- головна (сайт)- - головна (словник)- - дружній сайт -

 

 

 

КААТИНГА (португ. caatinga – білий, світлий ліс, з мови тупі-гуарані) – тип тропічної рослинності на північному сході Бразілії. Складається переважно з низькорослих ксерофітних дерев та чагарників.

КАБАЛІСТИКА (від давньоєвр. кабала – переказ, легенда) – 1) Містична течія в іудаїзмі, що поєднувала елементи гностицизму і неоплатонізму з іудейською вірою в Біблію як світ символів. За середньовіччя набула певного поширення в християнстві. 2) Переносно – ненаукові висновки, зроблені на основі випадкових ознак або штучно підібраних фактів; щось незрозуміле, заплутане.

КАБАЛЬЄРО (ісп. caballero – вершник, дворянин, кавалер, лицар) – 1) Лицар у середньовічній Іспанії. 2) Воїн-вершник, що опоряджувався власним коштом. 3) Те саме, що й гідальго. 4) В іспаномовних країнах – ввічливе звертання до чоловіка.

КАБАРГА (алтайське) – рід парнокопитних тварин родини кабаргових. Поширені в Азії. Самець має мускусну залозу. Об’єкт промислу, головним чином заради мускусу.

КАБАРЕ (фраіщ. cabaret, букв. – шиночок) – у 19 ст. у Франції – артистичний шинок, в якому читали вірші, виконували куплети, сценки тощо; пізніше – кафе або ресторан з естрадними виставами розважального, часом непристойного характеру.

КАБЕЛЬ (нім. Kabel, голл. kabel, від лат. capulum – аркан) – один або кілька ізольованих електричних проводів, вміщених у захисну оболонку. Застосовують для передавання електроенергії, звукових та телевізійних сигналів на великі віддалі тощо.

КАБЕЛЬТОВ (голл. kabeltouw) – 1) Одиниця довжини, 0,1 морської милі (1 К. дорівнює приблизно 185,2 м). 2) Прядивний трос спеціального звивання.

КАБЕРНЕ (франц. cabernet) – група французьких винних сортів винограду. Деякі сорти вирощують в СРСР. Використовують для виготовлення вин.

КАБЕСТАН (фраіщ. cabestan) – лебідка з вертикальним барабаном для підтягування суден біля причалів, вибирання якорів тощо.

КАБІНА (франц. cabine) – приміщення у формі будочки, переважно з круговим оглядом.

КАБІНЕТ (франц. cabinet, зменш. від cabine – кабіна) – 1) Окрема відповідно обладнана кімната для занять, ділових розмов. 2) Лікувальний К. – приміщення в лікарні, поліклініці з необхідною медичною апаратурою тощо. 3) К. міністрів – офіційна назва уряду в ряді зарубіжних країн.

КАБЛОГРАМА (франц. cablogramme) – телеграма, передана по кабелю.

КАБОТАЖ (франц. cabotage) – судноплавство між портами однієї країни; в межах одного моря – малий К., в межах кількох морів – великий К.; флот прибережного плавання.

КАБОШОН (франц. cabochon) – опуклий, відшліфований з одного чи двох боків, але не огранений дорогоцінний камінь.

КАБРІОЛЕТ (франц. cabriolet, від cabrioler – стрибати) – 1) Легкий двоколісний однокінний екіпаж. 2) Кузов легкового автомобіля з відкидним верхом.

КАБРОМАЛ – те саме, що й адалін.

КАБУКІ (япон.) – один з видів японського класичного театру.

КАВАЛ (болг. кавал, з тур. kaval – сопілка) – духовий музичний інструмент типу флейти.

КАВАЛЕР (франц. cavalier, італ. cavaliere – вершник, лицар) – 1) Член лицарського ордену. 2) Особа, яку нагороджено орденом. 3) Дворянський титул в Іспанії та Італії. 4) Чоловік, який услуговує дамі в товаристві. 5) Партнер у танці.

КАВАЛЕРГАРДИ (від франц. cavalier – вершник і garde – охорона) – особлива кавалерійська частина в російській гвардії 18 – поч. 20 ст.; почесна варта й охоронці осіб імператорської родини.

КАВАЛЕРІЯ (франц. cavalerie, італ. cavalleria, від лат. caballus – кінь) – кіннота, один з родів сухопутних військ; в арміях більшості країн світу існувала до 50-х pp. 20 ст.

КАВАЛЬЄР (франц. cavalier) – профільований вал з грунту, вийнятого з виїмки і не використаного для зведення споруди.

КАВАЛЬКАДА (франц. cavalcade, італ. cavalcata) – група вершників.

КАВАСАКІ (япон.) – тип далекосхідного риболовецького моторно-парусного судна.

КАВАТИНА (італ. cavatina, від саvare – добувати, витягати) – невелика оперна арія, переважно лірико-розповідного характеру.

КАВЕРНА (від лат. caverna – порожнина, печера) – 1) Порожнина в органі людини й тварин (легенях, печінці, нирках), що утворюється внаслідок руйнування тканин цього органа в процесі хвороби. 2) Порожнина в гірських породах, яка виникає здебільшого внаслідок вилугування водою розчинних частин.

КАВЕРНОТОМІЯ (від. лат. caverna – порожнина, печера і ...томія) – хірургічна операція розтинання кавернозної порожнини при захворюванні на туберкульоз легень.

КАВІТАЦІЯ [від лат. cavitas (cavitatis) – порожнява] – утворення порожнин всередині рідини, тобто порушення її суцільності під час руху відносно інших тіл.

КАГАН, ХАКАН (тюрк. – володар) – найвищий титул ватажків племен багатьох тюркомовних народів за раннього середньовіччя.

КАГАНАТ – державне утворення у ряду тюркомовних народів за раннього середньовіччя.

КАГУЛЯРИ (франц. cagoulards, від cagoule – каптур з отворами для очей) – члени фашистської організації «Кагуль» у Франції, що діяла в 30-х pp. 20 ст.

КАДАНС (від франц. cadence – такт ¹, розмір, ритм, темп) – заключний гармонійний або мелодійний зворот, який завершує музичний твір.

КАДАСТР (франц. cadastre) – 1) В античному світі – список осіб для подушного оподаткування. 2) Систематизоване зведення відомостей (реєстр) про відповідний об’єкт (земельний К., водний К.).

КАДЕНЦІЯ (італ. cadenza, від лат. cado – падаю, припиняюся) – 1) Те саме, що й каданс. 2) Сольний епізод імпровізаційного характеру в інструментальному концерті.

КАДЕТ (франц. cadet, букв. – молодший) – – 1) У феодальній Франції і Прусії молоді дворяни на військовій службі в солдатських чинах і діти феодальної знаті до надання їм офіцерських звань. 2) У дореволюційній Росії і деяких інших державах 18 – початку 20 ст. вихованець кадетського корпусу (військово-навчального закладу для дітей дворян).

КАДЕТИ – див. Конституційні демократи.

КАДІ (араб. – суддя) – духовна особа в мусульман, яка здійснює судочинство на основі мусульманського права (шаріату) і місцевого звичаєвого права (адату). Інші назви – казі, казій.

КАДМІЙ (грец. καδμεία – цинкова руда) – хімічний елемент, символ Cd, ат. н. 48; сріблясто-білий метал, м’який і тягучий. Застосовують як уповільнювач в ядерних реакторах, у лужних акумуляторах, для виготовлення легкоплавких сплавів, для захисного покриття (кадміювання).

КАДР (франц. cadre, букв. – рама) – 1) Окремий знімок на кіноплівці. 2) К. монтажний – частина кінострічки, що фіксує окрему дію. 3) К. сценарний – виклад змісту монтажного К. в режисерському сценарії фільму. 4) Фотографічний К. – одиничне зображення об’єкта знімання, обмежене певними розмірами.

КАДРИ (франц. cadres) – 1) Основний (штатний) склад кваліфікованих працівників підприємств, установ, партійних, профспілкових та інших громадських організацій певної галузі діяльності; в широкому розумінні – взагалі всі постійні працівники. 2) Командний і рядовий склад збройних сил держави, що перебуває на дійсній службі.

КАДРИЛЬ (франц. quadrille, з ісп. cuadrilla – група з 4 чоловік) – танець, поширений у багатьох народів Європи.

КАДУЦЕЙ (лат. caduceus) – 1) міф. Жезл Меркурія – символ миру. 2) військ. Патериця – знак недоторканності грецьких і римських гінців.

КАЗЕЇН (від лат. caseus – сир) – складний білок молока, що містить фосфор. Добре засвоюється, є джерелом фосфору й кальцію для організму. Використовують у харчовій промисловості, медицині.

КАЗЕМАТ (фравц. casemate, з італ. casamatta, букв. – невидиме укріплення) – 1) Приміщення в оборонних спорудах, яке захищає від снарядів і авіабомб. 2) Броньоване закрите приміщення на кораблях для корабельної артилерії у 2-й половині 19 – 1-й половині 20 ст. 3) В дореволюційній Росії – приміщення у фортецях, де тримали в’язнів (головним чином політичних).

КАЗИНО (італ. casino, букв. – будиночок) – розважальний заклад з естрадою, рестораном на курортах Західної Європи; гральний дім.

КАЗІ, КАЗІЙ (перс, тюрк. – суддя) – те саме, що й каді.

КАЗНА (тюрк.) – 1) Сховище грошей, коштовностей та інших матеріальних цінностей ханів, царів, князів, монастирів. 2) В умовах централізованих держав – сукупність їхніх фінансових ресурсів; те саме, що й фіск. До соціалістичних держав термін «казна» не застосовується.

КАЗНАЧЕЙСТВО (від казна) – державний фінансовий орган у капіталістичних країнах, що відає касовим виконанням державного бюджету. В СРСР цю функцію виконує Держбанк СРСР.

КАЗУАЛЬНИЙ (лат. casualis, від casus – випадок) – випадковий, той, що не підлягає узагальненню.

КАЗУАР (франц. casoar, з малайського kasuari) – рід нелітаючих птахів. Поширений в лісах Північної Австралії та прилеглих островів. Відзначається великими розмірами (висота в середньому 1,8 м, вага до 80 – 100 кг).

КАЗУЇСТ – 1) Особа, досвідчена в казуїстиці. 2) Переносно – особа, спритна у спорі, в доказі сумнівних або й невірних положень.

КАЗУЇСТИКА – 1) Застосування чинних норм права до окремих юридичних випадків (казусів). 2) У середньовічній юриспруденції і богослов’ї – застосування до окремих випадків загальних догматичних положень. 3) Сукупність клінічних спостережень над історією однієї й тієї самої хвороби у кількох хворих. 4) Переносно – спритність у доведенні хибних або сумнівних положень, хитросплетених у суперечці; крутійство.

КАЗУЇСТИЧНИЙ – 1) Той, що стосується казуїстики. 2) Заплутаний, хитросплетений, крутійський.

КАЗУС (від лат. casus – випадок) – 1) У праві – подія, настання якої не викликане виною особи і яка, як правило, виключає відповідальність за правопорушення. 2) Випадок, оказія, пригода. 3) Складна судова справа.

КАЗУС БЕЛЛІ (лат. casus belli – привід до війни) – формальний привід для оголошення війни.

КАЗУС ФЕДЕРІС (лат. casus foederis – випадок союзу) – визначені міжнародним договором обставини, настання яких зумовлює необхідність виконання договірними державами взятих на себе зобов’язань про взаємну допомогу за союзним договором.

КАЗУСНИЙ (від казус) – надзвичайно складний, заплутаний.

КАЇК (тур. kayik) – легкий вузький турецький човен.

КАЇНІТ (від грец. καινός – новий) – мінерал класу сульфатів, жовтуватого, сірувато-білого кольору з скляним блиском. Руда калію й магнію, використовують також для виробництва штучних добрив.

КАЙЗЕР (нім. Kaiser, від лат. Caesar – Цезар) – назва імператора в т. зв. «Священній Римській імперії» (962 – 1806 pp.) та в Німеччині (1871 – 1918 pp.).

КАЙМАН (ісп. caiman, з карибської) – рід плазунів ряду крокодилів. Поширені в річках і болотах Центральної і Південної Америки. М’ясо деяких К. вживають в їжу.

КАЙНОЗОЙ, КАЙНОЗОЙСЬКА ЕРА (від грец. καινός – новий і ...зой) – найновіша ера в геологічній історії Землі; розпочалася 67 млн. років тому. Відклади цієї єри становлять кайнозойську групу. За К. рослинний і тваринний світ набув рис, подібних до сучасних, наприкінці ери виникла людина. Поділяється на три періоди: палеоген, неоген, антропоген.

КАЙРА (від ест. kaur – північний нурець) – рід птахів ряду чистикоподібних. Поширена на північному узбережжі Євразії й Південної Америки. Яйця й самі птахи – об’єкт промислу.

КАЙРАК, КАЙРОК – ударний музичний інструмент, поширений в Узбекистані та Таджикистані. Кам’яні кастаньєти з чотирьох плоских відшліфованих плиток.

КАЙТЕН (япон. – «небесна зміна») – торпеда, керована добровольцем-смертником (див. Тейсинтай). Застосовувалася під час 2-ї світової війни 1939 – 45 pp. у японських збройних силах, щоб завдати удару надводному кораблю ворога.

КАКАДУ (нім. Kakadu, від голл. kakatoe, з малайського kakatua) – птахи підродини гладкоязикових папуг. Поширені в Австралії і навколишніх островах.

КАКОФОНІЯ (від грец. κακός – поганий і ...фонія) – безладне, хаотичне нагромадження звуків.

КАКТУСИ, КАКТУСОВІ (грец. κάκτος, одн.) – родина дводольних багаторічних рослин. Деревовидні, кущоподібні чи ліаноподібні форми, зрідка – невисокі дерева. Поширені переважно в тропічних і субтропічних пустелях Америки. Плоди й молоді пагони деяких К. їстівні. Культивують як декоративні кімнатні й оранжерейні рослини.

КАЛА-АЗАР (мовою гінді – чорна хвороба) – захворювання людини й собак у тропічних країнах, яке спричинюється мікроорганізмами – лейшманіями; один з видів лейшманіозу.

КАЛАМ (араб., від грец. κάλαμος – тростина) – очеретяна паличка, яку у народів Сходу здавна застосовували замість пера для письма.

КАЛАМБУР (франц. calembour – гра слів) – дотепна гра слів, побудована переважно на гумористично-пародійному використанні різних значень того самого слова.

КАЛАМІН (лат. calamina, від грец. καδμεία – цинкова руда) – мінерал класу силікатів, безбарвний або сіруватого, жовтого та інших кольорів. Руда цинку.

КАЛАМІТИ (від грец. κάλαμος – очерет, тростина) – викопні членистостеблові рослини палеозою. Нагадували велетенські хвощі.

КАЛАН – хижий ссавець родини куницевих. Поширений у північній частині Тихого океану. Хутровий звір. Інші назви – морська видра, камчатський бобер.

КАЛАНДР (франц. calandre) – машина (прес) для надання тканині, паперу або гумі глянсуватості, більшої щільності, нанесення на них тисненням малюнка або візерунка.

КАЛЕЙДОСКОП (від грец. καλός – гарний, είδος – вид і ...скоп) – 1) Трубка, в якій кольорові скельця (бісер), вміщені між дзеркалами під відповідним кутом, при обертанні створюють різні узори. 2) Переносно – швидка зміна образів, подій, вражень; строкатість.

КАЛЕЙДОФОН (від грец. καλός – гарний, είδος – вид і ...фон) – прилад, за допомогою якого досліджують звукові коливання.

КАЛЕНДАР (від лат. calendarium, букв. – боргова книжка) – 1) Покажчик усіх днів року з зазначенням днів відпочинку, свят або визначних подій. 2) Система числення великих проміжків часу, що грунтується на періодичності явищ природи, пов’язаній з рухом небесних світил. Сучасний К. бере початок від юліанського К. (старий стиль), запровадженого Юлієм Цезарем у 46 ρ до н. е. У цьому К. з кожних 4 років 3 роки були по 365 днів, а четвертий високосний (номер якого ділиться на 4) – 366 днів. Оскільки тривалість юліанського року довша за справжню на 11 хв 14 сек, то за 128 років це призводило до запізнення початку календарного року майже на 1 добу. У зв’язку з цим у 1582 р. папа римський Григорій XIII провів реформу юліанського К.; було запроваджено григоріанський К. (новий стиль). За високосні роки серед вікових вважають лише ті, в яких число сотень ділиться на 4. Середня тривалість року в григоріанському К. лише на 26 сек довша за справжню. В Росії юліанський К. запроваджено в 1700 р. Петром І, а григоріанський – лише за Радянської влади з 14 лютого (1 лютого за старим стилем) 1918 р. Різниця між юліанським і григоріанським К. становить: у 18 ст. – 11 діб, у 19 ст. – 12 діб, у 20 ст. – 13 діб. 3) Астрономічний К. – таблиці з передбачуваними положеннями небесних світил.

КАЛЕНДИ (лат. Calendae) – назва перших днів кожного місяця в давньоримському календарі. Вираз «відкласти до грецьких календ» означає «ніколи не зробити» (у грецькому календарі К. не було).

КАЛЕНДУЛА (лат. calendula) – рід рослин родини складноцвітих. Напівчагарники, багаторічні або однорічні трави. Поширені переважно в Середземномор’ї. К. лікарську культивують як декоративну й лікарську рослину. Інша назва – нагідки.

КАЛІ (від араб. аль-калі – поташ) – гідрат окису калію, гігроскопічна, тверда, безбарвна речовина, що роз’їдає більшість матеріалів, які стикаються з нею. Застосовують у виробництві рідкого мила тощо. Інша назва – калі їдке.

КАЛІБР (франц. calibre, від араб. каліб – форма) – 1) Діаметр каналу ствола вогнепальної зброї, снаряда, кулі. 2) Безшкальний вимірювальний інструмент для перевірки форми, розмірів або взаємного розміщення частин виробів. 3) Товщина дроту й тонких металевих листів. 4) Розмір, рід, величина чого-небудь.

КАЛІБРОВАНИЙ (від калібр) – той, що має точно визначені розміри й форму.

КАЛІБРОМЕТР (від калібр і ...метр) – інструмент для вимірювання діаметра дроту або товщини листового металу. Являє собою металеву пластинку з кількома каліброваними отворами або вирізами різної величини.

КАЛІГРАФІЯ (від грец. καλλιγραφία – красивий почерк) – мистецтво розбірливо, чисто і красиво писати. Інші назви – краснопис, чистописання.

КАЛІЙ (від араб. аль-калі – поташ) – хімічний елемент, символ К, ат. н. 19; м’який сріблясто-білий метал. Сполуки К. застосовують у сільському господарстві як добрива, для виготовлення скла, вибухових речовин, у медицині тощо.

КАЛІПСО (грец. Καλυψώ) – 1) В давньогрецькій міфології одна з німф. 2) Народна імпровізована пісенно-танцювальна вистава жителів о. Трінідад (Центральна Америка). 3) Парний танець, поширений на о. Трінідад.

КАЛІФ – див. Халіф.

КАЛІФАТ – див. Халіфат.

КАЛІФОРНІЙ – штучно одержаний радіоактивний хімічний елемент, символ Cf, ат. н. 98; належить до актиноїдів. Від назви місця відкриття – штату Каліфорнія (США).

КАЛКАН (тур. kalkan) – риба ряду камбалоподібних. Поширена переважно в Чорному й Адріатичному морях. Цінна промислова риба.

КАЛЛІОПА (грец. Καλλιόπη, «Гарноголоса») – в давньогрецькій міфології одна з дев’яти муз, покровителька епічної поезії й красномовства.

КАЛЛІСТО (грец. Καλλιστώ) – 1) В давньогрецькій міфології одна з німф. 2) Один із супутників планети Юпітер.

КАЛОМЕЛЬ (від грец. καλός – гарний і μέλας – чорний) – хлориста ртуть; білі або жовтуваті кристали. Застосовують у медицині – зовнішньо, як протимікробний засіб (присипки, мазі), а також як проносний, сечогінний і жовчогінний засоби; в електротехніці.

КАЛОРИЗАТОР (від лат. calor – жар, тепло) – запальник, частина циліндра внутрішнього згоряння, в якій випаровується й запалюється паливо.

КАЛОРИЗАЦІЯ (від лат. calor – жар) – те саме, що й алітування.

КАЛОРИМЕТР (від лат. calor – тепло і ...метр) – прилад для вимірювання кількості тепла, що її виділяє або вбирає тіло.

КАЛОРИМЕТРІЯ (від лат. calor – тепло і ...метрія) – 1) Методи вимірювання теплоємності газів, рідин і твердих тіл або теплових ефектів різних фізико-хімічних процесів. 2) Визначення кількості тепла, що його виділяє організм внаслідок обміну речовин.

КАЛОРИФЕР (від лат. calor – тепло і fero – несу) – пристрій для нагрівання повітря в системах опалення вентиляції та сушіння.

КАЛОРІЙНІСТЬ (від лат. calor – тепло) – кількість тепла, що його виділяють харчові чи кормові речовини, коли вони окислюються в організмі людини або тварин.

КАЛОРІЯ [від лат. calor (caloris) – тепло, жар] – одиниця кількості тепла, що дорівнює 4,1868 джоуля. Раніше К. вважали кількістю тепла, витрачуваного на нагрівання 1 г води на 1°С.

КАЛУФЕР – див. Кануфер.

КАЛЮС, КАЛУС (від лат. callum – товста шкіра, мозоль) – тканинне новоутворення у рослин на поверхні ран (у місцях надрізів, тріщин тощо). Сприяє загоюванню ран.

КАЛЬВІНІЗМ – протестантська релігійна течія, що виникла в процесі Реформації, засновником її був Ж. Кальвін. Тепер поширений у США, Швейцарії, Нідерландах, Великобританії, ФРН.

КАЛЬДЕРА (ісп. caldera, букв. – великий котел) – велика овальна западина вулканічного походження.

КАЛЬКА (від франц. calque – копія) – 1) Прозорий папір (паперова К.) або тонка тканина (полотняна К.) для знімання копій з креслеників, малюнків та виготовлення синьок. 2) Слово або вираз, скопійовані засобами рідної мови з іншої мови.

КАЛЬКОХІМІОГРАФІЯ (від франц. calque – копія, хімія і грец. γράφω – пишу) – спосіб виготовлення без фотоапарата штрихових кліше; малюнок наносять на заґрунтовану пластину штрихами.

КАЛЬКУЛОГРАФ (від лат. calculо – підраховую і ...граф) – прилад для визначення тривалості міжміської телефонної розмови, який вмикають на початку розмови на центральній телефонній станції.

КАЛЬКУЛЯЦІЯ (від лат. calculatio – підраховування) – обчислення собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг за елементами витрат.

КАЛЬМАРИ (франц. calmars) – підряд головоногих молюсків. Населяють океани і моря. Особливо численні в тропічних водах. Їстівні. Об’єкти морського промислу.

КАЛЬЦЕКС [від кальц (ій) і (компл) екс] – лікарський препарат, до складу якого входять гексамети лентетрамін і хлористий кальцій. Застосовують при застудних захворюваннях.

КАЛЬЦЕОЛЯРІЯ (від лат. саlсеоlus – черевичок) – рід рослин родини ранникових. Трави, напівкущі й кущі. Поширені переважно в Південній та Центральній Америці. Багато видів – декоративні.

КАЛЬЦЕФІЛИ [від лат. calx (calcis) – вапно і ...філ] – рослини, що добре розвиваються на грунтах, багатих на вапно.

КАЛЬЦЕФОБИ [від лат. calx (calcis) – вапно і ...фоб] – рослини, що негативно реагують на наявність солей кальцію в грунті.

КАЛЬЦИНА [від лат. calx (calcis) – вапно] – сплав олова з свинцем. Застосовують для виготовлення поливи.

КАЛЬЦИНАЦІЯ, КАЛЬЦИНУВАННЯ [від лат. calx (calcis) – вапно] – прожарювання крейди, вапна, соди, солей, руд тощо для видалення з них летких речовин, напр. води, вуглекислого газу.

КАЛЬЦИТ [від лат. calx (calcis) – вапно] – мінерал класу карбонатів, переважно безбарвний або молочно-білий, з скляним блиском. Використовують у будівництві, металургійній, хімічній промисловості та в оптиці.

КАЛЬЦІЙ [від лат. calx (calcis) – вапно] – хімічний елемент, символ Са, ат. н. 20; сріблясто-білий м’який метал, входить до складу вапняків, мармуру тощо. Використовують у металургії для виготовлення сплавів і як відновник. Широко застосовують природні солі кальцію.

КАЛЬЯН (перс.) – прилад для куріння тютюну у східних народів.

КАМАРИЛЬЯ (ісп. camarilla, від camara – палата, королівський двір) – в Іспанії 19 ст. група впливових придворних, придворна кліка, яка виражала інтереси реакційного духівництва й дворянства, фактично правила країною. Слово «камарилья» стало прозивним.

КАМБАЛОВІ (фін. kampala, якут, камбала) – родина риб. Поширені у відкритих морях. Більшість – цінні промислові риби.

КАМБІАЛЬНИЙ (від лат. cambium – обмін, зміна) – обмінний змінний; к-і клітини – клітини (у тварин та людини), що постійно оновлюють тканини.

КАМБІЙ (від лат. cambium – обмін зміна) – вторинна твірна тканина в коренях і стеблах переважно голонасінних і дводольних рослин.

КАМБІО (від італ. cambio – розмін) – вексель, позиковий лист.

КАМБІСТ (від італ. cambista – міняйло) – 1) Торговець векселями, 2) Калькулятор вексельних арбітражних обчислень.

КАМБРИК – 1) Тонке, прозоре бавовняне полотно, схоже на батист. 2) Лляний батист. Від назви французького міста Камбре.

КАМБУЗ (голл, kombuis) – кухня на судні.

КАМВОЛЬНИЙ (від нім. Kammwollе – чесана вовна) – той, що належить до чесаної вовни; к-а пряжа – вовняна пряжа у вигляді гладенької рівної нитки; к-е прядіння – застаріла назва гребінного прядіння (прочісування волокна гребенями); к-і тканини – тканини з камвольної пряжі.

КАМЕДЬ (грец. κομμίδιον, κόμμι) – прозора маса, що витікає з поранень на стеблах у деяких дерев’янистих рослин. Використовують у текстильній промисловості, медицині та як канцелярській клей.

КАМЕЛІЯ – рід вічнозелених рослин родини чайних. Дерева або кущі. Поширені в тропічних і субтропічних країнах Азії. Багато видів вирощують як декоративні. З деяких – добувають ефірну олію, яку використовують у косметиці, зуболікарській практиці тощо. Від прізвища італійського природознавця Камеллі, який привіз цю рослину до Європи у 18 ст.

КАМЕНИ (лат. Camenae) – у давньоримській міфології богині, покровительки наук і мистецтв. У давніх греків – музи.

КАМЕРА (лат. camera – склепіння, від грец. καμάρα – склеписта кімната) – 1) Закрите приміщення спеціального призначення (напр., К. зберігання багажу). 2) Внутрішня порожниста частина машини, споруди (напр., К. згоряння у двигуні). 3) Підземна гірнича виробка, де розміщують устаткування (напр., насосна К.); очисна виробка з вибоєм невеликої протяжності, обмежена з боків масивами корисної копалини. 4) Надувний гумовий мішок всередині м’яча, шини тощо. 5) Фотографічна К. – частина фотоапарата. 6) К. Вільсона, К. дифузійна – фізичні прилади для спостереження й дослідження елементарних частинок і космічних променів.

КАМЕРАЛІСТИКА (нім. Kameralistik, фрапц. cameralistique, від лат. camera – казна) – адміністративно-економічний курс, що його в середні віки викладали в європейських країнах, а з 2-ї половини 19 ст. і в Росії, готуючи чиновників і управителів великих поміщицьких господарств.

КАМЕРАЛЬНИЙ (від лат. camera – кімната, казна) – кімнатний, кабінетний. 1) К-і науки – те саме, що й камералістика. 2) К-е рахівництво – одна з форм простого рахівництва без подвійного запису. 3) К-і роботи – обробка матеріалів, зібраних у результаті польових топографічних, геологічних, ґрунтових та інших досліджень будь-якої території.

КАМЕРА-ОБСКУРА (від лат. camera obscura – темна кімната) – прототип фотоапарата у вигляді затемненого приміщення (або закритої скриньки) з невеликим отвором у стінці, який є об’єктивом.

КАМЕРГЕР (нім. Kammerherr) – у деяких монархічних державах, у тому числі в дореволюційній Росії, придворне звання (чин).

КАМЕРДИНЕР (нім. Kammerdiener) – у дворянсько-буржуазному побуті кімнатний або особистий служник.

КАМЕР-КОЛЕГІЯ (нім. Kammerkollegium) – за феодалізму установа, що відала королівськими доходами. В Росії створена Петром І у 1721 p.; відала державними доходами, існувала до 1801 р.

КАМЕРНИЙ – 1) Той, що стосується камери, має камеру, складається з камер. 2) Призначений для невеликого приміщення і нечисленної аудиторії. 3) К-а музика – музика, написана для кількох інструментів або голосів (дует, тріо). 4) К. ансамбль – група виконавців камерної музики. 5) К-а кислота – тверда кристалічна сполука, яку добувають у процесі виробництва сірчаної кислоти в свинцевих камерах; під впливом води розпадається на сірчану й азотисту кислоти.

КАМЕРТОН (нім. Kammerton) – джерело звуку; зігнутий і закріплений посередині металевий стрижень, кінці якого при коливанні дають звук певної висоти. Є еталоном висоти звуку при настроюванні музичних інструментів і при співах.

КАМЕР-ЮНКЕР (нім. Kammerjunker) – у деяких монархічних державах, у тому числі в дореволюційній Росії, нижче придворне звання (чин).

КАМЕЯ (франц. camee, з італ. cammeo) – різьблені камені з опуклим зображенням; виготовляють їх як прикрасу переважно з твердих цінних порід каменю.

КАМЗОЛ (франц. camisole, від італ. camiciola – фуфайка) – 1) Чоловічий верхній одяг, який щільно облягає тулуб. 2) Чоловічий і жіночий приталений костюм без рукавів (у башкирів, татар, казахів).

КАМИЛАВКА (грец. καμηλαΰκα, від κάμηλος – верблюд) – 1) У православних ченців і священиків висока шапка, яку давали за особливі заслуги. 2) У країнах Близького Сходу шапка з верблюжої вовни.

КАМИЛЬ – адигейський духовий музичний інструмент типу флейти (з очерету або металевої трубки).

КАМІЗАРИ (франц. camisards, від діалектного лангедокського camiso – сорочка) – учасники селянсько-плебейського антифеодального повстання в 1702 – 05 pp. у провінції Лангедок (Південна Франція). Називалися К. тому, що одягали на звичайний одяг білі сорочки.

КАМІКАДЗЕ (япон., букв. – вітер богів) – 1) Тайфун, який в 1281 р. відігнав від берегів Японії і знищив монгольський флот. 2) Під час 2-ї світової війни японські військовослужбовці (льотчики, мінери тощо) – добровільні смертники.

КАМІН (від грец. κάμινος – піч) – відкрита кімнатна піч з прямим димарем.

КАМКА (тюрк.) – шовкова кольорова тканина з візерунками.

КАМЛОТ (франц. camelot, від грец. κάμηλος – верблюд) – вовняна або напіввовняна тканина з верблюжої або напівгрубої овечої вовни.

КАМПАНЕЛА (від італ. campanellа – дзвіночок) – музична п’єса, що відтворює звучання дзвіночків.

КАМПАНІЛА (італ. campanile) – в італійській архітектурі середніх віків та епохи Відродження дзвіниця у вигляді чотиригранної (або круглої) вежі, окремої від храму.

КАМПАНІЯ (від франц. campagne – похід) – 1) Спеціально організована на певний період робота, діяльність по перетворенню в життя важливих чергових соціально-політичних, господарських або культурних заходів (напр., виборча К., посівна К.). 2) Етап, період війни, в який здійснено ряд послідовних операцій, об’єднаних стратегічним задумом (напр. літня К.). До 1-ї світової війни К. часто називали окремі війни. 3) Проміжок часу безперервної дії агрегату механізму (напр., К. докенної печі). 4) Перебування військового корабля в мирний час у плаванні з метою бойової підготовки.

КАМПОЛОН – лікарський препарат. Застосовують для лікування недокрів’я, гепатитів, цирозів печінки.

КАМПОСИ (португ. campos – рівнини) – рослинність типу саван у Бразілії.

КАМУФЛЕТ (франц. camouflet) – 1) Розрив артилерійського снаряду, міни, авіабомби під землею без утворення вирви. 2) Підземний вибух, що його спеціально влаштовують для зруйнування підземних споруд противника. 3) Переносно – несподівана неприємність, невдача.

КАМУФЛЯЖ (від франц. camouflage – маскування) – спосіб маскувального фарбування, при якому предмети, що маскуються (напр., танки, гармати, будинки), фарбують плямами, смугами тощо, викривляючи їхні обриси.

КАМФОРА (лат. camphora, з араб. кафур) – органічна безбарвна речовина з своєрідним запахом. Застосовують при виготовленні целулоїду й кіноплівки, у виробництві вибухових речовин. У медицині вживають як загальнозбудливий, серцево-судинний, жарознижуючий, сечогінний і відхаркувальний засіб, зовні – як протизапальний засіб.

КАМФОРОСМА (від камфора і грец. όσμη – запах) – рід рослин родини лободових. Трави або напівкущі. Поширені в Південній і Східній Європі та Азії. Деякі види містять ефірні олії.

КАНАЛ (від лат. canalis – труба, жолоб) – 1) Штучне річище (водовід) з безнапірним рухом води. 2) Вузький довгий порожнистий простір всередині чого-небудь. 3) Сукупність пристроїв, якими передають сигнали інформації. 4) Переносно – шлях, засіб для досягнення якоїсь мети (напр., К. дипломатичний).

КАНАЛІЗАЦІЯ (від лат. canalis – труба, жолоб, канава) – 1) Сукупність інженерних споруд, устаткування та санітарних засобів, що забезпечує збір та виведення за межі населених пунктів і промислових підприємств забруднених стічних вод, а також їх очищення та знешкодження перед використанням чи скидом у водойму. 2) Прокладання каналів. 3) Розподіл електроенергії між споживачами; К. кабельна – система керамічних або бетонних труб для прокладання кабелю в підземних лініях зв’язку.

КАНАУС (перс.) – шовкова тканина з полотняним переплетенням.

КАНДЕЛА (від лат. candela – свічка) – сила світла, випромінюваного з площі 1/600000 м² перерізу повного випромінювача, перпендикулярно до цього напряму при температурі тверднення платини і тиску 101 325 паскаля.

КАНДЕЛЯБР (франц. candelabre, від лат. candelabrum – свічник) – великий свічник з розгалуженнями для свічок чи електричних ламп.

КАНДИДАМІКОЗ, КАНДИДОЗ (від лат. candidus – білий і мікози) – захворювання людини й тварин, що спричинюється дріжджеподібними грибками роду кандида.

КАНДИДАТ (від лат. candidates – одягнений у біле; в Стародавньому Римі претендент на державну посаду одягався в білу тогу) – 1) Особа, намічена до обрання, призначення або прийому куди-небудь, для одержання чогось. 2) К. у члени КПРС – особа, яка проходить іспитовий строк (кандидатський стаж), встановлений Статутом КПРС, до вступу в члени КПРС. 3) К. наук – перший науковий ступінь в СРСР, який присуджується після захисту дисертації. 4) В дореволюційній Росії особа, що закінчила з відзнакою курс університету або прирівняного до нього іншого вищого навчального закладу (ліцей, академія) і подала письмову роботу на обрану нею тему.

КАНДИДАТУРА (від лат. candidates – кандидат) – особа, яку намічено до призначення на посаду, до обрання у виборний орган або до прийому в якусь організацію.

КАНДИДОЗ – див. Кандидамікоз.

КАНДИЛЬ (від грец. κάνδηλον – лампада) – сорт соковитих кримських яблук.

КАНЕЛЮРИ (від франц. cannelure – паз, жолобок) – архіт. вертикальні жолобки на колоні або пілястрі.

КАНЕЛЬ – естонський щипковий музичний інструмент типу гусел.

КАНИТЕЛЬ (франц. cannetille) – 1) Тонка металева (золота або срібна) нитка для вишивання. 2) Переносно – зайва втрата часу; тяганина, морока; щось дуже нудне, одноманітне.

КАНІБАЛ (франц. cannibale, ісп. canibal – людожер) – 1) Людожер. 2) Переносно – жорстока людина.

КАНІБАЛІЗМ (франц. cannibalisme) – 1) Людожерство. 2) Поїдання тваринами особин того самого виду; один з виявів внутрішньородової конкуренції. 3) Переносно – звірство, жорстокість, ненависть (у взаєминах між людьми).

КАНІКУЛИ (від лат. canicula, букв. – песик) – 1) Назва Сіріуса – найяскравішої зірки в сузір’ї Великого Пса, або Оріона. 2) Перерва в заняттях у навчальних закладах. 3) Парламентські К. – перерва в роботі буржуазного парламенту.

КАНІСТРА (англ. canister, нім. Kanister, від грец. κάνιστρον – кошик з тростини) – бак з герметичною кришкою для різних рідин (бензину, мастила тощо).

КАНІФАС (голл. kannefas) – бавовняна платтяна тканина.

КАНІФОЛЬ – природна смола, що її добувають з живиці хвойних дерев; жовта або темно-червона тверда склоподібна речовина. Застосовують у виробництві лаків, мила, у паперовій промисловості тощо. Від назви давньогрецького м. Колофона в Малій Азії.

КАНКАН (франц. cancan, букв. – плітка) – французький танок. Виник на початку 19 ст. Пізніше набув вульгарного характеру.

КАНКЛЕС – литовський струнний музичний інструмент типу гусел.

КАНКРОЇД [від лат. cancer (cancri) – рак і ...оїд] – плоскоклітинний рак шкіри, найчастіше розвивається з поверхневих шарів епітелію.

КАННА ¹ (від грец. κάννα – очерет) – рід трав’янистих рослин. Походить з тропічної і субтропічної Америки. К. їстівну вирощують в Америці і Австралії заради бульб, які споживають; К. індійська – декоративна рослина.

КАННА ² (з афр. мов) – парнокопитний ссавець родини порожнисторогих. Поширена в Східній і Південній Африці. Використовують м’ясо й шкуру. Легко приручається.

КАНОЕ (англ. canoe, від ісп. canoa, з карибської) – 1) Човен у багатьох індійських племен Північної Америки. 2) Безкочетний гребний спортивний, туристський або господарсько-побутовий човен з одним лопатоподібним веслом.

КАНОН (грец. κανών – палиця, переносно – правило, норма) – 1) Твердо встановлене правило, норма. 2) Художній твір, що служить нормативним зразком, панівна форма в мистецтві будь-якого періоду, яка зумовлює певну композицію, систему пропорцій тощо. 3) Правило, релігійна книга, догмат, обряд, піднесений церквою до рівня закону. 4) Музична форма, в якій всі голоси виконують одну мелодію, але починають її в різний час (за принципом імітації), виступаючи послідовно один за одним. 5) Струнний щипковий музичний інструмент, поширений у країнах Близького й Середнього Сходу. Інша назва – канун. 6) Друкарський шрифт, кегль якого становить 40 пунктів.

КАНОНАДА (франц. canonnade, від canon – гармата) – сильна й тривала стрілянина з багатьох гармат.

КАНОНЕРКА (франц. canonniere, від canon – гармата) – бойовий артилерійський надводний корабель, призначений для ведення бойових дій у прибережних районах моря, на мілководді і на річках. Інша назва – канонерський човен.

КАНОНІЗАЦІЯ (від грец. κανονίζω – підпорядковую правилу) – в католицькій і православній церквах включення тієї чи іншої особи до числа «святих». Переносно – узаконення, перетворення якого-небудь правила на обов’язкове.

КАНОНІК (лат. canonicus, від грец. κανών – правило) – в католицькій і англіканській церквах – член капітулу.

КАНОНІР (нім. Kanonier, від франц. canon – гармата) – рядовий солдат артилерії в дореволюційній Росії.

КАНОССА – замок поблизу м. Реджо-нель-Емілії в Північній Італії, де в січні 1077 р. в ході боротьби за інвеституру відбулася зустріч римського папи Григорія VII з позбавленим трону і відлученим від церкви німецьким імператором Генріхом IV на принизливих для останнього умовах. Вираз «піти в Каноссу» переносно означає згоду на принизливу капітуляцію перед противником.

КАНСЬЙОНЕРО, КАНСЬЙОНЕЙРУ (ісп. cancionero, португ. cancioneiro – збірка пісень) – збірки любовної та сатиричної поезії в Іспанії й Португалії 12 – 14 ст.

КАНТАБІЛЕ (італ. cantabile, букв. – співучий, наспівний) – наспівний характер виконання музичної п’єси, мелодії.

КАНТАЛУПА – сорт ребристих динь. Від назви місцевості Канталюппі поблизу Рима.

КАНТАТА (італ. cantata, від лат. canto – співаю) – 1) Великий вокально-інструментальний твір для солістів, хору і оркестру. 2) Вид ліричної поезії – урочистий вірш.

КАНТЕЛЕ (фін. kantele) – фінський і карельський струнний щипковий музичний інструмент типу гусел.

КАНТИЛЕНА (від лат. cantilena – спів) – 1) Старовинна французька лірико-епічна народна пісня. 2) Плавна наспівна мелодія.

КАНТІАНСТВО – створена німецьким філософом І. Кантом дуалістична (див. Дуалізм) концепція, в якій ідеалізм поєднувався з визнанням незалежного від свідомості існування непізнаваних «речей у собі» (дійсного світу). Непослідовність К. використала реакційна буржуазна філософська думка кінця 19 – 20 ст.

КАНТОН (від франц. canton – округ) – 1) Територіальна, федеральна одиниця в Швейцарії. 2) Адміністративно-територіальна одиниця в Бельгії, Франції. 3) Виборчий округ у Франції.

КАНТОНІСТИ (нім Kantonist – військовозобов’язаний, від франц. canton – округ) – 1) У Пруссії 18 – 19 ст. військовозобов’язані рекрути, яких зараховували на військову службу з полкових округів. 2) У дореформеній Росії (1805 – 56 pp.) солдатські сини, які з самого народження рахувалися за військовим відомством і зобов’язані були відбувати тривалу військову службу.

КАНТОР (від лат. cantor – співак) – 1) У католицькій церкві – півчий, у протестантській – вчитель церковних співів, диригент хору, органіст; у єврейській синагозі – головний співак.

КАНУФЕР, КАЛУФЕР – вид багаторічних трав’янистих рослин роду піретрум родини складноцвітих. Росте переважно на Кавказі, в Малій і Передній Азії. Вирощують як пряну рослину. Застосовують також для боротьби з шкідливими комахами.

КАНЦЕЛІНГ (англ. cancelling – розторгнення) – крайній строк прибуття зафрахтованого судна для завантаження. Після цього строку в разі неприбуття судка фрахтувальник може розірвати контракт.

КАНЦЕР (від лат. cancer – рак) – злоякісна пухлина. Інша назва – рак.

КАНЦЕРОГЕНЕЗ (від канцер і ...генез) – процес надмірного патологічного розростання тканин з утворенням злоякісних ракових пухлин.

КАНЦЕРОГЕНИ (від канцер і ...ген) – речовини, які за певних умов впливу на організм можуть спричинювати розвиток злоякісних пухлин.

КАНЦЛЕР (нім. Kanzler, від лат. cancellarius – воротар) – 1) За середньовіччя в Західній Європі особа, що займала при дворі монарха високі посади (начальника канцелярії, охоронця державної печатки тощо). 2) В дореволюційній Росії державний К. – найвищий цивільний чин. 3) У ряді буржуазних країн – назва деяких вищих державних посад [напр., у Великобританії К. державної скарбниці – міністр фінансів; в Австрії і ФРН федеральний К. – глава уряду; у Швейцарії К. Союзу – керівних секретаріату вищих федеральних органів влади й управління (Союзних зборів і Союзної ради)]. Див. також Рейхсканцлер, Лорд-канцлер.

КАНЦОНА, КАНЦОНЕТА (італ. canzone – пісня, canzonetta – пісенька) – 1) В давньоіталійській і французькій поезії форма ліричного вірша з кількох логічно закінчених за змістом й однаково ритмічно побудованих куплетів. 2) З 15 ст. в Італії і Франції нескладна лірична пісенька, що наближалася до народної (багатоголосої, потім одноголосої); з 19 – 20 ст. в інструментальній музиці – «пісня без слів».

КАНЮЛЯ (франц. canule) – порожниста трубка, яку використовують для введення в організм людини або тварин лікарських речовин, виведення секретів з порожнин тіла, відновлення провідності дихальних шляхів тощо.

КАНЬЙОН (від ісп. canon – ущелина) – глибока вузька річкова долина з стрімкими схилами і вузьким дном.

КАОЛІН – гірська порода, що складається переважно з каолініту, білого кольору. Використовують у паперовій, гумовій та інших галузях промисловості, керамічному виробництві. Від назви місцевості Каолін у Китаї.

КАОЛІНІЗАЦІЯ – заміщення в гірських породах алюмосилікатів на каолініт під впливом вод, які містять кислоти. Внаслідок К. первинні породи (граніти, гнейси та ін.) перетворюються на товщі каоліну.

КАОЛІНІТ – мінерал класу силікатів, білого кольору; основна складова частина глин, особливо каоліну.

КАПЕЛА (лат. capella, італ. cappella, букв. – каплиця) – 1) Хор півчих; мішаний ансамбль, що об’єднує співаків та інструменталістів; хор взагалі; іноді колектив виконавців-інструменталістів (напр., бандуристів); а капела – хоровий спів без інструментального супроводу. 2) Католицька чи англіканська каплиця, в якій розміщувався церковний хор; домашня церква (в замках, палацах).

КАПЕЛАН (від лат. capellanus – священик) – 1) В католицькій і англіканській церквах – священик при каплиці (капелі) чи домашній церкві, а також помічник парафіяльного священика. 2) В деяких країнах – католицький військовий священик.

КАПЕЛЮВАТИ – див. Купелювати.

КАПЕЛЬ, КАПЕЛЯ (нім. Kapelle) – чашечка, спресована з кісткової золи. Застосовують для визначення кількості срібла або золота в сплавах.

КАПЕЛЬДИНЕР (нім. Kapelldiener, букв. – служитель капели) – театральний службовець, що перевіряє квитки і показує глядачам їхні місця.

КАПЕЛЬМЕЙСТЕР (нім. Kapellmeister, від Kapelle, тут – хор, оркестр і Meister – майстер, керівник) – керівник та диригент хору або оркестру.

КАПЕР (голл. kaper) – 1) Особа, що одержала дозвіл уряду на захоплення суден противника; морський розбійник. 2) Приватне судно, що діяло проти суден противника.

КАПЕРСИ, КАПЕРЦІ (грец. κάππαρις) – рід тропічних і субтропічних рослин. Дерева, кущі або багаторічні трави. Медонос. Мариновані пуп’янки квіток деяких видів К. («каперси») – гостра приправа до страв.

КАПЕРСТВО (від капер) – 1) Напад озброєних приватних суден воюючої держави з дозволу свого уряду на торговельні судна ворожої держави чи нейтральних країн з метою захоплення або потоплення їх. К. заборонено в 1856 р. 2) У широкому розумінні – морський розбій.

КАПЕРЦІ – див. Каперси.

КАПІЛІЦІЙ (від лат. capillitium – волосся) – сукупність нитковидних волокнинок у плодових тілах багатьох міксоміцетів та деяких грибів гастероміцетів.

КАПІЛЯРИ (від лат. capillaris – волосяний) – 1) Трубки з вузьким каналом. 2) Різного роду тонкі канальці (напр., пори в грунті). 3) Найдрібніші кровоносні судини в тканинах та органах людини й більшості тварин. Через стінки К. відбувається обмін речовин між кров’ю та іншими тканинами організму, а також газообмін (через К. легень). 4) Лімфатичні К. – кінцеві розгалуження лімфатичних судин у тканинах.

КАПІЛЯРИМЕТР (від капіляри і ...метр) – прилад, яким визначають поверхневий натяг рідини, вимірюючи висоту її підняття в капілярних трубках.

КАПІЛЯРНИЙ (від лат. capillaris – волосяний) – тонкий (щодо пор, каналів, судин тощо); к-і хвилі – дуже короткі хвилі на вільній поверхні рідини.

КАПІЛЯРОГРАФІЯ (від капіляри і ...графія) – графічне зображення капіляроскопічної (див. Капіляроскопія) картини.

КАПІЛЯРОСКОПІЯ (від капіляри і ...скопія) – метод прижиттєвого дослідження капілярів шкіри, слизових оболонок, оболонок мозку тощо з метою уточнення діагнозу хвороби.

КАПІТАЛ (нім. Kapital, франц. capital, спочатку – головне майно, головна сума, від лат. capitalis – головний) – економічна категорія, що виражає суспільно-виробничі відносини капіталістичного способу виробництва; вартість, яка внаслідок експлуатації робочої сили найманих робітників приносить додаткову вартість.

КАПІТАЛІЗАЦІЯ – 1) Перетворення додаткової вартості на капітал, тобто використання її на розширення капіталістичного виробництва. 2) Процес утворення фіктивного капіталу в капіталістичних країнах у вигляді акцій, облігацій, заставних листів іпотечних банків. У буржуазному суспільстві капіталізується кожний регулярно повторюваний доход (земельна рента, дивіденд та ін.). 3) Перетворення майна на грошовий капітал.

КАПІТАЛІЗМ – суспільно-економічна формація, що приходить на зміну феодалізмові; останній в історії людства класово антагоністичний лад, що грунтується на приватнокапіталістичній власності на засоби виробництва та експлуатації найманої праці капіталом. Основним економічним законом К. є виробництво й привласнення додаткової вартості, джерелом якої є неоплачена праця найманих робітників. Соціальну структуру К. становлять два основні суспільні класи – робітників і капіталістів. Антагоністичний характер соціальної структури К. зумовлює повну протилежність і глибокий конфлікт матеріальних інтересів його основних класів, неминучість класової боротьби. К. властиві такі невід’ємні риси, як стихійний розвиток, конкуренція і анархія виробництва, кризи надвиробництва, масове безробіття. Гостра суперечність між дедалі зростаючим суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичною формою привласнення його результатів – основна суперечність К. – зумовлює непримиренну класову боротьбу і необхідність його повалення. Наприкінці 19 – на початку 20 ст. К. вступив у найвищу й останню стадію свого розвитку – імперіалізм, який до краю загострив усі суперечності К. і створив передумови для соціалістичної революції.

КАПІТАЛІСТ (від капітал) – власник засобів виробництва, що експлуатує найманих робітників для одержання додаткової вартості. Належить до класу буржуазії.

КАПІТАЛЬНИЙ (від лат. capitalis – головний) – 1) Ґрунтовний; основний, корінний, головний. 2) Той, що вимагає багато праці, матеріальних ресурсів або коштів; к-і вкладення – затрати праці, матеріально-технічних ресурсів і коштів на відтворення основних фондів.

КАПІТАН (лат. capitaneus – воєначальник, від caput – голова) – 1) Офіцерське звання в арміях і флотах більшості країн світу. В Радянській Армії запроваджено в 1935 р. Для старших офіцерів ВМФ існують звання К. 3-го рангу, К. 2-го рангу К. 1-го рангу. 2) Особа, що очолює екіпаж цивільного судна. 3) Старший у спортивній команді (наприклад К. хокейної команди).

КАПІТЕЛЬ (від лат. capitellum – головка) – 1) Верхня частина колони, пілястри або стовпа, на яку спирається балка або архітрав. 2) Друкарські букви, які мають обрис заголовних (прописних), а розміри – малих букв.

КАПІТОЛІЙ (лат. Capitolium) – 1) Один з семи пагорбів, на яких був розташований Стародавній Рим. Тут відбувалися народні збори, іноді засідання сенату в Капітолійському храмі. 2) Назва будинку конгресу США у Вашінгтоні.

КАПІТУЛ (від лат. capitulum – глава, розділ) – 1) У католицькій та англіканській церквах – колегія духовних осіб (каноніків) кафедрального собору, що є радою при єпископі. 2) В католицьких духовно-лицарських і чернечих орденах – колегія керівних осіб ордену. 3) Орденський К. – установа, що відала нагородженням і видачею орденів у царській Росії.

КАПІТУЛЮВАТИ (від лат. capitulо – домовляюсь, ділю на розділи) – припинити опір і здатися на умовах, запропонованих переможцем. Переносно – здатися противнику в суперечці, відступити перед труднощами.

КАПІТУЛЯНТ [від лат. capitulans (capitulantis)] – схильний до капітуляції, той, що відступає перед труднощами, не здатний сміливо й твердо переборювати перешкоди на шляху до мети.

КАПІТУЛЯРІЇ (лат. capitularia) – за раннього феодалізму – закони й розпорядження франкських королів, особливо з династії Каролінгів.

КАПІТУЛЯЦІЇ (лат. capitulatio, від capitulo – домовляюся, поділяю на розділи) – нерівноправні договори, що фіксують привілейований режим для іноземців порівняно з громадянами держави перебування.

КАПІТУЛЯЦІЯ (лат. capitulatio) – припинення опору збройних сил або частини їх на умовах, запропонованих переможцем чи погоджених внаслідок переговорів.

КАПОК (малайське kapok) – волокно, що його одержують з дерев родини бомбаксових. Застосовують для набивання рятувальних кругів, поясів, для звукоізоляції.

КАПОНІР (франц. caponniere, від ісп. caponera, букв. – клітка з каплунами) – фортифікаційна споруда, з якої можна вести фланговий чи косоприцільний артилерійський і кулеметний вогонь у двох протилежних напрямах.

КАПОТ (франц. capot, збільш. від cape – плащ) – 1) Металева відкидна кришка, що прикриває двигун автомобіля від атмосферних опадів і пилу. 2) Теплий чохол, що захищає двигун від охолодження. 3) Чохол для надання двигунові літака обтічної форми. 4) Жіноче вбрання, халат.

КАПОТАЖ (від франц. capotage – перекидання) – вид аварії, коли літак, рухаючись по землі, або автомобіль перекидається через носову (моторну) частину.

КАПРАЛ (франц. caporal) – військове звання молодшого командного складу в деяких іноземних арміях (у США, Великобританії, Франції, Італії та ін.). З 17 ст. до 1-ї половини 19 ст. існувало в російській армії.

КАПРИФОЛЬ (від лат. capra – коза і folium – лист) – вид кущових рослин роду жимолость. Росте в лісах Кавказу, Південної Європи та Передньої Азії. Добрий медонос. Культивують як декоративну рослину. Інша назва – жимолость козолиста.

КАПРИЧЧІО (італ. capriccio, букв. – примха, каприз) – музична інструментальна віртуозна п’єса примхливого характеру. Відзначається багатством несподіваних ефектних зворотів.

КАПРОЛАКТАМ [від капро (нова кислота), лат. lac (lactis) – молоко і ам (іни)] – органічна сполука, похідна амінокапронової кислоти (див. Амінокислоти), біла кристалічна речовина. Застосовують для одержання пластмас, волокон (див. Поліаміди) тощо.

КАПРОН (від лат. caper – цап, цапиний запах) – різновид синтетичного волокна з поліамідів. Застосовують для виготовлення корду, трикотажних виробів тощо.

КАПСЕЛЬ (від нім. Kapsel – коробка) – вогнетривка коробка, в якій випалюють глазуровані керамічні вироби з фарфору чи фаянсу.

КАПСІЙСЬКА КУЛЬТУРА – археологічна культура кінця верхнього палеоліту і мезоліту (9 – 5 тис. до н. е.), поширена на території Північної Африки та країн Середземномор’я. Від назви стоянки, розкопаної поблизу м. Гафса (Капса) в Тунісі.

КАПСУЛА (від лат. capsula – коробочка, скринька) – 1) В анатомії – оболонка, що обгортає різні органи або частини їх, чи патологічні утвори в організмі (напр., К. пухлини). 2) У фармакології – оболонка для ліків, що мають неприємний смак чи запах. 3) У мікробіології – властивий т. зв. капсульним бактеріям слизовий шар навколо клітини. 4) В космонавтиці – одна з назв спускного апарата американського космічного корабля.

КАПСУЛЬ (від лат. capsula – коробочка) – 1) Металевий циліндрик або ковпачок з вибуховою речовиною, що спалахує від удару і забезпечує вибух заряду; застосовують у бойових патронах, дистанційних трубках тощо. 2) Олов’яний ковпачок, який надівають на закупорену пляшку з вином.

КАПТАЖ (франц. captage, від лат. capto – хапаю, ловлю) – комплекс інженерно-технічних заходів, що забезпечують розкриття підземних вод, нафти й газу, виведення їх на поверхню в якомога чистішому вигляді та можливість використання їх при постійних оптимальних показниках (напр., хімічний склад, температура).

КАПТАЛ (нім. Kaptal, від Kapitalband) – бавовняна або шовкова стрічка з стовщеним краєм, якою скріплюють книжкові аркуші.

КАПТЕНАРМУС (від франц. capitaine d’armes) – службова особа сержантського складу в роті, батареї, ескадроні, яка відповідає за облік і зберігання зброї та майна. В російській армії посада К. існувала в 1716 – 1917 pp.; в Радянській Армії – з 1918 р. до 50-х pp.

КАПТУВАТИ (франц. capter, від лат. capto – хапаю, ловлю) – поміщати, замикати в труби воду з джерела або нафту із свердловин, щоб уникнути втрат.

КАПУЦИНИ (італ. cappuccini, від cappuccio – каптур) – 1) Ченці католицького ордену, заснованого в 1525 р. як відгалуження ордену францісканців. Назву дістали від пришитого до ряси гостроверхого каптура. Існують і досі в країнах Західної Європи та Латинської Америки. 2) Рід американських широконосих мавп. 3) бот. Те саме, що й настурція.

КАПЮШОН (франц. capuchon, від лат. сарра – клобук) – каптур, відлога, пришита до коміра верхнього одягу.

КАР (нім. Kar) – чашоподібна заглибина біля вершини гори, що утворюється під впливом морозного вивітрювання.

КАРАБІН (франц. carabine) – 1) Гвинтівка з укороченим стволом. 2) Мисливська рушниця. 3) Гачок, зачіпка в ланцюжках, довідках з пружною частиною.

КАРАБІНЕРИ (франц. carabiniers, італ. carabinieri, icn. carabineros) – 1) Добірні стрільці в піхоті і кавалерії. В Росії в 1763 – 1896 pp. існували частини К. 2) В Італії, Чілі – жандарми.

КАРАБУРИ (тюрк.) – важкі (з камінням або щебенем) фашини.

КАРАВАН [франц. caravane, з перс. кар (е) ван] – 1) Група в’ючних тварин що перевозять вантажі та людей переважно в пустельних районах. 2) Кілька транспортних суден, що рухаються одне за одним.

КАРАВАНІНГ (англ. caravaning, від caravan – причеп, фургон) – пересувний будиночок Для автотуристів.

КАРАВАН-САРАЙ (від караван і перс. серай – палац, будинок) – постоялий і торговельний двір для караванів.

КАРАВЕЛА (італ. caravella, icn. carabela) – за середньовіччя три- або чотирищоглове морське вітрильне судно з складною системою вітрил.

КАРАГАНА (тур.) – рід рослин родини бобових. Кущі або невеликі деревця. Поширені в Європі і Азії. Широко культивують К. дерев’янисту, або жовту акацію як декоративну й медоносну рослину. Використовують для створення живоплотів.

КАРАГЕН [англ. carrag (h) een] – промислова назва кількох видів морських червоних водоростей. Використовують у текстильній промисловості, харчовій, паперовій тощо.

КАРАКАЛ (від тур. karakulah – чорновухий) – вид хижих ссавців родини котячих. Поширений в пустелях та передгір’ях Африки й Азії. Зовнішньо нагадує рись.

КАРАКТРОН – складально-друкувальний пристрій для знакової індикації, тобто для перетворення електричних імпульсів на видимі зображення шрифтових або інших знаків.

КАРАКУЛЬ – кучерявий смушок з 1 – 3-денних ягнят каракульської породи овець. Він назви оазису Каракуль в Узбецькій РСР.

КАРА-КУРТ (від тюрк. кара – чорний і курт – комаха) – отруйний павук. Поширений у Північній Африці, Південній Європі, Середній Азії Особливо небезпечні укуси самки, вони викликають тяжке отруєння, яке іноді може спричиняти смерть.

КАРАМБОЛЬ (франц. carambole) – в більярдній грі удар своєю кулею в чужі; гра трьома кулями; червона куля, якою починають гру.

КАРАНТИН (італ. quarantena, від quaranta giorni – сорок днів) – 1) Сукупність адміністративних і медико-санітарних заходів, за допомогою яких запобігають поширенню інфекційних хвороб людини, а також знищують вогнище інфекцій. 2) Санітарний пункт для огляду осіб, суден і товарів, що прибувають з місцевостей, де є епідемія.

КАРАТ (італ. carato, з араб. кірат, від грец. κεράτιον – стручок ріжкового дерева, насіння якого служило мірою ваги) – міра, що її застосовують у ювелірній справі для визначення маси дорогоцінного каміння і перлів; т. зв. метричний К. дорівнює 200 мг.

КАРАТЕ (япон., букв. – голими руками) – японська система самозахисту без зброї, грунтується на ударах ребром долоні, кулаком, ліктем або ногою по найуразливіших місцях тіла людини; один з видів спортивної боротьби.

КАРАУЛ (тюрк. – варта) – 1) Збройна варта, сторожа. 2) Збройний підрозділ для охорони військових об’єктів або для віддання військових почестей. 3) Несення охорони. 4) Місце, де розташована варта, сторожа.

КАРБ..., КАРБО..., КАРБОН... [від лат. carbo (carbonis) – вугілля] – у складних словах означає «сполука вуглецю».

КАРБАМІД (від карб... і амід) – азотиста органічна речовина, що її одержують з двоокису вуглецю та аміаку; використовують як добриво, для виробництва карбамідних смол, лікарських препаратів, як домішку при годівлі жуйних тварин тощо. Інша назва – синтетична сечовина.

КАРБАС (вепське) – дерев’яне вітрильне чи гребне вантажне судно на Білому морі і Північній Двіні.

КАРБІДИ [від карб... і ... (о)їд] – сполуки вуглецю з металами й неметалами (напр., карбід заліза, карбід кальцію). Застосовують у виробництві металокерамічних і вилитих твердих сплавів для металообробки, буріння гірських порід тощо.

КАРБОАНГІДРАЗА (від карбо... і ангідриди) – фермент, що прискорює в організмах розщеплення вугільної кислоти на воду й вуглекислий газ, а також зворотну реакцію утворення вугільної кислоти. Інша назва – вугільна ангідраза.

КАРБОГЕМОГЛОБІН (від карбо... і гемоглобін) – нестійка сполука гемоглобіну з вуглекислим газом (СО₂). Міститься в крові; переносить вуглекислий газ, що утворюється в організмі, до легень.

КАРБОГЕН [від карбо... і лат. (oxy) gen (ium) – кисень] – суміш вуглекислого газу з киснем. Використовують при розладах дихання внаслідок отруєння, при асфіксії новонароджених тощо.

КАРБОКСИГЕМОГЛОБІН [від карб..., лат. oxy (genium) – кисень і гемоглобін] – малостійка сполука гемоглобіну крові з чадним газом. К. не здатний сполучатися з киснем. В оточенні чадного газу майже весь гемоглобін може перетворитись на К., внаслідок чого людина чи тварина отруюється.

КАРБОКСИЛ [від карб... і лат. оху (genium) – кисень] – одновалентна група COOH, яка є функціональною групою органічних кислот. Інша назва – карбоксильна група.

КАРБОКСИЛІАЗИ [від карб..., лат. oxy (genium) – кисень і ліази] – те саме, що й декарбоксилази.

КАРБОКСИПЕПТИДАЗИ [від карб..., лат. oxy (genium) – кисень і пептидази] – група ферментів, яка зумовлює ступінчастий гідроліз білків і поліпептидів.

КАРБОЛЕН (від лат. carbo – вугілля) – лікарський препарат. Застосовують як адсорбуючий (див. Адсорбція) засіб при метеоризмі й диспепсії.

КАРБОЛІНЕУМ (від карб... і лат. oleum – олія) – препарат, створений на основі сланцевої, торфової (див. Торф) або кам’яновугільної смоли, що його застосовують у вигляді водної емульсії для боротьби з шкідниками садових культур.

КАРБОЛІТ (від карбо... і ...літ) – пластмаса, що її одержують з формаліну й фенолу (карболової кислоти). З К. виробляють електричні ізолятори, ґудзики, пряжки тощо.

КАРБОЛОВА кислота (від карб... і ...ол) – органічна сполука; безбарвні кристали з характерним запахом, що забарвлюються на повітрі в рожевий колір, отруйна. Застосовують у виробництві пластмас, синтетичних волокон, барвників, лікарських препаратів, а також для дезинфекції. Інша назва – фенол.

КАРБОН, КАРБОНОВИЙ ПЕРІОД [від лат. carbo (carbonis) – вугілля] – п’ятий період палеозойської ери геологічної історії Землі (див. Палеозой). Розпочався близько 350 млн. років тому, тривав близько 70 млн. років. Відклади цього періоду становлять кам’яновугільну систему. Інша назва – кам’яновугільний період.

КАРБОН... – див. Карб...

КАРБОНАД (франц. carbonnade, з італ. carbonata, від лат. carbo – вугілля) – делікатесний продукт з свіжого філе свинини. Натерте часником або мускатним горіхом й посолене філе смажать на листах.

КАРБОНАДО (ісп. carbonado, букв. – обвуглений, від лат. carbo – вугілля) – тонкозернистий, іноді поруватий різновид алмазу. Внаслідок високого опору до стирання широко застосовують у техніці.

КАРБОНАРІЇ (італ. carbonari, букв. – вуглярі, від лат. carbo – вугілля) – члени таємної політичної організації, що існувала на початку 19 ст. в Італії; боролися проти чужоземного гніту, за возз’єднання Італії. Назва пов’язана з легендою про походження К. від середньовічних вуглярів. Пізніше виник рух К. у Франції, Швейцарії, на Балканах. Головною метою французьких К. було повалення династії Бурбонів.

КАРБОНАТИ [від лат. carbo (carbonis) – вугілля] – солі вугільної кислоти (напр., сода, поташ); дуже поширені мінерали – кальцит і доломіт. Застосовують К. у будівництві, хімічній промисловості, в оптиці тощо.

КАРБОНАТИЗАЦІЯ – процес зміни гірських порід, що зумовлює утворення карбонатів кальцію, магнію, заліза та інших металів.

КАРБОНАТИТИ – гірські породи, що складаються переважно з карбонатів. Сировина для одержання ряду металів.

КАРБОНІЗАЦІЯ [від лат. carbo (carbonis) – вугілля] – насичення будь-якого розчину вуглекислим газом. Застосовують при виготовленні соди, в металургії алюмінію тощо.

КАРБОНІЛЬНИЙ [від лат. carbo (carbonis) – вугілля] – той, що належить до вуглецю; к-а група – група > С = О, яка є складовою частиною альдегідів та кетонів.

КАРБОНІТИ [від лат. carbo (carbonis) – вугілля] – вибухові речовини; суміш нітрогліцерину, житнього борошна й селітри; належать до динамітів.

КАРБОНОВІ кислоти [від лат. carbo (carbonis) – вугілля] – органічні сполуки, що містять карбоксильну групу (напр., бензойна кислота, оцтова кислота).

КАРБОРУНД [від карбо... і (ко) рунд] – сполука кремнію з вуглецем; кристалічна речовина, за твердістю поступається лише алмазові, застосовують як абразиви, для виготовлення вогнетривких плит, нагрівальних стрижнів для електропечей тощо.

КАРБОТЕРМІЯ (від карбо... і ...термія) – одержання металів з їхніх сполук відновленням вуглецем і вуглевмісними матеріалами, що супроводиться підвищенням температури.

КАРБУНКУЛ (від лат. carbunculus – вуглик) – гнійне запалення глибоких шарів шкіри й підшкірної клітковини з одночасним ураженням волосяних сумок та сальних залоз; виникає внаслідок зараження ушкодженої шкіри гноєтворними мікроорганізмами.

КАРБЮРАТОР (франц. carburateur) – пристрій для карбюрації.

КАРБЮРАЦІЯ (франц. carburation) – приготування пальної суміші з рідкого палива й повітря для живлення двигуна внутрішнього згоряння.

КАРБЮРИЗАТОР (від лат. carbo – вугілля і uro – палю) – матеріал, за допомогою якого цементують (збагачують вуглецем) поверхню сталевих виробів. Найпоширеніший твердий К. – деревне вугілля, просочене розчинами мінеральних солей – вуглекислими барієм, кальцієм тощо.

КАРБЮРУВАТИ (франц. carburer) – провадити карбюрацію.

КАРГО (від ісп. cargo – навантаження, тягар, обов’язок) – 1) Судновий вантаж. 2) Страхування вантажів, що їх транспортують.

КАРДА (від франц. carde – вовночесалка) – шкіряна або з прогумованої тканини стрічка, усаджена сталевими голками для машинного прочісування вовни, бавовни, льону або для утворення ворсу.

КАРДАМОН (грец. κάρδαμον) – вид багаторічних тропічних трав’янистих рослин родини імбирних. Насіння використовують у кулінарії як прянощі, олію з насіння – в харчовій, тютюновій промисловості, а також у медицині.

КАРДАН – 1) Пристрій для збереження незмінним положення підвішеного тіла (див. Гіроскоп) при будь-яких поворотах його опор. 2) Механізм (шарнір), що забезпечує обертання двох валів під змінним кутом. Від прізвища італійського вченого Дж. Кардано.

КАРДАННИЙ – пов’язаний з карданом; к. вал – вал з карданом на одному або на обох кінцях; к-а передача – пристрій, що за допомогою к. вала передає обертання від коробки передач машини до її веденої (робочої) частини.

КАРДИНАЛ (від лат. cardinalis – головний) – 1) У католицькій церкві вища після папи римського духовна особа. З числа К. на конклаві обирається папа. 2) Птах родини вівсянкових. Поширений в Північній та Центральній Америці. Оперення самця яскраво-червоного кольору (колір кардинальської мантії – звідси й назва).

КАРДИНАЛЬНИЙ (від лат. cardinalis – головний) – основний, найголовніший, найгрунтовніший.

КАРДИТ (від грец. καρδία – серце) – загальна назва хвороб серця.

КАРДІО... (від грец. καρδία – серце) – у складних словах відповідає поняттю «серце».

КАРДІОГРАМА, (від кардіо... і ...грама) – графічне зображення діяльності серця за допомогою приладу кардіографа.

КАРДІОГРАФІЯ (від кардіо... і ...графія) – графічний запис серцевих поштовхів; метод реєстрації скоротливої функції серця.

КАРДІОЇДА (від кардіо... і ...оїд) – епіциклоїда, у якої діаметри рухомого й нерухомого кіл однакові. К. схожа з контуром серця.

КАРДІОЛОГІЯ (від кардіо... і ...логія) – наука, яка вивчає роботу ceрця, обмін речовин у серцевому м’язі, хвороби серцево-судинної системи, лікування та профілактику їх.

КАРДІОМОНІТОР (від кардіо... і лат. monitor – наглядач) – прилад, що його застосовують при операціях на серці – для контролю за діяльністю оперованого серця та регулювання його роботи.

КАРДІОРЕВМАТОЛОГІЯ (від кардіо... і ревматологія) – розділ медицини, який вивчає захворювання серця під час ревматизму.

КАРДІОСИГНАЛІЗАТОР (від кардіо... і сигнал) – прилад, за допомогою якого спостерігають на екрані осцилографа зміни електрокардіограми хворої людини.

КАРДІОСКЛЕРОЗ (від кардіо... і склероз) – захворювання людини, в основі якого лежить розростання в м’язах серця (внаслідок запалення або недостатнього кровопостачання) сполучної тканини.

КАРДІОСКОП (від кардіо... і ...скоп) – прилад для зорового (візуального) спостереження за діяльністю серця.

КАРДІОТАХОМЕТР (від кардіо... і тахометр) – прилад для виміру частоти пульсування та роботи серця.

КАРДІОХІРУРГІЯ (від кардіо... і хірургія) – лікування серця за допомогою хірургічних операцій.

КАРДІОЦИКЛОГРАФ (від кардіо..., цикл і ...граф) – прилад, який використовують для кардіологічного обслідування хворих.

КАРДІЯ (грец. καρδία) – серце; вхід до шлунка.

...КАРДІЯ (від грец. καρδία – серце) – у складних словах вказує на захворювання серця або порушення серцевої діяльності, напр. стенокардія.

КАРЕ (франц. carre, букв. – квадрат) – 1) У 17 – 19 ст. бойове шикування піхоти у вигляді чотирикутника (фронтом назовні), головним чином для відбивання атак кінноти. 2) Те, що має форму чотирикутника.

КАР’ЄР ¹ (франц. carriere, від італ. carriera – біг) – біг коня з граничною швидкістю; вид алюру.

КАР’ЄР ² (франц. carriere, від лат. quadraria – каменоломня) – гірниче підприємство, що добуває вугілля, руди й нерудні корисні копалини відкритим способом. К. називають також гірничі виробки, що виникають під час добування корисних копалин відкритим способом.

КАР’ЄРА (італ. carriera – біг, життєвий шлях, поприще, від лат. carrus – віз, візок) – 1) Швидке й успішне просування в службовій, суспільній, науковій та іншій діяльності; досягнення популярності, вигоди. 2) Рід діяльності (напр., К. актора, К. лікаря).

КАР’ЄРИЗМ (від кар’єра) – гонитва за особистим успіхом у службовій та іншій діяльності через честолюбство чи з корисливих мотивів на шкоду суспільним інтересам.

КАРИБУ (алгонкінське) – загальна назва кількох рас дикого північного оленя.

КАРИКАТУРА (італ. caricatura, від caricare – перевантажувати, перебільшувати) – 1) Сатиричний або гумористичний малюнок загостреного критично-викривального характеру, 2) Переносно – смішне наслідування, перекручування оригіналу.

КАРИЛЬЙОН, КАРІЙОН (франц. carillon, букв. – дзвоніння в усі дзвони) – 1) Музична п’єса, що імітує передзвін. 2) Ударний музичний інструмент – набір точно налагоджених дзвонів.

КАРІАТИДА [грец. Καρυάτις (Καρνάτιδος)] – архіт. вертикальна підпора (колона) у вигляді жіночої постаті.

КАРІЄС (від лат. caries – гниття) – руйнування тканини кістки в людини й хребетних тварин; виникає внаслідок запально-дистрофічних процесів (напр., при остеомієліті, туберкульозі, сифілісі тощо). Поширеним є К. зубів, при якому руйнуються тверді тканини зуба. Інша назва – костоїда.

КАРІЙОН – див. Карильйон.

КАРІО... (від грец. κάρυον – горіх, ядро) – у складних словах відповідає поняттю «ядро клітини».

КАРІОГАМІЯ (від каріо... і ...гамія) – злиття ядер статевих клітин (чоловічої і жіночої гамет) в ядро зиготи.

КАРІОЗНИЙ (від лат. cariosus – гнилий) – уражений карієсом.

КАРІОКІНЕЗ (від каріо... і ...кінез) – те саме, що й мітоз.

КАРІОЛІЗИС (від каріо... і грец. λύσις – розпад) – 1) Розчинення клітинного ядра; останній етап некробіозу, який передує смерті клітини. 2) Зникнення структури клітинного ядра в період між двома фазами його поділу.

КАРІОЛІМФА (від каріо... і лімфа) – те саме, що й каріоплазма.

КАРІОЛОГІЯ (від каріо... і ...логія) – розділ цитології, предметом вивчення якого є клітинне ядро в цілому та його окремі компоненти (хромосоми, ядерця, ядерна оболонка тощо).

КАРІОПЛАЗМА (від каріо... і плазма) – вміст клітинного ядра. Інші назви – каріолімфа, ядерний сік.

КАРІОРЕКСИС (від каріо... і грец. ρήξις – розрив) – розпад клітинного ядра на частини; один з проміжних етапів некробіозу, який передує загибелі клітин.

КАРІОТИП (від каріо... і тип) – сукупність хромосом диплоїдного набору, характерного для клітин даного виду рослинних чи тваринних організмів.

КАРІЯ (від грец. κάρυον – горіх) – рід деревних рослин родини горіхових. Поширені в Північній Америці, в Центральній та Східній Азії. Деякі види культивують. Горіхи деяких видів їстівні, олію горіхів використовують у кондитерській промисловості.

КАРКАС (франц. carcasse, від італ. carcassa) – кістяк, несуча основа будь-якого виробу, що складається з комбінації лінійних елементів, скріплених між собою. К. бувають з деревини, сталі, залізобетону тощо.

КАРМА (санскр. – діяння, відплата) – в індійських релігійно-філософських системах (буддизмі, брахманізмі та ін.) закон відплати, який відповідно до моральної поведінки людини нібито визначає характер її наступного існування (перевтілення після смерті).

КАРМАЗИН (італ. carmesino, з перс. кермез – багряний, від санскр. крміс – черв’як) – сукно темно-червоного кольору.

КАРМАНЬЙОЛА (франц. carmagnole) – 1) Французька революційна пісня, складена повсталим народом у Парижі в 1792 р. у зв’язку з падінням королівської влади. 2) Народна пісня-танок. 3) Куртка з вузькими фалдами – одяг якобінців. Від назви італійського м. Карманьйоли.

КАРМЕЛІТИ (лат. carmeliti) – члени католицького чернечого ордену, заснованого в 2-й половині 12 ст. у Палестині на горі Кармель (звідси й назва). Існують в Італії, Франції, Іспанії та деяких інших країнах. К. часто виступають як місіонери в країнах, що розвиваються, сприяючи проведенню політики неоколоніалізму.

КАРМІН (франц. carmin, від араб. кірміз – багряний і лат. minium – кіновар) – яскраво-червона фарба. К. добувають з тіла комах кошеніль. Застосовують у живопису, парфюмерії, ситцевибиванні тощо.

КАРНАВАЛ (франц. carnaval, італ. carnevale) – масове народне гуляння з вуличною процесією, маскарадом, розвагами.

КАРНАЙ – духовий музичний інструмент (труба), поширений в Узбекистані, країнах Середнього й Близького Сходу.

КАРНАЛІТ – мінерал класу хлоридів, переважно білий або безбарвний. Сировина для одержання калійних солей, магнію. Від прізвища німецького геолога Р. Карналла.

КАРНОТИТ – мінерал класу фосфатів, яскраво-жовтого кольору; руда урану, ванадію. Від прізвища французького хіміка А. Карно.

КАРОТАЖ (франц. carottage, від carotte – буровий керн, букв. – морква) – геофізичне дослідження свердловин електричними, магнітними, радіоактивними, акустичними та іншими методами з метою вивчення геологічної будови місцевості та виявлення корисних копалин.

КАРОТЕЛЬ (від лат. carota – морква) – група ранньостиглих сортів моркви посівної.

КАРОТИН (від лат. carota – морква) – оранжево-жовтий пігмент; найбільше його в моркві, помідорах, яєчних жовтках. У медицині препарати К. використовують при А-авітамінозі.

КАРОТИНОЇДИ (від каротин і ...оїд) – природні барвні речовини, що трапляються в тканинах рослин і тварин. Вважають, що К. беруть участь у фотосинтезі, зумовлюють рухову реакцію на світло у найпростіших і рослин. Окремі К. (β-каротин) є попередником вітаміну А. Деякі К. використовують у харчовій промисловості.

КАРПЕЛА (від грец. καρπός – плід) – видозмінений листок у квітках покритонасінних рослин, на якому розвиваються насінні зачатки. Із однієї або кількох К. утворюється маточка. Інша назва – плодолисток.

КАРПОЛОГІЯ (від грец. καρπός – плід і ...логія) – розділ морфології рослин, що вивчає плоди й насіння.

КАРСТ – комплекс явищ, пов’язаних з розчиненням гірських порід водою; розвивається у вапняках, гіпсах, ангідритах, солях та інших розчинних породах. У результаті карстових процесів утворюються своєрідні форми рельєфу (лійки, печери). Від назви плато Карст у Югославії.

КАРТ (англ. cart, букв. – візок) – гоночний мікролітражний автомобіль без кузова, пружної підвіски коліс і диференціала.

КАРТА (лат. charta, від грец. χάρτης – аркуш папірусу) – 1) Зменшене узагальнене зображення земної, місячної поверхні, зоряного неба тощо. 2) Бланк з переліком якихось відомостей.

КАРТ-БЛАНШ (франц. carte blanche, букв, – білий аркуш) – 1) Чистий бланк, підписаний особою, яка надає іншій особі право заповнити його. 2) Переносно – необмежене повноваження.

КАРТЕЗІАНИ – див. Картузіанці.

КАРТЕЗІАНСТВО – напрям у філософії і природознавстві 17 – 18 ст., теоретичною основою якого було вчення Р. Декарта (латинізоване ім’я – Картезіус, звідси й назва). Для К. характерні раціоналізм у теорії пізнання і механістичний матеріалізм у поясненні явищ природи.

КАРТЕЗІАНЦІ – 1) Послідовники вчення французького філософа Р. Декарта. 2) Див. Картузіанці.

КАРТЕЛЬ (франц. cartel, з італ. cartello, від carta – папір, документ) – 1) Одна з форм капіталістичних монополій; об’єднання капіталістичних підприємств (однієї чи кількох країн), на яких виробляють переважно однорідну продукцію. 2) Об’єднання чи угода між політичними партіями капіталістичних країн у якому-небудь питанні. 3) В середні віки спершу – порядок змагань на лицарських турнірах, потім – писаний виклик на поєдинок.

КАРТЕР (англ. carter) – 1) Нижня частина двигуна (автомобільного, авіаційного), що захищає шатуни й колінчастий вал від пошкоджень, бруду й пилу. 2) Металевий корпус поршневих машин, зубчастих передач тощо. Всередині К. розміщують вали, осі та інші деталі, до К. прикріплюють циліндри й різні агрегати.

КАРТИНГ (англ. carting) – гонки на картах по дуже складних, з великим числом поворотів трасах завдовжки 400 – 12 000 м.

КАРТОГРАМА (від карта і ...грама) – схематична карта, на якій за допомогою штрихування або забарвлення показано середню інтенсивність будь-якого явища в межах зображених на ній територіальних одиниць (густоту населення, питому вагу орних земель).

КАРТОГРАФІЯ (від карта і ...графія) – наука про географічні карти, методи створення та використання їх.

КАРТОДІАГРАМА (від карта і діаграма) – схематична географічна карта, на якій за допомогою фігур (стовпчиків, кіл, квадратів) показано сумарну величину будь-якого явища в межах зображуваних на ній територіальних одиниць.

КАРТОМЕТРІЯ (від карта і ...метрія) – розділ картографії, що вивчає способи вимірювання по картах різних географічних об’єктів для визначення їхніх площ, довжин, об’ємів.

КАРТОСХЕМА (від карта і схема) – спрощена карта без картографічної сітки, яка дає загальне уявлення про зображуване явище.

КАРТОТЕКА (від карта і ...тека) – 1) Система карток з довідковими, обліковими чи іншими даними. 2) Скринька або шафа для зберігання карток.

КАРТУЗІАНЦІ, КАРТЕЗІАНИ, КАРТЕЗІАНЦІ (лат. carthusiani) – чернечий орден, заснований в 11 ст. у Франції в долині Шартрез, латинська назва якої Картузія.

КАРТУЛІ – грузинський народний парний танок. Відомий під назвою лезгінки.

КАРТУЛЯРІЇ (лат. chartularia, від charta – грамота) – збірники копій грамот, якими за середньовіччя в Західній Європі юридично оформлялися переважно земельні дарування на користь церкви; до К. включалися також копії королівських пожалувань, а інколи й копії угод між світськими особами.

КАРТУШ (франц. cartouche, від італ. cartoccio, букв. – згорток) – скульптурна (ліпна) або графічна прикраса у вигляді декоративно обрамленого щита чи напіврозгорнутого сувою, на яких вміщують написи, герби, емблеми тощо.

КАРУГАНАГ – осетинський музичний ударний інструмент типу кастаньєт.

КАРУСЕЛЬ (франц. carrousel, від італ. carosello) – 1) Споруда для катання по кругу на народних гуляннях, ярмарках тощо. 2) Вид кінного змагання.

КАРУСЕЛЬНИЙ – той, що застосовує обертання навколо вертикальної осі.

КАРЦИНОЛОГІЯ (від грец. καρκίνος – рак і ...логія) – розділ зоології, який вивчає ракоподібних.

КАРЦИНОМА (від грец. καρκίνος – рак і ...ома) – рак, злоякісна пухлина, яка розвивається з епітеліальної (покривної) тканини у людини й тварин.

КАСА (італ. cassa, від лат. capsa – сховище, скриня) – 1) Готівка на підприємстві, в організації для розрахунків по заробітній платі тощо. 2) Рахунок бухгалтерського обліку, на якому відображають рух коштів на підприємствах і в організаціях. 3) Структурний підрозділ, напр. в банках. 4) Кредитна установа (напр., ощадна К.). 5) Приміщення для прийому і видачі готівки. 6) Пристрій для збору готівки в міському транспорті, що працює без кондукторів. 7) Плоский ящик, поділений поздовжніми і поперечними перегородками на гнізда, в яких містяться набірні знаки – літери.

КАСАНДРА (грец. Κασάνδρα – Кассандра) – рід вічнозелених рослин родини вересових. Поширені в Північній Європі, Північній Азії і Північній Америці.

КАСАЦІЯ (лат. cassatio – скасування, знищення, від casso – розбиваю, руйную) – 1) Форма оскарження і перевірки вищестоящим судом рішень, вироків, ухвал чи постанов суду, які ще не набрали законної сили. Див. також Апеляція. 2) Процесуальний документ, в якому заявник оскаржує вирок, рішення, ухвалу чи постанову суду. 3) К. виборів – у буржуазному праві скасування виборів у разі визнання їх недійсними.

КАСЕТА (від франц. cassette – скринька) – 1) Світлонепроникний футляр для зберігання світлочутливих фото- й кіноплівок. 2) К. магнітофонна – закрита плоска коробка, в якій розміщують магнітну стрічку.

КАСИДА (араб.) – в арабській поезії вірш хвалебного або повчального характеру.

КАСИК, КАЦИК (ісп. cacique, з аравакської) – 1) Вождь і старійшина індіанського племені в Центральній Америці до її завоювання іспанцями. 2) В деяких країнах Латинської Америки та в Іспанії великий поміщик, куркуль.

КАСИТЕРИТ (від грец. κασσίτερος – олово) – мінерал класу окисів і гідроокисів, темно-бурого, чорного, жовтого кольорів. Руда олова.

КАСІЯ (грец. κασία) рід тропічних та субтропічних рослин родини бобових. Листки й плоди застосовують у медицині як проносне; деякі види мають цінну деревину.

КАСКАД (франц. cascade, з італ. cascata, від cascare – стрімко падати) – 1) Природний або штучний водоспад уступами, сходами. 2) К. підсилення – частина підсилювача яка складається з електронної лампи чи напівпровідникового приладу і елементів схеми; є складовою частиною радіоапаратури й обладнання автоматики. 3) К. електромашинний – агрегат з двох чи більше електричних машин, що з’єднані для економічного регулювання швидкості обертання й підвищення його коефіцієнта потужності. 4) К. гідростанцій – група гідроелектричних станцій, які розміщені за течією водяного потоку (уступами). 5) Переносно – швидкий, нестримний потік.

КАСКАДНИЙ – 1) Належний до каскаду (напр., к-е вмикання, к-і зливи, к-а піч, к. холодильник). 2) заст. Оперетковий, шансонетний (напр., к. танець).

КАСКО (від італ. casco – шолом) – 1) Страхування корпусів суден з усіма механізмами й оснасткою. 2) Страхування перевізних засобів.

КАССАНДРА (грец. Κασσάνδρα) – 1) В давньогрецькому епосі найвродливіша дочка троянського царя Пріама, пророчиця, правдивим, але зловісним віщуванням якої ніхто не вірив. 2) Переносно – віщувальниця недолі.

КАССІОПЕЯ (грец. Κασσιέπεια) – 1) У давньогрецькій міфології мати Андромеди. 2) Сузір’я Північної півкулі зоряного неба, п’ять найяскравіших зірок якого розміщені у вигляді літери W.

КАСТА (португ. casta – рід, походження, від лат. castus – чистий) – 1) Замкнена група людей, місце якої у виробничому і суспільному житті визначено певними звичаями і законами. Для К. характерна ендогамія, сувора регламентація відносин тощо. 2) Переносно – замкнена суспільна група, що зберігає свою відокремленість і групові привілеї.

КАСТАНЬЄТИ (ісп. castanetas, від лат. castanea – каштан) – іспанський народний музичний інструмент з двох пар зв’язаних дерев’яних чи пластмасових пластинок у формі раковин.

КАСТОВИЙ – властивий касті; відособлений, замкнутий, привілейований.

КАСТОР (від грец. κάστωρ – бобер) – цупке вовняне, з ворсом на споді, сукно.

КАСТРАТ (лат. castratus – вихолощений) – особина чоловічої статі, в якої видалені статеві залози (див. Кастрація).

КАСТРАЦІЯ (лат. castratio, від castro – вихолощую) – штучне видалення статевих залоз у тварин і людини та видалення генеративних органів у рослин при гібридизації.

КАСУВАТИ (від лат. casso – розстроюю, руйную) – відміняти щось (напр., рішення суду).

КАТ (голл. kat, англ. cat) – 1) Різновид судна в Данії. 2) Снасть для підтягування якоря на палубу після того, як його витягнуто з води.

КАТА... (грец. κατα...) – префікс, що означає рух униз, протидію, посилення, перехідність або завершення.

КАТАБОЛІЗМ (від грец. καταβολή – скидання, руйнування) – одна з сторін внутрішньоклітинного метаболізму, що являє собою сукупність реакцій, які супроводяться розпадом (дисиміляцією) складних органічних сполук. Протилежне – анаболізм.

КАТАГЕНЕЗ (від ката... і ...генез) – 1) Напрям еволюційного процесу, що призводить до спрощення будови й функції організмів. 2) Зміна осадочних гірських порід після виникнення їх у результаті діагенезу до перетворення в метаморфічні породи.

КАТАДІОПТРИЧНА СИСТЕМА (від ката... і діоптричний) – оптична система, яка складається з дзеркал і лінз.

КАТАКЛАЗ (від грец. κατάκλασις – переломлення, розсіювання) – деформація й подрібнення мінералів всередині гірської породи, зумовлені тектонічними рухами.

КАТАКЛІЗМ (від грец. κατακλυσμός – повінь, потоп, загибель) – 1) Руйнівна раптова повінь. 2) Раптовий переворот, катастрофа.

КАТАКОМБИ (італ. catacombe, від лат. catacumba – підземна гробниця) – підземні приміщення природного або штучного походження, які в давнину використовували для відправи релігійних обрядів та для поховання померлих. Іноді К. – залишені підземні каменоломні (К. Одеси тощо).

КАТАЛАЗА (від грец. καταλλάσσω – змінюю) – фермент, який спрямовує розщеплення перекису водню на воду й молекулярний кисень. Міститься в тканинах майже всіх тварин і рослин. Захищає організм від отруйної дії перекису водню, що в ньому утворюється.

КАТАЛЕКТИКА (від грец. καταληκτικός – усічений, скорочений) – розділ давньої поетики про кінцівки вірша, тобто склади слів, які йдуть після останнього наголосу віршованого рядка.

КАТАЛЕКТИЧНИЙ (від грец. καταληκτικός – усічений, скорочений) – той, що стосується каталектики, пов’язаний з нею; к. вірш – вірш з усіченою кінцівкою, без одного складу в останній його стопі.

КАТАЛЕПСІЯ (від грец. κατάληψις – охоплення, оволодіння, утримування) – втрата тілом людини рухомості, виникає при шизофренії, енцефаліті, істерії, гіпнозі тощо.

КАТАЛІЗ (від грец. κατάλυσις – руйнування) – зміна швидкості хімічних реакцій в присутності каталізаторів. Застосовують у виробництві аміаку, сірчаної і азотної кислот, каучуку, синтетичних смол і пластмас тощо.

КАТАЛІЗАТОРИ (від каталіз) – речовини, що змінюють швидкість хімічних реакцій, а самі залишаються хімічно й кількісно незмінними. В хімічних технологічних процесах застосовують як К. здебільшого дуже подрібнені метали.

КАТАЛІТИЧНИЙ – той, що належить до каталізу; к-і отрути – речовини, що спричинюють «отруєння» каталізатора, тобто знижують його активність.

КАТАЛОГ (від грец. κατάλογος – список) – 1) Систематизований перелік книг, картин, музейних експонатів та інших предметів, складений для полегшення їх розшуку. 2) Перелік зір з визначеннями місць розташування їх у Галактиці або за іншою ознакою.

КАТАЛЬПА (англ. catalpa, з карибського kutulpa, букв. – окрилена голова) – рід листопадних дерев родини бігнонієвих. Поширені в Японії, Китаї та Північній Америці. Окремі види культивують як декоративні.

КАТАМАРАН (від тамільського каттумарам, букв. – зв’язані колоди) – 1) Пліт або гребне чи вітрильне судно, що складається з кількох з’єднаних між собою колод. 2) Сучасне двокорпусне (зі спільною палубою) або однокорпусне (з поплавками-балансирами за бортом) судно.

КАТАМНЕЗ (від грец. καταμνημονενω – запам’ятовую) – зведення всієї інформації про хворого; збирають її одноразово або багаторазово після закінчення попереднього спостереження.

КАТАМОРФОЗ (від ката... і ...морфоз) – напрям еволюційного процесу, пов’язаний із зміною умов середовища і спрощенням загальної будови організму. Окремим випадком К. є гіпоморфоз.

КАТАПУЛЬТА (лат. catapulta, з грец. καταπέλτης) – 1) Стародавня військова метальна (камінням, колодами тощо) машина. 2) Пристрій, що надає початкової (стартової) швидкості апаратам які злітають з невеликих майданчиків. 3) Пристрій для автоматичного викидання льотчика з літака в разі аварії.

КАТАР (грец. καταρροος, від καταρρέω – стікаю, протікаю) – запальне ураження слизових оболонок людини та тварин, при якому з їх поверхонь виділяється випіт (сироватковий, слизовий, гнійний). Спричинюють К. різні хвороботворні мікроорганізми, а також хімічні та механічні подразнення.

КАТАРАКТ (від грец. καταρράκτης – водоспад) – вид гідравлічного або пневматичного амортизатора, застосовуваного в регуляторах.

КАТАРАКТА (від грец. καταρράκτης – водоспад) – помутніння кришталика ока. Розвивається внаслідок порушення обміну речовин, при різних ушкодженнях кришталика, а також як ускладнення інших хвороб (напр., при глаукомі тощо). Іноді К. бувають природжені.

КАТАРАЛЬНИЙ (від катар) – запальний; к-а пневмонія – вогнищеве запалення легень.

КАТАРИ (від грец. καθαρός – чистий) – послідовники поширеної в Західній Європі 11 – 13 ст. єресі, що була виразом протесту експлуатованих мас проти феодального гноблення; проповідувала аскетизм, не визнавала церковної ієрархії. В 13 – 14 ст. єресь К. була знищена інквізицією. Вчення К. покладено в основу єресі альбігойців.

КАТАРСИС (грец. κάθαρσις, букв. – очищення) – у давньогрецькій філософії сутність естетичного переживання. За Платоном, К. – звільнення душі від тіла, від пристрастей або від насолод; за Арістотелем, К. – очищення емоцій мистецтвом.

КАТАСТРОФА (від грец. καταστροφή – переворот, кінець, загибель) – 1) Несподіване лихо, подія, що спричинює тяжкі наслідки, руйнування. 2) Центральна подія в драматичному творі, що передує розв’язці й зумовлює її.

КАТАСТРОФІЗМ (франц. catastrophisme, від грєц. καταστροφή – переворот, поворот) – метафізичне вчення, за яким розвиток земної кори й органічного світу відбувається нібито внаслідок періодичних всеземних геологічних катастроф і потопів які настають після тривалого періоду спокою. Інша назва – теорія катастроф.

КАТАТЕРМОМЕТР (від ката... і термометр) – спиртовий термометр для вимірювання охолодження, що спричинюється повітрям. Застосовують у кататермометрії.

КАТАТЕРМОМЕТРІЯ (від ката... і термометрія) – сумарна оцінка вологості та швидкості руху повітря за показаннями кататермометра.

КАТАТОНІЯ (від ката... і ...тонія) – нервово-психічний розлад, при якому хворий не їсть, часто застигає в якомусь положенні, іноді перебуває в стані збудження тощо. Спостерігається при шизофренії та інших психічних захворюваннях.

КАТАФІЛАКСІЯ (від ката... і грец. φΰλαξις – охорона, самозахист) – знижена стійкість пошкоджених тканин людини й тварин до дії хвороботворних мікробів.

КАТАХРЕЗА (від грец. κατάχρησις – зловживання) – вид тропа, в якому слова і звороти вжиті у неприродному, часто перебільшеному значенні; різновид гіперболічної метафори, а в звичайному реченні – мовна помилка, що стала нормою вживання (напр., червоне чорнило).

КАТЕГОРИЧНИЙ (від грец. κατηγορικός – стверджуючий, обвинувачуючий) – 1) Рішучий, безумовний, безперечний. 2) К. імператив – див. Імператив. 3) К-е судження – логічне судження, в якому відношення між суб’єктом і предикатом є цілком визначеним і не обмежується якимись умовами.

КАТЕГОРІЯ (від грец. κατηγορία – обвинувачення; ознака) – 1) філософ. Загальне поняття, яке відображає універсальні властивості і відношення об’єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних і духовних явищ. 2) Родове поняття, що позначає розряд предметів. 3) Група однорідних предметів, явищ, осіб.

КАТЕДЕР-СОЦІАЛІЗМ (нім. Katheder-socializmus, від Katheder – кафедра) – різновидність буржуазного соціалізму; виник у Німеччині в 2-й половині 19 ст. Об’єднував групу буржуазно-ліберальних професорів-економістів, які під виглядом соціалізму пропагували «теорію» мирного вростання капіталізму в соціалізм, перекручували марксизм і намагалися пристосувати його до інтересів буржуазії.

КАТЕЛЕКТРОТОН [від кат (од) і електротон] – стан підвищеної збудженості в ділянці, де прикладають катод при пропусканні постійного струму по нерву або іншій збудливій тканині.

КАТЕНОЇД (від лат. catena – ланцюг і ...оїд) – поверхня, що утворюється внаслідок обертання ланцюгової лінії (плоскої кривої, що її набуває однорідна важка нитка, закріплена в двох точках на віддалі, коротшій за довжину нитки) навколо її осі.

КАТЕР (англ. cutter, від cut – розрізати) – 1) Невелике самохідне судно для перевезення людей та вантажів, для військових потреб (К. ракетні, торпедні, сторожові, десантні тощо), спортивних і промислових цілей. 2) Військово-морська вітрильно-гребна шлюпка на 10 – 18 весел.

КАТЕТ (від грец. κάθετος – прямовисний, перпендикулярний) – кожна з двох сторін прямокутного трикутника, між якими лежить прямий кут.

КАТЕТЕР (від грец. καθετήρ – зонд) – медичний інструмент у вигляді трубки (з гуми, пластмаси, металу тощо), що його застосовують при катетеризації.

КАТЕТЕРИЗАЦІЯ – введення катетера в порожнини організму людини й тварин для спорожнення і промивання їх.

КАТЕТОМЕТР (від грец. κάθετος – прямовисний і ...метр) – прилад, яким вимірюють віддаль по вертикалі між двома точками, що можуть бути і не на одній вертикалі.

КАТЕХІЗИС (від грец. κατήχησις – усне повчання, настанова) – 1) Виклад основ християнського віровчення (переважно у формі запитань і відповідей). 2) Переносно – твір, написаний у формі запитань і відповідей.

КАТЕХІНИ (від катеху) – біологічно активні речовини рослинного походження. Найбільше їх у чаї, винограді, бобах какао. Регулюють проникність кровоносних капілярів. Препарати К. використовують у медицині.

КАТЕХУ (малайське) – екстракт, що його одержують з акації катеху; застосовують як дубильну речовину та для одержання текстильної фарби.

КАТІОНИ (від ката... та іон) – позитивно заряджені іони, які під час електролізу рухаються до катода.

КАТОД (бід грец. κάθοδος – рух донизу) – 1) Негативний полюс джерела струму. 2) Електрод приладу, з’єднуваний з негативним полюсом джерела струму.

КАТОДОЛЮМІНЕСЦЕНЦІЯ (від катод і люмінесценція) – світіння речовини під діянням катодного проміння (потоку електронів від катода). Використовують в осцилографах, телевізійних трубках тощо.

КАТОЛИЦИЗМ, КАТОЛИЦТВО (від грец. καθολικός – загальний, вселенський) – один з головних (поряд з православ’ям і протестантизмом) напрямів у християнстві. Догматичні особливості К.: визнання існування чистилища, догмати про виходження «святого духа» не тільки від «бога-отця», а й від «бога-сина», про непогрішимість папи римського як «намісника Христа на Землі». К. є носієм реакційної ідеології, активним захисником експлуататорських класів.

КАТОЛІКОС (від грец. καθολικός – загальний) – титул глав вірменської (з 363 р.) і грузинської (з 475 ρ.) православних церков, монофізитської і вірмено-католицької церков.

КАТОПТРИЧНИЙ ТЕЛЕСКОП (від грец. κατοτίτρικός – відображений) – відбивний телескоп, у якому замість лінз встановлено металеві дзеркала.

КАТРЕН (франц. quatrain, від quatre – чотири) – строфа з чотирьох рядків, що містить у собі закінчену думку. Поетичний твір-мініатюра.

КАТХАКАМ – традиційна вистава народного театру Південної Індії.

КАУДАЛЬНИЙ (від лат. cauda – хвіст) – розташований на поздовжній осі тіла людини або тварини до хвоста. Протилежне – краніальний.

КАУЗАЛГІЯ (від грец. καϋσις – жар і άλγος – біль) – хворобливий стан людини, при якому спостерігається нестерпний біль в місцях поранення нервів, стоншення шкіри за ходом нерва тощо.

КАУЗАЛЬНИЙ (лат. causalis, від causa – причина) – причинний.

КАУЛЕРПА (від грец. καυλός – стебло і έρπω – повзу) – рід зелених водоростей класу сифонових, поширена в тропічних і субтропічних морях.

КАУЛІФЛОРІЯ [від лат. caulis – стебло і flos (floris) – квітка] – утворення квіток безпосередньо на стовбурі або старих гілках рослин. Буває у какао, ріжкового дерева, вовчих ягід.

КАУПЕР, КОУПЕР – пристрій (цегляна насадка в металевому кожусі), де нагрівають повітря, потрібне для згоряння в доменній печі палива й виплавлення чавуну. Від прізвища англійського інженера і винахідника Е.-А. Каупера.

КАУРІ (маорійське) – 1) Черевоногий молюск родини ципрей, поширений у тропічних частинах Тихого та Індійського океанів; використовували як прикраси. Інша назва – ужівка. 2) Те саме, що й агатис.

КАУСТИК (від грец. καυστικός – їдкий, горючий) – технічна назва їдких лугів, зокрема їдкого натру.

КАУСТИКА (від грец. καυστικός – запалюючий, горючий) – лінія, що огинає місце сходження променів після заломлення їх в лінзі або відбиття від дзеркала.

КАУСТИЧНИЙ – пов’язаний з каустиком; к-а сода – технічна назва їдкого натру. Застосовують в хімічній, нафтовій, текстильній, паперовій та інших галузях промисловості.

КАУСТОБІОЛІТИ (від грец. καυστός – горючий, βίος – життя і ...літ) – горючі викопні гірські породи органічного походження (вугілля, горючі сланці, нафта, торф).

КАУТЕРИЗАЦІЯ (від грец. καυτήρ – розпечене залізо) – метод лікувального руйнування тканин. Інша назва – припікання.

КАУЧУК (франц., англ. caoutchouc, з індіан. мови майнас) – високомолекулярна еластична речовина, яку видобувають у вигляді твердої пружної маси з латексу (молочного соку) деяких рослин (натуральний К.) або одержувана штучним способом (синтетичний К.). Застосовують у багатьох галузях техніки й побуту, головним чином, у вигляді гуми.

КАФ (англ. caf, скор. від cost and freight – вартість і фрахт) – вид договору зовнішньоторговельної купівлі-продажу, коли до ціни товару включають його вартість і вартість морських перевезень (фрахту) до порту призначення.

КАФА – старовинний кабардинський народний танець. Різновиди К. поширені в Адигеї та Осетії.

КАФЕДРА (грец. καθέδρα, букв. – сидіння, стілець) – 1) Місце для викладача, лектора, промовця тощо. 2) У вузах – основна навчально-наукова група, що здійснює навчальну, методичну і науково-дослідну роботу з однієї або кількох пов’язаних між собою наукових спеціальностей, а також підготовку і підвищення кваліфікації кадрів.

КАФЕТЕРІЙ (франц. cafeterie) – кафе з самообслуговуванням.

КАХЕКСІЯ (грец. καχεξία, від κακός – поганий і έξις – стан) – стан прогресуючого виснаження організму людини чи тварин, що виникає внаслідок недостатності й неповноцінності харчування або тяжких порушень обміну речовин, а також при виснажливих захворюваннях (рак, туберкульоз тощо).

КАХЕЛЬ (нім. Kachel) – керамічні плитки, якими облицьовують печі або стінки будівель.

КАЦИК – див. Касик.

КАЧУЧА (ісп. cachucha) – іспанський народний танець.

КАЧЧА (італ. сассіа, букв. – полювання, погоня) – поетичний та музичний жанр, що виник в Італії у 14 ст. і пов’язаний з відображенням сцен полювання.

КАШАЛОТ (франц. cachalot, з португ. cachalote) – водяний ссавець підряду зубатих китів. Поширений в усіх океанах та відкритих морях (самки лише в теплому поясі). Об’єкт промислу.

КАШЕМІР – легка вовняна, напіввовняна або бавовняна тканина саржового переплетення. Від назви князівства Кашміру (тепер штат Джамму й Кашмір в Індії).

КАШИРУВАННЯ (від франц. саcher – ховати, затуляти) – механічна обробка книжкового блока, внаслідок якої відгинаються фальці вздовж корінця і утворюються закраїни, які підвищують міцність блока і сприяють кращому з’єднанню його з палітуркою.

КАШМІЛОН – синтетичне волокно з поліакрилонітрилу і вироби з цього волокна. Інша назва (в СРСР) – нітрон.

КАШПО (франц. cache-pot, від саcher – ховати і pot – горщик) – декоративна ваза (керамічна або пластмасова) для квіткового горщика.

КАШТЕЛЯН (лат. castellanus – той, що живе в фортеці, від castellum – укріплення, замок) – 1) У Польщі за раннього середньовіччя сановник, призначуваний королем або князем для управління фортецею, який здійснював військові, судові й фіскальні функції у каштелянії – адміністративній окрузі, що прилягала до фортеці. 2) Згодом – доглядач замку або громадського будинку. 3) Сторож у католицькому храмі.

КАЮК (тур. kayik) – 1) Річковий плоскодонний човен з двома веслами. 2) Річкове однощоглове вантажне судно.

КАЮР (ненецьке) – погонич запряжки собак.

КАЮТА (голл. kajuit) – окреме приміщення на судні для пасажирів або екіпажу, а також для різних службових потреб.

КАЮТ-КОМПАНІЯ (від каюта і франц. compagnie – товариство) – приміщення на судні для командного складу, в якому обідають, відпочивають тощо.

КАЯГИМ – корейський струнний щипковий музичний інструмент.

КАЯК (ескім.) – легкий шкіряний одномісний човен з дволопатевим веслом у ескімосів та інших народів Півночі.

КВАДР (італ. quadro, букв. – квадратний) – витесаний камінь для кладки стін.

КВАДРАНТ [від лат. quadrans (quadrantis) – чверть, четверта частина] – 1) Будь-яка з чотирьох частин площини, на які її ділять дві взаємно перпендикулярні прямі (осі координат). 2) Сектор круга з центральним кутом 90°, 1/4 круга. 3) Старовинний астрономічний прилад для вимірювання висот небесних світил.

КВАДРАНТИДИ – метеорний потік з радіантом на межі між сузір’ями Волопаса й Дракона (на зоряних картах початку 19 ст. ця область позначалась сузір’ям Стінного Квадранту). К. відомі з 1839 р.

КВАДРАТ (від лат. quadratum – чотирикутник) – 1) Прямокутник з рівними сторонами. 2) Другий степінь будь-якого числа. 3) В поліграфії – одиниця вимірювання шрифтів, ширини й висоти набору, полів тощо; дорівнює 48 друкарським пунктам (18 мм). 4) Вид пробільного матеріалу у друкарському наборі, ширина якого становить 48 пунктів, а товщина така, як кегль шрифту.

КВАДРАТРИСА [від лат. quadratrix (quadratricis) – та, що ділить на чотири частини] – геометричне місце точок перетину прямої, що обертається навколо фіксованої точки, і прямої, яка рівномірно переміщується паралельно до самої себе; за допомогою К. в давнину розв’язували задачі квадратури круга й трисекції кута.

КВАДРАТУРА (від лат. quadratura – надання квадратної форми) – 1) Число квадратних одиниць у площі даної фігури. 2) Побудова квадрата, рівновеликого даній фігурі. 3) Обчислення площі або інтеграла. 4) Одна з конфігурацій верхньої планети.

КВАДРИВІЙ, КВАДРИВІУМ (лат. quadrivium, букв. – пересічення чотирьох доріг) – чотири предмети – музика, арифметика, геометрія, астрономія, з яких складався підвищений курс освіти в середньовічній школі.

КВАДРИГА (лат. quadrigae, букв. четвірка) – в Стародавній Греції і Римі двоколісна колісниця, запряжена четвіркою коней в один ряд.

КВАДРИЛЬЙОН (франц. quadrillion) – число, яке зображується одиницею з 15 нулями, тобто 10¹⁵. В деяких країнах (наприклад, в ФРН, Англії) К. називають число 10²⁴.

КВАДРИРЕМА (лат. quadriremis, від quattuor – чотири і remus – весло) – бойовий корабель у Стародавньому Римі з чотирма рядами весел.

КВАДРУПОЛЬ (від лат. quadrum – чотирикутник і грец. πόλος – полюс) – система зарядження частинок, повний електричний момент якої дорівнює нулю.

КВАЗАРИ (англ. quasars, скор. від quasisteilars – надзорі) – тип небесних тіл, що відзначаються великою кількістю випромінюваної енергії (в квадрильйони раз більшою від випромінювання Сонця).

КВАЗІ... (від лат. quasi – ніби, майже, немовби) – у складних словах означає «ніби», «позірний», «несправжній», «фальшивий».

КВАЗІМОДО (франц. Quasimodo) – 1) Персонаж роману В. Гюго «Собор Паризької богоматері». 2) Переносно – потворна людина.

КВАЗІОПТИКА (від квазі... і оптика) – галузь фізики, в якій вивчають поширення електромагнітних хвиль з довжиною хвилі, меншою за 1 – 2 мм, в умовах, коли поширення хвиль підлягає законам геометричної оптики, але дифракційні явища також мають істотне значення.

КВАКЕРИ (англ. quakers, букв. – трясуни) – християнська протестантська секта, заснована в 17 ст. в Англії. К. вважають, що людина може вступати в безпосередній союз з богом, заперечують будь-який зовнішній вияв релігійності (обряди, таїнства). Громади К. поширені в США і Великобританії.

КВАЛІМЕТРІЯ (від лат. quails – який за якістю та ...метрія) – наука про методи кількісної оцінки якості продукції.Її основні завдання: обґрунтовування номенклатури показників якості, розробка методів визначення та оптимізації їх, принципів побудови узагальнених показників якості і обґрунтовування умов використання їх в задачах стандартизації і управління якістю продукції.

КВАЛІТАТИВНИЙ (від лат. qualitas – якість) – якісний.

КВАЛІФІКАЦІЯ (від лат. qualis – який, якої якості і ...фікація) – 1) Ступінь і вид професійної виучки працівника, наявність у нього знань, уміння, навичок, потрібних для виконання певної роботи. 2) Характеристика певного виду роботи, яка визначається залежно від її складності, точності й відповідальності.

КВАЛІФІКОВАНИЙ – досвідчений; той, хто має високий рівень кваліфікації.

КВАЛІФІКУВАТИ – 1) Перевіряти кваліфікацію, ступінь фахової підготовки когось. 2) Оцінювати, визначати внутрішні якості чогось.

КВАНТ (нім. Quant, від лат. quantum – скільки) – загальна назва певних порцій променистої енергії, момента кількості руху та інших величин, якими характеризують фізичні властивості мікросистем.

КВАНТИТАТИВНИЙ (від лат. quantitas – кількість) – кількісний; той, що стосується кількісних показників.

КВАНТИФІКАЦІЯ (від лат. quantum – скільки і ...фікація) – 1) Кількісне вираження якісних ознак. 2) Логічна операція, що дає можливість шляхом певної перебудови структури висловлювання вказати предметну галузь, у межах якої дане висловлювання може бути істинним або хибним.

КВАНТОВИЙ – той, що стосується квантів (напр., к-а теорія, к-а механіка, к-а радіофізика, к-і генератори).

КВАНТОМЕТР (від квант і ...метр) – прилад, що аналізує хімічний склад речовин (напр., металів, білкових речовин тощо) за їхнім випромінюванням.

КВАНТОР (від лат. quantum – скільки) – логічний оператор, який переводить одну висловлювальну форму в іншу.

КВАНТУВАННЯ (від лат. quantum – скільки) – перетворення якоїсь величини з неперервною шкалою значень на величину з дискретною шкалою значень (напр., К. енергії частинок, К. сигналів).

КВАРКИ (англ. quark – неологізм ірландського письменника Дж. Джойса) – теоретично припустимі фундаментальні елементарні частинки, з яких, за сучасними уявленнями, побудовано всі відомі й невідомі (але можливі) елементарні частинки. Реального існування К. поки що не зафіксовано.

КВАРТА (від лат. quarta – чверть, четверта частина) – 1) Неметрична одиниця ємності, місткості в США (0,946 л), Великобританії (1,1364 л) та інших країнах. 2) Міра довжини в ряді країн Латинської Америки (20 – 21 см). 3) муз. Четвертий ступінь у діатонічній гамі; відповідний йому інтервал. 4) спорт. Позиція або фігура у фехтуванні.

КВАРТАЛ (від лат. quarta – чверть) – 1) Частина міста, обмежена кількома вулицями, що перетинаються; частина вулиці між двома перехрестями. 2) Четверта частина (3 місяці) року. 3) В лісівництві – одна з квадратних ділянок, на які поділяють ліс.

КВАРТЕРДЕК (англ. quarter-deck) – підвищення на верхній палубі в кормовій частині судна.

КВАРТЕРОН (ісп. cuarteron, від лат. quartus – четвертий) – в Латинській Америці і США назва особи, один з предків якої в третьому поколінні (дід або баба) був негром.

КВАРТЕТ (італ. quartetto, від лат. quartus – четвертий) – музичний ансамбль з чотирьох виконавців, а також твір для виконання на чотирьох музичних інструментах.

КВАРТИР’ЄР (нім. Quartierherr) – військовослужбовець, якого під час пересування військ посилають уперед для підшукання й відведення квартир у населених пунктах чи для підшукання місця для бівуаку.

КВАРТИРМЕЙСТЕР (нім. Quartiermeister) – 1) Військовослужбовець, що відає розміщенням військ по квартирах. 2) У 16 – 20 ст. в деяких арміях особа, яка очолює оперативний відділ штабу (генерал-квартирмейстер). 3) У дореволюційному російському війську офіцер, що відповідаз за виконання господарських робіт у полку. 4) Службова особа в збройних силах США і Великобританії, яка відає забезпеченням сухопутних військ усіма видами постачання, розквартируванням особового складу, ремонтом озброєння.

КВАРТУВАННЯ (від лат. quartus – четвертий) – спосіб взяття проб суміші рідких або сипких речовин для аналізу послідовними поділами проб на чотири частини.

КВАРЦ (нім. Quarz) – мінерал класу окисів і гідроокисів. Чистий К. безбарвний, прозорий (гірський кришталь), залежно від домішок набуває чорного (моріон), фіолетового (аметист) та інших відтінків. Чисті відміни застосовують у радіотехніці, оптиці, забарвлені – як напівдорогоцінний і виробний камінь.

КВАРЦИТ – гірська порода, що складається головним чином з кварцу. Використовують у будівництві, для виробництва вогнетривкої цегли.

КВАТЕРНІОНИ (від лат. quaterni – по чотири) – система чисел, що має чотири одиниці, для якої справедливі всі властивості додавання й множення чисел, крім комутативності множення.

КВАТРОЧЕНТО (італ. quattrocento, букв. – чотириста) – італійська назва 15 ст., періоду розквіту культури і мистецтва Італії епохи раннього Відродження.

КВАЧА – грошова одиниця Замбії, поділяється на 100 нгве.

КВЕБРАХО (ісп. quebracho, від quebrar – ламати і hacha – сокира) – назва двох видів деревних рослин родини анакардієвих із субтропіків Південної Америки, їхньої деревини, кори й дубильного екстракту, а також одного виду рослин, що належить до родини кутрових, з кори яких добувають дубильний екстракт.

КВЕРУЛЯНТ (від лат. querulus – той, що скаржиться) – скаржник, сутяжник; особа, яку переслідує хворобливе прагнення до сутяжництва.

КВЕРШЛАГ (нім. Querschlag, від quer – поперечний і Schlag – удар) – горизонтальна або похила гірнича виробка, що проходить по пустих породах під кутом до площини простягання родовища і не має безпосереднього виходу на земну поверхню.

КВЕСТОР (лат. quaestor, від quaero – шукаю, розшукую, веду слідство) – 1) У Стародавньому Римі службова особа. За різних часів здійснював різні функції (за часів імперії, напр., адміністративні, судові, фінансові). 2) В парламентах деяких країн завідуючий адміністративно-господарською частиною. 3) Поліцейський чин в Італії.

КВЕСТУРА (лат. quaestura) – 1) Посада і обов’язки квестора. 2) Поліцейське управління в Італії.

КВІЄТИЗМ (від лат. quietus – спокійний, безтурботний) – 1) Релігійно-етичне вчення в католицизмі, прихильники якого проповідують містико-споглядальне ставлення до дійсності, цілковите покладання на «волю божу», байдужість до добра і зла. Виник у 17 ст. як течія в католицизмі. 2) Переносно – пасивність, непротивлення.

КВІНАРІЙ (від лат. quinarius – п’ятискладовий) – римська срібна монета, що її карбували з перервами з 269 р. до н. е. до 3 ст. н. е.

КВІНТА (від лат. quinta – п’ята) – 1) муз. П’ятий ступінь діатонічної гами, а також інтервал між першим і п’ятим ступенем. 2) Перша, найвища за тоном струна на скрипці (мі).

КВІНТАЛ (ісп. quintal, з араб, кінтар – вага сотні) – міра ваги в багатьох країнах Латинської Америки, що дорівнює центнерові (100 кг).

КВІНТЕСЕНЦІЯ (від лат. quinta essentia – п’ята сутність) – 1) У давньоримській філософії – п’ятий елемент (ефір), який протиставляли чотирьом земним елементам (воді, вогню, землі, повітрю) як основний елемент небесних тіл. За середньовіччя – найтовший елемент, що ніби становив сутність речей. 2) Згущений або найчистіший екстракт якоїсь речовини. 3) Переносно – найважливіше, найсуттєвіше.

КВІНТЕТ (італ. quintetto, від лат. quintus – п’ятий) – ансамбль з п’яти виконавців, а також музичний твір для п’яти інструментів.

КВІНТИЛЬЙОН (франц. quintillion) – число, що його зображають одиницею з 18 нулями, тобто 10¹⁸. В деяких країнах (в Англії, Німеччині) К. називають число 10³⁰.

КВІНТОЛЬ (від лат. quintus – п’ятий) – муз. п’ятидольна ритмічна фігура.

КВІРИТИ (лат. Quirites) – у Стародавньому Римі офіційна назва повноправних римських громадян.

КВІРІНАЛ (лат. Quirinalis) – 1) Пагорб у Римі, на якому міститься палац, що з часу возз’єднання Італії (1870 р.) до ліквідації монархії (1946 р.) був головною резиденцією італійських королів. 2) Переносно – уряд у монархічній Італії.

КВОРУМ [від лат. quorum (praesentia sufficit) – чиєї (присутності достатньо)] – кількість присутніх на зборах організації, достатня для визнання зборів правомочними.

КВОТА (від лат. quot – скільки) – 1) Частка, частина, певна норма. 2) Частка в загальному виробництві, збуті, експорті або імпорті продукції, яку встановлюють для учасників монополістичних об’єднань (картелів, синдикатів). 3) Розмір податку з одиниці оподаткування.

КЕБ (англ. cab) – візницький однокінний екіпаж в Англії.

КЕГЕЛЬБАН (нім. Kegelbahn) – 1) Поміст для встановлення кеглів та катання куль. 2) Приміщення для гри в кеглі.

КЕГЛІ (від нім. Kegel – кегля) – гра яка полягає в тому, що кулею намагаються збити більшу кількість фігур (що теж називаються кеглями), розставлених на спеціальному помості – кегельбані.

КЕГЛЬ, КЕГЕЛЬ (нім. Kegel) – розмір шрифту в друкарських пунктах, який визначається віддаллю між верхньою і нижньою стійками літери; включає висоту літери (вічка) і заплечиків.

КЕЙФ (араб.) – безтурботний, приємний відпочинок.

КЕКЕНМЕДИНГИ (від дат. køkkenmødding – кухонні відходи) – скупчення раковин і кісток з вугільними прошарками і з предметами начиння, кам’яними знаряддями та іншими знахідками часів неоліту. Поширені на морських узбережжях і являють собою залишки стоянок первісних рибалок-мисливців.

КЕКС (від англ. cakes – тістечка) – солодкий борошняний кондитерський виріб з ізюмом.

КЕЛЕРІЯ – рід багаторічних трав’янистих рослин родини злакових. Поширені у помірних зонах. Використовують на корм худобі. Інша назва – кипець.

КЕЛІЯ (від грец. κέλλιον – хижа, комірка) – 1) Житло ченця (черниці) в монастирі. 2) Переносно – невеличка скромна кімнатка.

КЕЛОЇД (від грец. κήλη – пухлина ι ...οїд) – пухлиноподібне розрощення сполучної тканини шкіри, яке розвивається після травми або виникає мимовільно на неушкодженій поверхні шкіри; твердий рубець шкіри, який виступає над її поверхнею.

КЕЛЬНЕР (нім. Kellner, від лат cellarius – ключник, комірник) – офіціант у ресторані, їдальні.

КЕМАЛІЗМ – турецький буржуазно-національний рух, що виник у 1919 р.; названий за ім’ям Кемаля Ататюрка, який очолював цей рух. Внаслідок перемоги буржуазно-національної, т. зв. кемалістської, революції 1923 р. з Туреччини 1922 було вигнано англо-грецьких окупантів і 1923 проголошено республіку.

КЕМБРІЙ, КЕМБРІЙСЬКИЙ ПЕРІОД – перший період палеозойської ери геологічної історії Землі (див. Палеозой). Розпочався близько 570 млн. років тому, тривав 70 млн. років. Відклади цього періоду становлять кембрійську систему. Від давньої назви Уельсу – Кембрій (Великобританія).

КЕМПІНГ (англ. camping) – літній табір для автотуристів з самообслуговуванням.

КЕН – міра довжини в Японії, дорівнює 1,8 м.

КЕНАФ (перс.) – однорічна трав’яниста рослина родини мальвових. Походить з Південної Африки. Культивують переважно в Індії, Ірані, Індонезії, Єгипті. З волокон виготовляють пакувальні тканини, мотузки, шпагат; з насіння – технічну олію.

КЕНГУРУ (англ. kangaroo, з австрал. мов) – підродина сумчастих тварин; поширені в Австралії, Новій Гвінеї й Тасманії. Окремі види – об’єкти промислу. Значною мірою винищені.

КЕНДИР (від тур. kendir – клоччя, конопля) – рід багаторічних трав’янистих або напівкущових рослин родини барвінкових. Поширені в Європі, Азії, Північній Америці. Всі види К. – добрі медоноси. Листя містить каучук. Деякі вирощують як волокнисті рослини; К. коноплевий містить серцеві глікозиди.

КЕНОТАФ (грец. κενοτάφιον, від κενός – порожній і τάφος – могила) – надгробний пам’ятник, споруджений не на місці поховання померлого.

КЕНОТРОН [від грец. κενός – порожній і (елек) трон] – двоелектродна електронна вакуумна лампа (діод), призначена для випрямляння змінного струму.

КЕНТАВР, ЦЕНТАВР (грец. Κένταυρος) – 1) У давньогрецькій міфології химерна істота, напівлюдина-напівкінь. 2) астр. Сузір’я Південної півкулі неба.

КЕРАМЗИТ (від грец. κέραμος – глина) – пористий матеріал у вигляді гравію, щебеню або піску, який виробляють випалюванням з глинистих порід. Застосовують у будівництві.

КЕРАМЗИТОБЕТОН (від керамзит та бетон) – легкий бетон, де заповнювачем є керамзит, а в’яжучим матеріалом – переважно цемент.

КЕРАМІКА (від грец. κεραμική – гончарство) – 1) Виготовлення гончарних виробів з природних глин; гончарне мистецтво. 2) Вироби й матеріали, що їх одержують спіканням глиняної сировини, а також різних мінеральних сумішей. Основними технологічними видами К. є теракота, майоліка, фаянс, фарфор.

КЕРАМІТ (від грец. κεραμίς – черепиця) – випалена цегла-брущатка.

КЕРАРГІРИТ (від грец. κεραζ – ріг і αργυρος – срібло) – мінерал класу самородних металів, бурого, жовтуватого, зеленуватого кольору. Руда срібла.

КЕРАТИНИ [від грєц. κέρας (κέρατος) – ріг] – білкові речовини з групи склеропротеїдів. Головна складова частина утворів, що виконують у тваринних організмах покривну й захисну функції (волосся, шерсть, копита, роги, пір’я, кігті).

КЕРАТИТ [від грец. κέρας (κέρατος) – ріг] – запалення рогівки ока; виникає при ушкодженнях рогівки, а також як ускладнення кон’юнктивіту, туберкульозу тощо.

КЕРАТОПЛАСТИКА [від грец. κέρας (κέρατος) – ріг і пластика] – пересадка рогівки ока з метою повернення зору при більмах.

КЕРАТОФІР [від грец. κέρας (κέρατος) – ріг і (пор) фір] – магматична гірська порода, що складається з дрібнозернистої маси і вкраплених кристалів, переважно альбіту. Виливний аналог сієніту.

КЕРБЕЛЬ, КЕРВЕЛЬ (нім. Kerbel, голл. kervel) – два види рослин родини зонтичних. Поширені в Європі. К. листковий використовують як прянощі; кореневі утворення (кервельну ріпу) К. кореневого вживають у їжу.

КЕРМЕТИ [від кер (аміка) і мет (ал)] – матеріали, в яких поєднано властивості керамічних речовин (високі твердість, тугоплавкість тощо) і металів (напр., значні теплопровідність, пластичність).

КЕРН (від нім. Kern – серцевина, стрижень) – 1) Циліндричний стовпчик гірської породи, який одержують при бурінні свердловин. 2) Металева основа (осердя) катода електронної лампи. 3) Точка, нанесена кернером при розмічуванні заготовок.

КЕРНЕР (нім. Körner) – інструмент (загострений сталевий стрижень), яким розмічають, наносячи керни, заготовки перед дальшою обробкою.

КЕРШ, КУРУШ – розмінна монета Саудівської Аравії, 1/20 ріала.

КЕСАР (грец. Καίσαρ, від лат. Caesar – Цезар) – 1) Грецька назва давньоримських імператорів – цезарів. 2) Титул імператора старослов’янською та староруською мовами.

КЕСАРІВ розтин [лат. (sectio) caesarea, рід sectio – розтин і caedo – розрізаю] – штучне розродження за допомогою розтину черевної порожнини й матки.

КЕСОН (франц. caisson, букв. – ящик) – 1) Огороджувальна конструкція для утворення під водою або у водонасиченому грунті робочого простору без води. 2) Сталеві коробки, в яких циркулює вода для охолодження. 3) Порожнистий коробчастий лонжерон у крилі літака, що сприймає зусилля вигину й кручення. 4) архіт. Заглиблення квадратної або багатокутної форми на стелях, внутрішніх поверхнях арок і склепінь.

КЕТА (нанайською мовою – риба) – риба родини лососевих. Поширена в північній частині Тихого океану і в басейні Північного Льодовитого океану. На нерест заходить у річки. Має промислове значення.

КЕТГУТ (англ. catgut, букв. – кишкова струна) – нитки з кишок дрібної рогатої худоби, що їх використовують для перев’язки судин і для внутрішніх швів.

КЕТІ – одиниця ваги (близько 600 г) у країнах Південно-Східної Азії.

КЕТМЕНЬ (тюрк.) – у народів Середньої Азії ручне знаряддя для копання з дископодібним лезом, прикріпленим до держака.

КЕТОКИСЛОТИ [від кето (ни)] – органічні сполуки, що містять карбоксильну групу – СООН і кетонну групу > CO.

КЕТОНИ [від к (альцій) і (ац) етон] – органічні сполуки, що містять карбонільну групу, зв’язану з двома вуглеводневими радикалами (4). Застосовують як розчинники (напр., ацетон), як напівпродукти для синтезу органічних речовин.

КЕТСАЛЬ (ісп. quetzal) – грошова одиниця Гватемали, поділяється на 100 сентаво.

КЕТЧ (від англ. catch – хапати, ловити) – різновидність професійної боротьби в деяких капіталістичних країнах, що дозволяє будь-які прийоми.

КЕФАЛЬ (грец. κέφαλος) – рід риб родини кефалевих. Поширені в басейнах Тихого, Атлантичного та Індійського океанів. Мають промислове значення. Вирощують також у спеціальних господарствах.

КЕЧ (англ. ketch) – невелике двощоглове вітрильне судно.

КИЗИЛ (тюрк., букв. – червоний) – рід дерев і кущів родини кизилових. Поширені в Європі, Ази, Північній Америці. Добрі медоноси. Плоди їстівні. Деревину використовують у техніці.

КИМВАЛ, КИМВАЛИ (грец. κυμβαλον) – старовинний музичний інструмент у формі мідних тарілок.

КИПАРИС (грец. κυπάρισσος) – рід вічнозелених дерев та кущів. Поширені в помірно теплому поясі Європи, Азії, Північної Африки та Північної Америки. Вирощують як декоративну рослину.

КИШЛАК (тюрк.) – село, поселення в Узбекистані й Таджикистані.

КИШМИШ (тюрк.) – група безнасінних сортів винограду, а також сушені ягоди з них (ізюм).

КІБЕЛА (грец. Κυβέλη) – «мати богів» у Фрігії (Мала Азія), уособлення щорічного відродження природи і родючості. Культ К. був поширений у всьому античному світі.

КІБЕРНЕТИКА (від грец. κυβερνητική – мистецтво керівництва) – наука про загальні закони одержання, зберігання, передавання й перетворення інформації у складних керуючих системах.

КІБОРГ [від кіб (ернетика) і орг (анізм)] – кібернетичний організм; пристрій, у якому певною мірою здійснено симбіоз фізичних та інтелектуальних здібностей людини й технічних засобів автоматики.

КІВЕР (польс. kiwior) – у 18 – 19 ст. військовий головний убір, високий, з плоским верхом, часто з султаном.

КІВІ, КІВІ-КІВІ (майорійське) – рід птахів ряду ківіподібних; поширений у Новій Зеландії. Розміром з велику курку; не літає, має лише зачаткові крила.

КІДНЕПІНГ (англ. kidnapping, від kidnap – красти, вивозити силоміць) – у капіталістичних країнах – викрадення людини (найчастіше – дитини), шоб одержати викуп.

КІЗЕРИТ – мінерал класу сульфатів, безбарвний або сірувато-білого, жовтуватого кольору з скляним блиском. Використовують для одержання магнію та епсоміту. Від прізвища німецького вченого Д. Кізера.

КІКЛОЛИ – див. Циклопи.

КІКС (англ. kicks, множ. від kick – удар, поштовх) – 1) Невдалий удар у грі в більярд, коли кий лише ковзнув по кулі. 2) Фальшивий тон під час виконання музичного твору.

КІКСТАРТЕР (від англ. kick – поштовх і стартер) – пристрій для запуску мотоциклетного двигуна поштовхом педалі ногою.

КІЛ (від тур. kil – глина) – назва вибілюючих глин у Криму. Колір зелено-жовтий, світло-жовтий. Застосовують для очищення нафтопродуктів і жирів.

КІЛЕКТОР (голл. kiellichter) – судно з потужними вантажопідйомними пристроями (у носовій частині) для піднімання затонулих якорів та виконання інших портових робіт.

КІЛО... (франц. kilo..., від грец. χίλιοι – тисяча) – у складних словах означає «тисяча».

КІЛОВАТ (від кіло... і ват) – одиниця потужності. 1 квт дорівнює 1000 ват (≈ 1,36 к. с).

КІЛОВАТ-ГОДИНА – одиниця роботи або енергії. 1 квт ∙ год дорівнює 3,6 10⁶ ват-сек.

КІЛОВОЛЬТ (від кіло... і вольт ²) – одиниця різниці електричних потенціалів, електричної напруги і електрорушійної сили. 1 кв дорівнює 1000 в.

КІЛОВОЛЬТ-АМПЕР – одиниця вимірювання позірної потужності електричного струму – добутку з числа кіловольтів на число амперів.

КІЛОГЕРЦ (від кіло... і герц) – одиниця частоти коливань. 1 кгц дорівнює 1000 герц.

КІЛОГРАМ-МАСА – одиниця маси в Міжнародній системі одиниць, що дорівнює 1000 г.

КІЛОГРАМОМЕТР – одиниця роботи, що дорівнює роботі сили 1 кілограма, яка переміщує тіло на віддаль 1 м.

КІЛОГРАМ-СИЛА – одиниця сили в МКГСС системі одиниць, тобто сила, яка 1 кг маси надає нормального прискорення, що становить 9,80665 м/сек². 1 кгс (кГ) ~ 9,8 ньютона.

КІЛОДЖОУЛЬ (від кіло... і джоуль) – кратна одиниця енергії (роботи) в Міжнародній системі одиниць, дорівнює 1000 джоулів.

КІЛОКАЛОРІЯ (вїд кіло... і калорія) – одиниця кількості тепла, дорівнює 1000 калорій, або 4,187 кілоджоуля.

КІЛОМЕТР (від кіло... і метр) – одиниця довжини в метричній системі мір, дорівнює 1000 м.

КІЛОПАРСЕК (від кіло... і парсек) – одиниця вимірювання астрономічних віддалей, дорівнює 1000 парсеків.

КІЛОПОНД (від кіло... і лат. pondus – тягар) – назва кілограм-сили, яку вживають в НДР, ФРН та ін. країнах.

КІЛЮВАТИ – 1) Нахиляти судно (для ремонту) так, щоб кіль вийшов із води. 2) Покарання (до 18 ст.) зв’язаного матроса протяганням під кілем вітрильного судна з одного борта на другий. Таке катування часто закінчувалося смертю матроса.

КІЛЬ (голл. kiel, англ. keel) – 1) Балка, що є основним поздовжнім кріпленням і пов’яззю днища судна. 2) Нерухома частина вертикального оперення лівака, дирижабля.

КІЛЬБЛОК (англ. keel-block) – підпора у вигляді брусів, накладених один на одний, щоб поставити на них судно у доку чи під час будування.

КІЛЬВАТЕР (голл. kielwater) – 1) Слід на воді позаду судна, що рухається (кільватерний струмінь). 2) Кільватера стрій (кільватерна колона) – стрій, за яким кораблі йдуть один за одним по лінії курсу.

КІЛЬСОН (англ. keelson) – днищева поздовжня пов’язь (брус) на кораблях без подвійного дна.

КІМБАНГІЗМ – релігійний і антиколоніальний рух 20 – 50-х pp. 20 ст. у тропічній Африці. Віра в «чорного Месію», що встановить «царство свободи і справедливості», поєднана в К. з відмовою сплачувати податки і працювати на колонізаторів. Від прізвища одного з керівників руху Сімона Кімбангу.

КІМБЕРЛІТ – вивержена магматична гірська порода, чорного кольору з синім або зеленим відтінками, виповнює т. зв. трубки вибухів газів у земній корі; алмазоносний. Від назви м. Кімберлі в Південно-Африканській Республіці.

КІМОГРАФІЯ (від грец. κΰμα – хвиля і ...графія) – метод дослідження діяльності певних органів (напр., серця, м’язів, вен) за допомогою приладу кімографа; К. рентгенівська – фіксування на фотоплівках змін у фізіологічних процесах та патологічних змін в органах.

КІМОНО (япон., букв. – одяг, плаття) – японський чоловічий і жіночий одяг типу халата.

КІН – міра ваги в Японії, дорівнює 600 г.

КІНАЗИ (від грец. κινέω – рухаю) – 1) Група ферментів класу трансфераз, що каталізують перенесення фосфатних залишків з аденозинтрифосфорної кислоти (АТФ) на різні субстрати (білки, вуглеводи тощо) в клітинах і тканинах організму. 2) Ферменти, що сприяють перетворенню неактивної форми ферменту на активну. Напр., тромбокіназа каталізує перетворення протромбіну на тромбін.

КІНГСТОН [від англ. kingston (valve) – забортний клапан] – клапан у підводній частині судна для впускання забортної води і для виливання її.

КІНДАРК – розмінна монета Народної Республіки Албанії, 1/100 лека.

...КІНЕЗ, ...КІНЕЗІЯ (від грец. κίνησις – рух) – у складних словах означає рух, переміщення, напр. бластокінез, брадикінезія.

КІНЕМА (від грец. κίνημα – рух, зміна) – 1) Артикуляційна ознака фонеми. 2) Структурна одиниця мімічної (жестикуляційної) мови.

КІНЕМАТИКА [від грец. κίνημα (κινήματος) – рух, зміна] – розділ механіки, в якому вивчають залежність механічного руху тіл лише від часу, не беручи до уваги маси тіл та дії на них сил.

КІНЕМАТОГРАФ [від грец. κίνημα (κινήματος) – рух, зміна і ...граф] – 1) Первісна назва знімально-проекційного апарата. 2) Комплекс приладів і методів, які забезпечують знімання й показ на екрані кінофільмів, 3) Видовище, яке виникло, на основі техніки кінематографії. 4) заст. Кінотеатр.

КІНЕМАТОГРАФІЯ [від грец. κίνημα (κινήματος) – рух, зміна і ...графія] – галузь культури і господарства. Виробляє кінофільми і організує демонстрування їх. Один з найбільш масових видів мистецтва.

КІНЕСКОП (від грец. κίνησις – рух і ...скоп) – приймальна телевізійна електроннопроменева трубка, що перетворює телевізійні сигнали на світлові зображення.

КІНЕТИКА (від грец. κινητικός – той, що рухає) – 1) В широкому розумінні – вчення, в якому досліджуються явища, що змінюються з часом. 2) Розділ теоретичної механіки, що об’єднує статику й динаміку. 3) Вчення про загальні закони, механізм хімічних реакцій залежно від концентрації каталізаторів тощо.

КІНЕТИЧНИЙ (від грец. κινητικός – руховий, рухливий) – пов’язаний з рухом; к-а теорія газів – теорія, яка пояснює явища в газах як наслідок безладного руху газових молекул, що безперервно стикаються між собою; к-а енергія – енергія тіла, що рухається, енергія руху, на відміну від потенціальної енергії – енергії, зумовленої взаємним розміщенням тіл.

КІНЕТОКАРДІОГРАФІЯ (від грец. κινητός – рухомий і кардіографія) – метод електричної реєстрації низькочастотних коливань (вібрацій) грудної стінки, обумовлених скороченнями серця.

КІНЕТОСКОП (від грец. κινητός – рухомий і ...скоп) – апарат для розглядання фотознімків, які швидко змінюються і створюють враження, що знятий об’єкт рухається. К. – один з попередників кінотехнічних засобів.

КІНЕТОСТАТИКА (від грец. κινητός – рухомий і ...статика) – розділ механіки, в якому розглядають способи розв’язування динамічних задач за допомогою аналітичних або графічних методів статики.

КІНЕТОТЕРАПІЯ (від грец. κινητός – рухомий і терапія) – лікування фізичними вправами, масажем за допомогою спеціальних апаратів і приладів, Інша назва – механотерапія.

КІНІКИ (грец. κυνικοί) – давньогрецька філософська школа, що мала певні матеріалістичні тенденції. Заснована в 4 ст. до н. е. Вимагали повернення до «природного стану», відмови від розкоші, надбань культури, відмови від підкорення будь-яким законам, суспільним нормам.

КІНКАН (япон.) – рід субтропічних вічнозелених плодових дерев або кущів родини рутових. Вирощують як декоративні та використовують у селекції для виведення морозостійких форм цитрусових. Інша назва – кумкват.

КІНО... (від грец. κινέω – рухаю) – у складних словах вказує на зв’язок з кінематографією.

КІНОАЛЬМАНАХ (від кіно... і альманах) – кінофільм, що складається з кількох самостійних фільмів, об’єднаних спільною темою, одним жанром тощо.

КІНОВАР (від грец κιννάβαρι) – 1) Мінерал класу сульфідів, червого кольору. Руда ртуті. 2) Червона фарба.

КІНОГРАМА (від кіно... і ...грама) – зареєстрований на кіноплівці послідовний ряд будь-яких дій тощо.

КІНОЕПОПЕЯ (від кіно... і епопея) – кінофільм, що розповідає про великі історичні події, створюючи широку багатопланову картину суспільного життя.

КІНОКАМЕРА (від кіно... і камера) – поширена назва кінознімального апарата.

КІНОЛОГІЯ [від грец. κΰων (κυνός) – собака і ...логія] – розділ зоології, що вивчає собак, їх породи, догляд за собаками.

КІНОМОНТАЖ (від кіно... і монтаж) – з’єднання окремо знятих частин кінофільму в цілісний кінотвір.

КІНОПАНОРАМА (від кіно... і панорама) – 1) Вид кінематографа, в якому застосовано дуже угнутий екран (2) з широким кутом (150 – 170° по горизонталі), внаслідок чого межі екранного зображення майже непомітні і створюється ефект присутності глядача на місці дії фільму. 2) Кінотеатр для демонстрування таких фільмів.

КІНОПРОЕКТОР (від кіно... і проектор) – апарат, призначений проеціювати кінофільми на екран.

КІНОТЕОДОЛІТ (від кіно... і теодоліт) – прилад для кінознімання літального апарата, щоб точно визначити траєкторію польоту; поєднання кіноапарата з теодолітом. КІНОТЕХНІКА (від кіно... і техніка) – галузь техніки, пов’язана з виробництвом, розмноженням і демонструванням кінофільмів.

КІНОФЕСТИВАЛЬ (від кіно... і фестиваль) – 1) Огляд, творче змагання творів кіномистецтва. 2) Тематичний підбір і показ фільмів, приурочений або присвячений певній події.

КІНОФІКАЦІЯ (від кіно... і ...фікація) – розгортання мережі кінотеатрів; кількість кіноустановок для обслуговування населення певної території.

КІП – грошова одиниця Лаосу, поділяється на 100 атів.

КІПРЕГЕЛЬ (нім. Kippregel, від kippen – перекидати і Regel – лінійка) – прилад, який разом з мензулою використовують при топографічному зніманні місцевості.

КІПРІДА [грец. Κύπρις (Κυπριδος)] – у давньогрецькій міфології одне з імен богині Афродіти.

КІПУ (мовою кечуа kipu – вузол) – вузликове письмо ряду давніх народів Південної Америки. Має вигляд прив’язаних до мотузки або палки різнокольорових шнурків з багатьма по-різному розміщеними і неоднаковими за формою вузликами (кількість і форма вузлів означали число, кольори – предмети).

КІРАСА (франц. cuirasse, від cuir – шкіра) – металеві лати, що їх одягали на спину й груди для захисту від ударів холодною зброєю. До початку 20 ст. збереглися в кавалерії деяких армій як частина парадної форми.

КІРАСИР (франц. cuirassier) – вершник важкої кавалерії в російській та західноєвропейських арміях 17 – початку 20 ст., який носив кірасу.

КІРЕНАЇКИ (грец. κυρηναϊκοί) – давньогрецька ідеалістична філософська школа (5 – 4 ст. до н. е.), заснована учнем Сократа Арістінпом з Кірени. К. виступали проти матеріалізму, обстоювали принципи суб’єктивного ідеалізму і скептицизму.

КІСТА (від грец. κύστις – міхур) – порожнистий утвір в органах і тканинах людини й тварин; здебільшого заповнена рідиною або кашкоподібною масою. К. можуть виникати внаслідок закупорювання протоків будь-яких залоз, змертвіння (некрозу) тканини тощо.

КІТАРА – див. Кіфара.

КІТЕЛЬ (нім. Kittel) – формена куртка військового покрою з закритим (здебільшого стоячим) коміром.

КІФАРА, КІТАРА (грец. κιθάρα) – давньогрецький струнний щипковий музичний інструмент типу ліри ¹.

КІФОЗ (від грец. κυφός – згорблений) – викривлення у людей хребта (здебільшого грудного відділу) випуклістю назад.

КЛАВЕСИН (франц. clavecin, від лат. clavis – ключ) – старовинний струнний щипковий клавішний музичний інструмент, попередник фортепіано.

КЛАВІАТУРА (нім. Klaviatur, від лат. clavis – ключ) – сукупність важелів (клавішів) у клавішних музичних інструментах та різного роду механізмах (друкарських машинках, набірних, лічильних машинах тощо).

КЛАВІКОРД, КЛАВІКОРДИ (франц. clavicorde, від лат. clavis – ключ і грец. χορδή – струна) – старовинний струнний ударний клавішний музичний інструмент, за конструкцією близький до клавесина.

КЛАВІР (нім. Klavier, від лат. clavis – ключ) – 1) Загальна назва струнних клавішних музичних інструментів (клавікорда, клавесина, фортепіапо). 2) Те саме, що й клавір, аусцуг.

КЛАВІРАУСЦУГ (нім. Klavierauszug) – перекладення партитур вокально-симфонічного твору (опери, ораторії, кантати тощо) для співу і фортепіано або тільки для фортепіано. Рідше – аранжування симфонічного або камерно-ансамблевого твору для фортепіано. Інша назва – клавір.

КЛАВІШ, КЛАВІША (від лат. clavis – ключ) – важіль в інструментах, натискання якого викликає звук (у музиці), букву, знак (у техніці).

КЛАДОГЕНЕЗ (від грец. κλάδος – гілка, пагін і ...генез) – шлях еволюції тваринних організмів, що приводить до виникнення в результаті дивергенції більшого числа відмежованих один від одного видів, родів, родин і т. д.

КЛАДОДІЙ (від грец. κλάδος – гілка, пагін і είδος – вид, вигляд) – видозмінений пагін рослин, стебло якого має сплющену, листовидну форму й виконує функцію листка.

КЛАДОНІЯ (від грец. κλάδος – гілка, пагін) – рід кущистих лишайників; ростуть на грунті, пнях, біля основи стовбурів дерев. Окремі види (оленячий мох, або ягель) є поживою для північного оленя.

КЛАКА (франц. claque, від claquer – плескати, ляскати) – в капіталістичних країнах група найманих глядачів для створення штучного успіху або провалу акторів, вистави тощо.

КЛАН (від гельського clann – нащадок) – 1) У шотландців та ірландців родова община. 2) Переносно – рід або група згуртованих у господарському й побутовому відношеннях родичів.

КЛАПАН (від нім. Кlарре) – заслінка.

КЛАП-КАМЕРА (від нім. Кlарре – заслінка і камера) – складаний фотоапарат з висувною передньою стінкою, де встановлено об’єктив.

КЛАРКИ ЕЛЕМЕНТІВ – числа, які показують середній вміст хімічних елементів у даному космічному тілі або в частині його у вагових або атомних процентах. Від прізвища американського вченого Ф. У. Кларка.

КЛАРНЕТ (франц. clarinette, італ. clarinetto, від лат. clarus – ясний, чистий) – дерев’яний духовий музичний інструмент.

КЛАС (від лат. classis – розряд, група) – 1) Сукупність, розряд, група предметів або явищ, що мають спільні ознаки, якість. 2) К. суспільний – див. Класи суспільні. 3) Природна систематична група, що об’єднує споріднені ряди тварин або порядки рослин. 4) Сукупність цифр трьох сусідніх розрядів числа (напр., 1-й К. становлять одиниці, десятки й сотні). 5) Розряд, що присвоюється суднам транспортного флоту, збудованим відповідно до правил класифікаційних товариств (в СРСР – морського і річкового регістру). 6) Розряд пасажирських залізничних вагонів, кают на пароплавах тощо, який встановлюють залежно від ступеня комфорту, що надається пасажирам. 7) Постійний колектив учнів початкової і середньої загальноосвітньої школи, що працює за єдиною програмою протягом навчального року. 8) В навчальному плані – річний курс навчання з визначенням дисциплін і розподілом часу між ними. 9) Предмет викладання в деяких спеціальних навчальних закладах. 10) Основне навчальне приміщення в школі, де проводяться заняття з учнями. 11) Певний ступінь чину в табелі про ранги в дореволюційній Росії. 12) Ступінь деяких цивільних звань (напр., радник юстиції 1-го К.).

КЛАСИ суспільні – «великі групи людей, які розрізняються за їх місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, за їх відношенням (здебільшого закріпленим і оформленим у законах) до засобів виробництва, за їх роллю в суспільній організації праці, а, значить, за способами одержання і розмірами тієї частки суспільного багатства, яка є в їх розпорядженні» (Ленін В. І. Твори, т. 29, с. 374). К. виникли в процесі розкладу первіснообщинного ладу внаслідок розвитку суспільного поділу праці і появи приватної власності на засоби виробництва Для кожного класового суспільного ладу характерна своя класова структура: раби й рабовласники – у рабовласницькому суспільстві, кріпаки й поміщики – у феодальному, пролетаріат і буржуазія – в капіталістичному. В антагоністичному суспільстві між К., інтереси яких несумісні, відбувається запекла класова боротьба. К. не вічні. Вони неминуче зникають із зниженням приватної власності на засоби виробництва та ліквідацією протилежностей між містом і селом, між розумовою і фїзичною працею. При побудові соціалістичного суспільства ліквідуються експлуататорські класи, однак зберігаються певні відмінності між робітничим класом і селянством, пов’язані з наявністю двох форм соціалістичної власності – державної і кооперативно-колгоспної. К. остаточно зникнуть за комунізму.

КЛАСИК (від лат. classicus – взірцевий) – видатний письменник, митець, діяч науки, твори якого мають світове значення.

КЛАСИКА (від лат. classicus – взірцевий) – сукупність наукових праць, художніх творів, що мають світове визнання, віками зберігають своє значення.

КЛАСИФІКАТОР – 1) Особа, що проводить класифікацію. 2) Пристрій для сортування подрібнених руд, вугілля тощо.

КЛАСИФІКАЦІЯ (від лат. classis – розряд і ...фікація) – розподіл предметів за спільними ознаками з утворенням певної системи класів даної сукупності предметів.

КЛАСИЦИЗМ (від лат. classicus – взірцевий) – один з основних напрямів у європейській літературі й мистецтві 17 – 18 ст., зразком для якого було класичне (давньогрецьке і давньоримське) мистецтво.

КЛАСИЧНИЙ (від лат. classicus – взірцевий) – 1) Той, що стосується давньогрецького або давньоримського періоду в літературі і мистецтві. 2) Властивий класицизмові, класикові, художній твір, який зберіг до нашого часу зразковість. 3) К-а філологія – сукупність дисциплін, що вивчають античні (грецьку й латинську) мови, літератури; к-і мови – давні грецька і латинська мови. 4) К-а освіта – система середньої загальної освіти, основою якої було вивчення моd, історії та літератур античного світу (Греції і Риму), що виникла в Західній Європі в епоху Ренесансу (1) в боротьбі з релігійно-схоластичною школою.

КЛАСОВИЙ – той, що стосується суспільного класу. К-а боротьба – боротьба між суспільними класами, інтереси яких несумісні або суперечать один одному; вона є основним змістом і рушійною силою історії всіх експлуататорських суспільств. У класовій боротьбі знаходить вираз основна суперечність антагоністичного способу виробництва – конфлікт між новими продуктивними силами і застарілими виробничими відносинами. Цей конфлікт розв’язується соціальною революцією, яка є вищим проявом класової боротьби. З перемогою соціалізму і ліквідацією класових антагонізмів всередині країни зникає грунт для класових суперечностей. У соціалістичному суспільстві класова боротьба спрямована назовні, проти світового табору імперіалізму.

КЛАСТОГЕННИЙ (від грец. κλαστός – зламаний, потрощений і ...генний) – утворений з уламків гірських порід.

КЛАУЗУЛА (від лат. clausula – закінчення) – 1) Кожна окрема умова в законі й таких нормативних актах, як статут, договір, інструкція тощо; у вужчому розумінні – спеціальна постанова або застереження, що додаються до договору. 2) В риториці – завершення промови, в якому особливу роль відіграють стилістична побудова й звукові елементи мови. 3) В поезії – заключна частина віршованого рядка, починаючи від останнього наголошеного складу.

КЛЕВЕЇТ – мінерал класу окисів і гідроокисів, різновид уранініту, багатий на рідкісноземельні елементи. Руда урану й радію. Від прізвища шведського хіміка П. Клеве.

КЛЕЙОФАН (від грец. κλέος – слава і φανός – світлий) – мінерал класу сульфідів, світлозабарвлений або безбарвний різновид цинкової обманки. Руда цинку.

КЛЕЙСТОГАМІЯ (від грец. κλειστός – замкнений і ...гамія) – самозапилення й самозапліднення рослин з нерозкривними (т. зв. клейстогамними) квітками (напр., у арахіса, ячменю).

КЛЕЙСТОКАРПІЙ (від грец. κλειστός – замкнений і καρηός – плід) – плодове тіло деяких сумчастих грибів; кулястої форми, замкнене, викидає спори після розриву оболонки.

КЛЕМА (від нім. Klemme – лещата) – затискач, напр., для закріплення електричних проводів.

КЛЕПСИДРА (грец. κλεψύδρα, від κλέπτω – краду, хапаю та ϋδωρ – вода) – водяний годинник у стародавніх Індії, Китаї, Єгипті, Греції й Римі.

КЛЕПТОМАНІЯ (від грец. κλέπτω – краду, хапаю і ...манія) – хворобливий потяг у людини до крадіжки, один з симптомів психічного розладу.

КЛЕРИКАЛ (від лат. clericalis – церковний) – 1) Представник церкви, що має духовний сан. 2) Прихильник клерикалізму, член клерикальної партії.

КЛЕРИКАЛІЗМ (від лат. clericalis – церковний) – політичний напрям, що добивається панування церкви і духівництва в суспільно-політичному і культурному житті країни. Особливо характерний для католицизму.

КЛЕРК (англ. clerk, франц. clerc, від лат. clericus – духовна особа) – 1) В Західній Європі за середньовіччя духовна особа. Пізніше так називали всяку письменну людину, переписувача тощо. 2) В Англії і США конторник, діловод. 3) У Франції, Бельгії, Голландії діловод, стажист при нотаріусі.

КЛЕРУХІЇ (грец. κληρουχίαι, від κλήρος – наділ та έχω – володію) – 1) Давньогрецькі військово-землеробські поселення на території підлеглих або союзних держав. 2) Форма землеволодіння, пов’язана з несенням військової служби в елліністичних державах.

КЛЕФТИ (новогрец. κλέφτης, від грец. κλέπτω – таємно захоплюю) – грецькі селяни-партизани, які боролися проти турецького панування в Греції.

КЛІВАЖ (франц. clivage) – розщеплення гірських порід по тріщинах, напрям яких не збігається з первинною текстурою чи верствуватістю порід.

КЛІВЕР (голл. kluiver) – косе трикутне вітрило, що його встановлюють перед передньою щоглою.

КЛІЄНТ [від лат. cliens (clientis) – підопічний] – 1) У Стародавньому Римі неповноправний клас людей, залежних від покровителя, патрона ¹. 2) Особа, що доручила ведення своєї справи адвокатові, захисникові. 3) Постійний відвідувач, покупець, замовник, вкладник тощо.

КЛІЄНТЕЛА (лат. clientele) – в Стародавньому Римі група осіб, залежних від патрона.

КЛІЄНТУРА (лат. clientura) – сукупність клієнтів.

КЛІМАКС, КЛІМАКТЕРІЙ (від грец. κλϊμαξ – драбина, κλιμακτήρ – щабель) – перехідний період у житті людини від статевої зрілості до повного припинення функцій статевих залоз.

КЛІМАТ [від грец. κλίμα (κλίματος) – нахил] – багаторічний режим погоди в даній місцевості, що визначається географічними умовами.

КЛІМАТИЗЕР – побутовий прилад, який створює в кімнаті штучний мікроклімат (освіжає, зволожує й за бажанням ароматизує повітря).

КЛІМАТОГРАФІЯ (від клімат і ...графія) – розділ кліматології, що описує кліматичні умови різних частин земної кулі.

КЛІМАТОЛОГІЯ (від клімат і ...логія) – наука про клімат; вивчає причини й особливості виникнення різних кліматичних умов на Землі в цілому та в окремих її частинах, розподіл типів кліматів на земній кулі, зміни клімату в минулому та в сучасну епоху. Поділяється на загальну К., кліматографію й К. прикладну.

КЛІМАТРОН (від клімат і грец. θρόνος – місце перебування, зосередження) – оранжерея з штучним кліматом.

КЛІНГЕР – скло, крізь яке спостерігають рівень води в парових котлах при великому тиску пари.

КЛІНІКА (грец. κλινική – лікування, догляд за лежачим хворим, від κλίνη – ложе, постіль) – лікувальна установа, в якій лікування хворих поєднується з науково-дослідною та педагогічною роботою.

КЛІНІЦИСТ – лікар, який працює в клініці й лікування хворих поєднує з науковими спостереженнями та дослідженнями.

КЛІНКЕР (нім. Klinker) – 1) Спечені глиняні вироби, звичайно у вигляді цегли. 2) Спечена суміш вапняку й глини (або шлаку), що є цементною сировиною. 3) Спечений залишок після обробки нагріванням матеріалів (напр., шлаків), що містять цинк. 4) Вузький довгий човен для академічного спортивного веслування.

КЛІНКЕТ (від голл. klinket – заслінка) – клиновий кран, запірний пристрій для трубопроводів на судні.

КЛІНОМЕТР (від грец. κλίνω – нахиляю і ...метр) – прилад для вимірювання нахилу укосів насипу; в гірничій справі – для вимірювання кута падіння пласта або жили; у морській справі – для вимірювання кута крену судна.

КЛІНОСТАТ (від грец. κλίνω – нахиляю і ...стат) – прилад, що його затосовують у дослідах з фізіології рослин для усунення однобічного впливу на них деяких факторів зовнішнього середовища (головним чином сили тяжіння, світла).

КЛІНОХЛОР (від грец. κλίνω – нахиляю і χλωρός – зелений) – породоутворюючий мінерал класу силікатів, зеленого кольору з різними відтінками.

КЛІНЧ (від англ. clinch – стиснення) – у боксі – взаємне захоплювання супротивників у процесі бою, що є порушенням правил.

КЛІО (грец. Κλειώ) – у давньогрецькій міфології одна з дев’яти муз, покровителька героїчної пісні, згодом – історії.

КЛІПА (від швед, klippa – обтинати ножицями) – монета некруглої форми.

КЛІПЕР (англ. clipper, від clip – підрізати) – вітрильне швидкохідне трищоглове судно з гострою формою корпуса (19 ст.).

КЛІПСИ (англ. clips, множ, від clip – затиск) – сережки, що їх прикріплюють до вух (без проколювання).

КЛІР (від грец. κλήρος – жереб) – у християнській церкві – сукупність священно- і церковнослужителів.

КЛІРЕНС (від англ. clearance – зазор) – віддаль від найнижчих точок конструкції автомобіля (за винятком коліс) до рівня землі.

КЛІРИНГ (англ. clearing, від clear – очищати, вносити ясність) – система безготівкових розрахунків (за продані товари, цінні папери, надані послуги), що грунтується на зарахуванні банками взаємних платіжних вимог сторін, що беруть участь у розрахунках. Клірингові операції в зовнішній торгівлі називають валютним клірингом.

КЛІСТРОН [від грец. κλύξω – б’ю, плещу хвилею і (елек) трон] – надвисокочастотна електронна лампа; використовують для підсилення, генерування (див. Генерувати), збільшення частоти коливань, детектування тощо.

КЛІФ (від англ. cliff – скеля) – обрив морського берега, що утворюється від дії прибою.

КЛІШЕ (франц. cliche, букв. – відбиток) – форма високого друку, призначена для поліграфічного відтворення ілюстрацій. Виготовляють з цинку, міді, латуні, дерева, пластмас. Розрізняють К. растрові (автотипні) і штрихові.

КЛІШОГРАФ (від франц. cliche – відбиток і ...граф) – різновид електронного гравірувального автомата. Див. також Варіоклішограф.

КЛОАКА (лат. cloaca, від cluo – очищую, промиваю) – 1) біол. Розширена кінцева частина задньої кишки у деяких риб, усіх земноводяних, плазунів, птахів та однопрохідних ссавців, в яку відкриваються статеві протоки й сечоводи. 2) тех. Підземний канал для відведення нечистот. 3) Переносно – нагромадження бруду.

КЛОАЧНІ – ряд ссавців, що мають клоаку та розмножуються відкладанням яєць (качконіс, єхидна, проєхидна). Поширені в Австралії та на прилеглих островах. Інші назви – однопрохідні, яйцекладучі.

КЛОБМЕНИ (англ. clubmen, від club – дрюк, ломака) – учасники селянського руху в Англії в період Англійської буржуазної революції 17 ст.

КЛОН (від грец. κλών – паросток, пагін) – потомство рослинного або тваринного організму, яке утворюється внаслідок вегетативного розмноження (у багатоклітинних організмів) або нестатевого поділу клітин (у одноклітинних організмів).

КЛОНУС (від грец. κλόνος – замішання, сум’яття) – ритмічні, швидко змінюючі одне одного скорочення окремих м’язів або м’язових груп.

КЛОПФЕР (нім. Klopfer, від klopfen – стукотіти) – найпростіший телеграфний апарат для приймання на слух знаків коду Морзе.

КЛОТИК (від голл. kloot – куля, набалдашник) – кружок з виступаючими краями на верхньому кінці щогли або флагштока. На К. встановлюють сигнальний ліхтар.

КЛОТОЇДА (від грєц. κλώθω – пряду і ...оїд) – плоска спіралевидна крива, що складається з двох гілок, розташованих симетрично відносно початку координат.

КЛОУН (англ. clown – бовдур, блазень, від лат. colonus – селюк, грубіян) – 1) Комічний персонаж хитрого простака в англійській драмі. 2) Артист цирку, який виконує комічні, буфонадні ролі.

КЛОУНАДА (від клоун) – жанр циркового мистецтва.

КЛУАТР (франц. cloltre, від лат. claustrum – закрите місце, монастир) – крита галерея, що обрамляє прямокутний двір монастиря або великої церкви у романській та готичній архітектурі.

КЛУБ (англ. club) – 1) Громадський заклад, що об’єднує групи людей певного соціального стану, професії з метою проведення дозвілля, а також спілкування, пов’язаного з політичними, науковими, художніми, спортивними та іншими інтересами В СРСР К. – культурно-освітні заклади, що служать справі відпочинку та комуністичного виховання трудящих. 2) У період Французької буржуазної революції кінця 18 ст. назва політичних партій (напр., «Клуб друзів народу», «Клуб революції»).

КЛУМПАКОЇС (лит. klumpakojis, від klumpe – дерев’яне взуття і koja – нога) – старовинний литовський народний парний танець.

КЛУП (нім. Kluppe) – інструмент (оправка зі змінними плашками) для нарізання зовнішньої різьби вручну.

КЛЮЗ (голл. kluis) – отвір у борту судна для пропускання ланцюга або каната (троса).

КЛЮФТ (від нім. Kluft – розколина) – порожнина між жилою й бічною до неї породою.

КЛЯСЕР (польс. klaser, з франц. classeur – папка для паперів) – альбом для колекції марок.

КНЕЛЬ (франц. quenelle) – дієтичний продукт з провареного м’ясного або рибного фаршу з маслом.

КНЕХТИ (голл. knecht) – парні тумби зі спільною плитою на палубі судна, призначені для закріплення швартових або буксирних тросів.

КНІКСЕН (від нім. knicksen – робити реверанс, присідати) – привітання дівчини з присіданням.

КНОП (голл. knoop) – плетений вузол у вигляді потовщення на кінці рослинного троса.

КО..., КОМ..., КОН... (лат. со..., com..., con...) – префікс, що означає об’єднання, спільність, сумісність.

КОАГУЛЯНТИ (лат. coagulantes, від coagulo – викликаю згортання, згущення) – речовини, що спричинюють коагуляцію. Застосовують для очищення води, виділення цінних промислових продуктів з відходів виробництва тощо.

КОАГУЛЯТ (від лат. coagulatus – затверділий, згущений) – осад, що утворюється внаслідок коагуляції колоїдного розчину.

КОАГУЛЯЦІЯ (від лат. coagulatio – згортання, згущення) – злипання частинок колоїдів при їхньому зіткненні в процесі теплового (броунівського) руху, переміщування або напрямленого переміщення в зовнішньому силовому полі. Застосовують для очищення води, повітря тощо.

КОАДАПТАЦІЯ (від ко... і адаптація) – взаємні морфологічні та функціональні пристосування органів, що виробились у процесі еволюції організмів.

КОАЙТА – див. Коата.

КОАКСІАЛЬНИЙ (від ко... і лат. axis – вісь) – співвісний.

КОАЛЕСЦЕНЦІЯ (від лат. coalesco – зростаюсь, з’єднуюсь, укорінююсь) – злиття крапель або пузирів при зіткненні в середині середовища, яке рухається (рідина, газ), або на поверхні будь-якого тіла.

КОАЛІЦІЙНИЙ – утворений на засадах коаліції, спільний, союзний. К. уряд – уряд, до складу якого входять представники різних політичних партій.

КОАЛІЦІЯ (від лат. coalitio – союз) – 1) Союз, об’єднання на добровільних засадах для досягнення спільної мети. 2) Тимчасовий воєнно-політичнпй союз двох або кількох держав, укладений для спільних дій проти будь-якої держави або групи держав. 3) Угода між двома або кількома політичними партіями, часто для спільного створення уряду й участі в ньому.

КОАТА, КОАЙТА (індіан.) – рід мавп родини чіпкохвостих. Поширені в Південній Америці. Інша назва – павукоподібні мавпи.

КОАТІ (ісп. coati, з карибської) – рід хижих ссавців родини єнотових. Поширені в Південній Америці. Іноді завдають шкоди зерновим культурам. Об’єкт промислу заради хутра. Інша назва – носуха.

КОАЦЕРВАТИ (від лат. coacervatus – зібраний докупи, нагромаджений) – драглисті крапельки, утворювані в розчині органічних речовин. К. здатні вбирати розчинені речовини і збільшуватися.

КОБАЛАМІН [від кобаль (т) і (віт) амін] – один з вітамінів групи В – вітамін B₁₂. Синтезується лише мікроорганізмами. Міститься в багатьох продуктах тваринного походження (печінці й нирках великої рогатої худоби). Використовують у медицині (при лікуванні недокрів’я, червових та шкіряних хвороб, захворювань печінки) і в тваринництві (для стимулювання росту й розвитку тварин).

КОБАЛЬТ (лат. cobaltum) – хімічний елемент, символ Co, ат. н. 27; важкий метал сріблястого кольору з рожевим відтінком. Застосовують для виробництва спеціальних сплавів і сталей; сполуки К. використовують для виготовлення емалей і фарб.

КОБАЛЬТИН – мінерал класу персульфідів, білого, сталево-сірого кольору. Руда кобальту.

КОБАЛЬТРОН [від кобаль (т) і (елек) трон] – 1) Прилад, який використовують у медицині для глибокого опромінювання злоякісних пухлин. 2) Прилад для виявлення дефектів у металах.

КОБИЗ – казахський струнний смичковий музичний інструмент.

КОБРА (португ. cobia) – рід змій родини аспідових; поширені в Африці і південній частині Азії. Дуже отруйні.

КОБУЗ – узбецький струнний смичковий музичний інструмент.

КОВАЛЕНТНИЙ зв’язок (від ко... і валентність) – те саме, що й гомеополярний зв’язок.

КОВАРІАНТ (від ко... і варіант) – число, алгебричний вираз, що при певному перетворенні величин, з якими К. пов’язаний, змінюється за строго визначеним, здебільшого за лінійним, законом.

КОВБОЙ (англ. cow-boy, від cow – корова і boy – хлопець) – північноамериканський пастух-вершник.

КОВЕЛІН – мінерал класу сульфідів, синього кольору. Мідна руда. Від прізвища італійського мінералога Н. Ковеллі.

КОВЕРКОТ (англ. covercoat) – вовняна чи напіввовняна тканина саржового або нескладного діагоналевого переплетення.

КОВЧЕГ (тюрк.) – 1) За біблійною легендою, велике судно (Ноїв К.). 2) Тип старовинного плоскодонного річкового судна. 3) Окута металом дерев’яна скриня для зберігання предметів релігійного культу.

КОГЕЗІЯ (від лат. cohaesus – зв’язаний, зчеплений) – прилипання одна до одної частин того самого твердого тіла або рідини при їхньому контакті.

КОГЕРЕНТНИЙ [від лат. cohaerens (cohaerentis)] – взаємозв’язаний; к-і промені – пучки світла, що надходять до місця інтерференції їх від одного джерела різними шляхами, коли не змінюється у часі різниця між їхніми оптичними шляхами (різниця ходу променів); к-і хвилі – хвилі, здатні до інтерференції, тобто такі, що в них не змінюється в часі різниця фаз.

КОГЕРЕНТНІСТЬ (від лат. cohaerentia – зв’язок, зчеплення) – здатність до інтерференції, яку виявляють за певних умов хвилі, зокрема світлові. Умовою К. хвиль є незмінюваність у часі різниці між фазами коливань у них, що можливо лише тоді, коли хвилі мають однакову довжину (частоту).

КОГЕРЕР (англ. coherer, від лат. cohaereo – зв’язуюсь) – прилад, який застосовували в перших радіоприймачах як детектор.

КОГНАТИ (лат. cognati, букв. – родичі) – в римському праві особи, які перебувають у юридично визнаній кровній спорідненості по жіночій лінії; кровні родичі, що поряд з агнатами ² можуть виступати як спадкоємці.

КОГОРТА [від лат. cohors (cohortis)] – 1) Підрозділ легіону в Стародавньому Римі. 2) Переносно – міцно згуртована група людей. 3) біол. Категорія, що об’єднує споріднені роди.

КОД (франц. code, від лат. codex – звід законів) – 1) Система символів для передавання, обробки й зберігання (запам’ятовування) різної інформації. Напр., у телеграфному К. кожній літері чи знакові відповідає певна комбінація тривалості імпульсів струму, а на письмі – крапок і тире. 2) Ключ до способу шифрування чи розшифрування тексту (див. Шифр).

КОДА (італ. coda, букв. – хвіст) – 1) Заключна частина музичного твору, яка коротко узагальнює тему. 2) Додатковий віршовий рядок у канонічній строфі, який завершує твір.

КОДЕЇН (від грец. κωδία – маківка) – лікарський препарат, алкалоїд. Застосовують переважно як засіб проти кашлю.

КОДЕКС (від лат. codex – навоскована дощечка для письма, книга) – 1) Єдиний систематизований законодавчий акт, в якому містяться норми права, що регулюють певну галузь суспільних відносин (напр., цивільний К., кримінальний К.). 2) У давнину одна з форм книги: скріплені з одного боку зошити із зігнутих навпіл і прошитих по згину аркушів пергаменту або папірусу, пізніше – паперу. 3) Сукупність етичних норм, правил поведінки, що склалися в даному суспільстві (напр., моральний К. будівника комунізму). 3) Збірник правил, інструкцій, що регулюють певну галузь діяльності, спортивних змагань.

КОДИФІКАЦІЯ (від кодекс і ...фікація) – одна з форм систематизації законів та інших нормативних актів що регулюють певну галузь суспільних відносин.

КОДОН (від код) – набір з трьох нуклеотидів (триплет), що визначав місце даної амінокислоти в поліпептидному ланцюгу. Є одиницею генетичного коду.

КОДУВАННЯ – операція ототожнювання символів чи груп символів одного коду з символами чи групами символів іншого коду.

КОЕРЦИТИВНА сила (від лат. coercitio – стримування) – напруженість магнітного поля, що зменшує залишковий магнетизм феромагнетика до нуля.

КОЕРЦИТИМЕТР (від лат. coercitio – стримування і ...метр) – прилад для вимірювання коерцитивної сили.

КОЕРЦИТИМЕТРІЯ (від лат. coercitio – стримування і ...метрія) – один із способів магнітного контролю напівфабрикатів і виробів з феромагнітних сплавів, в основу якого покладено вимірювання їхньої коерцитивної сили.

КОЕФІЦІЄНТ [від ко... і лат. efficiens (efficientis) – той, що виробляє] – 1) Сталий або відомий множник при іншій, звичайно змінній або невідомій величині. 2) Відношення двох значень фізичної величини. Напр., К. корисної дії (ккд) – відношення кількості корисної енергії, яку одержують від перетворювача, до кількості енергії, що надходить до нього.

КОК (голл. kok) – кухар на кораблі.

КОКА (ісп. coca, з індіан.) – вид кущових рослин родини кокаїнових. Листки містять кокаїн та інші алкалоїди. Культивують у тропіках Південної Америки та Азії. Інші назви – кокаїнове дерево, кокаїновий кущ.

КОКАЇН (ісп. cocaina) – алкалоїд; міститься в листі коки. В медицині солянокислу сіль К. застосовують для поверхневого знеболювання кон’юнктиви й рогівки ока, слизових оболонок рота, носа. К. – наркотичний засіб.

КОКАЇНІЗМ – хвороблива пристрасть людини до кокаїну; вид наркоманії. Систематичне вживання кокаїну призводить до розладу нервової системи.

КОКА-КОЛА (англ. Coca-Cola) – безалкогольний газований напій з домішкою екстракту з листків какао і горіхів кола.

КОКАРДА (франц. cocarde, coq – півень) – значок установленого зразка на форменому головному уборі.

КОКЕТКА (франц. coquette) – 1) Жінка, дівчина, яка своєю зовнішністю, манерами намагається сподобатись, викликати інтерес до себе. 2) Верхня, відрізна частина сорочки або жіночого плаття, до якої пришивають інші частини.

КОКИ (від грец. κόκκος – зерно) – кулясті бактерії. Поширені в грунті, повітрі, харчових продуктах тощо. Використовують при виготовленні молочнокислих продуктів. Багато видів – хвороботворні (стрептокок, стафілокок).

КОКІЛЬ (франц. coquille, букв. – черепашка) – металева ливарна форма, в якій одержують металеві виливки.

КОКЛЕ, КУОКЛЕ (латис. kokle) – латиський струнний щипковий музичний інструмент.

КОКЛЮШ (франц. coqueluche) – гостра інфекційна, переважно дитяча, хвороба, яка характеризується приступами конвульсивного кашлю. Інша назва – кашлюк.

КОКОН (франц. cocon) – 1) Утвір з виділень шкірних залоз, куди відкладають яйця деякі черви. 2) Чохол з нитки, що її виробляють спеціальні залози у комах; захищає личинку. К. шовковичного шовкопряда є сировиною для одержання природного шовку.

КОКОС (ісп. cocos, множ, від coco – кокосова пальма, кокосовий горіх) – рід деревних тропічних рослин родини пальмових. Деякі види культивують. З плодів (кокосових горіхів) та соку дерев одержують харчові продукти, з деревини та листя виготовляють дрібні вироби.

КОКОТКА (франц. cocotte, букв. – курочка) – у буржуазному суспільстві – жінка легкої поведінки, що живе на утриманні своїх поклонників.

КОКПІТ (англ. cockpit) – відкрите водонепроникне приміщення для рульового й пасажирів на катері або вітрильній яхті.

КОКС (нім. Koks, від англ. coke) – тверда, міцна пориста маса, продукт коксування або крекінгу, застосовують переважно як паливо й відновник у металургійній промисловості.

КОК-САГИЗ (тюрк.) – багаторічна трав’яниста рослина родини складноцвітих. Каучуконос. З розвитком виробнищва синтетичного каучуку К.-с. не культивують.

КОКСИТ (від лат. соха – стегно) – запалення кульшового суглоба в людини; спостерігається при травмах та деяких інфекційних захворюваннях.

КОКСОХІМІЯ (від кокс і хімія) – хімічна технологія, пов’язана з перетворенням природного палива на кокс та інші цінні продукти коксуванням.

КОКСУВАННЯ – перетворення природного палива (головним чином кам’яного вугілля) на кокс та інші цінні продукти нагріванням у печах до високих температур без доступу повітря.

КОКТЕЙЛЬ (англ. cocktail, букв. – півнячий хвіст) – 1) Напій з суміші горілчаних настоїв, вин, соків, вершків, морозива тощо. 2) Кінь з підрізаним хвостом.

КОКЦИДИ [від грец. κοκκίς (κοκκίδος) – кісточка] – підряд комах ряду рівнокрилих хоботних. Поширені повсюдно, найчисленніші в тропіках. Багато видів – шкідники сільськогосподарських культур і лісу.

КОКЦИДІЇ (від грец. κοκκίς – кісточка та ...ίδιον – зменш, суфікс) – ряд мікроскопічних одноклітинних тварин класу споровиків. Внутрішньоклітинні паразити безхребетних і хребетних тварин, зрідка людини; спричинюють кокцидіоз.

КОКЦИДІОЗ – захворювання тварин, зрідка людини, що його спричинюють кокциди.

КОЛА (з афр. мов) – рід вічнозелених дерев родини стеркулієвих. Насіння (т. зв. горіхи кола) містить кофеїн і теобромін. Використовують у медицині та харчовій промисловості.

КОЛАБОРАЦІОНІСТ (франц. соllaborationniste, від collaboration – співробітництво) – зрадник своєї батьківщини, що співробітничав з фашистськими загарбниками у країнах, окупованих гітлерівською Німеччиною під час 2-ї світової війни 1939 – 45 pp.

КОЛАГЕН (від грец. κόλλα – клей і ...ген) – волокнистий білок, що є основною складовою частиною специфічних волокнистих структур сполучної тканини тварин і людини.

КОЛАЖ (франц. collage, букв. – наклеювання) – прийом в образотворчому мистецтві, за яким на певну основу наклеюють різні матеріали, що різняться кольором і фактурою; твори, виконані таким прийомом.

КОЛАПС (від лат. collapsus – звалений) – 1) Гостра судинна недостатність, яка характеризується пригніченням центральної нервової системи, зменшенням маси циркулюючої крові та порушенням обміну речовин. 2) Спадання уражених ділянок легень при пневмотораксі.

КОЛАРГОЛ [від грец. κόλλα – клей, лат. arg (entum) – срібло і ...ол] – лікарський препарат. Застосовують при гнійних захворюваннях (переважно очних, гінекологічних, шкірних).

КОЛАТЕРАЛЬНИЙ (від ко... і лат. lateralis – бічний) – бічний, боковий; к. кровообіг – побічне, обхідне сполучення кровоносних судин; к-і шляхи артерій – обхідні, побічні шляхи артерій.

КОЛБА (нім. Kolbe) – скляна посудина з круглим або плоским дном і видовженою шийкою. Застосовують у лабораторній практиці.

КОЛЕГА (лат. collega) – товариш по спільній службі, навчанню; особа тієї самої професії.

КОЛЕГІАЛЬНИЙ (лат. collegialis) – 1) Товариський. 2) Той, що його здійснює спільно, група осіб, колегія.

КОЛЕГІАЛЬНІСТЬ – принцип управління, при якому керівництво здійснюється не одноособово, а групою осіб, що мають рівні права й обов’язки у розв’язанні питань, віднесених до їхньої компетенції. К. є одним з провідних принципів діяльності КПРС, органів Радянської держави.

КОЛЕГІУМ (від лат. collegium – товариство, співдружність) – закриті середні або вищі навчальні заклади в 16 – 18 ст. у Західній Європі. К. (колегії) були і в царській Росії, зокрема на Україні.

КОЛЕГІЯ (від лат. collegium – товариство, спільність) – 1) У Стародавньому Римі група осіб, зв’язаних спільним виконанням релігійних відправ або спільною професією. 2) Органи центрального управління в Росії 18 ст. 3) Навчальні заклади у країнах Західної Європи і в царській Росії (колегіуми). 4) Адміністративний, розпорядчий або дорадчий орган, що складається з офіційно затвердженої чи обраної групи осіб (напр., К. міністерства).

КОЛЕДЖ (англ. college) – вищий або середній навчальний заклад в Англії, США та інших зарубіжних країнах.

КОЛЕЖ (франц. college) – середня школа у Франції, Бельгії та деяких інших країнах.

КОЛЕКТИВ (від лат. collectivus – збірний) – суспільна форма об’єднання людей, що виникає на основі їхньої спільної праці, спільних громадських інтересів, яким підпорядковуються дії, вчинки, інтереси окремих осіб (напр., виробничий К., трудовий К.).

КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ (від лат. collectivus – збірний) – усуспільнення; К. сільського господарства – соціалістична перебудова сільського господарства шляхом добровільного об’єднання дрібних одноосібних селянських господарств у великі колективні господарства (в СРСР – колгоспи). Ідею К. сільського господарства як єдиного засобу переходу селянських мас до соціалізму висунули К. Маркс і Ф. Енгельс, розвинув її у своєму кооперативному плані В. І. Ленін. К. сільського господарства – важлива складова частина ленінського плану побудови соціалізму в СРСР. Необхідні передумови для К. були створені перемогою Великої Жовтневої соціалістичної революції, індустріалізацією СРСР. Масова К. почалася в СРСР у 2-й половині 1929 р. і завершилася в 30-х pp. На основі суцільної К. сільського господарства був ліквідований клас куркульства. СРСР перетворився на країну великого високомеханізованого сільського господарства. Це була революція в економічних відносинах, у всьому способі життя селян. К. відіграла вирішальну роль у побудові соціалізму, у зміцненні союзу робітничого класу і селянства. В соціалістичних країнах К. здійснюється на основі кооперативного плану В. І. Леніна з урахуванням історичних і економічних особливостей розвитку кожної з них.

КОЛЕКТИВІЗМ – характерна риса соціалістичних і комуністичних суспільних відносин, яка полягає в усвідомленні вищості громадських інтересів над інтересами окремої особи, підпорядкування її діяльності інтересам колективу. Один з основних принципів комуністичної моралі, основним змістом якого є класова солідарність, взаємодопомога, товариське співробітництво, свідома дисципліна. Протилежне – індивідуалізм.

КОЛЕКТИВІЗОВАНИЙ – усуспільнений, об’єднаний у колгоспи.

КОЛЕКТИВНИЙ (лат. collectivus) – загальний, спільний; к. договір – двостороннє зобов’язання, укладене на певний строк між робітниками або службовцями в особі профспілкових організацій та адміністрацією підприємства чи установи.

КОЛЕКТОР (лат. collector – збирач, від colligo – збираю, з’єдную) – 1) Установа чи особа, яка щось збирає або розподіляє. 2) Частина якоря електричних машин, призначена для підведення або відведення струму за допомогою щіток, а також для випрямлення струму. 3) Трубопровід, до якого приєднують кілька трубопроводів меншого діаметра. 4) Труба з підвідними й відвідними патрубками для змішування, вирівнювання тиску або для розподілу потоків газу, пари чи рідини. 5) Підземна галерея, в якій укладають кабелі або труби.

КОЛЕКЦІОНЕР – збирач колекцій.

КОЛЕКЦІЯ (від лат. collectio – збирання) – зібрання будь-яких однорідних предметів, систематизованих за певними ознаками.

КОЛЕНКОР (франц. calencar, з перс.) – фарбована бавовняна тканина полотняного переплетення. Застосовують для книжкових палітурок тощо.

КОЛЕНХІМА (від грец. κόλλα – клей і ...енхіма) – один з видів тканин переважно дводольних рослин, що надає міцності їхнім органам.

КОЛЕОПТЕР (від грец. κολεόπτερος – твердокрилий) – літак з кільцевим крилом, що може злітати й сідати вертикально.

КОЛЕОПТИЛЕ, КОЛЕОПТИЛЬ (від грец. κολεός – піхва і πτίλον – перо) – перший верхній листок у злаків; має вигляд згорненої трубки з загостреною верхівкою, якою він пробиває грунт при проростанні зернівки й захищає органи, що розвиваються.

КОЛЕОРИЗА (від грец. κολεός – піхва і ρίζα – корінь) – плівчаста піхва, що оточує зародковий корінь у злаків. Виконує захисну роль.

КОЛЕУС (від грец. κολεός – піхва) – рід багаторічних трав’янистих або напівкущових рослин родини губоцвітих, поширений у тропіках і субтропіках Азії та Африки. Багато видів вирощують як декоративні.

КОЛІ (англ. collie) – порода службових собак. Інша назва – шотландська вівчарка.

КОЛІБАКТЕРІОЗ (від грец. κόλον – товста кишка і бактеріоз) – інфекційне захворювання новонародженого молодняка сільськогосподарських тварин і хутрових звірів, спричинюване патогенними серотипами кишкової палички.

КОЛІБРІ (франц., ісп. colibri, з карибської) – підряд птахів ряду довгокрилих, поширені в Південній і Північній Америці. Найменші птахи на Землі. Мають яскраве оперення. Корисні як запилювачі рослин.

КОЛІЗІЯ (лат. collisio, від collido – стикаюсь) – 1) Зіткнення протилежних сил, інтересів, прагнень. 2) Гострі суперечності й зіткнення поглядів персонажів, що виявляються в ряді подій, зображених у художньому творі. 3) Розходження між правовими нормами, що регулюють однакові правовідносини.

КОЛІМАТОР (від лат. collineo – націлююся) – 1) В оптиці пристрій для створення пучка паралельних променів. 2) Невелика зорова труба, у фокусі якої є хрестоподібно натягнуті нитки або світла точка. 3) В радіологічних приладах пристрій, за допомогою якого відділяють певну частину потоку проміння.

КОЛІМАЦІЯ (від лат. collineo – націлююсь) – інструментальна похибка в оптичних приладах, яка виникає внаслідок неточної перпендикулярності осі обертання труби приладу до її оптичної осі.

КОЛІНЕАРНИЙ (від ко... і лат. linea – лінія) – паралельний даній прямій лінії.

КОЛІНЕАЦІЯ (від ко... і лат. linea – лінія) – матем. перетворення, при якому точки однієї прямої перетворюються на точки іншої прямої.

КОЛІТ (від грец. κόλον – товста кишка) – запалення слизової оболонки товстої кишки у людини й тварин.

КОЛОБОМА (грец. κολόβωμα – відрізаний шматок, від κολοβόω – відрізаю, нівечу) – дефект тканини повік або оболонки очного яблука.

КОЛОДІЙ (від грец. κολλώδης – клейкий, в’язкий) – спиртово-ефірний розчин нітроцелюлози; безбарвна прозора або жовтувата рідина з запахом ефіру. Застосовують у медицині, хімії.

КОЛОЇДИ, КОЛОЇДНІ СИСТЕМИ (від грец. κόλλα – клей і ...оїд) – системи (проміжний стан між істинними розчинами й грубодисперсними системами), що складаються з дуже подрібнених частинок (розмір 10^-5 до 10^-7 см), рівномірно розподілених в однорідному середовищі. До К. належать молоко, кров, яєчний білок тощо.

КОЛОЇДНИЙ – пов’язаний з колоїдами; к-і розчини – те саме, що й золі.

КОЛОКВІНТ, КОЛОЦИНТ (від грец. κολοκύνθη – гарбуз) – багаторічна витка трав’яниста рослина родини гарбузових, поширена в Середземномор’ї, Північній Африці і Передній Азії. Плоди містять глікозид колоцинтин, що має проносну дію.

КОЛОКВІУМ (від лат. colloquium – співбесіда) – 1) Одна з форм навчання. 2) Вид екзамену. 3) Збори, на яких заслуховують і обговорюють наукові доповіді.

КОЛОКСИЛІН (від грец. κόλλα – клей і οξύς – кислий) – неповний складний ефір целюлози; тверда аморфна безбарвна речовина. Застосовують у виробництві вибухових речовин, лаків, кіноплівки тощо.

КОЛОМБІНА (італ. colombina, букв. – голубка) – один з постійних образів італійської комедії масок 16 – 17 ст.; спочатку – весела спритна служниця, пізніше – елегантна, дотепна субретка, активна учасниця розвитку інтриги п’єси.

КОЛОН ¹ (від лат. colonus – землероб) – 1) У Стародавньому Римі орендар невеликої земельної ділянки у великого землевласника (див. Колонат). 2) У ряді романських країн і Латинській Америці різні категорії селянства: наймит, здольщик, напівкріпосний орендар.

КОЛОН ² (ісп. colon, на честь Х. Колумба) – грошова одиниця Коста-Ріки, поділяється на 100 сентимо; Сальвадору, поділяється на 100 сентаво.

КОЛОНА (франц. colonne, італ. соlonna, від лат. columna) – 1) Вертикальна опора, що підтримує балку, антаблемент або п’яту арки, має базу, стовбур, капітель. 2) Вертикальна, відносно висока частина машинної станини круглого, рідше прямокутного перетину. 3) Стрій, в якому військові підрозділи вишикувані один за одним на певній дистанції.

КОЛОНАДА (франц. colonnade) – архіт. ряд колон, об’єднаних загальним перекриттям.

КОЛОНАТ (лат. colonatus, від colonus – землероб) – у Римській імперії, а також країнах Західної Європи та Візантії за раннього середньовіччя форма залежності селян – орендарів землі (колонів ¹) від великих землевласників.

КОЛОНІАЛІЗМ (франц. colonialisme, від лат. colonia – поселення) – 1) Політичне, економічне й духовне поневолення слаборозвинутих країн пануючими класами експлуататорських держав. Найчастіше поняття «колоніалізм» вживають щодо епохи монополістичного капіталу. 2) Колоніальна політика імперіалістичних держав. Див. також Неоколоніалізм.

КОЛОНІАЛЬНИЙ – той, що стосується колоній, пов’язаний з володінням колоніями; к-а політика – політика загарбання та експлуатації колоній імперіалістичними державами; к-а система – світова система національно-колоніального гноблення імперіалістичними державами колоній і залежних країн. Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції поклала початок кризі колоніальної системи. Сучасний період після 2-ї світової війни характеризується розпадом колоніальної системи; к-а торгівля – торгівля імперіалістичних держав з колоніальними і залежними країнами, одна з форм експлуатації цих країн; к-і банки – банки імперіалістичних держав, що панували в колоніальних і залежних країнах; к-і війська – війська імперіалістичних держав у колоніях; к-і війни – війни імперіалістичних держав з метою завоювання колоній або збереження в них свого панування; к-і товари – продукти, що їх привозили з колоніальних країн; к-і організми – організми, в яких при безстатевому розмноженні дочірні особини лишаються зв’язаними з материнськими.

КОЛОНІЗАТОР (франц. colonisateur) – той, що здійснює колонізацію.

КОЛОНІЗАЦІЯ (франц. colonisation) – 1) Заселення вільної території на окраїнах власної країни. 2) Заснування поселень у залежній країні. 3) Перетворення незалежної країни на колонію шляхом військового, економічного й політичного поневолення її іншою країною.

КОЛОНІСТ – поселенець з іншої країни або краю; переселенець; житель колонії.

КОЛОНІЯ (від лат. colonia – поселення) – 1) В стародавньому світі – поселення громадян якоїсь держави на території загарбаної країни. 2) В епоху капіталізму територія або країна, що перебуває під владою іноземної держави, позбавлена політичної та економічної незалежності. Управляється на основі спеціального режиму. 3) Сукупність осіб якоїсь національності, що живуть спільно в іншій країні або в іноземному місті. 4) Заклад спеціального призначення (напр., трудова К.). 5) Складне об’єднання організмів. Його можуть становити однакові особини або різні як за будовою, так і за функціями. 6) Скупчення бактерій у поживному середовищі,.

КОЛОНТИТУЛ (від франц. colonne – колонка і лат. titulus – напис, заголовок) – заголовкові дані, що вміщуються в деяких виданнях над кожною шпальтою (сторінкою) тексту (прізвище автора, назва книги або журналу, окремої статті, розділу тощо). До К. входить і колонцифра; в ньому можуть бути також лінійки й прикраси.

КОЛОНЦИФРА (від франц. colonne – колонка і араб. сіфр – нуль; цифра) – порядковий номер сторінки книги, журналу тощо; набирають зверху або знизу шпальти чи сторінки.

КОЛОРАТУРА (італ. coloratura, букв. – забарвлення, окраса, від лат. coloro – прикрашаю) – прикрашування вокальної мелодії швидкими, технічно важкими віртуозними пасажами та мелізмами; здатність голосу виконувати їх.

КОЛОРАТУРНЕ СОПРАНО – високий жіночий голос з необхідною для виконання колоратури гнучкістю й рухливістю.

КОЛОРИЗАЦІЯ [від лат. color (coloris) – колір] – 1) Надання кольору предметам або речовинам. 2) Тонкий шар окисних сполук заліза на поверхні сталевих виробів. Застосовують, щоб запобігти корозії виробів.

КОЛОРИМЕТР (від лат. color – колір і ...метр) – прилад для визначення характеристик кольору.

КОЛОРИМЕТРІЯ (від лат. color – колір і ...метрія) – методи кількісного визначення кольору.

КОЛОРИТ (італ. colorito, від лат. color – колір) – 1) Гармонійне поєднання кольорів як один із засобів правдивого зображення дійсності та розкриття змісту в творі живопису. 2) Характерна особливість художнього твору, а також епохи, місцевості тощо.

КОЛОС (грец. κολοσσός) – 1) Мідна статуя давньогрецького бога сонця Геліоса, встановлена в 280 р. до н. е. в гавані о. Родос. 2) Переносно – предмет, створіння надзвичайно великого розміру.

КОЛОСАЛЬНИЙ (франц. colossal, від colosse – велетень) – величезний.

КОЛОЦИНТ – див. Колоквінт.

КОЛУМБАРІЙ (лат. columbarium) – сховище урн з прахом після кремації.

КОЛУМБІТ – те саме, що й ніобіт. Від прізвища мореплавця Х. Колумба.

КОЛХІЦИН (від грец. κολχικόν – пізньоцвіт) – алкалоїд, що міститься в рослинах родини лілійних. Сильна рослинна отрута. Застосовують у дослідах з генетики рослин.

КОЛЮВІЙ (від лат. colluvio – нагромадження, мішанина) – уламковий матеріал обвалів, осипів, що нагромаджується на схилах та біля підніжжя гір.

КОЛЮР (франц. colure, від грец. κόλουρος – безхвостий) – великий круг небесної сфери, що проходить через полюси світу й точки весняного та осіннього рівнодень (К. рівнодень) або через полюси світу й точки літнього та зимового сонцестоянь (К. сонцестоянь).

КОЛЯТЕРАЛІ (від ко... і лат. lateralis – бічний) – бічне сполучення між системами двох різних артерій чи вен.

КОЛЬЄ (франц. collier, від лат. collum – шия) – намисто з коштовного каміння й перлів.

КОЛЬМАТАЖ (франц. colmatage, від лат. colmata – наповнення, насип) – 1) Природне або штучне осадження намулів на ділянці землі, внаслідок чого створюється новий родючий шар або підвищується родючість грунту. 2) Природне або штучне вмивання глинистих або мулистих частинок у пори грунту, що зменшує фільтрацію води через стінки каналів, водойм тощо.

КОЛЬОРОКОРЕКТОР (від лат. color – колір і corrector – виправляючий) – електронний апарат для кольороподільної коректури.

КОЛЬРАБІ (нім. Kohlrabi) – овочева рослина роду капуста. Відрізняється високим вмістом вітаміну C. Вирощують переважно в Західній Європі, Америці, Передній Азії.

КОЛЬТ – система індивідуальної вогнепальної зброї (револьвер, автоматичний пістолет тощо), яку винайшов американський зброяр С. Кольт.

КОМ... – див. Ко...

КОМА ¹ (від грец. κώμα – сон, дрімання) – стан непритомності з порушенням чутливості й рефлексів, розладом життєво важливих функцій – кровообігу, дихання.

КОМА ² (від грец. κόμη – волосся) – 1) Один з недоліків зображень, утворюваних оптичними системами. К. дає пляму, форма якої нагадує синтаксичний знак – кому. 2) астр. Газова туманність оболонки ядра комети, що разом з ним створює голову комети.

КОМАНДА (франц. commande, від лат. commando – доручаю, наказую) – 1) Тимчасова або постійна організація для виконання певних обов’язків або робіт (напр., пожежна К.). 2) військ. Короткий усний наказ. 3) тех. Електричний сигнал, дія якого на систему керування приводить до виконання певного розпорядження. 4) Код, що визначає виконання електронною обчислювальною машиною однієї певної операції.

КОМАНДИР (від нім. kommandieren – наказувати, командувати) – начальник військової частини, підрозділу, військового судна, літака.

КОМАНДОР (франц. commandeur) – 1) За середньовіччя – одне з вищих звань у чернечо-лицарських орденах. 2) Один з вищих ступенів в ієрархії масонських лож (див. Масонство). 3) В Росії у 18 – на початку 19 ст. флотський чин між капітаном 1-го рангу і контр-адміралом 4-го ступеня. 4) В СРСР (до 1926 p.), у країнах Західної Європи і США – звання голови яхт-клубу. 5) Керівник кінних, лижних, велосипедних, мотоциклетних, автомобільних та інших пробігів та екскурсій. 6) Капітан-К. в Англії, Голландії, Іспанії та деяких інших країнах – начальник загону суден, який не має адміральського звання.

КОМАТОЗНИЙ [від грец. κώμα (κώματος) – сон, дрімання] – той, що перебуває в сонливому, пригніченому стані.

КОМБАЙН (англ. combine, букв. – з’єднання) – сукупність робочих машин, що виконують повний цикл різнорідних операцій. Іноді К. називають агрегат, що складається з телевізора, радіоприймача й програвача.

КОМБАТАНТИ (від франц. combattant – воїн, боєць) – у міжнародному праві особи, які входять до складу збройних сил воюючої країни і безпосередньо беруть участь у воєнних діях (особовий склад регулярних збройних сил, ополчення і добровільних загонів; учасники Руху Опору; населення, яке при наближенні ворога взялося за зброю; учасники громадянських і національно-визвольних воєн).

КОМБІНАТ (від лат. combinatus – з’єднаний) – 1) Підприємство або виробниче об’єднання, яке складається з кількох спеціалізованих виробництв, пов’язаних між собою технологічно, економічно та організаційно. Ці виробництва послідовно обробляють чи комплексно використовують сировину, відходи й побічні продукти. 2) Адміністративні об’єднання технологічно не пов’язаних між собою підприємств однієї галузі. 3) Об’єднання дрібних різнорідних, технологічно не пов’язаних виробництв.

КОМБІНАТОРИКА (від лат. combino – з’єдную, сполучаю) – частина математики, об’єктом дослідження якої є сполуки довільних елементів.

КОМБІНАТОРНИЙ (від лат. combino – з’єдную, поєдную) – мовозн. позиційний; той, що стосується зміни звуків залежно від позиційного поєднання їх і артикуляційної взаємодії.

КОМБІНАЦІЯ (від лат. combinatio – поєднання) – 1) Взаємно зумовлене розташування чого-небудь. 2) Складний задум; в шахах і шашках – кілька раніше передбачених ходів одного гравця, розрахованих на поліпшення позиції, виграш фігури або партії. 3) Маневр, виверти, хитрощі. 4) Жіноча сосочка.

КОМБІНЕЗОН (франц. combinaison, букв. – поєднання) – вироб-ничий одяг (поєднання куртки й штанів) льотчиків, шахтарів, трактористів.

КОМБІНУВАТИ (від лат. combine – з’єдную) – з’єднувати, поєднувати, проводити комбінації.

КОМБУСТІОЛОГІЯ (від лат. combustum – опік і ...логія) – галузь медицини, що вивчає опікові хвороби.

КОМЕДІАНТ (від італ. commediante – актор) – 1) До 18 ст. назва актора; пізніше – виконавця ролей у балаганних виставах. 2) Переносно – удавальник, чванько.

КОМЕДІОГРАФ (від комедія і ...граф) – той, що пише комедії, їх автор.

КОМЕДІЯ (грец. κωμφδία) – 1) У Стародавній Греції імпровізована весела вистава – процесія з музикою, піснями й танцями. 2) Драматичний твір веселого характеру, часто з висміюванням негативних явищ у побуті чи суспільному житті. 3) Переносно – смішна подія; удавання, лицемірство.

КОМЕНДАНТ (від франц. commandant – командир, начальник) – 1) Службова особа в армії, начальник гарнізонів міст, фортець, укріплених районів тощо. В Збройних Силах СРСР існують К. гарнізону, залізничної станції, пристані, К. етапний, табірного збору, переправи, штабу, управління тощо. 2) Керуючий будинком або приміщенням державної установи, підприємства, громадської організації.

КОМЕНДАНТСЬКИЙ – встановлений комендантом: к-а година – надзвичайний захід, що полягає в забороні жителям населеного пункту з’являтися на вулицях у певний час доби без спеціального дозволу.

КОМЕНДАТУРА (нім. Kommandantur) – установа, очолювана військовим комендантом; приміщення цієї установи.

КОМЕНДАЦІЯ (від лат. commendatio – доручення, схвалення) – за феодалізму акт, яким оформляли залежність васала від сеньйора¹, після чого васал одержував земельне володіння – бенефіцію (1) або феод; акт, що встановлював залежність селянина від феодала.

КОМЕНДОР (від лат. commendo – доручаю) – в російському (з 18 ст. до 1917 р.) та флотах деяких інших держав матрос, який обслуговує артилерійську установку.

КОМЕНСАЛІЗМ (від франц. commensal – співтрапезник) – форма співжиття тварин різних видів, при якій один з них постійно живе за рахунок другого, не завдаючи йому шкоди. Інша назва – нахлібництво.

КОМЕНТАР (від лат. commentarium – записки, тлумачення) – 1) Тлумачення певного тексту або книги. 2) Додаток у кінці книги, примітки по тексту в підрядкових виносках з поясненням окремих місць, термінів та виразів.

КОМЕНТАТОР (від лат. commentator – винахідник, вигадник) – особа, що пояснює соціально-політичні та інші події і явища, закони, тексти з деякими оцінками їх; складач, автор коментаря.

КОМЕНТУВАТИ (від лат. commentor – обмірковую, пояснюю) – пояснювати, тлумачити; складати коментар.

КОМЕРСАНТ (франц. commercant, від лат. commercium – торгівля) – приватний торговець.

КОМЕРЦІЯ (від лат. commercium – торгівля) – діяльність, пов’язана з реалізацією товарів.

КОМЕТА (грец. κομήτης, букв. – волохатий, від κόμη – волосся) – тіло Сонячної системи, що має вигляд туманної світлої плями з яскравою частиною (головою) й хвостом. Розміри К. величезні (можуть досягати сотень мільйонів кілометрів), а маси малі (одна мільярдна частка маси Землі й менше).

КОМІВОЯЖЕР (від франц. commis – службовець і voyageur – мандрівний) – роз’їзний агент по збуту товарів, що діє за дорученням певного капіталістичного підприємства.

КОМІЗМ (від грец. κωμικός – смішний, комедійний) – 1) Відтінок смішного в чому-небудь. 2) Насмішкуватість, гумор.

КОМІК (грец. κωμικός) – 1) Актор, який виконує комічні ролі. 2) Переносно – особа, яка викликає сміх своїми словами або поведінкою, витівками.

КОМІКС (англ. comics, множ. від comic – смішний, комічний) – графічно-оповідний жанр, серія малюнків з короткими текстами, що утворює цільну розповідь.

КОМІЛЬФО (франц. comme il faut, букв. – як треба, як належить) – у дворянсько-буржуазному середовищі відповідність правилам світської пристойності.

КОМІНГСИ (англ. coamings) – вертикальні сталеві листи або дерев’яні дошки над палубою заввишки до 60 см, які огороджують отвори в ній (люки, шахти).

КОМІНТЕРН, КОМУНІСТИЧНИЙ ІНТЕРНАЦІОНАЛ – див. Інтернаціонал.

КОМІСАР (франц. commissaire, від лат. commissarius – уповноважений) – 1) У різних країнах службова особа, наділена урядом особливими повноваженнями. У Франції за часів буржуазної революції кінця 18 ст, К. називалися уповноважені Конвенту. В СРСР: а) в 1917 – 46 pp. (до утворення міністерств) – член уряду, який очолював центральний галузевий орган державного управління (народний комісаріат); б) У 1918 – 42 pp. (з перервами) – представник Комуністичної партії і Рад. уряду в армії та флоті, що поділяв з командиром відповідальність за виконання бойового завдання, за бойову, політичну й матеріально-господарську підготовку частини; в) особа, яка очолює військовий комісаріат. 2) У деяких країнах – чиновник, що виконує поліцейські функції.

КОМІСАРІАТ (франц. commissariat) – 1) У дореволюційній Росії сукупність установ військового відомства, що займалися постачанням армії (крім харчового). 2) Народний К. – в 1917 – 1946 pp. (до утворення міністерств) – центральний орган державного управління галузями господарського, культурного, військового будівництва в радянських республіках і в СРСР в цілому. 3) Військовий К. – місцевий орган Міністерства оборони СРСР, що відає обліком і призовом військовозобов’язаних.

КОМІСІЙНИЙ – той, що купується чи продається через посередництво третьої особи – комісіонера; к-і підприємства – торговельні організації, що збувають і закуповують товари за дорученням і за рахунок довірителя за певну винагороду.

КОМІСІОНЕР (франц. commissionnaire) – сторона, яка за дорученням і за рахунок комітента за певну винагороду укладає від свого імені торговельні угоди.

КОМІСІЯ (лат. commissio – доручення, від committo – з’єдную, влаштовую, доручаю) – 1) Уповноважена група осіб для виконання певного доручення чи попередньої розробки будь-якого питання. 2) Договір, за яким одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду укласти з третьою особою угоду від свого імені, але в інтересах і за рахунок комітента. 3) Винагорода, сплачувана за таким договором у процентах до суми укладеної угоди.

КОМІСУРА (лат. commissura, від committo – з’єдную) – в анатомії тварин і людини – з’єднання, сполучення, спайка (напр., з’єднання губ у кутках рота).

КОМІТАТ (від лат. comitatus – округ, графство) – найбільша адміністративно-територіальна одиниця в Угорщині.

КОМІТЕНТ [від лат. committens (committentis) – той, що доручає] – особа, яка доручає комісіонерові укласти угоду від імені останнього, але за рахунок комітента.

КОМІТЕТ (франц. comite, від лат. committo – доручаю) – 1) Державний або партійний орган, що утворюється для керівництва окремою галуззю народного господарства, громадсько-політичною роботою або для керівництва організацією (напр., Комітет партійного контролю при ЦК КПРС, комітет молодіжних організацій СРСР). 2) Керівний виборний орган.

КОМІЦІЇ (лат. comitia, від comeo, соёо – сходжуся, збираюся) – в Стародавньому Римі народні збори, в яких брали участь вільні громадяни.

КОМОДОР (англ. commodore, з італ. commodoro) – у Великобританії, СІІІА та Нідерландах командир з’єднання кораблів, який не має адміральського звання.

КОМОНЕР (англ. commoner) – член англійської палати общин.

КОМПАКТНИЙ (лат. compactus, від compingo – збиваю, сколочую) – стислий, щільний, малогабаритний, негроміздкий.

КОМПАНІЯ (франц. compagnie, італ. compagnia, від лат. cum – разом і panis – хліб) – 1) Група осіб, об’єднаних певними інтересами (напр., виробничими). 2) Капіталістичне підприємство, засіюване на пайовій участі окремих капіталістів. Див. також Корпорація, Монополія.

КОМПАНЬЙОН (франц. compagnon) – учасник будь-якої компанії, співучасник у якійсь справі.

КОМПАНЬЙОНАЖІ (франц. compagnonnages, від compagnon – підмайстер) – у 12 – 19 ст. організації взаємодопомоги підмайстрів у Франції, пізніше в деяких інших країнах Європи.

КОМПАРАТИВІЗМ (від лат. comparativus – порівняльний) – 1) Ліберально-об’єктивістська школа в буржуазному літературознавстві, яка, порівнюючи сюжети, образи, ігнорувала ідейний зміст і національну форму літератури. 2) Порівняльно-історичний метод у мовознавстві, застосовуваний при вивченні споріднених мов.

КОМПАРАТОР (лат. comparator, від compare – порівнюю) – вимірювальний прилад, що діє за принципом порівняння вимірюваної величини або характеристики (довжини, напруги, кольору тощо) з еталонною.

КОМПАС (нім. Kompaβ, з італ. compasso, від compassare – міряти кроками) – прилад, за допомогою якого визначають сторони світу.

КОМПАТРІОТ (франц. compatriote, від лат. cum – разом і patria – батьківщина) – співвітчизник.

КОМПАУНД (англ. compound, букв. – суміш, з’єднання) – 1) Електроізоляційний матеріал з асфальтових і парафінових речовин та масел. 2) Динамомашина з обмотками послідовного і паралельного збудження водночас. 3) Парова машина подвійного розширення.

КОМПАУНДУВАННЯ (від англ. compound – суміш, з’єднання) – 1) Змішування двох чи кількох масел, видів палива, щоб одержати спеціальні продукти заданих якостей. 2) Схема вмикання електричних обмоток чи агрегатів, за якої магнітний потік зростає зі збільшенням струму навантаження машини.

КОМПЕНДІЙ, КОМПЕНДІУМ (від лат. compendium – скорочення) – стислий виклад основних положень якоїсь науки, дослідження.

КОМПЕНСАТОР (від лат. compenso – зрівноважую, порівнюю) – 1) Прилад для визначення різниці ходу двох пучків променів чи кута обертання площини поляризації. 2) Деталь чи пристрій, що за його допомогою зрівноважують відхилення в розмірах деталей при складанні або експлуатації машин, приладів, механізмів тощо. 3) Автоматичний вимірювальний прилад, дія якого грунтується на методі порівняння двох напруг або струмів. 4) Пристрій для компенсації зсуву фаз струму і напруги. 5) Пристрій для зменшення впливу помилок кроку робочого гвинта у вимірювальних приладах і металорізальних верстатах.

КОМПЕНСАЦІЯ (від лат. compensatio – винагорода, зрівноваження) – 1) Відшкодування, винагорода за будь-що (К. збитків, грошова К. тощо). 2) Спосіб припинення зобов’язань зарахуванням зустрічних вимог кредитора й боржника. 3) Зрівноваження хворобливих розладів в організмі через розвиток відповідних пристосувань (напр., К. пороку серця). 4) Нейтралізація зовнішніх впливів, що заважають правильній дії точних механізмів (К. компаса, маятника).

КОМПЕТЕНТНИЙ [від лат. competens (competentis) – належний, відповідний] – 1) Досвідчений у певній галузі, якомусь питанні. 2) Повноважний, повноправний у розв язанні якоїсь справи.

КОМПЕТЕНТНІСТЬ – поінформованість, обізнаність, авторитетність.

КОМПЕТЕНЦІЯ (лат. competentia, від compete – взаємно прагну; відповідаю, підходжу) – коло повноважень якої-небудь організації, установи або особи; коло питань, в яких дана особа має певні повноваження, знання, досвід.

КОМПІЛЯЦІЯ (лат. compilatio, букв. – крадіжка, грабіж, від compilo – грабую) – неоригінальна, несамостійна літературна чи наукова праця, побудована на використанні чужих творів.

КОМПЛЕКС (від лат. complexes – поєднання, зв’язок) – 1) Сукупність предметів чи явищ, що становлять єдине ціле. 2) архіт. Сукупність будівель, пов’язаних загальним задумом, призначенням тощо (напр., санаторний комплекс).

КОМПЛЕКСНИЙ – з’єднаний з будь-чим, складний; той, що являє собою комплекс будь-чого; к. розвиток економічних районів – планомірний, пропорційний розвиток господарства районів на основі оптимального поєднання галузей виробничої спеціалізації з галузями, що обслуговують виробництво й населення; к-і сполуки – речовини, які одержують сполученням двох або більше простих молекул; к-і числа – числа виду а+bi, де a та b – звичайні дійсні числа, і – уявна одиниця, тобто √-1.

КОМПЛЕКСОМЕТРІЯ (від лат, complexus – зв’язок, поєднання і ...метрія) – спосіб хімічного аналізу, в основі якого є утворення комплексних сполук. К. використовують для визначення жорсткості води, вмісту свинцю й нікелю в рудах тощо.

КОМПЛЕКТ (від лат. completus – повний) – повний набір інструментів, інших предметів, що мають певне призначення.

КОМПЛЕКТУВАННЯ (від комплект) – добір, доповнювання до певної, наперед визначеної кількості людей або речей.

КОМПЛЕКЦІЯ (лат. complexio – поєднання, сукупність, від complector – охоплюю) – загальний характер будови тіла.

КОМПЛЕМЕНТ (від лат. complementum – доповнення, довершення) – складна речовина білкової природи, що міститься в сироватці крові тварин і людини й спричинює розчинення (лізис) бактерій. Є важливим фактором природного імунітету.

КОМПЛЕМЕНТАРНИЙ (від лат. complementum – доповнення, довершення) – взаємодоповнювальний; к-і гени – дві незалежні пари домінантних генів, які виявляють взаємодоповнювальиу дію на формування певної ознаки організму.

КОМПЛІМЕНТ (франц. compliment, букв. – вітання) – люб’язний, приємний вислів з похвалою, схваленням.

КОМПЛОТ (від франц. complot – змова) – підступна змова проти когось.

КОМПОЗИТНИЙ ОРДЕР (від італ. composito – складний, складений) – архітектурний ордер, в якому схема корінфської капітелі (див. Корінфський ордер) ускладнена чотирма іонічними волютами (див. Іонічний ордер), що підтримують верхню частину капітелі (абак).

КОМПОЗИТОР (від лат. compositor – складач) – автор музичного твору.

КОМПОЗИЦІЯ (від лат. compositio – складання, створення) – 1) Побудова художнього твору, зумовлена змістом, характером і призначенням. Визначає сприйняття його. 2) Структура музичного твору. Музична форма. 3) Музичний, живописний, скульптурний, графічний твір як кінцевий результат творчої праці митця. 4) Складний художній твір, що включає різні види мистецтва (напр., літературно-музична К.). 5) Створення музики.

КОМПОНЕНТ [від лат. componens (componentis) – той, що складає) – складова частина чогось.

КОМПОНУВАТИ (від лат. compono – складаю) – складати щось ціле з якихось окремих частин.

КОМПОСТ (англ., франц. compost, від лат. compositus – складений) – місцеве органічне добриво, що його одержують з різних органічних решток внаслідок розкладання їх від дії мікроорганізмів.

КОМПОСТЕР (франц. composteur) – прилад для вибивання умовних дірчастих написів на квитках та інших документах з метою контролю.

КОМПОСТУВАННЯ – процес закладення та одержання компосту.

КОМПРАДОРИ, КОМПРАДОРСЬКА БУРЖУАЗІЯ (від ісп. comprador – покупець) – угодовська частина національної буржуазії в економічно відсталих країнах (колоніальних і незалежних), яка співробітничає з іноземним капіталом на внутрішньому й зовнішньому ринках. Є головною опорою імперіалістів у їхній боротьбі проти національно-визвольного руху.

КОМПРАЧИКОСИ (ісп. comprachicos, від comprar – купувати і chiсо – дитина) – в Іспанії, Англії та інших країнах 13 – 17 ст. злочинці, які викрадали або купували дітей і, спотворюючи їх, продавали як блазнів у багаті доми, циркові балагани тощо. Сучасні К. – гангстери в деяких капіталістичних країнах, які з метою шантажу викрадають дітей у багатіїв.

КОМПРЕС (франц. compresse, від лат. compressus – стиснутий, тісний) – пов’язка, іноді просочена різними рідинами, що її накладають на тіло людини чи тварини з лікувальною метою.

КОМПРЕСІЯ (від лат. compressio – стискання) – стискання газів, що спричинює зменшення об’єму, який вони займають, підвищення тиску й температури.

КОМПРЕСОР (лат. compressor – стискач, від comprimo – стискаю) – машина для компресії і переміщення газів під тиском.

КОМПРОМЕТУВАТИ (франц. соmpromettre) – знеславлювати, підривати репутацію.

КОМПРОМІС (від лат. compromissum – угода, згода) – 1) Згода, порозуміння з противником, досягнуті шляхом взаємних поступок. 2) Пристосування до обставин, пов’язане з відмовою від особистих переконань. 3) У римському праві – угода про третейський розгляд справи.

КОМПТОМЕТР (від франц. compter – лічити і ...метр) – лічильна машина для арифметичних дій над числами.

КОМП’ЮТЕР (англ. computer, від лат. computo – рахую, обчислюю) – назва електронної обчислювальної машини (переважно в англомовних країнах).

КОМП’ЮТЕРИЗАЦІЯ (від комп’ютер) – оснащення народного господарства електронними обчислювальними машинами.

КОМУНА (франц. commune – община, від лат. communis – спільний) – 1) За середньовіччя в Західній Європі міська громада, що домоглася незалежності від феодала і права на самоврядування. 2) В період Французької буржуазної революції кінця 18 ст. – муніципальне самоврядування в Парижі та інших містах. 3) Паризька К. 1871 р. – революційний уряд французького робітничого класу. 4) Нижча адміністративно-територіальна одиниця місцевого управління у Франції, Бельгії та деяких інших державах. 5) Одна з форм сільськогосподарського виробничого кооперування.

КОМУНАЛІЗМ (англ. communal – суспільний, від лат. commune – громада) – в Індії та деяких інших азіатських країнах реакційна політика правих кіл, заснована на розпалюванні ворожнечі між різними релігійними громадами, на підігріванні кастових і націоналістичних передсудів.

КОМУНАЛЬНИЙ (франц. communal, від commune – община) – общинний; к-е господарство – господарство міст і селищ міського типу, що перебуває у віданні місцевих органів влади і на місцевому бюджеті; к-і послуги – послуги, що їх надають населенню підприємства комунального господарства; к. рух – антифеодальний рух городян у Західній Європі 10 – 13 ст.

КОМУНАР (франц. communard) – 1) Учасник Паризької комуни 1871 р. 2) Член якоїсь комуни.

КОМУНЕРОС (ісп. comuneros, від comuna – община) – 1) Повстання середньовічних самоврядних міст Кастілії в 16 ст. проти королівського абсолютизму на захист міських вольностей. 2) Учасники антиіспанського повстання у Новій Гранаді (сучасна Колумбія) у 18 ст. 3) Ліва течія в Іспанській революції 1820 – 23 pp., що сформувалася як таємна організація 1820 р.

КОМУНІЗМ (від лат. communis – спільний, загальний) – 1) Суспільно-економічна формація, що базується на суспільній власності на засоби виробництва. 2) Вища фаза комуністичної суспільно-економічної формації. «Комунізм – це безкласовий суспільний лад з єдиною загальнонародною власністю на засоби виробництва, цілковитою соціальною рівністю всіх членів суспільства, де разом з всебічним розвитком людей виростуть і продуктивні сили на основі науки і техніки, що постійно розвиваються, всі джерела суспільного багатства поллються повним потоком і здійсниться великий принцип «від кожного – по здібностях, кожному – по потребах». Комунізм – це високоорганізоване суспільство вільних і свідомих трудівників, в якому утвердиться суспільне самоврядування, праця на благо суспільства стане для всіх першою життєвою потребою, усвідомленою необхідністю, здібності кожного будуть застосовуватися з найбільшою користю для народу» (Програма Комуністичної партії Радянського Союзу. К., 1968, с. 54). Суспільно-економічна формація К. закономірно приходить на зміну капіталізму шляхом революційної перебудови суспільства на основі знищення приватної власності на засоби виробництва і заміни її суспільною власністю, ліквідації всіх форм соціального й національного гноблення і встановлення відносин товариського співробітництва та взаємодопомоги вільних від експлуатації людей. Першим ступенем (фазою) К. є соціалізм, другим, вищим ступенем – власне К. Програма КПРС, рішення ХХШ і XXIV з’їздів партії визначили основні напрями будівництва К.: створення матеріально-технічної бази К., формування комуністичних суспільних відносин, виховання нової людини. 3) Науковий К. – наука про закономірності революційного переходу від капіталізму до К., шляхи і методи побудови комуністичного суспільства.

КОМУНІКАБЕЛЬНІСТЬ (франц. communicable – той, що з’єднується, від лат. communico – з’єдную, повідомляю) – здатність до спілкування, товариськість.

КОМУНІКАТИВНИЙ (лат. communicativus) – 1) мовозн. Той, що належить до комунікації; к-а функція мови – роль мови як засобу спілкування між людьми, народами. 2) К-і лінії – шляхи сполучення між різними частинами країни та державами; шляхи, які з’єднують між собою місця розташування діючої армії з тиловими районами.

КОМУНІКАЦІЇ (від лат. communico – роблю загальним, поєдную) – 1) Шляхи сполучення і транспорту. 2) Лінії зв’язку, мережі підземного міського господарства.

КОМУНІКАЦІЙНИЙ – той, що стосується комунікацій.

КОМУНІКАЦІЯ (від лат. communiсо – спілкуюсь з кимось) – 1) Спілкування, передача інформації. 2) У філософії екзистенціалізму і персоналізму – спілкування, в процесі якого одна самітня душа відкриває себе іншій, між людьми встановлюється інтимний духовний зв’язок. К. видається за вищу форму зв’язку між людьми. 3) К. масова – суспільний інститут, що виконує завдання формування світогляду і громадської думки широких мас засобами масової інформації і пропаганди.

КОМУНІСТ – член комуністичної партії.

КОМУНІСТИЧНИЙ – заснований на принципах комунізму, просякнутий ідеями комунізму, той, що виражає ідеї комунізму, керується ними; К. Інтернаціонал – див. Інтернаціонал.

КОМУТАТИВНИЙ (від лат. commutatus – зміна, перетворення) – переміщувальний, пов’язаний з переміщуванням; к. закон – закон, що виражає незмінність суми або добутку від перестановки доданків або співмножників.

КОМУТАТИВНІСТЬ – незмінність суми або добутку при переставленні доданків або співмножників. Інша назва – переставний закон. К. не поширюється на векторний добуток.

КОМУТАТОР (від лат. commute – змінюю) – 1) Пристрій для вмикання, вимикання й перемикання електричних кіл. 2) К. електронний – прилад, що автоматично змінює схему вмикання іншого приладу за допомогою електронного пучка.

КОМУТАЦІЯ (від лат. commutatio – зміна) – 1) За феодалізму заміна панщини і натурального оброку експлуатованих селян грошовою рентою, що відбувалася в результаті і в міру проникнення товарно-грошових відносин у село. 2) Перемикання електричних кіл та їхніх частин; зміна напряму струму в цих колах (зміна полюсів). 3) Система електричних з’єднань на електричних, телефонних та інших станціях і підстанціях.

КОМФОРТ (англ. comfort) – сукупність побутових вигод.

КОМФОРТАБЕЛЬНИЙ (англ. comfortable) – зручний, затишний.

КОМЮНІКЕ (франц. communique, від лат. communico – повідомляю) – офіційне повідомлення (здебільшого про дипломатичні переговори).

КОН... – див. Ко...

КОНАК (тур. konak) – у мусульман урядовий будинок, державна установа, особняк.

КОНВЕЙЄР (англ. conveyer, від convey – перевозити, переміщувати) – машина безперервної дії для переміщення вантажів з потрібним ритмом на певну віддаль.

КОНВЕЙЄРИЗАЦІЯ (від конвейєр) – механізація виробничих процесів за допомогою транспортуючих машин.

КОНВЕКЦІЙНИЙ (від конвекція) – той, що переноситься середовищем, де він міститься; к. струм – електричний струм, зумовлений рухом наелектризованих тіл (напр., мікрочастинок пилу, диму); к. потік – потік тепла, яке переноситься висхідним рухом повітря.

КОНВЕКЦІЯ (лат. convectio – принесення, від conveho – приношу) – перенесення тепла в рідинах або газах потоками речовини.

КОНВЕНТ (від лат. conventus – збори, засідання) – 1) Законодавчі органи, що скликаються в деяких країнах для складання або зміни конституції. 2) К. національний – представницькі збори у Франції в 1792 – 95 pp., найвищий законодавчий орган періоду Французької буржуазної революції кінця 18 ст.

КОНВЕНЦІЙНИЙ – той, що належить до конвенції, встановлений конвенцією; к-і мита – мита, що їх встановлюють за договором; вони нижчі за ставки тарифу, передбачені внутрішнім законодавством.

КОНВЕНЦІОНАЛІЗМ (від лат. conventio – угода, договір) – суб’єктивно-ідеалістичний напрям у філософському тлумаченні науки, за яким наукові теорії і поняття є не відображеннями об’єктивного світу, а наслідками довільної угоди, конвенції (звідки і назва) між ученими, що укладається за принципами «зручності» й «економії мислення». Поширений в кінці 19 – на початку 20 ст.

КОНВЕНЦІЯ (від лат. conventio – договір) – 1) Угода, міжнародний договір з якихось спеціальних питань. 2) Договір між підприємствами й організаціями для врегулювання питань збуту, виробництва тощо; є перехідною формою до трестів і синдикатів.

КОНВЕРГЕНТИ [від лат. convergens (convergentis) – той, що сходиться, зближається] – елементи однієї мови або кількох мов, які зближуються в процесі їх історичного розвитку; мови, які зближуються внаслідок беспосередньої взаємодії.

КОНВЕРГЕНЦІЯ (лат. convergentio, від convergo – сходжусь, наближаюсь) – 1) біол. Виникнення рис подібності в будові і функціях у далеких за походженням організмів внаслідок їхнього пристосування до однакових умов існування. 2) етн. Виникнення в різних місцях незалежно одне від одного подібних або однакових культурних явищ під впливом загальних законів суспільного poзвитку. 3) мед. Зведення зорових осей обох очей на одному предметі. 4) мовозн. Уподібнення елементів мови або різних мов. 5) К. теорія – реакційна буржуазна теорія, що виникла в 50 – 60-х pp. 20 ст. і за якою в ході історичного розвитку ніби поступово зникає відмінність між капіталізмом і соціалізмом, відбувається їхнє «зближення», поступове злиття. Ідеї цієї теорії широко використовують ревізіоністи і реформісти.

КОНВЕРСІЯ (від лат. conversio – перетворення, зміна) – 1) Заміна раніше випущених державних позик новою, щоб подовжити строки кредиту (1) й змінити умови позики. 2) Обмін валюти даної країни на іноземну. 3) Переробка газів для зміни складу вихідної газової суміші. 4) Заміна випромінення кванта (напр., фотона) випроміненням електрона з оболонки навколо атомного ядра, яке перейшло із більш збудженого стану в менш збуджений (зокрема, в нормальний) стан. Випромінення електрона в цьому випадку відбувається внаслідок дії кванта на нього. 5) Утворення нового слова внаслідок переходу даної основи в іншу парадигму словозміни. Найхарактерніша для англійської мови.

КОНВЕРТЕР, КОНВЕРТОР (англ. converter, від лат. converto – перетворюю) – 1) Апарат для перетворення розтопленого чавуну (продуванням повітря чи кисню) на сталь або штейну (продуванням повітря) на чорнову мідь чи файнштейн. 2) Одноякірний перетворювач електричного струму.

КОНВЕРТИН (від лат. converto – обертаю, перетворюю) – фермент, що бере участь в утворенні активного тромбопластину, необхідного для зсідання крові.

КОНВЕРТИПЛАН, КОНВЕРТОПЛАН (від лат. converto – перетворюю і ...план) – літак, що перетворюється в польоті з апарата вертикального зльоту й посадки на апарат горизонтального польоту, поєднуючи властивості гелікоптера (вертольота) й літака.

КОНВЕРТОР – див. Конвертер.

КОНВЕРТУВАТИ (від лат. converto – перетворюю) – 1) Здійснювати конверсію. 2) Продувати в конвертері чавун або штейн.

КОНВІСАРСТВО (від польс. konwisarz – ремісник, що виливає коновки) – виливання з олова ліхтарів, свічників, посуду тощо.

КОНВОЇР (від голл. convooier, франц. convoyeur – той, що супроводить) – 1) Особа, яка належить до конвою. 2) Військове охоронне судно (або літак), що супроводить окремі кораблі чи караван суден.

КОНВОЙ (голл. konvooi, франц. convoi – супроводження, від convoyer – супроводити) – 1) Військовий загін (частина), що охороняє і супроводить транспорт, обоз, полонених, заарештованих тощо. 2) З’єднання морських військових кораблів або літаків, що супроводять і охороняють військові транспорти й торговельні судна від нападів ворога під час морських переходів.

КОНВУЛЬСІЯ (лат. convulsio – судорога, корч, від convello – потрясаю) – мимовільні скорочення мускулатури тіла внаслідок ураження кори головного мозку або підкіркових центрів; сильні корчі всього тіла.

КОНГЕНІАЛЬНИЙ (від кон... і лат. genius – дух) – споріднений, близький духом, розумом, талантом.

КОНГЛОМЕРАТ (від лат. conglomeratus – нагромаджений, ущільнений) – 1) Механічне поєднання різнорідних предметів чи їхніх частин, понять, поглядів, міркувань тощо; безладний набір, скупчення, суміш. 2) Одна з форм капіталістичних монополій, що їх створюють без будь-якої спільності вироблюваної продукції і технології. 3) Осадочна гірська порода, що є зцементованою галькою з домішкою піску, гравію та валунів.

КОНГЛОМЕРАЦІЯ (лат. conglomeratio, від conglomero – збираю, нагромаджую) – таке з’єднання окремих предметів в одне ціле, при якому вони зберігають свої риси й властивості.

КОНГРЕВ – нанесення тисненням рельєфного зображення на палітурки та інші поліграфічні вироби. К. називають і саме зображення. Від прізвища англійського винахідника У. Конгрева.

КОНГРЕГАЦЮНАЛІСТИ (від лат. congregatio – об’єднання, союз) – 1) Течія в кальвінізмі, що виникла в Англії у 16 ст. як радикальний напрям у пуританізмі (див. Пуритани). Вимагали самоуправління для кожної церковної общини. 2) Члени духовних конгрегацій.

КОНГРЕГАЦІЯ (лат. congregatio, від congrego – збираю, об’єдную) – 1) Об’єднання католицьких монастирів, що додержуються одного статуту. 2) У Ватікані адміністративний орган, що входить до складу римської курії. 3) Академічні збори, що є дорадчим органом в англійських університетах.

КОНГРЕС (від лат. congressus – зустріч, збори) – 1) З’їзд, нарада (переважно міжнародні). 2) Законодавчий орган (парламент) у США й більшості південноамериканських країн. 3) У деяких країнах назва політичних партій і організацій (напр., в Індії – партія Індійський національний конгрес).

КОНГРЕСМЕН (англ. congressman) – член конгресу (парламенту) в США.

КОНГРУЕНТНІСТЬ (від лат. congruentia – відповідність, узгодженість) – рівність геометричних фігур або порівнянність цілих чисел. Дві геометричні фігури (відрізки, кути, многокутники, многогранники) називають конгруентними, якщо їх можна сумістити одну з одною, тобто коли вони відрізняються лише положенням у просторі.

КОНГРУЕНЦІЯ (лат. congruentia) – 1) Узгодженість, відповідність, стрункість. 2) геом. Сукупність ліній, що заповнюють простір чи деяку його частину так, що через кожну точку проходить хоча б одна з ліній сукупності.

КОНДЕНСАТ (від лат. condensatus – згущений) – продукт (рідина або тверде тіло) конденсації.

КОНДЕНСАТОР (від лат. condenso – згущую) – 1) Апарат для конденсації пари охолодженням. 2) Пристрій для нагромадження («згущення») електричних зарядів.

КОНДЕНСАЦІЯ (від лат. condensatio – згущення, ущільнення) – 1) Перехід газу або пари в рідину або тверде тіло внаслідок охолодження чи стиснення їх. 2) Реакція сполучення кількох молекул органічної речовини, під час якої виділяється вода, галогеноводні, аміак та інші сполуки.

КОНДЕНСОР (від лат. condenso – ущільнюю, згущую) – короткофокусна лінза або система лінз, що їх використовують в оптичному приладі для освітлення предмета, який розглядають або проеціюють.

КОНДЕНСУВАТИ (від лат. соndenso – ущільнюю, згущую) – згущувати, ущільнювати.

КОНДИЛОМА (від грец. κονδύλωμα – наріст, пухлина) – місцеве вузликоподібне розростання шкіри або слизових оболонок у людини, спричинюване запальними ураженнями.

КОНДИЦІОНАЛІЗМ (від лат. condicio – умова) – ідеалістична філософська течія у природознавстві, головним чином у біології, представники якої заперечують поняття причини, зводять її до комплексу умов, створюваних спостерігачем. К. близький до позитивізму.

КОНДИЦІОНЕР (франц. conditionneur) – 1) Апарат для теплової обробки зерна. 2) Апарат, яким обробляють повітря в закритих приміщеннях, щоб надати йому потрібної температури, вологості.

КОНДИЦІЮВАННЯ (від лат. condicio – умова, вимога) – 1) Приведення чогось (напр., товару) у відповідність з певними умовами, нормами. 2) К. повітря – доведення повітря в приміщеннях до сприятливих для людини умов щодо температури, вологості тощо.

КОНДИЦІЯ (від лат. condicio – умова, вимога) – 1) Умови договору, 2) Норми, стандарти, якість, сорт, яким має відповідати товар (продукція) за умовами договору.

КОНДОМІНІУМ, КОНДОМІНАТ (від кон... і лат. dominium – володіння) – 1) Сумісне володіння. 2) У міжнародному праві сумісне здійснення верховної влади над однією територією кількома державами.

КОНДОР (ісп. condor, мовою кечуа kuntur) – птах підряду американських грифів ряду соколоподібних. Поширений у Південній Америці.

КОНДОТЬЄР (італ. condottiere, від condotta – плата за найм) – 1) Начальник найманого військового загону в містах Італії у 14 – 16 ст. 2) Найманий вояка, що служить тому, хто більше платить. 3) Людина, готова за достатню плату битися за будь-яку справу.

КОНДУЇТ (від франц. conduit – поведінка) – штрафний журнал, список, до якого в старих школах заносили провини учнів (кондуїтний список).

КОНДУКТОМЕТР [від англ. conducti (vity) – електропровідність і ...метр] – прилад, яким вимірюють електропровідність рідини або пари.

КОНДУКТОМЕТРІЯ [від англ. conducti (vity) – електропровідність і ...метрія] – електрохімічний (див. Електрохімія) метод аналізу, що грунтується на вимірюванні електропровідності розчинів. Застосовують для визначення концентрації розчинів солей, кислот, лугів.

КОНДУКТОР (лат. conductor – той, що супроводить, від conduco – збираю, переводжу) – 1) Працівник транспорту, який супроводить поїзд, трамвай. 2) Верстатний пристрій, що забезпечує правильне положення деталі та інструмента. 3) Перший ряд труб, що їх опускають у свердловину, надаючи їй правильного напряму. 4) Металева куля в електростатичних машинах, на якій нагромаджуються електричні заряди. 5) Військове звання в дореволюційному російському флоті.

КОНЕТАБЛЬ (франц. connetable, від лат. comes stabuli – начальник стайні) – у Франції з 12 ст. до 1627 р. головнокомандуючий армією.

КОН’ЄКТУРА (від лат. conjectura – здогад, тлумачення) – відновлення зіпсованих місць у тексті або розшифрування тексту, що не піддається прочитанню, на основі здогадів.

КОНІДІЇ (від грец. κονία – пил та είδος – вид) – спори нестатевого розмноження у багатьох грибів.

КОНІЧНИЙ – той, що має вигляд конуса; к-а поверхня – геометричне місце прямих (твірних), що проходять через дану точку й перетинають дану криву (напрямну); к-і перерізи – лінії перерізу прямого кругового конуса площиною, а саме: коло, еліпс, парабола, гіпербола; к-а перспектива – спосіб проектування предмета на площину пучком прямих, що виходять з однієї точки.

КОНКІСТА, КОНКВІСТА (ісп., португ. conquista – завоювання) – епоха завоювання іспанцями й португальцями Центральної і Південної Америки (кінець 15 ст. – 1-а половина 16 ст.). Диз. Конкістадори.

КОНКІСТАДОРИ, КОНКВІСТАДОРИ (від ісп. conquistador – завойовник) – 1) Учасники іспанських загарбницьких походів у Південну й Центральну Америку в кінці 15 – 16 ст. Походи К. супроводилися винищенням і поневоленням племен і народів Вест-Індії, Центральної і Південної Америки, спустошенням і пограбуванням цілих областей. 2) Переносно – завойовники, грабіжники, загарбники.

КОНКЛАВ (від лат. conclave – замкнута кімната) – збори кардиналів, що скликаються після смерті папи римського для обрання нового папи; приміщення, де проводяться ці вибори.

КОНКОРДАНТНІСТЬ [від лат. concordans (concordantis) – той, що узгоджується, погоджується] – схожість близнюків за однією певною ознакою.

КОНКОРДАНЦІЯ (від лат. concordantia – узгодження) – реєстр слів до тексту із зазначенням місця кожного з них у цьому тексті.

КОНКОРДАТ (лат. concordatum – угода, від concordo – перебуваю в згоді) – угода між папою римським як главою католицької церкви і урядом певної держави щодо діяльності католицької церкви в цій країні.

КОНКРЕМЕНТИ (від лат. concrementum – зростання, нагромадження) – тверді тіла, що утворюються в організмі з солей та колоїдних речовин внаслідок порушення обміну речовин. Інша назва – камінці.

КОНКРЕТИЗАЦІЯ (франц. concretisation) – 1) Вираження в наочнішій, точнішій, конкретнішій формі; уточнення. В науці К. часто виступає у формі дослідження нових, раніше не досліджуваних зв’язків. 2) К. поняття – обмеження обсягу поняття; логічна операція, коли для даного поняття (яке вважають родовим) знаходять вужче за обсягом поняття (яке вважають видовим), що неодмінно входить до обсягу даного. 3) Наведення конкретного прикладу.

КОНКРЕТИЗУВАТИ (франц. concretiser, від лат. concretus – згущений) – робити наочнішим, доступнішим, уточнювати.

КОНКРЕТНИЙ (від лат. concretus – згущений, ущільнений, затверділий) – реальний, точний, всебічно пізнаний в усіх зв’язках і відношеннях. Протилежне – абстрактний.

КОНКРЕЦІЯ (від лат. concretio – зростання, згущення) – мінеральне утворення округлої форми в товщі осадочних порід; є агрегатом однорідних або різних мінералів. У вигляді К. трапляються фосфорити, марказити та інші корисні копалини.

КОНКУБІНАТ (лат. concubinatus, від concubo – лежу разом) – 1) У Стародавньому Римі фактичний шлюб, юридичному оформленню якого перешкоджала класова або економічна нерівність подружжя. 2) Переносно – позашлюбне співжиття.

КОНКУР (франц. concours, від лат. concurro – сходжусь, збігаюсь, зустрічаюсь) – подолання перешкод у змаганнях з кінного спорту.

КОНКУРЕНТ [від лат. concurrens (concurrentis) – той, що біжить разом з кимось] – особа, що суперничає в будь-якій сфері діяльності з іншою.

КОНКУРЕНЦІЯ (від лат. concurrentia – змагання, суперництво) – 1) Боротьба між приватними товаровиробниками за вигідніші умови виробництва й збуту товарів. 2) Суперництво між окремими особами, заінтересованими в досягненні певної мети кожний для себе.

КОНКУРС (від лат. concursus – зустріч, зіткнення) – 1) Змагання з метою виявлення найкращого з учасників. 2) Відбір претендентів на заміщення деяких посад. 3) У буржуазному праві concursus creditorum – передавання кредиторам управління майном банкрута для задоволення їхніх претензій.

КОНКУРСАНТ [від лат. concursans (concursantis) – той, що зустрічається] – учасник конкурсу.

КОНОЇД (грец. κωνοειδής, від κώνος – конус і είδος – вид) – поверхня, складена з паралельних до даної площини (напрямної площини) прямих, що перетинають дану пряму (напрямну пряму) й дану лінію (напрямну лінію); якщо напрямна лінія плоска, то вона не повинна лежати в напрямній площині. Прикладами К. є гелікоїд та гіперболічний параболоїд.

КОНОСАМЕНТ (франц. connaissement, від connaitre – знати, розумітися) – поширений у зовнішній торгівлі документ, що засвідчує умови договору на морське перевезення вантажу.

КОНСЕКВЕНТНИЙ [від лат. consequens (consequentis)] – послідовний.

КОНСЕНСУС (лат. consensus – згода, одностайність) – збіг думок. К. принцип – одноголосне прийняття рішень усіма учасниками наради, конференції тощо.

КОНСЕРВАНТИ [від лат. conservans (conservantis) – той, що зберігає] – хімічні речовини, що їх застосовують для консервування.

КОНСЕРВАТИВНИЙ (від лат. conservativus – охоронний) – той, що прагне зберегти старі, віджилі порядки, ворожий до всього нового; к-і партії – політичні партії монополістичної буржуазії; к-а система – система тіл, під час руху якої зберігається механічна енергія, тобто не змінюється сума потенціальної і кінетичної енергії; к-е лікування – лікування без хірургічного втручання.

КОНСЕРВАТИЗМ (франц. conservatisme, від лат. conservo – зберігаю, охороняю) – прихильність до застарілого, віджилого; вороже ставлення до нового, прогресивного в суспільному житті, науці, техніці, мистецтві.

КОНСЕРВАТОР (від лат. conservator – охоронець) – 1) Прихильник консерватизму, людина консервативних поглядів. 2) У Великобританії та ряді інших капіталістичних країн член консервативної партії.

КОНСЕРВАТОРІЯ (італ. conservatorio, спочатку – притулок, від лат. conservo – зберігаю) – вищий музичний навчальний заклад.

КОНСЕРВАЦІЯ (від лат. conservatio – зберігання) – 1) Зберігання творів мистецтва, археологічних пам’яток, книг, що тісно пов’язане з реставрацією. 2) К. машини, двигуна, деталі – технічні заходи захисту від корозії під час бездіяльності (перед тривалим зберіганням та перевезенням). 3) К. підприємств – припинення роботи підприємств, щоб зберегти устаткування від псування під час бездіяльності. 4) К. дерева – обробка деревини спеціальним способом проти гниття.

КОНСЕРВИ (франц. conserve, від лат. conservo – зберігаю) – 1) Харчові продукти тваринного або рослинного походження, відповідно оброблені і вміщені в герметичну тару для тривалого зберігання. 2) Окуляри, що захищають очі від яскравого світла, пилу, вітру тощо.

КОНСЕРВУВАННЯ – 1) Спосіб збереження на довгий час продуктів харчування від гниття й бродіння (див. Консерви). 2) Збереження матеріалів від гниття до пуску у виробництво, напр. засолювання шкіри кухонною сіллю.

КОНСИГНАНТ [від лат. consignans (consignantis) – той, що засвідчує] – в капіталістичних країнах власник товару, який продає його за кордон через комісіонера (консигнатора).

КОНСИГНАТОР (від лат. consigno – накладаю печатку) – в капіталістичних країнах посередник при експорті товарів.

КОНСИГНАЦІЯ (від лат. consignatio – письмовий доказ) – різновид комісійного продажу товарів за кордон, коли експортер (консигнант) надсилає товар іноземній фірмі (консигнатору) з дорученням продати його на певних умовах.

КОНСИЛІУМ (від лат. consilium – нарада, засідання) – нарада лікарів одного або кількох фахів. Збирається для розв’язання питань про характер хвороби та методи й засоби лікування хворого.

КОНСИСТЕНЦІЯ (лат. consistentia – стан, від consisto – перебуваю, густішаю) – ступінь в’язкості або густини напівтвердих-напіврідких речовин (мастил, мила, фарб, будівельних розчинів тощо).

КОНСИСТОМЕТР [від консист (енція) і ...метр] – прилад для визначення консистенції різних речовин.

КОНСИСТОРІЯ (від лат. consistorium – місце зборів) – 1) У Стародавньому Римі державна рада при імператорі. 2) В католицькій церкві нарада кардиналів під головуванням папи римського. 3) В руській православній церкві до 1917 р. орган управління й суду в єпархії при архієреї. 4) В лютеранській церкві орган окружного церковного управління.

КОНСКРИПЦІЯ (лат. conscriptio – складання, від conscribo – записую) – у 18 – 19 ст. спосіб комплектування військ, заснований на загальній військовій повинності з правом відкупитися або замінити себе іншим.

КОНСОЛІ (англ. consols, скор. від consolidated annuities – консолідована рента) – облігації довгострокових або безстрокових державних позик, випущених в Англії замість короткострокових.

КОНСОЛІДАЦІЯ (від лат. consolidatio – зміцнення, об’єднання) – 1) Зміцнення, згуртування, об’єднаная. 2) В економіці капіталізму фінансова операція по перетворенню короткострокових державних позик на довгострокові або безстрокові, а також операція об’єднання державних позик попередніх років в одну позику.

КОНСОЛІДУВАТИ (від лат. consolido – зміцнюю) – проводити консолідацію, згуртовувати.

КОНСОЛЬ (франц. console) – 1) Опорна конструкція, що підтримує виступаючі частини будівлі (карнизи, балкони тощо). 2) Пересувна колонка або тумбочка для квітів.

КОНСОМЕ (франц. consomme) – вид бульйону.

КОНСОНАНС (франц. consonance, від лат. consonantia – співзвучність) – 1) муз. Милозвучне сполучення двох і більше звуків. 2) Неповна рима, в якій співзвучні приголосні при частковій або повній розбіжності голосних.

КОНСОНАНТ [лат. consonans (consonantis)] – приголосний звук.

КОНСОНАНТИЗМ (від консонант) – сукупність приголосних звуків тієї чи іншої мови, їх ознаки.

КОНСОРТ, ПРИНЦ-КОНСОРТ (англ. prince consort, від лат. соnsors – співправитель) – у Великобританії чоловік королеви, який не є монархом.

КОНСОРЦІУМ (від лат. consortium – співучасть, спільність) – одна з форм капіталістичних монополій; угода групи банківських або промислових монополій для спільного здійснення великих фінансових операцій.

КОНСОРЦІЯ (від лат. consortio – співучасть, спільність) – група видів тварин і рослин, більш-менш пов’язаних з одним з індивідуумів або з цілою популяцією будь-якого виду рослин чи тварин.

КОНСПЕКТ (від лат. conspectus – огляд) – короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо.

КОНСПЕКТИВНИЙ (від конспект) – короткий, лаконічний.

КОНСПІРАТИВНИЙ (від лат. conspiratus – таємний) – таємний, підпільний, схований від офіційної влади.

КОНСПІРАТОР (від лат. conspirator – учасник змови) – прихильник, учасник, знавець конспірації.

КОНСПІРАЦІЯ (від лат. conspiratio – згода, єдність, таємна угода) – 1) Суворе додержання та збереження таємниці. 2) Система й методи, що їх застосовує підпільна організація для збереження в таємниці своєї діяльності.

КОНСПІРУВАТИ (від лат. conspiro – таємно домовляюсь) – здійснювати конспірацію, вести таємну підпільну роботу.

КОНСТАНТА [від лат. constans (constantis) – незмінний, постійний] – стала, постійна величина.

КОНСТАНТАН [від лат. constans (constantis) – незмінний, постійний] – сплав міді з нікелем і домішками деяких інших елементів. Застосовують для виготовлення термопар, електричних опорів тощо.

КОНСТАНТНИЙ [лат. constans (constantis) – незмінний, постійний] – той, що не змінюється.

КОНСТАТАЦІЯ (франц. constatation, від лат. constat – відомо) – встановлення незаперечності існування якогось факту або явища, наявності чогось.

КОНСТЕБЛЬ (англ. constable, від франц. connetable – конетабль) – 1) У феодальній Англії вищий придворний чин. 2) У Великобританії і США нижчий поліцейський чин, а також комендант фортеці або палацу.

КОНСТЕЛЯЦІЯ (від кон... і лат. stella – сузір’я) – 1) Взаємне розташування небесних світил, що служить основою для ненаукових астрологічних пророцтв. 2) Збіг обставин.

КОНСТИТУАНТА [від франц. (assemblee) constituante – установчі збори] – установчі збори у Франції, які збирають з метою запровадження або зміни конституції. Скликалися в 1789 – 91 pp., 1848 – 49 pp., а також у 1945-43 рр.

КОНСТИТУЙОВАНИЙ (від лат. constituo – розміщую, складаю) – встановлений, визначений склад, зміст чого-небудь, офіційно оформлений.

КОНСТИТУТИВНИЙ (від лат. constitutus – визначений) – істотний, визначальний, той, що є основною, головною ознакою якоїсь речі, поняття.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ – той, що стосується конституції, заснований на ній; к-а монархія – форма правління, при якій влада монарха обмежена конституцією.

КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМ (від конституція) – реакційна буржуазна течія в політиці і юридичній науці, що визнає конституційну монархію найкращою формою правління.

КОНСТИТУЦІОНАЛЬНИЙ (від латconstitutio – устрій, будова) – тойщо стосується будови організму.

КОНСТИТУЦІЯ (від лат. constitutio – устрій, установлення) – 1) У Стародавньому Римі акти, що їх видавав імператор. 2) Основний закон держави, що закріплює суспільний і державний устрій, порядок утворення, принципи організації і діяльності державних органів, виборчу систему, а також основні права й обов’язки громадян. 3) Програмний документ. 4) Будова, фізіологічні й анатомічні особливості організму.

КОНСТРИКТОРИ (від лат. constringo – стягую) – м’язи, що закривають або звужують природні отвори в організмі тварин і людини.

КОНСТРУКТИВІЗМ (від лат. constructio – побудова) – естетичний напрям, що виник на початку 20 ст. В архітектурі конструктивізм обстоює раціональну доцільність, економність, лаконізм у засобах виразу. Прагнучи поєднати мистецьку творчість з виробництвом, К. відкидає практично не вмотивовану декоративність, схематизує мову мистецтва. В образотворчому мистецтві та літературі прихильники К. надавали великого значення техніцизму, штучним конструктивним формам, абстракціям тощо.

КОНСТРУКТИВНИЙ – 1) Той, що стосується конструкції, побудови чогось. 2) Творчий, той, що створює умови для наступної роботи, може бути основою для якихось рішень (напр., конструктивна пропозиція).

КОНСТРУКТОР (від лат. constructor – складач) – 1) Особа, що займається конструюванням (споруд, машин тощо). 2) Набір деталей, з яких діти складають різні іграшки.

КОНСТРУКЦІЯ (від лат. constructio – побудова, складання) – 1) Будова, план, взаємне розташування частин (споруди, машини, вузла, витвору тощо). 2) Поєднання слів у словосполученні та реченні, поєднання речень з позицій їхнього драматичного зв’язку.

КОНСТРУЮВАТИ (від лат. construo – складаю, зводжу) – створювати конструкцію чогось (машини, споруди, моделі тощо) за даними проектами, планами, розрахунками.

КОНСУЛ (лат. consul) – 1) У Стародавньому Римі періоду республіки титул двох обираних найвищих службових осіб, у період імперії – почесний титул. 2) У містах Північної і Середньої Італії (11 – 13 ст.) найвища службова особа. 3) У Франції в 1799 – 1804 pp. титул трьох осіб, які зосереджували в своїх руках найвищу виконавчу владу. 4) Службова особа однієї держави, що за згодою іншої держави постійно перебуває в певному її пункті (місті, районі) і здійснює там представництво й захист економічних та юридичних інтересів своєї держави, іі громадян або юридичних осіб. Генеральний К – уповноважений якоїсь держави, що призначається в найбільші міста іншої держави.

КОНСУЛАТ (лат. consulatus) – те саме, що й консульство.

КОНСУЛЬСТВО – 1) Період правління консулів у Стародавньому Римі та у Франції в 1799 – 1804 pp. 2) Очолене консулом представництво однієї держави в певних пунктах території іншої держави.

КОНСУЛЬСЬКИЙ – той, що стосується консула, консульства; к-е право – сукупність норм права, що визначають статус консульських установ і регулюють відносини між державами з приводу їхньої діяльності; к-і ранги – звання консулів, що пов’язані з їхнім службовим становищем; к. патент – документ про призначення глави консульства; к. збір – плата, що її збирає консул з окремих осіб, установ і організацій за виконання офіційних дій на їхнє прохання; к-а юрисдикція – привілей непідсудності іноземців місцевим законам і судам у кримінальних і цивільних справах, а також розгляд цих справ консулом тієї держави, громадянином якої є даний іноземець, що мали місце в деяких напівколоніальних країнах; к-а конвенція – договір між державами, що визначає порядок допущення консулів, коло їхньої компетенції, пільги та привілеї, які взаємно надаються консульським співробітникам; к-а легалізація – засвідчення консулом своїми підписом і печаткою справжності підписів на будь-якому акті чи документі, складеному в межах його консульського округу й ствердженому місцевою владою; к-а екзекватура – акт про визнання глави консульства з боку держави перебування і про надання йому права виконувати консульські функції.

КОНСУЛЬТАНТ [від лат. consultans (consultants) – радник] – фахівець, службовим обов’язком якого є поради, висновки з питань його спеціальності.

КОНСУЛЬТАТИВНИЙ (франц. consultatif, від лат. consulto – раджусь) – дорадчий, той, що має дорадчі права; к. пакт – міжнародний договір, за яким сторони, що домовляються, зобов’язуються радитися з питань, які їх цікавлять.

КОНСУЛЬТАЦІЯ (від лат. consultatio – звертання за порадою) – 1) Порада компетентного фахівця. 2) Установа, що організує надання порад спеціалістами з певних питань (напр., юридична консультація).

КОНСЬЄРЖ (франц. concierge) – двірник, швейцар.

КОНТАГІЙ (від лат. contagium – зараза) – загальна назва збудників інфекційних хвороб.

КОНТАГІОЗНИЙ (лат. contagiosus) – заразний, пошесний.

КОНТАКТ (від лат. contactus – дотик) – 1) Зіткнення, зв’язок, взаємодія в роботі, узгодженість дій. 2) Зіткнення, з’єднання проводів електричного кола; місце його зіткнення; пристрій, що забезпечує таке зіткнення. 3) Площина (поверхня) зіткнення різних гірських порід. 4) Речовина, що утворюється при очищенні продуктів перегонки нафти сірчаною кислотою; застосовують у різних виробництвах.

КОНТАКТНИЙ, КОНТАКТОВИЙ – пов’язаний з контактом; к. опір – опір, який виникає в місці контакту проводів електричного кола внаслідок нещільного прилягання тощо; к. рельс – провід для живлення лінії метро у вигляді третьої рейки; к-а різниця потенціалів – різниця електричних потенціалів (напруга) у місці дотику двох провідників з різних металів; к-і кільця – кільця, насаджені на вал рухомої частини генератора або двигуна змінного струму; к. провід – провід, з якого трамвайний вагон знімав струм; к-е друкування – спосіб фотографічного друку, при якому шар емульсії негатива під час освітлювання (експозиції) накладається на шар емульсії позитивного матеріалу (фотопапір).

КОНТАКТОР (від контакт) – електромагнітний апарат для дистанційних або автоматичних вмикань, розмикань і перемикань електричних кіл постійного або змінного струму низької частоти.

КОНТАМІНАЦІЯ (лат. contaminatio – забруднення, змішування, від contamino – забруднюю) – 1) Утворення нового слова або виразу об’єднанням двох синонімічних чи близьких за звучанням слів (напр., «хилитати» від «хитати» й «хилити»). 2) Змішування в розповіді двох або більше подій. 3) Поєднання текстів різних редакцій одного й того самого твору.

КОНТЕЙНЕР (англ. container, від contain – вміщувати) – 1) Знімний пристрій (велика скриня, кузов тощо), в якому перевозять вантажі. 2) Резервуар, бак, приймач (напр., для продуктів перегонки нафти). 3) Пристрій для зберігання та транспортування радіоактивних речовин.

КОНТЕКСТ (від лат. contextus – тісний зв’язок, з’єднання) – уривок тексту із закінченою думкою, який дає змогу точно визначити смисл окремого слова або виразу, що входять до цього лінгвістичного оточення.

КОНТЕСТАТОР (від лат. contestor – закликаю в свідки, заклинаю) – у католицькій церкві священнослужитель або віруючий, не згодний з точкою зору церковної верхівки на соціально-політичні питання.

КОНТИНГЕНТ [від лат. contingens (contingentis) – той, що трапляється] – 1) Склад колективу. 2) Встановлена для певної мети гранична кількість, норма (напр., К. ввозу товарів).

КОНТИНГЕНТНІ договори (від контингент) – договори, які гарантують державі можливість вивезення, ввезення або транзиту певної кількості товарів.

КОНТИНГЕНТОВАНИЙ (від контингент) – обмежений певними умовами, кількістю (напр., к-а емісія, к-і податки).

КОНТИНЕНТ [від лат. continens (continents) – суміжний, неперервний, суцільний] – великий масив суходолу, з усіх або майже з усіх боків оточений морями та океанами. Інша назва – материк.

КОНТИНЕНТАЛЬНИЙ – властивий континентові, материкові; к. клімат – клімат, що характеризується значними коливаннями температури повітря, невеликою відносною вологістю й хмарністю, несталістю опадів і загальним зменшенням їх у глиб континенту; к-і відклади – геологічні відклади, які утворилися на поверхні суходолу; к-а блокада – економічна політика, що її проводив Наполеон І в інтересах французької буржуазії; полягала в забороні торговельних та інших зносин з Англією всім союзним і підлеглим Франції державам.

КОНТИНУУМ (від лат. continuum – неперервних утворень (напр., сукупності всіх точок будь-якого відрізка прямої). 2) Назва потужності множини дійсних чисел.

КОНТО (італ. conto) – рахунок.

КОНТОКОРЕНТ (від італ. conto corrente – поточний рахунок) – в капіталістичних країнах єдиний рахунок, де облічують усі кредитні й розрахункові операції банку з клієнтом, Інша назва – контокорентний рахунок.

КОНТР..., КОНТРА... (від лат. contra – проти) – префікс, що означас «проти»; в музиці ще – октавою нижче.

КОНТРАБАНДА (італ. contrabando, від contra – проти і bando – урядовий указ) – 1) Незаконне перевезення товарів або інших цінностей через державний кордон і самі ці товари або цінності. 2) Переносно – заборонене, перевезене крадькома.

КОНТРАБАС (італ. contrabbasso) – найнижчий за звучанням струнний смичковий музичний інструмент.

КОНТРАГАЛС (від контра... і галс) – галс, протилежний тому, яким іде зустрічне судно.

КОНТРАГЕНТ [від лат. contrahens (contrahentis) – той, хто домовляється] – сторона в договорі.

КОНТРАДИКТОРНИЙ (лат. contradictorius, від contradico – суперечу) – суперечливий; к-і судження – протилежні взаємовиключаючі судження, одне з яких є загальноствердне, друге – частковозаперечне; одне істинне, друге – хибне.

КОНТРАДИКЦІЯ (від лат. contradictio – суперечність, заперечення) – логічно суперечливе судження; суперечність у процесі міркування, яка порушує закони формальної логіки.

КОНТР-АДМІРАЛ (франц. contre-amiral) – військове звання у військово-морському флоті, нижчий адміральський чин, що відповідає генерал-майору.

КОНТРАЖУР (франц. a contre-jour, букв. – напроти світла) – фото- або кінознімання, коли фотографований об’єкт міститься між об’єктивом знімального апарата і джерелом світла.

КОНТРАКТ (від лат. contractus – угода) – договір, письмова угода сторін.

КОНТРАКТАНТ (від франц. contractant – той, що домовляється) – особа або організація, що бере на себе певні обов’язки за контрактом.

КОНТРАКТАЦІЯ – укладення з ким-небудь контракту, договору. В СРСР К. – одна з форм державних заготівель сільськогосподарської продукції.

КОНТРАКТУРА (від лат. contractura – звуження, скорочення) – значне обмеження рухливості в суглобі внаслідок патологічних процесів, що розвиваються в самому суглобі та у навколишніх м’яких тканинах.

КОНТРАКЦІЯ (лат. contractio, від contraho – стягую, стискаю) – стискання.

КОНТРАЛЬТО (італ. contralto) – найнижчий за звучанням жіночий голос.

КОНТРАМАРКА (франц. contremarque) – записка або талон замість квитка на право безплатного відвідання театральної вистави тощо.

КОНТРАПОСТ (від італ. contraposto – протилежність) – зображення фігури людини, при якому положення однієї частини тіла контрастно протиставлене положенню іншої (напр., верхня частина тулуба зображена в повороті, нижня – фронтально).

КОНТР-АПРОШІ (франц. contre-approches, від centre – проти і approche – наближення) – у 17 – на початку 20 ст. оборонні споруди (ходи сполучення), що їх зводили обложені війська для протидії просуванню атакуючого ворога укритими ходами (апрошами) до позицій, які вони обороняють.

КОНТРАПУНКТ (італ. contrappunto) – те саме, що й поліфонія.

КОНТРАПУНКТИСТИ (італ. contrappuntisti) – композитори 14 – 18 ст., що розвивали в своїх творах принцип багатоголосся.

КОНТРАРНИЙ (від лат. contrarius – протилежний) – протилежний., супротивний; к-е відношення – відношення протилежності між судженнями або поняттями (напр., «білий» – «чорний»). Одне з к. суджень є неминуче хибним, друге може бути або істинним, або хибним.

КОНТРАСИГНАТУРА (від лат. contrasignatura – міністерський підпис) – у державному праві деяких буржуазних країн підписання прем’єр-міністром або уповноваженим міністерства нормативного акта глави держави чи парламенту, що надає цьому документові юридичної сили.

КОНТРАСИГНАЦІЯ (від контра... і лат. signo – підписую, засвідчую печаткою) – в буржуазних державах підпис відповідного міністра на акті, що виходить від глави держави (монарха або президента), яким міністр бере на себе юридичну й політичну відповідальність за даний акт.

КОНТРАСТ (від франц. contraste – протилежність) – різко окреслена протилежність у чомусь.

КОНТРАТАКА (франц. contre-attaque, від contre – проти і attaque – напад) – атака, здійснювана військами, що обороняються, з метою знищення наступаючого ворога, який вклинився в оборону, і відновлення втрачених позицій, а також з метою підготовки до переходу військ, що оборонялися, в загальний контрнаступ.

КОНТРАФАГОТ (італ. contraffagotto) – дерев’яний духовий музичний інструмент, регістр якого на октаву нижчий, ніж у фагота.

КОНТРАФАКЦІЯ (від контра... і лат. facio – роблю) – самовільне відтворення або розповсюдження твору без дозволу автора. К., як і плагіат, є порушенням авторського права.

КОНТРАЦЕПЦІЯ [від контра... і лат. (con) ceptio – зачаття] – методи і засоби запобігання вагітності.

КОНТРБАЛАНС (від контр... і баланс) – таблиця, яку складають на основі бухгалтерських даних з метою перевірки й аналізу всього балансу або частини його.

КОНТРГРЕЙФЕР (від контр... і грейфер) – пристрій для точного встановлення кіноплівки у кадровому вікні кіноапарата після переміщення її на крок кадру.

КОНТРДАНС (франц. contredance, від англ. country-dance, букв. – селянський танець) – народний англійський танець. Як бальний танець набув поширення в інших європейських країнах.

КОНТРЕЙЛЕР [від кон (тейнер) і англ. trailer – автомобільний причіп] – контейнер із пристроями для встановлення на підкатні візки.

КОНТРЕСКАРП (франц. contrescarpe, від contre – проти і escarpe – укіс, схил) – 1) Передня (найближча до ворога) пологість зовнішнього рову укріплення. 2) Найпростіша протитанкова перешкода, що її влаштовують на схилах висот, звернених у бік захисників, з крутістю, меншою 40°.

КОНТРИБУЦІЯ (лат. contribute, від contribuo – збираю, стягую) – 1) Під час війни примусові грошові безперервне, суцільне) – 1) Назва або натуральні стягнення з населення окупованої території, які провадять ворожі війська. 2) Після війни грошові суми, що їх за умовами мирного договору держава-переможниця стягує з переможеної держави.

КОНТРМАНЕВР (франц. contre-manoeuvre, від contre – проти і manoeuvre – дія, переміщення) – маневр, що його застосовують війська для протидії здійснюваному або очікуваному маневру ворога.

КОНТРМАРШ (франц. contremarche) – марш-маневр, до якого вдаються з метою ліквідації марш-маневру противника, щоб потім завдати йому поразки.

КОНТРМІНА (франц. contre-mine) – 1) Міна, що її застосовують для захисту від ворожих мінерів найближчих підступів до оборонних споруд. 2) Підземний хід, що веде в бік противника, для розшуку і знищення закладених ним мін.

КОНТРОВЕРЗА (франц. controverse, від лат. controversia – суперечка) – розбіжність; опір, здебільшого науковий; боротьба думок.

КОНТРОЛЕР (франц. controleur) – працівник, обов’язком якого є контроль.

КОНТРОЛЕР (англ. controller, букв. – управитель) – пристрій для пуску й управління електродвигунами трамваїв, електровозів тощо.

КОНТРОЛЮВАТИ (франц. controler) – перевіряти, спостерігати за правильністю чиїхось дій, здійснювати контроль.

КОНТРОЛЬ (франц. controle, від contrerole – подвійний список) – 1) Перевірка, облік, спостереження за чим-небудь. 2) Установи, особи, що перевіряють діяльність будь-якої іншої організації або відповідальної особи, звітність тощо. 3) Заключна функція управління.

КОНТРОЛЬНИЙ – той, що належить до контролю; перевірочний; к. пакет акцій – частка від загальної кількості акцій, що забезпечує її власникові вирішальний вплив на діяльність акціонерного товариства.

КОНТРРЕВОЛЮЦІОНЕР (франц. contre-revolutionnaire) – учасник, прихильник контрреволюції.

КОНТРРЕВОЛЮЦІЯ (франц. contrerevolution) – боротьба класів, ворожих революції, проти революційного народу і створеного революцією нового суспільного й державного ладу. Має на меті зберегти панування реакційних класів або реставрувати вже повалений революцією старий суспільно-політичний лад. Особливо шалений опір чинять повалені класи, і насамперед буржуазія, соціалістичній революції, яка знищує експлуататорський лад і відкриває нову еру в історії людства.

КОНТРРЕФОРМАЦІЯ (від контр... і реформація) – церковно-політичний рух у Західній Європі 16 – 17 ст., організований папством і спрямований проти реформації, за збереження феодалізму і посилення позицій його ідеологічної підпори – католицизму.

КОНТРТИТУЛ (від контр... і лат. titulus – заголовок) – додатковий титул, вміщений на лівій сторінці розвороту книги переважно в багатотомних і перекладних виданнях.

КОНТРФОРС (від франц. contre-force – протидіюча сила) – 1) Вертикальний виступ стіни, призначений для збільшення її міцності і стійкості; поширений в готичній архітектурі. 2) Чавунна розпірка в ланках якірного ланцюга.

КОНТРШАНСИ (від контр... і шанси) – зустрічні шанси на одержання переваги в шаховій грі.

КОНТУЗІЯ (лат. contusio – забиття, від contundo – розбиваю) – загальне ураження організму людини і вищих тварин, що виникає внаслідок миттєвого механічного впливу на всю поверхню тіла або на більшу його частину ударної повітряної чи водяної хвилі, великих мас сипких тіл (напр., грунту при обвалах) тощо.

КОНТУР (нім Kontur, від франц. contour – обрис) – 1) Обрис предмета; лінія, що окреслює форму. 2) Замкнене коло провідників електричного струму. К. коливальний – електричне коло, що характеризується величинами електроємності, індуктивності і омічного опору, в якому можуть відбуватися коливання електричних і пов’язаних з ними магнітних величин.

КОНУЛЯРІЯ (від грец. κώνος – конус і λαρός – приємний, гарний) – рід викопних безхребетних тварин класу сцифомедуз, рештки яких трапляються в палеозойських відкладах.

КОНУНГ (старосканд. konungr – ватажок) – у скандінавських народів за середньовіччя спочатку військовий вождь племені, з утворенням держав у Швеції, Данії і Норвегії – король.

КОНУРБАЦІЯ (від кон... і лат. urbus – місто) – група близько розташованих і тісно пов’язаних між собою міст.

КОНУС (лат. conus, з грец. κώνος) – тіло обмежене замкнутою конічною поверхнею та площиною, що перетинає всі її твірні; прямий круговий К. – тіло, утворене від обертання прямокутного трикутника навколо одного з катетів.

КОНФЕДЕРАТИ (від лат. confoederatus – той, що входить до спілки, об’єднання) – 1) У феодально-кріпосницькій Польщі учасники конфедерацій. 2) Держави, що входять до складу конфедерації.

КОНФЕДЕРАТКА (польс. konfederatka) – польська національна шапочка з чотирикутним верхом.

КОНФЕДЕРАЦІЯ (від лат. confoederatio – спілка, об’єднання) – 1) Союз окремих суверенних держав, об’єднаних спільними керівними органами, створений для певних цілей, переважно зовнішньополітичних і воєнних. 2) Спілка, товариство, об’єднання якихось організацій. 3) У Польщі в 16 – 18 ст. тимчасові військово-політичні союзи шляхти, що створювалися для досягнення певної мети (збереження привілеїв шляхти, захисту прав католицької церкви тощо).

КОНФЕКЦІОН (нім. Konfektion, від лат. confectio – виготовлення) – готовий одяг; торгівля готовим одягом, а також майстерня, де виготовляють його для продажу.

КОНФЕРАНС (від франц. conference – доповідь, бесіда) – естрадний жанр (див. Конферансьє).

КОНФЕРАНСЬЄ (від франц. conferencier – доповідач) – артист, який веде концертно-естрадну виставу.

КОНФЕРЕНЦ-ЗАЛ (нім. Konferenzsaal) – приміщення для засідань, переважно в наукових установах.

КОНФЕРЕНЦІЯ (лат. conferentia, від confero – збираю в одне місце) – збори, нарада представників держав, наукових, громадських, навчальних та інших організацій для обговорення певних питань.

КОНФЕСІОНАЛЬНИЙ (від лат. confessionalis – віросповідний) – церковний; к-і школи – школи, що виникли в період раннього середньовіччя в Західній Європі і були на утриманні та під контролем церкви.

КОНФЕТТІ (італ. confetti, від лат. confectus – виготовлений) – різноколірні маленькі кружальця з паперу, якими обсипають заради забави на балах і маскарадах.

КОНФІГУРАЦІЯ (лат. configuratio, від configuro – надаю правильної форми) – 1) Загальний вигляд, зовнішній обрис. 2) Взаємне розміщення предметів. 3) К. планет – положення планет відносно Землі й Сонця, що характеризуються певними особливостями. 4) мовозн. Сполучення слів, що використовується для автоматичного аналізу при машинному перекладі.

КОНФІДЕНЦІЙНИЙ (від лат. confidentia – довір’я) – довірчий, секретний, той, що не підлягає розголошенню, публікації.

КОНФІРМАЦІЯ (від лат. confirmatio – зміцнення, заспокоєння, утвердження) – 1) В буржуазних країнах затвердження вищою владою судового вироку. 2) Право папи римського утверджувати єпископів. 3) У католицизмі назва обряду так званого миропомазання. 4) В протестантизмі – обряд прилучення юнаків та дівчат, що досягли 16 років, до церкви.

КОНФІСКАЦІЯ (лат. confiscate, від confisco – вилучаю у власність держави) – 1) Примусове безоплатне вилучення у власність держави всього або частини майна в судовому або адміністративному порядку. 2) Вилучення з обігу друкованих творів.

КОНФІТЮР (франц. confiture, від confire – варити у цукрі) – різновид джему, желе з плодів (ягід), уварених з цукром і желейними речовинами.

КОНФЛІКТ (від лат. conflictus – зіткнення) – зіткнення протилежних інтересів, поглядів; крайнє загострення суперечностей, що призводить до ускладнень чи гострої боротьби. К. драматичний – відображення життєвих суперечностей у художніх творах, що виявляється в зіткненні й боротьбі протилежних ідей, прагнень і вчинків людей.

КОНФОКАЛЬНИЙ (від кон... і фокус¹) – той, що має спільний фокус (напр., орбіти планет є к-і криві).

КОНФОРМІЗМ (від лат. conformis – подібний, відповідний) – 1) Пасивне, пристосовницьке прийняття готових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами. 2) Вчення англіканської церкви.

КОНФОРМНИЙ (лат. conformis) – подібний, відповідний; к-е відображення (рівнокутне відображення) – відображення однієї поверхні на іншу, при якому зберігаються кути між усіма напрямами.

КОНФРОНТАЦІЯ (від кон... і фронт) – 1) юрид. Очна ставка із свідками протилежної сторони. 2) Переносно – становище, коли якісь особи або держави опиняються перед загрозою зіткнення між собою.

КОНФУЗ (від лат. confusus – зніяковілий) – зніяковілість, соромливість, невправність, неприємне, незручне становище.

КОНФУЦІАНСТВО – 1) Етико-політичне вчення давньокитайського мислителя 6 ст. до н. е. Кун Фу-цзи (Конфуція). Головним у вченні К. є поняття «жень» (гуманність) – моральний закон, який визначає взаємини людей і вимагає беззастережної покори молодших старшим за віком або за соціальним становищем. 2) Релігійне віровчення, що склалося на грунті вчення Конфуція.

КОНХА (від грец. κόγχη – черепашка) – півкупол для перекриття півциліндричних частин (апсид, ніш) будівлі.

КОНХІОЛОГІЯ, КОНХІЛІОЛОГІЯ (від грец. κόγχη, κογχύλιον – черепашка і ...логія) – розділ зоології, що вивчає раковини сучасних і вимерлих молюсків, плечоногих та інших тварин.

КОНХОЇДА (від грец. κόγχη – черепашка і ...оїд) – плоска крива, одержана при збільшенні або зменшенні радіус-вектора кожної точки даної кривої на один і той самий відрізок.

КОНЦЕНТРАТ (від кон... і лат. centrum – середина) – 1) Продукт з високим вмістом корисних речовин; продукт збагачення корисних копалин. 2) К. харчові – збезводнені суміші харчових продуктів і напівфабрикатів, виготовлені у вигляді брикетів, таблеток або порошку. 3) Те саме, що й концентрований.

КОНЦЕНТРАЦІЙНИЙ табір – спеціальне місце з найжорстокішим режимом для ізоляції та репресування небажаних для правлячих реакційних імперіалістичних кіл осіб. Особливо були поширені в гітлерівській Німеччині та на окупованих нею територіях.

КОНЦЕНТРАЦІЯ (від кон... і лат. centrum – середина) – 1) Зосередження, скупчення чогось в одному місці або навколо одного центра, згущення. 2) хім. Відносний вміст даної складової частини (компоненту) у розчині або суміші. 3) К. капіталу – збільшення розмірів капіталу нагромадженням його, тобто перетворенням частини додаткової вартості на капітал; К. виробництва – процес укрупнення виробництва, зосередження його на великих підприємствах; одна з закономірностей розвитку матеріального виробництва. 4) фізіол. Зосередження процесу збудження або гальмування, що раніше поширився. 5) гірн. Спосіб збагачення корисних копалин виділенням їх з породи.

КОНЦЕНТРИ (від кон... і центр) – кола, які мають спільний центр, але різні радіуси.

КОНЦЕНТРИЗМ (від кон... і лат. centrum – середина) – педагогічний принцип шкільного навчання, що передбачає необхідність повертатися до раніше вивченого матеріалу для засвоєння складних понять з освітленням їх новими науково-теоретичними положеннями.

КОНЦЕНТРИЧНИЙ (від кон... і лат. centrum – середина) – 1) Той, що має спільний центр з чим-небудь; к-і кола – кола зі спільним центром. 2) Той, що міститься всередині іншого; к. кабель – кабель з двох провідників, один з яких вміщено всередині іншого, виконаного у вигляді круглої трубки.

КОНЦЕНТРОВАНИЙ (від кон... і лат. centrum – середина) – той, що не має побічних домішок, відібраний, ущільнений; к-і корми – корми (напр., зерна злаків, бобових, висівки тощо) з високим вмістом поживних речовин. Інша назва – концентрати; К. розчин – розчин з великою кількістю розчиненої речовини в одиниці об’єму розчину або розчинника.

КОНЦЕНТРУВАТИ (від кон... і лат. centrum – середина) – 1) Збирати в одному місці. 2) Згущувати (напр., К. розчин). 3) Збагачувати (руду).

КОНЦЕПТ (від лат. conceptus – думка, поняття) – 1) В логіці – смисл знака (імені). 2) Загальна думка, формулювання.

КОНЦЕПТУАЛІЗМ (від лат. conceptus – думка, поняття) – напрям у середньовічному номіналізмі, представники якого доводили, що загальні поняття не існують поза розумом пізнаючого суб’єкта, а є особливими формами пізнання дійсності. В умовах середньовіччя К. був прогресивною течією, що сприяла розвиткові матеріалістичних ідей.

КОНЦЕПЦІЯ (від лат. conceptio – сприйняття) – 1) Система поглядів на певне явище; спосіб розуміння тлумачення якихось явищ, основна ідея будь-якої теорії. 2) В мистецтві – ідейно-творчий задум твору.

КОНЦЕРН (англ. concern, букв. – об’єднання) – одна з форм капіталістичних монополій; об’єднання формально-самостійних підприємств промисловості, торгівлі, транспорту, банків тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи капіталістів.

КОНЦЕРТ (італ. concerto, від лат. concerto – змагаюся) – 1) Виконання музичних та вокальних творів, а також естрадних, драматичних та хореографічних номерів за певною програмою. 2) Твір переважно віртуозного характеру для одного музичного інструмента (рідше 2 – 3) і оркестру. 3) Вид церковної музики. Урочистий твір для багатоголосого хору.

КОНЦЕРТИНА (італ. concertina) – язичковий пневматичний музичний інструмент, шестигранна гармонь з хроматичним звукорядом без готових акордів.

КОНЦЕРТИНО (італ. concertino, зменш. від concerto – концерт) – 1) Музичний твір віртуозного характеру (менший і простіший від концерту) для соліста з оркестром. 2) Група інструментів (звичайно 2 скрипки і віолончель), що виконують соло в концерті.

КОНЦЕРТМЕЙСТЕР (нім. Konzertmeister) – 1) Перший скрипаль, соліст симфонічного або оперного оркестру. 2) Музикант, який очолює одну з струнних груп симфонічного або оперного оркестру. 3) Піаніст, який акомпанує солістам у концертах.

КОНЦЕСІОНЕР (франц. concessionnaire) – особа або організація, що одержала концесію.

КОНЦЕСІЯ (від лат. concessio – уступка_; дозвіл, згода) – 1) Договір передачі на певних умовах і на певний строк громадянам або юридичним особам, здебільшого іноземним, права експлуатації лісів, надр, підприємств тощо. 2) Підприємство, що діє за договором концесії.

КОНЦИНІЗМ (від лат. concinno – правильно поєдную) – напрям у традиційній логіці, представники якого намагалися злити логіку з психологією.

КОН’ЮГАЦІЙНИЙ (від лат. conjugatio – дієвідміна, дієвідмінювання) – той, що належить до відмінювання дієслів.

КОН’ЮГАЦІЯ (від лат. conjugatio – з’єднання) – тип статевого процесу, що полягає у злитті вмісту двох вегетативних клітин (у водоростей) або протопластів двох гілок грибниці (у деяких грибів) та тимчасовому сполученні клітин (у інфузорій).

КОН’ЮНКТИВ [лат. (modus) conjunctivus] – умовний спосіб відмінювання дієслів.

КОН’ЮНКТИВА (від лат. conjunctivus – з’єднувальний) – слизова, або сполучна оболонка ока.

КОН’ЮНКТИВІТ – запалення кон’юнктиви.

КОН’ЮНКТУРА (лат. conjuncture, від conjungo – з’єдную) – сукупність умов, стан речей, збіг обставин, що можуть впливати на хід і результат якоїсь справи або процесу (напр., економічна кон’юнктура).

КОН’ЮНКЦІЯ (від лат. conjunctio – зв’язок, об’єднання) – логічна операція, за допомогою якої з двох або більше висловлювань утворюють нове висловлювання.

КООПЕРАТИВ (нім. Kooperative, від лат. cooperative – той, що співробітничає) – добровільне об’єднання людей, які на пайових засадах спільно займаються певним видом господарської діяльності. Див. Кооперація.

КООПЕРАЦІЯ (лат. cooperatio, від coopero – співробітничаю) – 1) Форма організації праці, за якої певна кількість людей спільно бере участь в одному й тому самому або різних, але зв’язаних між собою, виробничих процесах. 2) Добровільні об’єднання людей для спільної господарської діяльності. Характер К., її форми й завдання визначаються панівними виробничими відносинами.

КООПТАЦІЯ (лат. cooptatio – дообрання, від coopto – обираю) – введення до складу виборного колегіального органу нових членів за його власним рішенням без додаткових виборів.

КООРДИНАТИ (від ко... і лат. ordinatus – упорядкований) – величини, що визначають положення точки на прямій (кривій) лінії, на площині (поверхні), в просторі відносно певної системи К. Найчастіше вживають прямокутну систему К. – дві (на площині) або три (у просторі) взаємно перпендикулярні прямі, що перетинаються в одній точці і на яких вибрано додатній напрям і одиницю масштабу. Якщо з точки опустити перпендикуляри на ці прямі (осі К.), то один з них визначить абсцису, другий – ординату, а третій – аплікату точки.

КООРДИНАЦІЯ (від ко... і лат. ordinatio – погодження, узгодження) – узгодження, приведення у відповідність, встановлення взаємозв’язку між діями, поняттями, рухами тощо. К. народногосподарських планів – основний метод організації економічного співробітництва соціалістичних країн – членів Ради Економічної Взаємодопомоги.

КОПАЛ (ісп. copal) – тверда, тугоплавка, схожа на янтар викопна смола рослинного походження. Застосовують у виробництві лаків.

КОПІГОЛЬД (англ. copy-hold, від copy – копія і hold – володіння) – основна форма феодально залежного селянського володіння в Англії. Виникла в 14 – 15 ст. На право володіння земельною ділянкою селянинові видавали копію – виписку з протоколу (звідси й назва).

КОПІГОЛЬДЕРИ (англ. copyholders) – спадкові або довічні орендарі поміщицької землі у феодальній Англії.

КОПІЮВАННЯ – 1) Перенесення фотографічного зображення на поверхню друкованої форми. 2) Контактне або проекційне фотодрукування зображень на світлочутливих матеріалах. 3) Зняття копій з оригіналів будь-яких матеріалів.

КОПІЯ (від лат. соріа – запас, велика кількість) – 1) Точний список з оригіналу. 2) Точне відтворення картини, портрета або іншого твору мистецтва. 3) Формний матеріал з зображенням, нанесеним способом копіювання, для дальшого виготовлення друкарської форми.

КОПРА (малайське) – висушений м’якуш плодів кокосової пальми. З К. добувають кокосову олію.

КОПУЛА (від лат. copula – зав’язка, зв’язок) – службове дієслово (напр.: «Він був хворий»).

КОПУЛЮВАННЯ (від лат. copulo – з’єдную) – один з видів щеплення рослин живцем.

КОПУЛЯЦІЯ (від лат. copulatio – поєднання, тісний зв’язок) – 1) З’єднання двох особин при статевому акті. 2) Злиття двох статевих клітин у нижчих організмів (найпростіших, водоростей, грибів).

КОРАЗІЯ (лат. corrasio, від corrado – зскрібаю, переношу) – процес руйнування гірських порід уламковим матеріалом, що його переносять вода лід, вітер тощо.

КОРАЗОЛ [від лат. cor – серце, ac (idus) – гострий і ...ол] – лікарський препарат, стимулює серцево-судинну систему та дихання.

КОРАЛИ (грец. κοράλλια) – клас тропічних морських тварин типу кишечнопорожнинних. К. червоні – об’єкт промислу; з скелетів виготовляють прикраси та різні художні вироби. Інша назва – коралові поліпи.

КОРАН (араб. кур’ан, букв. – читання) – «священна книга» мусульман; збірник релігійних догм, міфів та правових положень ісламу.

КОРВЕТ (франц. corvette) – 1) В парусному військовому флоті – найменше трищоглове судно з повним прямим оснащенням. 2) Клас сторожових кораблів, що виконують ескортну службу охорони караванів, транспортів тощо.

КОРВОЛАНТ (від франц. corps volant – летючий корпус) – військове з’єднання з кінноти, піхоти, що перевозилася на конях, і легкої артилерії для нападу на ворожі тили й комунікації. В Росії був введений Петром І у 18 ст.

КОРД (від франц. corde – мотузка) – 1) Міцна кручена нитка (з бавовняного прядива, різних хімічних волокон), з якої виробляють тканину для автопокришок, шнурів тощо. 2) Вовняна тканина особливого переплетення.

КОРДА (від франц. corde – мотузка) – 1) Довга мотузка, застосовувана під час виїжджування коней по колу. 2) Струна (нитка) для керування літаючими моделями.

КОРДЕБАЛЕТ (від франц. corps de ballet – особовий склад балету) – колектив танцюристів, який виконує масові й групові танці в балетних виставах.

КОРДЕГАРДІЯ (від франц. corps de garde – охоронний загін) – у 17 – 19 ст. приміщення для військового караулу, а також для ув’язнених.

КОРДЕЛЬЄРИ (франц. cordeliers) – назва членів одного з політичних клубів часів Французької буржуазної революції кінця 18 ст., засідання якого відбувалися у будинку колишнього монастиря францісканців-кордельєрів.

КОРДИТИ (англ. cordites) – порохи на основі нітроцелюлози. Використовують для виготовлення боєприпасів стрілецької зброї, артилерійських гармат і мінометів.

КОРДІАМІН [від лат. cor (cordis) – серце і аміни] – лікарський препарат, що збуджує кровообіг та дихання.

КОРДІЄРИТ – мінерал класу силікатів, безбарвний або синього кольору. Прозорий синій К. – дорогоцінний камінь. Від прізвища французького геолога А. Кордьє.

КОРДОБА, КОРДОВА (ісп. cordoba) – грошова одиниця Нікарагуа, поділяється на 100 сентаво.

КОРДОДРОМ (від корд і ...дром) – ділянка, підготовлена і обладнана для змагань і випробувань авіамоделей за допомогою корду.

КОРДОН (від франц. cordon – мотузка; розтягнуте розташування військ) – 1) В широкому розумінні – межа, в т. ч. державна. 2) Загін прикордонної охорони і місце його розташування. 3) Лісова сторожа й охорона заповідників. 4) Рівномірне розташування армії невеликими загонами в одну лінію. 5) біол. Спосіб формування плодових дерев, при якому стовбуру і основним гілкам надають суворо витягнутої форми.

КОРЕКТИВ (франц. correctif, від лат. correctus – виправлений) – виправлення, що вносить часткову зміну в щось.

КОРЕКТНИЙ (від лат. correctus – виправлений) – 1) Тактовний, ввічливий. 2) У шахах – правильний, правильно розрахований.

КОРЕКТОР (від лат. corrector – той, що виправляє) – особа, яка виправляє друкарські помилки на пробному відбитку тексту або графічного зображення.

КОРЕКТУВАННЯ, КОРИГУВАННЯ – виконання коректури.

КОРЕКТУВАТИ, КОРИГУВАТИ (від лат. corrigo – виправляю) – 1) Вносити виправлення, виправляти щось. 2) Виправляти на друкарському відбитку помилки. 3) К. стрільбу – виявляти помилки, зроблені під час підготовки вихідних даних для стрільби та наведенні зброї на ціль, і вносити відповідні виправлення на основі спостереження за результатами вогню.

КОРЕКТУРА, КОРЕКТА (від лат. correctura – виправлення) – 1) Виправлення помилок, помічених на відбитку з друкарського набору. 2) Відбиток з друкарського набору, призначений для виправлення помилок.

КОРЕКЦІЯ (від лат. correctio – виправлення, поліпшення) – виправлення, поліпшення чогось. К. зору – виправлення недоліків зору за допомогою окулярів.

КОРЕЛОМЕТР [від корел (яція) і ...метр] – прилад для вимірювання (обчислювання) кореляційних функцій випадкових процесів. Інші назви – корелограф, корелятор.

КОРЕЛЯТИ (від ко... і лат. relatus – віднесений) – співвідносні звуки мови, які фонологічно відрізняються дзвінкістю й глухістю (б – п), твердістю і м’якістю (стіл – стиль) і т. д.; фонеми, які чергуються і з якими пов’язане морфологічне розрізнення слів (носити – ношу).

КОРЕЛЯТИВНИЙ (від ко... і лат. relatus – віднесений) – співвідносний, взаємно зумовлений.

КОРЕЛЯТОР (від ко... і лат. relatio – відношення) – те саме, що й корелометр.

КОРЕЛЯЦІЯ (від ко... і лат. relatio – відношення) – 1) Співвідношення, відповідність, взаємозв’язок предметів або понять. 2) біол. Певне співвідношення між будовою окремих частин організму та їхніми функціями. 3) В математичній статистиці – залежність між явищами або величинами, що не має чіткого функціонального характеру.

КОРЕОПСИС (від грец. κόρη – зіниця і όψις – вигляд) – рід одно- й багаторічних трав’янистих рослин родини складноцвітих. Поширені в Північній Америці. Деякі види культивують як декоративні.

КОРЕСПОНДЕНТ [від лат. correspondens (correspondentis) – той, що відповідає, повідомляє] – 1) Літературний співробітник періодичної преси, радіо, прес-агентства, який готує повідомлення (кореспонденції). 2) Член-кореспондент – академічне звання в СРСР, яке надається вченим, обраним до складу академій наук. 3) Особа, що листується з ким-небудь або веде листування в справах установи, підприємства.

КОРЕСПОНДЕНЦІЯ (лат. correspondentia, від correspondeo – відповідаю, повідомляю) – 1) Повідомлення з місць, надруковане в газеті, журналі. 2) Листи, поштово-телеграфні відправлення. 3) Жанр публіцистики.

КОРЕХІДОР (ісп. corregidor, від corregir – виправляти) – за феодапізму королівський урядовець в Іспанії, який виконував функції адміністратора й судді в містах і провінціях.

КОРИБАНТИ (грец. Κορύβαντες) – 1) Фрігійські жерці богині Кібели, які здійснювали відправу, супроводжуючи її співами й танцями. 2) Комедійні актори.

КОРИГУВАННЯ – див. Коректування.

КОРИГУВАТИ – див. Коректувати.

КОРИДА [ісп. corrida (de toros), букв. – біг (биків)] – традиційне видовище, поширене в Іспанії і Латинській Америці, – бій тореадора з розлюченим биком.

КОРИФЕЙ (від грец. κορυφαίος – вождь, ватажок) – 1) У давньогрецькій трагедії керівник хору або заспівувач. 2) В сучасному розумінні – найвизначніший діяч у якійсь галузі науки, літератури, мистецтва.

КОРІАНДР (грец. κορίαννον) – рід однорічних трав’янистих рослин родини зонтичних. Походить з Середземномор’я. Плоди використовують у хлібопекарському та кондитерському виробництві, в кулінарії, парфюмерії тощо. Культивують як пряну, ефіро-олійну рослину.

КОРІНФСЬКИЙ ОРДЕР – архітектурний ордер, відзначається тим, що капітель прикрашена листям аканта та завитками, які підтримують кути абака. Від назви давньогрецького м. Корінфа.

КОРІУМ (лат. corium, від грец. χόριον – оболонка) – те саме, що й дерма.

КОРМОФІТИ (від грец. κορμός – стовбур і ...фіти) – рослини, у яких є характерне для наземних рослин утворення – пагін (стебло). Інші назви – листостеблові рослини, вищі рослини.

КОРН (нім. Korn, букв. – зерно) – 1) Вага благородного металу в монеті. 2) Зерниста, шорстка поверхня каменю в літографії, металевої пластини при офсетному способі друку або спеціального паперу (т. зв. корн-папір).

КОРНЕМЮЗ (франц. cornemuse, від corne – ріг і старофранц. muse – дудка) – французький духовий музичний інструмент типу волинки.

КОРНЕР ¹ (від англ. corner – скуповувати товари з спекулятивною метою, букв. – заганяти у кут) – одна з найпростіших форм капіталістичних монополій; короткочасна угода з метою оволодіти ринком будь-якого товару скуповуванням його для спекулятивного перепродажу за монопольними цінами. К. створюють також на фондових біржах для купівлі акцій окремих компаній і дальшого перепродажу їх або придбання контрольного пакету акцій певних компаній.

КОРНЕР ² (від англ. corner – ріг) – у футболі – штрафний кутовий удар, подача м’яча з кута поля.

КОРНЕТ ¹ (від франц. cornette – штандарт) – перший офіцерський чин у кавалерії в дореволюційній російській армії.

КОРНЕТ ² (франц. cornet, від лат. cornu – ріг) – мідний духовий музичний інструмент типу труби.

КОРНЕТ-А-ПІСТОН (франц. cornet a pistons) – корнет ¹ з поршневим вентильним механізмом.

КОРНІШОНИ (франц. cornichons) – дрібні (3 – 5 см) огірки, що їх збирають незабаром після утворення зав’язі. Використовують для маринування.

КОРНЦАНГ (нім. Kornzange) – 1) В хірургії – щипці, схожі на ножиці, з зазубринами на внутрішньому ріжучому боці. 2) В годинниковій та ювелірній справі – невеликі щипчики – пінцет.

КОРОЗІЯ (лат. corrosio, від corrodo – гризу, роз’їдаю) – 1) Руйнування живої тканини виразковими процесами або їдкими речовинами. 2) Руйнування металів від дії зовнішнього середовища. Розрізняють хімічну, електрохімічну, атмосферну, ґрунтову, морську та інші види К. 3) Руйнування гірських порід внаслідок розчинення їх у воді.

КОРОЛЬ – 1) Глава держави в деяких монархіях, вищий (після імператора) монархічний титул. Від імені імператора Карла Великого. 2) Переносно – монополіст у якійсь галузі економіки чи торгівлі (напр., нафтовий К.). 3) Гральна карта з зображенням чоловічої фігури у короні. 4) Головна фігура у шахах.

КОРОНА (від лат. corona – вінець, вінок) – 1) Металевий головний убір (вінець), що здавна служить знаком монархічної влади. 2) К. електрична – одна з форм електричного розряду в газах (коронний рοзряд) або світна область навколо металевого провідника чи вістря при коронному розряді. 3) астр. Найрозрідженіша оболонка Сонця, яку видно тільки під час повних сонячних затемнень. 4) Два сузір’я (Північна К. і Південна К.).

КОРОНАРНИЙ (лат. coronarius) – вінцевий; к. кровообіг (вінцевий кровообіг) – система кровообігу серця; к-а недостатність (вінцева недостатність) – захворювання, основним проявом якого є приступ загрудинних болей; к-і судини – вінцеві судини серця.

КОРОНАРОСКЛЕРОЗ (від лат. coronarius – вінцевий і склероз) – ураження (ущільнення) артерій серця, найчастіше зумовлене атеросклерозом.

КОРОНАЦІЯ – урочиста церковна церемонія покладення корони на монарха, який вступив на престол.

КОРОНЕР (англ. coroner) – у Великобританії судовий слідчий, що провадить слідство у випадках підозрілої або наглої смерті.

КОРОННИЙ (від корона) – 1) У монархічних державах державний, казенний; к. суддя – суддя, призначений урядом; к-і землі – землі, що ввійшли до складу монархічної держави на основі спадково-династичних прав монарха; к-і колонії – британські колонії, якими управляли чиновники, призначені метрополією. 2) мист. К-а роль – головна, виграшна роль у репертуарі артиста.

КОРОНОГРАФ (від лат. corona – вінок, вінець і ...граф) – телескоп для фотографування сонячної корони.

КОРОНТИН (від лат. cor – серце) – лікарський препарат. Застосовують при хронічній серцевій недостатності.

КОРПОРАТИВНИЙ – той, що належить до корпорації, властивий, характерний якійсь корпорації; вузькогруповий, відособлений.

КОРПОРАЦІЯ (від лат. corporatio – спілка) – товариство, спілка, сукупність осіб, об’єднаних на основі цехових, кастових, комерційних та інших інтересів; у США загальна назва акціонерних товариств. К. називають ще деякі профспілкові об’єднання, організації місцевої влади в капіталістичних країнах.

КОРПУЛЕНЦІЯ (лат. corpulentia, від corpus – тіло, плоть) – огрядніcть.

КОРПУС (від лат. corpus – тіло, суть, основа) – 1) Тулуб людини або тварини. 2) Остов судна. 3) Основна частина машини, механізму. 4) Одна або кілька споруд (К. університету). 5) Військове з’єднання (танковий К.). 6) Один з найчастіше застосовуваних для набору основного тексту книг, журналів і газет шрифт, кегль якого становить 10 пунктів (3,76 мм). 7) Сукупність осіб командного складу армії або флоту (офіцерський К.). 8) Дипломатичний К. – сукупність представників іноземних держав при урядові якої-небудь країни. 9) Законодавчий К. – назва деяких законодавчих установ.

КОРПУСКУЛА (від лат. corpusculum – тільце, частинка) – узагальнена назва дрібненьких частинок матерії (електронів, фотонів тощо).

КОРПУСКУЛЯРНИЙ – пов’язаний з корпускулами; к-а теорія світла – теорія, за якою світло являє собою потік дрібних частинок речовини.

КОРСАЖ (франц. corsage, від corps – тіло, стан) – 1) Частина жіночого плаття, що обіймає груди, спину і боки. 2) Пояс спідниці.

КОРСАК (тюрк. – степовий лис) – хижий ссавець роду лисиця родини собачих. Поширений у степах і пустелях Азії і Південно-Східної Європи. Хутровий звір.

КОРСАР (італ. corsaro, від corsa – біг, гонитва) – морський розбійник, пірат.

КОРСЕТ (франц. corset, від corps – тіло) – 1) Пояс, що стягує нижню частину грудної клітки й живіт, щоб надати фігурі стрункості. 2) Ортопедичний апарат (або пов’язка), який застосовують при захворюваннях та ушкодженнях хребта, щоб утримувати його в потрібному положенні.

КОРТ (англ. court) – прямокутний майданчик, поперечно поділений сіткою для гри в теніс.

КОРТЕЖ (франц. cortege, від італ, corteggio – почет) – 1) Урочиста процесія, виїзд. 2) Група вершників.

КОРТЕСИ (ісп. cortes, від corte – королівський двір) – 1) Парламент в Іспанії (з 1939 p., після встановлення фашистської диктатури Франко, К. не мають реальної влади) і Португалії (до 1911 p.). 2) За феодалізму органи станового представництва в країнах Піренейського півострова.

КОРТИЗОН [від лат. cortex (corticis) – кора] – гормон кори надниркових залоз. У медицині застосовують оцтовокислий ефір К. (одержують синтетично) як протиревматичний засіб, а також при інфекційному та псоріатичному артритах, бронхіальній астмі, гострому лейкозі тощо.

КОРТИК (від італ. coltello – ніж) – прямий кинджал з вузьким клинком. Особиста зброя адміралів, генералів, офіцерів, мічманів, прапорщиків. К. носять переважно у військово-морському флоті.

КОРТИКОСТЕРОЇДИ [від лат. cortex (corticis) – кора і стероїди] – гормональні речовини, що їх виділяє кора надниркових залоз; виробляють також синтетично. Використовують при лікуванні деяких хвороб (лейкозів, артритів тощо).

КОРТИКОТРОПІН [від лат. cortex (corticis) – кора і грец. τροπή – поворот, зміна] – те саме, що й адренокортикотропний гормон.

КОРУНД (мовою гінді курунда, з санскр. курувінда – рубін) – мінерал класу окисів та гідроокисів, синювато- або жовтувато-сірого кольору. Прозорі відміни К., забарвлені з червоний (рубін), синій (сапфір), жовтий (східний топаз) та інші кольори, є дорогоцінним камінням. Непрозорі відміни використовують як абразивний матеріал. Освоєно виробництво штучного корунду.

КОРУПЦІЯ (від лат. corruptio – підкуп) – поширена в капіталістичних країнах підкупність і продажність серед державних, політичних і громадських діячів, а також урядовців і службовців державного апарату.

КОС – дорожня міра в Індії, дорівнює 1,8 км.

КОСЕКАНС (лат. cosecans, скор. від complementi secans – секанс доповнення) – функція кута, позначається cosec. К. гострого кута прямокутного трикутника – відношення гіпотенузи до катета, протилежного цьому кутові; дорівнює секансу другого гострого кута цього трикутника.

КОСИНУС (лат. cosinus, скор. від complementi sinus – синус доповнення) – функція кута, позначається cos. К. гострого кута прямокутного трикутника – відношення прилеглого до цього кута катета до гіпотенузи; дорівнює синусові другого гострого кута цього трикутника.

КОСИНУСОЇДА (від косинус і ...оїд) – графік тригонометричної функції у = cos х.

КОСМЕТИКА (від грец. κοσμητική – майстерність прикрашати) – заходи догляду за шкірою, волоссям та нігтями людини.

КОСМО... (від грец. κόσμος – Всесвіт) – у складних словах відповідає поняттю «Всесвіт».

КОСМОГОНІЯ (від грец. κοσμογονία – походження світу) – розділ астрономії, що вивчає походження й розвиток небесних тіл та їхніх систем.

КОСМОГРАФІЯ (від грец. κοσμογραφία – опис світу) – опис Всесвіту в книгах; сукупність коротких відомостей з астрономії, метеорології, географії й геології.

КОСМОДРОМ (від космо... і ...дром) – земельна ділянка із спеціальним устаткуванням для розміщення, обслуговування й старту космічних кораблів.

КОСМОЛОГІЯ (від космо... і ...логія) – вчення про будову й розвиток Всесвіту.

КОСМОНАВТ – (від космо... і ...навт) – спеціально підготовлена людина, що здійснює політ у космічному просторі. Інша назва – астронавт.

КОСМОНАВТИКА (від космо... і ...навтика) – наука, що вивчає польоти апаратів у космічному просторі. Інша назва – астронавтика.

КОСМОПОЛІТ (від грец. κοσμοπολίτης – громадянин світу) – 1) Прихильник космополітизму. Людина, позбавлена почуття патріотизму, відірвана від інтересів своєї батьківщини, чужа своєму народові. 2) біол. Рослина й тварина, поширені в усіх частинах земної кулі.

КОСМОПОЛІТИЗМ (від космополіт) – реакційна буржуазна теорія, що проповідує байдуже ставлення до вітчизни і свого народу, обстоює необхідність заміни національного громадянства світовим; ідеологія імперіалістичної буржуазії.

КОСМОС (від грец. κόσμος – устрій, порядок, світ, Всесвіт) – весь світ у цілому, Всесвіт.

КОСМОФІЗИКА (від космо... і фізика) – те саме, що й астрофізика.

КОСМОХІМІЯ (від космо... і хімія) – наука, що вивчає хімічний та ізотопний склад космічних тіл, а також міжпланетного й міжзоряного середовища, поширеність хімічних елементів у космосі.

КОСМОЦЕНТР (від космо... і центр) – центр підготовки і проведення космічних польотів.

КОСТЮМЕР (франц. costumier, від costume – костюм) – працівник театру, який готує костюми до вистави.

КОСТЬОЛ (польс. kosciol – церква, dід лат. castellum – укріплення) – католицький храм.

КОТАНГЕНС (лат. cotangens, скор. від complementi tangens – тангенс доповнення) – функція кута, позначається ctg. К. гострого кута прямокутного трикутника – відношення прилеглого до цього кута катета до другого катета; дорівнює тангенсу другого гострого кута цього трикутника.

КОТЕДЖ (англ. cottage, спочатку – селянський будинок) – невеликий заміський житловий будинок з ділянкою землі; будинок, розрахований на одну сім’ю.

КОТИЛОЗАВРИ (від грец. κοτύλη – чашка і ...завр) – група примітивних викопних тварин класу плазунів. Існували в пермський період палеозою й тріасовий період мезозою.

КОТИЛЬЙОН (франц. cotillon) – бальний танець французького походження, що складається з кількох самостійних танців та ігор.

КОТИНГИ (з індіан. мов) – родина птахів ряду горобцевих. Поширені в Південній і Центральній Америці.

КОТИРУВАННЯ (від франц. coter, букв. – розмічати, нумерувати) – встановлення курсу валюти, тобто визначення її вартості в іноземних валютах.

КОТИРУВАТИСЯ (франц. se coter) – бути в обігу на біржі. Переносно – цінитися, мати ту або іншу оцінку з боку даної групи людей, суспільства.

КОТОНІЗАТОР – конвейєрний апарат для котонізації.

КОТОНІЗАЦІЯ – хіміко-механічна переробка луб’яних волокон на котонін, щоб спростити й здешевити прядіння.

КОТОНІН (від франц. coton – бавовна) – бавовноподібне волокно застосовуване в прядінні окремо або в суміші з бавовною чи вовною.

КОТУРНИ (лат. cothurni, з грец. κοθορνοι) – 1) В античному театрі компонент костюма трагічного актора: взуття на дерев’яних підошвах, яке збільшувало зріст, надавало постаті величності, ході – урочистості. 2) Переносно – пихатість, бундючність.

КОФЕЇН (нім. Koffein, від англ. coffee, голл. koffie – кава, з араб, кагва) – алкалоїд, що міститься в листках чаю, в зернах кави тощо (одержують синтетично). Застосовують при серцево-судинній недостатності, спазмах судин головного мозку, гіпотонії тощо.

КОФЕРДАМ (англ. coffer-dam, голл. kofferdam) – відсік на торговельних кораблях між танками (2) або танками та іншими судновими приміщеннями; на військових кораблях застарілої конструкції К. – водонепроникні відсіки вздовж бортів.

КОФЕРМЕНТИ (від ко... і ферменти) – небілкова група молекул деяких ферментів. Багато К. є похідними вітамінів групи В. Беруть участь у ферментативних реакціях, що відбуваються в організмах, або є проміжними переносниками різних хімічних угруповань – атомів чи електронів.

КОФР (від франц. coffre – скриня) – скриня з кількома відділеннями.

КОХІНХІНИ – порода курей, м’ясного напряму, виведена в південній частині В’єтнаму, яку європейці називали Кохінхіною. Вихідна порода плімутроків.

КОЦІТ (грец. Κώκυτος, «Річка плачу») – 1) У давньогрецькій міфології одна з річок «підземного царства», де нібито перебували душі померлих. 2) Переносно – зійти на береги Коціту – вмерти.

КОШЕНІЛЬ (франц. cochenille, від ісп. cochinilla) – промислова назва кількох видів комах підряду кокцид, з яких добувають червону фарбу кармін.

КРААЛЬ (мовою африкаанс kraal, від португ. curral – загін, загорода) – тип поселення у народів Південно-Східної Африки (будинки, розміщені по колу, всередині – загін для худоби).

КРАБИ (голл. krabbe) – тварини ряду десятиногих раків. Живуть у морях, прісних водах (здебільшого тропічних), рідше на суші. Деякі види К. є об’єктами промислу.

КРАГИ [від голл. kraag – комір або від швед, krag (stövlar) – шкіряні гамаші, ботфорти] – 1) Накладні шкіряні халяви. 2) Розтруби у рукавичок.

КРАКОВ’ЯК (польс. krakowiak) – польський народний танець веселого, темпераментного характеру. Від назви м. Кракова.

КРАМБОЛ (голл. kraanbalk) – балка з двома-трьома блоками на зовнішньому кінці для підіймання якоря на корабель.

КРАМПУВАТИ (нім. krempeln) – надавати лиску вовняним тканинам, пригладжуючи ворс.

КРАНЕЦЬ (голл. krans) – дерев’яний брус, обрубок каната, парусиновий мішок з корком тощо, які вивішують на бортах суден для пом’якшення ударів; К. з корком на бортах рятувальної шлюпки збільшують її плавучість.

КРАНІАЛЬНИЙ (від грец. κρανίον – череп) – розташований по поздовжній осі тіла людини або тварини ближче до голови. Протилежне – каудальний.

КРАНІОЛОГІЯ (від грец. κρανίον – череп і ...логія) – розділ антропології й зоології, що вивчає черепи людини й тварин.

КРАНІОМЕТРІЯ (від грец. κρανίον – череп і ...метрія) – вимірювання черепа. Застосовують в антропології, зокрема в краніології.

КРАНІОСКОПІЯ (від грец. κρανίον – череп і ...скопія) – опис черепа.

...КРАТ, ...КРАТІЯ (від грец. κράτος – сила, влада) – у складних словах відповідає поняттям «володар», «влада», напр. плутократ, технократія.

КРАТЕР (грец. κρατήρ, букв. – чаша) – 1) Чашо- або лійкоподібна западина на вершині чи схилі вулкана. 2) Округлої форми гори на поверхні Місяця діаметром до сотні і більше кілометрів. 3) Заглиблення, що утворюється у вугільному електроді електричною дугою постійного струму.

...КРАТІЯ – див. ...крат.

КРАУЧ (від англ. crouch – схилятися, присідати) – 1) В боксі – низька стойка, стойка в зігнутому положенні. 2) У лижному спорті – низька стойка при спусках.

КРАФТ-ЦЕЛЮЛОЗА (від нім. Kraft – сила і целюлоза) – слабо проварена деревна целюлоза з довгими волокнами; використовують у виробництві особливо міцного паперу (крафт-паперу), з якого виготовляють мішки для цементу та інших сипких матеріалів.

КРЕАТУРА (від лат. creatura – створіння) – ставленик впливової особи, слухняний виконавець її волі.

КРЕАЦІОНІЗМ [від лат. creatio (creationis) – створення] – антинаукове вчення про виникнення органічного й неорганічного світу внаслідок акту «божественного творіння», заперечує зміну видів в їхньому історичному розвитку. Ідеалістичний напрям у біології.

КРЕВЕТКИ (франц. crevettes) – підряд безхребетних тварин ряду десятиногих ракоподібних. Поширені переважно в морях, деякі – в прісних водах. Є поживою багатьох промислових риб і морських ссавців. Об’єкт промислу.

КРЕДИТ (лат. credit, букв. – він вірить) – права сторона бухгалтерського рахунку; на К. активних рахунків записують вибуття цінностей, пасивних – надходження їх. Протилежне – дебет.

КРЕДИТ (лат. creditum – позика, від credo – вірю, довіряю) – 1) Особлива форма руху вартості, продаж товарів з відстрочкою платежу або передача на строк грошей та матеріальних цінностей з умовою їх повернення. За надання К. стягується процент ². 2) Сума, включена до кошторису, в межах якої дозволяються витрати на певні потреби. 3) Переносно – довір’я.

КРЕДИТОР (від лат. creditor – позикодавець) – громадянин або юридична особа, що надала в позичку гроші або продала в борг товари і має право вимагати від боржника (дебітора) сплати боргу.

КРЕДИТУВАТИ (франц. crediter, від лат. credo – довіряю) – 1) Надавати кредит. 2) Записувати суму в кредит рахунку.

КРЕДО (від лат. credo – вірю) – символ віри; основи світогляду, переконань.

КРЕЗ – 1) Останній цар Лідії (близько 560 – 540 pp. до н. е.), якого вважали найбагатшою людиною свого часу. Збагатів завдяки загарбницьким війнам. Полонений К. втратив свої багатства. 2) Переносно – надзвичайно багата людина.

КРЕЗОЛИ (від грец. κρέας – м’ясо і ...ол) – органічні сполуки; рідини з неприємним специфічним запахом. Застосовують у виробництві барвників, вибухових і пахучих речовин, медичних препаратів, пластичних мас тощо.

КРЕЙСЕР (голл. kruiser, від kruisen – плавати морем) – військовий корабель.

КРЕЙСЕРСТВО (від крейсер) – самостійні бойові дії одного або кількох суден, підводних човнів та літаків з метою знищення (по можливості захоплення) кораблів ворога та порушення його морських перевезень. Інша назва – крейсерське плавання.

КРЕЙСЕРСЬКА швидкість – 1) Оптимальна швидкість корабля, за якої він може пройти найбільшу віддаль. 2) Найвигідніша швидкість літака в горизонтальному польоті.

КРЕЙЦЕР (нім. Kreuzer) – розмінна монета з срібла і міді в Німеччині (15 – 19 ст.) та Австро-Угорщині (17 – 19 ст.).

КРЕЙЦКОПФ (нім. Kreuzkopf, букв. – хрестовина) – деталь механізму (повзун), яка ковзає по прямолінійних напрямних пристроях.

КРЕЙЦМЕЙСЕЛЬ (нім. Kreuzmeiβel) – зубило з вузьким лезом для вирубування в металі канавок.

КРЕКЕР (англ. cracker) – сухе печиво, виготовлюване з пшеничного борошна і жиру, на дріжджах.

КРЕКІНГ (англ. cracking, від crack – розщеплювати) – термічна або каталітична (див. Каталіз) переробка нафтових фракцій, при якій молекули важких вуглеводнів розщеплюються на простіші. Основними продуктами К. є компоненти моторних палив.

КРЕМАЛЬЄРА (фрапц. cremaillere) – механізм (зубчасте колесо і рейка) для плавного переміщення рухомих частин в оптичних і вимірювальних інструментах.

КРЕМАТОРІЙ (від лат. cremo – спалюю) – споруда, обладнана для спалювання (кремації) тіл померлих.

КРЕМАЦІЯ (від лат. crematio – спалювання) – спалювання у крематорії тіл померлих людей, один з видів похорону.

КРЕМНІЙ (від грец. κρημνός – гора, скеля) – хімічний елемент, символ Si, ат. н. 14; сірі крихкі кристали. Один з найпоширеніших елементів у природі. Застосовують у металургії, електронній техніці тощо.

КРЕНГЕЛЬС (англ. cringles, множ. від cringle) – кільце, звите з розпущеного на пасма тросу.

КРЕНЕРИТ – мінерал класу телуридів, срібно-білого, латунно-жовтого кольору з металевим блиском. При значних скупченнях – джерело добування золота. Від прізвища угорського мінералога Ж. Креннера.

КРЕНОМЕТР (від голл. krengen – нахиляти судно і ...метр) – прилад для вимірювання кута крену судна.

КРЕОДОНТИ (від грец. κρέας – м’ясо, плоть і ...одонт) – група (підряд) викопних примітивних хижих ссавців, що виникли від комахоїдних. Рештки К. відомі з палеогенових відкладів.

КРЕОЗОТ (від грец. κρέας – м’ясо, плоть і σώζω – охороняю, зберігаю) – масляниста жовтувата рідина з їдким запахом; складна суміш органічних сполук, в якій переважають феноли. Застосовують для просочування деревини, щоб запобігти гниттю, як флотаційний (див. Флотація) агент при збагаченні руд тощо.

КРЕОЛ (франц. Creole, з ісп. criol1о) – 1) Нащадок іспанських і португальських колонізаторів у країнах Латинської Америки. 2) Людина мішаного походження, від батьків двох рас.

КРЕОЛІН – мильний розчин крезолу; дезинфікуючий та протибродильний засіб.

КРЕП (фраяц. crepe, від лат. crispus – шорсткий, хвилястий) – 1) Група тканин, переважно шовкових. Найпоширеніші – крепдешин, К.-шифон, К.-жоржет. 2) Натуральний каучук у вигляді листів з шорсткою поверхнею.

КРЕПІТАЦІЯ (від лат. crepito – риплю, хрущу) – симптом захворювання людини та тварин, який проявляється як відчуття хрусту; К. кісткова виникає від тертя уламків кістки при переломах, К. підшкірна – внаслідок скупчення пухирців вільного газу в підшкірній жировій клітковині. К. в легенях – своєрідний шум, який прослуховується при запаленні легень.

КРЕСЧЕНДО, КРЕЩЕНДО (італ. crescendo, букв. – зростаючи) – муз. динамічний відтінок, що означає зростання, посилення звучності.

КРЕТИНІЗМ (франц. cretinisme) – захворювання людини, що характеризується природним слабоумством і затримкою фізичного розвитку внаслідок порушення функції щитовидної залози та головного мозку.

КРЕТОН (франц. cretonne) – цупка бавовняна тканина з пофарбованої пряжі. Від назви французького села Кретона.

КРЕШЕР (англ. crusher, від crush – давити, товкти) – металевий стрижень, за деформацією якого визначають тиск газів під час вибуху.

КРЕЩЕНДО – див. Кресчендо.

КРИЗ (франц. crise, від грец. κρίσις – закінчення, вихід) – раптове погіршення стану хворого. Термін «криз» застосовують разом з назвою хвороби, при якій він спостерігається (напр., гіпертонічний К., гіпотонічний К. тощо).

КРИЗА (від грец. κρίσις – вихід, закінчення) – 1) Складний, загострений стан, різкий перелом або занепад. 2) Загальна К. капіталізму – К. світової системи капіталізму, що охоплює всі сторони сучасного капіталістичного суспільства – економіку, політику й ідеологію. 3.) К. політична – загострення політичних суперечностей в країні, коли «низи не хочуть», а «верхи не можуть» жити по-старому; революційна К. назріває в час найбільшого загострення класових суперечностей при революційній ситуації; К. урядова виникає в період, коли буржуазний уряд іде у відставку через вотум недовір’я, виражений парламентом. 4). К. економічна – надвиробництво товарів за капіталізму, що періодично повторюється і неминуче призводить до загострення всіх суперечностей капіталістичного ладу. Особливо гострими економічні К. стають в епоху імперіалізму, коли небачено посилюються класові суперечності і класова боротьба. 5). К. енергетична – зумовлена відставанням виробництва первісних енергоресурсів від зростаючого обсягу загального енергоспоживання, нестача енергетичних ресурсів у капіталістичних країнах на сучасному етапі розвитку державно-монополістичного капіталізму, пов’язана з економічними, політичними та іншими обставинами. 6) мед. Переломний момент у перебігу хвороби.

КРИКЕТ (англ. cricket) – спортивна командна гра з дерев’яним м’ячем на прямокутному трав’яному полі.

КРИМІНАЛ (від лат. criminalis – злочинний) – кримінальний злочин.

КРИМІНАЛІСТИКА (від лат. criminalis – злочинний) – наука, що вивчає і розробляє засоби, прийоми, методи та організаційні засади розкриття й розслідування злочинів і запобігання їм.

КРИМІНАЛЬНИЙ (лат. criminalis) – 1) Злочинний. 2) Той, що стосується вивчення злочинів і злочинності, боротьби і запобігання злочинам.

КРИМІНОЛОГІЯ [від лат. crimen (criminis) – злочин і ...логія] – наука, що вивчає злочинність як соціальне явище.

КРИНОЛІН (франц. crinoline, від лат. crinis – волос і linum – полотняна тканина) – 1) Широка спідниця на сталевих обручах, яка була в моді в середині 19 ст. 2) Нависаюча за кормою річкових суден частина палуби, укріплена на кронштейнах. Захищає руль від пошкоджень при маневруванні й швартуванні.

КРИНУМ (від грец. κρίνον – лілія) – рід тропічних цибулинних рослин родини амарилісових. Багато видів культивують в оранжереях і кімнатах як декоративні.

КРИП (від англ. creep – повзти) – повільне зростання в часі пластичної деформації матеріалу при силових діяннях, менших за ті, що можуть спричинювати залишкову деформацію. Інша назва – повзучість металів.

КРИПТА (від грец. κρυπτή – критий підземний хід, тайник) – 1) У Стародавньому Римі склепінчасте підземне або напівпідземне приміщення. 2) У середньовічній західноєвропейській архітектурі – каплиця під храмом для почесних поховань. 3) мед. Заглиблення в мигдаликах.

КРИПТО... (від грец. κρυπτός – таємний, прихований) – у складних словах означає «таємно» або належність до якогось прихованого стану.

КРИПТОГРАМА (від крипто... і ...грама) – тайнопис; напис або документ, зроблені криптографічним способом.

КРИПТОГРАФІЯ (від крипто... і ...графія) – спосіб тайнопису, заснований на вживанні шифру.

КРИПТОДЕПРЕСІЯ (від крипто... і депресія) – затоплена водою западина, дно якої нижче від рівня моря, а водна поверхня – вища за нього (напр., озера Байкал, Ладозьке).

КРИПТОМЕРІЯ (від крипто... і ...мерія) – рід однодомних вічнозелених хвойних дерев родини таксодієвих. Батьківщина – Південна, Східна та Центральна Азія. Деякі види культивують як декоративні.

КРИПТОН (від грец. κρυπτός – прихований, таємний) – хімічний елемент, символ Kr, ат. н. 36; інертний газ. Ним заповнюють лампи розжарювання, рекламні трубки тощо.

КРИПТОНІМ (від крипто... і грец. όνυμα – ім’я) – літера чи літери, які замість підписів ставлять іноді автори під своїми творами.

КРИПТОРХІЗМ (від крипто... і грец. όρχις – яєчко) – вада внутрішньоутробного розвитку людини і деяких тварин, при якій яєчка (одно або обидва) не потрапляють до мошонки.

КРИПТОФІТИ (від крипто... і ...фіти) – багаторічні трав’янисті рослини, у яких наземні органи на зиму відмирають, а бруньки відновлення закладаються на кореневищах, цибулинах та інших органах, що перебувають під землею або під водою.

КРИПТОФОНІЯ (від крипто... і ...фонія) – телефонні розмови з використанням шифру.

КРИСТАДИН [криста (лічний) і (гетеро) дин] – 1) Кристалічний генератор і підсилювач, в основі яких лежить явище генерирування незгасаючих коливань детектором, що живиться від невеликої батареї. Інша назва – детекторний радіоприймач.

КРИСТАЛИ (від грец. κρύσταλλος – лід, гірський кришталь) – тверді тіла у природній формі многогранників, кожний з яких зумовлений певним порядком розташування молекул, атомів або іонів.

КРИСТАЛІЗАЦІЙНИЙ – пов’язаний з кристалізацією; к. апарат – прилад для кристалізації яких-небудь речовин; к-а вода – вода, що входить у структуру кристалів інших речовин – кристалогідратів (напр., купоросів).

КРИСТАЛІЗАЦІЯ (від грец. κρυσταλλίζω – просвічуюсь, як кристал) – перехід речовини з газоподібного, рідкого (розчину чи розплаву) або твердого (аморфного) станів у кристалічний.

КРИСТАЛІТИ (від кристали і ...літ) – 1) Найдрібніші зародкові кристалоутворення у різновидах вулканічного скла. 2) Дрібні неправильної форми кристали литого металу або металевого сплаву, міцно зв’язані між собою.

КРИСТАЛІЧНИЙ – той, що складається з кристалів, подібний до них; к-і ґратки – періодично повторюване розміщення молекул, атомів або іонів у кристалах.

КРИСТАЛОГІДРАТИ (від кристали і гідрати) – кристалічні речовини, в складі молекул яких є кристалізаційна вода, напр. гідрат хлористого кальцію.

КРИСТАЛОГРАФІЯ (від кристали і ...графія) – наука, що вивчає будову й фізичні властивості кристалів, умови утворення їх, розробляє методи дослідження речовини за кристалічною формою тощо.

КРИСТАЛООПТИКА (від кристали і оптика) – наука про закони проходження світла крізь кристали.

КРИСТАЛОФІЗИКА (від кристали і фізика) – розділ молекулярної фізики, в якому вивчають фізичні властивості кристалів у зв’язку з їхньою будовою.

КРИСТАЛОХІМІЯ (від кристали і хімія) – наука про просторове розміщення структурних частинок (молекул, атомів, іонів) у кристалах та залежність фізико-хімічних властивостей кристалічних речовин від їхньої структури.

КРИСТАЛЬНИЙ (грец. κρυστάλλινος) – 1) Зроблений з кристала, той, що має форму кристала. 2) Переносно – прозорий, чистий, ясний.

КРИТЕРІЙ (від грец. κρίτήριον – засіб судження) – 1) Мірило для визначення, оцінки предмета, явища; ознака, взята за основу класифікації. 2) К. істини – мірило достовірності знань, їхньої відповідності об’єктивній дійсності. К. істини є суспільно-історична практика людей.

КРИТИК (від грец. κριτικός – здатний розрізняти) – 1) Особа, професією якої є критика художніх, мистецьких, публіцистичних і наукових творів чи вистав, концертів та художніх виставок. 2) Особа, яка розглядає, аналізує та оцінює дії, поведінку інших.

КРИТИКА (від грец. κριτική – здатність розрізняти) – 1) Розгляд, аналіз і оцінка явища з метою популяризації передового, кращого (взірцевого) і виправлення недоліків тощо (напр., літературна, наукова, громадська К.). 2) Критика і самокритика – один з основних ленінських принципів і методів у діяльності Комуністичної партії Радянського Союзу, у розвитку радянської демократії як рушійної сили суспільного розвитку, подолання застарілих методів управління суспільством.

КРИТИЦИЗМ – 1) Критичне ставлення до чогось. 2) Назва, що її німецький філософ І. Кант дав своїй ідеалістичній філософії, головну мету якої він вбачав у критиці пізнавальної здатності людини.

КРИТИЧНИЙ – 1) Пов’язаний з критикою. 2) Той, що стосується критичного стану речовини, при якому зникає відмінність між рідким і газоподібним станами цієї речовини, апр. к-а температура – темература, вище за яку газ не можна рідити ні при якому великому тиску;. об’єм – об’єм речовини в її критичному стані. 3) Пов’язаний з кризою (станом хворого); к. момент – вирішальний, небезпечний момент.

КРИШТАЛИК (від кришталь) – частина ока хребетних тварин і людини та деяких головоногих молюсків.

КРИШТАЛЬ (грец. κρύσταλλος) – 1) Сорт скла, до складу якого входить значна кількість окису свинцю або окису барію; прозорий, відзначається міцністю, особливим блиском і дзвоном. 2) Гірський К. – мінерал класу силікатів, прозорий безбарвний різновид кварцу. Використовують у радіотехніці, оптиці, для виготовлення прикрас. Освоєно виробництво штучного кришталю.

КРІК (англ. creek – струмок, протока) – назва пересихаючих річок або тимчасових водотоків в Австралії.

КРІО... (від грец. κρύος – холод, мороз, лід) – у складних словах вказує на зв’язок з льодом, низькими температурами.

КРІОБІОЛОГІЯ (від кріо... та біологія) – розділ біології, що вивчає дію на живі організми низьких і наднизьких температур.

КРІОГЕНЕЗ (від кріо... і ...генез) – сукупність процесів перетворення верхнього шару земної кори та гідросфери при від’ємних температурах.

КРІОГЕННИЙ (від кріо... і ...генний) – пов’язаний з низькими температурами.

КРІОГІДРАТ (від кріо... і гідрат) – суміш кристалів льоду й кристалів солі (або солей), яка плавиться з утворенням розчину того самого складу, що й суміш; точка замерзання такого розчину – найнижча серед водних розчинів тієї самої солі.

КРІОЕКСТРАКТОР (від кріо... і екстрактор) – прилад для заморожування і наступного видалення помутнілого кришталика ока.

КРІОЕЛЕКТРОНІКА (від кріо... і електроніка) – галузь електроніки, пов’язана з дослідженням взаємодії електромагнітного поля з електронами в твердих тілах при дуже низьких температурах і створенням електронних приладів на основі цих тіл.

КРІОЛІТ (від кріо... і ...літ) – мінерал класу фторидів, білого, бурого, жовтуватого кольору з скляним блиском; застосовують у металургії. Освоєно виробництво штучного кріоліту.

КРІОЛОГІЯ (від кріо... і ...логія) – наука про лід, вивчає сукупність процесів фізичних, хімічних і мінералогічних змін води на Землі, що відбуваються під впливом від’ємних температур, а також усі природні форми води в твердому стані.

КРІОМЕТР (від кріо... і ...метр) – пристрій для вимірювання температури тверднення чистого розчинника та розчину в ньому досліджуваної речовини.

КРІОПАТОЛОГІЯ (від кріо... і патологія) – хворобливі стани і процеси, які виникають в організмі під впливом низьких температур.

КРІОПЛАНКТОН (від кріо... і планктон) – сукупність дрібних організмів, пристосованих до життя при низьких температурах (на льодовиках, високогірних снігових схилах тощо).

КРІОСКОПІЯ (від кріо... і ... скопія) – встановлення зниження температури замерзання розчину порівняно з температурою, при якій замерзає чистий розчинник. Застосовують для визначення молекулярної ваги розчиненої речовини тощо.

КРІОСТАТ (від кріо... і ...стат) – пристрій для підтримування низьких температур у замкненому середовищі.

КРІОСФЕРА (від кріо... і сфера) – оболонка земної кулі, що характеризується наявністю льоду або можливістю його існування; суцільного простягання не має. Верхня межа К. – на висоті блирько 100 км.

КРІОТЕРАПІЯ (від кріо... і терапія) – лікування холодом. Застосовують посереднім охолодженням шкіри або частини тіла з метою зменшення болю, запальних явищ, набряків, як кровоспинний засіб.

КРІОТЕХНІКА (від кріо... і техніка) – галузь техніки, пов’язана зі створенням і використанням дуже низьких температур.

КРІОТРОН [від кріо... і (елек) трон] – надпровідний пристрій, застосовуваний у швидкодіючих обчислювальних пристроях.

КРІОФІЗИКА (від кріо... і фізика) – фізика низьких температур, що їх досягають при використанні скраплених газів.

КРІОФІТИ (від кріо... і ...фіти) – рослини, пристосовані до життя в посушливих холодних районах. Разом з психрофітами становлять основну рослинність тундри, альпійських луків, високогір’їв.

КРІОФОР (від кріо... і ...фор) – пристрій для демонстрування охолоджування води під час випаровування.

КРІОХІРУРГІЯ (від кріо... і хірургія) – метод знеболювання за допомогою заморожування частин тіла, що підлягають операції.

КРІШНА (санскр., букв. – темний, чорний) – божество в індуїзмі, що вшановується як одне з втілень (аватар) бога Вішну.

КРОКЕТ (англ., франц. croquet, від crochet – гачок) – спортивна гра. Кожний з учасників команди ударами молотка по дерев’яній кулі намагається швидше провести її через відповідно поставлені на майданчику дужки.

КРОКІ (від франц. croquis – начерк) – 1) Начерк кресленика, малюнка. 2) Кресленик ділянки місцевості, виконаний окомірним зніманням. 3) Кресленик машини чи деталі, виконаний з натури олівцем, звичайно на клітчастому папері.

КРОЛЬ (англ. crawl, букв. – повзання) – стиль спортивного плавання.

КРОМАНЬЙОНЦІ – безпосередні предки сучасних людей; жили в епоху пізнього палеоліту, а подекуди й пізніше. Вперше скелети К. виявлено в 1868 р. в гроті Кро-Маньйон у Франції (звідси й назва).

КРОМЛЕХИ (від бретонського crom – коло і lech – камінь) – споруди часів неоліту й бронзового віку, складені з великих, окремо поставлених каменів у вигляді округлих або квадратних огорож. Мали культове значення. Один з видів мегалітів.

КРОН – див. Кронглас.

КРОНА ¹ (нім. Krone, від лат. corona – вінець) – верхня, розгалужена частина дерева, утворювана сукупністю його гілок.

КРОНА ² (від лат. corona – вінець, корона) – 1) Колишня англійська срібна монета. 2) Старовинна золота монета Франції (14 – 17 ст.), Англії (16 – 17 ст.) та деяких інших країн. 3) Грошова одиниця ряду країн: Чехословацької Соціалістичної Республіки, поділяється на 100 гелерів; Швеції, Норвегії і Данії, поділяється на 100 ере; Ісландії, поділяється на 100 ейрів; Австро-Угорщини – до 1918 р.

КРОНВЕРК (нім. Kronwerk) – зовнішнє укріплення з одного бастіону і двох напівбастіонів для зміцнення фортечних споруд.

КРОНГЛАС, КРОН (нім. Kronglas) – оптичне скло з порівняно невеликим показником заломлення.

КРОНИ [від нім. Kron (gelb)] – мінеральні пігменти від блідо-жовтого до яскраво-червоного кольорів. К. – середні й основні солі хромової кислоти. Існують свинцеві К., цинкові К., барієві К. та інші солі. Застосовують у лакофарбній промисловості, у малярній практиці тощо.

КРОНПРИНЦ (нім. Kronprinz) – титул спадкоємця престолу в Німеччині і Австро-Угорщині за часів монархічного правління (до 1918 р.)

КРОНЦИРКУЛЬ (нім. Kronzirkel) – 1) Вимірювальний інструмент, що складається з двох дугоподібних вигнутих ніжок. 2) Циркуль для креслення кіл малого діаметра. 3) Креслярський інструмент у вигляді пружинного циркуля.

КРОНШНЕП (нім. Kronschnepfe, від Krone – вінець і Schnepfe – кулик) – рід куликів родини сивкових. Мисливські птахи.

КРОНШТЕЙН (нім. Kragstein) – 1) архіт. Вид консолі. 2) Підпора для деталей, механізмів, прикріплена до вертикальної поверхні (стіни, колони тощо).

КРОПЕРИ (англ. cropers, від crop – збирати врожай) – орендарі-здольщики в США, що одержують від землевласника не тільки землю, а й робочу худобу, сільськогосподарський реманент, насіння. Більшість К. – негри південних штатів – зазнає жорстокої експлуатації з боку землевласників.

КРОР – одиниця укрупненого рахунку рупій, застосовувана в ряді країн Півдєнно-Східної Азії (1 крор – 10 млн. рупій).

КРОС (від англ. cross – пересікати, переходити) – 1) Допоміжне приміщення телефонної станції, де встановлено щит перемикання. 2) Біг по пересіченій місцевості з подоланням підйомів, спусків, канав та інших природних перешкод. 3) У боксі – зустрічний удар.

КРОСБРИДИНГ (англ. cross-breeding, від cross – схрещування і breeding – розведення) – метод розведення сільськогосподарських тварин, при якому схрещують тварини різних порід.

КРОСВОРД (англ. cross-word, від cross – хрест і word – слово) – гра-задача, в якій фігуру з квадратів слід заповнити літерами, з яких складаються потрібні слова.

КРОСИНГ (від англ. crossing – пересікання) – 1) Вентиляційна гірнича виробка, пройдена зверху іншої виробки, щоб ізолювати один від одного два перехресні повітряні потоки. 2) Заборонений прийом у спорті – різке перетинання шляху свого конкурента після обгону, що створює небезпечне становище на трасі змагань.

КРОСИНГОВЕР (англ. crossing-over, букв. – пересічне схрещування) – обмін індентичними (однаковими) ділянками гомологічних хромосом. К. створює умови для нових комбінацій генів в організмах. Інша назва – перехрещування хромосом.

КРОТАЛЯРІЯ (лат. crotalaria, від грец. κρόταλον – тріскачка, брязкальце) – рід трав’янистих або кущових рослин родини бобових. Поширені в тропіках і субтропіках. У Середній Азії культивують К. ситникову, що дає міцне волокно, з якого виготовляють грубі тканини, мішковину, мотузки тощо.

КРОТОН (від грец. κρότων – рицина) – рід тропічних та субтропічних рослин родини молочайних. Дерева, кущі, іноді трави. Багато видів отруйні. З насіння деяких видів добувають кротонову олію, яку використовують як проносне.

КРОФТЕРИ (англ. crofters, від croft – присадибна ділянка, частина ферми) – дрібні фермери в Шотландії, спадкові орендарі.

КРУЗЕЙРО (португ. cruzeiro) – грошова одиниця Бразілії, поділяється на 100 сентаво.

КРУЇЗ (англ. cruise) – подорож по морю.

КРУП (англ. croup) – 1) Гостре запалення у людини й тварин гортані й трахеї з набряком слизової оболонки. Найчастіше виникає при грипі, кору, дифтерії. 2) Задня частина тулуба коня.

КРЮЙС-ПЕЛЕНГ (голл. kruis-peiling) – спосіб визначення місцеположення корабля за двома пеленгами на один предмет (напр., маяк).

КРЮШОН (франц. cruchon, букв. – невеликий глечик) – суміш білого вина й рому або коньяку з свіжими фруктами.

КСАНТІППА (грец. Ξανθίππη) – дружина грецького філософа Сократа, ім’я якої стало прозивним для позначення злої та сварливої жінки.

КСАНТОПСІЯ (від грец. ξανθός – жовтий і όψις – вид, зір) – хворобливий стан, при якому хворому всі предмети здаються забарвленими в жовтий колір. Спостерігається при жовтяниці, отруєнні пікриновою кислотою, сантоніном тощо.

КСАНТОФІЛ (від грец. ξανθός – жовтий і φΰλλον – листок) – жовтий пігмент багатьох рослин.

КСЕНІЇ (грец. ξένια – гостинність, від ξένος – чужоземець, гість) – 1) У давніх греків і римлян гостинці, насамперед застільні подарунки, які дарував господар дому запрошеним. 2) Застільні вірші-мініатюри у формі епіграм і афоризмів (вперше назвав К. свої епіграми давньоримський поет Марціал). 3) Прояв ознак батьківської рослини у гібридного насіння та плодів.

КСЕНОГАМІЯ (від грец. ξένος – чужий і ...гамія) – запилення, при якому пилок з квітки однієї рослини переноситься на квітку іншої.

КСЕНОЛІТ (від грец. ξένος – чужий і ...літ) – уламки гірської породи, що трапляються в магматичній породі і відрізняються від кєї мінералогічним складом.

КСЕНОН (від грец. ξένος – чужий) – хімічний елемент, символ Хе, ат. н. 54; інертний газ. Застосовують в електровакуумних приладах, газосвітних лампах.

КСЕНОТИМ (від грец. ξένος – чужий і τιμή – честь) – мінерал класу фосфатів, жовтого, червоного, коричневого кольору з скляним блиском. Сировина для одержання ітрію.

КСЕНОТРАНСПЛАНТАЦІЯ (від грец. ξένος – чужий і трансплантація) – пересадка органів або частини тканини від одного представника якого-небудь біологічного виду представникові іншого виду.

КСЕРОГРАФ (від грец. ξηρός – сухий і ...граф) – пристрій для одержання ксерографічних відбитків. Див. Ксерографія.

КСЕРОГРАФІЯ (від грец. ξηρός – сухий і ...графія) – спосіб електрофотографії, що грунтується на дії світла на матеріал з «світлочутливим» напівпровідниковим шаром, на який перед зніманням наносять електростатичний заряд. За допомогою К. розмножують кресленики, копії з документів, виготовляють матриці.

КСЕРОЗ (від грец. ξηρός – сухий) – сухість шкіри, зумовлена зменшенням секреції шкірного сала.

КСЕРОМОРФІЗМ (від грец. ξηρός – сухий і ...морфізм) – сукупність морфологічних і анатомічних ознак, що виникають у рослин як пристосування до посушливих умов.

КСЕРОСТОМІЯ (від грец. ξηρός – сухий і στόμα – рот) – сухість у роті. Спостерігається при ураженнях слинних залоз внаслідок двобічного невриту лицьового нерва, цукровому діабеті.

КСЕРОФІЛИ (від грец. ξηρός – сухий і ...філ) – рослини і тварини, що живуть у засушливих місцевостях.

КСЕРОФОРМ (від грец. ξηρός – сухий і форма) – лікарський препарат, антисептичний і в’яжучий засіб. Застосовують при захворюваннях шкіри й очей.

КСИЛЕМА (від грец. ξυλον – деревина) – тканини рослин, що проводять воду та розчинені в ній мінеральні солі й надають стовбурові та гілкам міцності. Інша назва – деревина.

КСИЛІДИНИ (від грец. ξύλον – деревина) – органічні сполуки, тверді або рідкі безбарвні речовини з запахом аніліну. Застосовують у виробництві барвників, як прискорювачі вулканізації каучуку, як антиоксиданти тощо.

КСИЛІЛ (від ксилол) – тверді кристали білого кольору. Застосовують як бризантну вибухову речовину.

КСИЛІТ (від грец. ξύλον – дерево) – багатоатомний спирт (пентит). Застосовують у харчовій промисловості. Жовчогінний і послабляючий засіб.

КСИЛО... (від грец. ξύλον – зрубане дерево) – у складних словах відповідає поняттям «дерево» (як матеріал) або «деревина».

КСИЛОГРАФ (від ксило... і ...граф) – гравер, різьбяр на дереві.

КСИЛОГРАФІЯ (від ксило... і ...графія) – 1) Ручний спосіб виготовлення образотворчих форм високого друку гравіруванням малюнка на дереві; тиражостійкість форм досягає 40 – 50 тис. відбитків. 2) Гравюра на дереві. 3) Відбиток з гравюри на дереві.

КСИЛОЛИ (від ксило... і ...ол) – органічні сполуки, ароматичні вуглеводні; безбарвні рідини приємного запаху. Застосовують як розчинники, у виробництві барвників тощо.

КСИЛОЛІТ (від ксило... і ...літ) – штучний будівельний матеріал, суміш магнезіального в’яжучого матеріалу, тирси й деревного борошна з деякими домішками. Інша назва – магноліт.

КСИЛОМЕТР (від ксило... і ...метр) – прилад для визначення об’ємів деревної маси.

КСИЛОФОН (від ксило... і ...фон) – ударний музичний інструмент, що складається з дерев’яних пластин, по яких ударяють молоточками.

КСИФОПАГИ (від грец. ξίφος – мечевидний хрящ і πάγος – пагорб) – вада розвитку, при якій подвійний плід (близнята) зрощений у ділянці груднини (напр., «сіамські близнята»).

КСЬОНДЗ (польс. ksiadz – священик, від старопольс. kъnedzь – князь) – священик римсько-католицької церкви в Польщі.

КТЕНОФОРИ [від грец. κτείς (κτενός) – гребінь і ...фор] – клас безхребетних тварин типу кишечнопорожнинних. Поширені в усіх морях. Морські вільноплаваючі або сидячі тварини, що живляться дрібними безхребетними, ікрою та мальками риб. Інша назва – реброплави.

КУАФЮРА (франц. coiffure) – пишна жіноча зачіска.

КУБ (лат. cubus, з грец. κύβος) – 1) Шестигранник, усі грані якого є однаковими квадратами. 2) Третій степінь будь-якого числа. 3) Казан для кип’ятіння води.

КУБАНІТ – мінерал класу сульфідів, бронзово-жовтого кольору з металевим блиском. Мідна руда. Від назви о. Куба.

КУБАТУРА – 1) Число кубічних одиниць в об’ємі даного тіла. 2) Побудова куба, рівновеликого даному тілу. 3) Обчислення об’єму тіла.

КУБИЗ – язичковий щипковий музичний інструмент, поширений у волзьких татар та башкирів.

КУБІЗМ (франц. cubisme, від cube – куб) – формалістична течія в західноєвропейському буржуазному мистецтві початку 20 ст. Кубісти зображали реальний світ у вигляді комбінацій геометричних форм (куба, кулі, циліндра, конуса тощо).

КУБІЧНИЙ – той, що має форму куба; к-е рівняння – алгебричне рівняння, в якому куб є найвищим степенем невідомого (х³); к. корінь – корінь третього степеня з числа, напр., ³√8 = 2; к-і одиниці вимірювання – одиниці вимірювання об’ємів; к-а система – одна з систем утворення кристалів.

КУБРИК (голл. koebrug, букв. – нижня палуба) – 1) Житлове приміщення для команди на суднах. 2) Одна з палуб парусного військового корабля.

КУВЕЗ (франц. couveuse, від couver – висиджувати курчат) – аппарат для зігрівання недоношених дітей (грілка-ванночка, грілка-ліжечко).

КУВЕРТ (франц. couvert, букв. – накритий) – столовий прибор.

КУГА (від тюрк. кога – комиш, тростина) – назва двох видів трав’янистих багаторічних рослин родини осокових.

КУГУАР (мовою тупі-гуарані cuguacuara) – те саме, що й пума.

КУДУ ¹ (з афр. мов) – рід парнокопитних тварин родини порожнисторогих, близький до інших родів гвинторогих антилоп. Поширений в Африці.

КУДУ ² (інд.) – декоративний елемент у формі підковоподібної арки, типовий для індійської архітектури.

КУЕСТИ (від ісп. cuesta – гірський схил) – асиметричні пасма й уступи в рельєфі, що утворюються внаслідок розмивання нахилених в один бік верств гірських порід.

КУЗЕН (франц. cousin) – двоюрідний брат.

КУЗИНА (франц. cousine) – двоюрідна сестра.

КУ-КЛУКС-КЛАН (англ. Ku-Klux-Klan) – терористична расистська організація в США. Часто термін «Ку-клукс-клан» вживають для позначення крайніх виявів расизму і варварства.

КУЛАЖ (франц. coulage, букв. – витік, втрата) – 1) Знижка з ваги на витік, що дається під час купівлі рідких продуктів, а також сама втрата. 2) Переносно – непродуктивна втрата матеріальних засобів, часу, праці.

КУЛАН (тюрк.) – ссавець підроду осел роду кінь. Живе в пустелях і напівпустелях Передньої, Середньої і Центральної Азії. Майже винищений. В СРСР перебуває під охороною закону.

КУЛІ (тамільське, букв. – заробітки) – в Індії, Китаї, Японії, Індонезії вантажник, чорнороб.

КУЛІНАРІЯ (від лат. culina – кухня) – 1) Мистецтво приготування страв. 2) Страви.

КУЛІСА (франц. coulisse, від coulir – текти, ковзати) – 1) В капіталістичних країнах спекуляції приватних маклерів (кулісьє) на біржі. 2) Деталь механізму або машини з прорізом, в якому ковзає повзун, з’єднаний з іншою рухомою деталлю. 3) Рядок або смуга з 2 – 3 високостеблих рослин у паровому полі або на посівах деяких сільськогосподарських культур. 4) Висувна частина духових музичних інструментів (без вентилів), що її використовують для зміни довжини каналу й тим самим висоти здобутого звуку 5) Куліси – дерев’яні рами, обтягнуті розписаним полотном, або цупка тканина, розміщена на сцені паралельно рампі в кількох сценічних планах. 6) Переносно – за кулісами – таємно, негласно.

КУЛІСЬЄ (франц. coulissier) – неофіційний, біржовий посередник, який без участі офіційних маклерів укладає біржові угоди.

КУЛОН ¹ – одиниця кількості електрики в Міжнародній системі одиниць. Від прізвища французького фізика Ш.-О. Кулона. Інша назва – ампер-секунда.

КУЛОН ² (франц. coulant) – ювелірний виріб, прикраса.

КУЛОНОМЕТРІЯ (від кулон ¹ і ...метрія) – електрохімічний (див. Електрохімія) метод аналізу, який грунтується на вимірюванні кількості електрики, що витрачається на електролітичне відновлення або окислення.

КУЛУАРИ (від франц. couloir – коридор) – приміщення, переважно в будинку парламенту поза залом засідання, для відпочинку, а також для зустрічі, обміну думками тощо.

КУЛЬМАН – прилад (здвоєний шарнірний паралелограм зі зрівноважувальними пружинами) для проведення паралельних ліній на креслениках. Від назви фірми «Кульман».

КУЛЬМІНАЦІЯ [від лат. culmen (culminis) – вершина] – 1) Момент найвищого піднесення, напруження, розвитку. 2) Проходження світила через небесний меридіан.

КУЛЬТ (від лат. cultus – поклоніння) – 1) Зовнішній вияв поклоніння божеству; сукупність прийнятих у тій чи іншій релігії або релігійній течії обрядів, свят, ритуалів, звичаїв. 2) Переносно – сліпе поклоніння комусь або чомусь, безмірне звеличення якоїсь особи.

КУЛЬТИВАТОР (від лат. cultivo – обробляю) – знаряддя для розпушування зораного грунту, знищення бур’янів, проріджування рослин у рядках.

КУЛЬТИВАЦІЯ (від лат. cultivatio – обробіток) – обробіток культиваторами верхнього шару зораного грунту без перевертання його.

КУЛЬТИВУВАННЯ (від лат. cultivo – обробляю) – 1) Розведення, вирощування рослин. 2) К. грунту – див. Культивація. 3) Розвиток, удосконалення чого-небудь спеціальними способами або прийомами; сприяння розвиткові чого-небудь.

КУЛЬТУРА (від лат. cultura – догляд, освіта, розвиток) – 1) Сукупність матеріальних і духовних цінностей створених людством протягом його історії. Матеріальні цінності становлять матеріальну К. суспільства Досягнення суспільства в галузі освіти, науки, мистецтва, літератури, в організації державного і суспільного життя є його духовною К. У класовому суспільстві К. має класовий характер. Панівною в капіталістичному суспільстві є буржуазна К. Разом з тим у капіталістичному суспільстві існують і розвиваються елементи пролетарської К., які стають ідеологічним знаряддям робітничого класу, всіх трудящих у боротьбі за своє визволення. В процесі історичного розвитку К. передового класу вбирає в себе прогресивні досягнення попередніх суспільств. На основі соціально-економічних перетворень та використання культурної спадщини новий пануючий клас творить свою нову К. Радянська соціалістична К. розвинулася з пролетарської К. Перемога соціалістичної революції в СРСР відкрила шлях культурній революції. Радянська К. – соціалістична змістом, національна формою, інтернаціональна характером. Розвиваючи національні культури, народи СРСР творять багатонаціональну радянську соціалістичну К., яка є синтезом досягнень їхнього духовного розвитку. В своєму розвитку радянська К. збагачується надбаннями прогресивної світової К. і є могутнім чинником розвитку передової К. за рубежем. 2) Ступінь довершеності в оволодінні якоюсь галуззю знань або діяльності (К. виробництва). 3) К. поведінки – сукупність моральних вимог, які стають для людини складовою частиною її звичок і навиків, що виявляються в її щоденній поведінці (на виробництві, в побуті, спілкуванні з іншими людьми). 4) К. сільськогосподарська – рослина, що її розводять (культивують) з метою одержання певної продукції. 5) К. археологічна – група археологічних пам’яток (на певній території або певного часу), що мають спільні ознаки. 6) К. мікроорганізмів – вирощування мікроорганізмів з дослідницькою або промисловою метою; колонія бактерій, вирощена таким чином. 7) К. тканин – метод вирощування тканин або окремих клітин, видалених з організму людини, тварин чи рослин. Інша назва – експлантація. 8) К. праці – сукупність умов, що забезпечують її високу продуктивність, безпеку й гігієну, а також рівень фахової підготовки працівника і його особистої організованості. 9) К. мови – ступінь відповідності мови нормам літературної мови; галузь мовознавства, що вивчає проблеми літературної мови.

КУЛЬТУРИЗМ (франц. culturisme) – система фізичних вправ (здебільшого силових), що має сприяти формуванню м’язів, осанки; заняття такими вправами.

КУЛЬТУРТРЕГЕР (нім. Kulturtrager, букв. – носій культури) – іронічна назва імперіалістів-колонізаторів, які прикривають пригноблення народів загарбаних ними країн брехливими заявами про насадження там культури.

КУМАРИН (франц. coumarine) – органічна гетероциклічна сполука; безбарвні кристали із запахом свіжого сіна. Застосовують у парфюмерній, миловарній, кондитерській промисловості тощо.

КУМЖА (фін. kumsi, з саамської) – промислова риба родини лососевих. Поширена в морях, які омивають Європу. Інша назва – лосось-таймень.

КУМИС (тюрк. кумиз) – напій з кобилячого (рідше верблюжого або коров’ячого) молока, заквашеного особливими молочнокислими бактеріями й дріжджами. Споживають як харчовий продукт. Має лікувальні властивості.

КУМУЛЯТИВНИЙ снаряд (від лат. cumulatus – збільшений, посилений) – бронепропалюючий артилерійський снаряд, основою дії якого є велика сила й висока температура вибуху. Див. також Кумуляція.

КУМУЛЯЦІЯ (лат. cumulatio, від cumulo – згрібаю, нагромаджую) – 1) Нагромадження в організмі людини і тварини різних речовин (ліків, отрут та ін.) в результаті тривалого вживання їх. 2) Зосередження застрахованих об’єктів на обмеженій території – в одному будинку, порту, складі тощо. 3) Концентрація енергії спрямованого вибуху.

КУНГАС (корейське, япон.) – вітрильне риболовецьке судно на Далекому Сході.

КУНЖУТ (перс.) – вид однорічних трав’янистих рослин родини кунжутових. Походить з Африки. Вирощують як олійну культуру. Інша назва – сезан.

КУНКТАТОР (лат. cunctator, від cunctor – барюся, зволікаю) – повільна, нерішуча, обережна людина.

КУНСТКАМЕРА (нім. Kunstkammer) – у минулому назва історичних, художніх, природничонаукових та інших колекцій рідкісних речей та місця зберігання їх.

КУНТУШ (полье. kontusz, kuntusz, з угор. kontos) – верхній розпашний одяг заможного українського і польського населення 16 – 18 ст.

КУНШТЮК (нім. Kunststuck) – дотепний прийом, фокус, трюк.

КУПАЖ (франц. coupage, від coupe – кубок, чаша) – змішування сортів вин, чаю, соків у певному співвідношенні для поліпшення їхньої якості.

КУПЕ (франц. coupe, букв. – розділений) – відокремлене відділення у вагоні на 2 або 4 спальні місця.

КУПЕЛЮВАТИ, КАПЕЛЮВАТИ (франц. coupeller, нім. kapellieren) – відокремлювати, очищати від свинцю та інших домішок благородні метали.

КУПІДОН (франц. Cupidon, з лат. Cupido) – 1) У давньоримській міфології бог кохання. Інша назва – Амур. 2) Переносно – вродливий хлопчик або юнак.

КУПЛЕТ (франц. couplet, від coupler – з’єднувати попарно) – 1) Строфа, частина пісні. 2) Сатиричні й комічні К. – злободенні пісеньки, які виконують з естради та включають до оперет, водевілів, програм агіткультбригад (в СРСР).

КУПОЛ (італ. cupola, від лат. cuppu1а – невелика бочка) – просторова несуча конструкція опуклого покриття круглої, еліптичної або многокутної в плані споруди.

КУПОН (франц. coupon, від couper – різати) – 1) Відрізна частина цінних паперів (облігацій, акцій), при поданні якої у встановлений строк має сплачуватись доход (проценти, дивіденд). 2) Відріз тканини в розкроєному вигляді. 3) Квиток на місце в театральній ложі.

КУПОРОСИ (франц. couperose, від лат. cuprirosa – мідна троянда) – технічна назва кристалогідратів сірчанокислих солей деяких важких металів (напр., мідний К.. – CuSO₄ • 5Н₂О, цинковий К. – ZnSO₄ • 7H₂O). Застосовують у техніці, сільському господарстві, медицині.

КУПРИТ (від лат. cuprum – мідь) – мінерал класу окисів та гідроокисів, червоного кольору. Руда міді.

КУПФЕРМЕРИТОЛЬ (від нім. Kupfer – мідь) – мідно-миш’яковий препарат (інсектофунгіцид), що його застосовують для боротьби проти шкідливих комах і грибків – збудників захворювань рослин.

КУПФЕРШТЕЙН (нім. Kupferstein, від Kupfer – мідь і Stein – камінь) – сплав сірчистого заліза й сірчистої міді. З К. одержують мідь і мідний купорос.

КУПЮРА (франц. coupure, від couper – різати) – 1) Скорочення або викреслення в літературному тексті, нотному записі мелодії перед виданням чи виконанням твору зі сцени. 2) Грошові знаки різної вартості, а також облігації та подібні цінні папери.

КУРАГА (тюрк.) – сушені без кісточок абрикоси.

КУРАЖ (від франц. courage – сміливість, мужність) – удавана хоробрість, розв’язність.

КУРАЙ (тюрк.) – башкирський і татарський духовий музичний інструмент типу флейти.

КУРАНТ (від франц. courant – текучий) – камінь для розтирання фарби вручну.

КУРАНТА (франц. courante) – французький салонний танець 16 – 17 ст.

КУРАНТИ (від франц. courant – той, що тече) – баштовий або великий кімнатний годинник, що виконує невеликі музичні твори.

КУРАРЕ (карибське) – отруйна речовина, яку добувають з коренів і молодих паростків деяких південноамериканських рослин. Препарати К. застосовують у медицині для лікування деяких хвороб (напр., правця), а також при наркозі.

КУРАТОР (лат. curator, від curo – піклуюсь) – 1) Попечитель, опікун. 2) Особа, що їй доручено загальний нагляд за якоюсь роботою.

КУРБЕТ (франц. courbette, від courber – стрибати) – 1) Стрибок верхового коня з зігнутими передніми ногами. 2) Вид акробатичного стрибка. 3) Переносно – несподівана витівка, дивний вчинок.

КУРВІМЕТР (від лат. curvus – кривий і ...метр) – прилад для вимірювання довжини кривих ліній на планах і картах.

КУР’ЄР (від франц. courrier – гінець) – 1) Службовець, який розносить ділові папери. 2) Особа для роз’їздів у термінових справах. 3) Дипломатичний К. – службовець для перевезення дипломатичної пошти.

КУР’ЄРСЬКИЙ – 1) Властивий (належний) кур’єрові. 2) Швидкий.

КУРЗАЛ (нім. Kursaal) – приміщення клубного типу на курорті, призначене для концертів, виставок тощо.

КУРІАЛИ (лат. curiales) – привілейований стан, члени общинних рад міського сенату [див. Курія (2)] в Римській імперії. Спочатку мали назву декуріони.

КУРІАЛЬНИЙ (лат. curialis) – той, що належить до курії; к-а виборча система – в деяких буржуазних країнах і в дореволюційній Росії реакційна система виборів у представницькі установи по виборчих куріях, яка обмежує виборчі права трудящих та забезпечує більшість місць поміщикам і капіталістам.

КУРІЯ (лат, curia, від cum – разом і vir – чоловік) – 1) У Стародавньому Римі одиниця родової організації суспільства, що складалася з 10 родів. 2) У Стародавньому Римі періоду імперії міський сенат; будинок, де збирався сенат. 3) Феодальна К. – за середньовіччя рада і суд при сеньйорі з його найближчих васалів, 4) Папська К. – сукупність центральних установ для управління католицькою церквою. 5) Виборча К. в деяких буржуазних країнах і дореволюційній Росії, встановлювана за становою, майновою, класовою, національною та релігійною належністю категорія виборців, яка користується певними виборчими нормами.

КУРЙОЗ (франц. curieux – допитливий, цікавий, від лат. curiosus) – дивний або смішний випадок.

КУРКУМА (араб. куркум) – рід багаторічних трав’янистих тропічних рослин родини імбирових. Кореневище деяких видів дає жовту фарбу й пряну приправу до їжі. Культивують на півдні Китаю та в Індії.

КУРОРТ (нім. Kurort, від Kur – лікування й Ort – місце) – місце з природними лікувальними засобами (мінеральними джерелами, сприятливим кліматом, лікувальними грязями тощо), де є спеціальні установи та споруди для лікування й відпочинку хворих.

КУРОРТОЛОГІЯ (від нім. Kurort – лікувальна місцевість і ...логія) – наука про природні лікувальні фактори, їхній вплив на організм і методи використання їх з лікувально-профілактичною метою.

КУРС (від лат. cursus – рух, біг) – 1) Напрям руху корабля, літака тощо. 2) Напрям політики, діяльності. 3) Період навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах. 4) Виклад наукової дисципліни, галузі знання. 5) Закінчений ряд дій, процедур. 6) В економіці капіталістичних країн ціна, за якою купують і продають акції, облігації та інші цінні папери. 7) К. паперових грошей – вираз їх у золоті або у валюті іншої країни. В СРСР К. іноземної валюти в карбованцях встановлює держава.

КУРСАНТ – слухач будь-яких курсів; в СРСР ще – особи, які вчаться у військових училищах.

КУРСИВ [від лат. cursiva (littera) – скоропис] – 1) Скорописний почерк у єгипетській, грецькій, латинській та інших системах письма. 2) Друкарський похилий шрифт для наборного виділяння в тексті; деякі літери К. мають накреслення, подібне до рукописного.

КУРСОГРАФ (від курс і ...граф) – електронавігаційний прилад для автоматичного записування на стрічку (найчастіше паперову) курсу корабля, літака.

КУРСОРНИЙ (від лат. cursor – бігун, скороход) – поспішний; к-е читання – швидке прочитування тексту, без детального розгляду. Протилежне – статарне читання.

КУРТАЖ (франц. courtage, від courtier – посередник) – у капіталістичних країнах комісійна винагорода, яку одержують маклери та інші посередники в комерційних операціях.

КУРТЕЛЬ – різновид синтетичного волокна з поліакрилонітрилу, вироблюваний в Англії (аналогічне волокно в СРСР – нітрон).

КУРТИЗАНКА (франц. courtisane, букв. – придворна дама) – жінка легкої поведінки й авантюристичного способу життя у великосвітських аристократичних колах.

КУРТИНА (франц. courtine, букв. – завіса) – 1) Грядка для квіткових або інших рослин, обкладена дерном. 2) Окрема ділянка лісу або саду. 3) Ділянка, засаджена одним сортом винограду. 4) Група дерев і кущів однієї породи в мішаному лісонасадженні.

КУРТУАЗНИЙ (франц. courtois) – витончено ввічливий, люб’язний; к-а література – художні твори західноєвропейського середньовіччя, що оспівували лицарське кохання, честь.

КУРТЬЄ (від франц. courtier – посередник) – те саме, що й маклер, агент.

КУРУЛТАЙ (тюрк.) – у монгольських і тюркських народів збори, конференція, з’їзд, а також свято, бенкет.

КУРУЦИ (угор. kurucok, від лат. cruciati – хрестоносці) – 1) В Угорщині 16 ст. селяни, що брали участь в антифеодальних повстаннях (назва походить від того, що у повстанні Доті 1514 р. більшість повстанців становило селянське хрестоносне ополчення). 2) В Угорщині 17 – початку 18 ст. учасники антигабсбурзьких визвольних рухів.

КУРУШ ¹ – розмінна монета Туреччини, 1/100 турецької ліри ³, або 40 пара.

КУРУШ ² – див. Керш.

КУРФЮРСТ (нім. Kurfurst, від Kur – обрання і Furst – князь) – великий феодал, князь у т. зв. Священній Римській імперії, який мав право брати участь у виборах короля (імператора). Титул К. існував з 13 до 19 ст.

КУСТОДА (від лат. custodia – охорона, застава) – перше слово (інколи перший склад) тексту наступної сторінки, поставлене внизу попередньої сторінки або вміщене у верхній частині шпальти енциклопедії, словника, довідника.

КУТИЗОН (від лат. cutis – шкіра, оболонка) – лікарський препарат. Застосовують при лікуванні вірусного грипу.

КУТИКУЛА (від лат. cuticula – шкірка) – 1) У тварин і людини – шар щільної речовини, що вкриває поверхню клітин покривної тканини – епітелію й виконує здебільшого захисну функцію. 2) У рослин К. – тонка неструктурна плівка, що вкриває покривну тканину (епідерміс) листків і молодих стебел.

КУТИС (від лат. cutis – шкіра) – те саме, що й дерма.

КУТЮМА (франц. coutume, букв. – звичай) – місцеве звичаєве право у феодальній Франції (склалося в 11 – 12 ст.), що регулювало, головним чином, майнові та сімейні відносини. Остаточно скасоване в 1804 р.

КУФІЧНЕ письмо – найдавніші арабські письмена (Коран та ін.). Від назви м. Куфи на річці Євфраті.

КШАТРІЇ (санскр. кшатра – влада, панування, сила) – стан (варна) у Стародавній Індії, до якої належала вища військова знать.

КЮБЕЛЬ (нім. Kubel, букв. – чан, цебро) – пристрій (посудина з відкидними стінками або днищем) для захоплювання (зачерпування) і механізованого розвантаження сипких вантажів.

КЮВЕЛЯЖ, КЮВЕЛЯЦІЯ (франц. cuvelage) – 1) Проходка в шахті пливунів за допомогою кільцевих металевих ланок, скріплюваних у єдину трубу. 2) Водонепроникне кріплення у вигляді суцільного металевого циліндра.

КЮРЕ (франц. cure, від лат. curo – піклуюсь) – католицький парафіяльний священик у Франції, Бельгії та деяких інших країнах.

КЮРІ – одиниця радіоактивності, що дорівнює радіоактивності речовини, в якій протягом 1 сек відбувається 3,7 · 10¹⁰ радіоактивних розпадів. Від прізвища фізиків подружжя П. Кюрі і М. Склодовської-Кюрі.

КЮРІЙ – штучно одержаний радіоактивний хімічний елемент, символ Cm, ат. н. 96; належить до актиноїдів. Назва походить від прізвища фізиків подружжя П. Кюрі і М. Склодовської-Кюрі.

КЮРІТЕРАПІЯ – лікування за допомогою природних або штучних радіоактивних речовин; різновидність променевої терапії. Від прізвища фізиків подружжя П. Кюрі й М. Склодовської-Кюрі.

КЮСЛЕ – марійський народний щипковий музичний інструмент типу гусел.

КЯРИЗ (тюрк.) – підземна споруда для збирання ґрунтових вод й виведення їх на поверхню землі для зрошення та обводнення.

К’ЯТ – грошова одиниця Бірми, поділяється на 100 п’я.