- головна (сайт)- - головна (словник)- - дружній сайт -

 

 

 

 

САБАДИЛА (ісп. sabadilla) – багаторічна цибулинна рослина родини лілійних. Поширена на гірських луках Америки. Насіння С. застосовують у медицині як інсектицидний засіб (див. Інсектициди). Інша назва – вошиве сім’я.

САБАЙОН (франц. sabayon) – підлива із збитих яєчних жовтків, цукру, вина або рому та прянощів.

САБАНТУЙ (від тюрк. сабан – плуг і туй – свято) – свято у татар і башкирів після закінчення весняних польових робіт.

САБО (франц. sabot) – черевики на дерев’яній підошві або видовбані з дерева.

САБОТАЖ (франц. sabotage, від saboter – стукати черевиками) – 1) Навмисний зрив роботи шляхом прямої відмови від неї або свідомо недбалого її виконання; одна з форм економічної боротьби трудящих капіталістичних країн проти підприємців. 2) Прихована, замаскована протидія будь-яким заходам.

САБОТУВАТИ (франц. saboter) – застосовувати саботаж, зривати роботу.

САБУР (тур. sabur, від араб. сабр) – згущений сік листків різних видів багаторічних трав’янистих рослин алое. В медицині застосовують як проносне.

САВАН (грец. σάβανον, з араб.) – 1) Поховальний одяг з білої тканини. Від назви місцевості Саван поблизу Багдада. 2) Переносно – білий покрив (снігу); взагалі щільний покрив.

САВАНА (ісп. sabana, з карибської) – тип тропічної і субекваторіальної рослинності – поєднання трав’яного покриву з окремими деревами, групами дерев або чагарниками.

САГАЙДАК (тюрк. сагдак) – футляр для луку і стріл.

САГИ – 1) Пам’ятки давньоскандінавського і давньоірландського епосу в формі прозових творів з віршованими вставками. 2) Сказання.

САГІБ, САХІБ (араб., букв. – супутній) – спочатку назва всіх мусульман («супутні» пророкові Мухаммедові). В середні віки в Індії – титул місцевих великих феодалів. Після появи в Індії європейців – звертання, переважно до європейця.

САГІТА (від лат. sagita – стріла) – дрібна хижа морська тварина з групи (класу) хетогнат. Має прозоре тіло. Поширена в усіх морях (крім Каспійського). Є їжею промислових риб. Інша назва – морська стрілка.

САГІТАЛЬНИЙ (від лат. sagita – стріла) – стріловидний; с-а серединна площина – умовна площина, що поділяє тіло людини або тварини поздовжньо на дві половини – праву й ліву.

САГО (малайське sagu) – крупа з зерен крохмалю сагової та інших пальм, а також штучна крупа, виготовлена з картопляного та кукурудзяного крохмалю, харчовий продукт.

САГОВНИКИ, САГОВИКИ (від саго) – клас голонасінних дерев’янистих рослин. Поширені в тропіках і субтропіках. В СРСР деякі види вирощують як декоративні. Інша назва цикадові.

САДИЗМ – 1) Статеве збочення, пов’язане з намаганням заподіяти партнерові біль. Від прізвища французького письменника 18 ст. де Сада, який описав у своїх романах це збочення. 2) Ненормальна пристрасть до жорстокості, мордування.

САЗ (тур. saz, від перс. саз) – щипковий музичний інструмент, поширений у народів Закавказзя.

САЙГА, САЙГАК (тюрк.) – рід ссавців родини порожнисторогих ряду парнокопитних. Поширені в степах та півпустелях Азії. В СРСР охороняються законом.

САК (франц. sac, від лат. saccus, грец. σάκκος – мішок) – 1) Дорожній мішок, торба. 2) Сітка для виймання риби. 3) Широке жіноче пальто. 4) Мішок, набитий землею, для захисту від куль.

САКВОЯЖ (франц. sac de voyage, від sac – мішок і voyage – подорож) – ручна дорожня сумка, здебільшого шкіряна, з застібкою.

САКРАЛЬНИЙ ¹ (від лат. sacrum – священна річ, дія) – священний; той, що стосується релігійного культу й ритуалу.

САКРАЛЬНИЙ ² (від лат. os sacrum – крижі) – крижовий, той, що стосується крижів.

САКРАМЕНТАЛЬНИЙ (від лат. sacramentum – клятва, присягання) – священний; звичаєвий; традиційний.

САКСАУЛ (тюрк. саксавул) – рід кущових та дерев’янистих рослин родини лободових. Поширений в пустелях та напівпустелях Азії. Має господарське значення.

САКСГОРНИ – сукупність духових мундштучних музичних інструментів. Від прізвища бельгійського майстра А. Сакса, що сконструював їх.

САКСОФОН – духовий музичний інструмент. Від прізвища бельгійського винахідника А. Сакса.

САЛАМАНДРА (грец. σαλαμάνδρα) – 1) Рід хвостатих земноводяних родини саламандрових. Поширені перевалено в Європі, Малій Азії та Північній Африці. 2) В міфології західноєвропейських народів дух вогню.

САЛАМУРІ – грузинський музичний духовий інструмент типу флейти з свистковим пристроєм.

САЛАНГАНИ (малайське) – рід птахів підряду стрижів. Поширені в Південно-Східній Азії, Індонезії, Австралії. Гнізда С. (ластівчині гнізда) у китайців та деяких інших народів вживаються в їжу.

САЛЕП (нім. Salep, з араб. сахлаб) – висушені м’ясисті кореневі бульби рослин родини зозулинцевих (любка дволиста, зозулинці тощо). Застосовують у медицині, а також для апретури шовкових тканин.

САЛІВАЦІЯ (лат. salivatio, від salivo – виділяю слину) – слинотеча, надмірне виділення слини. Симптом багатьох різних за своїм характером і походженням хворобливих процесів.

САЛІЦИЛАТИ – лікарські препарати саліцилової кислоти. Протиревматичні, болезаспокійливі і жарознижуючі засоби.

САЛІЦИЛОВИЙ [від лат. salix (salicis) – верба і грец. ΰλη – речовина] – той, що належить до саліцилових сполук; с-а кислота – органічна сполука, що її застосовують у медицині як жарознижуючий і болезаспокійливий засіб, у промисловості – для виробництва синтетичних барвників, желатину, в консервуванні; с. спирт – застосовують у медицині як місцевоанестезуючий засіб; с. альдегід – проміжний продукт при синтезі кумарину та деяких барвників.

САЛОЛ [від сал (іцилова кислота) і (фен) ол] – лікарський препарат. Застосовують для дезинфекції кишечника та сечових шляхів.

САЛОН (франц. salon, з італ. salone, букв. – велика зала) – 1) Кімната для прийомів; внутрішнє приміщення в літаках, на суднах, автобусах, тролейбусах для пасажирів. 2) Світський, політичний, літературно-художній гурток, який збирається у якогось діяча, мецената тощо. 3) Магазин художніх виробів. 4) Назва художніх та інших виставок.

САЛЮТ (франц. salut, від лат. saluto – вітаю) – урочисте вітання або віддання почесті (напр., артилерійський С).

САЛЬВІНІЯ – рід однорічних трав’янистих рослин підкласу водяних папоротей. Поширені в тропічних і почасти помірних широтах. Від прізвища флорентійського ботаніка 18 ст. А.-М. Сальвіні.

САЛЬДО (від італ. saldo – розрахунок) – різниця між підсумками за дебетом і кредитом рахунків.

САЛЬПІНГІТ [від грец. σάλπιγξ (σάλπίγγος) – труба] – у людини – запалення маточних (фаллопієвих) труб. Здебільшого поєднується із запаленням яєчників – оофоритом. У тварин – запалення яйцепроводів.

САЛЬТО, САЛЬТО-МОРТАЛЕ (від італ. salto mortale – смертельний стрибок) – вільне безопірне перевертання стрибуна в повітрі. Елемент в акробатиці й спортивній гімнастиці.

САМАН (тюрк. – солома) – 1) Будівельний стіновий матеріал (невипалена цегла, виготовлена з суміші глини, соломи, піску). 2) Солом’яна січка. Інша назва – адоб.

САМАНА – див. Самая.

САМАРІЙ – хімічний елемент, символ Sm, ат. н. 62; сріблястий м’який метал; належить до лантаноїдів. С. додають до скла, яке застосовують для захисту від нейтронного випромінювання. Сполуки С. застосовують у світлотехніці. Від назви мінералу самарскіту.

САМАЯ, САМАНА – грузинський старовинний обрядовий народний танок.

САМБА (португ. samba) – бразильський швидкий парний танець вільної композиції.

САМБО (португ., ісп. zambo) – в Латинській Америці нащадки від шлюбів індіанців з неграми.

САМУМ (араб. – пекучий вітер) – сухий гарячий вітер у пустелях Аравійського півострова і Північної Африки.

САМУРАЇ (від япон. самурау – служити) – 1) У феодальній Японії назва світських феодалів. 2) Військово-феодальний стан служилих дрібних дворян, що існував у Японії з 12 до 1-ї половини 19 ст. 3) Переносно – японська вояччина.

САМШИТ (перс. шімшед) – рід вічнозелених деревних і кущових рослин. Поширені переважно в Південно-Східній Азії, Середземномор’ї, приатлантичній Європі та в Африці. В СРСР – на Кавказі. Декоративні. З деревини виготовляють ткацькі човники, музичні інструменти тощо. Інша назва – буксус.

САНАТОРІЙ (лат. sanatorium, від sano – лікую, зцілюю) – лікувально-профілактичний заклад, де застосовують природні фактори (мінеральні води, грязі тощо) в поєднанні з фізіотерапією, лікувальною фізкультурою та іншими методами.

САНАЦІЯ (від лат. sanatio – оздоровлення, лікування) – 1) Оздоровлення. 2) Збільшення кредиту, надання субсидій та інші фінансові заходи капіталістичних держав або банків з метою допомоги великим підприємцям, компаніям, які перебувають під загрозою збанкрутування. 2) Назва фашистського режиму, встановленого в Польщі (1926 – 39 pp.) під демагогічним лозунгом «морального оздоровлення» політичного й економічного життя країни. Політика «С.» завершилася крахом буржуазно-поміщицької Польщі й загарбанням її гітлерівською Німеччиною.

САНГВІН, САНГВІНА, САНГІНА, САНГІН (франц. sanguine, від лат. sanguis – кров) – 1) М’який темно-червоний олівець. 2) Назва малюнка, виконаного таким олівцем.

САНГВІНІК [від лат. sanguis (sanguinis) – кров, життєва сила] – людина з сильним рухливим, урівноваженим типом нервової системи. Див. Темперамент.

САНДАЛ (грец. σάνταλον, араб. сандал, від санскр. чандрас – блискучий) – рослинний барвник червоного або жовтого кольору; одержують з деревини фернамбука, кампешевого дерева й сандалового дерева.

САНДАРАК (грец. σανδαράκη – червоний миш’як) – пахуча смола з кори сандаракового (родини кипарисових) дерева, поширеного в Північній Африці. Застосовують для приготування лаків.

САНДВІЧ (англ. sandwich) – 1) Бутерброд з якою-небудь закускою. Від прізвища англійського лорда Сандвіча, який ввів в ужиток цю їжу. 2) Переносно – жива реклама, людина, яка на грудях і спині носить рекламні плакати; принизлива форма використання безробітних у капіталістичних країнах.

САНДЖАК (тур. sancak – прапор, штандарт) – 1) У султанській Туреччині до скасування військово-ленної системи (1834 р.) об’єднання військових ленів. 2) З 19 ст. до 20-х рр. 20 ст. – адміністративно-територіальна одиниця в Туреччині.

САНДРИК – архітектурне оздоблення стіни будинку над віконним або дверним прорізом; звичайно карниз або цілий антаблемент, увінчаний фронтоном.

САНДРІЛЬЙОНА (франц. Cendrillon, від cendre – зола) – 1) Героїня казки французького письменника Ш. Перро «Попелюшка». 2) Переносно – бідна вродлива, доброчесна дівчина.

САНІТАРІЯ (від лат. sanitarius – той, що стосується здоров’я) – галузь гігієни; система гігієнічних заходів (додержання правил особистої гігієни, контроль за умовами праці тощо), спрямованих на оздоровлення умов побуту й праці людини.

САНКЦІЯ (від лат. sanctio – непорушна постанова) – 1) Схвалення. 2) Затвердження відповідним державним органом якогось акта, що надає йому сили закону. Так, тільки після С. прокурора може бути застосований арешт, обшук. 3) Складова частина статті закону, в якій визначено заходи; державного впливу у разі невиконання даного закону. 4) С. карва – вид покарання за злочин. 5) С. кредитна – встановлений правовими нормами захід економічного впливу, що його застосовує банк до порушників фінансової, касової, розрахункової або кредитної дисципліни. 6) С. міжнародно-правова – захід впливу (економічний, політичний, військовий), який застосовують щодо держави, яка не виконує міжнародні угоди.

САНКЮЛОТИ (франц. sans-culottes, букв. – безштанні, голодранці) – назва революційних плебейських мас часів Французької буржуазної революції кінця 18 ст.

САНСКРИТ (від санскр. самскрта – оброблений, довершений) – літературна мова давньої і середньовічної Індії.

САНТИ... (від франц. cent – сто, з лат. centum) – у складних словах означає «сота частина».

САНТИМ (франц. centime, від cent – сто) – 1) Грошова одиниця Франції до 1795 р. 2) Розмінна монета: Франції, 1/100 французького франка; Алжіру, 1/100 алжирського динара; Бельгії, 1/100 бельгійського франка; Мальти, 1/100 мальтійського фунта; Швейцарії, 1/100 швейцарського франка (інша назва його тут – рап) та інших країн.

САНТИМЕТР (франц. centimetre) – 1) Одиниця довжини, що дорівнює 0,01 м. 2) Лінійка або стрічка, на які нанесено розмітку на сантиметри. 3) Одиниця електричної ємності. 4) Одиниця індуктивності.

САНТОНІН (від лат. herba santoniса – сантонська трава) – лікарський препарат, що його одержують з цитварного полину. Застосовують при аскаридозі. Від назви галльської провінції Сантонія.

САНТУР, САНТУРИ – струнний ударний музичний інструмент типу цимбал, поширений у Закавказзі.

САПАЖУ (франц. sapajou) – те саме, що й капуцини (2).

САПЕР (франц. sapeur, від saper – вести підкоп) – військовослужбовець інженерних військ, який виконує фортифікаційні, шляхово-мостові, маскувальні та інші роботи.

САПОНІНИ [від лат. sapo (saponis) – мило] – складні органічні безазотисті сполучники з групи глікозидів. Містяться в рослинах. Застосовують у медицині та у виробництві шипучих напоїв, халви. Багато С. отруйні.

САПОНІФІКАЦІЯ [від лат. sapo (saponis) – мило і ...фікація] – омилення, процес розкладання жирів від діяння лугів.

САПРО... (від грец. σαπρός – гнилий) – у складних словах відповідає поняттю «гнилий».

САПРОБИ, САПРОБІОНТИ (від сапро... і грец. βίος – життя) – організми, які живуть у водоймах, забруднених органічними речовинами. Наявність, склад і концентрація С. можуть бути показником ступеня забрудненості водойм.

САПРОГЕННІ БАКТЕРІЇ (від сапро... і ...генний) – бактерії, що спричинюють гниття.

САПРОЛ (від сапро... і ...ол) – суміш крезолу з мінеральними мастилами. Застосовують для дезинфекції.

САПРОЛЕГНІЄВІ (від сапро... і грец. λέγνον – край) – родина переважно водяних грибів класу фікоміцетів. Здебільшого сапрофіти, деякі види – паразити риб (часом спричинюють масові захворювання ікри та мальків).

САПРОПЕЛІТИ (від сапропель і ...літ) – викопне вугілля, що утворилось внаслідок нагромадження решток найпростіших планктонових організмів та колоній зелених і синьо-зелених водоростей. Використовують для грязелікування і як паливо.

САПРОПЕЛЬ (від сапро... і грец. πηλός – грязь, мул) – колоїдальні відклади, що утворюються на дні річок і озер внаслідок перегнивання решток рослин і тварин. Застосовують як добриво, а також для мінерально-вітамінної підгодівлі сільськогосподарських тварин і в грязелікуванні.

САПРОФАГИ (від сапро... і ...фаг) – тварини, які живляться органічними речовинами, що розкладаються (напр., жуки-гнойовики).

САПРОФІТИ (від сапро... і ...фіти) – рослини, що використовують для живлення органічні сполуки решток рослин і тварин. С. багато серед бактерій, грибів, деяких видів водоростей.

САПФІР (грец. σάηφεριος,, з давньо-євр. саппір) – мінерал класу окисів та гідроокисів, прозорий, синього кольору, різновид корунду. Дорогоцінний камінь.

САРАБАНДА (ісп. zarabanda) – 1) Старовинний іспанський народний танок. 2) Музичний твір у ритмі цього танку.

САРАЦИНИ (лат. saraceni, грец. σαρακηνοί, від араб. сарк – Схід) – у творах античних авторів назва арабського населення Західної і Північної Аравії. За середньовіччя назва «сарацини» поширилась на всіх арабів та на деякі інші народи Близького Сходу, що сповідували іслам.

САРГАН (грец. σαργάνιον, від σαργάνη – джгут, мотузка) – вид риб родини сарганових. Поширені в Атлантичному океані, Чорному, Середземному, Азовському, Баренцовому морях. Об’єкт промислу.

САРДАР, СЕРДАР (перс., від cap – голова і дара – той, що володіє) –  1) Начальник місцевих феодально-поміщицьких збройних сил в Ірані. 2) Головнокомандуючий військовими силами в султанській Туреччині.

САРДОНІЧНИЙ (від лат. Sardonius, букв. – сардинський) – злісно-насмішкуватий, в’їдливий, глузливий.

САРЖА (франц. serge, італ. sargia, від лат. sericus – шовковий) – бавовняна, шовкова чи напівшовкова тканина з дрібною діагоналлю. Використовують для підкладок.

САРІ (інд.) – жіночий одяг в Індії.

САРКАЗМ (грец.σαρκασμός, від σαρκάζω – розриваю м’ясо) – їдке, викривальне, іноді гірке глузування.

САРКАСТИЧНИЙ (грец. σαρκαστικός) – уїдливо-глузливий, ущіпливий.

САРКОДОВІ (від грец. σαρκώδης – плотський, тілесний) – клас безхребетних тварин типу найпростіших. Поширені повсюдно. Деякі види – паразити. Багато видів С. відіграють важливу роль у процесах утворення осадових порід, зокрема вапняку, крейди.

САРКОЛЕМА [від грец. σαρξ (σαρκός) – м’ясо, плоть і λέμμα – шкірка] – оболонка, що оточує поперечносмугасте м’язове волокно, сприяє його скороченню, а також виконує захисну функцію.

САРКОМА [від грец. σάρξ (σαρκός) – м’ясо і ...ома] – злоякісна пухлина людини й тварин, що розвивається з елементів сполучної тканини. Найчастіше спостерігається С. лімфатичних вузлів, м’язів, кісток. Характеризується швидким ростом і утворенням метастазів.

САРКОПЛАЗМА [від грец. σάρξ (σαρκός) – м’ясо, плоть і плазма] – протоплазма клітин гладенької м’язової тканини.

САРКОСПОРИДІЇ (від грец. σαρξ (σαρκός) – м’ясо і ...споридії] – група найпростіших тварин класу споровиків. Поширені повсюдно. Паразитують у м’язових волокнах та міжм’язовій сполучній тканині ссавців, рідше – птахів і плазунів, зрідка – в людини. Інша назва – м’ ясні споровики.

САРКОФАГ (грец. σαρκοφάγος, букв. – пожираючий тіло) – кам’яна труна, невелика гробниця.

САРОС (грец. σάρος – мітла) – час (18 років 10 1/3 або 11 1/3 дня), через який повторюються в тому самому порядку сонячні й місячні затемнення.

САРСАПАРЕЛЬ, САРСАПАРИЛЬ, САСАПАРЕЛЬ (ісп. zarzaparilla) – рід тропічних або рідше субтропічних рослин родини лілійних. Вічнозелені кущові й напівкущові ліани.

САРСУЕЛА (ісп. zarzuela) – старовинний жанр іспанської опери; лірична п’єса (пізніше також комедія), у якій спів і танці чергувалися з діалогом.

САСАФРАС (англ. sassafras) – вид деревних рослин родини лаврових. Поширені у приатлантичних штатах Північної Америки. Декоративні. Деревину використовують на стовпи, шпали тощо, кору коренів – у медицині та парфюмерії.

САТАНГ – розмінна монета Таїланду, 1/100 бата.

САТЕЛІТ [від лат. satelles (satellitis) – супутник, служник, спільник] – 1) астр. Супутник планети. 2) В давнину назва озброєних найманців, що супроводили володаря. 3) Зубчасте колесо, що обертається навколо своєї осі і водночас навколо осі іншого колеса. Є складовою частішою механізмів у підйомних машинах, верстатах, редукторах тощо. 4) Держава, яка є формально незалежною, але фактично підпорядкована іншій, більшій імперіалістичній державі. 5) Переносно – покірний виконавець чужої волі, поплічник.

САТИР (грец. Σάτυρος) – 1) У давньогрецькій міфології божество, наділене рисами похітливості й розбещеності, у римлян – фавн. 2) Переносно – розбещена людина. 3) Різновид великих денних метеликів. 4) Вид куріпок у Північній Індії.

САТИРА (лат. satira, від satura, букв. – суміш, усяка всячина) – 1) Специфічна форма художнього відображення дійсності, яка полягає в різкому осудливому осміюванні негативного. 2) Сукупність сатиричних творів.

САТИРИКОН (грец. σατυρικόν) – в епоху античності й середньовіччя назва сатиричної драми, іноді – сатиричного роману.

САТИРИЧНИЙ (грец. σατυρικός) – насмішкуватий, в’їдливо-іронічний, вразливо-викривальний; властивий сатирі.

САТИСФАКЦІЯ (лат. satisfactio, від satisfacio – задовольняю, вибачаюсь) – 1) У богослов’ї католицизму задоволення, яке нібито дістає бог, караючи людей за «гріхи». 2) У феодально-дворянському побуті задоволення, що дається ображеному у формі поєдинку, дуелі.

САТІЯГРАХА, САТЬЯГРАХА (санскр., букв. – впертість в істині) – форма т. зв. «ненасильницької» боротьби за незалежність, «ненасильницького» опору колонізаторам, що її розробив на початку 20 ст. діяч національно-визвольного руху Індії М. К. Ганді.

САТРАП (грец. σατράπης, з давньо-перс.) – 1) Правитель області або провінції – сатрапії у Стародавній Персії, Мідії, в елліністичних монархіях (4 – 1 ст. до н.е.). 2) Переносно – свавільний адміністратор, безконтрольний правитель.

САТУРА (лат. satura, букв. – суміш, усяка всячина) – у давньоримській літературі жанр розважально-дидактичного характеру, що сполучав прозу і вірші. Згодом замість цієї назви почали вживати слово «сатира».

САТУРАТОР (від лат. saturo – насичую, наповнюю) – 1) Апарат для насичення рідин вуглекислим газом. 2) Апарат хімічної водоочисної установки, за допомогою якого виготовляють насичений і прояснений (очищений від каламуті) вапняний розчин.

САТУРАЦІЯ (від лат. saturatio – насичення, наповнення) – 1) Насичення рідин вуглекислим газом. 2) У цукроварінні – хімічна обробка цукрового соку вуглекислим газом.

САТУРН (лат. Saturnus) – 1) У давньоримській міфології – бог посівів, покровитель землеробства. 2) Шоста за віддаленням від Сонця велика планета Сонячної системи. 3) В алхімії – назва свинцю.

САТУРНАЛІЇ (лат. Saturnalia) – 1) В Стародавньому Римі свято на честь Сатурна після закінчення польових робіт, що починалося 17 грудня і святкувалося протягом тижня. 2) Переносно – відчайдушна гульня.

САТУРНІЗМ (від лат. saturnus – свинець) – хронічне отруєння людини свинцем.

САТЬЯГРАХА – див. Сатіяграха.

САФЛОР (голл. saffloer, з перс.) – рід однорічних, переважно трав’янистих рослин родини складноцвітих, Поширені здебільшого в Азії, Північній Африці, Середземномор’ї. Культивують у багатьох країнах як олійну й фарбувальну рослину.

САФРА (ісп. zafra) – період збирання цукрової тростини на Кубі й переробки її на цукрових заводах.

САФРАНІНИ (від араб. сафаран – шафран) – група синтетичних органічних барвників червоно-фіолетового кольору, що їх використовують у текстильній та паперовій промисловості.

САФРОЛ (від араб. сафаран – шафран і ...ол) – жовтувата рідина, складова частина деяких видів ефірної олії; використовують у парфюмерії.

САХАРАЗА (від грец. σάκχαρ – цукор) – фермент, що викликає розщеплення сахарози (на глюкозу й фруктозу) і деяких трисахаридів. Міститься в значних кількостях у травних соках людини та багатьох тварин, а також у рослинних організмах. Інша назва – інвертаза.

САХАРИДИ (від грец. σάκχαρ – цукор і είδος – вид, вигляд) – вуглеводи, при гідролізі яких утворюється дві й більше молекули моносахаридів.

САХАРИН (нім. Saccharin, від грец. σάκχαρ – цукор, з санскр. шяркара – гравій, пісок) – органічна сполука, білі кристали, солодкі на смак. Застосовують замість цукру при захворюванні на діабет. С. не засвоюється організмом, виділяється з сечею.

САХАРОМІЦЕТИ (від грец. σάκχαρ – цукор і ...міцети) – родина мікроскопічних одноклітинних грибів з класу сумчастих грибів (аскоміцетів). До С. належать дріжджі.

САХЕМ – 1) Назва глави роду або племені в індіанців-алгонкінів. 2) Термін «сахем» також вживається для позначення посади вождя в більшості індіанських племен Північної Америки. Ця посада була спадковою.

САХІБ – див. Сагіб.

СБІР (франц. sbire, з італ. sbirro) – 1) Нижчий прислужник інквізиції. 2) Переносно – зневажливе прізвисько поліцейського агента.

СВАДЕШІ (бенгальське, букв. – вітчизняний) – одна з форм антиімперіалістичного руху в Індії. Зародилася наприкінці 19 ст. Прихильники С. в основному боролися за розвиток національних промисловості й ремесла, що зазнавали конкуренції з боку іноземних товарів.

СВАРАДЖИСТИ (гінді, з санскр. сварадж’я, букв. – своє правління) – члени партії індійських буржуазних націоналістів, які вимагали самоврядування Індії (сварадж) у межах Британської імперії. Фактично партія розпалася в 1930 р.

СВАСТИКА (санскр.) – хрест із загнутими під прямим кутом кінцями. С. – один з найдавніших орнаментальних мотивів у мистецтві багатьох країн, у т. ч. Давньої Індії, Китаю, Японії, де знак С, можливо, мав культове значення. С. була використана як емблема німецьким фашизмом і стала символом варварства і насильства.

СВЕЙТИНГ – див. Світинг.

СВІНГ (англ. swing, букв. – коливання, розмах) – у боксі – боковий удар із значної віддалі.

СВІТИНГ, СВЕЙТИНГ (від англ. sweating – потіння) – надзвичайно тяжка форма експлуатації робітників, характерна для капіталістичної системи роботи на дому.

СГРАФІТО (італ. sgraffito) – спосіб декоративного оздоблення стін продряпуванням шарів штукатурки.

СЕАНС (франц. seance, букв. – засідання) – 1) Демонстрація видовища, що завершується за певний проміжок часу без перерви. 2) Виконання якоїсь дії, роботи одним заходом.

СЕБОРЕЯ (від лат. sebum – сало і грец. ρέω – течу) – захворювання, що характеризується підвищенням або зменшенням виділення шкірного жиру. Причинами виникнення С. можуть бути захворювання нервової та ендокринної систем, нераціональне харчування тощо.

СЕГЕТАЛЬНИЙ [від лат. seges (segetis) – сівба] – посівний; с-і рослини – бур’яни, що зростають разом з культурними рослинами посівні бур’яни.

СЕГІДИЛЬЯ (ісп. seguidilla, від seguir – супроводжувати) – іспанський (андалузький) народний танок у супроводі кастаньєт, гітари та співу.

СЕГМЕНТ (лат. segmentum – відрізок, смуга, від seco – ріжу, розсікаю) – 1) Плоска фігура, обмежена кривою лінією і хордою цієї лінії (плоский С, круговий, параболічний та інші). 2) Частина простору, обмежена поверхнею кулі або іншою кривою поверхнею і відділена січною площиною (просторовий С. – кульовий тощо). 3) Відрізок прямої разом з його кінцями; сукупність усіх дійсних чисел між двома заданими (включаючи й задані). 4) Одна з багатьох однорідних частинок, з яких складається тіло деяких тварин (напр., дощового черв’яка) або з яких складаються деякі органи (напр., хребет).

СЕГМЕНТАЦІЯ (від лат. segmentum – відрізок, смуга) – те саме, що й метамерія.

СЕГНЕТОЕЛЕКТРИКИ – тверді тіла, електрична поляризація яких може існувати й без зовнішнього впливу (на відміну від діелектриків). С. вперше виявлено у сегнетовій солі (звідки й назва). Застосовують в електричних конденсаторах, п’єзоелектричних приладах тощо.

СЕГРЕГАЦІЯ (лат. segregatio – відокремлення, від segrego – розділяю) – 1) Вид расової дискримінації, що полягає у відокремленні «кольорового» населення від «білого», забороні «кольоровому» населенню селитися в районах, де живе «біле» населення. С. зазнають негри в ряді штатів США, африканське населення Південно-Африканської Республіки та Південної Родезії. 2) тех. Те саме, що й ліквація.

СЕГУН (япон.) – титул верховного воєначальника в Японії з кінця 12 ст. до 1868 р.

СЕДИМЕНТАЦІЯ (лат. sedimentum – осідання, від sedeo – осідаю) – 1) Осідання завислих у рідині твердих частинок. 2) Сукупність процесів нагромадження відкладів у водному середовищі.

СЕДІ – грошова одиниця Гани (з 1967 p. – новий седі), поділяється на 100 песев.

СЕЗАЛЬ – див. Сизаль.

СЕЗАМ (грец. σήσαμον) – те саме, що й кунжут.

СЕЗОН (франц. saison, від лат. satio – сівба) – 1) Пора року (весна, літо, осінь, зима). 2) Частина року, на яку припадають певні явища природи або певні види господарської діяльності людини, відпочинку, спорту тощо. 3) Театральний, музичний С. – період, коли регулярно працюють театри, концертні зали тощо.

СЕЇД (тюрк., з араб. саїд – князь, нащадок пророка) – почесний титул мусульманина, який претендує на походження від потомків пророка Мухаммеда.

СЕЙМ (польс. sejm, чеш. sněm) – 1) За доби феодалізму станово-представницький орган у деяких країнах, зокрема у Чехії, Польсько-Литовській державі. 2) Найвищий орган державної влади в Польській Народній Республіці. 3) Назва парламенту Фінляндії.

СЕЙНЕР (англ. seiner, від seine – капшуковий невід) – невелике морське моторне судно для лову риби капшуковим неводом, сітками.

СЕЙСМІЧНИЙ (від грец. σεισμός – землетрус) – пов’язаний з явищами землетрусу; с-а область – територія, де часто бувають землетруси; с-і хвилі – хвилі, що виникають внаслідок землетрусу й поширюються у вигляді коливань у гірських породах; с-а станція – установа, яка реєструє сейсмічні хвилі та обробляє одержувані дані.

СЕЙСМО... (від грец. σεισμός – землетрус) – у складних словах відповідає поняттям «землетрус», «підземний поштовх».

СЕЙСМОГЕОЛОГІЯ (від сейсмо... і геологія) – наука про геологічні процеси, що супроводять землетруси, та про використання геологічних даних для визначення сейсмічно небезпечних районів.

СЕЙСМОГРАМА (від сейсмо... і ...грама) – автоматичний безперервний запис коливань земної кори на паперовій стрічці, здійснюваний за допомогою сейсмографа.

СЕЙСМОГРАФ (від сейсмо... і ...граф) – прилад для реєстрації коливань земної кори під час землетрусів і вибухів.

СЕЙСМОІЗОЛЯЦІЯ (від сейсмо... та ізоляція) – захист споруд від землетрусу розміщенням між фундаментами і самими спорудами демпферних (див. Демпфер) прошарків, напр., бетонних куль.

СЕЙСМОКАРДІОГРАМА (від сеймо... і кардіограма) – графічний запис вібрації тіла, що спричинюється скороченнями серця.

СЕЙСМОЛОГІЯ (від сейсмо... і ...логія) – розділ геофізики, що вивчає землетруси та явища, які з ними пов’язані.

СЕЙСМОМЕТРІЯ (від сейсмо... і ...метрія) – розділ сейсмології, що розробляє методи інструментальних спостережень за землетрусами.

СЕЙФ (англ. safe, букв. – надійний, безпечний) – 1) Вогнетривка металева скриня або шафа для зберігання цінностей, документів тощо. 2) Приміщення (кімната, підвал) з такими шафами або скринями в банках.

СЕЙШІ (франц. seiches) – стоячі хвилі в невеликих замкнених водоймах.

СЕКАНС (від лат. secans – розсікаючий) – функція кута, позначається sec. С. гострого кута прямокутного трикутника – відношення гіпотенузи до катета, що прилягає до цього кута; дорівнює косекансу другого гострого кута цього трикутника.

СЕКАТОР (франц. secateur, від лат. seco – ріжу) – садові ножиці для зрізування гілок дерев, нарізування живців тощо.

СЕКВЕНЦІЯ (лат. sequentia – слідування) – повторення якогось музичного мотиву на різних ступенях висхідної або низхідної гами.

СЕКВЕСТР (лат. sequestrum – заборона) – 1) Заборона чи обмеження права користування будь-яким майном за розпорядженням органів державної влади. 2) Змертвіла частина будь-якого органа, найчастіше кістки.

СЕКВЕСТРАЦІЯ (від лат. sequestro – ставлю поза, відділяю) – 1) юрид. Накладення секвестру. 2) мед. Утворення секвестру.

СЕКВОЙЯ – рід вічнозелених хвойних деревних рослин родини таксодієвих. Поширені в Північній Америці. В СРСР вирощують у Криму і на Кавказі. Від імені вождя індіанського племені чироків Секвойя.

СЕКВОЙЯДЕНДРОН (від секвойя і ...дендрон) – рід вічнозелених хвойних деревних рослин родин таксодієвих. Поширені в Північній Америці. В СРСР вирощують у Криму і на Кавказі. Найвищі рослини на земній кулі: досягають 120 м заввишки, 10 м у діаметрі. Інші назви – мамонтове дерево, велінгтонія.

СЕКРЕТ ¹ (франц. secret, від лат. secretum – таємниця) – 1) Таємниця. 2) Потайний пристрій у механізмі. 3) Передовий прихований військовий пост.

СЕКРЕТ ² (від лат. secretus – виділений) – специфічний продукт, що його виділяють залози людини й тварин (напр., жовч, слина, шлунковий сік).

СЕКРЕТАР (франц. secretaire, від лат. secretarius – учасник таємних нарад) – 1) Службовець, що відає листуванням установи, організації або окремої особи. 2) Особа, що веде протокол зборів, наради, засідання. 3) Виборний керівник партійної або іншої громадської організації чи їхнього керівного органу. 4) Виборна службова особа у складі найвищих та місцевих органів державної влади СРСР (напр., секретар Президії Верховної Ради УРСР), а також виборчих комісій. 5) Особа, що керує поточною роботою наукової установи, редколегії тощо (вчений С, відповідальний С). 6) Особа, що очолює орган міжнародної організації. Див. також Статс-секретар.

СЕКРЕТАРІАТ (франц. secretariat) – відділ державної установи, громадської, наукової або іншої організації, який здійснює функції організаційно-розпорядчого характеру.

СЕКРЕТЕР (франц. secretaire) – 1) Гра, що полягає в угадуванні речення за початковими літерами слів. 2) Вид письмового бюро.

СЕКРЕТИН (від лат. secretus – виділений) – білкова речовина, що виробляється слизовою оболонкою дванадцятипалої кишки людини та ряду тварин. Посилює виділення секрету ² підшлунковою залозою.

СЕКРЕТОРНИЙ (лат. secretorius) – видільний; с-і клітини – клітини людини й тварин, що виробляють і виділяють особливі речовини – секрети ².

СЕКРЕЦІЯ (лат. secretio – відокремлення) – процес утворення й виділення залозами людини та більшості тварин специфічних продуктів – секретів ² та інкретів (гормонів), необхідних для життєдіяльності організму або для підтримання виду.

СЕКС (від лат. sexus – стать) – еротика; хтивість.

СЕКСАГОНАЛЬНИЙ (від лат. sex – шість і грец. γωνία – кут) – шестикутний.

СЕКСОЛОГІЯ (від лат. sexus – стать і ...логія) – наука про статеве розрізнення, статеве виховання й поведінку.

СЕКСОПАТОЛОГІЯ (від лат. sexus – стать і патологія) – розділ медицини, який займається вивченням і лікуванням захворювань, пов’язаних з розладами статевого життя.

СЕКСТА (від лат. sexta – шоста) – 1) муз. Шостий ступінь діатонічної гами. 2) Інтервал між першим і шостим ступенями.

СЕКСТАКОРД (від лат. sextus – шостий і акорд) – музичний акорд, що складається з прими, її терції і сексти; перше обернення тризвуччя.

СЕКСТАНТ [від лат. sextans (sextantis) – шоста частина] – 1) Кутомірний прилад, застосовуваний у мореплавній та авіаційній астрономії, щоб визначити місцеположення судна чи літака. 2) Екваторіальне сузір’я.

СЕКСТЕТ (нім. Sextett, від лат. sextus – шостий) – 1) Ансамбль з шести виконавців. 2) Музичний твір для шести інструментів або голосів.

СЕКСТИЛЬЙОН (франц. sextillon) – число, що в десятковій системі числення зображується одиницею з 21 нулем, тобто 10 ²¹. В деяких країнах (Англія, ФРН, НДР) С. називають число 10 ³⁶.

СЕКСТИНА, СЕСТИНА (від лат. sextus – шостий) – віршована форма з шести строф по шість переважно неримованих віршів-рядків, яку запровадили в 12 ст. трубадури.

СЕКСУАЛЬНИЙ (лат. sexualis, від sexus – стать) – статевий, пов’язаний зі статевими зносинами.

СЕКТА (лат. secta – вчення, напрям, від sequor – наслідую) – 1) Релігійна група (громада), що відокремилася від пануючої церкви. 2) Група осіб, що замкнулися в своїх вузьких інтересах.

СЕКТАНТСТВО – 1) Загальна назва різних сект віруючих, які відособилися від пануючої церкви, по-своєму тлумачать традиційні релігійні догми, заперечують чи видозмінюють елементи релігійного культу. 2) Відособленість, замкненість вузьких кіл однодумців, відірваних від народу. С. в робітничому русі – антимарксистська різновидність «лівого» опортунізму; сектантство в робітничому русі веде до відриву та ізоляції деяких робітничих партій від широких трудящих мас.

СЕКТОР (лат. sector, букв. – розсікаючий) – 1) Частина криволінійної фігури, обмежена двома прямими, що виходять з однієї точки, та дугою між ними; круговий С. – частина круга, обмежена двома радіусами та дугою між ними. 2) Ділянка, обмежена радіальними прямими (напр., С. спостереження). 3) Відділ установи чи організації з певною спеціалізацією. 4) Частина народного господарства, яка має визначені економічні й соціальні риси (напр., узагальнений С. на відміну від приватного С.).

СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ (франц. secularisation, від лат. secularis, тут – мирський, світський) – 1) Перетворення церковної і монастирської власності (головним чином земельної) на власність світську, державну. 2) Вилучення чого-небудь з церковного відання й передача у світське, цивільне. 3) Звільнення від впливу церкви в громадській та розумовій діяльності, в художній творчості.

СЕКУНДА (від лат. secunda – друга, наступна) – 1) Основна одиниця часу в усіх системах одиниць. 2) Одиниця плоского кута – 1/3600 градуса, або 1/60 мінути. 3) Музичний інтервал між двома сусідніми ступенями звукоряду, иапр. до – ре. 4) Друга партія музичного інструмента в ансамблі. 5) Другий примірник переказного векселя.

СЕКУНДАКОРД (від секунда і акорд) – третє обернення септакорду.

СЕКУНДАНТ [від лат. secundans (secundantis) – той, що допомагає] – 1) Довірена особа дуелянта, що веде переговори про умови дуелі і стежить за додержанням їх. 2) Посередник-помічник у боксі та деяких інших видах спорту.

СЕКУНДОМЕТРИСТ (від секунда і грец. μετρέω – вимірюю) – особа, яка облічує час за допомогою секундоміра на спортивних змаганнях і визначає результат змагань.

СЕКЦІЯ (від лат. sectio – розсікання, розчленування) – 1) Відділення, частина установи, організації, товариства тощо. 2) Одна з кількох частин в системі каналів, труб, електричних котушок якої-небудь машини чи технічної установки, напр. С. котла, радіатора парового опалення тощо. 3) Розтин трупа.

СЕЛАГІНЕЛА (від лат. selago – якась рослина) – рід багаторічних трав’янистих рослин класу плауновидних. Поширені переважно в тропічних країнах. Деякі види культивують як декоративні рослини, здебільшого в оранжереях.

СЕЛАДОН (франц. celadon) – 1) Спочатку – вірний закоханий, пізніше – залицяльник. Від імені героя роману д’Юрфе «Астрея» (17 ст.). 2) Вид фарфорових виробів з сірувато-зеленуватим глазуруванням.

СЕЛАХІЇ (грец. σέλαχοι) – підряд хижих хрящових риб ряду акулоподібних. Поширені в морях усього світу та в тропічних річках Південної Америки й Африки. Деякі види – об’єкт промислу. Інша назва – справжні акули.

СЕЛЕКТИВНІСТЬ (від лат. selectus – вибраний, добірний) – вибірковість, ступінь здатності до вибірковості, напр., здатність радіоприймача до вибірковості корисних сигналів.

СЕЛЕКТОР (лат. selector – сортувальник, від seligo – вибираю) – прилад, призначений вибирати щось за певними ознаками (характеристиками). Напр., С. нейтронів – прилад, що виділяє нейтрони з певною енергією з пучка нейтронів різних енергій; електромагнітний С. – апарат, який реагує на певні кодові комбінації імпульсів постійного струму; застосовують у телефонному зв’язку, в системах автоматичного керування технологічними процесами, машинами тощо.

СЕЛЕКЦІЯ (від лат. selectio – добір) – 1) Виведення нових і поліпшення існуючих сортів сільськогосподарських рослин і порід свійських тварин. 2) Наука, що розробляє теорію й методи створення нових та вдосконалення існуючих форм рослин, тварин, у т. ч. мікроорганізмів.

СЕЛЕН (від грец. σελήνη – Місяць) – хімічний елемент, символ Se, ат. н. 34; існує в кількох модифікаціях (див. Алотропія), з яких найстійкішим є т. зв. металевий С., сірого кольору, напівпровідник, дуже чутливий до світла. Застосовують для виготовлення фотоелементів випрямлячів, як барвник у склоробній промисловості тощо. Всі сполуки С. – отруйні.

СЕЛЕНА (грец. Σελήνη) – у давньогрецькій міфології – богиня, уособлення Місяця.

СЕЛЕНІДИ – сполуки селену з металами. Застосовують головним чином у техніці напівпровідників.

СЕЛЕНІТ (від грец. σεληνίτης – місячний камінь) – мінерал класу сульфатів, волокнистий різновид напівпрозорого гіпсу. Використовують як виробне каміння.

СЕЛЕНОГРАФІЯ (від грец. σελήνη – Місяць і ...графія) – розділ астрономії, в якому облічують, описують і вимірюють спостережувані на Місяці утворення.

СЕЛЕНОДЕЗІЯ (від грец. σελήνη – Місяць і δαίζω – поділяю) – розділ астрономії, що досліджує форму й розміри Місяця в цілому.

СЕЛЕНОЛОГІЯ (від грец. σελήνη – Місяць і ...логія) – наука, що досліджує рельєф, будову й історію розвитку місячної поверхні.

СЕЛЕНОЦЕНТРИЧНИЙ (від грец. σελήνη – Місяць і центр) – навколомісяцевий (напр., селеноцентрична орбіта).

СЕЛЕРА (італ. sellero, від грец. σελινον – петрушка) – вид дворічних рослин родини зонтичних. Дико ростуть на узбережжі Середземного моря, в Скандінавії й на Північному Кавказі. Вирощують як овочеву пряну рослину.

СЕЛІТРИ (від лат. sal – сіль і nitrum – луг) – загальна назва азотнокислих солей калію, натрію, амонію, барію тощо. Застосовують у виробництві вибухових речовин, пороху, як консервуючі речовини та як добрива.

СЕЛЬ, СИЛЬ (від араб. сейль – бурхливий потік) – короткочасні бурхливі паводки на гірських річках з дуже великим вмістом намулу та уламків гірських порід.

СЕЛЬВА, СЕЛЬВАС, СЕЛЬВАСИ (ісп. selva, множ, selvas, від лат. silva – ліс) – вологоекваторіальні ліси в Південній і Центральній Америці.

СЕЛЬСИН [англ. selsyn, від self – сам і грец. σύγ (χρονος) – одночасний] – самосинхронізувальна електрична машина для плавного передавання на віддаль кута повороту вала другої машини. Інша назва – автосин.

СЕЛЬФАКТОР (англ. self-actor, від self – сам і лат. actor – діючий) – те саме, що й мюль.

СЕМА (від грец. σήμα – знак, ознака) – смислова одиниця (див. Семантика); в математичній лінгвістиці – семантичний множник.

СЕМАНТИКА (від грец. σημαντικός – означальний) – 1) Розділ мовознавства, що вивчає значення слів та виразів і зміну цих значень. Інша назва – семасіологія. 2) Значення (слова, виразу). 3) В металогіці – розділ, що вивчає відношення виразів логічної мови до позначуваних ними об’єктів і змісту, який еони виражають.

СЕМАСІОЛОГІЯ (від грец. σημασία – значення, смисл і ...логія) – те саме, що й семантика.

СЕМАФОР (від грец. σήμα – знак сигнал і ...фор) – 1) Постійний сигнальний знак на залізничному чи річковому транспорті, який показує дозвіл чи заборону руху поїздів або суден. 2) С. морський – спосіб зорової сигналізації у флоті (прапорцями, ліхтарем тощо).

СЕМЕСТР (лат. semestris – піврічний, від sex – шість і mensis – місяць) – у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах – половина навчального року.

СЕМИСЕН – див. Сямисен.

СЕМІНАР (від лат. seminarium – розсадник) – форма групових навчально-теоретичних або практичних занять студентів вузів, членів наукових гуртків, слухачів курсів.

СЕМІНАРІЯ (від лат. seminarium – розсадник) – вид середнього спеціального навчального закладу, переважно духовного.

СЕМІОТИКА (грец. σημειωτικός – пов’язаний із знаком, від σημειον – знак) – 1) Наука про різні системи знаків, які використовують для передачі інформації. 2) Розділ медицини, що вивчає ознаки хвороб.

СЕМІРАМІДА, СЕМІРАМІС (грец. Σεμίραμις) – міфічна, легендарна правителька Ассірії, якій приписують ряд загарбницьких походів у Єгипет, Ефіопію та Індію, створення чудових пам’ятників архітектури, «висячих садів» у Вавілоні й Мідії. В творах Овідія (43 р. до н. е. – 17 р. н. е.) та інших письменників С. – образ багатої, могутньої, але порочної володарки.

СЕН – розмінна монета: Японії, 1/100 ієни; Індонезії, 1/100 індонезійської рупії; Камбоджі, 1/100 рієля.

СЕНАТ (лат. senatus, від senex – старий) – 1) У Стародавньому Римі дореспубліканського періоду збори старійшин; у період республіки – орган верховної державної влади. 2) В дореволюційній Росії (1711 – 1917 pp.) – один з найвищих державних органів, що здійснював нагляд за більшістю судів, окремими урядовими установами тощо. 3) В багатьох сучасних буржуазних державах (Бельгії, Канаді, США тощо) верхня палата парламенту.

СЕНАТОР (лат. senator) – член сенату.

СЕНБЕРНАР – порода свійських собак. Розводять як вартових собак. Назва пов’язана з Сенбернарським монастирем (Швейцарія), де С. використовували для розшуку заметених снігом мандрівників.

СЕНЕ – розмінна монета Західного Самоа, 1/100 тала.

СЕНЕГА (англ. senega) – багаторічна трав’яниста рослина родини китяткових. Росте в Північній Америці. Корені використовують як відхаркувальний засіб.

СЕНЖА – розмінна монета Заїру, 1/10000 заїре.

СЕНІТІ – розмінна монета Тонги, 1/100 паанги.

СЕНС (лат. sensus – смисл, від sentio – вважаю) – 1) Значення. 2) Почуття, замисел.

СЕНСАЦІЙНИЙ – розрахований на сенсацію; той, що стосується сенсації; переносно – вражаючий, той, що виходить за межі звичайного.

СЕНСАЦІЯ (франц. sensation, від лат. sensatio – відчуття) – сильне враження від будь-якої події; подія, повідомлення, які справляють таке враження.

СЕНСИБЕЛЬНИЙ (від лат. sensibilis – чуттєвий) – той, що осягається за допомогою відчуттів. Протилежне – інтелігібельний.

СЕНСИБІЛІЗАТОР (франц. sensibilisateur) – речовина, що підвищує світлочутливість кіно-, фотоплівок, фотографічних пластинок до світла певних кольорів.

СЕНСИБІЛІЗАЦІЯ (франц. sensibilisation, від лат. sensibilis – чутливий) – 1) Процес, внаслідок якого підвищується чутливість тваринного організму щодо повторної дії на нього подразних чужорідних речовин. З С. пов’язані т. зв. алергічні захворювання. 2) Підвищення світлочутливості фотоплатівок чи фотоплівок та фотопаперу додаванням до фотоемульсії цих матеріалів спеціальних речовин.

СЕНСИТОМЕТРІЯ (від лат. sensitivus – чутливий і ...метрія) – вимірювання світлочутливості й контрастності емульсій фотоплівок і фотопаперу. Див. також Денситометрія.

СЕНСІМОНІЗМ – концепція утопічного соціалізму, висунута французьким мислителем А.-К. Сен-Сімоном.

СЕНСОРНИЙ (лат. sensorium – орган чуттів, від sensus – відчуття) – відчуваючий, чутливий.

СЕНСУАЛІЗМ (франц. sensualisme, від лат. sensus – почуття, відчуття) – напрям у теорії пізнання, який визнає відчуття єдиним джерелом знань. У матеріалістичному С. відчуття розглядаються як відображення об’єктивної реальності, в ідеалістичному – як суб’єктивний стан свідомості.

СЕНТАВО (ісп., португ. centavo – сотий) – розмінна монета: Аргентіни, 1/100 аргентінського песо; Бразілії, 1/100 крузейро; Гватемали, 1/100 кетсаля; Республіки Куби, 1/100 кубинського песо; Мексіки, 1/100 мексіканського песо; Португалії, 1/100 португальського ескудо, та інших країн.

СЕНТЕНЦІЯ (лат. cententia – думка, судження) – вислів морально-повчального змісту, коротке напучення.

СЕНТЕСИМО (ісп. centesimo – сотий) – розмінна монета: Панами, 1/100 бальбоа; Уругваю, 1/100 уругвайського песо; Чілі, 1/100 чілійського ескудо.

СЕНТИМЕНТАЛІЗМ (франц. sentimentalisme, від sentiment – почуття) – напрям у літературі. Виник в Англії у 18 – на початку 19 ст. Твори сентименталістів відзначаються прикрашенням життя, ідеалізацією відсталого в ньому, намаганням розчулити читача надмірною солощавістю й слізливістю.

СЕНТИМЕНТАЛЬНИЙ (франц. sentimental) – 1) Пов’язаний з сентименталізмом у літературі. 2) Надмірно чутливий.

СЕНТИМО (ісп. centimo – сотий) – розмінна монета: Іспанії, 1/100 іспанської песети; Венесуели, 1/100 болівара; Коста-Ріки, 1/100 колона; Парагваю, 1/100 гварані; Гаїті, 1/100 гурда.

СЕНЬЙОР ¹ (від лат. senior – старший) – за середньовіччя в Західній Європі великий землевласник, феодал, який мав усю повноту влади на території, що йому належала; вищий феодал щодо нижчого.

СЕНЬЙОР ² (ісп. senor, від лат. senior – старший) – звертання до чоловіка в іспаномовних країнах.

СЕНЬЙОРА (ісп. senora) – звертання до жінки в іспаномовних країнах.

СЕНЬЙОРЕН-КОНВЕНТ (від лат. senior – старший і conventus – збори) – 1) В ряді капіталістичних країн збори представників делегацій на з’їзді, які розв’язують різні організаційні питання (списки кандидатів у виборні органи тощо). 2) В парламентах ряду капіталістичних країн рада старійшин, що складається з лідерів політичних партій, які входять до парламенту.

СЕНЬЙОРИТА (ісп. senorita, зменш. від señora – сеньйора) – звертання до дівчини в іспаномовних країнах.

СЕПАРАТИЗМ (франц. separatisms, від лат. separatus – відокремлення) – 1) Прагнення до відокремлення, відособлення. 2) У багатонаціональних буржуазних державах прагнення національних меншостей до відокремлення й створення власної держави чи автономної області. За С. часто приховуються інтереси певних кіл місцевої або іноземної буржуазії.

СЕПАРАТИСТ (франц. separatiste) – прихильник сепаратизму.

СЕПАРАТНИЙ (лат. separatus) – окремий, відособлений; с. мир – у міжнародному праві договір про мир чи перемир’я у війні, укладений однією державою (або групою держав) з противником окремо від своїх союзників, що входять до коаліції держав, які беруть участь у війні.

СЕПАРАТОР (від лат. separator – відокремлювач) – апарат для розділяння молока на вершки й відвійки.

СЕПАРАЦІЯ (лат. separatio, від separo – відокремлюю) – 1) Відокремлення, поділ на складові частини. 2) Відокремлення рідких або твердих частинок від газу, твердих – від рідини; розділення на складові частини твердих або рідких сумішей.

СЕПІЯ (грец. σηπία – каракатиця) – 1) Рід морських молюсків. 2) Фарба для малювання сіро-брунатного кольору. 3) Назва малюнка, виконаного цією фарбою.

СЕПСИС (від грец. σήψις – гниття) – тяжке інфекційне захворювання людини й тварин, спричинюване проникненням у кров різних мікробів (напр., стрептококів, стафілококів, анаеробних мікроорганізмів).

СЕПТАКОРД (від лат. septimus – сьомий і акорд) – музичний акорд з чотирьох різнойменних звуків, що розміщені або можуть бути розміщені за терціями.

СЕПТЕТ (нім. Septett, від лат. septem – сім) – 1) Ансамбль з семи музикантів. 2) Музичний твір для семи інструментів або співаків.

СЕПТИМА (від лат. septima – сьома) – 1) Сьомий ступінь діатонічної гами. 2) Інтервал між першим і сьомим ступенями.

СЕПТИЦЕМІЯ (від грец. σηπτικός – гнильний і ...емія) – токсична форма сепсису.

СЕПТИЧНИЙ (грец. σηπτικός) – гнильний.

СЕПТОЛЬ (нім. Septole, від лат. septimus – сьомий) – ритмічна фігура аналогічна квінтолі, але складається з семи музичних долей.

СЕПТОН – друкарська фотонабірна машина для набору ієрогліфами.

СЕР (англ. sir) – 1) Звертання до чоловіка в англомовних країнах. 2) Титул баронета в Англії, вживається разом з іменем.

СЕРАДЕЛА (ісп. serradella, португ. serradela, від ісп. serrado, португ. serreado – зубчастий) – вид однорічних трав’янистих рослин родини бобових. Дико росте переважно на Піренейському півострові. Культивують як медонос, кормову рослину та на зелене добриво.

СЕРАЛЬ (франц. serail, з перс. сарай – палац) – 1) У східних країнах назва палацу, його внутрішніх апартаментів. 2) Поширена в дожовтневій російській літературі перекручена назва палацу, гарему.

СЕРАПІС (грец. Σέραπις) – головний бог у релігії елліністичного Єгипту, вшанування якого було введене царем Птолемеєм І в 4 ст. до н. е. з метою з’єднати в його культі вірування єгиптян і завойовників македонян. Ім’я С. – це еллінізоване з’єднання імен бога Осіріса і священного бика Апіса.

СЕРАСКИР (тур. serasker, з перс.) – в Османській Туреччині в 16 – 18 ст. головнокомандуючий військами, з 19 ст. – військовий міністр. Титул С. скасовано на початку 20 ст.

СЕРВАЖ (франц. servage, від лат. servus – раб) – вид феодальної залежності селянства в ряді країн Зaхідної Європи за середніх віків, який характеризувався найбільшим обмеженням особистих і громадянських прав селян.

СЕРВАЛ (португ. cerval) – вид хижих тварин родини котячих. Поширені в Африці. Має деяке промислове значення (шкіру використовують для килимів).

СЕРВАНТ (франц. servante) – низький буфет для посуду і столової білизни.

СЕРВЕР (англ. server, від serve – подавати м’яч) – у тенісі та інших спортивних іграх гравець, який вводить м’яч у гру.

СЕРВИ (франц. serf – кріпак, від лат. servus – раб, невільник) – за середньовіччя в ряді країн Західної Європи категорія феодально залежного селянства, яке перебувало в найбільш приниженому соціальному стані (див. Серваж).

СЕРВІЗ (франц. service, від servir – подавати на стіл) – комплектний набір столового, кофейного або чайного посуду.

СЕРВІЛІЗМ (від лат. servilis – рабський) – раболіпство, прислужництво; рабська підлесливість.

СЕРВІРОВКА, СЕРВІРУВАННЯ (від франц. servir – накривати стіл) – приготування столу для обіду, вечері тощо; сукупність предметів для цього (посуд, столова білизна), що їх розставлено в певному порядку.

СЕРВІС (англ. service, від serve – служити) – 1) Обслуговування; підприємства і організації побутового обслуговування на певній території. 2) В тенісі – подача м’яча.

СЕРВІТУТ [від лат. servitus (servitutis) – підпорядкованість, повинність] – 1) В античному, феодальному і капіталістичному суспільствах обмеження права користування чужою власністю, головним чином землею, заборона проїзду через приватні володіння тощо. 2) С. міжнародний – обмеження суверенітету однієї держави над тією чи іншою її територією на користь іншої держави або держав.

СЕРВО... (англ. serve – обслуговувати, від лат. servio – служу) – у складних словах відповідає поняттям «той, що автоматично регулює» або «той, що полегшує ручне керування».

СЕРВОКОМПЕНСАТОР (від серво... і компенсатор) – пристрій, який дає пілотові можливість прикладати менше зусилля до штурвала або ручки, щоб повернути кермо літака.

СЕРВОМОТОР (від серво... і мотор) – допоміжний двигун для дистанційного автоматичного керування або регулювання машин, апаратів тощо.

СЕРДАР – див. Сардар.

СЕРДОЛІК (грец. σάρδιον) – мінерал класу силікатів, різновид халцедону, блідо-рожевого, червоною кольору. Напівдорогоцінний камінь.

СЕРЕНАДА (франц. serenade, ісп. serenada, з італ. serenata, від sera – вечір) – 1) В поезії середньовіччя – вітальна вечірня або нічна пісня, яку співали просто неба. 2) В Італії та Іспанії пісня на честь коханої, що виконувалася під її вікном. 3) Назва музичного твору, що має характер серенади.

СЕРЖАНТ (франц. sergent, від лат. serviens – службовець) – військове звання молодшого командного складу Збройних Сил СРСР та в ряді ін. країн. В СРСР існують звання молодший С., сержант і старший сержант.

СЕРИГРАФІЯ (від грец. σηρικόν – шовк і ...графія) – трафаретний друк, при якому фарба протискується ракелем крізь тонку сітку, чарунки якої на друкуючих елементах відкриті, а на пробільних – закриті копіювальним шаром.

СЕРИН (від грец. σηρικόν – шовк) – одна з найпоширеніших природних амінокислот, входить до складу майже всіх білків.

СЕРИЦИТ (від грец. σηρικός – шовковий) – мінерал класу силікатів, різновид мусковіту; безбарвний, часто з жовтуватим, сіруватим і зеленуватим відтінками.

СЕРІЯ (франц. serie, від лат. series – ряд) – 1) Група цілком однорідних або споріднених за спільними ознаками предметів, явищ, дій, понять. 2) Розряд, категорія цінних паперів, документів, позначених цифрами або літерами.

СЕРОЗНИЙ (від лат. serum – сироватка) – водянистий, сироватковий, схожий на сироватку крові й походить з неї (напр., С. випіт при запаленнях); с-а оболонка – зовнішня оболонка зародка ссавців, що міститься безпосередньо біля яйцевої оболонки; тонка сполучнотканинна оболонка, що вкриває внутрішні порожнини тіла та внутрішні органи людини й хребетних тварин (очеревину, плевру, перикард); с-і порожнини – замкнені порожнини тіла (черевна та грудна), вкриті серозною оболонкою; с-а рідина – рідина, що її виділяють с-і оболонки; с-і залози – залози ротової порожнини, що виділяють серозний, або білковий, секрет.

СЕРОЛОГІЯ (від лат. serum – сироватка і ...логія) – наука, що вивчає властивості сироватки крові та їхні зміни під час захворювань.

СЕРОТЕРАПІЯ (від лат. serum – сироватка і терапія) – лікування хворих на інфекційні захворювання шляхом введення імунних сироваток, які містять антитіла. Застосовують у медичній та ветеринарній практиці.

СЕРПАНТИН (франц. serpentin, від serpent – змія) – клубочки довгих вузьких різнокольорових паперових стрічок, використовуваних на маскарадах, карнавалах.

СЕРПЕНТИН [від лат. serpens (serpentis) – змія] – мінерал класу силікатів, зеленого кольору; використовують як облицьовувальний матеріал і виробне каміння.

СЕРСО (франц. cerceau – обруч, від лат. circus – коло) – гра з тонкими, легкими обручами. Гравці паличками перекидають один одному й ловлять обручі (їх також називають серсо).

СЕРТИФІКАТ (франц. certificat, від лат. certus – вірний і facio – роблю) – 1) Посвідчення, письмове свідоцтво. 2) Позикове фінансове зобов’язання держави. 3) Назва облігацій спеціальних державних позик у капіталістичних країнах. 4) Документ, що посвідчує асортимент, кількість і якість експортного товару.

СЕРФІНГ, СОРФІНГ (англ. surfing, від surf – прибій) – 1) Водний спорт, який полягає в тому, що спортсмен на спеціальній дошці (стоячи) ковзає на прибійній хвилі. Поширений здебільшого в Австралії. 2) Дошка для такого ковзання.

СЕСАЛЬ – див. Сизаль.

СЕСІЯ (лат. sessio – сидіння, засідання, від sedeo – сиджу) – 1) Періодичне засідання представницького органу, суду, наукової установи чи громадської організації. 2) Період, в який відбуваються екзамени у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах.

СЕСТЕРЦІЙ (лат. sestertius) – давньоримська монета, що її карбували спочатку з срібла, а потім з сплаву кольорових металів.

СЕСТИНА – див. Секстина.

СЕТ ¹ – один з головних богів у давньоєгипетській релігії, бог пустелі в зла, брат і вбивця «доброго бога» Осіріса.

СЕТ ² (англ. set) – партія гри в теніс та в деяких інших спортивних іграх.

СЕТАР – див. Ситар.

СЕТ-БОЛ (від сет ² і англ. ball – м’яч) – становище під час гри в теніс, коли одній стороні не вистачає лише одного м’яча для виграшу партії (сету).

СЕТЕРИ (англ. setters, від set – робити стойку) – породи мисливських лягавих собак, що їх використовують для спортивного полювання на пернату дичину.

СЕТЛМЕНТ, СЕТЛЬМЕНТ (англ. settlement, від set – оселятися) – в 40-х pp. 19 – 40-х pp. 20 ст. спеціальні райони в ряді міст Китаю, що здавалися іноземцям в оренду для поселення, торговельно-промислової діяльності; управлялися іноземною адміністрацією й користувалися екстериторіальністю.

СЕЦЕСІОН [нім. Sezession, від лат. secessio (secessionis) – відхід убік, відділення] – назва художніх об’єднань кінця 19 – початку 20 ст. в Німеччині та Австрії. Художники, що входили до них, виступали проти академізму (2).

СЕЦЕСІЯ (лат. secessio, від secedo – відокремлююсь) – 1) Відпадання, відступництво. 2) В Стародавньому Римі вихід плебеїв з складу римської общини й залишення міста, що було одним із засобів їхньої боротьби проти патриціїв.

СИБАРИТ (грец. Συβαρίτης) – зніжена, розбещена розкошами, неробством людина, дармоїд. Від назви давньогрецької колонії в Південній Італії – Сібаріс, в якій пануюча верхівка відзначалася особливою розбещеністю й неробством.

СИБІЛА – див. Сивіла.

СИБІЛЯНТИ [від лат. sibilans (sibilantis) – той, що свистить] – передньоязичні приголосні – свистячі й шиплячі звуки (с, з, ш).

СИВАПІТЕК – рід викопних людиноподібних мавп. Рештки С. (нижні щелепи й зуби) виявлено в міоценових відкладах Азії (Сиваликські гори, звідки й назва) й Східної Африки.

СИВІЛА, СИБІЛА (грец. σίβυλλα – пророчиця) – у давніх греків і римлян та інших народів жінка-пророкувальниця.

СИГАРА (франц. cigare, з ісп. cigarro) – щільно скручені в товсту трубку листки тютюну для куріння.

СИГІЛОГРАФІЯ (від лат. sigillum – печать і ...графія) – те саме, що й сфрагістика.

СИГІЛЯРІЯ (від лат. sigillaria – відбитки) – рід вимерлих деревоподібних рослин класу плауновидних. Були поширені в другій половині палеозою.

СИГНАЛ (нім. Signal, від лат. signum – знак) – 1) Звуковий, зоровий, електричний чи інший умовний знак для передавання розпоряджень, повідомлень тощо. 2) С. зображення – імпульс електричного струму, який відповідає окремим елементам зображення в телебаченні.

СИГНАЛІЗАЦІЯ – сукупність умовних знаків (сигналів, гасел) та засобів їхнього передавання й приймання.

СИГНАТУРА (лат. signatura, від signo – визначаю, позначую) – Копія рецепта лікаря, яка додається в аптеці до ліків, що відпускаються. 2) Порядковий номер друкованого аркуша в книзі або журналі, який проставляється під останнім рядком (у лівому кутку) першої (поряд з нормою) і третьої полоси (сторінки) кожного аркуша для контролю правильності фальцювання аркушів. 3) Невелика виїмка на передній стінці ніжки літери, яка допомагає на дотик правильно встановити положення літери при наборі.

СИГНІТИВНИЙ (від лат. signum – знак) – виражений за допомогою символів (знаків).

СИГНІФІКА (від лат. significo – подаю знак, виражаю) – напрям дослідження значення слів, предметом якого є не мова як така (що є об’єктом вивчення лінгвістики), а насамперед мова як процес спілкування людей, в якому найважливіша роль належить психологічному аспектові.

СИГУРАНЦА (рум. siguranta, букв. – охорона) – політична поліція у колишній монархічній Румунії, охранка.

СИДЕРАЦІЯ (франц. sideration) – агротехнічний прийом, що полягає в заорюванні в грунт спеціально вирощених на зелене добриво рослин.

СИДЕРИТ (від грец. σίδηρίτης – залізний) – мінерал, карбонат заліза, жовтувато-сірого або сіруватого кольору. Залізна руда.

СИДЕРИЧНИЙ [від лат. sidus (sideris) – небесне світило, зоря] – зоряний; с. місяць – проміжок часу, за який Місяць робить повний оберт по своїй орбіті (дорівнює приблизно 27,32 доби); с. період обертання – проміжок часу, за який тіло Сонячної системи (планета, комета тощо) робить повний оберт навколо Сонця; с. рік – проміжок часу між двома послідовними поверненнями Сонця, при його русі по екліптиці, в те саме розташування відносно зір.

СИДЕРОЛІТ (від грец. σίδηρος – залізо і ...літ) – залізокам’яний метеорит.

СИДЕРОСТАТ [від лат. sidus (sidens) – небесне світило, зірка і ...стат] – пристрій з рухомим плоским дзеркалом, яке рухається так, що промені спостережуваного світила, відбиті від дзеркала, зберігають строго визначений напрям, незважаючи на добовий рух небесної сфери, і їх можна зібрати у фокусі нерухомого об’єктива.

СИДР (франц. cidre, від грец. σίκερα – хлібне або фруктове вино, з давньоєвр.) – слабоалкогольний, насичений вуглекислотою яблучний напій.

СИЗАЛЬ, СИСАЛЬ, СЕЗАЛЬ, СЕСАЛЬ (ісп. sisal) – жорстке, грубе натуральне текстильне волокно, що його одержують з листків агави. Використовують для виготовлення канатів, сіток, щіток тощо. Від назви мексіканського порту Сісаль на півострові Юкатан.

СИЗИГІЇ (від грец. συζυγία – з’єднання, зв’язок) – спільна назва молодика та повного Місяця; з ними пов’язані особливо великі припливи біля берегів відкритих морів та океанів (сизигійські припливи), затемнення Місяця і Сонця тощо.

СИКАТИВ (від лат. siccativus – той, що висушує) – речовина, що прискорює процес висихання олій з утворенням твердої плівки.

СИКОЗ (від грец. σΰκον – бородавка) – гнійне запалення волосяних мішечків (переважно на обличчі).

СИКОФАНТ (грец. συκοφάντης, від σΰκον – інжир і φαίνω – доношу) – 1) В Стародавній Греції спочатку – людина, що доносила владі про заборонений вивіз інжиру чи зривання плодів священних смоковниць. Згодом – професійний донощик і шпигун. 2) Шантажист, наклепник, сутяжник. 3) Вид хижих жуків, поширений в Середній Азії.

СИКХИ (від санскр. сікх – учень) – члени релігійної громади, що виникла в Пенджабі (Індія) на початку 16 ст. як секта індуїзму. Нині сикхізм – одна з релігій в Індії.

СИЛАБІЧНИЙ (грец. συλλαβικός, від συλλαβή – звукосполучення, склад) – складовий; с-е віршування – система віршування, в основу якої покладено однакову кількість складів у віршових рядках.

СИЛАБО-ТОНІКА (від грец. συλλαβή – склад і τονικός – тонічний) – система віршування, де чергуються наголошені й ненаголощені склади у віршових рядках. Інша назва – силабо-тонічне віршування.

СИЛІКАГЕЛЬ [від лат. silex (silicis) – кремінь і gelo – застигаю] – порувата біла маса, за складом – двоокис кремнію, сорбент. Ним знебарвлюють і очищають гас, масла тощо.

СИЛІКАЛЬЦИТ [від лат. silex (silicis) – кремінь і кальцит] – різновид вапняно-піщаного бетону.

СИЛІКАТИ [від лат. silex (silicis) – кремінь] – солі кремнієвих кислот, дуже поширені серед природних мінералів (напр., слюда, тальк, азбест, польовий шпат тощо). Застосовують як будівельні матеріали, вогнетриви тощо. Практичне значення мають штучні С.: скло, фарфор, цемент, емаль тощо.

СИЛІКАТИЗАЦІЯ – насичення чого-небудь (напр., грунтів) розчинами силікатів.

СИЛІКАТОБЕТОН (від силікати та бетон) – будівельний матеріал, виготовлений з вапна й кварцового піску.

СИЛІКОЗ [від лат. silex (silicis) – кремінь] – професійне хронічне захворювання легень, що виникає при тривалому вдихуванні пилу кварцу, граніту, пісковику тощо.

СИЛІКОЛЬ [від лат. silex (silicis) – кремінь] – сплав кремнію (до 98%) з невеликою кількістю домішок, що його застосовують для одержання сплавів кольорових металів, багатих на кремній.

СИЛІКОН (від лат. silex – кремінь) – синтетична кремнійорганічна сполука; надає гідрофобності тканинам, будівельним матеріалам тощо.

СИЛІКОТЕРМІЯ [від лат. silex (silicis) – кремінь і ...термія] – одержання металів і сплавів відновленням їх з різних сполук кремнієм або багатим на кремній феросиліцієм, що супроводиться підвищенням температури.

СИЛІМАНІТ – мінерал класу силікатів, сірого, світло-бурого й блідо-зеленого кольору; використовують як вогнетрив у керамічному виробництві, для одержання силуміну. Від прізвища американського вченого В. Сіллімана.

СИЛІЦИДИ (від силіцій) – сполуки кремнію з металами. Застосовують як вогнетривкі матеріали, в хімічному апаратобудуванні, як домішки до різних жароміцних сплавів, як напівпровідники тощо.

СИЛІЦИФІКАЦІЯ (від силіцій і ...фікація) – збагачення гірських порід кремнеземом.

СИЛІЦІЙ [лат. silicium, від silex (silicis) – кремінь] – те саме, що й кремній.

СИЛІЦІЮВАННЯ (від силіцій) – насичення поверхневих шарів сталі кремнієм, щоб підвищити стійкість проти корозії, спрацювання тощо.

СИЛОГІЗМ (грец. συλλογισμός від συλλογίζομαι – міркую, роблю висновок) – дедуктивний умовивід, у якому з двох суджень, що називаються засновками, одержують зумовлене ними третє судження – висновок.

СИЛОГІСТИКА (від грец. συλλογιστικός – той, що робить висновок) – 1) Розділ формальної логіки що вивчає силогізми. 2) Переносно – безпредметні, надто загальні судження, схоластика.

СИЛОКСИД (від лат. silex – кремінь і грец. οξύς – кислий) – сорт кварцового скла. Застосовують переважно для виготовлення хімічного посуду.

СИЛОН (чеськ. silon) – чеська назва синтетичного волокна з полікапролактаму, яке в СРСР називають капроном, а також тканина з такого волокна.

СИЛОС (ісп. silos – множ, від silo, з грец. σιρός – зерносховище) – 1) Соковитий корм для сільськогосподарських тварин, законсервований з метою довгочасного зберігання. 2) Циліндричний або призматичний резервуар (башта) в зерновому елеваторі, де зберігають зерно.

СИЛУЕТ (франц. silhouette) – обрис предмета; площинне однотонне зображення людини або предмета, подібне до їхньої тіні. Від прізвища французького державного діяча 18 ст. Е. де Сілуета, на якого було таким способом намальовано карикатуру.

СИЛУМІН [від сил(іцій) і (ал)юмін(ій)] – група легких кислотостійких, протикорозійних алюмінієвих сплавів з добавкою кремнію та ін. речовин. Застосовують переважно в хімічному машинобудуванні.

СИЛУР, СИЛУРІЙСЬКИЙ ПЕРІОД – третій період палеозойської ери геологічної історії Землі (див. Палеозой). Розпочався 440 млн. років тому, тривав 30 млн. років. Відклади цього періоду становлять силурійську систему. Від назви народу, що жив в Уельсі (Англія) – силури.

СИЛЬ – див. Сель.

СИЛЬВІН – мінерал класу хлоридів, прозорий, безбарвний; використовують для одержання калійних добрив, різних калійних препаратів. Від латинізованого імені (Сільвій) голландського лікаря й хіміка Франціска де ля Бое.

СИЛЬФИ, СИЛЬФІДИ (франп. sylphes, ж. p. sylphides, від грец. σιλφη – міль) – 1) У кельтській та германській міфології, у повір’ях багатьох європейських народів один з видів ельфів – духів повітря. 2) Жуки, що живляться трупами. Інша назва – мертвоїди.

СИЛЬФОН (від сильфи) – трубка або камера з гофрованою (хвилеподібною) поверхнею, застосовувана в різних приладах і пристроях як чутливий елемент, що розширяється або стискується від зміни тиску вміщених у ньому рідини, пари або газу.

СИМБІОЗ (від грец. συμβίωσης – співжиття) – форма співжиття організмів (симбіонтів) різних видів, яка забезпечує їм взаємну вигоду (напр., раків-самітників з актиніями).

СИМБІОНТИ (від грец. συμβιόω – живу разом) – організми, які перебувають у симбіозі.

СИМВОЛ (від грец. σύμβολον – знак, прикмета, ознака) – 1) Умовне позначення будь-якого предмета, поняття або явища. С. бувають речові (напр., червоний галстук у радянських піонерів), образні (напр., в СРСР емблема «Серп і молот» – С. союзу робітничого класу й селянства), графічні (в точних науках – хімії, математиці, фізиці, кібернетиці тощо, напр., N – С. азоту). 2) В ідеалістичній суб’єктивістській філософії до С. звертаються для приховування антинаукової суті вчення про непізнаванність світу (напр., теорія ієрогліфів) або протиставлення раціональному пізнанню (символізм). 3) С. віри – стислий виклад головних догматів якоїсь релігії, що нібито не потребують доведення й мають сприйматися на віру. 4) Переносно – основи віровчення (кредо).

СИМВОЛІЗАЦІЯ – умовне позначення за допомогою символів.

СИМВОЛІЗМ (франц. symbolisme, від symbole – символ) – художній і філософсько-естетичний напрям у занепадницькому буржуазному мистецтві кінця 19 – початку 20 ст. Виник у Франції. Грунтувався на ідеях суб’єктивно-ідеалістичної філософії, проповідував індивідуалізм, аполітизм, містицизм, «чисте мистецтво».

СИМВОЛІКА (від грец. συμβολικός – той, що передається знаком) – 1) Вираження ідей, понять або почуттів за допомогою умовних знаків – символів. 2) Сукупність символів.

СИМЕНС – одиниця електричної провідності в Міжнародній системі одиниць. 1 С. – електрична провідність провідника, опір якого 1 ом. Від прізвища німецького винахідника Е.-В. Сіменса.

СИМЕТРИЧНИЙ (грец. σύμμετρος) – той, що має симетрію; с. вібратор – приймально-передавальна антена у вигляді двох провідників однакової довжини, розгорнутих на 180°; с-а матриця – квадратна матриця, у якій будь-які два елементи, розміщені симетрично щодо головної діагоналі, рівні між собою; с-і функції – функції кількох змінних, які не змінюються від перестановки цих змінних.

СИМЕТРІЯ (грец. συμμετρία) – гармонія, розмірність; розміщення точок або частин предмета в просторі, коли одна половина є ніби дзеркальним відображенням другої. Розрізняють центральну С. (С. відносно точки), осьову С. (С. відносно прямої) та площинну С. (С. відносно площини).

СИММАХІЯ (грец. συμμαχία, від συμμαχέω – б’юся разом, допомагаю) – у Стародавній Греції – військовий союз між рабовласницькими містами-державами.

СИМОНІЯ – купівля-продаж церковних посад або духовного сану в католицькій та інших церквах, поширена за доби феодалізму в Західній Європі. Від імені міфічного волхва Симона, що нібито просив апостолів продати йому дар творити чудеса.

СИМПАТИНИ (від грец. συμπαθής – чутливий) – речовини, що виділюються в організмі людини й тварин при подразненні закінчень більшості т. зв. постгангліонарних нервових волокон симпатичної нервової системи. Беруть участь у передаванні імпульсів.

СИМПАТІЯ (від грец. συμπάθεια – співчуття) – 1) Почуття прихильності, доброзичливості до кого-небудь. Протилежне – антипатія. 2) Переносно – людина, яка користується чиєюсь прихильністю.

СИМПЛЕКС (від лат. simplex – простий) – 1) Спосіб телефонного чи телеграфного зв’язку, при якому даним каналом і в даний момент можна або передавати, або приймати повідомлення. 2) матем. Найпростіший опуклий многогранник з даним числом вимірів.

СИМПЛІФІКАЦІЯ (від лат. simplex – простий і ...фікація) – спрощення.

СИМПЛОКА (від грец. συμπλοκή – сплетіння, з’єднання) – стилістична фігура, в якій дві частини фрази мають подібні початок і закінчення.

СИМПОЗІУМ (від грец. συμπόσιον – бенкет) – 1) У давніх греків та римлян бенкет з музикою, розвагами й бесідами. 2) Нарада фахівців однієї або кількох країн з певних наукових питань.

СИМПТОМ (від грец. σύμπτωμα – збіг обставин, ознака) – характерний вияв або ознака якого-небудь явища (напр., захворювання).

СИМПТОМАТИКА – див. Симптоматологія.

СИМПТОМАТИЧНИЙ – оснований на зовнішніх ознаках; той, що є симптомом; показовий; с-е лікування – лікування, спрямоване на усунення ознак (симптомів) хвороби незалежно від її основної причини.

СИМПТОМАТОЛОГІЯ, СИМПТОМАТИКА [від грец. σύμητωμα (συμπτώματος) – симптом і ...логія] – наука про симптоми.

СИМУЛЯЦІЯ (від лат. simulatio – удавання) – удаване вираження почуттів або певного фізичного стану (напр., захворювання) з метою ввести в оману.

СИМФІЗ (від грец. σύμφυσις – зрощеність, неперервність) – зчленування, зрощення; сполучення двох кісток за допомогою шару хряща.

СИМФОНІЗМ – симфонічне мистецтво, симфонічний стиль.

СИМФОНІЧНИЙ (від грец. σύμφωνος – співзвучний) – пов’язаний з симфонією; с. оркестр – оркестр із смичкових, духових і ударних інструментів.

СИМФОНІЯ (від грец. συμφωνία – співзвучність) – 1) Жанр інструментальної музики; музичний твір з однієї або кількох частин для симфонічного оркестру. 2) Гармонічне сполучення різноманітних звуків, фарб тощо.

СИНАЛАР – лікарський препарат. Застосовують при екземі, псоріазі, при свербіжі, алергічних станах шкіри й слизових оболонок тощо.

СИНАНТРОП (від лат. Sina – Китай і ...антроп) – стародавня викопна людина. За типом близька до пітекантропа. Жив за антропогенового періоду кайнозою. Рештки С. знайдено в Китаї.

СИНАПСИ (від грец. σύναψις – з’єднання, поєднання) – мікроскопічні спеціалізовані утвори, через які передаються нервові збудження (імпульси).

СИНГАМІЯ (від грец. σύγγαμος – з’єднаний шлюбом) – з’єднання чоловічої й жіночої статевих клітин (гамет) з утвосенням зиготи.

СИНГАРМОНІЗМ (від грец. σύν – разом і αρμονία – зв’язок, співзвучність) – в деяких, переважно тюркських, мовах уподібнення (асиміляція) голосних звуків у слові кореневій голосній.

СИНГЛ (від англ. single – один, єдиний) – гра в теніс, коли кожна сторона представлена одним гравцем.

СИНГОНІЯ (від грец. σύγγονος – споріднений) – група видів симетрії, до якої належать кристали з одним або кількома подібними елементами симетрії.

СИНГУЛЯРНИЙ (лат. singularis) – окремий, одиничний, єдиний; с-а (або особлива) точка – точка на діаграмі стану речовини і діаграмі склад-властивість, що відповідає хімічній сполуці постійного складу.

СИНДАКТИЛІЯ (від грец. συν – разом і δάκτυλος – палець) – природжене повне або часткове зрощення між собою двох і більше сусідніх пальців рук або ніг.

СИНДЕСМІЯ (від грец. σύνδεαμος – зв’язок, поєднання) – рід двостулкових морських молюсків. Поширені в Атлантичному океані, Азовському й Чорному морях. Інша назва – абра.

СИНДЕСМОЗ (від грец. σύνδεσμος – зв’язок, поєднання) – з’єднання кісток між собою за допомогою зв’язок.

СИНДЕСМОЛОГІЯ (від грец. σύνδεσμος – сухожилля і ...логія) – розділ анатомії, що вивчає типи зчленування кісток і зв’язки скелета.

СИНДЕТИКОН (від грец. συνδετικόν – зв’язок, узи) – напіврідкий клей для паперу й картону.

СИНДИК (грец. σύνδικος – захисник, заступник) – 1) У Стародавній Греції захисник на суді; в Стародавньому Римі періоду імперії представник якоїсь корпорації. 2) За феодалізму в ряді західноєвропейських країн старшина гільдії. 3) В ряді капіталістичних країн голова місцевого самоврядування (в Італії до 1928 p., в сучасних окремих кантонах Швейцарії); назва деяких урядовців (у США); представник якої-небудь установи, корпорації тощо.

СИНДИКАЛІЗМ (франц. syndicalisme) – дрібнобуржуазна опортуністична течія в робітничому русі. Синдикалісти вважають єдино можливим шляхом до соціалізму профспілковий рух і економічну боротьбу, заперечують політичну боротьбу, диктатуру пролетаріату. На їхню думку, синдикати повинні керувати суспільним виробництвом (див. Анархо-синдикалізм).

СИНДИКАТ (франц. syndicat, від грец. σύνδικος – захисник) – 1) Одна з форм капіталістичних монополій; об’єднання самостійних підприємств з метою регулювання ринку певного товару, підтримання високого рівня цін і одержання надприбутку. 2) Назва професійних спілок у Франції та деяких інших країнах. 3) Господарські об’єднання в деяких галузях промисловості СРСР, що існували в 1922 – 30 pp.

СИНДРОМ (від грец. σύνδρομος – той, що разом біжить) – сполучення ознак, симптомів, характерних для якого-небудь захворювання.

СИНЕДРІОН (грец. συνέδριον – рада) – 1) В Стародавній Іудеї 3 – 1 ст. до н. е. рада старійшин, що виконувала функції вищого державного, релігійного й судового органу; в 1 ст. до н. е. – 1 ст. н. е., після встановлення римського панування, верховний суд Іудеї. 2) Переносно – збори, рада, судилище.

СИНЕКДОХА (грец. συνεκδοχή, від σύν – разом і εκδοχή – переймання) – один із засобів підсилення виразності художньої мови, різновидність метонімії. Заснована на кількісному зіставленні предметів, явищ, на заміні частиною цілого, одним предметом – сукупності їх.

СИНЕКЛІЗА (від грец. ούν – разом і ένκλισις – нахиляння) – великий прогин земної кори в межах платформи.

СИНЕКОЛОГІЯ (від грец. σύν – разом і екологія) – розділ екології, що вивчає життя угруповань різних видів організмів.

СИНЕКУРА (лат. sine cura – без турбот) – 1) За середньовіччя – доходна церковна посада, не пов’язана з певними обов’язками. 2) Переносно – добре оплачувана посада, на якій майже нічого не треба робити.

СИНЕМАТОГРАФ [франц. cinematographe, від грек. κίνημα (κινήματος) – рух і γράφω – пишу] – застаріла назва кінематографа, кіно.

СИНЕРАМА (англ. cinerama, від грец. κίνημα – рух і όραμα – вид, видовище) – одна з систем широкоекранного кіно.

СИНЕРГІДИ (від грец. συνεργός – діючий разом) – дві клітини в зародковому мішку покритонасінних рослин, які становлять разом з яйцеклітиною яйцевий апарат.

СИНЕРГІЗМ (від грец. συνεργός – діючий разом) – явище посилення дії одного каталізатора додаванням іншого.

СИНЕРГІСТИ (від грєц. συνεργός – діючий разом) – м’язи або групи м’язів, що діють спільно в одному й тому ж напрямі.

СИНЕРЕЗИС (від грец. συναίρεσις – збирання, з’єднання) – виділення рідкої фази з дисперсної структури (напр., гелю), що супроводиться зменшенням об’єму структури.

СИНЕСТЕЗІЯ (від грец. συναίσβησις – одночасне відчуття) – виникнення у людини відчуття не лише в чуттєвому органі, на який діє подразник, але й одночасно в іншому органі чуття.

СИНКЛІНАЛЬ (від грец. συγκλίνω – нахиляюсь) – складка верств гірських порід, опуклістю повернута донизу; в ядрі її залягають молодші породи, на крилах – давніші. Протилежне – антикліналь.

СИНКЛІТ (грец. σύγκλητος, букв. – скликаний) – 1) У Стародавній Греції збори вищих сановників. 2) Переносно – збори, зборище.

СИНКОПА (грец. συγκοπή, букв. – обрубання, скорочення) – 1) Ритмічна фігура, що дає відхилення від норми того чи іншого метра ² (перенесення музичного наголосу). 2) Випадання звука або складу в середині слова. 3) Глибока непритомність, спричинювана раптовим занепадом серцевої діяльності.

СИНКРЕТИЗМ (від грец. συγκρητισμός – об’єднання) – 1) Нерозчленованість, злитість, характерні для початкового, нерозвинутого стану будь-якого явища. 2) Різновидність еклектики, поєднання суперечливих, протилежних один одному поглядів.

СИНОВІЯ (від грец. σύν – разом і лат. ovum – яйце, яєчна речовина) – тягуча рідина в порожнині суглобів, яка змащує їх.

СИНОД (від грец. σύνοδος – сход, збори) – 1) З 1721 р. в Росії найвищий орган управління руською православною церквою; з 1917 р. й досі – дорадчий орган при патріархові московському і всієї Русі. 2) В протестантських церквах збори духовних і світських осіб для розв’язання церковних справ.

СИНОДИЧНИЙ (від грец. σύνοδος – зближення, з’єднання) – той, що стосується видимого на небі положення небесного тіла відносно Сонця; с. місяць – проміжок часу між двома послідовними однойменними фазами Місяця, що дорівнює приблизно 29,53 доби; с. період обертання планети – проміжок часу між двома послідовними однойменними конфігураціями планети.

СИНОЙКІЗМ (від грец. συνοικισμός – подружнє життя) – у Стародавній Греції об’єднання раніше відокремлених родоплемінних общин, поселень або міст у єдине політичне ціле (поліс ¹) у зв’язку з виникненням класового суспільства й становленням держави.

СИНОНІМИ (від грец. συνώνυμος – однойменний) – близькі за значенням, але різні за звуковим оформленням слова (напр., «хоробрий» і «безстрашний»).

СИНОНІМІЯ, СИНОНІМІКА (грец. συνωνυμία) – 1) Розділ лексикології, що вивчає синоніми. 2) Сукупність синонімів у певній мові.

СИНОПСИС (грец. σύνοψις – огляд) – 1) Загальний огляд; зведення; збірник статей різних авторів з певного предмета, або зведення різних матеріалів з одного питання. Термін вживається переважно для історичних творів. 2) Зведення тлумачень «священного» письма та інших релігійних творів.

СИНОПТИКА (від грец.συνοπτικός – здатний все бачити) – те саме, що й синоптична метеорологія.

СИНОПТИЧНА МЕТЕОРОЛОГІЯ – розділ метеорології, що вивчає процеси формування погоди з метою її завбачення.

СИНОПТИЧНИЙ (грец. συνοπτικός) – зведений; той, що дає огляд усіх частин складного цілого; с-а карта (карта погоди) – географічна карта, на якій позначено результати спостережень, проведених одночасно на мережі метеостанцій.

СИНОПТОФОР (від грец. σύνοπτος – добре видимий і ...фор) – прилад для лікування косоокості.

СИНОСТОЗ (від грец. σύν – разом і όστέον – кістка) – щільне зрощення двох кісток за допомогою кісткової тканини (напр., зрощення черепних кісток у дорослої людини).

СИНТАКСИС (грец. σύνταξις – побудова, зв’язок, з’єднання) – розділ граматики, що вивчає правила поєднання слів у речення в певній мові.

СИНТЕЗ (від грец. σύνθεσις – з’єднання, складання) – 1) Метод вивчення предмета в цілісності, єдності й взаємозв’язку його частин, у процесі пізнання пов’язаний з аналізом. 2) В ідеалістичній діалектиці Гегеля – найвищий ступінь розвитку, що розв’язує суперечності попередніх ступенів. 3) Одержання складних хімічних сполук з простіших або безпосередньо з елементів.

СИНТЕТИЧНИЙ (від грец. συνθετικός – поєднуючий) – одержаний внаслідок синтезу; узагальнений, об’єднаний; с. каучук – штучний каучук, одержаний з бутадієну, стиролу.

СИНТОЇЗМ, СИНТО (япон. синто, букв. – шлях богів) – релігія, що сформувалася в ранньофеодальній Японії на основі елементів шаманства, яке мало назву синто; пізніше зазнала впливу буддизму й конфуціанства. В 1868 – 1946 pp. С. був державною релігією Японії.

СИНУС (від лат. sinus – вигнутість, кривизна) – функція кута, позначається sin. С. гострого кута прямокутного трикутника – відношення катета, протилежного цьому кутові, до гіпотенузи; дорівнює косинусові другого гострого кута цього трикутника.

СИНУСОЇДА (від синус і ...оїд) – графік функції y = sin x.

СИНХОНДРОЗ (від грец. σύν – разом і χόνδρος – хрящ) – нерухоме або малорухоме з’єднання кісток за допомогою хряща.

СИНХРО... (від грец. σύγχρονος – одночасний) – у складних словах вказує на одночасність дій.

СИНХРОГЕНЕРАТОР (від синхро... і генератор) – прилад, що виробляє сигнали, які забезпечують синхронізацію роботи окремих пристроїв чи вузлів складніших пристроїв або систем.

СИНХРОМІЯ (від грец. σύν – разом і ...хромія) – одна з назв мозаїчного друку, коли одночасно друкують кількома фарбами з однієї друкарської форми.

СИНХРОНІЗАТОР – 1) Пристрій, який забезпечує синхронізацію частин машин і механізмів. 2) Пристрій для безшумного й безударного перемикання шестерень коробки передач автомобільного двигуна. 3) Пристрій для синхронізації електричних машин при ввімкненні їх у загальну мережу для паралельної роботи.

СИНХРОНІЗАЦІЯ (від грец. σύγχρονος – одночасний) – 1) Приведення двох чи кількох періодично змінюваних явищ до точної взаємної відповідності періодів їхнього перебігу, до збігу часу початку й кінця цих періодів. 2) Поява на електроенцефалограмі, яку записують від різних ділянок кори головного мозку або інших нервових утворів, біоелектричних потенціалів з однаковою частотою або фазою.

СИНХРОНІЗМ (від грец. συγχρονισμός – одночасність) – точний збіг і зв’язок у часі двох або кількох явищ, одночасність і паралельність дії чого-небудь. Див також Синхронізація.

СИНХРОНІЯ (від грец. συγχρονισμός – одночасність) – 1) Співіснування мовних явищ в ту саму історичну епоху. 2) Те саме, що й синхронізм.

СИНХРОННИЙ (від грец σύγχρονος – одночасний) – періодично змінне явище (процес), точно збіжне з іншими періодично змінними явищами (процесами).

СИНХРОНОСКОП (від грец. σύγχρονος – одночасний і ...скоп) – електровимірювальний прилад, що показує наявність синхронізації коливальних процесів у двох колах змінного струму.

СИНХРОТРОН [від синхро... і (елек)трон] – циклічний резонансний прискорювач електронів до 10 ⁷ – 10 ⁹ електрон-вольт (більше, ніж у бетатроні).

СИНХРОФАЗОТРОН (від синхро... і фазотрон) – циклічний резонансний прискорювач протонів, де вони багаторазово проходять через електричне поле, частота якого зростає з швидкістю частинок.

СИНХРОЦИКЛОТРОН (від синхро... і циклотрон) – те саме, що й фазотрон.

СИНЦИТІЙ (від грец. σύν – разом і κύτος – клітина) – одна з форм організації протоплазми у тканинах організмів. Під С. здебільшого розуміють сітчасту структуру – сукупність ядерно-протоплазматичних ділянок, з’єднаних перемичками протоплазми.

СИПАЇ (інд., від перс, сепагі – солдат) – 1) В Індії у 18 – 1-й половині 20 ст. наймані війська англійських та інших європейських колонізаторів, створені з місцевого населення. 2) Дворянська кіннота турецьких султанів.

СИРЕНА (грец. σειρήν) – 1) У давньогрецькій міфології морська німфа, що нібито своїм чарівним співом заманювала мореплавців до небезпечних місць, де вони гинули. 2) Прилад для відтворення тонів різної висоти і для вимірювання числа коливань звучного тіла. 3) Апарат для подавання сильних і різких звукових сигналів; сигнальний гудок.

СИРЕНИ (від грец. σειρήν – морська німфа) – ряд водяних ссавців. Живуть в Атлантичному та Індійському океанах. Великі рослиноїдні тварини (дюгонь, ламантин тощо). Об’єкт промислу. Інша назва – сиреноподібні.

СИРИНКС (від грец. σϋριγξ – дудка) – духовий музичний інструмент. Різновид багатоствольної флейти.

СИРОКО (італ. sirocco, від араб. шарк – Схід) – сильний теплий вітер південного та південно-східного напряму, характерний для країн Середземномор’я.

СИРОП (італ. sciroppo, від араб. шараб – напій) – концентрований розчин цукрів (сахарози, мальтози, глюкози, фруктози) або їхньої суміші, переважно у фруктовому або ягідному соку.

СИРТАКІ (новогрец. συρτάκι) – груповий танок за мотивами грецьких народних танців.

СИСАЛЬ – див. Сизаль.

СИСТЕМА (від грец. σύστημα – утворення, складення) – 1) Порядок, зумовлений правильним розташуванням частин, стрункий ряд, зв’язане ціле. 2) Сукупність принципів, покладених в основу певного вчення. 3) Форма суспільного устрою (напр., державна С). 4) Форма, спосіб побудови, організація чогось (напр., виборча С). 5) Сукупність господарських одиниць, установ, організаційно об’єднаних у єдине ціле (напр., С. кооперації). 6) Сукупність частин, пов’язаних спільною функцією (напр., серцево-судинна С). 7) Сукупність гірських порід, що характеризуються певною викопною фауною й флорою. 8) С. відліку – тіло або група незмінно розташованих одне до одного тіл, відносно якого (яких) визначають рух іншого тіла чи місце події в певний момент часу.

СИСТЕМАТИЗУВАТИ (франц. systematiser, від грец. σύστημα – cuстема) – розподіляти у визначеному порядку і зв’язку частин чого-небудь; діяти в певній послідовності.

СИСТЕМАТИКА (від грец. συστηματικός – впорядкований) – 1) Біологічна наука, основним завданням якої є опис існуючих і вимерлих організмів та побудова природної їх системи, тобто такої, яка відображала б шляхи історичного розвитку й споріднені зв’язки окремих груп організмів. Інша назва – біосистематика. 2) Класифікація й групування предметів і явищ. Інша назва – систематизація.

СИСТЕМАТИЧНИЙ (грец. συστηματικός) – 1) Той, що утворює певну систему; побудований за певним планом; спирається на певну систему; строго послідовний, планомірний. 2) Постійний, регулярний.

СИСТЕМОТЕХНІКА (від система і техніка) – напрям у кібернетиці, що вивчає питання планування, конструювання й поведінки складних інформаційних систем, основу яких становлять обчислювальні машини.

СИСТОЛА (від грец. συστολή – скорочення, стискання) – одна з фаз серцевого циклу; скорочення м’язів серця після розслаблення їх (діастола). Внаслідок С. кров нагнітається в артеріальну систему.

СИТАЛ – міцний і жаротривкий матеріал, що виготовляється на основі скла спеціальною термічною обробкою. Застосовують для виробництва облицьовувальних плиток, труб, ізоляторів, жаротривкого посуду, лопатей турбін тощо.

СИТАР, СЕТАР – народний струнний інструмент типу лютні, поширений в Індії і країнах Середньої Азії.

СИТУАЦІЯ (франц. situation, від лат. situs – становище) – 1) Збіг умов і обставин, що створюють певне становище. 2) Зображення на карті або плані рельєфу, річок, лісів тощо.

СИФІЛІДОЛОГІЯ (від сифіліс і ...логія) – розділ медицини, що вивчає сифіліс.

СИФІЛІС – хронічна інфекційна венерична хвороба, що викликається бактерією блідою спірохетою і проявляється у різних ураженнях шкіри, внутрішніх органів, нервової системи тощо. Від імені Сіфілуса – персонажа поеми італійського лікаря Дж. Фракасторо, присвяченої описові цієї хвороби. Інша назва – люес.

СИФІЛОМА [від сифіл (іс) і ...ома] – те саме, що й гума.

СИФОН (від грец. σίφων – трубка) – 1) Зігнута трубка з колінами різної довжини, якою переливають рідину з однієї посудини в іншу (з нижчим рівнем рідини). 2) Посудина для газованих напоїв.

СИФОНОФОРИ (від грец. σίφων – трубка і ...фор) – підклас безхребетних тварин класу гідроїдних. Колоніальні вільноплаваючі організми поширені здебільшого в тропічних і теплих морях.

СИЦИЛІАНА (італ. siciliana, букв. сицілійська) – 1) Старовинний італійський танець. 2) У середньовічній італійській поезії – восьмирядкова строфа з двома римами.

СІ (лат. si) – сьомий ступінь основного музичного звукоряду.

СІАМАНГ (малайське) – рід людиноподібних мавп родини гібонових ряду приматів. Батьківщина – острів Суматра і півострів Малакка.

СІЄНА – темно-жовта фарба. Від назви провінції і міста Сієни в Італії. Інша назва – тердесієн.

СІЄНІТ – глибинна магматична гірська порода, що складається головним чином з лужних польових шпатів та одного або кількох мінералів. Використовують як будівельний матеріал. Від грецької назви давньоєгипетського м. Сін-Сієна (тепер – Асуан).

СІЄРА – див. Сьєра.

СІЄСТА (ісп. siesta, від лат. sexta hora – шоста година) – в Іспанії, Італії, країнах Латинської Америки – післяобідній відпочинок.

СІЗІФ (грец. Σίσυφος) – 1) За давньогрецькою міфологією син Еола, що за провину перед богами був покараний – змушений вічно викочувати на гору великий камінь, який з вершини щоразу скочувався вниз, і С. доводилося все починати знову. 2) Переносно – сізіфова праця – важка й виснажлива, але безплідна праця.

СІОНІЗМ – реакційна націоналістична ідеологія і політична практика єврейської буржуазії. Організаційно оформився в 1897 p., коли було створено «Всесвітню сіоністську організацію», яка проголосила своєю метою переселення всіх євреїв до Палестини (до «священної» гори Сіон – звідки й назва) й відродження там біблійної ізраїльської держави. Основним змістом сучасного С. є войовничий шовінізм, расизм, антикомунізм і антирадянщина.

СІТІ (англ. City) – центральна частина Лондона, де зосереджено контори та правління найбільших банків, фондова й товарна біржі. С – синонім англійської фінансової олігархії.

СКАБІОЗА (від лат. scabiosus – шершавий) – рід багато-, іноді однорічних трав’янистих рослин родини черсакових. Поширені в Європі, Азії та Африці. Деякі види вирощують як декоративні.

СКАЛЯР (від лат. scalaris – ступінчастий) – величина, яка повністю визначається своїм числовим значенням (напр., об’єм, питома вага тіла). Див. також Вектор.

СКАЛЯРНИЙ (від скаляр) – той, що визначається лише числовим значенням; с. добуток двох векторів – число, що дорівнює добуткові довжин цих векторів на косинус кута між ними.

СКАЛЬДИ (сканд. scald, одн.) – давньоскандінавські поети-співці в 9 – 13 ст., які оспівували битви й походи вікінгів і конунгів.

СКАЛЬП (англ. scalp, від лат. scalpo – скоблю, вирізую) – волосся з шкірою, здерте з голови переможеного ворога; в минулому – воєнний трофей у деяких галльських, скіфських, індіанських племен.

СКАЛЬПЕЛЬ (від лат. scalpellum – ножичок) – невеликий суцільнометалевий ніж, що його застосовують у хірургічній практиці для розрізування тканин.

СКАНДІЙ – хімічний елемент, символ Sc, ат. н. 21; сріблястий метал з жовтим полиском; належить до рідкісноземельних елементів. Застосовують С. у вигляді сплавів з різними металами, в металургії, медицині, хімічній промисловості тощо. Від назви Скандінавського півострова.

СКАНДУВАТИ (від лат. scando – розмірено читаю) – 1) Вимовляти чітко, виділяючи наголошений склад у кожній стопі вірша. 2) Голосно одночасно вигукувати слово, вислів, під час демонстрацій, на спортивному змаганні тощо.

СКАРАБЕЙ (лат. scarabaeus, з грец. σκάραβος – жук) – 1) Рід пластинчатовусих жуків. Поширені переважно в Південній Європі, Північній Африці, в Малій і Передній Азії. 2) В Стародавньому Єгипті – висічені з каменю зображення жука, що були предметами культу, амулетами, прикрасами.

СКАРИФІКАТОР – 1) Машина для руйнування цілості твердої оболонки насіння (скарифікації) з метою підвищення його схожості. 2) Ножичок, що ним розсікають шкіру при щепленнях (віспи, дифтерії, скарлатини).

СКАРИФІКАЦІЯ (від лат. scarifiсо – дряпаю) – штучне пошкодження оболонки насіння деяких рослин для кращого вбирання ним вологи, потрібної для набрякання та проростання. Підвищує схожість.

СКАРЛАТИНА (італ. scarlattina, від scarlatto – криваво-червоний) – гостре інфекційне захворювання людини (переважно дитячого віку). Характеризується загальною інтоксикацією, яскравим почервонінням м’якого піднебіння і язичка, збільшенням лімфатичних вузлів шиї, дрібнокрапковим висипом.

СКАРН (швед, skarn) – метаморфічна гірська порода, що складається переважно з гранату, піроксену та деяких інших вапняково-залізистих силікатів. З С. пов’язані родовища залізних, мідних та поліметалевих руд.

СКАТИ (норв., швед. scata – риба) – підряд риб ряду акулоподібних. Деякі, напр., електричні С., мають електричні органи. Поширені головним чином у морях, окремі – в річках Південної Америки.

СКАТОЛ [від грец. σκώρ (σκατάς) – кал, гній і ...ол] – органічна сполука, безбарвні кристали з неприємним запахом. Утворюються від гниття білкових речовин. Застосовують у парфюмерії.

СКАУТ – див. Бойскаут, Герлскаут.

СКАУТИЗМ (від англ. scout – розвідник) – одна з форм буржуазного дитячого та юнацького руху. Виникла в Англії в 1907 р. Мета створення скаутських загонів – виховання дітей і молоді в дусі відданості капіталістичному ладові.

...СКАФ (від грец. σκάφη – човен) – у складних словах відповідає поняттям «судно», «апарат для підводних досліджень», напр., батискаф, піроскаф.

СКАФАНДР [франц. scaphandre, від грец. σκάφη – човен і άνήρ (ανδρός) – чоловік, мужчина] – спорядження (одяг), у якому можна виконувати підводні роботи, здійснювати висотні й космічні польоти.

СКВАЙР (англ. squire) – 1) Скорочена форма англійського дворянського титула – есквайра. 2) В США і Англії ввічлива форма звертання до суддів і місцевих службових осіб.

СКВАТЕР (англ. squatter, від squat – селитися на чужій землі) – 1) Фермер-колоніст, що зайняв вільну, необроблену ділянку землі при колонізації в США, Канаді, Австралії і Новій Зеландії. 2) В Австралії скотар, що орендує для своїх стад необроблені ділянки землі. 3) Дрібний орендар.

СКВЕР (англ. square, букв. – квадрат) – озеленена ділянка громадського користування для відпочинку на території населеного пункту; відіграє і декоративну роль.

СКЕБ (англ. scab, букв. – короста) – лайливе прізвисько штрейкбрехерів в Англії й США.

СКЕЛЕТ (від грец. σκελετός – висохлий) – 1) Сукупність міцних опорних або захисних утворів у людини й тварин. 2) Кістяк, каркас чого-небудь; схема.

СКЕНАТРОН [від англ. scan – уважно розглядати і (елек)трон] – прилад, застосовуваний для кольороподільної коректури; різновид кольорокоректора.

СКЕНЕР (англ. scanner, від scan – уважно розглядати) – прилад, який застосовують для виявлення злоякісних пухлин шляхом спостереження над розподілом радіоактивних ізотопів, введених в організм людини.

СКЕНОГРАМА (від англ. scan – уважно розглядати і ...грама) – графічне зображення пухлинних новоутворень, що одержують на скенері.

СКЕНУВАННЯ (від англ. scan – уважно розглядати) – виявлення злоякісних пухлин за допомогою скенера.

СКЕПСИС (від грец. σκέψις – розгляд, сумнів) – сумнів, недовіра до чогось.

СКЕПТИК (від грец. σκεπτικός – досліджуючий) – 1) Послідовник скептицизму. 2) Особа, що до всього ставиться з недовір’ям, у всьому сумнівається.

СКЕПТИЦИЗМ (від грец. σκεπτικός – недовірливий) – 1) Філософська концепція, що піддає сумніву можливість достовірного пізнання світу й існування надійного критерію істини. Крайньою формою С. є агностицизм. С, як і агностицизм, властивий сучасній буржуазній ідеалістичній філософії. 2) Критично-недовірливе ставлення до чогось.

СКЕРЦО (італ. scherzo, букв. – жарт) – музичний твір у жвавому, швидкому темпі, з гостро характерними ритмічними і гармонічними зворотами.

СКЕТИНГ-РИНК, РИНК (англ. skating-rink, від skate – кататися на ковзанах і rink – ковзанка) – майданчик з дерев’яним або асфальтовим покриттям для катання на роликових ковзанах.

СКЕТЧ (англ. sketch, від грец. σχέδιος – зроблений поспіхом, імпровізований) – 1) Ескіз, начерк малюнка. 2) Коротка вистава-жарт, побудована на гострих сценічних ситуаціях.

СКИПИДАР (польс. spikanard – лаванда, від лат. spica nardi – колос нарду) – летка складова частина смоли хвойних дерев. С. – суміш терпенів; безбарвна прозора рідина з характерним запахом. Добре розчиняє жири, лаки, смоли, каучук.

СКІАСКОПІЯ (від грец. σκιά – тінь і ...скопія) – тіньовий метод визначення рефракції ока.

СКІАТРОН [від грец. σκιά – тінь і (елек)трон] – різновид електронно-променевої трубки для перетворення електричних сигналів на видиме зображення.

СКІЛЛА І ХАРІБДА – див. Сцілла і Харібда.

СКІН-ЕФЕКТ (від англ. skin – шкіра, оболонка і ефект) – проходження змінного електричного струму високої частоти не через увесь переріз провідника, а переважно лише в поверхневому шарі. Інша назва – поверхневий ефект.

СКІП (англ. skip, букв. – стрибок) – підйомний саморозвантажувальний короб (кліть) для сипких вантажів.

СКІПЕТР (грец. σκηπτρον) – берло, прикрашене дорогоцінним камінням, різьбленням, знак влади монарха.

СКІФ (англ. skiff) – вузький і довгий спортивний човен для змагань з академічної греблі.

СКЛЕРА (від грец. σκληρός – твердий) – білкова оболонка ока. Є основною частиною щільної стінки очного яблука, яка забезпечує сталість розмірів і форми ока.

СКЛЕРЕЇДИ (від грец. σκληρός – твердий та είδος – вид, вигляд) – у рослин – товстостінні клітини механічної тканини; переважно здерев’янілі. Інша назва – кам’янисті клітини.

СКЛЕРЕНХІМА (від грец. σκληρός – твердий і ...енхіма) – механічна тканина рослин, що складається з товстостінних видовжених клітин; утворюється внаслідок склерифікації.

СКЛЕРИТ (від грец. σκληρός – твердий) – запалення білкової оболонки ока.

СКЛЕРИФІКАЦІЯ (від грец. σκληρός – твердий і ...фікація) – потовщення й здерев’яніння оболонок рослинних клітин. Підвищує міцність тканин; спричинює утворення склеренхіми й склереїд.

СКЛЕРО... (від грец. σκληρός – твердий) – у складних словах відповідає поняттям «затвердіння», «ущільнення».

СКЛЕРОДЕРМА, СКЛЕРОДЕРМІЯ (від склеро... і грец. δέρμα – шкіра) – хронічне захворювання шкіри людини, що характеризується ущільненням шкіри й підшкірної клітковини.

СКЛЕРОЗ (від грец. σκλήρωσις – тверднення) – процес в організмі людини й тварин, що полягає в розростанні сполучної тканини в органах (напр., судинах мозку, серці тощо). Причинами С. можуть бути порушення обміну речовин, хронічні запальні процеси, отруєння тощо.

СКЛЕРОМА (від склеро... і ...ома) – інфекційне захворювання дихальних шляхів людини, що спричинюється мікробом – паличкою Фріша – Волковича, коли вона потрапляє на слизову оболонку дихальних шляхів.

СКЛЕРОМЕТР (від склеро... і ...метр) – 1) Прилад для вимірювання твердості кристалів. 2) Прилад для вимірювання «жорсткості» рентгенівського проміння.

СКЛЕРОМЕТРІЯ (від склеро... і ...метрія) – вимірювання твердості мінералів, кристалів тощо за допомогою склерометра.

СКЛЕРОН (від грец. σκληρόν – жорсткість, твердість, непіддатливість) – сплав алюмінію з цинком, міддю, марганцем тощо. Застосовують у машинобудуванні, авіаційній промисловості.

СКЛЕРОПРОТЕЇНИ (від склеро... і протеїни) – те саме, що й протеїноїди.

СКЛЕРОСКОП (від склеро... і ...скоп) – прилад для визначення твердості металів та інших матеріалів.

СКЛЕРОТИНІОЗИ, СКЛЕРОЦИНІОЗИ – хвороби рослин, спричинювані сумчастими грибами роду склеротинія. Уражують плодові, польові, овочеві та інші рослини.

СКЛЕРОТИНІЯ (від грец. σκληρός – твердий) – рід сумчастих грибів (аскоміцетів) із групи дискоміцетів. Здебільшого паразити вищих рослин. Спричинюють хвороби рослин – склеротиніози.

СКЛЕРОТОМІЯ (від склеро... і ...томія) – хірургічна операція, яку застосовують при глаукомі з метою зниження внутрішньоочного тиску.

СКЛЕРОФІТИ (від склеро... і ...фіти) – рослини з жорсткими листками, що мають товсту кутикулу, і дуже розвинені механічні тканини (ковила, типчак, сосна тощо).

СКЛЕРОЦИНІОЗИ – див. Склеротиніози.

СКЛЕРОЦІЙ (від грец. σκληρότης – твердість) – стадія спокою грибниці деяких грибів (ріжків, склеротинії тощо). Являє собою щільне переплетення гіфів. За сприятливих умов С. проростає.

СКОЛІОЗ (від грец. σκολίωσις – викривлення) – викривлення хребта у людини вбік. Найчастіше виникає у дітей внаслідок перенесених рахіту, поліомієліту тощо.

СКОЛОПЕНДРА (грец. σκολόηενδρα) – рід членистоногих тварин підкласу губоногих класу багатоніжок. Поширені в теплих країнах з сухим кліматом. Укуси С. болісні, а деяких тропічних видів (напр., С. гігантської) смертельні.

СКОНС – див. Скунс.

СКОНТО (італ. sconto) – в міжнародній торгівлі – знижка з базисної ціни товару, що передбачається договором купівлі-продажу при оплаті його готівкою або достроково.

СКОНТРАЦІЯ (від італ. scontrare – зустрічати) – взаємне зарахування зустрічних платіжних вимог між установами або особами.

...СКОП, ...СКОПІЧНИЙ, ...СКОПІЯ (від грец. σκοπέω – спостерігаю, розглядаю) – у складних словах вказує на зв’язок з поняттям «спостереження», напр. фоноскоп, стереоскопічний, рентгеноскопія.

СКОПОЛІЯ – рід багаторічних трав’янистих рослин родини пасльонових. Отруйні. Поширені в Європі й Східній Азії. З кореневищ деяких видів добувають алкалоїди – атропін, скополамін і гіосціамін, що їх застосовують у медицині. Від прізвища італійського вченого Г. Скополі.

СКОРБУТ (нім. Scorbut) – захворювання людини, спричинюване недостатньою кількістю в їжі вітаміну С (аскорбінової кислоти). Інша назва – цинга.

СКОРЗОНЕРА (італ. scorzonera, від scorza – кора) – рід багаторічних трав’янистих рослин родини складноцвітих. Поширені в Європі та Азії. У багатьох видів кореневища їстівні.

СКОРОДИТ (від грец. σκόροδον – часник) – мінерал класу фосфатів, білого, зеленуватого й бурого кольору. Сировина для одержання миш’якового кальцію.

СКОРПЕНА (грец. σκόρπαινα) – рід риб родини скорпенових. Поширені в прибережній зоні переважно субтропічних морів. Промислове значення невелике.

СКОРПІОН [лат. scorpio (scorpionis), з грец. σκορπίος] – 1) У давнину – метальна машина, вид балісти. 2) Сузір’я Південної півкулі неба з яскравою зіркою Антарес.

СКОРПІОНИ (грец. σκορπίοι) – ряд павукоподібних. Поширені в країнах з теплим і жарким кліматом. Мають отруйні залози. Отрута великих тропічних С. спричинює тяжкі захворювання, а часом і смерть.

СКОТЛЕНД-ЯРД (англ. Scotland Yard, букв. – шотландський двір) – 1) Центральне управління лондонської поліції (за колишнім її місцеперебуванням), політичної поліції та розшукового відділу. 2) Лондонська кримінальна поліція.

СКОТОМ А (від грец. σκότος – темрява) – обмежений (острівковий) дефект у полі зору ока.

СКРАП (англ. scrap, букв. – шматок) – металева сировина (відходи виробництва, брухт), яку переплавляють на придатний метал.

СКРЕБ, СКРУБ (англ. scrub – чагарник) – тип рослинності посушливих районів Австралії, що складається переважно з вічнозелених колючих чагарників.

СКРЕПЕР (англ. scraper, від scrape – шкребти) – будівельна землерийно-транспортна машина з підйомно-поворотним ковшем з ножами, що зрізають шари грунту.

СКРИПТОРІЙ (від лат. scriptorius – писальний) – майстерня західноєвропейських монастирів (6 – 12 ст.), в якій переписували книги.

СКРОФУЛЬОЗ (від лат. scrofula – свинка) – туберкульозне ураження шийних лімфатичних вузлів. Інша назва – золотуха.

СКРУБ – див. Скреб.

СКРУБЕР (англ. scrubber, від scrub – шкребти) – циліндричний апарат, де промисловий газ (напр., доменний) очищають від небажаних домішок (напр., пилу) рідиною (переважно водою), яка стикається з ним.

СКРУПУЛ (лат. scrupulum) – старовинна аптечна вага, 1,4 г.

СКРУПУЛЬОЗНИЙ (лат. scrupulosus) – 1) Надзвичайно ретельний, точний до дрібниць. 2) Дріб’язковий.

СКУДО (італ. scudo, букв. – щит, герб) – старовинна італійська срібна або золота монета.

СКУДУЧЯЙ, СКУДУТІС (лит. skuduciai, skudutis) – литовський народний духовий інструмент типу багатоствольної (з кількох трубок) флейти.

СКУЛЬПТОР (лат. sculptor, від sculpo – вирізую, висікаю, втілюю) – 1) Митець, який працює в галузі скульптури. 2) Невелике сузір’я в Південній півкулі неба.

СКУЛЬПТУРА (лат. sculptura) – 1) Вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об’ємну форму і виконуються з твердих або пластичних матеріалів. 2) Назва окремого художнього твору цього виду.

СКУМБРІЯ (новогрец. σκουμπριά, множ., від грец. σκόμβρος) – вид риб родини скумбрієвих ряду окунеподібних. Поширені вздовж узбережжя Європи й Північної Америки. Цінний об’єкт промислу. Інші назви – макрель, баламут.

СКУМПІЯ (тюрк.) – рід рослин родини сумахових. Кущі або невеликі дерева. Поширені в Північній Америці, Європі та Азії. З листків одержують дубильні речовини, деревина йде на різні вироби та на виготовлення жовтої фарби.

СКУНС, СКОНС (англ. skunks, множ. від skunk) – рід ссавців родини куницевих. Поширені в Північній Америці. Об’єкт полювання й розведення заради цінного хутра. Інша назва – смердючка.

СКУПЩИНА (сербохорв. скупштина – збори) – 1) В Соціалістичній Федеративній Республіці Югославії найвищий орган влади федерації (Союзна С.) і республік (республіканські С). 2) Органи громадського самоврядування в СФРЮ.

СКУТЕР (англ. scooter, від scoot – мчати) – легкий ковзний човен з плоским дном і підвісним двигуном.

СКУТЕРУДИТ – мінерал класу персульфідів, олов’яно-білого, сталево-сірого кольору. Руда кобальту. Від назви місцевості Скуттеруд (Норвегія).

СЛАЙД, СЛЕЙД (від англ. slide – ковзати) – 1) Рухоме сидіння у.гоночному човні, яке дає можливість гребцеві краще використовувати силу ніг і подовжувати занесення весел. 2) Кольоровий діапозитив.

СЛАЛОМ (норв. slalam, від sla – схил і lam – слід) – змагання на швидкість спуску з гір на лижах за маршрутом, що має звивисту форму із обов’язковим проходженням через розставлені на трасі контрольні ворота; змагання в спуску по гірських потоках на одиночних байдарках.

СЛЕЙД – див. Слайд.

СЛЕНГ (англ. slang – жаргон) – жаргонні слова або вирази в англійській усній мові, характерні для людей певних професій (моряків тощо) або соціальних прошарків.

СЛІП (від англ. slip – ковзати) – 1) Мeханічний пристрій для спуску кораблів на воду і підйому їх. 2) Похилий майданчик на китобійній базі, по якому підіймають на палубу китів, а на великих риболовних траулерах для підйому на палубу трала з рибою.

СЛЯБ (англ. slab, букв. – плита) – плоска прямокутна заготовка, утворена прокатуванням сталевого зливка на слябінгу, призначена для виготовлення листової сталі.

СЛЯБІНГ (англ. slabbing) – потужний прокатний стан для обтискання важких (до 10 т і більше) сталевих зливків на сляби. На відміну від блюмінга, у С., крім горизонтальних, є й вертикальні прокатні валки.

СМАЛЬТА, ШМАЛЬТА (нім. Smalte, від італ. smalto – емаль) – кольорове непрозоре скло, що його застосовують у мозаїці.

СМАЛЬТИН (від смальта) – мінерал класу персульфідів. Білий, сірий з металічним блиском. Сировина для одержання нікелю й кобальту.

СМАРАГД (грец. σμάραγδος) – те саме, що й ізумруд.

СМЕШ (англ. smash – удар) – у тенісі – удар по м’ячу, що летить над головою, для того щоб приземлити його на полі противника.

СМІТСОНІТ – мінерал класу карбонатів, білого кольору з зеленуватим, буруватим або сіруватим відтінками. Руда цинку. Від прізвища англійського мінералога Д. Смітсона.

СМОГ (англ. smog, скор. від smoke – дим і fog – імла) – густий туман, змішаний з димом, кіптявою.

СМОКІНГ (від англ. smoking-jacket – піджак для куріння) – піджак з чорного сукна з обшитими шовком бортами, один з видів вечірнього костюма.

СНАЙПЕР (англ. sniper, від snipe – стріляти з укриття) – стрілець, що добре володіє мистецтвом влучної стрільби, маскування й спостереження.

СНОБ (англ. snob) – особа, яка беззастережно схиляється перед модою, манерами, смаками, перед усім, що прийнято в буржуазно-аристократичному середовищі.

СНОБІЗМ (англ. snobbism) – поведінка, манери, властиві снобові.

СОВЕРЕН (англ. sovereign, букв. – монарх) – золота монета в 1 фунт стерлінгів і колишня грошова одиниця Англії та залежних від неї країн Середнього Сходу.

СОЇНАРІ – грузинський духовий інструмент типу флейти. Інша назва – ларчемі.

СОЛАНІНИ (від лат. solanum – паслін) – група органічних речовин – глікоалкалоїдів. Виявлені в рослинах родини пасльонових. У великих кількостях отруйні. Особливо багато С. у ростках та позеленілих бульбах картоплі.

СОЛАНО (ісп. solano, від лат. solanus – східний вітер) – сухий гарячий вітер в Іспанії.

СОЛЕНОЇД (від грец. σωλήν – трубка і ...оїд) – звитий у вигляді спіралі (котушки) провідник, де, пропускаючи постійний електричий струм, утворюють магнітний потік, подібний до потоку в довгому постійному магніті.

СОЛЕЦИЗМ (грец. σολοικισμός) – синтаксична помилка; неправильний граматичний зворот у художньому творі. Від назви м. Соли – давньогрецької колонії, де погано володіли грецькою мовою.

СОЛІД (лат. solidus – міцний, тривкий) – золота римська монета, що дорівнювала 1/72 золотого фунта (4,55 г); з 324 р. – основна монетна і лічильно-грошова одиниця Римської держави.

СОЛІДАРИЗАЦІЯ (від франц. solidariser – об’єднувати) – виявлення солідарності.

СОЛІДАРНИЙ (франц. solidaire) – пов’язаний з солідарністю; той, хто діє з солідарності.

СОЛІДАРНІСТЬ (франц. solidarite) – 1) Спільність інтересів, одностайність, єдність думок і дій, співчуття їм. 2) юрид. Спільна відповідальність.

СОЛІДНИЙ (франц. solide, від лат. solidus – твердий) – 1) Міцний, твердий, масивний, ґрунтовний, надійний. 2) Поважний, показний. 3) Переносно – серйозний, з доброю репутацією.

СОЛІДОЛ (від лат. solidus – густий і ...ол) – густе мастило (суміш мінерального масла й кальцієвого мила) для мащення різних машин і пристроїв. Інша назва – тавот.

СОЛІДУС (від лат. solidus – твердий) – крива лінія на діаграмі стану й структури сплавів, що характеризує, на відміну від ліквідуса, температури кінця кристалізації.

СОЛІПСИЗМ (від лат. solus – єдиний та ipse – сам) – крайня форма суб’єктивного ідеалізму, за якою об’єктивна дійсність – продукт свідомості індивіда.

СОЛІСТ (італ. solista, від лат. solus – один) – виконавець музичного твору або окремої партії – соло.

СОЛІТЕР (франц. solitaire, від лат. solitarius – поодинокий) – 1) Окремий великий брильянт у оправі. 2) Рід безхребетних класу стьожкових червів.

СОЛО (італ. solo, від лат solus – лише один) – 1) Музичний твір для одного голосу або інструмента. 2) В опері, симфонії та інших великих музичних творах – самостійна партія для одного голосу чи інструмента.

СОЛО-ВЕКСЕЛЬ (від італ. solo – один, єдиний і вексель) – звичайний вексель з підписом однієї особи, яка має здійснити платіж.

СОЛЮКС (від лат. sol – Сонце і lux – світло) – електролампа в рефлекторі на штативі. Використовують для прогрівання опромінюваної ділянки тіла людини й тварин з лікувальною метою.

СОЛЯРИМЕТР (від лат. solaris – сонячний і ...метр) – прилад для вимірювання променистої енергії Сонця.

СОЛЯРІЙ (лат. solarium, від sol – Сонце) – 1) У давніх римлян тераса, плоский дах на південній частині будинку. 2) Спеціально обладнаний майданчик для приймання сонячних ванн. 3) Сонячний годинник.

СОЛЬ ¹ (лат. sol) – п’ятий ступінь основного музичного звукоряду.

СОЛЬ ² (від ісп. sol – Сонце) – грошова одиниця Перу, поділяється на 100 сентаво.

СОЛЬВАТАЦІЯ (від лат. solvo – розчинюю) – взаємодія між частинками (іонами, молекулами) розчинника й розчиненої речовини. С. у водних розчинах називають гідратацією.

СОЛЬВАТИ – сполуки, утворювані внаслідок сольватації. Якщо розчинником є вода, то ці сполуки називаються гідратами.

СОЛЬВЕНТ [від лат. solvent (solventis) – розм’якшуючий, розчиняючий] – рідка суміш ароматичних вуглеводнів. Розрізняють С. кам’яновугільний і нафтовий. Застосовують як розчинник у лакофарбовій і гумовій промисловості, дезинфікуючий засіб тощо.

СОЛЬВЕНТ-НАФТА (від сольвент і нафта) – продукт дробової перегонки сирого бензолу та легких масел, що їх добувають з кам’яновугільної смоли. Застосовують як розчинник у виробництві лаків, лінолеуму, вибухових речовин тощо.

СОЛЬВОЛІЗ (від лат. solvo – розчиняю і ...ліз) – реакція обмінного розкладу між розчиненою речовиною й розчинником. Якщо розчинником є вода, то процес називається гідролізом.

СОЛЬДО (італ. soldo, від лат. solidus – твердий) – італійська назва середньовічного шилінга; срібна монета багатьох італійських держав до об’єднання Італії в 1861 p.; монета Італії до 1947 р.

СОЛЬМІЗАЦІЯ (від соль¹ і мі) – 1) Система складового позначення ступенів гами. 2) Ритмічне читання назв нот без співу (рід сольфеджіо).

СОЛЬПУГИ (від лат. sol – Сонце і fugo – уникаю) – ряд безхребетних тварин класу павукоподібних. Поширені в тропічних, субтропічних та помірних поясах земної кулі (крім Австралії). Інша назва – фаланги.

СОЛЬФАТАРИ (італ. solfatare, від лат. sulphur – сірка) – виходи гарячих газів, переважно сірчистого й сірководню з тріщин на схилах та в кратері вулканів.

СОЛЬФЕДЖІО, СОЛЬФЕДЖО (італ. solfeggio, від sol – соль¹ і fa – фа) – вокальні вправи для розвитку слуху і голосу та набуття навичок читати ноти.

СОМА (грец. σώμα – тіло) – тіло організму, крім материнських клітин спор у рослин і клітин зародкового шляху або статевих клітин у тварин. Термін запровадив німецький біолог А. Вейсман.

СОМАЛО (від італ. somalo – сомалійський) – грошова одиниця Сомалі до 1960 р.

СОМАТИЧНИЙ (грец. σωματικός) – тілесний; с-а нервова система – частина нервової системи людини й хребетних тварин. Являє собою сукупність чутливих і рухових нервових волокон, що іннервують (див. Іннервація) скелетні м’язи.

СОМАТОГАМІЯ [від грец. σώμα (σώματος) – тіло і ...гамія] – статевий процес багатьох грибів, під час якого зливаються дві вегетативні клітини грибниці.

СОМАТОЛОГІЯ [від грец. σώμα (σώματος) – тіло і ...логія] – галузь морфології людини, що досліджує прижиттєву будову людського тіла.

СОМАТОТРОПНИЙ ГОРМОН [від грец. σώμα (σώματος) – тіло, τροπή – зміна і гормон] – продукт секреції передньої частини нижнього мозкового придатка. Підсилює ріст, впливає на обмін речовин. Інша назва – гормон росту.

СОМБРЕРО (ісп. sombrero, від sombra – тінь) – іспанський крислатий капелюх.

СОМНАМБУЛА (від лат. somnus – сон і ambulo – ходжу, прогулююсь) – людина, що слабує на сомнамбулізм. Інші назви – сновида, лунатик.

СОМНАМБУЛІЗМ (франц. somnambulisme, від лат. somnus – сон і ambulo – ходжу, прогулююсь) – розлад свідомості, за яким людина в стані своєрідного сну автоматично робить звичайні за своїм змістом дії (ходить, перекладає речі тощо). Інша назва – лунатизм.

СОНА – китайський духовий інструмент, один з попередників гобоя.

СОНАНТ [від лат. sonans (sonantis) – той, що звучить] – дзвінкий приголосний звук, що разом з іншими звуками в деяких мовах може утворювати склад слова (напр., л, м, н, р).

СОНАТА (італ. sonata, від лат. sono – звучу) – жанр камерної музики; твір для одного або двох інструментів з кількох частин, одна з яких заснована на протиставленні й розвитку двох тем, що подаються в різних тональностях і потім повторюються в іншому тональному співвідношенні.

СОНАТИНА (італ sonatina) – невелика соната.

СОНЕТ (італ. sonetto, від лат. sonus – звук) – форма 14-рядкового ліричного вірша. Класичний розмір С. – п’ятистопний ямб. Складним утворенням є вінок С. (3 – 15 сонетів).

СОНОМЕТР (від лат. sonus – звук і ...метр) – прилад, за допомогою якого вивчають коливання струн.

СОНОРНИЙ (від лат. sonorus – дзвінкий) – приголосний звук, під час утворення якого голос переважає над шумом.

СОПРАНО (італ. soprano, від sopra – зверх, понад) – 1) Найвищий співочий голос. 2) Найвища партія для голосу в хорі.

СОРБЕНТИ [від лат. sorbens (sorbentis) – вбирний] – тверді тіла або рідини, здатні вбирати гази, пару та розчинені речовини. До С. належать силікагель, активне вугілля тощо.

СОРБІТ ¹ – структурна складова сталі, суміш цементиту і фериту, що, на відміну від перліту, має тоншу будову. Від прізвища англійського природознавця Г.-К. Сорбі.

СОРБІТ ² (від лат. sorbeo – поглинаю) – оптично активний шестиатомний спирт. Солодкий на смак. Міститься в багатьох фруктах. Застосовують як замінник цукру для хворих на діабет.

СОРБІТИЗАЦІЯ – надання сталі структури сорбіту ¹, щоб підвищити її міцність, пластичність і в’язкість.

СОРБЦІЯ (від лат. sorbeo – поглинаю) – вбирання твердими тілами або рідинами (сорбентами) газів, пари та розчинених речовин. Розрізняють адсорбцію (вбирання поверхневим шаром сорбенту) і абсорбцію (вбирання всім об’ємом сорбенту).

СОРГО (італ. sorgo) – рід одно- і багаторічних трав’янистих рослин родини злакових. Поширені переважно в тропічних і субтропічних країнах. Культурні види вирощують на зерно та корм сільськогосподарським тваринам.

СОРИ (тюрк.) – солончаки з глинистим грунтом, що утворюються у зниженнях рельєфу при неглибокому заляганні ґрунтових вод.

СОРИТ (від грец. σωρίτης – нагромаджений) – вид складного силогізму, в якому подається тільки останній висновок, що проводиться через ряд засновків; інші, проміжні висновки не висловлюються, а тільки маються на увазі.

СОРОРАТ (від лат. soror – сестра) – за первіснообщинного ладу шлюбний звичай, характерний для багатьох народів, за яким чоловік одружувався одночасно або послідовно з двома або кількома жінками – рідними або двоюрідними між собою сестрами; надалі С. перетворився на звичай одружуватися з сестрою померлої жінки.

СОРТ [франц. sorte, від лат. sors (sortis) – частина, різновид] – 1) Рід товару (сировини або готової продукції), що має певні якісні ознаки. 2) Різновид культивованої рослини. 3) В широкому розумінні – розряд, якість, якісний різновид.

СОРТАМЕНТ, СОРТИМЕНТ (нім. Sortiment, з франц. assortment, від assortir – сортувати) – склад продукції за марками, розмірами і профілями.

СОРФІНГ – див. Серфінг.

СОСТЕНУТО (італ. sostenuto, букв. – стриманий) – помірний музичний темп.

СОТЕРН (франц. sauternes) – напівсолодке десертне виноградне вино. Від назви м. Сотерна у Франції.

СОТІ (франц. soties, від sot – дурень) – поширені у Франції в 15 – 16 ст. сатиричні п’єси, переважно суспільно-політичного характеру, в яких персонажі під маскою блазнів викривали негативні явища суспільного життя.

СОФА (франц. sofa, від араб. суффа – подушка на верблюдячому сідлі) – 1) В європейських країнах – м’який широкий диван з поручнями й низькою спинкою. 2) В країнах Близького й Середнього Сходу – низьке ложе, вкрите м’якими килимами.

СОФІЗМ (від грец. σόφισμα – судження, придумане розумно, хитро) – навмисне хибно зроблений умовивід, який має видимість істинного.

СОФІСТ (грец. σοφιστής) – 1) В Стародавній Греції розумна, винахідлива людина; платний вчитель мудрості й красномовства. 2) Людина, що вдається до софістики.

СОФІСТИКА (грец. σοφιστική) – свідоме застосування в спорі й доведенні софізмів.

СОФІТ (від італ. soffitto – стеля) – 1) Горизонтальний ряд ламп розміщених угорі й по боках сцени. 2) Видима знизу поверхня якої-небудь архітектурної деталі.

СОФІЯ (грец. σοφία – майстерність, знання, мудрість) – поняття античної і середньовічної філософії, пов’язане з уявленням про смислову наповненість і влаштованість речей. Християнство тлумачило С. («премудрість божу») як особисту істоту, наближуючи її до образу діви Марії.

...СОФІЯ (від грец. σοφία – вченість, освіченість) – у складних словах відповідає поняттям «вчення», «мудрість».

СОФОРА (араб. софара – жовта рослина, від асфар – жовтий) – рід рослин родини бобових. Дерева або кущі, рідше – багаторічні трави. Поширені переважно в країнах з теплим кліматом. Деякі види культивують як декоративні.

СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЯ – загальна назва соціалістичних партій, що виникли в 2-й половині 19 ст. в різних країнах. Якщо спочатку С.-д. сприяла поширенню ідей соціалізму, то згодом керівництво соціал-демократичних партій стало на шлях опортунізму. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції праві лідери С.-д. виступили проти Рад. країни і комуністичних партій. Після 2-ї світової війни соціал-демократичні партії в країнах народної демократії об’єдналися з комуністичними партіями на марксистсько-ленінській платформі. В ряді капіталістичних країн соціал-демократичні партії стоять на чолі буржуазних урядів або входять в урядові коаліції. В сучасних умовах в багатьох соціал-демократичних партіях активізується діяльність лівих сил, які виступають за єдиний фронт з комуністами в боротьбі за інтереси трудящих, за зміцнення миру, проти імперіалізму.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ (від лат. socialis – суспільний) – 1) Перетворення власності на загальнонародну. 2) Процес становлення особистості на основі засвоєння нею елементів культури й соціальних цінностей. С. відбувається внаслідок перебування в певному соціальному середовищі й шляхом свідомого впливу суспільства на психологію особи.

СОЦІАЛІЗМ (франц. socialisme, від лат. socialis – суспільний) – 1) Вчення про суспільство, в якому немає експлуатації людини людиною, соціального поневолення, утверджено соціальну рівність. 2) С. науковий – синонім наукового комунізму. 3) Перша фаза комуністичної суспільно-економічної формації; суспільний лад, що внаслідок пролетарської революції і встановлення диктатури пролетаріату приходить на зміну капіталізмові. Найважливішими рисами С. є союз робітничою класу з селянством при керівній ролі робітничого класу, очоленого марксистсько-ленінською партією; суспільна власність на знаряддя й засоби виробництва, що існує у двох формах – державній і колгоспно-кооперативній; здійснення основного принципу – «від кожного за його здібністю, кожному – за його працею»; повна ліквідація експлуатації людини людиною; планомірний розвиток економіки в інтересах народу; розвиток справжньої демократії, встановлення дійсної рівноправності націй і відносин дружби між ними тощо. В ході свого розвитку С. поступово переросстає в комунізм. Вищим етапом С. на цьому шляху є розвинуте соціалістичне суспільство, яке характеризується високим рівнем розвитку економіки, високим ступенем зрілості соціальних відносин, зміцненням соціальної та ідейно-політичної єдності народу, союзу робітничого класу й селянства.

СОЦІАЛІСТ – 1) Прихильник соціалістичного вчення. 2) Член соціалістичної партії.

СОЦІАЛІСТИЧНИЙ – 1) Той, що стосується соціалізму, властивий йому, заснований на принципах соціалізму. 2) Той, що стосується соціалістичної партії.

СОЦІАЛ-ШОВІНІЗМ – опортуністична течія в міжнародному робітничому русі, яка виникла в роки 1-ї світової війни. С.-ш. виявився в нацьковуванні робітників своєї країни на робітників інших країн, у проповіді класового миру робітників із «своєю» буржуазією, в підтримці імперіалістичної війни. Інша назва – соціал-патріотизм.

СОЦІАЛЬНИЙ (від лат. socialis – товариський, громадський) – суспільний, громадський; той, що стосується суспільного ладу.

СОЦІОГРАМА (від лат. societas – спільність, суспільство і ...грама) – графічне зображення результатів соціометричного (див. Соціометрія) дослідження.

СОЦІОЛОГІЯ (від лат. societas – спільність, суспільство і ...логія) – наука про закономірності виникнення, функціонування й розвитку різних соціальних утворень і форм спільності людей. Домарксистська С., незважаючи на ряд плідних ідей, не дала наукового розуміння об’єктивних законів розвитку суспільства. Лише відкриття К. Марксом і Ф. Енгельсом матеріалістичного розуміння історії (див. Історичний матеріалізм) перетворило С. на науку.

СОЦІОМЕТРІЯ (від лат. societas – спільність, суспільство і ...метрія) – галузь соціальної психології, яка досліджує міжособові відносини в т. зв. малих соціальних групах (сім’ї, навчальних, виробничих та інших колективах).

СОЯ (япон.) – рід трав’янистих рослин родини бобових. Поширена у тропіках Африки, в Америці й Азії. С. щетинисту в багатьох країнах вирощують як зернобобову культуру.

СПАЗМ, СПАЗМА (грец. σπασμός, σπάσμα, від σπάω – стягую) – мимовільне корчове скорочення м’язів стравоходу, кишечника, шлунка, горла, а також кровоносних судин. Звичайно супроводиться болем.

СПАЗМАТИЧНИЙ – корчовий; той, що має характер спазму.

СПАЗМОЛІТИН (від спазм і грец, λΰω – послаблюю) – лікарський препарат; протиспазматичний засіб.

СПАНІЄЛІ (англ. spaniels, від лат. hispanus – іспанський) – група порід мисливських собак.

СПАРДЕК (англ. spar-deck) – верхня палуба.

СПАРЖА (італ. sparagio, від грец. άσπάραγος – молодий пагін) – вид багаторічних кореневищних рослин родини лілійних. Поширена в Європі, Центральній і Південній Азії та Північній Африці. Культивують як овочеву рослину, підземні стебла якої використовують в їжу. Інша назва – холодок лікарський.

СПАРИНГ (англ. sparring) – тренувальний бій у боксі з метою підготовки до змагання. Інша назва – вільний бій.

СПАРИНГ-ПАРТНЕРИ (від спаринг і партнер) – партнери для тренування (спортсмени, команди, що змагаються між собою), близькі за рівнем спортивної підготовки.

СПАРТАКІАДА – масові змагання з різних видів спорту. Найбільшими є С. народів СРСР, що відбуваються один раз на 4 роки. Від імені вождя повстання рабів у Стародавньому Римі Спартака (1 ст. до н. е.)

СПАРТАНЕЦЬ – 1) Громадянин давньогрецької держави Спарти, жителі якої відзначалися суворим способом життя, з дитинства привчалися до витривалості й терпіння. 2) Переносно – людина, яка додержує суворого способу життя.

СПАРТАНСЬКИЙ – властивий спартанцю (напр., с. спосіб життя, с-е виховання).

СПЕКТАКЛЬ (франц. spectacle, від лат. spectaculum – видовище, вистава) – театральна вистава.

СПЕКТР (від лат. spectrum – образ, видіння) – 1) Сукупність (набір) чогось однорідного, напр. звукових або оптичних коливань (хвиль), рівнів енергії ядра, атома чи молекули. 2) Кольорова смуга, що утворюється від розкладу білого світла.

СПЕКТРАЛЬНИЙ – той, що стосується спектра; с. аналіз – визначення хімічного складу тіл за допомогою вивчення їхніх спектрів; с-і прилади – прилади для дослідження оптичного спектра (див. Спектрограф, Спектрометр, Спектроскоп); с-і лінії – вузенькі ділянки спектра, кожна з яких відповідає певній довжині хвилі.

СПЕКТРО... (від лат. spectrum – уява, видіння) – у складних словах відповідає поняттям «спектр», «спектральний».

СПЕКТРОБОЛОГРАМА (від спектро..., грец. βολή – проміння і ...грама) – графік розподілу інтенсивності електромагнітного проміння в спектрі планети.

СПЕКТРОБОЛОМЕТР (від спектро... й болометр) – пристрій (поєднання спектроскопа і болометра) для вимірювання інтенсивності електромагнітного випромінювання в різних ділянках спектра планети.

СПЕКТРОГЕЛІОГРАМА (від спектро... і геліограма) – фотографія Сонця в його монохроматичному випромінюванні, зроблена за допомогою спектрогеліографа.

СПЕКТРОГЕЛІОГРАФ (від спектро... і геліограф) – спектрограф для фотографування Сонця у монохроматичних ділянках проміння.

СПЕКТРОГЕЛІОСКОП (від спектро... і геліоскоп) – прилад для візуального спостереження поверхні Сонця у монохроматичних ділянках проміння.

СПЕКТРОГРАМА (від спектро... і ...грама) – фотознімок або запис спектрів різного проміння.

СПЕКТРОГРАФ (від спектро... і ...граф) – прилад для реєстрації оптичних спектрів.

СПЕКТРОКОМПАРАТОР (від спектро... і компаратор) – подвійний мікроскоп для порівнювання двох спектрограм небесних світил, щоб визначити певні характеристики світила.

СПЕКТРОМЕТР (від спектро... і ...метр) – 1) Оптичний прилад для визначення положення окремих ліній спектра. 2) Прилад для аналізу розподілу за енергіями іонізуючого випромінювання.

СПЕКТРОМЕТРІЯ (від спектро... і ...метрія) – частина спектроскопії, в якій розробляють методи одержання спектрів і вимірювання спектральних характеристик (положення ліній і смуг, довжини хвиль тощо), вивчають джерела випромінювання (емісійна С.) або вбирання хвиль у різних середовищах (абсорбційна спектроскопія).

СПЕКТРОСКОП (від спектро... і ...скоп) – прилад для візуального спостереження оптичних спектрів.

СПЕКТРОСКОПІЯ (від спектро... і ...скопія) – розділ фізики, в якому вивчають властивості оптичних спектрів.

СПЕКТРОФОТОМЕТР (від спектро... і фотометр) – прилад для порівнювання яскравості світла в окремих ділянках спектра.

СПЕКТРОФОТОМЕТРІЯ (від спектро... і фотометрія) – розділ фотометрії, в якому визначають яскравість світла окремих ліній спектра або в його ділянках за допомогою спектрофотометрів.

СПЕКУЛЯТИВНИЙ (лат. speculativus, від speculor – споглядаю) – 1) Умоглядний, абстрактний. С-а філософія – а) за середньовіччя теоретична філософія на противагу «практичній»; б) у філософії нового часу загальна назва ідеалістичних учень, які намагаються досліджувати дійсність, виходячи з апріорних загальних принципів, чистого умогляду, містичної інтуїції, не звертаючись до досвіду й практики. 2) Пов’язаний із спекуляцією.

СПЕКУЛЯЦІЯ (від лат. speculatio – вистежування, виглядання) – 1) Торгівля, біржова угода, розрахована на легку й швидку наживу. 2) В СРСР злочин, що полягає в скуповуванні та перепродажу товарів або інших предметів з метою наживи. 3) Властивий ідеалізмові умогляд, відірваний від досвіду й практики. Переносно – практично необгрунтоване міркування.

СПЕЛЕОЛОГІЯ (від грец. σπήλαιον – печера і ...логія) – наука, що вивчає печери, утворення їх, гідрографію, мікроклімат, органічний світ тощо.

СПЕЛЕОТУРИЗМ (від грец. σπήλαιον – печера і туризм) – подорожі з метою вивчення печер. Див. Спелеологія.

СПЕЛЕОФАУНА (від грец. σπήλαιον – печера і фауна) – сукупність тварин, що населяють печери. С. становлять безхребетні (комахи, молюски, черви) і значно менше – хребетні (земноводяні, риби, кажани).

СПЕРМА (грец. σπέρμα – насіння, від σπείρω – сію) – рідина, що виділяється при статевому акті у чоловіків і у самців більшості тварин. В С. містяться статеві клітини – сперматозоїди. Інші назви – сім’я, сім’яна рідина.

СПЕРМАТОГЕНЕЗ [від грец. σπέρμα (σπέρματος) – насіння і ...генез] – розвиток чоловічих статевих клітин – сперматозоїдів у сім’яниках людини й тварин.

СПЕРМАТОЗОЇД [від грец. σπέρμα (σπέρματος) – насіння, ςψον – жива істота і ...оїд] – чоловіча статева клітина людини, тварин та багатьох рослин.

СПЕРМАТОФОРИ [від грец. σπέρμα (σπέρματος) – насіння і ...фор] – капсули, заповнені сперматозоїдами; правлять за їх переносників у статеву систему самки. Характерні для деяких молюсків, ряду членистоногих та деяких земноводяних.

СПЕРМАЦЕТ (від грец. σπέρμα – насіння і κήτος – кит) – суміш складного ефіру пальмітинової кислоти і цетилового спирту. Міститься в особливій порожнині голови кашалотів. С. використовують у парфюмерії, косметиці й дерматології для виготовлення кремів та мазей.

СПЕРМАЦІЇ (від грец. σπέρμα – насіння) – 1) Чоловічі статеві клітини червоних водоростей; характеризуються відсутністю джгутиків. Утворюються в антеридіях. Переносяться течією води. 2) Спори чоловічого статевого знаку в деяких груп грибів, розвиваються в спермогоніях (наприклад, в іржастих грибів).

СПЕРМІЙ (від грец. σπέρμα – насіння) – чоловіча статева клітина (гамета) покритонасінних та більшості голонасінних рослин.

СПЕРМІН (від грец. σπέρμα – насіння) – органічна речовина, яку добувають із сім’яної рідини тварин; використовують у медицині як засіб, що зміцнює нервову систему.

СПЕРМОГОНІЙ (від грец.σπέρμα – насіння і γονή – народження) – орган, в якому розвиваються спори – спермації у деяких груп грибів (наприклад, у іржастих грибів).

СПЕЦИФІКА, СПЕЦИФІКУМ (від лат. specificus – особливий) – особливість, властива даному предмету, явищу; істотні ознаки, що відрізняють один об’єкт від іншого.

СПЕЦИФІКАЦІЯ (від лат. species – вид, різновид і ...фікація) – 1) Визначення й перелік специфічних особливостей будь-чого. 2) Технічний документ, в якому зазначено назви частин, вузлів і деталей даного виробу, їхню кількість, матеріал, вату тощо. 3) Видавнича С. – супровідний до оригіналу видання документ, у якому зведено всі вказівки щодо відтворення оригіналу у вигляді друкованого видання (технічні умови для набору, особливості верстки, друку й брошурувально-палітурних процесів).

СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ (від лат. specialis – особливий) – 1) Оволодіння спеціальними знаннями в певній галузі. 2) Зосередження діяльності на певному занятті, спеціальності. 3) Поділ праці на окремі операції. 4) С. виробництва – відособлення й створення підприємств і галузей для випуску однорідної продукції.

СПЕЦІАЛІСТ – представник якоїсь спеціальності, особа, яка володіє професійно певним фахом.

СПЕЦІАЛЬНИЙ (лат. specialis) – 1) Виключно для чогось призначений. 2) Пов язаний з окремою, відособленою галуззю суспільного життя, властивий тій чи іншій спеціальності.

СПЕЦІАЛЬНІСТЬ – 1) Комплекс набутих людиною знань і практичних навичок, що дає їй можливість займатися певним родом занять у якійсь галузі діяльності. 2) Окрема відособлена галузь науки, техніки, майстерності, мистецтва тощо. Всяка самостійна професія, основна кваліфікація.

СПЕЦІЇ (лат. species – прянощі) – приправи до різних страв (оцет, ароматичні есенції та прянощі – гвоздика, перець тощо).

СПИРТИ (англ. spirits, від лат. spiritus – дихання, дух) – органічні сполуки, що містять одну або кілька гідроксильних груп (ОН) у молекулі. Застосовують як розчинники у виробництві лікарських, вибухових речовин, волокон, пластмас, харчовій промисловості тощо.

СПИРТОМЕТР (від спирт і ... метр) – ареометр із шкалою для визначення міцності водоспиртових розчинів за їхньою густиною. Інша назва – спиртомір.

СПІДВЕЙ (англ. speedway, від speed – швидкість і way – шлях, дорога) – 1) Дорога для руху з великою швидкістю, автострада. 2) Доріжка для мотоциклетних змагань, гоночний трек.

СПІДОМЕТР (від англ. speed – швидкість і ...метр) – прилад, що показує швидкість руху автомобіля або мотоцикла і пройдений ними шлях.

СПІКЕР (англ. speaker, від speak – говорити) – 1) Голова палати парламенту в ряді країн (напр., в Англії – палати громад, Австралії, США – палати представників, Бірмі – палати депутатів). 2) В боксі – суддя-інформатор.

СПІКУЛИ (від лат. spiculum – кінчик, лезо) – 1) астр. Невеликі недовговічні виступи хромосфери, що їх спостерігають біля краю сонячного диска. 2) біол. Скелетні елементи деяких безхребетних тварин; складаються з вуглекислого вапняку або з кремнезему; частини чоловічого статевого апарату круглих червів. Інша назва – стилети.

СПІН (від англ. spin – обертання) – власний момент кількості руху електрона або інших елементарних частинок (позитронів, протонів, нейтронів тощо).

СПІНАКЕР (голл., англ. spinnaker) – додаткове трикутне вітрило на спортивних вітрильних човнах.

СПІНЕТ (італ. spinetta) – невеликий клавесин чотирикутної, рідше трикутної форми, з одинарними струнами і звукорядом до чотирьох октав. Від прізвища винахідника Г. Спінетті.

СПІНІНГ (англ. spinning, від spin – обертатися) – спортивна снасть для ловіння хижої риби на блешні.

СПІНОР (від англ. spin – обертатися) – математична величина, що характеризується особливим законом перетворення в разі переходу від однієї системи координат до іншої.

СПІНТАРИСКОП (від грец. σπινθαρίς – іскра і ...скоп) – прилад для візуального спостереження альфа-частинок, випромінюваних радіоактивними речовинами.

СПІРАЛЬ (франц. spirale, від грец. σπείρα – звив, вигин) – 1) Плоска крива лінія, що закручується навколо певної точки (плоска С). 2) Просторова крива лінія, що закру чується навколо певної осі (просторова С). 3) Дріт або пружина, що має вигляд однієї з цих ліній.

СПІРАНТ [від лат. spirans (spirantis) – дуючий, видихаючий] – те саме, що й фрикатив.

СПІРЕЯ (лат. spiraea) – рід кущових рослин родини розових. Поширені в помірній зоні Північної півкулі. Добрі медоноси. Тнша назва – таволга.

СПІРИЛИ (лат. spirilla, від грец. σπείρα – звив, вигин) – бактерії, що мають форму спірально вигнутих або дугоподібних паличок.

СПІРИТИЗМ (франц. spiritisme, від лат. spiritus – дух) – містико-ідеалістична течія, послідовники якої вірять в існування потойбічного світу душ померлих, що після своєї смерті не поривають зв’язку з землею й можуть вступати в зносини з особливими особами – медіумами ¹, даючи відповіді на їхні запитання.

СПІРИТУАЛІЗМ (франц. spiritualisme, від лат. spiritualis – духовний) – ідеалістичне філософське вчення, за яким дух (душа) є першоосновою світу. Термін «спіритуалізм» вживають також як синонім ідеалізму.

СПІРОГІРА (від грец. σπείρα – звив, вигин і γΰρος – коло) – рід нитчастих зелених водоростей класу кон’югат. Поширені в прісних водах. Утворюють баговиння.

СПІРОГРАМА (від лат. spiro – дую, дихаю і ...грама) – графічне зображення рухів працюючих легень.

СПІРОГРАФІЯ (від лат. spiro – дую, дихаю і ...графія) – реєстрація дихальних об’ємів повітря, яке потрапляє в легені у фазі вдиху і виходить з них у фазі видоху.

СПІРОМЕТРІЯ (від лат. spiro – дую, дихаю і ... метрія) – вимірювання спеціальним приладом (спірометром) об’єму повітря, що його видихає людина. С. дає можливість визначити життєву ємність легень.

СПІРОХЕТИ (від грец. σπείρα – звив і χαίτη – волосся) – група рухливих мікроорганізмів, що мають форму тонких спірально закручених ниток. Серед С. багато хвороботворних видів, які спричинюють у людини й тварин спірохетози (напр., бліда спірохета є збудником сифілісу).

СПІРОХЕТОЗИ – інфекційні хвороби людей та деяких тварин, збудниками яких є спірохети. До С. відносять поворотний тиф, водну гарячку, сифіліс тощо.

СПІЧ (англ. speech – промова, від speak – говорити) – коротка застільна промова з нагоди торжества, ювілею тощо; тост.

СПЛАНХНОЛОГІЯ (від грец. σπλάγχνον – нутрощі і ...логія) – розділ анатомії, що вивчає нутрощі людини й тварин.

СПЛАНХНОПТОЗ (від грец. σπλάγχνον – нутрощі і птоз) – те саме, що й ентероптоз.

СПЛАНХНОТОМ (від грец. σπλάγχνον – нутрощі і τομή – різання, відрізок) – черевний, або нижній, несегментований відділ середнього зародкового листка (мезодерми) хордових тварин і людини.

СПЛЕНІН (від грец. σπλήν – селезінка) – лікарський гормональний препарат. Застосовують для лікування й профілактики токсикозів вагітності, при променевій хворобі тощо.

СПЛІН (англ. spleen, від грец. σπλήν – селезінка) – пригнічений настрій, нудьга. В давнину такий стан пояснювали хворобою селезінки (звідки й назва).

СПОДУМЕН (грец. σποδΰύμενοζ – спопелений, від σποδόω – обертаю в попіл) – мінерал класу силікатів, світло-зеленого або блідо-рожевого кольору Руда літію.

СПОНГІН (від грец. σπόγγος – губка) – органічна речовина, з якої складається скелет крємнерогових губок. За хімічним складом близький до хітину.

СПОНГІТ (від грец. σπόγγος – губка) – скам’яніла морська губка.

СПОНДЕЙ (грец. σπονδεϊος) – стопа вірша: в античному віршуванні – з двох довгих складів, у тонічному – з двох наголошених складів.

СПОНДИЛІТ (від грец. σπόνδυλος – хребець) – гострі й хронічні запальні захворювання хребців людини здебільшого туберкульозного характеру.

СПОНДИЛОЗ (від грец. σπόνδυλος – хребець) – сплющення й зростання хребців між собою в людини і хребетних тварин, зумовлюється травмами, порушенням обміну речовин і функцій залоз внутрішньої секреції тощо.

СПОНТАННИЙ (лат. spontaneus – довільний) – 1) Тон, що виникає не під впливом зовнішніх дій і причин, а внаслідок внутрішніх причин – власного саморуху; самодіючий. 2) Мимовільний.

СПОРАДИЧНИЙ (грец. σποραδικός, від σπείρω – сію, розсіваю) – поодинокий, випадковий.

СПОРАНГІЙ (від грец. σπορά – насіння і άγγεϊον – посудина, вмістище) – орган нестатевого розмноження нижчих та вищих спорових рослин, в якому утворюються спори.

СПОРИ (від грец. σπορά – сім’я, сіяння) – мікроскопічні одноклітинні, рідше двоклітинні або багатоклітинні зачатки рослинних організмів, що служать для розмноження й поширення рослин, а також збереження виду в несприятливих умовах.

...СПОРИДІЇ (від грец. σπορά – сіяння, сім’я та ...ίδιον – зменш. суфікс) – складова частина в назвах паразитичних безхребетних тварин класу споровиків, напр. гемоспоридії.

СПОРОВИКИ (від грец. σπορά – сім’я) – клас тварин типу найпростіших; паразити. Живуть у клітинах, тканинах і порожнинах тіла тварин та людини. Багато С. спричинюють захворювання людини (збудники малярії) та свійських тварин (кров’яні С, кокцидії).

СПОРОГЕНЕЗ (від спори і ...генгз) – процес утворення спор у більшості рослин.

СПОРОФІЛ (від спори і грец. φύλλον – листок) – листок, на якому утворюються спори.

СПОРОФІТ (від грец. σπορά – сім’я, сіяння і ...фіти) – нестатеве покоління у рослин, яким властиве чергування нестатевого й статевого (гаметофіт) поколінь.

СПОРОЦИСТА (від грец. σπορά – сім’я, сіяння і циста) – 1) Стадія розвитку деяких одноклітинних тварин класу споровиків. 2) Організм на цій стадії розвитку. 3) Паразитичне личинкове покоління у паразитичних червів присиснів.

СПОРТ (англ. sport, від disport – розважатися, з старофранц. disporter, букв. – відносити) – 1) Заняття різними фізичними вправами з метою досягнення перемоги або високих результатів у змаганнях. 2) Поява на рослині бруньки, з якої розвивається пагін, відмінний за своїми ознаками й властивостями від інших пагонів цієї рослини. Інші назви – спортове відхилення, брунькова варіація.

СПРИНКЛЕР (англ. sprinkler, від spinkle – бризкати) – насадка-водорозбризкувач автоматичної дії на трубах спеціальної протипожежної водопровідної мережі.

СПРИНТ (англ. sprint) – біг, гонка, плавання тощо на короткі дистанції.

СПРИНТЕР (англ. sprinter) – бігун, гонщик, плавець тощо на короткі дистанції.

СПУРТ (англ. spurt, букв. – вибух, ривок) – різке короткочасне прискорення швидкості (темпу) руху в змаганнях з бігу, на ковзанах, у велосипедних гонках тощо.

СТАБІЛІВОЛЬТ – див. Стабіловольт.

СТАБІЛІЗАТОР (від лат. stabilis – стійкий) – прилад, апарат, пристрій або речовина, використовувані для стабілізації чого-небудь.

СТАБІЛІЗАЦІЯ (від лат. stabilis – стійкий) – зміцнення, набування стійкості, незмінності; стан стійкості, сталості.

СТАБІЛІТРОН [від лат. stabilis – стійкий і (елек) трон] – газорозрядний чи напівпровідниковий прилад, напруга у якому мало залежить від струму, що протікає крізь нього.

СТАБІЛОВОЛЬТ, СТАБІЛІВОЛЬТ (англ. stabilivolt, від stability – сталість і voltage – напруга струму) – газонаповнений прилад, який застосовують у радіотехнічних схемах, щоб підтримувати незмінність напруги під час навантаження.

СТАБІЛЬНИЙ (лат. stabilis) – міцний, стійкий, постійний, сталий.

СТАБІЛЬНІСТЬ – сталість, незмінність, тривале збереження певного постійного стану або рівня.

СТАГНАЦІЯ (від лат. stagnum – болото, стояча вода) – 1) Застій у виробництві, торгівлі тощо, характерний для капіталістичної економіки. 2) Застій крові у венах.

СТАГФЛЯЦІЯ [від стаг(нація) та (ін)фляція] – впроваджене буржуазними економістами у 70-х pp. 20 ст. позначення нової форми інфляції, шо характеризується проявами стагнації економіки і одночасним зростанням дорожнечі.

СТАДІЙ (грец. στάδιον) – старовинна одиниця виміру віддалей. С. вавілонський дорівнював 194 м, єгипетський – 230,4 м, римський – 185 м.

СТАДІОН (від грец. στάδιον – місце для змагань) – спортивна споруда, призначена для тренувань і змагань з різних видів фізичної культури й спорту, з трибунами для глядачів і допоміжними приміщеннями.

СТАДІЯ (від грец. στάδιον – стадій) – певний ступінь (період, етап) у розвитку чогось, що має свої якісні особливості.

СТАЖ (франц. stage, від лат. stagium – тимчасове перебування) – 1) Строк служби, тривалість діяльності в будь-якій галузі. 2) Строк, під час якого той, що став до роботи, набуває практичних навичок з певної спеціальності.

СТАЖЕР (фраіщ. stagiaire) – особа, яка набуває практичних навичок з певної спеціальності.

СТАЗ (від грец. στάσις – стояння, нерухомість) – різке уповільнення або припинення руху крові в кровоносних судинах (переважно в капілярах). Виникає здебільшого внаслідок паралічу судинорухових нервів і втрати судинами їхнього тонусу.

...СТАЗ, ...СТАЗІЯ (від грец. στάσις – стояння, нерухомість) – у складних словах означає певний стан біологічних систем, напр. гомеостаз, ізостазія.

СТАЙЄР (англ. stayer, від stay – проявляти витривалість) – 1) Бігун, гонщик, ковзаняр тощо на довгі дистанції. 2) Кінь, що показує (на скачках або перегонах) кращу швидкість на довгих дистанціях.

СТАКЕР (англ. stacker, від stack – нагромаджувати) – пересувний самохідний конвейєр, яким колоди, короткі дерева та інші матеріали укладають у штабелі.

СТАККАТО (італ. staccato, від staccare – відривати, відокремлювати) – уривчасте, коротке виконання мелодії на музичному інструменті або голосом.

СТАКСЕЛЬ (голл. stagzeil, від stag – штаг, канат і zeil – вітрило) – трикутне вітрило, яке підіймають по штагу або леєру попереду фокшогли або між іншими щоглами.

СТАЛАГМІТИ (від грец. σταλαγμός – краплина) – мінеральні утворення (переважно вапнякові), що ростуть з дна печер, підземних галерей у вигляді конусоподібних стовпчиків, бурульок тощо.

СТАЛАКТИТИ (від грец. σταλσκτός – той, що стікає по краплі) – мінеральні утворення (переважно вапнякові), звисають з стелі печер, підземних галерей у вигляді бурульок, трубочок тощо.

СТАМІНОДІЙ [від лат. stamen (staminis) – нитка, тичинка і грец. είδος – вид, вигляд] – редукована тичинка (напр., у квітки льону).

СТАНАТИ (від лат. stannum – олово) – солі олов’яної кислоти.

СТАНДАРТ (англ. standard) – 1) Норма, зразок, мірило. 2) Прийнятий тип виробів, що відповідає певним вимогам за якістю, хімічним складом, фізичними властивостями, вагою, розміром, об’ємом тощо.

СТАНДАРТИЗАЦІЯ (від стандарт) – 1) Встановлення єдиних обов’язкових норм і вимог на готову продукцію, напівфабрикати, сировину й матеріали. 2) Зведення багатьох видів виробів до невеликої кількості типових для раціональнішої організації виробництва.

СТАНДАРТНИЙ – 1) Той, що відповідає вимогам стандарту, типовий. 2) Переносно – шаблонний, трафаретний, позбавлений оригінальності.

СТАНІН (від лат. stannum – олово) – мінерал класу сульфідів, сталево-сірого кольору з зеленуватим відтінком. Руда олова.

СТАНІОЛЬ (нім. Stanniol, від лат. stannum – олово) – матеріал (тонкі листи, стрічки олова або олов’яних сплавів), застосовуваний для пакування харчових продуктів, виготовлення кабелів тощо.

СТАНІТИ (від лат. stannum – олово) – солі олов’янистої кислоти. Деякі С. застосовують у синтезі органічних барвників, а також як протраву при фарбуванні.

СТАНСИ (франц. stance, від італ. stanza – строфа) – віршовий жанр; куплет (строфа), що має закінчений зміст.

СТАНЦІЯ (від лат. statio – стояння, зупинка) – 1) Пункт зупинки сухопутного транспорту, а також сукупність споруд і пристроїв на цьому пункті. 2) Підприємство або установа спеціального призначення (напр., електрична С). 3) Космічний літальний апарат (напр., автоматична міжпланетна станція).

СТАПЕЛЬ (голл. stapel) – прибережна споруда на суднобудівних заводах у вигляді похилого майданчика, на якому будують кораблі.

СТАРТ (англ. start) – 1) Момент початку спортивних змагань з бігу, плавання тощо; момент зльоту літака, космічного корабля. 2) Місце (лінія, пункт), з якого починається змагання; місце початку руху літального апарата, космічного корабля.

СТАРТЕР (англ. starter, від start – починати, запускати) – 1) Пристрій для приведення в рух двигунів внутрішнього згоряння. 2) Спеціальний автомобіль з пристроєм, за допомогою якого приводять у рух двигун літака (автостартер). 3) Суддя, який подає команду або сигнал на початок змагань з бігу, плавання тощо.

...СТАТ, ...СТАТИКА (від грец. στατός – стоячий, нерухомий) – у складних словах вказує на незмінність положення, стану, напр. аеростат, гідростатика.

СТАТАРНИЙ (лат. statarius) – нерухомий; с-е читання – навчальне читання тексту з детальним його розглядом, на відміну від курсорного (з побіжним розглядом тексту).

СТАТЕР (грец. στατήρ) – золота або електрова монета в Стародавній Греції. Дорівнював 2 драхмам (корінфський С. – 3 драхмам).

СТАТИКА (від грец. στατική – вчення про вагу) – розділ механіки, в якому вивчають умови рівноваги тіла, за заданої системи сил, що діють на це тіло.

...СТАТИКА – див. ...стат.

СТАТИСТ (нім. Statist, італ. statista, від грец. στατός – стоячий нерухомо) – актор, що виконує ролі без слів; учасник масових сцен. Інша назва – фігурант.

СТАТИСТИКА (англ. statistics, від лат. status – стан, становище) – 1) Кількісний облік масових явищ. 2) Наука, що вивчає кількісну сторону масових суспільних явищ і процесів у нерозривному зв’язку з якісною стороною їх. 3) С. математична – розділ математики, присвячений математичним методам систематизації, обробки й використання статистичних даних для наукових і практичних висновків. 4) С. квантова – розділ статистичної фізики, в якому на основі законів квантової механіки вивчають фізичні властивості тіл, що складаються з численної кількості мікроскопічних систем (атомів, молекул).

СТАТИСТИЧНИЙ (від статистика) – пов’язаний з обліком масових явищ, з висновками про стан фізичної системи, обгрунтованими характеристиками мікроскопічних систем (атомів, молекул); с-а фізика (с-а механіка, с-а термодинаміка) – розділ фізики, який вивчає властивості фізичних систем, що складаються з численної кількості мікроскопічних частинок; с. ансамбль – сукупність великої кількості однакових фізичних систем; с-а модель атома – наближена модель (описання) атома.

СТАТИЧНИЙ (грец. στατός) – пов’язаний із статикою; нерухомий; той, що розглядається в стані спокою і рівноваги.

СТАТОЛІТИ (від грец. στατός – стоячий і ...літи) – 1) Те саме, що й отоліти. 2) Дрібні рухливі крохмальні зерна в клітинах ростучих частин рослин.

СТАТОР (англ. stator, від лат. sto – стою) – нерухома частина машини, в якій є обертова частина – ротор (в електричних двигунах і генераторах, турбінах тощо).

СТАТОСКОП (від грец. στατός – стоячий і ...скоп) – барометричний прилад для вимірювання найменших змін атмосферного тиску.

СТАТОЦИСТИ (від грец. στατός – стоячий і циста) – 1) Органи рівноваги багатьох безхребетних тварин, а з хордових – покривників. 2) Клітини рослин, в яких утворюються статоліти (2).

СТАТС-СЕКРЕТАР (нім. Staatssekretar, від Staat – держава і Sekretar – секретар) – у деяких країнах назва міністрів і вищих державних службовців.

СТАТУС (лат. status – становище) – 1) юрид. Правове становище осіб або організацій, установ тощо. 2) С. соціальний – становище індивіда або групи осіб щодо інших індивідів або груп у соціальній системі. С. визначається відповідно до ознак специфічних для даної системи (економічних, професійних, етнічних тощо).

СТАТУС-КВО (від лат. status quo ante bellum – довоєнне становище) – становище, що існувало або існує в якийсь визначений момент.

СТАТУТ (лат. statutum, від statuo – встановлюю, вирішую) – збірник основних засад, положень про що-небудь, зведення правил.

СТАТУЯ (лат. statua, від statuo – встановлюю) – скульптурне зображення людини (або тварини), звичайно на весь зріст.

СТАФАЖ (нім. Staffage) – зображення людей або тварин, вмальовані в живописну композицію, найчастіше – в пейзаж, для її пожвавлення.

СТАФІЛОКОКИ (від грец. σταφυλη – виноградне гроно й коки) – бактерії родини кокових. Клітина кулясті, нерухливі, утворюють гроноподібні скупчення. Здебільшого спричинюють нагноєння ран, абсцеси, фурункули, ангіни тощо.

СТАЦІОНАР (від лат. stationarius – нерухомий) – 1) Лікарня, лікувальний заклад, що має постійні ліжка для хворих. 2) Установа, що функціонує в одному місці, на відміну від такого самого типу пересувної установи (напр., бібліотека, театр тощо). 3) Нерухома основа, фундамент якої-небудь машини, споруди.

СТАЦІОНЕР (франц. stationnaire, від лат. stationarius – сторожовий) – судно капіталістичної країни, яке в порту колонії або напівколонії здійснює поліцейський нагляд.

СТВІРІ – грузинський духовий музичний інструмент типу волинки. Інша назва – гудаствірі.

СТЕАРИН (від грец. στέαρ – сало, жир) – продукт, що його одержують переважно з тваринних жирів. Тверда напівпрозора речовина білого або жовтуватого кольору. Застосовують у виробництві свічок, у миловарінні, паперовій, текстильній та інших галузях промисловості.

СТЕАТИТ [від грец. στέαρ (στέατος) – жир, сало] – суцільні скупчення тальку.

СТЕГОЗАВРИ (від грец. στέγη – дах і ...завр) – підряд вимерлих рослиноїдних плазунів ряду птахотазих. Відомі з відкладів мезозою.

СТЕГОЦЕФАЛИ (від грец. στέγη – дах і ...цефал) – група вимерлих земноводяних, зовні подібних до саламандр. Існували за палеозою.

СТЕК (англ. stick) – гнучка паличка з ремінною петлею; застосовується під час верхової їзди.

СТЕКА (італ. stecca) – інструмент – паличка, якою скульптор користується при ліпленні з глини, пластиліну, воску.

СТЕЛА (від грец. στήλη – стовп) – 1) Вертикальна кам’яна плита чи стовп з рельєфним зображенням або написом. 2) Центральна частина стебла й кореня вищих рослин, у якій міститься провідна система всіх осьових органів.

СТЕЛАЖ (нім. Stellage, від stellen – ставити) – 1) Полиці на кілька ярусів (у бібліотеці – для книг, на торф’яних і цегельних заводах – для сушіння брикетів тощо). 2) Одна з форм біржових угод.

СТЕЛІТ (від лат. Stella – зоря) – твердий зносостійкий сплав (переважно на кобальтовій основі), який наплавляють на різальні інструменти й деталі машин.

СТЕЛЬ – те саме, що й стела (2).

СТЕН (від грец. σβένος – сила) – одиниця сили; сила, що надає масі в 1 т прискорення 1 м/сек². Позначається сн. 1 сн дорівнює 10 ⁸ дин, або 101,972 кг.

СТЕНАФАКС – електронна фотогравірувальна машина цля виготовлення трафаретних друкарських форм.

СТЕНД (англ. stand) – 1) Щит або стояк з експонатами виставки, діаграмами тощо. 2) Установка, де випробовують машини, апарати, прилади (випробувальний С.). 3) Пристрій, де розміщують і зварюють великі металеві конструкції (зварювальний С.).

СТЕНО... (від грец. στενός – вузький, обмежений) – у складних словах відповідає поняттям «обмежений», «скорочений».

СТЕНОБАТНИЙ (від стено... і грец. βάθος – глибина) – пристосований до життя на строго певній глибині; с-і тварини – водяні тварини, які живуть на певній глибині й за певного водяного тиску. Протилежне – еврибатний.

СТЕНОБІОНТНИЙ (від стено... та біонти) – пристосований до певних умов існування; с-і організми – організми, які живуть лише в певних умовах середовища при дуже незначних коливаннях його факторів (температури, освітлення, тиску тощо).

СТЕНОГАЛІННИЙ (від стено... і грец. αλς – сіль) – здатний жити лише при певній солоності води; с-і організми – морські організми, здатні переносити лише незначні коливання солоності води.

СТЕНОГРАМА (від стено... і ...грама) – стенографічний запис промови, доповіді, переговорів тощо.

СТЕНОГРАФІЧНИЙ – 1) Той, що стосується стенографії. 2) Записаний стенографічним способом. 3) Переносно – абсолютно точний, буквальний.

СТЕНОГРАФІЯ (від стено... і ...графія) – спосіб швидкого записування за допомогою системи скорочень і умовних знаків.

СТЕНОЗ (від грец. στένωσις – звуження) – звуження просвіту трубчастих органів в організмі людини й тварин, що утруднює пересування їхнього вмісту. Виникає внаслідок рубцювання, утворення пухлин або спазму м’язів, що входять до складу стінки відповідного органа.

СТЕНОКАРДІЯ (від стено... і ...кардія) – захворювання, що характеризується різким болем в ділянці серця та за грудниною. Спричинюється гострим порушенням живлення серцевого м’яза внаслідок спазму уражених склерозом або інфекційним процесом вінцевих судин. Інша назва – грудна жаба.

СТЕНОТЕРМНИЙ, СТЕНОТЕРМІЧНИЙ (від стено... і грец. θέρμη – тепло) – пристосований до певної температури; с-і організми – тварини або рослини, що живуть у певних температурних умовах і не переносять будь-яких коливань температури зовнішнього середовища.

СТЕНОТИПІЯ (від стено... і ...типія) – запис усної мови за допомогою стенографічної машинки, яка може друкувати склади й цілі слова, використовуючи умовні позначення, застосовувані і в ручній стенографії.

СТЕНОФАГІЯ (від стено... і ...фагія) – живлення тварин вузькоспеціалізованим кормом.

СТЕНТОР (грец. Στέντωρ) – 1) Ім’я одного з героїв «Іліади» Гомера. 2) Переносно – людина з дуже сильним голосом. 3) Рід інфузорій з тілом, що нагадує лійку.

СТЕНЬ-ВАНТИ (голл. stengewant) – снасті стоячого такелажу, що підтримують з боків стеньгу.

СТЕНЬГА (голл. steng) – продовження щогли у висоту, друга її частина.

СТЕПС (англ. steps, множ. від step) – гніздо або кільце на палубі чи у днищі судна, яке фіксує нижній кінець щогли.

СТЕРАДІАН (від грец. στερεός – просторовий і радіан) – одиниця виміру тілесного кута (частини простору, обмеженої конічною поверхнею). С. – тілесний кут, який вирізує на сфері з центром у вершині кута поверхню, площа якої дорівнює квадратові радіуса сфери.

СТЕРЕО... (від грец. στερεός – твердий, просторовий) – у складних словах означає «твердий», «просторовий», «об’ємний».

СТЕРЕОБАТ (грец. στερεοβάτης) – у давньогрецькій архітектурі цоколь будівлі або колонади.

СТЕРЕОГРАФІЯ (від стерео... і ...графія) – перспективне зображення поверхні сфери або іншого геометричного тіла на площині.

СТЕРЕОЕКРАН (від стерео... і екран) – екран, на якому глядач сприймає зображення як об’ємне. Див. також Стереокіно.

СТЕРЕОЕФЕКТ (від стерео... і ефект) – об’ємне сприймання навколишніх предметів. Інша назва – стереоскопічність зору.

СТЕРЕОІЗОМЕРИ (від стерео... та ізомери) – ізомери з різним просторовим розміщенням атомів у молекулах.

СТЕРЕОІЗОМЕРІЯ (від стерео... та ізомерія) – ізомерія, залежна від просторового розміщення атомів у молекулах.

СТЕРЕОКАРДІОГРАФ (від стерео..., грец. καρδία – серце і ...граф) – прилад для дослідження серця; просторовий кардіограф.

СТЕРЕОКІНО (від стерео... і кіно) – різновид кінематографії, що створює у глядача враження об’ємності спостережуваних на екрані зображень.

СТЕРЕОКОМПАРАТОР (від стерео.. і компаратор) – прилад для промірювання за двома фотознімками всіх трьох координат точок предмета, а також елементів взаємного орієнтування пари фотознімків у момент знімання.

СТЕРЕОМЕТР (від стерео... і ...метр) – прилад для стереоскопічного зображення рельєфу за аерофотознімками.

СТЕРЕОМЕТРІЯ (від стерео... і ...метрія) – розділ геометрії, в якому вивчають просторові фігури.

СТЕРЕОМЕХАНІКА (від стерео... і механіка) – вчення про деформації та напруження в деталях конструкцій і машин від зовнішніх діянь.

СТЕРЕОМІКРОСКОП (від стерео... і мікроскоп) – мікроскоп, який дає просторове зображення предмета.

СТЕРЕОПРОЕКТОР (від стерео... і ...проектор) – прилад, що дає можливість за парою фотознімків відновити й виміряти просторову модель сфотографованого об’єкта і водночас накреслити результати вимірювань на папері у вигляді топографічного плану.

СТЕРЕОСКОП (від стерео... і ...скоп) – оптичний прилад для розглядання з об’ємним сприйманням двох плоских зображень (стереопари) об’єкта.

СТЕРЕОСКОПІЧНИЙ (від стерео... і ...скопічний) – пов’язаний з утворенням зображень у перспективі в трьох вимірах (у довжину, ширину й глибину); с. фотоапарат – фотоапарат для одночасного утворення двох знімків того самого об’єкта с. зір – здатність зору сприймати відносне розміщення предметів у просторі та оцінювати віддаленість їх від ока, а також їхні розміри. Див. також Стереоефект.

СТЕРЕОСКОПІЯ (від стерео... і ...скопія) – метод одержання зображень, що створюють враження об’ємності предметів та їхнього просторового розміщення.

СТЕРЕОТАКСІЙ (від стерео... і грец. τάξις – впорядковане розміщення) – метод введення електродів у тканини мозку для реєстрації електричних потенціалів нервових клітин або нервових центрів, а також подразнення чи руйнування їх.

СТЕРЕОТИП (від стерео... і ...тип) – 1) Металева, гумова або пластмасова копія друкарського набору. 2) С. динамічний – відносно стійка система реакцій організму на вплив зовнішнього середовища. 3) С. соціальний – звичний, усталений спосіб духовної діяльності, стійкі форми сприйняття й оцінки соціальних об’єктів та явищ, нормативні утворення групової й суспільної свідомості. 4) Переносно – надто часто вживаний, заяложений вираз, погляд, думка.

СТЕРЕОТИПІЯ (від стерео... і ...типія) – процес виготовлення точних копій [стереотипів (1)].

СТЕРЕОТИПНИЙ – той, що стосується стереотипу; с-е видання – повторне видання книги, надруковане без змін зі стереотипу. Переносно – часто вживаний, заяложений.

СТЕРЕОФІЛЬМ (від стерео... і фільм) – фільм, що його показують у стереокіно.

СТЕРЕОФОН (від стерео... і ...фон) – прилад для записування і відтворення звуку із збереженням відчуття просторового розподілу джерел звуку.

СТЕРЕОФОНІЯ (від стерео... і ...фонія) – спосіб передавання і відтворення звуків, який забезпечує сприймання їх як звучання просторово розміщених їхніх джерел.

СТЕРЕОФОТОГРАММЕТРІЯ (від стерео... і фотограмметрія) – аерофотознімання земної поверхні на двох фотознімках (стереопарі).

СТЕРЕОФОТОГРАФІЯ (від стерео... і фотографія) – фотографування за допомогою спеціального фотоапарата, в якому є два об’єктиви.

СТЕРЕОХІМІЯ (від стерео... і хімія) – розділ хімії, в якому вивчають залежність властивостей сполук від просторової будови їхніх молекул.

СТЕРЕОХРОМІЯ (від стерео... і ...хромія) – малюнки на стінах фарбами, змішаними з розчинним склом.

СТЕРИГМИ (від грец. στήριγμα – підпора) – вирости на органах спороношення у багатьох грибів. На С. розвиваються спори.

СТЕРИДИ – див. Стероїди.

СТЕРИЛІЗАТОР – апарат для стерилізації.

СТЕРИЛІЗАЦІЯ (від лат. sterilis – безплідний) – 1) Знищення або знешкодження мікробів на хірургічній або лабораторній апаратурі, інструментах, в середовищах за допомогою високої температури, хімічним шляхом тощо. 2) Штучне позбавлення людини здатності мати потомство шляхом перев’язування сім’явивідних проток у чоловіків і фаллопієвих труб у жінок.

СТЕРИЛІЗУВАТИ (від лат. sterilis – безплідний) – 1) Звільняти від мікробів, знезаражувати. 2) Знепліднювати, робити безплідним.

СТЕРИЛЬНИЙ (лат. sterilis – безплідний) – 1) Звільнений від організмів, здатних заражати. 2) Знепліднений, позбавлений здатності до запліднення.

СТЕРИНИ (від грец. στερεός – твердий) – органічні речовини з групи стероїдів. Містяться в організмі тварин і рослин, входять до складу жирів і олій. Мають велике значення для життєдіяльності організму. Інша назва – стероли.

СТЕРЛІНГ (англ. sterling) – 1) Середньовічна англійська срібна монета, англійський динар або пенні. 2) Законний стандарт проби англійських срібних і золотих монет як основи англійської валюти.

СТЕРЛІНГОВА ЗОНА – валютне угруповання капіталістичних держав, очолюване Великобританією, грошові системи та зовнішні розрахунки яких орієнтовані на англійську валюту – фунт стерлінгів.

СТЕРОЇДИ, СТЕРИДИ (від грец. στερεός – твердий і ...оїд) – група органічних речовин рослинного й тваринного походження (стерини, жовчні кислоти, гормони кори надниркових залоз тощо), в основі хімічної структури яких лежить вуглеводень стеран. Відіграють важливу роль у життєдіяльності організму.

СТЕРОЛИ (від грец. στερεός – твердий і ...ол) – те саме, що й стерини.

СТЕТОСКОП (від грец. στήθος – груди і ...скоп) – спеціальна трубка для вислуховування серця, легень тощо.

СТЕТОФОНОГРАФІЯ (від грец. στήθος – груди, φωνή – звук і ...графія) – графічний запис шумів серця й легень людини за допомогою приладу стетофонографа.

СТЕХІОМЕТРІЯ (від грец. στοιχεΐον – елемент, основа і ...метрія) – галузь хімії, пов’язана з вивченням вагових і об’ємних співвідношень між реагуючими речовинами й продуктами реакції, з визначенням хімічних формул і рівнянь хімічних реакцій.

СТИБНІТ (від грец. στϊβι – сурма, з єгип.) – те саме, що й антимоніт.

СТИВІДОР (англ. stevedore, з ісп. estibador, від estibar – укладати вантаж) – особа (представник фірми), що відає завантаженням і розвантаженням судна в іноземних портах.

СТИГМАТИПІЯ (від грец. στιγμή – крапка, цятка і ...типія) – один із способів виготовлення без растра напівтонових кліше.

СТИГМИ (від грец. στίγμα – наколота мітка, тавро, пляма) – 1) У Стародавній Греції клеймо на тілі раба або злочинця. 2) Червоні плями й виразки, що іноді утворюються на тілі хворих на істерію. 3) Отвори, що ними відкриваються назовні органи дихання у деяких членистоногих тварин. 4) Зяброві отвори в глотці у асцидій. 5) Світлочутливі органели в одноклітинних організмів класу джгутикових.

СТИЛЕТ (франц. stylet, з італ. stiletto) – невеликий кинджал з тонким тригранним клинком.

СТИЛЕТИ (від стилет) – те саме, що й спікули (2).

СТИЛІЗАЦІЯ – 1) Свідоме підкреслюване наслідування зовнішніх, формальних рис та особливостей творчої манери (стилю) того чи іншого письменника. 2) Переважання в художньому творі умовних, орнаментальних форм над реалістичною передачею дійсності, властиве декоративно-ужитковому мистецтву.

СТИЛІСТИКА – 1) Розділ мовознавства, що вивчає суть і специфіку стилів мови, їх розвиток та суспільне призначення. 2) Розділ теорії літератури, що вивчає особливості літературного викладу. Розрізняють С. художньої літератури, публіцистики, наукових творів тощо.

СТИЛОБАТ (грец. στυλοβάτης) – 1) У давньогрецькій архітектурі – підніжжя колонади, верхня частина стереобата. 2) В сучасному розумінні – те саме, що й стереобат.

СТИЛЬ (лат. stilus, тут – паличка для письма) – 1) Знаряддя для письма в давнину та за середньовіччя. 2) У літературі та мистецтві – єдність змісту, образної системи й художньої форми, що склалася за конкретних суспільно-історичних умов і властива різним історичним періодам і епохам у розвитку літератури й мистецтва. У вузькому значенні С. – індивідуальна манера, своєрідні, неповторні ідейно-художні особливості творчості митця. 3) У мові – сукупність мовних засобів і прийомів, вибір яких зумовлений змістом, характером і метою висловлювання. 4) Спосіб, прийом, метод роботи. 5) Старий С. і новий С. у літочисленні. Див. Календар.

СТИЛЬБ (від грец. στίλβω – блищу, сяю) – одиниця яскравості. С. – яскравість поверхні, сила світла, 1 см ² якої в перпендикулярному напрямі до цієї поверхні становить 1 свічку.

СТИЛЬБЕН (від грец. στίλβω – блищу, сяю) – органічна сполука, ароматичний вуглеводень. Застосовують кристали С. у сцинтиляційних лічильниках як люмінофор для реєстрації іонізуючих випромінювань. Похідні С. застосовують як барвники, лікарські речовини тощо.

СТИМУЛ (лат. stimulus, букв. – загострена палиця, якою підганяли тварин) – 1) Причина, що спонукає до дії. 2) Зацікавленість у здійсненні чого-небудь. 3) Подразник, який викликає реакцію.

СТИМУЛЮВАТИ (від лат. stimu1о – збуджую, заохочую) – спонукати до дії, давати поштовх, заохочувати.

СТИМУЛЯТОРИ (від лат. stimulo – збуджую, заохочую) – речовини, здатні прискорювати або підсилювати певні процеси в організмі (напр., біогенні стимулятори, С. росту, які за певних умов прискорюють ростові процеси в рослин).

СТИПЕНДІЯ (від лат. stipendium – платня) – щомісячна грошова допомога студентам вузів і учням технікумів. У соціалістичних країнах запроваджено державну систему стипендій.

СТИПЛЕР (англ. Steepler) – кінь, спеціально підготовлений для скачок з перешкодами.

СТИПЛ-ЧЕЗ (англ. steeplechase) – біг або скачки з перешкодами.

СТИРАКС (грец. στύραξ) – 1) Ароматичний бальзам, що виділяється з стовбурів дерев ліквідамбар; застосовують у медицині та парфюмерії. 2) Кущова рослина родини стираксових. Поширена в Південній Європі та середземноморських країнах. Містить ароматичну смолу, що її застосовують для запашного куріння.

СТИРОЛ (від грец. στύραξ – ароматична смола і ...ол) – ароматичний вуглеводень, безбарвна рідина приємного запаху. Застосовують переважно для утворення полістиролу.

СТИХІЙНИЙ (від стихія) – 1) Викликаний діями сил природи, непідвладних людині. 2) Переносно – нездоланний, нищівний; щодо суспільних явищ – неорганізований, без правильно поставленого політичного керівництва.

СТИХІЯ (від грец. στοιχεΐον – елемент) – 1) В античній філософії одне з матеріальних первоначал буття (повітря, земля, вогонь, вода). 2) Явище природи, що має характер нездоланної сили (шторм, землетрус, ураган тощо). 3) Переносно – в суспільному житті неорганізована сила, рух без керівництва. 4) Переносно – звичне середовище, обстановка або улюблена, добре знайома справа для людини.

СТІКС (грец. Στύξ, «Жахливий») – у давньогрецькій міфології одна з річок, що омивала «підземне царство», уособлення мороку й жаху.

СТОЇК (грец. Στωϊκός) – 1) Послідовник стоїцизму. 2) Людина, що мужньо, стійко зносить страждання, життєві негоди.

СТОЇЦИЗМ (грец. Στωϊκή, від στοά – портик в Афінах, де збиралися стоїки) – 1) Одна з головних течій елліністичної і римської філософії, заснована в кінці 4 ст. до н. е. Найважливіше місце в С. посідала розробка міцної і розумної основи морального життя, яку стоїки вбачали у подоланні пристрастей, «силі духу», що виявляєтеся в слідуванні своїй долі. 2) Стійкість, твердість у життєвих негодах.

СТОКС – одиниця кінематичної в’язкості в СГС системі одиниць. С. – в’язкість рідини густиною 1 г/см ³, яка чинить опір в 1 дину взаємному переміщенню двох шарів цієї рідини площею 1 см ², що містяться на віддалі 1 см один від одного і переміщуються зі швидкістю 1 см/сек. 1 С. (1 см ²/сек) менший за одиницю кінематичної в’язкості в Міжнародній системі одиниць (1 м ²/сек) в 10 000 раз. Від прізвища англійського фізика і математика Дж.-Г. Стокса.

СТОЛОН [від лат. stolo (stolonis) – кореневий пагін] – видовжений підземний пагін без додаткових коренів, на кінцях якого утворюються бульби (напр., у картоплі); надземні С. (напр., у суниць) здебільшого називають вусами.

СТОМАТИТ [від грец. στόμα (στόματος) – рот] – запалення слизової оболонки порожнини рота у людини й тварин. Виникає при загальних інфекційних захворюваннях (грип, ангіна), порушеннях живлення, отруєннях тощо.

СТОМАТОЛОГІЯ [від грец. στόμα (στόματος) – рот і ...логія] – наука, яка вивчає хвороби органів порожнини рота, зубів, щелеп і обличчя.

СТОН (англ. stone, букв. – камінь) – міра ваги в англійській системі мір, дорівнює 6,35 кг.

СТОПЕР (англ. stopper, від stop – зупиняти) – 1) Машина для буріння свердловин, спрямованих уверх, тобто різновид перфоратора (2). 2) Захисник у футболі та деяких інших спортивних іграх.

СТОПІН (італ. stoppino, від stoppa – клоччя) – вогнепровідний шнур, застосовуваний в піротехніці.

СТОПІНГ (англ. stoping) – камера в гірських породах, в якій обвалюють (з уступів) руду.

СТОПОР (англ. stopper, від stop – зупиняти, затикати) – 1) Пристрій або деталь (шайба, шплінт тощо), що зупиняє чи утримує в певному положенні механізм або його частину, вагонетки тощо. 2) Механізм, яким закривають отвір у сталерозливному ковші.

СТОРНО (італ. storno, від stornare – переводити назад) – спосіб виправлення помилок у бухгалтерському обліку, допущених при записах господарських операцій.

СТОРТИНГ (норв. storting, від stor – великий і ting – народні збори) – парламент у Норвегії.

СТОТИНКА – розмінна монета Народної Республіки Болгарії, 1/100 лева.

СТОХАСТИЧНИЙ (від грец. στόχασις – здогадка) – випадковий, імовірнісний.

СТРАБІЗМ (від грец. στραβός – косоокий) – косоокість; розлад координованого руху очей у людини.

СТРАДИВАРІ, СТРАДИВАРІУС – скрипки роботи відомого італійського скрипкового майстра 18 ст. А. Страдіварі; відзначаються довершеністю форми і звучання.

СТРАНГУЛЯЦІЯ (лат. strangulatio, від strangulo – душу, давлю) – задушення, защемлення, задавлєння петлею.

СТРАТЕГ (грец. στρατηγός) – 1) Воєначальник, головнокомандуючий у Стародавній Греції. 2) Полководець, керівник великих воєнних операцій; знавець воєнного мистецтва (див. Стратегія).

СТРАТЕГЕМА (грец. στρατήγημα, від στρατηγεω – командую) – воєнна хитрість, дія, яка вводить в оману противника.

СТРАТЕГІЧНИЙ (грец. στρατηγικός) – 1) Той, що стосується стратегії. 2) Той, що має значення з погляду здійснення загальних цілей війни, що має воєнне значення, який належить до великих, самостійно діючих військових з’єднань або армії в цілому. 3) Істотний, важливий для досягнення генеральних цілей на якомусь етапі.

СТРАТЕГІЯ (грец. στρατηγία) – 1) Найважливіша частина воєнного мистецтва. Включає теорію й практику ведення війни, воєнних кампаній і великих бойових операцій. 2) Мистецтво керівництва суспільною, політичною боротьбою.

СТРАТИГРАФІЯ (від лат. stratum – настил, шар і ...графія) – наука, що вивчає послідовність залягання верств гірських порід, їхній відносний вік та взаємозв’язок.

СТРАТИМЕТР (від лат. stratum – настил, шар і ...метр) – прилад, яким визначають напрям падіння або нахилу порід, використовуючи керн, одержаний під час буріння свердловини.

СТРАТИФІКАЦІЯ (від лат. stratum – настил, шар і ...фікація) – 1) Розміщення чогось шарами, шаруватість. 2) Послідовність залягання геологічних відкладів у вертикальному розрізі. 3) Розподіл температури в атмосфері за висотою. 4) Термін буржуазної соціології, що характеризує соціальну диференціацію суспільства. Прихильники концепції «соціальної стратифікації» заперечують класовий поділ суспільства, натомість висувають довільний поділ на страти (верстви), що виділяються на основі однієї чи кількох ознак (економічних, національних, расових, психологічних тощо). 5) Передпосівна обробка насіння деяких рослин, що полягає у витримуванні їх у вологому піску при зниженій температурі.

СТРАТОНАВТ [від страто (сфера) і ...навт] – спеціально підготовлена людина, що на стратостаті здійснює політ у стратосферу.

СТРАТОПАУЗА (від лат. stratum – шар і пауза) – перехідний шар атмосфери, що лежить між стратосферою й мезосферою на висоті близько 55 км.

СТРАТОПЛАН [від страто (сфера) і ...план] – літак, пристосований для польотів у стратосферу.

СТРАТОСТАТ [від страто (сфера) і ...стат] – літальний апарат (аеростат) з герметичною гондолою для польотів у стратосферу.

СТРАТОСФЕРА (від лат. stratum – шар і сфера) – шар атмосфери на висоті від 8 – 16 до 55 км; характеризується стабільною температурою в нижній частині і підвищенням її з висотою – у верхній.

СТРАУС, СТРУСЬ (нім Strauss, від лат. struthio, з грец. στρουθός) – рід птахів ряду страусоподібних. Живуть у степах і пустелях Африки й Аравійського півострова.

СТРЕНГА, СТРЕНДА, СТРЕНДЬ (голл. streng, англ. strend) – вірьовки, з яких скручують троси.

СТРЕНЕР (англ. strainer, від strain – проціджувати) – фільтр, яким нафту, що її з глибини викачує насос, очищають від піщинок.

СТРЕПТОКОКИ (від грец. στρεπτός – ланцюжок і коки) – бактерії кулястої форми, з’єднані між собою у вигляді ланцюжка. Можуть спричинювати у людини й тварин гнійні запалення, сепсис, ендокардит, ангіни тощо.

СТРЕПТОМІЦИН [від стрепто (коки) і ...міцин] – лікарський препарат, антибіотик. Застосовують при лікуванні туберкульозу, бруцельозу, туляремії, коклюшу тощо.

СТРЕПТОЦИД [від стрепто (коки) і ...цид] – лікарський препарат з групи сульфаніламідних препаратів, пригнічує життєдіяльність коків. Застосовують при ангіні, бешисі, гонореї, при лікуванні ран, виразок, опіків тощо.

СТРЕС (англ. stress – напруга) – стан організму, що виникає у відповідь на дію несприятливих зовнішніх або внутрішніх факторів (стресорів). С. виявляється у формі напруження або специфічних пристосувальних реакцій.

СТРЕСОР – несприятливий фактор зовнішнього або внутрішнього середовища (холод, голодування, психічні й фізичні травми, рентгенівське проміння тощо), який спричинює стан напруження (стресу) в організмі людини й тварин.

СТРЕТТА (італ. stretta, букв. – стискання) – 1) Тісне проведення теми кількома голосами у фузі. 2) Заключний епізод музичного твору або його частини у прискореному темпі.

СТРЕТТО (італ. stretto, букв. – стиснутий) – прискорення музичного темпу. Див. також Стретта.

СТРИКТУРА (лат. strictura, від stringo – стискаю) – органічне звуження просвіту каналу або протоки (стравоходу, сечівника тощо) в організмі людини або тварин.

СТРИНГЕР (англ. stringer) – одна з поздовжніх в’язей корпуса судна або літака, що проходить через всю конструкцію і надає їй жорсткості й міцності.

СТРИПЕР (англ. stripper, від strip – знімати, роздягати) – машина, якою сталеві зливки виймають з виливниць або виливниці знімають з них, «роздягають зливки».

СТРИХНІН (від грец. στρΰχνος – блювотний горішок) – лікарський препарат, алкалоїд. Застосовують при зниженні обміну речовин, гіпотонічній хворобі, ослабленні серцевої діяльності, паралічах тощо.

СТРОБІЛ, СТРОБІЛІС (від грец. στρόβιλος – соснова або ялинова шишка) – спороносний колосок (пагін) у багатьох вищих рослин (плауновидних, хвощів, насінних рослин).

СТРОБІЛА (від грец. στρόβιλος – соснова або ялинова шишка) – 1) Тіло стьожкових червів, що складається з члеників. 2) Стадія розвитку сцифомедуз, за якої відбувається своєрідне пупкування – стробіляція.

СТРОБІЛЯЦІЯ – процес утворення стробіли.

СТРОБОСКОП (від грец. στροβος – кружляння і ...скоп) – демонстраційний або контрольно-вимірювальний прилад, дія якого грунтується на стробоскопічному ефекті.

СТРОБОСКОПІЧНИЙ ЕФЕКТ (від стробоскоп і ефект) – позірне злиття швидко змінюваних зображень окремих фаз руху об’єкта у зображення його безперервного руху (напр., при демонструванні кінофільму).

СТРОМА (від грец. στρώμα – підстилка) – 1) Сполучнотканинна основа органів та тканинних утворів в організмі людини та тварин. 2) Сплетення гіф у грибів, на поверхні або всередині якого утворюється спороношення. 3) Безбарвна білкова основа пластид у рослин.

СТРОНЦІАНІТ – мінерал класу карбонатів, безбарвний або жовтуватих, зеленуватих та сіруватих відтінків; використовують у цукровій, хімічній промисловості, піротехніці. Від назви села Строншен у Шотландії.

СТРОНЦІЙ (від стронціаніт) – хімічний елемент, символ Sr, ат. н. 38; сріблясто-білий метал, ковкий і пластичний. Сполуки С. застосовують для виготовлення люмінофорів, сигнальних ракет тощо.

СТРОПИ (англ. strop – ремінь) – 1) Пристрій у вигляді кільця або петлі з дроту чи з тросу для підіймання вантажів при завантажуванні або розвантажуванні судна та для інших потреб. 2) Вірьовки або сталеві троси, якими підвішується гондола дирижабля або аеростата. 3) Тонкі вірьовки, якими до купола парашута кріпиться підвісна система (людина, вантаж). 4) Чотири заплетених кінці металевого тросу, що прикріплюється до вушок на гідролітаку, коли його підіймають на борт корабля. 5) Знаряддя, за допомогою якого вантажать і вивантажують у морському транспорті велику рогату худобу або коней.

СТРОФА (від грец. στροφή – поворот, зміна) – у віршуванні – ритмічно завершена частина твору, практично не більша за 14 рядків.

СТРОФАНТ (від грец. στροφός – сповивач і άνθος – квітка) – рід рослин родини барвінкових. Дерев’янисті ліани або кущі. Поширені в тропіках Африки та Азії. Настойку насіння С. використовують у медицині.

СТРОФІКА – розділ поетики, що вивчає закони поєднання віршованих рядків у строфи, їх будову, класифікацію, історію виникнення, еволюцію, зв’язки із загальною композицією твору.

СТРУБЦИНА (нім. Schraubzwinge, від Schraube – гвинт і Zwinge – лещата) – затискальний пристрій у вигляді п-подібної скоби з гвинтом на одній з її сторін.

СТРУКТУРА (лат. structure – побудова, розміщення, від struo – будую, зводжу) – внутрішня будова чогось, певний взаємозв’язок складових частин цілого; С. суспільного виробництва – склад основних елементів його, співвідношення й форми взаємозв’язку між соціально-економічними секторами народного господарства й видами виробництв, що визначають економічне життя суспільства й процес розширеного відтворення.

СТРУКТУРАЛІЗМ – 1) Конкретно-наукова методологія, що головним завданням висуває дослідження структур об’єктів. 2) Напрям у сучасній французькій філософії, який перетворює конкретно-наукову методологію структурного аналізу на загальний філософський метод.

СТРУМА (лат. struma – залозова пухлина) – пухлиноподібне доброякісне збільшення щитовидної залози. Інші назви – зоб, воло.

СТУДІЯ (італ. studio, від лат. studeo – ретельно вивчаю) – 1) Майстерня живописця або скульптора. 2) Школа або клас живопису, скульптури, музики, балету тощо. 3) Організація, що готує кінофільми (кіностудія). 4) Приміщення, з якого ведуться радіо- й телепередачі.

СТУПОР (від лат. stupor – заціпеніння) – стан нечутливості, отупіння, нерухомості. Спостерігається при деяких психічних захворюваннях (напр., шизофренії).

СТЮАРД (англ. steward) – 1) Офіціант на пасажирському морському судні, літаку. 2) В Аиглії – управитель великого господарства.

СТЮАРДЕСА (англ. stewardess) – бортпровідниця на літаках.

СУ (франц. sou) – 1) Старовинна французька грошова й лічильна одиниця. Французька монета в 5 сантимів. 2) Розмінна монета Демократичної Республіки В’єтнам, 1/100 донга.

СУБ... (лат. sub...) – префікс, що означає розміщення під чимсь чи біля чогось, підпорядкованість.

СУБАКВАЛЬНИЙ (від су б... і лат. aqua – вода) – підводний; с-а ванна – лікувальна процедура, що полягає у промиванні кишечника водою під час прийняття теплої ванни.

СУБАЛТЕРН (від суб... і лат. alter – інший) – підлеглий, несамостійний; с.-офіцер – у російській дореволюційній армії молодший офіцер у роті, ескадроні.

СУБАЛЬТЕРНАЦІЯ (від суб... і лат. alternatio – чергування, зміна) – підпорядкованість.

СУБАНТАРКТИЧНИЙ (від суб... і антарктичний) – підантарктичний; с. пояс – географічний пояс Південної півкулі, що охоплює частини Тихого, Атлантичного й Індійського океанів між 58 – 60° і 65 – 67° пд. ш.; с. клімат – клімат, властивий субантарктичному поясові. Холодний, з сильними вітрами, туманами.

СУБАРКТИЧНИЙ (від суб... і арктичний) – підарктичний; с. пояс – географічний пояс Північної півкулі між 60 – 65° і 67 – 73° пн. ш.; с. клімат – клімат, властивий субарктичному поясові. Холодний, кількість опадів більша від випаровування, поширені багаторічномерзлі грунти.

СУБАТОМНИЙ (від суб... і атом) – дрібніший за атом; с-і частинки – частинки, з яких складається атом.

СУБВЕНЦІЯ (від лат. subvenio – приходжу на допомогу) – форма фінансової допомоги капіталістичної держави окремим галузям господарства, банкам, підприємствам у періоди економічних криз або з агресивною метою – для розгортання військової промисловості і пов’язаних з нею галузей.

СУБДОМІНАНТА (від суб... і домінанта) – четвертий ступінь мажору або мінору; акорд, побудований на цьому та на II і VI ступенях.

СУБЕРИН (від лат. suber – корок) – органічна речовина, що відкладається в оболонках рослинних клітин при зкорковінні їх. Просякнені С. оболонки клітин стають непроникними для води й газів.

СУБ’ЄКТ (від лат. subjectum – підкладене) – 1) Носій певного роду діяльності; джерело активності, спрямованої на об’єкт. 2) юрид. Особа або організація, що має певні права й обов’язки. 3) У граматиці – підмет. 4) У логіці – частина судження, що є поняттям про предмет, на який спрямована думка. 5) Переносно – презирлива назва особи, яку не хочуть називати.

СУБ’ЄКТИВІЗМ (від лат. subjectivus – підметовий) – 1) Світоглядна позиція, що тією чи іншою мірою заперечує об’єктивний підхід до дійсності. 2) Оцінка чого-небудь, ставлення до чогось залежно від особистих симпатій, настрою чи нахилу.

СУБ’ЄКТИВНИЙ (лат. subjectivus) – 1) Той, що стосується суб’єкта, людини. 2) Властивий лише даному суб’єкту; особистий, індивідуальний. 3) Протилежний об’єктивному; с. ідеалізм – філософський напрям, представники якого заперечують існування об’єктивного світу, основою всіх явищ природи й суспільства вважають людську свідомість або її окремі елементи.

СУБ’ЄКТИВНІСТЬ – 1) Індивідуальна особливість у поглядах на речі. 2) Оригінальність, властива якій-небудь людині. 3) Відсутність об’єктивності; суб’єктивізм.

СУБКОНТИНЕНТ (від суб... і континент) – географічно чітко обмежена частина континенту.

СУБКОРТИКАЛЬНИЙ [від суб... і лат. cortex (corticis) – кора] – підкірковий; той, що розташований нижче від кори головного мозку.

СУБЛІМАТ (від лат. sublimatus – піднятий, піднесений) – продукт сублімації.

СУБЛІМАЦІЯ (лат. sublimatio, від sublimo – підіймаю, підношу) – 1) Перехід речовини з кристалічного стану безпосередньо в пару, минаючи рідку фазу; узгін. 2) Перехід водяної пари в атмосфері безпосередньо в тверду фазу (лід, сніг).

СУБЛІТОРАЛЬ (від суб... і літораль) – прибережна частина дна океанів і морів, розташована нижче від літоралі.

СУБМАРИНА (англ. submarine, від лат. sub – під і marina – морська) – підводний човен.

СУБМІКРОННИЙ (від суб... і мікрон) – пов’язаний з частками, розмір яких менший за мікрон.

СУБМІКРОСКОПІЧНИЙ (від суб... і мікроскопічний) – невидимий у оптичний мікроскоп; об’єкт, розміри якого менші за довжину хвилі світла.

СУБМІЛІМЕТРОВИЙ (від суб... і міліметр) – менший за міліметр; с-і радіохвилі – хвилі, довжина яких менша за міліметр.

СУБОРДИНАТУРА (від суб... і ординатура) – первинна спеціалізадія студентів медичних інститутів, під час якої вони виконують обов’язки лікаря-ординатора лікувального закладу.

СУБОРДИНАЦІЯ (лат. subordinate, від sub – під і ordino – призначаю, керую) – службова підлеглість молодшого старшому, додержання правил службової дисципліни.

СУБОРЕНДА (від суб... і оренда) – угода, договір, за яким орендар передає орендоване ним майно або його частину в тимчасове користування іншій особі (суборендареві) за винагороду.

СУБРЕПЦІЯ (лат. subreptio, від subrepo – підкрадаюсь) – аргументація, що грунтується на хибних засновках.

СУБРЕТКА (франц. soubrette) – театральне амплуа жвавої, спритної, лукавої служниці.

СУБСИДІЯ (від лат. subsidium – допомога, підтримка) – грошова або натуральна допомога.

СУБСТАНТИВАЦІЯ (від лат. substantivum – іменник) – процес переходу інших частин мови в іменник.

СУБСТАНТИВНИЙ (від лат. substantivum – іменник) – 1) Той, що має значення іменника. 2) Той, що діє без допомоги інших речовин, незалежний; с-і барвники – група синтетичних барвників, якими фарбують без протравлювання волокна і виробів з нього.

СУБСТАНЦІЯ (лат. substantia – наявність; сутність) – 1) Незмінна основа всього існуючого, протилежна мінливому й випадковому. 2) Філософська категорія для позначення внутрішньої єдності всіх форм саморуху матерії, всієї різноманітності явищ природи та історії. 3) Основа, сутність чого-небудь.

СУБСТИТУЦІЯ (лат. substitute, від substituo – підставляю, замінюю) – заміщення одного іншим, звичайно функціонально схожим (напр., заміна одного металу іншим, одного звука в мові іншим; у праві – призначення другого спадкоємця (якщо перший не зможе одержати спадщини).

СУБСТРАТ (від лат. substratum – підстилка) – 1) Загальна, єдина (переважно пасивна) основа різноманітних явищ, основа спільності або подібності однорідних явищ. 2) Речовина або предмет. 3) Живильна речовина, на якій розвиваються мікроорганізми. 4) Речовина, на яку діє фермент. 5) Факти і явища в поширеній на якійсь території мові, що походить з іншої мови, яка була раніше поширена на цій території, але потім зникла.

СУБТИЛЬНИЙ (лат. subtilis, від subtexilis – тонкотканий) – тонкий, ніжний, крихкий, тендітний.

СУБТИТР (від суб... і титр) – напис у нижній частині кадру в іноземних кінофільмах з перекладом іншомовного тексту.

СУБТРОПІКИ (від суб... і тропіки) – географічні пояси Землі у Північній і Південній півкулях приблизно між 30° і 40° широти, між помірним і тропічним поясами.

СУВЕНІР (франц. souvenir, від лат. subvenio – приходжу) – подарунок на згадку або річ, пов’язана зі спогадами.

СУВЕРЕН (франц. souverain, від лат. superanus – правитель) – носій верховної влади.

СУВЕРЕНІТЕТ (нім. Souveranitat, франц. souverainete) – незалежність держави, що полягає в її праві за власним розсудом розв’язувати свої внутрішні й зовнішні справи, без втручання в них будь-якої іншої держази. С. є необхідною політичною та юридичною ознакою держави. В експлуататорських державах С. здійснює державна влада в інтересах експлуататорів; у соціалістичних державах – в інтересах трудящих.

СУВЕРЕННИЙ – 1) Той, що здійснює верховну владу (див. Суверен). 2) Той, що має суверенітет.

СУГЕСТІЯ (лат. suggestio, від suggero – навчаю, навіюю) – вплив, навіювання.

СУДМАЛІНАС (латис. sudmalinas, від sudmalas – млин) – латиський народний танець.

СУЇНГ (англ. swing, букв. – коливання, розмах, ритм) – джазовий стиль, характерною особливістю якого є сольна імпровізація, складний акомпанемент, великий склад виконавців.

СУКРЕ (ісп. sucre) – грошова одиниця Еквадору, поділяється на 100 сентаво.

СУКУЛЕНТИ (від лат. suculentus – соковитий) – багаторічні рослини з товстими соковитими листками (алое, агава тощо) або стеблами (напр., кактуси), що містять багато вологи; ростуть у пустелях, на скелях, пісках.

СУКЦЕСІЯ (від лат. successio – послідовність, зміна) – ряд послідовних змін рослинного покриву з часом (напр., відновлення корінних лісів після вирубки або пожежі).

СУЛТАН (тур. sultan, з араб.) – 1) Титул монарха у деяких країнах Сходу. 2) Те саме, що й плюмаж.

СУЛЬСЕН [від лат. sul (phur) – сірка і с (ел) ен] – лікарський препарат. Застосовують при себореї волосистої частини голови.

СУЛЬФАНІЛАМІДИ (від лат. sulphur – сірка, анілін і аміди) – група лікарських протимікробних засобів, які є похідними сполуками (амідами) сульфанілової кислоти. Застосовують переважно при інфекційних захворюваннях, спричинених стрептококами, стафілококами, пневмококами, менінгококами (при ангіні, крупозній пневмонії, епідемічному менінгіті, кишкових інфекційних захворюваннях тощо).

СУЛЬФАТИ (від лат. sulphur – сірка) – середні солі сірчаної кислоти, тобто солі, де обидва атоми водню молекули цієї кислоти заміщені атомами металу або амонієм; безбарвні речовини. Застосовують: С. амонію – як добриво, С. натрію – у виробництві скла, мила, паперу. Інша назва – сірчанокислі солі.

СУЛЬФАЦИЛ-НАТРІЙ – лікарський сульфаніламідний препарат. Застосовують в очній практиці, а також для лікування ентероколітів, циститу та інфікованих ран. Інша назва – альбуцид-натрій.

СУЛЬФІДИ (від лат. sulphur – сірка) – сполуки сірки з металами, а також деякими неметалами. С. натрію застосовують у виробництві барвників, С. кальцію – у шкіряній промисловості. З природних С. (мінералів) одержують відповідні метали й сірчану кислоту.

СУЛЬФІТИ (від лат. sulphur – сірка) – середні солі сірчистої кислоти, безбарвні кристалічні речовини. Застосовують як відновники. С. натрію використовують у фотографії, для вибілювання тканин тощо. Інша назва – сірчистокислі солі.

СУМАХ (араб. суммак) – рід деревних або кущових рослин родини сумахових. Поширені переважно в Північній Америці, Східній Азії, в Криму, на Кавказі. С. дубильний – лікарська, дубильна й фарбувальна рослина. Деякі види культивують як декоративні.

СУМАЦІЯ (від лат. summa – сукупність) – виникнення збудження в тканинах організмів внаслідок дії кількох послідовних підпорогових подразнень, кожне з яких окремо не може спричинити фізіологічну реакцію.

СУНА (араб., букв. – поведінка, звичай) – «священна книга» мусульман, доповнення до Корана. Складена мусульманськими богословами 7 – 9 ст.

СУНІЗМ – основний напрям ісламу, що його вважають ортодоксальним (на відміну від шиїзму). Виник у 7 ст. Прихильники С. (суніти) визнають джерелом віровчення поряд з Кораном Суну.

СУНЬЯТСЕНІЗМ – система поглядів китайського революціонера-демократа Сунь Ят-сена.

СУПЕР... (лат. super...) – префікс, що означає зверхність, найвищу якість, посилену дію.

СУПЕРАРБІТР (від супер... і арбітр) – голова третейського суду, до складу якого входить кілька арбітрів.

СУПЕРВІЗОР (англ. supervisor, від supervise – спостерігати) – частина керуючої програми (7) операційної системи цифрової обчислювальної машини, яка реалізує введення й виведення інформації, обмін інформацією з зовнішніми нагромаджувачами тощо.

СУПЕРГЕТЕРОДИН (від супер... і гетеродин) – радіоприймач, в якому прийняті електромагнітні коливання перетворюються на коливання проміжної частоти, на якій і підсилюється сигнал.

СУПЕРЕЛІТА (від супер... і еліта) – найбільш високоякісне насіння сільськогосподарських культур, яке використовують у насінницьких господарствах для засівання елітних площ.

СУПЕРКАЛАНДР (від супер... і каландр) – машина для обробки поверхні паперу.

СУПЕРКАРГО (англ. supercargo, від лат. super – над та ісп. cargo – вантаження) – довірена особа компанії, яка зафрахтувала судно. С. наглядає за прийманням і здаванням вантажів.

СУПЕРМАРКЕТ (англ. supermarket, від лат. super – над і англ. market – ринок, продаж) – одна з форм великого сучасного капіталістичного універсального торговельного підприємства.

СУПЕРМЕН (англ. superman, від лат. super – над і англ. man – людина) – 1) Людина, впевнена у своїй перевазі над іншими людьми, надлюдина (ірон.). 2) В буржуазній літературі і мистецтві – герой детективних коміксів, кінобойовиків тощо, наділений незвичайними якостями.

СУПЕРМОДЕРНІЗМ (від супер... і модернізм) – крайній модернізм.

СУПЕРНАТУРАЛІЗМ – див. Супранатуралізм.

СУПЕРОРТИКОН (від супер...ортикон) – передавальна телевізійна трубка з вищою, ніж у ортикона, чутливістю.

СУПЕРПОЗИЦІЯ (від супер... і позиція) – 1) Підстановка функцій у функцію або змінних величин у функцію. 2) Накладення двох фізичних величин, тобто їхня об’єднана дія, якщо вони взаємно не впливають одна на одну.

СУПЕРРЕГЕНЕРАТОР (від супер... і регенератор) – радіоприймач, що працює при періодично змінюваному згасанні приймального контура.

СУПЕРСЕЛЕРИ (англ. super-sellers) – книги типу бестселерів, видані в дорогому художньому оформленні. Мають високу ціну, прибуткові для капіталістичних кшіготорговців.

СУПЕРСТРАТ (від лат. superstratum – верхній шар) – нашарування мови зайшлого населення в мові корінних жителів.

СУПЕРТАНКЕР (від супер... і танкер) – танкер вантажопідйомністю понад 100 тис. т.

СУПЕРТИП (від супер... і ...тип) – одноапаратна набірна буквовідливна машина, за конструкцією близька до лінотипу.

СУПЕРФОСФАТ (від супер... і фосфати) – мінеральне фосфорне добриво, яке виготовляють з апатиту, фосфориту або кісткового борошна, обробляючи їх сірчаною кислотою.

СУПІНАТОР (від лат. supino – перекидаю, відкидаю назад) – ортопедична устілка, яку вкладають у звичайне взуття при плоскостопості.

СУПІНАЦІЯ (лат. supinatio, від supino – перекидаю, перевертаю) – 1) Поворот руки, при якому долоня обертається вперед і вгору; поворот стопи, при якому внутрішній край її піднімається, а зовнішній – опускається. 2) У фехтуванні – позиція,коли озброєна рука обернена долонеюдогори.

СУПЛЕТИВІЗМ (від лат. suppletivus – доповнювальний) – утворення форм одного і того самого слова від різних коренів або основ (напр., добре – краще).

СУПОЗИТОРІЙ (від лат. suppositorium – те, що міститься внизу) – лікарська свічка (мильце) для введення лікувальної речовини в організм людани через пряму кишку.

СУПОЗИЦІЯ (лат. suppositio, від suppono – підставляю) – припущення, здогад.

СУПОРТ (франц. support – підставка, від лат. supporto – підводжу) – верстатний пристрій для закріплення в ньому інструментів і переміщення їх щодо оброблюваних заготовок.

СУПРАЛІТОРАЛЬ (від лат. supra – над і літораль) – зона узбережжя океану або моря, розташована вище від літоралі.

СУПРАНАТУРАЛІЗМ, СУПЕРНАТУРАЛІЗМ (від лат. supra, super – над і натуралізм) – віра в надприродне.

СУПРЕМАТИЗМ (від лат. supremus – найвищий) – формалістична течія в мистецтві початку 20 ст., різновидність абстракціонізму.

СУРДИНА, СУРДИНКА (франц. sourdine, з італ. sordina, від лат. surdus – глухий) – пристрій в струнних скрипкових і духових інструментах для приглушення звуків і часткової зміни їх тембру.

СУРДОКАМЕРА (від лат. surdus – глухий і камера) – ізольована від зовнішнього середовища кімната для вивчення стану космонавтів в умовах абсолютної тиші.

СУРДОЛОГІЯ (від лат. surdus – глухий і ...логія) – розділ медицини, який вивчає розлад слуху.

СУРДОПЕДАГОГІКА (від лат. surdus – глухий і педагогіка) – розділ дефектології, що вивчає процеси навчання та виховання дітей з вадами слуху.

СУРДОТЕХНІКА (від лат. surdus – глухий і техніка) – 1) Розділ дефектології, що розробляє технічні засоби навчання, коригування та компенсації дефектів слуху. 2) Сукупність технічних засобів, призначених для корекції або компенсації дефектів слуху.

СУРМА (перс. – метал) – хімічний елемент, символ Sb, ат. н. 51; сріблясто-білий блискучий метал, дуже крихкий. С. – складова частина друкарського сплаву, деяких типів бабітів. Сполуки С. застосовують у гумовій промисловості, керамічному виробництві тощо; отруйні.

СУРОГАТ (від лат. surrogatus – покликаний замість іншого) – замінник, що має деякі загальні властивості натурального продукту, але позбавлений основних якостей його.

СУСПЕНЗИВНИЙ (від лат. suspensus – затриманий, припинений) – той, що припиняє, відкладає; с-е вето – в капіталістичних країнах право глави держави (монарха або президента республіки) відмовити в затвердженні ухваленого парламентом законопроекту; проте в разі, якщо парламент ухвалить його вдруге, цей законопроект стає законом, незважаючи на незгоду глави держави. 2) Той, що перебуває в завислому стані (див. Суспензія).

СУСПЕНЗІЯ (лат. suspensio, від suspendo – підвішую) – суміш найдрібніших твердих частинок і рідини, в якій вони містяться в завислому стані.

СУСПЕНЗОРІЙ (від лат. suspensus – підвішений) – спеціальна підтримуюча пов’язка для мошонки у вигляді мішечка. Застосовують при деяких захворюваннях мошонки, а також при спортивних вправах та верховій їзді.

СУТАЖ, СУТАШ (франц. soutache, з угор. sujtas) – тонкий шовковий або вовняний плетений шнурок.

СУТАНА (франц. soutane, з італ. sottana – спідниця) – довгий верхній одяг католицького духівництва, який носять не в час богослужіння.

СУТАРТИНЕ (лит. sutartine, від sutarti – бути в згоді) – старовинні литовські багатоголосі пісні, переважно жіночі, що виконувалися під час роботи, а також на весіллях, іноді в супроводі танцю.

СУТАШ – див. Сутаж.

СУТЕНЕР (франц. souteneur, букв. – прибічник) – декласований елемент, морально занепала особа, яка живе за рахунок повії.

СУТРИ (від санскр. сутра – нитка) – давньоіндійські «священні», юридичні й наукові книги.

СУФІЗМ (від араб. суф – шерсть, вовняний плащ; суфі, суфій – одягнений у волосяницю) – містична течія в ісламі, яка проповідує злиття людини з богом через аскетизм і внутрішнє самовдосконалення.

СУФІКС (від лат. suffixus – прикріплений) – морфема між коренем слова й закінченням, що служить для творення слів з новим значенням або нових форм слова.

СУФІКСАЦІЯ – утворення нових слів або нових форм слова за допомогою суфіксів.

СУФЛЕ (франц. souffle, від souffler – віяти) – назва кондитерських, молочних, м’ясних, рибних та інших кулінарних виробів із збитими білками яєць.

СУФЛЕР (франц. souffleur, від souffler, тут – підказувати) – працівник театру, що стежить за репетицією та виставою і підказує акторам текст ролі.

СУФЛЯР (від франц. souffler – видувати) – виділення рудникового газу з тріщин і пустот.

СУФОЗІЯ (від лат. suffosio – підкоп, підривання) – винесення дрібних мінеральних частинок і розчинних речовин з гірських порід підземними водами.

СУФРАЖИЗМ (англ. sufiragism, від лат. suffragium – виборче право) – буржуазний жіночий рух за надання жінкам однакових з чоловіками виборчих прав у рамках буржуазної держави. Виник у 2-й половині 19 ст. в Англії. Поширився в США, Німеччині та деяких інших країнах. Припинився після 1-ї світової війни. Див. також Фемінізм.

СФАГНУМ, СФАГН (грец. σφάγνος) – рід рослин підкласу сфагнових мохів. Поширені у всіх частинах світу, крім Антарктиди. Листки С. використовують як перев’язний матеріал. З С. утворюється т. зв. сфагновий торф.

СФАЛЕРИТ (від грец. σφαλερός – обманливий) – мінерал класу сульфідів, колір від світло-коричневого до чорного. Руда цинку.

СФЕН (від грец. σφήν – клин) – мінерал класу силікатів, переважно жовтого, коричневого, зеленого кольорів. Іноді використовують для добування двоокису титану. Інша назва – титаніт.

СФЕРА (від грец. σφα.ΐρα – м’яч, куля) – 1) матем. Сукупність точок, рівновіддалених від даної точки (центра С.). 2) С. небесна – уявна кульова поверхня довільного радіуса з центром в оці спостерігача. 3) Область дії, межі поширення чого-небудь; С. впливу – територія або частина території країни, яка зберігає видимість державної незалежності, але фактично перебуває під політичним та економічним впливом імперіалістичної держави. 4) Громадське оточення, обстановка, середовище. 5) Коло осіб, об’єднаних спільністю соціального становища або занять, напр., ділові сфери, наукові сфери.

СФЕРИЧНИЙ (грец. σφαιρικος) – пов’язаний зі сферою; с-а аберація – одне з викривлень зображень, утворюваних оптичною системою; с-а астрономія – розділ астрономії, в якому розробляють математичні методи визначення положень і видимих рухів світил на небесній сфері; с-а геометрія – розділ геометрії, в якому вивчають геометричні фігури на сфері.

СФЕРОЇД (від грец. σφαιροειδής – кулястий) – 1) У вузькому розумінні – поверхня, утворена від обертання еліпса навколо малої осі його; сплющена сфера. 2) У широкому розумінні – поверхня, схожа на сферу.

СФЕРОЇДАЛЬНИЙ (грец. σφαιροειδής) – той, що має форму сфероїда; кулеподібний; с. стан – стан рідини, що на поверхні розжареного тіла набуває форми сфероїда і не закипає, а порівняно повільно випаровується.

СФЕРОЛІТИ (від грец. σφαίρα – куля і ...літи) – сферичні геологічні утворення діаметром переважно кілька міліметрів, що мають радіально-волокнисту будову.

СФЕРОМЕТР (від грец. σφαίρα – куля і ...метр) – прилад для визначення радіуса кривини сферичної поверхні (оптичних лінз) і товщини тонких пластинок.

СФЕРОТЕКА (від грец. σφαίρα – куля і ...тека) – рід борошнисторосяних сумчастих грибів. Окремі види С. – збудники борошнистої роси троянд та персиків.

СФІГМОГРАМА (від грец. σφυγμός – пульс і ...грама) – крива коливань стінок артерій (пульсу), яка дає можливість робити висновки про зміни кров’яного тиску в артерії протягом серцевого циклу та про ритм серцевої діяльності. Див. Сфігмографія.

СФІГМОГРАФ (від грец. σφυγμός – пульс і ...граф) – прилад для записування пульсових хвиль, використовують у сфігмографії.

СФІГМОГРАФІЯ (від грец. σφυγμός – пульс і ...графія) – запис коливань стінок артерій (пульсу) за допомогою спеціального приладу – сфігмографа.

СФІГМОМАНОМЕТР (від грец. σφυγμός – пульс і манометр) – прилад для вимірювання кров’яного тиску.

СФІНКС (грец. Σφίγξ, «Душителька») – 1) У давньогрецькій міфології крилате чудовисько з головою жінки й тулубом лева. 2) У Стародавньому Єгипті – кам’яна фігура лежачого лева з головою людини. 3) Переносно – загадкова істота; незрозуміла людина. 4) Метелик родини бражникових.

СФІНКТЕР (грец. σφιγκχήρ, від σφίγγω – стискаю) – замикач, кільцевидний м’яз, який при скороченні замикає або звужує отвір (напр., С. сечового міхура).

СФОРЦАНДО, СФОРЦАТО (італ. sforzando – напружуючи, sforzato – напружений) – раптове й різке підсилення (акцентування) окремих звуків або акорду.

СФРАГІСТИКА (від грец. σφραγίς – печатка) – допоміжна історична дисципліна, яка вивчає печатки, допомагає встановити походження їх, час виготовлення і справжність.

СФУМАТО (італ. sfumato, букв. – зниклий, як дим) – прийом в образотворчому мистецтві: пом’якшення обрисів постатей і предметів, яке дає можливість передати оточуюче повітря.

СХЕМА (від грец. σχήμα – вид, форма) – 1) Спрощене зображення, викладення чогось у загальних, основних рисах. 2) Кресленик, що передав основну ідею якоїсь машини, приладу тощо за допомогою умовних позначень.

СХЕМАТИЗМ (від грец. σχηματισμός – обриси, форма) – 1) мист. Спрощеність зображення. 2) Схильність до мислення готовими спрощеними схемами – один з видів догматизму й начотництва.

СХЕНОПЛЕКТУС (від грец. σχοϊνος – очерет і πλεκτός – витий, кручений) – рід багаторічних водяних та болотяних трав’янистих рослин родини осокових. Деякі види С. відомі під назвою куга.

СХИЗМА (грец. σχίσμα – розкол, від σχίζω – розсікаю, розрізаю) – прийнятий у католицькій і православній церквах термін для позначення розколів, що відбувались у християнстві протягом середніх віків.

СХИЗМАТИК [від грец. σχίσμα (σχίσματος) – розкол] – у православній і католицькій церквах – розкольник.

СХИЗОФРЕНІЯ (від грец. σχίσις – розколювання і φρήν – душа, розум, мислення) – те саме, що й шизофренія.

СХИМА (від грец. σχήμα – вид, положення) – вищий чин чернецтва, що вимагає від тих, хто дав обітницю, додержання суворих аскетичних правил.

СХИМНИК – чернець, що прийняв схиму.

СХОЛАСТ (від грец. σχολαστής – відданий науковим чи літературним заняттям) – 1) Послідовник схоластики. 2) Переносно – особа, що сприймає лише зовнішню, формальну сторону якої-небудь науки, відірвано від практики; буквоїд, начотник.

СХОЛАСТИКА (грец. σχολαστικός – вчений, від σχολάζω – вчу, навчаю) – 1) Середньовічна ідеалістична філософія, представники якої намагалися теоретично обгрунтувати релігійний світогляд. С. властиві умоглядність, догматизм, звернення до Біблії як до найвищого критерію істини. 2) Переносно – суха, мертва наука, буквоїдство, казуїстика.

СХОЛАСТИЧНИЙ (грец. σχολαστικός) – 1) Властивий схоластиці. 2) Сухий, відірваний від життя.

СХОЛІЇ (грец. σχόλια, множ. від σχόλιον) – примітки, пояснення до тексту.

СЦЕНА (лат. scaena, з грец. σκηνή) – 1) Майданчик у театрі, де відбуваються вистави. 2) Окрема частина дії, акту п’єси, драматичної чи музичної вистави. 3) В широкому розумінні – те саме, що й театр. 4) Переносно – пригода, епізод.

СЦЕНАРІЙ (італ. scenario, від лат. scaena – сцена) – 1) Сюжетна схема, за якою створюється вистава в театрі. 2) В музичній виставі (опері) – драматургічний план лібретто. 3) У кінематографії – драматургічний твір, за яким створюється фільм.

СЦЕНІЧНИЙ (лат. scaenicus) – придатний для сцени; людина, що володіє потрібними для сцени даними.

СЦИНТИЛЯТОРИ (від лат. scintillo – виблискую) – речовини, на яких виникають короткочасні світлові спалахи внаслідок діяння на них іонізуючих частинок і випромінювань.

СЦИНТИЛЯЦІЙНИЙ – той, що стосується сцинтиляції, пов’язаний з її вивченням і використанням.

СЦИНТИЛЯЦІЯ (від лат. scintillatio – мерехтіння) – короткочасний спалах світла, що виникає під час проходження окремої зарядженої мікрочастинки крізь деякі речовини, що їх називають сцинтиляторами, або фосфорами.

СЦИФОЇДНІ (від грец. σκύφος – чаша і είδος – вид, вигляд) – те саме, що й сцифомедузи.

СЦИФОМЕДУЗИ (від грец. σκύφος – чаша і медузи) – клас морських безхребетних тварин типу кишечнопорожнинних. Поширені у всіх морях. Окремі види вживають у їжу. Інша назва – сцифоїдні.

СЦІЄНТИЗМ (від лат. scientia – знання, наука) – 1) Тенденція до витлумачення філософського й соціологічного знання в світлі принципів і методів, властивих природничим наукам. 2) Абсолютизація ролі науки у складі світогляду.

СЦІЛЛА І ХАРІБДА, СКІЛЛА І ХАРІБДА (грец. Σκύλλα, Χάρυβδις) – 1) У давньогрецькій міфології страховиська, що нібито мешкали на скелях біля протоки між Італією та Сіцілією й нищили мореплавців. 2) Переносно – опинитися між Сціллою і Харібдою – потрапити в небезпеку.

СЮЖЕТ (франц. sujet, від лат. subjectum – підкладене) – 1) Ланцюг подій у творі, через які письменник розкриває характери персонажів і зміст твору. 2) Образне відтворення задуму, що розкривається через події, відображені в картині, гравюрі, скульптурній групі тощо.

СЮЗЕРЕН (франц. suzerain, букв. – верховний) – за часів феодалізму в Західній Європі великий феодал (герцог, князь тощо), у підлеглості якого були васали. Верховним С. вважався король.

СЮЗЕРЕНІТЕТ (франц. suzerainete) – за феодалізму – верховне право сюзерена щодо васала або верховне право однієї держави щодо іншої, залежної від неї.

СЮЗЕРЕННИЙ – верховний, той, що належить сюзерену. СЮЇТА (франц. suite, букв. – ряд, послідовність) – 1) Форма музичного твору з кількох самостійних, контрастуючих між собою частин, об’єднаних спільним художнім задумом. 2) Хореографічна композиція, складена з кількох танців, об’єднаних однією темою.

СЮРПРИЗ (франц. surprise – раптовість, здивування) – 1) Раптова приємна несподіванка. 2) Несподіваний подарунок.

СЮРРЕАЛІЗМ (франц. surrealisme – надреалізм) – формалістично-декадентський напрям у буржуазному мистецтві й літературі. Виник на початку 20 ст. у Франції. Засадами С. є теорії інтуїтивізму і фрейдизму.

СЮРФАСОГРАФІЯ (від франц. surface – поверхня і ...графія) – побудова зображень опуклих нерозгортуваних поверхонь на комплексному або на аксонометричному (див. Аксонометрія) кресленні.

СЯМИСЕН, СЕМИСЕН – японський щипковий музичний інструмент.

СЬЄРА, СІЄРА (ісп. sierra, букв. – пила) – назва гірських хребтів на Піренейському півострові, в Південній та Центральній Америці.