- головна (сайт)- - головна (словник)- - дружній сайт -

 

 

 

МА (сір.) – в міфології багатьох давніх народів Малої Азії богиня землі й родючості.

МААР (нім. Maar – кратер згаслого вулкану) – лійкоподібна або циліндрична западина на земній поверхні, утворена внаслідок вулканічних вивержень без впливу магми.

МАВЗОЛЕЙ (грец. Μαυσώλειον) – монументальна поховальна споруда. Від назви гробниці карійського царя Мавсола в Галікарнасі (4 ст. до н. е., Мала Азія).

МАВР (грец. Μαύρος) – 1) Застаріла назва представника корінного населення історичної області в Північній Африці – Маврітанії. 2) Після завоювання Північної Африки арабами (8 ст.) і появи їх на Піренейському півострові назва всіх завойовників, що прийшли з Північної Африки.

МАВРІТАНСЬКИЙ СТИЛЬ – архітектурний стиль, що його створили араби й маври в 7 – 15 ст. Характерні риси: підковоподібні арки, сталактитові прикраси, строкате ліплення й різьблення. Від назви історичної області Північної Африки – Маврітанія.

МАГ (грец. μάγος, з перс. магуш – чаклун) – 1) Жрець у Стародавньому Ірані і деяких сусідніх країнах. 2) Переносно – чаклун, віщун, чудодій.

МАГАЗИН (нім. Magazin, від араб. махазін – комори) – 1) Крамниця. 2) Склад для зберігання чого-небудь. 3) Коробка, трубка тощо для однорідних предметів у механізмі або приладі.

МАГАРАДЖА, МАХАРАДЖА (санскр. – великий володар) – титул князя високого рангу в Індії. Існував до ліквідації князівств (1956 p.).

МАГІСТР (від лат. magister – начальник, вчитель) – 1) У Стародавньому Римі титул деяких службовців. 2) У Візантії високий придворний титул. 3) У Західній Європі голова середньовічного духовно-лицарського ордену. 4) В дореволюційній Росії, Англії і США вчений ступінь. 5) В Західній Європі за середньовіччя викладач гуманітарних наук.

МАГІСТРАЛЬ (від лат. magistralis – головний) – 1) Головний напрям, основна лінія у шляхах сполучення. 2) Головний кабель або головна труба в системі електричної, телеграфної, телефонної, газової, водопровідної мережі. 3) Широка міська вулиця.

МАГІСТРАНТ (лат. magistrandus, від magistro – навчаю) – особа, що склала екзамени на звання магістра, але не захистила магістерської дисертації.

МАГІСТРАТ (лат. magistrate) – 1) У Стародавньому Римі державна посада, представник влади. 2) В Литві, Польщі й на Україні 15 – 19 ст. орган міського управління, що здійснював адміністративно-судові функції. 4) В деяких буржуазних країнах міське управління (муніципалітет). 5) У Великобританії і Франції суддя. 6) У США сукупність усіх державних урядовців, у т. ч. судових.

МАГІСТРАТУРА (лат. magistratura) – 1) У Стародавньому Римі – почесні державні посади і сукупність осіб, що їх посідали. 2) У сучасних буржуазних країнах загальна назва судових посад.

МАГІЧНИЙ (грец. μαγικός) – 1) Той, що стосується магії. 2) Чудодійний, чарівний. 3) М. квадрат – квадратна таблиця, складена з n² чисел, що дають у сумі по кожному стовпцю, кожному рядку і двох діагоналях одне й те саме число, що дорівнює n (n² + 1) /2, де n – кількість рядків (стовпців). 4) М-і ядра – атомні ядра, що містять 2, 8, 20, 28, 50, 82, 126 протонів або нейтронів. Основні властивості цих ядер такі: підвищена стійкість, більша кількість, ніж в інших ядрах, ізотопів та ізотонів.

МАГІЯ (від грец. μαγεία – ворожба) – обряди, пов’язані з чаклунством, віщуванням, вірою в «уміння» людини викликати надприродні явища. З М. пов’язані найрізноманітніші забобони й повір’я, які є складовою частиною всіх релігійних вірувань.

МАГМА (від грец. μάγμα – густа мазь) – природна розплавлена силікатна маса з домішкою летких речовин, що утворюється в глибинних зонах Землі. При охолодженні як на глибині, так і після виливу через вулкани на земну поверхню, вона твердіє, утворюючи магматичні породи.

МАГНАТ (від лат. magnatus – багата, знатна людина) – 1) В ряді країн Західної Європи, зокрема в Польщі й Угорщині, за феодалізму великі землевласники, аристократична верхівка класу феодалів. 2) Переносно – великий капіталіст, глава монополії (напр., фінансовий магнат).

МАГНЕЗИТ (від грец. Μαγνήσιος – магнесійський) – мінерал класу карбонатів, білого, сіруватого, жовтуватого кольору. Використовують для виготовлення вогнетривів, магнезіального цементу, одержання солей магнію тощо.

МАГНЕЗІЯ – окис магнію; білий порошок. Застосовують у медициніу виробництві вогнетривів, магнезіального цементу, будівельних матеріалів. Від назви давньогрецького м. Магнесії.

МАГНЕСИН [від грец. μάγνης – магніт і σΰγ (χρονος) – одночасний] – Пристрій для керування механізмами на віддалі та передавання показань вимірювальних приладів.

МАГНЕТИЗМ (від грец. Μαγνήτης – магнесійський) – сукупність властивостей і явищ (притягування, відштовхування тощо), яка виявляється у взаємодії між електричними струмами, між струмами і магнітами, мікрочастинками (електронами, протонами, нейтронами).

МАГНЕТИКИ [від грец. μάγνης (μάγνητος) – магніт] – тіла, що намагнічуються в магнітному полі, тобто навколо них утворюється додаткове магнітне поле.

МАГНЕТИТ (від грец. Μαγνήτης – магнесійський) – мінерал класу окисів та гідроокисів, чорний з металевим блиском. Цінна залізна руда.

МАГНЕТО [франц. magneto, від грец. μάγνης (μάγνητος) – магніт] – магнітоелектричний генератор змінного струму для запалювання від іскри робочої суміші в двигунах внутрішнього згоряння.

МАГНЕТОДІЕЛЕКТРИКИ [від грец. μάγνης (μάγνητος) – магніт і діелектрики] – речовини (суміш феромагнітних порошків з діелектриками), спресовані під великими тиском і при високій температурі у монолітну масу. Застосовують для виготовлення осердь котушок і магнітопроводів.

МАГНЕТОН [від грец. μάγνης (μάγνητος) – магніт] – одиниця виміру магнітного моменту, застосовувана в атомній і ядерній фізиці.

МАГНЕТОХІМІЯ [від грец. μάγνης (μάγνητος) – магніт і хімія] – розділ фізичної хімії, який вивчає залежність магнітних властивостей речовин від їхньої хімічної будови, вплив магнітних явищ на кінетику хімічних реакцій.

МАГНЕТРОН [від грец. μάγνης – магніт і (елек) трон] – двоелектрод- на електронна лампа, що працює в полі електромагніту або постійного магніту. М. застосовують як потужний генератор надвисокочастотних коливань.

МАГНІЙ (від грец. μάγνης – магніт) – хімічний елемент, символ Mg, ат. н. 12; легкий сріблясто-білий метал. Застосовують для виготовлення легких сплавів, одержання важковідновлюваних металів (ванадію, титану, урану тощо), для освітлювальних і запальних ракет тощо.

МАГНІТ [грец. μάγνης (μάγνητος), від μαγνητις (λίθος) – магнесійський (камінь)] – намагнічене тіло (здебільшого із сталі або спеціального сплаву), що утворює магнітне поле.

МАГНІТНИЙ – той, що стосується магніту і дає властивості магніту; м-а антена – приймальна антена у вигляді дротової котушки на стрижневому осерді з магнітного матеріалу, звичайно фериту; м-а гідродинаміка – див. Магнітогідродинаміка; м-а дефектоскопія – сукупність методів виявлення прихованих дефектів у феромагнітних матеріалах і виробах; м-а індукція – фізична величина, що характеризує діяння магнітного поля в речовині на електричний струм; м-а насиченість – стан феромагнетики, який характеризується найбільшою намагніченістю; м-а аномалія – місцеві відхилення від правильного розподілу елементів земного магнетизму; м-е поле – простір, у якому виявляється діяння магнітних сил.

МАГНІТО... [від грец. μάγνης (μάγνητος) – магніт] – у складних словах відповідає поняттю «магнітні явища».

МАГНІТОБІОЛОГІЯ (від магніто... й біологія) – розділ біології, що вивчає вплив магнітного поля на біологічні об’єкти.

МАГНІТОГІДРОДИНАМІКА, МАГНІТНА ГІДРОДИНАМІКА (від магніто... і гідродинаміка) – розділ фізики, що вивчає взаємодію рідких металів, плазми з електромагнітним полем.

МАГНІТОГРАМА (від магніто... і ...грама) – графічний запис змін у часі магнітного поля Землі, що його одержують за допомогою магнітографа.

МАГНІТОГРАФ (від магніто... і ...граф) – прилад, який автоматично й неперервно реєструє числові характеристики магнітного поля Землі.

МАГНІТОЛА [від магніто (фон) і (радіо) ла] – об’єднані в одному футлярі радіоприймач і магнітофон.

МАГНІТОМЕТР (від магніто... і ...метр) – прилад для вимірювання напруженості магнітного поля та інших магнітних величин, зокрема магнітних характеристик матеріалів.

МАГНІТОМЕТРІЯ (від магніто... і ...метрія) – сукупність методів вимірювання характеристик магнітного поля.

МАГНІТООПТИКА (від магніто... і оптика) – розділ оптики, в якому вивчають вплив магнітного поля на випромінювання, поширення й поглинання світла.

МАГНІТОПАУЗА (від магніто... і пауза) – межа магнітосфери Землі, тобто межа між земним і міжпланетним магнітними полями.

МАГНІТОРІУМ – прилад, за допомогою якого досліджують магнітне поле Землі.

МАГНІТОСТАТИЧНЕ поле (від магніто... і грец. στατός – нерухомий) – магнітне поле нерухомих постійних магнітів.

МАГНІТОСТРИКЦІЯ (від магніто... і лат. strictio – натягування) – зміна форми або розмірів тіл (з нікелю, нікелевого фериту тощо) при намагнічуванні й розмагнічуванні їх.

МАГНІТОСФЕРА (від магніто... і сфера) – магнітна оболонка Землі чи якоїсь іншої планети.

МАГНІТОФОН (від магніто... і ...фон) – радіотехнічний апарат для магнітного записування звуку (здебільшого на магнітну стрічку) та його відтворювання.

МАГНОЛІТ [від магне (зит) і ...літ] – те саме, що й ксилоліт.

МАГНОЛІЯ – рід деревних та кущових рослин. З квіток, листя та молодих гілок добувають ефірну олію. Препарат, виготовлений з листя, використовують у медицині для зниження кров’яного тиску. Від прізвища французького ботаніка 17 ст. Магноля.

МАГО (франц. magot) – вид вузьконосих, безхвостих мавп роду макак. Поширений у Південно-Західній Африці, Європі та біля Гібралтару. М. легко приручаються та піддаються дресируванню.

МАГОМЕТАНСТВО – те саме, що й іслам.

МАДАМ (франц. madame, букв. – моя пані) – форма звертання до одруженої жінки у Франції та деяких інших країнах; вживається здебільшого з прізвищем.

МАДАПОЛАМ – бавовняна тканина. Від назви селища Мадаполама в Індії.

МАДЕМУАЗЕЛЬ (франц. mademoiselle, букв. – моя дівчина) – форма звертання до дівчини у Франції та деяких інших країнах; вживається здебільшого з прізвищем.

МАДІЯ (ісп. madi, з індіан.) – рід однорічних трав’янистих рослин родини складноцвітих. Розводять у Чілі, Каліфорнії, Європі. Цінна олійна рослина.

МАДЛЕНСЬКА КУЛЬТУРА – найпізніша палеолітична культура, поширена в південно-західних районах Європи. Від назви печерної стоянки Ла-Мадлен у Франції, де було проведено перші розкопки.

МАДОННА (від італ. madonna – моя пані; богородиця) – 1) У католицькій релігії назва «богородиці», а також її зображень в образотворчому мистецтві. 2) Застаріле звертання до заміжньої жінки в Італії.

МАДРИГАЛ (франц. madrigal, з італ. madrigale) – 1) Спочатку італійська пісня; пізніше – невеликий ліричний вірш з комплементом жінці. 2) Світський музично-поетичний жанр доби Відродження.

МАЕСТОЗО (італ. maestoso, букв. – величний) – муз. величний, урочистий характер виконання.

МАЕСТРО (італ. maestro, букв. – вчитель, майстер) – почесна назва видатних діячів у різних галузях мистецтва, переважно в італійців.

МАЖОР (франц. majeur, від італ. maggiore – більший) – 1) Музичний лад, стійкі звуки якого (І, III, V ступені) утворюють великий (мажорний) тризвук. 2) Переносно – бадьорий, радісний настрій.

МАЖОРДОМ, МАЙОРДОМ (франц. majordome, від лат. major – старший і domus – дім) – 1) Вища службова особа у Франкській державі (кінець 5 – середина 8 ст.). 2) За середньовіччя управитель королівського двору. 3) Старший лакей, дворецький.

МАЖОРИТАРНИЙ (франц. majoritaire, від majorite – більшість) – той, що належить до більшості, заснований на більшості; м-а виборча система – система виборів до представницьких органів у буржуазних державах, за якою враховуються лише голоси, подані за кандидата (або за список кандидатів партії), що дістав більшість голосів по виборчому округу на відміну від пропорційної виборчої системи (див. Пропорційний). Ця система зовсім позбавляє представництва ті партії, які дістали меншу кількість голосів, і не відображає дійсного співвідношення класових сил у країні.

МАЖОРНИЙ (франц. majeur, від італ. maggiore – більший, старший, вищий) – 1) муз. Той, що стосується мажору. 2) Переносно – бадьорий, радісний.

МАЗАР (араб.) – місце, яке мусульмани вшановують як святе; здебільшого гробниця або могила із зведеною над нею спорудою.

МАЗДАЇЗМ, МАЗДЕЇЗМ – стародавня релігія, поширена в 1-му тис. до н. е. в Мідії, Персії. За віровченням М., божественне начало (бог Мазда, або Ахурамазда, звідси й назва) веде боротьбу із злим началом (Аріман) за панування над світом й душами людей.

МАЗДАКІЗМ – 1) Народний, головним чином селянський, рух в Ірані в 488 – 528 pp. проти аристократії та вищого духівництва, за знищення майнової нерівності, відродження сільської громади і спільного користування землею тощо. Названий за ім’ям керівника руху, глави релігійної секти Маздака. 2) Релігійно-філософське вчення, поширене в ряді країн Азії в 5 – 12 ст.

МАЗЕР (англ. maser, скор. від microwave amplification by stimulated emission of radiation – підсилення мікрохвиль за допомогою індукованого випромінювання) – прилад, за допомогою якого генерують (одержують) або підсилюють радіохвилі надвисокої частоти.

МАЗУРКА (польс. mazurek – мазовецький танок) – 1) Польський народний танок. 2) Музичний твір у ритмі й характері цього танцю. МАЇС (ісп. maiz) – однорічна зернова рослина родини злакових; важлива кормова та продовольча культура. Інша назва – кукурудза.

МАЙОЛІКА (італ. maiolica) – вироби декоративно-ужиткового мистецтва з кольорової випаленої глини, вкриті поливою. Від назви о. Майорка (Мальорка) в Середземному морі.

МАЙОНЕЗ (франц. mayonnaise) – 1) Соус з яєчних жовтків, олії, оцту, солі й прянощів. 2) Заправлена М. холодна страва з м’яса, риби, птиці, дичини тощо.

МАЙОР (ісп. mayor, від лат. major – старший, вищий) – 1) Офіцерський чин у більшості армій країн світу. 2) Військове звання офіцерів Радянської Армії – перше із звань старших офіцерів (з 1935 p.). Серед генеральських звань в СРСР та в арміях ряду інших країн є звання генерал-майор.

МАЙОРАН (італ. maiorana, від лат. amaracus) – багаторічна трав’яниста або напівкущова рослина родини губоцвітих. Дико росте в Північній Африці і Південній Азії. Культивують як ефіроолійну й пряну рослину. Застосовують у народній медицині.

МАЙОРАТ (лат. majoratus, від major – старший) – 1) У феодальному і буржуазному праві порядок спадкування нерухомого майна (найчастіше землі), за яким воно передається старшому в роді, сім’ї. 2) Маєток, що передається на основі майорату.

МАЙОРДОМ – див. Мажордом.

МАЙОРИЗУВАТИ (нім. majorisieren, від лат. major – більший) – використати більшість голосів для відхилення пропозицій меншості (напр., у парламенті).

МАЙЯ ¹ (санскр.) – 1) В індійській міфології богиня обману. 2) У ведичній релігії Стародавньої Індії – магічна, божественна сила, надчуттєва здатність творити чудеса. 3) У філософії брахманізму – обманна видимість чуттєвої різноманітності фізичних речей, ілюзія реального світу, що нібито приховує справжню духовну сутність буття. 4) У буддизмі – ім’я матері Будди.

МАЙЯ ² (лат. Maja, з грец. Μαία) – 1) В давньогрецькій і давньоримській міфології старша з Плеяд. 2) Назва одного з астероїдів, одна з шести яскравих зір зоряного скупчення Плеяди.

МАКАК (мовою банту макаокоо – мавпа) – рід вузьконосих мавп родини мартишкових. Поширені в Південно-Східній Азії, Африці та на крайньому Півдні Європи. Використовують як піддослідних тварин для медичних експериментів.

МАКАМ (араб.) – музичний лад у професіональній музиці арабів та іранців.

МАКАМА (від араб. макаме – зустріч) – жанр класичної арабської прози – коротке римоване гумористично-сатиричне оповідання; римована проза.

МАКАРОНІЗМ (від італ. maccheroni – макарони) – 1) Запозичені зі збереженням граматичних форм іноземні слова. 2) Слово (або вислів) з іноземної мови, включене письменником у речення з неминучим спотворенням звукової форми включеного й наданням йому гротескного характеру. 3) Переносно – надмірне вживання на письмі та в розмові іноземних слів і форм.

МАКАРОНІЧНИЙ СТИЛЬ – жартівливий літературний стиль, у якому змішуються слова і речення різних мов. Напр.: Енеус постер магнус панус і славний Троянорум князь (І. Котляревський «Енеїда»). Див. Макаронізм.

МАКВІС (від франц. maquis – чагарник, гущавина) – зарості вічнозелених чагарників і невисоких дерез, характерні для країн Середземномор’я.

МАКЕТ (від франц. maquette – модель, ескіз) – 1) Просторове зображення, модель будь-чого (виробу, споруди, декорації тощо), звичайно в зменшених розмірах. 2) У поліграфії – взірець книги, журналу, попередньо виготовлений для точного розміщення тексту та ілюстрацій.

МАКІ (франц. mequis) – французькі партизани, учасники Руху Опору, які боролися в 1940 – 44 pp. проти німецько-фашистських окупантів та їхніх прислужників. Від назви заростей вічнозеленого чагарника (маквісу), в якому часто переховувалися партизани.

МАКІАВЕЛЛІЗМ – політика, яка здійснюється підступними методами, не гребує нічим заради досягнення мети. Від імені політичного діяча Флорентійської республіки Н. Макіавеллі.

МАКІМОНО (япон.) – малюнок на папері або шовку, що зображує якийсь історичний або релігійний сюжет, з пояснювальним написом; найстаріша форма ілюстрованої книги в Японії та Китаї (з 11 ст.).

МАКІНТОШ (англ. mackintosh) – плащ з непромокальної прогумованої тканини. Від прізвища винахідника прогумованої тканини шотландського хіміка Ч. Макінтоша.

МАКІЯ (італ. macchia) – див. Маквіс.

МАККАРТИЗМ – реакційна течія в політичному житті США початку 50-х років 20 сторіччя, спрямована на придушення демократичного і робітничого руху в країні та розпалювання війни проти соціалістичних країн. Пов’язана з діяльністю сенатора Дж. Маккарті.

МАКЛЕР (нім. Makler, з голл. makelaar) – професіональний посередник при укладанні торговельних і біржових угод у капіталістичних країнах. Див. також Брокер.

МАКЛЮРА – рід дерев’янистих рослин родини шовковицевих. Батьківщина – Північна Америка. В СРСР вирощують як декоративні рослини. З деревини видобувають оранжеву фарбу. Від прізвища американського вченого В. Маклура.

МАКОМ (тадж., узб.) – музичний лад у традиційній професіональній музиці таджиків та узбеків. 2) Музичний твір, заснований на ладах маком.

МАКРЕЛЬ (голл. makrell) – те саме, що й скумбрія.

МАКРО... (від грец. μακρός – великий, довгий) – у складних словах відповідає поняттям «великий», «довгий».

МАКРОГЛІЯ (від макро... і грец. γλία – клей) – один з видів нервової тканини тваринних організмів, складова частина невроглії. Виконув опорну та живильну функції.

МАКРОГРАФІЯ (від макро... і ...графія) – метод дослідження поверхні металу за допомогою фотографій чи малюнків у натуральну величину або трохи збільшених.

МАКРОЕВОЛЮЦІЯ (від макро... і еволюція) – процес еволюції організмів всередині роду, родини та інших систематичних категорій, вищих, ніж вид.

МАКРОЕКОНОМІКА (від макро... і економіка) – економічна наука, що вивчає взаємозв’язки і пропорції розвитку народного господарства в цілому і окремих його галузей. Це дає можливість уявити загальну картину, основні тенденції, напрями економічного розвитку країни.

МАКРОКЕФАЛ – див. Макроцефал.

МАКРОКЕФАЛІЯ – див. Макроцефалія.

МАКРОКІНЕТИКА (від макро... і кінетика) – розділ хімічної кінетики, що вивчає вплив процесів переносу речовини і тепла на швидкість хімічних реакцій.

МАКРОКЛІМАТ (від макро... і клімат) – клімат великого географічного регіону, зони, області або навіть усієї Землі, в його основних рисах.

МАКРОЛІТИ (від макро... і ...літ) – великі за розмірами, здебільшого прикріплювані до дерев’яних або кістяних держаків, кам’яні знаряддя (долота, свердла, сокири), що їх застосовували люди за мезоліту й неоліту.

МАКРОМОЛЕКУЛА (від макро... і молекула) – велика молекула, молекула полімера. Побудована за принципом повторених від сотень до мільйонів структурних одиниць – мономерних ланок (груп). М. одержують за методами полімеризації і поліконденсації.

МАКРОПОДИ (від макро... і ...поди) – рід тропічних і субтропічних риб підряду лабіринтових; деякі види розводять в акваріумах. Трапляються у воді на рисових полях, де поїдають личинок малярійного комара.

МАКРОПРОГРАМУВАННЯ (від макро... і програмування) – спосіб складання й використовування макропрограм.

МАКРОРЕЛЬЄФ (від макро... і рельєф) – форми рельєфу земної поверхні, що визначають загальний характер будови великих її ділянок (напр., гірські хребти, рівнини, плоскогір’я).

МАКРОСЕЙСМІЧНІ коливання (від макро... і сейсмічний) – коливання земної поверхні під час землетрусів, що їх безпосередньо відчувають люди.

МАКРОСИСТЕМА (від макро... і система) – фізична система, що складається з макротіл, доступних для сприймання органами чуттів, на відміну від мікросистем, що складаються з мікрочастинок, якими є атом, молекула, недоступні для сприймання органами чуттів.

МАКРОСКОПІЧНИЙ (від макро... і ...скопічний) – видимий неозброєним оком.

МАКРОСПОРА (від макро... і спори) – те саме, що й мегаспора.

МАКРОСПОРАНГІЙ (від макроспора і грец. άγγείον – судина) – орган розмноження вищих різноспорових рослин, в якому розвиваються макроспори.

МАКРОСПОРОФІЛ (від макроспора і грец. φύλλον – листок) – видозмінений листок, на якому розвиваються макроспорангії.

МАКРОСТРУКТУРА (від макро... і структура) – будова твердих тіл, зокрема металу, яку людина бачить неозброєним оком або при невеликому збільшенні за допомогою лупи.

МАКРОФАГИ (від макро... і ...фаг) – клітини сполучної тканини тваринних організмів, здатні схоплювати і перетравлювати бактерії, рештки загиблих клітин та інші чужорідні або токсичні для організму частинки.

МАКРОФАУНА (від макро... і фауна) – рештки викопних тваринних організмів, які можна розглянути неозброєним оком.

МАКРОФЛОРА (від макро... і флора) – рештки викопних рослинних організмів, які можна розглянути неозброєним оком.

МАКРОФОТОГРАФІЯ (від макро... і фотографія) – фотографічне знімання структури об’єкта, видимої неозброєним оком (мінералів, деталей машин тощо).

МАКРОЦЕФАЛ, МАКРОКЕФАЛ (від макро... і ...цефал) – великоголовий.

МАКРОЦЕФАЛІЯ, МАКРОКЕФАЛІЯ (від макро... і ...цефалія) – великоголовість, аномальні розміри голови при нормальних розмірах інших частий тіла. У людини супроводиться недостатнім розумовим розвитком.

МАКРОЦИТОЗ (від макро... і ...цитоз) – підвищена кількість макроцитів (еритроцитів, які розміром більші за нормальні) в крові. Спостерігається при злоякісній анемії (недокрів’ї), лейкемії.

МАКСВЕЛ – одиниця магнітного потоку. Від прізвища англійського фізика Д.-К. Максвелла.

МАКСИМА [від лат. maxima (sententia) – основне правило, принцип] – формула, що виражає якусь моральну вимогу, логічний чи етичний принцип.

МАКСИМАЛІЗМ (від лат. maximalis – найбільший) – впадання в крайність при вимозі чогось надмірного.

МАКСИМАЛЬНИЙ (лат. maximalis) – найбільший, граничний.

МАКСИМУМ (від лат. maximum – найбільше) – 1) Найбільша кількість, найвищий ступінь. 2) матем. Найбільше значення функції порівняно з її значеннями у всіх достатньо близьких точках. 3) М. барометричний – область високого атмосферного тиску.

МАКСІ (англ. maxi) – скорочене від максимальний. Протилежне – міні.

МАКУЛАТУРА (від лат. macula – пляма) – 1) Папір або картон, зіпсований в поліграфічному виробництві, обрізки, старі газети, книги тощо, які використовують для технічних потреб або для переробки на паперових фабриках. 2) Переносно – бездарно написаний літературний твір.

МАКУТА – розмінна монета Заїру, 1/100 заїре.

МАЛАКОЗООЛОГІЯ, МАЛАКОЛОГІЯ [від грец. μαλακός – м’який і (зоо) логія] – розділ зоології, що вивчає молюсків.

МАЛАХІТ (від грец. μαλάχη – мальва) – мінерал класу карбонатів, зеленого кольору з скляним блиском. Використовують для виготовлення художньо-декоративних виробів, а також як мідну руду.

МАЛЕЇНОВА кислота (від лат. malum – яблуко) – органічна сполука, двоосновна кислота; безбарвні кристали. Використовують для синтезу різних хімічних сполук (напр., яблучної кислоти).

МАЛІГНІЗАЦІЯ (від лат. malignus – шкідливий, згубний) – злоякісне переродження тканин.

МАЛЬВА (лат. malva) – рід трав’янистих рослин. Поширені в Європі, Азії, Північній Африці. Деякі види – лікарські рослини. М. мускусна – декоративна; М. мотилівська – кормова рослина.

МАЛЬПОСТ (франц. malle-poste) – 1) Поштова карета для перевезення пасажирів і легкої пошти в 15 – 18 ст. 2) Дитяча коляска з одним або двома місцями для сидіння.

МАЛЬСЕКО (італ. malle secco, букв. – хвороба всихання) – грибкове захворювання цитрусових; спричинює всихання рослин.

МАЛЬТІЙСЬКИЙ ОРДЕН – духовно-лицарський орден, що з 1530 р. розташувався на о. Мальта (звідси й назва).

МАЛЬТОЗА (англ. maltose, від malt – солод) – вуглевод групи дисахаридів. Виявлений у багатьох рослинах та в травному тракті людини й тварин. Застосовують у кондитерському виробництві і в мікробіології.

МАЛЬТУЗІАНСТВО – реакційна буржуазна теорія народонаселення, висунута англійським священиком і економістом Т.-Р. Мальтусом. Прибічники цієї теорії вбачають причини злиденного становища трудящих не в соціальних відносинах буржуазного суспільства, а в «надмірній плодючості» бідняків. М. використовують ідеологи буржуазії для виправдання загарбницьких воєн. Неспроможність М. показали класики марксизму-ленінізму.

МАМАЛІОЛОГІЯ, МАМАЛОГІЯ (лат. mammalia – ссавці, mamma – груди і ...логія) – розділ зоології, що вивчає ссавців. Інша назва – теріологія.

МАМЕЛЮКИ, МАМЛЮКИ (араб. – білі раби, невільники) – воїни-раби тюркського й кавказького походження в Єгипті, з яких складалася гвардія єгипетських султанів з династії Айюбідів (13 ст.). В середині 13 ст. М. скинули Айюбідів і захопили владу. В 16 ст. після турецького завоювання Єгипту пануванню М. було покладено край. Остаточно ліквідовані на початку 19 ст.

МАМОНА (грец. μαμωνας – багатство, з сір.) – і) У давніх сірійців і халдеїв бог наживи й багатства. 2) У християнській релігії – назва ідола, що уособлював користолюбство, прагнення до наживи, ненажерливість. 3) Переносно – поклоніння Мамоні – жадоба до наживи, зажерливість.

МАМУРА (фін. maamuurain) – вид трав’янистих багаторічних рослин родини розових. Поширена в тундровій і лісовій зонах. Плоди їстівні.

...МАН (від грец. μανία – безумство; захоплення) – у складних словах відповідає поняттю «пристрасний любитель», напр. меломан.

МАНГАНІН (від нім. Mangan – марганець) – електротехнічний сплав на основі міді з домішками марганцю та нікелю.

МАНГАНІТ (від нім. Mangan – марганець) – мінерал класу окисів та гідроокисів, чорного, темно-бурого кольору. Руда марганцю.

МАНГО (тамільське) – рід тропічних деревних рослин родини анакардієвих. Плоди їстівні. Культивують як плодове дерево.

МАНГОЛЬД (нім. Mangold) – під- вид буряка звичайного. Овочева і декоративна рослина. Листки й черешки їстівні. Вирощують у Західній Європі.

МАНГОСТАН (малайське) – вид тропічних плодових дерев родини звіробійних. Плоди їстівні. Культивують.

МАНГРИ (англ. mangrove) – рослинність припливно-відпливної смуги мулистих тропічних узбереж відкритих морів, океанів та гирл річок; представлена вічнозеленими кущами і деревами, що мають повітряні корені. Інша назва – мангрові ліси.

МАНГУСТА (франц. mangouste, з інд. мангус) – те саме, що й іхневмон.

МАНДАРИН ¹ (франц. mandarine, від ісп. mandarin – китайський сановник) – рід вічнозелених плодових рослин родини рутових. Плоди їстівні, з шкірки добувають ефірну олію. Культивують.

МАНДАРИН ² (португ. mandarim, від перс, мантрін – радник) – європейська назва державних урядовців у феодальному Китаї.

МАНДАТ (лат. mandatum, від mando – доручаю) – 1) Повноваження, доручення, наказ. 2) Документ, що стверджує повноваження даної особи (напр., депутатський М.). 3) В міжнародному праві документ, що засвідчував особливий вид колоніальної залежності; встановлений Лігою націй для країн-переможниць у 1-й світовій війні на управління колишніми німецькими колоніями і володіннями Туреччини. Після 2-ї світової війни систему М. ліквідовано, а підмандатні країни, що не стали самостійними, перейшли під опіку ООН.

МАНДАТАРІЙ (лат. mandatarius) – уповноважений; особа, держава, що одержала мандат.

МАНДАТНИЙ – пов’язаний з мандатом; м-а комісія – виборний орган, що перевіряє повноваження депутатів, делегатів конференцій, з’їздів; м-а система голосування – система, за якої кожний делегат може мати кілька голосів, відповідно до чисельності організації, яку він представляє; м-і території – колишні німецькі колонії, а також деякі володіння Туреччини, передані після 1-ї світової війни за мандатом Ліги націй в управління ряду країн-переможниць.

МАНДОЛА (італ. mandola, від грец. πανδοϋρα – цитра) – 1) Середньовічний музичний щипковий інструмент, походить від лютні. 2) Альтовий різновид мандоліни.

МАНДОЛІНА (італ. mandolina, зменш. від mandola – мандола) – музичний щипковий інструмент типу лютневих.

МАНДРАГОРА (грец. μανδραγόρας) – рід рослин родини пасльонових. Багаторічні трави, поширені в Середземномор’ї, Центральній і Середній Азії.

МАНДРИЛ (ісп. mandril, з афр. мов) – рід мавп родини мартишкових. Поширені в Західній Африці. Часто завдають шкоди банановим плантаціям.

МАНЕВР (франц. manœuvre, букв. – робота рук) – 1) Переміщення військ (флоту) в бойових умовах для виконання оперативних і тактичних завдань. 2) Переносно – спритна дія, виверт.

МАНЕВРИ (від маневр) – 1) Навчання значної маси військ (флоту) на місцевості. 2) Пересування рухомого складу залізниць для формування поїздів.

МАНЕВРУВАТИ (франц. manœuvrer) – 1) Здійснювати маневри. 2) Переносно – пересувати, лавірувати; діяти не прямо, хитрувати, передбачливо обходити неприємності за складних, заплутаних обставин. 3) Уміло розпоряджатися, вправно використовувати резерви.

МАНЕЖ (франц. manege) – 1) Площадка або приміщення для тренувань з верхової їзди, виїздки коней і змагань; у ветеринарних пунктах – для огляду коней. 2) В цирку – місце вистави. 3) Невеликий огороджений майданчик у кімнаті для дітей, які починають ходити.

МАНЕКЕН (франц. mannequin, від голл. manneken – людина) – 1) Макет фігури людини для примірювання одягу та його показу в магазинах, ательє. В минулому М. користувалися художники замість моделі. 2) Переносно – малорухлива, пасивна, безвольна людина.

МАНЕРА (франц. maniere, букв. – вправність рук) – 1) Прийом, спосіб дії, звичка. 2) Відмітна риса творчості письменника, живописця, актора тещо. 3) Манери – спосіб поведінки. 4) Дерев’яна дошка з прорізаними у ній малюнками, що її використовують для нанесення малюнків на тканини, шпалери.

МАНЖЕТА (франц. manchette, зменш. від manche – рукав) – 1) Пришитий або пристібнутий обшлаг блузи або сорочки. 2) Самоущільнюваний пристрій у вигляді шкіряних кілець, що його застосовують у поршневих насосах, гідравлічних пресах.

МАНІАКАЛЬНИЙ – пов’язаний з манією; м-о-депресивний психоз – психічне захворювання людини, що проявляється в періодичних нападах маніакального збудження або меланхолійного пригнічення (депресії).

МАНІОК (мовою тупі-гуарані mandioca) – рід рослин родини молочайних. Дерева, кущі, трави. Деякі види – цінні культурні рослини тропічної зони з їстівними плодами.

МАНІПУЛА (лат. manipulus, букв. – жменька, пучок) – тактичний підрозділ піхоти у Стародавньому Римі.

МАНІПУЛЯТОР (франц. manipulateur) – 1) Машина чи пристрій для виконання допоміжних операцій, пов’язаних із зміною положення чи переміщення заготовки, виробу, деталі. 2) Механізм, що під керуванням оператора чи електронної машини виконує маніпуляції, еквівалентні діям руки людини (напр., у недоступних для людини зонах). 3) Телеграфний ключ. 4) Особа, що виконує маніпуляції.

МАНІПУЛЯЦІЯ (франц. manipulation) – 1) Рухи руки чи обох рук для виконання певного завдання (напр., у роботі телеграфним ключем). 2) Будь-яка складна дія. 3) Переносно – шахрайська витівка.

МАНІТОЛ – лікарський препарат. Застосовують як сильний діуретичний засіб при захворюваннях, що супроводяться затримкою рідини в організмі, при гострій нирковій і печінково-нирковій недостатності.

МАНІФЕСТ (від лат. manifestus – явний, очевидний) – 1) Письмове звернення верховної влади до населення у зв’язку із значними політичними подіями; іноді містить законодавчі норми або сповіщає про прийняття важливих законів. 2) Урочисте звернення, декларація політичних партій, громадських організацій тощо з викладом своїх політичних поглядів, програми. 3) Документ, який подається до митниці з переліком вантажу, що його перевозять на суднах.

МАНІФЕСТАНТ [від лат. manifestans (manifestantis) – той, що показує, розкриває] – учасник маніфестації.

МАНІФЕСТАЦІЯ (лат. manifestatio – вияв, виявлення, від manifesto – виявляю) – публічний масовий виступ для виразу солідарності, підтримки або протесту. Див. також Демонстрація.

МАНІЯ (від грец. μανία – безумство, захоплення) – психічний розлад, при якому у хворого виникають нав’язливі ідеї. Спостерігається при різних психічних захворюваннях (маніакально-депресивному психозі, шизофренії), інша назва – маніакальний стан.

...МАНІЯ (від грец. μανία – безумство, захоплення) – у складних словах означає надмірний потяг до чогось, напр. наркоманія.

МАНІЯК (франц. maniaque, з лат. maniacus, від грец. μανία – безумство) – психічно хвора людина з нав’язливими ідеями, охоплена якоюсь манією.

МАНКІРУВАТИ (франц. manquer) – легковажно, зневажливо ставитися до виконання своїх обов’язків, іноді перебільшувати значення власної персони.

МАНКО (італ. manco, букв. – менше) – недовага товару, недостача в касових сумах.

МАННА (грец. μάννα, з давньоєвр. ман) – 1) Густий сік, що витікає при пошкодженні кори в ясеня манного та деяких інших рослин. 2) Деякі лишайники степів і напівпустель, мають вигляд грудочок. Їстівні.

МАНОДЕТАНДЕР (від грец. μανός – нещільний, рідкий і детандер) – пристрій (клапан з мембраною), що знижує тиск газу, коли його випускають з балона або іншої посудини (здебільшого при газовому зварюванні).

МАНОМЕТР (від грец. μανός – нещільний, рідкий і ...метр) – прилад для вимірювання тиску рідини, газу або пари.

МАНОР (англ. manor, від лат. maneo – залишаюсь, мешкаю) – феодальний маєток у середньовічній Англії.

МАНОЦИТИН (від грец. μανός – нещільний, рідкий і κύτος – оболонка) – антикорозійна речовина, суміш вовняного жиру з камфорною олією.

МАНСАРДА (франц. mansarde) – житлове приміщення, розташоване на горищі й утворене схилами високого даху.

МАНТИЛЬЯ (ісп. mantilla, від лат. mantellum – покривало, плащ) – 1) В Іспанії мереживна біла або чорна жіноча накидка, що накриває голову й верхню частину тулуба. 2) Коротка жіноча накидка без рукавів.

МАНТИСА (від лат. mantissa – додаток) – дробова частина логарифма числа.

МАНТІЯ (від грец. μάντιον – покривало) – 1) Широкий, довгий одяг у формі плаща. 2) Складка шкіри деяких безхребетних тварин (молюсків, раків), що вкриває все тіло. 3) М. Землі – одна з внутрішніх оболонок (геосфер) земної кулі, лежить між земною корою й ядром; пересічна грубизна близько 2900 км.

МАНТО (франц. manteau) – широке жіноче пальто, звичайно хутрове.

МАНУАЛЬ (від лат. manualis – ручний) – у музичних інструментах (орган, фісгармонія, клавесин) – клавіатура для рук (на відміну від педалей, на які натискають ногами).

МАНУЛЬ – один із способів копіювання (1). Застосовують для виготовлення текстових офсетних друкованих форм при перевиданнях. Від прізвища винахідника Ульмана.

МАНУСКРИПТ (лат. manuscriptum, від manus – рука і scribo – пишу) – 1) Давні й середньовічні рукописи на папірусі, пергаменті, пізніше – папері. 2) Рукописний твір на відміну від друкованого. 3) У римському праві – необмежена влада глави родини.

МАНУФАКТУРА (лат. manufactura, від manus – рука і factura – обробіток, виготовлення) – 1) Форма капіталістичного промислового виробництва, що історично передувала великій машинній промисловості. Характеризується ремісничою технікою та поділом праці між найманими робітниками. 2) Назва деяких підприємств текстильної промисловості Росії, що зберігалися до 20 ст.

МАНЦИНЕЛА (ісп. manzanilla, букв. – яблучко) – вид тропічних деревних рослин родини молочайних. У листках і корі містить отруйний сік, який місцеве населення використовує для отруєння стріл.

МАНЦИПАЦІЯ (лат. mancipatio, від mancipo – передаю у власність) – у римському праві спосіб передачі права власності в присутності свідків; урочисте введення у володіння.

МАНЬЄРИЗМ (італ. manierismo, букв. – примхливість, химерність, штучність) – течія в образотворчому мистецтві Західної Європи 16 ст. Характерні риси – гострі колористичні дисонанси, ускладненість поз і композиції, деформація пропорцій.

МАОЇЗМ – ворожа марксизму-ленінізму дрібнобуржуазно-націоналістична течія в Комуністичній партії Китаю. Назва походить від імені голови ЦК Компартії Китаю Мао Цзе-дуна. М. являє собою суміш суб’єктивістсько-волюнтаристичних, вульгарно-матеріалістичних ідей, що їх послідовники М. протиставляють марксистській філософії, політичній економії, науковому комунізмові, стратегії і тактиці світового комуністичного руху. М. покликаний обґрунтовувати авантюристичну політику «казарменого комунізму». Основою свого зовнішньополітичного курсу пекінське керівництво проголосило войовничу антирадянщину.

МАРАБУ (франц. marabout, від араб. мурабіт – пустельник) – рід птахів родини лелекових. Поширені в Африці. Великі птахи, корисні (поїдають трупи тварин).

МАРАБУТ, МУРАБІТ (франц. marabout, від араб, мурабіт – житель рибату) – член мусульманського в ійськово-релігійного ордену дервішів у Північній Африці, що жили в рибатах (укріплених населених пунктах; звідси й назва).

МАРАЗМ (від грец. μαρασμός – виснаження) – ослаблення функцій організму людини внаслідок його в’янення. М. зумовлюється атрофічними змінами кори головного мозку, спостерігається при старечій недоумкуватості та деяких інших захворюваннях мозку. Переносно – безсилля, неспроможність плодотворно діяти.

МАРАКАС (ісп. maracas, множ. від maraca) – південноамериканський ударний музичний інструмент, рід брязкалець; поширений у джазі.

МАРАЛ (тюрк.) – підвид оленя звичайного. Населяє ліси гірських районів від Тянь-Шаню і Алтаю до західного Прибайкалля включно. З нескостенілих рогів (пантів) М. добувають пантокрин. Розводять у південних районах Сибіру.

МАРАФОНСЬКИЙ біг – змагання з бігу на дистанцію 42 км 195 м. Назва пов’язана з подвигом грецького воїна, який без відпочинку нібито пробіг від місця Марафонської битви до Афін із звісткою про перемогу греків над персами.

МАРГАНЕЦЬ (від нім. Manganerz – марганцева руда) – хімічний елемент, символ Mn, ат. н. 25; сріблясто-білий крихкий метал. Застосовують головним чином у металургії, є також складовою частиною мікродобрив.

МАРГАНЦЕВИЙ – той, що містить марганець; м-а сталь – сталь, що в ній легуючою домішкою є марганець; м-і добрива – удобрювальні речовини, що містять у своєму складі марганець; м-і руди – гірські породи та мінерали, з яких технічко можливо й економічно доцільно добувати марганець.

МАРГАРИН (франц. margarine, від грец. μάργαρον – перлина) – харчовий жир з різних видів олій або з суміші їх з тваринними жирами.

МАРГІНАЛІЇ [від лат. margo (marginis) – край, межа] – 1) Примітки на полях книги. 2) Заголовки, вміщені на полях книги («боковики», «ліхтарики»).

МАРГО (від лат. margo – край, межа) – поле на комерційних листах чи інших ділових документах, залишене для поміток.

МАРЕМА (італ. maremma, від mare – море) – смуга низовинних, часто заболочених ділянок на західному узбережжі Апеннінського півострова.

МАРЕНГО – тканина чорного кольору з сірим відблиском. Від назви села Маренго в Італії, де її вперше виготовлено.

МАРЕОГРАФ (від лат. mare – море і ...граф) – прилад для реєстрації коливань рівня моря.

МАРЖА (від франц. marge – край, межа) – 1) Різниця між біржовою ціною товару і найбільшим розміром можливої позички під цей товар. 2) Різниця між ціною, визначеною в біржовому бюлетені, та ціною покупця.

МАРЗАН (від італ. margine – край, поле сторінки) – 1) В поліграфії – металевий або з іншого матеріалу брусок, що вставляється в набірну форму для заповнення вільних від тексту місць (напр., полів книги). 2) Дерев’яний, вініпластовий або фібровий брусок, що вкладається у виїмку талера (2) різальної машини; запобігає швидкому затупленню леза ножа.

МАРИМБА (ісп. marimba, з афр. мов) – 1) Ударний музичний інструмент, різновид ксилофона; поширений у народів Африки й Центральної Америки. 2) Сучасний ксилофон з металевими резонаторними трубками. 3) Язичковий щипковий музичний інструмент, поширений в Конго і Східній Африці.

МАРИНА (італ. marina, від лат. marinus – морський) – твір пейзажного живопису, в якому зображено морський краєвид.

МАРИНІЗМ (від лат. marinus – морський) – прагнення імперіалістичної держави до панування на морі, що здійснюється шляхом збільшення морських озброєнь, спорудження військово-морських баз. Один з проявів мілітаризму.

МАРИНІСТ (італ. marinista, від mare – море) – художник, для творчості якого характерне зображення морських краєвидів.

МАРИХУАНА (ісп. marihuana, з індіан. мов) – наркотична отрута, яка міститься в індійських коноплях. Вживання М. призводить до наркоманії.

МАРІОНЕТКА (франц. marionnette, спочатку – назва невеликих фігур євангельської діви Марії в середньовічній ляльковій виставі) – 1) В ляльковому театрі лялька, яку приводить у рух за допомогою ниток, шнурів актор-ляльковод, схований від глядача. Інша назва – фантоші. 2) Переносно – людина, держава, уряд, що є слухняним знаряддям у чужих руках.

МАРКА ¹ (нім. Mark) – 1) За середньовіччя в Західній Європі сільська община. 2) У франкській державі у 8 – 9 ст. і в середні віки в Німеччині прикордонний укріплений адміністративний округ на чолі з маркграфом.

МАРКА ² (нім. Mark, фін. markka) – грошова одиниця Німецької Демократичної Республіки і Федеративної Республіки Німеччини, поділяється на 100 пфенінгів; Фінляндії, поділяється на 100 пенні.

МАРКА ³ (нім. Marke) – 1) Поштовий або гербовий знак різної вартості, свідчення сплати державного збору. 2) Фабричне клеймо, знак фірми; вираз «товар найвищої марки» означає доброякісний, першосортний товар.

МАРКАЗИТ (лат. marcasita) – мінерал класу персульфідів, латунно-жовтого кольору з металевим блиском. Сировина для одержання сірчаної кислоти.

МАРКГРАФ (нім. Markgraf) – 1) В Імперії Каролінгів і в середньовічній Німеччині – правитель прикордонної області [марки ¹ (2)], пізніше – титул деяких князів у Франції, Італії, Німеччині, Іспанії.

МАРКЕР (франц. marqueur, від marquer – робити мітку) – 1) Пристрій до посівного агрегату для проведення по землі борозенки, паралельної його рухові, допомагає зберігати рівність рядків; знаряддя для проведення паралельних борозенок (у парниках, для посадки розсади). 2) Особа, що прислужує під час гри на більярді і веде рахунок очків.

МАРКЕТИНГ (від англ. marketing – торгівля, спродаж) – організація збуту товарів на зовнішньому ринку.

МАРКЕТРІ (франц. marqueterie) – інкрустація на дереві з невеликих шматочків металу, дерева та інших матеріалів.

МАРКІЗ (франц. marquis) – спадковий дворянський титул у деяких країнах Західної Європи.

МАРКІЗЕТ (франц. marquisette) – тонка бавовняна або шовкова тканина.

МАРКІТАНТ (нім. Marketender, від італ. mercantante – торговець) – дрібний торговець їстівними припасами і предметами солдатського вжитку, який супроводив у минулі часи армію.

МАРКО (італ. marco) – визначення вартості монети за її вагою, а не за номіналом.

МАРКСИЗМ – наука про найзагальніші закономірності розвитку природи, суспільства й мислення, про матеріальні основи, суспільні сили, шляхи і форми переходу людства від класового суспільства до безкласового, від капіталізму до комунізму, про перемогу соціалізму й побудову комуністичного суспільства. Основоположниками М. були К. Маркс і Ф. Енгельс. М. виник у 40-х pp. 19 ст., коли з розвитком капіталізму в передових європейських країнах загострилися класові суперечності між буржуазією і пролетаріатом і пролетаріат виступив на історичній арені як самостійна політична сила. М. є законним наступником найкращого, що створило людство в 19 ст. в особі німецької класичної філософії, англійської політичної економії, французького утопічного соціалізму. Основними складовими частинами М., органічно пов’язаними між собою, є філософія (діалектичний матеріалізм, історичний матеріалізм), політична економія та науковий комунізм. М. був величезним переворотом в історії суспільної думки, що відкрив нову еру в розвитку наукового пізнання. К. Маркс і Ф. Енгельс, спираючись на глибокий аналіз суспільно-економічних формацій, особливо капіталістичної, відкрили об’єктивні закони суспільного розвитку, вказали місце й значення свідомої діяльності людей в історичному процесі, довели неминучість заміни капіталізму соціалізмом, розкрили всесвітньо-історичну роль пролетаріату як могильника старого ладу й творця нового, комуністичного ладу. М. став теоретичною основою масового робітничого руху. На рубежі 19 – 20 ст. центром дальшого розвитку М., народження ленінізму, створення мар-ксизму-ленінізму як єдиного стрункого вчення стала Росія, куди в цей час перемістився центр світового революційного руху. Ленінізм є марксизмом нової історичної епохи – епохи імперіалізму і пролетарських революцій, краху колоніалізму і перемоги національно-визвольних рухів, епохи переходу людства від капіталізму до соціалізму та будівництва комуністичного суспільства. Марксизм-ленінізм – науковий світогляд пролетаріату та його комуністичної партії, теоретична основа комуністичного будівництва в СРСР та інших соціалістичних країнах, наукова база стратегії і тактики міжнародного комуністичного і робітничого руху, ідейна підвалина його єдності. В. І. Ленін розробив учення про імперіалізм як найвищу стадію капіталізму і переддень соціалістичної революції, відкрив закон нерівномірності економічного й політичного розвитку капіталістичних країн в умовах імперіалізму, на основі аналізу особливостей імперіалізму зробив висновок про можливість перемоги соціалістичної революції спочатку в кількох або в одній, окремо взятій, країні. Важливим відкриттям є ленінське вчення про переростання буржуазно-демократичної революції в соціалістичну, про гегемонію пролетаріату в буржуазно-демократичній революції. Велика заслуга В. І. Леніна в тому, що він розкрив загальні закономірності, рушійні сили розвитку комуністичної формації, розробив конкретну науково обгрунтовану програму побудови соціалізму й комунізму в СРСР.Керуючись марксистсько-ленінською теоретичною спадщиною, узагальнюючи досвід будівництва соціалізму в СРСР, міжнародного комуністичного руху, національно-визвольних революцій, КПРС і братні комуністичні й робітничі партії, розвивають далі марксизм-ленінізм. їх внеском у марксизм-ленінізм є розробка питання про можливість мирного співіснування держав з різним суспільним ладом, різноманітність шляхів переходу до соціалізму, закономірності розвинутого соціалізму та його переростання у комунізм, зокрема про перетворення держави диктатури пролетаріату на загальнонародну державу, про закономірності розвитку світового революційного процесу тощо. Марксизм-ленінізм розвивається в непримиренній боротьбі проти антикомунізму та інших проявів реакційної буржуазної ідеології. Марксистсько-ленінське вчення є непереможним прапором у боротьбі за побудову комунізму.

МАРКСИСТ – прихильник, послідовник марксизму.

МАРКСИСТСЬКИЙ – той, що належить до марксизму, пов’язаний з ним.

МАРКШЕЙДЕР (нім. Markscheider) – гірничий інженер або технік, фахівець з маркшейдерії.

МАРКШЕЙДЕРІЯ (нім. Markscheiderei, від Mark – межа і scheiden – розділяти) – галузь гірничої справи, що стосується просторово-геометричних вимірювань (маркшейдерських знімань) у надрах Землі і на відповідних ділянках її поверхні з наступним зображенням контурів корисних копалин, гірничих виробок на планах, картах і розрізах.

МАРОДЕР (франц. maraudeur, від maraude – грабіж) – грабіжник, який краде на полі бою речі вбитих і поранених. Морально розкладений солдат, що грабує населення під час війни.

МАРОКЕН (франц. maroquin) – цупка тканина з штучного шовку. Від назви країни Марокко.

МАРОНИ (франц. marrons, від ісп. cimarron – утікач) – збіглі раби-негри у Вест-Індії і Гвіані, що боролися проти колонізаторів.

МАРС ¹ (лат. Mars) – 1) У давньоримській міфології бог війни. 2) Четверта за віддаленням від Сонця планета Сонячної системи.

МАРС ² (голл. mars) – майданчик на верхівці щогли. Служить для спостережень, кріплення блоків вантажних стріл тощо.

МАРСЕЛЬ (голл. marszeil) – вітрило у формі трапеції на суднах з пря-кем оснащенням; на фок- і грот-щоглах – друге, на бізань-щоглі – перше знизу.

«МАРСЕЛЬЄЗА» (франц. Marseillaise) – французька революційна пісня, державний гімн Франції. Слова і музику написав 1792 р. під час французької буржуазної революції К.-Ж. Руже де Ліль. До Парижа її приніс революційний марсельський батальйон (звідси й назва). МАРТЕН – полуменева піч, де чавун і сталевий брухт переплавляють на сталь. Від прізвища французького металурга П. Мартена.

МАРТЕНІВСЬКИЙ ПРОЦЕС – вироблення литої сталі в мартені видаленням (випалюванням) з чавуну і сталевого брухту вуглецю та інших домішок, що окислюються легше, ніж залізо.

МАРТЕНСИТ – структурна складова (з голчастою будовою) деяких загартованих металів і сплавів. Від прізвища німецького металознавця А. Мартенса.

МАРТИРОЛОГ [від грец. μάρτυς (μάρτυρος) – мученик і ...лог] – 1) Збірник церковних оповідань про християнських «святих» і «мучеників за віру». 2) Переносно – перелік осіб, що зазнали гонінь, утисків, або перелік покійників.

МАРТИТ [від лат. Mars (Martis) – Марс] – мінерал, гематит, утворений окисленням магнетиту.

МАРШ (франц. marche, букв. – ходьба, ходіння) – 1) Ритмічний, розмірений рух. 2) Пересування війська походом з одного пункту до іншого. 3) муз. Твір з енергійним чітким ритмом, розміреним темпом, найчастіше войовничо-героїчного або урочистого характеру. 4) Сходи між двома площадками.

МАРШАЛ (франц. marechal, від старонім. marschalc – конюший) – 1) У Франкській державі королівський слуга, що наглядав за кіньми. 2) 3 12 ст. придворний радник у Франції, заступник конетабля. 3) Найвище військове звання в ряді країн, зокрема в СРСР з 1935 р. 4) В Польщі звання деяких цивільних службових осіб (напр., М. сейму, віце-М. сейму).

МАРШІ (нім. Marschen) – смуга низовинних морських узбереж, що, на відміну від ватів, затоплюються лише в період найвищих припливів і нагонів води.

МАРШ-МАНЕВР (франц. marche-manœuvre) – пересування великих військових з’єднань на театрі воєнних дій з метою перегрупування сил.

МАРШОВИЙ (від марш) – той, що відправляється як поповнення в діючу армію (напр., м-а рота).

МАРШРУТ (нім. Marschroute, від франц. marche – хід і route – шлях) – 1) Заздалегідь намічений або встановлений шлях руху людей чи транспортних засобів. 2) Залізничний поїзд, що йде до станції призначення без зміни складу й вантажу (маршрутний поїзд). 3) Смуга місцевості, яку знімають окомірно. 4) Послідовність операцій при волочінні труб, дроту.

МАР’ЯЖ (франц. mariage, букв. – одруження) – 1) заст. Весілля, шлюб. 2) У картярських іграх – король з дамою однієї масті у одного гравця. 3) Стикування ступенів і основних вузлів ракети.

МАСА (лат. massa – шматок, брила, від грец. μάζα – тісто) – 1) Міра матерії; міра інерції тіл та їхньої гравітаційної взаємодії. 2) Кількість речовини даного тіла. 3) Безформна речовина. 4) Рідка або напіврідка суміш (М. рідкого скла, М. розплавленого чавуну, паперова М.). 5) Безліч, велика кількість чого-небудь, кого-небудь.

МАСАЖ (франц. massage, від masser – розтирати) – механічне подразнення поверхні тіла людини. Застосовують з лікувальною, профілактичною, гігієнічною та спортивно-тренувальною метою.

МАСЕДУАН (франц. macedoine) – страва з варених овочів під соусом. Від французької назви Македонії – Маседуан.

МАСИВ (франц. massif – важкий, від лат. massa – шматок, брила) – 1) Гірське підняття, що простягається приблизно на однакову віддаль у довжину й ширину, без певного напряму хребтів. 2) Велика ділянка, зайнята чимсь однорідним за своїм типом, значенням (напр., М. лісовий).

МАСИВНИЙ (франц. massif) – 1) Суцільний. 2) Щільний, важкий. 3) М-і гірські породи – магматичні гірські породи, що утворилися з розплавленої магми в надрах земної кори (напр., граніт).

МАСИКОТ (франц. massicot) – безформний червоний глет. Застосовують у виробництві жовтої фарби, свинцевих білил.

МАСКА (франц. masque, з італ. maschera, від араб. масхара – насмішка) – 1) Спеціальна накладка з якимсь зображенням (ліпна або мальована личина у формі людського обличчя або звірячої морди). 2) Пов’язка з шовку або картону з щілинами для очей. 3) Людина в масці. 4) Фотографічний засіб обмеження світла при комбінованому фотозніманні. 5) М. хірургічна – накладається на обличчя хворого під час наркозу. 6) М. киснева – застосовується при висотних польотах. 7) Гіпсовий знімок з обличчя померлого. 8) Сітка з дроту для захисту обличчя при фехтуванні. 9) Переносно – удавання; лицемірна зовнішність.

МАСКАРАД (франц. mascarade, з італ. mascherata) – 1) Костюмований бал з масками.

МАСКУВАННЯ (від франц. masquer – приховувати) – 1) Система за- ходів, розрахованих на введення противника в оману щодо розташування військ, військових об’єктів. 2) Переносно – приховування справжніх намірів або дій.

МАСКУЛІНІЗАЦІЯ (від лат. masculinus – чоловічий) – розвиток в особин жіночої статі чоловічих статевих ознак. Спричинює М. порушення діяльності залоз внутрішньої секреції.

МАСОН (франц. maçon, букв. – каменяр) – 1) Прихильник масонства. 2) Переносно – вільнодумець.

МАСОНСТВО (від масон) – релігійно-етичний рух, що виник у країнах Європи у 18 ст. (головним чином серед аристократії і буржуазії). В М. проповідь морального вдосконалення поєднується з спеціальною обрядовістю і таємничістю. Організаційну форму запозичило в середньовічних каменярів. Існує й нині.

МАС-СПЕКТРОМЕТР (від маса і спектрометр) – прилад, що розділяє заряджені частинки (звичайно іони) із різним відношенням маси частинки до її електричного заряду.

МАСТЕКТОМІЯ (від грец. μαστός – груди і έκτομή – виріз) – операція видалення молочної залози у жінок при виявленні злоякісної пухлини.

МАСТИКА (від грец. μαστίχη – смола) – 1) Ароматична смола мастикового і деяких інших дерев. 2) Замазка, суміш з якої-небудь смоли й риб’ячого клею з наповнювачем, якою склеюють розбиті речі і замазують тріщини. 3) Клеюча речовина, застосовувана у будівництві для вирівнювання поверхонь покриттів, приклеювання ізоляційних і оздоблювальних матеріалів тощо. 4) Рідка або тверда суміш воску й фарби, якою натирають підлогу.

МАСТИКС (лат. mastix, від грец. μαστίχη – жувальна смілка) – смола мастикового дерева, що росте в Середземномор’ї. Містить ефірну олію, смоляні кислоти, гірку речовину (мастицин) та вуглеводні резени. Використовують у виробництві лаків та в медицині. Інша назва – мастикова смола.

МАСТИТ (від грец. μαστός – груди) – гостре запалення молочної (грудної) залози. Виникає переважно після родів, у період годування дитини груддю, під час вагітності. Інша назва – грудниця.

МАСТИХІН (від грец. μαστίχη – жувальна смілка) – інструмент, що його застосовують у живопису для розтирання й накладання на полотно фарб та чищення палітри.

МАСТОДОНТИ (від грец. μαστός – сосок і ...одонт) – підряд викопних ссавців ряду хоботних. Жили в палеогені. Гребенезубих М. вважають предками слонів.

МАСШТАБ (нім. Maβstab, від Μaβ – міра, розмір і Stab – палиця) – 1) Відношення довжини ліній на кресленику, плані або карті до довжини відповідних ліній в натурі (числовий М.); відрізок, поділений на рівні частини, на якому біля кожної поділки стоїть число, що показує довжину відповідного відрізка в натурі (лінійний М.). 2) Переносно – мірило, відносна величина чого-небудь.

МАТ ¹ (перс., букв. – помер) – завершальне положення в шаховій партії, при якому король, що перебуває під ударом фігури противника, не може захиститися.

МАТ ² (голл., англ. mat, від лат. matta – циновка, рогожа) – плетена підстилка з околоту, соломи, очерету, пальмового листя.

МАТАДОР (ісп. matador, від matar – вбивати) – учасник кориди, який має завдати бику смертельного удару. Інші назви – тореадор, еспада.

МАТЕ (ісп. mate, з мови тупі-гуарані) – 1) Напій, що його виготовлюють з сухих листків південноамериканської дерев’янистої рослини тієї самої назви. Інша назва – парагвайський чай. 2) Маленький посуд, з якого п’ють М. в Південній Америці.

МАТЕЛОТ (франц. matelot) – найближчий корабель у строю.

МАТЕМАТИЗАЦІЯ – впровадження математичних методів і досягнень математики в інші науки, галузі знання і сфери діяльності людини.

МАТЕМАТИКА (грец. μαθηματική, від μάθημα – знання, наука) – наука про кількісні співвідношення і просторові форми дійсного світу.

МАТЕМАТИЧНИЙ (грец. μαθηματικός) – той, що стосується математики; м-а логіка – див. Логіка; м-а лінгвістика – наука, що застосовує для дослідження природних мов методи сучасної математики; м-а фізика – загальна назва методів дослідження і розв’язання диференціальних рівнянь у фізиці; м-е програмування – методи знаходження екстремумів певної функції багатьох змінних при умові, що її аргументи задовольняють деякі рівності і нерівності; м-е сподівання – одна з числових характеристик випадкової величини.

МАТЕРІАЛІЗМ (франц. materialisme, від лат. materialis – речовинний) – визначальний напрям у розвитку філософії, який виходить з того, що світ існує сам по собі, ніким не створений і не знищуваний, закономірно змінюється, розвивається в силу своїх власних причин, що він становить єдину й останню реальність, яка виключає будь-яку надприродну силу, що матерія, буття є первинним, а свідомість, мислення – вторинним, похідним, що світ і його закономірності пізнаванні. М. протилежний ідеалізмові. Боротьба М. проти ідеалізму в філософії є в кінцевому підсумку виявом класової боротьби в суспільстві. Розрізняють стихійний М., метафізичний М. і діалектичний матеріалізм.

МАТЕРІАЛІСТ (франц. materialiste) – 1) Прибічник філософського матеріалізму. 2) Переносно – людина, що оцінює все з погляду егоїстичних інтересів, матеріальних вигод для себе.

МАТЕРІАЛІСТИЧНИЙ – той, що стосується матеріалізму, притаманний йому; той, що обстоює матеріалізм.

МАТЕРІАЛЬНИЙ (лат. materialis) – 1) Той, що є матерією; речовинний. 2) Майновий, грошовий, той, що належить до засобів існування. 3) Той, що стосується матеріалів.

МАТЕРІЯ (від лат. materia – речовина) – 1) Об’єктивна реальність, яка дана людині у відчуттях її, яка копіюється, фотографується, відображується нашими відчуттями, існуючи незалежно від них. 2) Тканина. 3) Переносно – предмет бесіди, міркувань (напр., говорити про високі матерії).

МАТЛОТ (франц. matelote, від matelot – матрос) – 1) Матроський танок. 2) Страва з шматків риби в соусі з червоного вина й різних приправ.

МАТРИКС (від лат. matrix – матка) – один із способів виготовлення еластичних форм високого друку.

МАТРИКУЛ (від лат. matricula – список) – 1) Офіційний список певних осіб (напр., студентів університету). 2) В католицькій церкві список осіб церковної парафії або доходів її та записи актів громадянського стану. 3) Залікова книжка студента.

МАТРИМОНІАЛЬНИЙ (лат. matrimonialis, від matrimonium – шлюб) – пов’язаний з шлюбом.

МАТРИЦЮВАННЯ – виготовлення стереотипних і гальваностереотипних матриць.

МАТРИЦЯ (нім. Matrize, від лат. matrix – матка) – 1) Робоча частина штампа для обробки металу тиском, що має заглиблення (або отвір), яке відповідає за формою або контуром виготовлюваному виробові. 2) Заглиблена форма для відливання літер, виготовлення набору в набірних машинах, одержання стереотипів. 3) Скляна пластинка з желатиновим шаром, яку застосовують у фототипії. 4) Сукупність чисел, розміщених у прямокутній таблиці у вигляді n стовпців і т рядків. Якщо т = п, то М. називають квадратною порядку п.

МАТРІАРХАТ [від лат. mater (matris) – мати і грец. αρχή – влада] – ранній період у розвитку первіснообщинного ладу (від палеоліту до розвинутого неоліту), який характеризується наявністю материнського роду і рівноправним з чоловіком, а пізніше провідним становищем жінки у суспільстві.

МАТРОНА (лат. matrona, від mater – мати) – у Стародавньому Римі вільнонароджена заміжня жінка. В широкому розумінні – шановна жінка, мати сімейства.

МАТУАР (франц. matoir) – карбівка; застосовують у техніці поглибленої гравюри.

МАТЧ (англ. match) – спортивне змагання між командами або окремими спортсменами.

МАТЧ-ТУРНІР (від матч і турнір) – спортивне змагання, в якому всі учасники зустрічаються один з одним не менше як два рази.

МАУЗЕР – назва системи ручної зброї. Від прізвища німецьких інженерів-винахідників і підприємців братів Маузер.

МАФІЯ (італ. maffia) – терористична організація на о. Сіцілія (Італія). Виникла в кінці 18 ст. як організація селян для боротьби проти сваволі поміщиків. Згодом до М. увійшло багато декласованих елементів, і вона перетворилася на бандитсько-терористичну реакційну організацію. 2) Переносно – таємна, здебільшого бандитська, організація, яка шляхом терору й залякування втручається в політичне життя країни, захищаючи інтереси найреакційніших кіл.

МАФУСАЇЛІВ вік – тривале життя, довголіття. Від імені біблійського міфічного патріарха Мафусаїла, який нібито прожив 969 років.

МАХАГОНІ – цінна деревина махагонієвого дерева і деяких інших тропічних дерев. Має красиве червонувате забарвлення, легко полірується. Використовують для виготовлення художніх меблів.

МАХАЙРОД (від грец. μαχαίρα – меч, шабля і οδούς – зуб) – вимерлий рід хижих ссавців родини котячих. У М. були дуже великі ікла верхньої щелепи. Жили протягом нео~ гену. Інша назва – шаблезубий тигр.

МАХАРАДЖА – див. Магараджа.

МАХАТМА (санскр. – велика душа) – в індійській міфології і теософії світовий дух, «божество-надлюдина».

МАХІЗМ – те саме, що й емпіріокритицизм. Від прізвища австрійського фізика і філософа Е. Маха.

МАХОМЕТР – бортовий прилад літака, що показує швидкість польоту.

МАЦЕРАЦІЯ (лат. maceratio, від macero – розм’якшую) – розм’якшення рослинних або тваринних тканин внаслідок просочування їх рідиною. Застосовують при обробці волокнистих рослин (мочіння льону, конопель), при виготовленні анатомічних препаратів.

МАЦОНІ (тюрк. мацун) – на Кавказі – кисле молоко.

МАЧЕТЕ (ісп. machete) – великий ніж, яким зрубують цукрову тростину.

МАЧЕТЕРО (ісп. machetero) – збирач цукрової тростини.

МАШИНА (франц. machine, від лат. machina – пристрій, знаряддя, споруда) – сукупність механізмів, що здійснюють задані доцільні рухи для перетворення енергії, виконання робіт або для збирання й обробки інформації.

МАЮСКУЛИ (від лат. majusculus – дещо більший) – прописні літери стародавніх латинської та грецької писемностей. Протилежне – мінускули.

МЕАНДР – 1) Вигин річища ріки, що утворюється в результаті циркуляції води в річковому потоці; характерний для рівнинних річок. 2) Тип геометричного орнаменту у вигляді ламаної безперервної лінії з завитками. Від давньої назви річки Меандру в Малій Азії (тепер – Великий Мендерес).

МЕАНДРИЧНИЙ (від меандр) – вигнутий, звивистий.

МЕГА..., МЕГАЛО... [від грец. μέγας (μεγάλου) – величезний] – у складних словах відповідає поняттям «мільйон», «великий», «грандіозний», «велетенський».

МЕГАВАТ (від мега... і ват) – одиниця електричної потужності – 10⁶ вт.

МЕГАГЕРЦ (від мега... і герц) – одиниця частоти коливань – 10⁶ гц.

МЕГАКАРІОЦИТИ (від мега..., грец. κάρυον – ядро і... цити) – великі клітини кісткового мозку, з яких утворюються формені елементи крові – тромбоцити.

МЕГАЛІТИ (від мега... і ...літ) – давні споруди, складені з одного або багатьох блоків неотесаного чи грубо оббитого каменю. До М. належать дольмени, кромлехи, менгіри тощо. М. виникли за енеоліту (середина 3-го тис. до н. е.). їх пов’язують з поховальним культом.

МЕГАЛО... – див. Мега...

МЕГАЛОЗАВР (від мегало... і і ...завр) – викопна величезна тварина з групи динозаврів. Залишки М. зустрічаються у відкладах мезозою.

МЕГАЛОКЕФАЛІЯ – див. Мегалоцефалія.

МЕГАЛОМАНІЯ (від мегало... і ...манія) – манія величності, один з видів манії, спостерігається при маніакально-депресивному психозі (див. Маніакальний).

МЕГАЛОПОЛІС (від мегало... і грец. πόλις – місто) – група агломерацій (3) населених пунктів. Походить від назви м. Мегалополя у Стародавній Греції, яке утворилося внаслідок злиття 35 поселень.

МЕГАЛОЦЕФАЛІЯ, МЕГАЛОКЕФАЛІЯ (від мегало... і ...цефалія) – те саме, що й макроцефалія.

МЕГАПАРСЕК (від мега... і парсек) – одиниця виміру астрономічних віддалей) дорівнює 10⁶ парсеків.

МЕГАРЕЛЬЄФ (від мега... і рельєф) – найбільші нерівності рельєфу земної поверхні (материкові виступи, океанічні западини, найбільші гірські системи). Інші назви – геотектура, морфотектура.

МЕГАРІ, МЕХАРІ (араб.) – одногорбий верблюд. Див. також Дромадер.

МЕГАСКОП (від мега... і ...скоп) – 1) Оптичний інструмент для розглядання дрібного коштовного каміння. 2) заст. Те саме, що й епіскоп.

МЕГАСПОРА (від мега... і спори) – велика спора в різноспорових вищих рослин. Інша назва – макроспора.

МЕГАТАЙП (від мега... і англ. tipe – відбиток) – електронна машина для одержання фотонабору шрифтами кеглів від 6 до 144 пунктів.

МЕГАТЕРІЙ (від мега... і ...терій) – викопний ссавець, величезний наземний лінивець. Залишки М. знайдено у відкладах неогену.

МЕГАТОННА (від мега... і тонна) – умовна одиниця потужності ядерного заряду, яка відповідає потужності вибуху в один мільйон тонн тринітротолуолу.

МЕГАФОН (від мега... і ...фон) – пристрій для підсилення звуку голосу. М. у вигляді рупора концентрує звук у потрібному напрямі. Електроакустичний М. складається з мікрофона, підсилювача, гучномовця та батарей живлення.

МЕГАЦИКЛ (від мега... і цикл) – мільйон (10⁶) циклів.

МЕГЕРА (грец. Μέγαιρα) – 1) У давньогрецькій міфології одна з богинь помсти, відплати. 2) Переносно – люта, сварлива жінка.

МЕГОМ (від мега... і ом) – одиниця електричного опору, дорівнює 10⁶ омів.

МЕГОММЕТР (від мегом і ...метр) – прилад для вимірювання великих опорів у мегомах, напр. опору ізоляції кабелів.

МЕДАЛЬ (франц. medaille, з італ. medaglia, від лат. metallum – метал) – металевий знак, здебільшого округлої форми, виготовлений на честь якоїсь події (історичної, політичної), видатної особи або спеціально для нагороди.

МЕДАЛЬЄР (франц. medailleur, з з італ. metagliere) – гравер, який виготовляє штампи медалей, печаток тощо.

МЕДАЛЬЙОН (франц. medaillon, з італ. medaglione, букв. – велика медаль) – 1) Ювелірна прикраса у вигляді невеликого плескатого футляра, в якому вміщують портрет і носять на шиї. 2) Рамка овальної форми, що її застосовують для оздоблення фасадів будинків, меблів, тканин. 3) Овальна оправа або рамка для якогось зображення, прикраси.

МЕДЕЯ (грец. Μήδεια) – 1) У давньогрецькій міфології чаклунка, жінка аргонавта Язона, яка люто помстилася чоловікові за його невірність. 2) Переносно – ревнива й жорстокомстива жінка.

МЕДЄ, МЕДЬЄ (угор. megye) – те саме, що й комітат.

МЕДЖИДІЄ – старовинна турецька срібна монета, дорівнює 100 піастрам.

МЕДЖЛІС (араб. –збори, рада) – 1) Парламент у Туреччині. 2) Нижня палата парламенту в Ірані. 3) Народний М. – парламент у Мальдівській республіці.

МЕДИНАЛ – лікарський препарат; снотворний і заспокійливий засіб. Інша назва – веронал-натрій.

МЕДИТАТИВНА ЛІРИКА (від лат. meditativus – задумливий, замислений) – вид лірики, що має характер розмірковування, роздумування, замисленості, авторських вагань.

МЕДИТАЦІЯ (лат. meditatio, від meditor – роздумую) – 1) Роздум, споглядання, самозаглиблення. 2) Форма філософської лірики, в якій поет висловлює свої роздуми над проблемами життя й смерті тощо.

МЕДИЦИНА (від лат. medicina – наука лікувати) – система наукової і практичної діяльності, спрямована на зміцнення та охорону здоров’я людини, продовження її життя, запобігання хворобам та лікування хворих.

МЕДИЦИНБОЛ (англ. medicine ball, букв. – лікувальний м’яч) – шкіряний м’яч з м’якою набивкою для вправ з поштовхів і кидання.

МЕДІАЛЬНИЙ (лат. medialis) – серединний, розміщений ближче до серединної площини тіла людини або тварини (пор. латеральний).

МЕДІАНА (лат. mediana, букв. – середня) – 1) Відрізок прямої лінії, що сполучає вершину трикутника з серединою протилежної сторони. 2) Величина ознаки в статистиці, що ділить т. зв. варіаційний ряд на дві рівні частини.

МЕДІАНТА [від лат. medians (mediantis) – поділяючий навпіл] – муз. третій і шостий ступені діатонічної гами.

МЕДІАТОР (від лат. mediator – посередник) – муз. те саме, що й плектр.

МЕДІАТОРИ (від лат. mediator – посередник) – переносники нервового збудження в організмі, високоактивні хімічні речовини, що утворюються в нервовій тканині. До М. належать адреналін, ацетилхолін, глікокол та інші амінокислоти.

МЕДІАЦІЯ (від лат. mediatio – посередництво) – в міжнародному праві один із засобів мирного розв’язання спорів між двома державами при посередництві третьої держави або міжнародної організації, а також особи, яка не брала участі в спорі.

МЕДІЄВАЛЬ (від франц. medieval – середньовічний) – друкарський шрифт, схожий за малюнком на середньовічні латинські шрифти.

МЕДІЄВІСТ (франц. medieviste, від лат. medium aevum – середній вік) – історик, що вивчає середньовіччя.

МЕДІЄВІСТИКА (від медієвіст) – галузь історичної науки, що вивчає історію середніх віків (5 – середина 17 ст.) переважно західноєвропейських країн.

МЕДІУМ ¹ (від лат. medium – середина, щось проміжне) – за уявленнями спіритів (див. Спіритизм), особа, нібито здатна сприймати явища із світу духів і бути за посередника між ними й людьми.

МЕДІУМ ² (від лат. medius – серединний) – муз. середній регістр співочих жіночих голосів.

МЕДРЕСЕ (араб. мадраса – давати уроки; місце, де дають уроки) – середня й вища релігійна школа у мусульман у країнах Близького й Середнього Сходу.

МЕДУЗА (грец. Μέδουσα) – 1) В давньогрецькій міфології одна з трьох жінок-страховищ, серед яких лише вона була смертною. 2) Вільноплаваючий організм, що являє собою статеву форму кишечнопорожнинних тварин. Поширена переважно в морях.

МЕДУЛЯРНИЙ (лат. medullaris, від medulla – кістковий мозок) – мозковий; м-а пластинка – зачаток нервової системи хребетних тварин і людини, який утворюється на ранній стадії їх зародкового розвитку; м. рак – злоякісна пухлина м’якої консистенції.

МЕЗ..., МЕЗО... (від грец. μέσος – середній, серединний) – у складних словах відповідає поняттям «середній», «помірна величина» або «проміжне положення між двома явищами в часі чи просторі».

МЕЗАЛЬЯНС (франц. mesalliance, букв. – непристойний союз) – у феодальному й буржуазному суспільстві шлюб, нерівний з погляду соціального або майнового стану.

МЕЗЕНТЕРІЙ (грец. μεσεντέριον) – складка очеревини, за допомогою якої внутрішньочеревинні органи прикріплюються до стінок черевної порожнини. Інша назва – брижа.

МЕЗЕНХІМА (від мез... і ...енхіма) – зародкова сполучна тканина більшості багатоклітинних тварин і людини. Заповнює проміжки між зародковими листками. В зародка виконує опорну, живильну й захисну функції. На основі М. розвиваються різні види сполучної тканини, кров, кровоносні та лімфатичні судини, більшість гладеньких м’язів.

МЕЗО... – див. Мез...

МЕЗОАТОМ (від мезон і атом) – атом, у якому один з електронів атомної оболонки заміщений негативно зарядженим мюоном (μ ^– ) або мезоном (π ^– чи k ^– -мезонами). Найпростішим є М. водню – система, що складається з ядра водню (протона, дейтерона чи тритона) і негативно зарядженого мюона або одного з мезонів.

МЕЗОГЛЕЯ (від мезо... і грец. γλοιός – клей) – драглистий прошарок між зовнішнім (ектодерма) і внутрішнім (ентодерма) шаром клітин, що вкривають тіло кишечнопорожнинних тварин.

МЕЗОДЕРМА (від мезо... і ...дерма) – середній зародковий листок; властивий зародкам багатоклітинних тварин (крім губок та кишечнопорожнинних) і людини; з М. розвиваються сполучнотканинна частина шкіри, поперечносмугасті м’язи, органи кровоносної, сечовидільної, статевої систем тощо.

МЕЗОЗАВР (від мезо... і ...завр) – ряд вимерлих прісноводних плазунів, що жили за палеозою.

МЕЗОЗОЙ, МЕЗОЗОЙСЬКА ЕРА (від мезо... і ...зой) – четверта ера в геологічній історії Землі; розпочалась 230 млн. років тому, тривала 163 млн. років. Відклади цієї ери становлять мезозойську групу. За М. розвинулися голонасінні рослини, серед тварин – плазуни (динозаври, іхтіозаври та інші), з’явились птахи, перші ссавці, покритонасінні рослини. Поділяється на три періоди: тріас, юра, крейда.

МЕЗОКЕФАЛІЯ – див. Мезоцефалія.

МЕЗОКЛІМАТ (від мезо... і клімат) – клімат порівняно невеликих ділянок земної поверхні, часто не характерний для загальних кліматичних умов даного географічного району (напр., клімат лісу, міста тощо); проміжний між макрокліматом і мікрокліматом.

МЕЗОЛІТ (від мезо... і ...літ) – епоха кам’яної доби, що була перехідною між палеолітом і неолітом (інколи називають епіпалеолітом). Датується 12–8 тисячоліттями до н. е.

МЕЗОМОЛЕКУЛА (від мезо... і молекула) – молекула, в якій хімічний зв’язок між атомами спричинюється негативно зарядженою мю-частинкою – мюоном.

МЕЗОМОРФНИЙ (від мезо... і ...морфний) – той, що має проміжну форму; м. стан – стан деяких речовин між рідким і твердим кристалічним станом; м. тип – середній, найпоширеніший тип будови тіла людини.

МЕЗОНЕФРОС (від мезо... і грец. νεφρός – нирка) – орган виділення у хребетних. У риб і земноводяних функціонує протягом усього життя, у плазунів, птахів, ссавців і людини – лише на ранній стадії зародкового розвитку. Інші назви – первинна нирка, тулубова нирка.

МЕЗОНИ [від мез... і (електр) он] – нестабільні елементарні частинки, які належать до класу сильно взаємодіючих частинок (адронів). Розрізняють ка-мезони й пі-мезони. Назва пов’язана з тим, що їхня маса більша за масу електрона й менша за масу нуклона.

МЕЗОНІЙ – короткоіснуюча атомоподібна система, в якій роль ядра відіграє позитивний мюон або мезон і навколо якого обертається електрон.

МЕЗОНІН (італ. mezzanino, від mezzano – середній) – верхній напівповерх будинку, неповний поверх.

МЕЗОПАУЗА (від мезо... і пауза) – перехідний шар атмосфери, розташований над мезосферою, на висоті понад 80 км.

МЕЗОРЕЛЬЄФ (від мезо... і рельєф) – форми рельєфу, проміжні між макрорельєфом та мікрорельєфом (напр., річкова долина, ущелина, улоговина).

МЕЗОСИДЕРИТИ (від мезо... і сидерити) – залізо-кам’яні метеорити.

МЕЗОСКАФ (від мезо... і ...скаф) – самопересувна підводна камера з апаратурою для дослідження моря й океану на середній (кількасотметровій) глибині.

МЕЗОСТИХ [від мезо... і грец. στίξ (στιχός) – ряд] – вірш, у якому серединні букви кожного рядка, прочитані зверху вниз або навпаки, складають слово або речення (пор. акростих).

МЕЗОСФЕРА (від мезо... і сфера) – шар атмосфери на висоті від 55 до 80 км; характеризується зниженням температури з висотою, яке відбувається внаслідок охолодження цього шару інфрачервоним випромінюванням озону й вуглекислого газу.

МЕЗОТЕЛІЙ [від мезо... і (епі)телій] – різновид епітеліальної тканини хребетних тварин і людини; утворює внутрішній шар оболонок очеревини й плеври.

МЕЗОТОРІЙ (від мезо... і торій) – продукт радіоактивного розпаду торію, тотожний ізотопу радій-228. Застосовують у медицині, для виготовлення світних фарб.

МЕЗОТРОН [від мезо... і (елек) трон] – застаріла назва мезона.

МЕЗОФІЛ (від мезо... і грец. φύλλον – листок) – тканина листка рослин, що розташована під епідермісом. М. становить м’якоть листка.

МЕЗОФІТИ (від мезо... і ...фіти) – рослини, що живуть в умовах середнього зволоження. До М. належать рослини лук, лісів, більшість сільськогосподарських рослин.

МЕЗОЦЕФАЛІЯ, МЕЗОКЕФАЛІЯ (від мезо... і ...цефалія) – середньоголовість; термін, що його застосовують в антропології для визначення форми й розміру голови.

МЕЙОЗ (від грец. μείωσις – зменшення) – одна з форм поділу клітин. Відбувається на певних етапах життєвого циклу організмів, яким властиве статеве розмноження.

МЕЙСТЕРЗИНГЕРИ (нім. Meistersinger – майстер співу) – німецькі поети-співці з цехових ремісників 14–16 ст. У творах мейстерзингерів 14–15 ст. допускалися лише релігійні сюжети, в наступний період з’явилися й світські теми. Деякі поети-співці (Ганс Сакс та інші) набули широкої популярності.

МЕКТЕБ (араб. мактаб) – початкова мусульманська школа для хлопчиків у країнах Близького й Середнього Сходу.

МЕЛАМІН (від грец. μέλας – чорний і аміни) – органічна сполука, безбарвні кристали. Застосовують у виробництві пластмас, лаків, клеїв, у текстильній промисловості.

МЕЛАНЖ (від франц. melange – суміш) – 1) Суміш різнокольорових волокон. 2) Суміш азотної і сірчаної кислот, що її застосовують як окислювач палива в рідинних ракетних двигунах. 3) Заморожена суміш жовтків і білків яєць.

МЕЛАНЖЕР (від франц. melangeur – змішувач) – 1) мед. Капіляр (тонка трубка) для розведення крові при підрахунку її формених елементів. 2) тех. Змішувач, який застосовують у кондитерському виробництві.

МЕЛАНІЗМ – наявність у зовнішніх покривах тварин великої кількості пігменту меланіну, що зумовлює темне забарвлення їх.

МЕЛАНІНИ [від грец. μελάς (μέλανος) – чорний] – темно-коричневі й чорні пігменти тварин, людини й рослин. У хребетних тварин і людини містяться у волоссі, шкірі, сітківці ока.

МЕЛАНОМА [від грец. μελάς (μέλανος) – чорний і ...ома] – злоякісна пухлина, яка розвивається з клітин, що виробляють пігмент меланін. Найчастіше розвивається з родимих плям, судинної оболонки (сітківки) ока.

МЕЛАНОПСИС [від грец. μέλας (μελανός) – чорний і όψις – зір] – рід черевоногих молюсків. Поширені в річках з швидкою течією в Середній і Південно-Східній Європі.

МЕЛАНТЕРИТ (від грец. μελάντερος – чорніший) – мінерал класу сульфатів, зеленого, сірого, сірувато-чорного кольорів з скляним блиском. Використовують для виготовлення фарб, чорнила.

МЕЛАНХОЛІЙНИЙ (від меланхолія) – тужливий, сумний.

МЕЛАНХОЛІК (грец. μελαγχολικός) – 1) Один з типів темпераменту, якому відповідає слабкий гальмівний тип вищої нервової діяльності. 2) Людина, в якої переважає пригнічений, сумний настрій.

МЕЛАНХОЛІЯ (грец. μελαγχολία, від μέλας – чорний і χολή – жовч) – 1) Психічний розлад, що виявляється в пригніченому настрої, загальмованості мислення й рухів. 2) Смуток, туга.

МЕЛІЗМИ (від грец. μέλισμα – наспів, пісня, мелодія) – муз. орнаментика, невеликі мелодичні звороти, що прикрашають мелодію.

МЕЛІОЇДОЗ [від грец. μηλίς – меліда (хвороба ослів) і ειδος – вид, вигляд] – рідкісне інфекційне захворювання тварин і людини в тропічних країнах. Уражає шкіру та внутрішні органи.

МЕЛІОРАТИВНИЙ – той, що стосується меліорації; м. кадастр – кількісний і якісний облік зрошуваних і осушених земель.

МЕЛІОРАЦІЯ (лат. melioratio – поліпшення, від melior – кращий) – корінне поліпшення природних умов грунтів для підвищення їхньої родючості. До М. належать: осушення й зрошення земель, регулювання річок і поверхневого стоку вод, закріплення пісків і ярів тощо.

МЕЛІОРИЗМ (від лат. melior – кращий) – ідеалістичний погляд на добро і зло, прихильники якого визнають зло неминучим, але вважають за можливе поступово розширювати сферу добра.

МЕЛІС [нім. Melis, від лат. mel (mellis) – мед] – сорт цукру-піску, який одержують з білої патоки – побічного продукту цукрорафінадного виробництва.

МЕЛІСА (від грец. μέλισσα – бджола) – рід багаторічних трав’янистих рослин родини губоцвітих. Поширені в Південній Європі, Азії, Північній Африці. М. звичайну культивують як ефіроолійну й медоносну рослину. Інша назва – цитрон-меліса.

МЕЛО... (від грец. μέλος – пісня) – у складних словах означає «пов’язаний зі співом, музикою».

МЕЛОДЕКЛАМАЦІЯ (від мело... і декламація) – читання віршів або прози, супроводжуване для більшої виразності акомпанементом чи наспівом певної мелодії.

МЕЛОДИКА (від грец. μελωδός – співучий) – 1) Сукупність властивостей і закономірностей, які характеризують мелодичні явища в музиці. 2) Наука про мелодію.

МЕЛОДІЯ (від грец. μελωδία – пісня, спів) – основа музичного твору; художньо усвідомлена логічна послідовність звуків, організованих ритмічно й ладово-інтонаційно, які створюють мотив, наспів, музичну єдність.

МЕЛОДРАМА (від мело... і драма) – спочатку – драма, найзворушливіші місця якої декламували під музику або наспів; пізніше – драматичний твір з надто підкресленими ефектами, позитивні герої якого потрапляють у несподівані ситуації, характеризуються перебільшеними пристрастями і неодмінно перемагають негативних героїв.

МЕЛОМАН (від мело... і ...ман) – пристрасний любитель музики, співу.

МЕЛОС (від грец. μέλος – пісня) – мелодійна, пісенна основа в музиці.

МЕЛОТИПІЯ (від мело... і ...типія) – друкування нот засобами поліграфії.

МЕЛЬДОМЕТР (від грец. μέλδω – розплавлюю і ...метр) – прилад для визначення температур плавлення тугоплавких речовин.

МЕЛЬПОМЕНА (грец. Μελπομένη, «Співаюча») – 1) В давньогрецькій міфології одна з дев’яти муз, яка опікала й надихала творців трагедії та виконавців її ролей. 2) Переносно – символ сценічного мистецтва.

МЕЛЬХІОР (нім. Melchior, з франц. maillechort) – назва сплавів міді (80%) з нікелем (20%), іноді з домішками інших елементів. Застосовують у виробництві медичних інструментів, карбуванні монет тощо. Від прізвищ французьких винахідників Майє і Хор’є.

МЕМБРАНА (від лат. membrana – оболонка, перетинка) – 1) Гнучка, закріплена по замкненому контуру перетинка, що розділяє дві порожнини з різним тиском або відокремлює замкнену порожнину від простору. 2) біол. Система спеціальних оболонок або листків, які відокремлюють клітину від зовнішнього середовища і поділяють її на окремі відсіки або камери.

МЕМІСТОР [від англ. mem (ory) – пам’ять і (res) istor – той, що чинить опір] – електрохімічний керований опір, здатний запам’ятовувати поданий на нього сигнал.

МЕМОРАНДУМ (від лат. memorandum – те, про що слід пам’ятати) – 1) Доповідна записка, пояснювальна письмова довідка, лист з приводу певних питань, нотатка для пам’яті. 2) У міжнародних відносинах – один з видів дипломатичного листування з викладом поглядів уряду з якогось питання; звичайно додається до ноти. 3) В торгівлі нагадувальні листи з різних питань. 4) При страхуванні (особливо в морських перевезеннях) – перелік випадків, за які страхувач не бере на себе відшкодування збитків.

МЕМОРІАЛ (від лат. memorialis – пам’ятний) – 1) Архітектурно-скульптурний комплекс, що увічнює пам’ять видатних подій або людей. 2) Пам’ятна книга, щоденник. 3) Бухгалтерська книга для щоденного запису господарських операцій (крім касових). 4) М. спортивний – змагання, переважно міжнародні, присвячені пам’яті видатних спортсменів або осіб, які внесли великий вклад у розвиток спорту.

МЕМОРІАЛЬНИЙ (лат. memorialis) – той, що увічнює пам’ять.

МЕМОРІЯ (від лат. memoria – пам’ять, згадка) – виписка, запис з коротким викладом суті, змісту якоїсь справи.

МЕМУАРИ (від франц. memoires – спогади) – твір у формі записок-спогадів про минулі події, в яких автор брав участь, був їхнім очевидцем або сучасником.

МЕНАДА [грец. μαινάς (μαινάδας) – шалена, несамовита] – в Стародавній Греції жриця Вакха, вакханка.

МЕНГІРИ (кельт. menhir, від men – камінь і hir – довгий) – один з видів мегалітів; неотесані довгасті камені, поставлені вертикально. Поширені на території Північно-Західної Європи та СРСР. Формувалися переважно за часів міді-бронзи.

МЕНДЕЛІЗМ – учення про закономірності спадковості, яке поклало початок генетиці. Від імені засновника цього вчення – чеського природознавця Г.-Й. Менделя.

МЕНЕДЖЕРИ (англ. managers, від manage – керувати) – специфічний соціальний прошарок сучасного капіталістичного суспільства, включає найманих професійних керуючих (директори підприємств, керівники окремих підрозділів) у концернах, трестах, синдикатах тощо.

МЕНЕДЖЕРИЗМ (англ. managerism) – сучасна буржуазна теорія управління капіталістичним виробництвом, яка намагається поєднати організаційно-технічні функції управління з ідеологічним захистом капіталістичного ладу, коли нібито влада капіталістів змінюється владою керуючих (менеджерів), які діють в інтересах усіх верств суспільства.

МЕНЕДЖМЕНТ (англ. management) – капіталістична організація управління менеджерами.

МЕНЕСТРЕЛЬ (франц. menestrel, від лат. ministerialis – той, що перебуває на службі) – 1) Професійний співець і музикант у феодальній Франції і Англії. В 12–13 ст. перебували, головним чином, на службі у сеньйора ¹. 2) В 14–18 ст. М. називалися також мандрівні народні музиканти. 3) Переносно – співець, поет.

МЕНЗУЛА (від лат. mensula – невеликий стіл) – польовий креслярський столик, який використовують під час топографічного знімання.

МЕНЗУРА (від лат. mensura – міра, вимірювання) – 1) Міра тривалості звуку, такту в середньовічній багатоголосій музиці. 2) Різні виміри для визначення місць звукових отворів у духових, а також діаметра, довжини, натягу струн в інших інструментах.

МЕНЗУРКА (від лат. mensura – міра, вимірювання) – аптекарська або лабораторна посудина з позначеними на ній поділками, якою вимірюють невеликі об’єми рідини. МЕНІНГІТ [від грец. μήνινξ (μήνιγγος) – мозкова оболонка] – запалення мозкових оболонок головного й спинного мозку людини й тварин. Спричинюють бактерії (менінгокок, стафілокок) та фільтрівний вірус.

МЕНІСК (від грец. μηνίσκος – місячний серп, півколо) – 1) Опукла або угнута поверхня рідини в місці дотику її до твердого тіла. 2) Хрящовий серповидний утвір у деяких суглобах: людини й хребетних тварин. 3) Опукло-угнута або угнуто-опукла лінза.

МЕНОНІТИ – члени християнської релігійної секти, що виникла в 30-х pp. 16 ст. в Нідерландах як відгалуження секти анабаптистів. М. проповідують покірливість, непротивлення злу, пацифізм. Від імені засновника Менно Сімонса.

МЕНСТРУАЦІЯ (від лат. menstruus – щомісячний, місячний) – кров’янисті виділення з матки, що циклічно повторюються (через 21–30 днів), у жінок, які досягли статевої зрілості. М. властиві також людиноподібним мавпам. Інші назви – місячка, регули.

МЕНТОЛ (від лат. mentha – м’ята і ...ол) – органічна сполука, безбарвні кристали. Застосовують у харчовій, фармацевтичній, парфюмерній галузях промисловості.

МЕНТОР (грец. Μέντωρ) – 1) Ім’я наставника Телемака, сина Одіссея, в поемі Гомера «Одіссея». 2) Керівник, наставник, вихователь. 3) Переносно – надокучлива, нудна людина.

МЕНТОРСЬКИЙ (від ментор) – повчальний, моралізаторський.

МЕНУЕТ (франц. menuet, від menu – малий) – 1) Старовинний французький танець. 2) Твір з музичним розміром менуета.

МЕНЮ (франц. menu, букв. – малий, дрібний, від лат. menuo – подрібнюю) – перелік страв у ресторані, їдальні тощо.

МЕР (франц. maire, від лат. major – старший) – у ряді буржуазних країн виборна службова особа, що очолює місцеві органи самоврядування.

...МЕР, ...МЕРІЯ (від грец. μέρος – частина, частка) – в складних словах вказує на їхній зв’язок з поняттями «склад», «будова», «розчленування», напр. полімери, метамерія.

МЕРГЕЛЬ (нім. Mergel, від лат. marga – рухляк) – осадочна гірська порода, яка складається переважно з вапняку та глин. Використовують у цементній промисловості, будівництві.

МЕРИДІАН (від лат. meridianus – полуденний) – 1) М. географічний – уявна лінія від перетину земної кулі площиною, що проходить через будь-яку точку земної поверхні і вісь обертання Землі; меридіани з паралелями утворюють градусну сітку. 2) М. небесний – велике коло небесної сфери, яке проходить через полюси світу й зеніт. 3) М. магнітний – лінія, що є проекцією силової лінії магнітного поля Землі на земну поверхню.

МЕРИДІАННЕ коло (від лат. meridianus – полуденний) – астрономічний прилад для визначення моменту проходження небесних світил через небесний меридіан.

МЕРИНОСИ (франц. merinos, з ісп. merinos – множ, від merino) – породи овець з однорідною тонкою вовною переважно білого кольору.

МЕРИСТЕМА (від грец. μεριστός – подільний) – тканина у рослин, з якої утворюються всі постійні тканини рослинного організму. М. міститься в конусі наростання стебла й кореня, між деревиною і лубом у стеблах і коренях. Інша назва – твірна тканина.

МЕРІЯ (франц. mairie) – 1) Муніципальне місцеве управління, очолюване мером. 2) Приміщення, будинок муніципального управління.

...МЕРІЯ – див. ..мер.

МЕРКАНТИЛІЗМ (франц. mercantilisme, від італ. mercante – торговець купець) – напрям у буржуазній політичній економії і політика ряду європейських держав у 15–18 ст., що виражала інтереси буржуазії, яка зароджувалася в надрах феодалізму й намагалася прискорити нагромадження капіталів стимулюванням зовнішньої торгівлі, колоніальними пограбуваннями і торговельними війнами. Джерелом збагачення М. вважав не виробництво, а торгівлю й грошовий обіг.

МЕРКАНТИЛЬНИЙ (франц. mercantile, від італ. mercante – торговець) – 1) Торговельний, комерційний. 2) Переносно – своєкорисливий, гендлярський, пов’язаний з матеріальною вигодою.

МЕРКАПТАНИ [від лат. mer (curius) – ртуть і captans – той, що хапає] – органічні сполуки, сірчисті аналоги спиртів неприємного запаху. Застосовують М. та їхні похідні як прискорювачі вулканізації і пластифікації каучуків, у синтезі лікарських речовин. Інша назва – тіоспирти.

МЕРКУРІЙ (лат. Mercurius) – 1) У давньоримській міфології бог красномовства, торгівлі та розбою на шляхах (у греків – Гермес). 2) Найближча до Сонця планета. 3) Переносно – гонець.

МЕРЛАН (франц. merlan) – вид риб родини тріскових. Поширений біля берегів Європи. Інша назва – чорноморська пікша.

МЕРОКРИНОВИЙ (від грец. μέρος – частина, частка і κρίνω – відділяю) – той, що виділяє частки; м-і залози – залози, секреторні продукти яких виділяються без порушення залозистих клітин (всі залози травного тракту); м-а секреція – виділення секрету, несупроводжуване ушкодженням залозистої клітини.

МЕРОЛОГІЯ (від грец. μέρος – частина, частка і ...логія) – в антропології вивчення розмірів і форм окремих органів людини, встановлення точної характеристики окремих анатомічних структур у сучасної людини на відміну від викопних форм.

МЕРОСТОМОВІ (від грец. μέρος – частина, частка і στόμα – рот) – клас водяних тварин типу членистоногих. Дихають зябрами. До сучасних М. належать мечехвости, які є об’єктом промислу.

МЕРСЕРИЗАЦІЯ – обробка бавовни, бавовняних тканин міцним розчином лугу для надання міцності, блиску. Від прізвища англійського винахідника Дж. Мерсера.

МЕРТЕЛЬ (нім. Mörtel) – суміш піску і паленого вапна. Застосовують для скріплення цегли під час укладання.

МЕСА (франд. messe, з лат. missa, від mitto – посилаю) – 1) Католицька церковна відправа (літургія). 2) Хоровий багатоголосий циклічний твір, написаний на текст літургії.

МЕСИДОР (франц. messidor, від лат. messis – жнива і грец. δώρον – дарунок) – десятий місяць року (з 19–20 червня до 18–19 липня) за французьким революційним календарем, прийнятим Конвентом у 1793 р. (діяв до 1806 p.).

МЕСІАНІЗМ, МЕСІАНСТВО – 1) Релігійне вчення про майбутнє спасіння людства або тієї чи іншої національної чи релігійної групи, яке нібито здійснить посланець бога – Месія. 2) Реакційне містичне вчення, яке приписує якомусь народові провідну роль в історії. Використовується буржуазними ідеологами для розпалювання шовіністичних настроїв.

МЕСІЯ (від давньоєвр. машіах – помазаник) – в ряді релігійних учень (передусім в іудаїзмі та християнстві) «спаситель», що ніби буде посланий богом на землю для знищення зла й встановлення «царства небесного». 2) Переносно – рятівник, що несподівано врятовує від чогось.

МЕССАЛІНА (лат. Messalina) – 1) Дружина римського імператора Клавдія, відома своїм розгульним життям. 2) Переносно – розбещена жінка.

МЕСУР (нім. Μeβuhr) – прилад для вимірювання малих деформацій при випробуванні матеріалів.

МЕТА (від італ. meta – половина) – угода, що передбачає поділ витрат і риск навпіл.

МЕТА... (грец. μετά...) – префікс, що означає проміжне становище, рух у просторі або часі, зміну, перетворення, переміщення, звільнення від чогось.

МЕТАБІОЗ (від мета... та ...біоз) – форма взаємовідношень між мікроорганізмами, коли одні з них підготовляють умови, потрібні для наступної дії інших мікроорганізмів. Напр., амоніфікуючі мікроорганізми розщеплюють білок з утворенням аміаку, а нітрифікуючі бактерії окислюють аміак до азотної, а потім азотистої кислоти.

МЕТАБОЛІЗМ (від грец. μεταβολή – зміна, перетворення) – перетворення речовин і енергії, які становлять основу життєдіяльності організмів.

МЕТАБОЛІТИ (від грец. μεταβολή – зміна) – речовини, що утворюються в організмі внаслідок обміну речовин М. називають також усі речовини, які входять до складу організму, якщо їх розглядати з погляду виникнення або руйнування в процесі обміну речовин.

МЕТАБОЛІЯ (від грец. μεταβολή – зміна) – те саме, що й метаморфоз.

МЕТАГАЛАКТИКА (від мета... і галактика) – гігантська космічна система, до якої входить уся сукупність галактик, що їх можна спостерігати і вивчати за допомогою телескопів та інших сучасних засобів дослідження.

МЕТАГЕНЕЗ (від мета... і ...генез) – закономірна зміна у деяких організмів двох поколінь, з яких одне розмножується статевим шляхом, друге – нестатевим. Інша назва – чергування поколінь.

МЕТАЗОА (від мета... і грец. ζφον – тварина) – загальна назва всіх багатоклітинних тварин.

МЕТАКІНЕЗ (від мета... і ...кінез) – період поділу клітини, під час якого відбувається переміщення хромосом у площину екватора клітини.

МЕТАЛ (лат. metallum, з грец. μεταλλείον, від μεταλλεύω – видобуваю з землі, викопую) – речовина з специфічним (металевим) блиском, значною електро- і теплопровідністю, ковкістю.

МЕТАЛІЗАЦІЯ (від метал) – нанесення металевого покриття на поверхню виробів.

МЕТАЛІМНІОН (від мета... і грец. λιμνίον – озерце) – шар води у водоймах, у межах якого температура влітку різко знижується зі збільшенням глибини; зона поділу поверхневих і глибинних вод.

МЕТАЛОГЕНІЯ (від метал і ...генія) – розділ геології, що вивчає закономірності розподілу рудних родовищ у зв’язку із загальним геологічним розвитком окремих частин земної кори.

МЕТАЛОГІКА (від мета... і логіка) – теорія, що досліджує системи й поняття сучасної формальної логіки.

МЕТАЛОГРАФІЯ (від метал і ...графія) – 1) Наука про будову й фізичні властивості металів і сплавів; галузь металознавства. 2) Друкування з металевих друкарських форм, де друкарські елементи заглиблено.

МЕТАЛОІЗОЛ [від метал та ізол (яція)] – водонепроникний матеріал, тонка металева фольга, вкрита з обох боків шаром бітуму.

МЕТАЛОЇДИ (від метал і ...оїд) – прості речовини неметалевого характеру – неметали.

МЕТАЛОКЕРАМІКА (від метал і кераміка) – 1) Виготовлення виробів з подрібнених у порошок металів і неметалевих (керамічних) добавок пресуванням і спіканням. 2) Вироби й матеріали, виготовлені таким способом.

МЕТАЛООПТИКА (від метал і оптика) – розділ оптики, де вивчають оптичні властивості металів, зокрема вимірювання оптичних констант металів і встановлення їхнього зв’язку з будовою металу.

МЕТАЛОПЛАСТ [від метал і пласт (маса)] – біматеріал, що являє собою металевий лист з полімерним покриттям. Застосовують для виготовлення резервуарів, облицьовування будинків.

МЕТАЛОТЕРМІЯ (від метал і ...термія) – одержання металів (і сплавів) відновленням (виділенням) їх з якихось сполук іншими металами (відновниками), що супроводиться підвищенням температури. До способів М. належать алюмінотермія, карботермія.

МЕТАЛОФІЗИКА (від метал і фізика) – розділ фізики, в якому вивчають природу, будову та фізичні властивості металів і сплавів, а також процеси при їхній обробці.

МЕТАЛОФОН (від метал і ...фон) – музичний інструмент, в якому джерелом звуку є підібрані в лад металеві платівки, а звук виникає під ударами молоточків або паличок. Інша назва – дзвіночки.

МЕТАЛУРГІЯ (від грец. μεταλλουργείον – рудник, копальня) – 1) Наука про промислові способи виробництва металів з руд або металовмісних речовин і про первинну обробку їх. 2) Відповідні техніка і галузь промисловості.

МЕТАМАТЕМАТИКА (від мета... і математика) – наука, що вивчає формалізовані математичні теорії.

МЕТАМЕРІЯ (від мета... і ...мерія) – 1) Тип будови тіла тварини чи органів рослин, при якому воно розчленовано на подібні між собою частинки – метамери. Напр., тіло кільчастих червів складається з окремих члеників, стебло злаків – з окремих сегментів. Інша назва – сегментація. 2) Ізомерія, при якій однакові за хімічним складом речовини відрізняються властивостями внаслідок того, що радикали в цих речовинах займають різне положення.

МЕТАМОРФІЗМ (від мета... і ...морфізм) – перетворення гірських порід від дії внутрішніх процесів у земній корі (тепла, високого тиску, хімічно активних речовин).

МЕТАМОРФОЗ, МЕТАМОРФОЗА (від грец. μεταμόρφωσις – перетворення) – 1) Перетворення однієї форми на іншу, видозмінення чогось. 2) Видозмінення вегетативних органів рослин у процесі еволюції внаслідок пристосування їх до інших функцій. Напр., у барбарису і кактусів колючки є видозмінені листки. 3) Перетворення організму тварин в процесі його індивідуального розвитку (напр., у жаб з ікри виходить личинка – пуголовок, який згодом перетворюється на жабеня).

МЕТАН (франц. methane, від грец. μέθυ – вино, брага) – болотний або рудниковий газ; найпростіша органічна сполука вуглецю з воднем; безбарвний газ без запаху, з повітрям утворює вибухові суміші. Використовують як паливо та як сировину в хімічній промисловості.

МЕТАН-АНАЛІЗАТОР – прилад, яким визначають (аналізують) вміст метану в атмосфері.

МЕТАНЕФРИДІЇ (від мета... і грец. νεφρός – нирка) – різні за походженням органи виділення у безхребетних тварин.

МЕТАНЕФРОС (від мета... і грец. νεφρός – нирка) – парний орган видільної системи у плазунів, птахів, ссавців і людини. Те саме, що й нирка. Інша назва – вторинна нирκа.

МЕТАНОЛ [від метан і (алког)оль] – те саме, що й метиловий спирт.

МЕТАНТАНК, МЕТАНТЕНК (від метан і англ. tank – бак) – резервуар для біологічної переробки (метанового зброджування) осаду, що утворюється при очищенні стічних вод.

МЕТАПЛАЗМА (від мета... і плазма) – складова частина цитоплазми. Здебільшого до М. належать внутрішньоклітинні нитчасті структурні елементи.

МЕТАСОМАТИЗМ, МЕТАСОМАТОЗ [від мета... і грец. σώμα (σώματος) – тіло] – процес заміни одних мінералів гірської породи іншими зі зміною її хімічного складу при взаємодії цієї породи з розплавами, газами або розчинами.

МЕТАСТАЗ (від грец. μετάστασις – переміщення) – перенесення течією крові або лімфи органічних часточок (мікробів, пухлинних клітин) або солей, які при осіданні можуть утворювати хворобливі вогнища на новому місці; нове вогнище патологічного процесу, що виникло внаслідок цього перенесення. Найчастіше М. бувають при злоякісних пухлинах.

МЕТАТЕЗА (від грец. μετάθεσις – переміщення, перестановка) – перестановка приголосних звуків у середині слова (напр., талірка – тарілка).

МЕТАТЕОРІЯ (від мета... і теорія) – логічна теорія, яка вивчає закономірність якоїсь іншої теорії (напр., металогіка).

МЕТАТРАНСЛЯТОР (від мета... і транслятор) – у кібернетиці транслятор, орієнтований на клас вхідних мов цифрових обчислювальних машин.

МЕТАФАЗА (від мета... і фаза) – друга фаза, етап непрямого поділу клітин (мітозу).

МЕТАФІЗИКА (від грец. μετά та φυσικά – після фізики) – 1) В ідеалістичній філософії наука про надчуттєві принципи буття. 2) Протилежний діалектиці спосіб мислення і метод пізнання, який розглядає предмети і явища поза їхнім внутрішнім зв’язком, відірвано одне від одного, в застиглому, незмінному стані. 3) Переносно – щось умоглядне, абстрактне й тому малозрозуміле.

МЕТАФІЗИЧНИЙ – 1) Той, що грунтується на метафізиці, антидіалектичний. 2) Переносно – умоглядний, малозрозумілий.

МЕТАФЛОЕМА (від мета... і флоема) – провідна тканина молодих органів рослин; складова частина первинного лубу судинних пучків.

МЕТАФОРА (від грец. μεταφορά – переміщення, віддалення) – зворот мови, троп; образний вислів поняття, будь-яке іносказання, алегорія; вживання образного виразу чи слова в переносному значенні.

МЕТАФОС [від мета... і фос(фор)] – фосфорорганічний препарат, що його застосовують для боротьби з шкідливими комахами.

МЕТАФРАЗА (від грец. μετάφρασις – переклад, тлумачення) – точно дослівна передача змісту поезії прозою (без додержання рими й ритму), підрядник або заготовка для художнього перекладу.

МЕТАЦЕЙНЕРИТ (від мета... і цейнерит) – мінерал, що відрізняється від цейнериту меншою кількістю води й оптичними властивостями. Радіоактивний.

МЕТАЦЕНТР (від мета... і центр) – точка перетину прямовисної лінії, яка проходить через центр ваги, витісненої судном води, з площиною симетрії цього судна. Чим вище міститься М. над центром ваги судна, тим воно стійкіше.

МЕТГЕМОГЛОБІН [від мет(а) ... і гемоглобін] – продукт окислення гемоглобіну деякими отрутами (нітрати, нітрити, анілін тощо), іноді ліками при поглинанні їх організмом.

МЕТЕКИ (грец. μέτοϊκοι –переселенці, чужоземці) – в Стародавній Греції особисто вільні, але політично безправні й позбавлені права володіння нерухомим майном іноземці, які постійно жили в Аттіці.

МЕТЕМПСИХОЗ (від грец. μετεμψύχωσις – переселення душ) – релігійно-містичне вчення про перехід душі померлого організму в інші організми (в новонароджену людину, тварину) або навіть у камінь.. Особливо характерний для брахманізму, індуїзму.

МЕТЕО... [від метео (рологічний)] – у складних словах означає «метеорологічний».

МЕТЕОР (від грец. μετέωρος – той, що перебуває зверху, в повітрі) – 1) Явище спалаху в атмосфері, зумовлене залітанням у неї з космічного простору невеликих твердих тіл, що рухаються з великими швидкостями. 2) Переносно – те, що раптово з’являється, викликає ефект і швидко зникає.

МЕТЕОРАКЕТА (від метео... і ракета) – літальний апарат для дослідження параметрів (температури, тиску) та фізичних процесів у верхніх шарах атмосфери.

МЕТЕОРИЗМ (від грец. μετεωρισμός – підняття) – скупчення газів у травному тракті людини й тварин, спостерігається при шлунково-кишкових захворюваннях (напр., коліті), захворюваннях печінки й серцево-судинної системи. Інша назва – обдимання.

МЕТЕОРИТ (від грец. μετέωρος – той, що перебуває вгорі, в повітрі) – космічне тіло, переважно залізне або кам’яне, що падає на Землю з міжпланетного простору.

МЕТЕОРИТИКА – розділ астрономії, що вивчає метеорити.

МЕТЕОРОГРАФ [від метеоро (логія) і ...граф] – прилад для автоматичної реєстрації змін станів повітря. Звичайно являє собою поєднання барографа, гігрографа та термографа.

МЕТЕОРОЛОГІЧНИЙ – пов’язаний з метеорологією: м-і елементи – характеристики стану повітря та атмосферних процесів (атмосферний тиск, температура й вологість повітря, вітер, опади, тривалість сонячного сяйва тощо); м-а станція – див. Метеостанція.

МЕТЕОРОЛОГІЯ (від грец. μετεωρολόγια – міркування про небесні явища) – наука, що вивчає атмосферу, її будову, властивості, процеси, які в ній відбуваються, а також розробляє методи передбачення атмосферних явищ і впливу на них.

МЕТЕОСТАНЦІЯ (від метео... і станція) – установа, де провадять регулярні метеорологічні спостереження, потрібні для передбачення погоди, вивчення клімату.

МЕТИЛ (франц. methyle, від грец. μέθυ – вино, брага) – одновалентний (див. Валентність) радикал (4) – СН₃, залишок метану, один з алкілів.

МЕТИЛАМІН (від метил і аміни) – органічна сполука, газ з різким неприємним запахом. Застосовують при виготовленні фармацевтичних препаратів, деяких барвників і фотореактивів.

МЕТИЛБЕНЗОЛ (від метил та бензол) – те саме, що й толуол.

МЕТИЛВІОЛЕТ (від метил і франц. violet – фіолетовий) – органічний барвник, кристалічний порошок з зеленим металічним блиском. Застосовують для виготовлення чорнила, лаків, в аналітичній хімії, для визначення деяких гонів, в текстильній промисловості тощо. Інша назва – метиловий фіолетовий.

МЕТИЛЕН (франц. methylene) – двовалентний радикал (4) – СН₂ –, залишок метану.

МЕТИЛЕНБЛАУ (від метилен і нім. blau – синій) – органічна речовина, барвник, застосовують також у медицині як антисептичний засіб (при опіках, піодермії), як протиотруту. Інша назва – метиленовий синій.

МЕТИЛМЕТАКРИЛАТ – органічна сполука, метиловий ефір метакрилової (метилакрилової) кислоти; безбарвна прозора рідина. Застосовують у виробництві прозорих і світлостійких пластмас, деяких лаків і клеїв.

МЕТИЛОВИЙ – той, що містить метил; м. спирт – деревний спирт, безбарвна, легкорухома, дуже отруйна рідина. Застосовують у виробництві формальдегіду, антифризів, деяких барвників, лаків тощо.

МЕТИЛОРАНЖ (від метил і франц. orange – апельсиновий) – органічний барвник. Водний розчин М. застосовують як індикатор, що набуває в кислому середовищі червоного кольору, а в лужному – жовтого.

МЕТИЛТЕСТОСТЕРОН (від метил і тестостерон) – лікарський препарат, синтетичний замінник чоловічого статевого гормона. Застосовують при статевому недорозвиненні, маткових кровотечах і ракових захворюваннях у жінок тощо.

МЕТИЛТІОУРАЦИЛ (від метил, грец. θεϊον – сірка, οΰρον – сеча і лат. acetum – оцет) – лікарський препарат. Застосовують при лікуванні базедової хвороби, гіпертиреозу тощо.

МЕТИС (франц. metis, з ісп. mestizo, від лат. mixtus – змішаний) – 1) Нащадок від шлюбу між представниками різних людських рас. 2) Тварина, що її виведено в результаті міжпородного схрещування. Інша назва – помісь.

МЕТІОНІН [від ме (тил) і грец. θεϊον – сірка] – сірковмісна амінокислота. Входить до складу тваринних і рослинних білків.

МЕТОД (від грец. μέθοδος – шлях дослідження, спосіб пізнання) – 1) Спосіб пізнання дійсності і її відтворення в мисленні. Марксистська філософія визнає науковими М. лише такі, що грунтуються на відображенні об’єктивних законів світу й зумовлюються особливостями предмета дослідження, відтвореними в свідомості. 2) М. художній – цілісна система основних принципів художнього узагальнення й відтворення дійсності в мистецтві. 3) Спосіб, прийом або система прийомів для досягнення якої-небудь мети, для виконання певної операції.

МЕТОДИЗМ (від метод) – послідовність у роботі, навчанні, викладі чогось тощо.

МЕТОДИКА (грец. μεθοδικά) – 1) Розділ педагогіки, що вивчає і складає правила і методи викладання якогось навчального предмета. 2) Узагальнення досвіду, способів, прийомів доцільного здійснення будь-якого завдання.

МЕТОДИСТИ (англ. methodists) – члени протестантської секти, що виникла в англіканстві на початку 18 і наприкінці 19 ст. перетворилася на самостійну церковну організацію. М. закликають до методичного (звідси й назва), неухильного виконання християнами своїх релігійних обов’язків.

МЕТОДИЧНИЙ (від грец. μεθοδικός) – той, що діє згідно з правилами методики, пов’язаний або належить до неї.

МЕТОДОЛОГІЧНИЙ – той, що стосується методології.

МЕТОДОЛОГІЯ (від метод і ...логія) – 1) Вчення про методи пізнання й перетворення світу. 2) Сукупність прийомів дослідження, що їх застосовують у будь-якій науці відповідно до специфіки об’єкту її пізнання.

МЕТОЛ [від мет (ил) і (амінофен) ол] – органічна сполука, безбарвні кристали, легкорозчинні у воді. Застосовують у фотографії як проявник.

МЕТОНІМІЯ (від грец. μετωνυμία – перейменування) – зворот у мові, заміна одного слова іншим, суміжним за суттю (напр., «читати Горького» замість «читати твори Горького»).

МЕТОП, МЕТОПА (від грец. μέτωπον – чоло, фасад) – архіт. прямокутна кам’яна плита, часто прикрашена рельєфними зображеннями, що входить у фриз доричного ордера.

МЕТР ¹ (франц. metre, від грец. μέτρον – міра) – 1) Одиниця довжини в Міжнародній системі одиниць. М. дорівнює довжині 1650763,73 хвилі світла, випромінюваного у вакуумі, що відповідає переходові між рівнями 5р₁₀ і 5d₅ атома криптону 86.

МЕТР ² (від грец. μέτρον – міра) – 1) Віршовий розмір. 2) Система організації музичного ритму; порядок чергування сильних і слабких долей у такті ¹.

МЕТР ³ (від франц. maitre – учитель) – 1) заст. Учитель, вихователь. 2) Шаноблива назва людини, видатної своїми обдаруваннями й знаннями.

...МЕТР (від грец. μετρέω – вимірюю) – у складних словах відповідає поняттю «вимірювач», напр. барометр.

МЕТРАЖ (франц. metrage) – довжина чого-небудь, виражена в метрах ¹, чи площа, виміряна у квадратних метрах.

МЕТРАНПАЖ (франц. metteur en page, букв. – той, що вкладає в сторінку) – старший складальник, що верстає полоси друкарського набору.

МЕТРДОТЕЛЬ (франц. maitre d’hotel, букв. – хазяїн готелю) – головний офіціант у ресторані.

МЕТРИКА ¹ (грец. μετρική, від μέτρον – міра) – 1) Сукупність законів про будову вірша й віршування. 2) Сукупність конкретних виявів метра ² в музиці, акцентних співвідношень звуків і співзвуч.

МЕТРИКА ² (польс. metryka, від лат. matricula – список, виписка) – виписка з метричної книги про дату народження; свідоцтво про народження.

МЕТРИТ (від грец. μήτρα – матка) – запалення м’язового шару стінки матки у людини й свійських тварин, звичайно поєднується з запаленням слизової оболонки матки (ендометрит).

МЕТРИЧНИЙ (від грец. μετρέω – вимірюю) – 1) Пов’язаний з поняттями метр і метрика ¹. 2) М-а система мір – десяткова система одиниці вимірювання фізичних величин, в основу якої покладено міри довжини – метр, міри маси – кілограм; нині прийнята в усьому світі. 3) М. вірш – твір, що належить до метричної системи віршування (чергування коротких і довгих складів), за якою складали вірші давні римляни, греки, індійці.

...МЕТРІЯ (від грец. μετρέω – вимірюю) – у складних словах відповідає поняттю «вимірювання», напр. гравіметрія.

МЕТРО (франц. metro) – скорочена назва метрополітену.

МЕТРОЛОГІЯ (від грец. μέτρον – міра і ...логія) – 1) Наука про вимірювання з високою точністю. Завданнями М. є встановлення систем одиниць вимірювання, створення і зберігання основних еталонів цих одиниць і забезпечення перевірки точності практичних вимірювань. 2) М. історична – розділ історії, який вивчає системи мір та грошових розрахунків, що застосовувалися раніше.

МЕТРОНОМ (від грец. μέτρον – міра і ...нон ²) – прилад, за звуковими сигналами (стуканнями) якого відраховують проміжки часу (здебільшого під час виконання музичних творів).

МЕТРОПОЛІТЕН (франц. metropolitain, букв. – столичний, від грец. μητρόπολις – головне місто) – міська швидкісна електрична залізниця, що проходить переважно в тунелях, у деяких місцях виходить на поверхню землі або на естакади й мости.

МЕТРОПОЛІЯ (грец. μητρόπολις, від μήτηρ – мати і πόλις – місто) – 1) В Стародавній Греції назва міста-держави (поліса ¹) щодо заснованих ним поселень в інших землях (колоній). 2) Назва капіталістичної держави, що володіє колоніями.

МЕФІСТОФЕЛЬ (нім. Mephistopheles) – 1) Персонаж трагедії німецького поета Й.-В. Гете «Фауст». 2) Переносно – злий дух, дух заперечення.

МЕХАНІЗАЦІЯ (від грец. μηχανή – знаряддя, пристрій) – один з основних напрямів науково-технічного прогресу, який полягає в широкому впровадженні машин у народне господарство й заміні ручної праці машинною.

МЕХАНІЗМ (від грец. μηχανή – знаряддя, пристрій) – 1) Пристрій (сукупність ланок або деталей), що передає чи перетворює рух. 2) Сукупність проміжних станів або процесів будь-яких явищ.

МЕХАНІКА (від грец. μηχανική – наука про машини) – наука про механічний рух тіл та про взаємодію, що виникає при цьому між тілами. М. складається з статики, кінематики і динаміки.

МЕХАНІСТИ – 1) Послідовники механіцизму. 2) Термін, який вживали у 20–30-х pp. для характеристики поглядів ряду радянських філософів та природознавців, у творах яких мав місце відхід від діалектичного матеріалізму до механіцизму й позитивізму.

МЕХАНІЦИЗМ – абсолютизація законів механіки, спроба пояснити за їх допомогою всі явища природи й суспільства, звести весь розвиток до механічних форм руху. В 16–18 ст. механістичний матеріалізм, який боровся з ідеалізмом і релігією, був прогресивним напрямом у науці й філософії. Нині М., який намагається відродити застарілу форму матеріалізму, тягне науку назад, є реакційним.

МЕХАНІЧНИЙ (грец. μηχανικός) – 1) Належний до механіки або механізму. 2) Той, що діє за допомогою механізму. 3) Не пов’язаний з свідомістю, той, що відбувається без участі волі людини, машинальний.

МЕХАНОРЕЦЕПТОРИ [від механ(ічний) і рецептор] – чутливі нервові закінчення в організмі, які сприймають механічні подразнення (органи дотику, чутливі закінчення м’язів, орган рівноваги тощо).

МЕХАНОТЕРАПІЯ [від механ(ічний) і терапія] – те саме, що й кінетотерапія.

МЕХАНОТРОН [від механ(ічний) і (елек) трон] – електронна лампа, в якій керування електричним струмом здійснюється механічно (переміщуванням одного або кількох її електродів).

МЕХАНОХІМІЯ [від механ(ічний) і хімія] – вчення про полімери, що досліджує хімічні перетворення в них від діяння механічних сил.

МЕХАНОХОРІЯ [від механ(ічний) і ...хорія] – спосіб поширення насіння в деяких рослин. При М. стиглі плоди швидко розкриваються, розкидаючи насіння.

МЕХАРІ – див. Мегарі.

МЕЦЕНАТ [лат. Maecenas (Маесеnatis)] – 1) Римський політичний діяч 1 ст. до н. е., який уславився покровительством поетам та художникам. 2) Переносно – багатий покровитель наук і мистецтв.

МЕЦЦА-ВОЧЕ (італ. mezza voce, букв. – впівголоса) – тихе, неповне звучання голосу; один з відтінків виконання на музичних інструментах.

МЕЦЦО-ПІАНО (італ. mezzo piano, букв. – напівтихий) – один з відтінків динаміки в музиці; звучання середнє між форте й піано.

МЕЦЦО-СОПРАНО (італ. mezzosoprano, букв. – напівверхній) – жіночий голос, середній між сопрано й контральто.

МЕЦЦО-ТИНТО (італ. mezzotinto, букв. – відтінок) – вид гравюри на металі, призначеної для глибокого друку; відрізняється глибиною й бархатистістю тону, багатством і тонкістю світлотіньових ефектів, дає добрі результати в кольоровому друці.

МЕЦЦО-ФОРТЕ (італ. mezzo forte, букв. – напівсильний) – один з відтінків динаміки в музиці; помірно гучне звучання.

МЕЧЕТЬ (від араб. масджид – місце поклоніння) – культова споруда, храм у мусульман.

МИГДАЛИКИ (від мигдаль) – вузлоподібні утвори лімфаденоїдної тканини у слизовій оболонці верхніх дихальних шляхів людини й ряду хребетних тварин.

МИГДАЛЬ (грец. άμύνδαλος) – рід рослин родини розових. Дерева або кущі. Поширені в Європі, Азії, Північній і Центральній Америці. Плоди М. звичайного споживають свіжими, використовують у кулінарії, кондитерському виробництві, медицині; з них добувають мигдалеву олію.

МИЛЯ (англ. mile, від лат. mille – тисяча) – міра віддалі, яка в різних країнах становить від 0,52 до 11,2 км. М. морська – довжина однієї мінути дуги земного меридіана – 1652 м. В Росії до запровадження метричної системи мір М. дорівнювала 7 верстам – 7,47 км.

МИРТ, МИРТА (грец. μύρτος) – рід субтропічних вічнозелених рослин. Дерева й кущі. Листки М. містять ефірну олію, яку використовують у парфюмерній промисловості.

МИТРА (від грец. μίτρα – східний капелюх) – 1) Оздоблений прикрасами головний убір, який вище православне й католицьке духівництво одягало під час богослужіння, а середнє одержувало як нагороду. 2) В давнину – назва різних головних уборів.

МИТРОПОЛИТ (грец. μητροπολίτης, від μητρόπολις – столиця, метрополія) – 1) Другий після патріарха сан у православній церкві. 2) Вище звання православних і католицьких єпископів.

МІ (лат. mi) – третій ступінь головного музичного (до-мажорного діатонічного) звукоряду.

МІАЗИ (від грец. μυΐα – муха) – захворювання людини й тварин, що виникають внаслідок потрапляння й перебування в тканинах або порожнинах організму личинок мух.

МІАЗМИ (від грєц. μίασμα – скверна, погань) – 1) Отруйні випаровування, гази, що утворюються під час гниття. 2) Переносно – негативні суспільні або побутові явища, що отруюють свідомість людини.

МІАЛЬГІЯ (від грец. μϋς – м’яз і άλγος – біль, страждання) – біль у м’язах внаслідок тривалого охолодження, порушення обміну речовин, інфекційних хвороб.

МІАСТЕНІЯ (від грец. μϋς – м’яз і астенія) – захворювання людини, що характеризується слабкістю і швидким стомлюванням м’язів.

МІГМА (від грец. μίγμα – суміш) – силікатний розплав, який утворився в земній корі з гірських порід.

МІГМАТИТИ [від грец. μίγμα (μίγματος) – суміш, мішанина] – складні гірські породи, які виникають внаслідок проникнення магми в ті породи, що вже існували.

МІГРАЦІЯ (лат. migratio, від migro – переселяюсь) – переселення, переміщення. Досліджують М. населення, М. капіталу, а також М. тварин, М. хімічних елементів у земній корі й атмосфері.

МІГРЕНЬ (франц. migraine, від грец. ημικρανία – біль, що охоплює половину голови) – захворювання людини, що проявляється в періодичних приступах головного болю (частіше однієї половини голови) з нудотою та блюванням.

МІДЕЛЬ, МІДЛЬ (голл. middel, англ. middle – найбільша ширина судна) – поперечний переріз судна в найширшому місці.

МІЄЛІН (від грец. μυέλινος – м’який) – жироподібна речовина, що становить головну частину м’якушевої оболонки нерва.

МІЄЛІТ (від грец. μυελός – спинний мозок) – запалення спинного мозку у людини, що спричинюється вірусами; може бути ускладненням інфекційних хвороб (кору, тифів, сепсису).

МІЄЛОГРАФІЯ (від грец. μυελός – спинний мозок і ...графія) – метод рентгенологічного дослідження спинного мозку і спинномозкового каналу з введеннями контрастної речовини.

МІЄЛОЗ (від грец. μυελός – кістковий мозок) – поява і надмірна кількість мієлоцитів у периферичній крові.

МІЄЛОЇДНИЙ (від грец. μυελός – кістковий мозок і ...оїд) – той, що стосується кісткового мозку; м-а тканина – тканина кісткового мозку, в якій утворюються клітини крові.

МІЄЛОЦИТИ (від грец. μυελός – кістковий мозок і ...цити) – клітини кісткового мозку, з яких утворюються всі форми гранулоцитів.

МІЗАНСЦЕНА (від франц. mise en scene – постановка на сцені) – розташування акторів на сцені в окремі моменти вистави.

МІЗАНТРОП (від грец. μισάνθρωπος – людиноненависник) – людина, яка уникає спілкування з іншими людьми, ненавидить їх; відлюдок.

МІЗАНТРОПІЯ (грец. μισανθρωπία) – відчуження від людей, людиноненависництво.

МІЗЕРНИЙ (від лат. miser – бідний) – маленький, незначний за розмірами; жалюгідний.

МІКАДО (япон., букв. – висока брама) – давньояпонська й сучасна європейська назва японського імператора. В сучасній Японії імператора називають «тено».

МІКАЛЕКС (від лат. mica – слюда і lectus – добірний) – пластмаса із слюди й цементуючих речовин. Використовують як електроізоляційний матеріал.

МІКАНІТ (від лат. mica – слюда) – шаруватий ізоляційний матеріал, що його виготовляють з листків слюди, склеєних лаком. Застосовують в електротехніці.

МІКАФОЛІЙ (від лат. mica – слюда і folium – лист) – електроізоляційиий матеріал з шарів паперу і слюди.

МІКОБАКТЕРІЇ (від грец. μυκης – гриб і бактерії) – родина нижчих організмів класу актиноміцетів. Поширені в грунті, воді, на харчових продуктах. Деякі М. є збудниками хвороб тварин і людини (туберкульозу, прокази тощо).

МІКОЗИ (від грец. μύκης – гриб) – хвороби людини і тварин, що спричиняються паразитичними грибами – дріжджовими (бластомікоз), плісеневими (аспергільоз), актиноміцетами (актиномікоз) тощо. Найпоширенішими є ураження грибами шкіри – дерматомікози, трапляються також ураження внутрішніх органів.

МІКОЛОГІЯ (від грец. μύκης – гриб і ...логія) – розділ ботаніки, що вивчає гриби.

МІКОРИЗА (від грец. μύκης – гриб і ρίζα – корінь) – співжиття (симбіоз) грибів з вищими рослинами.

МІКОТРОФНИЙ (від грец. μύκης – гриб і ...трофний) – той, що існує разом з мікоризою; м-і рослини – вищі рослини (напр., сосна, ялина, дуб), що мають потребу у розвитку на корінні певних видів грибів (явище мікоризи).

МІКРО... (від грец. μικρός – малий) – у складних словах означає: дуже малий, найдрібніший; пов’язаний з вивченням або вимірюванням дуже малих предметів, явищ, величин; у назвах одиниць вимірювання – мільйонна частка.

МІКРОАВТОБУС, МІКРОБУС (від мікро... і автобус) – автобус малих розмірів, розрахований на перевезення до 10 пасажирів.

МІКРОАМПЕР (від мікро... і ампер) – одиниця сили електричного струму, мільйонна частка (10^-6) ампера.

МІКРОАНАЛІЗ (від мікро... і аналіз) – сукупність методів і прийомів, за допомогою яких можна виконувати аналіз малих кількостей неорганічних та органічних речовин (від мільйонних до сотих часток грама).

МІКРОБАР (від мікро... та бар ²) – одиниця вимірювання тиску, мільйонна частка (10^-6) бара.

МІКРОБАРОГРАФ (від мікро... та барограф) – прилад для реєстрації малих коливань атмосферного тиску.

МІКРОБИ (від мікро... і грец. βίος – життя) – загальна назва тваринних і рослинних організмів (крім мікроскопічних водоростей і найпростіших), які можна побачити лише під мікроскопом.

МІКРОБІОЛОГІЯ (від мікро... та біологія) – наука, що вивчає мікроби з метою керування їхньою життєдіяльністю в інтересах людини.

МІКРОБУС – див. Мікроавтобус.

МІКРОВОЛЮМЕТР (від мікро... і волюметр) – вимірювальний прилад для визначення питомої ваги друкарських фарб.

МІКРОГЕОМЕТРІЯ (від мікро... і геометрія) – геометрія тривимірного простору, мінімальні розміри якого обмежені малими величинами (порядку міліметра).

МІКРОГЛОСАРІЙ (від мікро... і глосарій) – словник з однієї вузької галузі (техніки, науки), складений з метою машинного перекладу.

МІКРОГРАВІРУВАННЯ – гравірування, при якому зображення подано у зменшеному вигляді і його можна розглядати лише за допомогою оптичних пристроїв.

МІКРОДИНА (від мікро... і дина) – одиниця сили, мільйонна (10^-6) частка дини.

МІКРОДИСЕКЦІЯ (від мікро... і лат. dissectio – розтин) – те саме, що й мікрургія.

МІКРОЕВОЛЮЦІЯ (від мікро... і еволюція) – еволюційний процес, що відбувається всередині популяцій. Призводить до диференціації виду – розчленування на внутрішньовидові угруповання.

МІКРОЕКОНОМІКА (від мікро... та економіка) – економічна наука, що вивчає взаємозв’язки і пропорції в межах окремої ланки виробництва чи окремого підприємства, господарства. Див. також Макроекономіка.

МІКРОЕЛЕКТРОД (від мікро... і електрод) – тонкий електрод наприкінці ділянки електричного кола, переріз якого менший за 0,0001 см². Застосовують у медицині, зокрема для лікування психічних захворювань, коли М. вводять у підкоркові утворення мозку.

МІКРОЕЛЕКТРОНІКА (від мікро... і електроніка) – напрям у радіоелектроніці, що охоплює комплекс фізичних, радіотехнічних і технологічних проблем, пов’язаних з мікромініатюризацією в конструюванні радіоапаратури.

МІКРОЕЛЕМЕНТИ (від мікро... і елементи) – хімічні елементи, що містяться в рослинних і тваринних організмах у малих кількостях (в тисячних, у деяких випадках – у сотих і десятих частках процента). До М. належать, напр., мідь, бор ¹, молібден, марганець тощо. Більшість М. необхідна для життєдіяльності організмів.

МІКРОІНДИКАТОР (від мікро... та індикатор) – прилад для точного вимірювання довжин та для перевірки правильності форми і взаємного розташування деталей машин.

МІКРОІНТЕРФЕРОМЕТР (від мікро... та інтерферометр) – прилад для контролю точності оброблювання поверхонь, вимірювання товщини плівок тощо.

МІКРОКАТОР [від мікро... та (інди) катор] – прилад для вимірювання зовнішніх розмірів виробів.

МІКРОКЕФАЛ – див. Мікроцефал.

МІКРОКЕФАЛІЯ – див. Мікроцефалія.

МІКРОКІНЕМАТОГРАФІЯ (від мікро... і кінематографія) – кінематографічне знімання з використанням мікроскопа.

МІКРОКЛІМАТ (від мікро... і клімат) – клімат невеликої ділянки всередині певного географічного ландшафту (напр., схилу горба, полезахисної смуги, узбережжя озера), характерний для приземних шарів атмосфери.

МІКРОКЛІН (від мікро... і грец. κλίνω – нахиляю) – породоутворюючий мінерал класу силікатів, білого, рожевого, сірого кольору. Використовують у фарфоро-фаянсовій промисловості.

МІКРОКОКИ (від мікро... і коки) – рід кулястих бактерій. Більшість видів – сапрофіти; виявлені в повітрі, грунті або воді.

МІКРОКОМАНДА (від мікро... і команда) – код однієї чи кількох мікрооперацій, виконуваних за один елементарний такт роботи цифрової обчислювальної машини.

МІКРОКОСМ, МІКРОКОСМОС (від мікро... і космос) – світ малих величин (атомів, молекул) на відміну від світу величин планетного та зоряного масштабу.

МІКРОЛІТ (від мікро... і ...літ) – 1) Дрібні голчасті або пластинчасті кристали, властиві основним масам ефузивних порід. 2) Дрібні кам’яні знаряддя певної геометричної форми (трикутника, трапеції, сегмента та ін.), створені первісною людиною в епоху мезоліту.

МІКРОМАНІПУЛЯТОР (від мікро... і маніпулятор) – прилад, з допомогою якого під контролем мікроскопа здійснюють операції над дуже дрібними об’єктами (переважно над клітинами тварин і рослин).

МІКРОМАНОМЕТР (від мікро... і манометр) – прилад для вимірювання малих різниць тиску.

МІКРОМЕТР (від мікро... і ...метр) – прилад для вимірювання лінійних розмірів невеликих тіл.

МІКРОМЕТРІЯ (від мікро... і ...метрія) – сукупність методів вимірювання лінійних розмірів тіл.

МІКРОМІНІАТЮРИЗАЦІЯ (від мікро... і мініатюризація) – значне зменшення розмірів елементів і схем радіотехнічних пристроїв, що грунтується на досягненнях мікроелектроніки.

МІКРОМОДУЛЬ (від мікро... і модуль) – блок радіоелектронної апаратури в мініатюрному виконанні.

МІКРОН (від грец. μικρόν – мало) – застаріла назва одиниці довжини мікрометра – мільйонної (10^-6) частки метра.

МІКРОНІВЕЛІР (від мікро... і нівелір) – вимірювальний прилад (у вигляді накладного рівня) для дуже точного визначення перевищень точок або нахилу опорних площин різних установок.

МІКРООПЕРАЦІЯ (від мікро... і операція) – елементарна операція переробки інформації цифровою обчислювальною машиною.

МІКРООРГАНІЗМИ (від мікро... і організм) – тваринні й рослинні організми, які можна побачити лише під мікроскопом.

МІКРОПАЛЕОНТОЛОГІЯ (від мікро... і палеонтологія) – розділ палеонтології, який вивчає мікроскопічні викопні рештки.

МІКРОПІЛЕ (від мікро... і грец. πΰλη, – ворота, прохід) – 1) Отвір в оболонці яєць комах, павукоподібних, деяких молюсків, риб та ін., через який всередину клітини потрапляє сперматозоїд. 2) Отвір у покривах насінного зачатка, через який у більшості квіткових рослин проходить пилкова трубка. Інші назви – пилковхід, сім’явхід.

МІКРОПОРИТ (від мікро... і грец. πόρος – отвір) – силікатний дрібнопористий теплоізоляційний матеріал.

МІКРОПРИНТУВАННЯ (від мікро... і англ. print – друк) – поліграфічне відтворення мікрозображень (зображень, утворених фотографуванням через мікроскоп).

МІКРОПРОГРАМА (від мікро... і програма) – послідовність мікрокоманд в обчислювальній машині, що реалізує заданий алгоритм.

МІКРОПРОГРАМУВАННЯ (від мікро... і програмування) – складання мікропрограм.

МІКРОПРОЦЕС (від мікро... і процес) – процес, що має невелике поширення та недовго триває.

МІКРОРАЙОН (від мікро... і район) – первинна структурна одиниця сельбищної частини міста, селища, де, крім житлових будинків, розміщені торговельні підприємства, різні заклади повсякденного обслуговування населення.

МІКРОРЕЛЬЄФ (від мікро... і рельєф) – дрібні форми рельєфу, що є деталями тієї чи іншої ділянки земної поверхні (рельєф річкових заплав, рівчаків тощо).

МІКРОСЕЙСМИ (від мікро... і грец. σεισμός – землетрус) – коливання земної поверхні незначної амплітуди, зумовлені переважно атмосферними процесами (дією циклонів, тайфунів тощо).

МІКРОСИСТЕМА (від мікро... і система) – матеріальна система з мікрочастинок (атомів, нуклонів).

МІКРОСКАЙНЕР (від мікро... і англ. scan – швидко переглядати) – кишеньковий апарат для читання мікрофотографічного знімка тексту і зображень книги, брошури.

МІКРОСКОП (від мікро... і ...скоп) – оптичний прилад для розглядання дрібних невидимих неозброєним оком предметів у збільшеному зображенні; оптичний М. дає збільшення до 3000 раз; електронний М., в якому збільшене зображення одержують за допомогою пучків електронів, дає збільшення в десятки і сотні тисяч раз.

МІКРОСКОПІЧНИЙ – 1) Дуже малий, видимий лише в мікроскоп. 2) Той, що його роблять за допомогою мікроскопа (напр., м. аналіз).

МІКРОСКОПІЯ (від мікро... і ...скопія) – сукупність методів застосування мікроскопа і способи виготовлення мікроскопічних препаратів.

МІКРОСОМИ (від мікро... і грец. σώμα – тіло) – субмікроскопічні білковоліпоїдні тільця клітини. Багаті на рибонуклеїнову кислоту; містять ферменти.

МІКРОСОЦІОЛОГІЯ (від мікро... і соціологія) – один з розділів сучасної соціології, який вивчає структуру й функціонування невеликих соціальних груп.

МІКРОСПОРА (від мікро... і спори) – менша спора у різноспорових вищих рослин. М. відповідає пилковому зерну голо- і покритонасінних рослин.

МІКРОСТРУКТУРА (від мікро... і структура) – будова твердих тіл (металів, гірських порід та ін.), що її можна спостерігати лише за допомогою оптичного або електронного мікроскопа.

МІКРОСХЕМА (від мікро... і схема) – елемент, вузол чи пристрій (або його частина) радіоелектронної апаратури, виготовлений засобами мікроелектроніки.

МІКРОТЕЛЕФОН [від мікро (фон) і телефон] – телефонна трубка з вмонтованими в ній мікрофоном і телефоном.

МІКРОТИПІЯ (від мікро... і ...типія) – репродукція (відбиток) з фотографії, знятої через мікроскоп.

МІКРОТОМ (від мікро... і грец. τομός – різальний) – інструмент, за допомогою якого роблять тонкий зріз тканини тваринних і рослинних організмів для мікроскопічних досліджень.

МІКРОТРОН [від мікро... і (елек) трон] – один з типів прискорювачів заряджених мікрочастинок.

МІКРОФІЛЬМ (від мікро... і фільм) – репродукція рукописного, друкованого або графічного документа, виконана на фотоплівці дуже малого розміру.

МІКРОФЛОРА (від мікро... і флора) – сукупність рослинних мікроорганізмів у певному середовищі існування.

МІКРОФОН (від мікро... і ...фон) – перетворювач звукових коливань на електричні коливання такої самої частоти. Застосовують у телефонії, радіомовленні та звукозаписі.

МІКРОФОТОГРАФІЯ (від мікро... і фотографія) – фотографія (знімок), утворена фотографуванням з використанням мікроскопа для значного збільшення зображень об’єктів (біологічних, металографічних), що їх фотографують.

МІКРОФОТОКОПІЯ (від мікро..., фото... і копія) – зменшена фотокопія будь-якого документа.

МІКРОФОТОМЕТР (від мікро... і фотометр) – прилад для вимірювання оптичної густини почорнінь на дуже малих ділянках світлочутливої плівки.

МІКРОХІМІЯ (від. мікро... і хімія) – наука про способи хімічного синтезу і аналізу, що їх провадять з малими кількостями речовин.

МІКРОХРОНОМЕТР (від мікро... і хронометр) – прилад для вимірювання дуже малих відрізків часу.

МІКРОЦЕФАЛ, МІКРОКЕФАЛ (від мікро... і ...цефал) – людина з ненормально малим розміром голови.

МІКРОЦЕФАЛІЯ, МІКРОКЕФАЛІЯ (від мікро... і ...цефалія) – малоголовість, ненормально малий розмір черепа й головного мозку з явищами недостатності розумового розвитку.

МІКРОЦИД [від мікро(би) і ...цид] – лікарський препарат; протимікробний засіб. Застосовують для лікування ран, виразок, опіків, відморожень, пролежнів, гнійно-запальних процесів тощо.

МІКРОЦИТИ (від мікро... і ...цити) – еритроцити малої (порівняно з нормальною) величини.

МІКРОЦИТОЗ (від мікро... і ...цитоз) – поява в периферичній крові мікроцитів. Спостерігається при гемолітичній жовтяниці, при деяких видах недокрів’я.

МІКРОШПОН (від мікро... і шпон) – тонкий (менше за 0,1 мм) деревинний матеріал (шпон) для облицьовування поверхонь, фанерування меблів.

МІКРУРГІЯ [від мікр (о) ... і (хір) ургія] – проведення під мікроскопом операцій над дуже дрібними об’єктами – найпростішими, клітинами тощо.

МІКСБОРДЕР (англ. mixborder, від mix – змішувати і border – край, межа) – багаторядна (іноді гніздова) посадка квітково-декоративних рослин, добір яких повинен забезпечувати безперервне цвітіння протягом усього літнього сезону.

МІКСЕДЕМА (від грец. μύξα – слиз і οίδημα – пухлина, набряк) – захворювання людини, що виникає внаслідок порушення діяльності щитовидної залози. Інша назва – слизовий набряк.

МІКСЕР (англ. mixer, від mix – змішувати) – 1) Посудина для зберігання в рідкому стані чавуну. В М. усереднюються його хімічний склад і температура, а також частково видаляються домішки. 2) Прилад для приготування сумішей напоїв.

МІКСИНИ (від грец. μύξα – слиз) – ряд морських тварин класу круглоротих. Поширені в помірних і субтропічних морях. Паразитують на рибах.

...МІКСИС (від грец. μϊξις – змішування, суміш, зв’язок) – у складних словах відповідає поняттям «змішування», «заміщення», напр. апоміксис.

МІКСОБАКТЕРІЇ (від грец. μύξα – слиз і бактерії) – клас бактерій, що відрізняються рядом ознак від класу справжніх бактерій. Живуть у грунті, гної, водоймищах. Беруть участь у розкладанні рослинних решток. Інша назва – слизові бактерії.

МІКСОМІЦЕТИ (від грец. μύξα – слиз і ...міцети) – відділ нижчих безхлорофільних рослин. Розвиваються на рештках рослин. Інша назва – слизовики.

МІКСТ (англ. mixed, від лат. mixtus – змішаний) – 1) Поїзд з вагонів різного призначення. 2) спорт. Виступ у мішаній парі (чоловік і жінка). 3) Особи з комбінованим ураженням (напр., отруйними речовинами й пораненням).

МІКСТУРА (від лат. mixtura – суміш) – рідинна лікарська форма для внутрішнього вживання. Суміш кількох твердих або рідинних лікарських речовин з водою.

МІЛЕДІ (англ. my lady, букв. – моя пані) – у Великобританії ввічливо-шанобливе звернення до заміжньої жінки.

МІЛЕСИМО (ісп. milesimo – тисячний) – дрібна розмінна монета Чілі, 1/1000 чілійського ескудо.

МІЛЕТСЬКА ШКОЛА – матеріалістична школа у давньогрецькій філософії, що виникла в 6 ст. до н. е. в м. Мілеті (звідси й назва), була одним з осередків іонійської школи.

МІЛІ .. (від лат. mille – тисяча) – у складних словах означає «тисячна частка».

МІЛІАМПЕР (від мілі... і ампер) – одиниця сили електричного струму, 0,001 а.

МІЛІАМПЕРМЕТР (від мілі... і амперметр) – прилад для вимірювання сили електричного струму в міліамперах.

МІЛІАРІЙ (лат. miliarium) – 1) Міра довжини в Стародавньому Римі що дорівнювала 1,4835 км. 2) Назва кам’яних стовпів, встановлених на віддалі 1 міліарія один від одного на шляхах, що зв’язували Рим з провінціями.

МІЛІАРНИЙ (від лат. miliarius – просяний) – просовидний; термін, уживаний для позначення дрібних множинних вогнищ деяких хвороб (напр., м. туберкульоз, м-а пневмонія, м. рак).

МІЛІБАР (від мілі... і бар ²) – одиниця тиску, тисячна частка (10^-3) бара.

МІЛІВОЛЬТ (від мілі... і вольт ²) – одиниця електричної напруги і електрорушійної сили, 0,001 в.

МІЛІВОЛЬТМЕТР (від мілі... і вольтметр) – прилад для вимірювання напруги електричного струму в мілівольтах.

МІЛІКЮРІ (від мілі... і кюрі) – одиниця радіоактивності, 0,001 кюрі.

МІЛІМ – розмінна монета Тунісу, 1/1000 туніського динара.

МІЛІМЕТР (від мілі... і метр) – одиниця довжини, 0,001 м.

МІЛІТАРИЗАЦІЯ (від лат. militaris – воєнний) – 1) Здійснення мілітаризму. 2) Підпорядкування економічного, політичного й громадського життя в експлуататорських державах цілям підготовки загарбницьких воєн; перенесення форм і методів військової організації в галузь цивільних відносин, поширення військових законів, військової дисципліни на якусь галузь народного господарства, воєнізація промисловості, створення воєнної економіки в мирний час.

МІЛІТАРИЗМ (від лат. militaris – воєнний) – 1) Реакційна політика гонитви озброєнь, підготовки й розв’язання загарбницьких воєн, що її провадять пануючі класи імперіалістичних держав. Особливого розвитку набув у період імперіалізму. 2) Політичне панування вояччини в імперіалістичних державах і підпорядкування всього життя країни воєнним цілям.

МІЛІТАРИСТ – прихильник або провідник політики мілітаризму.

МІЛІЦІЯ (від лат. militia – військо) – 1) В окремих країнах вид ополчення (військове добровільне формування тимчасового характеру), що комплектується здебільшого під час війни для тилової служби. 2) В СРСР складова частина системи Міністерства внутрішніх справ, що здійснює охорону громадського порядку, соціалістичної власності, особи, особистих та майнових прав громадян, веде боротьбу проти порушників правил соціалістичного співжиття, злочинців.

МІЛОРД (англ. my lord, букв. – мій пане) – 1) Найменування аристократа, лорда у Великобританії, а також шанобливе звернення до нього. 2) Звернення до судді у Великобританії.

МІЛЬ (від лат. mille – тисяча) – розмінна монета Кіпру, 1/100 кіпрського фунта.

МІЛЬДЬЮ (англ. mildew, букв. – цвіль) – хвороба рослин, зокрема винограду, спричинювана грибами родини переносно-спорових класу фікоміцетів.

МІЛЬЄМ – розмінні монети Арабської Республіки Єгипет і Судану, відповідно 1/1000 єгипетського і суданського фунта.

МІЛЬЄРАНІЗМ – опортуністична політика класового співробітництва лідерів соціалістичних партій з реакційною буржуазією. Від імені французького соціаліста А.-Г. Мільєрана, який у 1899 р. ввійшов до складу реакційного французького уряду. Інша назва – «міністерський соціалізм».

МІЛЬЙОН (франц. million, з італ. milione, збільш. від mille – тисяча) – тисяча тисяч.

МІЛЬЙОНЕР (франц. millionnaire) – власник мільйонного багатства, капіталу.

МІЛЬРЕЙС (португ. mil-reis, від mil – тисяча і reis – рейс ¹) – колишня грошова одиниця Португалії до 1942 р. й Бразілії до 1911 р.

МІЛЬЯРД (франц. milliard) – тисяча мільйонів. Іноді називають більйоном.

МІЛЬЯРДЕЇЗМ – форма прояву спадковості, коли в перших і наступних поколіннях гібридів ознаки одного з батьків повністю поглинаються ознаками іншого, тому всі особини цих поколінь однорідні й схожі на одну з батьківських форм.

МІЛЬЯРДЕР (франц. milliardaire) – власник мільярдного багатства, капіталу.

МІМ (від грец. μίμος – наслідування, наслідувач) – 1) В античному театрі комедійний жанр, який поєднує імпровізований діалог, пісні, танці. 2) Актор, який виступав у такому жанрі. 3) В сучасному театрі – актор пантоміми.

МІМАНСА (санскр. – дослідження) – одна з систем давньоіндійської філософії, що містить окремі елементи матеріалізму й раціоналізму.

МІМЕОГРАФ (від грец. μιμέομαι – наслідую і ...граф) – апарат для одержування незначної кількості відбитків з тексту, що його виготовлено у вигляді трафарету з провощеного паперу.

МІМЕТИЗМ (від грец. μιμητής – наслідувач) – вид мімікрії, що виявляється в подібності тварин одного виду до тварин іншого виду, які мають спільні за будовою захисні засоби від ворогів (напр., зозуля схожа на яструба).

МІМІКА (від грец. μιμικός – наслідуваний) – 1) Рух м’язів обличчя людини відповідно до її почуттів чи настрою. 2) Мистецтво (уміння) виражати думки й почуття, створювати образи за допомогою рухів рук, обличчя тощо.

МІМІКРІЯ (англ. mimicry, від грец. μιμέομαι – наслідую) – подібність одних тварин і рослин (чи їхніх органів) до інших або до предметів навколишнього середовища. М. – захисне пристосування. Напр., подібність деяких метеликів до сухого або пожовклого листя.

МІМОДРАМА (від грец. μίμος – наслідування й драма) – те саме, що й пантоміма.

МІМОЗА (від грец. μίμος – наслідувач) – 1) Рід тропічних і субтропічних рослин. Трави, ліани, кущі й дерева. М. соромливу вирощують в оранжереях. 2) Неправильна назва ряду видів з роду акація. 3) Переносно – недоторканна, надміру вразлива людина.

МІНА ¹ (франц. mine) – вираз обличчя.

МІНА ² (франц. mine, від лат. mino – підганяю) – 1) Заряд вибухової речовини, що закладається в кінці мінної галереї, яку підводять під оборонні споруди ворога, або заряд, що кого вміщують у підземних виробках, бурових свердловинах, під водою для вибуху. 2) Вибуховий заряд з підривником в особливій упаковці, який вибухає, коли об’єкт, для підриву якого цей заряд призначено, дотикається до нього або проходить у безпосередній близькості від нього. 3) Тонкостінний снаряд з великою кількістю вибухової речовини, що викидається мінометом. 4) Саморушний розривний снаряд (торпеда). 5) Стрижень олівця. МІНА ³ (лат. mina, від грец. μνα, з давньоєвр.) – рахунково-вагова і грошова одиниця на Стародавньому Сході, а пізніше в Греції. Вага М. в різних країнах була різною.

МІНАРЕТ (тур. minara, від араб. манара – маяк) – баштоподібиа споруда при мечеті, з якої глашатай (муедзин) скликає мусульман на молитву.

МІНЕЗИНГЕРИ (нім. Minnesanger) – німецькі середньовічні поети-співці (12–15 ст.).

МІНЕР (франц. mineur) – 1) Військовослужбовець-фахівець, який встановлює міни й розміновує місцевість. 2) У військово-морському флоті – фахівець з мінної зброї.

МІНЕРАГРАФІЯ (від мінерал і ...графія) – метод вивчення руд і мінералів під мікроскопом шляхом дослідження їхньої відполірованої поверхні (аншліфу).

МІНЕРАЛ (франц. mineral) – природна хімічна сполука або самородний елемент, приблизно однорідний за хімічним складом і фізичними властивостями; складова частина гірських порід, руд тощо. Переважають тверді М., є також рідкі (вода, ртуть) й газоподібні (вуглекислий газ тощо).

МІНЕРАЛІЗАТОРИ – розчинені в магмі леткі речовини (хлор, бор, фтор та інші), які виділяються з неї під час охолодження або зменшення тиску; сприяють процесові кристалізації магми.

МІНЕРАЛІЗАЦІЯ – 1) Відкладення мінералів з розчинів газових потоків або магматичних розплавів у вигляді вкраплень чи прожилків у гірських породах. 2) Насичування грунту мінеральними солями. 3) Природний (за допомогою мікроорганізмів) або штучний розклад органічних і неорганічних сполук, напр. відходів життєдіяльності біокомплексу, зокрема, людини на прості мінеральні сполуки – воду, аміак, сульфати, нітрати, окисли різних металів, мінеральні солі.

МІНЕРАЛІТ (від мінерал і ...літ) – азбестовий цемент, застосовуваний у виробництві вогнетривких перекриттів, сходів, підлог.

МІНЕРАЛОГІЯ (від мінерал і ...логія) – наука, що вивчає мінерали, їхній склад, будову, фізичні властивості, умови утворення, народногосподарське значення.

МІНЕРВА (лат. Minerva) – в давньоримській міфології богиня мудрості, наук, мистецтв і ремесел.

МІНІ (англ. mini) – скорочене від мінімальний. Протилежне – максі.

МІНІАТЮРА (франц. miniature, з італ. miniatura, від лат. minium – сурик) – 1) Живописні зображення, що прикрашали й ілюстрували середньовічні рукописи у вигляді заставок або на всю сторінку. 2) Твір образотворчого мистецтва невеликого розміру, що відзначається особливо тонкою технікою виконання. 3) Нарис, оповідання або театральна п’єса (театр мініатюр) невеликого розміру. 4) Переносно – будь-що невеликого розміру.

МІНІАТЮРИЗАЦІЯ (від мініатюри) – зменшення розмірів, ваги (приладів, пристроїв, виробів тощо).

МІНІАТЮРИСТ (франц. miniaturiste) – 1) Художник, який пише мініатюри. 2) Автор коротких літературних або театральних творів.

МІНІАТЮРНИЙ – 1) Властивий мініатюрі. 2) Переносно – маленький; витончений.

МІНІМАКС [від міні (мум) і макс (имум)] – значення функції двох змінних (х, у), якого вона досягає, коли взяти спочатку максимум по у, а потім мінімум по х.

МІНІМАЛЬНИЙ (лат. minimalis) – найменший серед чогось; найменший з можливих.

МІНІМЕТР (від лат. minimus – найменший і ...метр) – прилад для контролю зовнішніх розмірів точних деталей.

МІНІМІЗАЦІЯ (від лат. minimus – найменший) – доведення чого-небудь до найменшого розміру.

МІНІМУМ (лат. minimum) – 1) Найменша кількість; найменша величина; нижча межа чогось. 2) матем. Найменше значення безперервної функції.

МІНІСТЕРІАЛИ (лат. ministeriales, від ministerium – служба, посада) – за середньовіччя в Західній Європі слуги короля або великого феодала.

МІНІСТЕРІАЛІЗМ (від міністр) – у ряді буржуазних країн форма політичного співробітництва опортуністичних лідерів соціалістичних партій з реакційною буржуазією. Те саме, що й мільвранізм.

МІНІСТЕРСТВО (від лат. ministro – служу, управляю) – центральний орган, що здійснює керівництво певною галуззю державного управління; очолюється міністром. В СРСР М. запроваджено в 1946 р. замість народних комісаріатів.

МІНІСТР (франц. ministre, від лат. minister – слуга) – службова особа, що є членом уряду і, як правило, очолює міністерство.

МІНІТМЕНИ (англ. minute-men, букв. – люди, щохвилини готові до дії) – члени фашистської військової організації в США, яка головним своїм завданням вважає боротьбу проти комунізму.

МІНІ-ФУТБОЛ (від міні і футбол) – гра у футбол в закритому приміщенні при зменшених розмірах поля, кількості гравців тощо.

МІНОГИ (нім. Neunaugen) – безщелепні хребетні тварини класу круглоротих. Поширені в прісних водах та морях. Деякі види – об’єкти промислу.

МІНОЙ – див. Мінос.

МІНОР (італ. minore, від лат. minor – менший) – 1) Музичний лад, стійкі звуки якого (І, III, V ступені) – утворюють малий (мінорний) тризвук. 2) Переносно – смутний, меланхолійний настрій.

МІНОРАТ (від лат. minor – менший) – 1) Порядок спадкування, коли майно передається молодшому за віком у роді або сім’ї. Протилежне – майорат. 2) Саме майно, що передається за міноратом.

МІНОС, МІНОЙ (грец. Μίνως) – у давньогрецькій міфології цар о. Кріт, який після смерті став суддею в пеклі.

МІНОТАВР (грец. Μινώταυρος) – у давньогрецькій міфології чудовисько з тілом людини й головою бика, якого Мінос годував живими людьми. Убитий Тезеєм.

МІНУС (від лат. minus – менше, за винятком) – знак (горизонтальна риска) для позначення дії віднімання, а також для позначення негативних величин або від’ємних чисел.

МІНУСКУЛИ (від лат. minusculus – маленький) – рядкові малі букви переважно в стародавній писемності.

МІНУТА (від лат. minuta – зменшена) – одиниця довжини дуги (або величини кута), що дорівнює 1/60 частці дугового (відповідно кутового) градуса.

МІНЬЙОН (франц. mignonne, від mignon – малесенький) – 1) Дрібний друкарський шрифт, середній між петитом і нонпареллю, кегль якого дорівнює 7 пунктам (2,53 мм). 2) Рояль найменших розмірів. 3) Російський бальний танець, близький до вальса.

МІО... [від грец. μΰς (μυός) – м’яз] – у складних словах означає «м’яз».

МІОБЛАСТИ (від міо... та ...бласти) – молоді м’язові клітини у безхребетних і хребетних тварин та в людини.

МІОГЕН (від міо... і ...ген) – група розчинних білків м’язів. Відіграє значну роль у вуглеводному обміні організму.

МІОГЛОБІН [від міо... і (гемо)глобін] – складний білок м’язів людини й більшості тварин. За складом і властивостями близький до гемоглобіну крові.

МІОГРАФ (від міо... і ...граф) – прилад, який застосовують для графічного зображення скоротливої діяльності ізольованого м’яза.

МІОЗИН [від грец. μϋς (μυός) – м’яз] – найважливіший білок м’язів. Виконує функції скоротливого білка й ферменту, який каталізує розщеплення аденозинтрифосфорної кислоти в організмах.

МІОЗИТ [від грец. μϋς (μυός) – м’яз] – запалення м’язів, головним чином тулуба, шиї, кінцівок. Виникає при охолодженні тіла, травматичних ураженнях тощо.

МІОКАРД, МІОКАРДІЙ (від міо... і грец. καρδία – серце) – середній шар стінки серця. Складається з м’язових волокон, внаслідок скорочення яких відбувається робота серця.

МІОКАРДИТ – запальне захворювання серцевого м’яза (міокарда); виникає найчастіше як ускладнення інфекційних захворювань (дифтерії, ревматизму, скарлатини, тифу тощо).

МІОКАРДІЙ – див. Міокард.

МІОЛОГІЯ (від міо... і ...логія) – розділ анатомії, який вивчає скелетні м’язи.

МІОМА (від міо... і ...ома) – доброякісна пухлина, що розвивається з м’язової тканини.

МІОНЕМИ (від міо... і грец. νήμα – нитка) – скоротні нитки в цитоплазмі деяких одноклітинних організмів.

МІОПАТІЯ (від міо... і ...патія) – захворювання, яке характеризується первинною прогресуючою дистрофією скелетних м’язів.

МІОПІЯ [від грец. μύωψ (μύωπος) – короткозорий] – розлад зору, при якому людина добре бачить близькі предмети й невиразно, розпливчасто віддалені. Інша назва – короткозорість.

МІОРЕЛАКСАНТИ (від міо... і релаксанти) – речовини, що розслаблюють поперечносмугасту мускулатуру, проявом чого є зниження її рухової активності або повний параліч. Застосовують для лікування різних захворювань, які супроводяться підвищенням тонусу поперечносмугастої мускулатури. Інша назва – релаксанти.

МІОЦЕН, МІОЦЕНОВА ЕПОХА (від грец. μείων – менший, нижчий і ...цен) – рання епоха неогену.

МІРАБЕЛЬ (франц. mirabelle) – жовтоплідні сорти сливи з дрібними плодами. Від назви містечка Мірабо на півдні Франції.

МІРАБІЛІТ (від лат. mirabilis – дивний, незвичайний) – те саме, що й глауберова сіль.

МІРАЖ (франц. mirage, від mirer – спостерігати) – оптичне явище в атмосфері, виникнення на обрії уявних зображень предметів. Інша назва – марево.

МІРАКЛЬ (франц. miracle, від лат. miraculurn – диво) – жанр середньовічної драми релігійно-моралізаторського характеру, поширений у країнах Західної Європи.

МІРЗА, МУРЗА (від перс. амір-заде – син еміра, князя) – 1) В Ірані титул членів правлячої династії, ставиться після імені; шанобливе звернення до вищих урядовців і вчених; ставиться перед ім’ям. 2) Назва великих і середніх феодалів у тюркських кочових народів Росії (татар, ногайців та ін.) з 13 ст. до 1917 р. 3) У деяких народів Середнього Сходу – секретар, писар.

МІРІАДИ [від грец. μυριάς (μυριάδος) – десять тисяч] – незліченна кількість. Поняття вживають переважно в художній літературі.

МІРМЕКОФІЛІЯ [від грец. μΰρμηξ (μύρμηκος) – мурашка і ...філія] – співжиття (симбіоз) вищих рослин і мурашок.

МІРМЕКОХОРІЯ [від грец. μύρμηξ (μύρμηκος) – мурашка і ...хорія] – поширення насіння та інших зачатків (діаспор) рослин мурашками.

МІРРА (грец. μύρον) – ароматична смола деяких тропічних дерев. Ефірна олія М. має антисептичні властивості. В давнину М. використовували єгиптяни для ароматичного обкурювання під час релігійних обрядів.

МІС (англ. miss) – форма звертання до дівчини в англомовних країнах; вживається здебільшого з ім’ям або прізвищем.

МІСІОНЕР (франц. missionnaire, від лат. missio – посилка, відправлення) – особа, надіслана певною церквою для релігійної пропаганди серед іновірців.

МІСІОНЕРСТВО – форма релігійно-політичної діяльності релігійних організацій та церков, спрямована на навернення до свого вчення іновірців. Найхарактерніша для християнства та ісламу. М. проводилося місіонерами головним чином у залежних і колоніальних країнах з метою сприяння колонізаторській політиці пануючих класів своєї країни.

МІСІС (англ. mistress) – форма звертання до нетитулованої одруженої жінки в англомовних країнах; вживається здебільшого з ім’ям або прізвищем.

МІСІЯ (від лат. missio – посилка, доручення) – 1) Постійне дипломатичне представництво в якійсь державі, очолюване посланником, повіреним у справах. 2) Представники держави чи міжнародної організації, послані в якусь країну з спеціальною метою або певним дорученням. 3) Церковна місіонерська організація (див. Місіонерство). 4) Переносно – доручення, завдання; покликання.

МІСТЕР (англ. mister) – форма звертання до нетитулованого чоловіка в англомовних країнах; вживається здебільшого з ім’ям або прізвищем.

МІСТЕРІЇ (від грец. μυστήριον – таємниця, таїнство) – 1) В країнах античного світу (Греція, Рим) та Стародавнього Сходу (Єгипет, Персія) таємні релігійні обряди, церемонії на честь деяких богів, до участі в яких допускалися лише посвячені. 2) Інколи релігійні процесії з елементами вистави у східних релігіях (напр., шахсей-вахсей). 3) Популярний жанр середньовічного релігійного театру в Західній Європі 14–16 ст.

МІСТИК (від грец. μυστικός – таємничий) – людина, що вірить у надприродне, в чудеса; забобонна людина.

МІСТИКА (від грец. μυστικά – таємничі обряди) – 1) Віра в існування надприродних, таємничих сил та в здатність людини вступати в безпосередні зносини з ними. 2) Схильність до віри в таємниче й надприродне. 3) Щось загадкове, непояснюване.

МІСТИФІКАЦІЯ (від грец. μύστης – таємничий і ...фікація) – 1) Умисне введення когось в оману, жартома або із злісним наміром. 2) Тлумачення реальних явищ у містичному дусі.

МІСТИЦИЗМ (від грец. μυστικός – таємничий) – релігійно-філософський світогляд, що грунтується на містиці.

МІСТРАЛЬ (франц. mistral, від лат. magistralis – керівний) – сильний, холодний північно-західний вітер на Середземноморському узбережжі Франції, що дме з гір.

МІТЕЛЬ [від нім. mittel – середній (у складних словах)] – друкарський шрифт, середній між цицеро і терцією (2), дорівнює 14 пунктам (≈5,1 мм).

МІТЕЛЬШПІЛЬ (від нім. Mittelspiel – середина гри) – середня стадія шахової партії, коли основні сили обох сторін почали гру і розгортається безпосередня боротьба.

МІТЕЛЬШТРЕКЕР (нім. Mittelstrecker, від Mittelstreck – середня дистанція) – бігун на середні дистанції.

МІТЕНКИ (франц. mitaines) – жіночі рукавички без пальців; напіврукавички.

МІТИНГ (англ. meeting, від meet – зустрічатися, збиратися) – масові збори з приводу обговорення злободенних, переважно політичних, питань.

МІТКАЛЬ (перс. мітакалі) – бавовняна тканина полотняного переплетення. Після обробки – ситець, мадаполам тощо.

МІТОЗ (від грец. μίτος – нитка, тканина) – складний (або непрямий) поділ клітин, найпоширеніший спосіб розмноження тваринних і рослинних клітин. Інша назва – каріокінез.

МІТОХОНДРІЇ (від грец. μίτος – нитка, тканина і χονδριον – зернятко) – органоїди клітин рослин, тварин і людини, які забезпечують вироблення, нагромадження й розподіл енергії в клітинах. Інші назви – хондріосоми, хондріоміти, хондріоконти.

МІТРА – в давньоіранській і ведичній міфології (див. Ведизм) бог сонця, чистоти й правди.

МІТРАЇЗМ – релігійний культ бога Мітри, поширений в Малій Азії, а з 1 ст. до н. е. – в Римській імперії.

МІТРАЛЬЄЗА (франц. mitrailleuse, від mitraille – картеч) – старовинна багатоствольна вогнепальна зброя.

МІФ (від грец. μύθος – слово, сказання) – 1) Легенда, сказання про вірування давніх народів щодо походження Землі, Всесвіту, явищ природи, про богів, міфолегендарних героїв (Одіссей та ін.). 2) Переносно – вигадка.

МІФІЧНИЙ (грец. μυθικός) – пов’язаний з міфами; вигаданий, казковий.

МІФОЛОГІЯ (від грец. μύθος – оповідь, переказ і ...логія) – 1) Сукупність міфів того чи іншого народу. 2) Наука про міфи.

МІЦЕЛИ (лат. micella, від mica – крихта) – частинки в колоїдних системах, що складаються з нерозчинного в даному середовищі ядра дуже малих розмірів, оточеного стабілізуючою оболонкою адсорбованих (див. Адсорбація) іонів і молекул розчинника.

МІЦЕЛІЙ (від грец. μύκης – гриб) – вегетативне тіло грибів, що складається з розгалужених найтонших ниток, або гіф. Інша назва – грибниця.

...МІЦЕТИ [від грец. μΰκης (μύκητος) – гриб] – у складних словах відповідає поняттю «гриби», напр. базидіоміцети.

...МІЦИН (від грец. μύκης – гриб) – у складних словах відповідає поняттю «грибковий», напр. ауреоміцин.

МІЧМАН (від англ. midshipman – морський кадет) – військове звання військовослужбовців надстрокової служби, до 1972 – вище старшинське звання у Військово-Морському Флоті СРСР; у російському дореволюційному флоті 1-й офіцерський чин.

МНЕМОЗІНА , МНЕМОСІНА (грец. Μνημοσύνη) – у давньогрецькій міфології богиня пам’яті, мати дев’яти муз.

МНЕМОНІКА, МНЕМОТЕХНІКА (від грец. μνημονικόν τέχνημα – мистецтво запам’ятовування) – система особливих способів, що полегшують запам’ятовування й збільшують обсяг пам’яті.

МНЕМОСІНА – див. Мнемозіна.

МНЕМОТЕХНІКА – див. Мнемоніка.

МО (зворотне від ом) – одиниця електропровідності, обернена одиниці електричного опору – ому.

МОБІЛІ [від франц. (garde) mobile – рухома гвардія] – особливі частина збройних сил Франції у 2-й половині 19 ст., що їх комплектували з безробітних і декласованих елементів для боротьба проти революційних виступів народних мас.

МОБІЛІЗАЦІЯ (франц. mobilisation, від лат. mobilis – рухомий) – 1) Зосередження сил, засобів для досягнення певної мети. 2) Переведення збройних сил держави на організацію і склад воєнного часу. 3) Переведення промисловості, транспорту та ін. галузей економіки на воєнний стан. 4) Залучення населення або певних галузей народного господарства до виконання якихось завдань.

МОБІЛЬНІСТЬ (від лат. mobilis – рухомий) – рухливість; здатність швидко щось виконувати.

МОВЕТОН (франц. mauvais ton) – поганий тон, невихованість.

МОГАР (угор. mohar, muhar) – однорічна трав’яниста рослина родини злакових. Вирощують у країнах з субтропічним і помірним кліматом на випас, зелений корм, сіно, силос, зерно.

МОГЕР – див. Мохер.

МОГІКАНИ (англ. Mohicans, з індіан. мо-гі-конніус) – 1) Група індіанських племен, що жили в Північній Америці, були в 18–19 ст. витіснені з своїх земель європейськими колонізаторами. Тепер існують лише поодинокі нащадки М. 2) Переносно – останні представники чогось, що зникає, відмирає.

МОДА (франц. mode, від лат. modus – міра, правило) – 1) Нетривале поширення певних смаків, що виявляється у зовнішніх формах побуту, особливо в одязі. 2) Нестійка, минуща популярність. 3) В статистиці – величина ознаки, яка найчастіше спостерігається в сукупності або варіаційному ряді. Застосовують для визначення величини найпоширенішої ознаки.

МОДАЛЬНІСТЬ (від лат. modus – спосіб) – 1) Граматична категорія, що виражає відношення змісту висловлювання до об’єктивної дійсності. М. є істотною ознакою речення. М. може бути виражена інтонацією, морфологічними, лексико-граматичними та іншими засобами. До модальних слів і часток належать «треба», «може», «навряд» тощо. 2) У логіці – характеристика судження залежно від встановлюваної ним вірогідності, тобто від того, що в ньому стверджується – можливість, дійсність чи необхідність чогось.

МОДЕЛІЗМ (франц. modelisme) – конструювання і виготовлення авіаційних, автомобільних та інших моделей з технічною або спортивною метою.

МОДЕЛЮВАННЯ (від франц. modeler – ліпити, формувати) – 1) Метод дослідження явищ і процесів, що грунтується на заміні конкретного об’єкта досліджень (оригінала) іншим, подібним до нього (моделлю). 2) Виготовлення моделі. 3) мист. Відтворення об’ємно-пластичних і просторових властивостей предметного світу за допомогою світлотіні (в живопису й графіці) або пластики (в скульптурі).

МОДЕЛЬ (франц. modele, від лат. modulus – міра) – 1) Зразок, примірник чого-небудь. 2) Зменшене відтворення якоїсь споруди, механізму тощо. 3) Тип, марка, зразок конструкції. 4) Натурщик, натурщиця, якийсь предмет, що служить для художнього відображення. 5) тех. Зразок, за яким виготовляють ливарну форму. 6) Схема для пояснення якогось явища або процесу.

МОДЕЛЬЄР (франц. modelier) – фахівець, який виготовляє зразки, моделі виробів.

МОДЕРАТО (італ. moderato, букв. – помірний) – муз. помірний темп, середній мілс андантино й алегретто.

МОДЕРАТОР (від лат. moderator – той, що стримує) – пристрій в музичних клавішних інструментах для приглушення звуку.

МОДЕРН (від франц. moderne – новітній, сучасний) – занепадницький напрям у буржуазному мистецтві кінця 19 – поч. 20 ст., для якого характерні манірність, стилізаторство й символіка.

МОДЕРНІЗАЦІЯ (від франц. modernisation – оновлення) – 1) Оновлення, удосконалення, надання будь-чому сучасного вигляду, переробка відповідно до сучасних вимог (напр., М. устаткування). 2) Штучне перенесення сучасних понять, термінології тощо на минулі часи, яким це не властиво.

МОДЕРНІЗМ (франц. modernisme) – загальна назва формалістичних течій у буржуазному мистецтві й літературі 20 ст., яким властиві заперечення реалізму, суб’єктивізм в художній творчості, відхід від прогресивних демократичних і гуманістичних традицій художньої культури.

МОДЕРНІЗУВАТИ (франц. moderniser) – робити сучасним, змінювати відповідно до вимог сучасності, вдосконалювати.

МОДИЛЬЙОН (франц. modilion, з італ. modiglione) – різновид консолі (звичайно у вигляді літери «S»), яка підтримує виносну частину карниза.

МОДИФІКАТОР (від лат. modifiсо – встановлюю міру) – 1) Пристрій, що змінює роботу, дію машини. 2) Добавка (домішка) до розплавленого металу, що сприяє підвищенню його механічних властивостей, майже не впливаючи на хімічний склад цього металу.

МОДИФІКАЦІЯ (лат. modificatio) – 1) Видозміна, перетворення, поява нових ознак, властивостей; якісно відмінні стани чого-небудь. 2) біол. Зміна ознаки чи властивості організму, яка не передається нащадкам.

МОДИФІКУВАННЯ (від лат. modifico – встановлюю міру) – напрямлена зміна властивостей об’єктів. М. металів – додавання в розплавлені метали модифікаторів.

МОДУЛОМЕТР [від модул (яція) і ...метр] – прилад для вимірювання коефіцієнта амплітудної модуляції.

МОДУЛЯТОР (від лат. modulator – той, що дотримується ритму) – пристрій, що здійснює модуляцію сигналів.

МОДУЛЯЦІЯ (лат. modulatio – розмірність, гармонійність, ритм, від modulor – розмірюю) – 1) муз. Перехід з однієї тональності в іншу. 2) Зміна в часі параметрів (характеристик) якогось з регуляторних фізичних процесів: М. в кіно – зміна світлового потоку, що записує звук, у такт зі звуковим коливанням; М. в радіотехніці – зміна характеристик коливань (амплітуди, частоти, фази).

МОДУЛЬ (від лат. modulus – міра) – 1) тех. Назва важливого коефіцієнта чи величини (напр., М. пружності, М. Юнга). 2) матем. М. комплексного числа a + bі – число √ а² + b². М. переходу від однієї системи логарифмів до іншої – число, на яке треба помножити логарифм числа з однією основою, щоб одержати логарифм цього числа з іншою основою. 3) архіт. Частина будови, шо служить одиницею вимірювання для надання сумірності будові в цілому та її частинам. 4) В радіотехніці – уніфікований функціональний вузол у вигляді взаємозамінного пакета деталей (і простіших М.), що виконує самостійну роботу у приладі чи апараті.

МОДУС (від лат. modus – міра, спосіб) – 1) В політичній термінології – норма. 2) В домарксистській філософії – властивість предмета, притаманна йому лише в певних станах, на відміну від атрибута – невід’ємної властивості. 3) У формальній логіці – різновидність силогізму. 4) Вид, прояв, різновидність, норма. 5) мовозн. Спосіб.

МОДУС ВІВЕНДІ (лат. modus vivendi, букв. – спосіб життя) – у міжнародному праві – тимчасова, звичайно короткострокова угода, що її укладають, коли обставини не створюють умов для досягнення постійного або довготривалого договору.

МОЗАЗАВРОВІ (від лат. Mosa – назва річки Маасу і грец. σαϋρος – ящірка) – родина викопних морських ящірок ряду лускатих. Існували за мезозою.

МОЗАЇКА (італ. mosaico, з лат. musivum, від грец. μουσείον – святилище муз) – 1) Зображення або візерунок із смальти, кольорового каменю, керамічних плиток, які закріплюють на цементі або спеціальній мастиці безпосередньо на стіні чи на площині, яку декорують. 2) Строката суміш різнорідних частин.

МОЗАЇЧНИЙ – 1) Виконаний мозаїкою, напр. м-а підлога. 2) Строкатий, той, що складається з різнорідних частин.

МОЙРИ (грец. Μοίραι) – 1) В давньогрецькій міфології три богині долі (сестри Клото, Лахесіс і Атропос), яких уявляли старими жінками, що прядуть «нитку людського життя»; в давньоримській міфології – парки. 2) Переносно – доля, фортуна, приречення; іронічно-сатирично – парка – брудна, страхітлива баба-відьма.

МОКАСИНИ (англ. moccasins, з алгонкінської) – м’яке взуття з оленячої шкіри в індіанців.

МОККО – сорт кави. Від назви порту Мока в Йємені.

МОЛ (франц. mole, італ. molo, від лат. moles – насип) – споруда в порту для захисту його від морських хвиль.

МОЛАСИ (франц. mollasses, від лат. mollis – м’який) – потужні товщі уламкових гірських порід (пісковиків, конгломератів (3), мергелів, глин). М. відкладаються у передгірних прогинах та міжгірних улоговинах.

МОЛЕКУЛА (франц. molecule, від лат. moles – шматок) – найменша частинка речовини, що здатна існувати самостійно, зберігаючи основні хімічні властивості цієї речовини. М. простих речовин складаються з атомів одного хімічного елемента, а М. складних речовий – з атомів різних елементів.

МОЛЕКУЛЯРНИЙ – той, що стосується молекули; м-а маса – сума атомних мас усіх атомів, що входять до складу молекули; м-а фізика – розділ фізики, в якому вивчаються структура, сили міжмолекулярної взаємодії, характер теплового руху частинок (атомів, молекул, іонів), механічні і теплові властивості речовин в різних агрегатних станах; м-і спектри – спектри випромінювання і поглинання, а також комбінаційного розсіяння, що виникають внаслідок переходів між енергетичними станами молекул; м-і сита – поруваті адсорбенти, у яких розміри пор або вхід у пори близькі до розмірів молекул; м-і сили – сили взаємодії між молекулами.

МОЛЕСКІН (англ. moleskine, від mole – кріт і skin – шкіра) – цупка бавовняна тканина, відзначається міцністю та значною товщиною.

МОЛІБДЕН (від грец. μόλυβδος – свинець) – хімічний елемент, символ Мо, ат. н. 42; сріблясто-сірий тугоплавкий метал. Зустрічається у вигляді мінералу молібденіту. Застосовують у виробництві спеціальних сталей, а також в електро- і радіотехніці.

МОЛІБДЕНІТ – мінерал класу сульфідів, свинцево-сірого кольору з металевим блиском. Руда молібдену.

МОЛЛА – дав. Мулла.

МОЛОХ (від фінікійського молек – цар, володар) – 1) У релігії фінікійців бог природи, сонця. В жертву М. спалювали живцем людей. Ім’я М. стало символом ненажерливої сили. 2) Вид ящірок родини агамових. Поширені лише в Австралії.

МОЛЮСКИ (від лат. molluscus – м’який) – тип безхребетних тварин. Поширені в морях, прісних водах і на суходолі. Деяких М. вживають в їжу або використовують для підгодівлі свійських тварин. Добувають заради перлів. Серед М. є шкідники с.-г. культур (слизуни та інші), проміжні хазяї паразитів людини і тварин. Інша назва – м’якуни.

МОЛЯРИ (від лат. molaris – жорновий) – корінні задні зуби у людини і хребетних тварин, які подрібнюють їжу.

МОЛЯРНИЙ (від моль ¹) – пов’язаний з грам-молекулою: м. розчин – розчин, в 1 л якого міститься одна грам-молекула розчиненої речовини; м-а частка – відношення кількості молей даної розчиненої речовини до суми молей усіх розчинених речовин і розчинника.

МОЛЬ ¹ [від мол (екула)] – те саме, що й грам-молекула.

МОЛЬ ² (від італ. molle – м’який) – муз. мінорний. Див. Мінор.

МОЛЬБЕРТ (нім. Malbrett) – дерев’яний верстат для живопису, на якому встановлюють підрамок з полотном, картон, дошку тощо.

МОЛЬТОН (франц. molleton, від mollet – м’який) – м’яка бавовняна тканина, схожа на товсту фланель.

МОМ (грец. Μώμος) – у давньогрецькій міфології бог лихослів’я, глуму, насміху, жартів і комедійного театрального мистецтва.

МОМЕ – японська міра ваги, дорівнює 3,75 г.

МОМЕНТ (від лат. momentum – рух, поштовх, мить) – 1) Дуже короткий проміжок часу, мить. 2) Певний проміжок часу, етап у розвитку чого-небудь. 3) Обставина, окрема сторона якого-небудь явища. 4) Добуток якоїсь фізичної величини і її плеча (віддалі до точки або до осі обертання), напр., М. сили, М. кількості руху.

МОНАДА [від грец. μονάς (μονάδος) – одиниця] – в ряді немарксистських філософських систем – найпростіша, неподільна єдність, первоначало, основа явищ.

МОНАДОЛОГІЯ (від монада і ...логія) – вчення німецького філософа-ідеаліста Г. Лейбніца про монади як духовні первинні елементи всього сущого. Різновидність плюралізму.

МОНАНДРІЯ [від мон(о) ... і ...андрія] – одномужство.

МОНАРХ (від грец. μόναρχος – самодержець) – спадкоємний глава держави в монархії.

МОНАРХІЗМ – реакційна система політичних поглядів, що обстоює монархію як найдосконалішу форму державного устрою.

МОНАРХІЯ (від грец. μοναρχία – єдиновладдя, єдинодержавність) – форма правління в експлуататорських державах, за якої найвища державна влада цілком або частково засереджена в руках одноособового глави держави – монарха, здебільшого спадкового. Розрізняють М. абсолютні (необмежені), станові та конституційні (обмежені).

МОНАРХОМАХИ (від монархія й грец. μάχη – битва) – у франції (16 ст.) письменники, які боролися проти абсолютизму.

МОНАЦИТ (від грец. μονόξω – буваю самотнім) – мінерал класу фосфатів, жовто-бурого кольору. Руда церію й торію.

МОНГОЛЬФ’ЄР – повітряна куля, наповнена нагрітим повітрям. Від прізвища французьких винахідників братів Ж. і Е. Монгольф’є.

МОНЕТА (лат. moneta) – карбований злиток металу певної форми, ваги і проби, що є узаконеним засобом обігу і платежу.

МОНЖЮ – див. Монтежю.

МОНІЗМ (від грец. μόνος – один, єдиний) – філософське вчення, яке бере за основу всього існуючого одне начало – матерію (матеріалістичний М.) або дух (ідеалістичний М.).

МОНІТОР (від лат. monitor – остерігаючий) – 1) Мілкосидячий бойовий корабель з бронею і потужною артилерією. 2) Те саме, що й гідромонітор. 3) Прилад для контролю за параметрами, які мають залишатися в заданих межах. 4) Частина керуючої програми операційної системи цифрової обчислювальної машини, яка здійснює керування однією з фаз обчислювального процесу.

МОНО... (від грец. μόνος – один, єдиний) – у складних словах відповідає поняттям «одно», «єдино».

МОНОГАМІЯ (від моно... і ...гамія) – 1) Одношлюбність; форма шлюбу та сім’ї, міцний союз чоловіка й жінки разом з їхніми дітьми. 2) У тварин такі відносини між статями, коли самець протягом більш-менш тривалого часу (один або кілька сезонів, а то й все життя) спаровується з однією і тією самою самкою і звичайно бере участь у вигодовуванні нащадків.

МОНОГЕНІЗМ (від грец. μονογενής – однорідний, єдиний) – система поглядів, за якою всі сучасні раси мають спільне походження і є підрозділами одного виду – сучасної людини.

МОНОГІБРИД (від моно... і гібрид) – організм, що походить від батьків, які генетично відрізняються один від одного лише однією парою алелів (однією ознакою).

МОНОГІДРАТ (від моно... і гідрат) – безводна сірчана кислота; безбарвна оліїста рідина. Застосовують у хімічній промисловості, для виробництва мінеральних добрив, травлення металів.

МОНОГІНІЯ (від моно... і ...гінія) – одножонство.

МОНОГОНІЯ (від моно... і ...гонія) – безстатеве, вегетативне розмноження, що відбувається без запліднення шляхом відокремлення частини батьківського організму або простого поділу.

МОНОГРАМА (від моно... і ...грама) – 1) Сплетення кількох початкових літер у вигляді вензеля для визначення імені або прізвища. 2) Зрідка – умовний знак замість підпису на малюнках, творах художників.

МОНОГРАФІЯ (від моно... і ...графія) – ґрунтовна наукова праця, в якій досліджується одне питання, одна тема.

МОНОДІЯ (від грец. μονφδία – спів без супроводу) – одноголосий спів (сольний, а також груповий в унісон або октаву).

МОНОЕДР (від моно... і ...едр) – проста кристалографічна форма мінералів, що має одну грань. У природі М. трапляється лише в комбінації з іншими формами.

МОНОКАРПІЧНИЙ (від моно... і грец. καρπός – плід) – той, що цвіте й плодоносить один раз протягом життя, після чого гине; м-і рослини – всі однорічні й дворічні рослини, з багаторічних – деякі види пальми, агави тощо.

МОНОКЛІНАЛЬ (від моно... і грец. κλίνω – нахиляю) – форма залягання гірських порід; коліноподібний перегин гірських верств з одним крутим, а другим пологим або майже горизонтальним крилом.

МОНОКЛІННА СИСТЕМА (від моно... і грец. κλίνω – нахиляю) – кристалографічна система, що об’єднує три види симетрії. В М. с. кристалізуються ортоклаз, рогова обманка, гіпс тощо.

МОНОКЛЬ (франц. monocle, від грец. μόνος – один і лат. oculus – око) – кругле оптичне скло для одного ока.

МОНОКОК (франц. monocoque, від грец. μόνος – один і франц. coque – шкаралупа, корпус) – безкаркасний фюзеляж літаків, що складається лише з обшивки.

МОНОКУЛЯР [від мон(о) ... і окуляр] – оптичний прилад (підзорна труба), в який дивляться одним оком.

МОНОКУЛЬТУРА (від моно... і культура) – 1) Вирощування на одному полі протягом багатьох років однієї сільськогосподарської культури. 2) Сільськогосподарська культура що стала в будь-якій країні чи районі єдиною або майже єдиною культурою.

МОНОЛІТ (грец. μονόλιθος, від μόνος – один і λίθος – камінь) – 1) Суцільна кам’яна брила, споруда або її частина, висічені з суцільного каменю або зведені з бетону. 2) Зразок гірської породи або грунту, вирізаний великим куском.

МОНОЛІТНИЙ (від моноліт) – 1) Висічений з цілої брили. 2) Переносно – суцільний, єдиний, згуртований.

МОНОЛОГ (від моно... і ...лог) – роздуми персонажа вголос у драматичному творі, кінофільмі чи виставі; розмова з самим собою або з глядачами.

МОНОМ [від мо (но) ... і ...ном ¹] – в математиці – одночлен (пор. біном, поліном).

МОНОМЕР (від моно... і ...мер) – низькомолекулярна хімічна сполука, яка є первісним матеріалом для синтезу полімерів.

МОНОМЕТАЛІЗМ (від моно... і метал) – грошова система, в якій на відміну від біметалізму один валютний метал (золото або срібло) є загальним еквівалентом і основою грошового обігу.

МОНОМЕТИЛГІДРАЗИН (від моно..., метил і гідразин) – безбарвна димляча на повітрі гігроскопічна рідина з аміачним запахом. М. – пальне для рідинних ракетних двигунів.

МОНОНУКЛЕОТИДИ (від моно... і нуклеотиди) – те саме, що й нуклеотиди.

МОНОПЛАН (від моно... і ...план) – літак або планер з однією несучою поверхнею (крилом).

МОНОПЛОЇДІЯ (від моно..., грец. άπλόος – простий та είδος – вид, вигляд) – те саме, що й гаплоїдія.

МОНОПОЛІСТ – великий капіталіст, що входить до монополістичного об’єднання.

МОНОПОЛІЯ (грец. μονοπωλια, від μόνος – один і πωλέω – продаю) 1) Виключне право на володіння будь-чим або здійснення якихось заходів (напр., М. валютна). 2) Характерне для капіталізму панування в певній галузі (М. капіталістичні). 3) Зосередження будь-чого в розпорядженні держави, однієї організації, фірми, особи тощо.

МОНОСАХАРИДИ (від моно... грец. σάκχαρ – цукор) – органічні сполуки, прості вуглеводи загальної формули С_nН_2nО_n (де n – від 3 до 10). До М. належать глюкоза, фруктоза тощо.

МОНОСЕМІЯ (від моно... і грец. σήμα – знак; значення) – однозначність слова чи виразу. Протилежне – полісемія.

МОНОСИЛАБІЗМ (від грец. μονοσύλλαβος – односкладовий) – односкладовість, односкладові слова мови.

МОНОТЕЇЗМ (від моно... і теїзм) – однобожність; віра в єдиного бога.

МОНОТЕМАТИЗМ (від моно... і грец. θεματισμός – положення, умова, пропозиція) – композиційний принцип, що полягає в побудові твору на одній музичній темі.

МОНОТИП (від моно... і ...тип) – двоапаратна набірна буквовідливна машина, що складається з набірно-перфоруючої машини й відливного автомата.

МОНОТИПІЯ (від моно... і ...типія) – різновид естампної графічної техніки. Фарби одного чи кількох кольорів накладають від руки на рівну поверхню металевої дошки і на друкарському верстаті одержують один відбиток. Застосовують також у поєднанні з офортом.

МОНОТОНІЗМ (від моно... і грец. τόνος – наголос) – відсутність мелодичної кореляції у звуковій системі мови, тобто невикористання тонічного наголосу для поділу слів і морфем за звуковими ознаками.

МОНОТОННИЙ (від грец. μονότονος – однозвучний) – однозвучний, одноманітний; м-а функція – функція дійсної змінної, яка при зростанні аргументу або не спадає на всій області її визначення (неспадна), або не зростає (незростаюча).

МОНОФАГИ (від мано... і ...фаг) – тварини, які живляться лише одним видом поживи (напр., гусениця олеандрового бражника – лише листям олеандра).

МОНОФІЛІЯ (від моно... і грец. φϋλον – рід, плем’я) – походження певної групи організмів від одного предка.

МОНОФОБІЯ (від моно... і ...фобія) – психічний стан, при якому людина боїться залишатися на самоті.

МОНОФОТО [від моно... і фото(графія)] – фотонабірна машина, побудована за принципом буквовідливної машини – монотипа. М. – двоапаратна рядконабірна буквопроеціююча машина з програмним керуванням.

МОНОФТОНГ (грец. μονόφθογγος, від μόνος – єдиний і φθόγγος – звук) – простий голосний звук на відміну від складних голосних звуків (дифтонгів, трифтонгів).

МОНОФТОНГІЗАЦІЯ (від монофтонг) – мовозн. стягування двозвука (дифтонга) в однозвук.

МОНОХОРД (від моно... і ...хорд) – 1) Давньогрецький однострунний щипковий інструмент. 2) Спільна назва однострунних музичних інструментів. 3) Назва пристрою в фортепіано, за допомогою якого клавішний механізм пересувається в бік на таку віддаль, щоб молоточок стукав тільки по одній струні фортепіано. 4) Поширена (до 18 ст.) назва клавікорду. 5) Прилад для дослідження коливання струн.

МОНОХРОМ (від моно... і ...хром) – надрукований однією фарбою текст.

МОНОХРОМАТИЧНИЙ (від моно... і хроматичний) – одноколірний; м-е світло – світло, яке характеризується певною довжиною світлової хвилі.

МОНОХРОМАТОР [від моно... і грец. χρώμα (χρώματος) – колір] – спектральний прилад, що виділяє вузькі ділянки частот чи довжин хвиль світлового спектра. Основна частина спектрометрів.

МОНОХРОМНИЙ (грец. μονόχρωμος) – однобарвний; м. живопис – живопис, виконаний в одному кольорі.

МОНОЦЕНТРИЗМ (від моно... і лат. centrum – середина) – в антропології вчення про походження людини сучасного типу й людських рас в одній області земної кулі від однієї форми людиноподібних мавп.

МОНОЦИКЛ (від моно... і цикл) – одноколісний велосипед, що його використовують у циркових виставах.

МОНОЦИТИ (від моно... і ...цити) – одна з форм незернистих лейкоцитів. Виконують в організмі захисну функцію: здатні до фагоцитозу, беруть участь у створенні імунітету.

МОНОЦИТОЗ (від моно... і ...цитоз) – надмірна кількість моноцитів у периферичній крові при деяких інфекційних хворобах (туберкульозі, сифілісі, лейшманіозі тощо) та запальних процесах в організмі.

МОНОШИХТА (від моно... і шихта) – суміш матеріалів, продукт спільного огрудкування шихти доменних і електрометалургійних печей.

МОНСЕНЬЙОР (франц. Monseigneur, букв. – мій пане) – титул, який за середньовіччя у Франції вживали під час звернення до герцогів, перів, нині вживається, коли звертаються до вищого католицького духівництва.

МОНСТЕРА (лат. monstera) – рід багаторічних рослин родини ароїдних. Вічнозелені ліани, поширені в тропічній Америці. В СРСР деякі види вирощують як декоративні в оранжереях і кімнатах.

МОНСТР (франц. monstre, від лат. monstrum – диво, потвора) – страховисько, потвора.

МОНТАЖ (франц. montage, букв. – підйом, підіймання) – 1) Добір і з’єднання окремих частин (елементів) у єдине ціле (машину, споруду тощо). 2) Добір і з’єднання окремо знятих кадрів кінострічки. 3) З’єднання окремих фотознімків певної теми в одне зображення. 4) У радіомовленні – добір окремих сцен і епізодів в одне художнє ціле.

МОНТАНЬЯРИ (франц. montagnards, букв. – горяни, верховинці, від montagne – гора) – 1) Назва буржуазної революційно-демократичної групи депутатів Законодавчих зборів і Конвенту в період французької буржуазної революції кінця 18 ст. Назва виникла в зв’язку з тим, що М. займали верхні місця в залі засідань. 2) Угруповання дрібнобуржуазних демократів в Установчих зборах під час революції 1848 р. у Франції.

МОНТЕЖЮ, МОНЖЮ (франц. monte-jus, від monter – підійматися і jus – сік) – герметична посудина для переміщення рідин стиснутим повітрям.

МОНТЕКРИСТО – система малокаліберних рушниць і пістолетів. Названа за ім’ям героя роману А. Дюма «Граф Монте-Крісто».

МОНТМОРИЛОНІТ – мінерал класу силікатів, білого кольору з сіруватим, червонуватим відтінками. Використовують у нафтовій, текстильній, гумовій, паперовій та інших галузях промисловості. Від назви родовища Монтморільйон у Франції.

МОНУМЕНТ (лат. monumentum, від moneo – нагадую) – архітектурна або скульптурна споруда на честь визначної події або особи; пам’ятник.

МОНУМЕНТАЛЬНИЙ – 1) Властивий монументу; м. живопис – пов’язаний з архітектурою, переважно настінні розписи (напр., фрески). 2) Переносно – ґрунтовний, міцний, величезний.

МОНЦОНІТ – магматична гірська порода, що складається переважно з калієвого польового шпату та плагіоклазу. Від назви гори Монцоні в Альпах.

МОПЕД [від мо (тоцикл) і (велоси) пед] – легкий малопотужний мотоцикл з педалями (велосипед з навісним мотором). Інші назви – мотопед, мотовелосипед.

МОРАЛІЗУВАТИ (франц. moraliser) – проповідувати моральну поведінку; повчати.

МОРАЛІСТ (франц. moraliste) – 1) Особа, що проповідує сувору моральність, любить повчати. 2) Особа, що займається питаннями моралі.

МОРАЛІТЕ (франц. moralite) – середньовічна п’єса повчального характеру з алегоричними дійовими особами.

МОРАЛЬ (лат. moralis – моральний, від mores – звичаї) – 1) Система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей; одна з форм суспільної свідомості. В антагоністичному класовому суспільстві М. має класовий характер. 2) Переносно – повчальний висновок з якоїсь події; повчання, напучення.

МОРАЛЬНИЙ (лат. moralis) – той, що стосується моралі, етичний. Мοральний кодекс будівника комунізму – звід найважливіших норм і загальних принципів комуністичної моралі. Сформульований у Програмі КПРС. М-і відносини – сукупність взаємин і зв’язків, у процесі яких виявляється ставлення людей до суспільства і до самих себе і за допомогою яких регулюється моральна діяльність; м-е виховання – формування у людини характерних для даного суспільства норм поведінки.

МОРАТОРІЙ (від лат. moratorius – затримуючий, уповільнюючий) – 1) Відстрочка платежів, встановлена урядом на певний час у зв’язку з настанням надзвичайних обставин – війни, стихійного лиха тощо. 2) В сучасній дипломатичній і політичній мові відстрочка, відкладання певних дій.

МОРГ ¹ (франц. morgue) – спеціально обладнане приміщення для зберігання трупів людей.

МОРГ ² (польс. morg, morga, від нім. Morgen) – одиниця земельної площі в Польщі, Литві, а також на загарбаних ними українських і білоруських землях. Вживалася з 16 ст., у Польщі й Литві існувала ще в 20 ст., на західноукраїнських та західнобілоруських землях застосовувалася до 1939 р; становила близько 0,6 га.

МОРГАНАТИЧНИЙ шлюб (лат. morganaticus, від старонім. maurgjan – обмежувати) – нерівний шлюб; шлюб особи царської (королівської) сім’ї з особою, що не належить до такого роду. М. ш. не створює прав престолонаслідування для осіб нецарського роду і дітей від такого шлюбу. У феодальному суспільстві шлюб між особами різних станів, за яким представник нижчого стану та його нащадки не користуються привілеями вищого стану. Іноді шлюб, не оформлений юридично.

МОРДЕНТ (італ. mordente, від mordere – кусати) – муз. мелодійна прикраса, різновид мелізму.

МОРЕНА (франц. moraine) – перенесені й відкладені льодовиком скупчення уламків гірських порід – валунів, суглинків, щебеню, супісків.

МОРИСКИ (ісп. moriscos, від moros – маври) – в середньовічній Іспанії частина мавританського населення, яка залишилася після реконкісти. Формально прийнявши нав’язане їм у кінці 15 – на початку 16 ст. християнство, М. в своїй більшості таємно сповідували іслам.

МОРІОН [лат. (mor) morion] – мінерал класу силікатів, малопрозора чорна відміна кварцу. Використовують у радіо- та електротехніці.

МОРМОНИ – члени релігійної секти, заснованої в 19 ст. в США Дж. Смітом, що в 1830 р. опублікував книгу, яку видав за переклад нібито знайдених ним таємничих письмен ізраїльського пророка Мормона (звідси й назва). Релігійні погляди М. є еклетичною сумішшю різних релігій.

МОРС (рум. mursa – вода з медом, сік, від лат. mulsum – медовий напій) – прохолодний солодкий напій із соку ягід чи плодів.

МОРТИРА (голл., франц. mortier, від лат. mortarium – ступа) – гармата з коротким стволом, пристосована стріляти по закритих цілях. Відома з 15 ст.

МОРУЛА (лат. morula, від morum – шовковиця) – одна з ранніх стадій розвитку зародка багатоклітинних організмів. Зародок являє собою скупчення великої кількості клітин, яке за формою нагадує ягоду шовковиці.

МОРФЕЙ (грєц. Μορφεύς) – 1) У давньогрецькій міфології бог сну та сновидіння. 2) Переносно – бути в обіймах Морфея – спати солодким сном.

МОРФЕМА (від грец. μορφή – форма) – мовозн. значеннєва частина слова (корінь, префікс, суфікс, закінчення).

...МОРФИ, ...МОРФІЗМ, ...МОРФІЯ, ...МОРФНИЙ, ...МОРФОЗ (від грец. μορφή – вид, форма) – у складних словах відповідає поняттям «форма», «вид», напр. тероморфи, метаморфізм, ізоморфія, антропоморфний, катаморфоз.

МОРФІН (від Морфей) – алкалоїд, що міститься у молочному соку різних форм снотворного маку. В медичній практиці хлористоводневу сіль морфіну застосовують як болезаспокійливий засіб. М. часто називають морфієм. Тривале застосування М. призводить до морфінізму.

МОРФІНІЗМ – один з видів наркоманії, хворобливий потяг до вживання морфіну, який при частому введенні в організм людини викликає тяжкі психічні та фізичні розлади.

...МОРФІЯ – див. ...морфи.

...МОРФНИЙ – див. ...морфи.

МОРФО... (від грец. μορφή – вид, форма) – у складних словах відповідає поняттю «форма».

МОРФОГЕНЕЗ (від морфо... і ...генез) – 1) Процес виникнення й розвитку форм рельєфу земної поверхні. 2) Виникнення й розвиток органів та частин організму під час його індивідуального розвитку (онтогенезу).

МОРФОГРАФІЯ (від морфо... і ...графія) – розділ геоморфології, що описує та класифікує форми рельєфу земної поверхні й систематизує їх за зовнішніми ознаками, незалежно від походження.

...МОРФОЗ – див. ...морфи.

МОРФОЗИ (від грец. μορφή – вид, образ, форма) – неспадкові зміни організму, штучно спричинені діянням зовнішніх факторів (радіація, високі температури, хімічні речовини тощо) в ранні періоди розвитку. М. не мають пристосувального характеру.

МОРФОЛОГІЧНИЙ – той, що стосується морфології в біологічному (зовнішній вид та будова організму) й філологічно-граматичному розуміннях (класифікація мов; розділ граматики, який вивчає форму й будову слів).

МОРФОЛОГІЯ (від морфо... і ...логія) – 1) Наука про закономірності будови й процесів формоутворення тваринних і рослинних організмів у їх індивідуальному та історичному розвитку. 2) Розділ мовознавства, що вивчає будову слова залежно від морфем, з яких воно складається, форми словозміни (відмінювання слів за числами, відмінками, родами, особами та ін.).

МОРФОМЕТРІЯ (від морфо... і ...метрія) – розділ геоморфології, що вивчає числові характеристики окремих форм і типів рельєфу земної поверхні (їхні довжини, площі, об’єм, співвідношення тощо).

МОРФОНОЛОГІЯ [від мор(фологія) і фонологія] – розділ мовознавства, що вивчає зв’язки морфології і фонетики, звукову будову морфем, залежно від їх взаємозв’язків у різних словах.

МОРФОСКУЛЬПТУРА (від морфо... і лат. sculptura – різьба, ліплення) – порівняно дрібні форми рельєфу земної поверхні (річкові долини, бархани, карстові форми та ін.), у створенні яких головна роль належить екзогенним процесам.

МОРФОСТРУКТУРА (від морфо... і структура) – великі нерівності рельєфу (низовини, рівнини, плато, гірські кряжі), які в різних поєднаннях визначають особливості певних ділянок земної поверхні.

МОРФОТЕКТУРА (від морфо... і лат. tectura – покриття) – те саме, що й мегарельєф.

МОСКІТИ (ісп. mosquito – комар, від лат. musca – муха) – спільна назва чотирьох родів двокрилих кровосисних комах родини метеликових. Поширені у країнах з теплим кліматом. М. є переносниками вірусу москітної гарячки та лейшманіозів.

МОСКІТНИЙ ФЛОТ (англ. mosquito-fleet, від ісп. mosquito – комар) – так іноді називають сукупність дрібних швидкохідних військових суден, призначених для бойових дій великими групами.

МОСЬЄ (франц. monsieur – пан, добродій) – ввічливе звертання до чоловіків у французів.

МОТЕЛЬ (англ. motel, скор. від motorist’s hotel – готель для автотуристів) – готель на автотрасі, що забезпечує подорожніх різними видами обслуговування.

МОТЕТ (італ. mottetto, від motto – слово) – муз. жанр вокальної багатоголосої музики.

МОТИВ (франц. motif, від лат. moveo – рухаю) – 1) психол. Спонукальна причина дій і вчинків людини. 2) Основна музична побудова, яка становить характерну частину музичної теми; у побутовому розумінні – мелодія, наспів. 3) Елементи сюжету, які споріднюють між собою кілька епічних народнопоетичних творів. 4) літ. Тема ліричного твору.

МОТИВУВАТИ (франц. motiver) – наводити мотиви (1), докази на користь чого-небудь.

МОТО... (від лат. moto – безперервно рухаю) – у складних словах відповідає поняттям «моторний», «той, що рухається за допомогою мотора».

МОТОБОЛ [від мото(цикл) і англ. ball – м’яч] – командна спортивна гра з м’ячем на мотоциклах.

МОТОВЕЛОСИПЕД (від мото... і велосипед) – те саме, що й мопед.

МОТОВЕЛОСПОРТ [від мото(цикл) і велоспорт] – вид спорту та спортивних змагань на мотоциклах та велосипедах.

МОТОДРОМ [від мото(цикл) і ...дром] – спеціально обладнане місце для мотоциклетних змагань та випробувань мотоциклів.

МОТОКЛУБ [від мото(цикл) і клуб] – клуб, що об’єднує любителів мотоциклетного спорту.

МОТОКРОС [від мото(цикл) і крос] – спортивне змагання на мотоциклах по пересіченій місцевості.

МОТОПЕД [від мото... і (велоси)пед] – те саме, що й мопед.

МОТОР (від лат. motor – той, що рухає) – двигун (електричний або внутрішнього згоряння).

МОТОРАЛІ [від мото (цикл) і ралі] – комплексне спортивне змагання на мотоциклах чи моторолерах за заданим режимом руху.

МОТОРЕСУРС (від мото... і ресурс) – тривалість дії двигуна внутрішнього згоряння до планового капітального ремонту.

МОТОРНИЙ – 1) тех. Той, що йому надає руху мотор. 2) біол. Руховий (напр., моторний центр головного мозку).

МОТОРОЛЕР (нім. Motorroller, від Motor – двигун і Roller – коток) – різновид мотоцикла з колесами малих розмірів.

МОТОЦИКЛ, МОТОЦИКЛЕТ (франц. motocycle, motocyclette, від лат. moto – безперервно рухаю і грец. κύκλος – коло, колесо) – двоколісна самохідна машина, обладнана двигуном внутрішнього згоряння; в М. часто є причіпна коляска.

МОТТО (італ. motto, букв. – слівце, дотеп) – 1) Кмітливий, влучнодотепний вислів з добродушним або сатиричним відтінком. 2) Епіграф на початку книги, брошури, розділу твору, плакату, статті.

МОФЕТИ (італ. mofeta) – виділення вуглекислого газу з невеликих каналів і тріщин на схилах та біля підніжжя вулкану. Інша назва – вуглекислі фумароли.

МОХЕР, МОГЕР (англ. mohair) – вовна ангорської кози або вироби з такої вовни.

МОЦІОН [нім. Motion, від лат. motio (motionis) – рух] – пішохідна прогулянка з гігієнічною і лікувальною метою.

МУАР (франц. moire) – 1) Тканина з шовку з хвилеподібним вилиском. 2) Побічний візерунок на відбитку з автотипного кліше при неправильному його виготовленні.

МУАРУВАТИ (франц. moirer) – надавати тканині, паперу чи малюнкові переливчастого вигляду; підроблювати під муар.

МУДЖАХІДИ (араб., перс., букв. – ревнителі) – під час Іранської революції 1905–11 pp. – члени лівої нелегальної революційної організації, яка боролася за національну незалежність і буржуазно-демократичні перетворення. 2) В Алжірі учасники національно-визвольної війни 1954–62 pp., борці за незалежність своєї батьківщини.

МУЕДЗИН (тур., від араб, му’аддін) – в ісламі служитель при мечеті, який у певний час закликає з мінарету мусульман до молитви.

МУЗА (грец. μοϋσα) – 1) В давньогрецькій міфології кожна з дев’яти богинь – покровительок мистецтв і наук (Кліо, Евтерпа, Талія, Мельпомена, Терпсіхора, Ерато, Полігімнія, Ураніл та Калліопа). Храми на їх честь називали мусейонами (звідси – «музей» та «музика»). 2) Переносно – джерело поетичного натхнення; творчість поета з його індивідуальними особливостями.

МУКОЇДИ (від лат. mucus – слиз і ...оїд) – складні білки. Містяться в хрящах, слині, сечі.

МУКОПРОТЕЇДИ (від лат. mucus – слиз і протеїди) – складні високомолекулярні речовини, до складу яких входять білки, вуглеводи та їхні похідні. Дуже поширені в організмах людини й тварин. Спричинюють імунні властивості організмів.

МУКОР (від лат. mucor – пліснява, цвіль) – рід нижчих грибів родини мукорових. Бувають у грунті, харчових продуктах, рослинних і тваринних рештках. Деякі М. паразитують на фруктах, насінні тощо.

МУЛАТИ (ісп. mulatos, від араб. муваллад – нечистокровний араб) – нащадки від шлюбів європейців з неграми; становлять значну частину населення південних штатів США, а також деяких країн Африки, Латинської Америки.

МУЛІНЕ (від франц. mouliner – сукати шовк) – 1) Бавовняні або віскозні штапельні кручені нитки для вишивання і тонкого рукоділля. 2) Фехтувальний прийом.

МУЛІТ – мінерал класу силікатів, безбарвний, рожевий. Рідкісний. М., що його одержують штучно, використовують як вогнетрив у керамічній промисловості. Від назви о. Мал у Шотландії.

МУЛЛА, МОЛЛА (від араб, маула – пан, володар) – в ісламі нижчий сан служителя релігійного культу. Часто М. виконує також функції вчителя й судді.

МУЛЮРА (від франц. moulure – різьблення, ліплення) – архіт. облом, деталь, профіль.

МУЛЯЖ (франц. moulage, від mouler – формувати, відливати форму) – зліпок з гіпсу, глини, воску чи парафіну, точна форма предмета (напр., скульптур, архітектурних деталей, деяких експонатів у музеях і на виставках).

МУЛЬДА (від нім. Mulde – улоговина) – 1) Металева форма (коробка), з якої вихідні матеріали завантажують у сталеплавильні печі. 2) Металева форма (виливниця), в яку заливають метал, щоб одержати зливок. 3) Чашоподібна або коритоподібна ввігнута складка гірських порід (див. Синкліналь).

МУЛЬТИВІБРАТОР (від лат. multum – багато й вібратор) – генератор імпульсів електричних коливань (напруги), які відбуваються не зa синусоїдою. Застосовують у радіотехніці й обчислювальних машинах.

МУЛЬТИЛАТЕРАЛЬНИЙ (від лат. multum – багато і lateralis – бічний) – багатосторонній; м-а угода – міжнародна різнобічна угода, укладена більш як двома державами.

МУЛЬТИМІЛЬЙОНЕР (франц. multimillionnaire) – власник великого багатства, капіталу.

МУЛЬТИПЛЕКС (від лат. multiplex – складний, численний) – букводрукувальний телеграфний апарат з автоматичною передачею одночасно кількох телеграм одним каналом зв’язку.

МУЛЬТИПЛЕТИ (від лат. multipletus – складний, складений, численний) – група спектральних ліній, близько розміщених одна до одної. Розрізняють синглети (одинарні), дуплети (подвійні), триплети (потрійні) – спектральні лінії, які відповідають кількості розщеплень енергетичного рівня атома.

МУЛЬТИПЛІКАТОР (від лат. multiplico – помножую) – 1) Пристрій для підвищення тиску робочої рідини гідравлічного преса під час робочого ходу. 2) Художник, який малює кадри для мультиплікаційного фільму. 3) заст. Підвищувальний редуктор, у якого швидкість обертання вихідного вала вища, ніж у вхідного.

МУЛЬТИПЛІКАЦІЯ (від лат. multiplicatio – множення) – вид кінознімання, об’єктами якого є серії графічних зображень або об’ємних фігур. Кожне зображення чи положення фігури відповідає певній фазі руху, внаслідок чого при показі М. на екрані створюється ілюзія руху.

МУЛЬТИПОЛЬ (від лат. multum – багато і грец. πόλος – полюс) – система електричних або магнітних полюсів, що характеризується певною симетрією. Розрізняють М. нульового порядку (поодинокий полюс), першого порядку (диполь), другого – квадруполь, тобто чотириполюсник, третього – октуполь, тобто восьмиполюсник, тощо.

МУЛЬТИПРОГРАМУВАННЯ (від лат. multum – багато і програмування) – спосіб використання цифрової обчислювальної машини для одночасного виконання кількох програм.

МУЛЬТИЦИКЛОН (від лат. multum – багато і циклон) – повітро- або газоочисний апарат, що складається з кількох невеликих однотипних апаратів (циклонів).

МУЛЬТОГРАФ (від лат. multum – багато і ...граф) – пристрій для одержання великої кількості відбитків машинопису, а також малюнків, візерунків тощо.

МУЛЬТФІЛЬМ – фільм, створений методом мультиплікації.

МУЛЬЧУВАННЯ (від англ. mulch – пріла солома, пріле листя) – вкривання поверхні грунту соломою, перегноєм, мульч-папером тощо для захисту грунту від пересихання й перегрівання.

МУМІФІКАЦІЯ (від мумія і ...фікація) – перетворення трупа па мумію; висихання трупа або змертвілих частин живого організму. М. плода – висихання плода в матці.

МУМІЯ (араб., від перс. мум – віск) – 1) Залізоокисний природний пігмент. Застосовують для виготовлення фарб та емалей. 2) Труп людини або тварини, збережений від розкладу штучним способом або внаслідок діяння природних чинників.

МУНГУ – розмінна монета Монгольської Народної Республіки, 1/100 тугрика.

МУНДШТУК (нім. Mundstuck, від Mund – рот і Stuck – шматок) –  1) Частина цигаркової гільзи; трубочка, в яку вставляють сигарету. 2) Губна частина духового музичного інструмента. 3) Вудила для управління верховим конем. 4) тех. Деталь різних апаратів і машин, яка має здебільшого форму трубочки або наконечника.

МУНІЦИПАЛІЗАЦІЯ (від лат. municipalis – той, що стосується муніципії) – примусове безоплатне вилучення у приватних осіб їхнього майна (землі, будинків тощо) й передача його у відання місцевих органів влади.

МУНІЦИПАЛІТЕТ (франц. municipalite, від лат. municipium – муніципія) – 1) В ряді буржуазних країн виборний орган місцевого, переважно міського, самоврядування. 2) Будинок, у якому міститься орган місцевого самоврядування.

МУНІЦИПАЛЬНИЙ (лат. municipalis) – той, що стосується міського самоуправління, муніципалітету.

МУНІЦИПІЯ (лат. municipium) – в Стародавньому Римі місто з правом самоврядування.

МУНЦ-МЕТАЛ – мідноцинковий сплав з домішками свинцю (свинцевиста латунь). Застосовують у виробництві труб, дроту. Від прізвища англійського металознавця Г. Мунца.

МУРАБІТ – див. Марабут.

МУРЗА – див. Мірза.

МУРИД – див. Мюрид.

МУСИНГ (голл. muizing) – вузли на тросі, сплетені з іншого, тоншого тросу. М. використовують замість трапів ¹.

МУСКАРДИНА (франц. muscardine) – хвороба комах, що її спричинюють паразитичні плісеневі гриби. Біла М. уражає шовковичного і дубового шовкопрядів на всіх стадіях розвитку. Інша назва – кам’яниця.

МУСКАРИН (від лат. musca – муха) – алкалоїд; отруйна речовина у деяких грибів, зокрема мухоморів.

МУСКАТНИК (франц. muscadier) – рід дерев’янистих або кущових тропічних рослин. Насіння М. звичайного, або мускатного дерева, – «мускатний горіх» – використовують як прянощі та для одержання ефірної олії, яку застосовують у парфюмерії.

МУСКУЛАТУРА (від лат. musculus – м’яз) – сукупність м’язів людини або тварин.

МУСКУЛИ (від лат. musculus, букв. – мишка) – органи, які в організмі більшості безхребетних, усіх хребетних тварин та людини здійснюють рухову функцію. Інша назва – м’язи.

МУСКУС (лат. muscus, від санскр. мушкас – яєчко) – дуже пахуча речовина рослинного або тваринного походження. Використовують у парфюмерії.

МУСЛІН (франц. mousseline) – легка м’яка бавовняна, шовкова або капронова тканина. Від назви арабського м. Мосула в Месопотамії.

МУСОН (франц. mousson, від араб. маусім – пора року) – вітер сезонного характеру, який дме в нижніх шарах тропосфери і регулярно, двічі на рік (взимку та влітку) змінює напрям на протилежний.

МУСТАНГ (англ. mustang, від староісп. mestengo – здичавілий) – здичавілий свійський кінь у Північній Америці. В наш час повністю винищений.

МУСТЬЄРСЬКА КУЛЬТУРА – археологічна культура середнього палеоліту, поширена в Європі, Азії та Африці. Від назви печерної стоянки Ле-Мустьє в Південно-Західній Франції.

МУСУЛЬМАНИН (перс. мусліман – віддані ісламу, від араб. муслім – покірні богові) – віруючий, що сповідує іслам.

МУСУЛЬМАНСТВО – те саме, що й іслам.

МУТАГЕНЕЗ (від лат. muto – змінюю і ...генез) – процес виникнення мутацій.

МУТАГЕНИ (від лат. muto – змінюю і ...ген) – фізичні, хімічні та інші фактори, які збільшують частоту мутацій.

МУТАЗИЛІТИ (від араб. му’тазіла – ті, що відокремлюються) – прихильники помірковано-раціоналістичної течії в ісламі, що виникла в кінці 8 ст.

МУТАНТ [від лат. mutans (mutantis) – той, що змінює] – організм, у якого відбулася раптова спадкова зміна однієї або кількох ознак (мутація).

МУТАРОТАЦІЯ (від лат. muto – змінюю і rotatio – обертання) – властивість розчинів оптично активних сполук з часом змінювати обертання площини поляризації.

МУТАЦІОНІЗМ – ідеалістична течія в біології, представники якої намагалися пояснити історичний розвиток органічного світу раптовими змінами організмів (мутаціями), що нібито виникають довільно й незалежно від зовнішнього середовища. Є різновидністю теорії катастрофізму.

МУТАЦІЯ (від лат. mutatio – зміна) – 1) Раптова спадкова зміна організму, окремих його частин, ознак, властивостей. 2) Перелом голосу у дітей, що настає в період статевого дозрівання.

МУТУАЛІЗМ (від лат. mutuus – взаємний) – один з видів симбіозу, співжиття організмів, при якому кожен з них приносить один одному користь (напр., рак-самітник і актинія).

МУТУЛИ (лат. mutuli) – архіт. плоскі виступи під слізником (виносною плитою) карнизу доричного ордера.

МУФЕЛЬ (нім. Muffel) – камера чи посудина, куди вміщують вироби, що їх нагрівають або випалюють у печі.

МУФЛОН (франц. mouflon, з італ. muflone) – вид диких баранів, поширених у горах Корсіки, Сардінії, Західної Азії та в Закавказзі. Був одомашнений; один з предків сучасних свійських овець.

МУФТА (нім. Muffe) – пристрій (кардан, набір дисків) для поздовжнього з’єднання циліндричних частин машини (напр., валів) або споруди (напр., труб).

МУФТІЙ (араб. муфті – той, хто визначає) – 1) Мусульманський богослов-правознавець у країнах зарубіжного Сходу, якому надано право розв’язувати спірні богословсько-юридичні питання. 2) Титул представника вищого мусульманського духівництва, який відповідає в християнстві титулу єпископа.

МУЦИНИ (від лат. mucus – сляз) – складні білки; зумовлюють в’язкість і тягучість виділень слизових залоз (напр., слинних) та деяких інших рідин тваринного організму.

МУШКЕЛЬ (нім. Muschkeule) – дерев’яний молоток, яким конопатять дерев’яні судна, палуби тощо.

МУШКЕТ (франц. mousquet, з італ. moschetto, від лат. musca – муха) – у 16–17 ст. ручна вогнепальна зброя з ґнотовим затвором.

МУШКЕТЕРИ (фраиц. mousquetaires) – в 16 ст. солдати європейських армій, озброєні мушкетами; у 18 ст. – основний вид лінійної піхоти.

МУШМУЛА (тур. musmula) – 1) Рід рослин родини розових. Кущі або невеликі дерева. Поширена в Криму, на Кавказі, в Туркменії, Малій Азії та на Балканському півострові. Культивують як декоративні й плодові рослини. Деревину використовують для токарних виробів. 2) Японська М. – див. Локва.

МУШТАБЕЛЬ (польс. musztabel, від нім. Μaβstab – масштаб) – підставка для підтримання руки, якою користуються живописці під час роботи.

МЮРИД, МУРИД (араб.) – 1) У мусульман-суфіїв послушник, послідовник і учень якогось релігійного наставника (мюршида) – імама або шейха. 2) Послідовник мюридизму.

МЮРИДИЗМ – релігійно-містична течія в ісламі, що виникла в 14 ст. в Середній Азії; М. передбачав безоглядне служіння мюрида своєму релігійному наставникові й фанатичну ненависть до всіх іновірців, захист класових інтересів феодалів.

МЮТЮЕЛІЗМ (франц. mutuellisme, від лат. mutuus – взаємний) – утопічне вчення Прудона (див. Прудонізм) про мирну перебудову суспільства за допомогою особливої системи кредиту, при якій відбувався б обмін послугами між його учасниками.

МЮТЮЕЛІСТИ (франц. mutuellistes) – 1) Члени заснованого в 1828 р. в Ліоні (Франція) товариства взаємодопомоги ткацьких майстрів – т. зв. Асоціації мютюелістів. 2) Послідовники мютюелізму.

МЮ-ЧАСТИНКА – див. Мюон.

МЮЗЕТ (франц. musette) – 1) Французький народний музичний інструмент типу волинки. 2) Веселий народний танок, що виконується під акомпанемент цього інструмента.

МЮЗИКЛ (від англ. musical – музичний) – музичний сценічний твір, переважно комедійного характеру.

МЮЗИК-ХОЛ (англ. music-hall) – вид естрадного театру, в якому виконуються концертні програми й тематичні естрадні огляди (ревю).

МЮЇД (франц. muid) – старовинна міра сипких тіл у різних країнах. У Франції – ще й міра рідини. Найчастіше застосовували М., що дорівнювали приблизно 270 л.

МЮЛЬ, МЮЛЬ-МАШИНА (англ. mule, букв. – мул) – машина періодичної дії для вироблення вовняної пряжі.

МЮОН [від грец. μϋ – назва літери μ і (мез) он] – нестабільна, позитивно (μ+) або негативно (μ^—) заряджена частинка, маса якої більша за масу електрона приблизно в 207 раз. Інша назва – мю-частинка.