- головна (сайт)- - головна (словник)- - дружній сайт -

 

 

 

 

ГАВІАЛ, ГХАРІАЛ (гінді) – рід плазунів підкласу крокодилів. Живе у великих річках на півдні Азії.

ГАВОТ (франц. gavotte) – старовинний французький танець.

ГАГАТ (від грец. γαγάτης – чорний янтар) – різновидність кам’яного вугілля, чорного кольору з матовим блиском. Використовують у ювелірній справі.

ГАДЕС (грец. Άιδης) – у давньогрецькій міфології бог підземного царства; пекло.

ГАДЖІ – див. Хаджі.

ГАДОЛІНІЙ – хімічний елемент, символ Gd, ат. н. 64, рідкісноземельний метал сріблясто-білого кольору, належить до лантаноїдів. Застосовують у ядерній техніці для захисту від нейтронів. Від прізвища фінського хіміка Ю. Гадоліна.

ГАЗ (голл. gaz, від грец. χάος – безформний стан) – стан речовин, в якому, порівняно з твердим і рідинним станами, міжмолекулярні сили дуже малі.

ГАЗАВАТ (араб.) – одна з назв «священної війни» мусульман. Див. Джихад.

ГАЗАЦІЯ (від газ) – те саме, що й фумігація.

ГАЗГОЛЬДЕР (англ. gasholder, від gas – газ і holder – тримач) – стаціонарне газосховище – металевий резервуар для нагромадження і зберігання газу.

ГАЗЕЛЬ ¹ (араб. газаль) – віршова форма в ліричній поезії народів Сходу. Складається з двовіршів (не більше як 12), об’єднаних однією римою.

ГАЗЕЛЬ ² (франц. gazelle, з араб.) – рід невеликих антилоп. Поширені в Африці й Азії.

ГАЗИФІКАТОР (від газ і лат. facio – роблю) – апарат для зберігання рідкого кисню (азоту, водню тощо), перетворення його на газ.

ГАЗИФІКАЦІЯ (від газ і ...фікація) – 1) Штучне перетворення твердого або рідкого палива на горючі гази. 2) Застосування горючих газів як палива і сировини.

ГАЗІ (араб., від газа – воювати) – 1) За середньовіччя учасник газавату. 2) В деяких країнах Сходу спеціальні загони, які вербувалися переважно з бідняків і декласованих елементів для захисту кордонів і придушення народних повстань. 3) Почесний титул у багатьох мусульманських країнах, який надавався воєначальникам, що особливо відзначилися.

ГАБАРДИН (франц. gabardine) – шерстяна тканина, з якої виготовляють пальта й костюми.

ГАБАРИТ (франц. gabarit) – граничні зовнішні обриси предметів.

ГАБІОН (франц. gabion, з італ. gabbione – велика клітка) – сітчастий ящик з дроту, заповнюваний камінням. Застосовують під час берегоукріплювальних робіт.

ГАБІТУС (від лат. habitus – зовнішність) – зовнішній вигляд тваринного або рослинного організму, кристала мінералу.

ГАБРО (італ. gabbro) – магматична гірська порода, що складається переважно з плагіоклазу й піроксену, чорного, темно-зеленого кольору. Використовують як будівельний та облицьовувальний матеріал.

ГАБРОНЕМОЗ – гельмінтозне захворювання однокопитних, спричинюване нематодами роду габронема. Дорослі паразити руйнують слизову оболонку шлунку, личинки паразитують на шкірі та в легенях.

ГАВАНЬ (голл. haven) – внутрішня частина порту, призначена для стоянки суден.

ГАЗЛІФТ (від газ і англ. lift – підйомник) – 1) Пристрій для піднімання рідини стиснутим газом, змішаним з нею. 2) Компресорний (з використанням газу) спосіб видобування нафти.

ГАЗОАНАЛІЗАТОР (від газ і аналізатор) – прилад, за допомогою якого визначають якісний і кількісний склад суміші газів.

ГАЗОБЕТОН (від газ та бетон) – легкий бетон ніздрюватої структури, який одержують, вводячи у бетонну суміш газоутворюючі домішки.

ГАЗОВОЛЮМЕТРІЯ (від газ, франц. volume – об’єм і ...метрія) – метод кількісного аналізу, в якому визначуваний компонент перетворюють у газоподібну сполуку й вимірюють її об’єм.

ГАЗОГЕНЕРАТОР (від газ і генератор) – 1) Апарат для перетворення твердого або рідкого палива на горючі гази. 2) Агрегат рідинних ракетних двигунів, у якому з палива або його компонентів виробляють гарячий газ, потрібний для наддування паливних баків та іншого призначення.

ГАЗОГІПС (від газ і гіпс) – легкий бетон ніздрюватої структури, виготовлений з будівельного гіпсу, газоутворюючих домішок і води.

ГАЗОДИЗЕЛЬ (від газ і дизель) – двигун внутрішнього згоряння, що діє на газоподібному паливі за циклом Р. Дізеля.

ГАЗОЙЛЬ (від газ і англ. oil – масло) – фракція нафти, застосовувана переважно як паливо для дизелів і як сировина для каталітичного крекінгу.

ГАЗОЛІН (франц. gazoline, від gaz – газ і лат. oleum – масло) – суміш легких рідких вуглеводнів, застосовувана як паливо для карбюраторних двигунів внутрішнього згоряння, як розчинник тощо.

ГАЗОМЕТР (від газ і метр) – лабораторний посуд для збирання, зберігання й вимірювання об’ємів різних газів.

ГАЗОН (від франц. gazon – дерен) – майданчик у сквері або на бульварі з коротко підстриженим трав’яним покривом.

ГАЗОТРОН [від газ і (елек) трон] – двоелектродний газорозрядний прилад (лампа, заповнена розрідженим інертним газом або парою ртуті). Застосовують для випрямлення змінного струму.

ГАЙДА, ГАЙДЕ, ГАЙДИ – болгарська, сербохорватська, словацька назва волинки.

ГАЙДРОП (англ. guide-rope, від guide – провідник і rope – мотузка) – 1) Кінець мотузки, призначений для полегшення посадки дирижабля або аеростата. 2) Кінець сталевого троса, що утримує придонну частину трала на заданій глибині.

ГАЙДУК (угор. hajduk, множ, від hajdu – піхотинець) – 1) Учасник збройної антифеодальної боротьби південнослов ’янських народів проти турецьких загарбників (15 – 19 ст.), 2) Слуга у великих магнатів та поміщиків в Угорщині й Польщі у 18 – 19 ст. 3) Український народний танок.

ГАЙМОРИТ – запалення придаткової порожнини носа – гайморової чи щелепної. Від прізвища англійського анатома 17 ст. Н. Гаймора.

ГАЙЯРДІЯ – рід трав’янистих багаторічних чи однорічних рослин родини складноцвітих. Поширені переважно в Північній Америці. Більшість Г. – декоративні рослини. Від прізвища французького ботаніка Гайяра.

ГАКАБОРТ (голл. hakkebord) – верхня закруглена частина кормового краю корабля.

ГАЛ – одиниця прискорення в СГС системі одиниць. 1 Г. дорівнює 1 см/сек ². Від прізвища італійського фізика Г. Галілея.

ГАЛА (італ., франц. gala) – в 17 – 18 ст. – урочисте придворне свято. Згодом термін «гала» почали вживати для позначення особливо урочистого видовища (напр., гала-концерт).

ГАЛАГО (франц. galago, з афр. мов) – рід ссавців підряду напівмавп. Живуть у тропічних лісах Африки.

ГАЛАКТАНИ [від грец. γάλα (γάλακτος – молоко] – складні полісахариди. Містяться в рослинних тканинах як запасні вуглеводи та структурні елементи клітинних оболонок, а також у тканинах тварин.

ГАЛАКТИКА (грец. γαλακτικός – молочний, від γάλα – молоко) – космічна система, що складається з зір (понад 100 млрд.), зоряних скупчень, пилових і газових туманностей, розсіяного газу й пилу. До складу однієї з галактик входить і наша Сонячна система.

ГАЛАКТОЗА [від грец. γάλα (γάλακτος) – молоко] – моносахарид з групи гексоз. Міститься в організмі людини, тварин і рослин у вільному стані і в складі полісахаридів і дисахаридів (напр., у складі молочного цукру).

ГАЛАКТОМЕТР [від грец. γάλο (γάλακτος) – молоко і ....метр] – ареометр для визначення питомої ваги молока.

ГАЛАЛІТ (від грец. γάλα – молоко і ...літ) – роговидний білковий (переважно на основі білків молока) пластик, застосовуваний у виробництві ґудзиків, пряжок тощо.

ГАЛАНТАМІН – лікарський препарат; застосовують при міастенії, поліневритах, радикулітах.

ГАЛАНТЕРЕЯ (від франц. galanterie – ввічливість, люб’язність) – предмети туалету (стрічки, мереживо, ґудзики, рукавички, парасольки, галстуки тощо).

ГАЛАНТНИЙ (від франц. galant – люб’язний) – вишукано ввічливий, привітний, чемний.

ГАЛАТЕЯ (грец. Γαλάτεια) – у давньогрецькій міфології: 1) Морська німфа, уособлення спокійного моря. 2) Вирізьблена Пігмаліоном статуя, що нібито ожила й стала його коханою.

ГАЛЕГА (італ., ісп. galega) – рід багаторічних рослин родини бобових; цінна кормова культура; один вид використовують у медицині. Інша назва – козлятник.

ГАЛЕНІТ (від лат. galena – свинцева руда) – мінерал класу сульфідів, сірого кольору з металевим блиском. Руда свинцю.

ГАЛЕНОВІ ПРЕПАРАТИ – лікарські препарати, що їх одержують спеціально фармацевтичною обробкою рослинної або тваринної сировини. Від прізвища давньоримського лікаря К. Галена.

ГАЛЕРА (італ. galera) – старовинне дерев’яне гребне військове судно. Тяжка праця гребців на Г. стала синонімом каторги, каторжних робіт.

ГАЛЕРЕЯ (франц. galerie, від італ. galleria) – 1) Довге й вузьке крите приміщення. 2) Підземний хід. 3) Найвищий ярус зали для глядачів. 4) Приміщення для експонування мистецьких творів. 5) Переносно – довгий ряд (напр., Г. людських типів).

ГАЛЕТА (франц. galette, від galet_ – валун, галька) – 1) Вид печива. 2) Сушений корж плоскої форми, виготовлений з прісного тіста. Вживається замість хліба під час походів.

ГАЛИ (від лат. galla – чорнильний горіх) – ненормальні вирости на органах рослин у вигляді бородавок, кульок, згорток, що виникають внаслідок ушкодження рослини бактеріями, грибами, комахами, кліщами та деякими червами.

ГАЛІЙ – хімічний елемент, символ Ga, ат. н. 31; сріблясто-білий метал. Застосовують у виробництві легкоплавких сплавів для виготовлення високотемпературних термометрів, оптичних дзеркал, у напівпровідниковій електроніці тощо. Від латинської назви Франції – Галлія.

ГАЛІМЕТР [від грец. άλς (άλας) – сіль і ...метр] – прилад, яким вимірюють концентрацію розчинів кухонної солі.

ГАЛІНГ (норв. hailing) – норвезький народний чоловічий танець.

ГАЛІПОТ (франц. galipot) – смола хвойних дерев, що витікає з щілини кори й застигає на повітрі. Застосовують для виготовлення лаків.

ГАЛІТ (від грец. αλς – сіль і ...літ) – мінерал класу хлоридів; безбарвний, прозорий, з скляним блиском. Використовують у харчовій промисловості, для одержання препаратів хлору й натрію. Інша назва – кам’яна сіль.

ГАЛІФЕ – військові брюки особливого покрою, що облягають коліна й розширяються догори. Від прізвища французького генерала Г. Галіффе.

ГАЛМЕЙ (нім. Galmei, від лат. calamina) – те саме, що й каламін.

ГАЛО (франц. halo, від грец. άλως – світлове коло навкруги Сонця або Місяця) – група оптичних явищ в атмосфері, що виникають внаслідок заломлення світла у кристаликах льоду, з яких складаються перисті хмари, тумани.

ГАЛО... [від грец. αλς (αλός) – сіль] – у складних словах за значенням відповідає поняттю «сіль».

ГАЛОБІОНТИ (від гало... та ...біонти) – організми, які населяють солоні озера, напр. зелена водорость дуналієла, рачок артемія тощо.

ГАЛОВА кислота (від лат. galla – чорнильний горіх) – органічна сполука, безбарвні кристали. Застосовують для синтезу барвників, у мікроскопії тощо.

ГАЛОВІ барвники (від лат. galla – чорнильний горіх) – синтетичні барвники, похідні галової кислоти, мають забарвлення від синьо-фіолетового до синього.

ГАЛОГЕНЕЗ (від гало... і ...генез) – сукупність процесів у насичених розчинах солоних озер, лагун тощо, внаслідок яках кристалізуються солі.

ГАЛОГЕНИ (від гало... і ...ген) – хімічні елементи: фтор F, хлор Сl, бром Br, йод J і астат At.

ГАЛОГЕНІДИ – сполуки, до складу яких входять одновалентні аніони галогенів.

ГАЛОГЕННИЙ – той, що належить до галогенів.

ГАЛОГЕНУВАННЯ – введення галогенів у молекули органічних сполук. Широко застосовують у хімічній промисловості.

ГАЛОЇДИ (від гало... і ...оїд) – те саме, що й галогени.

ГАЛОЇДНИЙ – те саме, що й галогенний.

ГАЛОЇДУВАННЯ – те саме, що й галогенування.

ГАЛОН (англ. gallon) – міра об’єму рідин і сипких тіл в Англії (1 Г.= = 4,546 л) і США (для рідин 1 Г. = 3,785 л, для сипких тіл – 4,405 л).

ГАЛОП (франц. galop, від франкського wala hlaupan – добре бігти) – 1) Один з алюрів коня. 2) Стрімкий бальний танець 19 ст.

ГАЛОСИ – те саме, що й гало.

ГАЛОФІТИ (від гало... і ...фіти) – рослини, що ростуть на дуже засолених грунтах.

ГАЛОФЛАВІН (від лат. galla – чорнильний горіх і flavus – жовтий) – протравний барвник. Застосовують для фарбування шерстяних тканин у жовтий колір.

ГАЛС (голл. hals) – 1) Курс вітрильного судна відносно вітру. 2) Снасть, що утримує нижній навітряний кут вітрила.

ГАЛТЕЛЬ (від нім. Hohlkehle – виїмка) – 1) Профільована рейка, якою прикривають щілини в стиках, виступаючі кромки тощо. 2) Скруглення зовнішніх і внутрішніх кутів у виробах. 3) Столярний інструмент для стругання жолобів, валиків.

ГАЛУАЗИТ – мінерал класу силікатів, білого кольору з жовтуватим, бурим та іншими відтінками. Використовують у керамічному виробництві як наповнювач. Від прізвища бельгійського геолога Ж. Галлуа.

ГАЛУН (від франц. galon) – позумент, тасьма з шовкової чи вовняної основи з металевим пітканням.

ГАЛУРГІЯ (від гало... і грєц. έργον – справа, робота) – галузь хімічної технології, одержання солей з природних або штучних водних розчинів.

ГАЛФВІНД (голл. halfwind, букв. – піввітру) – курс вітрильного судна, коли кут між напрямом вітру й діаметральною площиною судна становить 90°.

ГАЛЮЦИНАЦІЇ (від лат. hallucinatio – марення) – неправдиві сприймання, обмани чуттів (зору, слуху, дотику, нюху, смаку), що виникають без зовнішнього подразника і сприймаються як образи реальних предметів. Г. спостерігаються при психічних і деяких інфекційних захворюваннях.

ГАЛЮЦИНОГЕНИ [від галюцина (ція) і ...ген] – речовини рослинного й тваринного походження або синтетичні сполуки, які викликають у здорових людей порушення психічної діяльності (галюцинації, евфорію тощо). Г. мають обмежене лікувальне значення; використовують їх для наукових досліджень.

ГАЛЬВАНІЗАЦІЯ – застосування постійного електричного струму низької напруги з лікувальною або іншою метою. Від прізвища італійського фізіолога Л. Гальвані.

ГАЛЬВАНІЧНИЙ – той, що викликає виникнення постійного електричного струму або стосується його; г. елемент – хімічне джерело електричного струму.

ГАЛЬВАНО... – у складних словах відповідає поняттю «гальванічний».

ГАЛЬВАНОГЛІФІЯ (від гальвано... і грец. γλυφή – різьблення) – спосіб одержання рельєфних зображень за допомогою гальванопластики.

ГАЛЬВАНОІОНОТЕРАПІЯ (від гальвано... та іонотерапія) – те саме, що й іонтофорез.

ГАЛЬВАНОКАУСТИКА (від гальвано... і каустика) – 1) Припікання тканин тіла особливими металевими наконечниками гальванокаутерами, що їх розжарюють, проводячи через них електричний струм, для видалення поліпів тощо. 2) Травлення малюнка на металі постійним електричним струмом.

ГАЛЬВАНОКАУТЕР (від гальвано... і грец. καυτήρ – розпечене залізо) – металевий наконечник для припікання тканин організму електричним струмом.

ГАЛЬВАНОКЛІШЕ (від гальвано... і кліше) – виготовлена гальванопластичним способом копія з дерев’яного (ксилографічного) або штрихового цинкового кліше для друкування великих тиражів.

ГАЛЬВАНОМЕТР (від гальвано... і ...метр) – прилад для вимірювання невеликого електричного струму, напруги й кількості електрики.

ГАЛЬВАНОПЛАСТИКА (від гальвано... і пластика) – виготовлення металевих копій виробів електролітичним способом. Застосовують у поліграфії, радіотехнічній промисловості тощо.

ГАЛЬВАНОСКОП (від гальвано... і ...скоп) – прилад для виявлення електричного постійного струму й визначення його напряму.

ГАЛЬВАНОСТЕГІЯ (від гальвано... і грец. στέγω – покриваю) – електролітичне покриття металевих виробів тонким шаром іншого металу для захисту їх від корозії, зміцнення й декоративної обробки їхньої поверхні.

ГАЛЬВАНОСТЕРЕОТИП (від гальвано... і стереотип) – стереотип, виготовлений способом гальванопластика.

ГАЛЬВАНОТАКСИС (від гальвано... і таксиси) – активний рух інфузорій, деяких зелених водоростей, мікробів, орієнтований електричним струмом.

ГАЛЬВАНОТЕРАПІЯ (від гальвано... і терапія) – те саме, що й гальванізація.

ГАЛЬВАНОТЕХНІКА (від гальвано... і техніка) – галузь прикладної електрохімії, яка стосується процесів електролітичного осадження металів на поверхні виробів.

ГАЛЬВАНОТРОПІЗМ (від гальвано... і тропізми) – вигинання ростучих осьових органів рослин або сидячих форм тварин під впливом постійного електричного струму.

ГАЛЬМІРОЛІЗ (від грец. αλμυρός – солоний і ...ліз) – підводне вивітрювання морських відкладів під впливом процесів розчинення, окислення тощо.

ГАЛЬШТАТСЬКА КУЛЬТУРА – археологічна культура племен раннього залізного віку (приблизно 10 – 5 ст. до н. е.), поширена на півдні Середньої Європи. Від назви могильника, відкритого поблизу м Гальштата в Південно-Західній Австрії.

ГАЛЬЯРДА (італ. gagliarda, франц. gaillarde, букв. – весела, жвава) – старовинний танець романського походження.

ГАМА (грец. γάμμα) – 1) Послідовно зростаючий або спадаючий за висотою ряд звуків у межах октави; залежно від кількості звуків та інтервальних співвідношень розрізняють Г. музичних систем (діатонічні, хроматичні, пентатонові) й ладові (мажорні, мінорні та ін.). 2) Кольорοва Г. – ряд гармонійно взаємозв’язаних відтінків кольору в образотворчому й декоративному мистецтві.

ГАМАДА (араб.) – тип кам’янистої пустелі в Сахарі.

ГАМАДРИЛ (від грец. Άμαδρυάς – деревна німфа) – вид мавп роду справжніх павіанів родини мавпоподібних. Поширені в Африці і в Азії. Інша назва – плащоносний павіан.

ГАМАМЕЛІДОВІ (грец. άμαμήλις – назва дерева, від άμα – разом і μήλον – яблуко) – родина дводольних рослин. Дерева або кущі. Поширені переважно в теплих і жарких областях Східної Азії, Північної і Центральної Америки. Деякі види культивують як лікарські рослини, окремі – як декоративні.

ГАМБАНГ (індонезійське gambang) – індонезійський ударний музичний інструмент.

ГАМБІР (малайське gambir) – пахучий екстракт, виготовлений з певного сорту акації, що росте в Індії і на Цейлоні; застосовують у медицині і для вичинення шкір.

ГАМБІТ (франц. gambit, від прованс. cambi – обмін або від італ. dare il gambetto – підставити ногу) – початок шахової партії, в якій жертвують фігурою або пішаком, щоб дістати активну позицію і найшвидшу можливість перейти в атаку.

ГАМБУЗІЯ – вид дрібних риб родини пецилієвих. Завезена в СРСР з Північної Америки. Використовується у біологічній боротьбі з малярійним комаром. При масовому розмноженні може завдавати шкоди рибному господарству, знищуючи ікру риб.

ГАМЕЛАН (від яванського gamel – стукати) – індонезійський національний оркестр.

ГАМЕТАНГІЙ (від гамети й грец. άγγεΐον – посудина) – 1) Орган у водоростей і грибів, в якому утворюються рухливі статеві елементи – гамети. 2) Багатоядерні клітини в деяких грибів, вміст яких зливається при статевому процесі.

ГАМЕТИ (від грец. γαμέτης – чоловік, γαμέτη – дружина) – статеві клітини тваринних і рослинних організмів.

ГАМЕТОГЕНЕЗ, ГАМЕТОГЕНІЯ (від гамети і ...генез, ...генія) – процес розвитку й формування статевих клітин гамет.

ГАМЕТОФІТ (від гамети і...фіти) – статеве покоління у рослин, яким властиве явище чергування поколінь; у циклі розвитку Г. чергується із спорофітом.

...ГАМІЯ (від грец. γάμος – шлюб) – у складних словах відповідає поняттю «шлюбність», напр. моногамія.

ГАМЛЕТИЗМ – безконечні міркування, розумування, нездатність зважитися на якийсь вчинок. Від імені персонажа трагедії В. Шекспіра «Гамлет».

ГАММА (грец. γάμμα – Γ, γ) – 1) Третя літера грецького алфавіту. 2) Позасистемна одиниця маси, що її застосовують іноді для вимірювання малих мас. 1 Г. дорівнює 10^-6 г (мікрограм). 3) Назва стотисячної частки ерстеда.

ГАММА – у складних словах означає стан речовина (напр., гамма-залізо) або зв’язок з гамма-промінням (напр., гамма-астрономія).

ГАММА-АПАРАТ (від гамма- і апарат) – апарат з радіоактивними ізотопами, що є джерелом гамма-випромінювання. Застосовують для опромінювання злоякісних пухлин, виявлення дефектів матеріалів і виробів.

ГАММА-АСТРОНОМІЯ (від гамма- і астрономія) – розділ позаатмосферної астрономії, що досліджує небесні тіла, які випускають гамма-проміння.

ГАММА-ВИПРОМІНЮВАННЯ – висилання гамма-проміння.

ГАММА-ГЛОБУЛІНИ – фракція сироваткових білків-глобулінів крові, яка містить антитіла проти збудників різних захворювань. Препарати Г.-г. використовують у медицині як елективний засіб імунізації.

ГАММА-ДЕФЕКТОСКОПІЯ (від гамма- і дефектоскопія) – сукупність методів виявлення дефектів матеріалів і виробів за допомогою гамма-апарата.

ГАММА-ЗАЛІЗО (від гамма-) – структура заліза, якої воно набуває при температурі 910 – 1400° С. Див. також Алотропія.

ГАММА-КАРОТАЖ (від гамма- і каротаж) – метод дослідження геологічного розрізу свердловин за радіоактивним випромінюванням гірських порід.

ГАММА-КВАНТ (від гамма- і квант) – порція енергії (квант) гамма-проміння.

ГАММА-МЕТОД (від гамма- і метод) – метод розвідування корисних копалин, що грунтується на вимірюванні інтенсивності випромінювання природних радіоактивних елементів, які є в гірських породах.

ГАММА-ПРОМІННЯ – електромагнітні хвилі, довжина яких менша за довжину хвиль рентгенівського проміння (менша від 10^-10 м). Виникає Г.-п. при радіоактивних перетвореннях ядер багатьох ізотопів водночас з альфа- або бета-частинками, при гальмуванні заряджених частинок великої енергії, анігіляції частинок з античастинками.

ГАММА-СПЕКТРОМЕТР (від гамма- і спектрометр) – прилад для вимірювання довжини хвиль або енергії й інтенсивності гамма-проміння.

ГАММА-СПЕКТРОСКОПІЯ (від гамма- і спектроскопія) – розділ ядерної спектроскопії, в якому досліджується енергетичний склад гамма-проміння.

ГАММА-ТЕРАПІЯ (від гамма- і терапія) – променева терапія гамма-випромінюванням радіоактивних ізотопів. Застосовують для лікування злоякісних (рідше доброякісних) пухлин.

ГАМОНИ (від грец. γάμος – шлюб) – речовини, що їх виділяють статеві клітини; мають специфічний вплив на гамети своєї або протилежної статі, регулюючи процес запліднення.

ГАНГЛІЙ (від грец. γαγγλίον – вузол) – 1) Обмежене скупчення нервових клітин, волокон та їхньої супровідної тканини у людини і тварин, 2) Кістозне утворення на суглобі.

ГАНГРЕНА (лат. gangrena, від грец. γάγγραινα – виразка, що роз’їдає) – змертвіння певного органа (його частини) або обмеженої ділянки тканин. Зумовлюється розладами нервової регуляції та кровообігу на грунті атеросклерозу, відморожень, опіків, тривалих механічних ушкоджень.

ГАНГСТЕРИ (англ. gangsters, від gang – зграя) – поширена в США назва бандитів, бандитських зграй.

ГАНГСТЕРИЗМ (від гангстери) – бандитизм; організована злочинність у США. Використовується монополістичним капіталом для боротьби проти демократичних, прогресивних організацій і діячів.

ГАНДБОЛ (англ. handball, від hand – рука і ball – м’яч) – командна спортивна гра з м’ячем руками, Інша назва – ручний м’яч.

ГАНДИЗМ – соціально-політична і релігійно-філософська доктрина, яка виникла в період боротьби Індії за незалежність. Основним у Г. є теорія j тактика ненасильницького опору колонізаторам, твердження про можливість класового миру, що відображає інтереси індійської національної буржуазії. Від прізвища засновника доктрини М. К. Ганді.

ГАНДИКАП (англ. handicap) – 1) Перевага в умовах спортивних змагань, що надається слабшому противникові для врівноваження шансів на успіх. 2) Скачки й перегони, в яких беруть участь коні різного віку і якості.

ГАНДШПУГ (голл. handspug) – дерев’яний чи металевий важіль для пересування вантажів на судні.

ГАНІМЕД (грец. Γανυμήδης) – 1) У давньогрецькій міфології вродливий юнак, якого Зевс, викравши у батьків, зробив виночерпієм. 2) Один з чотирьох великих супутників Юпітера; мала планета № 1036.

ГАНОБЛАСТИ (від грец. γανος – блиск та ...бласти) – те саме, що й адамантобласти.

ГАНСВУРСТ (нім. Hanswurst, букв. – Ганс-ковбаса) – 1) Блазень у народному німецькому театрі. 2) Персонаж лялькового німецького театру.

ГАНТЕЛЬ (нім. Hantel) – спеціальна гиря – дві чавунні кулі, з’єднані короткою рукояткою, яка застосовується у вправах для розвитку м’язів.

ГАНУС (від грец. ανηθον – кріп) – вид трав’янистих однорічних рослин роду аніс. Походить з Малої Азії, в СРСР культивують. Містить ефірну олію, яку використовують у медицині, парфюмерії, харчовій промисловості. Інша назва – аніс звичайний.

ГАОЛЯН (кит. као-лянг) – вид однорічних рослин родини злакових. Вирощують переважно в Центральній та Східній Азії. Зерно переробляють на крупи, борошно, спирт; використовують як кормову рослину.

ГАПЛОЇД (від грец. άπλόος – простий і ...оїд) – організм, який має в клітинах одинарний (зменшений вдвічі порівняно з материнським організмом) набір хромосом.

ГАПЛОЇДІЯ (від гаплоїд) – наявність у клітинах одинарного (гаплоїдного) набору хромосом. Інша назва – моноплоїдія.

ГАПЛОЛОГІЯ (від грец. άπλόος – простий і ...логія) – спрощення структури слова шляхом опущення одного з двох сусідніх складів («мінералогія» – від «мінералологія»).

ГАПЛОСПОРИДІЇ (від грец. άπλόος – простий і ...споридії) – організми, що належать до типу найпростіших, паразитують у тканинах деяких тварин та людини.

ГАПЛОСТЕЛЬ (від грец. άπλόος – простий і στήλη – стовп) – найпростіший тип будови осьового циліндра стовбура рослин. Зустрічається у викопних рослин та в деяких папоротеподібних.

ГАПЛОСТЕМОНІЯ (від грец. άπλόος – простий і στήμων – основа тканини) – наявність одного кола тичинок у квітці.

ГАПЛОФАЗА (від грец. άπλόος – простий і фаза) – частина життєвого циклу особини, коли клітинне ядро містить одинарне (гаплоїдне) число хромосом.

ГАПТИЧНИЙ (грец. άπτικός – дотиковий, відчутний) – хапальний; г-і реакції – хапальні реакції, які найчастіше спостерігаються у немовлят.

ГАПТОТРОПІЗМ (від грец. άητω – торкаюсь і тропізми) – явище згинання рослинного органа у відповідь на подразнення дотиком, напр. у лазячих або витких рослин.

ГАРАЖ (франц. garage, від garer – поставити під навіс, сховати) – приміщення чи комплекс споруд для зберігання, технічного обслуговування й поточного ремонту автомобілів.

ГАРАНТ (франц. garant) – поручитель, той, хто дає гарантію.

ГАРАНТІЙНИЙ – пов’язаний з гарантією; г. міжнародний договір – договір, за яким гарант (держава або держави) зобов’язується перед іншими державами відповідати за виконання покладених на третю державу (держави) зобов’язань; г-і виплати – в СРСР виплати, що мають на меті забезпечити можливі втрати в заробітній платі працівникам, які певний час не виконували своїх обов’язків з поважних причин; г. капітал – у капіталістичних країнах власний капітал приватних акціонерних земельних, ощадних банків і страхових товариств; г. кредит – у капіталістичних країнах форма позичкового капіталу, що надається одними підприємствами іншим під гарантію банку чи держави; г. термін – строк, протягом якого покупець, споживач може пред’явити претензії щодо якості придбаного товару або виконаної роботи.

ГАРАНТІЯ (франц. garantie) – порука, забезпечення.

ГАРВІЗМ, ГАРВЕЇЗМ – буржуазно-націоналістична течія в негритянському русі в США. Виникла на поч. 20 ст. Від прізвища лідера цієї течії М.-М. Гарві.

ГАРДА (франц. garde, букв. – захист) – металева пластинка на рукоятці шпаги, рапіри або дужка на рукоятці шаблі для захисту руки від поранення під час фехтування і в бою.

ГАРДЕМАРИН (франц. garde-marine, букв. – морська гвардія) – в дореволюційній Росії звання вихованців старших рот Морської академії. В 1860 – 82 pp. звання Г. давали випускникам морських кадетських корпусів.

ГАРДЕНІТ (від англ. harden – загартовувати) – різновидність структури загартованої сталі – мартенситу.

ГАРДЕНІЯ – рід вічнозелених, іноді листопадних кущів або невеликих дерев родини маренових. Тропічна та субтропічна рослина. Більшість видів декоративні; деякі види мають важку й тверду деревину. Від прізвища американського ботаніка Гардена.

ГАРДИНА (нім. Gardine, від франц. courtine – завіса) – завіса на вікно.

ГАРЕМ (тур. harem, від араб, гарам – заборонене) – 1) Жіноча половина багатого мусульманського будинку в країнах мусульманського Сходу, де існувало багатожонство. 2) Переносно – мешканки гарему.

ГАРИГА (франц. garrigue, з прованс. garriga – пустка) – угруповання низькорослих чагарників, карликових пальм та багаторічних трав Середземномор’я.

ГАРІБАЛЬДІЙЦІ – 1) Добровольці-дружинники, що билися в 40 – 60-х pp. 19 ст. під керівництвом Дж, Гарібальді за визволення Італії від австрійського ярма, за її національне об’єднання. 2) Особовий склад добровольчої італійської бригади імені Дж. Гарібальді, яка билася на боці Іспанської республіки проти фашистських заколотників у 1936 – 38 pp. 3) Особовий склад партизанських загонів, організованих у тилу гітлерівців Італійською компартією в період Руху Опору в 1943 – 45 pp.

ГАРМАЛА (араб. хармал) – рід багаторічних трав’янистих рослин родини паролистових. Отруйна рослина; з насіння одержують фарбу для вовняних та шовкових тканин.

ГАРМАТАН (ісп. harmatan, з афр. мов) – сухий жаркий північно-східний вітер на Гвінейському узбережжі Африки, що дме взимку.

ГАРМОНІЗАЦІЯ – створення гармонійного супроводу до мелодії.

ГАРМОНІЙНИЙ – заснований на гармонії; г. аналіз – аналіз гармонійної будови музичного твору; один з методів дослідження музики (твору, групи творів, особливостей стилю композитора), а також одна з форм навчальних занять з гармонії.

ГАРМОНІКА (від грец. αρμονικός – співзвучний, стрункий) – загальна назва деяких музичних інструментів (гармонії, акордеона тощо).

ГАРМОНІКИ (від грец. αρμονικός – співзвучний, стрункий) – 1) фіз. Коливання, частоти яких кратні основній частоті складного коливання. 2) матем. Періодичні функції виду A sin (ωχ + φ).

ГАРМОНІУМ (нім. Harmonium) – музичний інструмент. Див. Фісгармонія.

ГАРМОНІЧНИЙ – заснований на гармонії; г-а пропорція – пропорція виду a: b = b: (а - b); г-е середнє чисел а₁, a₂, ..., а_п – число γ = n: (1/a₁ + 1/a₂ + ... + 1/a_n); г. аналіз – розділ математики, в якому вивчається розкладання коливальних процесів на суму елементарних коливань; г. ряд – числовий ряд 1 + 1/2 + 1/3 + ... + 1/n +...; г-і коливання – коливання, які описуються рівнянням x = a sin (ωt + φ), де x – миттьове значення змінної величини, а – амплітуда, ω – циклічна частота, ωt + φ – повна фаза, φ – початкова фаза; г-і функції – функції кількох змінних, які неперервні в деякій області разом зі своїми частинними похідними першого й другого порядків і задовольняють у цій області т. зв. рівняння Лапласа.

ГАРМОНІЮВАТИ (від грец. αρμονία – злагодженість) – бути співзвучним, відповідати чомусь.

ГАРМОНІЯ (від грец. αρμονία – скріплення, злагодженість) – 1) Струнка узгодженість частин єдиного цілого. 2) Засоби музичної виразності, шо грунтуються на поєднанні тонів у співзвуччя й послідовності співзвуч в умовах ладу й тональності. 3) Розділ теорії музики, в якому викладені принципи побудови та співвідношення акордів у процесі музичної творчості. 4) Співмірність окремих частин будови (в цілому і між собою) або архітектурного комплексу. 5) Уподібнення голосних, характерне для тюркських, монгольських, фінно-угорських та інших мов, переважно аглютинативних (див. Аглютинація).

ГАРМСИЛЬ (тадж. гармсел) – сухий жаркий вітер у передгір’ях Копетдагу та Західного Тянь-Шаню, що дме влітку з півдня та південного сходу.

ГАРНА (санскр.) – вид парнокопитних ссавців підродини справжніх антилоп. Поширена в Індії.

ГАРНІЄРИТ – мінерал класу силікатів, зеленувато-жовтого, зеленого кольору. Нікелева руда. Від прізвища французького геолога Ж. Гарньє.

ГАРНІЗОН (франц. garnison, від garnir – озброювати, постачати) – 1) Військові частини, установи, військові навчальні заклади, розташовані в населеному пункті, фортеці, укріпленні або укріпленому районі. 2) Військовий підрозділ, що перебуває в оборонній споруді (напр., Г. форту).

ГАРНІР (від франц. garnir – прикрашати, наповнювати, обкладати) – каші, макарони, овочі, що їх подають разом з рибною або м’ясною стравою.

ГАРНІСАЖ (франц. garnissage, букв. – обшивка) – твердий захисний шар матеріалів, що утворюється на внутрішній (робочій) поверхні стінок деяких металургійних агрегатів під час їхнього інтенсивного охолодження.

ГАРНІТУР (франц. garniture, від garnir – постачати) – комплект, набір однохарактерних предметів певного призначення.

ГАРНІТУРА (нім. Garnitur, з франц. garniture) – повний комплект друкарських шрифтів різних накреслень і кеглів, але однакового за характером малюнка.

ГАРОТА (ісп. garrote, збільш. від garra – лапа, кіготь) – обруч, стягуваний гвинтом. Знаряддя варварського катування, страти через задушення за середньовіччя в Іспанії і Португалії.

ГАРПАГОН (франц. Garpagon) – 1) Персонаж комедії Ж.-Б. Мольєра «Скупий». 2) Переносно – скнара.

ГАРПІЇ (грец. Άρπυιαι) – 1) У давньогрецькій міфології крилаті потвори з жіночими обличчями, демони бурі й смерті. 2) Вид орлів у Південній Америці. 3) Рід кажанів в Індії та на Малайському архіпелазі. 4) Переносно – люті, сварливі жінки.

ГАРПІУС (голл. harpuis) – смола, яку одержують з живиці хвойних дерев.

ГАРПУН (англ. harpoon, голл. harpoen) – метальне знаряддя для полювання на великих морських тварин.

ГАРСОН (франц. garçon, букв. – хлопчик) – у Франції офіціант ресторану чи кафе; розсильний при готелі.

ГАРТ (від нім. Hartblei – твердий свинець) – сплав свинцю, сурми й олова.

ГАРТБЛЕЙ (нім. Hartblei, букв. – твердий свинець) – сплав свинцю й сурми, одержаний як побічний продукт при плавленні свинцевих руд.

ГАРУА (ісп. garua) – густий туман з мрякою на тихоокеанському узбережжі Південної Америки, зумовлений впливом холодної Перуанської течії.

ГАРШНЕП (нім. Haarschnepfe, букв. – волосяний кулик) – рід птахів родини сивкових. Поширені в північній частині материків Європи й Азії. Об’єкт полювання.

ГАСКОНАДА (франц. gasconnade) – хвастощі. Від назви провінції Гасконь, жителі якої вважалися хвальками.

ГАСТЕР..., ГАСТР..., ГАСТРО... [від грец. γαστήρ (γαστρός) – шлунок] – у складних словах відповідає поняттям «шлунок» або «черевна частина тіла».

ГАСТЕРОМІЦЕТИ (від гастер... і ...міцети) – група базидіальних грибів, що живуть у грунті або на мертвій деревині.

ГАСТРАЛГІЯ (від гастр... і грец. άλγος – біль) – переймоподібні болі в ділянці шлунка, що виникають внаслідок захворювання самого шлунка, при вегетативних неврозах, а також при деяких інших захворюваннях.

ГАСТРИН (від грец. γαστήρ – шлунок) – гормон шлунка, який виробляється в слизовій оболонці шлунка від діяння хімічних і механічних подразників. Г. стимулює секрецію шлункового соку та соку підшлункової залози.

ГАСТРИТ (від грец. γαστήρ – шлунок) – запальне захворювання слизової оболонки шлунка.

ГАСТРОЕНТЕРИТ (від гастро... і ентерит) – запальне захворювання слизової оболонки шлунка й тонких кишок людини або тварин. Виникає здебільшого внаслідок вживання недоброякісних продуктів.

ГАСТРОЕНТЕРОКОЛІТ (від гастро..., грец. έντερον – нутрощі і коліт) – запальне захворювання слизових оболонок шлунково-кишкового тракту (шлунка, тонких та товстих кишок) здебільшого внаслідок вживання недоброякісних продуктів.

ГАСТРОЕНТЕРОЛОГІЯ (від гастро..., грец. έντερον – нутрощі і ... логія) – розділ медицини, що вивчає будову та функцію травної системи людини. Г. розробляє методи діагностики, лікування та профілактики хвороб органів травлення.

ГАСТРОЗОЇДИ (від гастро..., грец. ξφον – тварина, особина і ...оїд) – особини в колоніях кишечнопорожнинних тварин (гідроїдних поліпів тощо), що виконують функцію травлення.

ГАСТРОЛЕР – 1) Артист, який приїхав на гастролі. 2) Переносно – людина, що працює, приїжджаючи, випадково й тимчасово займається якоюсь справою.

ГАСТРОЛІ (нім. Gastrolle, від Gast – гість і Rolle – роль) – виступи актора або театрального колективу поза місцем його постійної діяльності – в іншому місті, районі, країні.

ГАСТРОНОМ (франц. gastronome, від грец. γαστήρ – шлунок і νόμος – закон) – любитель і знавець витончених страв.

ГАСТРОНОМІЯ (франц. gastronomie, від грец. γαστήρ – шлунок і νόμος – закон) – 1) Тонкий смак в їжі; розуміння тонкощів кулінарії. 2) Сукупність харчових продуктів (товарів) високоякісного приготування.

ГАСТРОПОДИ (від гастро... і ...події) – клас молюсків. Поширені в усіх частинах світу. Інша назва – черевоногі.

ГАСТРОПОР (від гастро... і ...пор) – отвір у зародка тваринного організму на стадії гаструли, за допомогою якого його порожнина сполучається з навколишнім середовищем.

ГАСТРОПТОЗ (від гастро... і птоз) – опущення шлунка; спостерігається в людини з астенічною будовою тіла, при різкому схудненні, повторній вагітності.

ГАСТРОСКОПІЯ (від гастро... і ...скопія) – метод дослідження шлунка за допомогою ендоскопа – гастроскопа; застосовують для розпізнавання ряду захворювань шлунка.

ГАСТРОСТОМІЯ (від гастро... і грец. στόμα – рот, отвір) – операція накладення штучної зовнішньої шлункової фістули; проводиться при непрохідності стравоходу.

ГАСТРОТРИХИ (від гастро... і грец. τρίχιον – волосок) – клас круглих червів. Інша назва – черевовійчасті.

ГАСТРОФІЛЬОЗ – захворювання травного тракту однокопитних; спричинюється личинками оводів роду гастрофіліі.

ГАСТРОЦЕЛЬ (від гастро... і грец. κοίλος – пустий, порожнистий) – первинна травна порожнина зародка на стадії гаструли.

ГАСТРУЛА (лат. gastrula, від грец. γαστήρ – шлунок, черево) – 1) Одна з стадій зародкового розвитку багатоклітинного організму, що настає після бластули. 2) Двошаровий зародок багатоклітинних організмів.

ГАСТРУЛЯЦІЯ – процес розвитку двошарового зародка (гаструли).

ГАТЕРІЯ (маорійське) – єдиний сучасний представник плазунів підкласу дзьобоголових. Збереглася на піщаних островах Нової Зеландії.

ГАУБИЦЯ (нім. Haubitze, від чес. houfnice – знаряддя для кидання каменів) – тип артилерійської гармати, що стріляє навісним вогнем по наземних цілях.

ГАУДЕАМУС (лат. gaudeamus, букв. – радіймо) – назва середньовічної студентської пісні латинською мовою.

ГАУПТВАХТА (нім. Hauptwache, букв. – головна варта) – 1) Приміщення для утримання під арештом військовослужбовців. 2) Приміщення (у російській армії до 1884 p.), де перебували вартові.

ГАУР (гінді, з санскр. гаура) – вид парнокопитних тварин родини бичачих. Поширений переважно в Індостані та в Індокитаї. Об’єкт полювання. Одомашнена форма – гаял. Інша назва – лобатий бик.

ГАУС – одиниця магнітної індукції в СГС системі одиниць. 1 гс дорівнює 10^-4 вебера на 1 м^г. Від прізвища німецького математика К.-Ф. Гаусса.

ГАУСТОРІЇ (від лат. haustor – той, що п’є, ковтає) – 1) Клітинні або тканинні утвори рослин, за допомогою яких вони всмоктують поживні речовини з навколишнього середовища. 2) Присоски, якими рослина-паразит прикріплюється до рослини-хазяїна та через які надходять у неї поживні речовини.

ГАУЧ-ПРЕС (англ. gouge-press, від gauge – видавлювати) – пристрій (прес з двома валами) для віджимання води з паперового полотна, коли воно рухається в сітковій частині папероробної машини.

ГАФЕЛЬ (голл. gaffel, букв. – вила) – 1) Дерев’яний похилий брус, укріплений нижнім кінцем до щогли або стеньги. До Г. кріплять край косого вітрила. 2) Частина стовбура ясена або клена, з якої виробляють фанеру.

ГАФНІЙ – хімічний елемент, символ Hf, ат. н. 72; сріблясто-білий метал, супутник цирконію. Застосовують для катодів у рентгенівських і телевізійних трубках, входить до складу жаростійких сплавів. Від латинської назви м. Копенгагена – Гафнія.

ГАШЕТКА (франц. gachette, зменш. від gache – скоба) – гачок або кнопка для відкриття стрільби з вогнепальної зброї.

ГАШИШ (араб.) – отруйний наркотик, який видобувають з індійських конопель. При введенні в організм викликає порушення функцій центральної нервової системи, що супроводиться галюцинаціями.

ГАШИШИЗМ – один із видів наркоманії, характеризується хворобливою пристрастю до вживання гашишу, що призводить до тяжких психічних і фізичних розладів.

ГАШПИЛЬ (від нім. Haspel – мотовило, коловорот) – дерев’яний чи бетонний бак з мішалкою для промивання, знезолювання, м’якшення й дублення шкір.

ГАЯЛ (гінді) – одомашнена форма дикого бика гаура.

ГВАРАНІ, ГУАРАНІ (ісп. guarani) – грошова одиниця Парагваю, поділяється на 100 сентимо. Від назви індіанського племені, що становить більшість населення країни.

ГВАРДІЯ (від італ. guardia – варта) – 1) У деяких країнах особиста охорона глави держави. 2) Добірна привілейована частина військ. 3) В СРСР Г. – почесне звання, яке присвоєно військовим частинам і з’єднанням Збройних Сил, що особливо відзначилися в боях Великої Вітчизняної війни 1941 – 45 pp. 4) Червона Г. – збройні сили пролетаріату в Росії у період боротьби за перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції і тріумфальної ходи Радянської влади (березень 1917 – квітень 1918 p.). 5) В буржуазних країнах особливі формування для військових чи поліцейських цілей (Г. республіканська, цивільна тощо). 6) Переносно – передова частина якогось класу, соціальної групи (напр., стара гвардія).

ГВАЮЛА (ісп. guayule, з ацтекської) – вид каучуконосних рослин родини складноцвітих. Багаторічний, вічнозелений чагарник. Поширені на півдні Північної Америки.

ГВАЯКОЛ (від ісп. guayaco – гваякове дерево і ...ол) – складна органічна сполука ароматичного ряду, метиловий ефір пірокатехіну. Міститься в гваяковій смолі, буковому дьогті. Застосовують у медицині.

ГВЕЛЬФИ – політичне угруповання в Італії 12 – 15 ст., яке боролося проти намагань імператорів т. зв. «Священної Римської імперії» утвердитися на Апенінському півострові. Від прізвища герцогів Баварії і Саксонії Вельфів.

ГВЕРИЛЬЯ – див. Герилья.

ГВЕРИЛЬЯСИ – див. Герильяси.

ГЕБА (грец. "Ηβη) – у давньогрецькій міфології богиня вічної юності.

ГЕБЕФРЕНІЯ (від грец. ήβη – молодість і φρήν – розум) – психічне захворювання, одна з форм юнацької шизофренії; розвивається в період статевого дозрівання.

ГЕБРИ – прихильники зороастризму в Ірані.

ГЕВЕЯ, ГЕВЕА (індіан) – рід дерев родини молочайних. Цінні каучуконоси. Г. бразільську культивують у багатьох тропічних країнах.

ГЕГЕЛЬЯНСТВО – ідеалістичне вчення німецького філософа Г. Гегеля і його послідовників.

ГЕГЕМОН (від грец. ήγεμών – вождь) – керівник, той, що є рушійною силою чогось, носій гегемонії.

ГЕГЕМОНІЗМ – прагнення до встановлення гегемонії.

ГЕГЕМОНІЯ (від грец. ηγεμονία – провід, керівництво) – керівництво, керівна роль якого-небудь класу, держави щодо інших класів або держав (напр., гегемонія пролетаріату).

ГЕГЕМОНІЯ ПРОЛЕТАРІАТУ – керівна роль пролетаріату в союзі класів, соціальних верств, груп, об’єднаних спільними інтересами в демократичній і соціалістичній революціях, у національно-визвольному русі, в побудові соціалізму й комунізму. Основними умовами Г. п. є союз робітничого класу з селянством і усунення буржуазії від керівництва масами, наявність у пролетаріату масової революційної марксистсько-ленінської партії. Ідею Г. п. висунули К. Маркс і Ф. Енгельс на основі аналізу історичної місії робітничого класу, як єдиного послідовно революційного класу. В нових історичних умовах ідея Г. п. була розвинута В. І. Леніним у струнку й цілісну теорію, істинність якої підтверджена досвідом трьох революцій у Росії, перемогою народно-демократичних революцій у ряді країн Європи й Азії. На сучасному етапі міжнародний робітничий клас і світова система соціалізму виступають гегемоном світового революційного процесу.

ГЕДЖРА – див. Гіджра.

ГЕДИСТИ – політична течія у французькому робітничому русі в кінці 19 – на початку 20 ст., очолювана Ж. Гедом. Відіграли велику роль у пропаганді марксизму і створенні партійних організацій у промислових центрах Франції; стали ядром французької робітничої партії (заснована в 1879 p.).

ГЕДОНІЗМ (від грец. ηδονή – насолода) – філософсько-етичне вчення, за яким насолода є найвищим благом, метою життя. Протилежне – аскетизм.

ГЕДОНІЯ (від грец. ή6ονή – насолода) – відчуття піднесення, приємне самопочуття.

ГЕЄНА (грец. γεεννα, з давньоєвр.) – міф. пекло.

ГЕЄСТ, ГЕСТ (нім. Geest, від старонім. gest – сухий, безплідний) – бідна на рослинність піщана місцевість на узбережжі Північного моря.

ГЕЗЕНК (нім. Gesenk) – підземна гірнича виробка, в якій немає безпосереднього виходу на поверхню; служить для підіймання й спускання вантажів, для вентиляції тощо.

ГЕЗИ (голл. geuzen, від франц. gueux – жебраки) – в роки Нідерландської буржуазної революції 16 ст. прізвисько членів Союзу дворян, які боролися проти іспанської тиранії; назва партизанів, що вели боротьбу проти іспанських колонізаторів.

…ГЕЙ (від грец. γη – земля) – у складних словах відповідає поняттю «земля», напр. апогей.

ГЕЙДЕЛЬБЕРЗЬКА людина – одна з форм викопної людини, яка жила на території Європи в ранньому плейстоцені. Від назви м. Гейдельберга (тепер ФРН), поблизу якого в 1907 р. знайдено нижню щелепу гейдельберзької людини.

ГЕЙЗЕР (ісл. geysir, від geysa – ринути, хлинути) – гаряче джерело, яке періодично викидає воду й пару у вигляді фонтана. Г. характерні для областей поширення вулканів.

ГЕЙЗЕРИТ – гірська порода, що утворюється внаслідок випадання кремнезему з гейзерів та інших гарячих джерел.

ГЕЙМ (англ. game, букв. – гра) – певне число очок у деяких іграх (напр., у тенісі); частина ігрової партії.

ГЕЙСЛЕРОВІ трубки – скляні трубки з впаяними електродами, наповнені розрідженим газом. Застосовують для дослідження спектрів газів, для ілюмінації. Від прізвища німецького склодува Г. Гейслера.

ГЕЙТОНОГАМІЯ (від грец. γείτων – сусід і ...гамія) – запилення квітки пилком іншої квітки тієї самої рослини. Інша назва – сусіднє запилення.

ГЕЙХЕРА – рід багаторічних трав’янистих рослин родини ломикаменевих. Окремі види широко культивують, як декоративні.

ГЕЙША (япон. гейся) – в Японії професійна танцюристка, співачка, музикантка, яку наймають на великосвітські прийоми, банкети для виконання ролі гостинної господині, створення невимушеної атмосфери в товаристві чоловіків.

ГЕКАТА (грец. Εκάτη) – у давньогрецькій міфології богиня місяця й ночі, чарівниця, що панує над демонами й лякає людей привидами.

ГЕКАТОМБА (грец. εκατόμβη, від εκατόν – сто і βοϋς – бик) – 1) У давніх греків жертва богам з 100 биків, пізніше – всяке велике урочисте жертвоприношення. 2) Переносно – величезні жертви війни, терору, епідемії.

ГЕКЕЛЬФОН – духовий музичний інструмент, баритоновий гобой. Від прізвища німецького майстра-винахідника В. Геккеля.

ГЕКЗАМЕТР, ГЕКСАМЕТР (від грец. έξάμετρος – шестистопний) – віршовий розмір в античній поезії, шестистопний дактиль з постійною цезурою.

ГЕКІСТОТЕРМИ (від грец. ήκιστός – найменший і ... терми) – рослини холодного клімату.

ГЕКОНОВІ (від малайського geko) – родина ящірок.

ГЕКСА... (від грец. εξ – шість) – у складних словах означає «шести...».

ГЕКСАГОН (від грец. εξάγωνος – шестикутний) – шестикутник.

ГЕКСАГОНАЛЬНИЙ (від гексагон) – шестикутний; г-а система – у кристалографії – система, що характеризується постійною присутністю однієї шестірної або потрійної осі симетрії.

ГЕКСАЕДР (від гекса... і ...едр) – замкнений шестигранник з гранями у вигляді квадратів; куб.

ГЕКСАЕДРИТ – залізний метеорит, у структурі якого переважають кристали шестигранної форми, гексаедри.

ГЕКСАМЕТИЛЕНТЕТРАМІН (від гекса..., метилен, грец. τετράς – чотири і аміни) – лікарський препарат з групи антисептичних речовин. Інша назва – уротропін.

ГЕКСАМЕТР – див. Гекзаметр.

ГЕКСАПЛОЇД (від гекса..., грец. άπλόος – простий і ...оїд) – клітина або особина, що має шість повних наборів хромосом.

ГЕКСАХЛОРАН (від гекса... і хлор) – органічна сполука, білі кристали; один з найефективніших отрутохімікатів. Застосовують для боротьби з шкідниками сільськогосподарських культур.

ГЕКСАХЛОРБЕНЗОЛ (від гекса... і хлорбензол) – отрутохімікат, який застосовують для протруювання насіння сільськогосподарських культур проти збудників багатьох хвороб.

ГЕКСАХЛОРБУТАДІЄН (від гекса..., хлор та бутадієн) – отрутохімікат, який застосовують для боротьби з філоксерою у грунті.

ГЕКСАХЛОРЕТАН (від гекса..., хлор і етан) – хімічний препарат, який застосовують у медицині для лікування гельмінтозів, а також в хімічній промисловості – для виготовлення пластмас, як димоутворювач тощо.

ГЕКСАХОРД (від гекса... і ...хорд) – шестиступеневий музичний звукоряд.

ГЕКСЕНАЛ (від грец. έξ – шість) – лікарський препарат. Наркотик. Застосовують для внутрішньовенного наркозу, іноді для заспокоєння рухового збудження та як протисудорожний засіб.

ГЕКСИТИ (від грец. έξ – шість) – шестиатомні спирти, безбарвні кристалічні речовини, солодкі на смак. Містяться в рослинах, плодах і водоростях. Деякі Г. застосовують у харчовій і фармацевтичній промисловості, в парфюмерії тощо.

ГЕКСОГЕН [від гекса... і лат. (оху) gen (ium) – кисень] – вибухова речовина, безбарвний кристалічний порошок. Застосовують у капсулях-детонаторах.

ГЕКСОД [від гекса... і (електр) оді] – електронна лампа з шістьма електродами (анод, катод і 4 сітки). Застосовують у радіотехніці для перетворення частоти.

ГЕКСОЗАМІНИ (від гексози і аміни) – похідні простих сахарів. Належать до аміносахарів.

ГЕКСОЗАНИ (від гексози) – полісахариди, молекули яких побудовані з великої кількості гексозних залишків. До Г. належать крохмаль, глікоген тощо.

ГЕКСОЗИ [від гекса... і (глюк) оза] – вуглеводи групи моносахаридів, містять 6 атомів вуглецю (напр., глюкоза, фруктоза). Є в організмі людини, тварин і рослин у вільному стані і в складі полісахаридів.

ГЕКСОЗОФОСФАТИ (від гексози і фосфати) – складні ефіри, утворені з гексоз і залишків фосфорної кислоти; проміжні продукти вуглеводного обміну у тварин, людини й мікроорганізмів.

ГЕКСОКІНАЗА (від гекса... і кінази) – фермент групи кіназ. Міститься в тваринних тканинах, у бульбах картоплі.

ГЕКСОНІЙ (від грец. εξ – шість) – лікарський препарат; застосовують для лікування судинних спазмів, при гіпертонічній та виразковій хворобах.

ГЕКТАР [від гект (о) ... і ар] – одиниця земельної площі, яка становить 100 ар (10 000 м^г).

ГЕКТО... (від грец. εκατόν – сто); – у складних словах означає «сто», «в сто раз».

ГЕКТОВАТ (від гекто... і ват) – одиниця потужності, що становить 100 вт.

ГЕКТОГРАМ (від гекто... і грам) – одиниця маси або ваги, що становить 100 г.

ГЕКТОГРАФ (від гекто... і...граф) – копіювальний прилад для розмножування (до 100 відбитків) тексту й ілюстрацій.

ГЕКТОГРАФІЯ (від гекто... і ...графія) – способи друкування копій тексту й ілюстрацій за допомогою гектографа.

ГЕКТОЛІТР (від гекто... і літр) – міра рідини або сипких тіл, яка становить 100 л.

ГЕКТОП’ЄЗА (від гекто... і п’єза) – одиниця тиску, яка дорівнює навантаженню 100 стен на 1 м² (750,06 мм рт. cm.).

ГЕЛЕПОЛЬ (грец. έλέπολις, від έλεϊν – брати і πόλις – місто) – висока (до 40 м) пересувна багатоповерхова дерев’яна башта, яка застосовувалася в стародавні часи і в період середньовіччя під час облоги фортець.

ГЕЛЕР (чеськ. haler, нім. Heller) – 1) Розмінна монета Чехословацької Соціалістичної Республіки, 1/100 крони. 2) Розмінна монета в Південній і Західній Німеччині 13 – 19 ст., Австро-Угорщині (1892 – 1918 pp.), Австрії (до 1924 p.).

ГЕЛЕРТЕР (від нім. Gelehrter – вчений) – людина, яка формально володіє вченістю, але відірвана від життя, практичної діяльності і передової науки; схоласт, начотчик.

ГЕЛІ (від лат. gelo – замерзаю, застигаю) – драглеподібні дисперсні системи, які утворюються в колоїдних розчинах за поступової коагуляції. Застосовують як адсорбенти тощо.

ГЕЛІЕЯ (грец. ήλιαία) – в Стародавніх Афінах суд присяжних.

ГЕЛІЙ (від грец. ήλιος – Сонце) – хімічний елемент, символ Не, ат. н. 2; інертний газ без кольору й запаху. Застосовують в електротехніці тощо.

ГЕЛІКОЇД [від грец. έλιξ (έλικος) – спіраль, гвинт і ...оїд] – поверхня, описана прямою, що обертається навколо нерухомої осі з незмінною кутовою швидкістю й одночасно переміщується вздовж осі обертання зі сталою швидкістю.

ГЕЛІКОН [від грец. έλιξ (έλικος) – спіраль, гвинт] – мідний басовий духовий інструмент.

ГЕЛІКОПРІОН [від грец. έλιξ (ελικος) – спіраль, гвинт і πρίων – пила] – рід викопних акулоподібних риб. Були поширені за палеозойської ери (див. Палеозой).

ГЕЛІКОПТЕР [від грец. έλιξ (έλικος) – спіраль, гвинт і ...птер] – літальний апарат, важчий за повітря. Інша назва – вертоліт.

ГЕЛІО... (від грец. ήλιος – Сонце) – у складних словах відповідає поняттям «сонце», «сонячний».

ГЕЛІОБІОЛОГІЯ (від геліо... та біологія) – розділ біофізики, що вивчає вплив змін активності Сонця на земні організми.

ГЕЛІОГЕОФІЗИКА (від геліо... і геофізика) – наука, що вивчає вплив процесів на Сонці на геофізичні явища.

ГЕЛІОГРАВЮРА (від геліо... і гравюра) – станковий вид глибокого друку – прототип сучасного растрового глибокого друку.

ГЕЛІОГРАМА (від геліо... і ...грама) – зображення Сонця, одержане за допомогою геліографа.

ГЕЛІОГРАФ (від геліо... і ...граф) – 1) Прилад для автоматичної реєстрації тривалості сонячного сяяння протягом дня. 2) Телескоп для фотографування Сонця.

ГЕЛІОГРАФІЧНИЙ (від геліо... і грец. γράφω – пишу) – той, що стосується опису Сонця; г-і координати – величини, за допомогою яких визначають положення точок на поверхні Сонця; г-а широта – кутова віддаль даної точки від сонячного екватора, що відлічується за сонячним меридіаном; г-а довгота – кут між площиною меридіана даної точки і площиною початкового меридіана, за який приймають т. зв. меридіан Керінгтона, який пройшов через висхідний вузол сонячного екватора в середній Грінвічський полудень 1 січня 1854 р.

ГЕЛІОЕНЕРГЕТИКА (від геліо... і енергетика) – галузь енергетики, що вивчає і застосовує методи експлуатації енергії сонячного проміння для промислових і побутових потреб.

ГЕЛІОКОНЦЕНТРАТОР (від геліо..., лат. con... – з, разом і centrum – осереддя) – одно або кілька дзеркал (лінз), які фокусують проміння Сонця.

ГЕЛІОМЕТР (від геліо... і ...метр) – астрономічний інструмент для вимірювання невеликих (до 1°) кутів на небесній сфері.

ГЕЛІОМІЦИН (від геліо... і ...міцин) – лікарський препарат, антибіотик. Використовують геліоміцинову мазь для лікування інфікованих ран, піодермії, виразок тощо.

ГЕЛІОС, ГЕЛІЙ (грец. Ήλιος) – у давньогрецькій міфології бог Сонця, пізніше ототожнений з Аполлоном.

ГЕЛІОСКОП (від геліо... і ...скоп) – телескоп для візуальних спостережень поверхні Сонця.

ГЕЛІОСТАНЦІЯ (від геліо... і станція) – електрична силова станція, що працює від енергії сонячного проміння.

ГЕЛІОСТАТ (від геліо... і ...стат) – допоміжний астрономічний прилад, у якому за допомогою годинникового механізму повертається дзеркало так, що відбите від дзеркал сонячне проміння зберігає первісний напрям.

ГЕЛІОТАКСИС (від геліо... і таксиси) – те саме, що й фототаксис.

ГЕЛІОТЕРАПІЯ (від геліо... і терапія) – лікування сонячним опромінюванням.

ГЕЛІОТЕХНІКА (від геліо... і техніка) – галузь техніки, яка вивчає перетворення енергії сонячної радіації на інші види енергії.

ГЕЛІОТРОП (від геліо... і ...тропи – 1) Рід переважно тропічних і субтропічних рослин родини шорстколистих. Кущі, напівкущі і трави, у квітках міститься запашна ефірна олія, яку використовують у парфюмерії. 2) Прозорий зеленкуватий з червоними крапочками мінерал, різновид халцедону; вживається на дрібні прикраси, предмети лабораторного обладнання тощо. 3) Порошок для фарбування тканин у фіолетовий колір. 4) Геодезичний інструмент для вимірювання горизонтальних кутів у тріангуляції.

ГЕЛІОТРОПІЗМ (від геліо... і тропізми) – те саме, що й фототропізм.

ГЕЛІОФІЗИКА (від геліо... і фізика) – розділ астрофізики, що вивчає явища, які відбуваються на поверхні Сонця.

ГЕЛІОФІЛЬНИЙ (від геліо... і ...філ) – той, що любить сонце; г-і рослини – світлолюбні рослини.

ГЕЛІОФІТИ (від геліо... і ...фіти) – рослини, які потребують для свого розвитку великої кількості світла (сосна, модрина та ін.). Часто Г. називають світлолюбними рослинами.

ГЕЛІОФОБНИЙ (від геліо... і ...фоб) – той, що боїться світла; г-і рослини – затінкові рослини.

ГЕЛІОЦЕНТРИЧНИЙ (від геліо... і центр) – навколосонячний; г-а система світу – система поглядів, за якими Земля та інші планети обертаються навколо Сонця; г-і координати – координати, що визначають положення небесних тіл відносно центра Сонця.

ГЕЛОФІТИ (від грец. έλος – болото і ...фіти) – болотяні рослини.

ГЕЛЬВІН (від лат. helvus – янтарно-жовтий) – мінерал класу силікатів, жовтого, червоно-бурого кольору. Руда берилію.

ГЕЛЬМІНТИ [від грец. έλμινς (έλμινθος) – черв’як] – черви, що паразитують в організмі людини, тварин і рослин, спричинюючи гельмінтози.

ГЕЛЬМІНТОГЕОГРАФІЯ (від гельмінти і географія) – розділ гельмінтології, що вивчає поширення гельмінтів на земній кулі.

ГЕЛЬМІНТОЗИ – хвороби людини, тварин і рослин, спричинювані паразитичними червами – гельмінтами.

ГЕЛЬМІНТОЗООНОЗИ (від гельмінти, грец. ζφον – тварина і ...ноз) – група гельмінтозів, збудники яких можуть паразитувати і в людини, і в тварин.

ГЕЛЬМІНТОЛОГІЯ (від гельмінти і ...логія) – наука про паразитичних червів (гельмінтів) та спричинювані ними хвороби людини і тварин (гельмінтози).

ГЕЛЬМПОРТ (англ. helmport, від helm – стерно і port – отвір) – отвір у корпусі корабля, в який проходить вісь руля.

ГЕМ (від грец. αίμα – кров) – небілкова залізовмісна частина гемоглобіну.

ГЕМ..., ГЕМАТО..., ГЕМО... [від грец. αίμα (αίματος) – кров] – у складних словах відповідає поняттю «кров».

ГЕМА (від лат. gemma – дорогоцінний камінь) – дорогоцінний або напівдорогоцінний камінь з вирізьбленим опуклим (див. Камея) чи заглибленим (див. Інталія) зображенням, що використовувався як печатка, амулет, прикраса і т. п.

ГЕМАГЛЮТИНАЦІЯ (від гем... і аглютинація) – процес склеювання та наступного осаджування еритроцитів крові, що спричинюється гемаглютинінами, бактеріями, вірусами тощо.

ГЕМАГЛЮТИНІНИ (від гем... і аглютиніни) – антитіла, які здатні викликати склеювання (аглютинацію) еритроцитів.

ГЕМАНГІОМА (від гем... і ангіома) – доброякісна пухлина, що розвивається з кровоносних судин.

ГЕМАРТРОЗ (від гем... і грец. άρθρον – суглоб) – крововилив у порожнину суглоба, який виникає при травмі або деяких захворюваннях (гемофілія, цинга).

ГЕМАТИН [від грец. αίμα (αίματος) – кров] – залізовмісний пігмент, продукт розпаду гемоглобіну.

ГЕМАТИТ [від грец. αίμα (αίματος) – кров] – 1) Мінерал класу окисів та гідроокисів, чорний. Залізна руда. 2) Низькофосфористий (до 0,1%) ливарний чавун, що його виплавляють переважно з червоного залізняку.

ГЕМАТО... – див. Гем...

ГЕМАТОГЕН (від гемато... і...ген) – лікарський препарат, який виготовляють з крові забійної худоби. Застосовують при недокрів’ї, виснаженні організму тощо.

ГЕМАТОЗОЇ (від гемато... і грец. ζψον – особина) – одноклітинні організми, що паразитують у крові хребетних тварин і людини. Спричинюють інфекційні захворювання (малярію, піроплазму та ін.). Інша назва – гемопаразити.

ГЕМАТОКРИТ (від гемато... і грец. κριτής – визначаючий) – прилад для визначення співвідношення кров’яних тілець і плазми в крові.

ГЕМАТОКСИЛІН (від гемато... і грец. ξύλον – деревина) – синій та синьо-чорний барвник, що застосовується у мікроскопічній техніці для фарбування рослинних і тваринних клітин.

ГЕМАТОЛОГІЯ (від гемато... і ...логія) – наука про кров і кровотворні органи, вивчає їхню будову, функції та захворювання.

ГЕМАТОМА (від гемато... і ...ома) – скупчення крові, обмежене навколишніми тканинами або стінками природної порожнини тіла. Виникає внаслідок крововиливу при травмах, руйнуванні стінок судин патологічним процесом тощо.

ГЕМАТОМІЄЛІЯ (від гемато... і грец. μυελός – спинний мозок) – крововилив у спинний мозок. Спостерігається при закритих травмах хребта, надмірному м’язовому напруженні, ураженні електричним струмом, тяжких інфекціях тощо.

ГЕМАТОПОЕЗ (від гемато... і грец. ποίησίς – творення) – процес утворення, розвитку та дозрівання клітин крові людини й тварин.

ГЕМАТОПОРФІРИН (від гемато... і порфірин) – пігмент пурпурного кольору. В незначних кількостях міститься в сечі здорової людини; у великих кількостях виділяється при отруєнні свинцем, анеміях і хворобах печінки.

ГЕМАТОПСІЯ (від гемато... і грец. όψις – око) – крововилив в око або в його межах, спостерігається при травмах тощо.

ГЕМАТОХРОМ (від гемато... і ...хром) – червона барвна речовина, що міститься в жирових краплях клітин зелених водоростей у розчинному стані.

ГЕМАТОЦЕЛЕ (від гемато... і грец. κήλη – пухлина) – скупчення крові у людини або тварини в обмеженому просторі. Спостерігається при травмах, геморагічному запаленні яєчка. Інша назва – кров’яний опух.

ГЕМАТУРІЯ (від гемато... і ...урія) – виділення крові з сечею. Спостерігається при захворюваннях органів сечової системи, хворобах крові, деяких інфекційних захворюваннях, травмах.

ГЕМЕЛОЛОГІЯ (від лат. gemellus – парний і ...логія) – галузь біології і медицини, що вивчає походження близнюків.

ГЕМЕРАЛОПІЯ [від грєц. ήμερα – день, άλαός – сліпий і όψ (όπός) – зір] – розлад зору, що характеризується зниженням світлової чутливості (різко погіршується зір в умовах зниження освітлення, у сутінках, уночі). Спостерігається при деяких захворюваннях очей, недостачі вітаміну А в організмі або має природжений характер. Інша назва – куряча сліпота.

ГЕМЕРИТРИН (від гем... і грец. έρυθρός – червоний) – дихальний пігмент безхребетних, червоного кольору.

ГЕМІ... (грец. ήμι...) – префікс, що означає «напів», «наполовину».

ГЕМІАНЕСТЕЗІЯ (від гемі... та анестезія) – втрата чутливості на одній половині тіла, що виникає внаслідок порушення провідності чутливих нервів від периферії до головного мозку.

ГЕМІАНОПСІЯ (від гемі..., грец. άν... – без, проти і όφις – зір) – випадіння половини поля зору в кожному оці, спостерігається при органічних захворюваннях нервової системи (опух, крововилив у головний мозок тощо).

ГЕМІАТРОФІЯ (від гемі... і атрофія) – атрофія однієї половини органа або тіла внаслідок деяких захворювань (напр., Г. обличчя).

ГЕМІКРАНІЯ (від гемі... і грец. κρανίον – череп) – те саме, що й мігрень.

ГЕМІКРИПТОФІТИ (від гемі... і криптофіти) – рослини, у яких на час несприятливих умов (посуха, низька температура тощо) бруньки відновлення перебувають на рівні грунту. Г. є, напр., кульбаба, жовтець повзучий.

ГЕМІКРУСТАЦЕЇ (від гемі... і лат. crustata – молюски, вкриті черепашкою) – клас вимерлих примітивних членистоногих. Були поширені за палеозойської ери.

ГЕМІН (від грец. αίμα – кров) – солянокислий гематин. Речовина, яка утворюється при діянні соляної кислоти на гемоглобін крові; визначення на Г. застосовують у судовій практиці.

ГЕМІНАТИ (від лат. gemino – подвоюю) – подвійні приголосні.

ГЕМІОПІЯ [від гемі... і грец. όψόπος) – зір] – половинний зір; збереження в кожному оці половини зорового поля. Див. також геміанопсія.

ГЕМІПАРЕЗ (від гемі... і грец. πάρεσίς – ослаблення) – односторонній неповний параліч м’язів, виникає при ураженнях головного мозку.

ГЕМІПЛЕГІЯ (від гемі... і грец. πληγή – удар, поразка) – повна втрата довільних рухів (параліч) однієї половини тіла людини або тварини. Виникає при ураженні головного мозку або при функціональних розладах.

ГЕМІСФЕРА (від гемі... і сфера) – 1) Земна чи небесна півкуля. 2) Півкуля головного мозку.

ГЕМІЦЕЛЮЛОЗИ (від гемі... і целюлоза) – група високомолекулярних вуглеводів рослинного походження.

ГЕМЛОК (англ. hemlock) – назва північноамериканських видів деревних рослин родини соснових.

ГЕМО... – див. Гем...

ГЕМОГЛОБІН (від гемо... і лат. globus – куля) – дихальний пігмент крові людини, хребетних та багатьох безхребетних тварин. Складається з глобіну (білкова речовина) й гему.

ГЕМОГЛОБІНОПАТІЇ, ГЕМОГЛОБІНОЗИ (від гемоглобін і грец. πάθος – страждання) – хворобливі стани людини, зумовлені наявністю в еритроцитах одного або кількох патологічних гемоглобінів.

ГЕМОГЛОБІНУРІЯ (від гемоглобін і ...урія) – поява гемоглобіну в сечі внаслідок внутрішньосудинного гемолізу.

ГЕМОГРАМА (від гемо... і ...грама) – схематичний запис кількісного та якісного дослідження крові.

ГЕМОДИНАМОМЕТР (від гемо... і динамометр) – апарат для визначення кров’яного тиску.

ГЕМОДІАЛІЗ (від гемо... і грец. διάλυσις – розклад, відділення) – метод позаниркового очищення крові при деяких захворюваннях нирок.

ГЕМОЛІЗ (від гемо... і ...ліз) – процес руйнування еритроцитів крові людини й тварин; гемоглобін при цьому надходить у плазму крові й розчиняється.

ГЕМОЛІЗИНИ (від гемоліз) – речовини, що спричинюють гемоліз.

ГЕМОЛІМФА (від гемо... і лімфа) – рідина, що циркулює в судинах і міжклітинних просторах тварин з незамкнутою кровоносною системою (членистоногих, молюсків) і переносить в організмі кисень, вуглекислоту, поживні речовини й продукти виділення.

ГЕМОЛІТИЧНИЙ – той, що викликає явище гемолізу (напр., гемолітичні отрути) або супроводиться гемолізом (гемолітична жовтяниця, гемолітична хвороба новонароджених).

ГЕМОМЕТР [від гемо (глобін) і ...метр] – прилад для визначення кількості гемоглобіну крові.

ГЕМОНХОЗ – захворювання жуйних тварин, спричинюване круглими червами роду гемонхус. Уражають кишечник, нервову систему, кровотворні органи та ендокринні залози.

ГЕМОПАРАЗИТИ (від гемо... і паразити) – те саме, що й гематозої.

ГЕМОПРОТЕЇДИ (від гемо... і протеїди) – складні білки крові. Належать до хромопротеїдів.

ГЕМОПРОТЕУС (від гемо... і грец, πρώτος – перший) – рід кровопаразитів типу найпростіших. Спричинюють захворювання птахів, ящірок, змій.

ГЕМОРАГІЧНИЙ (від грец. αίμορραγής – кровоточивий) – той, що супроводиться крововиливом; г. діатез – група захворювань, які проявляються підвищеною кровотечею; г-а гарячка – група вірусних захворювань, що супроводяться гарячкою, геморагічним синдромом, ураженням нервової системи, внутрішніх органів, крові.

ГЕМОРАГІЯ (грец. αιμορραγία, від αίμα – кров і ρήγνυμι – прориваю) – надмірна кровотеча, крововилив, витікання крові з судин людини й тварин внаслідок порушення цілості їхніх стінок.

ГЕМОРОЙ (грец. αίμορροΐς – кровотеча, від αίμα – кров і ρέω – течу) – вузлоподібне розширення вен прямої кишки. Спостерігається у людей при запальних процесах прямої кишки, запорі, до деякої міри захворюванню сприяє тривала сидяча праця.

ГЕМОСПОРИДІЇ (від гемо... і ...споридії) – ряд найпростіших класу споровиків. Паразитують у крові хребетних тварин та людини, викликаючи захворювання.

ГЕМОСТАЗ (від гемо... і ...стаз) – 1) Припинення руху крові в судинах. 2) Спинення кровотечі.

ГЕМОТЕРАПІЯ (від гемо... і терапія) – метод лікування введенням хворому крові (власної або донорської), а також препаратів, виготовлених з крові.

ГЕМОТОКСИНИ (від гемо... і токсини) – речовини мікробного, рослинного чи тваринного походження, що ушкоджують оболонки еритроцитів крові та спричиняють їх гемоліз.

ГЕМОТОРАКС (від гемо... і торакс) – скупчення крові в порожнині плеври, виникає внаслідок внутрішньої кровотечі при травмах легень або при деяких захворюваннях (рак легень, туберкульоз тощо).

ГЕМОТРАНСФУЗІОЛОГІЯ (від гемо..., лат. transfusio – переливання і ...логія) – розділ гематології, який вивчає переливання крові та її складових частин.

ГЕМОФІЛІЯ (від гемо... і грец. φιλέω – люблю) – спадкове захворювання людини і тварин; характеризується значними й тривалими кровотечами внаслідок порушення властивості крові зсідатися.

ГЕМОЦИТОБЛАСТИ (від гемо..., грец. κύτος – вмістище, тут – клітина та ...бласти) – клітини кровотворних органів людини та хребетних тварин (кістковий мозок, селезінка, лімфатичні вузли), з яких утворюються всі клітинні елементи крові (еритроцити, лейкоцити тощо). В нормі трапляються тільки в кровотворних органах.

ГЕМОЦІАНІН (від гемо... і грец. κυανός – темно-синій) – дихальний пігмент гемолімфи молюсків, вищих ракоподібних та деяких павукоподібних, що здійснює транспортування кисню в організмі.

ГЕМПШИРИ – напівтонкорунна м’ясна порода овець. Від назви графства Гемпшір (Англія), де було виведемо цю породу.

ГЕМУЛИ (лат. gemmula, зменш. від gemma – брунька) – внутрішні бруньки більшості прісноводних та деяких морських губок, що служать для розмножування.

ГЕН (від грец. γένος – рід, походження) – елементарна одиниця спадковості.

…ГЕН, ...ГЕНІЯ, ...ГЕННИЙ (від грец. γεννάω – породжую, створюю) – в складних словах вказує на зв’язок з поняттями «походження», «утворення», напр. антропоген, кріогенний, лізогенія.

ГЕНЕАЛОГІЧНИЙ (грец. γενεαλογικός) – родовідний; г-а класифікація мов – класифікація мов на основі їх спорідненості, зумовленої спільністю походження.

ГЕНЕАЛОГІЯ (грец. γενεαλογία – родовід) – 1) Допоміжна історична дисципліна, що досліджує походження родів, окремих осіб, їхні родинні та ін. зв’язки. 2) Родовід, історія роду, родовідний запис.

...ГЕНЕЗ (від грец. γένεσις – походження, породження) – у складних словах означає «походження», «виникнення», напр. антропогенез, кладогенез.

ГЕНЕЗИС (грец. γένεσις, від γεννάω – породжую, створюю) – походження, виникнення; процес утворення.

ГЕНЕОНОМІЯ [від грец. γένος (γενεος) – рід і ...номія] – розділ буржуазної соціології, що вивчає походження та розвиток форм шлюбу й сім’ї.

ГЕНЕРАЛ (від лат. generalis – загальний, спільний) – військове звання або чин вищого командного складу збройних сил, а також керівних осіб деяких цивільних відомств.

ГЕНЕРАЛ-АНШЕФ (від франц, general en chef – головнокомандуючий) – генеральське звання в Росії 18 ст.

ГЕНЕРАЛ-БАС (нім. Generalbaβ, від італ. basso generale – цифровий бас) – старовинний цифровий спосіб фіксування супровідних акордів, коли цифри ставилися під найнижчою басовою партією.

ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОР – 1) Вища службова особа в царській Росії, що очолювала генерал-губернаторство. 2) В країнах, що були британськими домініонами, вищий представник англійського короля (королеви), який вважався главою домініону.

ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРСТВО – адміністративно-територіальна одиниця в царській Росії (1775 – 1917 pp.), яка охоплювала територію однієї або кількох губерній.

ГЕНЕРАЛІЗАЦІЯ (від лат. generalis – загальний) – 1) Узагальнення, логічний перехід від окремого до загального, підпорядкування окремих явищ загальному принципові. 2) Поширення збудження по центральній нервовій системі тварин і людини. 3) Г. картографічна – процеси відбору й узагальнення географічних об’єктів (населених пунктів, річок тощо) для складання географічних карт.

ГЕНЕРАЛІСИМУС (від лат. generalissimus – найзагальніший) – найвище військове звання в збройних силах ряду країн.

ГЕНЕРАЛІТЕТ (нім. Generalitat, від лат. generalis – загальний, спільний) – найвищий командний склад збройних сил; особи, що мають генеральські звання.

ГЕНЕРАЛ-ФЕЛЬДМАРШАЛ – див. фельдмаршал.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ (лат. generalis) – загальний, головний; г-а лінія партії – керівна лінія, що встановлюється найвищими партійними інстанціями (з’їздом КПРС, пленумом ЦК) і визначає політику партії в конкретних умовах на кожному даному етапі; г. секретар – виборна керівна посада, яка існує в ряді партій, у тому числі в багатьох комуністичних і робітничих партіях, головна службова особа в деяких міжнародних організаціях та відомствах (напр., Г. секретар ООН); г-а рада – керівний орган у ряді організацій (напр., Г-а рада 1-го Інтернаціоналу); г. штаб – орган найвищого військового управління в країні; г. план – науково обгрунтований перспективний план розвитку населеного пункту, забудови промислового об’єкта.

ГЕНЕРАТИВНИЙ (лат. generativus, від genero – породжую) – породжуючий; г-і клітини – статеві клітини.

ГЕНЕРАТОР (від лат. generator – родоначальник) – пристрій, апарат чи машина, які виробляють якийсь продукт (газ, лід тощо), електричну енергію (Г. електромашинний, радіосигналів тощо) або перетворюють один вид енергії на інший (Г. ультразвукових коливань).

ГЕНЕРАТОРНИЙ – породжуючий, перетворювальний; г-а лампа – електронна лампа для перетворювання енергії джерела постійного чи змінного струму в енергію електричних коливань; г. газ – вид газоподібного палива, одержаного газифікацією вугілля, торфу тощо в газогенераторах.

ГЕНЕРАЦІЯ (від лат. generatio – народження) – покоління.

ГЕНЕРУВАТИ (від лат, genero – породжую) – виробляти (продукт, енергію), збуджувати (електричні коливання) тощо.

ГЕНЕТИВ – див. Генітив.

ГЕНЕТИКА (від грец. γένεσις – походження) – наука про явища спадковості й мінливості організмів.

ГЕНЕТИЧНИЙ – той, що вказуає на походження, розвиток; г-а соціологія – розділ буржуазної соціології, що вивчає питання генезису суспільства і найважливіших соціальних інститутів; г. метод – спосіб дослідження явищ, що грунтується на аналізі їхнього генезису й розвитку; г. код – система зашифровки спадкової інформації в молекулах нуклеїнових кислот.

ГЕНІАЛЬНИЙ (від лат. genialis – властивий генієві, плідний) – найдосконаліший; створений генієм.

ГЕНІЙ (від лат. genius – дух) – 1) 3 давньоримській міфології дух-покровитель, пізніше – добрий або злий дух взагалі. 2) Найвищий ступінь обдарованості, таланту. 3) Людина, якій притаманна найвища творча обдарованість.

ГЕНІТАЛІЇ (від лат. genitalis – породжуючий, дітородний) – статеві органи тварин.

ГЕНІТИВ, ГЕНЕТИВ [лат. (casus) genitivus] – родовий відмінок.

...ГЕНІЯ – див. ...ген.

...ГЕННИЙ – див. ...ген.

ГЕНОГЕОГРАФІЯ (від ген і географія) – напрям досліджень у суміжній з генетикою і біогеографією галузі. Встановлює географічне поширення й частоти алелів, що визначають основні ознаки й властивості в межах усього або частини ареалу досліджуваного виду організмів.

ГЕНОКОПІЯ (від ген і копія) – виникнення в організмі подібних фенотипових (див. Фенотип) ознак під впливом генів, розташованих у різних ділянках хромосом.

ГЕНОМ (нім. Genom, англ. genome, від грец. γένος – рід, походження) – сукупність генів в одинарному наборі хромосом.

ГЕНОНЕМА (від ген і грец. νήμα – нитка) – довга білкова молекула – нитка (або їх пучок), що є основою хромосоми й носієм спадкової інформації.

ГЕНОТЕЇЗМ [від грец. εις (ενός) – один, єдиний і θεός – бог] – перехідна між політеїзмом і монотеїзмом форма релігійних вірувань, що визнає існування багатьох богів на чолі з одним верховним богом.

ГЕНОТИП (від ген і тип) – сукупність усіх спадкових структур організму.

ГЕНОФОНД (від ген і фонд) – сукупність усіх генів однієї популяції організмів.

ГЕНОЦИД (від грец. γένος – рід і ...цид) – винищення окремих груп населення за расовими, національними, релігійними мотивами; один з найтяжчих злочинів проти людства. Геноцид органічно пов’язаний з фашизмом.

ГЕНРІ – одиниця індуктивності в МКСА системі одиниць. Від прізвища американського фізика Дж. Генрі.

ГЕНРО (япон.) – в Японії в кінці 19 ст. – на початку 20 ст. титул представників правлячого класу, довічних радників імператора.

ГЕНСЛЕ (польс. gesle) – старовинний польський струнний смичковий інструмент.

ГЕНТИЛЬНИЙ (лат. gentilis) – родовий.

ГЕНУЇННИЙ (від лат. genuinus – природний, справжній, вроджений) – належний до природжених захворювань і аномалій розвитку організму (напр., генуїнна епілепсія).

ГЕНЦІАНА (від лат. gentiana – тирлич) – рід трав’янистих рослин родини тирличевих. Деякі види використовують у медицині; багато видів культивують як декоративні.

ГЕО... (від грец. γη – земля) – у складних словах відповідає поняттю «земля».

ГЕОАКУСТИКА (від гео... і акустика) – вчення про звукові, інфразвукові й ультразвукові явища в земній корі.

ГЕОАНТИКЛІНАЛЬ (від гео... і антикліналь) – підняття земної кори в межах геосинклінальної області (див. Геосинкліналь), що виступає в рельєфі переважно як складчаста гірська споруда.

ГЕОБОТАНІКА (від гео... й ботаніка) – наука про рослинні угруповання (фітоценози), їхній склад, будову, історію розвитку, розподіл по території, взаємозв’язки між собою і з навколишнім середовищем. Інша назва – фітоценологія.

ГЕОГЕЛЬМІНТИ (від гео... і гельмінти) – група паразитичних червів людини та тварин, які розвиваються без участі проміжних та додаткових хазяїв – безпосередньо в грунті, гною та в інших субстратах.

ГЕОГІГІЄНА (від гео... і гігієна) – наука, що вивчає зміни в живій та неживій природі як результат діяльності людини на Землі.

ГЕОГНОЗІЯ (від гео... і ...гнозія) – назва геології, поширена наприкінці 18 – в 1-й половині 19 ст.

ГЕОГРАФІЯ (грец. γεωγραφία, від γη – земля і γράφω – описую) – система наук, що вивчають природні й виробничі територіальні комплекси та їхні компоненти. Розрізняють природничі, або фізико-географічні, науки (фізична географія, геоморфологія, кліматологія, гляціологія, гідрологія, геокріологія, географія грунтів, біогеографія) та суспільні географічні науки (економічна географія, географія окремих галузей народного господарства, географія населення, політична географія). До системи географічних наук належить також картографія, країнознавство, медична географія, військова географія.

ГЕОДЕЗІЯ (грец. γεωδαισία, від γη – земля і δαίω – поділяю) – наука про методи визначення форми, розмірів і гравітаційного поля Землі, зображення земної поверхні на планах і картах, а також про методи вимірювання на місцевості під час проведення наукових та інженерних робіт.

ГЕОДИМЕТР (від гео..., грец. δαίω – поділяю і ...метр) – прилад для вимірювання віддалі, оснований на вимірюванні часу проходження світлового імпульсу від приладу до об’єкта.

ГЕОЕНЕРГЕТИКА (від гео... і енергетика) – галузь енергетики, пов’язана з використанням глибинного тепла земної кори.

ГЕОЇД (від гео... і ...оїд) – фігура, яку утворила б поверхня Світового океану і сполучених з ним морів за певного середнього рівня води, вільної від збуджень припливами, течіями, різницею атмосферного тиску тощо. Г. приймають за згладжену фігуру Землі.

ГЕОКАРПІЯ (від гео... і грец. καρπός – плід) – спосіб поширення плодів, коли зав’язь після запліднення заглиблюється в грунт, де й розвивається плід.

ГЕОКОРОНА (від гео... і корона) – зовнішня область атмосфери Землі.

ГЕОКРІОЛОГІЯ (від гео... і кріологія) – наука про мерзлі гірські породи; вивчає їхнє походження, історію розвитку, умови існування, будову, процеси і явища, що в них відбуваються.

ГЕОЛОГІЯ (від гео... і ...логія) – комплекс наук про будову й розвиток Землі. Вивчає склад, будову, рухи та історію розвитку земної кори і закономірності утворення й поширення корисних копалин. Поділяється на ряд дисциплін: мінералогію, петрографію, тектоніку, історичну геологію, геологію корисних копалин, гідрогеологію та інші.

ГЕОМАГНЕТИЗМ (від гео... і магнетизм) – магнітне поле Землі й навколоземного космічного простору.

ГЕОМАГНІТОФОН (від гео... і магнітофон) – приймач звукових хвиль (геофон) з приставкою, що реєструє ледве вловимі звуки в підземних гірничих виробках.

ГЕОМЕРИДА [від гео... і грец. μερίς (μερίδος) – частина, шар] – те саме, що й біосфера.

ГЕОМЕТРІЯ (грец. γεωμετρία, від γή – земля і μετρέω – вимірюю) – наука, що вивчає просторові (і схожі за структурою з просторовими) відношення й форми реального світу.

ГЕОМЕХАНІКА (від гео... і механіка) – наука про механічний стан земної кори й процеси, що відбуваються в ній внаслідок дії природних фізичних факторів (термічних, механічних).

ГЕОМОРИ (грец. γεωμόροι, від γη – земля і μείρομαι – одержую свою частку) – землевласники в Стародавній Греції.

ГЕОМОРФОЛОГІЯ (від гео... і морфологія) – наука про рельєф земної поверхні (включаючи дно океанів), його походження, історію розвитку, географічне поширення й господарське використання.

ГЕОПОЛІТИКА (від гео... і політика) – реакційна течія в буржуазній соціології, яка намагається обгрунтувати загарбницьку політику імперіалістичних держав їхнім географічним середовищем, зокрема недостатністю «життєвого простору». Була офіційною доктриною німецького фашизму.

ГЕОПОТЕНЦІАЛ (від гео... і потенціал) – потенціал сили тяжіння.

ГЕОРГІКИ (від грец. γεωργικός – сільськогосподарський) – антична поезія, що оспівувала сільське життя, побут, природу, працю.

ГЕОРИФТОГЕНАЛЬ (від гео..., англ. rift – ущелина і грец. γεννάω – породжую) – один з головних тектонічно рухомих структурних елементів земної кори, що відповідає осьовим частинам серединноокеанічних хребтів і западинам типу Червоного моря, Аденської і Каліфорнійської заток. Див. також Геосинкліналь.

ГЕОСИНКЛІНАЛЬ (від гео... і синкліналь) – витягнуті ділянки земної кори, що характеризуються тривалими й інтенсивними підняттями та опусканнями, процесами гороутворення, вулканізму.

ГЕОСТРОФІЧНИЙ (від гео... і грец. στροφή – поворот, обертання) – належний до атмосферних умов, які характеризуються рівновагою між горизонтальною складовою відхильної сили обертання Землі й горизонтальним баричним градієнтом (напр., г. вітер).

ГЕОСФЕРИ (від гео... і сфера) – різні за хімічним складом і щільністю концентричні оболонки, на які поділяють земну кулю: атмосфера, гідросфера, земна кора, мантія Землі та ядро.

ГЕОТЕКТОНІКА (від гео... і тектоніка) – розділ геології, вивчає структуру, рухи, деформацію та розвиток земної кори і верхньої мантії Землі.

ГЕОТЕКТУРА (від гео... і лат. tectura – покриття) – те саме, що й мегарельєф.

ГЕОТЕРМІЯ, ГЕОТЕРМІКА (від гео... і грец. θέρμη – тепло, жар) – галузь геофізики, яка вивчає температурні умови земної кори та Землі в цілому.

ГЕОТЕХНОЛОГІЯ (від гео... і технологія) – хімічні, фізико-хімічні, біохімічні й мікробіологічні методи безшахтного (переважно за допомогою бурових свердловин) видобування корисних копалин на місці залягання їх.

ГЕОТРИХОЗ – захворювання людини, яке спричинює грибок геотрихон. Характеризується ураженням шкіри, слизових оболонок та легень.

ГЕОТРОПІЗМ (від гео... і тропізми) – здатність органів рослин набувати певного положення під дією земного тяжіння.

ГЕОФІЗИКА (від гео... і фізика) – комплекс наук про фізичні властивості Землі й фізичні процеси, які відбуваються в атмосфері, гідросфері та літосфері під впливом внутрішніх сил Землі й космічних тіл.

ГЕОФІТИ (від гео... і ...фіти) – багаторічні рослини, у яких органи вегетативного відновлення розвиваються в грунті, напр. картопля.

ГЕОФЛЕКСУРА (від гео... і флексуро) – крутий вигин гірських верств, виявлений у рельєфі як великий уступ значної протяжності.

ГЕОФОН (від гео... і ...фон) – прилад для реєстрації звукових хвиль, що поширюються у верхніх шарах земної кори. Використовують під час розвідки гірських порід, у військовій справі, коли виконують рятувальні роботи.

ГЕОХІМІЯ (від гео... і хімія) – наука про хімічний склад та закони поширення й міграції хімічних елементів на Землі.

ГЕОХОРА (від гео... і грец. χώρα – простір) – географічний ландшафт.

ГЕОХРОНОЛОГІЯ (від гео... і хронологія) – вчення про хронологічну послідовність формування і вік гірських порід земної кори.

ГЕОЦЕНТРИЗМ (від гео... і центр) – помилкове вчення, яке твердило, що в центрі світу нібито міститься Земля, а навколо неї рухаються всі небесні світила.

ГЕПАРД (франц. guepard, від італ. gatto pardo, букв. – кіт-леопард) – рід хижаків родини котячих. Поширений в Африці та Південно-Західній Азії; добре приручається. Внаслідок знищення людиною чисельність Г. різко зменшилась.

ГЕПАРИН (від грец. ήπαρ – печінка) – речовина, яка перешкоджає зсіданню крові. Міститься в тканинах печінки, легень, нирок, кишечника, м’язів. У медичній практиці натрієву сіль Г. застосовують як антикоагулянт.

ГЕПАТИТ [від грец. ήπαρ (ήπατος) – печінка] – запальне захворювання печінки.

ГЕПАТОГЕННИЙ [від грец. ήπαρ (ήπατος) – печінка і ...генний] – той, що походить з печінки.

ГЕПАТОПТОЗ [від грец. ήπαρ (ήπατος) – печінка і птоз] – надмірна рухливість печінки, що зумовлює зміщення її донизу при вертикальному положенні хворого.

ГЕПТА... (від грец. έπτά – сім) – у складних словах означає «семи...».

ГЕПТАГОН (від гепта... і ...гон) – семикутник.

ГЕПТАЕДР (від гепта... і ...едр) – тіло, обмежене сімома многокутниками.

ГЕПТАМЕТР (від грец. έπτάμετρος – семистопний) – віршовий розмір, семистопний вірш.

ГЕПТАН (від грец. επτά – сім) – органічна сполука, безбарвна рухлива рідина з слабким запахом. Застосовують як еталон для визначення октанового числа (показника стійкості моторних палив проти детонації).

ГЕПТАРХІЯ (від гепта... і грец. αρχή – влада, царство) – умовний термін, запроваджений англійськими істориками 16 ст. для позначення періоду історії Англії з кінця 6 до 9 ст., який характеризувався відсутністю політичної єдності країни.

ГЕПТАХЛОР (від гепта... і хлор) – комплексний отрутохімікат контактно-кишкової, газоотруйної і системної дії. Використовують для передпосівної обробки насіння сільськогосподарських культур. Інша назва – велзикол.

ГЕПТАХОРД (від гепта... і ...хорд) – 1) Семиструнна ліра ¹, 2) Семиступеневий музичний звукоряд.

ГЕПТИЛРЕЗОРЦИН (від гепта... і резорцин) – лікарський протиглисний засіб. Застосовують для лікування аскаридозу, трихоцефальозу тощо.

ГЕПТОД [від гепта... і (електр) од] – електронна лампа з сімома електродами (анодом, катодом і п’ятьма сітками). Застосовують у радіотехніц.

ГЕРА (грец.Ήρα) – у давньогрецькій міфології цариця богів, сестра і дружина Зевса. Покровителька шлюбу. У римлян – Юнона.

ГЕРАКЛ (грец. Ήρακλής) – у давньогрецькій міфології герой, що відзначався великою фізичною силою. У римлян – Геркулес.

ГЕРАЛЬДИКА [лат. (ars) heraldiса – геральдичне (мистецтво), від heraldus – оповісник] – гербознавство, допоміжна історична дисципліна, що вивчає герби.

ГЕРАНЬ (грец. γεράνιον, від γερανος – журавель) – рід одно- й багаторічних трав’янистих рослин. Поширені переважно в помірній зоні Північної півкулі. Містять дубильні речовини. Деякі види розводять як декоративні.

ГЕРБ (польс. herb, від нім. Erbe – спадщина) – знак держави, міста чи роду.

ГЕРБАРИЗАЦІЯ – збирання й засушування рослин для складання гербарію.

ГЕРБАРІЙ (лат. herbarium, від herba – трава) – 1) Колекція спеціально зібраних і засушених рослин, призначена для наукової обробки. 2) Установа, що зберігає колекції засушених рослин і провадить наукову обробку їх.

ГЕРБІЦИДИ (від лат. herba – трава і ...циди) – хімічні речовини для боротьби з бур’янами та іншою небажаною трав’янистою рослинністю в посівах і насадженнях культурних рослин (на луках, пасовиськах, по берегах водойм).

ГЕРД (від нім. Herd – плита, горно) – пристрій (трохи нахилена площина) для промивання мулистих і зернистих руд.

ГЕРЕНУК – парнокопитинй ссавець підродини справжніх антилоп у Сомалі. Має надзвичайно довгу й тонку шию. Об’єкт мисливства. Інша назва – жирафова газель.

ГЕРИЛЬЯ, ГВЕРИЛЬЯ (ісп. guerilla, зменш, від guerra – війна) – партизанська війна в Іспанії і країнах Латинської Америки. Особливо відома Г. з часу Іспанської революції 1808 – 14 pp., що поєднала визвольну боротьбу іспанського народу проти французьких окупантів з боротьбою проти феодалізму.

ГЕРИЛЬЯСИ, ГВЕРИЛЬЯСИ (ісп. guerillas, множ, від guerilla – партизанська війна) – іспанські партизани, які особливо відзначилися в партизанській війні (герильї) під час Іспанської революції 1808 – 14 pp.

ГЕРІАТРІЯ (від грец. γέρων – старий та...іатрія) – розділ геронтології, який вивчає особливості захворювань людей похилого та старечого віку, а також методи лікування та запобігання їм.

ГЕРКОН [гер (метичний) кон (такт)] – щільно закритий перемикач з пружинними контактами, що виготовлені з феромагнітного матеріалу й стикаються під впливом магнітного поля.

ГЕРКУЛЕС (лат. Hercules) – 1) Див. Геракл. 2) Сузір’я Північної півкулі неба. 3) Переносно – силач, атлет.

ГЕРКУЛЕСОВІ стовпи – 1) Дві скелі з обох боків Гібралтарської протоки, які, за міфами, поставив Геракл на згадку про свої подвиги. 2) Переносно – межа чогось.

ГЕРЛСКАУТ (від англ. girl – дівчина і scout – розвідник) – член скаутської організації дівчат. Див. також Скаутизм.

ГЕРМА (грец. έρμης) – придорожній чотиригранний стовп, що завершується головою або бюстом. У Стародавній Греції служили межовими знаками, покажчиками шляхів. З 16 ст. – вид декоративної паркової скульптури.

ГЕРМАНІДИ – сполуки германію з металами. Г. лужних і лужноземельних металів – напівпровідники.

ГЕРМАНІЙ – хімічний елемент, символ Ge, ат. н. 32; сріблястий твердий крихкий метал. Застосовують як напівпровідник у радіо- та електротехніці. Від латинської назви Німеччини – Германія.

ГЕРМАФРОДИТ (грец. Έρμαφρόδιτος) – 1) У давньогрецькій міфології син Гермеса й Афродіти, з’єднаний богами з німфою Салмакідою так, що тіла їх утворили єдине ціле. 2) Особина з ознаками чоловічої та жіночої статі.

ГЕРМАФРОДИТИЗМ (від гермафродит) – наявність ознак чоловічої і жіночої статі у однієї особини. Розрізняють природний Г., закономірно властивий певним групам організмів (переважно безхребетним тваринам і більшості рослин), і патологічний Г., що трапляється у нормально роздільностатевих тварин і в людини.

ГЕРМЕНЕВТИКА (грец. έρμηνεντική, від ερμηνεύω – пояснюю) – теорія тлумачення рукописних і друкованих текстів, насамперед давніх. Замість Г. тепер ширше вживають поняття інтерпретація.

ГЕРМЕС (грец. Έρμης) – 1) У давньогрецькій міфології бог скотарства й пастухів, пізніше – покровитель мандрівників, торгівлі й прибутку. Римляни ототожнювали його з Меркурієм. 2) Одна з малих планет Сонячної системи.

ГЕРМЕТИЗАЦІЯ – забезпечення непроникності стінок і з’єднань, що обмежують потрапляння рідин і газів у внутрішні об’єми апаратів, машин, приміщень, споруд. Від імені легендарного єгипетського мудреця Гермеса Трісмегіста, якому приписувалося мистецтво міцного закупорювання посудин.

ГЕРМЕТИЧНИЙ – непроникний, щільно закритий, той, що не пропускає газу й рідини; г-і книги – книги містичного змісту (1 – 4 ст.), приписувані Гермесові Трісмегісту. Див. також Герметизація.

ГЕРМІНАТИВНИЙ (лат. germinativus, від germen – зародок) – зародковий.

ГЕРОЇЗАЦІЯ (від герой) – 1) Наділення когось героїчними рисами. 2) Літературно-мистецьке відображення, поетизація видатних за суспільним значенням подвигів, героїчних вчинків, мужності людей, самопожертви, свідомо і добровільно виявлених заради досягнення високих політичних, наукових і моральних цілей.

ГЕРОЇЗМ (франц. heroisme, від грец. ήρως – воїн, богатир) – найвище виявлення самовідданості й мужності під час здійснення видатних за своїм значенням дій.

ГЕРОЇКА (від грец. ήρωικός – богатирський) – героїчний зміст, героїчна сторона чогось.

ГЕРОЇН (франц. heroine, англ. heroin) – похідне морфіну, болезаспокійливий засіб, пригнічує центральну нервову систему. При вживанні Г. часто виникає хвороблива пристрасть до нього (див. Наркоманія). Г. отруйна речовина, в медичній практиці не використовують.

ГЕРОЙ (від грец. ήρως – богатир, воїн, людина казкової сили й мужності) – 1) В давньогрецькій релігії і міфології визначний предок, вождь або богатир. 2) Видатна за своїми здібностями й діяльністю людина, що виявляє відвагу, самовідданість і хоробрість у бою і в праці. 3) Людина, що втілює основні, типові риси певного оточення, часу, певної епохи. 4) Головна дійова особа художнього твору. 5) Переносно – особа, яка чим-небудь відзначилася, привернула до себе загальну увагу.

ГЕРОЛЬД (нім. Herold) – у країнах Західної Європи за середніх віків оповісник, парламентер, церемоніймейстер при дворах королів і великих феодалів, розпорядник на святах, лицарських турнірах. Г. відали також складанням гербів і родоводів.

ГЕРОНТ [грец. γέρων (γέροντος), букв. – стара людина] – в Стародавній Греції член ради старійшин (герусії).

ГЕРОНТОЛОГІЯ [від грец. γέρων (γέροντος) – старий і ...логія] – наука, що вивчає закономірності старіння живих організмів, у тому числі людини.

ГЕРОНТОМОРФОЗ [від грец. γέρων (γέροντος) – старий і ...морфоз] – еволюція шляхом змін, що виникають на пізніх стадіях розвитку організму. Поняття «геронтоморфоз» близьке до анаболії.

ГЕРОСТРАТ (грец. Ήρόστρατος) – давній грек, який прагнув будь-що увічнити своє ім’я і в 356 р. до н. е. спалив храм Артеміди в Ефесі. Ім’я Г. стало символом ганебної слави.

ГЕРОТОН (від грец. γέρων – стара людина і τόνος – напруга) – лікарський вітамінний препарат, який містить 10 – 12 вітамінів. Г. нормалізує обмінні процеси в організмі.

ГЕРПЕС (грец. έρπης – лишай, від έρπω – повзу, тягнусь) – група інфекційних вірусних захворювань, які характеризуються висипом згрупованих дрібних пухирців на шкірі, слизових оболонках (пухирчастий лишай) або гострим висипом вздовж окремих нервів, частіше міжреберних (оперізуючий лишай).

ГЕРПЕТОЛОГІЯ (від грец. έρπετόν – плазун і ...логія) – наука, що вивчає плазунів. Об’єктом Г. часто вважали й земноводяних (див. Батрахологія).

ГЕРУНДИВ (лат. gerundivum) – дієприкметник майбутнього часу пасивного стану в латинській мові.

ГЕРУНДІЙ (лат. gerundium) – вид віддієслівного іменника в латинській і англійській мовах.

ГЕРУСІЯ (грец. γερουσία, від γέρων – стара людина, старійшина) – рада старійшин у давньогрецьких містах-державах.

ГЕРЦ – одиниця частоти коливань – один цикл за секунду. Від прізвища німецького фізика Генріха Герца.

ГЕРЦОГ (нім. Herzog) – 1) У давніх германців – виборний військовий вождь племені. 2) В період феодальної роздробленості – великий феодал. 3) Один з найвищих дворянських титулів у Західній Європі, що й досі зберігся в деяких країнах, напр. в Англії.

ГЕРЦОГСТВО – володіння герцога.

ГЕСПЕРИДИ (грец. Εσπερίδες) – у давньогрецькій міфології дочки німфи Геспери й Атланта.

ГЕСПЕРОРНІСИ (від грец. εσπέρα – вечір, захід і όρνις – птах) – ряд вимерлих зубатих птахів. Були поширені за мезозойської ери. Найдавніші з птахів після археоптерикса.

ГЕСТ – див. Геєст.

ГЕСТАПО (нім. Gestapo, скор. від Geheime Staatspolizei) – таємна державна поліція у фашистській Німеччині в 1933 – 45 рр, Здійснювала масовий терор у Німеччині та окупованих нею країнах. Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі в 1946 р. визнав Г. злочинною організацією.

ГЕТЕР (англ. getter, від get – досягати, уловлювати) – речовина (найчастіше метал), яку введено до електронної лампи тощо, щоб видалити рештки газу після його викачування; поглинач газу.

ГЕТЕРА (грец. εταίρα – подруга, коханка) – 1) В Стародавній Греції освічена неодружена жінка, яка вела вільний спосіб життя й привертала чоловіків своїм артистизмом. 2) Переносно – легковажна жінка.

ГЕТЕРАКІДОЗ – гельмінтозна хвороба птиці, спричинювана нематодами родини гетеракідів.

ГЕТЕРІЇ (грец. εταιρεία – товариство, співдружність) – 1) Політичні союзи, групи громадян у Стародавній Греції. 2) Таємні національно-визвольні товариства в Греції у 18 – на поч. 19 ст., метою яких була боротьба за визволення країни від турецького панування.

ГЕТЕРО... (від грец. έτερος – інший) – у складних словах означає різнорідність. Протилежне – гомо...

ГЕТЕРОАТОМИ (від гетеро... і атоми) – всі атоми (крім атомів вуглецю), що входять до складу органічних сполук.

ГЕТЕРОАУКСИН (від гетеро... і ауксини) – хімічна сполука високої фізіологічної активності, яка утворюється в рослинах і впливає на їхній ріст. Найпоширеніший представник ауксинів. Одержують синтетично. Використовують у рослинництві.

ГЕТЕРОБАТМІЯ (від гетеро... і грец. βαθμός – ступінь) – неоднаковий рівень спеціалізації різних органів, набутий у процесі їхньої еволюції.

ГЕТЕРОГАМЕТНІСТЬ (від гетеро... і гамети) – генетична нерівноцінність гамет однієї із статей (чоловічої або жіночої) у тварин і дводомних рослин.

ГЕТЕРОГАМІЯ (від гетеро... і ...гамія) – 1) Статевий процес, при якому гамети, що зливаються, різняться розмірами, формою й поведінкою. 2) Відмінність чоловічих і жіночих гамет гібрида за окремими генами або їхніми комбінаціями.

ГЕТЕРОГЕНЕЗ (від гетеро... і ...генез) – 1) Зміна способів розмноження у організмів протягом двох або більше поколінь; окремий випадок чергування поколінь. 2) Раптова поява особин, що дуже різняться рядом ознак від батьківських форм.

ГЕТЕРОГЕННИЙ (від гетеро... і ...генний) – неоднорідний, той, що складається з різних за складом частин (протилежне – гомогенний); г-і системи – фізико-хімічні системи, що складаються з двох або кількох роздільних фаз, напр., система: лід – вода – водяна пара – г-а система з трьох фаз.

ГЕТЕРОГОНІЯ (від гетеро... і ...гонія) – одна з форм чергування поколінь, при якій змінюють одне одного статеві покоління. Спостерігається лише в безхребетних тварин.

ГЕТЕРОДИН (від гетеро... і грец. δΰναμις – сила) – малопотужний високочастотний генератор електричних коливань. Застосовують у радіоприймачах і радіовимірювальних приладах для перетворення частоти.

ГЕТЕРОЗИГОТА (від гетеро... і зигота) – клітина або організм, які мають у спадковому наборі (генотипі) різні форми (алелі) того чи іншого гена. Зберігання Г. має значення для сільськогосподарської практики.

ГЕТЕРОЗИГОТНІСТЬ (від гетерозигота) – властивий будь-якому організмові стан, при якому його гомологічні хромосоми мають різні форми (алелі) того чи іншого гена або відрізняються взаєморозміщенням генів.

ГЕТЕРОЗИС (від грец. έτεροίωσις – зміна, перетворення) – збільшення сили росту, життєвості й продуктивності гібридів порівняно з вихідними формами. Властивий рослинам, тваринам і мікроорганізмам. Явище Г. використовують у рослинництві й тваринництві. Інша назва – гібридна сила.

ГЕТЕРОКАРІОН (від гетеро... і грец. κάρυον – горіх, ядро) – клітина, яка має два або більше ядер, що різняться спадковими (генетичними) властивостями. Г. поширений у грибів.

ГЕТЕРОКЛІЗІЯ (від гетеро... і грец. κλίνω – нахиляю, відмінюю) – відмінювання слова за мішаним типом.

ГЕТЕРОМОРФІЗМ (від гетеро... і ...морфізм) – процес утворення порід з однієї й тієї самої магми за неоднакових умов з різним мінералогічним, але однаковим хімічним складом.

ГЕТЕРОМОРФІТ (від гетеро... і грец. μορφή – форма) – мінерал класу сульфідів, чорного кольору з металічним блиском; рідкісний.

ГЕТЕРОМОРФОЗ (від гетеро... і ...морфоз) – відновлення (регенерація) у тварин органа, що несхожий з видаленим. Напр., відновлення вусика замість складного стебельчастого ока в десятиногих раків. Г. відомий у більшості типів тварин від найпростіших до хордових.

ГЕТЕРОНІМНИЙ (від гетеро... і грец. όνυμα – ім’я) – різноіменний.

ГЕТЕРОНОМІЯ (від гетеро... і ...номія) – у філософській системі кантіанства термін для позначення етичних теорій, які формулюють свої принципи, виходячи з начал, зовнішніх щодо моралі (напр., з «природи людини»).

ГЕТЕРОПЛАСТИКА (від гетеро... і пластика) – пересадження тканин або органів від представників інших біологічних видів.

ГЕТЕРОПОЛЯРНИЙ зв’язок (від гетеро... (полярність) – хімічний зв’язок, що супроводиться перетягуванням електронної пари одним із атомів і наступним стягуванням утворених іонів.

ГЕТЕРОСЕКСУАЛІЗМ (від гетеро... і лат. sexus – стать) – 1) Статевий потяг до особи іншої статі на протилежність гомосексуалізму. 2) Поява ознак, властивих другій статі.

ГЕТЕРОСПОРІЯ (від гетеро... і грец. σπορά – сіяння, насіння) – утворення спор різного розміру у деяких вищих рослин. Інша назва – різноспоровість.

ГЕТЕРОСТИЛІЯ (від гетеро... і грец. στύλος – стовп) – неоднакова довжина стовпчиків і тичинкових ниток у квіток одного виду рослин, напр. у гречки, незабудки. Сприяє перехресному запиленню. Інша назва – різностовпчастість.

ГЕТЕРОСФЕРА (від гетеро... і сфера) – атмосферні шари, вищі за 100 – 120 км, де склад повітря змінюється з висотою внаслідок дисоціації молекул від діяння ультрафіолетового проміння.

ГЕТЕРОТАЛІЗМ (від гетеро... і грец. θαλλός – гілка, відгалуження) – різностатевість у нижчих рослин, що виявляється у фізіологічному й генетичному розподілі статей без зовнішніх відмін. Виявляється лише при статевому процесі.

ГЕТЕРОТОПІЯ (від гетеро... і грец. τόπος – місце) – зміна місця закладення та розвитку органа у тварин у процесі їхнього індивідуального розвитку. Один із шляхів еволюційної перебудови органа (див. Еволюція).

ГЕТЕРОТРАНСПЛАНТАЦІЯ (від гетеро... і трансплантація) – те саме що й ксенотрансплантація.

ГЕТЕРОТРОФНИЙ (від гетеро... і ...трофний) – той, що живиться органічними речовинами; г-і організми – організми (вищі паразитичні рослини, гриби, багато мікроорганізмів, усі тварини й людина), які на відміну від автотрофних організмів для живлення використовують готові органічні речовини.

ГЕТЕРОФАЗІЯ (від гетеро... і грец. φάσις – мовлення) – розлад мови, при якому одні слова або звуки вживаються замість інших; зумовлюється ураженням мовних центрів або їх провідних шляхів.

ГЕТЕРОФІЛІЯ (від гетеро... і грец. φΰλλον – лист) – наявність листків, різної форми на одній рослині. Інша назва – різнолистість.

ГЕТЕРОФОНІЯ (від гетеро... і ...фонія) – вид багатоголосся, що виникає при спільному виконанні мелодії, коли один або кілька голосів відходять від основного наспіву.

ГЕТЕРОФРАЗІЯ (від гетеро... і грец. φράσις – вислів) – те саме, що й гетерофазія.

ГЕТЕРОХРОНІЯ (від гетеро... і грец. χρόνος – час) – несвоєчасність, відхилення в часі.

ГЕТЕРОЦИКЛІЧНІ сполуки (від гетеро... і грец. κύκλος – коло) – органічні сполуки (піридин, хінолін та ін.) циклічної будови, в кільцях яких, крім атомів вуглецю, є й атоми інших елементів (азоту, кисню, сірки тощо).

ГЕТИТ – мінерал класу окисів та гідроокисів, чорно-бурого, червоно-бурого, жовтого кольору. Залізна руда. На честь німецького поета і природодослідника Й.-В. Гете.

ГЕТРИ (франц. guetres) – одяг для ніг. Вдягають Г. поверх взуття. Захищають ноги від ступні до коліна.

ГЕТТО (італ. ghetto) – частина території в багатьох феодальних і деяких капіталістичних містах, відведена для примусового поселення певної расової, національної, професійної, релігійної групи населення. Спочатку були відомі в основному єврейські Г. В 1-й половині 19 ст. Г. були ліквідовані. В період 2-ї світової війни в ряді міст Східної Європи, окупованих фашистською Німеччиною, нацистами були створені Г., по суті концтабори, для знищення єврейського населення. Іноді термін «гетто» вживається для позначення району капіталістичного міста, в якому оселяються дискриміновані національні меншості (напр., «негритянське Г.» в Нью-Йорку – Гарлем).

ГЕФЕСТ (грец. Ήφαιστος) – у давньогрецькій міфології бог вогню, покровитель ковальства. У римлян – Вулкан.

ГЕШТАЛЬТПСИХОЛОГІЯ (від нім. Gestalt – цілісна форма, образ, структура і психологія) – напрям у буржуазній психології, який первинними і визначальними елементами в психіці вважає суб’єктивні психічні структури («гештальти»).

ГЕЯ (грец. Γαία) – у давньогрецькій міфології богиня Землі.

ГІАДИ (грец. Ύάδες) – 1) У давньогрецькій і давньоримській міфології сім сестер, що оплакували смерть єдиного брата й були перетворені богами на сузір’я. 2) Зоряне скупчення сферичної форми в сузір’ї Тельця.

ГІАЛІТ (від грец. ΰαλος – скло і ...літ) – мінерал класу силікатів, прозорий різновид опалу.

ГІАЛОПЛАЗМА (від грец. ϋαλος – скло і плазма) – частина цитоплазми тваринних і рослинних клітин, яка оточує ядро і всі органоїди та містить продукти внутріклітинного метаболізму.

ГІАТУС (від лат. hiatus – щілина) – збіг двох чи кількох голосних звуків в одному слові або на межі слів.

ГІАЦИНТ (грец. υάκινθος) – 1) Рід багаторічних цибулинних рослин родини лілійних. Поширені в Європі, Азії та Північній Африці. В культурі відомі численні декоративні сорти. 2) Мінерал класу силікатів, різновид циркону, темно-червоного або червоно-бурого кольору. Використовують у ювелірній справі. Від імені міфологічного юнака Гіакінта.

ГЕБЕЛІНИ (італ. ghibellini) – в Італії 12 – 15 ст. політичне угруповання, яке підтримувало претензії германських імператорів на владу на Апеннінському півострові. Політичними противниками Г. були гвельфи.

ГІБЕРЕЛІНИ (від лат. Gibberella fujikuroi – назва гриба) – органічні речовини – стимулятори росту й цвітіння рослин. Добувають мікробіологічним способом.

ГІБЕРНАЦІЯ (лат. hibernatio – зимівля, зимова сплячка, від hibernus – зимовий) – гальмування життєдіяльності (напр., зимова сплячка тварин).

ГІБІСК, ГІБІСКУС (від лат. hibiscum – собача рожа, алтея) – рід рослин родини мальвових, одно- й багаторічні трав’янисті рослини, кущі, напівкущі, дерева. Поширені переважно в тропічних зонах. Багато видів Г. декоративні. Велике господарське значення має Г. коноплевидний, відомий під назвою кенаф.

ГІБОН (англ. gibbon) – рід людиноподібних мавп. Поширені у тропічних лісах Південної Азії, на островах Калімантан, Суматра, Ява.

ГІБРИД (від лат. hibrida – помісь) – статеве потомство від схрещування двох організмів з різною спадковістю (генотипами).

ГІБРИДИЗАЦІЯ – схрещування різних за спадковістю організмів. Г. застосовують у селекції для виведення нових сортів рослин й порід тварин, у насінництві й при розведенні тварин для створення високопродуктивних гетерозисних форм (див. Гетерозис), а також як метод вивчення законів успадкування ознак.

ГІГ (англ. gig) – 1) Див. Гічка. 2) Те саме, що й кабріолет.

ГІГАНТ [від грец. Γίγας (Γίγαντος)] – велетень.

ГІГАНТИЗМ (від гігант) – надмірний патологічний ріст людини, тварини або окремих частин їхнього організму, викликаний розладом діяльності залоз внутрішньої секреції (зокрема, гіпофіза).

ГІГАНТОГРАФІЯ [від грец. γίγας (γίγαντος) – велетенський і ...графія] – спосіб виготовлення репродукцій із збільшеними растровими точками. Застосовують переважно для друкування плакатів.

ГІГАНТОЗАВРИ [від грец. γίγας (γίγαντος) – велетенський і ...завр] – величезні викопні плазуни з групи динозаврів.

ГІГАНТОМАНІЯ [від грец. γίγας (γίγαντος) – велетенський і ...манія] – надмірна пристрасть до всього величезного, грандіозного.

ГІГАНТОПІТЕК [від грец. γίγας (γίγαντος) – велетенський і ...пітек] – рід викопних людиноподібних мавп. За розмірами тіла перевищували людину. Жили в середині антропогену.

ГІГІЄНА (від грец. υγιεινός – здоровий) – галузь медицини, що розробляє й впроваджує методи запобігання захворюванням, вивчає вплив різних факторів зовнішнього середовища на здоров’я людини, її працездатність та тривалість життя.

ГІГРО... (від грец. ύγρόν – волога) – у складних словах відповідає поняттю «волога».

ГІГРОГРАФ (від гігро... і ...граф) – самописний прилад для безперервного реєстрування відносної вологості повітря.

ГІГРОМЕТР (від гігро... і ...метр) – прилад для вимірювання вологості повітря.

ГІГРОМЕТРІЯ (від гігро... і ...метрія) – сукупність методів вимірювання вологості повітря.

ГІГРОСКОП (від гігро... і ...скоп) – прилад, що приблизно показує зміну вологості повітря.

ГІГРОСКОПІЧНИЙ (від гігро... і ...скопічниії) – той, що вбирає вологу.

ГІГРОСКОПІЧНІСТЬ – властивість речовин (окису кальцію, активного вугілля тощо) вбирати вологу з повітря.

ГІГРОСТАТ (від гігро... і ...стат) – прилад, в якому підтримується незмінна вологість.

ГІГРОТЕРМОГРАФ (від гігро... і термограф) – самописний метеорологічний прилад, який суміщує гігрограф і термограф.

ГІГРОФІЛЬНИЙ (від гігро... і ...філ) – той, що любить вологу; напр., г-і рослини – гігрофіти.

ГІГРОФІТИ (від гігро... і ...фіти) – суходільні рослини, що ростуть лише в умовах великого зволоження. До Г. дуже близькі (а часто й належать до них) рослини з цілком або частково зануреними у воду чи плаваючими листками (гідатофіти, гідрофіти).

ГІД (франц. guide) – 1) Супровідник туристів, екскурсантів. 2) Путівник. 3) Допоміжна візуальна оптична труба на телескопі.

ГІДАЛЬГО, ІДАЛЬГО (ісп. hidalgo, від hijo de algo – чийсь син) – іспанський дворянин.

ГІДАТОФІТИ [від грец. ΰδωρ (ΰδατος – вода і ...фіти] – рослини, що на відміну від гідрофітів повністю або більшою своєю частиною занурені у воду.

ГІДЖАК (тюрк.) – смичковий інструмент, поширений у народів Середньої Азії.

ГІДЖРА, ХІДЖРА (араб. – втеча) – мусульманське літочислення, яке бере початок з 622 р.

ГІДР..., ГІДРО... (від грец. ΰδωρ – вода) – у складних словах відповідає поняттям «вода», «водний простір».

ГІДРА (грец. ΰδρα) – 1) В давньогрецькій міфології потвора з тілам змії і дев’ятьма головами дракона. 2) Переносно – страховисько. 3) Сузір’я Південної півкулі.

ГІДРАВЛІКА (від гідр... і грец. αυλός – трубка) – наука про закони рівноваги й руху рідини, а також застосування їх для розв’язання практичних задач.

ГІДРАВЛІЧНИЙ (від гідравліка) – той, що діє за допомогою тиснення або руху рідини.

ГІДРАЗИН (від гідр... і азот) – хімічна сполука; безбарвна, гігроскопічна рідина, що димить на повітрі. Отруйна. Застосовують у виробництві пластмас, як компонент реактивного палива тощо.

ГІДРАНТ (від грец. ΰδωρ – вода) – кран; встановлюють на лініях водопроводу для поливання вулиць, гасіння пожеж тощо.

ГІДРАНТИ – окремі особини утворюють колонії гідроїдів (див. Гідроїдні).

ГІДРАРГІЛІТ (від гідр... і грец. άργιλλος – біла глина) – мінерал класу окисів та гідроокисів, білого, зеленуватого, бурого кольорів. Використовують для одержання алюмінію.

ГІДРАСТИС – рід трав’янистих багаторічних рослин родини жовтецевих. Корені містять алкалоїди. Застосовують як лікарський препарат.

ГІДРАТАЦІЯ (від грец. ΰδωρ – вода) – приєднання води до різних речовин, що перебувають у розчиненому або у вільному стані. Г. – різновид сольватації.

ГІДРАТИ (від грец. ΰδωρ – вода) – хімічні сполуки, що містять молекули води. Стійкі Г. виділяються з розчинів у формі кристалогідратів.

ГІДРЕМІЯ (від гідр... і ...емія) – підвищений вміст води в крові, розрідження крові. Спостерігається при деяких захворюваннях нирок, асциті, при деяких формах анемій.

ГІДРИ (від грец ΰδρα – водяна змія, гідра) – ряд безхребетних тварин класу гідроїдних. Живуть у прісних водоймах. Для Г. характерна надзвичайна здатність до відновлення втрачених частин тіла.

ГІДРИДИ [від гідр (оген) і грец. είδος – вигляд] – сполуки водню з іншими елементами. Застосовують для одержання деяких чистих речовин (кремнію, германію), в органічному синтезі.

ГІДРІЯ (грец. υδρία, від ΰδωρ – вода) – посудина з трьома ручками для носіння води, поширена в Стародавній Греції.

ГІДРО... – див. Гідр...

ГІДРОАВІАЦІЯ (від гідро... і авіація) – вид авіації, пов’язаний з літальними апаратами, пристосованими до злітання з води й посадки на воду.

ГІДРОАВТОМАТ (від гідро... і автомат) – автоматично діючий пристрій, де водяний напір використовується для стиснення або розрідження повітря, а таке повітря – для піднімання води.

ГІДРОАГРЕГАТ (від гідро... і агрегат) – агрегат, що складається з гідротурбіни й гідрогенератора.

ГІДРОАЕРОДРОМ (від гідро... і аеродром) – аеродром для гідролітаків на водній ділянці й береговій смузі.

ГІДРОАЕРОМЕХАНІКА (від гідро... і аеромеханіка) – розділ механіки, пов’язаний з вивченням рівноваги й руху рідких і газоподібних середовищ, а також їхньої взаємодії між собою і з твердими тілами.

ГІДРОАКУМУЛЯЦІЯ (від гідро... і акумуляція) – нагромадження гідроенергії створенням запасів води у водосховищах верхнього б’єфу.

ГІДРОАКУСТИКА (від гідро... і акустика) – вчення про виникнення, поширення й приймання звуків у водоймах. Г. широко застосовують у гідролокації.

ГІДРОАПАРАТУРА (від гідро... і апаратура) – гідравлічна апаратура.

ГІДРОБІОЛОГІЯ (від гідро... та біологія) – наука, що вивчає живі організми прісноводних та морських водойм і водотоків (річок, каналів) у взаємодії їх між собою та навколишнім середовищем.

ГІДРОБІОНІКА (від гідро... та біоніка) – розділ біоніки, який вивчає особливості тварин, що живуть у воді, щоб створювати технічні пристрої для роботи у водному середовищі.

ГІДРОБІОНТИ (від гідро... та ...біонти) – організми, що живуть у воді.

ГІДРОБІОС (від гідро... і грец. βίος – життя) – сукупність організмів, що населяють водойми всієї земної кулі. Вивченням Г. займається гідробіологія.

ГІДРОБУФЕР (від гідро... та буфер) – гідравлічний пристрій, що приймає щогли, підпори та інші конструкції, відкидувані від стартуючої ракети-носія.

ГІДРОГЕН, ГІДРОГЕНІУМ (лат. hydrogenium, від грец. ΰδωρ – вода і γεννάω – породжую) – латинська назва хімічного елемента водню, символ Н; застосовують у назвах сполук з воднем і процесів за його участю (напр., гідрогенізація, гідриди).

ГІДРОГЕНЕЗ (від гідро... і ...генез) – сукупність геохімічних і мінералогічних перетворень, викликаних просочуванням по тріщинах з поверхні у земну кору води, яка виносить речовини з одного геохімічного комплексу в інший, зумовлюючи утворення нових мінералів.

ГІДРОГЕНЕРАТОР (від гідро... і генератор) – генератор змінного струму, що його приводить у рух гідротурбіна.

ГІДРОГЕНІЗАЦІЯ (від гідроген) – приєднання водню до простих та складних речовин при наявності каталізаторів, напр. Г. вугілля, нафти, олії тощо.

ГІДРОГЕНІУМ – див. Гідроген.

ГІДРОГЕОЛОГІЯ (від гідро... і геологія) – наука про підземні води, процеси формування їх, фізичні властивості та хімічний склад, умови залягання й закономірності поширення.

ГІДРОГРАФ (від гідро... і ...граф) – графік зміни в часі витрат води в річці за рік або його частину, напр. за сезон.

ГІДРОГРАФІЯ (від гідро... і ...графія) – розділ гідрології, який вивчає й описує водні об’єкти (річки, озера тощо), їхнє положення, походження, розміри, режим, зв’язки з іншими елементами географічного середовища.

ГІДРОДИНАМІКА (від гідро... і динаміка) – розділ гідромеханіки, де вивчається рух рідин без урахування їхньої стисливості, а також взаємодія рідин з твердими тілами при їхньому відносному русі.

ГІДРОДИНАМІЧНИЙ – пов’язаний з гідродинамікою; г. опір – опір рідини рухові в ній тіла або опір стінок труб чи каналів рухові рідини; г. тиск – тиск рухомої рідини.

ГІДРОДОМКРАТ (від гідро... і домкрат) – гідравлічний механізм для піднімання важких предметів, напр. вертикалізації ракет-носіїв, переставляння їхніх башт обслуговування.

ГІДРОЕКСТРУЗІЯ (від гідро... і екструзія) – обробка (продавлювання крізь формуючі пристрої) матеріалів тиском, створюваним за допомогою спеціальних компресорів рідиною.

ГІДРОЕЛЕВАТОР (від гідро... і елеватор) – насос струминного типу для піднімання й переміщення трубопроводом рідин і гідросумішей.

ГІДРОЕЛЕКТРИЧНИЙ (від гідро... і електричний) – пов’язаний з електрикою, яку одержують за допомогою води, напр. г-а станція.

ГІДРОЕНЕРГЕТИКА (від гідро... і енергетика) – галузь енергетики, пов’язана з використанням енергії води для вироблення електроенергії на гідроелектричних станціях.

ГІДРОЗОЛІ (від гідро... і золі) – золі, в яких частинки речовини розподілені у воді.

ГІДРОІЗОЛЯЦІЯ (від гідро... та ізоляція) – захист будівельних конструкцій і споруд від проникання води, а матеріалів для споруд – від шкідливого впливу хімічно агресивних рідин, стічних вод тощо.

ГІДРОЇДНІ (від грец. ΰδρα – водяна змія, гідра і ...оїд) – клас безхребетних тварин типу кишечнопорожнинних. Більшість Г. – повсюдно поширені морські колоніальні організми (поліпи, медузи тощо).

ГІДРОКАНАЛ (від гідро... і канал) – канал для випробувань моделей кораблів, човнів, гідролітаків тощо.

ГІДРОКАРБОНАТИ (від гідро... і карбонати) – кислі солі вугільної кислоти; регулюють постійність реакції крові в організмі. Застосовують, напр., Г. натрію (питна сода) у медицині та хлібопеченні.

ГІДРОКІНЕТИКА (від гідро... і кінетика) – розділ гідродинаміки, що вивчає рух рідини з урахуванням сил, які діють на рідину.

ГІДРОКОДОН (від гідро... і грец. κωδία – маківка) – лікарський препарат, протикашльовий засіб, застосовують при захворюваннях легень та верхніх дихальних шляхів.

ГІДРОКОМБІНЕЗОН (від гідро... і комбінезон) – костюм, який захищає водолаза від переохолодження і травм.

ГІДРОКОМПРЕСОР (від гідро... і компресор) – гідравлічний компресор, який стискує гази тощо за допомогою рідини.

ГІДРОКОРТИЗОН (від гідро... і лат. cortex – кора) – один з гормонів кори надниркових залоз, гормональний лікарський препарат; протизапальний засіб.

ГІДРОКС [від гідр (оген) і окс (иген)] – спосіб т. зв. безполуменевого вибуху.

ГІДРОКСИЛ [від гідр (оген) і окси (ген)] – одновалентна (див. Валентність) група ОН, входить до складу багатьох хімічних сполук, напр. води, лугів, спиртів. Інша назва – гідроксильна група.

ГІДРОЛАЗИ (від грец. ύδωρ – вода) – клас ферментів, що сповільнюють або прискорюють процеси гідролітичного розщеплення складних органічних речовин в організмах.

ГІДРОЛІЗ (від гідро... і ...ліз) – обмінний розклад між речовиною й водою, один із видів сольволізу. Г. застосовують у хімічній промисловості, напр. внаслідок Г. деревини одержують глюкозу, спирти тощо.

ГІДРОЛІЗЕР – апарат для гідролізу, застосовуваний у крохмале-патоковому виробництві.

ГІДРОЛІМФА (від гідро... і лімфа) – рідина, що циркулює в кишковосудинній системі деяких кишечнопорожнинних тварин; постачає клітинам поживні речовини та виводить продукти обміну.

ГІДРОЛОГІЧНИЙ – пов’язаний з гідрологією; г-а станція – установа, яка веде спостереження за рівнем, швидкістю течії та іншими процесами, що відбуваються на водних об’єктах; г. рік – проміжок часу між двома природними гідрологічними циклами, його початком вважають час найменших запасів ґрунтових вод, найменших витрат та запасів води в річках, озерах.

ГІДРОЛОГІЯ (від гідро... і ...логія) – наука, що вивчає природні води (океани, моря, річки, озера, водосховища, болота, скупчення вологи у вигляді снігу, льодовиків, ґрунтових і підземних вод), явища й процеси, що відбуваються в них. Розрізняють гідрологію суходолу й океанологію.

ГІДРОЛОКАЦІЯ (від гідро... і локація) – визначення за допомогою звукових хвиль місцеположення у воді рухомих і нерухомих об’єктів.

ГІДРОМАСАЖ (від гідро... і масаж) – масаж під водою (напр., водяним душем з підвищеним атмосферним тиском) з лікувальною та профілактичною метою.

ГІДРОМЕДУЗА (від гідро... і медуза) – 1) Рід плазунів родини зміїношийних черепах. Поширені в прісноводних водоймах Південної Америки. 2) Медузоїдні особини деяких кишечнопорожнинних тварин класу гідроїдних.

ГІДРОМЕЛІОРАЦІЯ (від гідро... і меліорація) – поліпшення водного балансу земель шляхом осушення чи обводнення їх.

ГІДРОМЕТАЛУРГІЯ (від гідро... і металургія) – видобування металів з руд, концентратів і відходів виробництва за допомогою водних розчинів певних речовин.

ГІДРОМЕТЕОРИ (від гідро... і метеори) – опади (туман, роса, іній та ін.), що виділяються з атмосфери на земну поверхню.

ГІДРОМЕТЕОРОЛОГІЧНИЙ (від гідро... і метеорологія) – той, що стосується гідрологічних та метеорологічних явищ (г-а станція, г-а служба та ін.).

ГІДРОМЕТРІЯ (від гідро... і ...метрія) – розділ гідрології, що розробляє методи вивчення режиму водних об’єктів: рівня, глибини, рельєфу дна, течій, термічного та льодового режимів тощо.

ГІДРОМЕХАНІЗАЦІЯ (від гідро... і механізація) – механізація земляних і гірничих робіт за допомогою енергії водного потоку.

ГІДРОМЕХАНІКА (від гідро... і механіка) – наука про рух і рівновагу рідин і газів та взаємодію з твердими тілами при відносному русі або спокої їх.

ГІДРОМОДУЛЬ (від гідро... і модуль) – 1) Показник витрати води на одиницю площі за певний проміжок часу. 2) Щит із спеціальним вирізом для вимірювання середньої витрати води річки.

ГІДРОМОНІТОР (від гідро... і монітор) – апарат для створення й спрямування компактної і потужної струмини, води. Застосовують для розмивання гірських порід, грунтів тощо.

ГІДРОМУФТА (від гідро... і муфта) – гідравлічний механізм, що передає обертовий рух. Застосовують у трансмісіях автомашин, у тепловозах тощо.

ГІДРОНАВТ (від гідро... і ...навт) – спеціально підготовлена людина, яка може довгий час перебувати в підводній споруді (апараті), не виходячи на поверхню води чи землі.

ГІДРОНЕФРОЗ (від гідро... і нефроз) – захворювання нирок людини або тварин, яке характеризується прогресуючим розширенням ниркових чашечок та миски, що веде до атрофії ниркової паренхіми; зумовлюється порушенням стоку сечі.

ГІДРОПАТІЯ (від гідро... і ...патія) – те саме, що й гідротерапія.

ГІДРОПЕДОЛОГІЯ (від гідро..., грєц. πέδον – грунт і ...логія) – наука про форми й закономірності руху води в грунті.

ГІДРОПЕРИТ (від гідро... і грец. πύρ – вогонь) – лікарський препарат. Застосовують як дезинфікуючий засіб при запальних захворюваннях слизових оболонок, в гінекології.

ГІДРОПЛАН (від гідро... і ...план) – літак, пристосований підійматися з водної поверхні і опускатися на неї.

ГІДРОПЛАНУВАННЯ (від гідро... і лат. planum – площина) – те саме, що й глісування.

ГІДРОПОНІКА (від гідро... і ...поніка) – вирощування рослин без грунту безпосередньо на водному розчині поживних солей або на штучних замінниках грунту, що їх періодично зволожують водним розчином мінеральних добрив.

ГІДРОПУЛЬТ [від гідро... і (ката) пульта] – апарат для розпилювання рідини під тиском (коли фарбують стіни або дезинфікують їх).

ГІДРОСЕПАРАТОР (від гідро... і сепаратор) – апарат для збагачення корисних копалин за допомогою струменя води.

ГІДРОСИСТЕМА (від гідро... і система) – система гідравлічних механізмів якоїсь машини.

ГІДРОСТАТ (від гідро... і ...стат) – апарат, який спускають на тросі з судна-бази для підводних досліджень і робіт на відміну від батискафа, що переміщується самостійно.

ГІДРОСТАТИКА (від гідро... і ...статика) – розділ гідромеханіки, що вивчає закони рівноваги рідин, а також рівноваги тіл, занурених у рідини.

ГІДРОСУЛЬФАТИ (від гідро... і сульфати) – кислі солі сірчаної кислоти. Застосовують (напр., Г. натрію) для вибілювання тканин, дублення шкіри тощо.

ГІДРОСУЛЬФІТИ (від гідро... і сульфіти) – кислі солі сірчистої кислоти. Г. натрію застосовують у фотографії, для вибілювання тканин, Г. кальцію – в целюлозній промисловості.

ГІДРОСФЕРА (від гідро... і сфера) – сукупність усіх вод земної кулі (океани, моря, ріки, озера, підземні води, льодовики), що у вигляді перервної оболонки обгортають земну кулю.

ГІДРОТАКСИС (від гідро... і таксиси) – пересування вільнорухомих одноклітинних і колоніальних рослин та деяких тварин до більшої (позитивний Г.) або меншої (негативний Г.) вологості. Г., як і інші таксиси, визначається потребами організму.

ГІДРОТЕРАПІЯ (від гідро... і терапія) – зовнішнє застосування води з лікувальною та профілактичною метою. Інша назва – водолікування.

ГІДРОТЕРМАЛЬНІ родовища – родовища корисних копалин, що утворюються в результаті відкладання мінералів з гідротерм.

ГІДРОТЕРМИ (від гідро... і ...терми) – гарячі водні розчини в надрах Землі, що утворюються в процесі застигання магми, видалення води з мінералів під час перекристалізації їх тощо.

ГІДРОТЕРМІЧНА обробка – обробка деревини за допомогою нагрітого газу або рідини, щоб змінити її фізичні властивості.

ГІДРОТЕХНІКА (від гідро... і техніка) – наука про використання водних ресурсів, про гідроспоруди, гідромеханізми тощо.

ГІДРОТИПІЯ (від гідро... і ...типія) – виготовлення фотографічних кольорових зображень з застосуванням водорозчинних барвників.

ГІДРОТОРАКС (від гідро... і торакс) – скупчення транссудату в плевральній порожнині, виникає при різних серцевих та ниркових захворюваннях.

ГІДРОТОРФ (від гідро... і торф) – торф, добутий розмиванням покладів його струменем води під високим тиском.

ГІДРОТРАНСФОРМАТОР (від гідро... і трансформатор) – механізм (лопатковий насос, напрямний апарат і гідротурбіна), що за допомогою рідини (води, масла) передає або перетворює обертальний рух.

ГІДРОТРОПІЗМ (від гідро... і тропізми) – вигинання ростучих органів рослин, особливо коренів, у напрямі від менш вологого середовища до більш вологого.

ГІДРОФІЗИКА (від гідро... і фізика) – розділ геофізики, що вивчає фізичні процеси, які відбуваються у водній оболонці Землі (гідросфері); поділяється на фізику моря й фізику водойм суші.

ГІДРОФІЛІЯ (від гідро... і ...філія) – запилення рослин за допомогою води. Спостерігається у деяких рослин із зануреними у воду квітками (кушир, різуха, камка). Іноді Г. називають пристосованість рослин до життя у водному середовищі.

ГІДРОФІЛЬНІСТЬ (від гідро... і грец. φιλέω – люблю) – 1) Властивість дуже подрібнених (високодисперсних) частинок речовини приєднувати до себе молекули води. Див. також Гідратація. 2) Здатність деяких речовин змочуватися водою. Г. – окремий випадок ліофільності.

ГІДРОФІТИ (від гідро... і ...фіти) – водяні рослини, прикріплені до грунту й занурені у воду лише нижньою частиною. З культурних рослин до Г. належить рис. Багато Г. – торфоутворювачі.

ГІДРОФОБІЯ (від гідро... і ...фобія) – водобоязнь, сказ; вірусне захворювання центральної нервової системи, що передається людині укусом скаженої тварини (здебільшого собаки, вовка, кішки).

ГІДРОФОБНІСТЬ (від гідро... і грец. φόβος – страх, жах) – властивість деяких речовин не змочуватися водою. Г. – окремий випадок ліофобності.

ГІДРОФОН (від гідро... і ...фон) – приймач звуків, що поширюються у воді. Застосовують для виявлення підводних і надводних суден, для зв’язку між суднами тощо.

ГІДРОФОРМІНГ (від гідро... і англ. forming – формування) – один із способів переробки нафтопродуктів. Див. також Риформінг.

ГІДРОХІМІЯ (від гідро... і хімія) – вчення про хімічний склад природних вод, методи його вивчення, закономірності формування різних типів вод, еволюцію і класифікацію їх.

ГІДРОХІНОН (від гідро... і хінон) – органічна речовина, багатоатомний фенол; безбарвні кристали. Г. – сильний відновник. Застосовують у фотографії (проявник), синтезі органічних барвників тощо.

ГІДРОХОРІЯ (від гідро... і ...хорія) – поширення плодів, насіння та інших зачатків рослин водними течіями. Характерна здебільшого для болотяних і водяних рослин, водоростей і деяких грибів.

ГІДРОЦЕФАЛІЯ (від гідро... і цефалія) – надмірне збільшення кількості спинномозкової рідини в порожнині черепа та шлуночках головного мозку в людини та тварин. Розрізняють Г. природжену, яка виникає внаслідок аномалії розвитку, внутрішньоутробної інфекції, і Г. набуту – внаслідок захворювання головного мозку.

ГІДРОЦИКЛОН (від гідро... і циклон) – апарат для розділяння у водному середовищі зерен мінералів, що відрізняються масою.

ГІДРОЦИЛІНДР (від гідро... і циліндр) – двигун, де статичний напір рідини надає веденій ланці (поршню, штоку) обмеженого зворотнопоступального або зворотноповоротного руху.

ГІДРОШАХТА (від гідро... і шахта) – підприємство гірничої промисловості, де вугілля або інші корисні копалини добувають підземним способом із застосуванням засобів гідромеханізації.

ГІДРУВАННЯ – те саме, що й гідрогенізація.

ГІЄНА (грец. ύαινα) – рід хижих ссавців. Поширені в Африці і Південно-Західній Азії. За зовнішнім виглядом дещо нагадують собак. ГІК (голл. gijk) – обертовий брус рангоуту, який розтягує нижній край вітрила; одним кінцем кріпиться до нижньої частини щогли.

ГІКОРІ (англ. hickory, з індіан.) – те саме, що й карія.

ГІЛЕЯ (грец. ’Γλαίη, від ΰλη – ліс) – 1) Назва плавневих лісів у пониззі Дніпра та Інгульця в творах давньогрецьких письменників. 2) Загальна назва залісеної місцевості. 3) Назва вологих тропічних лісів Південної Америки. Ліси типу Г. трапляються також у Центральній Африці і Південно-Західній Азії.

ГІЛОЗОЇЗМ (від грец. ΰλη – речовина, матерія і ξωή – життя) – філософ. погляд, за яким здатність відчувати нібито притаманна всій матерії.

ГІЛЬБЕРТ – одиниця магніторушійної сили й різниці магнітних потенціалів у СГС системі одиниць. Від прізвища англійського фізика У Гільберта.

ГІЛЬДЕЇЗМ, «ГІЛЬДІЙСЬКИЙ СОЦІАЛІЗМ» – різновидність реформізму в англійському робітничому русі початку 20 ст. Представники Г. с. відмовлялися від класової боротьби, виступали за націоналізацію буржуазною державою промисловості, транспорту й передачу їх в управління індустріальним об’єднанням трудящих (гільдіям).

ГІЛЬДІЯ (від цім. Gilde – корпорація, об’єднання) – 1) У період раннього феодалізму в Західній Європі економічне, політичне чи релігійне об’єднання населення, створюване для захисту інтересів або цехових привілеїв членів Г. 2) В дореволюційній Росії певна категорія купецтва (за розмірами оборотів і податку).

ГІЛЬЙОТИНА (франц. guillotine) – знаряддя для виконання смертних вироків (обезголовлювання засуджених), запроваджене у Франції в період буржуазної революції кінця 18 ст. за пропозицією лікаря Ж. Гільйотена.

ГІЛЬЙОШИРУВАННЯ (від франц. guillocher – гравірувати лінії) – гравірування на поверхні металу або каменю сітки кривих (хвилястих) переплетених ліній. Застосовують при виготовленні форм для друкування сіток на грошових знаках, цінних папеpax і документах.

ГІМЕНЕЙ (грец. Ύμέναιος) – 1) У давньогрецькій міфології бог шлюбу, син Аполлона. 2) В давньогрецькій ліриці – весільна пісня. 3) Переносно – узи Гіменея – подружній союз.

ГІМЕНІЙ (від грец. ύμήν – плівка, шкірка) – шар спороносних клітин на поверхні чи всередині плодових тіл у багатьох грибів.

ГІМЕНОМІЦЕТИ (від грец. ύμήν – плівка, шкірка і ...міцети) – група базидіальних грибів (див. Базидіоміцети). Більшість Г. – сапрофіта, деякі – паразити. До Г. належать майже всі їстівні та отруйні гриби.

ГІМЕНОПТЕРИ (від грец. ύμήν – плівка, перетинка і ...птер) – перетинчастокрилі комахи (оси, бджоли, мурашки тощо).

ГІМН (грец. ύμνος – похвальна пісня) – 1) У Стародавній Греції урочиста, хвалебна пісня на честь богів і героїв. 2) Урочиста пісня, прийнята як символ державної (напр., державний Г. СРСР) або класової єдності (напр., міжнародний Г. пролетаріату – «Інтернаціонал»). 3) Музичний твір (в оперному, симфонічному, хоровому мистецтві), в якому виражається піднесення, урочистість.

ГІМНАЗІЯ (від грец. γυμνάσιον – гімнасій) – середній чоловічий і жіночий навчальний заклад у дореволюційній Росії і деяких зарубіжних країнах.

ГІМНАСІЙ (грец. γυμνάσιον, від γυμνάζω – треную, роблю вправи) – у Стародавній Греції державний навчально-виховний заклад для юнаків, у Стародавньому Римі – загальноосвітня школа.

ГІМНАСТИКА (грец. γυμναστική, від γυμνάζω – треную, роблю вправи) – система підібраних фізичних вправ, методичних прийомів для зміцнення здоров’я, гармонійного фізичного розвитку і удосконалення рухових здатностей людини, сили, спритності, швидкості рухів, витривалості тощо; вид спорту.

ГІНАНДРИ [від грец. γυνή – жінка і άνήρ (ανδρός) – чоловік] – жінки, які відзначаються чоловічими вторинними статевими ознаками (заріст на обличчі, вузький таз тощо).

ГІНГІВІТ (від лат. gingiva – ясна) – запалення слизової оболонки ясен, спричинюване карієсом зубів, деякими гострими інфекційними хворобами, авітамінозами, отруєнням солями важких металів тощо.

ГІНЕКЕЙ (грец. γυναικηΐη, від γυνή – жінка) – 1) У Стародавній Греції частина будинку, відведена для жінок. 2) В пізній Римській імперії і Візантії державні або приватні майстерні (переважно ткацькі), де працювали раби.

ГІНЕКОЛОГІЯ [від грец. γυνή (γυναικός) – жінка і ...логія] – наука про анатомофізіологічні, фізичні та психічні особливості організму жінки та їх розлад. У вузькому розумінні – вчення про фізіологію та патологію статевих органів жінки, профілактику жіночих хвороб та лікування їх. Г. ветеринарна – клінічна дисципліна, яка вивчає хвороби статевих органів самок тварин, їх лікування і профітактику.

ГІНЕЦЕЙ (від грец. γυναικείος – жіночий) – сукупність маточок, що утворюються з плодолистків квітки. За участю Г. відбуваються всі процеси, пов’язані з розмноженням.

ГІНЕЯ (англ. guinea) – англійська золота монета, що була в обігу в 1663 – 1817 pp.

...ГІНІЯ (від грец. γυνή – жінка, самка) – у складних словах означає належність до жіночої статі, напр. протерогінія.

ГІНКГО (япон., з кит. їн-гінг, букв. – сріблястий абрикос) – рід голонасінних деревних рослин родини гінкгових. Єдиний сучасний представник Г. – релікт. Поширений у Східній Азії. В Європі вирощується як декоративне дерево.

ГІНОГЕНЕЗ (від грец. γυνή – жінка і ...генез) – розвиток зародка лише з ядра й плазми яйцеклітини. Одна з форм партеногенезу. В природних умовах відомий у деяких круглих червів і риб.

ГІНТЕРДАНД (нім. Hinterland, від hinter – за, позаду і Land – місцевість) – 1) Район, що примикає до промислового чи торговельного центру. 2) заст. В колоніальній політиці – прилегла до завойованої колоніальної території область, на яку дана імперіалістична держава пред’являє свої переважні права.

ГІНЬЙОЛЬ (фрапц. Guignol) – головний персонаж французького лялькового театру («театру гіньйоль»), подібний до російського Петрушки.

ГІОСЦІАМІН (від грец. ύοσκύαμος – блекота) – алкалоїд, що є в деяких рослинах родини пасльонових (у блекоті, беладонні, дурмані).

ГІПЕР... (грец. ύηερ...) – префікс, що означає підвищення, надмірність. Протилежне – гіпо...

ГІПЕРБАТОН (від грец. ύπέρβατον – перестановка) – стилістична фігура, в якій порушено усталену синтаксичну послідовність слів, що безпосередньо поєднуються за змістом. Див. також Анастрофа, Гістерон-протерон, Інверсія.

ГІПЕРБОЛА (від грец. υπερβολή – перебільшення) – 1) Плоска крива, що є геометричним місцем точок площини, для кожної з яких різниця віддалей від двох даних точок цієї площини (фокусів Г.) є величиною сталою. 2) Стилістична фігура, в якій перебільшено певну ознаку, щоб посилити виразність мови (напр., безкраїй степ). Протилежне – літота.

ГІПЕРБОЛІЗАЦІЯ (від гіпербола) – надмірне перебільшення.

ГІПЕРБОЛІЧНИЙ – надмірно перебільшений; пов’язаний з гіперболою; г-а геометрія – інша назва геометрії М. І. Лобачевського; г. логарифм (натуральний логарифм) – логарифм, основою якого є трансцендентне число е=2,71828...

ГІПЕРБОЛОЇД (від гіпербола і ...оїд) – поверхня, утворена від обертання гіперболи навколо прямої, що сполучає фокуси гіперболи (двопорожнинний Г.), або прямої, яка ділить відрізок між фокусами навпіл і перпендикулярна до цього відрізка (однопорожнинний гіперболоїд).

ГІПЕРБОРЕЇ, ГІПЕРБОРЕЙЦІ (від грец. ύπερβόρεος – той, що живе за Бореєм, житель Крайньої Півночі) – 1) За давньогрецькою міфологією, казковий народ північних країв, 2) Переносно – сіверяни.

ГІПЕРВІТАМІНОЗ (від гіпер... і вітаміни) – інтоксикація організму людини або тварин, спричинювана надмірним вживанням вітамінів, зокрема А і Д.

ГІПЕРГЛІКЕМІЯ (від гіпер... і глікемія) – підвищена кількість цукру в крові людини або тварин внаслідок деяких захворювань організму.

ГІПЕРДИНАМІЯ (від гіпер... і грец. δύναμις – сила) – найвище напруження організму.

ГІПЕРЕМІЯ (від гіпер... і ...емія) – надмірне наповнення кров’ю судин тканини чи органа, що спричинюється припливом артеріальної крові (активна Г.) або стоком венозної крові (застійна Г.).

ГІПЕРЕСТЕЗІЯ (від гіпер... і грец. αϊσθησίς – відчуття) – надмірно підвищена чутливість організму до сприймання звичайних зовнішніх подразників.

ГІПЕРІОН (грец. Ύπερίων) – 1) У давньогрецькій міфології ім’я одного з титанів. 2) Супутник Сатурна.

ГІПЕРКІНЕЗ (від гіпер... і ...кінез) – рухові розлади (надмірні, зайві, недоцільні, мимовільні рухи), що виникають при певних ураженнях центральної нервозої системи (пухлинах, рубцях, запальних процесах у мозку, істерії тощо).

ГІПЕРМЕТРОПІЯ [від гіпер..., грец. μέχρον – міра і όψ (οπός) – зір] – розлад зору. Інша назва – далекозорість.

ГІПЕРМОРФОЗ (від гіпер... і ...морфоз) – тип філогенетичного розвитку (див. Філогенез), що веде до порушення взаємовідносин організму із середовищем внаслідок гіпертрофії окремих органів (напр., рогів у велетенського оленя).

ГІПЕРНЕФРОМА (від гіпер..., грец. νεφρός – нирка і ...ома) – пухлина, що розвивається з клітин кори надниркової залози (справжня Г. – перевалено доброякісна пухлина) і з епітелію нирок (злоякісна пухлина) Інша назва – гіпернефроїдний рак.

ГІПЕРОНИ (від грец. υπέρ – понад вище) – нестійкі елементарні частинки, маса яких більша за масу нуклона.

ГІПЕРОСМІЯ (від гіпер... і грец. όσμή – запах, нюх) – підвищена чутливість до запахів, спостерігається при вагітності, деяких психічних та істеричних станах.

ГІПЕРПАРАТИРЕОЗ (від гіпер..., грец. παρά – біля і тиреоз) – захворювання людини або тварин, яке зумовлюється підвищеною функцією прищитовидних залоз.

ГІПЕРПІТУЇТАРИЗМ [від гіпер... і лат. (grandula) pituitaria – гіпофіз] – підвищення всіх або окремих внутрішньосекреторних функцій гіпофіза, характеризується розладом росту та розвитку організму (гігантизм, акромегалія тощо).

ГІПЕРПЛАЗІЯ (від гіпер... і грец, πλάσις – утворення) – надмірне розростання тканини тваринного або рослинного організму внаслідок патологічного розмноження клітин.

ГІПЕРСЕКРЕЦІЯ (від гіпер... і секреція) – надмірне виділення секретів будь-якою залозою (підшлунковою, слинною тощо), зумовлюється підвищеною функціональною активністю залози.

ГІПЕРСЕНСИБІЛІЗАЦІЯ (від гіпер... і сенсибілізація) – підвищення чутливості до світла галоїдосрібного фотографічного матеріалу промиванням його у воді або спеціальних розчинах.

ГІПЕРСОНІК (від гіпер... і лат. sonus – звук) – надзвуковий літак, швидкість якого становить кілька тисяч кілометрів на годину.

ГІПЕРСТЕН (від гіпер... і грец. σθένος – сила, міцність) – породоутворюючий мінерал класу силікатів, колір від темно-зеленого до бурувато-чорного.

ГІПЕРТЕЛІЯ (від гіпер... і грец. τέλος – мета, межа) – те саме, що й гіперморфоз.

ГІПЕРТЕРМІЯ (від гіпер... і ...термія) – перегрівання; штучне підвищення температури тіла людини або тварини, зумовлене зовнішніми фізичними факторами.

ГІПЕРТИПІЯ – див. Іпертипія.

ГІПЕРТИРЕОЗ (від гіпер... і тиреоз) – посилення функції щитовидної залози, спостерігається при деяких захворюваннях та фізіологічних станах (напр., вагітність, клімакс).

ГІПЕРТОНІЧНИЙ (від гіпертонія) – той, що має підвищений тиск; г-а хвороба – захворювання людини, проявом якого є стійке підвищення кров’яного тиску в артеріальній системі; г. розчин – розчин, осмотичний тиск якого вищий від осмотичного тиску вмісту рослинних і тваринних клітин.

ГІПЕРТОНІЯ (від гіпер... і ...тонія) – підвищення тонусу (напруження) тканин і органів. Частіше терміном «гіпертонія» позначають більш-менш тривале підвищення кров’яного тиску у людини або тварин. Г. є основною ознакою гіпертонічної хвороби, нефриту тощо.

ГІПЕРТРОФІЯ (від гіпер... і ...трофія) – збільшення об’єму органа тіла або його частини, зумовлене збільшенням об’єму клітин чи тканин органа або збільшенням кількості їх.

ГІПЕРФРАГМЕНТИ (від гіпер... і фрагмент) – частинки атомного ядра, що виникають під час ядерної реакції при високих енергіях і містять поряд з нуклонами ще й гіперон певного типу. Інша назва – гіперядра.

ГІПЕРФУНКЦІЯ (від гіпер... і функція) – посилення діяльності (функції) якого-небудь органа, тканини, системи (пор. гіпофункція).

ГІПЕРХРОМІЯ (від гіпер... і ...хромія) – збільшення інтенсивності вбирання світла барвником від діяння різних факторів. Інша назва – гіперхромний ефект.

ГІПЕСТЕЗІЯ (від гіпо... і грец. αίσθησις – відчуття) – зниження шкірної чутливості.

ГІПН – див. Гіпнум.

ГІПНОЗ (від грец. ΰπνος – сон) – близький до сну стан людини й вищих хребетних тварин, що виникає під впливом дуже сильних раптових або дуже слабких одноманітних зовнішніх подразників. У людини Г. виникає також під впливом словесного навіювання.

ГІПНОПЕДІЯ (від грец. ΰπνος – сон і ...педія) – навчання під час сну.

ГІПНОС (грец. Ύπνος) – у давньогрецькій міфології бог сну, що нібито мав силу навіть над богами.

ГІПНОТЕРАПІЯ (від грец. ΰπνος – сон і терапія) – метод лікування хворих гіпнозом.

ГІПНОТИЗМ – вчення про явища гіпнозу.

ГІПНУМ, ГІПН (від грец. ύπνον – мох на деревах) – рід рослин порядку зелених мохів. Поширені переважно в помірній зоні Північної півкулі. Торфоутворюючі рослини (гіпнові торфи).

ГІПО... (грец. ύπο...) – префікс, що означає зниження, нестачу. Протилежне – гіпер...

ГІПОБІОЗ (від гіпо... та ...біоз) – стан зниженої життєдіяльності організмів.

ГІПОВІТАМІНОЗИ (від гіпо... і вітаміни) – захворювання людини й тварин, зумовлені недостатнім забезпеченням організму вітамінами. Див. також Авітамінози.

ГІПОГАЛАКТІЯ, ГІПОЛАКТІЯ [від гіпо... і грец. γάλα (γάλακτος), лат. lac (lactis) – молоко] – знижене виділення молока молочними залозами.

ГІПОГЕНЕЗІЯ (від гіпо... і грец. γένεσις – походження) – те саме, що й гіпоплазія.

ГІПОГЛІКЕМІЯ (від гіпо... і глікемія) – зниження вмісту цукру в крові.

ГІПОДЕРМА (від гіпо... і ...дерма) – 1) Тонкий шар епітелію, що лежить безпосередньо під хітиновим (див. Хітин) покривом у членистоногих тварин. 2) Один або кілька шарів клітин, розташованих під покривними тканинами органів багатьох вищих рослин.

ГІПОДЕРМАТОЗ (від гіпо... і дерматоз) – захворювання великої рогатої худоби, що спричинюється личинками підшкірних оводів і характеризується запальними процесами в уражених тканинах та органах.

ГІПОДИНАМІЯ (від гіпо... і грец. δύναμις – сила) – зниження м’язової діяльності людини. Може виникати при сидячій роботі. Інша назва – гіпокінезія.

ГІПОКІНЕЗІЯ (від гіпо... і ...кінезія) – те саме, що й гіподинамія.

ГІПОКОТИЛЬ, ГІПОКОТИЛЕ (від гіпо... і грец. κοτύλη – заглиблення, чашка) – ділянка стебла між кореневою шийкою і місцем прикріплення сім’ядолей. Інша назва – підсім’ядольне коліно.

ГІПОКСЕМІЯ [від гіпо..., лат. ox (ygenium) – . кисень і ...емія] – зниження вмісту кисню у крові внаслідок порушення кровообігу, зменшення газообміну в легенях, зменшення вмісту гемоглобіну в крові тощо.

ГІПОКСІЯ [від гіпо... і лат. oxy (genium) – кисень] – зниження вмісту кисню в тканинах. Хворобливий стан, який виникає при Г., зумовлюється тим, що надходження кисню до тканин чи здатність тканин використовувати кисень нижча, ніж їх потреба в ньому. Інша назва – кисневе голодування.

ГІПОЛАКТІЯ – див. Гіпогалактія.

ГІПОЛІМНІОН (від гіпо... і грец. λιμνίον – озерце, болітце) – товща води в глибоких водоймах, у межах якої температура мало змінюється протягом року і, як правило, не перевищує + 4°.

ГІПОЛОГІЯ (від грец. ίππος – кінь і ...логія) – наука про коней.

ГІПОМОРФОЗ (від гіпо... і ...морфоз) – напрям історичного розвитку живих істот, що веде до спрощення їхньої організації. Пов’язаний зі зміною або з спрощенням умов існування, напр. при переході деяких червів до паразитичного способу життя.

ГІПОПАРАТИРЕОЗ (від гіпо..., грєц. παρά – біля і тиреоз) – розлад кальцієвого обміну в організмі, спричинюваний недостатньою діяльністю прищитовидних залоз.

ГІПОПЛАЗІЯ (від гіпо... і грец. κλάσις – утворення) – недорозвинення тканини, органа, частини тіла чи організму в цілому, що виникає під час порушення внутріутробного розвитку плода.

ГІПОПОТАМ (грец. ίπποποτάμιος, букв. – річковий кінь) – рід нежуйних парнокопитних тварин. Поширені в Африці. Інша назва – бегемот.

ГІПОСЕКРЕЦІЯ (від гіпо... і секреція) – зниження виділення секрету якою-небудь залозою.

ГІПОСМІЯ (від гіпо... і грец. όσμή – запах, нюх) – зниження нюху. Виникає при порушенні носового дихання, запаленні слизових оболонок порожнини носа тощо.

ГІПОСТАЗ (від грец. ΰπόστασις – осідання) – застій крові у нижчерозташованих частинах тіла та органах. Зумовлений серцевою недостатністю і розвивається внаслідок венозного застою.

ГІПОСТАЗУВАТИ (від грец. ΰπόστασις – реальність) – приписувати загальним поняттям самостійне буття.

ГІПОСТИЛЬ (від грец. ΰπόστυλος – підтримуваний колонами) – просторе крите приміщення, стелю якого підпирають колони (переважно в архітектурі Стародавнього Сходу), інша назва – гіпостильний зал.

ГІПОСУЛЬФІТ (від гіпо... і сульфіт) – технічна назва тіосульфату натрію.

ГІПОТАКСИС (від грец. ύπόταξις – підрядність) – підрядний зв’язок між реченнями.

ГІПОТАЛАМУС (від гіпо... і грец. θάλαμος – розміщення) – анат. скупчення ядер нервових клітин з численними висхідними й низхідними волокнами нижче зорового горба головного мозку.

ГІПОТЕЗА (від грец. ϋπόθεσις – основа, припущення) – 1) Наукове припущення, яке висувається для пояснення певних явищ дійсності. Переносно – будь-яке припущення, здогад. 2) Складова частина правової норми, що визначає умови, при наявності яких суб’єкти права здійснюють свої права й обов’язки, вказані в диспозиції норми.

ГІПОТЕНЗИВНИЙ (від гіпо... й лат. tensio – напруження) – той, що знижує артеріальний тиск, напр. г-і засоби в фармакології.

ГІПОТЕНУЗА (грец. ύποτείνουσα, від ύποτείνω – протягую) – найбільша сторона прямокутного трикутника.

ГІПОТЕРМІЯ (від гіпо... і ...термія) – зниження температури тіла у тварин з сталою температурою тіла або у людини штучним охолодженням у поєднанні з глибоким гальмуванням центральної нервової системи снотворними речовинами та заспокійливими засобами.

ГІПОТЕТИЧНИЙ (грец. ΰποθετικός) – заснований на гіпотезі; гаданий.

ГІПОТІАЗИД (від гіпо..., грец. θείον – сірка і лат. acidus – гострий, їдкий) – лікарський препарат. Застосовують при цирозах печінки, нефрозах, нефритах, гіпертонічній хворобі.

ГІПОТОНІЧНИЙ (від гіпотонія) – той, що має знижений тиск; г-а хвороба – захворювання людини, проявом якої є стійке зниження кров’яного тиску в артеріальних судинах; г. розчин – розчин, осмотичний тиск якого нижчий, ніж у клітинах тваринних та рослинних організмів.

ГІПОТОНІЯ (від гіпо... і ...тонія) – пониження напруження тканини, органа чи системи. Найчастіше термін «гіпотонія» застосовують для позначення зниженого кров’яного тиску.

ГІПОТРОФІЯ (від гіпо... і ...трофія) – зменшення об’єму органа, зумовлене хронічним розладом харчування. Виражається в схудненні, втраті або недостатньому збільшенні ваги, спостерігається у дітей раннього віку внаслідок недостатнього харчування або якогось захворювання.

ГІПОТРОХОЇДА (від гіпо... і трохоїда) – замкнута крива, яку описує зовнішня або внутрішня точка круга, що котиться без ковзання по внутрішній стороні кола більшого радіуса.

ГІПОФІЗ (від грец. ύπόφυσις – відросток) – нижній мозковий придаток – залоза внутрішньої секреції у хребетних тварин і людини. Ураження Г. призводять до різних захворюзань (акромегалія, гігантизм тощо).

ГІПОФУНКЦІЯ (від гіпо... й функція) – недостатня діяльність (функція) будь-якого органа, тканини, системи, що призводить до порушення життєдіяльності організму.

ГІПОХЛОРИТИ (від гіпо... і хлорити) – солі хлорнуватистої кислоти. Застосовують їх як вибілювачі, дегазатори стійких отруйних речовин, для дезинфекції питних і стічних вод.

ГІПОХРОМІЯ (від гіпо... і ...хромія) – зменшення інтенсивності поглинання світла барвником від діяння різних факторів. Інша назва – гіпохромний ефект.

ГІПОЦЕНТР (від гіпо... і центр) – область у надрах Землі, де виникає землетрус; під час розрахунків приймають за точку.

ГІПОЦИКЛОЇДА (від гіпо.., і циклоїда) – плоска крива, що описується довільною точкою кола, яке котиться без ковзання всередині іншого (нерухомого) кола.

ГІПС (від грец. γύψος – крейда, вапно) – мінерал класу сульфатів, білий з скляним блиском, а коли є домішки – забарвлений у різні кольори. Використовують у будівництві, для виготовлення скульптурних виробів, гіпсування грунтів тощо.

ГІПСОБЕТОН (від гіпс та бетон) – бетон на основі гіпсових в’яжучих матеріалів.

ГІПСОМЕТР (від грец. ΰψος – висота і ...метр) – те саме, що й гіпсотермометр.

ГІПСОМЕТРІЯ (від грец. ΰψος – висота і ...метрія) – метод відображення на географічних картах рельєфу земної поверхні за допомогою горизонталей.

ГІПСОТЕРМОМЕТР (від грец. ΰψος – висота й термометр) – прилад для вимірювання атмосферного тиску за температурою кипіння рідини.

ГІПСОХРОМНИЙ ЕФЕКТ (від грец. ΰψος – висота, χρώμα – колір і ефект) – зміщення забарвлення органічних сполук, тобто перехід від зеленого через синій і червоний до жовтого кольору. Інша назва – гіпсохромне зміщення.

ГІПЮР (франц. guipure) – сорт мережива з опуклим візерунком.

ГІРАТОР (англ. gyrator, від грец. γϋρος – коло) – надвисокочастотний пристрій, в якому зміна фаз електромагнітних хвиль, що поширюються в протилежних напрямах, відрізняється на 180°.

ГІРЛЯНДА (франц. guirlande, італ. ghirlanda) – смуга, стрічка, орнамент зі сплетених предметів (напр., квітів).

ГІРО... (від грец. γϋρος – коло, γυρεύω – обертаюсь) – у складних словах відповідає поняттю «обертовий рух».

ГІРОАЗИМУТ (від гіро... і азимут) – пристрій (гіроскоп з системами корекції) для визначення кутів рискання (зміни курсу) і кутів повороту об’єкта навколо вертикальної осі.

ГІРОБІНОРМАЛЬ (від гіро... та бінормаль) – те саме, що й гіроорбіта.

ГІРОВЕРТИКАЛЬ (від гіро... і вертикаль) – пристрій (гіроскоп з системою корекції) для визначення напряму істинної вертикалі або площини горизонту, а також кутів нахилу об’єкта щодо цієї площини.

ГІРОГОРИЗОНТ (від гіро... і горизонт) – те саме, що й гіровертикаль.

ГІРОДЕМПФЕР (від гіро... і демпфер) – гіроскопічний пристрій для зменшення кутових відхилень оптичної осі кінознімального апарата при зніманні вручну з рухомих об’єктів (автомашини, катера).

ГІРОКОМПАС, ЖИРОКОМПАС (від гіро... і компас) – електромеханічний компас, що грунтується на властивості гіроскопа встановлюватися в площині географічного меридіана. Застосовують на морських суднах, літаках для визначення курсу.

ГІРООРБІТАНТ, ГІРООРБІТА (від гіро... і орбіта) – гіроскопічний пристрій для визначення кута відхилення від площини орбіти штучного супутника Землі.

ГІРООРІЄНТАТОР [від ггро... і лат. oriens (orientis) – Схід] – гіроскопічний пристрій для визначення місця розташування об’єкта і параметрів його руху. Застосовують в авіації, космонавтиці, мореплаванні.

ГІРОСКОП (від гіро... і ...скоп) – швидкообертове (до 30 000 об/хв і більше) тверде тіло (дзига), вісь обертання якого може змінювати свій напрям у просторі. Властивість зрівноважених Г. стійко зберігати напрям осі (протистояти збурювальним діянням) використовують при побудові систем автоматичного керування рухом суден, літаків, ракет.

ГІРОСКОПІЧНИЙ – той, що стосується гіроскопа; г-а вертикаль – система на борту штучного супутника, що складається з одного або кількох гіроскопів і дає можливість реєструвати кутові відхилення однієї з осей супутника від напряму на центр планети; г-а орбіта – прилад, що фіксує положення площини орбіти штучного супутника; г. інтегратор – пристрій, в якому є інтегруючий гіроскоп – прилад, яким визначають інтеграл від величини сили, що діє на нього.

ГІРОСТАБІЛІЗАТОР (від гіро... і стабілізатор) – гіроскопічний пристрій для стабілізації окремих об’єктів або приладів, а також для визначення їхніх кутових відхилень.

ГІРОСТАТ (від гіро... і ...стат) – те саме, що й гіроскоп.

ГІРОТАХОМЕТР (від гіро... і тахометр) – гіроскопічний пристрій для визначення кутової швидкості об’єкта, де встановлено цей пристрій.

ГІРОТЕОДОЛІТ (від гіро... і теодоліт) – гіроскопічний візирний пристрій для орієнтування напряму прокладання шахт, тунелей тощо.

ГІРСУТИЗМ (від лат. hirsutus – волосатий, волохатий) – чоловічий тип волосяного покриву у жінок. Зумовлюється порушенням функції надниркових та статевих залоз.

ГІРУДИН [від лат. hirudo (hirudinis) – п’явка] – речовина, що її виділяють шийні залози медичної п’явки; перешкоджає зсіданню крові.

ГІСТАМІН (від грец. ίστός – тканина і аміни) – тканинний гормон, що має сильну біологічну дію; належить до біогенних амінів.

ГІСТЕРЕЗИС (від грец. ύστέρησις – спізнювання, відставання) – неоднозначна залежність змін фізичних характеристик тіла від зміни дії зовнішніх сил на тіло. Розрізняють Г. магнітний, діелектричний, пружний, магнітострикційний, термомагнітний та інші.

ГІСТЕРОЛОГІЯ (від грец. ύστερα – після і ...логія) – те саме, що й гістерон-протерон. ГІСТЕРОН-ПРОТЕРОН, ГІСТЕРОПРОТЕРОН (від грец. ύστερον – далі, згодом і πρότερον – раніше, перед) – стилістичний засіб, коли порушено логічну послідовність явищ, що описуються.

ГІСТЕРОСКОП (від грец. υστέρα – матка і ...скоп) – один з медичних приладів, який використовують для огляду внутрішніх порожнин матки.

ГІСТИДИН (від грец. ίστός – тканина та ειδος – вид, вигляд) – амінокислота, входить до складу більшості білків. Нестача Г. призводить до порушення обміну речовин, припинення синтезу гемоглобіну. В медицині застосовують як лікарський препарат.

ГІСТО... (від грец. ίστός – тканина) – у складних словах відповідає поняттю «тканина тіла».

ГІСТОГЕНЕЗ (від гісто... і ...генез) – сукупність процесів, що забезпечують виникнення, існування та відновлення тканин тваринних організмів.

ГІСТОГЕННИЙ (від гісто... і ...генний) – тканинний; той, що походить з тканини.

ГІСТОГРАМА (від грец. ίστός, тут – стовп і ...грама) – графічне зображення густоти розподілу імовірностей випадкової величини.

ГІСТОЛІЗ (від гісто... і ...ліз) – руйнування тканин організму ферментами тканинного чи бактеріального походження.

ГІСТОЛІЗАТИ (від гісто... й лізати) – те саме, що й лізати.

ГІСТОЛОГІЯ (від гісто... і ...логія) – наука про тканини багатоклітинних тварин та людини.

ГІСТОМОНОЗ – інфекційне захворювання індиченят та курчат, яке характеризується гнійним запаленням однієї чи двох сліпих кишок та ураженням печінки. Спричинюється найпростішими організмами – гістомонадами.

ГІСТОПАТОЛОГІЯ (від гісто... і патологія) – розділ патологічної анатомії, що вивчає мікроскопічні процеси (явища), які відбуваються в тканинах при різних захворюваннях. Інша назва – патологічна гістологія.

ГІСТОФІЗІОЛОГІЯ (від гісто... і фізіологія) – розділ гістології, який вивчає механізми функцій тканин та їхніх комплексів у тваринних організмах.

ГІСТОХІМІЯ (від гісто... і хімія) – розділ гістології, що вивчає хімічні властивості тканин тварин і рослин.

ГІСТРІОН [від лат. histrio (histrionis) – актор] – у Стародавньому Римі й за середньовіччя, переважно у Франції, – народний актор (одночасно музикант, співак, оповідач, акробат тощо).

ГІТ (англ. heat) – в кінному спорті – біг коня на певну віддаль; мертвий Г. – коли коні, що змагаються, приходять до фінішу одночасно; у велосипедному й мотоциклетному спорті – особливий вид змагання за кращий час.

ГІТОВИ (голл. geitouw) – снасті рухомого такелажу, призначені для згортання вітрил підтягуванням їх до щогли або реї.

ГІФИ (від грец. ύφή – тканина) – ниткоподібні утвори, що становлять міцелій (грибницю) і плодові тіла грибів.

ГІФОМІЦЕТИ (від грец. ύφή – тканина і ...міцети) – порядок незавершених грибів. Багато Г. є збудниками грибкових хвороб рослин, частина Г., що живуть у грунті, відіграє велику роль у ґрунтоутворенні. З деяких Г. одержують антибіотики (напр., пеніцилін).

ГІЧКА, ГІГ (англ. gig) – швидкохідна шлюпка з низьким бортом.

ГЛАДІАТОРИ (лат. gladiatores, від gladius – меч) – у Стародавньому Римі – раби, військовополонені, засуджені, яких змушували до прилюдних кривавих поєдинків між собою або з звірами на арені.

ГЛАДІОЛУС (лат. gladiolus, зменш. від gladius – меч) – рід багаторічних трав’янистих рослин родини півникових. Поширені в Європі, Східній Азії, Африці. У культурі поширені численні декоративні сорти. Інша назва – косарики.

ГЛАЗЕТ (від франц. glace – лощений) – парча з кольоровою шовковою основою і гладеньким золотим або срібним пітканням.

ГЛАЗУР (нім. Glasur, від Glas – скло) – 1) Скловидне покриття на керамічних виробах, закріплене випалом, яке надає їм блиску, непроникності. 2) Шар застиглого прозорого цукру на фруктах, печиві тощо.

ГЛАЗУРУВАТИ (нім. glasieren) – надавати глянцю; вкривати поливою.

ГЛАНДИ [від лат. glans (glandis) – жолудь] – поширена в побуті назва збільшених піднебінних мигдаликів.

ГЛАСЕ (франц. glace, букв. – лощений) – тонка шовкова блискуча тканина.

ГЛАСИС (франц. glacis) – пологий земляний, кам’яний або бетонний насип перед зовнішнім ровом фортеці чи укріплення, нахилений у бік противника.

ГЛАУБЕРОВА сіль – водний сульфат натрію. Білі, іноді безбарвні кристали, гірко-солоні на смак. Застосовують у медицині, склоробній і содовій промисловості тощо. Від прізвища німецького хіміка Й.-Р. Глаубера, який вперше одержав цю сіль. Інша назва – мірабіліт.

ГЛАУКОМА (грец. γλαύκωμα – синє помутніння ока, від γλαυκός – блакитний, сизий) – захворювання очей, ознакою якого є підвищення внутріочного тиску, спостерігається при порушенні функції центральної нервової системи, ендокринних розладах тощо.

ГЛАУКОНІТ (від грец. γλαυκός – блакитно-зелений) – мінерал класу силікатів, зеленого кольору. Використовують для виготовлення фарби, як добриво, для пом’якшення води.

ГЛЕДИЧІЯ – рід деревних рослин родини бобових. Поширена в Азії, Африці, Північній та Південній Америці. Має міцну деревину. Як декоративну вирощують Г. колючу. Від прізвища німецького ботаніка Й.-Г. Гледіча.

ГЛЕЗЕР (англ. glazer, від glaze – глазурувати) – прес у паперовому виробництві для розгладжування паперу й надання його поверхні глянсуватості. Інша назва – каландр.

ГЛЕЙКОМЕТР (від грец. γλεύκος – сусло, солодке вино і ...метр) – прилад для визначення кількості цукру у винах.

ГЛЕТ (від нім. Glatte – рівність, слизькість) – технічна назва окису свинцю РbО.

ГЛЕТЧЕР (нім. Gletscher, від лат. glacies – лід) – льодовик.

ГЛІКЕМІЯ (від грец. γλυκύς – солодкий і ...емія) – наявність цукру в крові. При деяких захворюваннях і патологічних станах кількість цукру в крові може збільшуватися (гіперглікемія) або зменшуватися (гіпоглікемія).

ГЛІКОГЕН (від грец. γλυκύς – солодкий і ...ген) – тваринний крохмаль, основний запасний вуглевод організму людини і тварин; полісахарид. Міститься в усіх клітинах (иайбагатші на Г. печінка і м’язи).

ГЛІКОЗИДИ (від грец. γλυκύς – солодкий і είδος – вигляд) – речовини, молекули яких складаються з вуглеводу й речовини невуглеводної природи (аглюкону). Містяться в тваринних і рослинних організмах. Відіграють важливу роль у процесах обміну речовин.

ГЛІКОЗУРІЯ, ГЛЮКОЗУРІЯ (від грец. γλυκύς – солодкий і... урія) – виділення цукру (глюкози) з сечею. Спостерігається при цукровому діабеті, деяких отруєннях, нервових хворобах, вагітності, при вживанні великої кількості цукру – аліментарна глікозурія.

ГЛІКОКОЛ (від грєц. γλυκύς – солодкий і κόλλα – клей) – найпростіша амінокислота; безбарвні кристали. Входить до складу багатьох білків (напр., казеїну, желатину). Бере участь у знешкодженні різних отруйних сполук в організмі.

ГЛІКОЛІ [від грец. γλυκύς – солодкий і (алког) оль) – двоатомні спирти; безбарвні рідини, без запаху, солодкі на смак. Застосовують Г. як розчинники, антифризи тощо.

ГЛІКОЛІЗ (від грец. γλυκύς – солодкий і ...ліз) – складний ферментативний процес анаеробного негідролітичного розщеплення вуглеводів в організмі людини й тварин. Енергію, що вивільняється в результаті Г., організм використовує в процесі життєдіяльності.

ГЛІНТВЕЙН (від нім. gluhender Wein, букв. – гаряче вино) – гарячий напій, виготовлений з виноградного вина, цукру й спецій.

ГЛІОМА (від грец. γλία – клей і ...ома) – пухлина, що розвивається в головному, рідше в спинному, мозку з елементів невроглії.

ГЛІПТИКА (грец. γλυπτική, від γλύφω – вирізьблюю, вирізую) – мистецтво різьблення на камені.

ГЛІПТОДОНТИ (від грец. γλυπτός – вирізьблений, вирізаний і ...одонт) – вимерлі ссавці ряду неповнозубих; споріднені з броненосцями.

ГЛІПТОТЕКА (від грец. γλυπτός – вирізьблений і ...тека) – 1) Зібрання різьблених каменів. 2) Зібрання скульптурних творів.

ГЛІСАДА (франц. glissade, букв. – ковзання) – прямолінійна траєкторія планерування (зниження) літака.

ГЛІСАНДО (італ. glissando, від франц. glisser – ковзати) – прийом гри, коли пальці легко ковзають по клавіатурі або струнах музичного інструмента.

ГЛІСЕР (франц. glisseur, від glisser – ковзати) – легке швидкохідне судно з днищем спеціальної форми, внаслідок чого воно ковзає по поверхні води.

ГЛІСУВАННЯ (від франц. glisser – ковзати) – вид руху швидкохідних суден, глісерів, гідролітаків перед зльотом тощо.

ГЛІСУВАТИ (франц. glisser) – ковзати по воді.

ГЛІЦЕРИДИ – складні ефіри гліцерину й органічних або мінеральних кислот. Г. вищих і деяких нижчих жирних кислот – складова частина масел і жирів рослинного й тваринного походження. Омиленням Г. жирних кислот у промисловості одержують мило й гліцерин.

ГЛІЦЕРИН (від грец. γλυκερός – солодкий) – органічна сполука, найпростіший триатомний спирт; безбарвна сиропоподібна рідина, солодка на смак. Застосовують у виробництві вибухових речовин, у поліграфічній, текстильній, паперовій промисловості тощо.

ГЛІЦЕРИНОФОСФАТИ, ГЛІЦЕРОФОСФАТИ (від гліцерин і фосфати) – солі гліцеринофосфорної кислоти. Застосовують у медицині Г. кальцію, натрію й заліза (як загально-зміцнюючий засіб при перевтомі, недокрів’ї).

ГЛІЦИН (від грец. γλυκύς – солодкий) – 1) Те саме, що й глікокол. 2) Органічна сполука ароматичного ряду. Застосовують у фотографії як проявник.

ГЛІЦИНІЯ (від грец. γλυκύς – солодкий) – велика дерев’яниста ліана родини бобових. Поширена в Східній Азії. Культивують як декоративну рослину.

ГЛОБАЛЬНИЙ (франц. global – загальний, всесвітній, від лат. globus – куля) – 1) Взятий в цілому, загальний, всебічний (напр., г. договір). 2) Поширений на всю земну кулю.

ГЛОБІГЕРИНА (від лат. globus – куля й gero – несу) – рід тварин типу найпростіших ряду форамініфер. Зустрічаються в планктоні переважно теплих морів. Раковини загиблих Г. становлять основну частину океанського мулу.

ГЛОБУЛИ (від лат. globulus – кулька) – невеликі темні утворення всередині світлих туманностей.

ГЛОБУЛІНИ (від лат. globulus – кулька) – поширена в природі група тваринних і рослинних білків. Входять до складу цитоплазми, плазми крові й лімфи вищих тварин і людини. Див. також Гамма-глобуліни.

ГЛОБУЛЯРНИЙ (франц. globulaire, від лат. globulus – кулька) – кулястий.

ГЛОБУС (від лат. globus – куля) – модель земної кулі, Місяця, Марса або іншої планети, яка відображає в певному масштабі їхню поверхню з основними об’єктами; Г. небесний – зображення небесної сфери з позначеними на ній зірками й основними колами небесної сфери.

ГЛОКЕНШПІЛЬ (нім. Glockenspiel, від Glocke – дзвіночок і Spiel – гра) – . ударний музичний інструмент, звуки якого імітують дзеленчання дзвіночків.

ГЛОКСИНІЯ – рід багаторічних трав’янистих рослин та напівкущів родини геснерієвих. Батьківщина – Бразілія. Розводять як декоративну рослину в оранжереях. Від прізвища німецького ботаніка П.-С. Глоксіна.

ГЛОМЕРУЛОНЕФРИТ [від лат. glomus (glomeris) – клубок, кулька і нефрит] – те саме, що й нефрит.

ГЛОРІЯ (від лат. gloria – прикраса, ореол) – оптичне явище в атмосфері – кольорові кільця навколо тіні предмета, яка падає на хмару чи шар туману.

ГЛОСА (лат. glossa – слово, що потребує тлумачення, від грец. γλώσσα – мова, говір) – 1) Невживане або незрозуміле слово чи вираз, що трапляються в тексті, й пояснення до них. 2) Троп, у якому замість загальновживаного слова використано менш вживане. 3) Вірш, що починається епіграфом і складається з стількох децим, скільки рядків у епіграфі; кожна децима закінчується рядком з епіграфа.

ГЛОСАРІЙ (від лат. glossarium – словник глос) – тлумачний словник застарілих і маловживаних слів.

ГЛОСАТОР (лат. glossator) – тлумачник старовинних і малозрозумілих слів.

ГЛОСЕМАТИКА (від грец. γλώσσα – мова) – лінгвістична теорія, що орієнтується на схематизований опис мовної структури й абстрагується від конкретно-звукового і конкретно-семантичного аспектів мови.

ГЛОСИТ (від грец. γλώσσα – язик) – запалення язика у людини, яке спричинюється стоматитом, деякими захворюваннями крові, авітамінозами тощо.

ГЛОСОЛАЛІЯ (від грец. γλώσσα – мова і λαλιά – базікання) – 1) В релігійних культах деяких сект – вигукування в стані екстазу безглуздих слів, звукосполучень, що сприймаються сектантами як «боговіщання». 2) У фольклорі (замовляннях, приспівах) – звукосполучення, позбавлене будь-якого змісту. 3) мед. Розлад мовлення.

ГЛОСОПТЕРИС (від грец. γλώσσα – язик, язичок і ητέβις – папороть) – рід викопних рослин класу насінних папоротей відділу голонасінних. Були поширені в палеозої.

ГЛОТОГОНІЯ (від грец. γλώττα – мова і ...гонія) – 1) Походження мови. 2) Розділ мовознавства, що вивчає походження й розвиток мови.

ГЛОТОЛОГІЯ (від грец. γλώττα – мова і ...логія) – лінгвістика, мовознавство, наука про мову.

ГЛОТОХРОНОЛОГІЯ (від грец. γλώττα – мова й хронологія) – і) Розділ лексикології. Вивчає темпи мовних змін, щоб визначити ступінь давності виникнення окремих систем і моделей, їх співвідношення в межах даної мовної сім’ї. 2) Метод датування, що його застосовують для визначення тривалості роздільного існування двох споріднених мов. Грунтується на підрахунку процентного співвідношення спільних елементів у їхньому основному словнику.

ГЛЮКАГОН [від грец. γλυκύς – солодкий і го (рмо) н] – гормон підшлункової залози. Бере участь у регуляції вуглеводного обміну в організмі людини й тварин. Підвищує концентрацію цукру в крові.

ГЛЮКОЗА (від грец. γλυκΰς – солодкий) – виноградний цукор, вуглевод групи моносахаридів, безбарвні кристали, солодкі на смак. Міститься в тваринних і рослинних організмах; цінна поживна речовина. Застосовують у кондитерському виробництві, в медицині.

ГЛЮКОЗИДИ (від глюкоза) – речовини, молекули яких складаються із залишків глюкози і якої-небудь іншої органічної сполуки. Поширені в організмі людини, тварин і особливо – в рослинних організмах. Застосовують в медицині (адонізид, строфантин).

ГЛЮКОЗУРІЯ – див. Глікозурія.

ГЛЮКОПРОТЕЇДИ (від глюкоза і протеїди) – складні білки, що містять вуглеводи. Г. виявлені в організмі людини, тварин і рослин. Містяться головним чином у хрящах, кістках, рогівці, скловидному тілі ока.

ГЛЮТАМІНАЗА [від лат. glut (en) – клей і аміни] – фермент з групи дезамідаз, який каталізує гідроліз і синтез глютаміну. Дуже поширений у тваринних і рослинних організмах. Відіграє велику роль в азотистому обміні.

ГЛЮТАМІНОВА КИСЛОТА [від лат. glut (en) – клей і аміни] – амінокислота, входить до складу білків та важливих низькомолекулярних сполук. Відіграє значну роль в азотистому обміні. Застосовують у медицині при лікуванні деяких психічних та нервових захворювань.

ГЛЮТАТІОН – азотиста органічна сполука небілкової природи. Входить до складу клітин усіх живих організмів. Бере участь в окисно-відновних процесах.

ГЛЮТЕЛІНИ – прості білки рослинного походження. Містяться головним чином у насінні злаків. Г. деяких злаків називають глютенінами.

ГЛЮТИН [від лат. gluten (glutinis) – клей] – клей тваринного походження, який виварюють з сухожилля, хрящів та ін.

ГЛЯНЦГОЛЬД (нім. Glanzgold, від Glanz – блиск і Gold – золото) – «рідке золото», в’язка бура рідина, в якій є золото; застосовують для розпису на фарфорі.

ГЛЯНЦЗИЛЬБЕР (нім. Glanzsilber, від Glanz – блиск і Silber – срібло) – рідина, що містить платину або паладій; застосовують для живопису на фарфорі.

ГЛЯЦІОДИСЛОКАЦІЯ (від лат. glacies – лід і дислокація) – деформація гірських порід, що становлять ложе льодовика, від дії його ваги й руху.

ГЛЯЦІОЛОГІЯ (від лат. glacies – лід і ...логія) – наука про льодовики, їхнє походження, фізичні властивості, розвиток, географічне поширення та можливість господарського використання.

ГЛЯЦІОСФЕРА (від лат. glacies – лід і сфера) – сезонна оболонка з снігу й льодового покриву в полярних і помірних широтах. Взимку займає близько 1/5 поверхні Північної півкулі й близько 1/10 Південної півкулі.

ГЛЯЦІОТЕКТОНІКА (від лат. glacies – лід і тектоніка) – те саме, що й гляціодислокація.

ГНАФАЛІУМ (здогадно від грец. γναφάλλιον – бавовник) – рід одно-, дво- або багаторічних трав’янистих, рідше напівкущових рослин родини складноцвітих. Поширені по всій земній кулі. Деякі види використовують у медицині. Інша назва – сухоцвіт.

ГНЕЙС (нім. Gneis) – метаморфічна гірська порода, що складається переважно з польового шпату, а також кварцу та кольорових мінералів. Застосовують для виробництва щебеню, тротуарних плит, як облицьовуваль-ний матеріал.

ГНЕТУМ (малайське gnemon) – рід тропічних рослин. Ліани, невеликі дерева або кущі. Деякі види вирощують у Південній Азії для одержання їстівного насіння та олії.

...ГНОЗІЯ (від грец. γνώσις – пізнання, наука) – у складних словах відповідає поняттю «знання», напр. геогнозія.

ГНОМ (нім. Gnom, лат. gnomus) – 1) У західноєвропейській міфології підземний дух, уособлення стихійних сил землі. 2) Переносно – карлик.

ГНОМА (від грец. γνώμη – думка) – короткий повчальний вислів у формі вірша або ритмізованої прози.

ГНОМОН (грец. γνώμων, букв. – знавець) – стародавній астрономічний інструмент, що складається з вертикального стрижня на горизонтальній площині. За допомогою Г. можна визначати висоту й азимут Сонця. Тепер застосовують тільки як сонячний годинник.

ГНОСЕОЛОГІЧНИЙ – той, що стосується гносеології.

ГНОСЕОЛОГІЯ (від грец. γνώσις – пізнання і ...логія) – вчення про сутність і закономірності пізнання, теорія пізнання.

ГНОСТИК – послідовник гностицизму.

ГНОСТИЦИЗМ (від грец. γνωστικός – пізнавальний, той, хто пізнає) – збірна назва породжених розкладом рабовласницького суспільства пізньоантичних релігійно-містичних учень, що поєднали в собі ідеї раннього християнства з ідеями релігій Стародавнього Сходу та античної філософії.

ГНОТОБІОЛОГІЯ, ГНОТОБІОТИКА (від грец. γνωτός – відомий, очевидний та біологія) – галузь експериментальної біології, що займається одержанням і вирощуванням лабораторних тварин, в організмі яких зовсім немає мікроорганізмів, гельмінтів, членистоногих тощо.

ГНУ (з афр. мов) – рід антилоп. Об’єкт полювання.

ГОАЦИН (індіан.) – вид птахів ряду куроподібних. Поширений в Південній Америці. Мають неприємний запах, м’ясо їх не їстівне.

ГОБЕЛЕН (франц. gobelin) – 1) Тканий килим-картина або декоративна художня тканина ручної роботи. 2) Шпалера, килим, декоративна тканина, виготовлена машинним способом. Від прізвища французького ремісника Ж. Гобелена.

ГОБЕЛЬ (від нім. Hobel – рубанок, струг) – інструмент для обрізування вручну книжкового блока.

ГОБОЙ (нім. Hoboe, від франц. hautbois – високе дерево) – дерев’яний духовий язичковий музичний інструмент; за висотою звука середній між флейтою і кларнетом.

ГОДЕЦІЯ – рід трав’янистих рослин родини онагрових. Поширені в Північній та Південній Америці. Деякі види, зокрема Г. гарну, вирощують як декоративні рослини. Від прізвища швейцарського ботаніка Ц.-А. Годета.

ГОДОГРАФ (від грец. οδός – шлях, напрям, рух і ...граф) – крива, що являє собою геометричне місце кінців змінного за часом вектора, значення якого в різні моменти часу відкладені від спільного початку.

ГОДОМЕТР (від грец. οδός – шлях і ...метр) – прилад, яким вимірюють пройдений шлях.

ГОЛ (англ. goal, букв. – мета, ворота) – у футболі, хокеї, регбі та ін. спортивних іграх – забивання, закидання м’яча, шайби у ворота противника.

ГОЛАРКТИКА (від грец. όλος – весь і αρκτικός – північний) – одна з флористичних і зоогеографічних областей суходолу; займає більшу частину Північної півкулі.

ГОЛГОФА (грец. Γολγοθά, від арамейського гулгулта, букв. – череп) – 1) Місце страти злочинців поблизу Єрусалима, де, за євангельською легендою, було розп’ято Христа. 2) Переносно – місце страти, мук.

ГОЛІАРДИ (від старофранц. goliard – блазень) – бродячі актори (збіглі ченці, мандрівні студенти) 11 – 14 ст. в Німеччині, Франції, Англії, Північній Італії. Складали сатиричні, любовні, застольні пісні, пародії на католицьку церкву і церковників, за що переслідувалися ними. Див. також Ваганти.

ГОЛІАФ – 1) За біблійним переказом, філістимлянин-велетень, переможений у єдиноборстві пастухом Давидом. 2) Переносно – гігант. 3) Безхвоста земноводяна тварина родини жаб. Зрідка трапляється в Центральній Африці. 4) Великий жук родини пластинчастовусих, поширений у Центральній Африці.

ГОЛКІПЕР (англ. goal-keeper, від goal – ворота і keep – тримати, захищати) – у футболі, хокеї, регбі, ватерполо тощо – гравець, який захищає свої ворота від попадання в них м’яча, шайби. Інша назва – ворοтар.

ГОЛО... (від грец. όλος – весь, повний) – у складних словах означає «весь», «повний».

ГОЛОГАМІЯ (від голо... і ...гамія) – найпростіший тип статевого процесу в одноклітинних рослинних організмів. Спостерігається у небагатьох зелених водоростей та деяких нижчих грибів.

ГОЛОГЕНЕЗ (від голо... і ...генез) – ідеалістична автогенетична теорія (див. Автогенез) еволюції, згідно з якою кожний вид у межах свого ареалу поділяється на два дочірні види. Один розвивається прискорено, а другий сповільнено; останній дає початок більш високоорганізованим формам.

ГОЛОГРАМА (від голо... і ...грама) – об’ємне зображення, одержане за методами голографії.

ГОЛОГРАФІЯ (від голо... і ...графія) – спосіб записування просторової структури світлової хвилі й одержання об’ємного зображення об’єкта.

ГОЛОКРИНОВІ залози (від голо... і грец. κρίνω – виділяю) – залози, в яких весь вміст функціонуючих клітин перетворюється на секрет (напр., сальні залози та сітчаста зона надниркових залоз хребетних тварин і людини).

ГОЛОМЕТАБОЛІЯ (від голо... і грец. μεταβολή – перетворення) – тип післязародкового розвитку комах (жуків, сітчастокрилих, двокрилих), при якому з яйця виходить личинка, не схожа на дорослу комаху; для неї характерні відсутність фасеточних очей, неповне розчленування або редукція ніг.

ГОЛОТУРІЇ (грец. όλοθοΰρια) – клас безхребетних тварин типу голкошкірих. Морські тварини, деяких Г. (трепангів) використовують у їжу.

ГОЛОФАНИ (від голо... і грец. φανός – світлий, яскравий) – ковпаки освітлювальних приладів, виготовлені з прозорого скла.

ГОЛОЦЕН (від голо... і ...цен) – сучасна епоха геологічної історії Землі, яка становить другий, верхній відрізок антропогену. Розпочався 10 – 12 тис. років тому.

ГОЛЬМІЙ – хімічний елемент, символ Но, ат. н. 67; рідкісноземельний метал, належить до лантаноїдів. Від латинізованої назви Стокгольма – Гольмія.

ГОЛЬФ (англ. golf) – поширена в США, Канаді, Великобританії та інших країнах спортивна гра на майданчику з доріжками – трасами, в кінці яких розташовано лунки. Мета гри – прогнати м’яч ключками по всіх доріжках і загнати його в лунки.

ГОМЕО... (від грец. όμοιος – подібний, однаковий) – у складних словах означає «подібний», «однаковий», «той самий».

ГОМЕОМОРФІЗМ (від гомео... і ...морфізм) – взаємно однозначне неперервне відображення одного топологічного простору в інший, для якого обернене відображення також неперервне; одне з основних понять топології. Простори в цьому випадку називають гомеоморфними.

ГОМЕОМОРФІЯ (від гомео... і ...морфія) – значна схожість, іноді майже повна подібність представників двох або більше груп органічного світу (видів, родів, родини), не пов’язаних між собою безпосередньою спорідненістю.

ГОМЕОПАТІЯ (від гомео... і ...патія) – метод лікування хвороб, в основу якого покладено застосування мінімальних доз тих ліків, що у великих дозах викликають у здорової людини явища, подібні до симптомів даного захворювання.

ГОМЕОПОЛЯРНИЙ зв’язок (від гомео... і грец. πόλος – вісь, оберт) – хімічний зв’язок, утворений електронною парою, спільною для сполучуваних атомів.

ГОМЕОСТАЗ (від гомео... і...стаз) – відносна сталість фізико-хімічних та біологічних властивостей внутрішньо тварин (сталість складу крові, температури тіла).

ГОМЕОСТАТ (від гомео... і ...стат) – самоорганізована кібернетична система, яка моделює здатність живих організмів підтримувати деякі величини (напр., температури тіла) у фізіологічно припустимих межах.

ГОМЕРИЧНИЙ – величезний за розміром, силою, потужністю; г. сміх – нестримний гучний сміх, подібний до описаного в «Іліаді» Гомера сміху богів.

ГОМІНДАН (кит., букв. – національна партія) – політична партія в Китаї. Заснував Сунь Ят-сен у 1912 р. Спочатку Г.відіграв прогресивну роль, з 1927 р. перетворився на контрреволюційну партію, яка прийшла до влади. В 1949 р. диктатура Г. повалена народною революцією. Рештки гомінданівців утекли на о. Тайвань.

ГОМІНІДИ [лат. hominidae, від homo (hominis) – людина] – родина ряду приматів, включає як викопних (пітекантропа, неандертальця та ін.), так і сучасних людей. ГОМО... (від грец. όμός – рівний, однаковий) – у складних словах означає «рівність», «однорідність», «єдність».

ГОМОАЛЕЛІЗМ (від гомо... і алелізм) – існування гена в двох або більше формах (алелях), що являють собою видозміни його однакових ділянок. Такі алелі називають гомоалелями.

ГОМОГАМЕТНІСТЬ (від гомо... і гамети) – генетична рівноцінність гамет жіночої або чоловічої статі за типом статевої хромосоми, яку має кожна гамета даної статі (гомогаметна стать).

ГОМОГАМІЯ (від гомо... і ...гамія) – 1) Одночасне достигання приймочки і пиляків у двостатевої квітки, завдяки чому можливе самозапилення. 2) заст. Генетичний термін, яким позначали добір подібних пар для схрещування. 3) Передавання особинами чоловічої і жіночої статей однакових комбінацій генів.

ГОМОГЕНАТ (від грец. ομογενής – однорідний) – суспензія подрібненої тканини тварини чи рослини в розчині.

ГОМОГЕНІЗАТОР (від грец. ομογενής – однорідний) – апарат для одержання однорідних, дрібнодисперсних сумішей, а також емульсій високої дисперсності.

ГОМОГЕНІЗАЦІЯ (від грец. ομογενής – однорідний) – надання однорідної структури металам, сплавам, сполукам, розчинам або емульсіям способом механічного, хімічного чи температурного діяння на них.

ГОМОГЕННИЙ (від грец. ομογενής – однорідний) – той, що виявляє однакові властивості.

ГОМОДИНАМІЯ (від гомо... і грец. δύναμις – сила, властивість, значення) – схожість органів або їхніх частин, розміщених послідовно по поздовжній осі тіла тварин. Інша назва – серіальна гомологія.

ГОМОЗ, ГУМОЗ (франц. gommose, від лат. gummi, грец. κόμμι – камедь) – хвороба деяких рослин (здебільшого кісточкових плодових), що супроводиться виділенням камеді із стебел, а іноді й з листя. Інша назва – камедетеча.

ГОМОЗИГОТНІСТЬ (від гомо... і зигота) – стан спадкового апарата організму, при якому його гомологічні хромосоми ідентичні за якістю алелів та взаєморозташуванням усіх або частини генів. Організми, які містять у гомологічних хромосомах такі ідентичні алелі, називають гомозиготними.

ГОМОЙОЛОГІЯ (від грец. όμοιος – подібний і λόγος – співвідношення, значення, число) – морфологічна чи фізіологічна схожість органів чи ознак у тварин віддалених систематичних груп; виникає під впливом подібних умов життя.

ГОМОЙОСМОТИЧНИЙ (від грец. όμοιος – подібний і ώσμός – поштовх, тиск) – той, що має сталий тиск. Г-і тварини – водяні тварини, здатні зберігати приблизно однаковий осмотичний тиск крові й тканинної рідини, не відповідний осмотичному тискові зовнішнього середовища.

ГОМОЙОТЕРМНИЙ (від грец. ομοιος – подібний, однаковий і ... термний) – той, що має сталу температуру; г-і тварини – тварини, що мають певну сталу температуру тіла, яка майже не залежить від температури зовнішнього середовища. Інша назва – теплокровні тварини.

ГОМОЛОГІЧНИЙ (грец. ομόλογος) – відповідний; г-і органи – органи, що розвиваються з однакових за походженням зачатків, проте можуть мати різний вигляд й виконувати різні функції; г-і ряди – групи органічних сполук з однаковими хімічними властивостями й схожою будовою, що різняться однією або кількома групами СН₂ у складі вуглеводневого радикала молекули.

ГОМОЛОГІЯ (від грец. ομολογία – відповідність) – подібність органів за планом будови та походженням у різних рослин і тварин. Органи, яким властива Г., називають гомологічними. Окремі випадки Г. – гомономія й гомотипія.

ГОМОЛОГРАФІЧНІ ПРОЕКЦІЇ (від грец. ομολογία – відповідність і γράφω – пишу) – проекції, що правильно передають відношення площ.

ГОМОНОМІЯ (від гомо... і ...номія) – окремий випадок гомології, розміщення подібних частин організму навколо його поперечної осі або по осі окремого органа. Такі частини називають гомономними, або парамерами.

ГОМОПЛАСТИКА (від гомо... і пластика) – операція пересадження трансплантата від одного представника якого-небудь біологічного виду іншому представникові того самого виду (напр., пересадження від людини людині шкіри, нирки, рогівки).

ГОМОСЕКСУАЛІЗМ (від гомо... і лат. sexus – стать) – протиприродний статевий потяг до осіб своєї статі.

ГОМОСТИЛІЯ (від гомо... і грец. στΰλος – стовп) – однакова довжина тичинкових ниток і стовпчиків маточки у квітках усіх екземплярів даного виду. Інша назва – рівностовпчастість.

ГОМОТАЛІЗМ (від гомо... і грец. θαλλός – пагін, росток) – двостатевість у деяких водоростей, грибів.

ГОМОТЕТІЯ (від гомо... і грец. θετός – розміщений) – перетворення, при якому кожній точці площини (простору) ставиться відповідно інша точка (образ даної), що лежить на прямій, яка з’єднує дану точку з якоюсь фіксованою точкою (центром Г.); при цьому відношення віддалі між образом і центром до віддалі між даною точкою і центром дорівнює числу λ (коефіцієнтові Г.), однаковому для будь-якої точки. При λ>0 точки та її образ лежать по одну сторону від центра Г., при λзивають центральною симетрією.

ГОМОТИПІЯ (від гомо... і ...типія) – окремий випадок гомології, подібність у будові органів, що симетрично розміщені по боках тіла. Гомотипові органи називають антимерами.

ГОМОТРАНСПЛАНТАЦІЯ (від гомо... й трансплантація) – те саме, що й алотрансплантація.

ГОМОФОНІЯ (від гомо... і ...фонія) – тип багатоголосся, що характеризується поділом голосів на головний і супровідні, чим відрізняється від поліфонії.

ГОМОЦЕНТРИЧНИЙ пучок (від гомо... і центр) – пучок світлових променів, в якому самі промені або їхні продовження перетинаються в одній точці.

ГОМРУЛЬ (англ. Home Rule, букв. – самоврядування, автономія) – буржуазно-ліберальна програма автономії Ірландії в системі Британської імперії. Висунута в 70-х pp. 19 ст. Здійснена з утворенням т. зв. Ірландської вільної держави (Ейре) в 1922 р.

ГОМСТЕД (англ. homestead – садиба, селянський двір, ферма) – ділянка землі, яка надавалася в США у 19 ст. поселенцям на пільгових умовах.

ГОМУНКУЛ, ГОМУНКУЛУС (від лат. homunculus – маленька людина) – за уявленнями середньовічних алхіміків, маленька, схожа на людину істота, яку можна здобути штучно.

ГОН (від грец. γωνία – кут) – те саме, що й град.

...ГОН (від грец. γωνία – кут) – у складних словах відповідає поняттю «кут», напр. полігон.

ГОНАДИ (від грец. γονή – народження, сім’я) – статеві залози, органи, які утворюють статеві продукти у тварин та людини; у вищих тварин Г. є також залозами внутрішньої секреції.

ГОНАДОТРОПНІ ГОРМОНИ (від гонади, грец. τροπή – поворот, зміна і гормони) – біологічно активні речовини білкової природи. Виробляються передньою часткою гіпофіза і впливають на розвиток і функцію статевих залоз хребетних тварин і людини.

ГОНВЕДИ (угор. honvedek, букв. – захисники батьківщини) – 1) За середньовіччя назва угорської піхоти. 2) Під час угорської революції 1848 – 49 pp. спочатку піхота, а потім уся угорська національна армія. 3) В 1918 – 49 pp. – назва збройних сил Угорщини.

ГОНГОРИЗМ (ісп. gongorismo) – аристократична школа в іспанській поезії 17 ст., основоположником якої був поет Луїс де Гонгора-і-Арготе. Г. стверджував безсюжетність, культ «чистої форми», ускладненість поетичної мови.

ГОНДОЛА (італ. gondola) – Плоскодонний, одновесловий венеціанський човен з піднятим носом і кормою. 2) Саморозвантажуваний залізничний напіввагон з люками в підлозі. 3) Кабіна аеростата для розміщення екіпажу.

ГОНДОЛЬЄР (італ. gondoliere) – весляр на гондолі, човняр.

ГОНДОЛЬЄРА (італ. gondoliera, від gondola – гондола) – 1) Пісня венеціанських гондольєрів (див. Баркарола). 2) Інструментальна п’єса в характері баркароли.

ГОНІДІЇ (від грец. γονή – народження, сім’я та ...ίδιον – зменш. суфікс) – 1) Зелені або синьо-зелені водорості, що входять до складу лишайників. 2) Дрібні клітини, що відокремлюються від клітин нитчастих бактерій і служать для розмноження. 3) Нерухливі клітини в деяких синьо-зелених водоростей, що служать для розмноження. 4) Застаріла назва спор у водоростей і грибів, що утворюються нестатевим шляхом і служать для розмноження.

ГОНІОМЕТР (від. грец. γωνία – кут і ...метр) – прилад для вимірювання кутів між гранями кристалів.

ГОНІОМЕТРІЯ (від грец. γωνία – кут і ...метрія) – розділ тригонометрії, де вивчаються способи вимірювання кутів, властивості тригонометричних функцій та співвідношення між ними.

ГОНІТ (від грец. γόνυ – коліно) – запалення колінного суглоба.

...ГОНІЯ (від грец. γονή – породження) – у складних словах відповідає поняттям «народженням», «походження», напр. гетерогонія.

ГОНОКОК (від грец. γόνος – сім’я і коки) – мікроб, що викликає гонорею; належить до групи коків (кулястих бактерій). Паразит людини.

ГОНОР (від лат. honor – честь) – перебільшене почуття власної гідності, зарозумілість, пиха.

ГОНОРАР (від лат. honorarium – винагорода за послуги) – грошова винагорода авторам за твори літератури й мистецтва або їх нащадкам за використання творів.

ГОНОРЕЯ (від грец. γόνος – сім’я і ρέω – течу) – венерична хвороба, що характеризується запаленням слизової оболонки сечостатевих органів, можливо ураження кон’юнктиви, іноді – прямої кишки, спричинюється гонококом. Зараження відбувається переважно статевим шляхом.

ГОНФАЛОНЬЄР (італ. gonfaloniere, букв. – прапороносець) – 1) В містах-республіках Італії 13 – 15 ст. службова особа, яка очолювала ополчення міського кварталу. 2) З 1289 р. у Флоренції начальник загону, який охороняв уряд. З 1293 р. – голова уряду (пріорату або сіньйорії), в 15 – 18 ст. – голова міського магістрату.

ГОПКАЛІТ (англ. hopcalite) – суміш окисів марганцю й міді, а також срібла й кобальту, яка прискорює (як каталізатор) окислення отруйного окису вуглецю CO (чадного газу) киснем повітря і перетворення його на неотруйний вуглекислий газ СО₂. Застосовують у додаткових патронах до протигазів, в спеціальних контрольних приладах.

ГОПЛІТИ (грец. όπλίται) – важкоозброєні піхотинці у Стародавній Греції.

ГОР – у релігії Стародавнього Єгипту – бог сонця.

ГОРГОНА (грец. Γοργών) – у давньогрецькій міфології страшна жіноча істота, від погляду якої кам’яніло все живе.

ГОРДЕНЬ (голл. gording) – трос, що проходить через одношківний блок; застосовують для підіймання вантажів або натягування вітрил на судні.

ГОРЕЛЬЄФ (франц. haut-relief, від haut – високий і relief – рельєф, випуклість) – скульптурний твір, у якому зображення виступає над площиною фону більш як на половину його об’єму.

ГОРЖА (франц. gorge, букв. – горло) – тилова частина укріплення або звернений до тилу вихід з укріплення.

ГОРЖЕТКА (франц. gorgette, зменш. від gorge – горло) – предмет жіночого одягу з хутра, яке огортає шию.

ГОРИЗОНТ [грец. ορίζων (ορίζοντος), від όρίξω – обмежую] – 1) Лінія позірного перетину неба і земної поверхні (видимий Г.). 2) Велике коло небесної сфери, площина якого перпендикулярна до прямовисної лінії на місці спостереження (істинний Г.). 3) Г. води – рівень води в річках, озерах, морях. 4) геол. Сукупність відкладів, що включає одновікові породи різного складу, іноді з певним комплексом викопної фауни. 5) гірн. Сукупність гірничих виробок, що лежать на одному рівні.

ГОРИЗОНТАЛЬ – 1) Лінія, паралельна площині горизонту. 2) Лінія на географічній карті або плані, що сполучає точки з однаковою висотою.

ГОРИЗОНТАЛЬНИЙ – паралельний до поверхні Землі або до горизонту в даному місці; г-а лінія (або площина) – дотична до земної кулі в даній точці, перпендикулярна до прямовисної (вертикальної) лінії.

ГОРИЛА (англ. gorilla, з афр. мов) – рід людиноподібних мавп ряду приматів. Поширені в Екваторіальній Африці.

ГОРМОГОНІЇ (від грец. όρμος – ланцюг і γόνος – народження) – багатоклітинні частини, що відчленовуються від нитки або на які розпадаються нитки синьо-зелених водоростей. За допомогою Г. здійснюється розмноження й розселення водоростей.

ГОРМОНАЛЬНИЙ – той, що стосується гормонів; г-і препарати – лікарські засоби, які містять гормони або їх синтетичні аналоги; застосовують для гормонотерапії.

ГОРМОНИ (від грец. ορμάω – рухаю, збуджую) – специфічні біологічно активні речовини, виділювані ендокринними залозами; регулюють функції в організмі.

ГОРМОНОТЕРАПІЯ (від гормони і терапія) – лікування гормональними препаратами.

ГОРН (від нім. Horn – ріг) – 1) Музичний духовий інструмент. 2) Г. туманний – звуковий апарат для подачі сигналів парусними й буксированими суднами під час туману.

ГОРНБЛЕНДИТ (від нім. Horn – ріг і Blende – обманка) – кристалічна магматична порода, яка складається майже цілком з рогової обманки. Відрізняється від амфіболіта структурою.

ГОРОСКОП (грец. ωροσκόπος, від ώρα – час, тривалість і σκοπέω – дивлюсь) – таблиця розташування небесних світил на момент народження людини, за якою астрологи «провіщали долю».

ГОРОТЕЛІЯ (від грец. ώρα – час, тривалість і τέλος – здійснення, завершення) – звичайний середній темп еволюції, властивий багатьом групам організмів.

ГОРСТ (нім. Horst, букв. – гніздо) – ділянка земної кори, обмежена скидами й трохи піднята над сусідніми ділянками, що осіли.

ГОРТЕНЗІЯ (лат. hortensis – садовий, від hortus – сад, город) – рід декоративних рослин родини ломикаменевих. Поширені в Північній і Південній Америці та Східній Азії. В культурі багато видів і форм.

ГОСПІТАЛЬ (від лат. hospitalis – гостинний) – медичний заклад для стаціонарного лікування військовослужбовців; у деяких країнах Г. називають також лікарні для цивільного населення.

ГОСПІТАЛЬЄРИ (від франц. hospitalier – лікарняний, госпітальний) – члени чернечого духовно-лицарського католицького ордену, заснованого під час хрестових походів (на початку 12 ст.) у Палестині. Орден існує й досі при Ватікані.

ГОТЕЛЬ (франц. hotel, від лат. hospitalis – гостинний) – будинок з мебльованими кімнатами для приїжджих.

ГОТИКА (від італ. gotico – готський) – 1) Художній стиль середньовічного мистецтва в країнах Західної і Центральної Європи 12 – 15 ст. Найяскравіше виявився в культовій архітектурі (собори в Ам’єні, Реймсі, Парижі). 2) Будова готичного стилю.

ГОТИЧНИЙ – той, що стосується готики (напр., г-а архітектура, г. стиль); г-е письмо – різновид латинського письма середньовічних рукописів і хронік; г. шрифт – кутастий шрифт.

ГОФМАКЛЕР (нім. Hofmakler) – в капіталістичних країнах головний маклер на фондовій або товарній біржах.

ГОФМАРШАЛ (нім. Hofmarschall) – придворний титул у ряді монархічних країн; як правило, відав двірцевим господарством.

ГОФМЕЙСТЕР (нім. Hofmeister) – придворна посада в 13 – 14 ст. в Німеччині (в 19 – на початку 20 ст. – почесний титул), придворний чин (і посада) у 18 – на початку 20 ст. в Росії.

ГОФР (франц. gaufre, букв. – вафля) – тонкі металеві, азбоцементні, фанерні та інші листи з складчастою, хвилеподібною поверхнею; застосовують у будівництві, машинобудуванні.

ГОФРЕ (від франц. gaufrer – пресувати складки) – ряди паралельних хвилястих складок на чому-небудь (переважно на тканині).

ГОФРОВАНИЙ – складчастий, хвилястий, із пресованим гофром, а також з тисненим на тканині рисунком.

ГОХУА (кит. – національний живопис) – китайський живопис водяними фарбами на шовкових та паперових сувоях.

ГРАБЕН (нім. Graben, букв. – рів, канава) – ділянка земної кори, що опустилася по лініях скидів нижче від сусідніх ділянок.

ГРАБШТИХЕЛЬ (нім. Grabstichel) – різновид різця для гравірування найтонших ліній.

ГРАВЕ (італ. grave, букв. – важкий) – повільний музичний темп патетичного характеру.

ГРАВЕЛІТ (від гравій і ...літ) – зцементований гравій з текстурою, властивою піщаним породам.

ГРАВЕР (франц. graveur, від graver – вирізьблювати) – 1) Художник або майстер, що вирізує зображення на дереві, металі, камені, лінолеумі. 2) Жук з сімейства короїдів.

ГРАВІЙ (від франц. gravier) – пухка порода, яка складається із округлих уламків гірських порід і мінералів від 1 до 10 мм. Застосовують як будівельний матеріал, заповнювач для бетону.

ГРАВІМЕТР (від лат. gravis – важкий і ...метр) – прилад для вимірювання прискорення сили тяжіння.

ГРАВІМЕТРІЯ (від лат. gravis – важкий і ...метрія) – розділ геофізики, що вивчає величини, які характеризують гравітаційне поле Землі, використання їх для визначення фігури й загальної внутрішньої будови Землі, геологічної будови її верхніх частин, розв’язування деяких задач навігації.

ГРАВІРУВАННЯ (від франц. graver – вирізати, висікати) – 1) Виготовлення друкованої форми на металі, камені, деревині, лінолеумі, пластмасах. 2) Коректування (виправлення) цинкографських кліше; виконують вручну граверним інструментом.

ГРАВІТАЦІЙНИЙ (від гравітація) – той, що грунтується на тяжінні.

ГРАВІТАЦІЯ [від лат. gravitas (gravitatis) – тягар, вага] – 1) Тяжіння. 2) Метод збагачення корисних копалин.

ГРАВІТОН (від лат. gravitas – тягар, вага) – гіпотетичний квант гравітаційного поля, аналогічний фотонові. Експериментально існування Г. не встановлено.

ГРАВЮРА (франц. gravure, від graver – вирізати, висікати) – 1) Вид графіки, в якому зображення є друкованим відбитком з малюнка, виконаного гравіруванням на дошці (друкарській формі). 2) Друкований відбиток на папері з пластини (дошки), на якій вирізьблено малюнок.

ГРАД (від лат. gradus – крок, ступінь) – одиниця виміру плоского кута в метричній системі мір 18 ст. 1 Г. дорівнює 1/100 прямого кута. Інша назва – ган.

ГРАДАЦІЯ (лат. gradatio – поступове підвищення, посилення, від gradus – крок, ступінь) – послідовність, поступовість у розміщенні чого-небудь, при переході від одного до іншого.

ГРАДИРНЯ (від нім. gradieren – згущати соляний розчин; спочатку градирні застосовували саме для цього) – споруда для охолодження води атмосферним повітрям.

ГРАДІЄНТ [від лат. gradiens (gradientis) – крокуючий] – міра зростання або спадання в просторі якоїсь фізичної величини на одиницю довжини.

ГРАДІЄНТНИЙ – пов’язаний з градієнтом; г. вітер – горизонтальне переміщення повітря в напрямі спаду тиску при відсутності сили тертя; г-і течії – морські течії, що виникають внаслідок різниці тиску води.

ГРАДУС (від лат. gradus – крок, ступінь) – 1) Одиниця виміру кутів і дуг. 2) Одиниця виміру температури. 3) Одиниця виміру алкоголю в напої.

ГРАДУСНИЙ – той, що належить до поняття градус (напр., г-а сітка).

ГРАДУЮВАННЯ (від лат. gradus – крок, ступінь) – встановлення значення якоїсь міри; ділення шкали вимірювального приладу на одиниці вимірювання.

ГРАМ (франц. gramme, від грец. γράμμα – дрібна міра ваги) – 1) Одиниця маси. 2) Одиниця сили, зокрема ваги.

...ГРАМА (від грец. γράμμα – риска, літера, написання) – у складних словах означає «запис», «графічне зображення», напр. криптограма, телеграма.

ГРАМАТИКА (грец. γραμματική, від γράμμα – літера, написання) – частина лінгвістики, що вивчає будову мови.

ГРАМАТИКАЛІЗАЦІЯ (від граматика) – узагальнення, абстрагування слова або речення від конкретного лексичного змісту.

ГРАМ-АТОМ (від грам і атом) – кількість грамів хімічного елемента, що дорівнює його атомній масі. Напр., Г.-а. міді становить 63,54 г (ат. м. міді 63,54).

ГРАМ-ЕКВІВАЛЕНТ (від грам і еквівалент) – кількість грамів хімічного елемента або сполуки, що чисельно дорівнює масі їхніх хімічних еквівалентів.

ГРАМЕМА (від грец. γραμμή – риска, обрис, межа) – елементарна одиниця граматичного значення.

ГРАМІЦИДИН – лікарський препарат, антибіотик місцевого застосування. Використовують для промивання, зрошення пов’язок при лікуванні гнійних ран тощо. Від прізвища датського вченого Г. Грама.

ГРАМ-МОЛЕКУЛА (від грам і молекула) – кількість грамів речовини, що дорівнює її молекулярній масі.

ГРАМОМЕТР (від грам і ...метр) – динамометр, що його застосовують для вимірювання зусиль, не більших за 1 н.

ГРАМОФОН (від грец. γράμμα – літера, запис і ... фон) – апарат для відтворення звуків, записаних на спеціальних пластинках (дисках з звуковими доріжками).

ГРАН (від лат. granum – зерно, зернятко) – одиниця аптекарської ваги або ваги коштовних металів і каменів. У різних країнах Г. неоднаковий. Напр., у Росії до запровадження метричної системи мір 1 Г., дорівнював 62,209 мг, у Польщі – 44 мг, в Англії – 73 мг. Переносно – дуже мала (мізерна) величина.

ГРАН ПА (франц. grand pas, букв. – великий крок) – розгорнута хореографічна композиція в балеті за участю солістів і кордебалету.

ГРАНАТ (від лат. granatus – зернистий) – те саме, що й гранатник.

ГРАНАТА (італ. granata, від лат. granatus – зернистий) – 1) Один з видів бойових припасів, розривний артилерійський снаряд, призначений для поразки живої сили і бойової техніки противника. Г. вистрілюють з гармат, гранатометів або кидають. 2) Спортивний прилад.

ГРАНАТИ (від лат. granatus – зернистий) – група мінералів класу силікатів; колір від білого до чорного, крім синього. Використовують у ювелірній справі, як абразивний матеріал.

ГРАНАТНИК, ГРАНАТ (від лат. granatus – зернистий) – рід деревних або кущових рослин родини гранатникових. Дереза або кущі. Поширені переважної Середній та Південній Азії. Культивують у субтропічних районах. Плоди (велика багатонасінна ягода) споживають свіжими й переробленими.

ГРАНД (ісп. grande – вельможа, від лат. grandis – важливий) – в Іспанії за середньовіччя спадковий титул найвищого дворянства (духовного й світського), в 16 – 20 ст. – дворянський титул (до 1931 p.).

ГРАНДІОЗНИЙ (італ. grandioso, від лат. grandis – величезний) – велетенський, вражаючий своїм розмахом, обсягом.

ГРАНІТ (італ. granito, від лат. granum – зерно) – магматична гірська порода, що складається переважно з польового шпату, плагіоклазу, кварцу. Використовують як будівельний матеріал, для виготовлення скульптурних виробів тощо.

ГРАНІТОЛЬ – різновид обробленої під шкіру палітурної тканини з нанесеною на неї нітроцелюлозною плівкою.

ГРАНОДІОРИТ (від лат. granum – зерно і діорит) – магматична гірська порода, що складається переважно з польових шпатів і кварцу, а також з рогової обманки, біотиту тощо.

ГРАНОЗАН (від лат. granum – зерно і sanus – здоровий) – отрутохімікат для протруювання насіння сільськогосподарських рослин.

ГРАН-ПРІ (франц. grand prix – великий приз) – найвища нагорода, що її встановлюють на деяких музичних конкурсах, кінофестивалях, виставках.

ГРАНУЛИ (від лат. granulum – зернятко) – 1) Зернисті включення в цитоплазмі клітин. 2) астр. Світлі утворення зернистої форми на поверхні Сонця. 3) Дрібні щільні грудочки будь-якої речовини, що мають вигляд зерен.

ГРАНУЛОМЕТРІЯ (від лат. granulum – зернятко і ...метрія) – визначення процентного вмісту різних за величиною зерен або їхньої кількості в гірських породах, грунтах і штучних матеріалах.

ГРАНУЛОЦИТИ (від лат. granulum – зернина, зернятко і ...цити) – різновидність лейкоцитів (нейтрофіли, еозинофіли, базофіли), клітина яких містить білкові гранули (зерна). Г. виконують переважно захисну функцію.

ГРАНУЛЮВАННЯ – надання речовині форми дрібних частинок – гранул.

ГРАНУЛЯЦІЯ (від лат. granulum – зернина, зернятко) – 1) Те саме, що й гранулювання. 2) Молода сполучна тканина (часто із зернистою поверхнею), що утворюється при загоюванні ран або запальних процесів. 3) астр. Зерниста будова поверхні Сонця.

ГРАНУЛЬОМА (від лат. granulum – зернина, зернятко і ...ома) – пухлиноподібне розрощення сполучної тканини у людини й тварин; спостерігається при різних інфекційних захворюваннях (туберкульоз, сифіліс), а також коли в тканини організму потрапляють сторонні тіла (осколки снаряда, кулі тощо).

ГРАСИРУВАТИ (від франц. grasseyer – гаркавити) – вимовляти звук «р»на французький лад.

ГРАТ (від нім. Grat – ребро, задирка) – зайвий метал, що залишається на кромках виробів після штампування або іншої обробки.

ГРАТАЖ (франц. grattage, від gratter – скребти, дряпати) – спосіб виготовлення малюнка прокреслюванням за допомогою гострого інструмента на залитому тушшю папері чи картоні.

ГРАТИФІКАЦІЯ (від лат. gratificatio – люб’язність, послужливість) – нагородження.

ГРАТУАР (франц. grattoir, від gratter – скребти, скоблити) – сталевий інструмент у вигляді короткою (серцеподібної форми) клинка на ручці. Під час гравірування на металі застосовують як скребок, в живопису – для зняття нерівностей фарбового шару.

ГРАУВАКА (від нім. grau – сірий і Wacke – вид гірської породи) – гірська порода, що складається з дрібних уламків осадочних, метаморфічних та вулканічних порід, переважно зцементованих. Сірого, чорного, зеленого кольору.

ГРАФ ¹ (нім. Graf) – 1) У Західній Європі за раннього середньовіччя вищий королівський урядовець, у період феодальної роздробленості великий феодал, згодом спадковий титул вищого дворянства. 2) Спадковий дворянський титул. У Росії, запроваджений Петром І, існував до 1917 р.

ГРАФ ² (від грец. γράφω – пишу, зображую) – математична система об’єктів довільної природи і зв’язок, що сполучають будь-які пари цих об’єктів. Напр., Г. – сукупність населених пунктів якоїсь місцевості і шляхів, що сполучають ці пункти. Графічне зображення цієї сукупності.

…ГРАФ (від грец. γράφω – пишу, креслю, зображую) – у складних словах означає особу, яка пише, або прилад, що записує, напр. бібліограф, термограф.

ГРАФА (від грец. γραφή – запис, накреслення) – стовпець між двома вертикальними лініями в таблицях, конторських книгах; розділ тексту.

ГРАФЕКОН (від грец. γράφω – пишу, записую і είκών – зображення, подоба) – кінескоп з двома керованими пучками електронів, один з яких записує на пластину телевізійне або радіолокаційне зображення, а другий відтворює його (водночас або незалежно).

ГРАФЕМА (від грец. γραφή – запис, накреслення) – найменша смислорозпізнавальна одиниця писемної мови, що відповідає фонемі в усній мові (напр., а, б і т. д.).

ГРАФІК (від грец. γραφικός – письмовий, зображений) – 1) Наочне зображення кількісної залежності різних явищ, процесів тощо. 2) Докладний розклад за днями, годинами, хвилинами ходу виконання виробничого плану. 3) матем. Г. функції – крива, що зображує залежність функції від незалежної змінної, абсциси точок якої дорівнюють значенням незалежної змінної, а ординати – відповідним значенням функції.

ГРАФІКА (грец. γραφική, від γράφω – пишу, малюю) – 1) Вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є однотонний малюнок, виконаний переважно на папері олівцем, пером, пензлем, вуглем, або друковані художні зображення, відтиснуті на папері формою (див. Гравюра); назва окремого художнього твору. 2) Наука про письмо, яка досліджує співвідношення між літерами й звуками.

ГРАФІТ (нім. Graphit, від грец. γράφω – пишу) – мінерал класу самородних неметалів, найстійкіша у земній корі кристалічна різновидність чистого вуглецю; чорного, сірого кольору. Використовують у виробництві вогнетривів, електротехнічного обладнання, мастил, олівців, ядерній техніці.

ГРАФІТИЗАЦІЯ – утворення (виділення) графіту в металевих сплавах, де вуглець міститься у вигляді нестійких карбідів.

ГРАФІТІ (італ. graffiti, букв. – віддряпані) – стародавні написи й малюнки різного змісту, зроблені гострими предметами на посудинах, пряслицях, стінах споруд тощо.

ГРАФІЧНИЙ (грец. γραφικός) – зображений у вигляді графіка; той, що застосовує графік; г-і обчислення – знаходження числових розв’язків задач за допомогою побудови графіків; окремий випадок наближених обчислень.

...ГРАФІЯ (від грец. γράφω – пишу, креслю, малюю) – у складних словах вказує на зв’язок з поняттями «записування», «відображення», напр. літографія, стенографія.

ГРАФО... (від грец. γράφω – пишу, креслю, малюю) – у складних словах відповідає поняттям «письмо», «почерк», «креслення», «малювання».

ГРАФОЛОГІЯ (від графо... і ...логія) – вивчення почерку з погляду його зв’язку з характером і психічним станом людини.

ГРАФОМАНІЯ (від графо... і ...манія) – хворобливий потяг до безплідного письменництва.

ГРАФОМЕТРІЯ (від графо... і ...метрія) – розділ криміналістичної техніки, який вивчає почерк, розробляє методику ідентифікації (визначення) особи за її рукописом.

ГРАФОСПАЗМ (від графо... і спазм) – судорога, яка виникає в пальцях при кожній спробі писати, зумовлюється захворюванням нервової системи.

ГРАФОСТАТИКА (від графо... і ...статика) – розділ механіки, що розглядає способи розв’язування задач щодо рівноваги сил за допомогою графічного методу.

ГРАФСТВО (від граф¹) – 1) У період раннього феодалізму в Західній Європі – округ, з 10 – 11 ст. феодальне володіння графа. 2) Адміністрагивно-територіальна одиниця в ряді буржуазних держав (в Англії, Ірландії, США та ін.).

ГРАЦІЇ (лат. Gratiae) – у давньоримській міфології три богині краси й радості (Аглая, Євфросинія, Талія), втілення жіночої чарівності. В давньогрецькій міфології – харити.

ГРАЦІЙНІ дні (від лат. gratia – прихильність, милість) – пільгові дні, призначені для виконання грошового зобов’язання після настання його строку.

ГРАЦІОЗНИЙ (італ. grazioso, від лат. gratia – чарівність, вишуканість) – витончений, стрункий.

ГРАЦІОЗО (ісп. gracioso, букв. – принадний, дотепний) – традиційний комічний слуга в іспанській драматургії 17 ст., у т. зв. комедії плаща і шпаги.

ГРЕЖА (франц. grege, італ. greggio – необроблений, сировий) – шовк-сирець.

ГРЕЙДЕР (англ. grader, від grade – нівелювати) – причіпна землерийно-планувальна машина для профілювання земляних насипів, переміщення й розрівнювання грунту тощо.

ГРЕЙЗЕН (нім. Greisen) – гірська порода, що складається переважно з кварцу та слюди, часто містить у вигляді вкраплень цінні рудні мінерали (вольфраміт, танталіт).

ГРЕЙНДЖЕРИ (англ. grangers, від grange – ферма) – учасники фермерського руху в США в перше десятиріччя після громадянської війни 1861 – 65 pp., які виступали за поліпшення становища американських фермерів шляхом законодавчих реформ. Згодом більшість Г. приєдналася до руху грінбекерів.

ГРЕЙПФРУТ (англ. grape-fruit, букв. – виноградний фрукт) – вид цитрусових рослин родини рутових. Плоди мають дієтичне й лікувальне значення. Вирощують у субтропіках. Інша назва – помпельмус гроновидний.

ГРЕЙФЕР (нім. Greifer, від greifen – хапати) – вантажозахватний пристрій (ківш з щелепами) підйомних кранів, навантажувачів і монорейкових візків.

ГРЕНА (франц. graine, буквально – сім’я, зернина) – яйця метеликів деяких видів шовкопряда, з яких виводять гусінь, що виділяє шовкову нитку й утворює кокон.

ГРЕНАДЕРИ (франц. grenadiers, від grenade – граната) – 1) У 17 – 18 ст. – солдати, спеціально навчені метати ручні гранати. 2) Добірні частини в багатьох європейських арміях 17 – 20 ст.

ГРЕНАЖ (франц. grainage, від graine – грена) – одержання грени від метеликів шовковичного шовкопряда на спеціальних підприємствах шовкової промисловості.

ГРИВУАЗНИЙ (франц. grivois) – грайливий; легковажний, не зовсім пристойний.

ГРИГОРІАНСЬКИЙ КАЛЕНДАР – див. Календар.

ГРИДЛІК (від англ. grid – сітка і leak – теча) – великий опір у поєднанні з невеликим постійним конденсатором у колі сітки електронної лампи.

ГРИЗАЙЛЬ (франц. grisaille, від gris – сірий) – декоративний живопис, виконаний відтінками одного кольору, звичайно сірого або коричневого; іноді імітує скульптурний рельєф.

ГРИЗЕТКА (франц. grisette) – тип міської дівчини (швачки, хористки тощо) легковажної поведінки у французькій буржуазній літературі.

ГРИЛОН – різновидність синтетичного волокна з поліамідів.

ГРИЛЬЯЖ (від франц. grillage – смаження) – підсмажені, обцукровані горіхи.

ГРИМ (франц. grime, букв. – кумедний дідуган) – 1) Мистецтво зміни відповідно до ролі обличчя актора за допомогою фарб, пластичних і волосяних наклейок, париків тощо. 2) Косметичні засоби (кольорові олівці, фарби та ін.), а також наклейки, накладки, які використовують актори.

ГРИП (франц. grippe, від російського хрип) – гостроінфекційне захворювання, спричинюється вірусом, що буває кількох типів. Передається крапельно-повітряним шляхом.

ГРИФ (нім. Griff, букв. – рукоятка, захват) – 1) Рукоятка шаблі або іншої холодної зброї. 2) У струнних смичкових інструментах – наклеєна на шийку дерев’яна пластинка, до якої притискують струни. 3) спорт. Сталевий стрижень штанги. 4) Те саме, що й грифон.

ГРИФИ (від грец. γρύψ, одн.) – група хижих птахів ряду соколоподібних.

ГРИФОН (франц. griffon, від лат. gryphus, з грец. γρύψ) – 1) В античній міфології фантастична істота – крилатий лев з орлиною головою. Інша назва – гриф. 2) У мистецтві – декоративний мотив.

ГРИФОНАЖ (франц. griffonnage, букв. – мазанина, карлючки) – побіжні ескізи імпровізаційного характеру; найпоширеніші в малюнку пером та в офорті. Термін «грифонаж» звичайно застосовують до творів графіки.

ГРІЗЛІ (англ. grizzly, букв. – сірий) – група підвидів бурого ведмедя. Поширені на Алясці. Хижаки.

ГРІНБЕКЕРИ (англ. greenbackers, від greenbacks, букв. – зелені спинки) – учасники фермерського руху в США в 70 – 80-х pp. 19 ст., які виступили проти вилучення з обігу т. зв. грінбеків (паперових грошей зеленого кольору), помилково вважаючи, що збереження в обігу грошей сприятиме підвищенню цін на сільськогосподарську продукцію.

ГРОГ (англ. grog) – гарячий напій, виготовлений з рому (або коньяку) й гарячої води з цукром.

ГРОС (нім. Groβ, букв. – великий) – дванадцять дюжин, міра, що її застосовують головним чином при лічбі галантерейних предметів та олівців.

ГРОСБУХ (нім. Groβbuch, від grοβ – великий та Buch – книга) – головна книга в бухгалтерії.

ГРОСМЕЙСТЕР (нім. Groβmeister, від groβ – великий і Meister – майстер) – 1) У католицькій церкві великий магістр, глава духовно-лицарського ордену. 2) Найвище спортивне звання у шахах і шашках.

ГРОСФАТЕР (нім. Groβvater, букв. – дідусь) – старовинний німецький танець, що супроводився співом.

ГРОТ (франц. grotte, від італ. grotta – печера) – невелика печера, яка має широкий вхід та склепінчасту стелю.

ГРОТЕСК (франц. grotesque, італ. grottesco – химерний, від grotta – печера) – 1) Первісно настінний живопис у давньоримських будинках-гротах. 2) Художній прийом у літературі й мистецтві, що грунтується на свідомому перебільшенні, контрастах реального й химерного, трагічного й комічного. 3) Назва друкарського шрифту. 4) Книжковий орнамент у вигляді переплетених химерних, чудернацьких зображень людей, тварин або рослин.

ГРУМ (англ. groom) – 1) Хлопчик-лакей. 2) Слуга, який супроводить хазяїна у його поїздці верхи чи в екіпажі (на козлах або позаду).

ГРУНДШТРИХИ (нім. Grundstrich – жирна риска) – вертикальні штрихи літер, що є основою більшості знаків.

ГРУНТОВИ (голл. grondtouw) – парусинові стрічки або трос, що облягають підвішену шлюпку й запобігають її розхитуванню.

ГРУПЕТТО (італ. gruppetto, зменш. від gruppo – група) – вид мелодійної окраси. Див. Орнаментація.

ГРЮНДЕРСТВО (від нім. Grunder – засновник) – гарячковоквапливе заснування капіталістичних підприємств, акціонерних товариств, характерне для періоду пожвавлення капіталістичного виробництва.

ГРЮНКОЛЬ (нім. Grunkohl, від grun – зелений і Kohl – капуста) – сорти листкової капусти з зеленим листям.

ГУАЙЯВА, ГУАЯВА (ісп. guayaba, з мови тупі-гуарані) – вид тропічних деревних рослин родини миртових. Культивують у багатьох країнах як плодове дерево.

ГУАНАКО (ісп. guanaco, з мови кечуа) – ссавець роду лам родини верблюдових. Поширений в Південній Америці. Об’єкт мисливства. Предок свійських лам.

ГУАНІДИН (від гуанот та грец. είδος – вигляд) – безбарвні гігроскопічні кристали. Застосовують для одержання лікарських і вибухових речовин, іонообмінних смол.

ГУАНО (ісп. guano, з мови кечуа) – поклади висушеного в умовах сухого клімату посліду морських птахів. Цінне добриво.

ГУАРАНІ – див. Гварані.

ГУАШ (франц. gouache, від італ. guazzo – водяна фарба) – 1) Непрозора (корпусна) водяна фарба, різновид акварелі. 2) Малюнок, виконаний такими фарбами.

ГУАЯВА – див. Гуайява.

ГУБЕРНАТОР (від лат. gubernator – правитель) – 1) В сучасних буржуазних державах найвища урядова особа в межах більш-менш значної територіальної одиниці. Напр., у США Г. – голова виконавчої влади штату. 2) В дореволюційній Росії найвищий урядовий чиновник у губернії, що призначався царем. 3) Найвищий урядовець у колоніях, що його призначає уряд метрополії.

ГУБЕРНАТОРСТВО – адміністративно-територіальна одиниця, якою управляє губернатор.

ГУВЕРНАНТКА (франц. gouvernante, від gouverner – управляти) – у дворянській або буржуазній родині наймана хатня вихователька дітей.

ГУГЕНОТИ (франц. huguenots, від нім. Eidgenossen – союзники) – прихильники кальвінізму у Франції 16 – 18 ст.

ГУДАСТВІРІ – див. Ствірі.

ГУДРОН (від франц. goudron – дьоготь, смола) – чорна смолиста маса, що її одержують після відгонки з нафти легких і більшості масляних фракцій. Застосовують Г. у виробництві бітуму, як дорожньобудівельний матеріал, як пом’якшувач у гумовій промисловості тощо.

ГУДРОНАТОР – машина для рівномірного розливання під тиском нагрітих органічних в’яжучих матеріалів на основі гудрону (бітумів, дьогтю) під час будівництва або ремонту шляхів.

ГУЛЯМИ (араб, гулям, букв. – юнак, молодець, раб) – 1) Раби в мусульманських країнах за середньовіччя. 2) Постійна кінна гвардія в арабському халіфаті 9 ст. 3) В Османській імперії в середні віки – рядові воїни феодального ополчення. 4) В Делійському султанаті (Індія) – гвардійці-раби тюркського походження; делійські султани¹ в 1206 – 90 pp.

ГУЛЬДЕН (нім. Gulden, від Gold – золото) – 1) Грошова одиниця Нідерландів, поділяється на 100 центів. 2) Золота, потім срібна монета в деяких європейських країнах 14 – 19 ст.

ГУМА (від лат. gummi – камедь) – інфекційна гранульома різних органів людини, що виникає в пізніх періодах сифілісу.

ГУМАНІЗМ (від лат. humanus – людяний, людський) – 1) Прогресивний ідейний напрям культури епохи Відродження, що утверджував право людини на земне щастя, боровся за визволення науки й людської особистості від церковних обмежень. 2) Ставлення до людини як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей.

ГУМАНІСТ – прихильник гуманізму.

ГУМАНІТАРНІ науки (від лат. humanitas – людство, людяність) – суспільні науки, що пов’язані з дослідженням проблем розвитку людського суспільства (філософія, історія, політична економія, філологія, право, мистецтвознавство та ін.).

ГУМАННИЙ (лат. humanus) – людяний у своїх діях і ставленні до інших людей.

ГУМАННІСТЬ – людяність, почуття любові до людей, поваги до їхньої гідності.

ГУМІ (лат. gummi, cummi, від грец. κόμμι – камедь, клей) – те саме, що й камедь.

ГУМІАРАБІК (від лат. gummi – камедь і arabicus – аравійський) – в’язка, аморфна, швидко тужавіюча маса, яку виділяють аравійська й африканська акації. Використовують у текстильній промисловості, медицині тощо.

ГУМІГУТ (від лат. gummi – камедь і gutta – крапля) – згущений сік деяких тропічних дерев; містить камедь, смолу, жовтий пігмент. Застосовують в техніці, живопису.

ГУМІДНИЙ (лат. humidus) – вологий; г. клімат – надмірно вологий клімат, що характеризується перевагою опадів над випаровуванням; г. літогенез – утворення осадочних порід в умовах такого клімату.

ГУМІКОПАЛ (від лат. gummi – камедь і копал) – смола, що її застосовують для виготовлення лаків.

ГУМІЛАК (від лат. gummi – камедь і лак) – смола, що утворюється на гілках деяких тропічних рослин; іде на виготовлення сургучу, шелаку, ізоляційних лаків.

ГУМІНОВІ кислоти (від лат. humus – земля, грунт) – органічні сполуки; високомолекулярні аморфні темно забарвлені речовини. Застосовують у виробництві свинцевих акумуляторів, як стимулятори росту рослин, складові частини добрив.

ГУМІТ (від лат. gummi – камедь) – мінеральне утворення, що виникає внаслідок руйнування уранініту або інших мінералів, які містять уран; жовтого, оранжево-червоного кольору.

ГУМІФІКАЦІЯ (від лат. humus – грунт і ...фікація) – перетворення продуктів розкладу органічних залишків на гумусні речовини (див. Гумус).

ГУМОЗ – див. Гомоз.

ГУМОР (від лат. humor – волога, рідина) – різновид комічного; бачення й відображення смішного в житті в доброзичливому, жартівливому тоні.

ГУМОРАЛЬНИЙ (від лат. humor – волога) – пов’язаний з рідинами організму – кров’ю, лімфою, тканинною рідиною.

ГУМОРЕСКА (від гумор) – 1) Невеликий віршований або прозовий жартівливо-гумористичний твір. 2) Музична п’єска жартівливого змісту.

ГУМОРИСТ – 1) Письменник, у творах якого життєві явища зображуються в незлобиво-насмішкуватому освітленні. 2) Переносно – людина з гумором, схильна до гумору.

ГУМОРИСТИКА (від гумор) – 1) Гумористична література. 2) Переносно – смішне, комічне.

ГУМОРИСТИЧНИЙ – повний гумору, незлобиво-насмішкуватий, комічний.

ГУМУС (від лат. humus – грунт) – органічна частина грунту, яка утворюється при гуміфікації. Інша назва – перегній.

ГУНТЕР (англ. hunter, від hunt – полювати, гнати) – верховий кінь; розводять в Англії та Ірландії для спортивного полювання й перегонів з перешкодами (стипль-чез).

ГУРД (франц. gourde) – грошова одиниця Гаїті, поділяється на 100 сентимо.

ГУРІЇ (перське хурі, від араб. хур – чорноокі) – в мусульманській міфології вродливі, вічно юні райські діви.

ГУРМАН (франц. gourmand) – любитель і знавець витончених страв, ласун.

ГУРТ (нім. Gurt, букв. – пояс, підпруга) – 1) Арка з тесаних клинчастих каменів, що укріплює ребра хрестового склепіння. 2) Зріз, ребро карбованої монети.

ГУСАР (угор. huszar) – солдат і офіцер легкої кінноти в ряді європейських країн. Вперше назва «гусар» з’явилася в Угорщині в 15 ст.; в Росії існували в 1650 – 1917 pp.

ГУСИТИ – послідовники Я. Гуса (1369 – 1415), ідеолога чеської Реформації, борця проти католицької церкви, феодальної експлуатації, панування німецьких феодалів.

ГУТАПЕРЧА (англ. guttapercha, від малайського getah – камедь, смола і pertja – дерево, що виділяє цю смолу) – пластична органічна речовина, яку добувають із соку окремих рослин (гутаперчового дерева, евкомії та ін.); використовують в електротехніці й медицині.

ГУТАЦІЯ (від лат. gutta – крапля) – виділення листками рослин зайвих крапель води через спеціальні утворення – гідатоди. Інша назва – «плач рослин».

ГУФА (нім. Hufe) – 1) Земельний наділ спочатку вільного общинника, пізніше, за середньовіччя в Німеччині, – кріпака. 2) Німецька земельна міра, дорівнює 30 акрам.

ГХАРІАЛ – див. Гавіал.

ГЮЙС (від голл. geus – прапор) – морський прапор, який піднімають на носу військових кораблів, що стоять на якорі; прапор приморських фортець.

ГЯУР (тур. giaur – вогнепоклонник, від араб. кафір – невірний) – у мусульман зневажливе назвисько всіх іновірців.