- головна (сайт)- - головна (словник)- - дружній сайт -

 

 

 

ДАВЛУРІ – грузинський народний танець.

ДАГА (від італ. daga – палаш, тесак) – у Західній Європі за середньовіччя назва короткої шаблі для рукопашного бою.

ДАГЕРОТИПІЯ – перший технічно розроблений спосіб фотографування. Від прізвища французького винахідника Л.-Ж. Дагера.

ДАДАЇЗМ (франц. dadaїsme, від dada – дитячий коник, переносно – дитячий лепет) – формалістична течія в літературі й образотворчому мистецтві Західної Європи початку 20 ст. Характерні риси Д. – нігілізм, нарочитий примітивізм, антиестетизм. Попередник сюрреалізму.

ДАЗИМЕТРИЧНИЙ (від грец. δασύς – густий і метричний) – той, що показує густоту розподілу певних елементів або явищ (населення, шляхів сполучення, національного доходу тощо).

ДАЙКА, ДЕЙКА (англ. dike, dyke, букв. – перегородка, стіна з каменю) – пластоподібне магматичне тіло (інтрузія), обмежене більш-менш паралельними площинами.

ДАЙМ (англ. dime) – срібна монета Сполучених Штатів Америки до 1965 p., 1/10 долара.

ДАЙМІО, ДАЙМЙО (япон.) – князі в феодальній Японії 14 – 19 ст.

ДАЙНА (лит. daina) – традиційна назва різних видів литовських народних пісень.

ДАЙНЕЛ – назва в США різновиду синтетичного волокна з поліакрилонітрилу.

ДАЙХАРДІВЦІ (від англ. die-hard – стійкий, незламний, невблаганний) – назвисько найреакційнішої частини англійської партії консерваторів. Інша назва – твердолобі.

ДА-КАПО (італ. daccapo – знову, спочатку) – муз. спочатку (знак повторення).

ДАКРИЛ – полімерний матеріал. Світлотехнічні вироби з нього відзначаються кращими оптичними властивостями порівняно з виробами з інших пластмас.

ДАКРІОАДЕНІТ (від грец.δάκρυον – сльоза і άδήν – залоза) – запалення слізної залози. Гострий Д. звичайно інфекційного походження; хронічний – розвивається на фоні загальних захворювань (туберкульоз, сифіліс тощо).

ДАКРІОЦИСТИТ (від грец. δάκρυον – сльоза і κύστις – міхур) – запалення слізного мішка.

ДАКРОН (англ. dacron) – назва в США різновиду синтетичного волокна з поліефірів, подібного до лавсану. Застосовують для виготовлення белтингів, корду.

ДАКТИЛО... (від грец. δάκτυλος – палець) – у складних словах відповідає поняттю «палець».

ДАКТИЛОГРАМА (від дактило... і ...грама) – відбиток, утворений внаслідок притиснення пальців рук, вкритих відповідною речовиною, до поверхні паперу з метою встановлення ідентифікації особи.

ДАКТИЛОГРАФІЯ (від дактило... і ...графія) – 1) Письмо пальцем на будь-якій зручній для письма площині – допоміжний засіб зносин з глухим або сліпо-глухим співрозмовником без використання спеціальних засобів – дактилології, жестів тощо. 2) Техніка письма на друкарській машинці.

ДАКТИЛОЗОЇДИ (від дактило..., грец. ξφον – жива істота і ...оїд) – видозмінені особини колоніальних гідроїдних поліпів, що виконують функції захисту, захвату їжі або сприйняття подразнень.

ДАКТИЛОЛОГІЯ (від дактило... і ...логія) – ручна азбука, яка відтворює слова умовними знаками, зображуваними пальцями рук. Використовують для зносин з глухонімими.

ДАКТИЛОСКОПІЯ (від дактило... і ...скопія) – розділ криміналістики, що вивчає будову шкірних узорів пальців рук з метою встановлення особи, реєстрації і розшуку карних злочинців.

ДАКТИЛЬ (грец. δάκτυλος, букв. – палець) – віршовий розмір з трискладовою стопою і наголошеним першим складом.

ДАЛАЙ-ЛАМА [від монг. далай – море (мудрості) і лама] – титул первосвящеників ламаїстської церкви, які були водночас правителями Тібету.

ДАЛАСІ – грошова одиниця Гамбії, поділяється на 100 бутутів.

ДАЛА-ФАНДИР – осетинський щипковий інструмент з 2 – 3 струнами.

ДАЛЬТОНІДИ – хімічні сполуки постійного складу. Від прізвища англійського хіміка й фізика Дж. Дальтона.

ДАЛЬТОНІЗМ – часткова колірна сліпота, здебільшого природжена. Дальтоніки не відрізняють червоного, зеленого або синього кольорів. Від прізвища англійського вченого Дж. Дальтона.

ДАЛЬТОН-ПЛАН, ДОЛТОН-ПЛАН – система організації навчально-виховної роботи в школі, яка базується на принципі індивідуального навчання. Від назви м. Долтона (США), де його вперше застосовано.

ДАМАРА (малайське) – смола деяких тропічних дерев. Застосовують у виробництві прозорих лаків, лінолеуму й пластирів.

ДАМАСЬКА сталь – спочатку те саме, що й 6улат; пізніше – пружна й тверда візерунчаста сталь, яку виготовляли в сірійському м. Дамаску.

ДАМБА (голл. dam) – гідротехнічна споруда (вал переважно з кам’яного накиду) для захисту низин від затоплення, а також регулювання течії річок тощо.

ДАМНІФІКАЦІЯ (відлат. damnum – збиток і ...фікація) – зазнання збитків, втрата майна.

ДАМНО (від лат. damnum – збиток) – 1) Окрема плата (крім комісійних, процентів і поштових витрат), яку стягують капіталістичні банки з клієнтів за інкасування і облік векселів, залізничних накладних, коносаментів та інших документів. 2) Збиток, якого зазнав власник цінних паперів, продавши їх за курсом, нижчим від номіналу.

ДАМОКЛІВ меч – 1) За давньогрецькою легендою меч, що його сіракузький тиран Діонісій Старший (5 – 4 ст. до н. е.) нібито наказав повісити на волосині над головою свого прибічника Дамокла, якого під час бенкету посадив на своє місце, щоб той не заздрив йому. 2) Переносно – постійно загрожуюча небезпека.

ДАНАЇВ дар, ДАНАЙЦІВ дар – 1) Легендарний дерев’яний кінь, подарований троянцям греками (данайцями), що воювали з ними; схований всередині цього коня загін воїнів відкрив ворота міста своїм військам, і Трою було взято і зруйновано. 2) Переносно – дар, зроблений із підступним наміром.

ДАНАЇДИ (грец. Δαναΐδες) – 1) У давньогрецькій міфології 50 дочок аргоського царя Даная, які вбили своїх чоловіків, за що були покарані – приречені вічно носити воду у бездонну бочку. 2) Переносно – бочка данаїд – нескінченна й безплідна робота.

ДАНСИНГ [англ. dancing (hall) – танцювальний (зал)] – зал або майданчик для танців, здебільшого при ресторані чи кафе.

ДАО (кит. – шлях, закон, принцип) – поняття давньокитайської філософії, яке означало: в теорії пізнання – «шлях» природи, її закономірність; в етиці – смисл життєвого шляху людини, етичну норму («дао-де»); в логіці – підставу, засновок, аргумент («дао-лі»).

ДАОСИЗМ (від кит. дао – шлях, закон, принцип) – 1) Один з основних напрямів давньокитайської філософії. За Д., природа й життя людей підпорядковані не волі неба, а загальному законові – дао, який існує поза свідомістю людини. 2) Одна з китайських релігій. Виникла в 2 ст. до н. е.

ДАРБАР – див. Дурбар.

ДАРВІНІЗМ – матеріалістичне вчення про еволюційний розвиток живих організмів на Землі. Д. довів, що жива природа безперервно змінюється і розвивається. В основі її розвитку лежать три фактори: мінливість, спадковість, природний добір. Живі організми набувають у процесі еволюції нових ознак і властивостей. Д. завдав нищівного удару по антинаукових поглядах, які обстоювали незмінність світу. Від прізвища англійського природознавця Ч. Дарвіна.

ДАРСОНВАЛІЗАЦІЯ – застосування з лікувальною метою змінного електричного струму високої частоти, високої напруги й невеликої сили. Термін походить від прізвища французького фізіолога і фізика Ж.-А. д’Арсонваля.

ДАТА (лат. data, множ, від datum – дане) – точний календарний час (рік, місяць, число) якоїсь події.

ДАТАСКОП (від лат, data – дані і ...скоп) – електронна фотонабірна машина, обладнана програмним керуванням.

ДАТИВ [лат. (casus) dativus] – давальний відмінок.

ДАТО (італ. dato, від лат. datus – даний) – від сьогоднішнього числа; д.-вексель – вексель, строк платежу за яким встановлюється через певний час з дня його видачі.

ДАТОЛІТ (від грец. δατέομαι – ділю і ...літ) – мінерал класу силікатів, прозорий, безбарвний, іноді зеленуватий, жовтуватий. Сировина для одержання бору ¹.

ДАУКАРИН – лікарський препарат. Застосовують при хронічній коронарній недостатності.

ДАУЛ – узбецький ударний музичний інструмент типу барабана.

ДАУЛПАЗ – старовинний казахський музичний інструмент типу литаври.

ДАУНІНГ-СТРІТ (англ. Downing-street) – вулиця в центрі Лондона, де розташовані урядові установи. Назва «Даунінг-стріт» часто вживається в пресі як символ англійського уряду. Від прізвища англійського державного діяча Д. Даунінга.

ДАФНА (грец. Δάφνη) – у давньогрецькій міфології німфа, перетворена на лавр.

ДАФНІС (грец. Δάφνις) – у старогрецькій міфології сіцилійський пастух надзвичайної краси, складач пісень. Син Гермеса й однієї з німф. Переносно – дуже вродливий юнак.

ДАФНІЯ (від грец. δάφνη – лавр) – рід прісноводних гіллястовусих ракоподібних. Поширені повсюдно, крім полярних областей. Є поживою дрібних риб і мальків. Інша назва – водяна блоха.

ДАЦАН (монг.) – ламаїстський монастир, храм.

ДАЦЗИБАО (кит., букв. – газета великих ієрогліфів) – стінні газети в Китаї. Маоїсти використовують Д. для закликів до фізичної розправи над китайськими комуністами-інтернаціоналістами, антирадянських наклепницьких випадів.

ДАЦЮЙ (кит.) – стародавня придворна вистава, в якій після музичного вступу йшли багатоепізодні пісенні й танцювальні частини.

ДЕ... (лат. de...) – префікс, що означає: 1) віддалення, виділення, скасування, припинення, усунення чого-небудь; 2) рух донизу, зниження.

ДЕАЕРАТОР – пристрій для деаерації.

ДЕАЕРАЦІЯ (від де... і аерація) – видалення з рідини розчинених у ній газів.

ДЕБАЕГРАМА – рентгенограма полікристала. Від прізвища голландського фізика П. Дебая.

ДЕБАРКАДЕР (франц. debarcadere, від debarquer – розвантажувати, висаджувати на берег) – 1) Плавуча пристань. 2) Станційна платформа, біля якої зупиняються поїзди.

ДЕБАТИ (франц. debats, від debattre – сперечатися) – обмін думками на зборах, засіданні; дискусія.

ДЕБЕНТУРА (від лат. debeo – я винен) – свідоцтво на повернення мита.

ДЕБЕТ (від лат. debet – він винен) – лїза сторона бухгалтерського рахунку, на якій відображають господарські операції.

ДЕБІЛ (від лат. debilis – немічний, кволий) – той, хто страждає вродженою психічною неповноцінністю, розумовою відсталістю; недоумкуватий.

ДЕБІЛЬНІСТЬ (від лат. debilis – немічний, кволий) – природжене або набуте в ранньому дитинстві розумове недорозвинення, ступінь слабоумства.

ДЕБІТ (франц. debit – збут, витрачання) – кількість води, нафти, газу, що надходить з джерела або свердловини за одиницю часу.

ДЕБІТОР (лат. debitor – зобов’язаний) – боржник.

ДЕБЛОКУВАННЯ (від де... та блокування) – 1) Бойові дії з метою визволення блокованих військ, кораблів, торговельних суден у портах, фортецях; визволення укріпленого району або населеного пункту від ворожої блокади. 2) Зняття блокади, облоги.

ДЕБОШ (франц. debauche) – буйство, бешкет, бійка.

ДЕБУРБАЖ (франц. debourbage, від debourber – очищати від бруду) – відстоювання виноградного сусла перед бродінням при виготовленні білих виноградних вин.

ДЕБЮТ (франц. debut, букв. – початок) – 1) Перший виступ актора на сцені взагалі або в даному театрі. 2) Перший виступ на якомусь поприщі. 3) Початкова стадія шахової або шашкової партії.

ДЕВАДАСІ (інд.) – виховувані при індуїстських храмах дівчата, що виковують релігійні танці.

ДЕВАЛЬВАЦІЯ (від де... і лат. valvo – маю вартість) – законодавче зменшення золотого вмісту (вартості) грошової одиниці, зниження курсу паперових грошей щодо золота або іноземної валюти.

ДЕВАНАГАРІ (санскр.) – складове письмо багатьох сучасних індійських мов. Походить від давньоіндійського письма брахмі.

ДЕВАСТАЦІЯ (лат. devastatio, від devasto – спустошую, розорюю) – комплекс заходів, спрямованих на знищення збудників інвазійних та інфекційних захворювань людини, тварин і рослин на всіх фазах розвитку цих збудників.

ДЕВІАЦІЯ (deviatio, від devio – відхиляюсь) – 1) Зміна середніх стадій ембріонального розвитку органа, що призводить до змін будови його у дорослого організму. 2) Відхилення стрілки компаса під впливом великих мас заліза. 3) Відхилення від правильного напряму руху корабля, літака, артилерійського снаряда тощо.

ДЕВІЗ (франц. devise – число) – 1) Стисле формулювання провідної ідеї, програми дій. 2) Слово чи вислів як псевдонім автора проекту або твору, що його висувають на закритий конкурс. 3) Короткий напис на гербі, ордені.

ДЕВІЗИ (від франц. devis – кошторис) – платіжні засоби (векселі, чеки, перекази), виражені в іноземній валюті і використовувані в міжнародних розрахунках.

ДЕВІЗНИЙ – той, що належить до девізів; д-а політика – метод впливу держави на рух курсу національної валюти через купівлю-продаж іноземної валюти.

ДЕВОН, ДЕВОНСЬКИЙ ПЕРІОД – четвертий період палеозойської ери геологічної історії Землі (див. Палеозой). Розпочався близько 400 мли. років тому, тривав 60 млн. років. Відклади цього періоду становлять девонську систему. Від назви англійського графства Девоншір.

ДЕВТЕРАГОНІСТ (грец. δευτερανωνιστής – другий актор) – у давньогрецькому театрі другий з трьох акторів учасників драми. Введений Есхілом. Д. був підлеглий протагоністові.

ДЕГАЖЕ (франц. degage, від degager – відокремлювати, звільнятись) – У фехтуванні – вид атаки («перевод»), під час якої рапіра або шпага атакуючого відводиться від зброї противника, щоб завдати уколу по найкоротшій лінії.

ДЕГАЗАТОР – 1) Машина, прилад для дегазації. 2) Речовина, що знешкоджує газ, напр. активне вугілля, хлорне вапно. 3) Особа, яка здійснює дегазацію.

ДЕГАЗАЦІЯ (від де... і газ) – 1) Знезараження місцевості, одягу, зброї тощо від отруйних речовин. 2) Видалення рудникового газу або газо-повітряної суміші з підземних гірничих виробок. 3) Видалення газів з рідкого металу.

ДЕГЕЛЬМІНТИЗАЦІЯ (від де... і гельмінти) – розділ девастації; комплекс лікувально-профілактичних заходів, за допомогою яких звільняють людей і тварин від паразитичних червів – гельмінтів.

ДЕГЕНЕРАТ (від лат. degenerates – виродок, вироджений) – людина, що має ознаки фізичного або психічного виродження.

ДЕГЕНЕРАТИВНИЙ (лат. degenerativus) – вироджений; той, що вироджується, має ознаки дегенерації.

ДЕГЕНЕРАЦІЯ (лат. degeneratio, від degenero – вироджуюсь) – 1) Виродження, погіршення з покоління в покоління певних рис або властивостей організму. 2) Процес руйнування органів або клітин у організмів. Буває, зокрема, у тварин, розвиток яких відбувається з перетворенням (напр., Д. зябер і хвоста у пуголовка при перетворенні його на жабу).

ДЕГЕРОЇЗАЦІЯ (від де... і героїзація) – в художній творчості свідомий відхід від героїчного пафосу й героїчних образів.

ДЕГІДРАЗИ (від де... і грец. ΰδωρ – вода) – ферменти, що уповільнюють або прискорюють реакції відщеплення води від органічних речовин в організмах.

ДЕГІДРАТАЦІЯ (від де... і гідратація) – відщеплення води від молекул хімічних сполук. Протилежне – гідратація.

ДЕГІДРАТОР (від де... і грец. ΰδωρ – вода) – апарат для видалення води з холодильних та інших пристроїв.

ДЕГІДРОГЕНАЗИ (від де... і лат. gidrogenium – водень) – ферменти, що каталізують окислювально-відновні реакції, відщеплюючи водень від органічної речовини.

ДЕГІДРОГЕНІЗАЦІЯ (від де... і гідрогенізація) – відщеплення водню від молекул хімічних сполук. Протилежне – гідрогенізація.

ДЕГРА (франц. degras, від gras – жирний, жировий) – жирувальний матеріал, застосовуваний у шкіряному виробництві.

ДЕГРАДАЦІЯ (від лат. degradatio – зниження) – рух назад, поступове погіршення, занепад, втрата якихось властивостей.

ДЕГРАДУВАТИ (від лат. degrado – знижую) – поступово втрачати цінні якості, занепадати.

ДЕГРЕСІЯ (лат. degressio, від degredior – схожу, спускаюсь) – 1) Сходження, спуск, падіння. 2) Пропорційне оподаткування із зниженням процентної ставки для менших доходів.

ДЕГУМУВАННЯ (від де... і лат. gummi – камедь, клей) – видалення клею з натурального шовку кип’ятінням у розчині мила.

ДЕГУСТАЦІЯ (лат. degustatio, від degusto – куштую) – оцінювання якості продуктів фахівцем на основі зорових, смакових, нюхових відчуттів.

ДЕДАЛ (грец. Δαίδαλος) – у давньогрецькій міфології скульптор і будівничий, який нібито, спорудив крітському цареві Міносу лабіринт.

ДЕДВЕЙТ (англ. dead-weight, букв. – тягар) – повна вантажопідйомність судна (сумарна вага вантажу, пасажирів, екіпажу, палива тощо).

ДЕДЕРОН – назва в НДР різновиду синтетичного волокна з поліамідів, подібного до капрону. Застосовують для виготовлення технічних виробів. Від німецької назви НДР (DDR).

ДЕДИКАЦІЯ (лат. dedicatio, від dedico – посвячую) – присвята.

ДЕДИФЕРЕНЦІАЦІЯ (від де... і диференціація) – спрощення структури клітин, пов’язане з втратою ними ознак спеціалізації.

ДЕДРАМАТИЗАЦІЯ (від де... і драматизація) – літ. відмова від драматичної побудови сюжету в художньому творі й заміна його хронікальним зображенням.

ДЕДУКТИВНИЙ – заснований на дедукції; д. метод – спосіб дослідження, при якому окремі положення логічно виводяться із загальних положень (аксіом, постулатів, законів).

ДЕДУКЦІЯ (лат. deductio, від deduco – відводжу, виводжу) – метод дослідження, який полягає в переході від загального до окремого; одна з форм умовиводу, при якій на основі загального правила з одних положень, як істинних, виводиться нове істинне положення.

ДЕЕМУЛЬСАТОР (від де... і емульсія) – установка для відокремлення нафти від води.

ДЕЕМУЛЬСАЦІЯ (від де... і емульсія) – руйнування емульсії.

ДЕЕСКАЛАЦІЯ (від де... і ескалація) – звуження масштабів, зменшення, ослаблення чогось; припинення ескалації.

ДЕЗ... (франц. des...) – префікс, що означає знищення, видалення, відсутність чи спотворення чогось.

ДЕЗАБІЛЬЄ (франц. deshabille, букв. – роздягнений) – 1) Становище, коли людину застали напіводягненою або не зовсім одягненою. 2) Легкий, недбалий домашній одяг.

ДЕЗАВУЮВАННЯ (від франц. desavouer – зрікатися, відмовлятися) – 1) Заява про свою незгоду з діями довіреної особи або про те, що дана особа не має повноважень діяти від імені того, хто про це заявляє. 2) В міжнародному праві спростування главою держави або уряду дій дипломатичного представника у зв’язку з перевищенням ним своїх повноважень.

ДЕЗАКТИВАЦІЯ (від дез... і активація) – 1) Усунення радіоактивних речовин з поверхні місцевості, споруд, одягу, продовольства, води тощо. 2) Втрата молекулою енергії, яка потрібна для вступу в хімічну реакцію.

ДЕЗАМІНАЗИ (від дез... і аміни) – ферменти, що каталізують гідролітичне відщеплення аміаку від органічних речовин.

ДЕЗАМІНУВАННЯ (від дез... і аміни) – відщеплення або заміщення аміногрупи в органічних сполуках.

ДЕЗЕРТИР (франц. deserteur, від лат desertor – втікач, зрадник) – 1) Особа, яка самочинно залишила свою військову частину або ухиляється від призову на військову службу. 2) Переносно – особа, яка ухиляється від виконання свого громадянського або громадського обов’язку, залишила доручений їй пост.

ДЕЗИДЕРАТИ (від лат. desideratum – бажане, жадане) – 1) Побажання, вимоги. 2) Речі, книги, потрібні для поповнення колекції, бібліотеки.

ДЕЗИНСЕКЦІЯ (від дез... і лат. insectum – комаха) – заходи боротьби з шкідливими комахами й кліщами – переносниками збудників хвороб людини й тварин (воші, блохи та ін.) та сільськогосподарськими шкідниками (напр., буряковим довгоносиком).

ДЕЗИНТЕГРАТОР (від дез... і лат. integer – цілий) – 1) Машина для подрібнення крихких матеріалів. 2) Апарат для очищення промислових газів від дрібних твердих або рідких частинок.

ДЕЗИНТЕГРАЦІЯ (від дез... та інтеграція) – розпад цілого на складові частини.

ДЕЗИНФЕКЦІЯ (від дез... та інфекція) – заходи, спрямовані на знищення збудників інфекційних захворювань людини і тварин.

ДЕЗИНФОРМАЦІЯ (від дез... та інформація) – 1) Свідоме поширення неправильної інформації; в буржуазних країнах один з найпоширеніших засобів політичної пропаганди. 2) військ. Навмисне поширення неправильних відомостей про власні збройні сили і плани воєнних дій, щоб ввести в оману противника.

ДЕЗОДОРАТОР (від дез... і лат. odor – запах) – прилад для поглинання або заглушення неприємних запахів у приміщеннях.

ДЕЗОДОРАЦІЯ (від дез... і лат, odoratio – нюх, запах) – заходи, спрямовані на усунення неприємних запахів у середовищі, що оточує людину.

ДЕЗОКСИДАЦІЯ (від дез... і оксидація) – віднімання кисню, розкислення.

ДЕЗОКСИРИБОНУКЛЕЇНОВА кислота (від лат. desoxyriboza – назва одного з моносахаридів і nucleus – ядро) – складна біоорганічна речовина; міститься переважно у клітинному ядрі; зберігає й передає спадково генетичну інформацію про будову, розвиток та індивідуальні ознаки кожного живого організму. Скорочена назва – ДНК.

ДЕЗОРГАНІЗАТОР (франц. desorganisateur) – особа, що порушує порядок, дисципліну, вносить дезорганізацію.

ДЕЗОРГАНІЗАЦІЯ (від франц. desorganisation – розлад) – відсутність організованості, порушення громадського порядку, дисципліни, нормальної діяльності, розладнаність, розвал.

ДЕЗОРІЄНТАЦІЯ (від дез... і орієнтація) – 1) Введення в оману, позбавлення правильної орієнтації. 2) Втрата здатності орієнтуватися.

ДЕЇЗМ (англ. deism, від лат. deus – бог) – . релігійно-філософське вчення, яке визнає бога першопричиною світу, але заперечує його втручання в явища природи й суспільного життя.

ДЕЙ (тур. dayi, букв. – дядько, переносно – хоробрий) – 1) Почесне звання в яничарських військах і деяких областях Османської імперії. 2) Титул правителя Алжіру в 1671 – 1830 pp.

ДЕЙДВУД (англ. dead-wood, букв. – сухостійна деревина) – підводний край корми, що лежить між ахтерштевнем і кілем. У Д. проходить труба, через яку гребний вал виходить назовні.

ДЕЙКА – див. Дайка.

ДЕЙТЕРІЙ (від грец. δεύτερος – другий) – важкий ізотоп водню (водень-2). Застосовують в атомній енергетиці і під час наукових досліджень.

ДЕЙТЕРОН, ДЕЙТОН, ДЕЙТРОН – ядро атома важкого водню – дейтерію. Складається з одного протона й одного нейтрона.

ДЕК (англ. deck) – палуба на пасажирських суднах.

ДЕКА (нім. Decke, букв. – покрив, кришка) – 1) Частина корпусу струнних інструментів. Виготовляють з резонансної деревини (ялини, ялиці тощо), є посилювачем і випромінювачем звука. В деяких інструментах (гіджак, банджо) Д. роблять з шкури або міхура. Фортепіанна Д. – щит, склеєний з окремих дощечок і вміщений всередині корпусу, під струнами. 2) тех. Деталь молотарки; між Д. і барабаном вимолочується зерно. 3) спорт. Покриття (з фанери, лакованого полотна тощо) носу й корми човна, яке запобігає заливанню його водою.

ДЕКА... (від грец. δέκα – десять) – у складних словах означає десять, у десять раз більше.

ДЕКАГОН (від дека... і ...гон) – десятикутник.

ДЕКАДА [від грец. δεκάς (δεκάδος) – десяток] – 1) Період часу тривалістю десять днів. 2) Група з будь-яких десяти одиниць. 3) Десятиденний проміжок часу, присвячений якомусь явищу або громадській події.

ДЕКАДЕНТСТВО, ДЕКАДАНС (від франц. decadent – занепадницький, decadence – занепад) – загальна назва кризових явищ у буржуазній культурі епохи імперіалізму. Теоретичною основою Д. є суб’єктивний ідеалізм, обстоювання принципу «мистецтво для мистецтва». Характерні риси Д. – песимізм, містика, розгубленість перед антагонізмами соціальної дійсності, надання переваги формі їзм, Футуризм, Експресіонізм, Кубізм, Сюрреалізм, Абстракціонізм, Екзистенціалізм.

ДЕКАЕДР (від дека... і ...едр) – тіло, обмежене десятьма площинами.

ДЕКАЛІН [від дека... і (нафта) лін] – органічна сполука, безбарвна пахуча рідина. Застосовують як розчинник багатьох органічних сполук і полімерів.

ДЕКАЛЬКОМАНІЯ (франц. decalcomanie) – спосіб перебиття фарбових зображень на папір та інші матеріали за допомогою клеєвого грунту.

ДЕКАЛЬЦИНАЦІЯ [від де... і лат. calx (calcis) – вапно] – звільнення тканин від вапняних солей.

ДЕКАМЕВІТ – препарат, що включає комплекс вітамінів, амінокислоти й мінеральні речовини. Нормалізує змінені при старінні процеси обміну речовин в організмі.

ДЕКАН (лат. decanus, букв. – десятник, від decem – десять) – 1) У вищому навчальному закладі – керівник факультету. 2) В католицькій та англіканській церкві – сан священика.

ДЕКАНАТ (лат. decanatus) – адміністративно-навчальне управління факультету.

ДЕКАНТАТОР – апарат (відстійник, згущувач) для декантації.

ДЕКАНТАЦІЯ (франц. decantation, від decanter – зливати, зціджувати) – зливання рідини з осаду після відстоювання або центрифугування (див. Центрифуга).

ДЕКАПІРУВАННЯ (від франц. decaper – очищати метали) – виведення плівки окислів на поверхні металу травленням її слабким розчином кислоти. Застосовують при гальваностегії.

ДЕКАПІТАЦІЯ [від де... і лат. caput (capitis) – голова] – 1) Відтинання голови, страта. 2) Відтинання голови у тварин під час фізіологічних і біохімічних дослідів. 3) Видалення точки росту стебла у рослин.

ДЕКАПОДИ (від дека... і ...поди) – 1) Десятиногі ракоподібні (річковий рак, омар, лангуст, краб, креветка). 2) Головоногі молюски, що мають 10 щупалець (т. зв. рук) – каракатиця, кальмар, белемніти.

ДЕКАРБОКСИЛАЗИ (від де... і карбоксил) – ферменти, які каталізують відщеплення СО₂, від карбоксильної групи амінокислот або кетокислот.

ДЕКАРБОКСИЛУВАННЯ (від де... і карбоксил) – відщеплення двоокису вуглецю від карбоксильної групи карбонових кислот.

ДЕКАРБОНІЗАЦІЯ (від де... і карбонізація) – звільнення якого-небудь матеріалу від вуглецю, напр., Д., чавуну при виробленні з нього заліза.

ДЕКАТИРУВАННЯ (від франц. decatir – знищувати блиск) – обробка вовняних та інших тканин парою чи гарячою водою для збереження їх і поліпшення якості.

ДЕКАТРОН [від дека... і (елек) трон] – іонний прилад для перемикання електричних кіл; використовують для лічби імпульсів.

ДЕКВАЛІФІКАЦІЯ (від де... і кваліфікація) – втрата професійних знань, досвіду.

ДЕКЕЛЬ (від нім. Deckel – обгортка, покришка) – пружна покришка на друкарському циліндрі або тиглі, яка притискує папір до всіх елементів друкарської форми. Інша назва – тимпан.

ДЕКЛАМАЦІЯ, ДЕКЛАМУВАННЯ (лат. declamatio, від declamo – вправляюся в красномовстві) – 1) Мистецтво виразного читання літературних творів, зокрема віршів. 2) Малозмістовна, пишномовна промова або стаття.

ДЕКЛАРАЦІЯ (лат. declaratio, від declare – заявляю, оповіщаю) – 1) Офіційне проголошення державою, партією, міжнародними, міждержавними організаціями основних принципів, а також документ, у якому їх викладено; оголошення, заява приватної особи чи організації. 2) Заява платника податку про характер і розмір доходів. 3) Заява вантажоперевізника до митниці про кількість товару, його вагу, ціну, сорт для визначення мита. 4) Документ, що додається до грошових і цінних пакетів, які пошта надсилає за межі країни.

ДЕКЛАСОВАНИЙ (франц. declasse) – той, хто втратив зв’язок з своїм класом і не примкнув до іншого класу; д-і елементи – морально занепалі, зв’язані із злочинним світом.

ДЕКЛІНАТОР (від лат. declino – нахиляю, відводжу вбік) – прилад для вимірювання магнітного схилення. Див. також Магнітометр.

ДЕКЛІНАЦІЯ (від лат. declinatio – відхилення) – відхилення магнітної стрілки від географічного меридіана.

ДЕКЛІНОМЕТР [від декліна (ція) і ...метр] – прилад для вимірювання змін магнітного схилення.

ДЕКОДУВАННЯ (від де... і кодування) – розшифровування кодів чисел, що надходять на входи логічних пристроїв.

ДЕКОКТ (лат. decoctum, від decoquo – відварюю) – відвар з лікарських рослин.

ДЕКОЛОНІЗАЦІЯ (від де... і колонізація) – процес ліквідації колоніалізму.

ДЕКОЛОРАЦІЯ (лат. decoloratio, від decoloro – знебарвлюю) – знебарвлення.

ДЕКОЛЬТЕ (франц. decollete) – глибокий виріз біля шиї у жіночому платті.

ДЕКОМПЕНСАЦІЯ (від де... і компенсація) – недостатня діяльність будь-якого органу або всього організму в цілому людини чи тварини. Причиною Д. є порушення здатності організму протистояти патологічним змінам, що виникають у ньому під впливом різних захворювань (напр., Д. серця при його вадах).

ДЕКОМПРЕСІЯ (від де... і компресія) – 1) Зменшення тиску, зокрема на водолаза, коли він підіймається з глибини. 2) Хворобливий стан, який виникає внаслідок різкого зниження тиску навколишнього повітря.

ДЕКОМПРЕСОР (від де... і компресор) – пристрій для полегшення запуску двигуна внутрішнього згоряння чи його зупинки зменшенням ступеня стиску горючої суміші в циліндрі.

ДЕКОР (франц. decor, від лат. decoro – прикрашаю) – архіт. система, сукупність декоративних елементів (прикрас).

ДЕКОРАТИВНИЙ (франц. decoratif, від лат. decoro – прикрашаю) – той, що прикрашає або служить для прикраси, оздоблення; мальовничий, зовнішньо ефектний; д-е мистецтво – різновид живопису і скульптури; д-і рослини – численна група культурних й дикоростучих рослин.

ДЕКОРАЦІЯ (лат. decoratio, від decoro – прикрашаю) – 1) Художнє або архітектурне оформлення сцени, простору, в межах якого відбувається зйомка кінофільму. 2) Переносно – зовнішньо показне, привабливе, але таке, що приховує непринадність чогось.

ДЕКОРТ (нім. Dekort) – у капіталістичних країнах знижка ціни товару за дострокову оплату його. Застосовується також, коли якість товару нижча, ніж передбачено угодою, або товар іншого зразка.

ДЕКОРТИКАТОР (від лат. decortico – знімаю кору) – машина для очищення лубу від здеревілих частин стеблин льону, конопель тощо.

ДЕКОРТИКАЦІЯ (від лат. decorticatio – зняття кори) – 1) Видалення кори великих півкуль головного мозку; застосовують в експериментальній фізіології для вивчення впливів кори на інші структури центральної нервової системи. 2) Механічний спосіб відокремлення луб’яної частини від деревини стебел прядивних рослин (канатника, льону, конопель) без попереднього мочіння їх.

ДЕКОРУВАТИ (від лат. decoro – прикрашаю) – прикрашати, надавати красивого, привабливого вигляду, художньо оформляти.

ДЕКОРУМ (лат. decorum – пристойність, гідність) – зовнішня, показна пристойність, належна обстановка.

ДЕКРЕМЕНТ (від лат. decrementum – зменшення) – кількісна характеристика ослаблення згасаючих коливань.

ДЕКРЕТ (франц. decret, від лат. decretum – постанова, указ) – 1) Постанова верховної влади з якогось питання, що має силу закону, напр. у Стародавньому Римі – акт сенату, консула, імператора. 2) Законодавчий акт найвищих органів Французької республіки кінця 18 ст. і Паризької комуни 1871 р. 3) Законодавчий акт найвищих органів державної влади та управління Радянської держави в перші роки її розвитку, а також ряду інших соціалістичних країн (напр., Польщі). 4) В деяких буржуазних державах – урядовий акт, що видається в порядку виконання, управління, на відміну від законодавчих актів.

ДЕКРЕТУВАТИ – узаконити щось, оголосити або надати силу чомусь виданням декрету.

ДЕКРЕЩЕНДО, ДЕКРЕШЕНДО (італ. decrescendo, букв. – зменшуючи) – муз. ослаблення сили звука, поступовий перехід від гучного звучання до тихого.

ДЕКСТРИНИ (від лат. dexter – правий) – проміжні продукти гідролізу крохмалю. Застосовують у текстильній, поліграфічній і взуттєвій промисловості.

ДЕКСТРОЗА (від лат. dexter – правий) – те саме, що й глюкоза.

ДЕКСТРОКАРДІЯ (від лат. dexter – правий і ...кардія) – природжена аномалія положення серця, за якої більша частина серця розміщена в грудній клітці з правого боку.

ДЕКУВЕР (франц. decouvert, букв. – непокритий) – різниця між страховою оцінкою майна і страхового сумою, що лишається на риску страхувальника.

ДЕКУРІОНИ (лат. decuriones, від decurio – ділю на десятки) – 1) В Стародавньому Римі члени рад (сенатів або курій) в містах і провінціях. 2) В епоху ранньої Римської імперії найвищий суспільний стан у містах.

ДЕЛАМІНАЦІЯ (від лат. delamino – поділяю на шари, прошарки) – один з шляхів утворення гаструли, при якому клітини зародка дробляться в напрямі, паралельному його поверхні.

ДЕЛЕГАТ (від лат. delegatus – посланець) – обраний або призначений представник, уповноважений держави, організації, установи, колективу, що представляє їхні інтереси на з’їздах, нарадах, конгресах тощо.

ДЕЛЕГАЦІЯ (від лат. delegatio – вислання) – група делегатів від держави, організації, установи тощо.

ДЕЛІБАШ (тур. delibas, від deli – дикий, хоробрий та bas – голова) – 1) Охоронець паші в султанській Туреччині. 2) Переносно – відважний воїн, хвацький вершник.

ДЕЛІКАТЕС (франц. delicatesse) – вишукана, тонка страва.

ДЕЛІКАТНИЙ (франц. delicat, від лат. delicatus) – ввічливий, запобігливий, м’який у поводженні; той, що вимагає обережного й тактовного ставлення; ніжний, слабкий, тендітний.

ДЕЛІКТ (від лат. delictum – провина, правопорушення) – 1) Будь-яке правопорушення, тобто вчинення дії, що суперечить законові. 2) Д. міжнародний – порушення норм міжнародного права або міжнародних зобов’язань внаслідок неправомірного діяння або упущення.

ДЕЛІНКВЕНТ [від лат. delinquens (delinquentis) – той, що вчиняє провину] – в англо-американському праві правопорушник (див. Делікт).

ДЕЛІРІЙ (лат. delirium, від deliro – божеволію) – порушення свідомості людини при деяких інфекційних захворюваннях, отруєннях (напр., алкоголем), запальних ураженнях головного мозку тощо. Виявляється в маренні, галюцинаціях.

ДЕЛЮВІЙ (від лат. deluo – змиваю) – продукти вивітрювання гірських порід (глина, пісок, щебінь та ін.), що нагромаджуються біля підніжжя гір і височин.

ДЕЛЬКРЕДЕРЕ (нім. Delkredere – порука, від італ. del credere – на віру) – додаткова угода до комісійного договору, згідно з якою комісіонер за окрему винагороду бере на себе відповідальність перед комітентом за виконання договору третьою особою.

ДЕЛЬТА (грец. δέλτα – Δ, δ) – 1) Четверта літера грецького алфавіту. 2) Складена річковими наносами низовинна ділянка суходолу в гирлі річки, розчленована сіткою рукавів і проток.

ДЕЛЬТА- – у складних словах означає стан речовини (напр., дельта-залізо) або зв’язок з дельта-частинками (напр., дельта-проміння).

ДЕЛЬТА-ДЕРЕВИНА (від дельта-) – те саме, що й лігнофоль.

ДЕЛЬТА-ЗАЛІЗО (від дельта-) – структура заліза, в якій воно перебуває при температурі 1401 – 1539°С.

ДЕЛЬТА-ПРОМІННЯ (від дельта-) – потік електронів, що їх вибивають швидкі заряджені частинки з оболонок атомів; дельта-електрони.

ДЕЛЬТА-ЧАСТИНКИ (від дельта-електрони, з яких складається дельта-проміння.

ДЕЛЬФІЙСЬКИЙ МЕТОД – один з методів науково-технічного прогнозування. Полягає в систематичному збиранні думок експертів і одержанні на цій основі надійної узагальненої думки. Від назви давньогрецького м. Дельфи, відомого своїми провісниками.

ДЕЛЬФІНАРІЙ – морський акваріум, в якому утримують дельфінів з метою вивчення, дресирування та показування їх відвідувачам.

ДЕЛЬФІНИ (грец. δελφϊνες) – підродина морських ссавців ряду китоподібних. Поширені в багатьох морях і океанах. Характеризуються рядом анатомо-морфологічних і фізіологічних пристосувань до водного середовища, вивчення яких має велике значення для біоніки.

ДЕЛЬФІНІЙ, ДЕЛЬФІНІУМ [грец.δελφινιον, від δελφίς (δελφίνος) – дельфін] – рід багаторічних трав’янистих рослин родини жовтецевих Поширені в Європі, Азії, Північній Америці та Східній Африці. Окремі види культивують як декоративні.

ДЕМАГОГ (грец. δημαγωγός, букв. – вождь народу) – 1) В Стародавній Греції політичний діяч демократичного напряму. 2) Особа, яка намагається завоювати популярність, вдаючись до демагогії.

ДЕМАГОГІЯ (грец. δημαγωγία, від δήμος – народ і άγω – веду) – обман брехливими обіцянками, лозунгами, лестощами, навмисним перекрученням фактів тощо. Широко використовується буржуазними політичними діячами для завоювання довіри мас.

ДЕМАНТОЇД (від нім. Demant – алмаз і ...оїд) – мінерал класу силікатів, прозорий, зелений різновид гранату. Дорогоцінний камінь.

ДЕМАРКАЦІЙНИЙ (від демаркація) – прикордонний, розмежувальний; д-а лінія – умовний тимчасовий кордон між воюючими державами на час перемир’я; лінія, що поділяє переможену країну на зони окупації державами-переможницями.

ДЕМАРКАЦІЯ (франц. demarcation – розмежування) – 1) Зона запалення, що утворюється в живій тканині на межі з ділянкою відмерлої. 2) Визначення лінії державного кордону на місцевості.

ДЕМАРШ (франц. demarche, букв. – дія, виступ) – дипломатичні дії, заходи держави, спрямовані на застереження уряду іншої держави від певних дій, на те, щоб домогтися якихось поступок.

ДЕМАСКУВАННЯ (від франц. demasquer – зняти маску) – порушення маскування, розкриття, виявлення військових об’єктів перед противником.

ДЕМЕНЦІЯ (лат. dementia – безумство) – слабоумство, що виникає в людини як результат деякого ураження головного мозку при атеросклерозі, епілепсії тощо.

ДЕМЕРЕДЖ, ДЕМУРЕДЖ (англ. demurrage, букв. – простій) – штраф за простій судна під час навантаження або розвантаження понад обумовлений договором строк.

ДЕМЕТРА (грец. Δήμητρα) – у давньогрецькій міфології спочатку богиня родючості й хліборобства, згодом і покровителька шлюбу та родинного життя. У римлян Д. ототожнювали з Церерою.

ДЕМІЛІТАРИЗАЦІЯ (від де... і мілітаризація) – роззброєння; встановлена міжнародним договором заборона якійсь державі тримати на певній території збройні сили, будувати військові укріплення, мати оборонну промисловість.

ДЕМІМОНД (франц. demi-monde, букв. – напівсвіт) – середовище розбещених продажних жінок у буржуазному суспільстві, які манерами й способом життя намагаються наслідувати аристократію.

ДЕМІСЕЗОННИЙ (від франц. demi-saison – перехідна пора року) – придатний для носіння навесні й восени.

ДЕМІУРГ (грец. δημιουργός) – 1) В Стародавній Греції спочатку майстер, вільний ремісник, художник, пізніше – вища урядова особа в дорійських державах. 2) За релігійними уявленнями, творець світу, бог. 3) У філософії Платона – ідеальне первоначало. 4) Переносно – творча сила, творець.

ДЕМІФІЗАЦІЯ (від де... і міф) – розвінчання міфу.

ДЕМОБІЛІЗАЦІЯ (від де... і мобілізація) – 1) Переведення збройних сил і економіки країни з військового стану на мирний. 2) Скорочення після закінчення війни збройних сил до штатів мирного часу. 3) Увільнення військовослужбовців із збройних сил після закінчення строку служби.

ДЕМОГРАФІЯ (від грец. δήμος – народ і ...графія) – наука, що вивчає склад і рух населення та закономірності його розвитку.

ДЕМОДЕКОЗ – інвазійна хвороба тварин (іноді людини), що її спричинюють кліщі родини демодецидів. Інша назва – залозниця.

ДЕМОДУЛЯТОР – пристрій, що здійснює демодуляцію.

ДЕМОДУЛЯЦІЯ (від де... і модуляція) – виділення низькочастотних коливань з високочастотних модульованих коливань.

ДЕМОКРАТ – 1) Прихильник демократії. 2) Член демократичної партії.

ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ – утвердження принципів демократії, встановлення демократичного ладу, проведення демократичних заходів.

ДЕМОКРАТИЗМ – 1) Визнання і здійснення демократії. 2) Народність, простота.

ДЕМОКРАТИЧНИЙ ЦЕНТРАЛІЗМ – основний принцип організаційної побудови, діяльності, керівництва марксистсько-ленінських партій, соціалістичної держави, управління соціалістичною економікою. Полягає в поєднанні демократизму, тобто повновладдя трудящих, з централізацією – керівництва з одного центру.

ДЕМОКРАТІЯ (грец. δημοκρατία – народовладдя, від δήμος – народ і κράτος – влада) – форма політичної організації суспільства, що характеризується участю формальною (в експлуататорських державах) або фактичною (в державах соціалістичного типу) народу в управлінні державними справами. В широкому розумінні – форма керівництва будь-яким колективом, яка забезпечує активну участь його членів у здійсненні всіх заходів.

ДЕМОН (грец. δαίμων) – 1) У Давньогрецькій міфології нижче божество, що сприяє чи перешкоджає людині у здійсненні її намірів. 2) У християнстві – злий дух, диявол.

ДЕМОНЕТИЗАЦІЯ (від де... і монета) – позбавлення державною владою монети сили законного платіжного засобу і засобу обігу; монета при цьому зберігає свою вартість лише відповідно до вартості вміщеного в ній металу (за його вагою).

ДЕМОНІЗМ (від демон) – 1) Віра в існування злих духів; характерна для більшості релігій персоніфікація зла в образі демона. 2) Переносно – особливість вдачі людей, які дістають насолоду від страждань інших.

ДЕМОНОЛОГІЯ (від демон і ...логія) – в ряді релігій віровчення про злих духів (демонів), що виникло на основі первісної віри в духів.

ДЕМОНСТРАТИВНИЙ (від лат. demonstrativus – вказуючий, зображуючий) – 1) Заснований на демонструванні, наочний. 2) Обманний, удаваний (д. маневр). 3) Визивний (д-а поведінка).

ДЕМОНСТРАЦІЯ (лат. demonstratio, від demonstro – показую, пояснюю) – 1) Процесія, мітинг та інші форми прилюдного вираження суспільних настроїв (Д. святкова, Д. політична). 2) Наочний метод навчання (Д. таблиць, приладів, кінофільмів та ін.). 3) Загрозливі дії з боку якоїсь держави. 4) Військові дії, що їх провадять з метою замаскувати напрям головного удару та виявити системи вогню противника. 5) Переносно – визивна, задирлива поведінка.

ДЕМОНТАЖ (франц. demontage, від demonter – розбирати) – розбирання або зняття машин, пристроїв або споруд.

ДЕМОРАЛІЗАЦІЯ (франц. demoralisation, від лат. de... – без і moralis – моральний) – 1) Моральний розклад, занепад, розбещеність. 2) Занепад дисципліни, настрою, втрата здатності до дії.

ДЕМОС (грец. δήμος – народ) – у Стародавній Греції народ – основна частина вільного повноправного населення, що протистояла аристократії (евпатридам).

ДЕМОТИЧНЕ письмо (від грец. δημοτικός – народний, загальнодоступний) – загальнодоступна скорописна форма письма давніх єгиптян. Виникло на основі ієратичного письма.

ДЕМПІНГ (англ. dumping, букв. – скидання, від dump – скидати) – 1) Продаж товарів на зовнішніх ринках за викидними цінами, які значно нижчі, ніж витрати виробництва. Провадять капіталістичні держави та монополії для завоювання ринків збуту й придушення конкурентів. 2) Д. валютний – знецінення валюти даної країни щодо валюти країни-імпортера.

ДЕМПФЕР (від нім. Dampfer – глушитель) – пристрій для зменшення розмаху механічних коливань.

ДЕМПФУВАННЯ (від нім. dampfen – глушити, гасити) – гасіння коливань у динамічній системі внаслідок розсіювання енергії.

ДЕМУЛЬТИПЛІКАТОР (від де... і лат. multiplicator – примножуючий, збільшуючий) – механізм, що дає змогу збільшувати тягове зусилля автомобіля, підвищуючи передаточні числа трансмісії.

ДЕМУНІЦИПАЛІЗАЦІЯ (від де... і муніципалізація) – скасування муніципалізації; повернення колишнім власникам вилученого у них майна; продаж муніципальних підприємств приватним фірмам і окремим особам. Практикується в капіталістичних країнах.

ДЕМУРЕДЖ – див. Демередж.

ДЕМУТАЦІЯ (лат. demutatio від demuto – змінюю) – відновлення природного рослинного покриву.

ДЕНАРІЙ (від лат. denarius – той що складається з десяти) – давньоримська срібна монета, від якої походять назви грошових одиниць ряду сучасних країн (Іраку, Алжіру та інших).

ДЕНАТУРАЛІЗАЦІЯ (від де... і натуралізація) – 1) Один з видів втрати підданства громадянином тієї чи іншої держави. 2) Відновлення товарно-грошових відносин у господарстві, державі.

ДЕНАТУРАЦІЯ (від де... і лат. natura – природні якості, єство) – 1) Позбавлення природних якостей. 2) Д. білків – зміна природних властивостей білків (розчинності в’язкості та ін.) від діяння температури, тиску тощо. 3) Д. спирту – додавання до спирту-сирцю невіддільних речовин, внаслідок чого він стає непридатним для внутрішнього споживання людини.

ДЕНАЦИФІКАЦІЯ (від де..., нацизм і ...фікація) – система заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків панування нацизму в політичному, економічному й громадському житті німецького народу після розгрому гітлерівської Німеччини з метою проведення демократичних перетворень у країні.

ДЕНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ (від де... і націоналізація) – 1) Повернення державою націоналізованих підприємств або майна колишнім власникам. Інша назва – реприватизація. 2) Втрата національних особливостей культури, мови тощо.

ДЕНДІ (англ. dandy) – елегантно одягнений чоловік, франт, чепурун.

ДЕНДРАРІЙ (від грец. δένδρον – дерево) – частина території ботанічного саду, парку, де вирощують деревні рослини.

ДЕНДРИТИ (від грец. δένδρεον, δένδρον – дерево) – 1) Деревоподібні агрегати кристалів. У вигляді Д. кристалізуються золото, срібло, мідь, тощо; Д. льоду є сніжинки. 2) Кристали деревоподібної форми, що утворюються під час затвердіння деяких видів литва. 3) Відгалуження нервових клітин, що проводять нервовий імпульс до клітини.

ДЕНДРИТИЧНИЙ, ДЕНДРИТНИЙ (грец. δενδρίτης) – деревовидний, той, що галузиться, як дерево.

ДЕНДРО... (від грец. δένδρον – дерево) – у складних словах відповідав поняттю «дерево».

ДЕНДРОЇДНИЙ (від дендро... і ...оїд) – те саме, що й дендритичний.

ДЕНДРОЛОГІЯ (від дендро... і ...логія) – розділ ботаніки, який вивчає деревні рослини.

ДЕНДРОМЕТРІЯ (від дендро... і ...метрія) – деревовимірювання; матеріальна оцінка лісу; визначення запасу й приросту деревини в лісах, об’єму лісоматеріалів, що їх заготовляють; якісна оцінка лісу.

ДЕНДРОН (від грец. δένδρον – дерево) – у складних словах відповідає поняттям «дерево», «деревовидний», напр. лепідодендрон.

ДЕНДРОПАРК (від дендро... і парк) – великий парк, у якому вирощують деревні й кущові рослини. В СРСР Д. є здебільшого науково-дослідними установами.

ДЕНЗОМЕТР (від лат. densus – густий, щільний і ...метр) – апарат для визначення повітропроникності паперу.

ДЕНІТРИФІКАЦІЯ (від де... і нітрифікація) – відновлення мікроорганізмами нітратів (солей азотної кислоти) до вільного азоту. В грунті Д. призводить до втрати сполук азоту, потрібних рослинам.

ДЕНОМІНАЦІЯ (лат. denominate – найменування, позначення, від denomino – називаю) – зміна номінальної вартості грошових знаків з обміном за певним співвідношенням старих грошових знаків на нові.

ДЕНОНСАЦІЯ, ДЕНОНСУВАННЯ (від франц. denoncer – повідомляти, розривати) – в міжнародному праві відмовлення однієї з сторін міжнародного договору від виконання його, що призводить до припинення дії договору.

ДЕНОТАТ (від лат. denotatus – позначений, визначений) – об’єкт; те, що можна, назвати певним іменем.

ДЕНСИМЕТР (від лат. densus – густий, щільний і ...метр) – ареометр сталої ваги, проградуйований в одиницях густини, або ареометр для вимірювання концентрації розчинів у процентах (спиртометр тощо).

ДЕНСИМЕТРІЯ (від лат. densus – щільний, густий і ...метрія) – сукупність методів вимірювання відносної густини рідин і твердих тіл.

ДЕНСИТОМЕТР (від лат. densitas – густина, щільність і ...метр) – прилад для визначення ступеня (густоти) почорніння світлочутливих фотоматеріалів (плівок, паперу).

ДЕНСИТОМЕТРІЯ (від лат. densitas – густина, щільність і ...метрія) – вимірювання поглинання й розсіювання світла проявленими фотографічними шарами.

ДЕНТАЛЬНИЙ (лат dentalis, від dens – зуб) – зубний; д. звук – зубний приголосний (напр., д, т, з, с).

ДЕНТИКУЛИ (від лат. denticulus – зубець) – декоративні прямокутні виступи на карнизі в іонічній і корінфській архітектурі.

ДЕНТИН [від лат. dens (dentis) – зуб] – міцна кісткоподібна тканина, що становить основну масу зуба людини й тварин.

ДЕНУДАЦІЯ (лат. denudatio, від denudo – оголюю, розкриваю) – сукупність процесів руйнування гірських порід водою, вітром, льодовиками тощо і перенесення продуктів руйнування до нижчих ділянок земної поверхні, де вони нагромаджуються.

ДЕНУНЦІАТОР (лат. denuntiator – повідомлювач) – донощик.

ДЕНУНЦІАЦІЯ (лат. denuntiatio, від denuntio – повідомляю) – донос.

ДЕНЬЄ (франц. denier) – 1) Міра тонкості шовкового волокна; дорівнює 9 км волокна в 1 г його ваги. 2) Старовинна французька монета.

ДЕОНТОЛОГІЯ [від грец. δέον (δέοντος) – потрібне, необхідне і ...логія] – 1) Професійна етика медичних працівників, принципи поведінки медичного персоналу, спрямовані на максимальне підвищення корисності лікування. 2) Розділ етики, що вивчає проблеми обов’язку, сферу обов’язкового, всі форми моральних вимог та співвідношення їх.

ДЕПАРТАМЕНТ (франц. departement, від departir – розділяти) – 1) Адміністративно-територіальна одиниця у Франції. 2) В деяких державах назва відомства, міністерства (напр., Державний Д. у США). 3) В дореволюційній Росії відділ у ряді установ, іноді самостійний орган управління.

ДЕПЕША (франц. depeche) – термінове повідомлення, телеграма.

ДЕПІГМЕНТАЦІЯ (від де... і пігментація) – втрата шкірою нормального забарвлення, пов’язана із зникненням пігменту.

ДЕПІЛЯЦІЯ (від лат. depilo – позбавляю волосся) – те саме, що й епіляція.

ДЕПО (франц. depot, букв. – склад, сховище) – 1) Транспортне підприємство для утримування, експлуатації та ремонту локомотивів, вагонів, а також будівля для цього. 2) Д. пожежне – будівля для пожежних машин. 3) Д. крові – у вищих тварин і людини органи-резервуари, в яких може зберігатися частина крові ізольовано від загального кровотоку. 4) Склад для зберігання чого-небудь.

ДЕПОЗИТ (від лат. depositum – річ, віддана на схов) – гроші або цінні папери, що їх вносять до кредитних установ (банків, ощадних кас) для зберігання; Д. називають також вклади в банках і ощадних касах.

ДЕПОЗИТАРІЙ (від лат. depositum – річ, віддана на схов) – у міжнародному праві держава чи міжнародна організація, що бере на себе зобов’язання зберігати текст якогось міжнародного договору, документи про його ратифікацію, про приєднання до договору інших держав тощо.

ДЕПОЗИТОР (лат. depositor) – те саме що й депонент.

ДЕПОЛЯРИЗАТОР (від де... і поляризатор) – додаткова речовина, яку вводять до гальванічного елемента для деполяризації його електродів (напр., перекис марганцю).

ДЕПОЛЯРИЗАЦІЯ (від де... і поляризація) – зменшення ступеня поляризації.

ДЕПОНЕНТ [від лат. deponens (deponentis) – той, що відкладає] – особа або організація, яка є власником депозиту.

ДЕПОНУВАТИ (від лат. depono – кладу) – передавати на зберігання кредитним установам грошові суми, цінні папери тощо; робити внески, вклади.

ДЕПОРТ (франц. deport, від лат. deporto – відношу) – у капіталістичних країнах купівля цінних паперів з одночасним продажем їх на певний строк за нижчим курсом. Застосовують спекулянти на фондовій біржі для одержання курсової різниці. Протилежне – репорт.

ДЕПОРТАЦІЯ (лат. deportatio, від deporto – засилаю, виселяю) – в буржуазних країнах примусове виселення з місця постійного проживання особи, яка визнана соціально небезпечною.

ДЕПРЕСІЯ (лат. depressio, від deprimo – придушую, пригнічую) – 1) Фаза капіталістичного циклу, що настає після кризи надвиробництва; характеризується застоєм у господарстві, недовантаженням підприємств, безробіттям, млявою торгівлею. 2) Хворобливий стан пригніченості безвиході, відчаю, пов’язаний з психічними захворюваннями або реакцією організму на важку життєву ситуацію.

ДЕПРЕСОРИ (від лат. depressio – придушення) – поверхнево-активні речовини, що при вибірній флотації одних мінералів перешкоджають флотації інших.

ДЕПУТАТ (від лат. deputatus – визначений) – 1) Виборний представник населення в постійно діючих органах влади. 2) Особа, уповноважена колективом (групою) для виконання якогось доручення.

ДЕРАТИЗАЦІЯ (франц. deratisation, від rat – пацюк) – знищення шкідливих гризунів.

ДЕРБІ – кінні змагання для 3-річних верхових та 4-річних рисистих коней. Вперше провів в Англії в 1778 р. лорд Дербі.

ДЕРВІШ (перс. – жебрак) – мусульманський чернець-жебрак.

ДЕРИВАТ (від лат. derivatus – відведений) – 1) Похідне від чогось первинного. 2) геол. Газоподібні або рідкі продукти розпаду магми.

ДЕРИВАЦІЯ (лат. derivatio, від derivo – відводжу, утворюю) – 1) Підведення води з водойми до гідроелектростанцій та інших об’єктів, а також відведення її з них (каналами, тунелями тощо). 2) Словотворення. 3) Відхилення кулі від лінії прицілювання, спричинюване обертовим рухом кулі і дією на неї опору повітря й сили тяжіння.

ДЕРИК, ДЕРИК-КРАН (англ. derrick) – вантажопідйомний щоглово-стріловий кран з опорною поворотною щоглою.

ДЕРМА (від грец. δέρμα – шкіра) – сполучнотканинна частина шкіри людини й хребетних тварин, розташована під епідермою. Інші назви – коріум, кутис.

...ДЕРМА, ...ДЕРМІЯ (від грец. δέρμα – шкіра, оболонка, плівка) – у складних словах вказує на зв’язок з поняттям «шкіра», напр. екзодерма, склеродермія.

ДЕРМАТИН [від грец. δέρμα (δέρματος) – шкіра] – різновид штучної шкіри.

ДЕРМАТИТИ [від грец. δέρμα (δέρματος) – шкіра] – запальні захворювання шкіри людини й тварин, спричинювані діянням на неї механічних, фізичних чи хімічних агентів.

ДЕРМАТО... [від грец. δέρμα (δέρματος) – шкіра] – у складних словах відповідає поняттям «шкіра», «шкірна хвороба».

ДЕРМАТОГЕН (від дермато... і ...ген) – зовнішній щільний шар клітин твірної тканини в ростучих кінчиках коренів і стебел у рослин.

ДЕРМАТОГЛІФІКА (від дермато... і грец. γλύφω – видовбую, вирізьблюю) – розділ морфології людини, який вивчає шкірний рельєф долонних і підошовних поверхонь, де шкіра вкрита численними папілярними лініями, що утворюють певні узори. Дані Д. використовуються в криміналістиці (дактилоскопія), судовій та клінічній медицині.

ДЕРМАТОЗИ [від грец. δέρμα (δέρματος) – шкіра] – різноманітні природжені чи набуті захворювання шкіри людини й тварин.

ДЕРМАТОЛ [від грец. δέρμα (δέρματος) – шкіра і ...ол] – лікарський препарат. Застосовують при запальних захворюваннях шкіри і слизових оболонок.

ДЕРМАТОЛОГІЯ (від дермато... і ...логія) – наука про будову шкіри, її фізіологічні функції, хвороби шкіри, профілактику й лікування їх.

ДЕРМАТОМ (від грец. δέρμα – шкіра і τομή – відрізок) – первинний зачаток сполучнотканинної частини шкіри – дерми. Інша назва – шкірна пластинка.

ДЕРМАТОМІКОЗИ (від дермато... і мікози) – захворювання шкіри людини й тварин, що спричинюються мікроскопічними хвороботворними грибами дерматоміцетами або дерматофітами. До Д. належать висівковий лишай, епідермофітія, трихофітія, парші.

ДЕРМАТОМІЦЕТИ (від дермато... і ...міцетії) – група мікроскопічних грибів, що паразитують головним чином у верхніх шарах шкіри людини й тварин і є збудниками дерматомікозів.

...ДЕРМІЯ – див. ...дерма.

ДЕРМОГРАФІЗМ (від грец. δέρμα – шкіра і γράφω – пишу) – зміна забарвлення шкіри людини при механічному її подразненні.

ДЕРМОЇД (від грец. δέρμα – шкіра і ...оїд) – вада зародкового розвитку організму – мішковидна пухліша, що містить салоподібну речовину з домішкою волосся. Стінки Д. мають будову шкіри.

ДЕСАНТ (фраші. descente, букв. – спуск) – 1) Війська, висаджені у ворожому тилу (повітряний Д., морський Д.). 2) Висадка військ у ворожому тилу.

ДЕСЕГРЕГАЦІЯ (від де... і сегрегація) – ліквідація, скасування сегрегації.

ДЕСЕЛЕРОМЕТР (від де..., лат. celero – прискорюю і ...метр) – прилад для вимірювання зменшення швидкості транспортної машини за одиницю часу.

ДЕСЕНСИБІЛІЗАЦІЯ (від де... і сенсибілізація) – 1) біол. Зменшення чутливості організму людини чи тварин до повторного введення хімічних (переважно білкових) речовин, що спричинюють утворення алергічного стану (див. Алергія). 2) Зменшення світлочутливості фотографічного матеріалу.

ДЕСЕРТ (франц. dessert) – солодощі, фрукти тощо, які подають наприкінці обіду.

ДЕСИКАЦІЯ (лат. desiccatio, від desicco – висушую) – передзбиральне хімічне підсушування рослин на пні, що прискорює їхнє дозрівання та полегшує машинне збирання врожаю.

ДЕСИЛІКАЦІЯ [від де... і лат. silex (silicis) – кремінь] – 1) Процес вивітрювання гірських порід, пов’язаний з розчиненням і винесенням кремнезему. 2) Збіднення магми кремнеземом.

ДЕСИНХРОНІЗАЦІЯ (від де... і синхронізація) – заміщення повільних, високоамплітудних потенціалів на електроенцефалограмі швидшими та низькоамплітудними. Є показником посилення активності кори головного мозку.

ДЕСКВАМАЦІЯ (лат. desquamatio, від desquamo – знімаю луску) – 1) Злущування клітин епітелію з поверхні органів і тканин. 2) Злущування поверхневого шару гірських порід внаслідок різких змін температури.

ДЕСКРИПТИВНИЙ (від лат. descriptivus – описовий) – той, що описує синхронний стан мови. Д. підхід – описовий підхід до вивчення економічних процесів.

ДЕСКРИПТОР (лат. descriptor, від decribo – описую) – одиниця інформаційно-пошукової мови, що відповідає певному поняттю.

ДЕСКРИПЦІЯ (лат. descriptio) – опис, перелік.

ДЕСМОЛІЗ (від грец. δεσμός – зв’язок, зв’язка і ...ліз) – сукупність процесів розщеплення органічних речовин у тканинах під впливом ферментів – десмолаз.

ДЕСМОЛОГІЯ (від грец. δεσμός – зв’язок, зв’язка і ...логія) – те саме, що й синдесмологія.

ДЕСМОТРОПІЯ (від грец. δεσμός – зв’язок, зв’язка і ...тропія) – те саме, що й таутомерія.

ДЕСМУРГІЯ (від грец. δεσμός – зв’язок, зв’язка i έργον – діло, справа) – розділ хірургії, що вивчає методи накладання пов’язок.

ДЕСОЛЬВАТАЦІЯ (від де... і лат. solvo – розчиняю, пом’якшую) – явище, протилежне сольватації.

ДЕСОРБЕР – апарат для здійснення десорбції.

ДЕСОРБЦІЯ (від де... і лат. sorbeo – поглинаю) – видалення адсорбованих (див. Адсорбція) речовин з поверхні адсорбента. Протилежне – адсорбція.

ДЕСПЕРАЦІЯ (лат. desperatio, від despero – втрачаю надію) – відчай, розпач.

ДЕСПОТ (від грец. δεσπότης – володар, самодержець) – 1) У стародавніх східних монархіях і деяких феодальних державах Сходу правитель з необмеженою владою. 2) Переносно – жорстока, самовладна людина.

ДЕСПОТИЗМ (від деспот) – 1) Форма необмеженої монархії (див. Деспотія). 2) Необмежена влада, сваволя; брутальне підкорення однієї людини волі іншої.

ДЕСПОТІЯ (від грец. δεσποτεία – необмежена влада) – форма державного устрою і правління, що характеризується крайньою централізацією влади й сваволею правителя, не обмеженою законом.

ДЕСТИЛЯТ – див. Дистилят.

ДЕСТРУКЦІЯ (лат. destructio, від destruo – ламаю, руйную) – 1) Руйнування гірських порід та розпадання їх внаслідок вивітрювання. 2) Руйнування макромолекул високомолекулярних сполук, яке супроводиться зміною їхньої структури й властивостей.

ДЕСУБЛІМАЦІЯ (від де... і сублімація) – безпосереднє перетворення пари на тверду речовину (процес, зворотний сублімації).

ДЕСУЛЬФІТАЦІЯ (від де... і сульфітація) – очищення консервованої плодоовочевої сировини від сірчистої кислоти, застосовуваної при сульфітації.

ДЕСУЛЬФУРАЦІЯ (від де... і лат. sulphur – сірка) – видалення сірки з розплавленого металу (чавуну сталі) додаванням спеціальних речовин.

ДЕСЦЕНДЕНТ [від лат. descendens (descendentis) – низхідний] – нащадок.

ДЕТАЛІЗУВАТИ (від франц. detail – подробиця) – докладно з подробицями розглядати щось або розповідати про щось.

ДЕТАЛІМЕТРІЯ (від деталь і грец μετρον – міра) – розділ сенситометри, пов’язаний з фотографічним відтворенням зображень дрібних деталей, які відрізняються одна від одної яскравістю.

ДЕТАЛЬ (франц. detail) – подробиця; частина цілого; Д.машини – елемент, складова частина машини.

ДЕТАЛЬНИЙ – докладний, той, що стосується подробиць; пов’язаний з деталями.

ДЕТАНДЕР (від франц. detendre – послаблювати) – 1) Машина для охолодження й скраплення газу. 2) Клапан, зменшувач тиску пари.

ДЕТАШЕ (франц. detache, букв. – відділений, відірваний) – видобування кожного звуку окремо плавним рухом смичка (вниз і вгору) під час гри на музичних інструментах.

ДЕТЕКТИВ (англ. detective, від лат. detego – розкриваю, викриваю) – 1) Агент таємної служби розшуку, сищик. 2) Літературний твір, кінофільм, зміст яких присвячено розкриттю загадкового злочину.

ДЕТЕКТИВНА ЛІТЕРАТУРА (від детектив) – вид літератури; твори з описом розкриття таємних історій, загадкових злочинів, здебільшого за допомогою логічного аналізу фактів.

ДЕТЕКТОР (лат. detector – відкривач, від detego – виявляю) – 1) Пристрій для детектування електричних коливань. 2) Прилад для виявлення різних фізичних явищ, частинок і проміння.

ДЕТЕКТУВАННЯ (від лат. detectio – розкриття, виявлення) – перетворення електричних коливань на коливання меншої частоти або на постійний струм.

ДЕТЕРІОРАЦІЯ (від лат. deterior – гірший) – псування, погіршання.

ДЕТЕРМІНАНТ [від лат. determinans (determinantis) – той, що визначає, обмежує] – число, що є алгебричною сумою всіх добутків виду a_1αa_2β ... a_nω, де a_ij (і = 1, 2,..., п, j = α, β, ..., ω) – елементи даної квадратної матриці.

ДЕТЕРМІНАНТА [від лат. determinans (determinantis) – той, що визначає, обмежує] – причина, що визначає виникнення явища.

ДЕТЕРМІНАЦІЯ (від лат. determinatio – обмеження, визначення) – виникнення якісної своєрідності між частинами зародка на ранніх стадіях його розвитку.

ДЕТЕРМІНІЗМ (від лат. determino – обмежую, визначаю) – філософський принцип, що стверджує причинну зумовленість усіх явищ природи, суспільства й мислення. Протилежне – індетермінізм.

ДЕТОНАТОР (від лат. detono – гримлю) – заряд вибухової речовини, здатний своїм вибухом спричинити вибух (детонацію) основного заряду снаряда, бомби тощо.

ДЕТОНАЦІЯ (від франц. detonation – постріл, вибух) – 1) Поширення з надзвуковою швидкістю хімічного перетворення вибухової речовини. 2) Д. моторного палива – надмірно швидке горіння робочої суміші в циліндрі двигуна внутрішнього згоряння. Див. також Антидетонатор.

ДЕТОНОМЕТР [від детон (ація) і ...метр] – прилад, який показує, що в двигуні відбувається детонація.

ДЕТОНУВАННЯ (від франц. detonner – співати фальшиво) – неточне, фальшиве виконання, відхилення від нормальної висоти звука, здебільшого у співі.

ДЕТРИТ (від лат. detritus – стертий) – 1) Продукт механічного руйнування на дрібні частини відмерлих організмів рослин і тварин, завислий у воді або осілий на дні водойми. Є поживою для водяних, т. зв. детритоїдних тварин; продукт руйнування хвороботворних утворів (напр., Д. віспяний). 2) Нагромадження уламків гірських порід, що складаються з скелетів безхребетних тварин, кісток хребетних тварин.

ДЕФ, ДЯФ – азербайджанський ударний музичний інструмент типу бубна.

ДЕ-ФАКТО (лат. de facto, букв. – насправді) – фактично, на ділі; в міжнародному праві – одна з форм фактичного визнання однією державою будь-якої іншої держави або уряду, що не зумовлює встановлення дипломатичних відносин.

ДЕФЕКАТ (від лат. defaecatus – видалений) – відхід цукрового виробництва, що містить вапно.

ДЕФЕКАЦІЯ (лат. defaecatio, від defaeco – очищую) – 1) Очищення від бруду. 2) Виведення з організму людини й тварин через анальний отвір калових мас. 3) В цукровому виробництві – очищення сирового бурякового соку від сторонніх домішок.

ДЕФЕКТ (від лат. defectus – недолік) – вада, хиба, недолік, пошкодження.

ДЕФЕКТИВНИЙ (від лат. defectivus – недостатній, неповний) – той, що має істотні фізичні чи психічні вади, ненормальний.

ДЕФЕКТНИЙ – той, що має дефект.

ДЕФЕКТОЛОГІЯ (від лат. defectus – недолік і ...логія) – наука про розвиток, навчання і виховання дітей з різними фізичними й психічними вадами (глухота, сліпота, розумова відсталість тощо).

ДЕФЕКТОСКОП (від лат. defectus – недолік і ...скоп) – прилад для виявлення дефектів матеріалів і виробів.

ДЕФЕКТОСКОПІЯ (від лат. defectus – недолік і ...скопія) – сукупність методів виявлення внутрішніх і прихованих дефектів матеріалів і виробів.

ДЕФЕНЗИВА ¹ (франц. defensive, від defendre – захищати, обороняти) – заст. Назва оборонної тактики на війні.

ДЕФЕНЗИВА ² (польс. defenzywa) – охоронний відділ і охоронна поліція в буржуазно-поміщицькій Польщі в 1918 – 39 pp.

ДЕФЕРИЗАЦІЯ (від де... і лат. ferrum – залізо) – очищення води від солей заліза, щоб зробити її придатною для пиття й виробничих потреб.

ДЕФЕТИЗМ (франц. defaitisme – пораженство) – невіра в успіх якої-небудь справи, передрікання поразки.

ДЕФІБРАТОР (від де... і лат. flora – волокно) – апарат у целюлозно-паперовому виробництві для перетворення деревини на волокнисту масу.

ДЕФІБРЕР (франц. defibreur, від fibre – волокно) – машина в целюлозно-паперовому виробництві для одержання деревинної маси стиранням деревини на обертовому камені.

ДЕФІБРИЛЯТОР (від де... і лат. fibrillatio – швидкі скорочення м’язових волокон) – апарат, призначений для ліквідації порушення серцевої діяльності (фібриляції).

ДЕФІЛЕ (франц. defile) – ущелина, вузький прохід у важкопрохідній місцевості.

ДЕФІЛЮВАННЯ (від франц. defiler – проходити мимо один за одним) – проходження урочистим маршем, рядами, колоною перед ким-небудь.

ДЕФІНІТИВ (від лат. definitivus – остаточний, визначальний) – спосіб ведення бухгалтерського обліку, що полягає в копіюванні записів у бухгалтерських ордерах і облікових реєстрах.

ДЕФІНІЦІЯ (лат. definitio, від definio – визначаю) – коротке визначення якогось поняття.

ДЕФІС (нім. Divis – риска, від лат. divisio – розчленування) – знак переносу, з’єднання складних слів та скорочення слова, напр., б-ка.

ДЕФІЦИТ (від лат. deficit – не вистачає) – 1) Перевищення видатків над доходами, пасиву балансу – над його активом. 2) Нестача матеріальних цінностей порівняно з потребою в них.

ДЕФІЦИТНИЙ (від дефіцит) – 1) Наявний, але в недостатній кількості, або дорогий. 2) Збитковий.

ДЕФЛАГРАЦІЯ (лат. deflagratio, від deflagro – згоряю) – повільне (без вибуху) згоряння вибухової речовини в зарядній камері або якійсь заглибині при неправильному веденні підривних робіт.

ДЕФЛЕГМАТОР – апарат для дефлегмації.

ДЕФЛЕГМАЦІЯ (від де... і грец. φλέγμα – мокрота, волога) – часткова конденсація сумішей різної пари і газів з утворенням флегми, що дає можливість збагачувати їх низькокиплячими компонентами.

ДЕФЛЕКТОР (від лат. deflecto – відхиляю, відвожу) – 1) Пристрій, що ним змінюють напрям потоку рідини, газу тощо. 2) Витяжний пристрій на вентиляційній шахті або на димарі. 3) Прилад, за допомогою якого вимірюють і усувають девіацію магнітних стрілок компасів.

ДЕФЛЯЦІЯ (лат. deflatio, від deflo – видуваю, здуваю) – 1) Зменшення буржуазними урядами маси паперових грошей та нерозмінних на золото банкнотів, випущених в обіг у період інфляції, з вилученням частини надлишку паперових грошей. 2) Руйнування й розвіювання гірських порід і грунтів під дією вітру.

ДЕФОЛІАНТИ (від де... і лат. folium – лист) – хімічні сполуки, які спричинюють опадання листя з рослин. Одним з Д. є етилен; він утворюється в рослинах і спричинює природний листопад.

ДЕФОЛІАЦІЯ (від де... і лат folium – лист) – штучне передзбиральне видалення листків у рослин для поліпшення механізованого збирання врожаю. Провадять за допомогою хімічних речовин – дефоліантів.

ДЕФОМЕТР [від дефо (рмація) і ...метр] – прилад, яким визначають пластоеластичні властивості каучуку й гумових сумішей, стискуючи їхні зразки.

ДЕФОРМАЦІЯ (лат. deformatio, від deformo – перекручую, спотворюю) – 1) Зміна форми або розмірів тіла від прикладених сил або нагрівання. 2) Природне або штучне відхилення форми органа тіла від нормальної.

ДЕФОСФОРАЦІЯ (від де... і фосфор) – видалення фосфору (звичайно окисленням) з розплавленого металу (чавуну, сталі) під час плавки.

ДЕФРОСТАЦІЯ (від де... і англ. frost – мороз) – розморожування харчових продуктів.

ДЕФРОСТЕР (англ. defroster) – 1) Камера в холодильнику, що має опалення й посилену циркуляцію повітря; служить для утеплювання деяких продуктів (яєць, фруктів тощо). 2) Пристрій для обдування теплим повітрям вітрового скла автомобіля проти обмерзання.

ДЕХКАНИ (тадж.) – назва селян у Середній Азії.

ДЕХЛОРУВАННЯ (від де... і хлор) – 1) Відщеплення хлору від органічних сполук. 2) Очищення водопровідної води від хлору, що залишився в ній після хлорування.

ДЕЦЕМВІРИ (лат. decemviri, від decem – десять і vir – муж, людина) – в Стародавньому Римі колегія з 10 чоловік, яку обирали для виконання спеціальних державних доручень.

ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ (від де... і централізація) – 1) Система управління, за якої частина функцій центральної влади переходить до місцевих органів самоврядування; розширення прав низових органів управління. 2) Знищення, скасування або ослаблення централізації.

ДЕЦЕНТРАЦІЯ (від де... і центр) – 1) Невідповідність осей оптичних елементів катадіоптричної системи. 2) Причина такої невідповідності.

ДЕЦЕРЕБРАЦІЯ (від де... і лат. cerebrum – мозок) – у фізіології тварин – метод дослідження рефлекторної діяльності довгастого та спинного мозку при ізоляції їх від впливів проміжного мозку та кори великих півкуль перерізуванням стовбурової частини головного мозку.

ДЕЦИ... (від лат. decem – десять) – у складних словах відповідає поняттю «десята частина».

ДЕЦИБЕЛ (від деци... та бел) – логарифмічна одиниця відношень енергій, потужностей у радіотехніці, електротехніці, акустиці; 1 дб дорівнює 0,1 бела.

ДЕЦИМА (від лат. decima – десята частина) – 1) муз. Десятий ступінь діатонічної гами; інтервал, що об’єднує 15 (мала Д.) та 16 (велика Д.) півтонів. 2) літ. Строфа з десяти рядків.

ДЕЦИМАЛЬНИЙ (лат. decimalis) – десятковий; д-а система – метрична система; д-а вага – десяткова вага.

ДЕЦИМАЦІЯ (від лат. decima – десята) – страта одного з десяти чоловік за жеребкуванням; страта кожного десятого, якщо не знайдено винного. Цей засіб розправи в стародавньому світі відродили імперіалістичні колонізатори, пізніше гітлерівці.

ДЕЦИМЕТР (від деци... і метр) – 0,1 метра.

ДЕШИФРАТОР (від франц. dechiffrer – розбирати, відгадувати) – логічний пристрій, який перетворює код числа, що надійшов до його входів, на сигнал в одному з його виходів.

ДЕШИФРУВАННЯ (від франц. dechiffrer – розбирати, відгадувати) – 1) Читання (розшифрування) тексту, написаного умовними знаками (шифром), тайнописом. 2) Розшифрування різних систем давньої писемності. 3) Розпізнавання об’єктів місцевості на фото-, аеро- та космічних знімках.

ДЕ-ЮРЕ (лат. dejure, букв. – за правом) – згідно із законом, формально; у міжнародному праві – офіційне визнання держави або уряду, що веде до встановлення дипломатичних та інших відносин між державами.

ДЖАГЕРНАУТОВА колісниця – 1) Колісниця, на якій під час свят возили статую Джагернаута – одне з зображень індуїстського бога Вішну. Під колісницю, що її тягли тисячі віруючих, часто кидалися фанатики. 2) Переносно – сила, яка нещадно душить людей.

ДЖАЗ, ДЖАЗ-БАНД, ДЖАЗ-ОРКЕСТР (англ. jazz, jazz-band) – 1) Вид розважальної, переважно танцювальної музики. Типові форми: фокстрот, чарльстон, блюз. 2) Оркестр або ансамбль, що виконує джазову музику.

ДЖАЙЛЯУ (тюрк.) – літні пасовиська в горах Азербайджану та республік Середньої Азії.

ДЖАЙНІЗМ (від санскр. джін – переможець) – релігійно-філософське вчення, що виникло в 6 ст. до н. е. в Індії. В основу Д. покладено культ Джіни – боголюдини, що нібито перемогла всі земні пристрасті і вказала людству шлях до спасіння.

ДЖАТІ (санскр.) – віршові розміри в санскритській поезії.

ДЖЕБ (англ. jab, букв. – поштовх, стусан) – у боксі – легкий, прямий удар з далекої дистанції.

ДЖЕЙРАН (тюрк.) – вид парнокопитних ссавців роду газель² родини порожнисторогих. Поширені переважно в пустельній та напівпустельній частині Азії. Об’єкт мисливства.

ДЖЕМ (англ. jam, букв. – стискання) – продукт з непротертих плодів або ягід, уварених у цукровому сиропі до желеподібного стану.

ДЖЕМПЕР (англ. jumper, від jump – плигати) – вовняна або шовкова плетена кофта без застібок, яку вдягають через голову.

ДЖЕНТЛЬМЕН (англ. gentleman, букв. – благородна людина) – 1) Особа «шляхетного» походження, дворянин. 2) У Великобританії та інших англомовних країнах особа, що додержується прийнятих у буржуазно-аристократичному суспільстві правил поведінки. 3) Шанобливе звертання до чоловіків в англомовних країнах. У широкому розумінні – коректна, добре вихована людина.

ДЖЕНТЛЬМЕНСЬКА угода (від джентльмен) – умовна назва міжнародного договору, укладеного в усній формі.

ДЖЕНТРІ (англ. gentry, від gentle – родовитий, шляхетний, знатний) – нетитуловане середнє й дрібне дворянство в Англії 15 – 17 ст., яке перебудувало своє господарство на капіталістичних засадах.

ДЖЕРИМЕНДЕРИНГ (англ. gerrymandering, від gerrymander – влаштовувати передвиборні махінації) – особливий метод утворення виборчих округів у США, за яким округи створюються з різною кількістю виборців, чим порушується принцип рівного представництва.

ДЖЕРСІ, ДЖЕРСЕ (англ. jersey) – вовняна або шовкова в’язана тканина, а також одяг з такої тканини.

ДЖЕСПІЛІТ (від англ. jasper – яшма і ...літ) – тонкосмугастий залізистий кварцит, що складається з магнетито-гематитових і кварцових прошарків; залізна руда.

ДЖИГА – див. Жига.

ДЖИГЕР (англ. jigger, букв. – той, що танцює жигу) – роликовий апарат для фарбування тканини (багаторазовим пропусканням її через фарбувальний розчин).

ДЖИГІТ (тюрк.) – вправний вершник.

ДЖИМКРОУЇЗМ (англ. jimcrowism, від Jim Crow – презирливе назвисько негрів у США) – система расистських заходів у США, спрямована на дискримінацію й сегрегацію негритянського населення.

ДЖИН (англ. gin) – 1) Горілка, яку одержують, переганяючи спирт з ялівцевими ягодами. 2) Машина для відокремлення волокна від насіння бавовнику.

ДЖИНГО (англ. jingo, від by jingo – клянуся богом) – назвисько англійських войовничих шовіністів.

ДЖИНГОЇЗМ (англ. jingoism, від jingo – джинго) – термін для позначення вкрай шовіністичних і імперіалістичних поглядів. Виник у Великобританії в останній чверті 19 ст. Для Д. характерні пропаганда колоніальної експансії й розпалювання національної ворожнечі.

ДЖИНИ (араб., букв. – духи) – в давньоарабському фольклорі та мусульманській міфології фантастичні істоти, створені Аллахом з бездимного полум’я (духи).

ДЖИП (англ. jeep, від jее – рухатись, пересуватись) – легковий автомобіль підвищеної прохідності з відкритим кузовом.

ДЖИХАД (араб. – священна війна, війна за віру; букв, – старанність) – одна з настанов ісламу, за якою всі боєздатні мусульмани повинні вести «священну війну» проти «невірних».

ДЖІУ-ДЖИТСУ (япон. дзюдзю-цу) – японська система підготовки до самозахисту без зброї. Елементи Д.-д. використовують у дзю-до.

ДЖОЛТ (англ jolt, букв. – поштовх, трясіння) – в боксі – короткий прямий удар в тулуб.

ДЖОН, ЧОН – розмінна монета Корейської Народно-Демократичної Республіки, 1/100 вони.

ДЖОН-БУЛЬ (англ. John Bull букв. – Джон-бик) – іронічне прізвисько англійського буржуа, яке натякає на його впертість, користолюбство, обмеженість, дріб’язковість. Ввів його в ужиток англійський письменник 18 ст. Д. Арбетнот.

ДЖОНКА (малайське djong, від кит. чуань – судно) – різновид парусного човна з широкими й високо піднятими кормою й носом. Поширена в Китаї.

ДЖОУЛЬ – одиниця роботи або енергії в Міжнародній системі одиниць, яка дорівнює роботі сили в 1 Н на шляху 1 м. Від прізвища англійського фізика Дж.-П. Джоуля.

ДЖУГАРА (гінді) – вид однорічних рослин родини злакових. Культивують як зернову й кормову рослину. Інша назва – сорго поникле.

ДЖУНГЛІ (англ. jungle, від джангал, мовами гінді та маратхі – ліс, гущавина) – деревно-чагарникові хащі, болотисті густі ліси, перевиті ліанами. Поширені в місцевостях з вологим тропічним і субтропічним кліматом й заболоченими грунтами, зокрема в Індії та Індокитаї.

ДЖУТ (англ. jute, з бенгальської) – рід тропічних трав’янистих рослин родини липових. Вирощують як технічну культуру. З волокна Д. виробляють мішковину, килими тощо.

ДЗАЙБАЦУ (япон. – фінансова кліка) – монополії і фінансова олігархія Японії, що панують в економіці країни.

ДЗАНІ (італ. zanni – блазень, скоморох) – в італійському театрі комедії масок – маска слуги.

ДЗЕРЕН (монг.) – вид копитних ссавців роду газель родини порожнисторогих. Поширений переважно в Центральній Азії. Об’єкт мисливства.

ДЗЮ-ДО (від япон. дзю – м’якість і до – шлях) – японський національний вид боротьби.

ДИ..., ДІ... (грец. δι ..., від δίς – двічі) – у складних словах означає «подвійний», «двічі».

ДИБАЗОЛ – протиспазматичний і судинорозширювальний лікарський препарат; знижує кров’яний тиск, стимулює функції спинного мозку.

ДИВАКЦИНИ (від ди... і вакцини) – комбінація двох вакцин з метою імунізації проти двох інфекцій.

ДИВАН ¹ (перс. – канцелярія) – 1) Список розподілу державних доходів і податково-фінансове відомство в деяких мусульманських країнах за феодалізму. 2) Рада з вищих сановників у колишній султанській Туреччині. 3) В деяких сучасних мусульманських країнах урядова установа в судових та адміністративних справах.

ДИВАН ² (перс., первісне значення – запис, книга) – збірка віршів у літературах Близького й Середнього Сходу.

ДИВЕРГЕНТИ [від лат. divergen (divergentis) – той, що відхиляється] – відмінні фонеми, які утворилися історично з різних варіантів тієї самої фонеми (напр., в українській мові в словах «міг» і «могла» фонеми «о» та «і» є Д. фонеми «о»)

ДИВЕРГЕНЦІЯ (від лат. divergentia – розходження) – 1) Розходження ознак у організмів однієї систематичної групи в процесі еволюції. Приводить до виникнення нових видів. 2) Перетворення діалектів однієї мови на окремі мови; перетворення варіантів однієї фонеми на окремі фонеми. 3) Число, що характеризує зміну векторного потоку в кожній точці векторного поля.

ДИВЕРСАНТ – спеціально підготовлена особа, що здійснює або готує диверсію.

ДИВЕРСИФІКАЦІЯ (від лат. diversus – різний, віддалений і ...фікація) – одна з форм концентрації капіталу в умовах науково-технічної революції; полягає в тому, що капіталістичні фірми, прагнучи вистояти в умовах нерівномірного розвитку економіки, проникають у нові для себе галузі й сфери, розширюють асортимент товарів і поступово перетворюються на багатогалузеві комплекси.

ДИВЕРСІЯ (лат. diversio – відхилення, відтворення, від diverto – прямую в інший бік) – 1) Підривні дії (підпали, руйнування тощо), що їх здійснюють агенти іноземних, ворожих даній країні держав або класово ворожих організацій з метою завдати шкоди її воєнному й економічному потенціалу, а також морально-політичному станові населення. 2) Військова операція, що здійснюється з метою відвернути сили і увагу противника з головного напряму воєнних дій. 3) Д. ідеологічна – провокаційна пропаганда по радіо, телебаченню, в пресі імперіалістичних держав, спрямована проти соціалістичних країн.

ДИВЕРТИКУЛ (від лат. diverticulum – дорога вбік, відхилення) – природжене або набуте мішкоподібне випинання стінки порожнистого або трубчастого органа в людини (стравоходу, кишечника, сечового міхура).

ДИВЕРТИСМЕНТ (від франц. divertissement – розвага, звеселяння) – 1) Концертна програма в естрадних театрах. 2) У балеті та опері – вставні танцювальні номери, не зв’язані з сюжетом. 3) Легка віртуозна музична п’єса типу попурі.

ДИВІДЕНД (від лат. dividendum – те, що треба розділити) – частина прибутку акціонерних товариств, яку щорічно розподіляють між акціонерами за акціями.

ДИВІЗІОН (від франц. division – поділ, відділення) – 1) Вогневий і тактичний підрозділ у ракетних військах і артилерії. 2) У військово-морському флоті – підрозділ з кількох кораблів одного класу.

ДИВІЗІЯ (лат. divisio – поділ, розділення, від divido – ділю) – тактичне з’єднання в сухопутних військах, військово-повітряних силах, військово-морському флоті.

ДИВІЗОР (від лат. divisor – дільник) – дільник напруги змінного струму; автотрансформатор, в якому напруга між кінцями його обмотки ділиться на кілька однакових частин. Застосовують для постачання струмом об’єктів, не зв’язаних один з одним.

ДИВІЗОРІЙ – те саме, що й візорій.

ДИВІНІЛ (від ди... і вініл) – те саме, що й бутадієн.

ДИГАЛЕН-НЕО – лікарський препарат. Застосовують при недостатній діяльності серця. Інша назва – нео-дигален.

ДИГЕРИ (англ. diggers, букв. – копачі) – представники крайнього лівого крила революційної демократії під час англійської буржуазної революції 17 ст., які відображали інтереси сільської і міської бідноти. Д. розорювали пустища (звідси й назва), вимагали знищення приватної власності й перебудови побуту на зрівняльних засадах.

ДИГЕСТИ (лат. digesta, від digero – розподіляю, розміщую в порядку) – зведення уривків з творів римських юристів; основна частина візантійської кодифікації права (видана в 533 p.), відомої пізніше як Зведення цивільного права (Corpus juris civilis).

ДИГЕСТІЯ (від лат. digestio – розподіл) – вміст цукру в будь-чому, виражений у процентах; цукристість.

ДИГІТАЛІС (лат. digitalis – наперстянка) – рід трав’янистих рослин родини ранникових. Поширені в Європі та Західній Азії. Окремі види вирощують як лікарські або декоративні. Інша назва – наперстянка.

ДИГІТОНІН (від лат. digitalis – наперстянка) – поверхневоактивна органічна речовина, що належить до сапонінів. Застосовують при виділенні ферментів.

ДИГРАМА (від ди... і ...грама) – сукупність двох знаків, що їх вживають для передачі на письмі одного звука.

ДИГРЕСІЯ (лат. digressio, від digredior – відходжу, відхиляюсь) – відхилення, відступ.

ДИДАКТИЗМ (від грец. διδάσκω – повчаю) – повчальність у літературному творі; схильність до повчань.

ДИДАКТИКА (від грец. διδακτικος – повчальний) – частина педагогіки, яка розробляє теорію освіти й навчання, виховання в процесі навчання.

ДИДАКТИЧНИЙ (грец. διδακτικός) – повчальний; д-а література – повчальна література, що використовує художню форму викладу.

ДИДОДЕКАЕДР (від ди... і додекаедр) – проста форма кубічної системи в кристалографії, зокрема форма кристалів піриту.

ДИДРАХМА (грец. δίδραχμον) – грецька монета вартістю в 2 драхми.

ДИЗ..., ДИС... (грец. δυσ..., лат. dis...) – префікс, що означає утруднення, порушення, розлад, поділ, втрату, позбавлення; надає поняттю, до якого додається, негативного або протилежного змісту.

ДИЗАЖІО (італ. disaggio) – в капіталістичних країнах відхилення біржового (ринкового) курсу грошових знаків та фондових цінностей у бік зниження від їхньої номінальної вартості. Протилежне – ажіо.

ДИЗАЙН (від англ. design – проектувати, креслити, задумати, а також проект, план, рисунок) – вид діяльності, пов’язаний з проектуванням предметного світу. Фахівці з Д. (дизайнери) розробляють зразки раціональної побудови предметного середовища, вивчають естетичні властивості промислових виробів тощо Замість терміна «дизайн» часто вживають: «художнє конструювання», «технічна естетика».

ДИЗАРТРІЯ (від диз... і грец άρθρόω – розчленовую) – розлад членороздільної мови. Спостерігається при деяких ураженнях нервової системи та при порушеннях з боку ротової порожнини та її органів.

ДИЗАСОЦІАЦІЯ (від диз... і асоціація) – психол. розпад асоціації на її складові елементи, процес, протилежний асоціації.

ДИЗЕЛЬ – двигун внутрішнього згоряння, де впорскнуте паливо займається від високої температури повітря, стиснутого поршнем. Від прізвища німецького винахідника Р. Дізеля.

ДИЗЕЛЬ-ГЕНЕРАТОР – електричний генератор, що його приводить у рух дизель.

ДИЗЕЛЬ-ЕЛЕКТРОХІД – судно, на якому енергію для електродвигунів, що рухають судно, виробляє суднова електростанція, генератори якої приводяться в дію двигуном внутрішнього згоряння (дизелем).

ДИЗЕНТЕРІЯ (грец. δυσεντερία – розлад кишечника) – 1) Гострозаразна інфекційна хвороба людини; запалення слизової оболонки товстого кишечника, яке супроводиться загальним отруєнням організму. 2) Д. сільськогосподарських тварин – гостра інфекційна хвороба молодняка свиней та овець.

ДИЗОСМІЯ (від диз... і грец. οσμή – запах, нюх) – порушення почуття нюху.

ДИЗУРІЯ (грец. δυσουρία, від οΰρον – сеча) – порушення сечовипускання.

ДИЗ’ЮНКЦІЯ (лат. disjunctio, від disjungo – роз’єдную, розрізняю) – 1) мовозн. Відмінність, протиставлення, різниця. 2) Логічна операція, що полягає в з’єднанні двох або більше висловлювань за допомогою логічного сполучника «або» в нове, складне судження.

ДИКАЇН [від ди... і (ко) каїн] – лікарський препарат, застосовують місцево в хірургічній, очній та оториноларингологічній практиці як знеболювальний засіб.

ДИКАРІОН (від ди... і грец. κάρυον – ядро) – пара зближених ядер в одній клітині. Утворюється на певній стадії розвитку у сумчастих і базидіальних грибів.

ДИКСИЛЕНД [від англ. Dixie-land, букв. – країна Діксі (розмовне позначення Півдня США)] – джазова музика, в якій звичайний акомпанемент підкреслюється акцентованим ритмом; джазовий оркестр.

ДИКТАТ (нім. Diktat, від лат. dicto – диктую, наказую) – 1) В міжнародному праві – нерівноправний договір, нав’язаний однією державою іншій. 2) Політика нав’язування своїх умов, вимог, угод сильною імперіалістичною державою іншій, слабшій державі.

ДИКТАТОР (лат. dictator, від dicto – диктую, наказую) – 1) В Стародавньому Римі призначена сенатом у виняткових випадках особа з необмеженим повноваженням. 2) Особа, що має необмежену владу в якійсь галузі і нав’язує свою волю іншим. 3) Переносно – той, хто ігнорує колегіальність, допускає грубе адміністрування.

ДИКТАТУРА (лат. dictatura – необмежена влада) – 1) Необмежена влада пануючого в державі класу, яка спирається на силу. 2) Влада диктатора.

ДИКТАТУРА ПРОЛЕТАРІАТУ – державна влада робітничого класу, що встановлюється внаслідок перемоги соціалістичної революції; використовується ним для побудови соціалізму і переходу до комуністичного будівництва. Завдання Д. п. полягають у придушенні опору та ліквідації експлуататорських класів, створенні матеріально-технічної бази соціалізму, залученні до будівництва соціалізму селянства, здійсненні культурної революції, в закріпленні завоювань соціалістичної революції і боротьбі проти спроб контрреволюції реставрувати владу буржуазії. Найвищим принципом Д. п. є союз робітничого класу з селянством при керівній ролі робітничого класу. Д. п. – диктатура переважної більшості над меншістю. Вона виражає інтереси всього трудового народу і є справжньою демократією для трудящих. Керівною і спрямовуючою силою в системі Д. п. є комуністичні й робітничі партії. Д. п. – загальна, обов’язкова для всіх країн закономірність соціалістичної революції і соціалістичного будівництва, історично необхідна політична організація суспільства на весь період переходу від капіталізму до соціалізму. З повною, остаточною перемогою соціалізму держава Д. п. переростає в загальнонародну державу. Вчення про Д. п. було створене К. Марксом і Ф. Енгельсом, розвинуте далі В. І. Леніним і збагачене в наш час досвідом КПРС та інших комуністичних і робітничих партій.

ДИКТІОСОМИ (від грец. δίκτυον – сітка і σώμα – тіло) – біол. один з структурних елементів клітини.

ДИКТОФОН (від лат. dicto – диктую і ...фон) – різновид фонографа для записування й відтворювання усної мови.

ДИКЦІЯ (від лат. dictio – вимова) – вимова, манера вимовляти слова, склади й звуки у розмові, співі й декламуванні. Виразність Д. – важлива сторона майстерності актора, співака, промовця.

ДИЛАТАЦІЯ (лат. dilatatio, від dilato – розширюю, розтягую) – розширення, розтягнення.

ДИЛАТОГРАФ (від лат. dilato – розширюю і ...граф) – прилад для автоматичного записування зміни об’єму якогось тіла.

ДИЛАТОМЕТР (від лат. dilato – розширюю і ...метр) – прилад для визначення зміни об’єму (рідин) або лінійних розмірів (твердих тіл) від нагрівання.

ДИЛАТОМЕТРІЯ (від лат. dilato – розширюю і ...метрія) – сукупність методів вимірювання теплового розширення тіл.

ДИЛЕМА (від грец. δίλημμα – подвійний засновок) – 1) Судження, в якому предметові приписуються дві ознаки, що суперечать одна одній і виключають можливість третьої. 2) Переносно – необхідність вибору між двома небажаними можливостями.

ДИЛЕТАНТ (італ. dilettante, від лат. delecto – усолоджую, тішу) – особа, що займається якоюсь справою (в галузі науки, мистецтва тощо), хоч її знання в цій справі поверхові.

ДИЛЕТАНТИЗМ, ДИЛЕТАНТСТВО (від дилетант) – поверхове, без належної підготовки заняття якоюсь галуззю науки, мистецтва тощо.

ДИЛІЖАНС (франц. diligence, від лат. diligens – прудкий, жвавий) – критий екіпаж, запряжений кіньми, для перевезення людей і багажу.

ДИЛОГІЯ (від ди... і ...логія) – 1) Двозначність. 2) Два самостійні твори, пов’язані задумом, сюжетом і персонажами. 3) В давньогрецькому театрі – двоактна драма.

ДИЛЬСИ (англ. deals) – дошки певних розмірів, призначені для експорту.

ДИМЕДРОЛ – лікарський препарат; протиалергічний засіб, діє також снотворно.

ДИМЕТИЛКЕТОН – те саме, що й ацетон.

ДИМІНУЕНДО (італ. diminuendo, букв. – зменшуючи) – муз. поступове ослаблення звука.

ДИМОРФАНТ (від грец. δίμορφος – двоформний) – вид деревних рослин родини аралієвих. Поширений в Центральній та Південно-Східній Азії. Має цінну деревину («білий горіх»).

ДИМОРФІЗМ (від ди... і ...морфізм) – 1) Наявність однієї і тієї самої речовини у двох різноманітних кристалічних формах (напр., вапняковий шпат і арагоніт – різні форми кристалів вуклекислого кальцію). 2) Наявність у одного виду організмів, що живуть в одній місцевості, двох відмінних за морфофізіологічними ознаками форм. 3) Розрізняють статевий Д. – відмінність у вигляді між чоловічими і жіночими особинами, сезонний Д. – різниця у вигляді між весняною і осінньою формою тощо.

ДИНА (від грец. δυναμις – сила) – одиниця сили в СГС системі одиниць, тобто сила, яка масі 1 г надає прискорення 1 см/сек².

ДИНАМІЗМ (від грец. δυναμις – сила) – 1) Погляд на світ, як на такий, що розвивається, змінюється, перебуває в русі. 2) Ідеалістичне вчення, що розглядає силу, як самостійне, незалежне від матерії начало.

ДИНАМІК (від грец. δυναμικός – сильний) – електродинамічний репродуктор.

ДИНАМІКА (грец. δυναμικός – сильний, від δύναμις – сила) – 1) Розділ механіки, в якому вивчають рух тіл від діяння прикладених до них сил. 2) Хід розвитку, зміна якогось явища. Протилежне – статика.

ДИНАМІТ (франц. dynamite, від грец. δυναμις – сила) – вибухова речовина, яку застосовують у військовій і гірничій справі.

ДИНАМІЧНИЙ (грец. δυναμικός) – 1) Здатний до руху, розвитку, видозміни. 2) Зв’язаний з проявом руху

ДИНАМО... (від грец. δύναμις – сила) – в складних словах за значенням відповідає поняттю «сила».

ДИНАМОГРАФ (від динамо... і ...граф) – прилад для автоматичного записування вимірів величини сил.

ДИНАМОМАШИНА (від динамо... і машина) – застаріла назва електричного генератора постійного струму.

ДИНАМОМЕТАМОРФІЗМ (від динамо... і метаморфізм) – перетворення гірських порід у надрах земної кори під впливом високого тиску, що виникає під час складкоутворюючих процесів.

ДИНАМОМЕТР (від динамо... і ...метр) – прилад для вимірювання величини сили.

ДИНАМОМЕТРІЯ (від динамо... і ...метрія) – вимірювання величини сили за допомогою динамометра.

ДИНАР (від лат. denarius – денарій) – 1) Старовинна золота монета країн мусульманського Сходу. 2) Розмінна монета Ірану, 1/100 іранського ріала. 3) Грошова одиниця Йорданії, Іраку, Кувейту, поділяється на 1000 філ; Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії, поділяється на 1000 пара; Тунісу, поділяється на 100 мілімів; Алжіру, поділяється на 100 сантимів, та інших країн.

ДИНАС – вогнетривка цегла, в складі якої не менше як 90% кремнезему. Від назви скелі Дінас у Великобританії.

ДИНАСТІЯ (грец. δυναστεία – влада, панування) – 1) Кілька монархів з одного й того ж роду (сім’ї), які змінюють один одного на троні за правом успадкування. 2) Тепер поняття «династія» іноді застосовують щодо кількох поколінь однієї родини – видатних майстрів певної справи (робітнича Д., хліборобська Д. тощо).

ДИНАТРОН [від грец. δΰνα (μις) – сила і (еле) ктрон] – електронна лампа, що підсилює сигнали завдяки динатронному ефекту – висиланню з анода вторинних електронів.

ДИНАТРОННИЙ ЕФЕКТ (від динатрон і ефект) – випускання електронів з поверхні металів, напівпровідників і діелектриків при опромінюванні їх первинними електронами, т. зв. вторинна електронна емісія. Використовують у приладах для підсилення слабких електронних потоків.

ДИНГІ (англ. dinghy) – маленька суднова або яхтова шлюпка.

ДИНГО (англ. dingo, з австрал. мов) – дикий австралійський собака.

ДИНІТРОБЕНЗОЛ (від ди... і нітробензол) – органічна сполука; тверда кристалічна речовина; застосовують для виготовлення вибухівки тощо.

ДИНІТРОНАФТАЛІН [від ди..., лат. nitro (genium) – азот і нафталін] – органічна сполука; застосовують у виробництві деяких барвників і вибухових речовин.

ДИНІТРОТОЛУОЛ (від ди... і нітротолуол) – органічна сполука, використовувана під час виготовлення вибухових речовин.

ДИНІТРОХЛОРБЕНЗОЛ [від ди..., лат. nitro (genium) – азот і хлорбензол] – органічна сполука, жовта кристалічна речовина, отруйна. Застосовують у виробництві барвників.

ДИНОД (від ди... і анод) – електрод, застосовують у фотоелектронних помножувачах та інших електровакуумних приладах для збільшення електронного потоку внаслідок динатронного ефекту.

ДИНОЗАВРИ (від грец. δεινός – страшний, жахливий і ...завр) – група велетенських плазунів мезозойської ери. Див. Мезозой.

ДИНОТЕРІЙ (від грец. δεινός – страшний, жахливий і ...терій) – рід вимерлих слоноподібних ссавців, що існували в середині кайнозою.

ДИПЕПТИДАЗА (від ди... і пептидаза) – фермент, що каталізує гідролітичне розщеплення дипептидів (див. Пептиди) на вільні амінокислоти.

ДИПЛІПІТО – грузинський ударний інструмент типу литаври.

ДИПЛОДОК (від грец. διπλόος – подвійний і δοκός – колода) – рід велетенських викопних плазунів з групи динозаврів. Існували за мезозою.

ДИПЛОЇД (від грец. διπλόος – подвійний і ...оїд) – організм, клітини тіла якого мають два повні набори гомологічних хромосом.

ДИПЛОЇДНІСТЬ (від диплоїд) – наявність у ядрі клітини (чи клітин цілого орг-му) повного набору гомологічних пар хромосом.

ДИПЛОКОКИ (від грец. διπλόος – подвійний і коки) – кулясті бактерії, що розмножуються поділом та розміщуються попарно.

ДИПЛОМ (франц. diplome, від грец. δίπλωμα – лист, складений удвоє) – 1) Офіційний документ про закінчення вищого чи середнього спеціального навчального закладу, про присвоєння вченого ступеня чи звання. 2) Документ, який засвідчує право організації чи особи на виконання певної дії (напр., на ведення торгівлі). 3) Нагорода за високі досягнення в соціалістичному змаганні, за успіхи на спортивних змаганнях, у конкурсах, виставках тощо.

ДИПЛОМАНТ (від диплом) – у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах студент, який виконує дипломну роботу.

ДИПЛОМАТ (франц. diplomate, від грец. δίπλωμα – лист, документ) – 1) Службова особа, що займається дипломатією. 2) Переносно – особа, яка вміло, тонко, тактовно діє в стосунках з іншими.

ДИПЛОМАТИКА (франц. diplomatique, від грец. δίπλωμα – лист, документ) – допоміжна історична дисципліна, що вивчає походження, форму й зміст актових джерел (офіційних і приватних).

ДИПЛОМАТИЧНИЙ – той, що стосується дипломатії, властивий дипломатові; д. акт – письмовий текст, який вручається або надсилається органами зовнішніх зносин однієї держави органам зовнішніх зносин іншої держави; д. імунітет – сукупність прав і привілеїв, якими користуються іноземні дипломатичні представники в тій державі, де вони акредитовані; д. корпус – сукупність закордонних дипломатичних представництв, акредитованих у даній країні; д. кур’єρ – співробітник відомства закордонних справ, якому доручається перевезення дипломатичної пошти; д. ранг – особливі звання, присвоювані співробітникам дипломатичних представництв і відомств закордонних справ; д. агент – особа, уповноважена для зносин і переговорів з іноземним урядом.

ДИПЛОМАТІЯ (франц. diplomatie, від грец. δίπλωμα – лист, документ) – 1) Офіційна діяльність глав держав, урядів та спеціальних органів зовнішніх зносин щодо здійснення зовнішньої політики й захисту прав та інтересів держави за кордоном. 2) Переносно – мистецтво досягти своїх цілей методами, притаманними дипломатові.

ДИПЛОПІЯ [від грец. διπλόος – подвійний і όψ (όπός) – зір] – розлад зору, виражається в двоїнні видимих предметів.

ДИПЛОСПОНДИЛІЯ (від грец. διπλόος – подвійний і σπόνδυλος – хребець) – розвиток у нижчих хребетних тварин двох анатомічних елементів хребців – передніх і задніх дуг або тіл.

ДИПЛОСТЕМОНІЯ (від грец. διπλόος – подвійний і στήμων – основа тканини) – найпоширеніший тип будови квітки, що характеризується наявністю двох кіл тичинок.

ДИПЛОТ (голл. dieplood) – звичайний лот (гиря з мотузкою), який раніше застосовували для вимірювання глибини до 200 м.

ДИПОДІЯ (грец. διποδία, букв. – двоногість) – ритмічна єдність у ямбі чи хореї, яка утворюється поєднанням двох стоп, на одну з яких падає сильніший ритмічний наголос, а друга є ніби підпорядкованою їй.

ДИПОЛЬ (від ди... і грец. πόλος – полюс) – двополюсник. Розрізняють Д. електричний і магнітний. В радіотехніці – антена у вигляді двох симетрично розташованих провідників.

ДИПОЛЬНИЙ МОМЕНТ (від диполь і момент) – величина, що характеризує електричні властивості системи заряджених частинок (Д. м. електричний) або магнітні властивості речовини (Д. м. магнітний).

ДИПРАЗИН (від ди... і грец. πρασινος – зелений) – лікарський препарат; протиалергічний засіб, посилює також діяння наркотичних і знеболювальних препаратів. Інша назва – піпольфен.

ДИПСОМАНІЯ (від грец. δίψα – спрага і ...манія) – періодичний запій. Див. Алкоголізм.

ДИПТАНК (англ. deep-tank – глибока цистерна) – цистерна для водяного баласту чи рідкого палива на транспортному судні.

ДИПТЕРИ (від ди... і ...птер) – ряд комах, в яких розвинена лише середня пара крил (напр., мухи, комарі). Інша назва – двокрилі.

ДИПТЕРОЛОГІЯ (від диптери і ...логія) – розділ ентомології, що вивчає комах ряду двокрилих (диптер).

ДИПТИХ (від грец. δίπτυχος – подвійний, складений удвоє) – 1) У давніх греків вкрита воском дощечка для письма. 2) Двостулковий складень з живописним зображенням. 3) Дві картини, пов’язані одним задумом. 4) Музичний цикл з двох п’єс.

ДИРЕКТ (англ. direct – прямий) – в боксі – прямий удар.

ДИРЕКТИВА (франц. directive, від лат. dirigo – керую, направляю) – розпорядження, керівна вказівка, настанова, що її дають вищі органи нижчестоящим, керівник – підлеглим.

ДИРЕКТОГРАФІЯ (від лат. directus – прямий, безпосередній і графія) – спосіб виготовлення кліше безпосереднім зніманням на цинкові або мідні пластини з подальшим травленням їх.

ДИРЕКТОПЛАТ (від лат. directus – прямий і нім. platt – плоский) – різновид копіювальної розмножувальної машини з талером ² і рухомими планками з поділками.

ДИРЕКТОР (франц. directeur, від лат. dirigo – спрямовую, керую) – керівник підприємства, установи, навчального закладу.

ДИРЕКТОРАТ – орган управління якоюсь галуззю діяльності на чолі з директором.

ДИРЕКТОРІЯ (фраиц. Directoire, від лат. directorium – управління, керівництво) – колегія правителів у буржуазній Франції (1795 – 99 pp.). Д. називали себе також деякі білогвардійські (в Уфі), буржуазно-націоналістичні «уряди» (напр., на Україні) під час громадянської війни 1918 – 20 pp.

ДИРЕКТРИСА (від лат. directrix – напрямна) – 1) Така пряма лінія, що відношення віддалі між будь-якою точкою кривої та її фокусом¹ (2) до віддалі між тією самою точкою і цією прямою є сталою величиною (ексцентриситетом кривої). 2) Спеціально обладнана ділянка артилерійського полігону для вправ з артилерійської стрільби.

ДИРЕКЦІОН (франц. direction, букв. – керівництво, від лат. directio – напрям) – 1) Додатковий нотний стан в оркестровій партії першої скрипки, фортепіано або акордеона, на якому виписаний основний мелодійний матеріал інших партій із зазначенням їхнього вступу; дає змогу розучувати й виконувати музичну п’єсу без партитури й диригента. 2) Скорочена (3 – 4-голоса) партитура невеликих творів (маршів, вальсів тощо), призначених для виконання духовим оркестром.

ДИРЕКЦІЯ (лат. directio – напрям, від dirigo – керую, спрямовую) – 1) Керівний орган підприємства, установи або навчального закладу. 2) Будинок (приміщення), де міститься цей орган.

ДИРИГЕНТ [від лат. dirigens (dirigentis) – направляючий] – особа, що керує колективним виконанням музичного твору (оркестром, хором, ансамблем, оперною або балетною трупою тощо) і дає власне трактування творові.

ДИРИЖАБЛЬ (франц. dirigeable, букв. – керований) – керований аеростат видовженої форми з гвинтомоторною установкою.

ДИРХАМ, ДИРХЕМ – 1) Старовинна арабська срібна монета, карбували її з 695 р. 2) Розмінна монета Йорданії, 1/10 йорданського динара. 3) Грошова одиниця Марокко, поділяється на 100 сантимів. 4) Міра ваги дорогоцінних металів у Єгипті й Судані.

ДИС... – див. Диз...

ДИСАХАРИДИ (від ди... і грец. σάκχαρ – цукор) – кристалічні вуглеводи, молекули яких складаються з залишків двох моносахаридів. Найпоширенішими Д. є сахароза, лактоза тощо. Багато Д. – цінні харчові речовини; їх застосовують також у мікробіології й медицині.

ДИСБАКТЕРІОЗ (від дис... і бактерії) – якісна зміна бактеріальної мікрофлори організму, головним чином, кишечника.

ДИСБАЛАНС (від дис... і баланс) – неврівноваженість обертових деталей машини щодо їхньої осі.

ДИСГАРМОНІЯ (від дис... і гармонія) – 1) Порушення закономірного поєднання музичних тонів, немилозвучність, різноголосся, розлад. 2) Відсутність розмірності, порушення гармонії. 3) Переносно – розлад, різнобій.

ДИСЕМІНАЦІЯ (лат. disseminatio, від dissemino – розсіваю) – поширення мікробів або пухлинних клітин з первинного вогнища по організму людини й тварин; відбувається по кровоносних або лімфатичних судинах.

ДИСЕНТЕРИ (англ. dissenters, від лат. dissentio – не погоджуюсь) – в Англії 16 – 18 ст. особи, що відійшли від пануючої церкви.

ДИСЕРТАНТ [від лат. dissertans (dissertantis) – той, хто розглядає, досліджує] – особа, яка готує або прилюдно захищає дисертацію на здобуття вченого ступеня.

ДИСЕРТАЦІЯ (лат. dissertatio – розвідка, дослідження, від disserto – досліджую) – наукова праця, яку підготовлено для прилюдного захисту на здобуття вченого ступеня.

ДИСИДЕНТ [від лат. dissidens (dissidentis) – незгодний] – 1) В країнах Західної Європи особа, релігійні погляди якої розходяться з догматами пануючої церкви. 2) Відступник.

ДИСИМІЛЯЦІЯ (від лат. dissimilis – несхожий) – 1) Розклад органічних сполук в організмах з перетворенням їх на прості речовини, в результаті чого відбувається оновлення живої матерії та утворення потрібної для життєдіяльності енергії. Процес протилежний асиміляції і нерозривно з нею пов’язаний як один з етапів обміну речовин в організмах. 2) Заміна в слові одного з двох однакових або схожих звуків іншим, менш подібним (напр., «лицар» замість «рицар»).

ДИСИМУЛЯЦІЯ (лат. dissimulatio, від dissimulo – приховую) – приховування захворювання чи окремих його ознак. Протилежне – симуляція.

ДИСИПАТИВНИЙ (від лат. dissipatus – розкиданий) – пов’язаний з втратами механічної енергії, частина якої з часом перетворюється на інші види енергії.

ДИСИПАЦІЯ (лат. dissipatio, від dissipo – розсіюю) – 1) Розсіювання атмосфери планет внаслідок переходу молекул газів з атмосфери планети до космічного простору. 2) У фізичних системах – перехід частини енергії впорядкованого процесу в енергію невпорядкованого процесу.

ДИСК (грец. δίσκος) – 1) Плоский круг, кругла пластина. 2) Снаряд для кидання у легкій атлетиці, що має сочевицеподібну форму; буває дерев’яний з металевим ободом, суцільнометалевий або гумовий. 3) Д. сигнальний – встановлений на щоглі біля залізниці сигнал у вигляді круглого щита, пофарбованого з одного боку у жовтий, з другого – у зелений колір.

ДИСКАНТ (від дис... і лат. cantus – спів) – 1) Високий дитячий голос у хлопчиків, відповідний жіночому сопрано. 2) Хлопчик з таким голосом. 3) Партія в хорі або вокальному ансамблі, яку виконують високі дитячі або жіночі (сопрано) голоси. 4) Двоголосий, згодом багатоголосий спів, що виник у 12 ст. у Франції. 5) Верхній голос, що співає соло в імпровізаційній, віртуозній манері в східноукраїнських, східнобілоруських піснях та піснях донських козаків.

ДИСКВАЛІФІКАЦІЯ (від дис... і кваліфікація) – 1) Позбавлення спортсмена (або команди) права брати участь у спортивних змаганнях за технічні порушення правил змагання, а також у разі порушення морально-етичних норм поведінки. 2) Оголошення когось непридатним обіймати певну посаду або виконувати певну роботу.

ДИСКОБОЛ (грец. δισκοβόλος, від δίσκος – диск і βάλλω – кидаю) – спортсмен – метальник диска.

ДИСКОГРАФІЯ (від диск і ...графія) – складання простих та розширених каталогів грамофонних пластинок, їхніх покажчиків.

ДИСКОМІЦЕТИ (від диск і ...міцети) – група сумчастих грибів. Відомі сапрофіти та паразити (ушкоджують деякі сільськогосподарські рослини); окремі види (напр., трюфелі, зморшки) – їстівні.

ДИСКОМФОРТ (від дис... і комфорт) – незручність, відсутність належних умов, потрібних для нормальної життєдіяльності людини, виконання певної роботи тощо; невигода.

ДИСКОНТ (англ. discount, італ. sconto франц. escompte, від лат. computo – рахую) – купівля банками капіталістичних країн векселів до закінчення їхнього строку; процент, що його стягують банки за цю операцію.

ДИСКОНТНА ПОЛІТИКА (від дисконт) – політика підвищення або зниження ставок за купівлю векселів центральними емісійними банками капіталістичних країн для регулювання попиту й пропозиції позичкових капіталів, стану платіжного балансу і валютних курсів.

ДИСКОРДАНТНІСТЬ (від лат. discordo – не відповідаю, не узгоджуюсь) – несхожість між близнюками за якою-небудь ознакою (пор. конкордантність).

ДИСКОТЕКА (від диск і ...тека) – зібрання або сховище грампластинок.

ДИСКРЕДИТАЦІЯ (від франц. discrediter – підривати довір’я) – підрив довір’я до когось, приниження гідності, авторитету когось.

ДИСКРЕДИТУВАТИ (франц. discrediter) – підривати довір’я до когось; применшувати значення чогось.

ДИСКРЕТИЗАЦІЯ (від лат. discretus – поділений, переривчастий) – перетворення неперервної величини на дискретну; здійснюють при обчислюваннях, вимірюванні, обробці інформації.

ДИСКРЕТНИЙ (лат. discretus) – роздільний, перервний, протиставляється неперервному. Напр., система цілих чисел є дискретною на відміну від системи дійсних (раціональних та ірраціональних) чисел, що є неперервною. Д-а зміна – стрибкоподібна зміна.

ДИСКРЕЦІЙНИЙ (франц. discretionnaire – залежний від власного розсуду) – той, що діє за власним розсудом; д-а влада – право глави держави, уряду, вищої службової особи діяти в певних умовах на свій розсуд; право головуючого в буржуазних парламентах виводити депутатів із залу засідань, накладати на них штрафи.

ДИСКРИМІНАНТ [від лат. discriminans (discriminantis) – розрізняючий] – вираз, складений з коефіцієнтів алгебричного рівняння, який дорівнює 0 тоді й тільки тоді, коли серед коренів цього рівняння є однакові; напр., Д. квадратного рівняння ах²+bх+с=0 є b² – 4 ас.

ДИСКРИМІНАЦІЯ (лат. discriminatio, від discrimino – розрізняю, розділяю) – 1) Обмеження або позбавлення прав певної категорії громадян за расовою чи національною належністю, політичними і релігійними переконаннями, статтю тощо. 2) В міжнародних відносинах – створення умов, що ставлять якусь державу (групу держав) у гірше становище порівняно з іншими державами. 3) Властивість органів розрізняти незначні якісні відмінності між зовнішніми подразненнями.

ДИСКУРСИВНИЙ (лат. discursivus, від discursus – міркування, довід, аргумент) – той, що здійснюється шляхом логічних міркувань, розсудковий, опосередкований.

ДИСКУСІЯ (лат. discussio, від discutio – розглядаю, досліджую) – 1) Публічне обговорення якогось спірного питання. 2) Переносно – спір.

ДИСЛАЛІЯ (від дис... і грец. λαλιά – вимова) – розлад мови; виявляється в порушенні вимови звуків.

ДИСЛОКАЦІЯ (від дис... і лат. locus – місце) – 1) Розміщення (розквартирування) військових частин, з’єднань і установ збройних сил. 2) Порушення форми первинного залягання гірських порід, яке головним чином виникає під впливом внутрішніх сил Землі. 3) Порушення періодичної структури кристалів, що виникає під час їхнього руху або пластичної деформації. 4) Зміщення кісток під час переломів.

ДИСМЕНОРЕЯ (від дис..., грец. μην – місяць і ρέω – течу) – розлади менструацій.

ДИСОЛЮЦІЯ (лат, dissolutio, від dissolve – руйную, розкладаю) – розкладання, розчинення твердих тіл.

ДИСОНАНС (франц. dissonance, від лат. dissonans – різноголосий, різнозвучний) – 1) Немилозвучність, звучання двох і більше звуків, яке викликає почуття неузгодженості; відсутність стійкого співзвуччя – консонансу. 2) У віршуванні – один з видів неповної рими, коли в словах, які римуються, збігаються приголосні при частковій або повній розбіжності голосних. 3) Відсутність у чомусь гармонії, невідповідність слів або поведінки когось настроям, переконанням інших людей.

ДИСОЦІАЦІЯ (лат. dissociatio, від dissocio – роз’єдную) – 1) Розклад молекул на прості молекули, атомні групи або іони. 2) психол. Порушення зв’язності психічних процесів.

ДИСПАНСЕР (фрагщ. dispensaire, від лат. dispenso – розподіляю) – спеціалізований лікувально-профілактичний заклад, що здійснює диспансеризацію.

ДИСПАНСЕРИЗАЦІЯ (від диспансер) – метод медичного обслуговування населення, який передбачає раннє виявлення захворілих, систематичний медичний нагляд за станом здоров’я певних груп здорових людей та багатьох категорій хворих, впровадження оздоровчих заходів тощо. Д. є одним з основних методів радянської системи охорони здоров’я.

ДИСПАРАТНИЙ (лат. disparatus, від disparo – відокремлюю) – несумісний.

ДИСПАЧ (від англ. dispatch – швидкість) – винагорода за дострокове навантаження або розвантаження судна. Протилежне – демередж.

ДИСПАША (франц. dispache) – у морському праві розрахунок збитку при аварії, що припадає на вантажі, судно й фрахт відповідно до їхньої вартості й розподіляється між вантажовласником і судновласником.

ДИСПЕНСАЦІЯ (лат. dispensatio, від dispenso – регулюю, розпоряджаюсь) – індивідуальне звільнення даної особи від дії певного церковного правила або обітниці.

ДИСПЕПСІЯ (від дис... і грец. πέψις – травлення) – порушення перетравлювання їжі в кишечнику людини без виявлених органічних уражень його. Д. пов’язана з посиленням процесів бродіння й гниття в кишечнику.

ДИСПЕРГУВАННЯ (від лат. dispergo – розсіюю, розсипаю) – тонке подрібнення твердих або рідких тіл у навколишньому середовищі, внаслідок якого утворюються порошки, суспензії, емульсії.

ДИСПЕРСІЙНИЙ – той, що стосується дисперсії; д. аналіз – фізико-хімічні методи вивчення ступеня подрібнення речовини на частинки; статистичний метод виявлення факторів, які найістотніше впливають на властивості об’єкта, що його вивчають; д-е середовище – середовище, в якому розміщені частинки подрібненої речовини. Д-е середовище разом з цими частинками (дисперсною фазою) називають дисперсною системою (напр., молоко, туман, дим).

ДИСПЕРСІЯ (лат. dispersio – розсіяння) – 1) Розсіяння. 2) Д. світла – розклад світла за допомогою призми на окремі кольорові промені; внаслідок цього одержують спектр. 3) Подрібнення речовини на дуже дрібні частинки. 4) матем. Міра розсіювання випадкової величини навколо її середнього значення.

ДИСПЕРСНІ СИСТЕМИ (від лат. dispersus – розсіяний, розсипаний) – фізико-хімічні системи, в яких одна з складових частин (дисперсна фаза) розподілена у вигляді дуже дрібних частинок у дисперсійному середовищі. До Д. с. належать емульсії, суспензії, дими.

ДИСПЕРСНІСТЬ (від лат. dispersus – розсіяний, розсипаний) – 1) Ступінь подрібнення речовини. 2) Величина, якою характеризують ступінь подрібнення – питома поверхня частинки дисперсної фази в дисперсних системах.

ДИСПЕТЧЕР (англ. dispatcher, від dispatch – швидко виконувати) – оперативний розпорядник, який забезпечує виконання виробничих графіків, координує за допомогою системи диспетчеризації взаємодію всіх ланок підприємства.

ДИСПЕТЧЕРИЗАЦІЯ (від диспетчер) – система організаційно-технічних заходів, що забезпечує централізований оперативний контроль і координацію управління виробничими процесами.

ДИСПЛЕЙ (англ. display, букв. – показ, демонстрування) – пристрій для виведення інформації, який забезпечує візуальне представлення даних у зручній для сприйняття людиною формі.

ДИСПОЗИЦІЯ (лат. dispositio, від dispono – розташовую, розміщую) – 1) План розташування бойових кораблів на рейді ¹, базі, у відкритому морі. 2) В сухопутних військах 18 – 19 ст. письмовий наказ командира (командуючого), в якому підлеглим частинам (з’єднанням) ставилися бойові завдання. 3) Складова частина правової норми, яка визначає права й обов’язки учасників правовідносин, що виникають за обставин, передбачених гіпотезою норми.

ДИСПОНЕНТ [від лат. disponens (disponentis) – той, що розміщує, розподіляє] – 1) Уповноважений у справах фірми. 2) Той, що має вільні суми на рахунках у комісіонерів чи кореспондентів банку.

ДИСПРОЗІЙ (від грец. δυσπρόσιτος – труднодоступний) – хімічний елемент, символ Dy, ат. н. 66; рідкісноземельний метал, належить до лантаноїдів.

ДИСПРОПОРЦІЯ (від дис... і пропорція) – несумісність, невідповідність частин чого-небудь, відсутність пропорційності.

ДИСПУТ (від лат. disputo – досліджую, сперечаюсь) – 1) Усний науковий спір; обговорення якогось питання публічно, перед аудиторією. 2) Обговорення наукової праці при публічному захисті дисертації.

ДИСТАЛЬНИЙ (від лат. disto – відстою) – найвіддаленіший від середньої площини тіла (про частину органа, ділянку тіла людини чи тварини).

ДИСТАНЦІЯ (лат. distantia – відстань) – 1) Віддаль між чим-небудь у просторі або часі. 2) Віддаль між військовими підрозділами, окремими військовослужбовцями, гарматами, машинами, літаками, кораблями в строю, бойовому порядку, на марші. 3) Господарська одиниця поділу залізниць, шосейних і водних шляхів. 4) спорт. Віддаль між стартом і фінішем.

ДИСТЕН (від ди... і грец. σθένος – сила, міць) – мінерал класу силікатів, переважно блакитного, синього кольорів. Використовують як вогнетрив, для одержання кремнеалюмінієвого сплаву – силуміну.

ДИСТИЛЮВАТИ (від лат. distillo – стікаю краплинами) – провадити дистиляцію.

ДИСТИЛЯТ, ДЕСТИЛЯТ (від лат. distillatus – зціджений) – продукт дистиляції.

ДИСТИЛЯТОР (від лат. distillo – стікаю краплинами) – прилад для перегонки рідин.

ДИСТИЛЯЦІЯ (від лат. distillatio – стікання краплинами) – розділення сумішей рідин на компоненти частковим випаровуванням і наступною конденсацією утвореної пари.

ДИСТОРЗІЯ (лат. distortio, від distorqueo – вивертаю, викривлюю) – 1) Ушкодження зв’язок суглоба. Інша назва – розтягання. 2) Викривлення прямих ліній, відображених простою лінзою.

ДИСТРИБУТИВНИЙ (лат. distributives, від distribuo – розділяю, розподіляю) – розподільний; д. закон – властивість множення і додавання та віднімання, що виражається тотожністю (а ± b) c ≡ ас ± bc; д. аналіз – метод лінгвістичного дослідження, за яким класифікацію мовних одиниць і вивчення їхніх властивостей провадять на основі поділу їх у мовному потоці, тобто розглядають у контексті.

ДИСТРИБУЦІЯ (від лат. distributio – розчленування, розподіл) – сума всіх оточень, у яких трапляється певна мовна одиниця, бо кожна з них (крім речення) має більш чи менш обмежену здатність поєднуватися з іншими подібними до неї одиницями.

ДИСТРИКТ (англ. district, від лат. districtus – витягнутий) – у деяких буржуазних державах (напр., у США, Великобританії) назва нижчої адміністративної одиниці судового або виборчого округу.

ДИСТРОФІЯ (від дис... і ...трофія) – порушення живлення тканин, органів або організму людини чи тварини в цілому, що призводить до виснаження організму.

ДИСУГАЗ (від франц. dissous – розчинений і газ) – ацетилен, розчинений під тиском в ацетоні. Застосовують при газовому зварюванні.

ДИСФАГІЯ (від дис... і ...фагія) – розлад акту ковтання в людини й тварин; спостерігається при деяких хворобливих станах (пухлини горлянки, запальні процеси).

ДИСФУНКЦІЯ (від дис... і функція) – порушення, розлад функцій органа або організму.

ДИСЦИПЛІНА (від лат. disciplina – вчення, виховання, розпорядок) – 1) Певний обов’язковий порядок поведінки членів трудового колективу, громадян, діяльності організації, що відповідає нормам права й моралі суспільства або вимогам певної організації. В суспільстві завжди існує загальнообов’язкова Д. і спеціальна Д., обов’язкова лише для членів певної організації (трудова, військова, партійна тощо). 2) Окрема галузь наукового знання.

ДИСЦИПЛІНАРНИЙ – той, що стосується дисципліни; д. проступок – проступок, стягнення за який накладається у порядку службової підлеглості; д. статут – офіційне положення, що визначає основи військової дисципліни; д. батальйон – особлива військова частина, в якій відбувають покарання засуджені військовослужбовці; д. арешт – міра дисциплінарного стягнення.

ДИФАМАЦІЯ (лат. diffamatio, від diffamo – позбавляю доброго імені) – оголошення (як правило, в пресі) дійсних або вигаданих відомостей, що ганьблять честь і гідність громадянина або установи, організації.

ДИФЕРЕНТ [від лат. differens (differentis) – різниця] – кут поздовжнього нахилу судна, що викликає різницю осадки носу й корми.

ДИФЕРЕНТОМЕТР [від лат. differens (differentis) – різниця і ...метр] – прилад для визначення диференту корабля.

ДИФЕРЕНЦІАЛ (від лат. differentia – різниця, відмінність) – 1) матем. Д. функції – приріст функції) якщо аргумент набуває якогось приросту. 2) тех. Зубчастий механізм, за допомогою якого передається рух від одного вала двом валам за різної відносної швидкості руху останніх.

ДИФЕРЕНЦІАЛЬНИЙ (від диференціал) – різницевий, різний; той, що залежить від якоїсь умови; д-е числення – частина вищої математики, що вивчає властивості й способи обчислення диференціалів (або похідних) та їх застосування; д-а геометрія – частина геометрії, що застосовує диференціальне числення; д-і рівняння – рівняння, в яких шукана функція пов’язана з диференціалами (або похідними) та незалежними змінними; д-і механізми – механізми, в яких залишковий рух пропорційний різниці або сумі складових рухів; мовозн. д-і ознаки – ознаки, що використовують для розрізняння звукових одиниць (напр., фонем).

ДИФЕРЕНЦІАТОР (від лат. differentia – різниця, відмінність) – пристрій для одержання похідної від змінної величини (струму, напруги, тиску тощо), яку вводять до пристрою.

ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ (франц. differentiation, від лат. differentia – різниця, відмінність) – поділ, розчленування цілого на якісно відмінні частини.

ДИФЕРЕНЦІЮВАННЯ – операція знаходження диференціалів або похідних функцій.

ДИФІРАМБ (грец. διθύραμβος) – 1) Жанр античної лірики; хвалебні твори на честь богів і героїв. 2) Переносно – надмірна похвала.

ДИФОСГЕН (від ди... і фосген) – безбарвна важка рухлива рідина з запахом прілого сіна; отруйна, відзначається задушливою й подразною дією.

ДИФРАКЦІЯ (від лат. diffractus – розломлений) – огинання хвилями (світловими, звуковими) зустрічних перешкод. Д. спостерігають також під час руху мікрочастинок (електронів, протонів, нейтронів, атомів, молекул).

ДИФТЕРІЯ (від грец. διφθέριον – шкірка, плівка) – інфекційна хвороба людини, переважно в дитячому віці. Збудник – дифтерійна паличка.

ДИФТЕРОЇДИ – бактерії, схожі на дифтерійні палички.

ДИФТОНГ (грец. δίφθογγος, від δίς – двічі і φθόγγος – звук) – сполучення двох голосних звуків, що вимовляються як один склад.

ДИФУЗІЙНИЙ – пов’язаний з дифузією.

ДИФУЗІЯ (від лат. diffusio – поширення) – взаємне проникання речовин (газу, рідини, твердого тіла), зумовлене тепловим рухом їхніх молекул.

ДИФУЗОР – 1) Канал змінного поперечного перерізу, за допомогою якого сповільнюють рух газу або рідини. 2) Конічний висилач звуку в гучномовцях. 3) Апарат для добування методом дифузії з подрібненої сировини розчинних речовин.

ДИФУНДУВАТИ (від лат. diffundo – розливаю) – просочуватися, змішуватися внаслідок дифузії.

ДИХАЗІЙ (від грец. διχάζω – поділяю надвоє) – тип суцвіття, в якого від головної осі відходять дві супротивні осі, що переростають головну. Інша назва – півзонтик.

ДИХОГАМІЯ (від грец. δίχα – на дві частини і ...гамія) – неодночасне достигання тичинок і маточок в одній квітці.

ДИХОТОМІЧНИЙ – розгалужений, розділений за принципом дихотомії.

ДИХОТОМІЯ (від грец. διχοτομία – поділ на дві частини) – 1) Тип галуження рослин, при якому головна вісь роздвоюється на дві однакові гілки. Д. властива і деяким безхребетним тваринам. 2) У логіці – поділ обсягу поняття на два видові поняття, що суперечать одне одному (поняття А. поділяють на поняття Б. і не Б.).

ДИХРОЇЗМ (від грец. δίχροος – двобарвний) – двоколірність; властивість деяких тіл виявляти різне забарвлення залежно від напряму розглядання їх (напр., кристали турмаліну). Інша назва – плеохроїзм.

ДІ... – див. Ди...

ДІА... (грец. δια...) – префікс, що означає наскрізний рух, проникнення, розподілену дію, розділення, взаємність, посилення, завершеність.

ДІАБАЗ (франц. diabase, від грец. διάβασις – перехід, переправа) – магматична гірська порода зеленого або темно-сірого кольору, що складається з плагіоклазу та авгіту. Використовують як будівельний матеріал і як сировину для кам’яного литва.

ДІАБЕТ (грец. διαβήτης, від διαβαίνω – проходжу) – хвороби людини, загальною ознакою яких є дуже підвищене виділення сечі; Д. цукровий виникає внаслідок порушення обміну речовин у зв’язку з недостатньою функцією підшлункової залози; Д. нецукровий – тяжке порушення водно-сольового обміну, що настає внаслідок ураження проміжного мозку та гіпофіза.

ДІАГЕНЕЗ (від діа... і ...генез) – перетворення пухких відкладів на дні водних басейнів в осадочні гірські породи.

ДІАГНОЗ (від грец. διάγνωσις – розпізнавання, визначення) – 1) Короткий лікарський висновок про характер і суть захворювання. 2) Науковий опис основних ознак, що характеризують певну систематичну групу (вид, рід тощо) рослин або тварин.

ДІАГНОСТИКА (від грец. διαγνωστικός – здатний розпізнавати) – процес розпізнавання хвороби й визначення її; наука про методи встановлення діагнозу.

ДІАГОНАЛЬ (від грец. διαγώνιος – проведений від кута до кута) – 1) Відрізок прямої, що з’єднує вершини двох кутів многокутника, не прилеглих до однієї сторони. 2) Вид тканини.

ДІАГРАМА (від грец. διάγραμμα – малюнок, фігура, кресленик) – один із способів графічного зображення співвідношення між величинами.

ДІАДА (від грец. δύο – два) – тензор другого рангу.

ДІАДЕМА (грец. διάδημα – головна пов’язка, вінець) – 1) Пов’язка для голови у давньогрецьких жерців. 2) Вінець у князів і царів за середньовіччя – символ влади. 3) Жіноча дорогоцінна прикраса у вигляді невеликої відкритої корони.

ДІАДОХИ (від грец. διάδοχος – спадкоємець, наступник) – полководці Александра Македонського, які після його смерті боролися між собою за владу й поділили між собою створену ним імперію.

ДІАЗОГРАФІЯ [від діазо (сполуки) і ...графія] – сукупність засобів і методів відтворення зображень за допомогою діазосполук, які розкладаються від дії на них світла.

ДІАЗОПЛІВКА – кіно- або фотоплівка, в світлочутливому шарі якої є діазосполуки.

ДІАЗОСПОЛУКИ [від ді... і азо (т)] – продукти взаємодії первинних амінів з азотистою кислотою.

ДІАЗОТИПІЯ [від діазо (сполуки) і ...типія] – спосіб технічного фотокопіювання з позитива для розмножування технічної документації.

ДІАКІНЕЗ (від діа... і ...кінез) – кінцева стадія першої фази (профази) мейотичного поділу ядра (див. Мейоз); характеризується максимальною спіралізацією хромосом.

ДІАКРИТИКИ (від грец. διακριτικός – розрізняльний) – надрядкові, підрядкові або середрядкові знаки, за якими розрізняють звуки, позначені однією й тією самою літерою. Інша назва – діакритичні знаки.

ДІАЛЕКТ (від грец. διάλεκτος – розмова, говір, наріччя) – місцева говірка.

ДІАЛЕКТИЗМ – слово, властиве якомусь діалектові.

ДІАЛЕКТИКА (грец. διαλεκτική – мистецтво вести бесіду, від διαλέγομαι – веду бесіду, обговорюю) – 1) У первісному значенні – мистецтво полеміки, логічний метод встановлення істини шляхом виявлення й подолання суперечностей у судженнях противника. 2) філософ. Вчення про найзагальніші закони розвитку і руху, джерело яких вбачається в єдності й боротьбі суперечностей; революційний метод пізнання і перетворення світу.

ДІАЛЕКТИЧНИЙ (грец. διαλεκτικός) – той, що стосується діалектики, заснований на законах діалектики; д. метод – метод наукового пізнання, що розглядає дійсність в її русі, розвитку і суперечностях; д-а логіка – наука про загальні закони й форми руху мислення, які становлять основу пізнання сутності досліджуваних об’єктів; д-а теологія – панівний напрям протестантської теології 20 – 30-х pp. 20 ст.

ДІАЛЕКТИЧНИЙ МАТЕРІАЛІЗМ – філософське вчення марксизму, яке дає матеріалістичне пояснення світу, способів його пізнання й перетворення на основі розкриття загальних діалектичних законів його розвитку; науковий світогляд і революційний метод перебудови світу в інтересах трудящих мас. Виник у 40-х pp. 19 ст. як світогляд пролетаріату. Його положення розроблені К. Марксом і Ф. Енгельсом і розвинуті В. І. Леніним. Д. м. розвивається на основі узагальнення досягнень природознавства й суспільних наук, узагальнення практики революційної боротьби і будівництва комуністичного суспільства. Він має творчий характер і ворожий усякому догматизму й метафізиці.

ДІАЛЕКТОГРАФІЯ (від діалект і ...графія) – картографування говірок якоїсь мови.

ДІАЛЕКТОЛОГІЯ (від діалект і ...логія) – наука, що вивчає діалекти.

ДІАЛІЗ (від грец. διάλυσις – розпад, відокремлення) – відокремлення колоїдних розчинів і розчинів високомолекулярних сполук від розчинених у них низькомолекулярних сполук за допомогою напівпроникної перетинки (мембрани). Застосовують у промисловості, медицині, у фізико-хімічиих та біологічних дослідженнях.

ДІАЛІЗАТОР – прилад, за допомогою якого проводять діаліз.

ДІАЛОГ (від грец. διάλογος – розмова, бесіда) – 1) Розмова між двома або кількома особами. 2) Літературно-публіцистичний твір у формі розмови.

ДІАМАГНЕТИЗМ (від діа... і магнетизм) – один з видів магнетизму, що виявляється в намагнічуванні речовини назустріч напрямові зовнішнього магнітного поля, що діє на неї.

ДІАМАНТ [франц. diamant, нім. Diamant, букв. – алмаз, від грец. άδάμας (αδάμαντος) – твердий метал] – 1) Чистий штучно огранений алмаз (брильянт). 2) Друкарський шрифт, кегль (розмір) якого дорівнює 4 пунктам (1,5 мм).

ДІАМЕТР (від грец. διάμετρος – поперечник кола) – відрізок прямої, що проходить через центр кола і сполучає дві його точки, а також довжина цього відрізка. Д. множини точок – віддаль між двома найвіддаленішими точками цієї множини; Д. конічного перетину – пряма лінія, що є геометричним місцем середини усіх паралельних хорд даного конічного перетину.

ДІАМЕТРАЛЬНИЙ – розміщений на кінці діаметра; д-а протилежність – цілковита протилежність; д-а площина судна – уявна вертикальна площина, що ділить судно в поздовжньому напрямі на дві рівні і симетричні частини.

ДІАМІНИ (від ді... й аміни) – вуглеводні, в яких два атоми водню заміщені аміногрупами.

ДІАМОФОС (від ді... і амофос) – складне концентроване азотно-фосфорне мінеральне добриво.

ДІАНА (лат. Diana) – у давньоримській міфології богиня Місяця й полювання, її ототожнювали з грецькою богинею Артемідою.

ДІАПАЗОН (від грец. διαπασών – всеструнний інтервал, октава) – 1) Звуковий обсяг голосу, музичного інструмента, звукоряду, мелодії тощо. 2) Смуга частот (довжин радіохвиль), на яких здійснюється радіо-прийом або радіопередача. 3) Переносно – обсяг, широта інтересів, здібностей, знань, розмах діяльності.

ДІАПАУЗА (від грец. διάπαυσις – перерва, зупинка) – стан відносного спокою у тварин (переважно у комах), що характеризується припиненням росту й розвитку, а також різким уповільненням обміну речовин. Є засобом пристосування до зміни умов зовнішнього середовища.

ДІАПЕДЕЗ (грец. διαπήδησις, від διαπηδάω – перескакую) – проникнення еритроцитів через непошкоджену стінку кровоносних судин. Зумовлюється порушенням проникності судинної стінки.

ДІАПІРИЗМ (від грец. δίαπείρω – протикаю) – процес видавлювання пластичних осадочних порід (солей, глин тощо) у твердіші товщі, що лежать над ними, під дією напруги, яка розвивається в земній корі.

ДІАПОЗИТИВ (від діа... і позитив) – фотографічне позитивне зображення на прозорій основі (склі або плівці), що його розглядають на просвіт або проеціюють на екран.

ДІАПРИНТ (від діа... і англ. print – відбиток) – спосіб виготовлення копіювальних форм для офсетного друку.

ДІАПРОЕКТОР (від діа... і проектор) – ліхтар для проектування діапозитивів на екран.

ДІАРЕЯ (від грец. διαρρέω – стікаю) – розлад діяльності кишечника у людини й тварин. Може спричинюватися інфекційними захворюваннями (дизентерія, холера тощо), отруєннями тощо. Інша назва – пронос; Д. вірусна тварин – гостре інфекційне захворювання великої рогатої худоби.

ДІАРТРОЗ (від грец. διάρθρωσις – розчленування) – суглоб.

ДІАСКОП (від грец. διασκοπέω – уважно розглядаю) – оптико-механічний пристрій, призначений проеціювати на екран збільшені зображення прозорих оригіналів (діапозитивів, діафільмів тощо).

ДІАСПОРА (від грец. διασπορά – розсіяння) – 1) Розсіяння по різних країнах народу, вигнаного завойовниками за межі батьківщини. 2) біол. Частина рослини, що відокремлюється від неї природно й виконує функцію поширення та розмноження (напр., спора, насінина, плід, бульба).

ДІАСТАЗИ (від грец. διάστασις – роз’єднання) – те саме, що й амілази.

ДІАСТЕРЕОМЕРИ, ДІАСТЕРЕОІЗОМЕРИ [від діа..., грец. στερεός – просторовий, об’ємний та (ізо) мери] – ізомери, що відрізняються один від одного конфігурацією двох (або кількох) елементів асиметрії і не відносяться один до одного як предмет до його дзеркального відображення.

ДІАСТОЛА (від грец. διαστολή – розтяг, розширення) – розслаблення мускулатури серця після її скорочення, тобто після систоли.

ДІАСТРОФІЗМ (від грец. διαστροφή – вивертання, викривлення) – сукупність рухів земної кори, що зумовлюють зміни у початкових формах залягання гірських порід. Інша назва – тектонічні рухи.

ДІАТЕЗ (від грец. διάβεσις – схильність) – індивідуальна особливість організму людини (а також тварин), що проявляється в його схильності до деяких захворювань.

ДІАТЕРМІЯ (від діа... і ...термія) – застосування з лікувальною метою (для глибокого прогрівання) струму високої частоти, що його одержують від спеціальних апаратів.

ДІАТИП (від діа... і ...тип) – фотонабірна машина з напівавтоматичною установкою шрифтового шаблона з автоматичним пересуванням фотоматеріалу.

ДІАТОМЕЇ (від грец. διατομή – розкол, розтин) – відділ нижчих рослин. Поширені в усіх частинах світу. Переважна більшість Д. живе в морських і прісних водах. Д. – їжа багатьох водяних тварин. Інша назва – діатомові водорості.

ДІАТОМІТ (від грец. διατομή – розкол, розтин) – кремниста гірська порода, що складається переважно з мікроскопічних панцирів діатомових водоростей. Білого, жовтого або світло-сірого кольору. Застосовують у хімічній, нафтовій промисловості, будівництві.

ДІАТОНІЧНА ГАМА (від грец. διατονικός – розтягнений; той, що переходить від тону до тону) – муз. послідовний ряд звуків, що складається з тонів і півтонів (на відміну від хроматичної гами); у повній Д. г. – 7 звуків.

ДІАТРЕМА (від грец. διάτρημα – отвір, дірка) – вулканічне жерло в формі вертикальної трубки, що розширюється доверху. Утворюється внаслідок прориву газів.

ДІАТРИБА (від грец. διατριβή – бесіда) – різка, сувора критика.

ДІАФАН (від грец. διαφανής – прозорий) – матовий фарфор (без глазурі).

ДІАФАНІЯ (від грец. διαφάνεια – прозорість) – прозоре зображення на склі, утворене за допомогою декалькоманії.

ДІАФАНОМЕТР (від грец. διαφάνεια – прозорість і ...метр) – прилад для визначення ступеня прозорості речовин.

ДІАФАНОСКОП – 1) Прилад для просвічування органа зсередини (діафаноскопії). 2) Прилад для визначення мучнистості зерен.

ДІАФАНОСКОПІЯ (від грец. διαφανής – прозорий і ...скопія) – просвічування придаткових пазух носа, а також очних яблук для визначення їхнього стану.

ДІАФІЗ (від грец. διάφυσις – проміжок) – середня частина довгих трубчастих кісток (між двома епіфізами).

ДІАФІЛЬМ (від діа... і фільм) – серія чорно-білих або кольорових діапозитивів на кіноплівці, об’єднаних спільною темою, сюжетом і текстом. Застосовують як засіб наочної агітації і навчальний посібник.

ДІАФОН (від діа... і ...фон) – апарат, який під час туману подає з маяків потужні підводні акустичні сигнали низького тону. Діє на віддалі десятків кілометрів.

ДІАФОНІЯ (від грец. διαφωνία – різноголосся) – те саме, що й дисонанс.

ДІАФРАГМА (від грец. διάφραγμα – перегородка) – 1) Сухожилково-м’язова перегородка у ссавців і людини, яка відокремлює грудну порожнину від черевної, а також м’язові утвори або групи м’язів, що обмежовують будь-яку порожнину тіла людини чи тварини. 2) Перепона між двома середовищами (між рідинами, розчином і розчинником, рідиною і газом тощо). 3) Пристрій у фотоапараті, що ним регулюють розмір отвору, крізь який проходить світло на фотоплівку.

ДІАФРАГМУВАТИ (від грец. διαφράγνυμι – перегороджую, відгороджую) – пропускати проміння через діафрагму; змінювати величину отвору діафрагми, через яку проходить проміння.

ДІАХРОНІЯ (від діа... і грец. χρόνος – час) – історична послідовність у розвитку мовних явищ.

ДІЕЗ (франц. diese, від грец. δίεσις – інтервал у чверть тону) – знак підвищення звука на півтону.

ДІЕЛЕКТРИКИ (англ. dielectrics, від грец. δίά – через і англ. electric – електричний) – речовини, питома електропровідність яких дуже мала (напр., скло, фаянс, слюда); використовують їх як електроізоляційні матеріали.

ДІЕТИЛАМІН (від ді..., етил і аміни) – безбарвна летка рідина з аміачним запахом. Застосовують як стимулятор серцевої діяльності, для одержання прискорювачів вулканізації каучуку тощо.

ДІЄТА ¹ (від грец. δίαιτα – спосіб життя, режим харчування) – спеціально розроблений режим харчування здорової і хворої людини; Д. тварин – режим годування хворої тварини.

ДІЄТА ² (від лат. dies – день) – утримання, що його одержують депутати парламентів деяких буржуазних країн.

ДІЄТОЛОГІЯ, ДІЄТИКА (від дієта¹ і ...логія) – наука про харчування хворих.

ДІЄТОТЕРАПІЯ (від дієта¹ і терапія) – лікування різних захворювань спеціальною дієтою. Інша назва – лікувальне харчування.

ДІОД [від ді... та (електр) од] – електронна лампа або напівпровідниковий прилад з двома електродами, що пропускав струм лише в одному напрямі. Застосовують для випрямляння змінного струму тощо.

ДІОНІС, ДІОНІСІЙ (грец. Διονύσιος) – у давньогрецькій міфології бог рослинності, родючості, вологи, пізніше – покровитель виноградарства й виноробства. Те саме, що й Вакх.

ДІОНІСІЇ (грец. Διονύσια) – в Стародавній Греції назва свят на честь бога Діоніса.

ДІОПТР (грец. διόπτρα, від δια – через і όπτεύω – бачу, оглядаю) – 1) Пристрій в геодезичних приладах для фіксації рухомої частини кутомірного інструмента на віддалений предмет. 2) Пристрій для збільшення точності прицілювання, що закріплюється на гвинтівці.

ДІОПТРИКА (грец. διοπτρικά – дзеркало) – розділ геометричної оптики, де вивчається заломлення світла під час проходження його з одного прозорого середовища в інше.

ДІОПТРИМЕТР (від діоптрія і ...метр) – прилад для вимірювання заломної сили оптичного (для окулярів) скла.

ДІОПТРИЧНИЙ – той, що стосується явищ, пов’язаних з діоптрикою.

ДІОПТРІЯ (від грец. διοπτήρ – той, хто бачить наскрізь) – одиниця оптичної сили лінзи (оберненої величини щодо фокусної віддалі) або сферичного дзеркала. Д. – оптична сила лінзи (дзеркала), фокусна віддаль якої дорівнює 1 м.

ДІОРАМА (від діа... і грец. όραμα – вид, видовище) – 1) Вид живопису, в якому зображення виконується на просвічуваному й спеціально освітлюваному матеріалі. 2) Картина великих розмірів, штучно освітлена, з предметним бутафорським об’ємним планом, що надає зображенню ілюзії просторовості. На відміну від панорами Д. охоплює лише частину горизонту.

ДІОРИТ (франц. diorite, від грец. διορίζω – розмежовую, розрізняю) – магматична гірська порода сірого, зелено-сірого кольору, що складається з плагіоклазу, рогової обманки, рідше авгіту й біотиту. Використовують як будівельний матеріал.

ДІУРЕЗ (від грец. διουρέω – виділяю сечу) – виділення сечі.

ДІУРЕТИН (від грец. διουρητικός – сечогінний) – лікарський препарат; інша назва – темісал.

ДІУРЕТИЧНИЙ (грец. διουρητικός) – сечогінний (засіб). ДО (лат. do) – перший ступінь основного (до-мажорного діатонічного) звукоряду; початковий тон сучасної музичної азбуки.

ДОГ (від англ. dog – собака) – порода службових собак.

ДОГМА, ДОГМАТ [грец. δόγμα (δόγματος) – думка, вчення] – 1) Поняття, ідея, вчення, які вважаються істинними за будь-яких умов. 2) Основне положення якого-небудь вчення (напр., релігії), яке приймається без доказів.

ДОГМАТИЗМ – спосіб засвоєння й застосування знань, в якому те чи інше вчення або положення сприймається як закінчена, вічна істина, як догма, застосовується без урахування конкретних умов життя; один з виявів метафізичного способу мислення (див. Метафізика).

ДОГМАТИК (грец. δογματικός) – 1) Прихильник догматизму. 2) рел. Вид церковних співів у православ’ї.

ДОГМАТИКА (від грец. δογματικός – той, що викладає вчення) – систематичний виклад догматів релігії.

ДОДЕКАГОН (від грец. δώδεκα – дванадцять і ...гон) – дванадцятикутник.

ДОДЕКАЕДР (від грец. δώδεκα – дванадцять і ...едр) – дванадцятигранник. Правильний Д. обмежений 12 правильними п’ятикутниками.

ДОДЕКАФОНІЯ (від грец. δώδεκα – дванадцять і ...фонія) – формалістичний метод музичної композиції, заснований на запереченні ладових зв’язків між звуками і утвердженні абсолютної рівноправності всіх 12 тонів хроматичної гами (без розрізнення стійких і нестійких тонів і без виділення тоніки).

ДОЖ (італ. doge, від лат. dux – вождь, воєначальник) – глава держави у Венеціанській (7 – 18 ст.) і Генуезькій (14 – 18 ст.) республіках.

ДОЗА (від грец. δόσις – давання, частина, порція) – 1) Певна кількість будь-чого. 2) Певна кількість ліків, яка призначається хворому й зумовлює той чи інший ефект. 3) Точна міра речовини, що входить до складу суміші. 4) фіз. Д. випромінювання – величина, що є мірою дії випромінювання в якому-небудь середовищі.

ДОЗАТОР (від доза) – пристрій для відмірювання певної кількості газоподібних, рідких, а також сипких речовин.

ДОЗИМЕТР (від доза і ...метр) – прилад для вимірювання дози іонізуючого (радіоактивного, рентгенівського) випромінювання.

ДОЗИМЕТРІЯ (від доза і ...метрія) – сукупність методів вимірювання дози іонізуючого проміння, радіоактивних забруднень.

ДОЙЄН – див. Дуайєн.

ДОЙРА (тюрк.) – узбецький, таджицький, уйгурський музичний інструмент типу бубна.

ДОК (англ. dock) – спеціальна споруда для ремонту й огляду суден.

ДОКЕМБРІЙ (від кембрій) – 1) Найдавніший еон геологічної історії Землі, включає архей і протерозой. 2) Найдавніші товщі земної кори і час, що відповідає їхньому утворенню. На докембрій припадає близько 6/7 усієї геологічної історії Землі.

ДОКЕР (англ. docker) – робітник доку, портовий вантажник.

ДОКСОГРАФИ (від грец. δόξα – думка, погляд і ...граф) – елліністичні й александрійські автори, які в своїх творах викладали погляди давніх філософів.

ДОКТОР (лат. doctor – учитель, наставник, від doceo – навчаю) – 1) Один з учених ступенів; особа, якій присвоєно цей ступінь. 2) Лікар.

ДОКТОРАЛЬНИЙ (від франц. doctoral – повчальний, наставницький) – категоричний, педантично наставницький, самовпевнений (наприклад, д. тон).

ДОКТОРАНТ [від лат. doctorans (doctorantis)] – особа, що готується захищати докторську дисертацію.

ДОКТРИНА (лат. doctrina – вчення) – наукова або філософська теорія, політична система, керівний теоретичний або політичний принцип (напр., воєнна Д.) або нормативна формула.

ДОКТРИНЕР (франц. doctrinaire) – людина, що захищає або дотримується застарілої, відірваної від життя доктрини; схоластик.

ДОКТРИНЕРСТВО (від доктринер) – 1) Уперте, формальне додержання абстрактної теорії, навіть коли вона суперечить практиці. 2) Намагання підкріпити відірвані від життя міркування науковими доказами.

ДОКУМЕНТ (від лат. documentum – повчальний приклад, взірець, доказ) – 1) Матеріальний об’єкт, в якому міститься та або інша інформація, призначений для передачі її у часі й просторі (напр., фотоплівка, перфокарта). 2) Діловий папір, що підтверджує будь-який факт або право на щось; у праві – складений відповідно до вимог закону акт, що посвідчує факти, які мають юридичне значення (диплом про освіту, заповіт). 3) Офіційне посвідчення особи (паспорт, трудова книжка тощо). 4) Історично-достовірні письмові джерела.

ДОКУМЕНТАЛЬНИЙ – підтверджуваний письмовими доказами, документами; д. фільм – кінофільм, який створено зніманням дійсних подій.

ДОКУМЕНТАЦІЯ – сукупність документів, присвячених якомусь питанню, явищу, процесу, особі, установі.

ДОЛАР (англ. dollar, від нім. Таler – талер¹) – 1) Грошова одиниця країн: США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Ліберії, Ефіопії та ін.; поділяється на 100 центів; Д. США – головна валюта доларової зони. 2) Д. Тонги – те саме, що й паанга.

ДОЛІХОЦЕФАЛ, ДОЛІХОКЕФАЛ (від грец. δόλιχος – довгий і ...цефал) – людина, в якої відношення ширини голови до її довжини становить менше як 75%.

ДОЛІХОЦЕФАЛІЯ (від грец. δόλιχος – довгий і ...цефалія) – довгоголовість (видовжена форма черепної коробки).

ДОЛОМІТ – 1) Мінерал класу карбонатів, білого, жовтуватого, сірого кольору. Використовують як вогнетрив, флюс, у сільському господарстві. 2) Осадочна гірська порода, що складається переважно з доломіту. Від прізвища французького геолога Д. Долом’є.

ДОЛОМІТИЗАЦІЯ – процес перетворення вапняків на доломітизовані вапняки й доломіти, що відбувається внаслідок заміни кальциту доломітом.

ДОЛТОН-ПЛАН – див. Дальтон-план.

ДОЛЬМЕНИ (франц. dolmens, від бретонського dol – стіл і men – камінь) – стародавні поховальні споруди у вигляді величезних кам’яних брил і плит, поставлених вертикально й перекритих зверху кам’яною плитою.

ДОЛЬЧЕ (італ. dolce, букв. – ніжний, м’який) – муз. ніжно.

ДОМБРА – казахський народний щипковий музичний інструмент.

ДОМЕН (франц. domaine, від лат. dominium – володіння) – 1) Спадкове земельне володіння короля в країнах Європи за середньовіччя. 2) Частина вотчини феодала, на якій він вів самостійне господарство, використовуючи працю залежних селян і безземельних робітників. 3) У капіталістичних країнах – майно (землі, ліси, рудники та ін.), що належить державі; в широкому розумінні – державне майно взагалі, переважно земельне. 4) Д. феромагнітний – ділянка спонтанного (самочинного, зумовленого внутрішніми причинами) намагнічення феромагнетику.

ДОМЕСТИКАЦІЯ (від лат. domesticus – домашній) – одомашнення диких тварин.

ДОМІНАНТА [від лат. dominans (dominantis) – пануючий] – 1) Головний, пануючий принцип, ідея, ознака; найважливіша складова частина. 2) фізіол. Тимчасово пануюче вогнище збудження в центральній нервовій системі, гальмує збудження з інших рефлекторних центрів. 3) муз. П’ятий ступінь мажорного або мінорного ладу; акорд, побудований на цьому ступені; позначається літерою Д.

ДОМІНАНТНИЙ [від лат. dominans (dominantis) – пануючий] – переважаючий; д-і види – види, що переважають у певному угрупованні або на певному відрізку часу; д-а ознака – ознака одного з батьків, що пригнічує у гібрида альтернативну ознаку другого.

ДОМІНАТ (лат. dominatus – панування, єдиновладдя) – необмежена рабовласницька монархія, що встановилася в Римській імперії в кінці 3 ст.

ДОМІНІКАНЦІ (лат. dominicani) – католицький чернечий орден, заснований в 1215 р. іспанським ченцем Домініком для боротьби проти єресей. Нині один з найвпливовіших католицьких орденів.

ДОМІНІОН (англ. dominion, від лат. dominium – володіння, влада) – самоврядна частина колишньої Британської імперії. Термін «домініон» вийшов з ужитку в зв’язку з розпадом Британської імперії.

ДОМІНО (франц., італ. domino, від лат. dominus – пан) – 1) Маскарадний костюм – довгий одяг з каптуром; особа в ньому. 2) Плащ з відлогою у католицьких монахів. 3) Гра.

ДОМІНУВАТИ (від лат. dominor – паную, володію) – переважати, панувати, підноситися.

ДОМІЦИЛІЙ (від лат. domicilium – оселя, притулок) – місце постійного або переважного перебування громадянина чи органу управління юридичної особи.

ДОМІЦИЛЬОВАНИЙ ВЕКСЕЛЬ (від лат. domicilium – місце проживання) – вексель, у якому вказується місце платежу інше, ніж місце проживання векселедавця.

ДОМКРАТ (нім. Daumkraft) – переносний або пересувний механізм для піднімання важких предметів на невелику висоту.

ДОМРА (тюрк.) – російський народний щипковий музичний інструмент.

ДОН (ісп., італ. don, від лат. dominus – пан) – шанобливе звернення до чоловіка в Іспанії та інших іспаномовних країнах.

ДОНАТОР (лат. donator – той, що дарує) – речовина, яка служить для одержання з неї іншої речовини чи матеріалу. Напр., вода є Д. водню, вуглекислий газ – Д. вуглецю.

ДОНГ – грошова одиниця Демократичної Республіки В’єтнам, поділяється на 10 хао або 100 су.

ДОНЖОН (франц. donjon – башта, вежа) – головна сторожова башта у середньовічному замку, де часто розміщували й житлові приміщення.

ДОН-ЖУАН, ДОН-ХУАН (франц. Don-Juan, з ісп. Don Juan) – 1) Персонаж багатьох творів літератури і мистецтва. Образ порушника моральних і релігійних норм, шукача чуттєвих насолод, створений за середньовічними іспанськими легендами. 2) Переносно – спокусник, ловелас.

ДОНКА (від англ. donkey-engine – допоміжний двигун) – назва більшості суднових парових насосів.

ДОН-КІХОТ (ісп. Don Quijote) – 1) Персонаж твору іспанського письменника М. Сервантеса «Вигадливий ідальго Дон-Кіхот Ламанчський». 2) Переносно – ідеаліст, мрійник, який захоплюється нездійсненним, бореться з вигаданими перешкодами.

ДОННА (італ. donna – пані) – шанобливе звернення до жінок в Італії.

ДОНОР (від лат. dono – дарую) – 1) Людина, яка дає свою кров для переливання хворому з лікувальною метою, тканину (напр., шкіру) або орган (напр., нирку) для пересадки в інший організм. 2) Частинка (атом, група атомів), що віддає електрони іншим частинкам. Див. також Акцептор.

ДОН-ХУАН – див. Дон-Жуан.

ДОНЬЯ (ісп. dona – пані) – шанобливе звернення до жінок в Іспанії та інших іспаномовних країнах.

ДООЛ – див. Дхол.

ДОПЕЛЬЕНДБОЛ (від нім. doppelend – двокінцевий і англ. ball – м’яч) – знаряддя для тренування з боксу; являє собою м’яч типу футбольного, що висить на довгій пружині і відтягується знизу вірьовкою, перекинутою через блок біля підлоги.

ДОПЕЛЬ-ЦЕНТНЕР (від нім. Doppelzentner – подвійний центнер) – міра ваги в Угорщині, ФРН, Данії, дорівнює 100 кг.

ДОПІНГ (англ. doping, від dope – вживати наркотичні засоби) – фармакологічні та інші речовини, що при введенні в організм спричинюють тимчасове підвищення активності його. Застосовують у медицині. Вживання засобів Д. у спорті заборонено.

ДОРЗАЛЬНИЙ, ДОРСАЛЬНИЙ (лат. dorsalis, від dorsum – спина) – 1) Спинний, частина тіла (поверхня, органи) людини або тварини, розміщена на спині, звернена в бік спини. Протилежне – вентральний. 2) мовозн. Приголосний звук, при утворенні якого спинка язика торкається піднебіння й альвеол.

ДОРИЧНИЙ ОРДЕР – один з трьох давньогрецьких архітектурних ордерів, що відзначається простотою і масивністю оздоблення. Від назви давньогрецької області Доріди.

ДОРМЕЗ (франц. dormeuse, від dormir – спати) – дорожня карета з спальними місцями.

ДОРН (нім. Dorn, букв. – колючка) – 1) Порожній чи суцільний циліндр, на якому провадять збирання, склеювання чи вулканізацію гумових виробів. 2) Стрижень із загартованої сталі для прошивання отворів у нагрітому сталевому зливку. 3) Оправка з пристосуванням для утримування насадженого предмета.

ДОРТУАР (франц. dortoir) – загальний спальний покій у закритому навчальному закладі.

ДОСЬЄ (франц. dossier) – сукупність документів, матеріалів, що стосуються певного питання, справи, особи, а також папка, в якій містяться ці матеріали.

ДОТАЦІЯ (лат. dotatio – дар, пожертвування, від лат. doto – наділяю) – асигнування з державного бюджету на покриття збитків, для збалансування нижчестоящих бюджетів, доплата.

ДОФІН (франц. dauphin) – з 12 ст. спадкоємний титул феодальних володарів графств на південному сході Франції, з 14 ст. титул спадкоємців французького престолу, скасований в 1830 р.

ДОЦЕНТ [від лат. docens (docentis) – навчаючий] – вчене звання викладачів вищих навчальних закладів.

ДРАБАНТ (польс. drabant, з нім. Drabant – охоронець) – 1) За середньовіччя охоронець можновладної особи, солдат почесного конвою. 2) В Росії за Петра І солдат кавалергардської роти.З) Офіцерський денщик у козацьких військах. 4) Дресирований кінь.

ДРАГА (англ. drag, букв. – повільний рух, волочіння) – 1) Плавучий землечерпальний агрегат для механізованої розробки розсипних родовищ корисних копалин (золота, платини, олова тощо). 2) Прилад для добування з дна водоймищ глибоководних тварин і рослин.

ДРАГЛАЙН (англ. dragline) – різновид екскаватора.

ДРАГОМАН (франц. dragoman, від араб. тарджуман – тлумач) – перекладач при дипломатичних представництвах і консульствах країн Сходу.

ДРАГУНИ (франц. dragons, від лат. draco – дракон, з грец. δράκων) – в європейських країнах з 16 ст. вид кавалерії, призначений для ведення бою як у кінному, так і в пішому строю; згодом у більшості армій Д. відрізнялися від інших кавалерійських частин лише формою одягу. В Радянській країні частини Д. ліквідовано на початку 1918 р.

ДРАЖЕ (франц. dragee) – 1) Сорт дрібних цукерок-кульок. 2) Форма ліків.

ДРАЙВ (англ. drive) – в тенісі – один з основних ударів, що надає м’ячу обертання в напрямі польоту.

ДРАКОН (від грєц. δράκων – змій) – 1) міф. Крилата вогнедишна потвора (змій), що чинить людям зло. 2) Рід ящірок родини агамових. Поширені переважно у Південній і Південно-Західній Азії. 3) Сузір’я в Північній півкулі неба.

ДРАКОНІДИ – метеорний потік з радіантом у сузір’ї Дракона.

ДРАКОНІЧНИЙ – пов’язаний з сузір’ям Дракона; д. період обертання – проміжок часу між двома послідовними проходженнями через один і той самий вузол орбіти при обертанні планети навколо Сонця, Місяця – навколо Землі.

ДРАМА (грец. δράμα, букв. – дія) – 1) Літературний твір, призначений для постановки на сцені, для якого характерні серйозність конфлікту й глибина переживань персонажів. 2) Переносно – приголомшлива чи зворушлива подія в житті людини, в історії народу.

ДРАМАТИЗАЦІЯ (від драма) – 1) Переробка розповідного твору на драматичний. 2) Надання якійсь події чи явищу приголомшливого або зворушливого характеру.

ДРАМАТИЗМ – 1) Властиві драмі особливості. 2) Збіг обставин, що драматизують становище. 3) Боротьба почуттів.

ДРАМАТУРГІЯ (грец, δραματουργία) – 1) Теорія драматичного мистецтва. 2) Драматичні твори якогось автора, народу, епохи.

ДРАП (франц. drap – сукно) – важка, подвійна, цупка вовняна або напіввовняна тканина складного переплетення з пряжі апаратного (суконного) прядіння.

ДРАПРІ (франц. draperie) – завіса з тканини, зібраної в складки.

ДРАХМА (грец. δραχμή, букв. – жменя) – 1) Вагова й грошова одиниця в Стародавній Греції. 2) Старовинна аптекарська міра ваги. 3) Міра місткості в США. 4) Торговельна Д. – міра маси в Англії. 5) Грошова одиниця Греції, поділяється на 100 лепт.

ДРАЦЕНА (від грец. δράκαινα – дракон, змій) – рід тропічних і субтропічних вічнозелених рослин родини агавових. Дерева й кущі. Деякі види вирощують як декоративні; сік окремих видів (напр., драконового дерева) використовують для виготовлення лаків.

ДРЕДНОУТ (англ. dreadnought, букв. – безстрашний) – застаріла назва важких великих броньованих кораблів з далекобійною артилерією.

ДРЕЗИНА (нім. Draisine) – невеликий залізничний візок, який приводять у рух вручну чи двигуном внутрішнього згоряння. Від прізвища винахідника К.-Ф. Дреза.

ДРЕЙФ (від голл. drijven – гнати, плавати) – 1) Переміщення судна від діяння хвиль, вітру тощо. 2) Д. нульового рівня – зміна часі величини вихідної напруги, що її визначають, коли немає корисного вхідного сигналу.

ДРЕЙФУВАТИ (від дрейф) – переміщуватися за вітром або течією без допомоги двигуна.

ДРЕЛЬ (від нім. Drillbohrer) – інструмент для свердління отворів у металах, деревині тощо.

ДРЕН, ДРЕНА (від англ. drain – осушувати) – підземний штучний водотік (труба) для відведення зайвої води з грунту.

ДРЕНАЖ, ДРЕНАЖУВАННЯ (англ. drainage, від drain – відкачувати, відводити) – 1) Гумова, пластмасова або скляна трубка з отворами для виведення вмісту хвороботворних утворів і саме виведення. 2) Система заходів, спрямованих на відведення води з грунту.

ДРЕНЧЕР (англ. drencher, від drench – змочувати, зрошувати) – насадка-розбризкувач на трубах протипожежної водопровідної мережі.

ДРЕСИРУВАТИ (франц. dresser, від лат. dirigo – випрямляю) – 1) Навчати тварин певних дій, виробляючи в них умовні рефлекси. 2) Переносно – навчати, школити кого-небудь.

ДРИБЛІНГ (англ. dribbling) – спорт. часті удари гравця по м’ячу (шайбі) рукою, ногою чи предметом у русі або на місці.

ДРИФТЕР (англ. drifter, від drift – дрейфувати) – невелике судно для лову риби плавними сітками. Під час лову дрейфує.

ДРІАДИ (грец. Δρυάδες) – у давньогрецькій міфології німфи – покровительки дерев.

ДРІОПІТЕК [від грец. δρυς (δρυός) – дерево і ...пітек) – підродина викопних людиноподібних мавп. Існували протягом неогенового періоду кайнозойської ери (див. Кайнозой).

ДРОГІСТ (франц. droguiste, від drogue – ліки) – торговець аптекарськими й хімічними товарами у Франції та деяких інших країнах, а також у дореволюційній Росії.

...ДРОМ (від грец. δρόμος – місце для бігу) – у складних словах означає місце для змагань, випробувань запускання літальних апаратів напр. автодром, космодром.

ДРОМАДЕР, ДРОМЕДАР [франц. dromadaire, від грец. δρομάς (δρομάδος) – той, що біжить] – вид жуйних парнокопитних тварин, одногорбий верблюд. Поширений в пустелях і сухих степах Азії та Африки. Свійська тварина.

ДРОМЕОГНАТИЗМ (лат. Dromaeus – назва роду птахів, від грец, δρομεύς – бігун і γνάθος – щелепа) – один з видів будови піднебіння у птахів, коли кістки – піднебінні, криловидні, верхньощелепні та леміш – нерухомо зрощені між собою. Характерний для страусів, ківі, нанду. Інша назва – палеогнатизм.

ДРОСЕЛЬ (нім. Drossel, від drosseln – душити, скорочувати) – 1) Котушка індуктивності в електричному колі для усунення змінної складової струму в цьому колі, розділення чи обмеження сигналів різної частоти (електричний Д.). 2) Клапан (дросельний) для регулювання пропускання води, пари чи газу по трубопроводах.

ДРОТ (англ. throat, букв. – горло) – пустотіла скляна трубка для виготовлення пробірок, термометрів та інших скляних виробів.

ДРОТИК (можливо від грец. δοράτιον – маленький спис) – короткий метальний спис, старовинна зброя.

ДРУЗА (нім. Druse) – 1) Сукупність кристалів, що одним кінцем зрослися із спільною основою гірської породи, другим, добре ограненим, обернені в порожнину. Д. утворюють кристали кварцу, аметисту, кальциту тощо, 2) Кристали щавлевокислого кальцію в клітинах багатьох рослин. 3) Скупчення променистого грибка, напр. при актиномікозі.

ДРУЇДИ (лат. Druidae, з кельт.) – жерці у стародавніх кельтів, виконували також судові функції.

ДРУЇДИЗМ (від друїди) – релігія давніх кельтів, що полягала у вшануванні природи й вимагала жертвоприношень (іноді людських).

ДРУМЛІНИ (від англ. drumlin – гребінь, кряж) – витягнуті горби, утворені моренними відкладами (див. Морена).

ДУАДАСТАНОН – осетинський музичний інструмент типу арфи.

ДУАЙЄН, ДОЙЄН (франц. doyen, букв. – старшина, старійшина) – особа, яка очолює дипломатичний корпус в якійсь країні.

ДУАЛІЗМ (від лат. dualis – двоїстий) – 1) Вчення, яке виходить з визнання двох першоначал світу – ідеального й матеріального (духу і матерії). Протилежне – монізм. 2) Двоїстість, роздвоєність чогось.

ДУАЛЬ-КАРТА (від лат. duo – два і карта) – один з носіїв інформації в автоматизованих системах управління; комбінований документ з текстом і з отворами, як у перфокарті.

ДУАНТ (від лат. duo – два) – прискорюючий пристрій циклотрона й фазотрона.

ДУБАНЬ – у Китаї в минулі часи генерал-губернатор або управитель провінції чи великого відомства.

ДУБЛЕР (від франц. doubler – подвоювати) – 1) Той, хто замінює основного виконавця певного завдання (Д.-космонавт, Д.-актор тощо). 2) Актор, що виконує мовну партію при дублюванні кінофільму іншою мовою.

ДУБЛЕТ (франц. doublet, від double – подвійний) – 1) Другий однаковий примірник у колекції, музеї, бібліотеці тощо. 2) Підроблений дорогоцінний камінь, склеєний з двох частин, з яких верхня – справжній дорогоцінний камінь. 3) муз. Подвійний регістр в органах.

ДУБЛЕТИ – примірники, що надруковані з одного набору й не мають ніяких друкарських відмін.

ДУБЛІКАТ (від лат. duplicatus – подвоєний) – 1) Другий примірник документа, що має таку саму юридичну силу, як і оригінал. 2) У залізничних перевезеннях документ, що видається разом з накладною як посвідчення про прийняття вантажу для перевезення. 3) Копія частин рукопису (заголовків, таблиць, формул, виносок тощо), які набирають іншим шрифтом або способом, ніж основний текст.

ДУБЛОН (франц. doublon, з ісп. doblon, від doble – подвійний) – старовинна золота іспанська монета.

ДУБЛЯЖ (від франц. doublage – подвоєння) – 1) Подвоєння чогось, дворазова тотожна дія. 2) Виконання ролі по черзі двома акторами. 3) Озвучування фільму іншою мовою; фільм, озвучений іншою мовою.

ДУБЛЬ (франц. double, від лат. duplus – подвійний) – розм. Дублююча команда спортивного колективу, що є резервом для основної.

ДУВАН (тюрк.) – 1) Здобич і поділ її. 2) Відкрите підвищене місце.

ДУЕЛЬ (франц. duel, від лат. duellum – війна) – 1) Збройний поєдинок двох противників на певних умовах. Пережиток феодальних уявлень про честь та її захист. 2) Переносно – змагання, боротьба двох сторін (напр., словесна Д. – диспут).

ДУЕНЬЯ (ісп. duena – хазяйка, пані) – в Іспанії жінка похилого віку, яка наглядає за поведінкою дівчини; економка, домоправителька.

ДУЕТ (італ. duetto, від італ. і лат. duo – два) – 1) Вокальна або інструментальна п’єса для двох голосів або інструментів. 2) Виконання музичного твору двома співаками або на двох інструментах.

ДУК (голл. doek) – товста тканина типу парусини. Застосовують для виготовлення палітурок.

ДУКАТ (італ. ducato, від duca – герцог) – старовинна срібна, потім золота монета, вперше випущена в Італії в 1140 р. і згодом поширена в західноєвропейських країнах як найвисокопробніша монета. В Росії Д. (червінець) карбувався з 1701 р. до 1885 р.

ДУКТИЛОМЕТР (від лат. ductilis – тягучий і ...метр) – прилад для визначення дуктильності (тягучості) матеріалів (асфальту, смоли, фарби тощо).

ДУЛЬЦИН (від лат. dulcis – солодкий) – синтетична солодка речовина; безбарвні кристали, в 200 раз солодша за цукор. Застосовують у дієтичних харчових виробах, напр. хлібі для діабетиків (див. Діабет).

ДУЛЬЦИФІКАЦІЯ (від лат. dulcis – солодкий і ...фікація) – підсолоджування чогось.

ДУЛЬЦІНЕЯ (ісп. Dulcinea) – 1) Поетичне ім’я, яким Дон-Кіхот називав свою кохану – Альдонсу. 2) ірон. Дульцинея – кохана.

ДУМ-ДУМ – розривні кулі з хрестовидним надрізом чи порожниною в головній частині. Від назви місця виготовлення – Дум-Дум, поблизу Калькутти (Індія).

ДУМПЕР (англ. dumper, від dump – звалювати) – самоскидна машина, якою перевозять на невелику віддаль сипкі вантажі.

ДУМПКАР (англ. dump-car, від dump – звалювати, викидати і car – візок) – вантажний залізничний напіввагон з кузовом, що має пневматичний пристрій для розвантажування.

ДУНІТ – магматична гірська порода, що складається переважно з олівіну, чорного, зеленого кольору. Використовують як вогнетрив. Від назви гори Дун у Новій Зеландії.

ДУНСТ (від нім. Dunst – чад, пара) – 1) Найдрібніший калібр шроту. 2) Проміжний продукт мелива (між крупами й борошном).

ДУО (від лат. duo – два) – стародавня назва інструментального дуета.

ДУОВІРИ – див. Дуумвіри.

ДУОДЕНАЛЬНИЙ (від лат. duodeni – по дванадцяти) – дванадцятипалий; той, що стосується дванадцятипалої кишки; д-е зондування – одержання вмісту дванадцятипалої кишки за допомогою зонду; результати зондування мають діагностичне значення.

ДУОДЕЦИМА (лат. duodecima – дванадцята) – муз. 1) Дванадцятий ступінь діатонічної гами. 2) Інтервал між першим і дванадцятим ступенями.

ДУОДЕЦИМАЛЬНИЙ (лат. duodecimus) – дванадцятий; д-а система числення – система, за якою кожна вища одиниця складається з 12 нижчих.

ДУОЛЬ (від лат. duo – два) – дводольна ритмічна фігура в музиці.

ДУПЛЕКС (від лат. duplex – подвійний) – 1) Двосторонній зв’язок по одному проводу одночасно в обох напрямах. 2) Здвоєна машина для чесання льону. 3) Д.-процес – плавлення сталі або чавуну послідовно у двох плавильних агрегатах. 4) Д.-автотипія – друкування двома фарбами з одноколірного півтоновогр оригіналу.

ДУПЛЕТ (від франц. double – подвоєний) – 1) У більярдній грі удар шаром в інший шар, що, вдарившись об борт, відскакує і потрапляє в лузу. 2) Два швидкі послідовні постріли з двоствольної мисливської рушниці.

ДУР (від лат. durus – твердий) – муз. мажорний лад. Протилежне – моль².

ДУРАЛЮМІН (від лат. durus – твердий і алюміній) – збірна назва сплавів алюмінію з міддю, магнієм, марганцем та деякими іншими хімічними елементами.

ДУРБАР, ДАРБАР (перс. – двір, резиденція монарха, приймальний зал) – 1) За середньовіччя у мусульманських державах рада знаті при монарху; урочистий прийом. 2) У сучасному Ірані – шахський двір.

ДУРО (ісп. duro, букв. – твердий) – старовинна іспанська срібна монета.

ДУРОМЕТР (від лат. durus – твердий і ...метр) – те саме, що й дюрометр.

ДУРРА (араб. – перлина) – вид трав’янистих однорічних рослин роду сорго родини злакових. Вирощують як харчову й технічну культуру переважно в Африці, Азії, в Південній Європі та Північній Америці.

ДУТАР (перс. дотар, від до – два і тар – струна) – щипковий інструмент, поширений у таджиків, туркменів, узбеків.

ДУУМВІРАТ (лат. duumviratus) – спільне правління дуумвірів.

ДУУМВІРИ, ДУОВІРИ (лат. duumviri, від duo – два і vir – муж) – у Стародавньому Римі дві найвищі службові особи в колоніях і муніципіях.

ДУХАН (від араб, дуккан – крамниця) – корчма, невеликий ресторан на Кавказі і на Близькому Сході.

ДУЦЗЮНЬ (кит.) – губернатор у Китаї в 1911 – 49 pp.

ДХАРМА (санскр.) – одне з центральних понять давньоіндійської філософії, що означає закон, правило, принципи, мораль, слово; у релігійних системах – бог, абсолют.

ДХОЛ, ДООЛ – вірменський музичний ударний інструмент типу барабана.

ДЮБЕЛЬ (нім. Dubel – закріпка, шип) – чотиригранний стрижень, що його гострим кінцем забивають у кам’яну стінку; в тупому кінці Д. є отвір з різьбою, куди вгвинчують шуруп з роликом для закріплення електричного дроту.

ДЮГОНЬ (франц. dugong – морська корова) – рослиноїдний морський ссавець ряду сиреноподібних. Поширений переважно в Індійському океані.

ДЮЗА (від нім. Duse – сопло, насадка) – пристрій для розпилювання рідини.

ДЮЙМ (від голл. duim – великий палець) – міра довжини в англійській і російській системах мір (2,54 см).

ДЮКЕР (нім. Duker, від лат. duco – веду) – напірний водовід, прокладений нижче від дна річки чи каналу, по схилах та дну яру, під залізницею або дорогою тощо.

ДЮНИ (нім. Dune, одн.) – нанесені вітром піщані асиметричні горби, що утворюються на узбережжях морів, озер і великих річок; материкові Д. – див. Бархани.

ДЮРАБЛЬ (від франц. durable – міцний, стійкий) – сорт озимої пшениці.

ДЮРАЛЮМІНІЙ, ДЮРАЛЬ – те саме, що й дуралюмін.

ДЮРОМЕТР (від франц. dur – твердий і ...метр) – прилад для визначення твердості різних матеріалів, зокрема гуми. Інша назва – твердомір.

ДЮРУТОЛЬ (від франц. dur – твердий і лат. oleum – олія) – тверда кокосова олія; застосовують у миловарінні.

ДЮШЕС (від франц. duchesse – герцогиня) – назва кількох десертних сортів груші з соковитими плодами.

ДЯФ – див. Деф.