – оптичний прилад, за допомогою якого вимірюють з високою точністю (до 1 мкм) лінійні розміри кінцевих мір. Застосовують для вимірювання калібрів та виробів високого класу точності.

ОПТИМІЗАТОР (від лат. optimus – найкращий) – набір технічних пристроїв (система автоматичного регулювання чи керуюча обчислювальна машина), що забезпечує найкращий (onтимальний) перебіг певного керованого (зокрема, виробничого чи технологічного) процесу.

ОПТИМІЗАЦІЯ (від лат. optimus – найкращий) – процес надання будь-чому найвигідніших характеристик, співвідношень (напр., О. виробничих процесів і виробництва).

ОПТИМІЗМ (франц. optimisme, від лат. optimus – найкращий) – світосприймання, пройняте життєрадісністю, бадьорістю, вірою у краще майбутнє. Протилежне – песимізм.

ОПТИМІСТ – людина, яка настроєна оптимістично, пройнята оптимізмом.

ОПТИМІСТИЧНИЙ – пройнятий оптимізмом, життєрадісний.

ОПТИМУМ (від лат. optimum – найкраще) – сукупність найсприятливіших умов для будь-чого.

ОПТИЧНИЙ – стосовний до оптики; світловий; о-ні прилади – прилади, будова яких грунтується на законах поширення світла або на використанні властивостей світла; о.обман – обман зору, міраж; о-ні стекла – опуклі або увігнуті стекла (лінзи); о. центр лінзи – точка, проходячи через яку промінь світла не змінює свого напряму.

ОПТОМЕТР (від грец. όπτός – видимий і ...метр) – прилад для вимірювання та визначення гостроти зору.

ОПТРОН [від оп (тика) і (елек) трон] – найпростіший оптикоелектронний пристрій, що складається з джерела світла, фотоприймача й оптичного узгоджувального або керуючого середовища. О. широко застосовують у пристроях обчислювальної техніки, автоматики тощо.

ОПУНЦІЯ – рід багаторічних рослин родини кактусових. Поширені здебільшого в Північній і Південній Америці. Молоді плоди й стебла деяких видів вживають у їжу. Вирощують як декоративні оранжерейно-кімнатні рослини. Від давньогрецького м. Опунти.

ОПУС (від лат. opus – праця, твір) – 1) Термін, вживаний для порядкової класифікації творів композиторів. 2) Ірон. Літературний або ін. твір.

ОПЦІОН [від лат. optio (optionis) – вільний вибір] – 1) Застереження в договорі морського перевезення (чартері) щодо права заміни одного вантажу іншим або одного порту призначення іншим. 2) Умова, що включається в біржові угоди на строк, за яким одній з сторін надається право вибору між альтернативними елементами угоди.

ОРАКУЛ (лат. oraculum, від oro – кажу, прошу) – 1) У давніх греків, римлян та інших народів пророцтво, яке нібито було відповіддю богів на запитання віруючих, що давалося через жерців. 2) Місце, де відбувалися пророцтва (напр., О. Аполлона в Дельфах у Греції). 3) Жрець, який від імені божества відповідав на запитання віруючих.

ОРАЛЬНИЙ [франц. oral, від лат. os (oris) – рот] – той, що міститься в порожнині рота, спрямований до ротового отвору, ротовий.

ОРАНГУТАН, ОРАНГУТАНГ [від малайського orang-utan, букв. – дика (лісова) людина] – рід людиноподібних мавп. Поширені на островах Суматра й Калімантан. Рідкісний.

ОРАНЖАД (франц. orangeade, від orange – апельсин) – апельсиновий прохолодний напій.

ОРАНЖЕРЕЯ (франц. orangerie, від orange – апельсин) – засклене приміщення для вирощування або перезимівлі південних вічнозелених квіткових та інших рослин.

ОРАТОР (лат. orator, від oro – говорю) – особа, яка виголошує промову, володіє майстерністю публічного виступу.

ОРАТОРІЯ (від лат. oratorium – місце молитви) – великий музичний твір для хору, солістів (співаків, іноді читців) і симфонічного оркестру, написаний на драматичний сюжет і призначений для концертного виконання.

ОРБІТА (лат. orbita, від orbis – коло) – 1) Траєкторія руху одного небесного тіла або космічного корабля, апарата відносно іншого. 2) Очна ямка, кісткова порожнина, в якій міститься очне яблуко. 3) Переносно – коло, сфера дії, поширення чого-небудь.

ОРГАН (від грец. όργανον – знаряддя, інструмент) – 1) Частина тваринного чи рослинного організму, яка виконує одну або кілька специфічних функцій (напр., мозок, нирки, шлунок – у людини й тварин, листок, стебло, корінь – у рослин). 2) Установа, організація, що виконує певні функції в галузі державного управління, контролю, нагляду тощо (напр., О. влади, судові О.). 3) Періодичне видання (газети, бюлетені, журнали тощо) державної установи, партії або іншої громадської організації, що відображає їхні погляди й діяльність. 4) Переносно – знаряддя, засіб чого-небудь.

ОРГАН (від грец. όργανον – знаряддя, інструмент) – духовий клавішний музичний інструмент за звуковим обсягом близький до симфонічного оркестру.

ОРГАНЕЛИ (від орган) – частини одноклітинних організмів, що виконують різноманітні життєві функції (напр., джгутики джгутиконосців, війки інфузорій).

ОРГАНІЗАТОР (франц. organisateur) – особа, яка що-небудь організовує, засновує, спрямовує.

ОРГАНІЗАЦІЯ (франц. organisation) – 1) Будова, структура чогось. 2) Одна з функцій управління в суспільстві. 3) Група осіб, що становить колектив, єдине ціле (державна установа, партійна, кооперативна організація). 4) Налагодження, впорядкування, приведення чогось в систему (напр., організація праці). 5) Об’єднання, союз, засновані для досягнення спільної мети (напр., Організація Об’єднаних Націй).

ОРГАНІЗМ (франц. organisme) – 1) Будь-яка жива істота. 2) Тіло людини, тварини чи рослини, сукупність його органів.

ОРГАНІСТ – 1) Особа, яка грає на органі. 2) Органний майстер.

ОРГАНІЧНИЙ – 1) Властивий або подібний організмові; той, що характеризується життєвими процесами; живий; о. світ – сукупність живих організмів. 2) Належний до тваринного чи рослинного світу або той, що утворився внаслідок розкладу організмів; о-ні речовини – хімічні сполуки, що містять вуглець; були знайдені спочатку в організмах тварин і рослин; о-на хімія – наука, що вивчає органічні речовини; о-ні добрива – речовини органічного (біологічного) походження, що їх застосовують для поліпшення умов живлення культурних рослин. 3) О-на школа в соціології – реакційний напрям у буржуазній соціології кінця 19 – початку 20 ст., що ототожнював суспільство з організмом і пояснював суспільне життя біологічними закономірностями. 4) Той, що стосується внутрішньої будови органів. 5) Внутрішній, властивий чому-небудь, зумовлений суттю його натури; нерозривно пов’язаний з чимось.

ОРГАННИЙ – той, що стосується органа; о. пункт, о-на педаль – звук, який підтримується або повторюється в басі, в той час як у верхніх голосах музичного твору змінюються акорди; о-ні труби – духові труби в органі, а також прилади для вивчення звуку.

ОРГАНОГЕНЕЗ (від орган і ...генез) – 1) У тварин та людини – формування органів у процесі ембріонального розвитку організму (див. Ембріогенез). 2) У рослин – утворення основних органів з ділянок недиференційованої тканини (меристеми).

ОРГАНОГРАФІЯ (від орган і ...графія) – галузь біології, що вивчає й описує органи рослин і тварин.

ОРГАНОЇДИ (від орган і ...оїд) – постійні складові елементи клітини людини, тварин і рослин; виконують певні функції в життєдіяльності клітин (напр., пластиди, мітохондрії).

ОРГАНОЛА (від орган) – електромузичний інструмент, звучання якого близьке до органного.

ОРГАНОН (від грец. όργανον – знаряддя, твір) – загальна назва творів Арістотеля з логіки. Термін «органон» іноді вживають для позначення логіки як знаряддя наукового пізнання. «Новий органон» – твір англійського філософа-матеріаліста Ф. Бекона, в якому він протиставляє свою індуктивну логіку (див. Індукція) дедуктивній логіці (див. Дедукнія) Арістотеля.

ОРГАНОПЛАСТИКА (від орган і пластика) – штучне утворення втрачених органів (напр., носа) хірургічною операцією.

ОРГАНОТЕРАПІЯ (від орган і терапія) – лікування препаратами, які виготовлені з органів тварин (напр., з печінки).

ОРГАТЕХНІКА [орга (нізаційна) техніка] – комплекс технічних засобів для механізації й автоматизації управлінської й інженерно-технічної праці.

ОРГІЯ (від грец. όργια – таємний обряд) – 1) Культовий обряд на честь давньосхідних, давньогрецьких і давньоримських богів (напр., Вакха). 2) Переносно – розгульний бенкет.

ОРДА (від тюрк. орду – палатка хана, стоянка) – 1) У тюркських і монгольських народів спершу назва військово-адміністративної організації, згодом – стоянки кочовиків, об’єднання кількох племен; за середньовіччя – ставка хана, столиця; назва тюрко-монгольських феодальних держав (напр., Золота Орда). 2) Застарілий термін, що вживався в історичній літературі для позначення дородових об’єднань первісної людини. Інша назва – первісне стадо. 3) Термін, який означав в минулому як родові, так і територіальні групи у первісних народів. 4) Переносно – неорганізована, безладна юрба.

ОРДАЛІЇ (лат. ordalia, від англосаксонського ordal – суд, вирок) – за середньовіччя спосіб визначення винуватості особи, підозрюваної в якомусь злочині, за допомогою «суду божого», тобто випробування підозрюваного вогнем, водою, розпеченим залізом тощо. Підсудний, який витримував катування, оголошувався невинним.

ОРДЕН [від лат. ordo (ordinis) – ряд, порядок] – 1) Відзнака, почесна нагорода. 2) Чернеча або лицарсько-чернеча католицька громада з певним статутом (напр., Тевтонський О.). 3) Назва деяких таємних товариств (напр., масонський О.). 4) архіт. Те саме, що й ордер (4).

ОРДЕР (нім. Order, франц. ordre, від лат. ordo – ряд, порядок) – 1) Письмовий наказ; документ, що містить розпорядження державного органу про вчинення тих чи інших дій (напр., О. на надання житлової площі). 2) Наказ керівника підприємства, установи, організації тощо касі на видачу або прийняття грошей готівкою (т. зв. касовий О.). 3) військ. Розташування військових кораблів у походному порядку. 4) архіт. Один з видів архітектурної композиції, що складається з вертикальних несучих частин – підпор у вигляді колон, стовпів або пілястрів і горизонтальних частин – антаблемента. В класичній архітектурі розрізняють тосканський ордер, доричний ордер, іонічний ордер, корінфський ордер, композитний ордер.

ОРДИНАЛЬНИЙ (від лат. ordinalis – порядковий) – розміщений у певному порядку: о-не число – порядкове число на відміну від кардинального числа.

ОРДИНАР (від лат. ordinarius – звичайний) – пересічний багаторічний рівень води в ріках, затоках і окремих пунктах морського узбережжя.

ОРДИНАРНИЙ (лат. ordinarius) – звичайний.

ОРДИНАТА (від лат. ordinatus – упорядкований) – назва одного з чисел, що визначають положення точки на площині або у просторі відносно даної прямокутної системи координат.

ОРДИНАТОР (від лат. ordinator – упорядник) – лікар, який підвищує свою кваліфікацію в ординатурі.

ОРДИНАТУРА (від лат. ordinatus – упорядкований, визначений) – форма підвищення кваліфікації лікарів у вузах та науково-дослідних установах.

ОРДОВИК, ОРДОВИЦЬКИЙ ПЕРІОД – другий період палеозойської ери геологічної історії Землі (див. Палеозой). Розпочався близько 500 млн. років тому, тривав 60 млн. років. Відклади цього періоду становлять ордовицьку систему. Від назви стародавнього племені ордовиків, що населяло Уельс (Великобританія).

ОРДОНАНС (франц. ordonnance – постанова, розпорядження, від лат. ordo – порядок) – 1) У Франції (12–18 ст. і в період Реставрації) та Англії (13–16 ст.) королівський указ, що мав силу державного закону. 2) Постанова, що її приймали Французький комітет національного визволення і Тимчасовий уряд Французької республіки в 1941–46 pp. 3) За конституцією Франції 1958 p., указ президента з питань, обговорених у Раді міністрів.

ОРЕАДИ (грец. Όρειάδες) – у давньогрецькій і давньоримській міфології німфи гір.

ОРЕНДА (від лат. arendo – здаю в найми, наймаю) – 1) Найм майна (житлових чи інших приміщень, землі тощо) з правом тимчасового користування ним за певну плату. 2) Плата за користування таким майном.

ОРЕНДАР – особа або організація, якій щось надано в оренду.

ОРЕОЛ (франц. aureole – сяяння, від лат. aureolus – золотий) – 1) Сяйво навколо чого-небудь, німб. 2) Світлова смуга на негативі навколо яскраво освітлених предметів, в яких зникають контури зображення. 3) Переносно – слава, пошана, повага, що оточують кого-небудь.

ОРИГІНАЛ (від лат. originalis – первісний, природжений) – 1) Справжній твір (не копія). 2) Первинний, вихідний документ. 3) Справжній документ, рукопис на відміну від копії або підробки, фальсифікації. 4) Рукопис, малюнок, кресленик, фото для поліграфічного відтворення, друку. 4) Переносно – несхожа на інших, дивна людина, дивак.

ОРИГІНАЛ-МАКЕТ – оригінал рукопису для видання, надрукований на машинці з точним відтворенням шпальти набору книги.

ОРИГІНАЛЬНИЙ (лат. originalis) – 1) Справжній, первісний. 2) Переносно – своєрідний, самобутній; дивний.

ОРИГІНАТОР [від лат. origo (originis) – походження, початок] – особа, яка працює над виведенням нових сортів рослин.

ОРИКТОЦЕНОЗ (від грец. ορυκτός – викопаний, видобутий з землі і ...ценоз) – комплекс викопних решток рослин і тварин.

ОРИФЛАМА (франц. oriflamme, від лат. aururn – золото і flamma – полум’я) – 1) За середньовіччя прапор французьких королів. 2) Великий прапор, підвішений упоперек вулиці між будинками.

ОРІЄНТАЛІСТИКА (від лат. orientalis – східний) – сходознавство; науки, що вивчають економіку й культуру країн Сходу.

ОРІЄНТАЛЬНИЙ (лат. orientalis) – східний, характерний для країн Сходу.

ОРІЄНТАЦІЯ [франц. orientation, від лат. oriens (orientis) – схід] – 1) Визначення положення в просторі (напр., судна). 2) Уміння вибрати напрям, з’ясувати обстановку. 3) Напрям у політиці, поглядах, діяльності. 4) матем. Поширення поняття напряму на прямій на інші геометричні образи (напр., орієнтованою кривою є крива з вибраним на ній одним з двох можливих напрямів).

ОРІЄНТИР (від нім. orientieren – орієнтувати) – 1) Покажчик. 2) Окремий предмет на місцевості (дерево тощо), за допомогою якого можна визначити своє місцеперебування.

ОРІЄНТУВАТИ (нім. orientieren, франц. orienter) – 1) Допомагати комусь визначити своє місцеперебування або напрям руху. 2) Спрямовувати для досягнення якоїсь мети.

ОРІОН (грец. Ώρίων) – 1) За давньогрецькою міфологією – красунь-велетень, мисливець. 2) Сузір’я в екваторіальній смузі неба.

ОРІОНІДИ – потік метеррів, радіант якого міститься в сузір’ї Оріона.

ОРКАН (голл. orkaan, з карибської) – назва тропічних циклонів, що утворюються в Південній півкулі, в західній частині Тихого та Індійського океанів.

ОРКЕСТР (грец. ορχήστρα – місце для хору, від όρχέομαι – танцюю) – 1) Колектив музикантів, об’єднаних для виконання музичного твору, написаного для певного інструментального складу, а також сукупність музичних інструментів для цього. 2) Місце перед сценою у театрі для музикантів.

ОРКЕСТРОВКА, ОРКЕСТРУВАННЯ – 1) Виклад оркестрового музичного твору (напр., фортепіанного, для виконання оркестром) у вигляді партитури. 2) Перекладення музичного твору.

ОРЛОН (англ. orlon) – назва в США синтетичного волокна і тканини з нього, що в СРСР набули назви нітрон.

ОРМУЗД – в давньоперській міфології бог світла й добра. Див. також Аріман.

ОРНАМЕНТ (від лат. ornamentum – оздоба, прикраса) – 1) Візерунок, побудований на ритмічному чергуванні й поєднанні геометричних елементів або стилізованих рослинних чи тваринних мотивів. 2) муз. Мелодійна прикраса.

ОРНАМЕНТАЛЬНИЙ – той, що має характер орнаменту; о. стиль – стиль в образотворчому мистецтві, в якому переважає орнамент.

ОРНАМЕНТАЦІЯ – 1) Прикрашання орнаментом. 2) Те саме, що й орнаментика.

ОРНАМЕНТИКА – 1) Характер орнаменту й сукупність орнаментальних елементів у мистецькому творі. 2) Сукупність звуків, що прикрашають основний мелодійний малюнок.

ОРНІТИН [від грец. όρνις (όρνιθος) – птах] – амінокислота, що відіграє роль каталізатора у біосинтезі сечовини. Вперше виявлена в екскрементах птахів.

ОРНІТО... [від грец. όρνις (όρνιθος) – птах] – у складних словах відповідає поняттю «птах».

ОРНІТОЗ [від грец. όρνις (όρνιθος) – птах] – гостре інфекційне захворювання, яке передається людині від інфікованих птахів, супроводиться явищами загальної інтоксикації та ураженням легень.

ОРНІТОЛОГІЯ (від орніто... і ...логія) – розділ зоології, що вивчає птахів.

ОРНІТОПОДИ (від орніто... і поди) – підряд викопних мезозойських плазунів з групи птахотазих динозаврів. Найвідоміші О. – ігуанодонти і качконосі динозаври.

ОРНІТОПТЕР (від орніто... і ...птер) – літальний апарат з махаючими крилами, заснований на принципі польоту птахів.

ОРНІТОРИНХУС (від орніто... і грец. ρύγχος – дзьоб) – рід ссавців підкласу однопрохідних. Єдиний сучасний вид О. австралійський поширений у Південній Австралії та на о. Тасманія. Морда О. закінчується широким дзьобом. Розмножується яйцями. Інша назва – качконіс.

ОРНІТОФАУНА (від орніто... і фауна) – сукупність птахів, які населяють або населяли певну територію чи трапляються там у певний відрізок часу.

ОРНІТОФІЛІЯ (від орніто... і ...філія) – перехресне запилення деяких рослин за допомогою птахів.

ОРНІТОХОРІЯ (від орніто... і ...хорія) – поширення плодів, насіння й спор рослин птахами.

ОРОГЕНЕЗ (від грец. όρος – гора і ...генез) – сукупність процесів, з якими пов’язане виникнення та розвиток гір.

ОРОГРАФІЯ (від грец. όρος – гора і ...графія) – розділ геоморфології, що вивчає морфографічну (див. Морфографія) характеристику форм земної поверхні (висоту, протяжність, характер схилів тощо).

ОРОМЕТРІЯ (від грец. όρος – гора, підвищення і ...метрія) – методи вимірювання форм земної поверхні.

ОРОТИП (від грец. όρος – гора, підвищення і ...тип) – набірно-друкувальна машина, аналогічна лінотипові, але замість матриць у ній застосовують патриці, а замість відливного апарата – друкувальний апарат.

ОРСЕЙЛЬ (від франц. orseille – лакмусовий лишайник) – нетривкий фіолетово-червоний фарбник, який дістають спеціальною обробкою лишайників; ним фарбували шовк і вовну.

ОРТ ¹ (від нім. Ort – вибій) – горизонтальна підземна виробка впоперек простягання родовища, яка не має безпосередньо виходу на поверхню.

ОРТ ² (від грец. όρθός – прямий) – одиничний вектор, тобто вектор, абсолютну величину якого (довжину) прийнято за одиницю.

ОРТЗАНД (нім. Ortsand, від Ort – місце, гірничий вибій і Sand – пісок) – різновид ортштейну, що утворюється в піщаних підзолистих грунтах.

ОРТИКОН (від грец. ορθός – прямий, дійсний і εϊκών – зображення) – передавальна телевізійна трубка для перетворення світлового зображення на електричні імпульси. Застосовують у телебаченні.

ОРТИТ (від грец. όρθός – прямий, правильний) – мінерал класу силікатів, бурого, смоляно-чорного кольору; радіоактивний. Сировина для одержання рідкісноземельних елементів, торію.

ОРТО... (від грец. όρθός – прямий, вірний) – у складних словах відповідає поняттям «прямий», «правильний».

ОРТОАТОМ (від орто... і атом) – атом, в якому сума спінів електронів дорівнює одиниці (напр., атом гелію в стані, коли спіни обох його електронів напрямлені паралельно).

ОРТОГЕНЕЗ (від орто... і ...генез) – ідеалістична антидарвіністична теорія, за якою розвиток організмів являє собою нібито лише «органічний ріст» у певних, наперед визначених напрямах; еволюція організмів спрямовується закладеними в них внутрішніми силами. О. відкидає творчу роль природного добору в процесі еволюції організмів. О. є виявом телеології в біології.

ОРТОГНАТИЗМ (від орто... і грец. γνάθος – щелепа) – тип профілю обличчя людини, коли верхня щелепа не виступає або незначно виступає вперед за загальну фронтальну площину обличчя.

ОРТОГОНАЛЬНИЙ (від грец. όρθογώνιος – прямокутний) – той, що має прямий кут (або прямі кути).

ОРТОДОКС (від грец. ορθόδοξος – правовірний) – той, що неухильно додержується певних переконань, напрямів, учень.

ОРТОДОКСІЯ (від грец. όρθοδοξέω – мислю вірно) – неухильне додержання певного вчення, поглядів, тверда послідовність у поглядах.

ОРТОДОНТІЯ [від орто... і грец. όδοΰς (όδόντος) – зуб] – розділ стоматології, що вивчає деформацію зубних рядів і щелепно-лицьового скелета, її профілактику і лікування.

ОРТОДРОМІЯ, ОРТОДРОМА (від орто... і грец. δρόμος – біг, шлях) – найкоротша лінія між двома точками на поверхні кулі; дуга великого кола.

ОРТОКЛАЗ (від орто... і грец. κλάσις – заломлення) – породоутворюючий мінерал з класу силікатів, білого, рожевого кольору. Використовують у склоробній та керамічній промисловості.

ОРТОПЕДИЧНИЙ – той, що стосується ортопедії; о-не взуття, о-на пластинка, о-ні апарати – пристосування для лікування деформацій органів руху й опори у людини.

ОРТОПЕДІЯ (від орто... і ...педія) – галузь медицини, що займається вивченням, лікуванням і профілактикою стійких деформацій органів руху й опори у людини (напр., викривлення хребта, клишоногість).

ОРТОСТИХА (від орто... і грец. στίχος – лінія) – вертикальна лінія, що її можна мислено провести між основами листків або бічних коренів, розташованих один під одним. ОРТОТРОПІЗМ (від орто... і тропізми) – спрямування ростучих органів рослин паралельно напрямові діяння подразника: в бік подразника або від нього.

ОРТОХРОМАТИЗАЦІЯ [від орто... і грец. χρώμα (χρώματος) – колір] – підвищення чутливості до кольору емульсії фотоматеріалів додаванням сенсибілізаторів, які роблять її сприйнятливою до зеленого й жовтого світла.

ОРТОХРОМАТИЧНИЙ (від орто... і хроматичний) – той, що має підвищену чутливість до зеленого й жовтого світла (напр., о-ні фотографічні пластинки).

ОРТОЦЕНТР (від орто... і центр) – точка перетину висот трикутника.

ОРТШТЕЙН (нім. Ortstein, від Ort – місце, гірничий вибій і Stein – камінь) – темно-бура кірка або прошарок щільного залізистого піску чи пісковику, що утворюється в нижньому горизонті деяких підзолистих і сірих лісових грунтів. Інша назва – рудяк.

ОРФЕЙ (грец. Όρφεύς) – 1) У давньогрецькій міфології чарівний музика й співак. 2) Переносно – солодкозвучний співець.

ОРФЕОН (франц. orpheon, від грец. Όρφεύς – Орфей) – різновид струнного смичково-клавішного музичного інструмента – смичкового клавіру.

ОРФЕРІОН, ОРФАРІОН (англ. orpheoreon, orpharion, від грец. Όρφεύς – Орфей) – струнний щипковий музичний інструмент типу гітари.

ОРФОГРАФІЯ (від грец. ορθογραφία – правопис) – правопис, система правил, що регулює способи передачі мови на письмі.

ОРФОЕПІЯ (від грец. όρθοέπεια – правильність мови) – 1) Розділ мовознавства, що вивчає правильність вимови слів. 2) Літературна вимова.

ОРХІДЕЇ (від грец. όρχις – яєчко та είδος – вид, вигляд) – багаторічні трав’янисті рослини родини зозулинцевих. Назву «орхідеї» застосовують здебільшого до тропічних видів. Культивують як декоративні рослини.

ОРХІТ (від грец. όρχις – яєчко) – запалення яєчка в людини й тварин. Інша назва – тестит.

ОСАРСОЛ [від грец. όξύς – кислий, лат. ars (enicum) – миш’як і ...ол] – лікарський препарат. Застосовують при лікуванні сифілісу, амебної дизентерії тощо.

ОСЕЇН (від лат. osseus – кістковий) – органічна речовина, що утворює основу кісткової тканини.

ОСІРІС – у давньоєгипетській релігії бог рослинності, володар потойбічного світу.

ОСМАНІЗМ, ОТТОМАНІЗМ – реакційна шовіністична ідеологія і політична доктрина турецької буржуазії та поміщиків, яка мала на меті обгрунтувати політику перетворення всіх національностей Османської імперії в «єдину» т. зв. «османську націю». О. був знаряддям боротьби проти національних вимог нетурецьких народів імперії. Сформувався в кінці 19 ст.

ОСМІЙ (від грец. οσμή – запах) – хімічний елемент, символ Os, ат. н. 76; твердий синювато-сірий метал, належить до платинових металів. Застосовують у сплавах з іридієм для виготовлення деталей вимірювальних приладів. О. і його сполуки – добрі каталізатори.

ОСМОМЕТР (від осмос і ...метр) – прилад, яким вимірюють осмотичний тиск.

ОСМОРЕГУЛЯЦІЯ (від осмос і регуляція) – фізіологічні процеси в організмі, що забезпечують регуляцію осмотичного тиску внутрішнього середовища; здійснюються надходженням в організм і виділенням з нього води й солей та розподілом води в самому організмі.

ОСМОС (від грец. ώσμός – штовханина, тиснява) – проникнення розчинника крізь напівпроникну перетинку, що розділяє розчин і чистий розчинник або розчини різної концентрації.

ОСМОТИЧНИЙ – той, що належить до осмосу; о. тиск – тиск розчину на напівпроникну перетинку, яка відокремлює його від розчинника чи розчину меншої концентрації.

ОСТ (нім. Ost, голл. oost) – 1) Міжнародне позначення сходу. 2) Східний вітер.

ОСТЕЇТ, ОСТИТ (від грец. όστέον – кістка) – запалення кісткової тканини.

ОСТЕО... (від грец. όστέον – кістка) – у складних словах відповідає поняттям «кістка», «кісткова тканина».

ОСТЕОАРТРОПАТОЛОГІЯ (від остео..., грец. άρθρον – суглоб і патологія) – розділ медицини, що вивчає патологічні зміни в кістках і суглобах.

ОСТЕОБЛАСТИ (від остео... та ...бласти) – одноядерні кісткоутворюючі клітини людини й хребетних тварин.

ОСТЕОДИСТРОФІЯ (від остео... і дистрофія) – захворювання кісткової системи людини й тварин внаслідок порушення внутрішньокісткового обміну речовин (головним чином кальцію).

ОСТЕОЛОГІЯ (від остео... і ...логія) – розділ анатомії, який вивчає форму і структуру кісток у взаємозв’язку з їхньою функцією.

ОСТЕОМА (від остео... і ...ома) – доброякісна пухлина у людини і тварин, що утворюється з кісткової тканини.

ОСТЕОМАЛЯЦІЯ (від остео... і грец. μαλακία – розм’якшення) – розм’якання і деформація кісток у людини й тварин; виникає внаслідок збіднення кісток на вапно і фосфорну кислоту.

ОСТЕОМІЄЛІТ (від остео... і мієліт) – запальне ураження кістки і кісткового мозку в людини і тварин.

ОСТЕОН (від грец. όστέον – кістка) – основна структурна одиниця кістки хребетних тварин і людини; складається з гаверсового каналу, в якому проходять кровоносні й лімфатичні судини та нерви, а також системи кісткових пластинок, що оточують цей канал.

ОСТЕОПЛАСТИКА (від остео... і пластика) – операція пересадки кісткової тканини з метою усунення кісткових дефектів, відновлення цілості або змінення форми кістки, прискорення заживання при переломах тощо. Інша назва – кісткова пластика.

ОСТЕОСИНТЕЗ (від остео... і синтез) – оперативне з’єднання уламків кістки (при лікуванні переломів).

ОСТЕОСКЛЕРОЗ (від остео... і склероз) – ущільнення кісток внаслідок надмірного утворення кісткової тканини.

ОСТЕОТОМІЯ (від остео... і ...томія) – операція розтину кістки з метою виправлення деформацій природжених і набутих (напр., при неправильному зрощуванні перелому).

ОСТЕОЦИТИ (від остео... і ...цити) – високодиференційовані клітини кісткової тканини хребетних тварин і людини; утворюються з остеобластів під час росту кістки.

ОСТЕРІЯ (італ. osteria, від лат. hospes – гість) – трактир, корчма в Італії.

ОСТИНАТО (італ. ostinato, букв. – наполегливий) – муз. мелодичний або ритмічний зворот, що багато разів підряд повторюється.

ОСТИТ – див. Остеїт.

ОСТРАКІЗМ (грец. όστρακισμός, від όστρακον – черепок) – 1) У Стародавній Греції (в Афінах) спосіб вигнання небезпечних для держави осіб шляхом таємного голосування на народних зборах черепками, на яких писалося ім’я небажаної особи. 2) Переносно – вигнання, гоніння.

ОСЦИЛОГРАМА (від лат. oscillo – коливаюсь і ...грама) – запис на паперовій стрічці чи світлочутливому матеріалі електричних (або перетворених на електричні) процесів за допомогою осцилографа. Різновидом О. є електрокардіограма.

ОСЦИЛОГРАФ (від лат. oscillo – коливаюсь і ...граф) – прилад, за допомогою якого записують зміни електричних величин (струму, напруги тощо) з часом.

ОСЦИЛОГРАФІЯ (від лат. oscillo – коливаюсь і ...графія) – реєстрація коливань електричних потенціалів у тваринних тканинах за допомогою осцилографа. О. застосовують для вивчення діяльності серця (електрокардіографія), мозку (енцефалографія), м’язів (електроміографія), реєстрації коливань стінок артерій (артеріальна О.) тощо.

ОСЦИЛОСКОП (від лат. oscillo – коливаюсь і ...скоп) – прилад, за допомогою якого можна розглядати електричні коливання.

ОСЦИЛЯТОР (від лат. cscillo – коливаюсь) – тех. система, здатна коливатися відносно деякого положення рівноваги.

ОСЦИЛЯЦІЯ (лат. oscillatio) – коливання.

ОТЕЛЬ – див. Готель.

ОТЕНІТ – мінерал класу фосфатів, зеленого, зеленувато-жовтого кольору. Радіоактивний. Сировина для одержання урану та його сполук. Від назви родовища Отен у Франції.

ОТЕРТРАЛ (англ. otter trawl) – рибальська снасть (у формі невода), яку буксують за судном на довгому сталевому тросі.

ОТИТ [від грец. ους (ώτός) – вухо] – запалення слизової оболонки вуха. Найчастіше виникає як ускладнення інфекційних захворювань.

ОТІАТРІЯ [від грец. οϋς (ώτός) – вухо та ...іатрія] – розділ медицини, що займається вивченням і лікуванням захворювань вуха.

ОТО... [від грец. οΰς (ώτός) – вухо] – у складних словах відповідає поняттям «вушний», «вушна хвороба».

ОТОЛІТИ (від ото... і ...літ) – тверді утвори, що є частиною органу рівноваги в деяких безхребетних (містяться в слухових пухирцях), усіх хребетних тварин і людини (містяться у вестибулярному апараті).

ОТОЛОГІЯ (від ото... і ...логія) – наука про вушні хвороби, лікування і профілактику їх.

ОТОРИКОЛАРИНГОЛОГІЯ [від ото..., грец. ρίς (ρινός) – ніс і ларингологія] – розділ медицини, що вивчає хвороби вуха, горла, носа у людини й тварин і розробляє методи лікування їх.

ОТОСКЛЕРОЗ (від ото... і склероз) – хронічне захворювання внутрішнього вуха у людини й тварин, при якому тверда кісткова тканина вушного лабіринта перетворюється на губчасту й руйнується, порушується рухомість слухових кісточок.

ОТОСКОПІЯ (від ото... і ...скопія) – один з основних методів дослідження вуха. Застосовується для огляду зовнішнього слухового проходу, барабанної перетинки та барабанної порожнини.

ОТОФОН (від ото... і ...фон) – прилад для підсилення слуху в людей, які недочувають; слухова трубка.

ОФЕРТА, ОФЕРТ (від лат. offertus – запропонований) – в цивільному праві – пропозиція однієї особи іншій укласти угоду з докладним переліком усіх її умов.

ОФІКАЛЬЦИТ (від грєц. όφις – змія і кальцит) – метаморфічна гірська порода, різновид мармуру; зеленуватого, рожевого, жовтого кольору; використовують для оздоблення будинків.

ОФІКЛЕЇД [від грец. όφις – змія і κλείς (κλειδός) – ключ] – духовий музичний інструмент.

ОФІС (англ. office, від лат. officium – обов’язок, служба) – в англомовних країнах – контора, канцелярія, служба.

ОФІУРИ (від грец. όφις – змія та ουρά – хвіст) – клас безхребетних тварин типу голкошкірих. Поширені переважно в тропічних морях. Хижаки. Інша назва – змієхвостки.

ОФІЦЕР (нім. Offizier, франц. officier, від лат. officium – служба, посада) – особа командного та начальницького складу збройних сил, що має військове звання (в СРСР – від молодшого лейтенанта до полковника).

ОФІЦІАЛ (від лат. Officialis – урядовий, службовий) – 1) В Стародавньому Римі урядовець, який відав двірцевою канцелярією. 2) За середньовіччя службова особа при єпископі, яка здійснювала церковно-судові функції.

ОФІЦІАНТ (нім. Offiziant, від лат. officium – обов’язок, служба) – працівник ресторану, їдальні, кафе, який обслуговує відвідувачів.

ОФІЦІЙНИЙ (від лат. officium – служба) – 1) Урядовий. 2) Службовий. 3) Переносно – формальний, сухий.

ОФІЦІОЗ (нім. offizios – офіціозний, від лат. officciosus – послужливий, ревний) – газета, журнал, бюлетень або інше друковане видання, що офіційно не є органом уряду або правлячої партії, але виражає їхні погляди з питань внутрішнього й міжнародного життя.

ОФІЦІОЗНИЙ (нім. offizios) – той, що формально не зв’язаний з урядом, але насправді здійснює його політику.

ОФОРТ (від франц. eau forte – азотна кислота) – 1) Вид гравірування, при якому лінії малюнка роблять різцем або голкою на смоляному покритті металевої гравюрної дошки і протравлюють кислотою. 2) Відбиток з дошки, гравірованої таким способом. 3) Ручний спосіб виготовлення форм глибокого друку з застосуванням хімічного травлення. 4) Відбиток з друкарської форми, виготовленої таким способом.

ОФСАЙД (англ. off side – поза грою) – вигідна позиція гравця (у футболі, хокеї, водному поло), але зайнята ним з порушенням правил гри. Інша назва – поза грою.

ОФСЕТ (англ. offset, букв. – зміщення) – різновид плоского друку, при якому фарба з друкарської форми передається на проміжну гумову поверхню, а з неї на папір.

ОФТАЛЬМІЯ (грец. όφθαλμία, від οφθαλμός – око) – група запальних захворювань ока.

ОФТАЛЬМО... (від грец. οφθαλμός – око) – у складних словах відповідає поняттям «очний», «очна хвороба».

ОФТАЛЬМОЛОГІЯ (від офтальмо... і ...логія) – розділ медицини, що вивчає захворювання очей у людини й тварин і розробляє методи лікування та профілактику цих захворювань.

ОФТАЛЬМОСКОПІЯ (від офтальмо... і ...скопія) – метод дослідження очного дна людини й тварин за допомогою спеціального очного дзеркала – офтальмоскопа та інших приладів.