- головна (сайт)- - головна (словник)- - дружній сайт -

 

 

 

ЕБЕРТИСТИ – французькі дрібнобуржуазні революціонери періоду буржуазної революції кінця 18 ст., представники лівого крила якобінців. Лідери – Ж. Ебер (звідки й назва), П. Шометт. Захищали інтереси міської бідноти.

ЕБОНІТ (англ. ebonite, від ebony – чорне дерево, з грец. έβενος) – твердий чорний, з блискучою поверхнею зламу матеріал, що його одержують вулканізацією гумової суміші з вмістом сірки від 25 до 50%. Широко застосовують в електротехніці, медицині.

ЕБУЛІОСКОПІЯ (від лат. ebullio – киплю і ...скопія) – визначення підвищення температури кипіння розчину порівняно з температурою кипіння чистого розчинника за допомогою приладу – ебуліоскопа.

ЕВАКУАЦІЯ (лат. evacuatio, від evacuo – спорожнюю) – 1) Виведення з місцевості, що перебуває під загрозою нападу ворога або стихійного лиха, з театру воєнних дій у тил населення, поранених, полонених, а також матеріальних засобів. 2) Відведення військ з районів, які вони ран.іше займали.

ЕВАЛЬВАЦІЯ (франц. evaluation, від value – ціна, вартість) – оцінювання, обчислення.

ЕВАПОРАТОР (від лат. evaporo – випаровую) – прилад для випаровування, випаровувач.

ЕВАПОРАЦІЯ (лат. evaporatio) – випарювання, випаровування.

ЕВАПОРОМЕТР (від лат. evaporo – випаровую і ...метр) – прилад для вимірювання кількості води, що випаровується з поверхні водойм і грунту.

ЕВГЕНОЛ (від грец. ευγενής – шляхетний, чудовий і ...ол) – органічна запашна речовина, складова частина гвоздичної олії, а також інших ефірних олій; застосовують у зуболікарській практиці як знеболювальний засіб а також у парфюмерній промисловості.

ЕВДЕМОНІЗМ (грец. εύδαιμονιομός, від ευδαιμονία – щастя) – етичний принцип, який основою моральності вважає прагнення людини до щастя.

ЕВДІАЛІТ (від грец. εΰ – добре і διαλυτός – схильний до розпаду) – мінерал класу силікатів, червоного або рожевого кольору. Руда цирконію.

ЕВДІОМЕТР (від грец. εΰδιος – спокійний, чистий і ...метр) – прилад (товстостінна скляна трубка з впаяними двома платиновими дротиками) для дослідження газів, зокрема визначення за допомогою іскри кількості кисню в суміші з воднем чи вуглеводнями.

ЕВЕКЦІЯ (лат. evectio, тут – відхилення, від eveho – підіймаю) – одне з періодичних відхилень у русі Місяця від діяння сили тяжіння Сонця.

ЕВЕНТУАЛЬНИЙ (від лат. eventus – випадок) – можливий у якомусь випадку, за певних обставин; у кримінальному праві один з видів вини (е. умисел), за якої особа, що вчинила злочин, передбачаючи можливість суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, не бажала їх, але свідомо допускала настання їх.

ЕВКАЛІПТ (від грец. εΰ – добре і καλυπτός – вкритий) – рід австралійських деревних або кущових рослин родини миртових. Багато видів культивують. З листя добувають ефірну олію, деревина ціниться як будівельний матеріал, кору використовують як дубитель.

ЕВКОМІЯ, ЕЙКОМІЯ (від грец. εΰ – добре і κόμμι – камедь) – рід дерев’янистих рослин. Дико росте в Китаї. В СРСР культивують. Листя, кора й корені містять гутаперчу. Препарати з кори Е. застосовують при лікуванні гіпертонії.

ЕВМЕНІДИ (грец. Ευμενίδες) – те саме, що й еринії.

ЕВОЛЮТА (лат. evoluta – розгорнута) – плоска крива, що є основою для побудови за певним правилом іншої кривої – евольвенти.

ЕВОЛЮЦІЙНИЙ (від еволюція) – безперервний, поступовий, той, що розвивається поступово; е-на теорія – вчення про історичний розвиток живої природи.

ЕВОЛЮЦІОНІЗМ – 1) Учення, за яким усе існуюче перебуває в процесі постійного розвитку, еволюції. 2) Вульгарний Е. – механістична теорія, яка розглядає процес розвитку як кількісний перерозподіл незмінних вихідних елементів; є ідейним джерелом реформістських (див. Реформізм) і ревізіоністських (див. Ревізіонізм) теорій.

ЕВОЛЮЦІЯ (лат. evolutio, від evolvo – розгортаю) – 1) Поступовий розвиток предмета при збереженні його якості в процесі кількісних змін (на відміну від революції). 2) Процес зміни, розвитку, перетворення когось, чогось. 3) заст. Рух військ для перебудови з одного бойового порядку в інший; здійснення маневру, тактичне навчання військ. 4) Навмисна зміна положення літального апарата в просторі (Е. літака).

ЕВОЛЬВЕНТА [від лат. evolvens (evolventis) – розгортаючий] – крива, описувана вільним кінцем нерозтяжної нитки, що закріплена в певній точці даної кривої (еволюти) і намотується на цю криву.

ЕВПАТРИДИ (грец. εΰπατρίδαι – люди шляхетного походження) – родова аристократія в Аттіці (Стародавня Греція).

ЕВРИБАТНИЙ (від грец. εύρυς – просторий, широкий і βάθος – глибина) – різноглибинний. Е-ні тварини – водяні тварини, що живуть на різних глибинах. Протилежне – стенобатний.

ЕВРИБІОНТНИЙ [від грец. ευρύς – поширений та βιών (βιόντος) – існуючий] – повсюдно поширений. Е-ні організми – тварини, рослини, що можуть жити в різноманітних умовах навколишнього середовища. Напр., бурий ведмідь живе в умовах холодного й теплого клімату, в сухих і вологих районах.

ЕВРИГАЛІННІ ОРГАНІЗМИ (від грец. ευρύς – поширений і άλς – сіль) – морські організми, що можуть жити в умовах значних коливань солоності води.

ЕВРИКА (грец. εΰρηκα – я знайшов) – 1) Вигук, який приписують грецькому вченому Архімеду, коли він відкрив основний закон гідростатики (закон Архімеда). 2) Переносно – вигук радості з приводу вдалого розв’язання задачі, виникнення ідеї, нової думки.

ЕВРИМІЯ, ЕВРИТМІЯ (від грец. ευρυθμία – гармонійність, ритмічність, розмірність) – рівномірність ритму в музиці, танці та у вимові.

ЕВРИСТИКА (від грец. ευρίσκω – знаходжу) – 1) В античній філософії – сукупність прийомів навчання за допомогою навідних питань, теорія такої методики. 2) Наука, що вивчає творчу діяльність.

ЕВРИТМІЯ – див. Евримія.

ЕВРИФАГІЯ (від грец. ευρύς – широкий і ...фагія) – живлення тварин найрізноманітнішою їжею рослинного й тваринного походження.

ЕВТЕКТИКА (від грец. εΰτηκτος – . легкоплавкий, швидкорозчинний) – суміш двох (або кількох) речовин у такому співвідношенні, за якого температура плавлення її нижча, ніж температура плавлення суміші цих самих речовин в інших співвідношеннях. Е. застосовують як ливарні сплави, теплоносії, в легкоплавких запобіжниках, як припої (з олова і свинцю тощо).

ЕВТЕРПА (грец. Ευτέρπη) – в давньогрецькій міфології одна з дев’яти муз, покровителька музики.

ЕВФЕМІЗМ (від грец. ευφημισμός – пом’якшений вираз) – заміна слів з грубим або непристойним змістом чи забарвленням на слова й вирази, які виражають цей зміст у пом’якшеній формі або завуальовано (напр., «говорити неправду» замість «брехати»).

ЕВФОНІЯ (від грєц. εύφωνία – милозвучність) – 1) Гармонійний добір звуків у тексті художнього твору. 2) Уникання в мові нехарактерних для неї сполучень звуків.

ЕВФОРІЯ, ЕЙФОРІЯ (від грец. ευ – добре і φορέω – переношу) – стан не виправданого об’єктивними умовами піднесеного настрою хворого (відчуття радості, безтурботність); спостерігається при деяких психічних захворюваннях, пухлинах мозку, при нетяжкому алкогольному сп’янінні, отруєнні наркотиками тощо.

ЕВФУЇЗМ (англ. euphuism, від грец. ευφυής – витончений, стрункий) – пишномовність, а також манерний, бундючний стиль.

ЕГАЛІТАРИЗМ (франц. egalitarisme – зрівнялівка, від egalite – рівність) – різновидність утопічного соціалізму, що проповідує зрівняльний розподіл засобів виробництва між дрібними приватними власниками і організацію виробництва на основі індивідуального господарства.

ЕГАЛІТАРНИЙ (франц, egalitaire, від egalite – рівність) – зрівняльний.

ЕГІДА [від грец. αίγίς (αιγίδος) – шкіра кози; вихор, буря] – 1) В давньогрецькій міфології щит Зевса. 2) Переносно – під егідою – під захистом, наглядом, під покровительством.

ЕГІРИН – мінерал класу силікатів, зеленого, чорного кольору з скляним блиском. Від імені ісландського міфічного бога моря Егіра.

ЕГОЇЗМ (франц. egoisme, від лат. ego – я) – моральний принцип і негативна риса характеру, що полягають у нехтуванні інтересами суспільства й інших людей заради особистих інтересів.

ЕГОЇСТ (франц. egoiste) – людина, що ставить над усе особисті інтереси.

ЕГОТИЗМ (франц. egotisme – самозакоханість, від лат. ego – я) – переоцінення своєї особи, самозакоханість.

ЕГОФУТУРИЗМ (від лат. ego – я і футуризм) – одна з занепадницьких течій буржуазного мистецтва, що виявилася, зокрема, в російській поезії початку 20 ст. Див. також Футуризм.

ЕГОЦЕНТРИЗМ (від лат. ego – я і центр) – 1) Суб’єктивно-ідеалістичний філософський та моральний принцип, за яким індивідуум, особистість вважається центром Всесвіту. 2) Негативна риса характеру, що полягає в крайньому індивідуалізмі, егоїзмі.

ЕГРЕТ, ЕГРЕТКА (від франц. aigrette – гребінь, султан) – перо або інша подібна прикраса на жіночому капелюшку.

ЕГУТЕР (франц. egoutteur, від egoutter – витискати) – валик папероробної машини, яким вирівнюють поверхню паперового полотна й частково витискають з нього воду; ним також видавлюють на папері водяні знаки.

ЕДАФОН (від грец. έδαφος – грунт, земля) – сукупність усіх живих істот, що живуть у грунті.

ЕДДА (ісл.) – назва двох пам’яток скандінавської епічної літератури 13 ст.

ЕДЕЛЬВЕЙС (нім. Edelweiβ, від edel – благородний і weiβ – білий) – рід багаторічних трав’янистих рослин родини складноцвітих. Поширені у горах Європи і Азії. Вирощують як декоративну рослину. Інша назва – білотка.

ЕДЕМ (давньоєвр. – рай) – 1) За біблійною легендою, земний рай, місцеперебування людини до гріхопадіння. 2) Переносно – благодатний куточок Землі.

ЕДИКТ (лат. edictum, від edico – оголошую) – 1) У Стародавньому Римі заява, що містила програму діяльності магістрату або службової особи (претора, консула). 2) Особливо важливий указ імператора чи короля.

ЕДИКУЛА (лат. aedicula, зменш. від aedes – кімната, будівля) – невелика декоративна будівля або деталь її (напр., віконний наличник) у вигляді двох колон, що підтримують фронтон.

ЕДИФІКАТОРИ (від лат. aedificator – будівник) – основні рослини, що визначають будову та видовий склад рослинного угруповання.

ЕДІП (грец. Οιδίπους) – 1) У давньогрецькій міфології цар м. Фів, що зумів розгадати три загадки потвори сфінкса, яких ніхто до нього розгадати не міг. 2) Переносно – мудра людина, що вміє розплутати складні життєві ситуації.

ЕДОМЕТР (від грец. έδαφος – грунт, земля і ... метр) – прилад для вимірювань стисливості грунту.

...ЕДР (від грец. έδρα – основа, бік, сторона) – кінцева частина назв многогранників, напр. гексаедр.

ЕЖЕКТОР (франц. ejecteur – викидаючий, від лат. jacto – кидаю) – струминний насос для відсмоктування (при значному розрідженні) рідин, газів, пари або сипких тіл.

ЕЗЕРИН (англ. eserine, з афр. есере) – те саме, що й фізостигмін.

ЕЗЕРФОЛЬ – барвиста плівка для тиснення на палітурках.

ЕЗОПІВСЬКА мова – замасковане висловлювання думок. Від імені давньогрецького байкаря Езопа.

ЕЗОТЕРИЧНИЙ (від грец. εσωτερικός – внутрішній) – той, що містить внутрішній, глибинний або таємний, прихований смисл. Протилежне – екзотеричний. Е-не знання – таємне вчення, відоме лише вузькому колу обраних осіб.

ЕЗОФАГОСКОП (від грец. οίσοφάγος – стравохід і ...скоп) – прилад (трубка з оптичною й освітлювальною системами), що його вводять через рот у стравохід для його дослідження.

ЕЗОФАГОСКОПІЯ – огляд стравоходу за допомогою езофагоскопа.

ЕЙДЕТИЗМ (від грец. είδος – вид, вигляд) – психол. здатність відтворювати надзвичайно яскравий наочний образ предмета через тривалий час після припинення його дії на органи чуттів.

ЕЙЗЕНАХЦІ – члени соціал-демократичної робітничої партії Німеччини, створеної в 1869 р. на з’їзді в м. Ейзенаху. У своїй діяльності керувалися положеннями марксизму. В 1875 р. об’єдналися з лассальянцями в єдину Німецьку соціалистичну робітничу партію. За поступки опортуністам, що знайшло відображення в Готській програмі, їх критикували К. Маркс і Ф. Енгельс.

ЕЙКОМІЯ – див. Евкомія.

ЕЙКУМЕНА – див. Ойкумена.

ЕЙНШТЕЙНІЙ – штучно одержаний радіоактивний хімічний елемент, символ Es, ат. н. 99; належить до актиноїдів. Від прізвища німецького фізика А. Ейнштейна.

ЕЙРЕ – розмінна монета Ісландії, 1/100 ісландської крони.

ЕЙФОРІЯ – див. Евфорія.

ЕКВАТОР (від лат. aequator – рівнодільник) – 1) Окружність. 2) Е. географічний – лінія перетину земної кулі площиною, що проходить через центр Землі, перпендикулярно до осі її обертання; поділяє Землю на дві півкулі – Північну й Південну. 3) Е. магнітний – лінія, що з’єднує точки на земній поверхні, в яких магнітне нахилення дорівнює нулеві. 4) Е. небесний – лінія перетину небесної сфери площиною, перпендикулярною до осі світу; поділяє небесну сферу на дві півкулі – Північну й Південну.

ЕКВАТОРІАЛ (франц. equatorial, від лат. aequator – рівнодільник) – лінзовий або дзеркальний телескоп на установці, що має дві осі обертання, одна з яких паралельна осі обертання Землі, а друга перпендикулярна до першої.

ЕКВАТОРІАЛЬНИЙ – той, що належить до екватора; розміщений близько до екватора; е-ні координати небесних світил – кути, що визначають положення небесних світил щодо площини небесного екватора.

ЕКВІВАЛЕНТ [від aequivalens (aequivalentis) – рівноцінний] – 1) Рівноцінне, рівносильне, рівнозначне; предмет або кількість, що відповідає іншим предметам або кількостям, може замінювати або виражати їx. 2) Товар, що виражає вартість інших товарів, на які він обмінюється. 3) Е. хімічний елемента – вагова кількість елемента, що сполучається або заміщує у сполуках 8 вагових частин кисню (або 1,008 вагових частин водню); Е. хімічний сполуки – кількість сполуки, що відповідає еквівалентові водню або кисню.

ЕКВІВАЛЕНТНИЙ (від еквівалент) – рівносильний, рівнозначний, рівноцінний, однаковий за величиною; е. обмін – обмін рівноцінними товарами.

ЕКВІЛІБРИСТ (від лат. aequilibris – зрівноважений, горизонтальний) – 1) Цирковий артист, який займається еквілібристикою. 2) Переносно – надзвичайно хитра, спритна людина.

ЕКВІЛІБРИСТИКА (від лат. aequilibritas – рівновага) – 1) Жанр циркового мистецтва, заснований на вмінні виконавця робити складні акробатичні вправи, зберігаючи рівновагу при нестійких положеннях тіла (на канаті, кулі). 2) Переносно – вміння дуже легко влаштовуватися, лавірувати за різних обставин.

ЕКВІЛІНЕАРНІСТЬ (від лат. аеquus – рівний і linearis – лінійний) – рівнорядковість. Вимога, згідно з якою у віршованому перекладі має бути така сама кількість рядків, як і в оригіналі.

ЕКВІПОЛЕНТНІСТЬ [від лат. aequipollens (aequipollentis) – рівносильний, рівнозначний] – у логіці – збіг за значенням при можливій відмінності за смислом.

ЕКВІПОТЕНЦІАЛЬНИЙ (від лат. aequus – рівнин, однаковий і потенціальний) – однаковий з чимсь щодо величини потенціалу; е-на поверхня – поверхня, в усіх точках якої однаковий потенціал.

ЕКВІРИТМІЯ (від лат. aequus – рівний і ритм) – якнайточніше додержання перекладачем ритмічних особливостей кожного окремого вірша оригіналу.

ЕКЕР (франц. equerre – кутомір, від лат. quadro – роблю чотирикутним) – геодезичний інструмент для побудови на місцевості кутів певної величини, здебільшого 90°, 45°.

ЕКЗАЛЬТАЦІЯ (лат. exaltatio, від exaltus – дуже високий) – збуджений стан, надмірна захопленість. У психіатрії – стан збудження без потьмарення свідомості.

ЕКЗАМЕН (від лат. examen – зважування, досліджування, випробування) – перевірка, іспит з якого-небудь навчального предмета.

ЕКЗАНТЕМА (грец. εξάνθημα, від έξανθέω – квітну) – шкірний висип. Виникає внаслідок впливу на шкіру фізичних, хімічних, біологічних факторів, при функціональному розладі нервової системи, при інфекційних захворюваннях тощо.

ЕКЗАРАЦІЯ (лат. exaratio, від ехаro – виорюю) – руйнування гірських порід сповзаючим глетчерним льодовиком.

ЕКЗАРХ (від грец. εξαρχος – керівник) – 1) У Стародавній Греції глава жерців при храмі. 2) У Візантійській імперії намісник імператора, правитель області. 3) У православ’ї – глава церковної округи (екзархату).

ЕКЗЕГЕЗА (від грец. έξήγησις – викладення, роз’яснення, вказівка) – 1) Філологічне тлумачення літературних текстів, переважно античних. 2) Роз’яснення й тлумачення біблійних текстів.

ЕКЗЕГЕТИ (від грец. εξηγητής – керівник, наставник, тлумач) – 1) У Стародавній Греції тлумачі оракулів, іноді законів і звичаїв. 2) Починаючи з александрійської епохи – філологи, які займалися екзегезою; пізніше – богослови-схоласти, які тлумачили біблійні тексти.

ЕКЗЕКВАТУРА (від лат. exsequor – виконую) – 1) В міжнародному праві документ про визнання консула урядом країни, в яку він призначений, і про надання йому дозволу виконувати консульські функції. 2) Виконання в даній країні судового рішення, прийнятого в іншій країні.

ЕКЗЕКУЦІЯ (від лат. exsecutio – виконання, покарання) – 1) Тілесне покарання. 2) В буржуазному праві добровільне чи примусове виконання рішень судових і адміністративних органів.

ЕКЗЕМА (від грец. έκζεμα – висип) – запальне захворювання шкіри, що виникає переважно як алергійна реакція (див. Алергія) у відповідь на діяння різних зовнішніх та внутрішніх факторів.

ЕКЗЕМПЛІФІКАЦІЯ (від лат. exemplum – взірець, зразок і ...фікація) – з’ясування чогось методом прикладів; підтвердження документами.

ЕКЗЕМПЛЯР (від лат. exemplar – зразок, приклад) – 1) Зразок з числа подібних речей. 2) Представник якогось роду – тварин, рослин тощо. 3) Переносно – особа, яка відзначається дивними, негативними рисами.

ЕКЗЕРСИС (франц. exercise, від лат. exercitium – вправа) – музичний твір, призначений для тренування техніки виконання.

ЕКЗИНА (від грец. έξω – зовні) – зовнішня оболонка у пилкових зерен квіткових та спорових рослин.

ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ (від лат. ехіstentia – існування) – суб’єктивно-ідеалістична течія в сучасній буржуазній філософії, що вважає реальним лише існування людини та її переживань, проповідує крайній індивідуалізм.

ЕКЗИСТЕНЦІЯ (лат. existentia, від existo – існую) – основна категорія екзистенціалізму, яка означає внутрішнє буття людини, те непізнаване, ірраціональне в людському «Я», внаслідок чого людина є конкретною неповторною особистістю.

ЕКЗО... (від грец. έξω – зовні, поза) – префікс, що означає «зовні», «поза чимсь».

ЕКЗОБІОЛОГІЯ (від екзо... та біологія) – те саме, що й астробіологія.

ЕКЗОГАМІЯ (від екзо... і ...гамія) – за первіснообщинного ладу звичай, який забороняв шлюби між членами однієї родової групи, фратрії. Протилежне – ендогамія.

ЕКЗОГЕННИЙ (від екзо... і ...генний) – зумовлений зовнішніми причинами; е-ні процеси – процеси, що відбуваються на поверхні Землі та в її приповерхневих шарах (вивітрювання, ерозія, діяльність льодовиків, підземних вод); е-не живлення – складова частина обміну речовин. Пов’язане з надходженням поживних речовин до шлунково-кишкового тракту людини чи тварин. Протилежне – ендогенний.

ЕКЗОДЕРМА (від екзо... і ...дерма) – шар клітин під покривною тканиною коренів рослин (епіблемою).

ЕКЗОКРИННИЙ (від екзо... і грец.. κρίνω – відділяю) – зовнішньо-секреторний; е-ні залози тварин і людини – залози, що виділяють продукти своєї діяльності на поверхню тіла або в його порожнини (слинні, потові, сальні, молочні залози тощо).

ЕКЗОСМОС (від екзо... і осмос) – просочування рідин і розчинених речовин з клітини в зовнішнє середовище.

ЕКЗОСФЕРА (від екзо... і сфера) – зовнішня оболонка земної атмосфери, починається з висоти близько 1000 км, переходить у міжпланетний простір.

ЕКЗОТЕРИЧНИЙ (від грец. εξωτερικός – зовнішній) – загальнодоступний, призначений для публічного викладу. Протилежне – езотеричний.

ЕКЗОТЕРМІЧНИЙ (від екзо... і термічний) – той, що віддає тепло; е-ні реакції – хімічні реакції, під час яких виділяється тепло (напр., горіння).

ЕКЗОТИ (від грец. εξωτικός – чужий, іноземний) – рослини або тварини, ввезені з інших країн у райони, де їх раніше не було. Коли Е. набувають великого поширення в місцеві флорі і фауні, їх перестають так називати.

ЕКЗОТИКА (від грец. εξωτικός – чужий іноземний) – дивні, незвичні, з погляду людей даної країни, особливості природи, звичаїв, мистецтва віддалених країн.

ЕКЗОТИЧНИЙ – 1) Той, що стосується екзотики, виходить за межі звичного. 2) Переносно – химерний, дивовижний.

ЕКЗОТОКСИНИ (від екзо... і токсини) – токсини, що виділяються мікробами в середовище, що їх оточує (напр., токсини дифтерійної палички).

ЕКЗОТРОФНИЙ (від екзо... і ...трофний) – той, що стосується паразитичних організмів, які живуть на поверхні організму-живителя.

ЕКЗОФТАЛМ, ЕКЗОФТАЛЬМ (від екзо... і грец. οφθαλμός – око) – випинання очного яблука з орбіти; спостерігається при зміні форми очного яблука, базедовій хворобі, при утворенні пухлин позаду ока тощо.

ЕКІВОК (франц. equivoque, від лат. aequivocus – двозначний) – 1) Двозначність. 2) Натяк на щось, викрут.

ЕКІПАЖ (франц. equipage) – 1) Ресорний візок. 2) Особовий склад, який обслуговує корабель, літак, танк. 3) Берегова військова частина (флотський Е.), що служить для поповнення флотських команд.

ЕКІПІРОВКА (від франц. equiper – споряджувати) – спорядження, поповнення; все необхідне для того, щоб екіпірувати когось або щось.

ЕКЛАМПСІЯ (грец. εκλαμψις – блиск, від εκλάμπω – спалахую) – захворювання, пов’язане з вагітністю й родами; належить до групи токсикозів вагітності. Спричиняється порушенням обміну речовин у вагітних і безпосередньо розладом функції нирок.

ЕКЛЕЗІЯ, ЕКЛЕСІЯ (грец. εκκλησία – загальні збори, громада) – народні збори в демократичних державах Стародавньої Греції.

ЕКЛЕКТИК (від грец. εκλεκτικός – той, що вибирає) – особа, яка безпринципно поєднує суперечливі несумісні погляди, стилі. Див. Еклектика.

ЕКЛЕКТИКА, ЕКЛЕКТИЗМ (від грец. εκλεκτικός – той, що вибирає) – 1) Напрям в античній філософії 2 ст. до н. е. – 2 ст. н. е., для якого характерні поєднання елементів різних філософських систем і тенденція до стирання відмінностей між ученнями й школами. 2) Механічне поєднання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних елементів; безпринципне запозичення й змішування суперечливих ідей, оцінок теорій. 3) Переносно – відсутність оригінальності і самостійності.

ЕКЛЕР (франц. eclair) – заварне тістечко з кремом усередині.

ЕКЛІМЕТР (від грец. εκκλιμα – відхід і ...метр) – у топографії – прилад, за допомогою якого приблизно визначають кут нахилу лінії місцевості до горизонту.

ЕКЛІПТИКА (від грец. εκλειπτική – затемнення) – 1) Велике коло небесної сфери, по якому відбувається видимий річний рух Сонця, або коло, утворюване перерізом цієї сфери площиною земної орбіти. 2) Площина, в якій рухається Земля навколо Сонця.

ЕКЛОГА (від грец. εκλογή – вибірка, витяги) – 1) Один з видів античної, а потім і європейської поезії про пастуше життя, близький до ідилії і пасторалі. 2) Збірник законів Візантії, виданий у 1-й половині 8 ст.

ЕКЛОГІТ (від грец. εκλογή – – вибір) – кристалічна гірська порода, що складається переважно з піроксену і гранату.

ЕКОГЕНЕЗ (від грец. οίκος – оселя, середовище і ...генез) – історичний процес зміни особливостей організмів, пов’язаний із змінами умов життя (екологічних умов).

ЕКОЛОГІЯ (від грец. οίκος – оселя, середовище й ...логія) – наука про зв’язок організмів із середовищем.

ЕКОНОМ (від грец. οικονόμος – хазяїн, розпорядник) – управитель господарства.

ЕКОНОМАЙЗЕР (англ. economizer, від economize – заощаджувати, зберігати) – пристрій для підігрівання води в котельних установках, повітря в теплообмінних апаратах або для регулювання складу горючої суміші в карбюраторах двигунів.

ЕКОНОМЕТРИКА, ЕКОНОМЕТРІЯ (від економіка і грец. μετρέω – міряю) – вивчення економічних явищ та процесів засобами математичного і статистичного аналізу.

ЕКОНОМІКА (грец. οικονομική, від οίκος – житло і νόμος – закон) – 1) Історично визначена сукупність суспільно-виробничих відносин, що характеризують економічний лад суспільства, його базис, властивий певній суспільно-економічній формації. Визначальним елементом Е. є панівні в ній відносини власності на засоби виробництва. Капіталістична приватна власність становить основу Е. буржуазного суспільства, суспільна власність – основу Е. соціалізму. Е. поділяється на національно-державну і світову (світова Е. соціалізму, світова Е. капіталізму). 2) Народне господарство даної країни. 3) Наука, що вивчає специфіку виробничих відносин у певній галузі або сфері суспільної діяльності (Е. промисловості, Е. сільського господарства, Е. будівництва, Е. матеріально-технічного постачання, Е. невиробничої сфери, Е. праці).

ЕКОНОМІЧНИЙ (від грец. οικονομικός – господарський) – той, що стосується економіки або політичної економії; господарський, найвигідніший, раціональний; е-на політика – система економічних заходів, що їх здійснює держава в інтересах пануючих класів; е. матеріалізм – вульгарно-соціологічний напрям економічної думки, що перекручує історичний матеріалізм, визначаючи економіку єдиною силою суспільного розвитку і заперечуючи роль політичної надбудови та ідеології в цьому розвитку.

ЕКОНОМІЯ (від грец. οικονομία – ведення домашнього господарства) – 1) Заощаджені проти встановленої норми матеріали, сировина, паливо, час, грошові ресурси на виробництво одиниці продукції або виконаних робіт. 2) Великий поміщицький маєток.

ЕКОСЕЗ (від франц. ecossais – шотландський) – старовинний шотландський народний танець під акомпанемент волинки. Поширився як бальний танець у 17 – 18 ст. в багатьох країнах Європи.

ЕКОСФЕРА (від грєц. οίκος – дім, середовище й сфера) – шар атмосфери, що є фізіологічною межею для польотів у відкритій кабіні літального апарата.

ЕКОТИП (від грец. οίκος – дім, середовище і тип) – група особин будь-якого виду, які пристосовані до існування в певному місці оселення та відрізняються від інших груп особин того самого виду спадково закріпленими особливостями.

ЕКОТОП (від грец. οίκος – дім, середовище і ...топ) – сукупність природних факторів (кліматичних, ґрунтових), яка характеризує певну однорідну ділянку землі.

ЕКРАН (франц. ecran, букв. – заслон, ширма) – 1) Пристрій, поверхня якого поглинає, перетворює або відбиває енергію різного виду проміння. 2) Натягнута біла матерія, на поверхні якої демонструють зображення з діапозитивів, фільмів тощо.

ЕКРАНІЗАЦІЯ, ЕКРАНІЗУВАННЯ – втілення на екрані засобами кіномистецтва літературних творів і сценічних вистав.

ЕКРАНУВАННЯ (від екран) – захист апаратів, приладів, машин від зовнішніх впливів (найчастіше електричного, магнітного та електромагнітного полів).

ЕКС- (лат. ех – з, від) – у складних словах означає «колишній».

ЕКС... (лат. ех...) – префікс, що означає відокремлення, рух догори, позбавлення, звільнення, зміну якості, завершення.

ЕКСГАУСТЕР (англ. exhauster, від лат. exhaurio – вичерпую, виймаю) – пристрій для відсмоктування (при невеликому розрідженні) газів і легких матеріалів.

ЕКСГУМАЦІЯ (від екс... і лат. humus – земля) – в слідчій і судовій практиці викопування трупа з метою судовомедичного дослідження.

ЕКСЕДРА (грец. εξέδρα) – напівкругла ніша з сидіннями вздовж стін; у давньогрецькій архітектурі – напівкруглий виступ у портику з місцями для сидіння, в римській – приймальна в житловому будинку, в середньовічній – те саме, що й апсида.

ЕКСИКАТОР (від лат. exsicco – висушую) – прилад для збезводнювання різних препаратів.

ЕКСИТОН (від лат. excito – збуджую) – збуджений стан системи електронів у напівпровідниках і діелектриках, пов’язаний з утворенням пари електрон – дірка.

ЕКСКАВАТОР (англ. excavator, від лат. excavo – видовбую) – самохідна землерийна машина для виймання й переміщування грунту, гірської породи тощо.

ЕКСКАВАЦІЯ (від лат. excavatio – видовбування) – 1) Виймання грунту, гірських порід тощо за допомогою вибухівок або екскаваторів. 2) анат. Заглиблення.

ЕКСКОРІАЦІЯ (від лат. excorio – здираю шкіру) – поверхневий дефект шкіри, який виникає внаслідок розчісування, при механічних ушкодженнях тощо.

ЕКСКРЕМЕНТИ (від лат excrementum – відхід, виділення) – продукти випорожнення людини й тварин.

ЕКСКРЕТИ (від лат. excretum – виділене) – кінцеві продукти обміну речовин, виділені організмом (напр., сеча).

ЕКСКРЕЦІЯ (лат. excretio, від excerno – виділяю) – виділення; робота залоз та інших органів, спрямована на вилучення з організму кінцевих продуктів обміну речовин, а також сторонніх та шкідливих для організму сполук.

ЕКСКУРС (лат. excursus – відступ, від excurro – вибігаю) – у викладі або описі чого-небудь відхилення від основної теми з метою висвітлити побічні або додаткові питання (напр., Е. в минуле).

ЕКСКУРСІЯ (від лат. excursio – поїздка) – 1) Колективне відвідування визначних місць з освітньою або іншою метою. 2) Група осіб, що здійснюють таке відвідування.

ЕКСЛІБРИС (лат. exlibris, букв. – з книг) – книжковий знак, який наклеюють на зворотний бік обкладинки; художньо виконана етикетка з позначенням імені власника книг.

ЕКСОД (грец. έξοδος, букв. – вихід) – в античному театрі – заключна частина трагедії, урочистий відхід акторів зі сцени.

ЕКСПАНДЕР (англ. expander, від лат expando – розширюю) – 1) Електричний пристрій, що «розширює» діапазон між сильними і слабкими звуковими сигналами. 2) Пневматичний двигун, що діє під впливом стиснутого газу. 3) Інструмент для розширення котельних труб. 4) Розширювальний пристрій у машинах для проходження свердловин під землею.

ЕКСПАНСИВНИЙ (франц. expansif, від лат. expansio – розширення, поширення) – той, що бурхливо нестримано виявляє свої почуття.

ЕКСПАНСІОНІЗМ (франц. expansionnisme) – загарбницька політика імперіалістичних країн, прагнення до експансії.

ЕКСПАНСІЯ (від лат. expansio – розширення, поширення) – загарбання імперіалістичними державами та монополістичними об’єднаннями чужих територій, ринків, джерел сировини; економічне і політичне поневолення інших країн.

ЕКСПАТРІАЦІЯ (від екс... і лат. patria – батьківщина) – добровільне або примусове залишення батьківщини. Звичайно призводить до зміни або втрати громадянства.

ЕКСПЕДИТОР (від лат. expedio – споряджую) – службова особа, обов’язком якої є відправлення або супроводження товарів, кореспонденції тощо.

ЕКСПЕДИЦІЯ (від лат. expeditio – приведення в порядок, похід) – 1) Відправлення, розсилання. 2) Відділ установи, підприємства, що приймає, відправляє, розсилає кореспонденцію. 3) Відрядження групи людей для дослідження різних об’єктів. 4) Каральна Е. – придушення масового руху силами військ або поліції. 5) Військова Е. – відправка військ для здійснення операції у віддаленій місцевості. 6) Колектив, група, що здійснює мандрівку, похід, поїздку з певною метою.

ЕКСПЕРИМЕНТ (лат. experimentum, від experior – випробовую) – 1) Спроба, дослід. 2) Форма пізнання об’єктивної дійсності, один з основних методів наукового дослідження явищ.

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИЙ (від експеримент) – той, що грунтується на досліді, спостереженні.

ЕКСПЕРТ (від лат. expertus – досвідчений) – фахівець, який здійснює експертизу.

ЕКСПЕРТИЗА (франц. expertise, від лат. expertus – досвідчений) – розгляд, дослідження експертом якихось справ, питань, що потребують спеціальних знань (напр., медична Е., бухгалтерська Е., судова Е.).

ЕКСПІРАЦІЯ (від лат. expiratio – випаровування, видихання) – видих; видихання повітря при творенні звуків мови.

ЕКСПЛАНТАТ (від лат. explanto – викорінюю) – частина органа або тканини, яку використовують для експлантації.

ЕКСПЛАНТАЦІЯ (від лат. explatatio – викорінення) – вирощування тваринних або рослинних тканин чи клітин або частин органів поза організмом. Інша назва – культура тканин.

ЕКСПЛІКАЦІЯ (лат. explicatio, від ехрlісо – пояснюю, розгортаю) – 1) Наукове пояснення. 2) Процес, у результаті якого розкривається зміст певної єдності, а її частини набувають самостійного існування і можуть відрізнятися одна від одної; розгортання. 3) Пояснення умовних позначень на планах, картах тощо (див. Легенда). 4) Режисерський план постановки спектаклю.

ЕКСПЛОЗИВИ (від франц, ехрlоsif – вибуховий) – вибухові речовини.

ЕКСПЛОЗІЯ (франц. explosion – вибух, від лат. explodo – виганяю з галасом) – остання, третя фаза (вибух) артикуляції змичних приголосних (б, п, д, т).

ЕКСПЛУАТАТОР (франц. ехрlоіteur, від лат. ехрlісо, букв. – розгортаю) – власник засобів виробництва (капіталіст, поміщик, куркуль), що привласнює результати чужої найманої праці.

ЕКСПЛУАТАЦІЯ (франц. exploitation) – 1) Привласнення результатів праці трудящих власниками засобів виробництва. Властива рабовласницькому, феодальному і капіталістичному суспільствам. 2) Систематичне використання людиною родовищ корисних копалин, промислового устаткування, засобів транспорту.

ЕКСПЛУАТОВАНИЙ – той, що зазнає експлуатації.

ЕКСПОЗЕ (франц. expose – виклад) – 1) Короткий виклад якогось документа, твору тощо. 2) В парламентській практиці – коротке повідомлення представників уряду з питань поточної політики.

ЕКСПОЗИМЕТР [від експози (ція) і ...метр] – те саме, що й експонометр.

ЕКСПОЗИТУРА (від лат. expositus – виставлений, представлений) – те саме, що й агентура.

ЕКСПОЗИЦІЯ (від лат. expositio – виклад, опис) – 1) Частина сюжету твору, де змальовуються суспільне середовище й життєві обставини, в яких формувались риси характеру дійових осіб, історичні умови. 2) Перша частина сонатної форми або фуги, в якій викладено основні теми. 3) Систематизоване розміщення експонатів у музеї або на виставці, яке дає глядачеві більш-менш закінчене уявлення про певне коло предметів чи проблем. 4) Час (видержка), протягом якого при фотографуванні відкритий об’єктив кіно- чи фотоапарата.

ЕКСПОНАТ (від лат. expono – виставляю напоказ) – предмет, продукція, що їх показують на виставці, виставляють у музеї.

ЕКСПОНЕНТ [від лат. exponens (exponentis) – той, що виставляє напоказ] – 1) Особа чи організація, що виставляє на виставці предмет. 2) Іноді назва показника степеня.

ЕКСПОНЕНЦІАЛЬНА ФУНКЦІЯ (від лат. expono – виставляю напоказ) – функція виду у = a^х, де a – стале число (додатне, але не дорівнює одиниці). Інша назва – показникова функція.

ЕКСПОНОМЕТР (від лат. expono – виставляю, показую і ...метр) – прилад, яким визначають експозицію при фотографуванні чи кінозніманні. Інша назва – експозиметр.

ЕКСПОНУВАТИ (від лат. expono – виставляю напоказ) – 1) Показувати якусь річ у музеї або на виставці, 2) Піддавати світлочутливий матеріал дії світла. 3) У шаховій грі підставляти фігуру під удари фігур противника.

ЕКСПОРТ (англ. export, від лат. exporto – виношу, вивожу) – 1) Вивіз за межі країни товарів, капіталу, цінних паперів для реалізації їх на зовнішньому ринку. 2) Кількість і вартість вивезених за кордон товарів.

ЕКСПОРТЕР (франц. exporteur, від лат. exporto – вивожу) – особа або організація (країна), яка вивозить товари, капітали або цінні папери за кордон.

ЕКСПРЕС (англ. express, від лат. expressus – виразний) – швидкісний пасажирський поїзд, судно, автобус, які рухаються без зупинок або з мінімальною кількістю їх.

ЕКСПРЕС-АНАЛІЗ (від лат. expressus – виразний, випуклий і аналіз) – сукупність методів кількісного хімічного аналізу, що дають змогу швидко контролювати певний виробничий чи технологічний процес.

ЕКСПРЕСИВНИЙ (франц. expressif, від лат. expressus – виразний, випуклий) – виразний, наділений експресією.

ЕКСПРЕСИВНІСТЬ – підкреслений вираз почуттів, думок.

ЕКСПРЕСІОНІЗМ (від франц. expression – вираження, виразність) – формалістична суб’єктивно-ідеалістична течія в буржуазному мистецтві й літературі 20 ст. Суб’єктивний світ художника Е. проголосив єдиною реальністю, а вираження його – головною метою мистецтва. Поширений у ФРН, Франції, США.

ЕКСПРЕСІЯ (лат. expressio – вираження, від exprimo – чітко вимовляю, зображую) – виразність, підкреслене виявлення почуттів, переживань.

ЕСПРОМТ (від лат. expromtus – той, що є під рукою, готовий) – принагідний виступ (прозовий, віршований, музичний) без підготовки, різновидність імпровізації.

ЕКСПРОПРІАТОР – організатор, учасник експропріації.

ЕКСПРОПРІАЦІЯ (лат. expropriate, від exproprio – позбавляю власності) – 1) Примусове вилучення майна у власність держави. 2) Позбавлення засобів виробництва певного класу іншим класом, яке здійснюється економічним шляхом або за допомогою прямого насильства. 3) Е. експропріаторів – революційний акт примусового позбавлення експлуататорських класів власності на засоби виробництва й передача їх у руки трудящих під час пролетарської революції.

ЕКСТАЗ (від грец. εκστασις – нестяма, несамовитість) – найвищий ступінь захоплення. Може бути пов’язаний як з нормальними психічними явищами (творчий Е.), так і з хворобливими (істерія, паранойя).

ЕКСТЕМПОРАЛЕ (від лат. extemporalis – непідготовлений) – в російській дореволюційній та закордонній школі – класна письмова вправа, переклад з рідної мови на іноземну без попередньої підготовки.

ЕКСТЕНЗОР (лат. extensor, від extendo – розтягую) – м’яз, що розгинає суглоб; розгинач.

ЕКСТЕНСИВНИЙ (від лат. extensivus – розширюючий) – пов’язаний з кількісним (а не якісним) збільшенням, розширенням, поширенням. Протилежне – інтенсивний.

ЕКСТЕР’ЄР (франц. exterieur, від лат. exterior – зовнішній) – зовнішній вигляд і будова тіла тварини. Оцінка тварин за Е. має велике значення при доборі їх для розведення.

ЕКСТЕРИТОРІАЛЬНИЙ (від екс... і територіальний) – той, що користується правом екстериторіальності.

ЕКСТЕРИТОРІАЛЬНІСТЬ (від екс... і територія) – в міжнародному праві привілеї, що надаються главам іноземних держав, іноземним дипломатичним представникам.

ЕКСТЕРН (від лат. externus – зовнішній, сторонній) – особа, що складає екзамени в навчальному закладі, не навчаючись у ньому.

ЕКСТЕРНАТ (від лат. externus – сторонній) – система навчання, що грунтується на самостійному вивченні курсу навчального закладу без відвідування занять з наступним складанням екзаменів за цей курс.

ЕКСТЕРОРЕЦЕПТОРИ, ЕКСТЕРОЦЕПТОРИ [від лат. exter – зовнішній і (ре) цептор] – особливі нервові або епітеліальні утворення на поверхні тіла людини, що сприймають подразнення зовнішнього середовища й перетворюють їх на нервові збудження, які передаються у вищі відділи центральної нервової системи, спричинюючи певні відчуття.

ЕКСТЕРОРЕЦЕПЦІЯ, ЕКСТЕРОЦЕПЦІЯ [від лат. exter – зовнішній і (ре) цепція] – сприймання організмом тварини чи людини подразнень зовнішнього середовища за допомогою особливих нервових утворів – екстерорецепторів.

ЕКСТИНКЦІЯ (лат. exstinctio – гасіння, від exstinguo – гашу) – ослаблення світла в атмосфері внаслідок розсіяння і поглинання його.

ЕКСТИРПАЦІЯ (від лат. exstirpatio – викоренення, знищення) – повне видалення хірургічним шляхом органа (напр., Е. селезінки, шлунка, матки тощо) або новоутворення (пухлини).

ЕКСТРА (від лат. extra – поза, крім, над) – найвищий ступінь якості; вище від загальноприйнятих норм або зразків.

ЕКСТРА... (від лат. extra – поза, зовні, крім) – префікс, що означає надмірність, винятковість, розташування поза чимсь.

ЕКСТРАВАГАНТНИЙ (від франц. extravagant – безглуздий, недоладний) – той, що привертає увагу своєю незвичайністю, виділяється чимось, що не відповідає загальноприйнятим звичаям, нормам, моді.

ЕКСТРАВАЗАТ (від екстра... і лат. vas – судина) – кров, що виливається з кровоносних судин у тканини або порожнини організму людини й тварин. Інша назва – крововилив.

ЕКСТРАДИЦІЯ (від екс... і лат. traditio – передача) – видача іноземній державі особи, що вчинила злочин.

ЕКСТРАКТ (від лат. extractum – вилучене) – 1) Згущена водна, спиртова або ефірна витяжка з рослинних чи тваринних тканин. 2) Стислий виклад якогось твору, документа тощо.

ЕКСТРАКТИВНИЙ (від лат. extractus – вилучення) – 1) Той, що стосується екстракції. 2) Той, що має властивості екстракту. 3) біол. Е-ні речовини – органічні небілкові речовини, які містяться в тваринних і рослинних тканинах і які можна одержати екстракцією за допомогою киплячої води.

ЕКСТРАКТОР (від лат. extractor – витягаючий) – 1) Апарат для добування речовин із сумішей з неперервною циркуляцією розчинника. 2) Пристрій, яким витягують стріляну гільзу чи патрон з патронника. 3) Медичний інструмент для видалення зуба, зубного нерва тощо.

ЕКСТРАКЦІЯ, ЕКСТРАГУВАННЯ (від лат. extraho – витягаю, вилучаю) – 1) Розділення суміші речовин на складові частини за допомогою розчинника, в якому вони розчиняються неоднаково. Застосовують у хімічній, фармацевтичній, харчовій промисловості. 2) Медична операція видалення, витягнення чого-небудь, напр. Е. зуба.

ЕКСТРАОРДИНАРНИЙ (від лат. extraordinarius – надзвичайний, незвичайний) – винятковий, рідкісний. Протилежне – ординарний.

ЕКСТРАПОЛЮВАТИ (від екстра... і лат. polio – пригладжую, обробляю) – поширювати висновки, одержані щодо однієї частини якоїсь системи, на іншу частину тієї самої системи.

ЕКСТРАПОЛЯЦІЯ (від екстраполювати) – 1) Наближене знаходження за рядом даних значень функції інших її значень, що містяться поза цим рядом. 2) Поширення кількісних (статистичних) висновків, одержаних у результаті вивчення соціально-економічних явищ та процесів досліджуваної сукупності, на іншу однорідну сукупність, на інший час.

ЕКСТРЕМАЛЬ (від лат. extremus – крайній) – інтегральна крива диференціального рівняння Ейлера. Трапляється у варіаційному численні.

ЕКСТРЕМІЗМ (від лат. extremus – крайній) – схильність до крайніх поглядів і дій (переважно в політиці).

ЕКСТРЕМІСТ – прихильник екстремізму.

ЕКСТРЕМУМ (від лат. extremum – край, кінець) – найбільше та найменше значення якоїсь функції.

ЕКСТРЕНИЙ (від лат. extra – поза крім, зверх) – терміновий, надзвичайний, невідкладний; той, що вимагає негайного втручання, розв’язання.

ЕКСТРУЗІЯ (лат. extrusio, від extrudo – виштовхую) – 1) Вихід в’язкої лави з кратера вулкана на поверхню Землі у формі купола або стовпоподібного підняття. 2) Обробка (продавлюванням крізь формуючі пристрої) матеріалів тиском, що створюється спеціальними пресами.

ЕКСУДАТ (лат. exsudatum, від exsudo – потію) – рідина, що просочується при запальних процесах з дрібних капілярних судин і збирається в тканинах або порожнинах тіла людини й тварин. Е. буває серозний, гнійний, кров’янистий тощо. Інша назва – випіт.

ЕКСУДАТИВНИЙ (лат. exsudativus) – випітний; е. діатез – своєрідний стан організму, що характеризується збільшеною подразливістю шкіри (шкіряні висипи тощо) та слизових оболонок і підвищеною схильністю до деяких хвороб.

ЕКСУДАЦІЯ (від лат. exsudatio – потіння) – 1) мед. Процес виділення запального випоту (ексудату). 2) тех. Виділення рідких компонентів із вибухових речовин, що відбувається внаслідок неправильного зберігання або виготовлення їх.

ЕКСФОЛІАЦІЯ (лат. exfoliatio, від exfolio – позбавляю листя) – мед., вет. Великолускате лущення.

ЕКСЦЕНТРИК (лат. excentricus – віддалений від середини) – 1) Диск, вісь обертання якого не збігається з його геометричною віссю. 2) Цирковий або естрадний актор комічного жанру, виступи якого будуються на несподіваному контрасті або зовнішньому ефекті (зоровому, слуховому) і розкривають алогізм, безглуздя чиєїсь поведінки.

ЕКСЦЕНТРИСИТЕТ (нім. Exzentrizitat, від лат. ех – з, від і centrum – середина) – 1) матем. Відношення віддалі між довільною точкою кривої другого порядку (еліпса, гіперболи, параболи) та її фокусом ¹ (2) до віддалі між тією самою точкою і директрисою. Е. еліпса менший за 1, параболи – дорівнює 1, гіперболи – більший за 1. 2) тех. Віддаль між віссю обертання ексцентрика і йоuо центром. 3) Відхилення від центра.

ЕКСЦЕНТРИЧНИЙ (франц. excentrique) – 1) Своєрідний, незвичайний, дивовижний. 2) геом. Той, що не має спільного центра, відхиляється від нього. 3) Побудований на різких звукових або зорових контрастах, на незвичайних прийомах, напр. е. трюк.

ЕКСЦЕС (від лат. excessus – вихід, відступ, відхилення) – 1) Зловживання, нестриманість; надмірність, крайній прояв у чому-небудь. 2) Переносно – порушення громадського порядку.

ЕКСЦИЗІЯ (лат. excisio, від excido – вирубую, відрізую) – мед. вирізування.

ЕКСЦИТАТИВНИЙ (лат. excitatus, від excito – збуджую) – сильний, різкий, яскравий, збудливий.

ЕКСЦИТАЦІЯ (лат. excitatio) – збудження почуттів, збентеження.

ЕКТАЗІЯ (від грец. εκτασις – розтягнення) – розтягнення, розширення порожнинних органів (Е. очного яблука, Е. шлунка тощо); спостерігається при хронічних запальних процесах, виразках.

ЕКТИПОГРАФІЯ (від грец. εκτυπος – опуклий і ...графія) – письмо для сліпих, що грунтується на різних комбінаціях опуклих точок.

ЕКТО... (від грец. εκτός – поза, зовні) – те саме, що й екзо...

ЕКТОБЛАСТ (від екто... та ...бласти) – те саме, що й ектодерма.

ЕКТОГЕНЕЗ (від екто... і ...генез) – загальна назва механістичних концепцій в еволюційному вченні, за якими еволюція відбувається на основі прямого впливу середовища на організм, при цьому заперечується творча роль відбору, значення властивостей самих організмів.

ЕКТОДЕРМА (від екто... і ...дерма) – 1) Зовнішній шар (листок) зародка багатоклітинних тваринних організмів. 2) Зовнішня стінка тіла кишковопорожнинних.

ЕКТОПАРАЗИТИ (від екто... й паразити) – організми, які паразитують на поверхні тіла людини тварин або рослин.

ЕКТОПІЯ (від грец. εκτοπος – зміщений) – зміщення внутрішніх органів людини й тварин.

ЕКТОТРОФНИЙ (від екто... і ...трофний) – те саме, що й екзотрофний.

ЕКУМЕНІЗМ (від грец. οικουμένη – вся .Земля) – рух за об’єднання християнських церков, що виник на початку 20 ст. у протестантизмі.

ЕКЮ (франц. ecu, букв. – щит) – старовинна французька золота і срібна монета з зображенням щита.

ЕЛАСТИК (лат. elasticus – гнучкий, пружний, від грец. έλαΰνω – жену, кую) – м’який і пружний матеріал, що дуже деформується від незначного навантаження.

ЕЛАСТИН (від лат. elasticus – гнучкий, пружний) – білкова речовина, що входить до складу сухожилок і зв’язок та зумовлює пружність їхніх тканин.

ЕЛАСТИЧНИЙ (лат. elasticus) – 1) Пружний, гнучкий, розтяжний. 2) Переносно – той, що легко пристосовується, змінюється.

ЕЛАСТОГРАФІЯ (від лат.elasticus – гнучкий, пружний і ...графія) – друкування з еластичних друкарських форм фарбами, які швидко висихають.

ЕЛАСТОМЕРИ (від лат. elasticus – гнучкий, пружний і ...мер) – високомолекулярні сполуки з високоеластичними властивостями в широкому діапазоні температур (напр., натуральний і синтетичний каучуки).

ЕЛАСТОМЕТРІЯ (від лат. elasticus – гнучкий, пружний і ...метрія) – методи визначення еластичності (розтяжності) гуми.

ЕЛАТИВ (від лат. elatus – піднесений догори) – 1) Найвищий ступінь порівняння з безвідносним значенням. 2) Відмінок із значенням виходу, виділення в деяких мовах (т. зв. «вихідний»).

ЕЛЕАТИ (грец. Έλεάται) – представники давньогрецької філософської школи б – 5 ст. до н. е., яка виникла в м. Елеї (звідси й назва). Е. вперше протиставили мислення чуттєвому сприйняттю, висунули вчення про ілюзорність усіх помітних змін і відмінностей між речами, про незмінну сутність справжнього буття.

ЕЛЕВАТО (італ. elevato, букв. – високий) – 1) муз. Піднесено. 2) Характер виконання музичного твору.

ЕЛЕВАТОР (від лат. elevator – піднімаючий) – 1) Машина для безперервного переміщення вантажів у вертикальній або крутопохилій до горизонту площині. 2) Пристрій (частина торфодобувної установки), по якому переміщується торфова маса. 3) Сталевий хомут для підхоплювання труб або штанг під час спускання їх у нафтову свердловину. 4) Велике зерносховище. 5) Хірургічний інструмент.

ЕЛЕВАЦІЯ (франц. elevation – підвищення, від лат. elevo – підіймаю) – великі й плавні стрибки танцюриста в класичному балеті, коли він немовби завмирає в повітрі.

ЕЛЕВОНИ (від лат. elevo – підіймаю) – рухомі поверхні в задній частині крила літака, якими користуються (одночасно як кермами висоти і як елеронами) для керування польотом.

ЕЛЕГАНТНІСТЬ [від лат. elegans (elegantis) – вишуканий, витончений] – вишуканість, витонченість; показність в одязі, манерах.

ЕЛЕГІЙНИЙ – властивий елегії; сумний.

ЕЛЕГІЯ (грец. ελεγεία, від έλεγος – журлива пісня) – 1) Один з жанрів лірики: вірш, у якому виражені настрої смутку, журби, роздуму, меланхолії. 2) Музичний твір задумливого, сумного характеру.

ЕЛЕКТИВНИЙ (франц. electif, від лат. electus – вибраний, добірний) – вибірний.

ЕЛЕКТОР (франц. electeur, від лат. eligo – обираю) – виборець у Франції в період буржуазної революції кінця 18 ст.

ЕЛЕКТРЕТ (англ. electret) – діелектрик, доведений до воскового стану й затверділий в електричному полі, що здатний сам створювати електричне поле й після припинення електризації.

ЕЛЕКТРИЗАЦІЯ – 1) Надання тілу електрики, зарядження електрикою. 2) Лікування електрикою.

ЕЛЕКТРИКА (від грец. ήλεκτρον – янтар, бурштин) – сукупність електричних зарядів, що їх мають частинки електрони (негативна Е.), позитрони, протони (позитивна Е.) та інші заряджені частинки – іони, а також сукупність явищ, пов’язаних з просторовим розміщенням, рухом і взаємодією електричних зарядів.

ЕЛЕКТРИНО [від елек (трон) і (ней) трино] – гіпотетична елементарна частинка з електричним зарядом, що дорівнює зарядові електрона, і нульовою масою покою.

ЕЛЕКТРИФІКАЦІЯ [від електри (ка) і ...фікація] – широке впровадження в народне господарство та побут електричної енергії; єдиний у часі процес виробництва, розподілу й споживання електроенергії.

ЕЛЕКТРИЧНИЙ – пов’язаний з електрикою, властивий їй; е. заряд – сукупність якоїсь кількості електронів, позитронів, протонів, іонів; е. розряд – а) зменшення е. заряду на тілі внаслідок переходу його на інші тіла; б) проходження е. заряду через гази або вакуум (е-на іскра, е-на дуга, блискавка, е-на корона, тихий розряд тощо); е-ні коливання – періодичні зміни величин е. заряду, струму, напруги, електричної й магнітної складових напруженостей електромагнітного поля; е-на дуга – е. розряд між електродами внаслідок підтримування високої температури і спричинюваною нею іонізацією міжелектродного простору.

ЕЛЕКТРО... (від грец. ήλεκτρον – янтар) – у складних словах означає «електричний».

ЕЛЕКТРОАВТОМАТИКА – (від електро... і автоматика) – сукупність електричних пристроїв або систем керування технічними процесами, що діє без безпосередньої участі людини.

ЕЛЕКТРОАКУСТИКА (від електро... і акустика) – розділ прикладної акустики, де вивчається робота перетворювачів електричних сигналів на механічні (акустичні) й навпаки.

ЕЛЕКТРОАНАЛІЗ (від електро... і аналіз) – один з методів кількісного визначення або відокремлення металів, що грунтується на електролізі.

ЕЛЕКТРОАНАЛЬГЕЗІЯ (від електро... і анальгезія) – позбавлення больової чутливості організму за допомогою електрики.

ЕЛЕКТРОАРМАТУРА (від електро... і арматура) – сукупність пристроїв, якими закріплюють електричні лампи, підводять до них струм, захищають від пошкоджень, розподіляють світло тощо.

ЕЛЕКТРОБУС [від електро... і лат. (omni) bus – для всіх] – автобус, двигун якого живиться електричним струмом від акумуляторних батарей.

ЕЛЕКТРОГАСТРОГРАФІЯ [від електро..., грец. γαστήρ (γαστρός) – шлунок і ...графія) – метод функціонального дослідження шлунка, заснований на реєстрації електричних потенціалів, що виникають в його м’язах.

ЕЛЕКТРОГІТАРА – гітара з електричним посилювачем звуку, використовується переважно в джазі, естрадному ансамблі.

ЕЛЕКТРОГРАФІЯ (від електро... і ...графія) – сукупність електричних і магнітних способів друкування.

ЕЛЕКТРОД (від електро... і грец. οδός – дорога, шлях) – провідник електрики, яким підводять електричний струм до рідин і газів тощо, напр. полюси (анод, катод) гальванічних елементів або акумуляторів.

ЕЛЕКТРОДИНАМІКА (від електро... і динаміка) – фізична теорія взаємодії і руху електрично заряджених тіл в електромагнітному полі й теорія вільного електромагнітного поля.

ЕЛЕКТРОДИНАМОМЕТР (від електро... і динамометр) – прилад для вимірювання потужності електричного струму.

ЕЛЕКТРОДІАГНОСТИКА (від електро... і діагностика) – метод дослідження функцій нервів і мязів за допомогою електричного струму.

ЕЛЕКТРОДІАЛІЗ (від електро... і діаліз) – очищення колоїдних розчинів від домішок низькомолекулярних сполук внаслідок дифузії в електричному полі.

ЕЛЕКТРОДОМКРАТ (від електро... і домкрат) – вантажопідйомний механізм з електричним приводом.

ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКА (від електро... і енергетика) – галузь енергетики, що охоплює генерацію, передавання й використання електричної енергії.

ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЯ (від електро... і енергія) – енергія електричного струму.

ЕЛЕКТРОЕНЦЕФАЛОГРАМА (від електро... і енцефалограма) – графічне зображення біоелектричних потенціалів головного мозку, зроблене електроенцефалографом.

ЕЛЕКТРОЕНЦЕФАЛОГРАФІЯ (від електро... і енцефалографія) – метод дослідження діяльності головного мозку, що грунтується на графічному записі електричних потенціалів мозку, які виникають у нервових клітинах у процесі їхньої життєдіяльності.

ЕЛЕКТРОЕРОЗІЯ (від електро... і ерозія) – руйнування провідника від діяння електричних струмів.

ЕЛЕКТРОІЗОЛЯЦІЯ (від електро... та ізоляція) – 1) Відокремлення провідника матеріалами з дуже великим електричним опором. 2) Технічний пристрій, шо відокремлює провідник від навколишніх предметів.

ЕЛЕКТРОКАЛОРИФЕР (від електро... і калорифер) – прилад для нагрівання повітря теплом, виділюваним внаслідок припливу електричного струму.

ЕЛЕКТРОКАР (від електро... і англ. car – візок) – візок з електричним двигуном, що живиться від акумуляторів. Застосовують для перевезень вантажів безрейковими шляхами на невелику віддаль.

ЕЛЕКТРОКАРДІОГРАМА (від електро... і кардіограма) – графічне зображення електричних імпульсів у серцевому м’язі під час його діяльності, зроблене електрокардіографом.

ЕЛЕКТРОКАРДІОГРАФ – прилад, за допомогою якого здійснюють електрокардіографію.

ЕЛЕКТРОКАРДІОГРАФІЯ (від електро... і кардіографія) – графічний запис електричних потенціалів, що виникають у серцевому м’язі під час його роботи, за допомогою електрографа. Застосовують для діагностики захворювань серцево-судинної системи.

ЕЛЕКТРОКОАГУЛЯТОР (від електро... і лат. coagulo – згортаю, роблю твердим) – хірургічний прилад для електрокоагуляції.

ЕЛЕКТРОКОАГУЛЯЦІЯ (від електро... і коагуляція) – мед. припікання тканини електричним струмом з метою знищення хворобливого утворення.

ЕЛЕКТРОЛІЗ (від електро... і ...ліз) – розклад речовин (напр., води, розчинів кислот, лугів, розчинених або розплавлених солей тощо) постійним електричним струмом.

ЕЛЕКТРОЛІЗЕР – апарат для електролізу.

ЕЛЕКТРОЛІТИ (від електро... і грец. λυτός – розчинний) – речовини, в яких носіями електрики є позитивні й негативні іони.

ЕЛЕКТРОЛІТИЧНИЙ – пов’язаний з наявністю електролізу, його застосуванням; е-на дисоціація – розпад молекул електролітів на іони при розчиненні їх у полярному розчиннику; е-на ванна – посудина з розчином, в якій провадять електроліз.

ЕЛЕКТРОЛЮМІНЕСЦЕНЦІЯ (від електро... і люмінесценція) – свічення газів під час проходження через них електричного струму, а також свічення кристалів від дії електричного поля.

ЕЛЕКТРОМАГНЕТИЗМ (від електро... і магнетизм) – сукупність магнітних явищ, що виникають від дії електричного струму та вчення про електромагнітні явища.

ЕЛЕКТРОМАГНІТ (від електро... і магніт) – феромагнітне осердя (сталь або м’яке залізо) з обмоткою, по якій тече струм. Застосовують у генераторах, двигунах, реле для створення магнітного поля.

ЕЛЕКТРОМАГНІТНИЙ – той, що належить до електромагнетизму, тобто одночасно до електрики й магнетизму.

ЕЛЕКТРОМАНОМЕТР (від електро... і манометр) – манометр, у якому робочі органи змінюють свої електричні параметри пропорційно прикладеному до них тиску.

ЕЛЕКТРОМЕТР (від електро... і ...метр) – прилад для вимірювання малих різниць потенціалів чи слабких електричних зарядів.

ЕЛЕКТРОМЕТРІЯ (від електро... і ...метрія) – вчення про методи й прилади для вимірювання різних електричних (напруги, струму, потужності, енергії, опору, ємності тощо) та неелектричних (довжини, швидкості, прискорення, температури, тиску тощо) величин.

ЕЛЕКТРОМІОГРАМА [від електро..., грец. μυς (μυός) – м’яз і ...грама] – запис біоелектричних потенціалів, що виникають у скелетних м’язах під час їх роботи.

ЕЛЕКТРОМІОГРАФІЯ [від електро..., грец. μυς (μυός) – м’яз і ...графія] – метод дослідження органів руху графічним реєструванням біоелектричних потенціалів скелетних м’язів.

ЕЛЕКТРОМОБІЛЬ (від електро... і лат. mobilis – рухомий) – автомобіль з електричним двигуном, що живиться струмом від встановлених на машині акумуляторів.

ЕЛЕКТРОМОТОР (від електро... і мотор) – електрична машина, двигун, що перетворює електричну енергію на механічну.

ЕЛЕКТРОН (від грец. ήλεκτρον – янтар, бурштин) – 1) У давніх греків назва янтарю. 2) Найлегша з елементарних частинок, негативний заряд якої становить 1,6 10^-19 К, маса – 9,1 10^-28 г. Позначається е. 3) Група сплавів на основі магнію. Застосовують в авіабудуванні.

ЕЛЕКТРОНАРКОЗ (від електро... і наркоз) – стан штучного сну, що виникає внаслідок дії електричного струму певної сили. Використовують під час операцій на тваринах.

ЕЛЕКТРОН-ВОЛЬТ – одиниця роботи або енергії в атомній та ядерній фізиці; дорівнює енергії, яку набуває електрон, проходячи різницю потенціалів в 1 вольт. 1 ев дорівнює 1,6 10^-12 ерг=1,6 10^-19 дж.

ЕЛЕКТРОНІКА – наука про електронні та іонні процеси у вакуумі газах і напівпровідниках; галузь техніки, яка займається розробкою, виробництвом і застосуванням електронних та іонних приладів.

ЕЛЕКТРОННИЙ – той, що стосується електроніки (напр., е-на теорія, е-ні прилади).

ЕЛЕКТРОНОГРАФІЯ (від електрон і ...графія) – дослідження атомно-молекулярної будови речовини, яке грунтується на спостереженні дифракції електронів.

ЕЛЕКТРООПТИКА (від електро... і оптика) – розділ фізичної оптики, в якому вивчають вплив електричного поля на оптичні властивості речовини.

ЕЛЕКТРООРГАН (від електро... і орган) – електромузичний інструмент, будовою і звучанням подібний до органа.

ЕЛЕКТРООСМОС (від електро... і осмос) – рух рідин (води, водних розчинів) у капілярах під впливом прикладеної різниці потенціалів.

ЕЛЕКТРОРЕТИНОГРАФІЯ (від електро..., лат. retina – сітка і ...графія) – запис біоелектричних потенціалів сітківки ока, що виникають під час дії на неї світла, за допомогою осцилографа.

ЕЛЕКТРОСИНТЕЗ (від електро... і синтез) – одержання хімічних сполук за допомогою електролізу (напр., одержання хлору, лугів).

ЕЛЕКТРОСКОП (від електро... і ...скоп) – прилад для виявлення електризації якого-небудь тіла.

ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ (від електро... і станція) – підприємство, що виробляє електричну енергію.

ЕЛЕКТРОСТАТИКА (від електро... і ...статика) – розділ вчення про електрику, де вивчають взаємодію й умови рівноваги нерухомих електричних зарядів (на відміну від електродинаміки).

ЕЛЕКТРОСТАТИЧНИЙ – той, що стосується електростатики (напр., е-на індукція).

ЕЛЕКТРОСТИМУЛЯТОР (від елекро... і стимулятор) – медичний прилад для електростимуляції.

ЕЛЕКТРОСТИМУЛЯЦІЯ (від електтро... і стимул) – збудження, піднесення електричним струмом життєдіяльності організму або його органу.

ЕЛЕКТРОСТРИКЦІЯ (від електро... і лат. strictio – стягнення, стиск) – зміна розмірів діелектриків (напр. сегнетової солі) від діяння на них електричного поля. Е. – явище, протилежне п’єзоелектричному (див. П’єзоелектрика).

ЕЛЕКТРОТАБЛО (від електро... і табло) – щит з електричними сигнальними пристроями.

ЕЛЕКТРОТАКСИС (від електро... і таксиси) – переміщення організму або його частина від діяння електричного струму.

ЕЛЕКТРОТАЛЬ (від електро... і таль) – те саме, що й тельфер.

ЕЛЕКТРОТЕЛЬФЕР (від електро... і тельфер) – механізм для внутріцехового транспортування вантажів підвішеною монорейкою за допомогою електроенергії.

ЕЛЕКТРОТЕРАПІЯ (від електро... і терапія) – застосування з лікувальною метою електричного струму, електричних і магнітних полів. Інша назва – електрοлікування.

ЕЛЕКТРОТЕРМІЯ (від електро... і ...термія) – галузь електротехніки, яка вивчає використання тепла, виділюваного під час протікання електричного струму через провідники, для нагрівання або розплавлювання різних матеріалів.

ЕЛЕКТРОТЕХНІКА (від електро... і техніка) – наука про електромагнітні явища та використання їх для практичних цілей; галузь техніки, що здійснює застосування електрики в народному господарстві, побуті, медицині тощо.

ЕЛЕКТРОТИНТА (від електро... та італ. tinta – фарба, колір, колорит) – різновид гравюрного друку, що грунтується на застосуванні електричного струму для травлення пластин.

ЕЛЕКТРОТИПІЯ (від електро... і ...типія) – те саме, що й гальванопластика.

ЕЛЕКТРОТОН (від електро... і грец. τόνος – напруга) – зміна стану збудженості та провідності нервової або іншої збудженої тканини тіла в місці дотику електродів під час пропускання постійного струму.

ЕЛЕКТРОТРАЛ (від електро... і трал) – електричний пристрій який використовується у промисловому лові риби.

ЕЛЕКТРОФАКС (від електро... і лат. fax – світло, полум’я) – електрофотографічний спосіб копіювання й друку, при якому проявлене зображення закріплюється безпосередньо на фотонапівпровідниковому шарі, нанесеному на папір, цинк тощо.

ЕЛЕКТРОФІЗІОЛОГІЯ (від електро... і фізіологія) – розділ фізіології, що вивчає електричні явища в живих тканинах і клітинах.

ЕЛЕКТРОФІЛЬТР (від електро... і фільтр) – апарат для очищення газів від твердих домішок за допомогою електрики.

ЕЛЕКТРОФОН (від електро... і ...фон) – музичний інструмент, в якому звукові коливання струн сприймаються електричними адаптерами, підсилюються і передаються на динамік (напр., електрогітара).

ЕЛЕКТРОФОР (від електро... і ...фор) – прилад для одержання невеликих кількостей статичної (що перебуває в рівновазі) електрики. Застосовують здебільшого в дослідах з фізики в середній школі.

ЕЛЕКТРОФОРЕЗ (від електро... і грец. φορέω – несу, переношу) – 1) Рух від дії електричного поля дисперсних твердих частинок, рідинних крапель або газових пухирців, завислих в рідинному або газоподібному середовищі. Використовують для збагачення глин, виділення каучуку з латексу. 2) Метод введення лікарських речовин в організм через неушкоджену шкіру за допомогою гальванічного струму (див. Гальванізація).

ЕЛЕКТРОФТАЛЬМІЯ (від електро... і офтальмія) – запалення очного яблука, спричинюване надзвичайно яскравим штучним світлом (напр., під час павільонних кінозйомок та електрозварювання).

ЕЛЕКТРОХІМІЯ (від електро... і хімія) – розділ фізичної хімії, в якому вивчають зв’язок між електричними й хімічними процесами.

ЕЛЕКТРОШОК (від електро... і шок) – метод лікування психічних розладів подразненням мозку дозованими електричними розрядами.

ЕЛЕКТРУМ (лат. electrum, від грец. ήλεκτρον – янтар, бурштин) – мінерал класу самородних металів, природний твердий розплав золота і срібла. Рідкісний.

ЕЛЕМЕНТ (від лат. elementum – первісна речовина) – 1) У давньоримській філософії стихія (вогонь, повітря, вода й земля). 2) Складова будь-чого цілого. 3) Е. хімічний – вид атомів, що характеризуються однаковим електричним зарядом ядра та сукупністю однакових властивостей. 4) фіз. Див. Термоелемент, фотоелемент.

ЕЛЕМЕНТАРНИЙ (лат. elementarius) – початковий, найпростіший, основний; е-на математика – та частина математики, яку вивчають у початковій і середній школі.

ЕЛЕНІУМ (лат. elenium, від грец. έλένιον – чистець) – лікарський препарат; заспокійливий засіб.

ЕЛЕРОНИ (франц. ailerons, від aile – крило) – рухомі поверхні крила літака; застосовують для керування літаком.

ЕЛЕУТЕРОКОК (від грец. έλεΰθερος – вільний і κόκκος – кісточка, зернина) – кущова рослина родини аралієвих. Поширений в Східній Азії. Корінь використовують у медицині як тонізуючий засіб для лікування неврозів тощо.

ЕЛЕФАНТІАЗ [від грец. έλέφας (έλέφαντος) – слон] – захворювання людини, що характеризується значним збільшенням окремих частин тіла (обличчя, ніг тощо) внаслідок потовщення шкіри й підшкірної клітковини. Спричинюється стійким порушенням руху лімфи на грунті хронічних запальних процесів. Інша назва – слоновість.

ЕЛІЗІЙ, ЕЛІЗІУМ [лат. Elysium, з грец. Ήλΰσιον (πεδίον) – Єлісейські (поля)] – в античній міфології місцеперебування «праведників» після смерті.

ЕЛІЗІЯ (лат. elisio, від elido – видаляю, виштовхую) – випадання кінцевого голосного в слові, що стоїть перед словом з початковим голосним; злиття голосних.

ЕЛІКСИР (від араб, аль-іксир – філософський камінь) – 1) Концентрований настій на спирту, кислотах. Застосовують у медицині, косметичній промисловості. 2) Фантастичний напій, що його марно шукали алхіміки (див. Алхімія), він нібито міг продовжити людське життя («елексир життя »).

ЕЛІМІНАЦІЯ (віл лат. eliminatio – винесення за поріг) – матем. виключення невідомих із системи рівнянь.

ЕЛІМІНУВАННЯ (від лат. elimino – виношу за поріг) – виключення, видалення; матем. те саме, що й елімінація.

ЕЛІНВАР [від франц. el (asticite) invariable) – незмінна пружність] – сплав на основі нікелю, пружність якого при зміні температури майже однакова. Застосовують для виготовлення камертонів, пружин годинників, механічних вібраторів.

ЕЛІНГ (голл. helling) – 1) Прибережна споруда для будівництва або ремонту суден. 2) Споруда для будування, стоянки й ремонту дирижа6лів. 3) Приміщення на водній станції для зберігання спортивних суден та інвентаря.

ЕЛІОНІКА [від ел (ектрон) та іон] – розділ електроніки, що вивчає явища, пов’язані з взаємодією електронних та іонних пучків з речовиною і застосуванням цих пучків у технологічних процесах виробництва електронних приладів.

ЕЛІПС (від грец. έλλειψις – нестача, недолік) – плоска овальна крива, що є геометричним місцем точок, сума віддалей яких від двох заданих точок (фокусів¹ Е.) є величиною сталою.

ЕЛІПСИС (від грец. έλλειψις – опущення) – 1) мовозн. Пропуск у реченні слова чи словосполучення, зрозумілого з контексту, для вираження енергійності, схвильованості, складних переживань, розгубленості,. а також для уникнення повторів. 2) геом. Один з конічних перерізів, замкнена крива лінія, сума відстаней, кожної точки якої від двох заданих точок (фокусів ¹) є постійною величиною.

ЕЛІПСОГРАФ (від еліпс і ...граф) – інструмент для креслення еліпса.

ЕЛІПСОЇД (від еліпс і ...оїд) – замкнена овальна еліпсоподібна поверхня з трьома взаємно перпендикулярними площинами симетрії. Якщо обертати еліпс навколо однієї з двох його осей, то утвориться Е. обертання.

ЕЛІПТИЧНИЙ – 1) Пов’язаний з обчисленнями, які стосуються еліпса. 2) Той, що має форму еліпса. 3) Оснований на пропусканні в реченні слів, які легко домислюються; неповний.

ЕЛІТА (франц. elite – краще, добірне, від лат. eligo – вибираю) – 1) Гурток людей з пануючих верств буржуазного суспільства, мовляв, вибраних, найкращих. 2) Найкращі рослини,. відібрані для виведення нових сортів; найдоброякісніше сортове насінні, найкращі за продуктивністю тварини в стаді даної породи. 3) Переносно – виб’ране, добірне військо, фахівці тощо.

ЕЛЛАДА [грец. Ελλάς (Ελλάδος)] – назва Греції.

ЕЛЛІНІЗМ (грец. ελληνισμός, від Έλλην – грек) – 1) Період в історії Східного Середземномор’я, Передньої Азії і Причорномор’я з часу завоювань Александра Македонського (4 ст до н. е.) до 30-х рр. 1 ст. н. е. 2) Слово або мовний зворот, запозичені з давньогрецької мови.

ЕЛОДЕЯ (від грец. ελωδης – болотяний) – рід водяних трав’янистих рослин родини жабурникових. Поширені у прісноводних водоймах Північної і Південної Америки. В СРСР занесені 2 види. Подекуди перешкоджає судноплавству. Інша назва – водяна чума.

ЕЛОКВЕНЦІЯ (лат. eloquentio, від eloquor – виголошую промову) – красномовність.

ЕЛОНГАЦІЯ (лат. elongatio, від longus – далекий) – віддаль, віддаленість; Е. зір – положення зір у їх видимому добовому русі по небесній сфері, при якому абсолютна величина їх азимута досягає найбільшого значення; Е. планети – кутова віддаль цієї планети від центра сонячного диска. Найбільша Е. Венери дорівнює 48°, найбільша Е. Меркурія змінюється в межах від 18° до 28°, Е. інших планет можуть змінюватись у межах від 0° до 180°.

ЕЛЮВІЙ (лат. eluvio – заливання, повінь, від eluo – вимиваю) – продукти руйнування гірських порід, які залишилися на місці утворення їх.

ЕЛЮЕНТ [від лат. eluens (eluentis) – вимиваючий] – розчинник (промивна рідина), який витісняє визначувані речовини з хроматографічної колони (див. Хроматографія).

ЕЛЮЮВАННЯ, ЕЛЮЦІЯ (від лат. eluo – вимиваю) – витягання речовин з хроматографічної колони (див. Хроматографія) відповідним розчинником (елюентом).

ЕЛЬ (англ. ale) – міцне англійське пиво. Виготовляють з ячмінного солоду.

ЕЛЬДОРАДО (від ісп. el dorado – золочений, в золотому одязі) – 1) Фантастично багата місцевість яку розшукували іспанці, завойовуючи Південну Америку. 2) Переносно – країна казкових багатств і чудес.

ЕЛЬЗЕВІР – 1) Назва книг, які надруковано у відомих голландських друкарнях 16-17 ст., що належали друкарям-видавцям Ельзевірам. 2) Назва шрифту, який використовували в цих друкарнях.

ЕЛЬФИ (нім. Elfen) – в давньогерманській міфології духи природи, які нібито жили в повітрі, землі, горах. Е. виступають у казках як жваві й веселі створіння.

ЕМАЛЬ (франц. email, від франкського smeltan – плавити) – 1) Тонкий шар склоподібної речовини на поверхні керамічних або металевих виробів. 2) Е. зубна – шар кісткової речовини, що вкриває зуб і захищає його від руйнування.

ЕМАН (від лат. emano – витікаю) – одиниця радіоактивності; 1 еман дорівнює 10^-10 кюрі/л.

ЕМАНАЦІЯ (від лат. emanatio – витікання) – 1) Рєлігійно-філософський термін, що позначає витікання, випромінювання з божественного начала всієї різноманітності світу. 2) Радіоактивний хімічний елемент, символ Em, ат. н. 86. Суміш трьох ізотопів: актинону An (Em²¹⁹), торону Tn (Em²²⁰) і радону Rn (Em²²²), які є продуктами радіоактивного розпаду відповідно актинію, торію і радію. Іноді Е. ототожнюють з її ізотопом – радоном.

ЕМАНОМЕТР (від лат. emano – витікаю і ...метр) – прилад для вимірювання радіоактивності речовини.

ЕМАНСИПАЦІЯ (лат. emancipatio, від emancipo – формально звільнюю сина від батьківської влади) – звільнення від залежності, гніту, скасування якихось обмежень (напр., Е. жінок, Е. негрів).

ЕМБАРГО (від ісп. embargo – заборона, накладення арешту) – 1) Заборона державною владою будь-якої країни ввозити або вивозити золото, іноземну валюту, товари та інші цінності. 2) Заборона заходити в порти і виходити з них іноземним суднам. 3) Затримання (арешт) у країні іноземної власності.

ЕМБЛЕМА (від грец. έμβλημα – вставка, рельєфна прикраса) – предмет, зображення, що умовно або символічно виражає певне поняття, ідею.

ЕМБОЛІЯ (від грец. έμβολος – клин) – перенесення по кровоносних або лімфатичних судинах людини й більшості тварин різних частинок-емболів, що можуть закупорювати судини, спричинювати тяжкі захворювання і навіть смерть.

ЕМБРІОГЕНЕЗ (від грец. εμβρυον – зародок і ...генез) – період індивідуального розвитку (онтогенезу) організму тварин і людини, що відбувається в яйцевих або зародкових оболонках. Інша назва – зародковий розвиток.

ЕМБРІОЛОГІЯ (від грец. εμβρυον – зародок і ...логія) – наука про закономірності утворення організмів і формування їх на ранніх стадіях розвитку.

ЕМБРІОН (грец. έμβρνον – зародок) – 1) Зародок тварини або людини. 2) Зачаток, початкова стадія, форма чого-небудь.

ЕМБРІОНАЛЬНИЙ – зачатковий, зародковий; той, що перебуває в зачатковому стані; е. розвиток – розвиток зародка (ембріона) в тілі матері або в зародкових оболонках. Інша назва – фетальний.

ЕМБРІОТОМІЯ (від грец. εμβρυον – зародок і ...томія) – акушерська операція, яка полягає в розтині плода в порожнині матки й видалення його по частинах.

ЕМЕРГЕНЦІ [від лат. emergens (emergentis) – той, що з’являється, вибивається] – поверхневі вирости на різних органах рослин, що утворюються епідермісом і тканинами, які вміщені під ним (напр., жалкі волоски кропиви, шипи троянд, шипшини тощо).

ЕМЕРДЖЕНТНА ЕВОЛЮЦІЯ (англ. emergence – виникнення, поява нового, від лат. emergo – з’являюся) – висунута на початку 20 ст. ідеалістична філософська концепція розвитку, що розглядає його як стрибкоподібний процес, де поява нових якостей зумовлена втручанням ідеальних сил.

ЕМЕРИТУРА (від лат. emeritus – заслужений) – в дореволюційній Росії – грошова допомога, спеціальна пенсія, що видавалася увільненим у відставку державним службовцям з емеритальної каси, кошти якої складалися з обов’язкових відрахувань від платні державних службовців. У широкому розумінні – пенсія.

ЕМЕТРОПІЯ [від грец. έμμετρος – розмірений, відміряний і ώψ (ώπός) – око] – нормальна заломлювальна здатність (рефракція) ока, при якій людина добре бачить і далекі і близькі предмети.

ЕМІГРАНТ [від лат. emigrans (emigrantis) – той, що виселяється] – особа, що залишила батьківщину і виїхала в іншу країну на постійне чи тривале проживання.

ЕМІГРАЦІЙНИЙ – той, що стосується еміграції; переселенський.

ЕМІГРАЦІЯ (від лат. emigratio – виселення, переселення) – 1) Масове переселення з батьківщини в іншу країну; тривале перебування за межами батьківщини внаслідок переселення. 2) Сукупність емігрантів, що живуть у якійсь країні. 3) Те саме, що й діапедез.

ЕМІНЕНЦІЯ (лат. eminentia – перевага, довершеність, досконалість, від emino – підношусь) – у католицькій церкві титул єпископів і кардиналів. До 17 ст. титул духовних курфюрстів і гросмейстера ордену госпітальєрів.

ЕМІР (араб. – повелитель, воєначальник) – титул феодальних правителів у деяких країнах Азії і Африки; в монархічних арабських країнах – титул синів монарха.

ЕМІРАТ – феодальна держава, очолювана еміром.

ЕМІСАР (від лат. emissarius – посланець) – особа, що її одна держава посилає в іншу з певним дорученням (здебільшого секретним).

ЕМІСІЯ (від лат. emissio – випуск, випромінювання) – випуск банкнотів, паперових грошей та цінних паперів державними установами та акціонерними товариствами.

ЕМІТЕНТ [від лат. emittens (emittentis) – той, що випускає] – установа або підприємство, що випускає в обіг цінні папери, банкноти або паперові гроші, тобто здійснює емісію.

ЕМІТЕР (англ. emitter, від лат. emitto – випускаю, випромінюю) – 1) Випромінювач. 2) Електрод, який є джерелом електронів внаслідок нагрівання його, діяння електричного поля тощо.

ЕМІТУВАТИ (від лат. emitto – випускаю, висилаю) – 1) Випускати цінні папери, банкноти або паперові гроші (див. Емісія). 2) Висилати електрони (іони) з поверхні твердих і рідких тіл внаслідок нагрівання тіла, опромінення його світлом, іонізуючим промінням тощо.

...ЕМІЯ (від грец. αίμα – кров) – у складних словах відповідає поняттю «захворювання крові», напр. лейкемія.

ЕМОЦІЇ (франц. emotion, від лат. emoveo – хвилюю, збуджую) – душевні переживання, почуття гніву, печалі, радощів.

ЕМОЦІЙНИЙ – 1) Викликаний емоціями; той, що виявляє емоції. 2) Легко збуджуваний, нестриманий.

ЕМПІЄМА (від грец. εμπύημα – нарив, гнояк) – скупчення гною в будь-якій порожнині організму або в порожнистому органі людини й тварин. Найчастіше спостерігається Е. плеври, жовчного міхура, великих суглобів.

ЕМПІРЕЙ (від грец. εμπυρος – вогненний) – 1) В уявленні давніх греків горішня частина неба, наповнена вогнем; оселя богів. 2) Переносно – висота, вись; витати в емпіреях – фантазувати, плекати нездійсненні мрії.

ЕМПІРИЗМ (від грец. εμπειρία – досвід) – напрям у теорії пізнання, який на противагу раціоналізмові вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання чуттєвий досвід, применшує значення логічного аналізу і теоретичних узагальнень.

ЕМПІРИК (грец. εμπειρικός, букв. – досвідчений) – послідовник емпіризму.

ЕМПІРИЧНИЙ (грец. εμπειρικός) – 1) Властивий емпіризму або заснований на емпірії (досвіді). 2) Е-на соціологія – один з провідних напрямів сучасної буржуазної соціології, який обмежується описом окремих сторін суспільного життя. 3) Е-не знання – знання, яке відображає дійсність з боку її зовнішніх зв’язків і відношень, включає в себе все, доступне живому спогляданню. 4) Е. рівень знань – рівень пізнавального процесу, що дає знання тих закономірних зв’язків і відношень, які виявляються через аналіз безпосередніх даних спостереження.

ЕМПІРІОКРИТИЦИЗМ (від грец. εμπειρία – досвід і критицизм) – реакційний суб’єктивно-ідеалістичний напрям у буржуазній філософії кінця 19 – початку 20 ст., який заперечує об’єктивне існування матеріального світу і розглядає його як явище свідомості, як комплекс відчуттів. Основи Е. розробляли в своїх працях австрійський фізик і філософ Е. Мах і швейцарський філософ Р. Авенаріус. Інша назва – махізм.

ЕМПІРІОМОНІЗМ (від грец. έμπειρια – досвід і монізм) – суб’єктивно-ідеалістичний напрям у російській філософії початку 20 ст., що зводив фізичне до психічного; різновидність емпіріокритицизму.

ЕМПІРІОСИМВОЛІЗМ (від грец. έμπειρια – досвід і символізм) – різновидність емпіріокритицизму. За Е. уявлення і поняття є не відображенням матеріального світу, а умовними знаками, символами відчуттів.

ЕМПІРІЯ (від грец. εμπειρία – досвід) – 1) Людський досвід, сприйняття зовнішнього світу за допомогою органів чуттів. 2) Спостереження в природних умовах, на відміну від експерименту.

ЕМУ (з мов Океанії) – рід нелітаючих птахів. Поширені в степах Австралії і Тасманії. В СРСР акліматизовуються.

ЕМУЛЬГАТОР – речовина, яка сприяє утворенню й підвищенню стійкості емульсій (напр., мило, желатин тощо).

ЕМУЛЬСІЯ (франц. emulsion, від лат. emulgeo – дою) – 1) Рідина, яка містить краплинки іншої рідини, що не розчинюються (напр., молоко – Е., де краплинки жиру розподілені у водному середовищі). 2) Світлочутлива Е. – шар на фотоматеріалах, що найчастіше являє собою зерна деяких солей срібла в желатині.

ЕМФАЗА (від грец. έμφασις – зображення, виразність) – напруженість мови, посилення її емоційної виразності, якої досягають за допомогою стилістичних фігур (риторичних вигуків, звертань і запитань, анафор і епіфор). Іноді Е. називають також пишномовну, бундючну мову.

ЕМФАТИЧНИЙ (грец. εμφατικός) – почуттєво-виразний.

ЕМФІЗЕМА (від грец. εμφύσημα – здуття) – надмірне скупчення повітря в органах; Е. легень – розширення легень у людини, зумовлене зниженням еластичності легеневої тканини; Е. підшкірна – припухання шкіри, спричинене скупченням повітря або газів у підшкірній клітковині.

ЕНАЛІДИ (від грец. ενάλιος – морський) – підводні рослини, що ростуть на мулуватих узбережжях морів.

ЕНАНТ (від грец. έναντίος – протилежний) – різновид синтетичного волокна з поліамідів. Застосовують для виготовлення переважно корду, електроізоляційних матеріалів, текстильних виробів.

ЕНАНТЕМА (від грец. έν – в, на і άνθημα – висип) – висип на слизових оболонках рота, носа, внутрішніх органів (напр., кишок), спостерігається при деяких інфекційних захворюваннях.

ЕНВІРОНІКА (від англ., франц. environs – оточення) – комплекс науково-технічних знань про вплив навколишнього середовища на людину, створювані нею споруди й машини, вивчення цього впливу й захист від нього.

ЕНГАРМОНІЗМ (грец. έναρμόνιος – енгармонійний, від έν – в, на і άρμοηία – гармонія) – зрівнювання й ототожнення звуків, що мають однакову висоту, але різні назви (напр., до-дієз – ре-бемоль).

ЕНДАРТЕРІЇТ (від єидо... і артеріїт) – запалення внутрішньої оболонки артерії. Е. облітеруючий – захворювання людини з ураженням нервової і судинної систем; супроводиться місцевими розладами кровообігу (переважно в нижніх кінцівках).

ЕНДЕМ, ЕНДЕМІК (від грец. ένδημος – місцевий, тубільний) – рослина або тварина, поширена лише в певній місцевості.

ЕНДЕМІЗМ (від грец. ενδημος – місцевий, тубільний) – пристосовування окремих видів організмів до певного, порівняно обмеженого, географічного району.

ЕНДЕМІК – див. Ендем.

ЕНДЕМІЧНИИ (від грец. ενδημος – місцевий) – місцевий, властивий даній місцевості або поширений у ній (напр., е-на хвороба).

ЕНДЕМІЯ (від грец. έν – в і δήμος – народ, країна, область) – постійне існування та періодичне поширення деяких інфекційних хвороб у певній місцевості (пор. пандемія).

ЕНДО... (від грец. ένδον – всередині) – префікс, що означає знаходження всередині чогось.

ЕНДОГАМІЯ (від ендо... і ...гамія) – за первіснообщинного ладу звичай, за яким дозволялися шлюби лише між особами однієї суспільної групи. Протилежне – екзогамія.

ЕНДОГЕННИЙ (від ендо... і ...генний) – зумовлений внутрішніми причинами; е-ні процеси – процеси, що відбуваються всередині Землі (розпад радіоактивних речовин, хімічні реакції, перетворення й переміщення гірських порід). Проявляються у вигляді горотворних процесів, коливальних рухів земної кори, вулканізму, землетрусів; е-не живлення – використання організмом людини чи тварини речовин, що входять до складу самого організму. Протилежне – екзогенний.

ЕНДОДЕРМА (від ендо... і ...дерма) – внутрішній шар клітин первинної кори в стеблах і коренях вищих рослин.

ЕНДОЕКОГЕНЕЗ (від ендо... і екогенез) – перетворення фітоценозу під впливом зміни середовища самим фітоценозом.

ЕНДОКАРД, ЕНДОКАРДІЙ (від ендо... і грец. καρδία – серце) – внутрішня серцева оболонка. Утворює клапани серця.

ЕНДОКАРДИТ – запалення ендокарда. Здебільшого поєднується з запаленням міокарда; найчастіше виникає на грунті ревматизму, сепсису тощо.

ЕНДОКАРПІЙ (від ендо... і грец. καρπός – плід) – внутрішня частина оплодня у рослин (напр., «кісточка» у плодах вишні, сливи тощо). Інша назва – середоплодень.

ЕНДОКІНЕМАТОГРАФІЯ (від ендо... і кінематографія) – кінематографування порожнин тіла людини й тварин, яке застосовують з метою діагностування.

ЕНДОКРИННИЙ (від ендо... і грец. κρίνω – відділяю) – пов’язаний із залозами внутрішньої секреції; е-ні залози – залози тварин і людини, що не мають вивідних проток і виділяють продукти своєї діяльності (гормони) в кров або лімфу.

ЕНДОКРИНОЛОГІЯ (від ендо..., грец. κρίνω – відділяю і ...логія) – наука, що вивчає будову й функцію ендокринних залоз, продукти їхньої життєдіяльності – гормони, а також захворювання, пов’язані з порушенням функції цих залоз.

ЕНДОКРИНОПАТІЯ (від ендо..., грец. κρίνω – відділяю і ...патія) – загальна назва хвороб, спричинюваних порушенням діяльності залоз внутрішньої секреції.

ЕНДОМЕТРИТ (від ендо... і метрит) – запалення слизової оболонки матки.

ЕНДОМІТОЗ (від ендо... і мітоз) – різновидність мітозу, при якій відбувається кратне збільшення кількості хромосом у ядрах клітин рослинних та тваринних організмів без порушення цілісності ядерної оболонки.

ЕНДОПАРАЗИТИ, ЕНТОПАРАЗИТИ (від грец. ένδον, εντός – всередині і паразити) – організми, що паразитують в органах і тканинах людини, тварин або рослин (напр., глисти). Інша назва – внутрішні паразити.

ЕНДОПЛАЗМА (від ендо... і плазма) – внутрішній шар цитоплазми тваринних і рослинних клітин, що містить різні зернисті включення и органоїди.

ЕНДОСКОПІЯ (від ендо... і ...скопія) – метод дослідження (безпосереднього огляду) слизової оболонки порожнистих органів за допомогою приладу ендоскопа.

ЕНДОСМОС (від ендо... і осмос) – проникнення води й розчинених у ній речовин із зовнішнього середовища в клітину.

ЕНДОСПЕРМ (від ендо... і грец. σπέρμα – насіння) – тканина в насінні рослин, у якій відкладаються запасні поживні речовини, що їх використовує зародок у процесі свого розвитку.

ЕНДОТЕЛІЙ (від ендо... і грец. θηλή – сосок) – клітини, що вистелюють внутрішню поверхню кровоносних і лімфатичних судин та ендокарда.

ЕНДОТЕРМІЧНИЙ (від ендо... і термічний) – той, що вбирає тепло; е-ні реакції – хімічні реакції, які відбуваються з вбиранням тепла (напр., розклад вапняку на негашене вапно й вуглекислий газ).

ЕНДОТОКСИН (від ендо... і токсин) – отрута (токсин), що входить до складу цитоплазми бактерій і звільняється після руйнування бактеріальних клітин.

ЕНДОТРОФНИЙ (від ендо... і ...трофний) – той, що живе всередині організму живителя (напр., е-ні паразити). Протилежне – екзотрофний.

ЕНДСИ (англ. ends, букв. – кінці) – обрізки дощок до 2,4 м завдовжки.

ЕНДШПІЛЬ (нім. Endspiel, від Ende – кінець і Spiel – гра) – заключна стадія шахової партії.

ЕНЕОЛІТ (від лат. aeneus – мідний, бронзовий і ... літ) – мідний вік; перехідний період від неоліту до бронзового віку.

ЕНЕРГЕТИЗМ – ідеалістична течія у філософії природознавства кінця 19 – початку 20 ст., яка вважає першоосновою світу енергію.

ЕНЕРГЕТИКА (від грец. ένεργητικός – діючий, діяльний) – галузь народного господарства, що вивчає й використовує природні енергетичні ресурси з метою вироблення перетворення, розподілу й споживання енергії.

ЕНЕРГІЙНИЙ (від енергія) – 1) Активний, життєдіяльний, сповнений сил. 2) Сильнодіючий.

ЕНЕРГІЯ (від грец. ενέργεια – діяльність) – 1) Загальна міра всіх форм руху матерії. 2) Переносно – наполегливість, рішучість у досягненні мети.

ЕНЗИМИ (нім. Enzyme, від грец. έν – в, всередині і ξΰμη – закваска) – те саме, що й ферменти.

ЕНЗИМОЛОГІЯ (від ензими і ...логія) – те саме, що й ферментологія.

ЕНЗООТІЯ (від грец. έν – в, на і ξφον – тварина) – поширення інфекційної хвороби тварин на обмеженій території чи акваторії. Протилежне – панзоотія.

ЕНІГМАТИЧНИЙ [від грец. αίνιγμα (αινίγματος) – загадка] – незрозумілий, загадковий.

ЕНКАЛОН – різновид синтетичного волокна з поліамідів.

ЕНКАУСТИКА (грец. έγκαυστική, від έγκαίω – випалюю) – живопис восковими фарбами.

ЕНКЛІТИКА (грец. εγκλιτική, від έγκλίνω – відхиляю) – ненаголошене слово, що стоїть після наголошеного, утворюючи з ним одне фонетичне ціле. Найчастіше частки, допоміжні дієслова.

ЕНКЛІТИЧНИЙ (грец. εγκλιτικός) – той, що не має власного наголосу.

ЕНКОМ’ЄНДА, ЕНКОМІЄНДА (ісп. encomienda, букв. – доручення) – під час іспанської колонізації Америки – «опіка», яку здійснювали іспанські колоністи над індійським населенням певної місцевості за розпорядженням іспанського уряду. На практиці була жорстокою кріпосницькою експлуатацією. Е. називали також місцевість, населення якої підлягало «опіці».

ЕНОТЕРА (грец. οίνοθήρας, від οίνος – вино і θηράω – полюю, приваблюю) – рід трав’янистих рослин родини онагрових. Поширена переважно у Північній Америці. В СРСР – один вид Е. дворічна – бур’ян; подекуди культивують як декоративну рослину.

ЕНОФТАЛЬМ (від грец. έν – в і όφθαλμός – око) – западання очного яблука в очну ямку; спостерігається найчастіше при травмах ока, при атрофії очноямкової жирової клітковини тощо.

ЕНТАЛЬПІЯ (від грец. ένθάλπω – нагріваю) – термодинамічна функція, що дорівнює сумі внутрішньої енергії і добутку об’єму на тиск.

ЕНТЕЛЕХІЯ (від грец. εντελέχεια – здійсненість) – у філософії Арістотеля – внутрішня мета руху, закладена в прихованому вигляді в кожному бутті до його здійснення; діяльне, формуюче начало. У віталізмі Е. – нематеріальна сила, яка нібито спрямовує і регулює всі процеси в організмах.

ЕНТЕР’ЄР – див. Інтер’єр.

ЕНТЕРИТ (від грец. εντερον – кишка) – запалення слизової оболонки тонких кишок. Спричинюється вживанням недоброякісної їжі, хімічними подразненнями, інфекцією; спостерігається при черевному тифі, паратифах, холері.

ЕНТЕРОКОЛІТ (від грец. εντερον – кишка і коліт) – загальне ураження тонкого і товстого кишечника. Див. Ентерит.

ЕНТЕРОПТОЗ (від грец. εντερον – кишка і птоз) – опущення органів черевної порожнини. Інша назва – спланхноптоз.

ЕНТЕРОСЕПТОЛ (від грец εντερον – кишка, σηπτός – гнійний і ...ол) – лікарський препарат. Застосовують при кишкових захворюваннях (протозойних колітах, хронічних виразкових колітах, хронічній бацилярній дизентерії).

ЕНТО... (від грец. εντός – всередині) – те саме, що й ендо...

ЕНТОДЕРМА (від енто... й ...дерма) – 1) Внутрішній шар (листок) зародка багатоклітинних тваринних організмів на ранніх стадіях розвитку. 2) Внутрішній шар двошарового тіла дорослих кишечнопорожнинних тварин.

ЕНТОМОЛОГІЯ (від грец. εντομον – комаха і ...логія) – наука про комах.

ЕНТОМОФАГ (від грец. εντομον – комаха і ...фаг) – паразитичний організм, який живиться комахами.

ЕНТОМОФІЛІЯ (від грец εντομον – комаха і ...філія) – перенесення пилку з однієї рослини на іншу за допомогою комах. Інша назва – комахозапилення.

ЕНТРОПІЯ (від грец. έν – в і τροπή – поворот, зміна, перетворення) – 1) фіз. Особлива фізична величина (функція стану термодинамічної системи), яка в спостережуваних явищах і процесах характеризує знецінювання (розсіювання) енергії, зумовлене перетворенням усіх видів її на теплову і рівномірним розподілом тепла між тілами (вирівнюванням їхніх температур). 2) В теорії інформації – міра невизначеності ситуації; в математиці – міра невизначеності випадкової функції. 3) мед. Заворот повік всередину.

ЕНТУЗІАЗМ (грец. ενθουσιασμός від ενθουσιάζω – захоплююсь божеством) – велике піднесення, порив натхнення.

ЕНТУЗІАСТ (від грец. ενθουσιαστικός – захоплений, натхненний) – людина, яка здатна надихатися, ставитись до чогось з ентузіазмом; пристрасний борець за ідею, прихильник якоїсь справи.

ЕНУКЛЕАЦІЯ (від лат. ех – з і nucleus – ядро) – видалення, вилущування (напр., Е. ока – хірургічна операція, під час якої видаляють у людини чи тварини очне яблуко).

...ЕНХІМА (грец. εγχυμα, букв. – налите, тут – тканина) – у складних словах означає живу тканину, напр. паренхіма.

ЕНЦЕФАЛІТ (від грец. εγκέφαλος – мозок) – запалення головного мозку людини й тварин; спричинюється мікробами, вірусами, деякими отруєннями, травмами.

ЕНЦЕФАЛОГРАМА (від грец. εγκέφαλος – мозок і ...грама) – те саме, що й електроенцефалограма.

ЕНЦЕФАЛОГРАФІЯ (від грец. εγκέφαλος – мозок і ...графія) – метод рентгенологічного дослідження головного мозку, при якому в порожнину черепа вводять повітря, кисень або спеціальні речовини, що дають чітку тінь на рентгенограмах. Інша назва – пневмоенцефалографія.

ЕНЦЕФАЛОМАЛЯЦІЯ (від грец. εγκέφαλος – мозок і μαλάσσω – пом’якшую) – утворення в головному мозку омертвілих ділянок внаслідок ураження судин мозку (переважно атеросклерозом). Інша назва – розм’якшення мозку.

ЕНЦИКЛІКА (лат. encyclicus, від грец. εγκύκλιος – круговий, загальний) – письмове звернення папи римського до всіх католиків або до віруючих якоїсь однієї країни (чи групи країн) з релігійними або політичними настановами.

ЕНЦИКЛОПЕДИЗМ (франц. encyclopedisme, від грец. έγκυκλοπαιδεία – коло знань) – всебічна освіченість, обізнаність з різних галузей знань.

ЕНЦИКЛОПЕДИСТ (франц. encyclopediste) – 1) Людина, яка відзначається глибокими різносторонніми знаннями або різносторонньою діяльністю. 2) Представник групи передових мислителів 18 ст., що брали участь у виданні «Енциклопедії, або Тлумачного словника, наук, мистецтв і ремесел» 1751-80 pp. за редакцією французьких учених Д. Дідро і Ж.-Л. д’Аламбера.

ЕНЦИКЛОПЕДИЧНИЙ – 1) Властивий енциклопедії. 2) Переносно – всебічний, різносторонній.

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ (від грец. έγκυκλοπαιδεία – коло загальноосвітніх знань) – науково-довідкове видання, що об’єднує в певній системі найістотніші відомості з усіх галузей знань (універсальна Е.) чи будь-якої однієї (галузева Е.).

ЕОЗИН (від грец. ηως – ранкова зоря) – органічна сполука, синтетичний барвник, порошок червоного кольору. Застосовують у виробництві чорнила, лаків, для забарвлення біологічних препаратів тощо.

ЕОЗИНОФІЛИ (від еозин і ...філ) – група лейкоцитів, протоплазма яких заповнена зернятками, що легко забарвлюються еозином. Підвищена кількість Е. в крові спостерігається при різних захворюваннях (найчастіше при гельмінтозах та алергічних захворюваннях).

ЕОЗИНОФІЛЬНИЙ (від еозин і ...філ) – той, що легко забарвлюється еозином.

ЕОЛ (грец. Αίολος) – у давньогрецькій міфології бог, володар вітрів.

ЕОЛІТ (від грец. ήως – ранкова зоря і ...літ) – застаріла назва епохи кам’яного віку.

ЕОЛІТИ (від еоліт) – невеликі уламки каменю, що мають сліди начебто штучної обробки.

ЕОЛОВИЙ (від Еол) – зумовлений діяльністю вітру; е-ві процеси – руйнування вітром гірських порід і перенесення продуктів руйнування; е-ві відклади – геологічні відклади, що утворюються з перенесених і перевідкладених вітром продуктів руйнування гірських порід; е-ва арфа – в давньогрецькій міфології арфа, що звучить від подиху вітру.

ЕОН (від грец. αιών – ера, епоха) – найбільший підрозділ геологічної історії Землі, що об’єднує кілька ер. Виділяють два Е.: докембрійський, або криптозойський (див. Докембрій) і фанерозойський (див. Фанерозой)

ЕОС (грец. Έως) – 1) У давньогрецькій міфології богиня ранкової зорі світанку, сестра сонця й місяця, мати всіх вітрів і безлічі зірок; у давньоримській міфології – Аврора. 2) В поезії – ранкова зоря.

ЕОЦЕН (від грец. ήως – ранкова зоря і ...цен) – середня епоха палеогену.

ЕПАНАГОГА (від грец. έπαναγωγή – підвищення, піднесення) – збірник греко-римського або візантійського права. Видана в кінці 9 ст. Положення Е., що оформляли союз церкви й держави, і тепер широко використовуються у церковному праві.

ЕПАНАЛЕПСИС (грец. έπανάληψις – повторення, повернення) – те саме, що й анадиплозис.

ЕПАТАЖ (франц. epatage) – скандальна витівка.

ЕПАТУВАТИ (франц. epater) – вражати, дивувати незвичайною поведінкою.

ЕПЕЙРОГЕНІЧНІ рухи (від грец. ήπειρος – суша і γένος – походження) – тривалі повільні підняття й опускання земної кори, які відбуваються постійно під впливом процесів, що розвиваються у підкорових масах.

ЕПЕЙРОФОРЕЗ (від грец. ήπειρος – суша і φορέω – переношу) – горизонтальне переміщення материків, зумовлене процесами, що відбуваються в надрах Землі.

ЕПЕНДИМА (від грец. έπένδυμα – верхній одяг) – тонка оболонка, що вистилає мозкові шлуночки й центральний канал спинного мозку.

ЕПЕНТЕЗА (від грец. έπενθεσις – вставка) – поява додаткового звука в складі слова.

ЕПІ... (грец. έπι...) – префікс, що означає перебування над чимось або на чомусь, рух проти чогось чи до чогось, супроводження, додавання, надмірність, наступність, послідовність, причинність.

ЕПІБЛЕМА (від грец. έπίβλημα – покривало) – покривна тканина молодих коренів рослин.

ЕПІГЕНЕТИЧНИЙ (від епі... і генетичний) – той, що виник внаслідок вторинних процесів; е-ні родовища – родовища корисних копалин, що утворилися пізніше, ніж гірські породи, які містять їх; е-ні долини – річкові долини, що розвиваються у верхніх товщах гірських порід і не пов’язані з геологічною структурою місцевості.

ЕПІГОН (від грец. επίγονος – нащадок) – зневажлива назва осіб, що в нових умовах механічно відтворюють застарілі ідеї або мистецькі прийоми й засоби своїх попередників.

ЕПІГОНСТВО – діяльність епігона.

ЕПІГРАМА (від грец. επίγραμμα – напис) – 1) У давніх греків – напис на пам’ятнику, будинку тощо з поясненням значення предмета. 2) Короткий вірш сатиричного змісту, здебільшого на адресу якоїсь персони.

ЕПІГРАМАТИЧНИЙ – той, що має характер епіграми; в’їдливий, їдкий.

ЕПІГРАФ (від грец. επιγραφή – заголовок, напис) – 1) У стародавніх греків – напис на пам’ятнику. 2) Цитата, крилатий вислів, афоризм, уривок з пісні або приказка, вміщені перед текстом твору або його розділами. Визначає основну ідею чи тему твору, його загальний тон.

ЕПІГРАФІКА (від грец. επιγράφω – надписую) – допоміжна історична та філологічна дисципліна, що вивчає стародавні написи, вирізьблені на твердих матеріалах (камінь, метал тощо).

ЕПІДЕМІОЛОГІЧНИЙ – той, що стосується епідеміології; е-не обстеження – вивчення причин виникнення епідемічних вогнищ та умов поширення інфекцій; е-на карта – топографічна або схематична карта місцевості з нанесеними умовними знаками вогнищ інфекційних захворювань і факторів, які впливають на санітарно-епідеміологічний стан населення або військ.

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ (від епідемія і ...логія) – наука, що вивчає причини виникнення й закономірності поширення епідемій, а також розробляє методи боротьби з ними.

ЕПІДЕМІЧНИЙ – 1) Той, що має характер епідемії. 2) Пов’язаний з боротьбою проти епідемії.

ЕПІДЕМІЯ (грец. επιδημία, від έπίδημος – поширений в народі) – масове поширення інфекційної хвороби в певній місцевості.

ЕПІДЕРМІС (від епі... і грец. δέρμα – шкіра) – 1) Зовнішній шар шкіри у людини й тварин, що складається з багатошарового плоского епітелію, поверхневі клітини якого роговіють. 2) У рослин – покривна тканина листків, молодих стебел, частин квітки; складається з одного шару живих клітин. Інша назва – епідерма.

ЕПІДЕРМОФІТІЯ (від епідерміс і грец. φυτόν – рослина) – грибкове захворювання, що уражає переважно шкіру підошов і долонь людини а також нігті.

ЕПІДИДИМІТ (від грец. έπιδιδυμίς – придаток яєчка) – запалення придатка яєчка в людини, спричинюється мікробами, травмою.

ЕПІДІАСКОП (від епі..., грец. δια – через, крізь і ...скоп) – оптичний прилад для проектування на екрані зображень прозорих малюнків (діапозитивів) і непрозорих (напр., з книги); є сполученням проекційного ліхтаря й епіскопа.

ЕПІДОТ (від грец. έπίδοσις – приріст, прирощення) – мінерал класу силікатів, колір зелений, бурий до чорного. Використовують як виробний камінь.

ЕПІДУРИТ (від епі... і лат. durus – твердий) – запальний процес на зовнішній поверхні твердої оболонки спинного мозку; спричинюється найчастіше стафілококом, може бути і туберкульозної етіології.

ЕПІЗОД (грец. έπεισόδιον, букв. – вставка, додаток) – 1) Випадок, випадкова подія, що не залишає помітного сліду. 2) Сюжетно завершена частина оповідання, фільму, картини, що має відносно самостійне значення.

ЕПІЗОДИЧНИЙ (від грец. έπεισόδιος – вставний, додатковий) – випадковий, неперіодичний, окремий, не пов’язаний з цілим.

ЕПІЗООТІЯ (від епі... й грец. ξφον – тварина) – поширення інфекційної хвороби тварин на значній території.

ЕПІЗООТОЛОГІЯ (від епізоотія і ...логія) – наука про закономірності виникнення, розвитку й згасання інфекційних хвороб сільськогосподарських тварин.

ЕПІКА (грец. επικός – епічний, від έπος – слово, розповідь) – різні епічні твори, епічна поезія.

ЕПІКАРД, ЕШКАРДІЙ (від епі... і грец. καρδία – серце) – зовнішній шар стінки серця: є внутрішнім листком навколосерцевої сумки – перикарда.

ЕПІКАРДИТ – запалення епікарда, спостерігається при деяких інфекційних захворюваннях.

ЕПІКОТИЛЬ (від епі... й грец. κοτύλη – заглиблення) – частина стебла у проростків рослин між сім’ядолями й першими листками. Інша назва – надсім’ядольне коліно.

ЕПІКРИЗ (від грец. έπίκρισις – визначення, висновок) – остаточний висновок в історії хвороби, що містить причини захворювання, його перебіг, лікування та кінцевий результат хвороби.

ЕПІКУРЕЄЦЬ – 1) Послідовник епікуреїзму. 2) Переносно – людина, що над усе ставить насолоду життям.

ЕПІКУРЕЇЗМ – 1) Філософсько-етичне вчення, яке виходить з атомістичних і особливо з етичних ідей давньогрецького філософа Епікура (звідси й назва). За Е., найвище благо – розумна насолода радощами життя 2) Світогляд, що виник на грунті перекрученого тлумачення вчення Епікура як прагнення лише до чуттєвих насолод. 3) Переносно схильність до чуттєвих насолод.

ЕПІЛЕПСІЯ (грец. επιληψία, від έπιλαμβάνω – нападаю, схоплюю) – хронічна психічна хвороба людини, характеризується приступами розладів свідомості, що найчастіше супроводяться загальними корчами. Інша назва епілепсії – падуча хвороба.

ЕПІЛІМНІОН (від епі... і грец. λίμνη – водойма, озеро) – верхній шар води в озерах.

ЕПІЛОГ (від грец. επίλογος – висновок, післямова) – заключна частина п’єси, повісті, роману, де розповідається про дальшу долю героїв твору.

ЕПІЛЯЦІЯ (від лат. ех – з і pilus – волос) – видалення волосся з лікувальною або косметичною метою.

ЕПІПАЛЕОЛІТ (від епі... і палеоліт) – перехідний період від епохи палеоліту до неоліту Див. також Мезоліт.

ЕПІСКОП (від грец. έπισκοπέω – розглядаю) – оптичний прилад для проектування на екран зображення непрозорих малюнків або предметів за допомогою відбитого від них світла. Див. також Епідіаскоп.

ЕПІСТЕМОЛОГІЯ (від грец. επιστήμη – знання і ...логія) – те саме, що и гносеологія.

ЕПІСТИЛЬ (грец. έπιστΰλιον) – те саме, що й архітрав.

ЕПІСТОЛА (грец. επιστολή) – лист, послання.

ЕПІСТОЛЯРНИЙ (від епістола) – той, що стосується літературних творів, які мають форму листів, послань.

ЕПІСТРОФА (від грец. επιστροφή – поворот, повертання) – риторична фігура, повторення того самого слова або звороту.

ЕПІСТРОФЕЙ (грец. έπιστροφεύς, від επιστρέφω – повертаюсь, обер таюсь) – другий шийний хребець у людини, ссавців, птахів, плазунів і земноводяних.

ЕПІТАЛАМА (від грец. έπιθαλάμιος – – шлюбний) – в античній літературі пісня або вірш, що виконувалися під час весільних обрядів.

ЕПІТАФІЯ (грец. επιτάφιος, від έπί – над і τάφος – могила) – надгробний напис.

ЕПІТЕЛІЙ (від епі... і грец. θηλή – сосок) – 1) Тканина тварин і людини, що складається з живих, щільно розміщених, видовжених клітин. Виконує функції захисту, виділення й всисання. 2) У рослин – загальна назва видільних клітин. Вистилає також стінки смоляних (у хвойних) і ефіроносних (у зонтичних) ходів.

ЕПІТЕТ (від грец. έπίθετον – прикладка, прізвисько) – художнє означення, що підкреслює характерну рису, визначальну якість явища, предмета, поняття, дії. Один з основних тропів мови.

ЕПІТРОХОЇДА (від епі... і трохоїда) – замкнута крива, яку описує зовнішня або внутрішня точка круга, що котиться, не ковзаючись, по зовнішній стороні іншого, нерухомого круга.

ЕПІФЕНОМЕН (від епі... і феномен) – 1) Супровідне, другорядне явище. 2) В ідеалістичній філософії – свідомість, що розглядається як супровідний наслідок діяльності вищої нервової системи, як результат пасивного відображення дійсності.

ЕПІФЕНОМЕНАЛІЗМ – механістичне вчення, яке вважає психіку людини побічним продуктом фізіологічних процесів – епіфеноменом.

ЕПІФІЗ (від грец. έπίφυσις – наріст, ґуля) – суглобовий розширений кінець довгих трубчастих кісток.

ЕПІФІТИ (від епі... і ...фіти) – рослини, що живуть на інших рослинах, але використовують їх лише як місце прикріплення.

ЕПІФОРА (від грец. έπιφορά – перенесення, повторення) – стилістична фігура; повторення в кінці віршованих рядків, фрази однакових слів, виразів чи звукосполучень з метою посилення виразності та мелодійності мови.

ЕПІЦЕНТР (від епі... і центр) – 1) Місце на земній поверхні, що лежить безпосередньо над вогнищем землетрусу (гіпоцентром). 2) Місце на земній поверхні, що лежить безпосередньо над вогнищем підземного або під вогнищем повітряного ядерного вибуху.

ЕПІЦИКЛ (від епі... і цикл) – матем. коло, центр якого рівномірно рухається по іншому колу.

ЕПІЦИКЛОЇДА (від епі... і циклоїда) – крива, яку описує довільна точка кола, що котиться по нерухомому колу зовні.

ЕПІЧНИЙ (грец. επικός) – 1) Властивий епосові, розповідний. 2) Переносно – велично спокійний, безсторонній.

ЕПОД (грец. έπφδός) – в античному віршуванні ліричний вірш, в якому довгі рядки чергуються з короткими.

ЕПОЛЕТИ (франц. epaulettes, зменш. від epaule – плече) – вузькі, заокруглені на кінці погони, де розміщуються знаки розрізнення. Належність парадної форми офіцерів, генералів, адміралів в арміях і флотах багатьох країн, у тому числі в армії дореволюційної Росії.

ЕПОНЖ (франц. eponge, букв. – губка) – різновид штучної тканини. Використовують для виготовлення одягу.

ЕПОНІМ (грец. επώνυμος – той, що дає ім’я, назву) – 1) У давніх афінян перший з дев’яти архонтів, іменем якого позначався рік. 2) Особа, яка дає чому-небудь своє ім’я.

ЕПОПЕЯ (грец. εποποιία, від έπος – розповідь, епос і ποιέω – творю) – 1) Художній твір, у якому широко й різнобічно зображено великі історичні події, поставлено проблеми загальнонародного значення. 2) Переносно – ряд подій, пов’язаних з героїчними подвигами.

ЕПОС (від грец. έπος – слово, розповідь) – 1) Героїчні народні пісні, думи, поеми, оповіді. 2) Оповідний рід художньої літератури. Жанри Е. – епопея, роман, а також середні й малі епічні жанри – повість, оповідання, нарис.

ЕПОХА (від грец. εποχή – зупинка, затримка) – 1) Певний проміжок часу, що його ознакою є визначні події або процеси в природі, суспільстві, науці, мистецтві. 2) Підрозділ геологічного періоду. 3) Момент, з якого починають обчислювати час руху світила.

ЕПСОМІТ – мінерал класу сульфатів, білого кольору, іноді безбарвний. Використовують для одержання магнієвих препаратів. Від назви мінеральних джерел Епсом в Англії.

ЕПУЛІС (від епі... і грец. οΰλον – ясна) – доброякісна пухлина ясен; спостерігається найчастіше при тривалому подразненні тканин ясен.

ЕПЮР (від франц. epure – кресленик) – кресленик, на якому просторова фігура зображена ортогональними проекціями її, суміщеними в одній площині.

ЕПЮРА (від франц. epure – кресленик) – графік залежності однієї величини від іншої (напр., у теорії машин і механізмів Е. зображає зміну швидкості чи прискорення по довжині стрижня).

ЕРА (від лат. aera – вихідне число) – 1) Час, з якого запроваджується система літочислення. 2) Подія, особливо визначний момент, що відкриває новий період розвитку. 3) Один з найбільших відрізків часу в хронології геологічної історії Землі.

ЕРАТО (грец. Έρατώ) – в давньогрецькій міфології одна з 9 муз, покровителька ліричної поезії.

ЕРБІЙ – хімічний елемент, символ Er, ат. н. 68; блискучий метал, належить до лантаноїдів. Застосовують для виробництва деяких сплавів, скла тощо. Від назви селища Іттербю у Швеції.

ЕРГ (від грец. έργον – робота) – одиниця роботи або енергії в СГС системі одиниць. Е. – робота сили в 1 дину на шляху в 1 см. 1 Е. дорівнює 10^-7 дж.

ЕРГАСТЕРІЙ (грец. έρναστήριον, від εργάζομαι – працюю) – у Стародавній Греції майстерня, в якій працювали раби.

ЕРГАСТОПЛАЗМА (від грец. εργαστικός – діяльний, енергійний і плазма) – внутрішньоклітинний органоїд, на поверхні якого містяться особливі зернята (гранули) рибонуклеїнової кислоти – рибосоми. Бере участь у синтезі білка. Інша назва – гранулярна ендоплазматична сітка.

ЕРГАСТУЛ (лат. ergastulum – тюрма, від грец. εργάζομαι – працюю) – у Стародавньому Римі в’язниця для рабів (здебільшого підземна), в якій в’язні, закуті в кайдани, виконували особливо важку роботу.

ЕРГОКАЛЬЦИФЕРОЛ [від ерго (стерин), кальцій і грец. φέρω – несу] – жиророзчинний протирахітичний вітамін D₂, необхідний для нормального росту кісток; сприяє засвоєнню кальцію, що міститься в продуктах харчування. В організмах утворюється з ергостерину.

ЕРГОНОМІКА, ЕРГОНОМІЯ (від грец. έργον – робота і νόμος – за; кон) – наука, що вивчає допустимі фізичні, нервові та психічні навантаження на людину в процесі праці, проблеми оптимального пристосування навколишніх умов виробництва для ефективної праці.

ЕРГОСТЕРИН (від франц. ergot – ріжки і грец. στερεός – твердий) – органічна речовина, циклічний спирт групи стеринів. Від діяння ультрафіолетового проміння перетворюється в антирахітичний вітамін Д₂. Багато Е. міститься в дріжджах, грибах, ріжках.

ЕРГОТАМІН (від франц. ergot – ріжки і аміни) – лікарський препарат. Застосовують при маткових кровотечах, атонії матки, мігрені.

ЕРГОТИЗМ (від франц. ergot – ріжки) – отруєння людини ріжками, що потрапляють у борошно; характеризується розладом травлення, місцевим змертвінням тканини, загальним збудженням, непритомністю.

ЕРГОТИН (від франц. ergot – ріжки) – лікарський препарат; очищений рідкий екстракт ріжків. Один з кровоспинних засобів.

ЕРДЕЛЬТЕР’ЄР – порода службових собак, виведена в Англії в долині річки Еру.

ЕРЕ (сканд. ore) – дрібна монета Швеції, Норвегії і Данії, 1/100 крони.

ЕРЕБ (грец. "Ερεβος) – у давньогрецькій міфології підземне царство темряви.

ЕРЕКТОР (англ. erector, від лат. erigo – ставлю прямо, підіймаю, напружую) – пересувний пристрій для механізованого встановлення тюбінгів або блоків ¹ (5) при спорудженні тунелів, шахт.

ЕРЕКЦІЯ (від лат. erectio – випрямлення, набрякання) – збільшення об’єму чоловічого статевого члена; настає в результаті наповнення кров’ю порожнин його (т. зв. печеристих тіл).

ЕРЕМУР, ЕРЕМУРУС (від грец. έρημος – одинокий і ουρά – хвіст) – рід багаторічних рослин родини лілійних. Поширені в Центральній Азії та Південно-Східній Європі. Деякі види вирощують як декоративні, з коріння одержують клей.

ЕРЕТИЗМ (від грец. έρεθίξω – дратую) – мед. стан підвищеної збудливості, подразливості.

ЕРЗАЦ (від нім. Ersatz – заміна) – неякісний замінник, сурогат.

ЕРИЗИПЕЛОЇД (від грец. ερυσιπελας – бешиха) – інфекційна хвороба, що уражає здебільшого свиней. Людина заражається при контакті з хворою твариною, обробці інфікованого м’яса. Інша назва – бешиха свиней.

ЕРИНІЇ (грец. Ερινύες) – у давньогрецькій міфології богині прокляття, кари й помсти. У римлян – фурії.

ЕРИСТИКА (грец. εριστική, від ερίζω – сперечаюсь) – мистецтво вести спір, полеміку.

ЕРИТЕМА (від грец. ερύθημα – червоність) – почервоніння шкіри під впливом різних подразнень – механічних, хімічних, фізичних тощо.

ЕРИТРИТ (від грец. έρυθρός – червоний) – чотириатомний спирт, безбарвна кристалічна речовина. Застосовують у харчовій промисловості, парфюмерії, медицині тощо.

ЕРИТРОБЛАСТИ (від грец. ερυθρός – червоний та ...бласти) – одна з проміжних стадій розвитку червоних кров’яних тілець (еритроцитів) у хребетних тварин і людини.

ЕРИТРОМІЦИН (від грец. ερυθρός – червоний і ...міцин) – антибіотик, який затримує ріст стійких до пеніциліну форм збудників хвороб.

ЕРИТРОЦИТИ (від грец. έρυθρός – червоний і ...цити) – одна з форм клітин крові людини й багатьох тварин; містять гемоглобін, виконують головну роль у газообміні організму (перенесення кисню і вуглекислоти). Інші назви – червоні кров’яні тільця, червонокрівці.

ЕРІОМЕТР (від грец. έριον – вовна і ...метр) – прилад для вимірювання товщини волосинок вовни, а також вовняних тканин.

ЕРКЕР (нім. Erker) – напівкруглий, тригранний або гранчастий засклений виступ у зовнішній стіні будинку.

ЕРЛ (англ. earl) – в Англії за раннього середньовіччя – представник родової знаті; з 11 ст. відповідає поняттю «графу» ¹.

ЕРЛІФТ (англ. air-lift, від air – повітря і lift – підіймання) – 1) Пристрій для піднімання крапельної рідини енергією стиснутого повітря, змішаного з нею. 2) Компресорний (з використанням повітря) спосіб видобування нафти.

ЕРМІТАЖ (франц. ermitage, букв. – келія, від ermite – пустельник) – 1) Заміський будинок, парковий павільйон. 2) Е. в Ленінграді – найбільший в СРСР музей мистецтва, наснований у 1764 р.

ЕРОЗІЯ (лат. erosio – роз’їдання, від erodo – роз’їдаю) – 1) Руйнування грунту або гірських порід текучою водою. 2) Руйнування металу або поверхні металевих виробів, зумовлене діянням механічних факторів або електричних розрядів. 3) Порушення цілості епітеліального шару шкіри або слизових оболонок під впливом різних подразнень, а також внаслідок місцевих порушень кровообігу.

ЕРОС, ЕРОТ [грец. Έρως (Έρωτος)] – у давньогрецькій міфології бог кохання, у давньоримській – Амур, або Купідон.

ЕРОТИКА (від грец. έρωτικά – любовні начала) – почуттєвість, хтивість, підвищений інтерес до проблем статі.

ЕРОТОМАНІЯ [від грец. έρως (έρωτος) – любов і ...манія] – хворобливо підвищена статева збудливість, психічний розлад на еротичному грунті.

ЕРСТЕД – одиниця напруженості магнітного поля в СГС системі одиниць; дорівнює напруженості магнітного поля в точці на віддалі 2 см від нескінченно довгого прямолінійного провідника, по якому тече електричний струм у 10 а. Від прізвища датського фізика Г.-К. Ерстеда.

ЕРУДИТ (від лат. eruditus – освічений, вчений) – людина, що має глибокі, різносторонні знання.

ЕРУДИЦІЯ (лат. eruditio – освіченість, вченість, від erudio – освічую) – глибокі знання в певній галузі науки чи в багатьох галузях, широка обізнаність, начитаність.

ЕРУПТИВНИЙ (лат. eruptus, від erumpo – вириваюсь назовні) – вивержений, вулканічного походження.

ЕРУПЦІЇ (від лат. eruptio – виверження) – спалахи на Сонці; мають вигляд яскравих точок на фоні фотосфери.

ЕРЦГЕРЦОГ (нім. Erzherzog) – титул австрійських принців до 1918 р.

ЕСЕ (франц. essai, букв. – спроба) – короткі наукові, критичні та інші нариси, які відзначаються вишуканістю форми. Іноді термін «есе» вживають з іронічним відтінком.

ЕСЕНЦІЯ (від лат. essentia – суть) – 1) Леткі ефірні масла, добуті дистиляцією з рослин. 2) Міцний розчин, витяжка.

ЕСКАДРА (франц. escadre) – 1) Оперативно-тактичне з’єднання надводних військових кораблів різних класів. 2) З’єднання військово-повітряних сил у деяких іноземних арміях.

ЕСКАДРИЛЬЯ (франц. escadrille, зменш. від escadre – ескадра) – тактичний підрозділ військово-повітряних сил, що складається з кількох ланок або загонів військових літаків.

ЕСКАДРОН (франц. escadron) – тактичний підрозділ у кавалерії.

ЕСКАЛАДА (франц. escalade, від лат. scalae – драбина) – оволодіння муром фортеці за допомогою штурмових драбин.

ЕСКАЛАТОР (англ. escalator, від франц. escalader – підійматися) – похилий конвейєр у вигляді рухомих сходів.

ЕСКАЛАЦІЯ (від англ. escalation – поступове розширення, підсилення) – у воєнно-політичних доктринах імперіалістичних держав термін «ескалація» означає: 1) планомірне нарощування військової могутності держави, армії; 2) планомірне збільшення чисельності військових сил у певному районі; 3) заплановане нарощування інтенсивності воєнних дій; 4) розширення театру воєнних дій, перенесення воєнних операцій у нові райони.

ЕСКАЛОП (франц. escalope) – страва з телятини, свинини або баранини; смажені шматочки корейки.

ЕСКАПАДА (від франц. escapade – витівка, таємна втеча) – образлива витівка; ворожий випад.

ЕСКАРП (франц. escarpe, від італ. scarpa – укіс) – 1) Внутрішня спадина зовнішнього рову укріплень. 2) Протитанкова перешкода у вигляді крутої стінки зовнішнього рову укріплення.

ЕСКВАЙР, СКВАЙР (англ. esquire, від лат. squtarius – щитоносець) – 1) У феодальній Англії прапороносець, пізніше – одне з нижчих дворянських звань. 2) У США та Великобританії почесний титул, що його присвоюють мерам, мировим суддям, вищому розряду адвокатури і старшим урядовцям.

ЕСКІЗ (франц. esquisse, від грец. σχέδιον – імпровізований вірш) – попередній начерк кресленика, картини тощо.

ЕСКІЗНИЙ (від ескіз) – намічений в загальних і найхарактерніших рисах; е. проект – загальні риси й накреслення машини, будови, технологічного процесу тощо.

ЕСКІМО (франц. esquimau, букв. – ескімоський) – морозиво в шоколаді на паличці.

ЕСКОРТ (франц. escorte, від італ. scorta – супровід, охорона) – військовий конвой, охорона, супроводження.

ЕСКОРТУВАТИ (франц. escorter) – супроводити під охороною, прикриттям, конвоєм.

ЕСКУДО (португ., ісп. escudo, букв. – герб, щит) – грошова одиниця Португалії (поділяється на 100 сентаво), Чілі (поділяється на 100 сентесимо).

ЕСКУЛАП (лат. Aesculapius) – латинська назва давньогрецького бога лікування Асклепія, культ якого був перенесений у Рим. Переносно (найчастіше іронічно) – лікар, медик.

ЕСПАДА (ісп. espada – шпага; тореро, озброєний шпагою) – те саме, шо й матадор.

ЕСПАДРОН (франц. espadon) – колюча й рубаюча зброя з трохи вигнутим або прямим клинком. Застосовують у фехтуванні.

ЕСПАНДЕР (англ. expander, від лат. expando – розтягую) – спортивний прилад для розвитку м’язів. Складається з ручок, з’єднаних гумовими джгутами або пружинами.

ЕСПАНЬЙОЛКА (від франц. espagnol – іспанський) – коротенька гостра борідка.

ЕСПАРТО (від ісп. esparto – іспанський дрік) – 1) Трав’янисті рослини з роду ковила родини злаків. Поширені на Південному Заході Європи та в Північній Африці. 2) Волокнистий матеріал з листків цієї рослини. 3) Сорт паперу, виготовлений з цього матеріалу.

ЕСПАРЦЕТ [франц. esparcet (te), ісп. esparcete] – рід трав’янистих або кущових рослин родини бобових. Поширені в Європі, Північній Африці та Західній Азії. Багато видів культивують як цінні кормові рослини й медоноси.

ЕСПЕРАНТО (есп. esperanto – той, що сподівається) – міжнародна штучна мова, яку створив у 1887 р. польський лікар Л. Заменгоф.

ЕСПЛАНАДА (від франц. esplanade – площа, відкрите місце) – 1) Незабудований простір між мурами фор тець або міськими мурами та найближчими будовами, що служив оборонним цілям. 2) Площа перед великим будинком. 3) Широка вулиця з алеями посередині.

ЕСТАКАДА (франц. estacade, від прованс. estaca – паля, балка) – споруда (поміст) для прокладання залізничного або іншого шляху над землею.

ЕСТАМП (франц. estampe, від estamper – відтискувати, карбувати) – твір друкарської графіки, відбиток на папері, шовку та інших матеріалах. Види естампу – гравюра, офорт, літографія.

ЕСТАФЕТА (франц. estafette, з італ. stafetta, зменш. від staffa – стремено) – 1) Термінове повідомлення, пакет, що його передають гінцями, переважно кінними, які змінюють один одного. 2) Вид командних спортивних змагань на швидкість (з бігу, на лижах, велосипедах та ін.) із зміною учасників і передаванням спеціального предмета – естафети (палички, пакета тощо). 3) Переносно – традиція, яку приймають від старшого покоління або попередників.

ЕСТЕЗІОЛОГІЯ (від грец. αΐσθησίς – відчуття, орган чуття і ...логія) – розділ анатомії, що вивчає будову й функції органів чуттів.

ЕСТЕЗІОМЕТР (від грец. αΐσβησις – відчуття, орган чуття і ...метр) – прилад для вимірювання чутливості шкіри до тиску або дотику.

ЕСТЕТ (від грец. αισθητής – той, що відчуває) – 1) Особа, яка сприймає зовнішні форми мистецтва відірвано від ідейного змісту, схильна до естетства. 2) Прихильник, шанувальник прекрасного, витонченого.

ЕСТЕТИКА (від грец. αισθητικός – чуттєво сприйманий) – наука про прекрасне та його роль у житті суспільства, про загальні закони художнього пізнання дійсності й розвитку мистецтва.

ЕСТЕТИЧНИЙ – той, що стосується естетики або відповідає її вимогам.

ЕСТЕТОТЕРАПІЯ (від естетика і терапія) – розділ медицини, який вивчає вплив естетичних факторів на здоров’я людини.

ЕСТЕТСТВО, ЕСТЕТИЗМ (від естет) – суб’єктивно-ідеалістичний підхід до мистецтва, що грунтується на реакційній теорії «мистецтво для мистецтва». Е. протиставить мистецтво дійсності, заперечує його ідейність і соціальну спрямованість.

ЕСТОКАДА (франц. estocade, від estoc – шпага) – прямий, перпендикулярний удар рапірою, шпагою або еспадроном при фехтуванні.

ЕСТРАГОН (франц. estragon) – вид багаторічних трав’янистих рослин роду полин родини складноцвітих. У дикому стані зустрічається в Європі й Азії. Вирощують як пряну овочеву рослину. З листя готують естрагонні оцет і гірчицю. Інша назва – тархун.

ЕСТРАДА (франц. estrade, з ісп. estrado – поміст, від лат. stratum – настил, поміст) – 1) Постійний чи тимчасовий, критий або відкритий поміст, піднятий над рівнем землі або підлоги, для виступів акторів або мистецьких колективів. 2) Концертно-видовищні виступи, т. зв. малі форми мистецтва.

ЕСТРОГЕНИ (від грец. οίστρος – пристрасть, лютість і ген) – 1) Жіночі статеві гормони. 2) Органічні сполуки, що виявляють біологічну дію жіночого гормона. Інша назва – естрогенні речовини. 3) Препарати, до складу яких входять жіночі статеві гормони або їхні хімічні аналоги.

ЕСТРОН (від грец. οίστρος – пристрасть, лютість) – те саме, що й Фолікулін.

ЕСТРУС (від грец. οίστρος – пристрасть, лютість) – одна із стадій статевого циклу ссавців. Інша назва – тічка.

ЕСТУАРІЙ (лат. aestuarium, від aestus – кипіння, хвилювання) – широке воронкоподібне гирло річки, що впадає в океан або море.

ЕСХАТОЛОГІЯ (від грец. έσχατος – останній, крайній і ...логія) – релігійне вчення про кінцеву долю людства і Всесвіту; складова частина будь-якої релігії.

ЕТАЗОЛ – лікарський препарат. Застосовують при пневмонії, ангіні, пієліті.

ЕТАЛОН (франц. etalon, від etaler – виставляти, показувати) – 1) Зразкова міра або зразковий вимірювальний прилад. 2) Переносно – зразок, мірило.

ЕТАМІНАЛ-НАТРІЙ – лікарський препарат. Снотворний засіб. Інша назва – нембутал.

ЕТАН (від грец. αίθήρ – ефір, гірське повітря) – органічна сполука, безбарвний горючий газ. Застосовують для синтезу спиртів, синтетичного каучуку тощо.

ЕТАП (від франц. etape – перегін, перехід) – 1) Частина шляху – дистанції. 2) Відрізок часу, відзначений певними подіями. 3) В дореволюційній Росії арештантська партія з конвоєм. 4) Місце зупинки – етапний пункт.

ЕТАТИЗМ (франц. etatisme, від etat – держава) – 1) За державно-монополістичного капіталізму – політика, яка полягає в активному втручанні буржуазної держави в економічну та інші сфери життя суспільства, що призводить до бюрократизації суспільного життя і кризи буржуазної демократії. 2) Сучасна буржуазна соціологічна доктрина, яка обґрунтовує активне втручання буржуазної держави в економічне й політичне життя суспільства.

ЕТЕРНІТ (від лат. aeternus – вічний) – покрівельний матеріал, виготовлений з азбесту та цементу.

ЕТИКА (лат. ethica, від грец. ήθος – . звичай) – 1) Наука, що вивчає мораль. 2) Норми поведінки, сукупність моральних правил певної соціальної групи.

ЕТИКЕТ (франц. etiquette, від флам. steeken – встромляти) – 1) Зведення норм поведінки, порядок дій і правила чемності при дворах монархів, титулованих осіб (придворний Е.), а також у дипломатичних колах. 2) Переносно – правила поведінки.

ЕТИКЕТАЖ (франц. etiquetage) – в музейній справі виконані за єдиними принципами щодо обсягу інформації, послідовності викладу та графічного відтворення етикетки.

ЕТИКЕТКА (франц. etiquette) – 1) Ярлик, товарний знак, що його наклеюють на товар або його упаковку. На Е. зазначається виготовлювач, назва товару, ціна. 2) Підпис під експонатом у музеї або на виставці.

ЕТИЛ (від грец. αίθήρ – гірське повітря і ΰλπ – матерія) – 1) Одновалентний радикал (4) органічної сполуки етану. 2) Е. бромистий – органічна сполука, безбарвна рідина з ефірним запахом. Застосовують в органічному синтезі.

ЕТИЛАЦЕТАТ (від етил і ацетат) – складний ефір, безбарвна летка рідина. Застосовують як розчинник у виробництві лаків, кіноплівки, бездимного пороху тощо.

ЕТИЛБЕНЗОЛ (від етил та бензол) – ароматичний вуглеводень, безбарвна рідина. Використовують для виробництва стиролу, а також як добавку до моторного палива.

ЕТИЛЕН (від етил) – органічна сполука безбарвний горючий газ. Застосовують для одержання поліетилену, етилбензолу та Інших органічних речовин.

ЕТИЛЕНГЛІКОЛЬ [від етилен, грец. γλυκύς – солодкий і (алког) оль] – органічна сполука, найпростіший двоатомний спирт; густа безбарвна рідина. Застосовують у виробництві синтетичних смол, штучного волокна, як антифриз тощо.

ЕТИЛЕНІЗАЦІЯ – спосіб штучного прискорення достигання плодів і овочів за допомогою газу етилену.

ЕТИМОЛОГІЗАЦІЯ (від етимологія) – встановлення походження слова.

ЕТИМОЛОГІЯ (грец. ετυμολογία, від έτυμον – істина і λόγος – слово, вчення) – 1) Розділ мовознавства, що вивчає походження слів. 2) Пояснення походження якогось слова зіставленням його з спорідненими словами тієї самої або іншої мови.

ЕТИМОН (від грец. έτυμον – істина) – первісна форма або значення слова.

ЕТИЧНИЙ – пов’язаний з етикою; е. релятивізм – методологічний принцип пізнання і тлумачення моралі, суть якого полягає в абсолютизації моменту відносності й умовності моральних норм, уявлень, ідеалів; «етичний соціалізм» – ідеалістичне вчення, яке намагається обгрунтувати соціалістичний ідеал, виходячи з моральних принципів.

ЕТІОЛОГІЯ (від грец. αιτία – причина і ...логія) – вчення про причини та умови виникання хвороб.

ЕТІОЛЯЦІЯ, ЕТІОЛЮВАННЯ (від франц. etioler – робити блідим, бліднути) – втрата рослинами зеленого забарвлення (хлорофілу) при зростанні їх у темряві або в умовах недостатнього освітлення.

ЕТНІЧНИЙ (від грец. εθνικός – народний) – той, що належить до якогось народу, його культури, традицій.

ЕТНОБОТАНІКА (від грец. έθνος – народ і ботаніка) – розділ ботаніки, що вивчає використання рослин різними етнічними групами населення земної кулі.

ЕТНОГЕНЕЗ (від грец. έθνος – народ і ...генез) – походження народів.

ЕТНОГЕОГРАФІЯ (від грец. έθνος – плем’я, народ і географія) – розділ етнографії, який вивчає склад і розміщення населення земної кулі, окремих країн та їхніх районів в етнічному аспекті.

ЕТНОГРАФІЗМ (від грец. έθνος – народ і γράφω – пишу) – відтворення традиційних форм побуту, звичаїв, обрядів без заглиблення в соціальні процеси.

ЕТНОГРАФІЯ (від грец. έθνος – народ і ...графія) – галузь історичної науки, яка вивчає культуру і побут народів світу, їхній етногенез, розселення та культурно-побутові взаємозв’язки.

ЕТНОНІМІКА (від грец. έθνος – народ і όνυμα – ім’я, назва) – розділ лексикології, який вивчає назви племен, народностей і народів.

ЕТОЛОГІЯ (від грец. ήθος – звичай і ...логія) – наука, що вивчає особливості поведінки організмів у всіх її проявах.

ЕТРОЛИ – пластмаси на основі ацетилцелюлози. З Е. виготовляють вироби широкого вжитку.

ЕТУАЛЬ (від франц. etoile – зірка) – модна співачка в буржуазному театрі легкого, розважального жанру.

ЕТЮД (франц. etude, від лат. studium – старанність, заняття) – 1) В образотворчому мистецтві – первісний допоміжний малюнок, виконаний з натури, для майбутнього твору. 2) Музична навчальна п’єса. 3) Імпровізаційна вправа, що складається з сценічних дій, для розвитку і вдосконалення техніки акторського мистецтва. 4) Літературний, науковий або філософський нарис. 5) У грі в шахи (шашки) – завдання виграти або зіграти внічию за даної позиції; кількість ходів не визначається.

ЕТЮДНІСТЬ, ЕТЮДИЗМ – в образотворчому мистецтві – недолік виконання, коли в закінченому творі залишаються якості етюду, які відволікають увагу, ослаблюють або й зовсім спотворюють ідєйно-образний зміст.

ЕУФІЛІН (від грец. εΰ – добре і φύλλον – зілля) – лікарський препарат. Судинорозширювальний і сечогінний засіб. Застосовують при захворюваннях серцево-судинної системи.

ЕФА – змія родини гадюкових. Поширена переважно в пустелях Південної Африки, Середньої Азії. Дуже отруйна, небезпечна для людини.

ЕФЕБИ (грец. έφηβοι) – в Стародавній Греції повнолітні юнаки (з 18 років), що навчалися військовому мистецтву і відвідували школи риторів, філософів.

ЕФЕДРИН – алкалоїд, що міститься в деяких видах рослин роду ефедра. Хлористо-водневу сіль Е. застосовують у медичній практиці як засіб, що звужує судини, підвищує кров’яний тиск, розслабляє гладенькі м’язи тощо.

ЕФЕКТ (лат. effectus – виконання, дія, від efficio – дію, виконую) – 1) Результат, наслідок яких-небудь причин, заходів, дій. 2) Сильне враження, спричинене ким-небудь або чим-небудь. 3) Засіб, що має на меті справити враження, викликати здивування.

ЕФЕКТИВНИЙ (від лат. effectivus – діяльний, творчий) – дійовий; е-на валюта – наявні іноземні гроші, що перебувають в обігу на біржі як товар; е-ні опади – кількість вологи, що лишається в грунті і може бути використана рослинністю.

ЕФЕКТИВНІСТЬ – результат, наслідок будь-яких причин, сил, дій; Е. економічна – показник економії суспільної праці в результаті застосування певних заходів; ступінь віддачі виробництва, машин, апаратів.

ЕФЕКТНИЙ – зроблений з метою справити ефект, враження.

ЕФЕЛЬ – дрібна і легка фракція порід, яку одержують при промиванні розсипного золота або при оброблянні рудного золота.

ЕФЕМЕРИ (від грец. εφήμερος – одноденний) – однорічні рослини з коротким періодом розвитку, що триває кілька тижнів.

ЕФЕМЕРИДИ [від грец. έφημερίς (εφημερίδος) – щоденник] – 1) Щоденні записи найважливіших подій, які велися при дворі Александра Македонського. 2) астр. Різні астрономічні відомості (напр., координати зір, планет), обчислені для ряду послідовних моментів часу. 3) біол. Ряд комах. Інша назва – одноденки.

ЕФЕМЕРНИЙ (від грец. εφημέριος – одноденний) – недовговічний, швидкоминущий.

ЕФЕМЕРОЇДИ (від ефемери і ...оїд) – багаторічні трав’янисті рослини, надземні частини яких живуть лише протягом кількох тижнів, а решту року перебувають у стані спокою у вигляді бульб, цибулин чи кореневищ.

ЕФЕНДІ (тур. efendi, від грец. αύδέντης – володар) – одна з форм ввічливого звертання до чоловіка в Туреччині.

ЕФЕРЕНТНИЙ [від лат. efferens (efferentis)] – той, що виносить; е-ні судини – судини, що виносять кров, лімфу з органа; е-ні нервові волокна – волокна, по яких збудження передається від центральної нервової системи до тканин.

ЕФЕС (нім. Gefaβ) – держак холодної зброї.

ЕФІР (грец. αίθήρ) – 1) За уявленням давніх греків, сонцесяйний верхній шар повітря, де перебували боги. 2) Гадане середовище, яке нібито заповнювало проміжки між частинками і весь світовий простір. Існуванням Е. прагнули пояснити поширення світла тощо. 3) Клас органічних сполук, що складаються з двох радикалів (4), пов’язаних між собою атомом кисню.

ЕФІРНИЙ – 1) Леткий. 2) Легкий, тонкий. 3) Той, що належить до ефіру; е-ні олії – леткі рідкі суміші органічних речовин з сильним запахом. Містяться в квітках, плодах та листі пахучих рослин. Застосовують у медицині, парфюмерній і харчовій промисловості.

ЕФУЗИВНИЙ (від лат. effusio – розтікання, розливання) – вивержений; е-ні породи – магматичні гірські породи, що утворилися внаслідок застигання лави на поверхні Землі або близько від поверхні.

ЕФУЗІЯ (лат. effusio, від effundo – розливаю) – 1) Виливання лави (магми) на поверхню Землі в процесі вулканічної діяльності. 2) Проникнення газів з одного об’єму в другий через пористу перегородку з отворами, незначними порівняно з довжиною вільного пробігу молекули.

ЕХІНОКОК (від грец. έχΐνος – їжак і коки) – вид стьожкових червів, що в дорослому стані паразитують у кишечнику собаки, вовка, шакала, зрідка кішки, а в личинковій стадії – інших тварин і людини. Спричинює хворобу ехінококоз.

ЕХІНОКОКОЗ – захворювання, спричинюване паразитуванням у тілі людини та деяких тварин ехінокока; уражаються внутрішні органи.

ЕХІНОРИНХ (від грец. έχίνος – їжак і ρΰγχος – морда, дзьоб) – рід паразитичних колючоголових червів. Живуть у кишечнику хребетних тварин і людини, спричинюють великі болі.

ЕХІУРИДИ (від грец. εχις – гадюка і ούρά – хвіст) – клас кільчастих червів (анелід), що живуть на великих глибинах в океанах.

ЕХОЕНЦЕФАЛОСКОП (від грец. ήχώ – шум, звук, εγκέφαλος – мозок і скоп) – прилад для виявлення органічних змін у центральній нервовій системі.

ЕХОЛОКАЦІЯ (від грец. ήχώ – шум, звук і локація) – орієнтація у просторі за допомогою відбитого звуку чи ультразвуку.

ЕХОЛОТ (від грец. ήχώ – шум, звук і лот) – 1) Прилад для вимірювання глибини морського дна. 2) Прилад для замірювання рівня рідини в нафтових свердловинах.

ЕХОР – бурятський народний хороводний танець.

ЕШАФОТ (франц. echafaud) – поміст на якому здійснювалася страта.

ЕШЕЛОН (франц. echelon, букв. – сходинка, ступінь) – 1) Частина бойового порядку військ. 2) Частина загальної колони військ, що рухається на певній віддалі від іншої колони. 3) Під час перевезення залізницею – кожний військовий поїзд. 4) В широкому розумінні – залізничний поїзд або автоколона, що прямує з певним цільовим призначенням.

ЕШЕЛОНУВАТИ (франц. echelonner) – розташовувати війська розчленовано (в глиб), поешелонно.

ЕЯКУЛЯЦІЯ (лат. ejaculatio, від ejaculo – вивергаю) – випорскування сім’я (сперми) з чоловічого статевого апарата. Інша назва – сім’явипорскування.