- головна (сайт)- - головна (словник)- - дружній сайт -

 

 

 

...ІАТРІЯ (від грец. ιατρεία – лікування) – у складних словах означає певну галузь медицини, напр. педіатрія.

ІБІС (грец. ίβίς, з єгип.) – птах ряду лелекоподібних. Поширений в болотистих місцевостях тропічного і частково помірного поясів. Вважався священним у стародавніх єгиптян.

ІБН (араб. – син) – частка, що ставиться в прізвищах для позначення батьківського або родового імені в народів, які перебувають під впливом арабської мови й культури.

ІГАПО (з мови тупі-гуарані) – тип ландшафту низьких затоплюваних заплав річок Амазонської низовини, вкритих тропічними лісами.

ІГІЛ – тувинський народний смичковий музичний інструмент.

ІГЛУ (англ. igloo, з ескім.) – куполоподібна хижа з льоду в ескімосів.

ІГНІТРОН [від лат. ignis – вогонь і (елек) трон]ртутний випрямляч, в якому періодичне пропускання струму відбувається за допомогою спеціального електрода-запалювача.

ІГНОРУВАТИ (від лат. ignoro – не знаю, не помічаю) – нехтувати, не звертати уваги, навмисне не помічати.

ІГУАНА (ісп. iguana, з карибської) – рід деревних ящірок. Поширені переважно в тропічній частині Південної Америки. М’ясо і яйця їстівні.

ІГУАНОДОНТ (від ігуана і ...одонт)рід вимерлих рослиноїдних плазунів ряду птахотазих. Були пошир. в кінці мезозою.

ІГУМЕН (від грец. ηγούμενος – той, що веде, йде попереду) – у православній церкві титул управителя або заступника управителя монастиря.

ІДАЛЬГО – див. Гідальго.

ІДЕАЛ (франц. ideal, від грец. ίδέα – ідея, первообраз) – взірець досконалості, кінцева, найвища мета прагнень; ідеальний образ, що визначає спосіб мислення й діяльності людини чи суспільного класу.

ІДЕАЛІЗАЦІЯ (франц. idealisation, від idealідеал)1) Уявлення про когось чи щось як про значно краще й досконале, ніж воно є насправді; наділення когось або чогось властивостями, що відповідають ідеалу. 2) Мислене конструювання понять про об’єкти, що не існують і не здійснені, але для яких є прообрази в реальному світі.

ІДЕАЛІЗМ (франц. idealisme, від грец. ιδέα – ідея)1) Один з двох головних напрямів у філософії, який, на противагу матеріалізмові, визнає первинним не природу, буття, матерію, а дух, свідомість, ідею, відчуття. Боротьба між І. і матеріалізмом проймає всю історію філософії і є одним з проявів класової боротьби. І., споріднений з релігією, найчастіше є світоглядом реакційних класів. Розрізняють суб’єктивний І. (прагматизм, позитивізм, екзистенціалізм, феноменологія тощо), який визнає єдиною реальністю відчуття, уявлення, індивідуальну свідомість людини, та об’єктивний І. (гегельянство, неотомізм, персоналізм та ін.), який твердить, що основою всього існуючого є ідея, дух, незалежний від матерії й індивідуальної свідомості. 2) Схильність до ідеалізації дійсності.

ІДЕАЛІСТИЧНИЙ – той, що стосується ідеалізму, властивий йому, стоїть на його грунті; і-не розуміння історії – система поглядів, яка абсолютизує роль духовних факторів, вбачає визначальну силу суспільного розвитку в ідеях, теорії, свідомості людей.

ІДЕАЛЬНИЙ (франц. ideal) – 1) Той, що стосується ідеї, діяльності мислення. 2) Уявний, не існуючий реально. 3) Досконалий, взірцевий, той, що відповідає ідеалу. 4) Одержаний в результаті процесу ідеалізації.

ІДЕЙНИЙ – той, що стосується ідеї; відданий певній ідеї і відповідному їй ідеалові, той, що відстоює прогресивні ідеї.

ІДЕЙНІСТЬ – відданість певній цілісній системі ідей і відповідному їй соціальному, моральному й естетичному ідеалові; відстоювання прогресивних принципів, ідеалів, положень. Найвища форма І. – комуністична ідейність.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ (від лат. identicus – тотожний і ...фікація)ототожнення, прирівняння, уподібнення.

ІДЕНТИЧНІСТЬ (від лат. identicus – однаковий, тотожний) – рівнозначність, тотожність, однаковість.

ІДЕНТОГРАФІЯ (від лат. identicus – однаковий і ...графія)нефотографічне, тушшю або олівцем виготовлення негативів.

ІДЕОГРАМА (від грец. ίδέα – образ, поняття і ...грама)фігура або графічний знак, який передає певне поняття або ідею даної мови, на відміну від букви, що відображає звук.

ІДЕОГРАФІЯ (від грец. ιδέα – образ, поняття і ...графія)один з типів письма, знаки якого (ідеограми) передають цілі поняття. Основні системи І. – давньоєгипетська, месопотамська клинописна, китайська, американських індіанців, математичні цифри й знаки. Інша назва – ідеографічне письмо.

ІДЕОЛОГ – виразник, захисник ідеології якогось класу чи соціальної групи.

ІДЕОЛОГІЧНИЙ – той, що стосується ідеології або виражає її; і-на боротьба – боротьба ідеологій антагоністичних класів, одна з форм класової боротьби.

ІДЕОЛОГІЯ (від ідея і ...логія)система політичних, правових, етичних, художніх, філософських, релігійних поглядів; суспільна свідомість. Вперше наукове з’ясування суті І., її ролі в суспільному житті дав марксизм-ленінізм, який довів, що І. – явище надбудовного характеру і являє собою відображення в свідомості людей їхнього суспільного буття. Особливістю І. є те, що зміни, які відбуваються у виробництві, відображаються в ній не безпосередньо, а через базис, через призму інтересів певних класів. І. має класовий характер, а ідеологічна боротьба є однією з форм класової боротьби. Будучи похідною від суспільного буття, І. в той же час проявляє у своєму розвитку відносну самостійність, з чим пов’язане явище наступності у розвитку ідей. І. відіграє величезну роль у житті суспільства, прискорюючи (передова І.) або гальмуючи (реакційна І.) його розвиток. Сучасна епоха є епохою боротьби двох І.: комуністичної, яка є системою поглядів робітничого класу, і реакційної, буржуазної.

ІДЕЯ (від грец. ίδέα – початок, основа, первообраз) – 1) Найвища форма пізнання й мислення, яка не тільки відображає об’єкт, а й спрямована на його перетворення. 2) Думка, загальне поняття про предмет чи явище. 3) Головна, основна думка художнього, наукового або політичного твору. 4) В ідеалістичній філософії – духовне первоначало, що становить суть та першооснову всіх речей; «божественна думка», безособовий розум.

ІДИ (лат. Idus, Iduum) – 15-е число березня, травня, липня, жовтня та 13-е число решти місяців у давньоримському календарі, коли відбувалися свята на честь Юпітера.

ІДИЛІЯ (від грец. είδύλλιον – малюнок, невеликий вірш-пісенька) – 1) Одна з основних форм буколічної поезії – буколік. 2) Переносно – дружба, сімейне життя, що проходить без сварок, у згоді; безтурботне буття.

ІДІОАДАПТАЦІЯ (від грец. ίδιος – свій, особливий, самобутній і адаптація)пристосування організмів до певного вузького кола умов, які виробилися в процесі еволюції (наприклад, захисне забарвлення у плазунів).

ІДІОЛЕКТ [від грец. ίδιος – свій, особливий і (діа) лект]індивідуальна мова, мовні навички індивідуума в певний період.

ІДІОМА, ІДІОМ (від грец. ιδίωμα – особливість, самобутній зворот) – стійкий, властивий лише даній мові вираз, що незалежно від значення слів у ньому передає єдине поняття й здебільшого дослівно іншими мовами не перекладається.

ІДІОМАТИЗМ – те саме, що ідіома.

ІДІОМАТИКА – 1) Сукупність ідіом будь-якої мови. 2) Розділ мовознавства, що вивчає ідіоми.

ІДІОМОРФІЗМ (від грец. ίδιος – свій, власний і ...морфізм)здатність мінералів, що кристалізуються в магмі, набувати властивих їм кристалографічних обрисів.

ІДІОПЛАЗМА (від грец. ίδιος – свій, особливий і плазма)сукупність структурних компонентів клітини, пов’язаних із збереженням і передачею генетичної інформації.

ІДІОСИНКРАЗІЯ (грец. ίδιοσυγκρισία – самобутність, особливість, від ίδιος – особливий, незвичайний і οΰγκρασις – змішування) – хвороблива реакція, що виникає у окремих людей на подразники, які в більшості інших не викликають подібних явищ.

ІДІОТИП (від грец. ίδιος – свій, особливий і тип)сукупність спадкових факторів особини. Складається з генома, плазмона, у зелених рослин ще й з пластона.

ІДІОТІЯ (від грец. ίδιοτεία – невігластво, неосвіченість) – тяжке захворювання людини, крайній ступінь природженого або набутого в ранньому дитинстві недоумства, спричиненого недорозвитком головного мозку.

ІДІОФОНИ (від грец. ίδιος – свій, особливий і ...фон)музичні ударні інструменти, в яких звук виникає через коливання всього інструмента (напр., дзвін, гонг, трикутник).

ІДО (есп. ido – нащадок) – найвідоміший вид переробленого есперанто.

ІДОЛ (від грец. εΐδωλον – зображення, образ, подоба) – 1) В давньогрецькій філософії назва невловимого зображення предмета, яке, нібито відокремлюючись від предмета, діє на органи чуттів, викликаючи його чуттєве сприйняття. 2) В релігіях – об’єкт культу, предмет, який начебто містить у собі божество, зображує його або є ним. Як пережиток тотемізму зберігся у всіх релігіях (у православ’ї – ікони, в католицизмі – статуї). 3) Переносно – об’єкт безрозсудливого, сліпого поклоніння.

ІДОТРОН – прилад, який автоматично контролює товщину шару фарби під час друкування.

ІЄНА – грошова одиниця Японії, поділяється на 100 сенів. І. називались старовинні золоті й срібні монети Японії.

ІЄРАРХІЯ (грец. ίεραρχία, від ιερός – священний і αρχή – влада) – поділ на вищі й нижчі посади, чини; суворий порядок підлеглості нижчих щодо посади або чину осіб вищим. У широкому розумінні – розташування частин або елементів цілого в певному порядку від вищого до нижчого.

ІЄРАТИЗМ (від грец. ιερατικός – обрядовий, священний) – зумовлені релігійно-канонічними вимогами урочиста застиглість і абстрактність зображуваних постатей, характерні, головним чином, для мистецтва давнього світу й середньовіччя.

ІЄРАТИЧНИЙ (від грец. ιερατικός – обрядовий, священний) – той, що стосується давньоєгипетського скоропису; і-не письмо – назва скоропису, що виник у єгиптян з ієрогліфів для написання релігійних текстів і для листування.

ІЄРЕМІАДА – гірка скарга, нарікання (з біблейської розповіді про плач пророка Ієремії з приводу зруйнування Єрусалима).

ІЄРОГЛІФИ (від грец. ιερός – священний і γλυφή – різьблене зображення) – 1) Фігурні знаки давньоєгипетського письма (4-е тис. до н. е. – 3 ст. н. е.). І. називають також знаки китайської, японської та інших систем ідеографії. 2) Переносно – нерозбірливе, важке для прочитання письмо.

ІЗ..., ІЗО... (від грец. ίσος – рівний, однаковий) – у складних словах означає рівність або подібність за формою або призначенням.

ІЗАЛОБАРИ [від із..., грец. άλλος – інший і βάρος – тягар] – ізолінії зміни атмосферного тиску за певну одиницю часу на одну й ту саму величину.

ІЗАЛОТЕРМИ (від із..., грец. άλλος – інший і ...терми) – ізолінії зміни температури повітря за певну одиницю часу на одну й ту саму величину.

ІЗАНОМАЛИ (від із... і грец. ανώμαλος – різнорідний, нерівний) – ізолінії відхилень величини певного метеорологічного елемента (атмосферного тиску, температури повітря тощо) від значення, прийнятого за норму.

ІЗІДА – див. Ісіда.

ІЗО... – див. Із...

ІЗОАМПЛІТУДИ (від ізо... і амплітуда) – ізолінії однакової амплітуди того чи іншого метеорологічного елемента (температури, тиску, вологості повітря тощо) за певний період.

ІЗОАНЕМОНИ (від ізо... і грец. άνεμος – вітер) – ізолінії середньорічної швидкості вітру.

ІЗОАТМИ (від ізо... і грец. ατμός – випаровування) – ізолінії випаровування за певний період.

ІЗОБАЗИ (від ізо... й база) – ізолінії тектонічних піднять або опускань за певний період.

ІЗОБАРИ (від ізо... і грец. βάρος – тягар, вага) – 1) Графіки процесів, які відбуваються при незмінному тиску. 2) Ядра атомів різних хімічних елементів, масові числа яких однакові, а порядкові номери різні. 3) Лінії, що з’єднують на географічній карті місця з однаковим атмосферним тиском.

ІЗОБАРИЧНИЙ, ІЗОБАРНИЙ – той, що стосується ізобари; і. процес – зміна стану фізичної системи за сталого тиску.

ІЗОБАТИ (від ізо... і грец. βάθος – глибина) – ізолінії глибини водойм (океанів, морів, озер, річок).

ІЗОБРОНТИ (від ізо... і грец. βροντή – грім) – ізолінії кількості днів з грозою.

ІЗОБУТИЛЕН (від ізо... та 6утилен)органічна сполука; безбарвний газ. Застосовують для одержання ізооктану, синтетичного каучуку, синтетичних смол тощо.

ІЗОВЕРИН (від ізо... і лат. verus – дійсний) – лікарський препарат. Застосовують для прискорення родів і скорочення мускулатури матки в післяродовому періоді.

ІЗОГАЛІНИ (від ізо... і грец. αλς – сіль) – ізолінії солоності води.

ІЗОГАМІЯ (від ізо... і ...гамія)статевий процес, при якому статеві клітини, що зливаються, однакові за зовнішнім виглядом і відрізняються лише фізіологічними властивостями. І. притаманна деяким нижчим організмам, зокрема багатьом водоростям.

ІЗОГІЄТИ (від ізо... і грец. ΰετός – злива) – ізолінії кількості атмосферних опадів за певний період.

ІЗОГІПСИ (від ізо... і грец. ΰψος – висота) – ізолінії висоти земної поверхні над рівнем моря.

ІЗОГЛОСА (від ізо... і грец. γλωσσά – язик, мова) – лінія на карті, якою в лінгвістичній географії позначають межі поширення якогось мовного явища.

ІЗОГОНАЛЬНИЙ (від ізо.., і грец. γωνία – кут) – рівнокутний.

ІЗОГОНИ (від ізо... і грец. γωνία – кут) – ізолінії орієнтації певної фізичної величини (в метеорології – напряму вітру, в земному магнетизмі – магнітного схилення, в астрономії – сонячного затемнення).

ІЗОГРАФІЯ (від ізо... і ...графія)1) Точне відтворення яких-небудь письмен, рукописів, почерків тощо. 2) Іконопис.

ІЗОДЕНСИ (від ізо... і лат. densus – щільний) – ізолінії густини повітря.

ІЗОДИНАМИ (від ізо... і грец. δύναμις – сила) – ізолінії напруженості магнітного поля Землі.

ІЗОДРОМ (від ізо... і грец. δρόμος – біг) – пристрій, що забезпечує гнучкий зворотний зв’язок в автоматичних регуляторах.

ІЗОЕНТРОПІЙНИЙ (від ізо... та ентропія)пов’язаний з незмінністю ентропії; і. процес – зміна стану фізичної системи, коли не змінюється її ентропія.

ІЗОЗИМИ, ІЗОЕНЗИМИ (від ізо... і грец. ξύμη – закваска, дріжджі, ένζυμος – заквашений) – ферменти, що відрізняються будовою, але прискорюють або уповільнюють одну й ту саму реакцію. Інша назва – ізоферменти.

ІЗОЗОМА (від ізо... і грец. ξωμα – пояс) – рід комах ряду перетинчастокрилих. Поширені в помірній зоні Європи, Азії та Північної Америки. Шкідники зернових культур, трав і плодових дерев.

ІЗОІОНІЯ (від ізо... та іони)відносна постійність іонного складу внутрішнього середовища організму.

ІЗОКЛІНИ (від ізо... і грец. κλίνω – нахиляю) – ізолінії магнітного нахилення.

ІЗОКОЛОН (грец. ίσόκωλον, від ϊσοςоднаковий і κώλον – гілка) – риторична фігура, при якій у двох або кількох відрізках мови частини речення розміщені в однаковому порядку, повний паралелізм.

ІЗОЛЕЙЦИН (від ізо... і лейцин) – амінокислота, необхідна й незамінна для людини й тварин. Міститься в білках.

ІЗОЛІНІЯ (від ізо... і лат. linea – лінія) – лінія на географічних картах, вертикальних розрізах, графіках, що з’єднує точки з однаковими значеннями певної величини, напр. тиску (ізобари), глибини моря (ізобати), температури (ізотерми) тощо.

ІЗОЛЮВАТИ (франц. isoler, від лат. insula – острів) – 1) Відокремити, вмістити окремо, не допускаючи стикання, стосунків з іншим. 2) Накладати ізоляцію (електричну, теплову тощо).

ІЗОЛЮЮЧИЙ – той, що відокремлює, здійснює ізоляцію; і-чі мови – кореневі мови (напр., китайська), основними ознаками яких є незмінність слів за відмінками, числом, особою, часом тощо і вираження синтаксичних відношень переважно порядком слів.

ІЗОЛЯТОР (франц. isolateur, від isoler – роз’єднувати, відокремлювати) – 1) Речовина, що погано проводить електричний струм, тепло тощо. 2) Виріб з фарфору, пластмас для кріплення струмонесучих проводів, шин та частин приладів. 3) Відокремлене приміщення для утримування хворих з інфекційними чи нерозпізнаними хворобами.

ІЗОЛЯЦІЙНИЙ – той, що стосується ізоляції, використовується для ізоляції.

«ІЗОЛЯЦІОНІЗМ» (англ. isolationism, від франц. isolation – роз’єднання, відокремлення) – 1) Напрям у зовнішній політиці США (з середини 19 ст.), в основу якого покладено ідею невтягування в європейські справи і взагалі у збройні конфлікти поза американським континентом. Ізоляціоністська політика уряду США в 1935 – 37 pp. сприяла розв’язанню 2-ї світової війни. 2) Широкий суспільний рух у США з кінця 19 ст., спрямований проти участі у війнах поза американським континентом (т. зв. «ізоляціонізм мас»). Був однією з форм антивоєнного руху і протесту проти експансії монополій США в інші країни.

ІЗОЛЯЦІЯ (від франц. isolation – відділення, роз’єднання) – 1) Роз’єднання, відособлення. 2) Заборона спілкування, відокремлення когось від навколишнього середовища (в медицині – інфекційних хворих). 3) Електрична І. – відокремлення провідника за допомогою ізолятора; технічний пристрій, що відділяє провідник від предметів, які його оточують; теплова І. – захист від теплових втрат за допомогою речовин, які погано проводять тепло. 4) Обмеження або порушення вільного схрещування індивідів і перемішування різних форм організмів; один з елементарних факторів еволюції.

ІЗОМЕРИ (від ізо... і ...мер)1) Хімічні сполуки, однакові за складом і молекулярною масою, але різні за будовою, фізичними та хімічними властивостями. 2) І. ядерні – довготривалий збуджений стан атомних ядер.

ІЗОМЕРИЗАЦІЯ – перетворення одного ізомеру на інший (напр., нормальний бутан від діяння каталізатора ізомеризується в ізобутан).

ІЗОМЕРІЯ (від ізо... і ...мерія)існування сполук, однакових за хімічним складом і молекулярною масою, але різних за будовою і властивостями.

ІЗОМЕТРІЯ (від ізо... і грец. μέτρον – міра) – збереження пропорцій органів і частин тіла в період росту організму.

ІЗОМОРФІЗМ (від ізо... і ...морфізм)1) Властивість, що виражає однаковість будови якихось сукупностей елементів, незалежна від природи цих елементів. 2) Властивість речовин, аналогічних за хімічним складом, подібних за будовою і близьких за розмірами елементарних комірок кристалізуватися в однакових формах.

ІЗОМОРФІЯ (від ізо... і ...морфія)однакові морфологічні ознаки у представників різних груп організмів, далеких з погляду систематики.

ІЗОМОРФНИЙ (від ізо... і ...морфний)подібний за формою.

ІЗОНЕФИ (від ізо... і грец. νέφος – хмара) – ізолінії хмарності на даний момент або за певний період.

ІЗОНІАЗИД – лікарський препарат. Застосовують при лікуванні всіх форм туберкульозу легень. Інша назва – тубазид.

ІЗООКТАН (від ізо... і октан)насичений вуглеводень; прозора безбарвна рідина з запахом бензину. Застосовують у виробництві авіаційних бензинів, як еталонне (див. Еталон) паливо тощо.

ІЗООНКІЯ (від ізо... і грец. όγκος – величина, тягар) – відносна сталість онкотичного тиску плазми крові; зумовлюється постійною концентрацією білків у крові.

ІЗООСМІЯ (від ізо... і грец. ώσμός – поштовх) – відносна сталість осмотичного тиску в рідких середовищах і тканинах організму.

ІЗОПАГИ (від ізо... і грец. πάγος – лід) – ізолінії тривалості льодоставу на водоймах.

ІЗОПАХІТИ (від ізо... і грец. παχύς – товстий) – ізолінії товщини геологічних відкладів одного віку або складу.

ІЗОПЕРИМЕТРИЧНИЙ (від ізо... та периметр)однаковий за периметром; і-на задача – задача знаходження у множині всіх кривих певного класу, що мають однаковий периметр, такої кривої, для якої певна величина, що залежить від цієї кривої (напр., площа, обмежена замкнутою кривою), досягає екстремуму.

ІЗОПІКНИ (від ізо... і грец. πυκνός – щільний) – ізолінії густини морської води.

ІЗОПЛАСТИКА (від ізо... і пластика)те саме, що й гомопластика.

ІЗОПЛЕТИ (від грец. ίσοπληθής – однаковий за чисельністю) – ізолінії, що графічно відображають певну фізичну, зокрема метеорологічну, величину, як функцію двох змінних (напр., добовий або річний перебіг температури на глибині, інтенсивність сонячної радіації залежно від пори року).

ІЗОПРЕН [від ізо... і пр (опіл) ен]органічна сполука; безбарвна, летка, горюча рідина. Застосовують у виробництві деяких каучуків.

ІЗОРАХІЇ (від ізо... і грец. ραχία – приплив) – ізолінії висоти морських припливів.

ІЗОСЕЙСТИ (від ізо... і грец. σειστός – захитаний) – ізолінії інтенсивності землетрусів.

ІЗОСИЛАБІЗМ (від ізо... і грец. συλλαβή – склад) – рівноскладовість; поділ вірша на ритмічні одиниці, рівні між собою за кількістю складів. На принципі І. побудоване силабічне віршування.

ІЗОСТАЗІЯ (від ізо... і грец. στάσις – стояння) – передбачуваний стан рівноваги в земній корі, за яким вона немов плаває на щільній підкоровій масі за законом Архімеда: збільшення ваги земної кори на будь-якій ділянці за рахунок нагромадження відкладів призводить до її занурення, зменшення вага за рахунок розмивання гірських порід – до підняття.

ІЗОТАХИ (від ізо... і грец. τάχος – швидкість) – ізолінії швидкостей вітру, водної течії тощо.

ІЗОТЕРМИ (від ізо... і ...терми) – ізолінії температури повітря, води, грунту тощо.

ІЗОТЕРМІЧНИЙ (від ізотермія)той, що має постійну температуру; і. процес – процес, що відбувається при постійній температурі.

ІЗОТЕРМІЯ (від ізо... і ...термія)відносна сталість температури тіла, що забезпечується фізіологічними механізмами терморегуляції; властива людині і теплокровним тваринам.

ІЗОТОНИ (від ізо... і грец. τόνος – напруга) – атоми різних хімічних елементів, у ядрах яких є однакова кількість нейтронів.

ІЗОТОНІЧНИЙ (від ізотонія)той, що однаково напружений; і-ні розчини – розчини, в яких однаковий осмотичний тиск.

ІЗОТОНІЯ (від ізо... і ...тонія)однаковість напруження, тиску.

ІЗОТОПИ (від ізо... і ...топи)різновиди атомів хімічного елемента, електричний заряд ядра яких однаковий, а маса різна.

ІЗОТОПНІ ІНДИКАТОРИ (від ізотопи та індикатор) – ізотопи, що відрізняються властивостями від інших ізотопів цього самого хімічного елемента. Інша назва – мічені атоми.

ІЗОТРОПІЯ, ІЗОТРОПНІСТЬ (від ізо... і ...тропія)однаковість фізичних властивостей речовини (теплопровідність, електропровідність, пружність тощо) в усіх напрямах. І. характерна для аморфних тіл, на відміну від анізотропії кристалів.

ІЗОФЕНИ (від ізо... і грец. φαίνω – являю, показую) – ізолінії настання або тривалості певного фенологічного явища (див. Фенологія).

ІЗОХАЗМИ (від ізо... і грец. χάσμα – безодня, паща) – ізолінії повторюваності полярних сяйв.

ІЗОХІОНИ (від ізо... і грец. χιόνεος – сніговий, вкритий снігом) – ізолінії висоти або тривалості снігового покриву.

ІЗОХОРИ (від ізо... і грец. χώρα – простір, проміжок, місце) – лінії, що зображують процеси, які відбуваються при сталому об’ємі.

ІЗОХРОМАТИЧНИЙ (від ізо... і хроматичний)однаковоколірний.

ІЗОХРОНИ (від ізо... і грец. χρόνος – час) – ізолінії одночасного настання певного явища (напр., у метеорології – грози, переходу температури через 0°, в астрономії – сонячних затемнень).

ІЗОХРОНІЗМ (від ізо... і грец. χρόνος – час) – рівночасність; поділ вірша на ритмічні відрізки, рівні між собою за кількістю часу, потрібного для читання їх. За принципом І. побудовані античне віршування, метрика ряду східних поезій.

ІЗОХРОННИЙ (від ізо... та грец. χρόνος – час) – незмінний у часі; і-на крива – крива, по якій рухається важка частинка так, що проекції на вертикальну пряму шляхів, пройдених цією частинкою за однакові проміжки часу, рівні між собою.

ІЗОХРОННІСТЬ (від ізо... і грец. χρόνος – час) – однакова тривалість подій; І. коливань – незалежність періоду власних коливань коливальної системи від амплітуд, коли амплітуди достатньо малі, напр. у маятника – не перевищують відхилення 5˚ від положення рівноваги.

ІЗУМРУД (перс., араб. – зумурруд, з тур. zumrud, від грец. σμάρανδος – смарагд)мінерал класу силікатів, прозорий, яскраво-зелений різновид берилу. Дорогоцінний камінь. Інша назва – смарагд.

ІКАР (грец. "Ικαρος) – 1) У давньогрецькій міфології син Дедала, який нібито злетів на крилах з пір’я, скріпленого воском, і наблизився до Сонця, через що віск розтопився, і крила розпалися. І. впав у море і загинув. Вираз «політ Ікара» означає сміливе прагнення, нездійсненне за браком знань. 2) Мала планета № 1566, діаметр її близько 161,5 км.

ІКАРІЙСЬКІ ігри – жанр циркового мистецтва, вид акробатики. Поширився з кінця 19 ст.

ІКАРІЙЦІ – послідовники утопічної соціальної теорії (див. Утопічний соціалізм), викладеної французьким утопістом Е. Кабе в його «Подорожі до Ікарії». І. намагалися досягти здійснення комуністичних ідеалів мирним шляхом, без революції і пролетарської диктатури, створюючи общини на засадах рівності.

ІКЕБАНА (япон.) – 1) Мистецтво складати з квітів, рослин, гілок букети, художні композиції, часом з символічним значенням. 2) Вази для цих букетів, композицій.

ІКОНОГРАФІЯ (від грец. είκών – зображення і ...графія)1) Перелік, опис і систематизація зображень певної особи, події, сюжету, місцевості тощо. 2) Строго встановлені правила зображення певного сюжету чи особи. В середньовічному мистецтві, пов’язаному з релігійною тематикою, художник повинен був неухильно додержуватися іконографічних зразків.

ІКОНОСКОП (від грец. είκών – зображення і ...скоп)різновид телевізійних передавальних електронно-променевих трубок.

ІКОНОТЕКА (від грец. είκών – зображення і ...тека)колекція, зібрання зображень за визначеною тематикою.

ІКОСАЕДР (грец. είκοσάεδρον, від είκοσι – двадцять і έδρα – грань) – тіло, обмежене двадцятьма площинами. У правильному І. 20 трикутних граней, 30 ребер, 12 вершин (у кожній сходиться по 5 ребер).

ІКСІЯ (грец. ίξία) – рід південноафриканських бульбоцибулинних рослин родини півникових. Багато видів використовують у квітникарстві, культивують як декоративні.

ІКС-ПРОМІННЯ (від лат. назви літери «х») – первісна назва рентгенівського проміння.

ІКТ (від лат. ictus – удар) – ритмічний наголос у вірші, який не завжди збігається з граматичним.

ІЛОТИ (грец. είλώταί) – 1) Підкорене дорійцями землеробське населення Стародавньої Спарти; вважалися власністю держави і за своїм становищем майже не відрізнялися від рабів. 2) Переносно – безправні.

ІЛЮВІЙ (від лат. illuvies – повінь, мул) – мінеральні й органічні речовини, вилугувані водою з верхніх шарів грунту й відкладені в його нижній частині.

ІЛЮЗІОН (відфранц. illusion – омана) – застаріла назва кінематографа.

ІЛЮЗІОНІЗМ (франц. illusionisme, від лат. illusio – обман, насмішка) – 1) Реакційне філософське вчення, яке весь зовнішній світ розглядає лише як видимість, обман почуттів (ілюзію); крайня форма суб’єктивного ідеалізму. 2) Імітація видимого світу у витворах образотворчого мистецтва, створення уявлення реально існуючих предметів і простору. 3) Вид циркового й естрадного мистецтва, пов’язаний з використанням спеціальної апаратури для створення видимості «чудес».

ІЛЮЗІЯ (лат. illusio, від illudo – висміюю, обманюю) – 1) Оманливе, хибне сприймання людиною дійсності. 2) Нездійсненна мрія, необгрунтована надія.

ІЛЮЗОРНИЙ (лат. illusorius – облудний) – примарний, уявний, нездійсненний.

ІЛЮЗОРНІСТЬ – в образотворчому мистецтві – ілюзія чуттєвої вірогідності зображення.

ІЛЮМІНАТИ (від лат. illuminatus – освітлений, яскравий) – члени близької до масонства таємної релігійно-політичної організації (ордену), заснованої в 1776 р. в Баварії; проповідували заміну християнства деїзмом.

ІЛЮМІНАТОР (від лат. illuminator – освітлювач) – вікно з товстим склом на кораблі або літаку.

ІЛЮМІНАЦІЯ (від лат. illuminatio – освітлення) – 1) Яскраве різнобарвне освітлення вулиць, будинків тощо. 2) Розфарбовування контурів на картах, планах.

ІЛЮСТРАЦІЯ (лат. illustratio, від illustro – освітлюю, пояснюю) – 1) Зображення, яке наочно пояснює або доповнює будь-який друкований текст (напр., малюнок, фотографія, репродукція, карта, схема). 2) Наочне пояснення чого-небудь; наведення прикладів у статті, промові тощо. ІМ..., ІН... (лат. іт..., in...)префікс, що означає заперечення, відсутність чогось або проникнення в щось.

ІМАГО (від лат. imago – вигляд, зображення) – кінцева стадія індивідуального розвитку комах. Для І. характерною є, зокрема, функція розмноження.

ІМАЖИЗМ (англ. imagism, від image – образ) – декадентська течія в англійській та американській поезії початку 20 ст. Метод імажистів полягає в передачі суб’ ективних вражень, штучному поєднанні метафор і образів. У Росії окремі ідеї І. поділяли поети-імажиністи (див. Імажинізм).

ІМАЖИНІЗМ (від франц. imaginer – уявляти, видумувати) – літературна група, що існувала в Росії в перші післяжовтневі роки. І. надавав найбільшого значення у поезії штучним образам – метафорам, побудованим на певних суб’єктивних асоціаціях. Для програми І. характерні відрив від життя, формалістичні виверти, занепадництво.

ІМАМ (араб. – той, що стоїть попереду) – 1) Духовний наставник у мусульман. 2) Глава мусульманської общини, правитель мусульманської теократичної держави, халіф. 3) Основоположник релігійно-юридичних напрямів (мазхабів) у сунізмі. 4) Верховний правитель шиїтів. 5) Духовна особа, що керує відправою у мечеті, головний мулла в мечеті.

ІМАМІЗМ (від імам)див. Шиїзм.

ІМАНЕНТНИЙ [від лат. immanens (immanentis) – властивий, притаманний чомусь] – внутрішньо притаманний предметам або явищам, той, що випливає з їхньої природи; і-на філософія – суб’єктивно-ідеалістичний напрям у буржуазній філософії, який проголошує об’єктивний світ іманентним (внутрішнім) змістом свідомості суб’єкта.

ІМБЕЦИЛЬНІСТЬ (від лат. imbecillus – слабкий, безсильний, немічний) – психічне недорозвинення, слабоумство. Середній ступінь олігофренії.

ІМБИР, ІНБИР (нім. Ingbeer, від лат. zingiber, з інд. мов) – багаторічна тропічна рослина родини імбірних. Культивують. Кореневище І. застосовують як прянощі.

ІМБІБІЦІЯ (від лат. imbibo – всмоктую, вбираю в себе) – просочування тканин організму речовинами, розчиненими в рідині. Напр., І. жовчними пігментами спостерігається під час жовтяниці.

ІМЕДІОГРАФІЯ (від лат. immediate – безпосередньо і ...графія)спосіб безпосереднього знімання на чутливу металеву пластину (форму). Див. Директографія.

ІМЕЛЬМАН – одна з фігур вищогпілотажу. Від прізвища німецькогльотчика Іммельмана. Інша назва – напівпетля Нестерова.

ІМЕРСІЯ (лат. immersio, від immergo – занурюю) – введення рідини (кедрової олії, вазеліну, водного розчину гліцерину) між розглядуваним предметом і об’єктивом мікроскопащоб підвищити освітленість зображення. Інша назва – імерсійна рідина.

ІМІТАЦІЯ (лат. imitatio, від imitor – наслідую) – 1) Наслідування. 2) Підроблення. 3) Повторення музичної теми або мелодії одним з голосів безпосередньо за іншим голосом.

ІММАТЕРІАЛІЗМ (від ім... і матеріалізм)заперечення реальності існування матерії і визнання існування лише духа. Див. також Ідеалізм, Спіритуалізм.

ІММАТРИКУЛЯЦІЯ (від ім... і лат. matricula – список) – включення до списків.

ІММІГРАНТ [від лат. immigrans (immigrantis) – той, що вселяється] – 1) Іноземець, який оселився в якійсь країні на постійне проживання. 2) Види, роди, сімейства та інші групи тварин, які виникли й розвивалися на іншій території і вселилися на дану територію значно пізніше.

ІММІГРАЦІЯ (лат. immigratio, від immigro – вселяюся) – 1) В’їзд іноземців у країну на тривале або постійне проживання. 2) Один із способів гаструляції, при якому окремі клітини потрапляють всередину зародка і розміщуються під його поверхневим шаром.

ІММОБІЛІЗАЦІЯ (від лат. immobilis – нерухомий) – 1) мед. Створення нерухомості частини тіла при переломах кісток, захворюваннях суглобів, великих ранах накладанням пов’язок і шин. 2) Перетворення рухомого майна на нерухоме. 3) І. оборотних коштів – у соціалістичних країнах порушення фінансової дисципліни, яке полягає у використанні оборотних коштів не за призначенням або у вилученні їх з обороту.

ІММОРАЛІЗМ (від ім... і лат. moralis – моральний) – те саме, що й аморалізм.

ІМОРТЕЛІ (від франц. immortel – безсмертний) – рослини кількох родів родини складноцвітих. Культивують для сухих букетів. Інша назва – безсмертники.

ІМПЕДАНС, ІМПЕДАНЦ (англ. impedance, нім. Impedanz, від лат. impedio – перешкоджаю) – 1) Повний опір електричного кола змінному струму, зумовлений омічним, індуктивним та ємнісним опором кола. 2) Реактивний опір, що його чинить жива тканина змінному струму.

ІМПЕРАТИВ (від лат. imperativus – владний) – 1) Наказовий спосіб дієслова. 2) Категоричний І. – в ідеалістичній етиці німецького філософа І. Канта безумовне моральне веління, яке нібито притаманне розуму, є вічним і незмінним і покладене в основу моралі. 3) Переносно – веління, настійна вимога.

ІМПЕРАТИВНИЙ (лат. imperativus) – владний, наказовий; і. мандат – обов’язковий до виконання наказ виборців своєму депутату.

ІМПЕРАТОР (від лат. imperator – володар) – титул глави держави в деяких монархічних країнах. Вищий ранг порівняно з королем, царем. У Стародавньому Римі – почесний титул полководця.

ІМПЕРІАЛ (від лат. imperialis – імператорський) – 1) Російська золота монета, карбувалася з 1755 р. і була рівноцінною 10 крб., з 1897 р. – 15 крб. 2) Верхній поверх у двоповерхових диліжансах, омнібусах.

ІМПЕРІАЛІЗМ (франц. imperialisme, англ. imperialism, нім. Imperialismus, від лат. imperium – влада, панування) – монополістичний капіталізм, найвища й остання стадія капіталізму, в яку він вступив у кінці 19 – на початку 20 ст. В. І. Ленін визначив пять основних ознак І.: 1) концентрація виробництва й капіталу, яка призвела до утворення монополій, що відіграють вирішальну роль у господарському житті; 2) злиття банківського капіталу з промисловим і створення на базі цього фінансового капіталу і фінансової олігархії; 3) вивіз капіталу, що, на відміну від вивозу товарів, набув особливо важливого значення; 4) утворення міжнародних монополістичних союзів капіталістів, які здійснюють економічний поділ світу; 5) завершення територіального поділу світу між найбільшими капіталістичними державами і боротьба за його переділ. Визначаючи історичне місце імперіалізму, В. І. Ленін охарактеризував його як монополістичний, загниваючий, вмираючий капіталізм, переддень соціалістичної революції.

ІМПЕРІАЛІСТ (від імперіалізм)великий капіталіст, представник монополістичного капіталу, що є прихильником політики імперіалістичних загарбань та агресії.

ІМПЕРІЯ (від лат. imperium – влада, панування) – 1) Назва монархічної, здебільшого великої держави, очолюваної імператором. 2) Назва великих капіталістичних держав, що, як правило, мали колоніальні володіння (напр., колишня Британська імперія).

ІМПЕРСОНАЛЬНИЙ (від ім... і лат. persona – особа) – безособовий; і-не речення – безособове речення, тобто таке, в якому немає підмета (напр.: «Вечоріє»).

ІМПЕРСЬКИЙ – той, що входить до складу імперії, належить до імперії.

ІМПЕРФЕКТ (від лат. imperfectus – незакінчений, недоконаний) – форма минулого часу дієслова в граматиці, яка виражає тривалу або повторну дію без вказівки на її закінчення в минулому.

ІМПІЧМЕНТ (англ. impeachment, від старофранц. empeechement – осуд, обвинувачення) – за конституціями ряду буржуазних країн (США, Франції тощо), спеціальні правила (процедура) щодо притягнення до відповідальності вищих службових осіб (президента, міністрів) у випадках порушення ними законів даної країни.

ІМПЛАНТАЦІЯ (від ім... і лат. plantatio – садіння, пересадка) – 1) У вищих ссавців і людини – вкорінювання зародка в слизову оболонку матки. 2) Те саме, що й трансплантація.

ІМПЛІКАЦІЯ (лат. implicatio, від implico – тісно зв’язую) – логічна операція, за допомогою якої з двох висловлювань утворюється умовне висловлювання «якщо..., то ...».

ІМПЛОЗІЯ (від ім... і лат. plodo – б’ю, ляскаю) – перша фаза артикуляції змичного приголосного – змикання.

ІМПОЗАНТНИЙ (від франц. imposant – значний, величний) – показний, поважний, здатний привертати увагу зовнішнім виглядом, манерами.

ІМПОНУВАТИ (від лат. impono – прикладаю, надаю) – викликати повагу, подобатися, справляти добре враження.

ІМПОРТ (англ. import, від лат. importo – ввожу) – ввіз товарів або капіталів будь-якою країною з-за кордону.

ІМПОСТ (франц. imposte, італ. imposta, від лат. impono – кладу, прикладаю) – архіт. верхній камінь стовпа, стіни, колони, який є підпорою арки або балки.

ІМПОТЕНЦІЯ (від лат. impotentia – слабкість, безсилля) – повна або часткова втрата особами чоловічої статі здатності здійснювати статевий акт. Інша назва – статеве безсилля.

ІМПРЕГНАЦІЯ [від ім... і лат. praegnas (praegnatis) – наповнений] – метод просочування фіксованої тканини тварин розчином солей срібла, золота, свинцю, осмію для виявлення її структури. І. широко застосовують при вивченні нервової тканини.

ІМПРЕГНУВАННЯ [від ім... і лат. praegnas (praegnatis) – наповнений] – просочування різних тканин, деревини тощо різними емульсіями або розчинами.

ІМПРЕСАРІО (італ. impresario, від imprendere – розпочинати, затівати) – в капіталістичних країнах приватний підприємець, який організовує концерти, спектаклі, гастролі окремих акторів або театральних колективів.

ІМПРЕСІОНІЗМ (франц. impressionnisme, від impression – враження) – течія в мистецтві й літературі 2-ї половини 19 – початку 20 ст., яка основним завданням вважає витончене відтворення суб’єктивних вражень та спостережень, мінливих відчуттів і переживань, без заглиблення в їхню суть.

ІМПРОВІЗАЦІЯ (франц. improvisation, італ. improvvisazione, від лат. improvisus – непередбачений, раптовий) – 1) Виголошення промови, складання віршів, музики, виконання твору образотворчого мистецтва тощо без попередньої підготовки. 2) Гра актора, не передбачена драматургічним текстом.

ІМПУЛЬС (від лат. impulsus – удар, поштовх) – 1) Поштовх до дії. 2) Форма збудження в нервових волокнах, яку спричинює будь-яке подразнення. 3) Кількість руху (добуток маси на швидкість); І. сили – добуток сили на час її дії. 4) І. електричний – короткочасне (до мільярдних часток секунди) збільшення електричного струму або напруги.

ІМПУЛЬСАТОР – генератор потужних електричних імпульсів.

ІМПУЛЬСИВНИЙ (від лат. impulsivus – спонукальний) – поривчастий, той, що діє під впливом першої спонуки.

ІМПУЛЬСНИЙ ГЕНЕРАТОРгенератор, що дає електричний струм у вигляді коротких поштовхів – імпульсів.

ІМУНІЗАЦІЯ (від лат. immunis – вільний, незайманий) – метод створення штучного імунітету у людини й тварин. Досягається введенням в організм ослаблених чи вбитих збудників відповідної хвороби (вакцини) або їхніх отрут, а також сироватки крові імунізованої тварини чи людини, яка перехворіла на відповідну хворобу.

ІМУНІТЕТ [від лат. immunitas (immunitatis) – звільнення, свобода] – 1) Несприйнятливість організмів до збудників інфекційних хвороб та впливу деяких отрут. Розрізняють І. природний, що є стійкою видовою ознакою, та І. набутий, який виникає внаслідок перенесеного захворювання або внаслідок імунізації. 2) За середньовіччя – надання феодалові судових, фінансових та адміністративних прав на певній території. 3) Виключне право не підлягати деяким загальним законам, що надається особам, які займають особливе становище в державі.

ІМУННИЙ (від лат. immunis – вільний, позбавлений чогось) – той, що не піддається захворюванню на інфекційну хворобу чи стійкий до впливу отруйних речовин (плазунів або комах).

ІМУНО... (від лат. immunis – вільний, незайманий) – у складних словах означає імунітет.

ІМУНОГЕНЕЗ (від імуно... і ...генез)комплекс процесів, що характеризують специфічну реакцію організму на введення антигена.

ІМУНОГЕНЕТИКА (від імуно... й генетика)розділ генетики, що вивчає фактори успадковування імунітету.

ІМУНОДЕПРЕСІЯ (від імуно... і депресія)зниження стійкості організму, що полягає в ослабленні дії його природних опірних механізмів.

ІМУНОЛОГІЯ (від імуно... і ...логія)наука про імунітет.

ІМУНОМОРФОЛОГІЯ (від імуно... і морфологія)розділ імунології, в якому вивчають анатомію, гістологію й цитологію імунної системи організму.

ІМУНОПАТОЛОГІЯ (від імуно... і патологія)розділ імунології, в яко-му вивчають процеси, що виникають внаслідок ушкоджувальної дії на клітини і тканини організму імунологічних реакцій.

ІМУНОТЕРАПІЯ (від імуно... і терапія)розділ практичної імунології, завданням якого є лікування інфекційних хворих імунологічними препаратами (вакцинами, імунними сироватками тощо).

ІМУНОХІМІЯ (від імуно... і хімія)розділ імунології, що вивчає хімічні основи імунітету.

ІН... – див. Ім...

ІНАБІ – азербайджанський народний побутовий танець імпровізаційного характеру, переважно жіночий.

ІНАВГУРАЦІЯ, ІНАУГУРАЦІЯ (від лат. inauguro – посвячую) – урочиста церемонія введення на посаду глави держави або посвячення в сан.

ІНАДАПТАЦІЯ (від ін... і адаптація)сукупність в окремих груп тварин таких пристосувань, які в ході еволюції виявляються недосконалими й пізніше зумовлюють вимирання цих груп.

ІНАКТИВАЦІЯ (від ін... і лат. асtivus – діяльний) – зниження активності мікроорганізмів, а також специфічних білкових речовин під впливом різних факторів. Застосовують під час виготовлення вакцин і анатоксинів.

ІНБИР – див. Імбир.

ІНБРЕДНИЙ (від інбридинг)одержаний в результаті близькоспорідненого схрещування; і-ні форми організмів використовують у селекції рослин і тварин.

ІНБРИДИНГ (англ. inbreeding, від in – в, всередині й breeding – розведення) – 1) Система розведення тварин, при якій застосовують спаровування споріднених особин. 2) Примусове самозапилення або схрещування споріднених особин перехреснозапильних рослин. Інша назва – інцухт.

ІНВАГІНАЦІЯ (від ін... і лат. vagina – піхва, оболонка) – 1) Один із способів гаструляції, коли частина стінки зародка завертається в його порожнину і утворює внутрішній листок – первинну ентодерму. 2) Одна з форм непрохідності кишечника.

ІНВАЗІЯ (лат. invasio – вторгнення, напад, від invado – нападаю) – зараження людини, тварин і рослин тваринними паразитами.

ІНВАЙРОНМЕНТАЛІЗМ (англ. environmentalisme, від environment – оточення, середовище) – реакційна течія в буржуазній географії, яка географічному середовищу відводить вирішальну роль у розвитку суспільства й суспільного виробництва. Один з напрямів географічного детермінізму.

ІНВАР (від лат. invariabilis – незмінний) – сплав заліза з нікелем. Використовують для виготовлення деталей точних вимірювальних приладів.

ІНВАРІАНТИ [від лат. invarians (invariantis) – незмінний] – величини, співвідношення, властивості тощо, які не змінюються від тих чи інших перетворень змінних, пов’язаних з ними, напр. коли змінюють систему координат.

ІНВАРІАНТНИЙ (від інваріанти)незмінний за певних перетворень.

ІНВЕКТИВА [лат. invectiva (oratio) – лайлива (промова), від invehor – нападаю] – різкий викривальний виступ, образлива промова, лайка, випад.

ІНВЕНТАР (від лат. inventarium – опис) – 1) Сукупність матеріальних цінностей, майно будь-якої установи чи підприємства. 2) Точний опис майна.

ІНВЕНТАРИЗАЦІЯ (від лат. inventarium – опис) – перевірка наявності й стану матеріальних цінностей на підприємствах, в установах, організаціях та правильності використання наданих коштів.

ІНВЕНЦІЯ (лат. inventio – винахід, вигадка, від invenio – вигадую) – музична п’єса поліфонічного характеру, написана у вільній наслідувальній (імітаційній) формі.

ІНВЕРСІЯ (від лат. inversio – перегортання, перестановка) – 1) Зміна звичайного (нормального) порядку слів у реченні з метою виділення тих чи інших його членів; порушення звичайного порядку слів, зумовлене логічними, стилістичними або ритмічними вимогами. 2) матем. Порушення нормального порядку двох елементів у перестановці. 3) Розщеплення складних цукрів на прості від діяння кислот. 4) Підвищення температури повітря зі збільшенням висоти замість звичайного зниження її в цьому шарі атмосфери.

ІНВЕРТАЗА (від лат. inverto – повертаю, змінюю) – те саме, що й сахараза.

ІНВЕРТОР (від лат. inverto – змінюю, перетворюю) – 1) Пристрій для перетворення постійного електричного струму на змінний. 2) Електронний пристрій з одним входом і одним виходом, у якому вихідний сигнал виникає, якщо немає сигналу на вході.

ІНВЕРТУВАТИ (від лат. inverto – перетворюю) – піддавати що-небудь інверсії, розщеплювати.

ІНВЕСТИТУРА (лат. investiture, від investio – одягаю, наділяю) – 1) За середньовіччя в Західній Європі юридичний акт передачі права власності, супроводжуваний рядом символічних обрядів, а також церемонія введення васала у володіння земельним феодом. 2) У Західній Європі за середньовіччя призначення на церковні посади.

ІНВЕСТИЦІЯ (нім. Investition, від лат. investio – одягаю) – довгострокове вкладення капіталу (коштів) у різні галузі економіки, переважно за межами країни.

ІНВЕСТОР (англ. investor, від лат. investo – одягаю, наділяю) – вкладник, що надав інвестицію.

ІНВОЛЮТА (від лат. involuta – обгорнута) – те саме, що й евольвента.

ІНВОЛЮЦІЯ (лат. involutio – завиток, закрутка, від involve – обгортаю) – 1) Втрата окремих органів або спрощення їхньої будови чи функцій, що відбувається в процесі еволюції. 2) Дегенеративні зміни у найпростіших і бактерій, спричинювані несприятливими умовами життя. 3) матем. Відповідність між елементами деякої множини, що зберігається при повторності якого-небудь перетворення над цими елементами (напр., симетрія щодо центра).

ІНГАЛЯТОР (від лат. inhalo – вдихаю) – 1) Прилад для лікування інгаляцією. 2) Апарат, яким подають кисень потерпілому під час аварії в шахті.

ІНГАЛЯЦІЯ (від лат. inhalatio – вдихання) – метод введення лікарських речовин в організм шляхом вдихання їх.

ІНГІБІТОРИ (від лат. inhibeo – стримую, зупиняю) – речовини, які сповільнюють перебіг хімічних реакцій окислення, полімеризації, корозії металів, а також біохімічних і фізіологічних процесів. І. росту рослин – речовини, які сповільнюють перебіг ростових процесів у рослин.

ІНГРЕДІЄНТ [від лат. ingrediens (ingredientis) – той, що входить] – складова частина хімічної сполуки або суміші.

ІНГРЕДІЄНТИ [від лат. ingrediens (ingredientis) – той, що входить] – види однорічних рослин, що ростуть на вільних місцях між постійними компонентами рослинного угруповання (фітоценозу).

ІНГРЕСІЯ (лат. ingressio – вступ, входження, від ingredior – вступаю) – проникнення морських вод у зниження рельєфу прибережної смуги при підвищенні рівня моря або зануренні берега. Протилежне – регресія.

ІНДАНТРЕН, ІНДАНТРЕНБЛАУ [від інд (то), грец. ανθραξ – вугілля і нім. blau – синій] – синій антрахіноновий барвник (див. Антрахінон).

ІНДАНТРЕНОВІ барвники (від індантрен)синтетичні кубові барвники різного кольору. Застосовують для фарбування бавовняних тканин і штучного шовку.

ІНДЕКС (лат. index, від indico – вказую) – 1) Список, покажчик, перелік будь-чого. 2) Числовий або буквений покажчик у математичних виразах, запроваджуваний для того, щоб відрізняти їх один від одного. 3) екон. Відносний показник, що характеризує зміни рівня певного явища в порівнянні з іншим рівнем того самого явища, взятого за основу порівняння.

ІНДЕКСАЦІЯ – проставляння індексу на певних документах, книгах з метою класифікації їх.

ІНДЕМНІТЕТ [від лат. indemnitas (indemnitatis) – відшкодування збитків] – 1) У міжнародному праві – відшкодування втрат. 2) В Англії звільнення парламентським актом міністрів від відповідальності за порушення ними конституції.

ІНДЕНТОР, ІНДЕНТЕР (від англ. indent – видовбувати, залишати відбиток) – наконечник, вдавлюванням якого вимірюють твердість матеріалів.

ІНДЕПЕНДЕНТИ (англ. independents, від лат. independentes – незалежні) – 1) Прихильники релігійно-церковної течії пуритан, що є одним з напрямів протестантизму. 2) В період Англійської буржуазної революції 17 ст. – політична партія, що відображала інтереси середньої буржуазії та нового дворянства.

ІНДЕТЕРМІНІЗМ (від ін... і детермінізм)вчення й методологічна позиція, які заперечують загальну закономірність і причинний зв’язок явищ у природі й суспільстві.

ІНДИВІД, ІНДИВІДУУМ (від лат. individuum – неподільне) – 1) Окремий організм тварини або рослини який існує самостійно. 2) Окрема людина, особа

ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ (франц. individualisation, від лат. individuum – неподільне) – виділення однієї особи або особини (індивідуума) за їхніми характерними властивостями; врахування особливостей кожної одиниці при вивченні сукупності предметів чи явищ.

ІНДИВІДУАЛІЗМ (франц. individualisme) – риса світогляду, яка характеризується самопротиставленням окремого індивіда колективові і суспільству. Соціальною основою І. є наявність антагоністичних суспільних класів, приватна власність на засоби виробництва, експлуатація трудящих, капіталістична конкуренція. В соціалістичному суспільстві – пережиток минулого в свідомості людей.

ІНДИВІДУАЛІСТ (франц. individualiste) – людина, яка навмисно відособлюється, протиставить себе колективу, суспільству; прихильник індивідуалізму.

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ (від франц. individuel – особистий) – 1) Властивий окремому суб’єктові, індивіду. 2) Розрахований на одну особу. 3) Поширений на кожного зокрема. 4) Одноосібний.

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ – 1) Сукупність своєрідних психічних рис, що характеризують особистість людини. 2) Окрема людина як носій певної сукупності властивостей.

ІНДИВІДУУМ – див. Індивід.

ІНДИГО (ісп. indigo, з лат. indicum, від грец. ’Ινδικός – індійський) – синя фарба, кубовий барвник. Одержують штучно, раніше добували з рослин.

ІНДИГОЇДИ (від індиго і ...оїд)синтетичні кубові барвники різного кольору. Інша назва – індигоїдні барвники.

ІНДИГОКАРМІН (від індиго і кармін)органічна сполука; штучний барвник синього кольору. Використовують для приготування чорнила, акварельної фарби й синьки, а також як хімічний індикатор.

ІНДИГОФЕРА (від індиго і лат. fero – несу) – рід кущових або трав’янистих рослин родини бобових. Поширені в тропічних і субтропічних зонах. Багато видів містить речовину індикан, з якої добувають синій барвник індиго. Інша назва – індигонос.

ІНДИКАН – 1) Речовина (глікозид), що міститься в деяких рослинах (індигофері та ін.), з якої виготовляють синю фарбу індиго. 2) Продукт знезаражування шкідливої в організмі тварин речовини індолу.

ІНДИКАТИВ [лат. (modus) indicativus] – дійсний спосіб дієслова.

ІНДИКАТОР (лат. indicator, від indico – вказую, визначаю) – 1) Прилад, за допомогою якого здійснюють індикацію. 2) Речовина, введення якої в розчин дає змогу провести індикацію.

ІНДИКАТОРНИЙ – пов’язаний з індикацією; і-на діаграма – графічне зображення залежності тиску пари (газу) в циліндрі поршневої машини від зайнятого нею об’єму або від положення поршня; і-на потужність – потужність, що її розвивають гази в циліндрах двигуна; і-на доза – доза радіоактивної речовини, введеної в організм для дослідження фізіологічних процесів методом мічених атомів, або індикаторним методом.

ІНДИКАТРИСА (франц. indicatrice, букв. – вказуюча) – лінія або поверхня, що унаочнює будь-яку властивість досліджуваного об’єкта; І. Дюпена унаочнює уяву про характер викривлення поверхні в даній точці; І. розсіювання показує розподіл розсіяного світла в різних напрямах.

ІНДИКАЦІЯ (від лат. indicatio – вказання ціни) – 1) Визначення, вимірювання, записування різних показників, об’єктів. 2) Введення в розчин, який аналізують, речовин, що дають змогу встановити кінець хімічної реакції або концентрацію водневих іонів за легко помітною ознакою (зміною кольору тощо).

ІНДИКТ (від лат. indictio – проголошення, податок) – 1) В Стародавньому Римі – 15-річний період, протягом якого римляни три рази збирали данину з переможених. 2) Найменування року в літочисленні за 15-річними циклами в християнських країнах у середні віки.

ІНДИФЕРЕНТИЗМ, ІНДИФЕРЕНТНІСТЬ [від лат. indifferens (indifferentis) – байдужий] – байдуже ставлення до чогось.

ІНДИФЕРЕНТНИЙ [лат. indifferens (indifferentis)] – байдужий; і-ні речовини – хімічні речовини, що важко вступають у реакцію; і. електрод – неактивний електрод, застосовуваний в електрофізіологічних дослідженнях.

ІНДИХЕНІЗМ (ісп. indigenismo, від indigena – тубільний) – течія в громадській думці, образотворчому мистецтві та літературі країн Латинської Америки, де індіанці становлять значну частину населення і де збереглися традиції їхньої стародавньої культури. Набув розвитку у 20 – 30-х pp. 20 ст., коли під впливом робітничого та селянського рухів багато письменників і митців звернулися до тематики, пов’язаної з життям індіанців.

ІНДІЙ (від лат. indicum – синя фарба) – хімічний елемент, символ In, ат. н. 49; сріблясто-білий м’який метал. Застосовують для антикорозійних покриттів, у напівпровідниковій техніці, виробництві легкоплавких сплавів.

ІНДОКСИЛ [від інд (иго) і грец. οξύς – кислий] – органічна гетероциклічна сполука; світло-жовті кристали з неприємним запахом. І. – важливий проміжний продукт у синтезі барвника – індиго.

ІНДОЛ [від інд (иго) та ...ол]органічна гетероциклічна сполука; безбарвні кристали з неприємним запахом. Застосовують у парфюмерії, синтезі деяких препаратів.

ІНДОСАМЕНТ (нім. Indossament, італ. indossamento, від лат. in – на і dorsum – спина) – передатний напис власника на звороті чеків, векселів, коносаментів та інших цінних паперів про надання прав за цими документами іншій особі. Див. також Жиро.

ІНДОСАНТ (нім. Indossant, італ. indossante) – особа, яка робить передатний напис на звороті чеків, векселів та інших цінних паперів і несе солідарну відповідальність за цими цінними паперами. Див. також Жирант.

ІНДОСАТ (нім. Indossat) – особа, якій передаються цінні папери (чеки, векселі тощо) за передатним написом.

ІНДОФЕНОЛИ (від лат. indicum – синя фарба і феноли) – синтетична сполука, належить до кубових барвників. Застосовують у виробництві барвників, в аналітичній хімії як індикатор тощо.

ІНДРА (санскр.) – у давньоіндійській ведичній релігії один з головних богів, володар неба, бог бурі й грози; згодом – бог війни і один з богів – охоронців світу.

ІНДУЗІЙ (від лат. indusium – верхня туніка) – плівка на поверхні листка папоротей, що вкриває купки (соруси) спорангіїв. Інша назва – покривальце.

ІНДУЇЗМ (санскр. хіндумата) – релігійна система, що охоплює різноманітні вірування більшості населення сучасної Індії, пов’язані з вшануванням богів Вішну й Шіви. Найголовніші догмати І. – вчення про одвічну соціальну нерівність людей, про переселення душ і про відплату за земне життя в потойбічному світі. Головні напрями І. – вішнуїзм і шиваїзм.

ІНДУКТАНС (франц. inductance) – опір змінному струму в колі, що складається з котушки самоіндукції (індуктивний опір) – складова частина імпедансу.

ІНДУКТИВНИЙ – заснований на індукції, той, що користується методом індукції; і. метод – засіб дослідження, при якому від спостереження окремих фактів і явищ переходять до встановлення загальних правил і законів; і. зв’язок – зв’язок між електричними колами змінного струму, що виникає при взаємодії їхніх магнітних полів; і. опір – те саме, що й індуктано; і. опір в аеродинаміці – опір рухові літака, спричинюваний вільними вихорами за його крилом; і-на логіка – розділ логіки, що вивчає логічні процеси переходу від знання про одиничне й окреме до знання про загальне.

ІНДУКТИВНІСТЬ – фізична величина, що характеризує здатність провідника нагромаджувати енергію магнітного поля, коли в ньому протікає електричний струм; дорівнює відношенню потоку магнітної індукції Φ до величини струму І, тобто L = Ф/І.

ІНДУКТОР (лат. inductor, від induco – вводжу, збуджую) – 1) Електрична машина з ручним приводом для одержання змінного струму. 2) Пристрій для індукційного нагріву твердих, рідких і газоподібних тіл змінними струмами високої частоти.

ІНДУКТОТЕРМІЯ (від лат. inductio – наведення, введення і ...термія)метод електролікування, при якому певні ділянки тіла хворого нагрівають діянням електромагнітного поля.

ІНДУКЦІЙНИЙ – пов’язаний з індукцією (напр., і-на котушка, і. регулятор, і. струм).

ІНДУКЦІЯ (від лат. inductio – наведення, збудження) – 1) Наведення електрики (І. електрична) і магнетизму (І. магнітна). 2) Величина, що характеризує електричне або магнітне поле. 3) Спосіб математичних доведень і визначень. 4) У логіці форма умовиводу, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне; один з методів пізнання. 5) Взаємодія нервових процесів – збудження і гальмування.

ІНДУЛЬГЕНЦІЯ (від лат. indulgentia – милість, прощення) – 1) В римському праві – помилування з нагоди якогось торжества. 2) В католицькій церкві – грамота про повне або часткове «відпущення гріхів».

ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ (від індустрія)процес створення великого машинного виробництва в усіх галузях господарства країни і особливо в промисловості. Характер, темпи, джерела коштів, цілі й соціальні наслідки І. визначаються панівними в даній країні виробничими відносинами. Капіталістична І. відбувається стихійно і нерівномірно, на основі приватної власності на засоби виробництва, в гострій конкурентній боротьбі. Рушійною силою її є гонитва капіталістів та їхніх об’єднань (монополій) за одержанням високих прибутків, а джерелами коштів – жорстока експлуатація трудящих всередині країни і розорення дрібних товаровиробників, концесії, пограбування народів інших країн, воєнні контрибуції тощо. Здебільшого починається з розвитку легкої промисловості і лише після нагромадження капіталу розвивається й важка індустрія. У процесі І. поглиблюються й загострюються всі суперечності капіталізму. Посилюється ступінь експлуатації трудящих. Соціалістична І. докорінно відрізняється від капіталістичної за методами і темпами здійснення її, джерелами ресурсів і соціально-економічними наслідками. Вона є засобом створення матеріально-технічної бази соціалізму, провадиться планомірно завдяки суспільній власності на засоби виробництва, починається з розвитку важкої індустрії. Соціалістична І. є основою для перебудови всіх галузей народного господарства, особливо дрібнотоварного сільсько-господарського виробництва на соціалістичних засадах, для ліквідації капіталістичного укладу і перемоги соціалістичних форм господарства, для забезпечення техніко-економічної незалежності соціалістичних держав від капіталістичної системи, забезпечення зміцнення обороноздатності країн соціалізму. Соціалістична І. розширює можливості для розвитку продуктивних сил суспільства, створює умови для неухильного підвищення рівня добробуту і культури трудящих. Основними джерелами коштів для неї є внутрігосподарські нагромадження, а з утвердженням соціалізму в ряді країн – і їхня взаємна інтернаціональна допомога, використання переваг міжнародного соціалістичного поділу праці і розвитку соціалістичної економічної інтеграції.

ІНДУСТРІЯ (від лат. industria – діяльність, старанність) – промисловість.

ІНЕРТНИЙ [від лат. iners (inertis) – невправний, млявий] – бездіяльний, нерухомий, косний; і-ні гази – гази, які не вступають у хімічні реакції (гелій, неон, аргон, криптон, ксенон і радон).

ІНЕРЦІЯ (від лат. inertia – бездіяльність, нерухомість) – властивість тіла зберігати рівномірний прямолінійний рух або спокій, поки зовнішня причина (сила, або дія іншого тіла) не виведе його з цього стану. Мірою І. тіла щодо поступального руху є маса, а щодо обертального – момент інерції.

ІН’ЄКЦІЯ (від лат. injectio – вкидання) – 1) Введення в тканини та деякі порожнини організму лікувальних розчинів. Інша назва – впорскування. 2) геол. Процес проникнення магматичного (виверженого) матеріалу в різні породи.

ІНЖЕКТОР (франц. injecteur, від лат. injecto – вкидаю) – струминний насос для стискування газів і пари, а також нагнітання рідин.

ІНЖЕНЕР (франц. ingenieur, від лат. ingenium – здібність, винахідливість) – спеціаліст з вищою технічною освітою.

ІНЖЕНЮ (від франц. ingenu – наївний, простодушний) – амплуа актриси, яка виконує ролі простодушних, наївних дівчат.

ІНЖИР (тюрк.) – субтропічне плодове дерево роду фікус родини шовковицевих. Культивують у субтропічних країнах. Супліддя вживають свіжими і переробляють.

ІНІОЇТ – мінерал класу боратів, безбарвний, з скляним блиском. Руда бору. Від назви родовища Іньо в США.

ІНІЦІАЛ (від лат. initialis – початковий) – 1) Збільшена заголовна літера якогось розділу в тексті рукописної чи друкованої книги, оздоблена орнаментом, ілюстративним малюнком тощо. 2) Прописні початкові літери імені, по батькові, прізвища.

ІНІЦІАТИВА (франц. initiative, від лат. initium – початок) – почин; активна, провідна роль у будь-яких діях, заповзятливість; І. законодавча – право вносити проекти законів в законодавчий орган, який зобов’язаний обговорити їх і прийняти рішення.

ІНІЦІАТИВНИЙ – той, що стосується ініціативи; здатний до самостійних дій.

ІНІЦІАТОР (від франц. initiateur – зачинатель) – 1) Людина, яка висловила якусь нову думку. 2) Людина (колектив), яка зробила почин у якійсь справі.

ІНІЦІЮВАННЯ (від лат. injicio – збуджую, викликаю) – 1) Збудження ланцюгової хімічної або ядерної реакції внаслідок зовнішнього діяння на систему (напр., удару, світла). 2) Збудження детонації вибухової речовини за допомогою вибуху невеликої кількості запальної речовини.

ІНКАЛОЙ – жароміцний сплав на основі заліза, що містить 25% хрому і 35% нікелю.

ІНКАПСУЛЯЦІЯ (від ін... і лат. capsula – скринька) – утворення щільної оболонки (капсули) із сполучної тканини навколо чужорідних для організму речовин.

ІНКАСАЦІЯ (від італ. incasso – виручка, виторг) – збір і транспортування готівки та цінностей, здійснювані банками за дорученням клієнтів.

ІНКАСО (від італ. incasso – виручка, виторг) – операція одержання банком грошей за дорученням клієнта й зарахування цих грошей на його банківський рахунок на підставі розрахункових документів.

ІН-КВАРТО [від лат. in quarto – (складений) вчетверо] – формат видань, за яким розмір сторінки становить четверту частину стандартного паперового аркуша.

ІНКВІЗИТОР (від лат. inquisitor – вистежувач) – 1) Член суду інквізиції. 2) Переносно – жорстока людина, мучитель.

ІНКВІЗИЦІЯ (лат. inquisitio – розшук, розслідування, від inquiro – розшукую) – 1) В католицькій церкві особливий церковний суд для боротьби з єресями, що існував у 13 – 19 ст. Інквізиційний суд був таємним, без участі сторін. Судді І. підлягали лише папі. Методами І. були шпигунство, катування, залякування. І. чинила розправи над передовими мислителями і вченими. На вогнищах І. загинуло близько 5 млн. чоловік. 2) Переносно – тортури, жорстокість, витончене знущання, мордування.

ІНКЛІНАТОР (від лат. incline – нахиляю) – прилад, яким вимірюють магнітне нахилення.

ІНКЛІНОМЕТР (від лат. inclino – нахиляю і ...метр)прилад, яким вимірюють скривлення бурової свердловини.

ІНКОГЕРЕНЦІЯ (від ін... і лат. cohaerentia – внутрішній зв’язок) – мед. втрата послідовності думки, типовий прояв шизофренії.

ІНКОГНІТО (італ. incognito, від лат. incognitus – невпізнаний, невідомий) – 1) Таємно, не відкриваючи свого імені. 2) Особа, що криється під чужим іменем.

ІНКОНГРУЕНТНИЙ [від лат. incongruens (incongruentis) – невідповідний] – неоднаковий, різний; і. процес – процес, результат якого за елементарним складом не тотожний тому, з чого починається цей процес. Напр., внаслідок плавлення деяких речовин склад рідкої фази відрізняється від складу твердої фази.

ІНКОНЕЛЬ – жароміцний сплав на основі нікелю, шо містить близько 15% хрому і до 9% заліза.

ІНКОРПОРАЦІЯ (від лат. incorporatio – включення до складу) – 1) Спосіб побудови слова-речення в деяких мовах (напр., чукотській). 2) Приєднання, включення. 3) Систематизація в одному збірнику законодавчих актів, опублікованих у різний час.

ІНКОРПОРУВАТИ (від лат. incorporo – включаю до свого складу) – приєднувати, включати.

ІНКОРПОРУЮЧИЙ – той, що здійснює інкорпорацію; і-чі мови – мови, в яких поширена інкорпорація.

ІНКРЕТИ (від лат. incretus – просіяний, виділений) – те саме, що й гормони.

ІНКРЕТОРНИЙ (від інкрети)те саме, що й гормональний.

ІНКРЕЦІЯ (лат. incretio – виділення, від incerno – просіюю) – виділення певною групою залоз організму людини й тварин особливих фізіологічно активних речовин (гормонів) безпосередньо в кров або лімфу. Інша назва – внутрішня секреція.

ІНКРИМІНУВАННЯ (від ін... і лат. crimen – провина, злочин) – пред’явлення обвинувачення у вчиненні злочину.

ІНКРУСТАЦІЯ (лат. incrustatio, від incrusto – вкриваю шаром) – 1) Розділ декоративно-ужиткового мистецтва. 2) Прикраси, оздоблення з платівок або шматочків різного матеріалу (золота, срібла, кості, дерева, перламутру), що їх врізають врівень з поверхнею предмета; твір, виконаний таким способом. j

ІНКУБАТОР (від лат. incubo – висиджую пташенят) – апарат для виведення з яєць молодняка сільськогосподарської птиці. Див. також Інкубаторій.

ІНКУБАТОРІЙ – приміщення, в якому встановлено інкубатори для штучного виведення молодняка сільськогосподарської птиці.

ІНКУБАЦІЙНИЙ (від лат. incubo, тут – перебуваю в спокої) – той, що перебуває в спокої; і. період – проміжок часу, що проходить між зараженням організму збудниками певних інфекційних хвороб і появою ознак захворювання. Інша назва – інкубація.

ІНКУБАЦІЯ (від лат. incubatio – висиджування пташенят) – 1) Виведення з яєць пташенят, з ікри – мальків риб, з грени – гусені шовковичного шовкопряда. 2) Те саме, що й інкубаційний період.

ІНКУНАБУЛИ (від лат. incunabula – колиска, роки дитинства, початок) – книги, видрукувані наборними літерами на початку книгодрукування в Західній Європі (до 1501 p.).

ІНКУРАБЕЛЬНИЙ (від ін... і лат. curabilis – виліковний) – невиліковний, невидужний, невигойний.

ІННЕРВАЦІЯ (від ін... і нерви)наявність нервових волокон в органах і тканинах тварин та людини, яка забезпечує зв’язок органів і тканин з центральною нервовою системою і відповіді організму на впливи зовнішнього й внутрішнього середовища.

ІНОЗИТ [від грец. ις (ίνός) – м’яз, сухожилля] – циклічний шестиатомний спирт, міститься в тканинах людини й більшості тварин та рослин у вигляді фітину або фітинової кислоти. Один із стереоізомерів І.-мезоінозит належить до вітамінів групи В. ІН-ОКТАВО [від лат. in octavo – (складений) увосьмеро] – формат видань, за яким розмір сторінки становить восьму частину стандартного паперового аркуша.

ІНОКУЛЯЦІЯ (лат. inoculatio, від inoculo – роблю щеплення) – введення живих мікроорганізмів, інфікованого матеріалу, сироватки або інших речовин у тканини рослин, тварин, людини (а також у поживне середовище).

ІНОЦЕРАМИ [від грец. ις (ίνος) – м’яз і κέραμος – шкаралупа] – рід викопних морських двостулкових молюсків; відомі з відкладів мезозою.

ІНСАЙД (англ. inside, букв. – всередині) – гравець у футбольній або хокейній команді, який займає положення в лінії нападу між крайнім і центральним гравцями. Інша назва – напівсередній нападаючий.

ІНСЕКТАРІЙ (від лат. insectum – комаха) – приміщення, де розводять та утримують комах.

ІНСЕКТИЦИДИ (від лат. insectum – комаха і ...циди)хімічні сполуки, що їх застосовують для знищення шкідливих комах.

ІНСЕКТОФУНГІЦИДИ (від лат. insectum – комаха, fungus – гриб і ...циди)отруйні хімічні препарати, що ними знищують комах і гриби-паразити.

ІНСИНУАЦІЯ (лат. insinuatio, букв. – закрадливість, від insinuo – проникаю) – неправдива, наклепницька вигадка з метою заплямувати, знеславити когось.

ІНСОЛЯЦІЯ (лат. insolatio, від insolo – виставляю на сонце) – 1) Приплив сонячної радіації (випромінювання) на земну поверхню. 2) Освітлення сонячним промінням, яке застосовують з лікувальною та профілактичною метою.

ІНСПЕКТОР (від лат. inspector – наглядач) – службова особа в державних установах, яка здійснює нагляд і контроль за правильністю дій, виконанням законів, постанов, інструкцій.

ІНСПЕКТУВАТИ (від лат. inspecto – оглядаю, розглядаю) – перевіряти правильність дій, здійснювати інспекторський нагляд.

ІНСПЕКЦІЯ (від лат. inspectio – огляд, розгляд) – 1) Система нагляду за правильністю дій і додержанням встановлених правил різними підприємствами, установами. 2) Органи, покликані здійснювати нагляд і контроль.

ІНСПІРАЦІЯ (від лат. inspiratio – натхнення, навіювання) – 1) Намова, навіювання, спонукання зовні, підбурювання. 2) Вдих.

ІНСПІРУВАТИ (від лат. inspiro – навіюю, надихаю) – 1) Підбурювати до якихось дій. 2) Навіювати комусь той чи інший спосіб дій.

ІНСТАНЦІЯ (лат. instantia – безпосередня близькість) – кожна з послідовних ланок у системі підпорядкованих один одному органів державного управління, судових, партійних тощо.

ІНСТИЛЯЦІЯ (лат. instillatio, від instillo – крапаю, зволожую) – вкапування ліків (напр., у сечовий міхур).

ІНСТИНКТ (від лат. instinctus – спонукання) – 1) Складні природжені реакції (акти поведінки), типові для певного виду організмів, на зовнішні й внутрішні подразники. 2) У розмовній мові – чуття, несвідоме спонукання до чого-небудь.

ІНСТИНКТИВНИЙ – зумовлений інстинктом; і-на поведінка – сукупність природжених проявів зовнішньої активності тварин, типової для певного виду.

ІНСТИТУТ (від лат. institutum – устрій, установа) – 1) Сукупність норм права, що охоплює певні суспільні відносини. 2) Назва науково-дослідних установ, а також вищих спеціалізованих навчальних закладів. 3) Навчально-методичні установи системи підвищення кваліфікації спеціалістів. 4) Окремий тип педагогічного навчального закладу (напр., учительський інститут). 5) У дореволюційній Росії привілейований жіночий середній навчальний закритий заклад.

ІНСТИТУЦІЇ (від лат. institutio – настанова) – 1) Назва елементарних підручників римського цивільного права. 2) Установи, заклади.

ІНСТИТУЦІОНАЛІЗМ – 1) Один з напрямів буржуазного державознавства й правознавства 20 ст., що вважає «інституцію» (сім’ю, партію, державу тощо) основою розгляду проблем суспільства, держави й права. 2) Вульгарні течії в американській політичній економії 20 ст., які підмінюють аналіз об’єктивних законів капіталістичного способу виробництва описом взаємовідносин інституцій.

ІНСТРУКТИВНИЙ (франц. instructif – повчальний, від лат. instruo – наставляю) – той, що містить у собі керівні вказівки, настанови; здійснюваний для передачі інструкцій.

ІНСТРУКТОР (від лат. instructor – упорядник, організатор) – особа, що навчає певної спеціальності або організації справи, дає інструкції.

ІНСТРУКЦІЯ (від лат. instructio – введення, настанова) – керівні вказівки, детальні настанови, зведення правил для виконання якоїсь роботи. 2) У праві – акт управління, що містить норми й правила, які регулюють порядок і умови здійснення певної діяльності, а також норми, що визначають порядок і умови реалізації нормативних актів, виданих даним чи вищестоящим органом.

ІНСТРУМЕНТ (від лат. instrumentum – знаряддя) – 1) Знаряддя або пристрій для обробки матеріалів, вимірювань, хірургічних операцій, відтворення музичних звуків. 2) Переносно – засіб для досягнення чогось.

ІНСТРУМЕНТАЛІЗМ (англ. instrumentalism, від лат. instrumentum – знаряддя) – різновидність суб’єктивно-ідеалістичної філософії прагматизму, що вважає свідомість одним із знарядь (інструментів) пристосування організму до середовища, яке постійно змінюється.

ІНСТРУМЕНТАЛЬНИЙ – той, що стосується інструмента; і-на музика – музика, що її виконують на інструментах (на відміну від співу); і-на сталь – вуглецева та легована сталь для виготовлення різального і вимірювального інструменту.

ІНСТРУМЕНТАРІЙ – сукупність інструментів, що їх застосовують у певній галузі.

ІНСТРУМЕНТОВКА, ІНСТРУМЕНТУВАННЯ – 1) Розподіл голосів музичного твору між інструментами оркестру, камерного ансамблю тощо. 2) Перекладення для оркестру (ансамблю) музичного твору, написаного для іншого складу або інструмента. 3) Упорядкований добір звуків у вірші або прозовому творі, який створює художню єдність частин тексту (алітерація, асонанс, звуконаслідування).

ІНСУЛІН (від лат. insula – острів) – гормон підшлункової залози; білкова речовина. Впливає на вуглеводний обмін. Застосовують при лікуванні цукрового діабету, шизофренії, виснаження.

ІНСУЛІНАЗАфермент, під впливом якого гормон інсулін втрачає свою активність.

ІНСУЛЬТ (від лат. insulto – скачу, стрибаю) – раптове гостре порушення кровообігу в головному мозку людини, яке супроводиться ушкодженням тканини мозку й розладом його функцій. Найчастіше спричинюється гіпертонічною хворобою, атеросклерозом та іншими захворюваннями.

ІНСУРГЕНТ [від лат. insurgens (insurgentis) – той, що повстає] – повстанець, учасник повстання.

ІНСУРЕКЦІЯ (лат. insurrectio, від insurgo – повстаю) – збройне повстання проти державної влади.

ІНСЦЕНІВКА (від ін... і сцена)перероблений для театру, кіно, радіо, телебачення літературний твір.

ІНСЦЕНУВАТИ (від iн... і сцена)1) Надати літературному творові драматичної форми для постановки його в театрі, на радіо, телебаченні. 2) Штучно відновити якусь подію для створення ілюзії істинності. 3) Щось влаштувати, відобразити з метою ввести когось в оману.

ІНТАКТНИЙ (від лат. intactus – недоторканний) – незайманий.

ІНТАЛІЯ (від італ. intaglio – різьблення) – різьблене зображення у вигляді заглибленого рельєфу на відшліфованій поверхні каменя.

ІНТАРСІЯ (від італ. intarsio – інкрустація) – вид інкрустації, виконаної на дерев’яних предметах з кусочків дерева інших порід.

ІНТЕГРАЛ (від лат. integer – цілий) – границя суми нескінченно великої кількості нескінченно малих величин, одержаних певним способом з відповідної функції.

ІНТЕГРАЛЬНИЙ – пов’язаний з інтегралом; і-не числення – розділ математики, в якому вивчаються властивості та способи обчислення інтегралів; і-ні рівняння – рівняння, які зв’язують шукануфункцію та інтеграли від неї. Такі рівняння широко застосовують у багатьох розділах сучасної математики, теоретичної фізики тощо.

ІНТЕГРАТОР (від лат. integro – відновлюю, поповнюю) – обчислювальний пристрій для інтегрування деяких функцій.

ІНТЕГРАФ [від інте (грал) і ...граф]прилад для креслення інтегральної кривої за заданим диференціальним рівнянням.

ІНТЕГРАЦІЯ (від лат. integratio – поповнення, відновлення) – 1) Об’єднання в ціле будь-яких окремих частин. Протилежне – дезинтеграція. 2) І. економічна – процес інтернаціоналізації господарського життя, зближення, об’єднання економік ряду країн. Розрізняють І. капіталістичну і соціалістичну, що докорінно відмінні між собою. Соціалістична економічна І. – свідомо й планомірно регульований комуністичними й робітничими партіями і урядами країн – членів Ради Економічної Взаємодопомоги процес міжнародного соціалістичного поділу праці, зближення їхніх економік і формування сучасної, високоефективної структури національних господарств, поступового зближення і вирівнювання рівнів їхнього економічного розвитку, формування глибоких і стійких зв’язків в основних галузях економіки, науки й техніки, розширення і зміцнення на цій основі світового соціалістичного ринку, вдосконалення товарно-грошових відносин. Капіталістична економічна І. грунтується на приватній власності на засоби виробництва, конкуренції й підпорядкуванні сильнішими партнерами слабших. 3) І. соціальна – наявність упорядкованих відносин між індивідами, групами, організаціями, державами. 4) біол. Процес упорядкування, узгодження і об’єднання структур і функцій у цілісному організмі, характерний для живих систем на кожному з рівнів організації їх. У фізіології І. – функціональне об’єднання окремих фізіологічних механізмів у складну координовану пристосувальну діяльність цілісного організму.

ІНТЕГРИМЕТР (від лат. integer – цілий і ...метр)механічний аналоговий прилад, призначений для математичної обробки (обчислення площ, фізичних величин тощо) графічно заданих функцій.

ІНТЕГРУВАННЯ – знаходження інтегралу.

ІНТЕГРУВАТИ (від лат. integro – заповнюю, відновлюю) – 1) Відшукувати інтеграл. 2) Робити інтеграцію.

ІНТЕГУМЕНТИ (від лат. integumentum – завіса, захисний покрив) – зовнішні покриви насінного зачатка У насінних рослин, що оточують його центральну частину (нуцелус).

ІНТЕЛЕКТ (від лат. intellectus – розуміння, розсудок, пізнання) – здатність до мислення, особливо до його вищих теоретичних рівнів.

ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЯ праці (від лат. intellectualis – розумовий) – збільшення питомої ваги розумових функцій (управління, контроль, налагодження) в структурі трудових зусиль працівника на основі науково-технічного прогресу, підвищення кваліфікаційного та культурно-освітнього рівня трудящих.

ІНТЕЛЕКТУАЛІЗМ (від лат. intellectualis – розумовий) – напрям у філософії і психології, який абсолютизує процеси мислення, відриваючи їх від чуттєвого пізнання й практики.

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ (лат. intellectualis) – розумовий, розсудковий, розсудливий.

ІНТЕЛІГЕНТНІСТЬ [від лат. intelligens (intelligentis) – обізнаний, тямущий, розсудливий] – освіченість, культурність, розумова розвиненість, підготовленість до розуміння теоретичних питань.

ІНТЕЛІГЕНЦІЯ [від лат. intelligens (intelligentis) – знавець, фахівець] – соціальний прошарок, що складається з осіб, професійно зайнятих розумовою працею (напр., діячі науки й мистецтва, інженери, вчителі, лікарі). Термін «інтелігенція» був введений в ужиток письменником П. Д. Боборикіним (60-ті pp. 19 ст.) і згодом з російської мови перейшов до інших мов.

ІНТЕЛІГІБЕЛЬНИЙ (від лат. intelligibilis – пізнаваний, мислимий) – 1) Той, що осягається лише розумом, мисленням. 2) Надприродний, надпочуттєвий. Протилежне – сенсибельний.

ІНТЕНДАНТ (франц. intendant, від лат. intendo – спрямовую, готую) – 1) Військовослужбовець офіцерського складу, що відає забезпеченням військ продовольством, зброєю, військово-господарським майном та організацією побутового обслуговування особового складу. 2) В Радянській Армії в 1935 – 55 pp. військове звання для військово-господарського й адміністративного складу. 3) У Франції в 17 – 18 ст. І. провінції, що призначався королем на певний строк. Мав судово-поліцейську, фінансову й почасти військову владу.

ІНТЕНСИВНИЙ (франц. intensif, від лат. intensio – напруження, посилення) – 1) Напружений, посилений, дійовий, продуктивний. 2) Відносно кольору – яскравий, соковитий, густий. Протилежне – екстенсивний.

ІНТЕНСИВНІСТЬ – 1) Ступінь напруження, посилення; І. праці – ступінь напруженості праці; кількість праці, яку витрачає працівник у процесі виробництва за певний проміжок часу. 2) Густина потоку енергії, тобто кількість енергії, яка проходить за 1 сек через 1 смг площини, перпендикулярної до потоку енергії. 3) І. звуку (сила звуку) – густина потоку звукової енергії. Найменша І. звуку, яку ще може сприймати вухо людини (поріг чутності), становить 10-16 вт/см2.

ІНТЕНСИФІКАЦІЯ (франц. intensification, від лат. intensio – напруження, зусилля і facio – роблю) – посилення, збільшення напруженості, продуктивності, дієвості; І. виробництва – напрям у розвитку суспільного виробництва, за яким зростання його обсягу відбувається насамперед внаслідок науково-технічного прогресу, підвищення рівня організації виробництва і управління, ефективного використання технічних, матеріальних і трудових ресурсів; І. функцій, посилення функцій – один з головних шляхів прогресивного перетворення органів у ході еволюції тварин.

ІНТЕР... (лат. inter...) – префікс, що означає перебування поміж, періодичність дії, скасування, знищення.

ІНТЕРВАЛ (від лат. intervallum – проміжок, відстань) – 1) Перерва (у просторі або часі), пауза. 2) Віддаль по фронту між військовослужбовцями, підрозділами, частинами. 3) Співвідношення двох музичних звуків за висотою їх. 4) Сукупність усіх чисел (або точок), що містяться між двома даними числами a та b (або точками), яка не включає їх.

ІНТЕРВАЛЮТА (від інтер... і валюта)грошові знаки іноземних держав, а також кредитні й платіжні документи, виражені в іноземних грошових одиницях і застосовувані в міжнародних розрахунках.

ІНТЕРВАЛЮТНИЙ КУРС (від інтер... і валюта)те саме, що й валютний курс.

ІНТЕРВЕНТ – учасник або прихильник інтервенції.

ІНТЕРВЕНЦІЯ (лаі. interventio – втручання, від intervenio – приходжу, втручаюсь) – втручання однієї або кількох експлуататорських держав у справи іншої держави або в її взаємозв’язки з третіми державами. Мета І. – придушити революційний або національно-визвольний рух у тій або іншій державі, нав’язати їй реакційний режим, загарбати її територію, підірвати суверенітет. І. буває відверта – воєнні дії і замаскована – організація громадянської війни в іноземній державі, засилання терористів і шпигунів (т. зв. політична І.), застосування демпінгу, ембарго тощо (т. зв. економічна І.).

ІНТЕРВОКАЛЬНИЙ (від інтер... і вокальний) – мовозн. звук між двома голосними.

ІНТЕРВЮ (англ. interview, букв. – зустріч, бесіда) – жанр публіцистики, розмова журналіста з політичним, громадським або іншим діячем з актуальних питань.

ІНТЕРДИКТ (від лат. interdictum – заборона) – 1) В римському праві наказ претора сторонам, що позиваються, про заборону певної дії або про здійснення певної дії. 2) В католицькій церкві за середньовіччя один із засобів покарання, який полягав у повній або частковій забороні виконання богослужінь, релігійних обрядів на певній території, щоб примусити правителя даної території покоритися папі.

ІНТЕР’ЄР (від франц. interieur – внутрішній) – 1) архіт. Внутрішній простір будівлі, якесь приміщення. 2) Жанр образотворчого мистецтва. Відіграє значну роль у картинах на побутові й історичні теми. 3) І. тварин – внутрішня будова органів і тканин, біохімічні та фізіологічні особливості організму сільськогосподарських тварин, пов’язані з їхньою продуктивністю і племінними якостями.

ІНТЕРКІНЕЗ (від інтер... і ...кінез)те саме, що й інтерфаза.

ІНТЕРКУРЕНТНИЙ [від лат. intercurrens (intercurrentis) – той, що домішується] – проміжний, той, що випадково приєднується; і-не захворювання – захворювання, яке ускладнює перебіг іншого захворювання.

ІНТЕРЛІНГВА (від інтер... і лат. lingua – мова) – штучна мова. Перший її варіант на латинській основі створив у 1908 р. італійський математик Д. Пеано, другий в 1950 р. запропонувала Міжнародна асоціація допоміжної мови, очолювана А. Гоудом (США).

ІНТЕРЛІНГВІСТИКА (від інтер... і лінгвістика)розділ мовознавства, що вивчає проблеми, пов’язані з створенням та функціонуванням різних допоміжних мов – від міжнародних мов типу есперанто, інтерлінгва тощо – до математичних мов – посередників і кодів для машинного перекладу та інформаційних машин.

ІНТЕРЛІНІЯ (від інтер... і лат. 1іnea – лінія) – лінія між рядками книги та інших видань; інколи на ній набирають цифри.

ІНТЕРЛІНЬЯЖ (від франц. interlignage, від inter – між і ligne – лінія) – віддаль між нижньою і верхньою лініями шрифту двох суміжних рядків у книзі або іншому виданні.

ІНТЕРЛЮДІЯ (від інтер... і лат. ludus – гра) – те саме, що й інтермедія.

ІНТЕРМЕДИН (від лат. intermedius – проміжний, середній) – лікарський препарат. Застосовують при дегенеративних змінах сітківки ока, а також як засіб, що поліпшує адаптацію до темноти, підвищує гостроту зору.

ІНТЕРМЕДІЯ (відлат. intermedius – проміжний, середній) – 1) Невелика драматична п’єса, переважно комедійного характеру, яку виконують між актами спектаклю. 2) муз. Проміжний епізод у фузі (між двома проведеннями теми).

ІНТЕРМЕТАЛІДИ (від інтер... і метал)хімічні сполуки металів з металами. Інша назва – інтерметалеві сполуки.

ІНТЕРМЕЦЦО (італ. intermezzo, від лат. intermedius – проміжний, середній) – інструментальна п’єса довільної будови, іноді – самостійний оркестровий епізод в опері.

ІНТЕРМІТЕНЦІЯ (від лат. intermittentio – припинення, переривання) – періодична зміна дебіту джерел, зумовлена ритмічною зміною газового тиску, найяскравіше проявляється в гейзерах.

ІНТЕРМІТОЗ (від інтер... і мітоз)те саме, що й інтерфаза.

ІНТЕРМІТУЮЧИЙ (від лат. intermitto – припиняю, перериваю) – періодичний, той, що перемежовується; і-ча пропасниця – переміжна пропасниця.

ІНТЕРНАТ (від лат. internus – внутрішній) – 1) Гуртожиток для учнів при школі та деяких інших навчальних закладах для дітей-сиріт, інвалідів війни й праці, літніх та ін. 2) Закритий навчальний заклад, в якому учні вчаться й живуть (напр., школи-інтернати).

ІНТЕРНАТУРА (від лат. internatus – вирощений поміж) – одна з форм стажування, спеціалізації, удосконалення лікарів-випускників у великих клініках, лікарнях, що здійснюється протягом року або кількох років.

ІНТЕРНАЦІОНАЛ (франц. L’Internationale, від лат. inter – між і natio – народ) – 1) Міжнародне об’єднання; Перший І. – міжнародне товариство робітників (1864 – 76 pp.); Другий І. – міжнародне об’єднання соціалістичних партій (1876 – 1914 pp.); Третій (Комуністичний) І. – міжнародне об’єднання комуністичних партій (1919 – 43 pp.). 2) Міжнародний революційний гімн пролетаріату, написаний французькими робітниками Е. Потьє (текст) і П. Дегейтером (музика). Поширений з кінця 19 ст. В 1917 – 44 pp. – державний гімн СРСР. Тепер – гімн Комуністичної партії Радянського Союзу і комуністичних партій інших країн.

ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ – визнання чогось інтернаціональним; надання за договором усім державам права користуватися на рівних засадах якоюсь територією, спорудою, рікою тощо; І. капіталу – процес розширення сфери діяльності капіталу за межі держави, пов’язаний з створенням національними компаніями своїх підприємств в іноземних державах і розширенням контактів між капіталістами різних країн; І. виробництва – процес встановлення виробничих зв’язків між підприємствами різних країн.

ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ (від інтер... і лат. natio – народ) – міжнародна солідарність робітників, трудящих різних націй і рас, основана на спільності їх інтересів. І., відображаючи загальні інтереси робітничого класу різних країн, гарантує правильне розв’язання його національних та інтернаціональних завдань, забезпечує єдність класового змісту й національної форми суспільного розвитку. І. виник в умовах капіталізму, в ході визвольної боротьби пролетаріату різних країн. Виявом І. було створення 1-го Інтернаціоналу. В СРСР із знищенням експлуататорських класів виник соціалістичний І., який є новим типом міжнаціональних відносин. Соціалістичний І. розвивається на основі дружби, рівноправності, взаємоповаги, всебічного братерського співробітництва, політичної, економічної, військової і культурної взаємодопомоги націй та народностей, що стали на шлях соціалізму. Соціалістичний І. збігається з соціалістичним патріотизмом. Утворення світової системи соціалізму розширило рамки соціалістичного І. Спільність корінних інтересів трудящих країн соціалізму стала основою їхньої політичної, ідеологічної та економічної згуртованості. Інтернаціоналізм у сучасну епоху означає солідарність національних загонів робітничого класу, відповідальність комуністичних і робітничих партій всіх країн за успішний розвиток світового революційного процесу, дружбу, багатосторонню взаємодопомогу й зближення соціалістичних країн, тісне співробітництво і взаємодопомогу національних загонів світового революційного руху. І. протилежний націоналізмові.

ІНТЕРНАЦІОНАЛІСТ – прихильник інтернаціоналізму.

ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНИЙ (від інтер... і лат. natio – народ) – міжнародний.

ІНТЕРНУВАННЯ (франц. interner – оселяти, від лат. internus – внутрішній) – 1) Затримання й роззброєння нейтральною державою військ воюючих держав, що вступили на територію цієї держави. 2) Затримання однією з воюючих держав громадян ворожої держави, що проживають на її території, до кінця війни.

ІНТЕРНУНЦІЙ (від лат. internuntius – вісник, посередник) – дипломатичний представник Ватікану, що відповідає рангові посланника. За рангом І. другий після нунція.

ІНТЕРОРЕЦЕПЦІЯ, ІНТЕРОЦЕПЦІЯ (від лат. interior – внутрішній і receptio – сприймання) – виникнення, проведення і сприймання центральною нервовою системою імпульсів, які з’являються внаслідок збудження чутливих закінчень, розсіяних у внутрішніх органах.

ІНТЕРПЕЛЮВАТИ (від лат. interpellо – перебиваю, докучаю) – зробити уряду запит, внести інтерпеляцію.

ІНТЕРПЕЛЯЦІЯ (від лат. interpellatio – переривання, порушення) – в буржуазних державах особливий вид запиту депутата в парламенті, звернений до уряду в цілому або до окремих його членів з приводу загальної політики уряду або з певних питань. І. вимагає обов’язкової відповіді.

ІНТЕРПОЛЯТОР – обчислювальний пристрій для інтерполяції функцій.

ІНТЕРПОЛЯЦІЯ (від лат. interpolate – зміна) – 1) матем. Спосіб, за допомогою якого за таблицею, що містить деякі числові дані, можна знайти проміжні результати, яких нема безпосередньо в таблиці. 2) Неавторські вставки слів, речень або чисел у тексті під час переписування, опрацювання рукописів, при копіюванні географічних карт тощо.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ (лат. interpretatio, від interpreter – роз’яснюю, перекладаю) – 1) Роз’яснення, тлумачення, розкриття змісту чого-небудь. 2) мист. Творче виконання художнього твору, що грунтується на самостійному тлумаченні виконавця.

ІНТЕРПРЕТОСКОП (від лат. interpreter – пояснюю і ...скоп)стаціонарний прилад, що дає можливість дешифрувати аерознімки. 4

ІНТЕРСЕКС (від інтер... і лат. sexus – стать) – організм з ознаками інтерсексуальності.

ІНТЕРСЕКСУАЛЬНІСТЬ (від інтер... і лат. sexualis – статевий) – наявність у різностатевого організму ознак обох статей; ці ознаки розвинені не повністю, тобто є проміжними для обох статей. Одна з форм гермафродитизму.

ІНТЕРСЕМІОТИЧНИЙ (від інтер... і грец. σημειωτός – позначений) – пов’язаний з різними знаковими системами; і-на транспозиція – передавання образів, побудованих в одній знаковій системі, знаками іншої знакової системи; і. переклад – тлумачення словесних знаків знаками несловесних знакових систем.

ІНТЕРСТЕЛЯРНИЙ (від інтер... і лат. stella – зірка, сузір’я) – міжзоряний.

ІНТЕРСТИЦІАЛЬНИЙ (від лат. interstitium – віддаль, проміжок) – проміжний; і-ні клітини – групи клітин у ссавців, що містяться в сполучній тканині статевих органів і забезпечують вбирання з крові твердих частинок та виділення статевих гормонів; у деяких кишечнопорожнинних – клітини в зовнішньому шарі, що забезпечують формування статевих і жалких клітин.

ІНТЕРСТИЦІЯ (від лат. interstitium – відстань, проміжок) – проміжок між ідіоморфними (див. Ідіоморфізм) складовими частинами магматичної породи.

ІНТЕРСУБЄКТИВНІСТЬ (від інтер і суб’єктивність)у деяких вчасних суб’єктивно-ідеалістичних теоріях пізнання термін для позначення феноменів (явищ), що не залежать вія окремого суб’єкта, виходять за сферу його індивідуальної свідомості, але не існують об’єктивно.

ІНТЕРТИП (від інтер... і ...тип)складальна рядковідливна машина, схожа за конструкцією на лінотип.

ІНТЕРФАЗА (від інтер... і фаза)період між двома послідовними мітотичними поділами (див. Мітоз) клітини. Інші назви – інтеркінез, інтермітоз, стадія спокою.

ІНТЕРФЕРЕНЦІЯ [від інтер... і лат. ferens (ferentis) – той, що несе, приносить] – взаємне посилення або ослаблення хвиль (пружних, електромагнітних) у разі накладення їх одна на одну.

ІНТЕРФЕРОМЕТР [від інтерфер (енція) і ...метр]прилад, у якому використовують інтерференцію для вимірювання довжини хвиль світла, показників заломлення прозорих середовищ.

ІНТЕРФЕРОН (від інтер... і лат. ferio – б’ю, вражаю) – захисний білок, що утворюється в клітинах ссавців, птахів, мікроорганізмів при контакті їх з ендотоксинами та вірусами й пригнічує розмноження їх. Є фактором неспецифічного противірусного імунітету.

ІНТЕРЦЕПТОР (лат. interceptor – перехоплювач, переривач, від interсіріо – перехоплюю, відбиваю) – пристрій (рухома пластинка), що «зриває» повітряний потік з крила літальних апаратів, поліпшуючи за певних обставин їхню керованість.

ІНТЕРЦЕСІЯ (лат. intercessio, від intercedo – втручаюсь, поручаюсь) – 1) В цивільному праві прийняття на себе чужого боргу, поручительства. 2) В Стародавньому Римі право вищих службових осіб припиняти дії інших службових осіб.

ІНТИМА (від лат. intimus – найглибший, внутрішній) – внутрішня оболонка стінки кровоносних судин (крім капілярів). У венах І. формує клапани, внаслідок чого кров у цих судинах може текти тільки в одному напрямі.

ІНТИМНИЙ (франц. intime, від лат intimus – найглибший, таємний) – глибоко особистий, приязний дружній, задушевний.

ІНТИНА (від лат. intus – всередині) – внутрішній шар оболонки пилкового зерна (пилку) насінних рослин, а також спор у спорових рослин.

ІНТОКСИКАЦІЯ (від ін... і грец. τοξικόν – отрута) – отруєння організму токсичними речовинами, які утворилися в ньому самому або надійшли ззовні.

ІНТОНАЦІЯ (від лат. intono – голосно вимовляю) – 1) Ритмомелодійний лад мовлення, що залежить від підвищення або пониження тону при вимові. 2) Тон, манера вимови, що виражає почуття, ставлення до предмета висловлення. 3) Правильність чи неправильність взятого тону під час співу або гри на музичному інструменті.

ІНТРАДА (від португ., ісп. entrada – вхід, вступ) – муз. інструментальна п’єса урочистого, величного характеру (вступна частіша сюїти).

ІНТРАМОЛЕКУЛЯРНИЙ (від лат. intra – всередині й молекулярний)внутрішньомолекулярний; і-не дихання – окислювально-відновний процес, що відбувається в молекулах рослин та деяких тварин без доступу вільного кисню, в результаті розщеплення органічних речовин у клітинах. Інша назва – анаеробне дихання.

ІНТРИГА (франц. intrigue, від лат. intrico – заплутую, збиваю з пантелику) – 1) Приховані зловмисні дії, підступи; наклепи. 2) Зав’язка, основна ситуація драми чи роману, навколо якої розвивається дія.

ІНТРИГАН (від франц. intrigant – любитель чвар) – людина, яка постійно вдається до інтриг проти кого-небудь.

ІНТРОДУКЦІЯ (лат. introductio – введення, від introduce – вводжу) – 1) Вступ до великого музичного твору (симфонії, сонати тощо). 2) В опері, балеті – вид увертюри. 3) Вокальний ансамбль або хорова сцена на початку опери.

ІНТРОСКОПІЯ (від лат. intro – всередині і ...скопія)візуальне спостереження внутрішньої макроструктури непрозорих речовин і матеріалів; галузь науки і техніки, що розглядає проблеми такого спостереження.

ІНТРОСПЕКТИВНИЙ – заснований на інтроспекції; і. метοд у психології – самоспостереження, вивчення психічних процесів на основі суб’єктивного спостереження над власними психічними явищами.

ІНТРОСПЕКЦІЯ (від лат. introspecto – заглядаю всередину) – спостереження за власними психічними процесами. Один з методів пізнання суб’єктивного аспекту психіки.

ІНТРУЗІЯ (лат. intrusio, від intrudo – вштовхую) – 1) Проникнення магми в земну кору. 2) Геологічні тіла, що утворюються при застиганні магми в земній корі, мають форму пластів, жил, батолітів, лаколітів.

ІНТУБАЦІЯ (від ін... і лат. tuba – труба) – введення в гортань через рот спеціальної трубки для усунення

р озладу дихання.

ІНТУЇТИВІЗМ – ідеалістичний напрям у буржуазній філософії, який абсолютизує інтуїцію як єдино вірогідний вид пізнання.

ІНТУЇТИВНИЙ – заснований на інтуїції.

ІНТУЇЦІЯ (лат. intuitio, від intueor – уважно дивлюсь) – 1) В ідеалістичній філософії та психології містична здатність безпосереднього розпізнавання істини без обгрунтування за допомогою доказів. 2) Здогад, проникливість, що грунтуються на попередньому досвіді.

ІНТУСУСЦЕПЦІЯ (від лат. intus – всередину й susceptio – прийняття на себе) – збільшення оболонок клітин рослин у процесі їхнього росту внаслідок заглиблення нових молекул целюлози й протопектину в оболонку.

ІНУЛІН (від лат. inula – оман) – органічна речовина, складний вуглевод рослинного походження. Використовують І. для одержання фруктози, як замінник крохмалю й цукру при цукровому діабеті.

ІНФАЙТИНГ (англ. infighting, від in – всередину і fight – бій) – у боксі – бій на близькій дистанції. Інша назва – близький бій.

ІНФАНТ, ІНФАНТА [ісп., португ. infante, infanta, від лат. infans (infantis) – дитина, юний] – в Іспанії і Португалії титул принців і принцес королівського роду.

ІНФАНТАДО (ісп. infantado) – порода мериносових овець, з якої виведено багато сучасних порід.

ІНФАНТЕРІЯ (італ. infanteria, від infante – юнак, піхотинець) – заст. Назва піхотних військ у деяких зарубіжних державах.

ІНФАНТИЛІЗМ (від лат. infantilis – дитячий) – затримка в розвитку організму, яка виявляється в збереженні у дорослої людини фізичних і психічних рис, властивих дитячому вікові.

ІНФАНТИЛЬНИЙ (від лат. infantilis – дитячий) – той, що відзначається інфантилізмом, недорозвинений.

ІНФАРКТ (від лат. infarcio – набиваю) – змертвіння певної ділянки тканин будь-якого органа людини; виникає від припинення кровопостачання внаслідок закупорення чи звуження судин (напр., І. міокарда – м’язової стінки серця).

ІНФЕКЦІЙНИЙ – заразний, спричинений інфекцією.

ІНФЕКЦІЯ (лат. infectio, від infecto – отруюю) – проникнення хвороботворного паразита до організму людини чи тварини та стан зараженості організму, що проявляється в його захворюванні.

ІНФЕРНАЛЬНИЙ (лат. infernalis, від inferna – підземне царство) – пекельний, підземний.

ІНФІКОВАНИЙ (від лат. inficio – насичую, заражаю) – заражений.

ІНФІКС (від лат. infixus – вставлений) – афікс, що вставляється всередину основи слова.

ІНФІЛЬТРАТ (від ін... і лат. filtratus – проціджений) – скупчення в тканинах організму клітинних елементів з домішкою крові та лімфи. Найчастіше буває запальний і пухлинний.

ІНФІЛЬТРАЦІЯ (від ін... і лат. filtratio – проціджування) – 1) Просочування поверхневих вод у грунт через капілярні пори, тріщини тощо. 2) Проникнення й відкладення в клітинах і тканинах організму сторонніх їм речовин.

ІНФІНІТИВ [лат. (modus) infinitivus] – неозначена форма дієслова; форма, що означає дію (стан, процес) саму по собі, без пов’язування дії з її суб’єктом.

ІНФЛУЕНЦА, ІНФЛЮЕНЦА (італ. influenza, від лат. influo – вливаюсь, проникаю, поширююся) – 1) Те саме, що й грип; 2) І. коней – гостра, дуже заразна хвороба коней, що спричинюється фільтрівним вірусом.

ІНФЛЮАЦІЯ (від лат. influo – вливаюся, проникаю) – проникнення поверхневих вод у товщу земної кори через тріщини, карстові канали й воронки.

ІНФЛЮЕНЦА – див. Інфлуенца.

ІНФЛЯЦІЯ (лат. inflatio – роздмухування, розбухання, від inflo – вдуваю) – переповнення каналів грошового обігу масою надлишкових паперових грошей, що викликає знецінювання їх, зростання цін на предмети першої потреби, зниження валютного курсу, падіння реальної заробітної плати.

ІН-ФОЛІО (лат. in folio, букв. – в аркуш) – формат видань, за яким розмір сторінки становить половину стандартного паперового аркуша.

ІНФОРМАТИКА – наука, що вивчає будову й загальні властивості наукової інформації, а також закономірності її створення, перетворення, передавання й використання в різних галузях діяльності людини.

ІНФОРМАТОР (від лат. informo – роз’яснюю) – особа, що повідомляє кого-небудь про щось; агент.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ – довідковий, той, що стосується інформації.

ІНФОРМАЦІЯ (від лат. informatio – роз’яснення) – 1) Повідомлення про щось. 2) Відомості про навколишній світ, процеси, які в ньому відбуваються, про події, ситуації, чиюсь діяльність, що їх сприймають людина і живі організми, керуючі машини та інші системи.

ІНФРАСТРУКТУРА (від лат. infra – нижче, під і структура)сукупність галузей та видів діяльності, що обслуговують як виробничу, так і невиробничу сфери економіки (транспорт, зв’язок, комунальне господарство, загальна і професійна освіта, охорона здоров’я та ін.).

ІНФУЗОРІЇ (від лат. infusus – влитий, введений) – клас одноклітинних тварин типу найпростіших. Більшість – мешканці вод, окремі види живуть у грунті. Серед І. – багато паразитів тварин та людини.

ІНЦИДЕНТ [від лат. incidens (incidentis) – той, що трапляється] – неприємна подія, непорозуміння.

ІНЦИЗІЯ (лат. incisio, від incido – надрізаю) – мед. розтин тканини, який роблять з лікувальною метою (напр., розкриття гнояка); початковий етап хірургічної операції.

ІНЦИСТУВАННЯ (від ін... і циста)процес утворення щільної оболонки (цисти) у одноклітинних організмів за несприятливих умов

ІНЦУХТ (нім. Inzucht, від in – в і Zucht – розведення) – те саме, що й інбридинг.

ІНЦУХТ-ДЕПРЕСІЯ (від інцухт і депресія)зниження життєвості й продуктивності рослин внаслідок багаторазового застосування близькоспорідненого схрещування (інцухту).

ІОАННІТИ – див. Госпітальєри.

ІОГУРТ (тур. jogurt) – те саме, що й лактобацилін (2).

ІОЛ (голл. jol) – тип невеликого вітрильного судна, оснащеного двома щоглами з косими вітрилами.

ІОЛА (норв.) – норвезька промислова легка шлюпка.

ІОНИ (від грец. ίων – той, що йде) – електрично заряджені частинки речовини, що утворилися з атомів або атомних груп внаслідок втрати або приєднання до них електронів.

ІОНІЗАТОР – 1) Те, що спричинює іонізацію (рентгенівське проміння, гамма-проміння тощо). 2) Прилад для іонізації (напр., повітря в приміщенні).

ІОНІЗАЦІЙНИЙ – пов’язаний з іонізацією (напр., і-на камера, манометр).

ІОНІЗАЦІЯ – утворення електрично заряджених частинок – іонів з електрично нейтральних частинок середовища.

ІОНІЗУЮЧИЙ – той, що спричинює іонізацію; і-че випромінювання – потоки електромагнітних хвиль або частинок речовини, що здатні при взаємодії з речовиною утворювати в ній іони. До І. в. відносять альфа-, бета-, гамма-проміння, рентгенівське проміння.

ІОНІЙСЬКА ШКОЛА – стихійно-матеріалістичний напрям у давньогрецькій філософії 6 – 4 ст. до н. е. Виникла й розвивалася в іонійських колоніях Греції (звідси й назва). Представники І. ш. вважали основою об’єктивного світу єдине матеріальне начало (воду, вогонь, повітря або невизначену матерію).

ІОНІТИ – тверді природні або штучні матеріали, здатні до обміну іонами в розчинах електролітів. Розрізняють катіоніти і аніоніти. Інша назва – іонообмінники.

ІОНІЧНИЙ ОРДЕР – архітектурний ордер, що характеризується наявністю бази, волюти на капітелі й поступовим звуженням колони догори. Від назви давньогрецької області Іонії.

ІОННИЙ – пов’язаний з іонами; і. зв’язок – див. Гетерополярний зв’язок.

ІОНОЗОНД (від іони і зонд)радіотехнічний пристрій для визначення висот, де відбиваються від іоносфери радіохвилі на певних частотах або в діапазонах частот.

ІОНОЛ (від іони і ...ол)органічна сполука, порошок жовтого кольору. Застосовують як антиокисник у виробництві харчових продуктів, мастил, каучуку тощо.

ІОНОСФЕРА (від іони і сфера)верхній шар атмосфери (від 80 км до 500 км), в якому є значна кількість іонів та вільних електронів.

ІОНОТЕРАПІЯ (від іони і терапія)те саме, що й іонтофорез.

ІОНТОФОРЕЗ, ІОНОФОРЕЗ (від іони і грец. φορέω – несу, приношу) – метод введення в організм через шкіру іонів лікарської речовини за допомогою гальванічного струму. Інша назва – гальваноіонотерапія.

ІОХ (нім. Joch) – стара одиниця земельної міри; в Німеччині дорівнювала 56,03 ара, в Швейцарії – 36, в Угорщині – 43,16 ара.

ІПЕКАКУАНА (португ. ipecacuanha, з мови тупі-гуарані) – вид рослин родини маренових. Напівкущ. Корені І. використовують у медицині як відхаркувальний і блювотний засіб. Інша назва – блювотний корінь.

ІПЕРТИПІЯ, ГІПЕРТИПІЯ (від грец. υπέρ – понад, через і ...типія)переведення зображення на металеву пластинку – плоскодрукувальну форму.

ІПОДРОМ (грец. ίπποδρόμος від ίππος – кінь і δρόμος – місце для бігу) – 1) Місце для випробування коней та проведення кінно-спортивних змагань. 2) Установа, що проводять ці випробування та змагання.

ІПОМЕЯ [від грец. ίψ (ίπός) – черв’як і όμοιος – подібний] – рід переважно тропічних рослин родини берізкових. Трав’янисті виткі рослини або кущі. Економічне значення має батат. Окремі види вирощують як декоративні.

ІПОТЕКА (від грец. υποθήκη – застава) – в капіталістичних країнах застава нерухомого майна (переважно землі, будівель) для одержання позички; закладна на заставлене майно і борг за іпотечним кредитом.

ІПОТЕЧНИЙ БАНК (від іпотека) – банк капіталістичної країни, що спеціалізується на видачі позичок під заставу нерухомого майна.

ІПОХОНДРИК – той, що хворіє на іпохондрію.

ІПОХОНДРІЯ (від грец. ύποχόνδριον – підребер’я; захворювання цієї ділянки стародавні лікарі вважали за причину І.) – хворобливий стан людини, що характеризується надмірним занепокоєнням, страхом за своє здоров’я.

ІПРИТ – органічна сполука, безбарвна з гірчичним запахом. Дуже отруйний. Для захисту від І. застосовують протигаз і спеціальний одяг. Від назви м. Іпра в Бельгії, де вперше в 1914 р. за наказом командування німецьких військ І. застосували як отруйну речовину.

ІРБІС (монг.) – те саме, що й барс.

ІРЕДЕНТИЗМ (італ. irredentismo, від irredento – незвільнений) – політичний і суспільний рух в Італії кінця 19 – початку 20 ст. за приєднання до Італії земель, що були частково заселені італійцями і не ввійшли до складу Італії під час її возз’єднання. Після закінчення 1-ї світової війни І. як самостійна течія зник, злившись з фашизмом.

ІРИГАЦІЯ (лат. irrigatio, від irrigo – зрошую) – 1) В сільському господарстві зрошення певної ділянки землі для забезпечення вологою сільськогосподарських рослин. 2) Лікувальна процедура, що полягає у зрошенні запалених тканин водою чи ліками.

ІРИДІЙ [від грец. ιρις (ίριδος) – райдуга] – хімічний елемент, символ Ir, ат. н. 77; сріблясто-білий, дуже твердий та крихкий метал; належить до платинових металів. Застосовують сплави І. з платиною у виробництві еталонів мір, сплав І. з рутенієм та родієм – у виробництві термопар тощо.

ІРИДОЦИТИ [від грец. Ιρις (ίριδος) – райдуга і ...цити]пігментні клітини в шкірі риб, земноводяних і плазунів. Містять кристали гуаніну, що надає блиск шкірі цих тварин.

ІРИЗАЦІЯ (від грец. ιρις – райдуга) – яскраве барвисте виблискування на певних гранях деяких мінералів (напр., лабрадору).

ІРИС (від грец. ιρις – райдуга) – 1) Райдужна оболонка ока. 2) Багаторічна трав’яниста рослина родини півникових. Поширена переважно в помірній зоні Північної півкулі. Інша назва – півники. 3) Сорт цукерок.

ІРИСОВА ДІАФРАГМА (від грец. ιρις – райдуга і діафрагма)пристрій (сукупність рухомих серповидних пластинок-пелюстків), яким регулюють надходження світла в об’єктив оптичного приладу.

ІРИТ (від грец. ιρις – райдужна оболонка) – запалення райдужної оболонки ока у людини та багатьох тварин.

ІРІДА [грец. Ιρις (ίριδος)] – у давньогрецькій міфології уособлення веселки, прудконогої посланниці богів, переважно Гери.

ІРМОС (грец. είρμός, букв. – сплетення, зв’язок) – у Візантії 7 ст. поетична строфа, що поєднувала біблійну пісню з християнськими гімнами іншого силабічного віршування.

ІОНІЗУВАТИ (франц. ironiser, від ironie – іронія) – глузувати, тонко, ущипливо насміхатися, говорити з іронією.

ІРОНІЯ (від грец. ειρωνεία – удавання прихований глум) – 1) Тонке приховане глузування. 2) В літературі – вид тропу, де зовнішня форма вислову суперечить змістові.

ІРРАДІАЦІЯ (від лат. irradio – осяюю, випромінюю) – 1) Поширення процесів збудження або гальмування в центральній нервовій системі людини й тварин. І. є необхідним елементом нервової діяльності. 2) Позірне збільшення світлих предметів на темному фоні. 3) мед. Поширення больового відчуття за межі безпосередньо ураженої ділянки або органа (напр., біль у лівій руці при стенокардії).

ІРРАЦІОНАЛІЗМ (від лат. irrationalis – нерозумний, позасвідомий) – ідеалістичне філософське вчення, яке, на противагу раціоналізмові, твердить про обмеженість можливостей розуму в процесі пізнання, протиставить йому інтуїцію, віру, інстинкт як основні види пізнання.

ІРРАЦІОНАЛЬНИЙ (лат. irrationalis) – 1) В ідеалістичній філософії – недоступний розумінню, той, що перебуває за межами розуму; нелогічний, містичний. 2) матем. Несумірний. І-не рівняння – рівняння, що містить невідоме під знаком радикала (3); і-не число – число, яке несумірне з одиницею і тому не може бути точно виражене ні цілими числами, ні дробом.

ІРРЕАЛЬНИЙ (від лат. irrealis – неречовинний) – нереальне, те що існує не в дійсності, а тільки в мисленні. Протилежне – реальний.

ІРРЕГУЛЯРНИЙ (від лат. irregularis – неправильний) – неправильний не підпорядкований певному положенню, порядку тощо; і-ні війська – війська, що не мають правильної постійної організації, певної системи комплектування, проходження служби й навчання.

ІСІДА, ІЗІДА [грец. Ίσις (Ίσιδος), з з єгип. Ісет] – в давньоєгипетській міфології богиня, уособлення подружньої вірності й материнства.

ІСЛАМ (араб., букв. – покірність) – одна з найпоширеніших у світі релігій. Заснована, за переказами, в 7 ст. пророком Мухаммедом (звідси одна з назв). Поширений у країнах Близького й Середнього Сходу, Північної Африки, Південно-Східної Азії. Головний догмат І. – поклоніння єдиному богові – Аллаху. Характерною рисою І. є вчення про «священну» війну (газават) проти тих, хто не спозідує І., яке сіє ворожнечу між народами. І. має два основні напрями: сунізм і шиїзм. Інші назви – мусульманство, магометанство.

ІСЛАМЕЙ – народний танець кабардинців та адигейців. Рід лезгінки.

ІСТЕБЛІШМЕНТ (англ. establishment, від establish – зміцнювати, засновувати) – 1) Слово, яким у США, Англії та інших англомовних країнах іноді характеризують високий рівень прибутків, стійке становище в буржуазному суспільстві, достатки. 2) Переносно – пануюча верхівка в цих країнах.

ІСТЕРИКА (від грец. υστερικός – матковий) – нервовий припадок, що характеризується, зокрема, раптовим переходом від сміху до сліз. І. є проявом захворювання на істерію.

ІСТЕРІЯ (від грец. υστέραматка; давні греки вважали, що в основі І. – ураження матки) – одна з форм нервово-психічного розладу. Спостерігається в осіб із загальною слабкістю нервової системи.

ІСТОРИЗМ (від грец. ιστορικός – дослідницький, науковий) – принцип діалектичного підходу до вивчення об’єктивної дійсності, який вимагає розглядати всі явища природи й суспільного життя в їхньому історичному розвитку, в зв’язку з конкретно-історичними умовами їхнього існування.

ІСТОРИЧНИЙ МАТЕРІАЛІЗМ – наука про найзагальніші закони й рушійні сили суспільного розвитку, невід’ємна складова частина марксистсько-ленінської філософії, загальносоціологічна теорія діалектичного матеріалізму. Основні категорії І. м. – суспільство, суспільне буття і суспільна свідомість, базис і надбудова суспільства, суспільно-економічна формація, народ, особа та ін. Щодо інших суспільних наук І. м. виступає як загальна філософська наука і загальний метод пізнання. Основи І. м., матеріалістичного розуміння історії заклали К. Маркс і Ф. Енгельс, які сформулювали й обгрунтували найважливіші положення науки про суспільство – про визначальну роль матеріального виробництва в розвитку суспільства, про класову боротьбу, про історичну місію пролетаріату як могильника капіталізму і творця комунізму, про визначальну роль суспільного буття щодо суспільної свідомості. Дальший розвиток І. м. пов’язаний з ім’ям В. І. Леніна, який розробив такі найважливіші проблеми, як закономірності виникнення й зміни суспільно-економічних формацій, співвідношення базису й надбудови, економіки й політики, розкрив закони імперіалізму, відкрив закон нерівномірності розвитку капіталізму на імперіалістичній стадії його розвитку і створив на цій основі нову теорію соціалістичної революції, дослідив закономірності й особливості переходу народів різних країн до соціалізму, шляхи, засоби й передумови становлення і розвитку комуністичної формації та ін. Спираючись на ленінську спадщину, КПРС, братні комуністичні партії творчо розробляють корінні питання І. м. на сучасному етапі суспільного розвитку. Для І. м. характерна глибока партійність, поєднана з об’єктивністю й строгою науковістю.

ІСТОРІОГРАФІЯ (від історія і ...графія)1) Історія історичної науки в цілому, а також сукупність досліджень, присвячених певній темі чи історичній епосі, або сукупність історичних праць, яким властива внутрішня єдність. 2) Наукова дисципліна, яка вивчає історію історичної науки.

ІСТОРІЯ (від грец. ίστορία – оповідь про минулі події, дослідження, знання) – 1) Всякий процес розвитку в природі й суспільстві. 2) Наука, що вивчає в хронологічній послідовності хід розвитку людського суспільства та його закономірності.

ІТЕРАЦІЯ (лат. iteratio – повторення, від itero – повторюю) – повторне застосування математичної операції (із зміненими даними) при розв’язанні обчислювальних задач, яке дає можливість поступово наблизитися до потрібного результату.

ІТЕРБІЙ – хімічний елемент, символ Yb, ат. н. 70; сріблясто-сірий метал, належить до лантаноїдів. Застосовують І. з іншими рідкісноземельними елементами для легування сталей. Від назви селища Ітербю в Швеції.

ІТРІЙ – хімічний елемент, символ Y, ат. н. 39; сірий легкий метал; належить до рідкісноземельних елементів. Застосовують з іншими рідкісноземельними елементами для легування алюмінію. Від назви селища Ітербю в Швеції.

ІУДАЇЗМ – релігія віруючих євреїв. Склався наприкінці 2-го – на початку 1-го тис. до н. є. Характерними для І. є віра в єдиного бога Ягве (спочатку бог племені Іуди – звідси й назва) і месію (спасителя), догмат про богообраність євреїв. На ідеологію І. спирається сіонізм – одна з найреакційніших форм буржуазного націоналізму. Нині І. – державна релігія в Ізраїлі.

ІХНЕВМОН (грец. ίχνεύμων) – рід хижих ссавців родини віверових. Деякі види приручають (у Північній Африці й Передній Азії) і тримають у житлах, щоб знищувати щурів і змій. Інша назва – мангуст. 2) Рід перетинчастокрилих комах з групи наїзників. На стадії личинки більшість видів паразитує на інших комахах. Використовують для біологічної боротьби з деякими шкідниками культурних рослин.

ІХТІО... (від грец. ίχθύς – риба) – у складних словах означає «риба», «риб’ячий».

ІХТІОЗ (від грец. ίχθύς – риба) – захворювання людини, проявом якого є надмірне ороговіння шкіри (утворюються лусочки). Здебільшого є природженою вадою розвитку.

ІХТІОЗАВРИ (від іхтіо... і ...завр)підклас вимерлих плазунів мезозою. Жили в морях, мали рибоподібне тіло завдовжки до 13 м. Хижаки.

ІХТІОЛ (від грец. ιχθύς – риба і ...ол)лікарський препарат; протизапальний, протимікробний і болезаспокійливий засіб.

ІХТІОРНІСИ (від іхтіо... і грец. όρνις – птах) – ряд викопних зубатих птахів. Були поширені в мезозої.

ІХТІОФАУНА (від іхтіо... і фауна)сукупність риб якоїсь водойми, басейну зоогеографічної області, а також сукупність риб, які існували в той або інший період історії Землі.

ІЧИГИ (тюрк.) – високі чоботи, з м’якої шкіри або кольорового сап’я ну, інколи з м’якою підошвою (тоді їх носять з шкіряними калошами).

ІШЕМІЯ (від грец. ϊσχω – затримую і ...емія) – зменшення вмісту крові в тканинах певної ділянки тіла людини й тварини. Спричинюється спазмом або закупорюванням відповідних артерій. Інша назва – місцеве недокрів’я.

ІШІАС (грец. ίσχιάς, від ίσχίον – стегно) – захворювання сідничного нерва людини, що його проявом є біль у ділянці задньої поверхні ноги. Інша назва – невралгія сідничного нерва.

ІШУРІЯ (від грец. ισχωзупиняю, затримую і ...урія)затримання сечі неспроможність звільнення сечового міхура від сечі.

ІШХАН (вірм.) – риба родини лососевих. Поширена тільки в басейні о. Севан. Промислова риба. Інші назви – севанська форель, гокчинська форель.

Hosted by uCoz