- головна (сайт)- - головна (словник)- - дружній сайт -

 

 

 

А..., АН... (грец. ά..., άν...) – префікс, що означає заперечення, відсутність, напр. алогічний, афонія, анаероби.

А ДЖІОРНО (італ. a giorno, букв. – як у день) – штучне освітлення, яке імітує денне світло.

А КАПЕЛА (італ. a cappella) – хоровий спів без інструментального супроводу.

А КАПІТЕ (лат. a capite – від розділу) – 1) Перший рядок нового розділу. 2) Частина тексту, яка починається з абзацу.

А ТЕМПО (італ. a tempo) – у попередньому темпі; повернення під час виконання музичного твору до попереднього темпу.

АБАЗІЯ (від а... і грец. βάσις – ходіння) – втрата здатності ходити, зокрема внаслідок захворювання нервової системи.

АБАК, АБАКА (від грец. άβαξ, άβάκιον – дошка) – 1) Лічильна дошка у давніх греків і римлян. 2) Верхня плита капітелі колони, напівколони, пілястри. 3) В номографії – особливе креслення (т. зв. сітчаста номограма) .

АБАКАсп. abaca, з тагальської) – манільське прядиво, з якого виготовляють корабельні снасті, канати, мотузки, снопов’язальний шпагат (манільський шпагат) .

АБАНДОН (франц. abandon – відмова) – відмова судно- чи вантажовласника від своїх прав на застраховане майно на користь страхової організації для одержання від неї повної страхової суми.

АБАТ [лат. abbas (abbatis), з грец. άββα, від арамейського абба – батько] – 1) В католицькій церкві – глава громади ченців, настоятель абатства. 2) Шанобливе звернення до осіб, що належать до католицького духівництва.

АБАТИСА (лат. abbatissa) – ігуменя жіночого католицького монастиря.

АБАТСТВО – католицький монастир з маєтністю, що його очолює абат або абатиса.

АБДИКАЦІЯ (лат. abdicatio, від abdico – зрікаюсь) – зречення престолу, відмова від влади, посади або сану.

АБДОМЕН (від лат. abdomen – живіт) – задній відділ тіла деяких членистоногих (напр., ракоподібних) .

АБДОМІНАЛЬНИЙ (лат. abdominalis, від abdomen – живіт) – черевний.

АБДУКТОР (від лат. abduco – відводжу) – відвідний м’яз.

АБДУКЦІЯ (від лат. abductio – відвід, відхилення) – анат. відведення кінцівки від середньої лінії тіла.

АБЕЛІТ – вибухова суміш, що складається з амонієвої селітри, динітробензолу й кухонної солі. Від прізвища англійського хіміка Ф. Абеля.

АБЕРАЦІЯ (лат. aberratio – відхилення, від aberro – помиляюся) – 1) Хибність, відхилення від істини. 2) Позірне зміщення світила на небесній сфері. 3) Сферична А. полягає в тому, що промені, які виходять з однієї точки, після проходження лінз утворюють розпливчасте зображення. 4) Хроматична А. – вада зображення, яка походить від неоднакової заломлюваності світла різного кольору, через що зображення виходить нерізке й забарвлене. 5) біол. Відхилення від нормальної будови організму, яке виявляється часто лише в іншому забарвленні або розмірі. 6) Зміна структури хромосом.

АБЗАЦ (нім. Absatz, букв. – уступ) – 1) Відступ у початковому рядку тексту. 2) Пов’язана за змістом частина тексту від одного відступу до іншого.

АБЗЕТЦЕР (нім. Absetzer, від absetzen – відсувати) – багаточерпаковий екскаватор, яким виймають і переміщують порожні породи на відвалах кар’єрів.

АБІОГЕНЕЗ (від а... та біогенез) 1) Самозародження. 2) Теорія виникнення живих істот з неорганічних речовин.

АБІОГЕННИЙ – той, що виник з неорганічної речовини.

АБІОТИЧНИЙ (від а... і грец. βιωτιχκός – життєвий) – неорганічний або позбавлений життя; а-ні фактори – сукупність умов зовнішнього неорганічного середовища, що забезпечують існування організму; а-на зона – зона, в якій немає живих організмів, напр. глибинні шари земної кулі або найвищі шари атмосфери.

АБІСАЛЬ (від грец. άβυσσος – безодня) – зона найбільших морських глибин (понад 2000 м).

АБІСАЛЬНИЙ (від грец. άβυσσος – бездонний) – глибоководний; а-на зона – те саме, що й абісаль; а-ні відклади – найглибоководніші сучасні морські та океанічні відклади.

АБІСОЛІТИ (від грец. άβυσσος – безодня і ...літ) – глибинні породи.

АБІСОПЕЛІТИ (від грец. άβυσσος – безодня і πηλός – трясовина, гуща) – всі види осадочних відкладів, що утворюються на глибині понад 2000 м.

АБІСОФІЛИ (від грец. άβυσσος – безодня і ...філ) – тварини, що живуть на великих (понад 2000 м) глибинах океанів.

АБІТУРІЄНТ [від лат. abituriens (abiturientis) – той, що збирається йти] – 1) Випускник середнього навчального закладу. 2) Вступник до вищого чи середнього спеціального навчального закладу.

АБІЦИН – лікарський препарат; являє собою суміш одержуваних з листків наперстянки шерстистої глюкозидів А, В і С, звідки й назва. Застосовують при серцевій недостатності.

АБЛАКТУВАННЯ (від лат. ablacto – відлучаю дитину від груді) – спосіб щеплення (дерев, кущів) зрощуванням гілок, не відокремлених від стовбура; застосовують у плодівництві, виноградарстві, декоративному садівництві.

АБЛАСТИКА (від а... і грец. βλαστός – паросток, зародок) – сукупність прийомів, які застосовуються під час видалення пухлин, щоб запобігти їхнім рецидивам та імплантації клітин у рані.

АБЛАТИВ [лат. (casus) ablativus] – відкладний відмінок. Слов’янським мовам не властивий.

АБЛАУТ (нім. Ablaut) – чергування голосних кореня слова в різних граматичних формах (напр., везти – возити).

АБЛЯЦІЯ (від лат. ablatio – віднімання, віднесення) – 1) Зменшення маси снігу чи льоду на сніговому полі або льодовику внаслідок танення та випаровування. 2) Тепловий захист у ракетах.

АБОЛІЦІОНІЗМ [від лат. abolitio (abolitionis) – скасування, знищення] – 1) Суспільний рух, спрямований проти запровадження якогось закону. 2) Рух у кінці 18 – 1-й половині 19 ст. за скасування рабовласництва, зокрема рух у США за знищення рабства негрів.

АБОЛІЦІОНІСТ – прихильник скасування рабства; іноді – прихильник скасування якогось закону.

АБОЛІЦІЯ (лат. abolitio – знищення, скасування) – 1) Скасування закону, рішення, посади. 2) Припинення кримінальної справи на стадії, коли винність обвинувачуваного юридично ще не доведена. Право А. належить до компетенції глави держави. 3) Відновлення честі – офіційне спростування наклепу.

АБОНЕМЕНТ (франц. abonnement) – документ на право обслуговування чи користування чим-небудь, а також саме право на це.

АБОНЕНТ (нім. Abonnent, від франц. abonne) – той, хто користується абонементом.

АБОРДАЖ (франц. abordage, від bord – борт судна) – 1) Спосіб ведення морського бою, що полягав у зчепленні бортами суден для рукопашної сутички їхніх екіпажів; застосовувався за часів гребного й вітрильного флоту. 2) Зчеплення суден бортами для передачі вантажів або пасажирів.

АБОРИГЕНИ (лат. Aborigines, від ab origine – від початку) – 1) Корінні жителі країни чи місцевості. 2) біол. Те саме, що й автохтони.

АБОРТ (від лат. abortus – викидень) – мимовільне або штучне переривання вагітності.

АБОРТИВНИЙ (від лат. abortivus – недоношений, передчасно народжений) – мед. той, що припиняє розвиток будь-якого процесу, перериває перебіг хвороби.

АБРА (від ісп. аbrа – стулка) – те саме, що й синдесмія.

АБРАЗИВИ (франц. abrasif – шліфувальний, від лат. abrado – зіскоблюю) – тверді дрібнозернисті речовини чи їх суміші (алмаз, наждак), що їх застосовують у вигляді порошків, паст або інструментів для механічної обробки поверхонь різних виробів.

АБРАЗІЯ (від лат. abrasio – зіскоблювання) – 1) геол. Руйнування берегів водойм хвилями. 2) мед. Вискоблювання (слизової оболонки матки, ямочки зуба тощо).

АБРАКАДАБРА (лат. abracadabra – заклинання, від грец. Αβραξος – назва божества і давньоєвр. дабар – слово) – незрозумілий набір слів, безглуздя, нісенітниця.

АБРЕВІАТУРА (італ. abbreviature, від лат. abbrevio – скорочую) – 1) Складноскорочене слово, утворене з початкових складів або з перших літер слів словосполучення. 2) Знаки скорочення нотного письма.

АБРЕВІАЦІЯ (від лат. abbreviatio – скорочення) – 1) Утворення абревіатур. 2) Скорочення індивідуального розвитку органів або їхніх частин; спричинює недорозвиненість або повну втрату органів у нащадків.

АБРЕЖЕ (франц. abrege, від аbregeger – скорочувати) – виписка, витяг з твору, скорочений переказ.

АБРИС (від нім. Αbriβ – план, кресленик) – 1) Обрис предмета, нанесений за допомогою ліній. 2) геод. Кресленик, зроблений у польових умовах від руки з позначенням на ньому даних промірів, потрібних для складання точного плану. 3) В поліграфії – контур малюнка і межі ділянок окремих кольорів та півтонів багатокольорового зображення, позначені на прозорому матеріалі (кальці, плюрі) для перенесення контура малюнка на літографський камінь.

АБРОГАЦІЯ (лат. abrogatio, від abrogo – знищую, скасовую) – скасування застарілого закону.

АБРУПЦІЯ (від лат. abruptio – розрив, відторгнення) – раптове припинення мелодії як засіб музичного виразу.

АБСЕНТ (франц. absinthe, букв. – полин) – спиртний напій, настойка на полині.

АБСЕНТЕЇЗМ [від лат. absens (absentis) – відсутній] – 1) Ухиляння від участі у виборах, зборах тощо як одна з форм пасивного протесту трудящих проти антидемократичного характеру виборчої системи в капіталістичних країнах, систематична відсутність представників колегіальних органів на засіданнях. 2) А. землевласницький – форма землеволодіння, за якою земля, як умова виробництва, відокремлена від землевласника. Великого соціально-економічного значення набув за капіталізму, особливо в епоху імперіалізму.

АБСИДА – див. Апсида.

АБСОЛЮТ (від лат. absolutus – довершений, безумовний, необмежений) – те, що ні від чого не залежить, безвідносне. В ідеалістичній філософії і релігійних тлумаченнях – вічна, незмінна, нескінченна першооснова світу (абсолютна ідея, абсолютна особа, бог тощо).

АБСОЛЮТИЗМ (франц. absolutisme, від лат. absolutus – безумовний, необмежений) – необмежена монархія, форма правління, за якої верховна влада повністю належить монархові (царю, імператору, королю).

АБСОЛЮТИЗУВАТИ – робити щось безумовним, самодостатнім; доводити до абсолюту.

АБСОЛЮТНИЙ (лат. absolutus) – 1) Безумовний, необмежений, безвідносний. 2) філософ. А-на істина – істина, що дає повне, всебічне, вичерпне знання об’єктивної дійсності. В широкому розумінні – абсолютне знання про весь світ. У цьому значенні а-на істина є межею, до якої прагне наукове пізнання, ніколи її не досягаючи. У вузькому значенні – повне і точне знання окремих моментів дійсності, тобто елемент досягнутого знання. 3) А-на система одиниць – система одиниць фізичних величин, в основі якої лежить певна залежність одних величин від інших, напр. залежність електричних величин від довжини, маси, часу і величини електричного струму; а. нуль – найнижча можлива температура (- 273,15° С); а-на температура – температура, відлічувана від а. нуля; а-на вологість – тиск водяної пари (у мм рт. ст.), що є в повітрі; а-на швидкість – швидкість руху тіла відносно іншого тіла, яке умовно вважають за нерухоме: а-на величина (модуль) числа – віддаль від точки, що зображає число на площині, до початку координат; а-на геометрія – та частина всякої геометрії, яка не спирається на аксіому паралельності.

АБСОЛЮЦІЯ (лат. absolutio – звільнення, виправдання) – 1) Постанова суду, що звільняє підсудного від покарання. 2) У католицизмі – відпущення гріхів.

АБСОРБЕНТИ [від лат. absorbens (absorbentis) – поглинаючий] – речовини, здатні до абсорбції (напр., вода, промивні олії).

АБСОРБЕР (від лат. absorbeo – поглинаю) – пристрій (металева колона або інша видовжена посудина), де здійснюють абсорбцію.

АБСОРБЦІЯ (від лат. absorptio – поглинання) – вбирання газів або рідин, а також світла і звуку всім об’ємом (на відміну від адсорбції) рідини чи твердого тіла.

АБСТИНЕНТИ [від лат. abstinens (abstinentis) – той, що утримується] – особи, що вимагають повного утримання від вживання спиртних напоїв, заборони виробництва й продажу їх.

АБСТИНЕНЦІЯ (лат. abstinentia, від abstineo – утримуюсь) – 1) Цілковите утримання від вживання спиртних напоїв. 2) Статеве утримання. 3) Особливий психічний і фізичний стан, що виникає у наркоманів після припинення вживання наркотиків.

АБСТРАГУВАТИ (від лат. abstraho – відтягую, відриваю) – мислено виділяти з усіх ознак, властивостей, зв’язків конкретного предмета основні, найзагальніші. Див. Абстракція.

АБСТРАКТНИЙ (від лат. abstractio – відтягнення, відвернення) – той, що є наслідком мисленого виділення з усіх ознак, властивостей і зв’язків конкретного предмета його основних, найзагальніших; а-не мислення – один з видів людського мислення, який полягає в утворенні абстрактних понять і оперуванні ними; а-на праця – праця товаровиробників, що виступає як затрата людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми; а-не мистецтво – те саме, що й абстракціонізм.

АБСТРАКЦІОНІЗМ [від лат. abstractio (abstractionis) – віддалення] – формалістична течія в буржуазному образотворчому мистецтві 20 ст., що цілком відмовляється від реалістичного зображення предметів і явищ.

АБСТРАКЦІЯ (від лат. abstractio – віддалення) – 1) Мислене відкидання частини властивостей, зв’язків об’єкта пізнання з метою його спрощення, виділення тих сторін, зв’язків, що зацікавили людину. 2) Продукт пізнання порівняно з конкретною дійсністю. 3) Метод наукового дослідження, що полягає в мисленому виділенні суттєвих, найістотніших рис, відношень, сторін предмета.

АБСУРД (лат. absurdus – немилозвучний, безглуздий) – безглуздя, нісенітниця.

АБСЦЕС (лат. abscessus – гнояк) – обмежене скупчення гною в тканинах або органах тіла внаслідок руйнування тканин при гнійному запаленні їх.

АБСЦИСА (від лат. abscisus – відрізаний) – одне з чисел, що визначають положення точки на площині або у просторі відносно даної прямокутної системи координат.

АБУ (араб. – батько) – слово, яке в арабській мові входить до складу чоловічих імен і вказує на те, що дана особа є батьком. А. означає також «володар».

АБУЛІЧНИЙ (від абулія) – безвільний.

АБУЛІЯ (від грец. αβουλία – нерішучість) – патологічне ослаблення або втрата волі.

АБУТИЛОН (араб. аубутилун) – рід одно- і багаторічних рослин родини мальвових. Трави, кущі, деревця. Культивують у тропіках і субтропіках для одержання грубого волокна. Деякі види декоративні. Інша назва – канатник.

АБЦУГ (нім. Abzug, букв. – випуск, відвід) – спечена речовина (шлак), що утворюється при виплавленні з веркблею домішок золота, срібла й олова.

АБШТРИХ (нім. Abstrich – окалина) – спечена речовина (шлак), що утворюється при очищенні свинцю від домішок миш’яку й сурми.

АБ’ЮРАЦІЯ (лат. abjuratio, від abjurо – клятвено відрікаюсь) – прилюдне зречення віри або своїх переконань.

АВАНБЕК (франц. avant-bec, від avant – попереду і bec – наконечник, виступ) – пересувне металеве кріплення замкненої циліндричної або овальної форми. Застосовують при гірничих роботах у нестійких породах і під руслами рік.

АВАНГАРД (франц. avant-garde, від avant – попереду і garde – охорона, букв. – передова охорона) – 1) Частина або підрозділ, що під час пересування військ іде попереду головних сил. 2) Передова частина класу, суспільства.

АВАНГАРДНИЙ – належний до авангарду, передовий, той, що йде в перших лавах.

АВАНЗАЛ (від франц. avant – перед і нім. Saal – зал) – передній зал, приймальня.

АВАНКАМЕРА (від франц. avant – перед і камера) – 1) Пристрій у передній частині поверхневої водозабірної (водоприймальної) споруди, в якому осідає намул. 2) Водний простір (частина верхнього б’єфу) безпосередньо перед машинним залом електростанції. 3) Те саме, що й форкамера в дизельних і рідинних ракетних двигунах.

АВАНЛОЖА (від франц. avant – перед і ложа) – внутрішня закрита частина театральної ложі.

АВАНПОРТ (франц. avant-port) – 1) Зовнішня частина порту1, зручна для стоянки суден на якорі, навантаження й розвантаження їх. 2) Той з двох парних портів, який розміщено ближче до моря.

АВАНПОСТ (франц. avant-poste) – передовий пост; у деяких іноземних арміях і в Росії 18 – 19 ст. – сторожовий пост, виставлений у бік противника.

АВАНС (франц. avance, від avancer – платити наперед) – 1) Грошова сума або майнова цінність, що видається в рахунок майбутніх платежів. 2) Переносно – робити аванси – загравати: подавати надію.

АВАНСУВАТИ (франц. avancer) – давати аванс.

АВАНСЦЕНА (франц. avant-scene) – передня частина сцени – від завіси до рампи.

АВАНТАЖ (франц. avantage – перевага) – вигода, користь, сприятливе становище.

АВАНТАЖНИЙ (від франц. avantage – перевага) – той, що справляє приємне враження зовнішністю; привабливий, інтересний.

АВАНТИТУЛ (від франц. avant – перед і титул) – виконана художником або набрана за ескізом початкова сторінка книги, яка передує титулові.

АВАНТЮРА (франц. aventure, букв. – пригода) – ризиковане, сумнівне діяння, часто з корисливими, безчесними цілями, розраховане на випадковий успіх; акція без урахування реальних можливостей і умов, приречена, як правило, на невдачу.

АВАНТЮРИЗМ – схильність до авантюр.

АВАНТЮРИН (франц. aventurine) – 1) Мінерал класу силікатів, дрібнозернистий різновид кварцу переважно буро-червоного кольору з мерехтливим золотавим блиском. Використовують для виготовлення прикрас, художніх виробів. 2) Сорт скла.

АВАНТЮРИСТ – людина, схильна до авантюри, шукач сумнівних пригод, пройдисвіт.

АВАРІЯ (італ. avaria, від араб. авар – пошкодження, шкода) – 1) Велике пошкодження або вихід з ладу машини, агрегату, апарата. 2) Шкода, збитки, пов’язані з нещасним випадком, що стався з судном. 3) Переносно – нещасний випадок, велика невдача.

АВГІЄВІ стайні – 1) В давньогрецькій міфології стайні царя Еліди Авгія, які не чистили 30 років і які нібито за день вичистив Геракл, пустивши через них воду двох річок. 2) Переносно – дуже забруднене місце або вкрай занедбані справи.

АВГІТ (від грец. αυγή – блиск) – породоутворюючий мінерал класу силікатів, зеленувато-чорного кольору з скляним блиском.

АВГУР (лат. augur, від augeo – вирощую, збільшую, примножую) – 1) У Стародавньому Римі член жрецької колегії, що віщував «волю богів», витлумачуючи ауспіції. 2) Переносно – людина, яка вдає, що їй відомі особливі таємниці. Посмішка авгура – удавано багатозначна посмішка дурисвіта, шахрая.

АВГУСТИНЦІ (лат. augustiniani) – ченці католицького ордену, що утворився в Італії в 13 ст.; статут його складений на підставі творів ранньохристиянського богослова Августина.

АВЕНІН – отрутохімікат, який застосовують для боротьби з буряковим довгоносиком.

АВЕНЮ (франц. avenue) – у Франції, Англії, США та деяких інших країнах – широка вулиця, звичайно обсаджена деревами.

АВЕРРОЇЗМ – раціоналістичний і почасти матеріалістичний напрям у середньовічній філософії, засновником якого був арабський мислитель Ібн-Рошд (латинізоване ім’я – Аверроес).

АВЕРС (франц. avers, від лат. adversus – повернутий обличчям) – лицьовий бік монети або медалі.

АВЕСТА (від перс, апастак – основний текст) – збірник «священних» книг зороастризму.

АВІА... (від лат. avis – птах) – у складних словах відповідає поняттю «авіаційний».

АВІАБАЗА (від авіа... та база) – склади, майстерні, аеродроми, які обслуговують авіаційні частини.

АВІАБОМБА (від авіа... і бомба) – один з видів авіаційних боєприпасів, що їх скидають з літака або іншого літального апарата для ураження наземних, морських і повітряних цілей. Типи А.: фугасні, осколкові, бронебійні, протитанкові, протичовнові, запалювальні, хімічні, допоміжного призначення (для утворення димових завіс, освітлювальні тощо). До А. належать також керовані й атомні бомби.

АВІАГОРИЗОНТ (від авіа... і горизонт) – авіаційний прилад, що вказує на розташування поперечної або поздовжньої осі літального апарата щодо справжнього горизонту.

АВІАДЕСАНТ (від авіа... і десант) – війська, перекинуті повітряним транспортом у тил противника для ведення бойових дій.

АВІАЕСКАДРИЛЬЯ (від авіа... та ескадрилья) – підрозділ в авіації.

АВІАКЛУБ (від авіа... і клуб) – громадський заклад, що об’єднує спортсменів і любителів авіаційного спорту.

АВІАЛІНІЯ (від авіа... і лат. lіnеа – лінія) – смуга земної поверхні, над якою проходить затверджений маршрут регулярних польотів транспортних літаків або вертольотів. Інша назва – авіатраса.

АВІАЛЬ [від аві(а) ... і ал(юміній)] – сплав алюмінію переважно з магнієм, кремнієм і міддю. Відзначається високою пластичністю, задовільною антикорозійною стійкістю.

АВІАМОДЕЛІЗМ (від авіа... і моделізм) – конструювання і виготовлення авіамоделей з технічною або спортивною метою.

АВІАМОДЕЛЬ (від авіа... і модель) – зразок літального апарата, у тому числі й ракети, в зменшеному вигляді.

АВІАПАРК (від авіа... і парк) – наявний склад діючих літальних апаратів і тих, що перебувають у ремонті й резерві.

АВІАПОШТА (від авіа... і пошта) – перевезення кореспонденції повітряним шляхом; сама кореспонденція, що її доставляють літаками або вертольотами.

АВІАСЕКСТАНТ (від авіа... і секстант) – секстант, застосовуваний в авіації.

АВІАТЕХНІКА (від авіа... і техніка) – галузь техніки, пов’язана з використанням для різних потреб літаків, вертольотів та інших літальних апаратів, а також їхніх двигунів, озброєння, радіотехнічного та іншого спеціального устаткування.

АВІАТОР (франц. aviateur) – те саме, що й льотчик.

АВІАТРАСА (від авіа... і траса) – те саме, що й авіалінія.

АВІАЦІЯ (франц. aviation, від лат. avis – птах) – 1) Теорія і практика літання на апаратах, важчих за повітря (на відміну від аеронавтики), – літаках, вертольотах тощо. 2) Повітряний флот.

АВІЄТКА (франц. aviette) – легкий одно- або двомісний спортивний літак з малопотужним двигуном.

АВІЗО (італ. avviso – повідомлення) – письмове повідомлення банку клієнтові або іншому банкові про виконані операції.

АВІЗУВАТИ (італ. avvisare) – повідомляти клієнта про проведені бухгалтерією операції на його рахунку, посилати авізо.

АВІСТА (від італ. a vista – за пред’явленням) – напис на векселі, який засвідчує, що вексель може бути оплачений за пред’явленням або після певного часу, що минув від дня його пред’явлення.

АВІТАМІНОЗИ (від а... і вітаміни) – захворювання людини і тварин, що розвиваються внаслідок тривалої відсутності або недостачі в їжі чи кормах вітамінів.

АВІТЕЛІНОЗИ – захворювання жуйних тварин, спричинювані стьожковими гельмінтами роду авітеліна.

АВІФАУНА (від лат. avis – птах і фауна) – сукупність птахів певної місцевості, середовища проживання або певного відрізку часу в історії Землі. Інша назва – орнітофауна.

АВЛОС (грец. αυλός – сопілка) – стародавній духовий інструмент, подібний до флейти.

АВОКАДО (португ. abacate, з індіан.) – рід плодових дерев родини лаврових. Культивують у багатьох тропічних і субтропічних країнах. Плоди споживають свіжими. Інша назва – алігаторова груша.

АВРАЛ (від англ. over – нагору і all – всі) – 1) Термінова робота, яку виконує весь або майже весь особовий склад судна. 2) Залучення всіх працівників для виконання невідкладного завдання.

АВРАН (нім. Aurin, від лат. aurum – золото) – рід трав’янистих рослин родини ранникових. Росте переважно в помірних широтах; А. лікарський – отруйна рослина, яку застосовують у народній медицині.

АВРИКУЛА (лат. auricula – мочка вуха) – 1) Вид примули: декоративна рослина. 2) Вушна раковина, вушко, мочка.

АВРОРА (лат. Aurora) – 1) В давньоримській міфології богиня ранкової зорі. 2) Переносно – ранкова зоря.

АВСТРАЛОПІТЕКИ (від лат. australis – південний і ...пітек) – група викопних вищих приматів, близьких до предкової форми людини.

АВСТРАЛЬНИЙ (лат. australis, від auster – південь) – південний.

АВСТРОМАРКСИЗМ одна з різновидностей міжнародного опортунізму. Склався в кінці 19 – на початку 20 ст. в середовищі австрійської соціал-демократії. Австромарксисти стояли на позиціях угодовства з буржуазією, заперечували закономірності соціалістичної революції і будівництва соціалізму, прагнули заперечити міжнародний характер ленінізму. В національному питанні стояли на позиції «культурно-національної автономії». В галузі філософії взяли на озброєння неокантіанство і емпіріокритицизм. Після 2-ї світової війни теоретики А. стали проповідниками антикомунізму.

АВТАРКІЯ (грец. αυτάρκεια – самовдоволення) – створення замкненого самодостатнього господарства в межах окремої капіталістичної країни або групи країн, спрямоване на максимальне обмеження імпорту, стимулювання експорту товарів і капіталу. Імперіалістичні держави використовують політику А. для створення відносно замкнених господарств, які б виробляли все необхідне для ведення війни в умовах економічної блокади.

АВТЕНТИЧНИЙ (від грец. αύθεντικός – справжній) – дійсний, вірний, той, що грунтується на першоджерелі.

АВТО... (від грец. αντός – сам) – у складних словах відповідає поняттям «само» ... (напр., автограф); «автоматичний» (напр., авторегулятор); «автомобільний» (напр., автотраса).

АВТОБІОГРАФІЧНИЙ – з власного життя.

АВТОБІОГРАФІЯ (від авто... та біографія) – життєпис якої-небудь особи, складений нею самою.

АВТОБЛОКУВАННЯ (від авто... та блокування) – 1) Система автоматичної зміни режиму дії або зупинки об’єкта, яка запобігає помилкам в управлінні ним. 2) Автоматична система регулювання руху поїздів.

АВТОБУС [від авто (мобіль) і лат. (omni) bus – для всіх] – автомобіль загального користування, розрахований на 9 і більше пасажирів.

АВТОВАКЦИНА (від авто... і вакцина) – лікувальна бактеріальна вакцина, виготовлена з мікробів, виділених з організму того хворого, для лікування якого цю вакцину застосовують.

АВТОВОКЗАЛ (від авто... і вокзал) – комплекс споруд для обслуговування пасажирів міжміських і приміських автобусних сполучень та технічного обслуговування автобусів.

АВТОГАМІЯ (від авто... і ...гамія) – 1) Самозапилення і самозапліднення у вищих рослин. 2) Самозапліднення деяких одноклітинних організмів.

АВТОГЕМОТЕРАПІЯ (від авто... і гемотерапія) – застосування з лікувальною метою власної крові хворого.

АВТОГЕНЕЗ (від авто... і ...генез) – антиматеріалістичне вчення, за яким історичний розвиток організмів відбувається нібито незалежно від умов існування, лише під впливом особливих внутрішніх сил або тенденцій організму до вдосконалення. А. суперечить матеріалістичній теорії еволюції організмів – дарвінізмові.

АВТОГЕННИЙ (від авто... і ...генний) – той, що самостійно розвинувся; а-не (або газове) зварювання – з’єднання матеріалів місцевим розплавленням їх газокисневим полум’ям.

АВТОГОНІЯ (від авто... і ...гонія) – теорія виникнення життя з неорганічної матерії. Див. також Абіогенез.

АВТОГРАВЮРА (від авто... і гравюра) – гравюра, виконана самим художником (на відміну від репродукційної гравюри).

АВТОГРАФ (від авто... і ...граф) – 1) Власноручний, звичайно пам’ятний, підпис або напис. 2) Власноручний авторський рукописний текст. 3) Копіювальний прилад.

АВТОГРАФІЯ (від авто... і ...графія) – 1) Точне відтворення почерку або зображення, зробленого від руки. 2) Спосіб виготовлення літографської друкарської форми, за яким малюнок, виконаний автором-художником на перебивному автографському папері тушшю або олівцем, переносять на літографський камінь або цинкову пластинку. Див. також Літографія.

АВТОГРЕЙДЕР (від авто... і грейдер) – самохідний грейдер.

АВТОДИДАКТ (грец. αύτοδίδακτος, від αύτός – сам і διδάσκω – навчаю) – самоук.

АВТОДИН [від авто... і грец. δύν(αμις) – сила] – 1) Спеціальна електрична машина, що замінює в автоматичному регулюванні систему двигун – генератор. 2) Радіоприймач з позитивним зворотним зв’язком для приймання телеграфних сигналів і приведення в дію автоматичних пристроїв.

АВТОДИСПЕТЧЕР (від авто... і диспетчер) – комплексна система, що забезпечує автоматизацію процесу управління на основі оптимальних режимів роботи керованого об’єкта.

АВТОДРЕЗИНА (від авто... і дрезина) – самохідна дрезина.

АВТОДРОМ (від авто... і ...дром) – ділянка, підготовлена і обладнана для швидкісних змагань і випробувань автомобілів.

АВТОЕКСПРЕС (від авто... і експрес) – автобус, що рухається за маршрутом з підвищеною швидкістю, без зупинок або з мінімальною кількістю їх.

АВТОЖИР (від авто...і грец. γϋρος – коло, оберт) – літальний апарат, важчий за повітря. Підйомну силу А. – створює гвинт (ротор), який обертається навколо вертикальної осі від дії зустрічного повітряного потоку. Поступального руху А. надає двигун з звичайним для літака гвинтом. А. був витіснений вертольотом.

АВТОІНТОКСИКАЦІЯ (від авто... та інтоксикація) – отруєння організму шкідливими речовинами, що утворилися в ньому; самоотруєння.

АВТОІНФЕКЦІЯ (від авто...та інфекція) – самозараження організму мікробами, які збереглися в ньому після попередньої хвороби.

АВТОКАР (від авто... і англ. car – візок) – самохідний візок з двигуном внутрішнього згоряння для перевезень вантажів безрейковими дорогами на невелику віддаль. А. заміняють електрокарами.

АВТОКАТАЛІЗ (від авто... і каталіз) – самочинне прискорення хімічної реакції одним з її продуктів або вихідною речовиною.

АВТОКЕФАЛЬНІСТЬ, АВТОКЕФАЛІЯ (від авто... і грец. κεφαλή – голова) – повне самоврядування церкви, її незалежність від інших єдиновірних церков. Нині в православ’ї налічується до 20 автокефальних церков. Гасло А. церкви намагалися використати українські буржуазні націоналісти у боротьбі проти Радянської влади, для відриву Радянської України від Радянської Росії. З цією метою вони створили українську автокефальну православну церкву (діяла в 1919 – 30 pp. і в роки тимчасової німецько-фашистської окупації України). Проте відверта контрреволюційність, антирадянський характер цієї церкви відвернув від неї віруючих, і ця церква зазнала краху.

АВТОКЛАВ (від авто... і лат. сlаvis – ключ) – герметичний апарат для проведення різних процесів при нагріванні й під тиском.

АВТОКЛУБ (від авто... і клуб) – 1) Громадський заклад, що об’єднує спортсменів і любителів автомобільного спорту. 2) Спеціально обладнаний (кіноустановкою, радіовузлом тощо) автобус.

АВТОКОД (від авто... і код) – мова програмування, орієнтована на конкретну цифрову обчислювальну машину.

АВТОКОЛІМАТОР (від авто... і коліматор) – оптико-механічний прилад, призначений для точних кутових вимірювань.

АВТОКОЛІМАЦІЯ (від авто... і колімація) – напрям світлових променів, при якому вони, виходячи з коліматора паралельним пучком, відбиваються від плоского дзеркала і проходять оптичну систему в зворотному напрямі.

АВТОКРАН (від авто... і нім. Kran – вантажопідйомник) – самохідний кран.

АВТОКРАТ (грец. αϋτοκρατής – самовладний, від αυτός – сам і κράτος – влада) – необмежений, повновладний правитель.

АВТОКРАТІЯ (грец. αύτοκράτεια – самовладдя) – форма правління, що являє собою необмежене й безконтрольне повновладдя однієї особи в державі (див. також Абсолютизм, Деспотія, Тиранія). А-ми є і політичні режими, характерні верховною владою лідера, що не контролюється представницькими органами, напр. фашистська диктатура (див. також Авторитаризм, Фашизм).

АВТОЛ (від авто... і ...ол) – мінеральне (з нафти) мастило для двигунів внутрішнього згоряння.

АВТОЛІЗ (від авто... і ...ліз) – самоперетравлювання, розпад клітин і тканин організму від діяння гідролітичних ферментів.

АВТОЛІТОГРАФІЯ (від авто... і літографія) – різновид літографії, при якому сам художник виконує свій твір безпосередньо на літографському камені.

АВТОЛОГІЯ (від авто... і ...логія) – вживання слів у їх прямому значенні на відміну від переносного.

АВТОМАГІСТРАЛЬ (від авто... і магістраль) – широка з твердим покриттям дорога, розрахована на швидкісний автомобільний рух у двох протилежних напрямах.

АВТОМАТ (від грец. αύτόματος – самодіючий) – 1) Пристрій, що виконує певний процес без безпосередньої участі людини. 2) Математична модель реальних (технічних) А. 3) Пістолет-кулемет.

АВТОМАТИЗАЦІЯ (від автомат) – етап розвитку машинного виробництва, на якому функції управління й контролю, що їх раніше виконувала людина, передаються приладам та автоматичним пристроям.

АВТОМАТИЗМ (від грец. αύτοματισμός – самочинне діяння) – 1) фізіол. Здатність органа або окремих клітин до ритмічної діяльності, що не має помітного зв’язку з зовнішніми спонуками. 2) психол. Дія, яка виконується майже без контролю свідомості і виникає в результаті багаторазового повторення.

АВТОМАТИКА (від грец. αυτόματος – самодіючий) – 1) Сукупність механізмів і пристроїв, що діють без безпосередньої участі людини. 2) Галузь науки й техніки, що стосується автоматів.

АВТОМАТИЧНИЙ (від автомат) – 1) Виконуваний пристроєм без втручання людини. 2) Переносно – машинальний, мимовільний (напр., а. рух).

АВТОМАШИНІСТ (від авто... і франц. machiniste – машиніст) – система автоматичного керування поїздами, яка діє за заданою програмою, змінюючи, залежно від передаваної інформації (напр., єдиного часу), режим їхнього руху.

АВТОМЕТАМОРФІЗМ (від авто... і метаморфізм) – зміна магматичної гірської породи під впливом розчинів та летких речовин, які виділяються під час її охолодження.

АВТОМЕТРІЯ (від авто... і ...метрія) – галузь сучасної метрології, пов’язана з вивченням теоретичних основ проектування автоматичних вимірювальних і контрольних приладів та вимірювальних інформаційних систем.

АВТОМЕХАНОХОРІЯ (від авто... і механохорія) – спосіб поширення насіння самою рослиною.

АВТОМІКСИС (від авто... і ...міксис) – злиття статевих клітин (гамет), які належать одній і тій самій особині. Інша назва – самозапліднення.

АВТОМОБІЛІЗМ (від автомобіль) – автомобільна справа; автомобільний спорт.

АВТОМОБІЛЬ (від авто... і лат. mobilis – рухомий) – самохідна машина з тепловим (переважно внутрішнього згоряння) або електричним двигуном, якою перевозять по безрейкових дорогах пасажирів, вантажі або спеціальне устаткування.

АВТОМОДЕЛІЗМ – конструювання і виготовлення автомоделей з технічною або спортивною метою.

АВТОМОДЕЛЬ (від авто... і модель) – відтворення автомобіля в зменшеному вигляді.

АВТОМОРФІЗМ (від авто... і ...морфізм) – див. Ізоморфізм.

АВТОМОТОДРОМ (від авто... і мотодром) – ділянка, підготовлена й обладнана для змагань та випробувань автомобілів і мотоциклів.

АВТОМОТОКЛУБ (від авто... і мотоклуб) – громадський заклад, що об’єднує спортсменів і любителів автомобільного й мотоциклетного спорту.

АВТОМОТРИСА (франц. automotriсе, від грец. αύτός – сам і лат. moveo – рухаюсь) – самохідний пасажирський або службовий залізничний вагон з двигуном внутрішнього згоряння.

АВТОМУТАГЕНИ (від авто... і мутагени) – речовини, які утворюються в клітинах у процесі життєдіяльності і спричинюють спадкові зміни.

АВТОНІМ (від авто... і грец. όνυμα – ім’я) – справжнє ім’я автора твору, на відміну від псевдоніма.

АВТОНОМІСТ – прихильник автономії.

АВТОНОМІЯ (грец. αύτονομία – незалежність) – 1) Самоврядування певної частини держави, що здійснюється в межах, передбачених загальнодержавним законом (конституцією). А. в СРСР існує у 2 формах: А. пοлітична (автономна радянська соціалістична республіка) і А. адміністративна (автономна область, національний округ). 2) У широкому розумінні – право на самоврядування, що ним користуються окремі підприємства, установи, організації.

АВТОНОМНИЙ – той, що користується автономією.

АВТООКСИДАЦІЯ (від авто... і оксидація) – самочинне окислювання речовин при невисокій температурі без впливу каталізатора. А. – основа біологічних процесів окислювання.

АВТООПЕРАТОР (від авто... і оператор) – пристрій для автоматичного регулювання виробничих процесів і керування ними.

АВТОПАВІЛЬЙОН (від авто... і павільйон) – легка будівля на автобусних зупинках для короткочасного перебування пасажирів.

АВТОПАРК (від авто... і парк) – 1) Автотранспортне підприємство, яке здійснює автомобільні перевезення, а також збереження, технічне обслуговування і ремонт рухомого складу. 2) Спеціально обладнане місце зберігання (стоянки), технічного обслуговування і ремонту автомобільної техніки. 3) Наявний склад автомобілів, причепів і напівпричепів як діючих, так і тих, що перебувають у ремонті і резерві.

АВТОПІЛОТ (від авто... і пілот) – пристрій, за допомогою якого автоматично підтримують заданий режим польоту (курс, крен тощо) літальних апаратів або змінюють його за командою льотчика чи систем теле- або програмного керування.

АВТОПЛАСТИКА (від авто... і пластика) – пересадження хворому його власної тканини для відновлення цілісності, форми та функції органа.

АВТОПНЕВМАТОЛІЗ (від авто... і пневматоліз) – утворення під час кристалізації магматичної породи нових мінералів, що формуються внаслідок дії летких частин магми на мінерали цієї породи, які виділилися раніше.

АВТОПОЛІГОН (від авто... і полігон) – ділянка, підготовлена й обладнана для випробувань автомобілів.

АВТОПОЛІПЛОЇДІЯ (від авто... і поліплоїдія) – кратне збільшення одинарного набору хромосом у клітинах.

АВТОПОРТРЕТ (від авто... і портрет) – портрет художника, виконаний ним самим.

АВТОПСІЯ (грец. αύτοψία – безпосереднє бачення) – розтин трупа для встановлення причин смерті.

АВТОР (від лат. autor – письменник) – творець художнього або публіцистичного твору, наукового дослідження, проекту, винаходу тощо.

АВТОРАДІОГРАМА (від авто... і радіограма) – фотографічне зображення, одержане за допомогою авторадіографії. Інша назва – радіоавтограф.

АВТОРАДІОГРАФІЯ (від авто... і радіографія) – метод, за допомогою якого вивчають розподіл радіоактивних речовин, накладаючи на досліджуваний об’єкт чутливу до іонізуючого проміння фотоемульсію; радіоактивні речовини при цьому немовби самі себе фотографують. Інша назва – радіоавтографія.

АВТОРАЛІ (від авто... і ралі) – комплексне спортивне змагання на автомобілях.

АВТОРЕГУЛЯТОР (від авто... і регулятор) – сукупність пристроїв для автоматичного (без участі людини) регулювання.

АВТОРЕГУЛЯЦІЯ (від авто...і лат. regula – норма) – циклічний процес автоматичного підтримування сталого стану в біологічних системах. Загальна властивість біосистем, що має захисне або пристосовне значення.

АВТОРЕПРОДУКЦІЯ (від авто... і репродукція) – здатність організмів до самовідтворення.

АВТОРЕФЕРАТ (від авто... і реферат) – короткий виклад автором своєї наукової праці.

АВТОРЕФРИЖЕРАТОР (від авто... і рефрижератор) – автомобіль-рефрижератор.

АВТОРИЗАЦІЯ (франц. autorisation, букв. – дозвіл) – надання автором повноважень чи згоди на якусь дію, напр. на переклад, інсценізацію чи екранізацію свого твору.

АВТОРИЗОВАНИЙ (від франц. autoriser – дозволяти) – зроблений за згодою автора чи схвалений ним.

АВТОРИТАРИЗМ (франц. autoritarisme, від лат. autoritas – вплив, влада) – антидемократична система політичного володарювання. Характеризується повною відсутністю або абсолютною фіктивністю демократичних інституцій, зосередженням у руках однієї особи або невеликої групи осіб необмеженої влади, що спирається на військово-каральний апарат репресій і терору, на відверту соціальну й націоналістичну демагогію.

АВТОРИТАРНИЙ (франц. autoritairе – владний, від лат. auctoritas – влада) – 1) Той, що грунтується на беззаперечному підкоренні владі. 2) Той, що намагається утвердити свою владу, вплив, домагається авторитету.

АВТОРИТЕТ (нім. Autorität, франц. autorite, від лат. auctoritas – влада) – 1) Загальновизнаний вплив, що його роблять на переконання й поведінку людей певні особа, організація, вчення завдяки притаманним або приписуваним їм особливостям і заслугам. 2) Особа, що користується загальним визнанням, впливом.

АВТОРИТЕТНИЙ – 1) Впливовий, поважний. 2) Той, що не допускав заперечень (напр., а. тон).

АВТОРОТАЦІЯ (від авто... і ротація) – самообертання крила (а разом з ним і літального апарата) навколо поздовжньої осі.

АВТОСАЛОН (від авто... і салон) – виставка (розділ виставки), де демонструють автомобілі нових зразків.

АВТОСЕРВІС (від авто... і сервіс) – технічне обслуговування автомобілів, які є в індивідуальному користуванні.

АВТОСЕРОТЕРАПІЯ (від авто... і серотерапія) – лікування хворих на інфекційні хвороби специфічною сироваткою самого хворого.

АВТОСИН [від авто... і грец. σύγ(χρονος) – одночасний] – те саме, що й сельсин.

АВТОСТАРТ (від авто... і старт) – зліт планера за допомогою самохідної лебідки або лебідки, що її приводить у дію який-небудь двигун.

АВТОСТОП (від авто... і англ. stop – зупинення) – 1) Система організованого використання туристами попутного автотранспорту. 2) Пристрій для автоматичного зупинення залізничного поїзда при наближенні до заборонного знака світлофора, якого машиніст не помітив.

АВТОСТРАДА (від авто... та італ. strada – дорога) – те саме, що й автомагістраль.

АВТОСУГЕСТІЯ (від авто... і сугестія) – самонавіювання, самовплив на психіку.

АВТОТИПІЯ (від авто... і ...типія) – 1) Поліграфічний спосіб відтворення півтонових зображень, при якому растровий сітчастий негатив копіюють на цинкову пластинку, яку потім травлять азотною кислотою, створюючи кліше. 2) Відбиток з такого кліше.

АВТОТОМІЯ (від авто... і ...томія) – мимовільне відокремлення частини тіла, що згодом відновлюється, напр. хвоста ящірки. Захисне пристосування.

АВТОТРАНСПЛАНТАЦІЯ (від авто... і трансплантація) – пересаджування тканин або органів на іншу частину тіла того самого організму.

АВТОТРАНСФОРМАТОР (від авто... і трансформатор) – електричний трансформатор, в якому обмотка нижчої напруги є частиною обмотки вищої напруги.

АВТОТРАНСФУЗІЯ (від авто... і трансфузія) – переливання хворому його власної крові.

АВТОТРОН (від авто... і грец. θρόνος – осереддя, центр) – система автоматичного контролю та регулювання точної установки друкарських форм у рамі й положення відбитка на папері під час друкування на ролевих ротаційних машинах.

АВТОТРОПІЗМ (від авто... і тропізми) – здатність рослин розпрямляти вигини, коли припиняється вплив факторів, що їх спричинили; напр. А. злаків, що полягли після дощу.

АВТОТРОФИ (від авто... і ...трофи) – організми, які створюють необхідні для свого життя органічні речовини з неорганічних у процесі фотосинтезу або хемосинтезу. Інша назва – автотрофні організми.

АВТОТУРИЗМ (від авто... і туризм) – туристські подорожі на автомобілях.

АВТОФАЗУВАННЯ (від авто... і фаза) – автоматичний збіг частот обертання іонів і частоти змін електричного поля в циклічних прискорювачах заряджених частинок.

АВТОФІЛІЯ (від авто... і ...філія) – самомилування.

АВТОФРЕТАЖ (від авто... і франц. frettage – скріплення кільцями) – зміцнення товстостінних посудин (напр., гарматних стволів) напресовуванням на них кілець або обойм.

АВТОХОРІЯ (від авто... і ...хорія) – поширення плодів, насіння та спор за допомогою пристосувань самої рослини, без діяння зовнішніх факторів.

АВТОХРОМ (вір, авто... і ...хром) – фотопластинка для кольорового зображення; один з перших способів утворення таких зображень.

АВТОХТОНИ (від грец. αύτόχθων – місцевий, корінний) – 1) Корінні жителі певної території, країни (тубільці, аборигени). 2) Організми, що живуть там, де вони виникли в процесі еволюції. 3) Гірські породи або корисні копалини, вихідний матеріал яких виник на місці утворення їх. Протилежне – алохтони.

АВТОХТОННИЙ (грец. αύτόχθων) – той, що виник, зародився на місці сучасного проживання, існування.

АВТОЦИСТЕРНА (від авто... і цистерна) – автомобіль, на шасі якого встановлено резервуар для перевезення рідин, сипких матеріалів, зріджених газів тощо.

АВТОШТУРМАН (від авто... і штурман) – авіаційний прилад, що автоматично і безперервно записує поточні координати літального апарата, накреслюючи його шлях на карті.

АВУАРИ (від франц. avoir – майно) – 1) Різні активи (гроші, чеки, векселі, перекази, акредитиви), за рахунок яких можуть бути проведені платежі. 2) Засоби банку (його каса, рахунки в інших банках, цінні папери, що можуть бути легко реалізовані, векселі тощо), які є на його рахунках у закордонних банках в іноземній валюті.

АВУНКУЛАТ (віл лат. avunculus – дядько по матері) – звичай (у давніх германців та деяких інших народів), що проявлявся в тісних родинних зв’язках між племінником і дядьком з боку матері, який зобов’язаний піклуватися про племінника більше, ніж про власного сина. А. – пережиток матріархату.

АГА (індіан.) – тварини родини ропух класу земноводяних. Поширені в Південній і Центральній Америці. Розводять для винищення шкідників на плантаціях цукрової тростини.

АГАВА (від грец. άγαυός – гідний подиву) – рід рослин родини амарилісових. Культивують у тропічних і субтропічних країнах. З деяких видів одержують грубе волокно. В СРСР вирощують як декоративну рослину.

АГАЛЬМАТОЛІТ [від грец. άγαλμα (άγάλματος) – окраса і ...літ] – щільна дрібнозерниста гірська порода, що складається з пірофіліту з різними домішками. Колір білий, сірий, буро-жовтий, зелений. Використовують як декоративний камінь, для виробництва вогнетривів.

АГАМІЯ (грец. αγαμία) – 1) Безшлюбність. 2) біол. Відсутність статі.

АГАМНІ (від грец. άγαμος – безшлюбний) – види нижчих рослин і тварин, що розмножуються без запліднення.

АГАМОГОНІЯ (від грец. άγαμος – безшлюбний і ...гонія) – нестатеве розмноження організмів шляхом поділу або пупкування.

АГАР, АГАР-АГАР (малайське) – продукт, одержуваний з морських водоростей. Використовують як поживне середовище для лабораторної культури мікроорганізмів, а також у кондитерському виробництві.

АГАСФЕР персонаж середньовічної християнської легенди. А. нібито не дав Христові відпочити, коли того вели розпинати. За це А. був приречений богом на вічне блукання по світу – звідси його прізвисько «Вічний жид». Переносно – людина, яка блукає все життя, не знаходячи собі пристановища.

АГАТ (грец. αχάτης) – мінерал класу силікатів, різновид халцедону, різних відтінків. Використовують як виробне каміння та в техніці.

АГАТИС (здогадно від грец. άγαθίς – клубок ниток) – рід деревних хвойних рослин родини араукарієвих. Поширені переважно у Північній Австралії, на Малаккському півострові. Дає цінну деревину, деякі види – янтаровидні смоли копал і каурі. Інша назва – каурі.

АГЕНЕЗІЯ (від а... і грец. γένεσις – походження) – те саме, що й аплазія.

АГЕНТ [від лат. agens (agentis) – діючий] – 1) Особа, що діє за чиїмось дорученням, уповноважений. У міжнародному праві й дипломатичній практиці А. дипломатичний – збірне найменування дипломатичних представників і членів дипломатичного персоналу посольств, місій. А. консульський – один з консульських рангів у ряді країн. У практиці деяких держав (у т. ч. СРСР) службова особа консульської установи. 2) Шпигун, диверсант. У дореволюційній Росії секретний співробітник царської охранки. 3) У природничих науках – діюча причина, що викликає те або інше явище.

АГЕНТСТВО (від агент) – 1) Організація, шо виконує певні доручення інших установ або громадян. 2) Представництво, відділення якої-небудь установи, підприємства. 3) Установа, що збирає і подає інформацію в пресу, на радіо, телебачення.

АГЕНТУРА (нім. Agentur) – 1) Сукупність агентів будь-якої установи, підприємства або організації. 2) Мережа агентів, що створюється для збирання таємних відомостей, здійснення підривної роботи.

АГІОГРАФІЯ (від грец. άγιος – святий і ...графія) – вид церковно-історичної літератури, т. зв. описи життя «святих».

АГІТАТОР (від лат. agitator – той, що приводить у рух) – особа, що проводить агітацію.

АГІТАЦІЯ (від лат. agitatio – приведення в рух, спонукання) – 1) Поширення певних ідей або лозунгів за допомогою різноманітних засобів: бесід, виступів у пресі, по радіо, телебаченню, кіно, театру, образотворчого мистецтва, політичної та художньої літератури; один із засобів політичного впливу на маси, ідеологічна, зброя боротьби класів та їхніх партій. 2) Переносно – дія, що має на меті переконати в чому-небудь, спонукати до чогось.

АГЛОМЕРАТ (від лат. agglomeratus – нагромаджений) – 1) геол. Сукупність нескріплених уламків гірських порід та мінералів. 2) тех. Спечена з грудки дрібнозерниста або пилувата руда.

АГЛОМЕРАЦІЯ (від лат. agglomerо – приєдную, нагромаджую) – 1) Спікання дрібнозернистих або пилуватих матеріалів, які є складовою частиною металургійної шихти, у відносно великі грудки (агломерат). 2) біол. Утворення мікроорганізмами скупчень (купок) у рідинах або тканинах внаслідок зміни фізичних чи хімічних властивостей мікробних клітин. 3) А. населених пунктів – зосередження міст та інших населених пунктів на певній території (див. також Конурбація).

АГЛОПОРИТ [від лат. agglo (meratus) – нагромаджений і грец. πόρος – вихід, пора] – штучний поруватий заповнювач легкого бетону.

АГЛЮТИНАТИВНИЙ – пов’язаний з аглютинацією; а-ні мовимови, в яких граматичні форми й похідні слова утворюються способом аглютинації.

АГЛЮТИНАЦІЯ (лат. agglutinatio – склеювання) – 1) біол. Склеювання в грудочки й осідання завислих у рідині мікроорганізмів, клітинних елементів крові тощо. 2) мовозн. Спосіб утворення похідних слів і граматичних форм приєднанням до кореня афіксів з певним значенням.

АГЛЮТИНІНИ (від лат. agglutino – приклеюю) – речовини, що нагромаджуються в крові людини і тварин при інфекційних захворюваннях та щепленнях; спричинюють аглютинацію.

АГЛЮТИНОГЕНИ [від аглютин(ація) і ...ген] – речовини, що потрібні для утворення аглютинінів.

АГМАТИТ [від гρец. αγμα (άγματος) – уламок] – різновид мігматиту, схожий на брекчію.

АГНАТИ 1 (від а... і грец. γνάθος – щелепа) – група нижчих хребетних тварин (напр., міноги, міксини). Інша назва – безщелепні.

АГНАТИ 2 (лат. agnatus – родич по батькові) – 1) У римському праві всі вільні члени сім’ї, що походять по чоловічій лінії від одного родоначальника, а також ті, що ввійшли в сім’ю внаслідок усиновлення або шлюбу. 2) У праві германських народів – кровні родичі – чоловіки, зв’язані походженням по чоловічій лінії.

АГНІ (санскр. – вогонь) – бог вогню в давньоіндійській ведичній релігії. Див. також Ведизм.

АГНОЗІЯ (від грец. άγνωσία – незнання) – порушення складних форм зорового, слухового, дотикового сприймання тощо в результаті ураження кори головного мозку.

АГНОСТИК – прихильник агностицизму.

АГНОСТИЦИЗМ (від грєц, άγνωιτος – незнаний) – філософське вчення, що заперечує можливість пізнання сутності речей і закономірностей розвитку дійсності. Позицію А. поділяли в історії філософії представники ідеалізму, а в окремих випадках і матеріалісти. Зокрема, у 19 ст. деякі дослідники природи, побоюючись звинувачень в атеїзмі, використовували А. для приховування свого матеріалізму.

АГОГІКА (від грец. αγωγή – віднесення, відведення) – в музичному виконанні відхилення (уповільнення чи прискорення) від основного темпу для посилення художньої виразності.

АГОН (грец. άγων, від άγωνιάω – борюся, змагаюсь) – у Стародавній Греції змагання, в т. ч. музичні (у співі, грі на кіфарі), які відбувалися під час урочистих ігор.

АГОНІЗУВАТИ (франц. agoniser, від грец. αγωνίζομαι – борюся) – бути в стадії агонії.

АГОНІЯ (від грец. αγωνία – боротьба) – передсмертний стан організму.

АГОР – розмінна монета Ізраїлю, 1/100 ізраїльського фунта.

АГОРА (грец. αγορά – збори) – в Стародавній Греції народні збори, а також місце, де вони відбувалися.

АГОРАФОБІЯ (від грец. αγορά – площа і ...фобія) – патологічний страх перед просторінню.

АГРАВАЦІЯ (від лат. aggravo – обтяжую) – перебільшування хворим симптомів захворювання.

АГРАМАНТ (від франц. agrement – прикраси) – плетіння з шнура для оздоблення штор, м’яких меблів.

АГРАМАТИЗМ (від грец. αγράμματος – нерозбірливий, нісенітний) – порушення мовної діяльності в результаті ураження певних зон кори головного мозку.

АГРАНУЛОЦИТИ (від α..., лат. granulum – зернятко і ...цити) – білі кров’яні клітини – лейкоцити (лімфоцити і моноцити), що не містять у цитоплазмі зерен (гранул).

АГРАНУЛОЦИТОЗ (від а..., лат. granulum – зернятко і ...цитоз) – захворювання, яке характеризується значним зменшенням або повною відсутністю зернистих лейкоцитів.

АГРАРІЇ (лат. agrarii, від ager – поле) – 1) Великі землевласники, поміщики. 2) Члени аграрних політичних партій, які захищають інтереси великих землевласників.

АГРАРНИЙ (лат. agrarius, від ager – земля, поле) – земельний, пов’язаний з землеволодінням, землекористуванням.

АГРАФ (франц. agrafe) – коштовна пряжка чи застібка на одязі.

АГРАФІЯ (від а... і ...графія) – втрата здатності писати слова внаслідок ураження певних відділів кори головного мозку.

АГРЕГАТ (від aggregatus – зібраний) – 1) Механічне поєднання різнорідних чи однорідних частин. 2) Сукупність двох або більше різнотипних машин, апаратів, які діють спільно, напр., турбіни і компресора (турбокомпресор). 3) Частина складних машин (апаратів), яка являє собою завершене ціле і самостійно виконує певні функції, напр., двигун в автомобілі. 4) біол. Багатоклітинний утвір, що виникає при агрегації. 5) геол. З’єднання окремих мінералів у природних мінеральних утвореннях, напр., гірські породи, руди.

АГРЕГАТНІ стани – фізичні стани речовини, що зумовлюються відмінністю в особливостях теплового руху і взаємодії її частинок (молекул, атомів, іонів). Такими станами є твердий (кристалічний), рідинний і газоподібний; часто четвертим А. с. вважають плазму.

АГРЕГАТУВАННЯ – метод компонування машин (комплексів машин) із взаємозамінюваннх уніфікованих агрегатів.

АГРЕГАЦІЯ (від лат. aggregatio – приєднання) – біол. злипання клітин у багатоклітинний утвір – агрегат.

АГРЕЖЕ (франц. agrege, від лат. aggrego – приєдную) – вчений ступінь у франції. Диплом А. за науковим рівнем відповідає приблизно дипломові, який одержують випускники радянських університетів.

АГРЕМАН (франц. agrement – згода) – в міжнародному праві попередня згода держави на прийняття певної особи як глави дипломатичного представництва іншої держави.

АГРЕСІЯ (лат. aggressio, від aggredior – нападаю) – в сучасному міжнародному праві будь-яке незаконне з погляду Статуту ООН застосування сили однією державою проти територіальної цілісності або політичної незалежності іншої держави або народу (нації).

АГРЕСОР (лат. aggressor – той, що нападає) – сторона, що нападає; держава, яка здійснює агресію, першою застосовує збройну силу проти іншої держави; загарбник.

АГРО... (від грец. αγρός – поле) – у складних словах відповідає поняттям «земля», «землеробський».

АГРОБІОЦЕНОЗИ (від агро... та біоценоз) – угруповання організмів у посівах і посадках культурних рослин.

АГРОКЛІМАТОЛОГІЯ (від агро... і кліматологія) – розділ кліматології, вивчає клімат як фактор сільськогосподарського виробництва.

АГРОКОМБІНАТ (від агро... і комбінат) – тип сільськогосподарських підприємств по збиранню та обробці сільськогосподарських продуктів.

АГРОКУЛЬТУРА (від агро... і культура) – система прийомів, заходів, спрямованих на підвищення культури землеробства, піднесення врожайності сільськогосподарських культур.

АГРОМЕТЕОРОЛОГІЯ (від агро... і метеорологія) – наука, що вивчає метеорологічні, кліматичні й гідрологічні умови у взаємозв’язку з об’єктами і процесами сільськогосподарського виробництва.

АГРОМІНІМУМ (від агро... і мінімум) – мінімум агрономічних заходів, знань, необхідних для роботи в сільському господарстві.

АГРОНОМІЯ (від агро... і ...номія) – наукові основи сільськогосподарського виробництва, сукупність теоретичних і практичних знань про вирощування рослин, розведення тварин, організацію виробництва і первинну переробку сільськогосподарської продукції.

АГРОПРОПАГАНДА (від агро... і пропаганда) – пропаганда сільськогосподарських знань.

АГРОСФЕРА (від агро... і сфера) – частина біосфери, яку становлять культурні рослини, свійські тварини і оброблений під сільськогосподарські культури грунт.

АГРОТЕХНІКА (від агро... і техніка) – сукупність прийомів вирощування сільськогосподарських культур.

АГРОФІЗИКА (від агро... і фізика) – наука про фізичні властивості грунтів, фізичні методи досліджень зовнішніх умов життя рослин та фізичні процеси їхньої життєдіяльності.

АГРОФІТОЦЕНОЗИ (від агро... і фітоценоз) – угруповання рослин, що їх штучно створює людина (наприклад, сади, лісонасадження тощо).

АГРОФОН (від агро... і франц. fond – глибина, основа) – стан грунту, що впливає на врожай сільськогосподарських культур.

АГРОХІМІЯ (від агро... і хімія)наука про живлення рослин, застосування добрив з метою підвищення врожайності сільськогосподарських культур та поліпшення і якості врожаю.

АГРУМОВІ олії (від італ. agrume – цитрусові) – ефірні олії з апельсинових та лимонних шкурок. Застосовують переважно у виробництві парфюмерних та косметичних товарів.

АГУТІ (ісп. aguti, з мови тупі-гуарані) – рід ссавців. Гризуни. Поширені в Центральній та Південній Америці. Шкідники цукрової тростини. М’ясо їстівне. Легко приручаються.

АДАЖІО (від італ. adagio – повільно) – 1) Музичний темп, повільніший від анданте і швидший від ларго; п’єса або частина її, написана в характері А. 2) В балеті – повільні вправи для набуття стійкості; помірний сольний або дуетний танець.

АДАЛІН – лікарський препарат; заспокійливий та снотворний засіб. Інша назва – κарбροмал.

АДАМАНТ [від грец. άδάμας (άδάμαντος)] – дорогоцінний камінь, алмаз.

АДАМАНТОБЛАСТИ [від грец. άδάμας (αδάμαντος) – криця та ...бласти] – клітини епітелію, які виробляють емаль у коронці зуба. Інші назви – амелобласти, ганобласти.

АДАМСИТ – органічна кристалічна сполука миш’яку, жовтого кольору. Належить до подразних отруйних речовин. Від прізвища американського хіміка Р. Адамса.

АДАМСІЯ – одиночний кораловий поліп (актинія), що перебуває в симбіозі з раком-самітником.

АДАПІС – рід викопних ссавців роду лемуроподібних. Відомі з еоценових вікдладів кайнозою.

АДАПТАЦІОГЕНЕЗ, АДАПТІОГЕНЕЗ (від адаптація і ...генез) – виникнення, розвиток та перетворення пристосувань (адаптацій) організмів у процесі еволюції органічного світу.

АДАПТАЦІОМОРФОЗ, АДАПТІОМОРФОЗ (від адаптація і ...морфоз) – розвиток, зміна і перетворення пристосувань (адаптацій) у процесі еволюції організмів.

АДАПТАЦІЯ (лат. adaptatio, від adapto – пристосовую) – 1) Пристосування організмів до умов навколишнього середовища; А. біологічна – пристосування організмів протягом життя багатьох поколінь до змін середовища; А. фізіологічна – швидке пристосування до порівняно короткочасних змін середовища (напр., А. ока – зміна чутливості ока внаслідок зміни освітлення). 2) Пристосування (полегшення) тексту для тих, хто починає вивчати іноземну мову, а також для дітей.

АДАПТЕР (англ. adapter, від лат. adapto – пристосовую) – 1) Пристрій для електроакустичного відтворення механічного запису звуку. 2) Додаткова касета до фотоапарата, яка робить можливим застосування не передбачених конструкцією фотокамери світлочутливих матеріалів інших форматів.

АДАПТИВНИЙ (англ. adaptive, від лат. adapto – пристосовую) – пристосовний; а-ні ознаки – спеціальні пристосування організму, що дають йому змогу існувати в даному середовищі; а-на система – самопристосовна система; а-на радіація – утворення різноманітних форм організмів у межах виду або групи споріднених видів. Є основою всіх форм адаптаціогенезу; а-ні ферментиферменти, синтез яких прискорюється або спричинюється тими самими речовинами, на які вони діють.

АДАПТІОГЕНЕЗ – див. Адаптаціогенез.

АДАПТІОМОРФОЗ – див. Адаптаціоморфоз.

АДАТ (араб. – звичай) – звичаєве право у деяких мусульманських народів. В СРСР скасовано ті норми А., що суперечать нормам радянського права.

АДВЕКЦІЯ (лат. advectio – доставка, від adveho – підвожу, доставляю) – горизонтальне переміщення повітря і перенесення разом з ним тепла, вологи. Див. також Конвекція.

АДВЕНТИВНИЙ (від лат. adventicius – зайшлий) – чужий, не властивий; а. орган – придатковий орган рослини, який розвивається не на властивому місці (напр., коріння на надземній частині, бруньки й пагони на коренях); а-на рослина – рослина, занесена людиною в нову область; увійшла до складу місцевої природної рослинності.

АДВЕНТИСТИ (від лат. adventus – пришестя) – прихильники християнської протестантської секти, в основу віровчення якої покладено чекання «другого пришестя Христа» і «тисячолітнього царства божого». Секта виникла в 30-х pp. 19 ст. в США.

АДВЕНТИЦІЯ (від лат. adventicius – зайшлий, зовнішній) – зовнішня оболонка судинної стінки, створена сполучною і м’язовою тканинами.

АДВЕРБІАЛІЗАЦІЯ (від лат. adverbium – прислівник) – перехід слів різних частин мови (переважно іменників і прикметників) у прислівники (наприклад, ранок – вранці).

АДВОКАТ (лат. advocatus, букв. – закликаний на допомогу) – 1) Особа, що подає юридичну допомогу населенню, установам, підприємствам і організаціям порадами, складанням різних юридичних документів і головним чином захистом їхніх інтересів у судовому засіданні. 2) Переносно – той, що виступає усно або письмово на захист кого-небудь або чого-небудь.

АДВОКАТУРА – 1) Організація адвокатів. 2) Діяльність адвоката.

АДГЕЗІЯ (від лат. adhaesio – прилипання) – взаємне прилипання двох різнорідних твердих тіл або рідин при їхньому контакті.

АДДАКС (лат. addax) – вид жуйних парнокопитних родини бичачих. Поширені в Африці. Об’єкт мисливства. Інша назва – нубійська антилопа.

АДДУКТОР (від лат. adduco – приводжу) – привідний м’яз.

АДДУКЦІЯ (від лат. adductio – стискання) – приведення; рух кінцівок, їхніх окремих частин, язика, очей в напрямі до серединної площини тіла, протилежний відведенню.

АДЕКВАТНИЙ (від лат. adaequalus – прирівняний) – рівний, відповідний, тотожний.

АДЕНДУМ (лат. addendum, букв. – те, що має бути додане) – додаток до договору, що змінює або доповнює ті чи інші його умови.

АДЕНІЛАТКІНАЗАфермент, що бере участь у клітинному енергетичному обміні. Див. також Кінази.

АДЕНІТ (від грец. άδήν – залоза) – запалення лімфатичних вузлів.

АДЕНОВІРУСИ (від грец. άδήν – залоза і віруси) – велика група вірусів, які містять ДНК. Виділені з клітин аденоїдів, мигдаликів та з шлунково-кишкового тракту людини. Спричинюють ряд захворювань: гострий катар верхніх дихальних шляхів, кон’юнктивіти, ентероколіти тощо.

АДЕНОЗИН [від грец. άδήν (αδένος) – залоза] – органічна сполука, безбарвні кристали. Міститься переважно в деяких ферментах. Введення А. в організм посилює серцеву діяльність.

АДЕНОЗИНТРИФОСФАТАЗИ (від аденозин, грец. τρία – три і фосфатази) – група ферментів, що каталізують відщеплення від аденозинтрифосфорної кислоти одного чи двох залишків фосфорної кислоти зі звільненням енергії, яка використовується в процесах м’язового скорочення, бродіння тощо.

АДЕНОЇДИ (від грец. άδήν – залоза і ...оїд) – патологічне розростання носоглоткових мигдаликів.

АДЕНОКАРЦИНОМА (від грец. άδήν – залоза і карцинома) мед. залозистий рак.

АДЕНОМА (від грец. άδήν – залоза і ...ома) – доброякісна пухлина залозистих органів (грудної залози та ін.).

АДЕНОМЕР (від грец. άδήν – залоза і ...мер) – кінцевий відділ залоз тварин та людини, в якому виникає секрет 2, що потрапляє у вивідну протоку.

АДЕПТ (від лат. adeptus – той, хто чогось досяг) – 1) Посвячений у таємницю якогось вчення, секти тощо. 2) Переносно – ревний прихильник якоїсь ідеї, вчення.

АДЕРМІН (від а... і грец. δέρμα – шкіра) – вітамін В6; міститься у дріжджах, пшеничних та рисових висівках, печінці. Нестача А. в їжі спричинює дерматити, анемію, м’язові корчі. Інша назва – піридоксин.

АД’ЄКТИВАЦІЯ (від лат. adjectivum – прикметник) – перехід слів якоїсь частини мови (переважно дієприкметників) у прикметники.

АДИНАМІЯ (від грец. άδυναμία – безсилля) – різка втрата сил, виражена м’язова слабість.

АДИНОЛ (від грец. άδινός – щільний) – щільна тонкозерниста гірська порода, що складається переважно з альбіти і кварцу.

АДИПІНОВА кислота [від лат. adeps (adipis) – жир] – органічна кислота, безбарвні кристали. Найважливіший напівпродукт у виробництві синтетичного волокна – найлону.

АДИТИВНИЙ (від лат. additivus – придатковий) – пов’язаний з додаванням; а-на теорія чисел – частина арифметики, що вивчає закони, за якими числа можна скласти з доданків того чи іншого виду.

АДИТИП – фотонабірна машина з ручною установкою шрифтового шаблону і механічним переміщенням фотоматеріалу. Застосовується в картографії.

АДІАБАТА (від грец. αδιάβατος – неперехідний) – лінія, яка зображує на графіку адіабатний процес.

АДІАБАТНИЙ ПРОЦЕС (від грец. αδιάβατος – неперехідний) – термодинамічний процес, що відбувається без теплообміну з навколишнім середовищем.

АДІАНТИТИ (від грец. άδίαντον – адіант) – група викопних рослин, одні види якої належать до папоротеподібних, інші – до голонасінних (підклас птеридосперм).

АДІТІ (санскр. – безмежність, всесвіт) – у давньоіндійській міфології мати богів і всього, що живе на Землі; уособлення жіночого начала.

АДМІНІСТРАЦІЯ (від лат. administratio – керування, управління) – 1) Розпорядчі органи державного управління; органи виконавчої влади. 2) Керівний персонал установи, підприємства, організації (директор, завідуючий тощо).

АДМІНІСТРУВАННЯ (від лат. administro – керую) – 1) Управління, завідування. 2) В негативному смислі – управління, здійснюване лише шляхом наказів і розпоряджень, ігнорування в справі керівництва виховної і роз’яснювальної роботи.

АДМІРАЛ (голл. admiraal, від араб. амір-аль-бахр – володар на морі) – військове звання (чин) вищого командного складу у військово-морському флоті. В СРСР запроваджено звання: контр-адмірал, віце-адмірал, адмірал флоту, Адмірал флоту Радянського Союзу.

АДМІРАЛТЕЙСТВО (від адмірал) – 1) Територія порту з верфями, складами, майстернями для спорядження, будівництва та ремонту військових суден. 2) У ряді країн (напр., у Великобританії) – вищий орган управління військово-морськими силами. 3) Будинок у Ленінграді, визначна пам’ятка російської архітектури, де містилося морське міністерство дореволюційної Росії.

АДОБ, АДОБА (ісп. adobe, від араб. ат-туб) – де саме, що й саман.

АДОНІЗИД – лікарський препарат; водний розчин глюкозидів адонісу (3), серцевий засіб.

АДОНІС (грец. "Αδωνις, від фінікійського а дон – пан) – 1) міф. Грецька назва фінікійського бога родючості. 2) Мала планета Сонячної системи. 3) Рід рослин родини жовтецевих. Поширені в Європі та Азії. Застосовують у медицині. Інша назва – горицвіт. 4) Переносно – красень-юнак.

АДОПТАЦІЯ, АДОПЦІЯ (лат. adoptatio, adoptio, від adopto – усиновлюю) – усиновлення.

АДОРАЦІЯ (лат. adoratio, від adorо – обожнюю) – обожнювання, поклоніння.

АДРЕНАЛІН (від лат. ad – при і renalis – нирковий) – гормон мозкової речовини надниркових залоз; лікарський препарат, судинозвужувальний та кровоспинний засіб.

АДРЕНЕРГІЧНИЙ [від адрен (алін) і грец. έργον – вплив] – чутливий до адреналіну, збуджуваний адреналіном.

АДРЕНОКОРТИКОТРОПНИЙ ГОРМОНгормон передньої частки гіпофіза; лікарський препарат, що стимулює виділення гормонів кори надниркових залоз. Інша назва – кортикотропін.

АДРЕС (франц. adresse) – письмове, переважно ювілейне привітання.

АДРЕСА (франц. adresse) – 1) Місце проживання особи чи місцеперебування установи. 2) У програмуванні – цифрове або буквено-цифрове позначення місцеперебування інформації вцифровій обчислювальній машині.

АДРЕСАНТ (нім. Adressant, від франц. adresser – направляти, посилати) – той, хто посилає кому-небудь лист, телеграму, посилку тощо.

АДРЕСАТ (нім. Adressat) – одержувач листа, телеграми, посилки.

АДРЕС-КАЛЕНДАР [від адреса (1) і календар] – довідкове видання про підприємства, установи, службових осіб на певний рік із зазначенням їхніх адрес.

АДРЕСОГРАФ (від адреса і ...граф) – машина, що друкує з металевих пластин або картонних матриць трафаретні тексти.

АДРОНИ (від грец. αδρός – сильний) – загальна назва елементарних частинок (протонів, нейтронів, гіперонів, мезонів), які беруть участь у т. зв. сильних взаємодіях, за яких частинки існують приблизно 10-24 сек, тобто менше ніж за інших взаємодій (слабкої і електромагнітної).

АДСОРБЕНТИ [від лат. ad – до, в, при і sorbens (sorbentis) – поглинаючий] – речовини, здатні до адсорбції. До А. належать силікагель, активне вугілля, алюмогель тощо.

АДСОРБЕР (від лат. ad – до, в, при і sorbeo – поглинаю) – пристрій, в якому здійснюють адсорбцію.

АДСОРБЦІЯ (від лат. ad – до, в, при і sorbeo – поглинаю) – вбирання газів або рідин поверхневим шаром (на відміну від абсорбції) твердого тіла.

АДСТРАТ (лат. adstratum, букв. – нашарування) – мова прийшлого чи сусіднього населення, яка вплинула на мову корінних жителів певної місцевості і збереглася поряд з нею.

АДУЛЯР – мінерал класу силікатів, безбарвний прозорий різновид ортоклазу. Від назви родовища в горах Адула в Швейцарії.

АДЮЛЬТЕР (франц. adultere, від лат. adulter – розпусний) – подружня зрада.

АД’ЮНКТ (від лат. adjunctus – приєднаний, зарахований) – 1) В СРСР особа, яка готується у вищому військовому навчальному закладі до науково-педагогічної чи науково-дослідної роботи. 2) В деяких країнах Західної Європи та в дореволюційній Росії – помічник академіка чи професора.

АД’ЮНКТУРА – одна з форм підготовки науково-педагогічних кадрів у вищих військових навчальних закладах і науково-дослідних установах Збройних Сил СРСР.

АД’ЮСТАЖ (нім. Adjustage, з франц. ajustage, від ajuster – налагоджувати) – ділянки прокатних цехів з машинами і механізмами, за допомогою яких обробляють і готують до відвантаження прокатаний метал.

АД’ЮТАНТ [від лат. adjutans (adjutantis) – той, хто допомагає] – 1) військ. Офіцер, який перебуває при командирі для виконання службових доручень або штабних обов’язків. 2) Придворний військовий чин у почті монарха (напр., генерал-А., флігель-А.).

АЕРАРІЙ (від грец. άήρ – повітря) – майданчик для приймання повітряних ванн.

АЕРАЦІЯ (від грец. άήρ – повітря) – 1) Провітрювання, збагачення на повітря. 2) А. будинків – природна вентиляція приміщень. 3) А. води – збагачення води на кисень повітря в аеротанках, аерофільтрах, біофільтрах, вилучення з неї шкідливих домішок. 4) А. грунту – газообмін ґрунтового повітря з атмосферним.

АЕРЕНХІМА (від грец. άήρ – повітря і ...енхіма) – тканина, характерна для водяних та напівзанурених рослин. Інша назва – повітрοносна тканина.

АЕРО... (від грец. άήρ – повітря) – у складних словах відповідає поняттям «авіаційний», «повітряний».

АЕРОБИ (від грец. άήρ – повітря та βίος – життя) – організми, для життєдіяльності яких потрібний вільний молекулярний кисень.

АЕРОБУС [від аеро... і лат. (omnibus – для всіх] – багатомісний пасажирський літак з вантажним салоном, де пасажири самі розміщують і після забирають свій багаж.

АЕРОВІЗУАЛЬНИЙ (від аеро... і візуальний) – виконуваний неозброєним оком або за допомогою оптичного приладу з літального апарата (напр., А. огляд місцевості).

АЕРОВОКЗАЛ (від аеро... і вокзал) – будинок для обслуговування пасажирів внутрішніх і міжнародних авіаліній.

АЕРОГЕЛІОТЕРАПІЯ (від аеро... і геліотерапія) – лікування сонячним промінням і повітрям.

АЕРОГЕННИЙ (від аеро... і ...генний) – той, що походить з повітря, передається через повітря.

АЕРОГРАФ (від аеро... і ...граф) – пневматичний прилад, яким, розпилюючи фарбу, наносять її на папір, тканину та інші предмети.

АЕРОДИНАМІКА (від аеро... і динаміка) – розділ аеромеханіки, в якому вивчають закони руху повітря і сили, що виникають на поверхні тіл, відносно яких відбувається цей рух.

АЕРОДРОМ (від аеро... і ...дром)ділянка, підготовлена і обладнана для зльоту, посадки, розміщення і технічного обслуговування літаків.

АЕРОЗОЛІ (від аеро... і золі) – системи з твердих або рідких частинок (дим, туман), завислі в газоподібному середовищі (напр., у повітрі).

АЕРОІОНІЗАТОР (від аеро... та іонізатор)прилад для іонізації повітря, застосовують у медицині.

АЕРОІОНОТЕРАПІЯ (від аеро... та іонотерапія) – лікування іонізованим повітрям.

АЕРОКЛІМАТОЛОГІЯ (від аеро... і кліматологія) – розділ кліматології, в якому вивчаються кліматичні умови вільної атмосфери – шарів атмосфери, віддалених від земної поверхні.

АЕРОКЛУБ (від аеро... і клуб) – громадський заклад, який пропагує знання з авіації, вчить трудящих льотної справи та авіамоделізму.

АЕРОЛІТ (від аеро... і ...літ) – застаріла назва кам’яного метеорита.

АЕРОЛІФТ (від аеро... і ліфт)те саме, що й ерліфт.

АЕРОЛОГІЯ (від аеро... і ...логія) – розділ метеорології, в якому вивчають фізичні і динамічні процеси у верхніх шарах атмосфери.

АЕРОЛОЦІЯ (від аеро... і лоція)докладний опис району дії авіації або авіалінії, який містить відомості про клімат, ландшафт, орієнтири, аеродроми.

АЕРОМАГНІТОМЕТР (від аеро... і магнітометр) – прилад для дослідження геомагнітного поля з літального апарата.

АЕРОМЕТР (від аеро... і ...метр)прилад, за допомогою якого вимірюють вагу й густину газоподібних тіл.

АЕРОМЕТРІЯ (від аеро... і ...метрія) – способи вимірювання ваги й густини газоподібних тіл.

АЕРОМЕХАНІКА (від аеро... і механіка) – розділ механіки, який вивчає закони руху і відносного спокою газів і занурених у них тіл. Поділяють на аеродинаміку й аеростатику.

АЕРОН – 1) Легкий сплав алюмінію з міддю, кремнієм, а іноді й з домішкою літію; застосовують у літако- і дирижаблебудуванні. 2) Лікарський препарат, протиблювотний засіб.

АЕРОНАВІГАЦІЯ (від аеро... і навігація) – наука про водіння літальних апаратів за заданим курсом і висотою з додержанням визначеного часу польоту.

АЕРОНАВТ (від аеро... і ...навт)спеціально підготовлена людина, що здійснює політ на апаратах, легших за повітря.

АЕРОНАВТИКА (від аеро... і ...навтика) – теорія і практика літання на апаратах, легших за повітря, – аеростатах.

АЕРОНОМІЯ (від аеро... і ...номія) – розділ фізики атмосфери, вивчає атмосферні процеси в плані атомних і молекулярних взаємодій та взаємодії сонячного випромінювання з атомами та молекулами повітря. Досліджує в основному верхні шари атмосфери.

АЕРОПЛАН (від аеро... і ...план)літак.

АЕРОПЛАНКТОН БАКТЕРІАЛЬНИЙ (від аеро... і планктон) – сукупність умовно хвороботворних та сапрофітних (див. Сапрофіти) мікроорганізмів в атмосфері.

АЕРОПОНІКА (від аеро... і ...поніка) – вирощування рослин без грунту чи його замінника; поживними речовинами рослини забезпечують, обприскуючи коріння розпиленим поживним розчином. Інша назва – повітряна культура.

АЕРОПОРТ (від аеро... і порт 1)1) Транспортне підприємство, що здійснює регулярні перевезення пасажирів, багажу, вантажів і пошти засобами повітряного транспорту, 2) Вузловий пункт повітряного транспорту з великим аеродромом.

АЕРОСАЛОН (від аеро... і салон)виставка, де демонструють (на землі або в повітрі) літаки нових зразків.

АЕРОСТАТ (від аеро... і ...стат) – літальний апарат, легший за повітря. Підйомна сила А. створюється легшим за повітря газом (напр., воднем), яким заповнено оболонку.

АЕРОСТАТИКА (від аеро... і ...статика) – розділ аеромеханіки·, вивчає рівновагу газоподібних середовищ.

АЕРОТАКСАЦІЯ (від аеро... і таксація) – оцінка лісів за допомогою аерофотознімання або окомірного знімання з літака чи вертольота.

АЕРОТАКСИС (від аеро... і таксиси) – переміщення мікроорганізмів або рухливих клітин багатоклітинних організмів (спор та інших) до джерела кисню або від нього. Окремий випадок хемотаксису.

АЕРОТАНК, АЕРОТЕНК (від аеро... і танк) – проточний резервуар для очищення стічних вод продуванням повітря.

АЕРОТЕРАПІЯ (від аеро... і терапія) – лікування повітрям.

АЕРОТОРІЯ [від аеро... і (тери) торія] – повітряний простір над аеродромом і прилеглою до нього місцевістю в радіусі близько 50 км.

АЕРОТРОПІЗМ (від аеро... і тропізми) – ростові рухи коренів і стебел рослин у напрямі до джерела кисню.

АЕРОФІЛЬТР (від аеро... і фільтр) – тип біофільтра, обладнаний пристроєм для продування повітря.

АЕРОФІТИ (від аеро... і ...фіти) – рослини, що одержують необхідні поживні речовини лише з повітря (наприклад, деякі мохи).

АЕРОФОТОАПАРАТ [від аеро..., грец. φως (φωτός) – світло і апарат] – прилад, яким фотографують місцевість з літальних апаратів.

АЕРОФОТОГРАММЕТРІЯ (від аеро... і фотограмметрія) – визначення форм, розмірів і положення об’єктів на місцевості на основі фотознімків з літальних апаратів.

АЕРОФОТОГРАФІЯ (від аеро... і фотографія) – 1) Розділ фотографії, що охоплює теорію і практику фотознімання місцевості з літальних апаратів. 2) Зображення місцевості, одержане таким способом.

АЖИТАТО (італ. agitato, букв. – збуджений) – муз. збуджено, схвильовано.

АЖИТАЦІЯ (франц. agitation, від лат. agitatio – приведення в рух) – збуджений стан, хвилювання.

АЖІО (італ. aggio) – в капіталістичних країнах відхилення курсу грошових знаків, векселів та інших цінних паперів від номінальної вартості їх або паритету в бік перевищення. Інша назва – лаж. Див. також Дизажіо.

АЖІОТАЖ (франц, agiotage) – 1) Спекулятивна гарячка на капіталістичних біржах і ринках. 2) Збудження, хвилювання.

АЖУР 1 (від франц. a jour – на сьогодні) – виконання бухгалтерських записів у день проведення відповідних операцій.

АЖУР 2 (франц. ajour, від ajourer – робити наскрізним) – 1) Тонке мереживо. 2) Плетіння з тонких металевих ниток у ювелірній справі, художньому литві. 3) Переносно – витончена, мистецьки виконана робота.

АЖУРНИЙ – 1) Прозірчастий, мережчатий, наскрізний, прорізний. 2) Мистецьки, тонко виконаний.

АЖЮСТУВАТИ (від франц. ajuster – вивіряти, узгоджувати) – правильно складати бухгалтерські рахунки.

АЗАЛІЯ (від грец. άξαλέος – сухий) – назва кількох видів рослин роду рододендрон родини вересових. Декоративні кущі.

АЗАРТ (франц. hasard – випадок, риск, з ісп. azar, від араб, аз-загр – гральна кість) – захоплення, завзяття, запальність, гарячковість.

АЗБЕСТ (грец. άσβεστος, букв. – невгасимий) – тонковолокнисті мінерали класу силікатів. Вогнестійкі, кислото- та луготривкі. Використовують для виробництва вогнетривких тканин, у будівництві.

АЗБЕСТИТ – теплоізоляційний матеріал з короткого азбестового волокна. Найширше застосовують у теплотехніці.

АЗБОЛІТ [від азб (ест) і ...літ] – будівельний матеріал, суміш магнезіального цементу, тирси й азбестового волокна. Застосовують головним чином для настилання підлоги.

АЗБОПЛАСТИКИ [від азб (ест) і пластики] – пластмаси з наповнювачами з азбесту. Застосовують у хімічному машино- і апаратобудуванні, в ракетній техніці.

АЗБОЦЕМЕНТ [від азб (ест) і цемент] – будівельний матеріал, який виготовляють з водної суміші цементу й азбесту.

АЗЕОТРОПНА суміш (від а..., грец. ξέω – киплю і ...тропний)однорідна суміш рідин, яка при перегонці не поділяється на фракції.

АЗИДИ – солі азотистоводневої кислоти. Більшість А. – вибухові речовини.

АЗИМУТ (араб. ас-сумут, множ, від ас-самт – шлях; напрям) – 1) Кут між площиною меридіана точки спостереження й вертикальною площиною, що проходить через предмет (пароплав, літак, небесне світило тощо) і дану точку спостереження. 2) Магнітний А. – кут між даним напрямом і площиною магнітного меридіана місця.

АЗІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА – археологічна культура часів раннього мезоліту; племена А. к. жили в Західній Європі і на півдні Східної Європи, головним чином у Криму. Від назви печери Мас д’Азіль (Франція), де вперше знайдено залишки цієї культури.

АЗОНАЛЬНІСТЬ (від а... і грец. ζώνη – пояс) – поширення певного явища незалежно від зональних особливостей даної території.

АЗОТ (від а... і грец. ζώω – живу) – хімічний елемент, символ N, ат. н. 7; газ без кольору, запаху, складова частина повітря, не підтримує горіння; входить до складу білків, ферментів, гормонів, нуклеїнових кислот, багатьох вітамінів.

АЗОТЕМІЯ (від азот... і ...емія) – затримка в крові людини і тварин продуктів азотистого обміну.

АЗОТИЗАЦІЯ, АЗОТУВАННЯ – насичення поверхні металевих виробів азотом для надання їм твердості, підвищення стійкості проти спрацювання тощо. А. піддають вироби з сталі, титану, деяких сплавів.

АЗОТНИЙ – той, що стосується азоту; а-на кислота – безбарвна димляча рідина з різким запахом; сильний окислювач, реагує майже з усіма металами. Застосовують у виробництві добрив, вибухових речовин, органічних барвників; аз-ні добрива – речовини, що містять азот (селітра, торф тощо).

АЗОТОБАКТЕР [від азот і бак-тер (ія)] – рід аеробних бактерій (див. Аероби), здатних засвоювати молекулярний азот повітря; збагачує грунт азотистими сполуками.

АЗОТОБАКТЕРИН – добриво, що містить бактерії з роду азотобактер. Інша назва – азотоген.

АЗОТОГЕН (від азот і ...ген)те саме, що й азотобактерин.

АЗОТФІКСАЦІЯ (від азот і фіксація) – процес зв’язування молекулярного азоту атмосфери в азотисті сполуки, що здійснюється азотфіксуючими організмами (напр., бульбочковими бактеріями).

АЗУР (франц. azur – синява, блакить, від араб. лазавард – синій камінь) – синій барвник, який одержують з метиленової синьки; застосовують у мікроскопічній техніці при дослідженні крові, мікроорганізмів.

АЗУРИТ (від франц. azur – синява, блакить) – мінерал класу карбонатів, блакитного або синього кольорів. Мідна руда; використовують також для виготовлення синьої фарби.

АЇД (грец. "Αιδης) – у давньогрецькій міфології бог підземного світу і царства мертвих. А. називали також уявний потойбічний світ.

АЙВА (тур. ajva) – рід рослин родини розових. Плодові дерева або кущі. Поширена на Кавказі, в Середній Азії та в Ірані. Культивують у багатьох країнах. З плодів виготовляють варення, желе тощо.

АЙКІНІТ – рідкісний мінерал класу сульфосолей, свинцево-сірого кольору з металевим блиском. Від прізвища англійського геолога А. Айкіна.

АЙЛАНТ (малайське) – рід деревних рослин родини симарубових. Поширені переважно в Китаї, Індії, Австралії. Відзначаються міцною деревиною. Листям годують гусінь шовкопряда. В СРСР культивують як декоративне дерево.

АЙМАК (монг.) – 1) У тюркських і монгольських народів спочатку рід, плем’я і навіть народ; за феодалізму уділ, іноді ханство (у монголів). 2) Місцева назва районів у Бурятській АРСР і Горно-Алтайській автономній області РРФСР. 3) Основна адміністративно-територіальна одиниця в МНР.

АЙРАН (тюрк.) – молочний продукт, що нагадує кефір. Вживають як прохолодний напій у Казахстані, Середній Азії, на Кавказі та в Сибіру.

АЙСБЕРГ (англ. iceberg, букв. – льодова гора) – велика плаваюча брила льоду, що відкололася від льодовика і сповзла в океан, море або озеро.

АКА – те саме, що й фейхоа.

АКАДЕМІАДА [академі (чна спартакіада) – всесоюзні спортивні змагання колективів науковців академій наук.

АКАДЕМІЗМ (франц. academisme) – 1) Відрив теорії від практики в науці і мистецтві. 2) Напрям, що склався в 16 – 19 ст. в художніх академіях. Його прихильники догматично наслідували зовнішні форми мистецтва античності й Відродження.

АКАДЕМІК – 1) Дійсний член академії як корпорації вчених, обраний її загальними зборами. 2) Послідовник філософської школи (див. Академія), заснованої давньогрецьким філософом Платоном.

АКАДЕМІЧНИЙ – 1) Той, що стосується академії. 2) Навчальний; а. рік – частина року, протягом якої відбуваються заняття у вищій школі; а-на година – призначений час для уроку в школі чи для лекції. 3) Той, хто додержується існуючих традицій, канонів, властивих академізмові (напр., а. живопис). 4) Суто теоретичний, той, що не має практичного значення (напр., а. спір). 5) Високохудожній (напр., а. театр).

АКАДЕМІЯ (грец. ’Ακαδήμεια – назва садів поблизу Афін, які, згідно з легендою, належали міфічному героєві Академу) – 1) Первісна назва філософської школи, заснованої Платоном (4 ст. до н. е.). 2) Вищий науковий заклад; Академія наук СРСР – вищий науковий центр СРСР. 3) Назва деяких вищих навчальних закладів (напр., А. військова).

АКАЖУ (франц. acajou, з мови тупі-гуарані – червоне дерево) – назва кількох видів тропічних дерев родин сумахових і мелієвих. Дають цінну деревину, олії та камеді.

АКАЛЬКУЛІЯ (від а... і лат. calcu1о – рахую) – порушення здатності лічити й розуміти числа, спостерігається при деяких захворюваннях головного мозку.

АКАНТ (грец. άκανθος, від ακανθα – колючка, терен) – 1) Рід трав’янистих, рідше кущових рослин. Поширені в теплому поясі Азії, Африки і в Середземномор’ї. Багато видів – декоративні. 2) Прикраса у формі стилізованих листків і стебел на капітелях античних колон корінфського ордера, а також в орнаментах фризів і карнизів доби Відродження.

АКАНТОЦЕФАЛОЛОГІЯ (від грец. αηανθα – колючка, κεφαλή – голова і ...логія) – наука про паразитичних червів класу скреблянок, або колючоголових.

АКАНТОЦЕФАЛЬОЗ (від грец. ακανθα – колючка і κεφαλή – голова) – захворювання, спричинюване глистами – скреблянками.

АКАРАПІДОЗ (від грец. ακαρι – кліщ і лат. apis – бджола) – хвороба дорослих бджіл, спричинювана кліщем. Інша назва – кліщова хвороба.

АКАРИДИ (від грец. άκαρί – кліщ) – кліщі, група членистоногих тварин класу павукоподібних.

АКАРИНОЗИ (від грец. άκαρι – кліщ і ...ноз) – хвороби, спричинювані паразитичними кліщами, напр. короста.

АКАРИЦИДИ (від грец. άκαρι – кліщ і ...циди) – речовини, що їх застосовують для боротьби з паразитичними кліщами.

АКАРІАЗИС (від грец. άκαρι – кліщ) – хвороба рослин, спричинювана кліщами. Характеризується численними червонуватими здуттями й наростами на листках та бруньках.

АКАРОЛОГІЯ (від грец. ακαρι – кліщ і ...логія) – розділ зоології, що вивчає кліщів.

АКВА... (від лат. aqua – вода) – у складних словах відповідає поняттю «водний».

АКВАДАГ (від аква... і англ. dag – графітовий пил) – суміш (суспензія) графіту з водою. Застосовують для утворення на внутрішній поверхні кінескопа електропровідного шару.

АКВАЛАНГ (від аква... і англ. lung – легеня) – автономний апарат для забезпечення дихання людини під водою.

АКВАМАРИН (від лат. aqua marina – морська вода) – мінерал класу силікатів, прозорий різновид берилу, переважно синювато-зеленого або блакитного кольорів. Дорогоцінний камінь.

АКВАМЕТРІЯ (від аква... і ...метрія) – методи визначення кількості води в різних речовинах.

АКВАМОБІЛЬ (від аква... і лат. mobilis – рухомий) – невеликий відкритого типу підводний човен з запасом повітря. Призначений для переміщення водолазів з аквалангами в спорядженні без залізного шолома.

АКВАНАВТ (від аква... і ...навт) – те саме, що й гідронавт.

АКВАНАВТИКА (від аква... і ...навтика) – теорія і практика тривалого (багатодобового) перебування людини (гідронавта) під водою.

АКВАПЛАН (від аква... і ...план) – · плотик, стоячи на якому, спортсмен, що тримається за буксирний шнур самохідного судна, пересувається по воді.

АКВАРЕЛЬ (франц. aquarelle, з італ. acquarella, від acqua – вода) – фарби, що легко розчиняються водою; твір живопису, виконаний такими фарбами.

АКВАРИСТИКА (від лат. aqua – вода) – розведення тварин та рослин в акваріумах.

АКВАРІУМ (лат. aquarium – водойма, від aqua – вода) – 1) Посудина (скляна або зі скляними стінками) для утримання та розведення водяних тварин і рослин. 2) Спеціальний заклад з басейнами для утримання живих водяних організмів з метою вивчення і демонстрування їх.

АКВАТИНТА (італ. acquatinta, від acquaforte – офорт і tinto – забарвлений, тонований) – 1) Ручний спосіб виготовлення друкованої форми у вигляді заглибленої гравюри на металі. 2) Різновид гравюри, оснований на травленні кислотою вкритої тонким шаром асфальту або каніфолі металевої платівки, на яку голкою нанесено зображення.

АКВАТИПІЯ (від аква... і ...типія) – поліграфічне відтворення малюнків водяними (знежиреними) фарбами.

АКВАТОРІЯ [від аква... і (тери) торія] – ділянка водної поверхні у визначених межах; звичайно – водна частина морського порту з внутрішньою гаванню.

АКВАФОРТА (італ. acquaforte) – те саме, що й офорт.

АКВЕДУК (лат. aquaeductus – водопровід, від aqua – вода і duco – веду) – мостова споруда для переведення водопроводів, зрошувальних і гідроенергетичних каналів через глибокі яри, міжгір’я, залізниці.

АКВІЗИТОР (лат. acquisitor, від асquiro – додаю, збільшую) – агент транспортних або страхових організацій, в обов’язки якого входить залучення нових вантажів або страхувань.

АКВІЛОН [від лат. aquilo (aquilonis) – північний вітер] – 1) У римській міфології бог вітру. 2) Сильний північний або північно-східний вітер.

АКИН (тюрк.) – у казахів, киргизів та деяких інших народів співець-імпровізатор, що виконує речитативом свої вірші під акомпанемент домбри або кобиза.

АКІНЕЗІЯ (від грец. ακινησία – нерухомість) – втрата здатності до довільних рухів внаслідок паралічу, болю, при деяких психічних захворюваннях.

АКІНЕТИ (від грец. ακίνητος – нерухомий) – нерухомі клітини, що утворюються у водоростей нестатевим шляхом; здатні переносити несприятливі умови.

АКЛАМАЦІЯ (лат. acclamatio, від acclamo – виголошую) – прийняття чи відхилення зборами тієї чи іншої пропозиції без підрахунку голосів, на основі реакції учасників зборів, що виявляється у вигуках, різних репліках тощо.

АКЛІМАТИЗАЦІЯ (від лат. ad – до, для і клімат) – пристосування рослин і тварин до нових умов існування. Див. також Адаптація.

АКМЕЇЗМ (від грец. ακμή – вершина чогось) – модерністська течія в російській поезії на початку 20 ст. Акмеїсти проповідували теорію «чистого мистецтва», аполітизм, індивідуалізм та містику. Група акмеїстів розпалася в 1922.

АКМІНІТ [від ак(устика) і мін(ерал)] – будівельний матеріал, майже непроникний для звуків. Плити з А. застосовують для облицьовування стін і стель жител.

АКОЛАДА (франц. accolade, букв. – обійми) – дужка (пряма або фігурна), що з’єднує кілька нотних рядків.

АКОМОДАЦІЯ (лат. accomodatio, від accomodo – пристосовую) – 1) Пристосування вимови суміжних приголосних і голосних звуків, внаслідок чого властивості одного звука частково поширюються на інший. 2) А. ока – здатність ока виразно бачити предмети на різній відстані. 3) А. фізіологічна – пристосування до дії повільно наростаючого по силі подразника. 4) А. гістологічна – зміна форми та співвідношення тканинних елементів (клітин) у процесі пристосування до нових умов існування.

АКОМПАНЕМЕНТ (італ. ассоmраgnamento, від accompagnare – супроводжувати) – 1) Супровід основної партії (солістів) або головної мелодії (соло) вокального чи інструментального твору. Виконується оркестром, ансамблем або на окремому інструменті. 2) Переносно – дії, що супроводять якусь подію, створюють обстановку для того, що відбувається.

АКОМПАНІАТОР (італ. ассоmраgnatore) – виконавець акомпанементу.

АКОНІТ (грец. άκόνιτον) – рід багаторічних трав’янистих рослин родини жовтецевих. Більшість видів отруйні. Поширені в Північній півкулі. Деякі застосовують у медицині, інші – вирощують як декоративні. Інша назва – борець.

АКОНТО (італ. a conto – в рахунок) – в рахунок платежу.

АКОРД (від італ. accordo – узгодженість, співзвучність) – сполучення різних за висотою тонів, що сприймаються в звуковій єдності.

АКОРДЕОН (франц. accordeon) – гармоніка з фортепіанною клавіатурою для правої руки.

АКОРДНИЙ (від італ. accordo – згода) – узгоджений, здійснюваний за угодою; а-на оплата – різновидність прямої відрядної оплати праці, яку встановлюють не за відпрацьований час, а за обсяг виконаної роботи.

АКРЕДИТАЦІЯ, АКРЕДИТУВАННЯ (франц. accreditation, від лат. accredo – довіряю) – у міжнародному праві – сукупність дій, пов’язаних з призначенням і вступом на посаду глави дипломатичного представництва або постійного представника держави при будь-яких міжнародних організаціях.

АКРЕДИТИВ (франц. accreditif, від лат. accreditivus – довірчий) – і) Платіжний документ, за яким одна кредитна установа (банк, ощадна каса) дає розпорядження іншій згідно з заявкою клієнта і за його рахунок сплатити певну суму грошей пред’явникові, 2) Те саме, що й акредитивна грамота.

АКРЕДИТИВНА грамота (від лат. accreditivus – довірчий) – вірча грамота.

АКРЕДИТУВАННЯ – див. Акредитація.

АКРЕДИТУВАТИ (франц. accrediter, від лат. accredo – довіряю) – 1) Уповноважити когось на посаду глави дипломатичного представництва при іноземній державі або постійного представника держави при будь-якій міжнародній організації. 2) Уповноважити на одержання грошей або на здійснення торговельних операцій.

АКРЕЦІЯ (лат. accretio, від accresсо – зростаю, збільшуюсь) – захоплювання небесним тілом речовини з оточуючого міжпланетного простору, напр. захоплювання Землею метеорної речовини.

АКРИДИ [від грец. άκρίς (άκρίδος) – сарана] – біол. підряд (за іншою системою – надродина) саранових комах ряду прямокрилих. Переносно – живитися акридами і диким медом – голодувати, мізерно харчуватися.

АКРИЛОВА кислота (від лат. асеr, ж. p. acris – гострий) – органічна кислота, безбарвна рідина з різким запахом. А. к. та її солі додають до друкарських фарб, паст та деяких лаків.

АКРИЛОНІТРИЛ (від лат. асеr, ж. p. acris – гострий і нітрил) – органічна сполука, безбарвна рідина з характерним запахом, отруйна. А. – вихідна речовина для виробництва волокна нітрон, акрилатних пластмас та масло- і теплостійких каучуків.

АКРИХІН [від лат. асеr, ж. p. acris – гострий, їдкий і хін(ін)] – лікарський препарат; протималярійний і протиглистний засіб.

АКРИЦИД (від лат. асеr, ж. p. acris – гострий, їдкий і ...цид) – лікарський препарат; бактерицидний засіб, антисептик. Інша назва – риванол.

АКРОБАТ (грец. ακροβάτης, від άκροβατέω – ходжу навшпиньках) – 1) Спортсмен-гімнаст, який займається акробатикою. 2) Артист, який виступає в жанрі акробатичного циркового мистецтва.

АКРОБАТИКА (від акробат)1) Вид фізичних вправ типу гімнастичних. 2) Вид спорту, який об’єднує численні групи фізичних вправ (напр., складні стрибки, балансування тощо). 3) Жанр циркового мистецтва.

АКРОКЕФАЛІЯ, АКРОЦЕФАЛІЯ (від грец. άκρος – вищий і ...цефалія) аномалія форми черепа, при якій голова витягнута вгору, баштоподібна.

АКРОЛЕЇН (від лат. асеr, ж. p. acris – гострий і oleum – олія) – органічна сполука; безбарвна летка рідина з різким запахом, дуже отруйна, подразна. Застосовують переважно у виготовленні лікарських препаратів.

АКРОМЕГАЛІЯ (від грец. άκρον – кінцівка і μεγάλη – велика) – захворювання, пов’язане з порушенням функції гіпофіза. Супроводиться надмірним ростом кінцівок, черепа, особливо лицьової частини тощо.

АКРОПЕТАЛЬНИЙ (від грец. άκρον – вершина і лат. peto – прямую, прагну) – спрямований до вершини.

АКРОПОЛЬ (грец. ακρόπολις, від άκρος – верхній і πόλις – місто) – розташована на височині укріплена частина давньогрецького міста. Був фортецею і притулком громадян у воєнний час. На А. звичайно будували храми божеств – покровителів даного міста.

АКРОСТИХ [від грец. άκρος – крайній і στίξ (στίχος) – ряд] – вірш, у якому перші літери кожного рядка утворюють слово або речення, найчастіше ім’я того, кому А. присвячується.

АКРОТЕРІЙ (від грец. άκρωτήριον – вершина, виступ) – скульптурна прикраса над кутами фронтону архітектурної споруди.

АКРОФОНІЯ (від грец. άκρος – крайній і ...фонія) – складноскорочені слова з початкових літер словосполучення (напр., вуз), що їх читають не за назвою літер, а як звичайне слово.

АКРОЦЕФАЛІЯ – див. Акрокефалія.

АКСЕЛЕРАТОР, АКЦЕЛЕРАТОР (від лат. accelero – прискорюю) – регулятор кількості горючої суміші, що надходить в циліндри автомобільних та інших двигунів внутрішнього згоряння з карбюратора, або рідкого палива, яке потрапляє в циліндри дизеля з насоса.

АКСЕЛЕРАЦІЯ (від лат. acceleratio – прискорення) – 1) Більш раннє або швидке формування якогось органу в період ембріонального розвитку порівняно з іншими або зародком у цілому. 2) Прискорений фізичний розвиток дітей і молоді.

АКСЕЛЕРОГРАФ, АКЦЕЛЕРОГРАФ (від лат. accelero – прискорюю і ...граф) акселерометр з автоматичним записувальним пристроєм.

АКСЕЛЕРОМЕТР, АКЦЕЛЕРОМЕТР (від лат. accelero – прискорюю і ...метр) – прилад, за допомогою якого вимірюють прискорення або перевантаження, які виникають при випробуванні різних машин та їхніх систем.

АКСЕЛЬБАНТ (нім. Achselband, від Achsel – плече і Band – стрічка, тасьма) – наплічний шнур з металевим наконечником. У дореволюційній Росії А. був приналежністю форми генералів, офіцерів Генерального штабу і ад’ютантів усіх родів військ. Нині А. носять офіцери у деяких іноземних арміях, військові музиканти.

АКСЕРОФТОЛ (від а..., грец. ξερός – сухий, όφθαλμός – око і ...ол) – вітамін А. Його нестача в організмі спричинює захворювання очей, затримує ріст молодих тваринних організмів тощо.

АКСЕСУАР (від франц. accessoire – допоміжний, другорядний) – 1) Річ, прнналежна до чогось; невід’ємна частина чого-небудь. 2) Дрібні предмети бутафорії або реквізиту, що є другорядними сценічними деталями спектаклю. 3) Допоміжні деталі в художньому зображенні.

АКСИНІТ (від грец. άξίνη – сокира) – мінерал класу силікатів, переважно бурого кольору з різними відтінками.

АКСІАЛЬНИЙ (від лат. axis – вісь) – осьовий.

АКСІОЛОГІЯ (від грец. άξια – цінність і ...логія) – вчення про цінності.

АКСІОМА (грец. αξίωμα – значуще, прийняте положення, від άξιόω вважаю гідним) – 1) Твердження певної теорії, що приймається без доведення як вихідне, таке, що є підставою для доведення інших тверджень (теорем) цієї теорії. 2) Переносно – незаперечна істина, що не потребує доведень.

АКСІОМАТИКА (від грец. αξιωματικός – виражений в аксіомах) – сукупність аксіом даної науки, приведена в певну систему.

АКСІОМАТИЧНИЙ МЕТОДмеmoд побудови наукової теорії, при якому за основу беруть систему аксіом, а всі інші твердження (теореми) виводять з цих аксіом логічними міркуваннями (доведеннями).

АКСІОМЕТР (від лат. axis – вісь і ...метр) – інструмент для вимірювання відхилення осі приладу від початкової площини.

АКСОН (від грец. άξων – вісь) – те саме, що й неврит (2).

АКСОНОМЕТРІЯ (від грец. άξων – вісь і ...метрія) – спосіб зображування предметів на кресленику, при якому на площину зображень проектуються і предмет, і осі прямокутної системи координат, до яких віднесено зображуваний предмет.

АКСОН-РЕФЛЕКС (від аксон і рефлекс)нервова реакція, що відбувається у межах розгалужень одного чутливого нервового волокна без участі головного й спинного мозку. Інша назва – несправжній рефлекс.

АКСОПЛАЗМА (від аксон і плазма) – частина цитоплазми нервової клітини, що входить до складу її аксона.

АКТ (лат. actus, від ago – приводжу в рух) – 1) Офіційний документ, запис, протокол. 2) Вчинок, дія. 3) Частина драматичного твору. 4) заст. Урочисті збори в наукових установах. 5) мист. Зображення оголеного тіла людини. Інша назва – ню.

АКТИВ (від лат. activus – діяльний, дійовий) – 1) Найдіяльніші члени якоїсь організації (напр., партійний А., комсомольський А., профспілковий А.). 2) Частина бухгалтерського балансу, що відображає на певну дату всі наявні на даному підприємстві чи в установі матеріальні цінності та кошти. 3) Сукупність майнових прав, що належить фізичній чи юридичній особі.

АКТИВАТОР (від лат. activus – діяльний) – речовина, що підсилює дію каталізаторів, ферментів.

АКТИВАЦІЙНИЙ АНАЛІЗ (від лат. activus – діяльний і аналіз) – визначення якісного й кількісного складу речовин за випромінюванням ними радіоактивних ізотопів.

АКТИВАЦІЯ (від лат. activus – діяльний) – 1) Збудження молекул, атомів; перехід молекули з неактивного стану в стан з енергією, достатньою для здійснення хімічної реакції. 2) Обробка деревного вугілля та інших пористих тіл для збільшення їхньої здатності вбирати гази, рідини тощо.

АКТИВІСТ – той, що належить до активу, діяльний член громадської, наукової або якоїсь іншої організації.

АКТИВНИЙ (лат. activus) – 1) Діяльний, енергійний; той, що розвивається. 2) Здатний вступати в хімічну реакцію, взаємодіяти з чим-небудь. 3) А-не виборче право – право громадян брати участь у виборах до представницьких органів державної влади. 4) А. торговельний баланс – перевищення вивезення товарів з країни над ввезенням їх до неї. 5) А-не вугілля – дрібнопориста порошкувата або зерниста речовина чорного кольору, адсорбент. Застосовують для поділу суміші газів, очищення розчинів від органічних домішок.

АКТИВНІСТЬ – 1) Посилена діяльність, діяльний стан. 2) Оптична А. – здатність деяких речовин (кварцу, розчину цукру) повертати площину поляризації світла.

АКТИВУВАТИ (франц. activer, від лат. activus – діяльний) – посилювати активність, переводити з неактивного стану в активний.

АКТИН [здогадно від грец. άκτίς (άκτίνος) – промінь, спиця] – білок м’язової тканини, бере участь у м’язовому скороченні разом з міозином.

АКТИНІДИ – див. Актиноїди.

АКТИНІДІЯ [від грец. άκτίς (άκτΐνος) – промінь та είδος – вид] – рід кущових витких рослин. Поширені в Східній Азії. Багато видів культивують як плодові й декоративні рослини. Плоди вживають свіжими і переробленими.

АКТИНІЙ [від грец. άκτίς (άκτίνος) – промінь] – радіоактивний хімічний елемент, символ Ас, ат. н. 89. Сріблясто-білий метал.

АКТИНІЯ [від грец. άκτίς (άκτίνος) – промінь] – поодинока, рідко колоніальна, морська кишечнопорожнинна тварина класу коралових поліпів. Здебільшого поширена в тропічних і субтропічних водах.

АКТИНО... [від грец. άκτίς (άκτίνος) – промінь] – у складних словах означає відношення до променистої енергії, випромінювання.

АКТИНОБАЦИЛЬОЗ (від актино... й бацила) – інфекційне захворювання переважно великої рогатої худоби, зрідка людини, спричинюване мікроскопічним грибком; характеризується гнійним ураженням м’яких тканин голови, шиї тощо. Інша назва – псевдоактиномікоз.

АКТИНОГРАФ (від актино... і ...граф) – самописний прилад для реєстрації інтенсивності радіації (випромінювання) Сонця.

АКТИНОЇДИ, АКТИНІДИ [від актин (ій) і ...оїд] – хімічні елементи, які в періодичній системі Менделєєва розміщені після актинію (ат. н. 90 – 103). Всі А. радіоактивні. До А. належать торій, нептуній та ін.

АКТИНОЛІТ [від грец. άκτίς (άκτίνος) – промінь і ...літ] – породоутворюючий мінерал класу силікатів, зеленого кольору. Використовують як кислото- і вогнетривкий матеріал.

АКТИНОЛОГІЯ (від актино... і ...логія) – те саме, що й актинометрія.

АКТИНОМЕТР (від актино... і ...метр) – прилад для вимірювання інтенсивності прямої сонячної радіації. Див. також Піргеліометр.

АКТИНОМЕТРІЯ (від актино... і ...метрія) – 1) Розділ геофізики, що вивчає процеси сонячного, земного й атмосферного випромінювання. 2) Сукупність методів вимірювання радіації Землі.

АКТИНОМІКОЗ (від актино... і ...мікоз) – захворювання людини та деяких сільськогосподарських тварин, що спричиняється актиноміцетами.

АКТИНОМІЦЕТИ (від актино... і ...міцети) – група мікроорганізмів, для яких характерні риси будови бактерій і найпростіших грибів. Серед А. є патогенні форми, що спричинюють актиномікоз, туберкульоз, дифтерію. З багатьох А. виробляють антибіотики, вітаміни тощо. Інша назва – променисті гриби.

АКТИНОМОРФНИЙ (від актино... і ...морфний) – променеподібний; а-на квітка – квітка, через центр якої можна провести не менше як дві площини симетрії, що поділяють квітку на рівні половини.

АКТИНОН [від актин (ій) і (рад) он] – один з різновидів (ізотопів) атомів радону, продукт радіоактивного розпаду актинію, символ Аn.

АКТИНОФАГ (від актино... і ...фаг) – вірус, що уражає актиноміцети.

АКТОВИЙ – той, що стосується акту; а. зал – зал для урочистих зборів у навчальних або наукових закладах; а-ві книги – книги, в які нотаріуси записують акти й угоди.

АКТОМІОЗИН – комплексний білок м’язових волокон, який складається з актину й міозину. А. – важливий білок м’язів, який зумовлює здатність міофібрил до скорочення.

АКТУАЛІЗМ (від лат. actualis – справжній, сучасний) – 1) Один з суб’єктивно-ідеалістичних варіантів неогегельянства, розроблений італійським філософом Дж. Джентіле. В буржуазній філософії А. іноді називають вчення про вічну мінливість буття. 2) Один з порівняльно-історичних методів дослідження історії розвитку Землі, полягає у вивченні минулого через пізнання сучасності.

АКТУАЛЬНИЙ (від лат. actualis – справжній, теперішній, сучасний) – 1) Важливий у даний момент, злободенний, назрілий. 2) мовозн. Той, що має реальне значення і функцію в даному висловлюванні (а-не розчленування речення).

АКТУАРІЙ (лат. actuarius) – 1) заст. Протоколіст, реєстратор. 2) Спеціаліст з техніки розрахунків страхування.

АКУЗАТИВ [лат. (casus) accusativus] – знахідний відмінок.

АКУМУЛЯТОР (лат. accumulator – збирач, від accumulo – нагромаджую) – пристрій (електричний, гідравлічний, тепловий) для нагромадження енергії з метою її наступного використання.

АКУМУЛЯЦІЯ, АКУМУЛЮВАННЯ (від лат. accumulatio – нагромадження) – 1) Нагромадження, збирання, напр. А. енергії. 2) геол. Процеси нагромадження на поверхні Землі і на дні водних басейнів мінеральних речовин та органічних решток. 3) А. капіталу – нагромадження капіталу, залучення його до банків.

АКУПЕДІЯ (від грец. ακούω – чую і ...педія) – розділ педагогіки, що досліджує проблеми виховання й навчання дітей з вадами слуху.

АКУПУНКТУРА (від лат. acus – голка і punctura – укол) – метод лікування голкоуколюванням. Походить з Китаю. Інша назва – голкотерапія.

АКУРАТНИЙ (лат. accuratus, від асcuro – точно виконую) – 1) Охайний, точний. 2) Ретельно, вміло виготовлений.

АКУСМА (від грец. άκουσμα – почуте) – слухове уявлення про звук.

АКУСТИКА (від грец. ακουστικός – слуховий) – розділ фізики, який вивчає звукові явища.

АКУТ (від лат. acutus – різкий, гострий) – 1) Гострий тон, гострий наголос, тобто підвищення звуку в давньогрецькій мові. 2) Діакритичний знак для позначення закритості «е» у французькій мові. 3) Високий тон звуку.

АКУШЕРСТВО (від франц. accoucher – приймати пологи) – наука про вагітність, пологи і післяпологовий період, їхню фізіологію і патологію та раціональну допомогу породіллі.

АКХ’ЯНА (санскр., букв. – розповідь) – оповідні жанри найдавніших пам’яток літератури стародавніх народів Індії.

АКЦЕЛЕРАТОР – див. Акселератор.

АКЦЕЛЕРОГРАФ – див. Акселерограф.

АКЦЕЛЕРОМЕТР – див. Акселерометр.

АКЦЕНТ (лат. accentus – наголос) – 1) Виділення фонетичними засобами (посиленням голосу, підвищенням тону) складу в слові або словосполученні і знак, яким його позначають. 2) Сукупність особливостей вимови, характерних для певної мови або діалекту. 3) Своєрідне вимовляння іншомовних звуків, зумовлене артикуляційною базою рідної мови. 4) Підкреслення звука або акорду, переважно його підсиленням.

АКЦЕНТОЛОГІЯ (від акцент і ...логія) – розділ мовознавства, що вивчає особливості словесного наголосу.

АКЦЕНТУАЦІЯ, АКЦЕНТУВАННЯ (лат. accentuatio) – 1) Позначення наголосів. 2) Підвищення голосу при вимові.

АКЦЕНТУВАТИ (від лат. accentuo – наголошую) – 1) Виразно вимовляти, з наголосом, підкресленням. 2) Виділяти підсиленням окремий звук або акорд. 3) Переносно – звертати, зосереджувати увагу.

АКЦЕПТ (від лат. acceptus – прийнятий) – 1) Згода на оплату грошових і товарних документів, оформлена відповідним написом на них; одна з форм безготівкових розрахунків між організаціями. 2) юрид. Згода з пропозициєю (офертою) іншої сторони укласти угоду на умовах, зазначених у пропозиції.

АКЦЕПТАНТ [від лат. acceptans (acceptantis) – той, хто приймає] – особа, яка зобов’язалася сплатити за пред’явленим рахунком, векселем.

АКЦЕПТОР (від лат. acceptor – одержувач) – 1) Частинка, що приєднує електрони. 2) В хімії комплексних сполук – компонента, яка за певних умов приєднує два електрони. 3) В радіаційній хімії – частинка, що реагує з вільними радикалами. Див. також Донор.

АКЦЕПТУВАТИ (від лат. accepto – приймаю) – 1) Прийняти рахунок, вексель до платежу. 2) Переносно – схвалити.

АКЦЕСІЙНИЙ догові ρ (від лат. accessio – приєднання) – договір, підписуючи який держава приєднується до договору, укладеного раніше між іншими державами.

АКЦЕСОРНИЙ (від лат. accessorius – привхідний) – додатковий договір або зобов’язання, що приєднується до іншого (головного) зобов’язання.

АКЦИДЕНТНИЙ [лат. accidens (accidentis) – випадковий] – випадковий, побічний, неістотний; а-ні роботи – дрібні набірні друкарські роботи: бланки, рахунки, анкети, атестати, запрошення, об’яви, афіші тощо.

АКЦИДЕНЦІЯ (від лат. accidentia – випадковість) – філософ. випадкова, минуща, тимчасова, неістотна властивість.

АКЦИЗ (франц. accise, від лат. асcido – обрізую) – в капіталістичній економіці непрямий податок, здебільшого на предмети широкого вжитку, комунальні та транспортні послуги.

АКЦІОНЕР (франц. actionnaire) – власник акцій.

АКЦІОНЕРНИЙ – заснований на акціях; а-не товариство – основна організаційна форма капіталістичних підприємств, капітал яких утворюється з внесків пайовиків (акціонерів) шляхом купівлі акцій.

АКЦІЯ (від лат. actio – дія, дозвіл) – 1) Цінний папір, що свідчить про внесення певного паю в капіталістичне підприємство і дає власникові право на дивіденд. 2) Дія, вчинена з будь-якою політичною, економічною або іншою метою.

АЛАЛІЯ (від грец. άλαλος – німий) – відсутність або обмеження мови у дітей з нормальним слухом внаслідок недорозвинення або ушкодження мовних ділянок кори великих півкуль головного мозку.

АЛАНІН – ациклічна амінокислота, дуже поширена в живій природі.

АЛАНТОЇС (від грец. άλλαντοειδής – ковбасоподібний) – одна із зародкових оболонок плазунів, птахів і ссавців. Виконує функції органів дихання, виділення і живлення зародка. У ссавців бере участь в утворенні плаценти й пупкового шнура.

АЛАРМІСТ (франц. alarmiste – панікер, від alarme – тривога, неспокій) – людина, яка схильна до паніки, поширює неперевірені, необгрунтовані чутки, що викликають тривожні настрої.

АЛАСИ (якут.) – неглибокі зниження рельєфу округлої форми, зайняті луками, здебільшого термокарстового походження. Див. також Терм карст.

АЛГЕБРА (від араб. аль-джабр, аль-габр) – розділ математики, в якому вивчають дії над величинами незалежно від їхніх числових значень. Основний зміст А. – методи розв’язування алгебричних рівнянь.

АЛГЕБРИЧНИЙ – той, що стосується алгебри; а-на сума – сума додатних і від’ємних чисел; а-на фунκція – функція, пов’язана з незалежною змінною алгебричним рівнянням; а-ні числа – числа, які є коренями алгебричних рівнянь з раціональними коефіцієнтами; а-не рівняння – рівняння, кожна частина якого є многочленом відносно невідомих чисел.

АЛГОЛ [від англ. algo (rithmic) l (anguage) – алгоритмічна мова] – назва кількох алгоритмічних мов і створених на їхній основі мов програмування для цифрових обчислювальних машин.

АЛГОРИТМ, АЛГОРИФМ (лат. аlgorithmus) – сукупність дій (правил) для розв’язування даної задачі. Від імені середньовічного узбецького математика Мухамеда-ібн-Суса (арабізоване аль-Хорезмі).

АЛГОРИТМІЗАЦІЯ – побудова алгоритму, що реалізує певний процес; а. процесів – опис процесів мовою математичних символів для одержання алгоритму.

АЛГОРИТМІЧНИЙ – той, що стосується алгоритму; а. процес – обчислювальний процес, результат якого знаходять за допомогою певного алгоритму; а-на мова – формальна мова, призначена для записування алгоритмів; речення її є алгоритмами.

АЛГОРИФМ – див. Алгоритм.

АЛДЕАМЕНТУ (португ. aldeiamentos) – в колишніх португальських колоніях т. зв. стратегічні поселення, які фактично були концтаборами для корінного африканського населення.

АЛЕАТОРИКА (від лат. aleatorius – гральний) – формалістичний напрям у сучасній музиці, який проголошує головним у творчості й виконавстві принцип випадковості, коли музична композиція будується на основі розбризкування чорнила на нотному папері, кидання гральних костей, ходів шахової гри, перетасовування перед виконанням твору карток, на яких записано кілька тактів музика.

АЛЕАТОРНІ ОПЕРАЦІЇ (від лат. aleator – гравець у кості, професійний гравець) – рисковані операції, угоди (парі, лотерея, деякі біржові операції).

АЛЕБАРДА (франц. hallebarde, з італ. alabarda) – старовинна холодна зброя, довгий спис з сокирою.

АЛЕБАСТР (грец. αλάβαστρος) – будівельний гіпс.

АЛЕВРИТ (від грец. αλευρον – борошно) – дрібнозерниста пухка осадочна гірська повода, за розмірами уламків (0,1 – 0,01 мм) проміжна між глинами та піском (мул, лес).

АЛЕВРОЛІТ (від грец. άλευρον – борошно і ...літ) – тверда гірська порода, зцементований алеврит.

АЛЕГОРИЧНИЙ – образно виражений.

АЛЕГОРІЯ (грец. αλληγορία, від άλλος – інший і άγορεΰω – говорю) – 1) Іносказання. 2) Втілення в конкретному художньому образі абстрактного поняття.

АЛЕГРЕТТО (італ. allegretto) – помірно швидкий музичний темп, повільніший від алегро, але жвавіший від модерато; п’єса або частина її, написана в характері алегретто.

АЛЕГРІ (італ. allegri, букв. – будьте веселими) – лотерея, в якій розиграш відбувається одразу після купівлі білета.

АЛЕГРО (італ. allegro, букв. – веселий) – 1) Швидкий музичний темп; п’єса або частина її, що виконується в цьому темпі. 2) У класичному танці – швидка частина па-де-де, па-де-труа або масовий заключний танець акту.

АЛЕЙКЕМІЯ (від а... і лейкемія)те саме, що й лейкоз.

АЛЕЙКІЯ (від а... і грец. λευκός – білий) – захворювання кровотворних органів, яке характеризується різким зменшенням кількості або цілковитою відсутністю зернистих лейкоцитів у крові.

АЛЕЙРОДИДИ (від грец. άλευρόδης – борошняний) – підряд рівнокрилих хоботних комах. Поширені переважно в тропіках. Деякі види – шкідники овочевих та ягідних культур. Інша назва А. – білокрилки.

АЛЕЙРОН (від грец. άλευρον – борошно) – найдрібніші білкові зерна в клітинах насіння злаків та інших рослин.

АЛЕКСИКАЛІЗМ (від а... і грец. λεξικόν – словник) – рід афазії, яка проявляється в семантично-лексичних розладах мови хворого, головним чином у неспроможності правильно називати предмети.

АЛЕКСИН (від грец. άλέξω – відбиваю, захищаю) – захисна речовина сироватки крові, активує розчинення бактерій. Інша назва цієї речовини – цитаза.

АЛЕКСІЯ (від а... і грец. λέγω – читаю) – порушення навичок читання внаслідок втрати розуміння написаних слів чи впізнавання окремих літер. Спричинюється ураженням кори головного мозку.

АЛЕЛІ (від грец. αλλήλων – взаємно) – спадкові одиниці (гени), які містяться в однакових ділянках гомологічних (парних) хромосом і визначають напрям розвитку однієї і тієї самої ознаки.

АЛЕЛІЗМ – існування гена в різних станах (алелях), які виникають шляхом мутацій із нормального гена.

АЛЕЛОМОРФИ (від грец. αλλήλων – один одного, взаємно і ...морфи) – те саме, що й алелі.

АЛЕЛОМОРФІЗМ (від грец. αλλήλων – один одного, взаємно і ...морфізм) – те саме, що й алелізм.

АЛЕЛОПАТІЯ (від грец. αλλήλων – один одного, взаємно і ...патія) – вплив одних рослин на інші внаслідок виділення ними різних речовин.

АЛЕМАНДА (франц. allemande, букв. – німецька) – старовинний німецький плавний танок.

АЛЕРГАН – протиалергічний препарат.

АЛЕРГЕН [від алер (гія) і ...ген]чужорідна речовина, що спричинює алергію. А. можуть бути білки, бактерії, лікарські препарати тощо.

АЛЕРГІЯ (від грец. άλλος – інший і έργον – дія) – підвищена чутливість організму тварин і людини до впливів на нього алергенів. Виявляється у вигляді анафілаксії, ідіосинкразії, сироваткової хвороби тощо.

АЛЕРГОЛОГІЯ (від алергія і ...логія) – наука, яка вивчає причини виникнення, розвиток, профілактику та лікування алергічних захворювань.

АЛЕЯ (франц. аlleе, від аller – іти) – дорога, обабіч обсаджена деревами.

АЛІБІ (від лат. alibi – в іншому місці) – доказ невинності особи в злочині, оскільки вона в момент вчинення його перебувала в іншому місці.

АЛІГАТОР (англ. alligator, від ісп. el lagarto – ящірка) – рід крокодилів; живуть у південно-східній частині США та в Китаї. Об’єкт промислу заради шкіри.

АЛІГНІН – папір, застосовуваний як перев’язочний матеріал (замінник вати).

АЛІДАДА (від араб, аль-ідада – лінійка) – деталь астрономічних і геодезичних кутомірних інструментів, що обертається навколо осі, яка проходить через центр лімба.

АЛІЗАРИН (франц. alizarine, з ісп. alizarina, від араб. аль-асару – вичавлений сік) – органічна сполука, барвник; оранжеві кристали. Застосовують в аналітичній хімії, поліграфії тощо.

АЛІКВОТИ (від лат. aliquot – кілька) – 1) муз. Тони, що супроводять головну мелодію. 2) Частини величини, на які ціле ділиться без остачі.

АЛІЛУЯ (давньоєвр. галлелуйа – славте бога) – 1) Вигук славлення бога в іудаїзмі, запозичений християнством. 2) Переносно – співати алілую – надмірно вихваляти.

АЛІМЕНТАЦІЯ – 1) У Стародавньому Римі система державної допомоги дітям незаможних батьків і сиротам. 2) Обов’язок сплачувати аліменти.

АЛІМЕНТИ (від лат. alimentum – годування, утримання) – утримання, яке в передбачених законом випадках зобов’язані надавати одні члени сім’ї іншим членам сім’ї, що потребують матеріальної допомоги (неповнолітнім, непрацездатним тощо).

АЛІСУМ (здогадно від грец. άλυσσον – вживаний проти сказу) – рід трав’янистих, рідше кущових рослин родини хрестоцвітих Багато видів, переважно середземноморських, вирощують як декоративні рослини. Дикорослий А. – бурачок.

АЛІТЕРАЦІЯ (від лат. ad – до, при і littera – літера) – повторення однорідних приголосних звуків у вірші, реченні, строфі.

АЛІТУВАННЯ (від нім. alitieren – вкривати алюмінієм) – нанесення на металеві вироби алюмінієвого покриття, щоб запобігти окисленню їх.

АЛІФАТИЧНІ сполуки [від грец. άλειφαρ (άλείφατος) – мазь, жир] – те саме, що й ациклічні сполуки.

АЛІЦИН (від лат. alium – часник) – лікарський препарат; антибіотик. Антибактеріальний засіб проти ряду мікроорганізмів.

АЛКАЛІЗАЦІЯ (від араб, аль-калі – луг) – додавання лугів до речовин.

АЛКАЛІМЕТРІЯ (від араб, аль-калі – луг і ...метрія) – метод визначення кількості лугу в розчинах.

АЛКАЛОЗ (від араб, аль-калі – луг) – підвищення лужності крові і тканин.

АЛКАЛОЇДИ (від араб, аль-калі – луг і ...оїд) – органічні азотовмісні речовини, переважно рослинного походження, що мають лужні властивості. Більшість А. застосовують як лікарські речовини.

АЛКАНА (від араб, аль-хінна – хна) – рід багаторічних трав’янистих рослин родини шорстколистих. Дає алканін, що його застосовують для забарвлення вин, харчових продуктів, фарбування вовни, шовку та як індикатор під час хімічних аналізів.

АЛКЕНИ – органічні сполуки, ненасичені вуглеводні з одним подвійним зв’язком між атомами в молекулі. Найпростішим А. є етилен. Інша назва – олефіни.

АЛКІЛ (від алкоголь) – одновалентний (див. Валентність) залишок – радикал (4) вуглеводню жирного ряду. А. є бутил, метил, етил, пропіл та ін.

АЛКІЛСУЛЬФАТИ (від алкіл і сульфати) ефіри сірчаної кислоти. Застосовують переважно для алкілування органічних сполук.

АЛКІЛУВАННЯ – введення алкілу в молекулу органічної сполуки.

АЛКІНИ – органічні сполуки, ненасичені вуглеводні з одним потрійним зв’язком між атомами в молекулі. Найпростішим А. є ацетилен.

АЛКОГОЛІЗ (від алкоголь і ...ліз)обмінний розклад речовин при взаємодії з спиртами. А. є, напр., утворення етилацетату при взаємодії хлористого ацетилу з етиловим спиртом. А. подібний до гідролізу.

АЛКОГОЛІЗАЦІЯ (від алкоголь)те саме, що й спиртування.

АЛКОГОЛІЗМ (від алкоголь)захворювання, що розвивається внаслідок зловживання спиртними напоями. Призводить до фізичних і психічних розладів.

АЛКОГОЛОМЕТР (від алкоголь і ...метр)те саме, що й спиртометр.

АЛКОГОЛЯТИ (від алкоголь) – органічні солеподібні сполуки, продукти заміщення металом водню гідроксильної групи спиртів. Широко застосовують в органічному синтезі.

АЛКОГОЛЬ (від араб, аль-кухль – тонкий порошок) – 1) Органічна сполука, що містить у молекулі гідроксильну групу (ОН). Див. також спирти. 2) розм. Винний спирт.

АЛЛАХ, АЛЛА (від араб, аль-ілах – божество) – бог в ісламі.

АЛЛЕМАНІСТИ – представники опортуністичного, анархо-синдикалістського (див. Анархо-синдикалізм) угруповання у французькому робітничому русі кінця 19 – початку 20 ст. Від прізвища їхнього лідера Ж. Аллемана.

АЛМАЗ (тур. elmas, з араб., від грец. άδάμας – адамант) – мінерал класу самородних неметалів, чистий кристалічний вуглець. Прозорий, переважно безбарвний, має найвищу серед відомих мінералів твердість. Використовують для виготовлення абразивних та різальних інструментів, при бурінні, в ювелірній справі (див. Діамант).

АЛО... (від грец. άλλος – інший) – у складних словах означає: інший, сторонній, чужорідний.

АЛОГАМІЯ (від ало... і ...гамія)запилення однієї квітки пилком іншої. Інша назва – чужозапилення.

АЛОГІЗМ (від а... і ...логізм) – 1) Непослідовність у міркуваннях, викликана порушенням законів логічного мислення. 2) філософ. Ідеалістичне вчення, яке твердить, що знання досягають через віру, одкровення, інтуїцію.

АЛОГІЧНИЙ (від а... і логічний)суперечний логіці, безглуздий.

АЛОД (нім. Allod, від старонім. аl – повний і od – володіння) – повна спадкова власність на землю за феодалізму в Західній Європі.

АЛОЕ (грец. αλόη) – рід багаторічних трав’янистих рослин родини лілійних. Поширені в Африці. В СРСР культивують А. деревовидне (столітник). Деякі види використовують у медицині.

АЛОЗАВР (від ало... і ...завр) – рід викопних плазунів, які жили за мезозойської ери (див. Мезозой).

АЛОКУЦІЯ (лат. allocutio, від аlloquor – звертаюсь) – урочиста промова; фраза, якою починається промова.

АЛОМЕТРІЯ (від ало... і грец. μέτρον – міра) – нерівномірний ріст частин тіла, зміна темпів розвитку різних органів.

АЛОМОРФОЗ (від ало... і ...морфоз) – пов’язане із зміною середовища перетворення організмів, коли одні відношення із середовищем замінюються іншими, більш-менш рівноцінними. Є одним з типів адаптаціогенезу.

АЛОНЖ (франц. allonge, букв, – надставка) – 1) хім. Пряма або зігнута скляна трубка, якою рідина з холодильної частини пристроїв, де відбувається дистиляція, стікає в приймач. 2) тех. Прилад для уловлювання несконденсованої пари цинку в процесі добування його. 3) спорт. Гранична відстань, з якої боксер може нанести удар. 4) Аркуш паперу, який прикріплюють до векселя для передатних написів, якщо на вексельному бланку вони не вміщуються.

АЛОНІМ (від ало... і грец. όνυμα – ім’я) – друге ім’я особи, назва географічного об’єкта тощо (напр., Георгій – Юрій, Константинополь – Стамбул).

АЛОПАТІЯ (від ало... і ...патія)застаріла назва, вживана гомеопатами по відношенню до звичайної, негомеопатичної системи лікування.

АЛОПАТРІЯ (від ало... і грец. πατρίς – батьківщина) – тип видоутворення, при якому нові види виникають із популяцій, ареали яких не перекриваються.

АЛОПЛАСТИКА (від ало... і пластика) – заміщення дефекту тканин та органів різними штучними матеріалами, які не впливають шкідливо на навколишні тканини.

АЛОТРАНСПЛАНТАТ (від ало... і трансплантат) – орган або ділянка тканини, використані для алотрансплантації. Інша назва – гомотрансплантант.

АЛОТРАНСПЛАНТАЦІЯ (від ало... і трансплантація) – пересадження трансплантата від одного представника якого-небудь біологічного виду іншому представникові того ж виду. Інша назва – гомотрансплантація.

АЛОТРОПІЯ (від ало... і ...тропія) – властивість хімічного елемента існувати у вигляді двох або більше простих речовин з відмінними фізичними і хімічними властивостями (алотропних модифікацій).

АЛОФАН (від ало... і грец. φαίνω – виявляюсь, видаюсь) – мінерал класу силікатів, блідо-блакитного, зеленуватого, бурого кольорів.

АЛОФОН, АЛОФОНА (від ало... і ...фон) – звук, що відрізняється від іншого звука фонетичною ознакою, а не функцією; фонетичний варіант у межах однієї фонеми.

АЛОХОЛ (від ало... і грец. χολή – жовч) – лікарський препарат; жовчогінний засіб; підвищує моторику кишечника.

АЛОХОРІЯ (від ало... й ...хорія) – поширення плодів, насіння та спор за допомогою зовнішніх факторів: вітру (анемохорія), води (гідрохорія), тварин (зоохорія) або людини (антропохорія).

АЛОХТОНИ (від ало... і ...хтони)1) Організми, що населяють певну місцевість, але виникли в процесі еволюції в якомусь іншому місці. 2) Гірські породи і корисні копалини, що утворилися з матеріалу, перенесеного з інших місць у результаті геологічних процесів. Протилежне – автохтони.

АЛТЕЯ (грец. άλβαία, від άλθομαί – виліковуюся) – рід багаторічних трав’янистих рослин родини мальвових. Поширені в помірній зоні Європи та Азії. В СРСР культивують. Застосовують у медицині та ветеринарії.

АЛУНД [від ал (юміній) і (кор) унд] – штучний корунд. Одержують А. з бокситів.

АЛУНІТ (франц. alunite, від alun – галун) – мінерал класу сульфатів, білий з сіруватим, жовтуватим або червонуватим забарвленням. Використовують для одержання сульфату алюмінію.

АЛФАВІТ (грец. άλφάβητος від назв перших літер алфавіту – альфа та бета, або віта) – сукупність усіх літер, розміщених у певному, усталеному в даній мові порядку.

АЛХІМІЯ (лат. alhimia, alhymia, ahemia, з араб, аль-кімія, від грец. Χημία – Єгипет) – назва донаукової хімії, в основі якої лежала помилкова ідея про можливість перетворювати неблагородні метали на золото і срібло за допомогою «філософського каменя». Практична робота алхіміків дала поштовх до розвитку хімії та металургії.

АЛЮВІЙ (від лат. alluvio – нанос) – відклади, нагромаджені в долинах водними потоками (галька, гравій, пісок, глина).

АЛЮЗІЯ (від лат. allusio – жарт, натяк) – уживаний у художньому творі як риторичний прийом натяк на загальновідомий історичний, літературний чи побутовий факт (напр., «Піррова перемога»).

АЛЮМЕЛЬ [від алюм (іній) і (нік) ель] – сплав алюмінію, нікелю, кремнію, марганцю і кобальту (як домішки до нікелю). Застосовують у пірометрії.

АЛЮМІНАТИ – солі алюмінієвих кислот. Найпоширеніший А. натрію, застосовують у текстильній і паперовій промисловості, для очищення води.

АЛЮМІНІЙ [від лат. alumen (aluminis) – галун] – хімічний елемент, символ Аl, ат. н. 13; сріблясто-білий метал, складова частина бокситів, алунітів та інших мінералів.

АЛЮМІНОГРАФІЯ, АЛЬГРАФІЯ (від алюміній і ...графія) – спосіб плоского друку з тонкої (0,6 – 0,8 мм) алюмінієвої друкованої форми. Застосовують для друкування карт, плакатів, репродукцій.

АЛЮМІНОТЕРМІЯ, АЛЮМОТЕРМІЯ (від алюміній і ...термія) – здобування металів і сплавів відновленням їхніх сполук порошкуватим алюмінієм.

АЛЮМІНУВАННЯ – те саме, що й алітування.

АЛЮМОГЕЛЬ (від лат. alumen – галун і гелі) – пориста біла маса, іноді прозора, за складом – окис алюмінію, за властивостями – адсорбент.

АЛЮМОСИЛІКАТИ [від алюм (іній) і силікати], – група породоутворюючих мінералів; кремнеземисті сполуки з великим вмістом алюмінію, напр. польові шпати, слюди, мінерали глин.

АЛЮМОТЕРМІЯ – див. Алюмінотермія.

АЛЮР (франц. allure, букв. – хода) – 1) Різні види ходи, бігу коня (напр., ступа, галоп, кар’єр). 2) військ. Умовна позначка хрестами на донесенні, що визначає ступінь швидкості його доставки.

АЛЬБА (від прованс. alba – світанок) – одна з жанрових форм середньовічної куртуазної лірики, строфічна пісня про розставання вранці закоханих після таємного побачення.

АЛЬБАТРОСИ (португ. albatroz – буревісник) – рід океанічних птахів ряду буревісникоподібних. Поширені переважно у Південній півкулі. В СРСР – лише під час кочівель.

АЛЬБЕДО (лат. albedo, від albus – білий) – відношення кількості променистої енергії Сонця, відбитої від поверхні будь-якого тіла, до кількості енергії, що падає на цю поверхню. В середньому А. Землі становить 45%.

АЛЬБЕДОМЕТР (від альбедо і ...метр) – прилад для вимірювання альбедо різних фізичних тіл.

АЛЬБІГОЙЦІ – учасники єретичного руху в Південній Франції 12 – 13 ст., прихильники вчень катарів і вальденсів. Назву пов’язують з м. Альбі – можливим центром руху; за іншими джерелами, А. – це перекручена назва албанців.

АЛЬБІДУМ (від лат. albidus – білуватий) – різновид м’якої пшениці.

АЛЬБІНІЗМ (від, лат. albus – білий) – відсутність звичайної для даного виду організмів пігментації. У людей виявляється, зокрема, в ненормальній білості шкіри.

АЛЬБІНОС (від лат. albus – білий) – людина, тварина або рослина повністю або частково позбавлені пігментації особливостями альбінізму).

АЛЬБІТ (від лат. albus – білий) – мінерал класу силікатів, білий натрієвий польовий шпат. Використовують у керамічному виробництві.

АЛЬБІТОФІР [від альбіт і (пор) фір] – магматична гірська порода, різновид порфіру, в якому кристали основної маси породи представлені альбітом.

АЛЬБІЦІЯ – рід деревних та кущових рослин родини мімозових. Поширені в тропіках і субтропіках. Деякі види мають цінну деревину й кору, багату на дубильні речовини або сапонін. В СРСР вирощують як декоративну рослину.

АЛЬБОМ (франц. album, від лат. album – біла таблиця) – 1) Книга або зошит в оправі для віршів, малюнків, колекцій. 2) Окремо видана книга малюнків, ілюстрацій, креслеників.

АЛЬБОМІЦИН (від лат. albus – білий і ...міцин) – лікарський препарат; антибіотик. Застосовують при лікуванні пневмонії, дизентерії, отиту тощо.

АЛЬБОРАДА (ісп. alborada – ранкова пісня, від alba – світанок) – 1) Пісня іспанських пастухів на честь сходу Сонця. 2) Ранкова серенада.

АЛЬБУМІНИ [від лат. albumen (albuminis) – білок] – прості білки; входять до складу тваринних і рослинних тканин, яєчного білка, молока, сироватки крові. Застосовують у фармацевтичній, кондитерській, текстильній промисловості.

АЛЬБУМІНУРІЯ (від лат. albumen – білок і ...урія) – наявність білка в сечі. Інша назва – протеїнурія.

АЛЬБУЦИД-НАТРІЙ – те саме, що й сульфацил-натрій.

АЛЬВЕОЛА (від лат. alveolus – жолобок, виїмка) – 1) Кінцевий відділ залози. 2) Кінцева частина респіраторного апарата в легенях ссавців. 3) Ямка, в якій міститься корінь зуба.

АЛЬВЕОЛЯРНИЙ – 1) Той, що мав ніздрювату, пористу будову. 2) А. приголосний – приголосний звук, під час вимовляння якого язик торкається піднебіння біля альвеол. 3) А-на піорея – те саме, що й пародонтоз.

АЛЬГІН (від лат. alga – водорість) – драглиста клейка речовина, яку добувають з морських водоростей. Застосовують для остаточної обробки (апретування) тканин, волокна, хутра.

АЛЬГОЛОГІЯ (від лат. aiga – водорість, морська трава і ... логія) – розділ ботаніки, що вивчає водорості.

АЛЬГРАФІЯ – див. Алюмінографія.

АЛЬДЕГІДИ [від лат. al (cohol) dehyd (rogenatum) – алкоголь, позбавлений водню] – органічні сполуки, що містять карбонільну групу, зв’язану з атомом водню. Застосовують у виробництві фенолоальдегідних смол, у парфюмерії тощо.

АЛЬДОЗИ (від альдегід) – органічні кристалічні речовини, солодкі на смак. Відіграють важливу фізіологічну роль. Деякі А. є в продуктах харчування (глюкоза); застосовують А. в медицині тощо.

АЛЬДОЛАЗА – фермент, що належить до ліаз, які розщеплюють і синтезують міжвуглецеві зв’язки ( – С – С – ). Конденсує альдегіди, від чого й походить назва. У рослин бере участь у фотосинтезі, у тварин – у гліколізі.

АЛЬДОСТЕРОН [від альд(егід) і грец. στερεός – твердий] – гормон стероїдної природи; виробляється кірковим шаром надниркових залоз, регулює в організмі мінеральний обмін.

АЛЬКАД, АЛЬКАЛЬД (ісп. alcalde, від араб. аль-каді – суддя) – старшина громади, суддя в Іспанії, в країнах Латинської Америки.

АЛЬКАСАР (ісп. alcazar – фортеця, королівський палац, з араб. аль-каср – замок, від лат. castrum – укріплення) – замок або укріплений палац в Іспанії, найчастіше збудований у маврітанському стилі.

АЛЬКОВ (франц. alcove, з ісп. аlcoba, від араб. аль-кубба – склепіння, намет) – заглиблення в стіні, ніша для ліжка, відокремлена завісою від іншої частини приміщення.

АЛЬКУПРИНТ (від франц. alcove – заглибина і англ. print – друк) – електролітичний спосіб виготовлення форм офсетного друку, які відзначаються високою стійкістю.

АЛЬМА-МАТЕР (лат. alma mater, букв. – мати-годувальниця) – 1) Старовинна студентська назва університету (який дає «поживу для роздуму»). 2) Переносно – місце, де хтось виховувався, набув професійних навичок.

АЛЬМАНАХ (від араб. аль-манах – час, міра) – 1) заст. Календарі-довідники. 2) Збірка літературних творів різних авторів (віршів, оповідань, повістей тощо).

АЛЬМАНДИН – мінерал класу силікатів, залізисто-глиноземистий гранат червоного, буро-червоного або червоно-фіолетового кольорів. Дорогоцінний камінь, використовують також як абразивний матеріал. Від назви м. Алабанди в Малій Азії.

АЛЬМЕНДА (нім. Allmende, від ста-ронім. algemeinde – те, що належить усім) – у країнах Західної Європи за середньовіччя земельні угіддя, які були в спільному користуванні членів однієї або кількох територіальних громад.

АЛЬМУКАНТАРАТ (араб. альмукантарат, від кантара – вигинати дугою) – будь-який малий круг небесної сфери, паралельний горизонтові.

АЛЬПАКА (ісп. alpaca – гірська коза в Андах, з мови кечуа) – 1) Ссавець роду лам1 родини верблюдових. Свійська тварина, дає цінну вовну. Розводять у Перу й Болівії. 2) Легка тканина з її вовни.

АЛЬПАРІ (від італ. al раri, букв. – порівну) – в капіталістичних країнах відповідність ринкового (біржового) курсу валюти, цінних паперів, векселів їхньому номіналові.

АЛЬПЕНШТОК (нім. Alpenstock, від Аlреn – Альпи і Stock – палиця, жердина) – довга палиця з загостреним залізним наконечником, якою користуються при сходженні на високі гори, льодовики.

АЛЬПІНАРІЙ – ділянка саду або парку, влаштована у вигляді кам’янистої гірки, на якій вирощують високогірну рослинність. Від назви гір Альп.

АЛЬПІНІАДА – масові навчальні, спортивні змагання з альпінізму.

АЛЬПІНІЗМ – сходження на важкодоступні гірські вершини, льодовики з спортивною або пізнавальною метою. Від назви гір Альп.

АЛЬСЕККО (італ. аl secco, букв. – по сухому) – настінний живопис по сухій штукатурці. Див. також Фреска.

АЛЬТ (італ. alto, від лат. altus – високий) – 1) Партія в хорі або вокальному ансамблі, яку виконують низькі дитячі або жіночі голоси, вищі від тенора. 2) Низький дитячий або жіночий голос. 3) Струнний смичковий або духовий музичний інструмент. 4) Різновид деяких оркестрових інструментів (напр., А.-кларнет, домра-А.).

АЛЬТЕРАЦІЯ (від лат. alteratio – зміна, чергування) – підвищення або пониження тону на півтон або тон; знаки А. – діез, бемоль.

АЛЬТЕРНАТ (франц. alternat, від лат. alterno – чергую, змінюю) – у міжнародному праві сукупність правил, що регулюють порядок підписання договору: черговість згадування сторін у тексті договору, розташування підписів, печаток та ін.

АЛЬТЕРНАТИВА (франц. alternative, від лат. alterno – чергую, змінюю) – необхідність вибору між двома можливостями, що виключають одна одну; кожна з цих можливостей.

АЛЬТЕРНАТИВНИЙ – той, що допускає одну з двох або кількох можливостей.

АЛЬТЕРНАТОР (від лат. alterno – чергую, перемежовую) – електрична машина, що виробляє змінний струм.

АЛЬТЕРНАЦІЯ (від лат. alternatio – чергування, зміна) – чергування звуків, зумовлене певним фонетичним оточенням або морфологічною позицією.

АЛЬТИГРАФ (від лат. altus – високий і ...граф) – самописний висотомір.

АЛЬТИМЕТР (від лат. altus – високий і ...метр) – прилад для вимірювання висоти.

АЛЬТИНГ (ісланд. althing) – парламент в Ісландії.

АЛЬТИПЛАНАЦІЯ (від ісп. altiplano, altiplanicie – плоскогір’я) – вирівнювання рельєфу вершинної зони гірських хребтів, переважно внаслідок вивітрювання та нівації в умовах холодного і помірного клімату.

АЛЬТИТУДА (від лат. altitudo – висота) – висота точки місцевості над рівнем моря. Інша назва – абсолютна висота.

АЛЬТРУЇЗМ (франц. altruisme, від лат. alter – інший) – безкорисливе прагнення до діяльності на благо інших, готовність заради цього зректися власних інтересів.

АЛЬ-УД – Див. Уд.

АЛЬФА (грец. άλφα – Α, α) – 1) Перша літера грецького алфавіту. 2) Переносно – альфа й омега – головне, основне, все повністю, початок і кінець.

АЛЬФА..., АЛЬФА- – у складних словах означає стан речовини (напр., альфа-залізо) або зв’язок з альфа-частинками (напр., альфа-радіоактивність).

АЛЬФА-ЗАЛІЗО (від альфа-)структура заліза, якої воно набуває при температурі до 769° С. Див. також Алотропія.

АЛЬФАМЕТР (від альфа... і ...метр) – прилад для визначення надлишку повітря в горючій суміші, яка надходить у двигун внутрішнього згоряння.

АЛЬФА-ПРОМІННЯ – потік альфа-частинок.

АЛЬФА-РАДІОАКТИВНІСТЬ (від альфа- і радіоактивність) – радіоактивність, при якій відбувається випускання альфа-частинок. Інша назва – альфа-розпад.

АЛЬФА-СПЕКТРОМЕТР (від альфа і спектрометр) – прилад, за допомогою якого досліджують спектр (розподіл за енергією) альфа-частинок, що їх випромінюють радіоактивні ядра.

АЛЬФАТИП (від альфа... і ...тип)електронна фотонабірна машина, за допомогою якої одержують фотонабір на плівці або фотопапері.

АЛЬФАТРОН [від альфа... і (елек)трон] – радіоактивний прилад, за допомогою якого вимірюють тиск газу.

АЛЬФА-ЧАСТИНКИ – ядра атомів гелію. Кожна А.-ч. складається а 2 нейтронів і 2 протонів.

АЛЬФОЛЬ [від ал(юміній) і фоль(га)] – тонкий листовий алюміній (фольга), який застосовують як теплоізоляційний матеріал.

АЛЬФОНС (франц. Alphonse) – ім’я героя комедії О. Дюма (сина) «Мосьє Альфонс», що стало загальним означенням коханця, якого утримує його коханка.

АЛЬФОРТІОЗ – гельмінтозна хвороба однокопитних тварин, що її спричинює нематода альфортія.

АЛЬЦІОНА (грец. Άλκυών) – 1) У давньогрецькій міфології ім’я однієї з героїнь. 2) Зоря 2,9 видимої зоряної величини, найяскравіша в зоряному скупченні Плеяд. Віддаль від Сонця 59 парсек. Інша назва – η Тельця.

АЛЬЯНС (франц. alliance, від аllier – з’єднувати) – 1) Союз, об’єднання держав, організацій на основі договірних зобов’язань. 2) Шлюбний союз.

АМАЗОНІТ – мінерал класу силікатів, різновид калієвого польового шпату блакитно-зеленого кольору. Використовують як виробне каміння. Від назви ріки Амазонки.

АМАЗОНКА – 1) Вершниця. 2) Жіночий одяг для верхової їзди.

АМАЗОНКИ [грец. ’Αμαζόνες, від ά... – без і μαξός – сосок, грудь (за давніми переказами, А. для зручності стрільби з лука випалювали собі праву грудь)] – у давньогрецькій міфології жінки-войовниці, що жили нібито в Малій Азії, біля Чорного моря та в пониззі Дону.

АМАЛЬГАМА (франц. amalgame, з араб. аль-мальгам, від грец. μάλαγμα – пристрій для пом’якшення ударів) – 1) Сплав, одним з компонентів якого є ртуть. Застосовують при золоченні металевих виробів, у виробництві дзеркал. 2) Переносно – суміш різнорідних речей, ідей.

АМАЛЬГАМАТОР – апарат, в якому провадять амальгамацію.

АМАЛЬГАМАЦІЯ – 1) Покриття металу, скла амальгамою. 2) Добування благородних металів з тонко подрібнених руд або пісків змочуванням поверхні металу ртуттю. 3) Злиття капіталістичних підприємств (промислових або банківських) внаслідок поглинання дрібних підприємств великими або об’єднання великих у надвеликі.

АМАЛЬГАМОГРАФІЯ (від амальгама і ...графія) – спосіб плоского друку з амальгамованих форм, в яких пробільні елементи оброблено ртуттю.

АМАНАТ (араб.) – заложник. Слово «аманат» вживали в цьому значенні і в Давній Русі.

АМАРАНТ (від грец. άμάραντος – нев’янучий) – рід одно-, рідше багаторічних трав’янистих рослин родини щирицевих. Поширені в теплих та помірних зонах. Більшість видів – бур’яни, деякі – декоративні й кормові рослини. Інша назва – щириця.

АМАРИЛІС (грец. άμαρυλλίς) – рід трав’янистих багаторічних рослин. Повсюдно вирощують як декоративні рослини в оранжереях та кімнатах, на півдні – у відкритому грунті.

АМАТОР (лат. amator, від amo – полюбляю, маю нахил) – самодіяльний актор, музикант, художник, радіотехнік тощо.

АМБАЛАЖ (франц. emballage, від emballer – пакувати) – 1) Пакувальвий матеріал. 2) Витрати на пакування.

АМБІВАЛЕНТНІСТЬ (від лат. ambo – обидва і valentia – сила, міць) – суперечливе, двоїсте (те, що має в собі, наприклад, задоволення й незадоволення) емоційне переживання щодо тієї самої події або предмета.

АМБІСТОМА, АМБЛІСТОМА (від грец. αμβλύς – тупий і στόμα – паща) – рід хвостатих земноводяних. Поширені в Північній та Центральній Америці. Схожі на саламандр. Личинку А. тигрової називають аксолотль.

АМБІЦІЯ (лат. ambitio – честолюбність, пиха, від ambio – обходжу, домагаюсь) – гонор, чванливість.

АМБЛІСТОМА – те саме, що й амбістома.

АМБРА (італ. ambra, франц. ambre, від араб, анбар) – 1) Воскоподібна запашна речовина, що утворюється в кишечнику хворих китів – кашалотів; застосовують А. у парфюмерії для надання стійкості запаху духів. 2) Переносно – аромат, пахощі.

АМБРАЗУРА (франц. embrasure – бійниця) – 1) Отвір в оборонних спорудах і бронебаштах для стріляння і для спостереження. 2) Отвір у стіні для вікна або дверей.

АМБРОЗІЯ (від грец. αμβροσία – безсмертя) – 1) У давньогрецькій міфології «їжа богів», що нібито надавала їм безсмертя. 2) Запашна мазь у давніх народів. 3) Нальоти міцелію (грибниці) найпростіших сумчастих грибів (аскоміцетів), що вистилають ходи в деревині, в яких живуть личинки жуків-короїдів. 4) Рід однорічних і багаторічних трав’янистих рослин родини складноцвітих. Злісні бур’яни, занесені з Північної Америки. 5) Переносно – надзвичайно смачна страва.

АМБУЛАТОРІЯ (від лат. ambulatorius – той, що робиться на ходу) – невеликий лікувально-профілактичний заклад, що надає хворим як в А., так і вдома медичну допомогу лише з основних спеціальностей: терапії, хірургії, стоматології.

АМБУЛАТОРНИЙ – пов’язаний з амбулаторією; а-не лікування – лікування хворих, що приходять в амбулаторію, поліклініку.

АМБУШУР (франц. embouchure, від bouche – рот) – 1) Мундштук духового музичного інструмента; положення губ під час гри на ньому. 2) Кришка на мікрофоні телефонної трубки для підсилення голосу.

АМВОН (від грец. άμβων – виступ, підвищення) – підвищення перед середньою частиною іконостаса в православному храмі.

АМЕБИ (від грец. αμοιβή – зміна, перетворення) – ряд найпростіших одноклітинних тварин класу саркодових. Більшість А. живе в прісних водоймах, деякі в грунті. Серед А. є паразити людини й тварин.

АМЕБІАЗ – хвороба людини, спричинювана дизентерійною амебою. Інша назва – амебна дизентерія.

АМЕБОЦИТИ (від грец. αμείβω – змінюю, перетворюю і ...цити) – елементи крові безхребетних тварин, що виконують захисну функцію, аналогічні лейкоцитам хребетних і людини.

АМЕЛОБЛАСТИ – те саме, що й адамантобласти.

АМЕНОРЕЯ (від а..., грец. μην – місяць і ρέω – течу) – відсутність менструацій.

АМЕНСАЛІЗМ (від а... і лат. mensa – стіл, трапеза) – форма взаємовідношень між організмами, корисна для одного виду, проте шкідлива для іншого (напр., ворони, які підбирають залишки їжі вовка, своїм криком приваблюють увагу мисливця).

АМЕРИЦІЙ – штучко одержаний радіоактивний хімічний елемент, символ Am, ат. н. 95; належить до актиноїдів, сріблястий метал. Від назви континенту Америка.

АМЕТИСТ (від грец. αμέθυστος – неп’янкий) – мінерал класу силікатів, прозорий фіолетовий різновид кварцу. Дорогоцінний камінь.

АМЕТРОПІЯ [від грец. άμετρος – безмірний і όψ (όπός) зір] – ненормальна заломлювальна здатність ока. До А. належить короткозорість або далекозорість.

АМІАК [лат. am (mon) iac (um), від грец άμμωνιακόν – смолиста камедь] – найпростіша сполука азоту з воднем, безбарвний отруйний газ з різким задушливим запахом. Застосовують у виробництві азотної кислоти, азотних добрив, соди, вибухових речовин, у холодильних установках.

АМІАНТ (від грец. αμίαντος – чистий, незаплямований) – мінерал, амфіболовий азбест.

АМІДАЗИ (від аміди) ферменти, що беруть участь в азотистому обміні в організмі. Містяться в тканинах тварин і рослин, в мікроорганізмах.

АМІДИ [від амі (ак) і ... (ої) д] – 1) Похідні кислот, в яких гідроксильна група заміщена аміногрупою, напр. ацетамід-амід оцтової кислоти. 2) Хімічні сполуки, що утворюються заміною одного атома водню аміаку атомом металу, напр. амід натрію.

АМІДОЛ [від амід (и) і ...ол] – органічна сполука, безбарвні або світло-сірі кристали. Застосовують у фотографії як проявник.

АМІДОПІРИН (від аміди і грец. πόρ – вогонь) – лікарський препарат; болезаспокійливий, протизапальний, протиревматичний та жарознижуючий засіб. Інша назва – пірамідон.

АМІДУВАННЯ – утворення амідів кислот. А. знешкоджує аміак у тканинах тварин і людини.

АМІКОШОНСТВО [франц. amis (comme) cochons, від ami – друг, comme – як і cochon – свиня] – безцеремонність, панібратство, фамільярність.

АМІЛ... (від грец. άμυλον – крохмаль) – у назвах деяких хімічних сполук означає одновалентний (див. Валентність) залишок (С5Н11) – радикал.

АМІЛАЗИ (від грец. άμυλον – крохмаль) – ферменти, що гідролітично розщеплюють крохмаль і глікоген з утворенням декстринів, мальтози і глюкози. Містяться в організмі тварин і рослин.

АМІЛАН (від аміди)різновид синтетичного волокна з поліамідів.

АМІЛАЦЕТАТ (від аміл... та ацетат) – аміловий ефір оцтової кислоти, безбарвна рідина. Амілацетат є розчинником багатьох органічних сполук.

АМІЛОДЕКСТРИН (від аміл... і декстрин) – продукт розщеплення крохмалю.

АМІЛОЗА (від грец. άμυλον – крохмаль) – легкорозчинна у воді складова частина крохмалю.

АМІЛОЇД (від аміл... і ...оїд)1) мед. Скловидна речовина білкового характеру, яка утворюється при амілоїдозі. 2) бот. Запасний полісахарид, що міститься в клітинних оболонках насіння.

АМІЛОЇДОЗ – одна з форм патологічного порушення білкового обміну в організмі. Інша назва – амілоїдна дистрофія.

АМІЛОПЕКТИН (від аміл... і пектин) – складова частина крохмалю. Застосовують як клеї і в харчовій промисловості.

АМІМІЯ (від а... і грец. μίμος – наслідувач, актор) – ослаблення або повна відсутність міміки, що спостерігається при деяких захворюваннях нервової системи.

АМІНАЗИН (від аміни) – лікарський препарат; застосовують при нервових та психічних захворюваннях, для посилення дії снотворних, наркотичних та багатьох знеболюючих засобів.

АМІНИ (від лат. ammoniacum – аміак) – азотовмісні органічні сполуки, похідні аміаку. Найважливішим А. є анілін. Застосовують у виробництві барвників, лікарських препаратів.

АМІНОБЕНЗОЛ (від аміни та бензол) – те саме, що й анілін.

АМІНОГРУПА – одновалентна (див. Валентність) група – NH2, залишок аміаку. Міститься в амінах, амінокислотах та інших органічних сполуках.

АМІНОКИСЛОТИ – органічні кислоти, що містять одну або кілька аміногруп. Входять до складу всіх білкових речовин, багатьох ферментів, гормонів, вітамінів. Застосовують переважно в медицині й мікробіології.

АМІНОПЕПТИДАЗИ (від аміни і пептидази) – група ферментів кишкового соку, що каталізують гідролітичне розщеплення поліпептидів з утворенням вільних амінокислот.

АМІНОПЛАСТИ [від аміни і пласт (мас) и] – пластмаси на основі термореактивних синтетичних смол. З А. виготовляють електроізоляційні матеріали, клеї.

АМІНОСАХАРИ (від аміни і грец. σάκχαρ – цукор) – органічні сполуки, амінопохідні простих сахарів (моносахаридів). Входять до полісахаридів, складних білків, ліпідів, гормонів, антибіотиків.

АМІНОТРАНСФЕРАЗИ (від аміни і трансферази) ферменти з групи трансфераз, які відіграють важливу роль в азотистому обміні в організмі тварин і рослин.

АМІНОФЕНОЛИ (від аміни і феноли) – органічні кристалічні сполуки, похідні фенолу. Відзначаються амфотерністю. Застосовують у виробництві барвників, деяких ліків, у фотографії.

АМІНУВАННЯ – введення аміногрупи в різні органічні сполуки.

АМІТОЗ (від а... і мітоз) – прямий поділ ядра клітини, здебільшого шляхом перешнурування, без попередніх структурних змін у його будові.

АМНЕЗІЯ (від а... і грец. μνήμη – пам’ять) – ослаблення або втрата пам’яті.

АМНІОН (від грец. άμνίον – зародкова оболонка) – внутрішня зародкова оболонка деяких вищих хребетних (плазунів, птахів, ссавців) і безхребетних (комах).

АМНІОТИ (від амніон) – вищі хребетні тварини, в яких у процесі ембріонального розвитку утворюються зародкові оболонки – амніон і алантоїс.

АМНІСТІЯ (грец. αμνηστία – прощення, і від άμνηστέω – забуваю) – 1). Передбачене актом найвищого органу державної влади повне або часткове звільнення від покарання та його правових наслідків і пом’якшення покарання певної категорії осіб, засуджених судом, дотримання й припинення порушеного кримінального переслідування, а також зняття судимості з осіб, що відбули покарання або звільнені від покарання. 2) Переносно – прощення, помилування взагалі.

АМОН – один з головних богів у давньоєгипетській релігії.

АМОНАЛИ [від амон (ій) і алюміній)] – суміші нітрату амонію з металевим алюмінієм, вибухові речовини.

АМОНІЙ (лат. ammonium, від ammoniacum – аміак), NH4+ – позитивний іон, що в сполуках відіграє роль одновалентного металу.

АМОНІТИ 1 [від амо (ній) і лат. nit (rogenium) – азот] – аміачно-селітряні вибухові речовини. Широко застосовують при підривних роботах.

АМОНІТИ 2 – група викопних головоногих молюсків, що мали спірально закручену черепашку. Від імені єгипетського бога Амона, якого зображали із закрученими баранячими рогами.

АМОНІФІКАЦІЯ (від амоній і ...фікація) – процес розкладення азотовмісних органічних речовин з утворенням і виділенням аміаку.

АМОНОЛІЗ (від амоній і ... ліз) – . обмінний розклад органічних сполук при взаємодії з аміаком.

АМОРАЛІЗМ (від а... і лат. moralis – моральний) – етичний принцип, що виправдовує егоїзм, індивідуалізм; негативне ставлення до загальнолюдських моральних цінностей, Характерний для сучасних буржуазних етичних теорій.

АМОРАЛЬНИЙ (від а... і моральний) – позбавлений моралі, неморальний.

АМОРТИЗАТОР – пристрій для пом’якшення ударів (амортизації), щоб захистити споруду, машину тощо від великих навантажень і коливань.

АМОРТИЗАЦІЯ [лат. amortisatio – погашення, від mors (mortis) – смерть] – 1) Пом’якшення ударів (див. Амортизатор). 2) Поступове зношування основних фондів (устаткування, будівель, споруд) і перенесення їхньої вартості на вироблювану продукцію. 3) Зменшення цінності оподаткованого майна.

АМОРТИФІКАЦІЯ [від лат. mors (mortis) – смерть і ...фікація] – офіційне оголошення про анулювання (позбавлення чинності) втрачених документів.

АМОРФІЗМ (від грец. άμορφος – . безформний) – 1) Безформність, неоформленість, невпорядкованість. 2) Аморфний стан речовини.

АМОРФНИЙ (грец. άμορφος) – безформний; той, що не має кристалічної будови; а-ні мови – див. Ізолюючі мови.

АМОТОЛИ [від амо (ній) і тол (уол)] – вибухові речовини, що належать до амонітів1: суміші нітрату амонію з тринітротолуолом. Деякі А. застосовують для виробництва боєприпасів.

АМОФОС [від амо (ній) і фос (фор)]подвійне азотно-фосфорне концентроване водорозчинне добриво.

АМПЕЛОГРАФІЯ (від грец. άμπελος – виноград і ...графія)наука про сорти й види винограду.

АМПЕЛОЛОГІЯ (від грец. άμπελος – виноград і ...логія)те саме, що й ампелографія.

АМПЕЛОТЕРАПІЯ (від грец. άμπελος – виноград і терапія) – лікування виноградом.

АМПЕЛЬНІ рослини (від нім. Ampel – висяча лампа, висяча ваза для квітів) – декоративні рослини із звисаючими пагонами, стеблами або листками, які вирощують у підвісних вазах (амплях) або горщиках.

АМПЕР – 1) Одиниця сили електричного струму. 2) Одиниця магніторушійної сили. Від прізвища французького хіміка А. Ампера.

АМПЕРАЖ – сила електричного струму, виражена в амперах.

АМПЕР-ГОДИНА – кількість електрики, що протікає через провідник або прилад за 1 год, якщо величина струму дорівнює 1 а. 1а-год = 3600 кулонам.

АМПЕРМЕТР (від ампер і ...метр) – прилад, за допомогою якого вимірюють силу електричного струму в амперах.

АМПЕР-СЕКУНДА – те саме, що й кулон1.

АМПІР (від франц. empire – імперія) – стиль пізнього класицизму в архітектурі й мистецтві (переважно декоративно-прикладному), що виник у Франції на початку 19 ст.

АМПІЦИЛІН – лікарський препарат, антибіотик.

АМПЛІТРОН [від лат. amplio – збільшую, посилюю і (елек) трон]електровакуумний прилад магнетронного типу, за допомогою якого підсилюють сигнали коливань надвисоких частот.

АМПЛІТУДА (від лат. amplitude – обширність, просторість) – 1) Найбільше значення періодично змінюваної величини (напр., найбільше відхилення маятника від положення рівновага). 2) Різниця показань висот на шкалі приладу (барометра, термометра). 3) матем. Одна з величин, що визначають положення точки відносно полярної системи координат. 4) Переносно – розмах, широчінь.

АМПЛІФІКАЦІЯ (лат. amplificatio, від amplificio – поширюю, збільшую) – 1) Нагромадження синонімів або однотипних виразів для підсилення емоційного впливу вислову. 2) В художній літературі, промові використання кількох однорідних означень для підсилення характеристики явища. 3) Один з видів шкільних вправ для розвитку мови, що полягає в поширенні простих речень. 4) Збільшення обсягу тексту під час перекладу з однієї мови на іншу.

АМПЛУА (від франц. emploi – рід занять) – 1) Ролі, що відповідають характерові обдарування актора (герой, трагік, комік). 2) Переносно – характер обов’язків або роботи людини.

АМПУЛА (від лат. ampulla – пляшечка) – 1) У давніх римлян глиняна або скляна посудина з вузькою шийкою для зберігання рідини. 2) Скляна посудина з відтягненою вузькою шийкою, яку запаюють після заповнення ліками. 3) анат. Розширена частина деяких трубкоподібних органів.

АМПУТАЦІЯ (лат. amputatio, від amputo – відрізую) – хірургічна операція, що полягає у повному або частковому відтинанні периферичної частини органа (кінцівки, грудної залози тощо).

АМУЗІЯ (від а ... і грец. μοΰσα – музика) – порушення можливості сприймати музичні звуки або відтворювати їх.

АМУЛЕТ (франц. amulette, від лат. amuletum – ладанка, привісок) – предмет, якому марновірно приписують чудодійну здатність оберігати людину, що його носить, від бід, хвороби тощо.

АМУНІЦІЯ (польс. amunicja, від лат. munitio – спорядження) – сукупність предметів, що становлять спорядження військовослужбовця. Кінсьκа А. – упряж, сідло, в’ючні пристрої.

АМУР (франц. Amour, з лат. Amor) – 1) У давньоримській міфології бог кохання. 2) астр. Одна з малих планет (відкрита в 1932 p.).

АМУРНИЙ (від Амур) – любовний, причетний до кохання.

АМФІ... (грец. άμφι...) – префікс, що означає: «з обох боків», «навколо», «подвійний», напр. амфікарпія.

АМФІБІЇ (від грец. άμφίβιον – земноводяна істота) – клас хребетних тварин, які на стадії личинки дихають зябрами, а в дорослому віці – легенями, через шкіру і слизову оболонку рота (напр., жаби, тритони). Інша назва – земноводяні.

АМФІБІЯ (від грец. άμφίβιον – земноводяна істота) – бойова або транспортна машина (танк, автомобіль), здатна пересуватися суходолом, водою або під водою; літак, пристосований для зльоту й посадки на воді й суходолі.

АМФІБОЛИ (від грец. αμφίβολος – двозначний, оманний) – група породоутворюючих мінералів класу силікатів, кремнекисневі сполуки магнію, заліза, кальцію, іноді алюмінію й лугів.

АМФІБОЛІТ [від амфібо (ли) і ...літ] – метаморфічна гірська порода, складається в основному з амфіболів та плагіоклазу. Окремі різновиди використовують як виробне та облицьовувальне каміння.

АМФІБОЛІЯ (від грец. αμφιβολία – двозначність, неясність) – вираз, який можна тлумачити двозначно.

АМФІБРАХІЙ (грец. άμφίβραχυς, букв. – короткий з обох боків) – віршовий розмір з трискладовою стопою і наголошеним другим складом.

АМФІГАСТРІЇ [від амфі... і грец. γαστήρ (γαστρός) – черево] – лусочки на нижньому боці талона деяких рослин типу мохоподібних. Інша назва – черевні луски.

АМФІКАРПІЯ (від амфі... й грец. καρπός – плід) – утворення на одній рослині надземних і підземних плодів.

АМФІКТІОНІЯ (грец. ’Αμφικτιονία, від άμφικτίονες – жителі навколишніх областей) – у Стародавній Греції релігійно-політичний союз племен і міст для спільного відправлення культу і розв’язання мирним шляхом конфліктів, що виникали між його членами.

АМФІМАКР (грец. άμφίμακρος, букв. – видовжений з обох боків) – в античній метриці віршований розмір з трискладовою стопою, що має два довгі склади і один короткий всередині ( – V – ).

АМФІМІКСИС (від амфі... і ...міксис) – тип статевого процесу у людини, тварин і рослин, при якому ядра чоловічої і жіночої статевих клітин зливаються.

АМФІПОДИ (від амфі... й ...поди) – ряд вищих ракоподібних. Морські й прісноводні форми; мають велике значення в живленні риб.

АМФІТЕАТР (грец. άμφίθέατρον) – 1) У давньогрецькому театрі місця, розташовані півколом на схилах пагорбів. 2) Давньоримська будівля для видовищ еліптичної форми з ареною посередині, навколо якої уступами вгору розташовані місця для глядачів. 3) У сучасному театрі місця, розташовані напівкруглими уступами за партером (1).

АМФІТРІОН (грец. Άμφιτρύων) – 1) Давньогрецький міфологічний герой, що уславився своєю гостинністю. 2) Переносно – гостинний господар.

АМФІТРІТА (грец. Αμφιτρίτη) – в давньогрецькій міфології богиня морів, дружина Посейдона.

АМФОЛІТИ (від грец. άμφω – обидва і λΰτος – розкладний, розчинний) – речовини, які в розчині проявляють амфотерність. Найважливішими А. є амінокислоти, білки.

АМФОРА (лат. amphora, від грец. άμφορεύς – ваза з двома ручками) – посудина зі звуженим дном, високим і вузьким горлом та двома ручками, поширена у давніх греків і римлян. А. виготовляли й за середніх віків, зокрема в Київській Русі 10 – 12 ст.

АМФОТЕРНІСТЬ (від грец. αμφότερος – один і другий, обидва) – здатність сполук проявляти кислотні й основні властивості. Амфотерними сполуками (їх ще називають амфолітами) є вода, гідроокиси алюмінію, цинку, хрому.

АН... – див. А...

АНА... (грец. άνα...) – префікс, що означає рух угору, підсилення, повторну або зворотну дію, напр. анагенез, анаплазія.

АНАБАЗИН (від анабазис) – органічна отруйна речовина, алколоїд. Застосовують у сільському господарстві для знищення шкідливих комах.

АНАБАЗИС (від грец. άνάβασις – сходження) – рід рослин родини лободових. Напівкущі або багаторічні трави. Поширені переважно в Середній Азії. Використовують для виготовлення алкалоїду анабазину, а також препаратів проти шкідливих комах.

АНАБАПТИСТИ (від грец. άναβαπτίζω – знову занурюю, перехрещую) – в період Реформації християнська секта, що виступала проти хрещення дітей і вимагала повторного хрещення (звідси й назва) в свідомому віці, при вступі в анабаптистські громади.

АНАБІОЗ (від грец. αναβιωτις – оживання) – тимчасовий стан деяких живих істот, коли всі життєві процеси в їхньому організмі так уповільнюються, що немає видимих проявів життя. Є пристосуванням до переживання несприятливих умов.

АНАБОЛІЗМ (від грец. αναβάλλω – накидаю, насипаю) – сукупність хімічних процесів в організмі, спрямованих на утворення складових частин клітини і тканин. А. є одним з циклів обміну речовин і взаємопов’язаний з протилежним процесом – катаболізмом.

АНАБОЛІЯ (від грец. αναβολη – сходження, підйом) – зміна ознак дорослих організмів внаслідок додавання нових стадій наприкінці періоду формотворення.

АНАГАЛАКТИЧНІ туманності (від ана... і Галактика) – зоряні скупчення поза нашою Галактикою.

АНАГЕНЕЗ (від ана... і ...генез)1) Тип еволюційного процесу органічного світу, близький до прогресу; для А. характерне ускладнення органів, удосконалення їх діяльності тощо. 2) Процес регенерації тканин.

АНАГЛІФІЯ (від грец. ανάγλυφος – рельєфний) – спосіб репродукування, що дає змогу одержати об’ємне (стереоскопічне) зображення.

АНАГРАМА (від ана... і ...грама)1) Переставляння окремих літер або складів у слові, внаслідок чого утворюються нові слова з іншим значенням. 2) Скорочений підпис художника.

АНАДИПЛОСИС (від грец. άναδίπλωσις – здвоєність) – стилістична фігура; початок нового віршового рядка чи фрази тими словами, якими закінчувалися попередній рядок чи фраза.

АНАЕРОБИ (від ан... і аероби)організми, здатні жити без вільного кисню (деякі види бактерій, нижчих рослин).

АНАЕРОБІОЗ (від ан..., грец. άήρ – повітря та βίος – життя) – життя без вільного кисню.

АНАКОЛУФ (від грец. άνακόλουθον – непослідовність) – синтаксична або логічна непослідовність у мові, відхилення від граматично правильних норм.

АНАКОНДА (індіан.) – змія родини удавових. Живе в Центральній та Південній Америці. Найбільша розмірами в світі.

АНАКРУЗА, АНАКРУСА (грец. άνάκρουσις, букв. – відштовхування) – склад на початку віршового рядка, який не входить до його ритмічного розміру.

АНАЛГІН – див. Анальгін.

АНАЛГІЯ, АНАЛГЕЗІЯ – див. Анальгія, Анальгезія.

АНАЛЕКТИ (від грец. άναλέγω) – підбираю) – вибрані твори одного або кількох авторів.

АНАЛІЗ (від грец. άνάλυσις – розклад, розчленування) – 1) Метод дослідження, що полягає в мисленому або практичному розчленуванні цілого на складові частини. Протилежне – синтез. 2) Уточнення логічної форми (будови, структури) міркування засобами формальної логіки: 3) Математичний А. – в широкому розумінні розроблення прийомів обчислень та застосувань їх, у вузькому розумінні – частина математики, що вивчає нескінченно малі величини, 4) Хімічний А. – сукупність операцій, за допомогою яких встановлюють якісний або кількісний склад речовини. 5) Спектральний А. – визначення складу речовини шляхом дослідження її спектра. 6) мовозн. Перший етап машинного перекладу, що полягає у визначенні граматичної і лексичної інформації, основу якої становлять тексти, що перекладаються; розпізнавання звуків мови (людиною або автоматом).

АНАЛІЗАТОР (від аналіз)частина поляризаційного приладу, де виявляється і досліджується поляризоване світло.

АНАЛІЗАТОРИ – складні анатомофізіологічні системи тварин і людини, що забезпечують сприймання й аналіз усіх подразнень, які надходять із зовнішнього і внутрішнього середовища.

АНАЛІТИК (від грец. αναλυτικός – аналітичний) – 1) Фахівець, який здійснює аналіз речовин. 2) Переносно – той, хто має схильність до аналізу своїх переживань, поведінки, оточення.

АНАЛІТИКА (грец. αναλυτικά) – в логіці Арістотеля вчення про силогізми й доведення.

АНАЛІТИЧНИЙ (грец. αναλυτικός) – одержаний в результаті розчленування об’єкта й аналізу одержаних внаслідок цього частин; а-на геометрія – розділ геометрії, який вивчає властивості геометричних об’єктів виключно обчислюванням; а-на функція – функція, яку можна розвинути в степеневий ряд.

АНАЛОГ (від грец. ανάλογος – відповідний) – об’єкт вивчення, схожий (аналогічний) з певним іншим об’єктом.

АНАЛОГІЧНИЙ (грец. ανάλογος) – подібний, відповідний.

АНАЛОГІЯ (від грец. αναλογία – відповідність) – 1) Часткова схожість між предметами або явищами. 2) У логіці – умовивід, в якому від схожості предметів за одними ознаками роблять висновок про можливу схожість цих предметів за іншими ознаками. 3) Зближення відмінних між собою мовних форм на основі часткової подібності їх. 4) Застосування до випадку, не передбаченого законом, норми права, що передбачає інші схожі випадки, а також вирішення будь-якої справи на основі загальних засад законодавства й загальної політики держави. 5) Зовнішня схожість організмів різних систематичних груп, а також органів або їхніх частин, які походять з різних вихідних зачатків і мають різко відмінну будову.

АНАЛОГОВІ МАШИНИ – обчислювальні машини, які обробляють інформацію, представлену в неперервній формі.

АНАЛЬГЕЗИН – див. Антипірин.

АНАЛЬГІН, АНАЛГІН (від ан... і грец. άλγος – біль) – лікарський препарат. Болезаспокійливий і жарознижуючий засіб.

АНАЛЬГІЯ, АНАЛГІЯ, АНАЛЬГЕЗІЯ, АНАЛГЕЗІЯ (від грец. άναλ γης – несприйнятливий, αναλγησία – несприйнятливість) – нечутливість до болю.

АНАЛЬЦИМ (від грец. άναλκις – слабкий) – мінерал класу силікатів, білого кольору з скляним блиском.

АНАМНЕЗ (від грец. άνάμνησις – спомин, нагадування) – відомості про попередній стан хворого.

АНАМНІЇ (від ан... і амніон) – нижчі хребетні тварини, в яких у процесі ембріонального розвитку не утворюються зародкові оболонки – амніон і алантоїс. До А. належать круглороті, риби, земноводяні.

АНАМОРФІЧНИЙ (від ана... і грец. μορφή – форма) – спотворений, неправильний, змінюваний.

АНАМОРФОЗ (від грец. άναμόρφωσις – спотворення форми) – 1) Тип розвитку деяких членистоногих, при якому тварина вилуплюється з яйця з неповною кількістю тулубових сегментів, що поступово доповнюються з наступним линянням. 2) Спотворена конфігурація об’єкта, що здається правильною за певних умов (напр., у вгнутому дзеркалі).

АНАНАС (португ. ananas, з мови тупі-гуарані апапа) – рід трав’янистих тропічних рослин родини бромелієвих. Дає солодкі соковиті плоди (супліддя).

АНАПЕСТ (грец. ανάπαιστος, букв. – відбитий назад) – віршований розмір, стопи якого в античному віршуванні складаються з двох коротких і одного довгого складу; в силабо-тонічному віршуванні – з трьох складів з наголосом на останньому.

АНАПЛАЗІЯ (від ана... і грец. πλάσις – утворення) – повернення клітин і тканин у недиференційований стан, при цьому вони перестають виконувати специфічні функції і набувають здатності до необмеженого росту.

АНАПЛАЗМИ (від грец. άνάπλασμα – образ, форма) – рід рикетсій; кровопаразити тварин, що спричинюють захворювання – анаплазмоз.

АНАПЛАЗМОЗ – захворювання домашніх та диких тварин, спричинювані анаплазмами.

АНАРТРІЯ (від грец. άναρθρος – нерозчленований) – форма розладу мови, втрата здатності артикулювати звуки.

АНАРХІЗМ (від грец. αναρχία – безвладдя) – 1) Ворожа марксизмові дрібнобуржуазна суспільно-політична течія, в сучасних умовах – різновидність «лівого» екстремізму. Склалася в 40 – 60-х pp. 19 ст. Прихильники А. заперечують будь-яку державну владу, включаючи диктатуру пролетаріату, організовану політичну боротьбу, пролетарську дисципліну й керівну роль пролетарської партії. 2) Невизнання авторитету, порядку, дисципліни; свавілля.

АНАРХІЯ (грец. αναρχία) – 1) Безвладдя. 2) Розпущеність, безладдя, хаос. 3) А. виробництва – стихійність, хаотичність і безплановість суспільного виробництва, характерна особливість капіталістичної економіки.

АНАРХО-СИНДИКАЛІЗМ (від анархізм і синдикалізм) – дрібнобуржуазна опортуністична течія в робітничому русі, яка перебуває під ідеологічним і політичним впливом анархізму. Виникла наприкінці 19 ст., найбільшого поширення набула на початку 20 ст. Прихильники А.-с. розглядають профспілки як найвищу форму організації робітничого класу, а економічну боротьбу пролетаріату – як єдину форму боротьби, заперечують необхідність диктатури пролетаріату і взагалі держави. Прагнуть шляхом організованого профспілками перевороту знищити державу та політичну владу і натомість створити суспільство, кероване федерацією синдикатів (профспілок).

АНАСТИГМАТ (від ан... і астигмат)об’єктив, в якому підбором лінз максимально усунено астигматизм та інші недоліки зображень (аберації); тому він дає неспотворене зображення всіх точок предмета.

АНАСТОМОЗ (від грец. αναστόμωσις – отвір, вихід) – 1) У людини і тварин – з’єднання між волокнистими утворами (нервами, м’язами) та кровоносними або лімфатичними судинами. А. називають також штучне або патологічне з’єднання між порожнистими органами. 2) У вищих рослин – з’єднання трубчастих структур (напр., жилок у листку, молочників тощо). 3) У грибів – з’єднання або зростання двох гіф грибниці.

АНАСТРОФА (грец. αναστροφή, букв. – перестановка, повертання) – зміна прямого порядку слів у реченні чи словосполученні на непрямий без порушення змісту.

АНАТАЗ (франц. anatase, від грец. άνάτασις – витягнення) – мінерал класу окисів і гідроокисів, двоокис титану, чорно-синього, бурого, жовтого кольорів з алмазним блиском. Руда для одержання феротитану.

АНАТОКСИН (від ана... і токсин)біологічно активний препарат, нешкідливе похідне токсину, яке зберігає його антигенні (див. Антиген) та імуногенні (див. Імунітет) властивості.

АНАТОМІЯ (від грец. ανατομή – розтин) – наука про форму та будову організму в цілому та його складових частин (органів, систем) у взаємозв’язку з їхніми функціями і розвитком.

АНАТОЦИЗМ (від грец. ανατοκισμός – складні проценти) – обчислення процентів не лише з початкової суми, а й з процентів, які набігли за час, що минув.

АНАФАЗА (від ана... й фаза) – одна із стадій (фаз) непрямого поділу клітин (мітозу), на якій дочірні (сестринські) хромосоми роз’єднуються й розходяться до протилежних полюсів клітини.

АНАФЕМА (від грец. ανάθεμα – прокляття) – 1) В християнстві відлучення від церкви з оголошенням довічного прокляття. 2) Переносно – прокльон.

АНАФІЛАКСІЯ (від ана... і грец. φύλαξις – захист) – підвищена чутливість організму до повторного введення (не через травний тракт) чужорідних речовин, найчастіше білкових – сироваток, вакцин тощо. Є одним з проявів алергії.

АНАФОРА (від грец. αναφορά – піднесення) – поетичний прийом, повторення слова, звуків або синтаксичних конструкцій на початку віршових рядків, строф.

АНАФОРЕЗ (від ана... і грец. φόρεσις – переміщення) – переміщення до анода завислих у розчині частинок, коли через розчин протікає електричний струм.

АНАФРОНТ (від ана... і фронт) – атмосферний фронт, що характеризується висхідним рухом теплого повітря.

АНАХОРЕТ (грец. αναχωρητής, від άναχωρέω – віддаляюсь) – самітник, відлюдник.

АНАХРОМАТ [від ана... і грец. χρώμα (χρώματος) – колір] – оптична система, не виправлена щодо хроматичної аберації.

АНАХРОНІЗМ (від ана... і грец. χρόνος – час) – 1) Помилка проти літочислення, хронології подій. 2) Перенесення на будь-яку епоху рис минулого, що їй не властиві. 3) Пережиток старовини; застарілі, не властиві даному часові звичаї, погляди, судження.

АНГАЖЕМЕНТ (франц. engagement, від engager – наймати, запрошувати) – контракт з артистом або театральним колективом на певний строк і на певних умовах.

АНГАР (франц. hangar, букв. – навіс) – закрита споруда на аеродромі для зберігання, технічного обслуговування й поточного ремонту літаків і вертольотів.

АНГАРІЯ (лат. angaria, з грец. άγγαρήϊον – поштова справа, кінна пошта, від давньоперс. ангірд – кінний гонець) – 1) У Стародавньому Римі та середньовічних державах Західної Європи візницька та деякі інші відробіткові повинності. 2) Право захоплення воюючими державами у своїх портах торговельних суден нейтральних країн для використання їх у воєнних цілях.

АНГАРМОНІЧНИЙ (від ан... і гармонічний) – не гармонічний; а-ні коливання – коливання, за яких коливна величина (зміщення, напруженість) не пропорційна силі, що спричинює коливання.

АНГІДРИДИ (від ан... і грец. ύδωρ – вода) – хімічні сполуки, що містять кисень і утворюють з водою кислоту, напр. фосфорний А., сірчаний А. тощо. Застосовують як осушники і в органічних синтезах.

АНГІДРИТ (від ан... і грец. ύδωρ – вода) – мінерал класу сульфатів, безводний сірчанокислий кальцій білого, сіруватого або блакитного кольору. Використовують для виробництва в’яжучих матеріалів, а також як декоративний камінь.

АНГІНА (лат. angina, від ango – стискаю, душу) – гостре інфекційне захворювання переважно з ураженням піднебінних мигдалин. Збудниками є здебільшого стрептококи, стафілококи, пневмококи. Інша назва – гострий тонзиліт.

АНГІО... (від грец. άγγείον – судина) – у складних словах вказує на відношення до судинної системи тварин та рослин, напр. ангіоневроз.

АНГІОГРАФІЯ (від ангіо... і ...графія) – метод рентгенологічного дослідження кровоносних судин різних органів шляхом введення в них контрастних речовин.

АНГІОКАРДІОГРАФІЯ (від ангіо... і кардіографія) – метод рентгенологічного дослідження порожнин серця та магістральних судин.

АНГІОЛОГІЯ (від ангіо... і ...логія) – розділ анатомії, що вивчає кровоносні і лімфатичні судини.

АНГІОМА (від ангіо... і ...ома) – доброякісна пухлина, що розвивається з кровоносних або лімфатичних судин.

АНГІОНЕВРОЗ (від ангіо... і невроз) – функціональний розлад іннервації кровоносних судин.

АНГІОСПАЗМ (від ангіо... і спазм) – раптове звуження дрібних артерій та капілярів, внаслідок чого порушується кровопостачання тканини чи органа.

АНГІОСТЕНОЗ (від ангіо... і стеноз) – звуження судин.

АНГІОСТОМІЯ (від ангіо... і грец. στόμα – отвір) – вставлення в кровоносні судини спеціальних канюль.

АНГІОХІРУРГІЯ (від ангіо... і хірургія) – хірургічне лікування кровоносних судин.

АНГЛЕЗИТ – мінерал класу сульфатів, сірчанокислий свинець. Колір білий з різними відтінками, синій з алмазним блиском. Руда свинцю. Від назви о. Англсі у Великобританії.

АНГОБ (франц. engobe) – тонкий шар глини, який наносять на поверхню керамічного виробу перед випалюванням, щоб закрити колір або грубу структуру матеріалу. Буває А. білий та кольоровий.

АНГОЛАР (португ. angolar) – грошова одиниця Анголи, поділяється на 100 сентаво.

АНГСТРЕМ – одиниця довжини. 1 А. – 10-10 м. Застосовують в оптиці та в атомній і ядерній фізиці. Від прізвища шведського фізика И. Ангстрема.

АНДАЛУЗИТ – мінерал класу силікатів, білого, сірого, рожевого або зеленого кольорів. Використовують як вогне- та кислототривкий матеріал, прозорий А. – як дорогоцінний камінь. Від назви провінції Андалузії в Іспанії.

АНДАНТЕ (італ. andante, букв. – крокуючий) – муз. спокійний темп, швидший за адажіо, але помірніший за андантино й модерато; п’єса або частина її, написана в характері анданте.

АНДАНТИНО (італ. andantino) – муз. темп, швидший за анданте, але помірніший за модерато; п’єса або частина її, написана в характері андантино.

АНДЕЗИН – мінерал класу силікатів, білого або сіруватого кольорів з скляним блиском. Використовують для виготовлення кислототривких керамічних виробів. Від назви гір Андів у Південній Америці.

АНДЕЗИТ – гірська порода темно-сірого, бурого або майже чорного кольору, ефузивний аналог діориту. Складається переважно з плагіоклазу з домішкою амфіболу, авгіту та ін. Від назви гір Андів у Південній Америці.

АНДРАГОГІКА [від грец. άνήρ (ανδρός) – чоловік і αγωγή – виховання] – розділ педагогіки, що вивчає питання стимулювання та спрямовування процесів виховання дорослих людей.

АНДРАДИТ – мінерал класу силікатів, вапняково-залізистий гранат зеленуватого або чорного кольору. Дорогоцінний камінь. Від прізвища португальського мінералога д’Андрада.

...АНДРІЯ (від грец. ανδρείος – чоловічий) – у складних словах вказує иа їхнє відношення до чоловіка або чоловічої статі, напр. протерандрія.

АНДРО... [від грец. άνήρ (άνδρός) – чоловік] – у складних словах вказує на їхнє відношення до чоловіка або чоловічої статі.

АНДРОГЕНЕЗ (від андро... і ...генез)розвиток яйцеклітини з ядром чоловічого походження, привнесеним сперматозоїдом у процесі запліднення. Одна з форм партеногенезу.

АНДРОГЕНИ (від андро... і ...ген)група чоловічих статевих гормонів, які стимулюють розвиток вторинних чоловічих статевих ознак у тварин і людини (тестостерон тощо).

АНДРОГІНІЯ (від грец, ανδρόγυνος – двостатевий) – наявність у самкиознак самця й навпаки. Див. також Гермафродитизм.

АНДРОГІНОФОР (від грец. ανδρόγυνος – двостатевий і ... фор) – розросла в довжину ділянка двостатевої квітки між оцвітиною й тичинками.

АНДРОЇДИ – автоматичні іграшки у вигляді фігур з вбудованими механізмами. Перші А. виготовили П.-Ж. Дро і Анрі Дро (звідки й назва).

АНДРОКЕФАЛІЗМ (від андро... і грец. κεφαλή – голова) – зображення міфічних істот з тілом звіра і головою людини. Див. також Сфінкс, Сирена (1).

АНДРОЛОГІЯ (від андро... і ...логія) – вчення про хвороби чоловічих сечових та статевих органів; складова частина урології.

АНДРОМЕДА (грец. Άνδρομέδη) – 1) В давньогрецькій міфології дочка царя Ефіопії Кефея, принесена в жертву морському страховиськові й врятована Персеєм. 2) Рід вічнозелених чагарників родини вересових. Поширені в лісовій і тундровій зонах. Інша назва – кремена. 3) Сузір’я Північної півкулі неба; в його складі Велика туманність А. – одна з найближчих до Землі галактик.

АНДРОФОБІЯ (від андро... і ...фобія) – чоловіконенависництво.

АНДРОЦЕЙ (від андро... і грец. οικια – житло, оселя) – сукупність тичинок квітки.

АНЕВРИЗМА (від грец. ανεύρυσμα – розширення) – обмежене розширення просвіту артерії.

АНЕВРИН (від а... і неврит) – вітамін В1, необхідний для нормальної діяльності нервової системи. Відсутність або недостача А. в організмі спричинює поліневрит, або бері-бері.

АНЕКДОТ (франц. anecdote, від грец. ανέκδοτος – неопублікований, невідомий) – 1) В античній літературі старий твір, що свого часу не був відомий, 2) Коротка, здебільшого сатирична або жартівлива, розповідь про якусь подію, випадок, часто вигаданий.

АНЕКСІОНІЗМ (фрапц. annexionismе, від лат. аnnехіо – приєднання) – політика анексії, загарбницька політика.

АНЕКСІЯ (лат. annexіо) – насильницьке приєднання, загарбання однією державою всієї (або частини) території іншої держави або народу.

АНЕКСУВАТИ – насильницьки приєднувати (загарбувати) всю або частину території іншої держави.

АНЕЛІДИ (від лат. anellus – кільце, каблучка) – тип безхребетних тварин. Поширені в грунті, морях і прісних водах земної кулі. Є поживою риб, деякі – паразити тварин і людини. Інша назва – кільчасті черви.

АНЕМІЯ (грец. αναιμία – безкрів’я) – група захворювань, які характеризуються зменшенням вмісту гемоглобіну в еритроцитах, кількості еритроцитів, а також загальної маси крові в організмі. Інша назва – недокрів’я.

АНЕМО... (від грец. άνεμος – вітер) – у складних словах відповідав поняттю «вітер».

АНЕМОГАМІЯ (від анемо... і ...гамія) – те саме, що й анемофілія.

АНЕМОГРАФ (від анемо... і ...граф) – прилад для безперервного автоматичного записування швидкості і напряму (румба) вітру.

АНЕМОКЛІНОГРАФ (від анемо..., грец. κλίνω – нахиляю і ...граф) – прилад для вимірювання нахилу вітру до горизонтальної площини.

АНЕМОМЕТР (від анемо... і ...метр) – прилад для вимірювання швидкості вітру і газових потоків.

АНЕМОМЕТРІЯ (від анемо... і ...метрія)частина практичної метеорології, що займається вимірюванням швидкості вітру.

АНЕМОРУМБОГРАФ (від анемо..., англ. rhumb – кут і ...граф) – те саме, що й анемограф.

АНЕМОСКОП (від анемо... і ...скоп) – прилад, що показує наявність вітру певного напряму.

АНЕМОФІЛІЯ (від анемо... і ...філія) – запилення рослин за допомогою вітру.

АНЕМОХОРІЯ (від анемо... і ...хорія) – поширення плодів, насіння та інших зачатків рослий вітром.

АНЕНЦЕФАЛІЯ (від ан... і грец. εγκέφαλος – головний мозок) – зменшення або повна відсутність головного мозку у плода внаслідок аномалії розвитку.

АНЕРГІЯ (від ан... і грец. έργον – дія) – втрата реактивності; нездатність реагувати на подразники.

АНЕРОЇД (від а... і грец. νηρός – вода, тобто діючий без допомоги рідини) – металевий барометр – прилад для вимірювання тиску повітря.

АНЕСТЕЗИН (від грец. αναισθησία – нечутливість) – лікарський препарат. Застосовують як знеболювальний засіб місцевого діяння.

АНЕСТЕЗІОЛОГІЯ (від анестезія і ...логія)наука про знеболювання.

АНЕСТЕЗІЯ (від грец. αναισθησία – нечутливість) – часткова або повна втрата чутливості; знеболювання.

АНЕСТЕЗУВАТИ – штучно викликати анестезію; знеболювати.

АНЕСТЕТИКИ – засоби анестезії.

АНЖАМБЕМАН (франц. enjambement, від enjamber – переступити) – поетичний прийом, за яким фраза, розпочата в одному віршовому рядку, закінчується в наступному.

АНІГІЛЯЦІЯ (від лат. ad – до і nihil – ніщо) – взаємодія елементарних частинок і античастинок, внаслідок якої вони перетворюються на інші частинки. Напр., внаслідок взаємодії електрона з позитроном може утворитися два фотони.

АНІД – різновид синтетичного волокна з поліамідів. Застосовують для виробництва тонких тканин, штучного хутра тощо.

АНІЗОГАМІЯ (від грец. άνισος – неоднаковий і ...гамія) – тип статевого процесу, при якому зливаються статеві клітини (гамети), різні за розміром, формою й поведінкою.

АНІЗОКОРІЯ (від грец. άνισος – неоднаковий і κόρη – зіниця) – різна величина зіниць.

АНІЗОЛ (франц. anisol) – органічна сполука, рідина приємного запаху. Застосовують як розчинник у парфюмерній промисловості.

АНІЗОМЕРІЯ (від грец. άνισος – неоднаковий і ...мерія) – неоднаковість властивостей (або кількості) повторюваних частин організму, клітини, клітинної органели.

АНІЗОМЕТРІЯ_ (від грец. άνισος – неоднаковий і μέτρον – міра) – неоднаковий зір обох очей.

АНІЗОТРОПІЯ (від грец. άνισος – неоднаковий і ...тропія) – 1) Неоднаковість фізичних властивостей (механічних, оптичних, електричних тощо) речовини або тіла в різних напрямах. 2) Властивість різних органів тієї самої рослини набувати різних положень при однаковому діянні факторів зовнішнього середовища.

АНІЗОФІЛІЯ (від грец. άνισος – неоднаковий і φύλλογ – листок) – неоднаковий розмір (а іноді й форма) листків на верхньому і нижньому боках горизонтальних пагонів.

АНІЛІН (португ. anil – індиго, з араб. ан-ніл, аль-ніл, від санскр. ніла – блакитний, нілі – індиго) – органічна сполука; безбарвна отруйна рідина. Застосовують для одержання анілінових барвників, фармацевтичних препаратів, вибухових речовин, похідні у фотографії тощо.

АНІМАЛІСТ (франц. animalier) – художник, який зображує тварин.

АНІМАЛІСТИЧНИЙ ЖАНР (франц. genre animalier, від animal – тварина) – різновид образотворчого мистецтва; зображення тварин у живопису, скульптурі, графіці.

АНІМАЛЬКУЛІСТИ (від лат. animalculum – звірятко) – біологи 17 – 18 ст., які помилково вважали, що в чоловічій статевій клітині (сперматозоїді) міститься в мініатюрі цілком сформований організм. Прихильники теорії преформізму.

АНІМАЛЬНИЙ (від лат. animal – тварина) – тваринний, належний до тварини.

АНІМАТИЗМ (від лат. animatus – одушевлений) – віра в безособову одухотвореність природи або окремих її частин і явищ. Характерна риса первісних релігій.

АНІМАТО (італ. animato, букв. – натхненний) – муз. жваво, збуджено.

АНІМАЦІЯ (лат. animatio – одухотвореність, від animo – оживляю) – метод створення серії знімків, малюнків, кольорових плям, ляльок або силуетів у окремих фазах руху, за допомогою якого під час показу їх на екрані виникає враження оживлення мертвих форм руху.

АНІМІЗМ (від лат. anima, animus – душа, дух) – віра в існування душ і духів, що нібито управляють усім матеріальним світом.

АНІОНИ (від грец. ανιών – висхідний) – негативно заряджені іони, що рухаються під час електролізу до анода.

АНІОНІТИ (від грец. ανιών – висхідний) – тверді, практично нерозчинні у воді й органічних розчинниках природні та штучні матеріали, які можуть обмінюватися негативними іонами.

АНКЕР (нім. Anker, від лат. ancora – якір) – 1) Частина годинникового механізму – вилка, з’єднана з маятником чи балансиром, яка періодично перериває обертання зубчастого колеса, через що хід годинника стає рівномірним. 2) Сталева пов’язь, яку закладають у кам’яні стіни.

АНКЕРИТ – мінерал класу карбонатів, білого, сірого кольорів з скляним блиском. Від прізвища австрійського мінералога М. Анкера.

АНКЕРОК (голл. anker) – барильце для зберігання на судні питної води. На парусному судні А. використовували і як баласт.

АНКІЛОЗ (від грец. αγκύλος – кривий) – цілковита нерухомість суглоба.

АНКІЛОСТОМА (від грец. αγκύλος – кривий і στόμα – рот, отвір) – рід круглих червів. Паразитує у кишечнику людини та м’ясоїдних тварин і спричинює захворювання анкілостомоз. Інша назва – кривоголовка.

АНКІЛОСТОМАТИДИ, АНКІЛОСТОМІДИ [від грец. αγκύλος – кривий і στόμα (στόματος) – рот, отвір] – родина круглих червів. Паразитують у кишечнику людини й деяких тварин. Спричинюють анкілостоматидози.

АНКІЛОСТОМАТИДОЗИ – хвороби людини і тварин, спричинювані анкілостоматидами.

АНКІЛОСТОМІДИ – див. Анкілостоматиди.

АНКІЛОСТОМОЗ – захворювання людини та м’ясоїдних тварин, спричинюване анкілостомами.

АНКЛАВ, ЕНКЛАВ (франц. enclave, від лат. inclavo – зачиняю на ключ) – територія або частина території держави, повністю оточена територією іншої держави (напр., Республіка Сан-Маріно на території Італії). Якщо А. має морський берег, то його називають напіванклавом.

АННАЛИ (лат. annales, від annus – рік) – записи по роках найважливіших подій у Стародавньому Римі й деяких країнах Західної Європи за середніх віків. На Русі А. відповідали літописи.

АННАЛІСТИ (від лат. annalis – річний) – перші давньоримські історики, які описували події у хронологічній послідовності – за роками (звідси й назва); літописці.

АННІБАЛОВА клятва – вираз, що означає непохитну рішимість битися до останнього. Від імені карфагенського полководця Ганнібала (Аннібала; 247 р. або 246 – 183 pp. до н.е.), який поклявся не припиняти боротьби проти Риму до кінця свого життя.

АННОНА (лат. annona, від annus – рік) – 1) У Стародавньому Римі річний урожай і запас хліба, потрібного для забезпечення міста, а також ціна зернового хліба; в пізній імперії – податок з населення продуктами. 2) В давньоримській міфології богиня родючості. 3) Рід дерев і чагарників родини анкорових.

АНОД (від грец. άνοδος – шлях угору) – позитивний полюс джерела електричного струму або електрод приладу, з’єднаний з позитивним полюсом джерела струму.

АНОДУВАННЯ (від анод)утворення захисної окисної плівки на поверхні металевих виробів способом електролізу, щоб захистити метал від корозії.

АНОКСЕМІЯ [від анокс (ія) і ...емія] – недостатність кисню в крові.

АНОКСІЯ (від ан... і лат. oxygenium – кисень) – недостатність кисню в організмі, кисневе голодування.

АНОМАЛІЯ (грец. ανωμαλία – нерівність, відхилення) – 1) Неправильність, відхилення від загальної закономірності; ненормальність. 2) астр. Дійсна А. – кут між радіусом-вектором небесного тіла і великою віссю його орбіти. 3) геофіз. Магнітна А. – різке збільшення впливу земного магнетизму на будь-якій ділянці земної кори, зумовлене, як правило, заляганням у ній великих скупчень магнетитових і титано-магнетитових руд (напр., Курська, Криворізька А.); гравітаційна А. – відхилення від середнього значення сили тяжіння; пояснюється наявністю під земною поверхнею важчих або легших порід, ніж маси або породи, що їх оточують.

АНОМАЛЬНИЙ (від аномалія)неправильний, той, що не відповідає певним правилам.

АНОНІМ (від грец. ανώνυμος – безіменний) – 1) Автор твору, листа, який умисно приховує ім’я. 2) Твір без зазначення імені автора.

АНОНІМНИЙ (від анонім)без прізвища автора; а-не акціонерне товариство – акціонерне товариство з акціями на пред’явника.

АНОНС (від франц. annonce – об’ява) – попереднє оголошення про наступні театральні вистави, концерти, кінофільми.

АНОРМАЛЬНИЙ (від а... і нормальний) – незвичний, неправильний, з відхиленням від норм моралі, правил.

АНОРТИТ [від грец. άνορθος – непрямий, скошений] – мінерал класу силікатів, кальцієвий польовий шпат сіруватого або рожево-сірого кольору.

АНОСМІЯ (від ан... і грец. όσμήзапах) – відсутність нюху.

АНОТАЦІЯ (лат. annotatio – зауваження, помітка, від annoto – позначаю) – коротка, стисла характеристика змісту книги, статті, рукопису тощо.

АНОФЕЛЕС (від грец. ανωφελής – шкідливий) – рід комах родини комарових. Багато видів – переносники збудників малярії у людини.

АНОФТАЛЬМ (від ан... і грец. οφθαλμός – око) – відсутність одного або обох очей, внаслідок ушкодження чи оперативного видалення.

АНСАМБЛЬ (франц. ensemble, букв. – разом) – 1) Узгодженість, струнке ціле. 2) Художня узгодженість виконання (драматичного, музичного). 3) Спільна участь кількох осіб у виконанні музичного твору; одночасний спів кількох дійових осіб в опері (терцет, квінтет). 4) Музичний твір для кількох виконавців (тріо, квартет). 5) Постійний художній колектив, що займається концертною діяльністю. 6) Композиційно цілісна група споруд.

АНТАБЛЕМЕНТ (франц. entablement, від table – стіл, дошка) – верхня частина споруди, що спирається на колони. А. поділяють на архітрав, фриз та карниз.

АНТАГОНІЗМ (від грец. άνταγώνισμα – суперечка, боротьба) – 1) філософ. Суперечності, що характеризуються найгострішою боротьбою і непримиренністю тенденцій, сил, класів. 2) біол. Суперечність між живими організмами, що проявляється в боротьбі за існування. АНТАГОНІСТИ (від грец. άνταγωνιστής – суперник, противник) – 1) Пара або дві групи м’язів, що викликають рухи в протилежних напрямах; пара нервів, що чинять протилежний вплив на органи. 2) Мікроорганізми, що пригнічують життя й розвиток інших мікроорганізмів.

АНТАГОНІСТИЧНИЙ – пройнятий антагонізмом; непримиренно ворожий.

АНТАНТА (франц. Entente, букв. – згода) – імперіалістичний блок Англії, Франції і царської Росії (Троїста згода), що склався в 1904 – 07 pp. на противагу т. зв. Троїстому союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) в боротьбі за перерозподіл світу. Під час 1-ї світової війни А. протистояла Німеччині та її союзникам. Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції А. спільно з рядом інших капіталістичних держав організувала інтервенцію проти Країни Рад з метою придушення Радянської влади. Після провалу інтервенції А. фактично розпалася.

АНТАРКТИЧНИЙ (від грец. ανταρκτικός – розташований проти півночі) – південнополярний.

АНТЕЙ (грец. Ανταίος) – в давньогрецькій міфології герой, який був непереможний в бою, бо його мати Гея (богиня землі) давала йому велику силу. За міфом, Геракл відірвав А. від землі і задушив.

АНТЕКЛІЗА (від лат. ante – перед і грец. κλίσις – нахил) – широке пологе підняття верств земної кори овальних або округлих обрисів; утворюється внаслідок тектонічних рухів, спрямованих переважно вгору. Протилежне – синекліза.

АНТЕНА (від лат. antenna – рея) – пристрій для випромінювання або приймання радіохвиль.

АНТЕНАТАЛЬНИЙ (від лат. ante – до і natalis – той, що стосується народження) – пов’язаний з внутріутробним життям, до періоду народження.

АНТЕНИ (від лат. antenna – рея) – органи дотику і нюху у членистоногих тварин, розміщені на голові. Інша назва – вусики.

АНТЕРИДІЙ (від грец. ανθηρός – квітучий) – чоловічий статевий орган спорових рослин, в якому утворюються сперматозоїди.

АНТЕРОЗОЇД (від грец. ανθηρός – квітучий, ξφον – тварина і ...оїд) – рухлива чоловіча статева клітина (сперматозоїд), що утворюється в антеридіях деяких рослин.

АНТЕФІКСИ (від лат. antefixus – прикріплений спереду) – кам яні або керамічні прикраси на карнизі античних споруд.

АНТЕЦЕДЕНТ [від лат. antecedens (antecedentis) – попередній] – перший член імплікації, якому передує слово «якщо».

АНТИ... (грец. άντι...) – префікс, що означає протилежність, протидію, ворожість, заміну, подібність.

АНТИАПЕКС (від анти... і апекс)точка небесної сфери, протилежна до апекса.

АНТИБАКТЕРІАЛЬНИЙ (від анти... і бактерія) – протибактеріальний; здатний протидіяти розвиткові бактерій.

АНТИБАРІОНИ (від анти... і баріони) – елементарні частинки, які є античастинками щодо баріонів.

АНТИБІОТИКИ (від анти... і грец. βιωτικός – життєвий) – речовини біологічного походження, які синтезуються мікроорганізмами і пригнічують ріст бактерій та інших мікробів, а також вірусів і клітин. Багато А. здатні вбивати мікробів. А. застосовують у медицині й ветеринарії з лікувальною метою, у тваринництві (як стимулятори росту молодняка) та в рослинництві (для боротьби з бактеріальними хворобами рослин).

АНТИВІТАМІНИ (від анти... і вітаміни) – хімічні сполуки, за будовою близькі до вітамінів, але протилежні за біологічною дією, гальмують чи порушують їхню дію.

АНТИГЕН (від анти... і ген) – високомолекулярна колоїдна речовина, яка при введенні в організм людини або тварини викликає утворення в ньому захисних речовин – антитіл.

АНТИГІГІЄНІЧНИЙ (від анти... і гігієна) – той, що не відповідає, суперечить вимогам гігієни.

АНТИГІПЕРОН (від анти... і гіперон) – елементарна античастинка щодо маси гіперона.

АНТИГОРМОНИ (від анти... і гормони) – захисні речовини, що виробляє організм при тривалому введенні в нього великих кількостей білкових гормональних препаратів.

АНТИГУМАНІЗМ (від анти... і гуманізм) – нехтування потребами людини, заперечення цінності людини як особистості; характерна риса теорій і політики ідеологів експлуататорських класів, спрямованих на соціальне поневолення людини.

АНТИДАКТИЛЬ (від грец. αντιδακτυλός – зворотний дактиль) – те саме, що й анапест.

АНТИДАТУВАТИ (франц. antidater) – видавати документи з датою, що вже минула.

АНТИДЕМОКРАТИЧНИЙ (від анти... і демократія) – спрямований проти демократії.

АНТИДЕТОНАТОР (від анти... і детонатор) – хімічна сполука, що її додають до моторного палива, щоб підвищити його детонаційну стійкість (див. Детонація). Найпоширенішим А. є тетраетилсвинець.

АНТИДИЗЮНКЦІЯ (від анти... і диз’юнкція) – заперечення диз’юнкції. Позначається рискою зверху.

АНТИДІУРЕТИЧНИЙ (від анти... і діуретичний) – протисечогінний; а. гормон – гормон гіпофіза, що затримує сечовиділення. Інша назва – вазопресин.

АНТИДОТИ (грец. άντίδοτον, букв. – проти даване) – протиотрути, препарати для лікування отруєнь.

АНТИЕЛЕКТРОН (від анти... і електрон) – те саме, що й позитрон.

АНТИІМПЛІКАЦІЯ (від анти... та імплікація) – заперечення імплікації. Позначається так: В Ë А, А® В, | (А® В) читається «А, але не В».

АНТИІНТЕЛЕКТУАЛІЗМ (від анти... та інтелектуалізм)заперечення можливості пізнання істини за допомогою розуму. Характерне для занепадницької ідеалістичної філософії.

АНТИК (від лат. antiquus – стародавній) – твір або фрагмент античної скульптури (в оригіналі або зліпку).

АНТИКАТОД (від анти... і катод)позитивний електрод рентгенівської трубки, розміщений проти катода.

АНТИКВА (від лат. antiquus – стародавній) – шрифт із закругленими контурами на відміну від готичного, який має кутасту форму.

АНТИКВАР (лат. antiquarius, від antiquus – старовинний) – знавець або продавець старовинних речей, картин, книг.

АНТИКВАРНИЙ – старовинний, цінний.

АНТИКЛЕРИКАЛІЗМ (від анти... і клерикалізм) – рух, спрямований проти клерикалізму, проти привілеїв церкви і духівництва.

АНТИКЛІНАЛЬ (від анти... і грец. κλίνω – нахиляю) – складка верств гірських порід, опуклістю повернута вгору; в ядрі її залягають давні породи, на крилах – молодші. Протилежне – синкліналь.

АНТИКОАГУЛЯНТ (від анти... і коагулянт) – речовина, що перешкоджає зсіданню крові.

АНТИКОЛОНІАЛЬНИЙ (від анти... і колоніальний) – спрямований проти колоніалізму.

АНТИКОМУНІЗМ (від анти... і комунізм) – ідеологія і політика буржуазії, спрямована проти комуністичного руху. Основним змістом А. є наклепи на соціалістичний лад, фальсифікація політики й цілей комуністичних партій, вчення марксизму-ленінізму. Неабияку роль в А. відіграє антирадянщина, намагання принизити й викривити досягнення СРСР в економіці, політиці, культурі. На сучасному етапі А. є головною ідейно-політичною зброєю імперіалізму.

АНТИКОНЮНКЦІЯ (від анти... і кон’юнкція) – заперечення кон’юнкції.

АНТИКОРОЗІЙНИЙ (від анти... і корозія) – той, що відзначається стійкістю проти хімічного або електрохімічного діяння зовнішнього середовища.

АНТИЛОПИ (франц. antilopes, від грец. άνθάλωψ) – група жуйних парнокопитних тварин родини порожнисторогих. Поширені переважно в Африці, Південній Азії, Європі.

АНТИМАРКСИСТСЬКИЙ (від анти... і марксизм) – спрямований проти марксизму; той, що суперечить принципам марксизму.

АНТИМЕРИ (від анти... і ...мер)симетричні частини тіла, що їх положення відповідає дзеркальному відображенню один щодо одного (напр., права і ліва рука й нога, очі тощо).

АНТИМЕТАБОЛІТИ (від анти... і метаболіти) – біологічно активні сполуки, що утворюються в організмі або штучно синтезовані. Хімічною будовою близькі до метаболітів, але порушують перебіг обміну речовин.

АНТИМІЛІТАРИЗМ (від анти... і мілітаризм) – міжнародний рух проти мілітаризму, проти гонки озброєнь; складова частина боротьби трудящих проти імперіалізму.

АНТИМОНАРХІЧНИЙ (від анти... і монархія) – спрямований проти монархії, монархізму.

АНТИМОНІТ (від лат. antimonium – сурма) – мінерал класу сульфідів, сульфід сурми свинцево-сірого кольору. Основна руда сурми. Інша назва – стибніт.

АНТИМУСОН (від анти... і мусон) – заст. Гадане перенесення повітря у верхній тропосфері над мусонним перенесенням у зворотному йому напрямі.

АНТИНЕЙТРИНО (від анти... і нейтрино) – електрично нейтральна елементарна частинка, що є античастинкою нейтрино.

АНТИНЕЙТРОН (від анти... і нейтрон) – електрично нейтральна елементарна частинка, що є античастинкою нейтрона.

АНТИНОМІЯ (грец. αντινομία) – суперечність між двома твердженнями, що взаємно виключають одне одне, але однаково переконливо доводяться логічно.

АНТИОКСИДАНТИ (від анти... і оксиди) – речовини, що запобігають окисленню органічних сполук або уповільнюють його. До А. належать ароматичні аміни, феноли, нафтоли тощо.

АНТИПАСАТИ (від анти... і пасати) – повітряні течії західного напряму у верхній частині тропосфери тропічної зони; переміщуються над пасатами в зворотному до них напрямі.

АНТИПАТИЧНИЙ – той, що викликає антипатію; неприємний.

АНТИПАТІЯ (від грец. αντιπάθεια – огида) – почуття неприязні, відрази до кого-, чого-небудь.

АНТИПЕРИСТАЛЬТИКА (від анти... і перистальтика) – хвилеподібне скорочення порожнистих органів (напр., кишечника) в зворотному до звичайного напрямі.

АНТИПІРЕНИ (від анти... і грец. πύρ – вогонь) – речовини або суміші, що надають деревині, тканинам та ін. матеріалам вогнестійкості. До А. належать бура, рідке скло.

АНТИПІРЕТИКИ (від анти... і грец. πυρετός – гарячка) – лікарські жарознижувальні, протигарячкові засоби.

АНТИПІРИН (від анти... і грец. πύρ – вогонь) – лікарський препарат; жарознижувальний, протизапальний та болезаспокійливий засіб. Інші назви – феназон, анальгезин.

АНТИПІРОГЕНИ (від анти..., грец. πύρ – вогонь і ...ген) – речовини, що перешкоджають самозайманню вугілля, руд. До А. належать вода, розчини силікату натрію.

АНТИПОДИ (грец. άντίποδες) 1) мешканці діаметрально протилежних пунктів земної кулі. 2) Клітини, поміщені в протилежному пилковходові кінці зародкового мішка покритонасінних рослин. 3) А. оптичні – просторові ізомери з однаковими фізичними й хімічними властивостям крім напряму (знака) обертання площини поляризації світла. 4) Переносно – люди протилежних поглядів, характерів.

АНТИПРОТОН (від анти... і протон)елементарна частинка, що є античастинкою  протона.

АНТИРАКЕТА (від анти... і ракета) – вид зброї, снаряд для боротьби проти ракет наступальної дії.

АНТИРЕЛІГІЙНИЙ (від анти... і релігія) – спрямований проти релігії.

АНТИРИНУМ [грец. αντιρρινον, від όντί – подібно і ρίς (ρινός) – ніс, ніздрі] – рід одно- або багаторічних трав’янистих рослин родини ранникових. Поширені в Північній півкулі. Вирощують як декоративні рослини. Інша назва – ротики.

АНТИСАНІТАРНИЙ (від анти... і санітарія) – той, що порушує правила санітарії.

АНТИСЕМІТИЗМ – одна з форм національної і релігійної нетерпимості, що виражається у ворожому ставленні до євреїв. У капіталістичних країнах експлуататорські класи використовують А., щоб відвернути трудящих від класової боротьби. А., зокрема, широко використовувався самодержавством в Росії. А. був офіційною політикою у фашистській Німеччині. В СРСР А., як і ін. прояви расової чи національної ворожнечі, карається законом.

АНТИСЕПТИКА (від анти... і грец. σηπτικός – гнійний) – спосіб хімічного і біологічного знешкодження хвороботворних та інших мікроорганізмів, щоб запобігти зараженню ран, руйнуванню різних матеріалів тощо.

АНТИСОЦІАЛЬНИЙ (від анти... і соціальний) – спрямований проти суспільства.

АНТИСПАСТ (грец. άντίσπαστος) – в античному віршуванні стопа, що складається з двох довгих складів між двома короткими.

АНТИСТРОФА (грец. αντιστροφή, букв. – переміщення, поворот) – парна строфа хорової пісні в античній трагедії, що повторює за ритмом строфу, яка їй передує (непарну).

АНТИТЕЗА (від грец. άντίθεσις – протиставлення) – 1) В логіці – судження, що суперечить тезі, 2) У філософії Гегеля – другий з трьох ступенів тріади. 3) В стилістиці – зіставлення протилежних явищ, образів для посилення враження.

АНТИТЕТИЧНИЙ (грец. άντιθετικός) – протилежний.

АНТИТОКСИНИ (від анти... і токсини) – захисні речовини, що утворюються в організмі при введенні в нього отрут бактерійного, рослинного і тваринного походження. Використовують для утворення антитоксичних сироваток.

АНТИТОКСИЧНИЙ (від анти... і токсичний) – той, що має властивості антитоксинів; протиотруйний.

АНТИФАШИСТ (від анти... і фашизм)людина, яка бореться проти фашизму.

АНТИФАШИСТСЬКИЙ (від анти... і фашизм) – спрямований проти фашизму, той, що бореться проти нього; а. рух – масовий демократичний рух народів світу проти фашизму. Відіграв значну роль у розгромі гітлерівської Німеччини та її союзників у роки 2-ї світової війни. Складова частина боротьби трудящих проти імперіалізму.

АНТИФЕБРИН (від анти... і лат. febris – гарячка) – те саме, що й ацетанілід.

АНТИФЕОДАЛЬНИЙ (від анти... і феодал) – спрямований проти феодалів і феодалізму.

АНТИФЕРМЕНТИ (від анти... і ферменти) – речовини білкового походження, що утворюються в організмі і пригнічують активність ферментів.

АНТИФЕРОМАГНЕТИЗМ (від анти... і феромагнетизм) – магнітний стан речовини, за якого елементарні магнітики її сусідніх частинок орієнтовані назустріч (антипаралельно) один одному, що й зумовлює дуже малу намагніченість усього тіла.

АНТИФОН (від грец. άντίφωνος – той, що звучить у відповідь) – спів, що виконують по черзі два хори або соліст і хор.

АНТИФРИЗИ (від анти... і англ. freeze – замерзати) – рідини, що знижують температуру замерзання води. До А. належать водні розчини етиленгліколю, спиртів.

АНТИФРИКЦІЙНИЙ (від анти... і фрикційний) – той, що відзначається низьким коефіцієнтом тертя (напр., такі матеріали, як бабіти, бронза).

АНТИФУНГІН (від анти... і лат. fungus – гриб) – рідина, яка запобігає появі й розвитку домового грибка у дерев’яних деталях споруд, будинків тощо.

АНТИХРИСТ (грец. Αντίχριστος) – у християнському віровченні супротивник Христа, який нібито має з’явитися перед «кінцем світу», щоб очолити боротьбу проти Христа.

АНТИЦИКЛОН (від анти... і циклон)область підвищеного атмосферного тиску, в помірних широтах характеризується переважно малохмарною, взимку холодною, влітку жаркою погодою.

АНТИЦИПАЦІЯ (лат. anticipatio, від anticipo – наперед засвоюю, сприймаю заздалегідь) – 1) Передбачення, здогад, прогноз. 2) Передчасне настання якогось явища, дії. 3) Заздалегідь складене уявлення про щось.

АНТИЧНИЙ (лат. antiquus) – давній; той, що належить до античності.

АНТИЧНІСТЬ (від лат. antiquitas – давніша, старовина) – давньогрецький, давньоримський світ, його культура.

АНТОЛОГІЯ (гред. ανθολογία, букв. – збирання квітів) – збірник літературно-художніх творів різних авторів одного жанру.

АНТОНІМИ (від анти... і грец. όνυμα – ім’я) – слова з протилежним значенням.

АНТОНОМАЗІЯ (грец. άντονομασία) – 1) Вживання загальної назви замість власної або навпаки. 2) Описове визначення особи.

АНТОХЛОРИ (від грец. άνθος – цвіт і χλωρός – жовтавий) – група жовтих барвників клітинного соку рослин, головним чином пелюсток, квіток, іноді стебел, листків.

АНТОЦІАН (від грец. άνθος – цвіт і κυανός – синій) – барвні речовини синього, червоного, фіолетового кольорів, що містяться в багатьох рослинних клітинах; зумовлюють забарвлення квіток, плодів, стебел, листків.

АНТРАКНОЗИ [від грец. άνθραξ (άνθρακος) – вугілля, карбункул і,.. ноз] – захворювання рослин, що спричинюються паразитичними грибами.

АНТРАКОЗ [від грец. άνθραξ (άνθρακος) – вугілля] – професійне захворювання, що виникає внаслідок відкладання в легенях вугільного пилу. Одна з форм бісинозу.

АНТРАКТ (франц. entracte, від entre – між і acte – дія) – 1) Перерва між діями спектаклю або відділами концерту, циркової вистави. 2) Музична п’єса, яку виконують після А., перед підняттям завіси.

АНТРАХІНОН (від грец. άνθραξ – вугілля і хінон)органічна сполука, світло-жовті кристали. Застосовують у виробництві антрахінонови [барвників.

АНТРАЦЕН (від грец. άνθραξ – вугілля) – ароматичний вуглеводень, одержуваний з кам’яного вугілля. Застосовують у виробництві антрахінону й барвників.

АНТРАЦИТ (від грец. άνθρακίτις – вид вугілля) – високотеплотворне кам’яне вугілля, дуже щільне, блискучого чорного кольору. Використовують як енергетичне паливо.

АНТРАША (франц. entrechat) – легкий стрибок у класичному балетному танці з швидким схрещуванням ніг у повітрі.

АНТРЕКОТ (франц. entrecote, від entre – між і cote – ребро) – 1) Міжреберна частина яловичини. 2) Смажена страва з неї.

АНТРЕПРЕНЕР (франц. entrepreneur, букв. – підприємець) – власник, орендар, утримувач приватного видовищного закладу.

АНТРЕПРИЗА (франц. entreprise, від entreprendre – брати підряд) – утримування театру, цирку або іншого видовищного закладу приватною особою.

АНТРЕСОЛЬ (франц. entresol, від ісп. entresuelo – проміжний поверх) – 1) Верхня частина у високому приміщенні, поділеному на два напівповерхи. 2) Верхній напівповерх будинку.

...АНТРОП (від грец. άνθρωπος – людина) – в складних словах відповідає поняттю «викопна людина», напр. пітекантроп, синантроп.

АНТРОПО... (від грец. άνθρωπος – людина) – у складних словах відповідає поняттю «людина».

АНТРОПОГЕН, АНТРОПОГЕНОВИЙ ПЕРІОД (від антропо... і ...ген) – сучасний період геологічної історії Землі, останній період кайнозою, розпочався 600 тис. – 1 млн. (за ін. даними, 2,5 – 3,5 млн.) років тому. Відклади цього періоду становлять антропогенову систему, інша назва – четвертинний період.

АНТРОПОГЕНЕЗ (від антропо... і ...генез) – 1) Процес виділення люпини з світу тварин, олюднення безпосередніх предків людини – двоногих мавп під впливом суспільної практики. 2) Розділ антропології, що вивчає цей процес.

АНТРОПОЇДИ (рід антропо... і ...оїд)родина людиноподібних мавп.

АНТРОПОЛОГІЗМ (від антропо... і ...логізм)філософська концепція, яка розглядає усі явища природи, суспільства й мислення залежно від властивостей і потреб людини.

АНТРОПОЛОГІЯ (від антропо... і ...логія) – наука про походження і еволюцію людини, утворення рас; нормальні варіації фізичної будови людини.

АНТРОПОМЕТР (від антропо... і ...метр) – прилад для вимірювання росту та пропорцій тіла людини.

АНТРОПОМЕТРІЯ (від антропо... і ...метрія) – один з основних методів дослідження в антропології, що базується на вимірюванні частин людського тіла.

АНТРОПОМОРФНИЙ (від антропо... і ...морфний) – людиноподібний.

АНТРОПОНІМІКА, АНТРОПОНІМІЯ (від антропо... і грец. όνυμα – ім’я) – розділ лексикології, який вивчає власні імена людей.

АНТРОПОПАТИЗМ (від антропо... і грец.πάθος – відчуття, сприйняття) – перенесення психічних властивостей людини на тварин, міфічні істоти і неживі предмети.

АНТРОПОСОФІЯ (від антропо... і ...софія) – релігійно-містичне вчення, що ставить на місце бога обожнену людину; різновидність теософії.

АНТРОПОСОЦІОЛОГІЯ (від антропо... і соціологія) – реакційне вчення, різновидність расизму. Фальсифікуючи дані антропології, А. розглядає суспільні явища як похідні від анатомо-фізіологічних ознак.

АНТРОПОСФЕРА (від антропо... і сфера) – частина біосфери, яку становить сукупність усіх людей земної кулі.

АНТРОПОФАГ (від антропо... і ...фаг)людожер.

АНТРОПОФАГІЯ (від антропо... і ...фагія) – людожерство.

АНТРОПОФОБІЯ (від антропо... і ...фобія) – хворобливий психічний стан, що характеризується страхом перед людьми.

АНТРОПОХОРІЯ (від антропо... і ...хорія) – поширення насіння й плодів людиною.

АНТРОПОЦЕНТРИЗМ (від антропо... і центр) – релігійно-ідеалістичний погляд, за яким людина є центром і найвищою метою Всесвіту.

АНТУРАЖ (франц. entourage, від entourer – оточувати) – оточення, середовище, навколишня обстановка.

АНУЇТЕТ (франц. annuite – щорічний внесок, від лат. annus – рік) – у капіталістичних країнах вид державної позики, з якої кредитор періодично одержує певний доход (ренту), що встановлюється з розрахунком на поступову сплату боргу й процентів з нього.

АНУЛЮВАННЯ (від лат. annullo – знищую) – скасування, оголошення недійсним якого-небудь акта, договору або прав.

АНУРІЯ (від ан... і ..урія)припинення утворення сечі в нирках або припинення надходження її до сечового міхура.

АНУСВАРА (санскр.) – носовий призвук у кінці голосного звука.

АНФАС (франц. en face, букв. – в обличчя) – обличчям до того, хто дивиться.

АНФЕЛЬЦІЯ – рід морських червоних водоростей. Поширена переважно в холодних морях Північної півкулі. Використовують для одержання агару.

АНФІЛАДА (франц. enfilade, від file – ряд) – ряд суміжних кімнат або колон, розташованих на одній лінії.

АНФЛЕРАЖ (франц. enfleurage, від fleur – квітка) – спосіб добування з квіток запашних речовин методом поглинання їх тваринними жирами.

АНХІТЕРІЙ (від грец. άγχι – поблизу і ...терій) – вимерлий трипалий представник родини конячих. Був поширений в міоцені.

АНЧАР (малайське) – рід деревних або кущових рослин родини шовковицевих. Поширені в тропіках Азії, Африки і на о. Мадагаскар. Містять отруйні алкалоїди.

АНЧОУС (нім. Anschovis, з франц. anchois, від ісп. anchoa) – рід риб родини оселедцевих. Поширені в морях вздовж узбережжя Європи від Північного до Середземного моря. Об’єкт промислу. Інша назва – хамса.

АНШЛАГ (нім. Anschlag) – об’ява в мистецькому закладі про те, що всі квитки на дану виставу, концерт продані.

АНШЛІФ (нім. Anschliff, букв. – загострювання) – препарат мінералу чи гірської породи з однією відшліфованою поверхнею, виготовлений для дослідження під мікроскопом у відбитому світлі.

АНШЛЮС (нім. Anschluβ, букв. – приєднання) – імперіалістична політика загарбання Австрії Німеччиною; проводилась німецьким імперіалізмом після 1-ї світової війни, особливо після встановлення в Німеччині в 1933 р. фашистської диктатури. Практично А. було здійснено в 1938 р. Незалежність Австрії відновлено в 1945 p., внаслідок розгрому гітлерівської Німеччини.

АНШПУГ (голл. handspaak) – 1) Шарнірно-важільний лом для пересування вручну окремих залізничних вагонів. 2) Важіль для підіймання або пересування вантажів на кораблі. 3) Дерев’яний кіл, що утримує палі в потрібному положенні при забиванні їх копром.

АОРИСТ (грец. αόριστος, букв. – неозначений) – дієслівна форма давніх індоєвропейських мов, що виражала минулу дію без вказівки на її тривалість.

АОРТА (грец. άορτή, від άείρω – підіймаю, подаю) – головна артерія, що виходить з серця.

АОРТИТ – запалення аорти.

АПАНАЖ (франц. apanage – наділ) – земельне володіння, що його надавали у Франції (до 1832 р.) та деяких інших європейських монархіях некоронованим членам королівської сім’ї.

АПАРАТ (від лат. apparatus – устаткування) – 1) Прилад, пристрій (напр., телефонний А.). 2) Сукупність органів, що виконують певну життєву функцію організму (напр., дихальний А.). 3) Сукупність установ, що обслуговують певну галузь управління, господарства (напр., державний А.); 4) Сукупність працівників установи (організації), її штат. 5) Примітки та інші допоміжні матеріали до наукової праці, збірки творів (А. книги). 6) Метод, спосіб дослідження (математичний А.).

АПАРАТУРА – сукупність апаратів (приладів), обладнання лабораторій, цехів.

АПАРЕЛЬ (від франц. appareil – пристрій) – 1) військ. Пологий спуск у крутостях; застосовується в окопах для гармат і танків та в укриттях для автомобілів; спеціальний пристрій для навантаження військової техніки на засоби переправи. 2) Похила платформа або пологий насип для навантаження самохідної техніки у рухомий залізничний состав. 3) Пристрій для проходу або проїзду до підвищених частин будівлі (див. Пандус).

АПАРТАМЕНТИ (від франц. appartement – квартира) – велике, розкішне приміщення.

АПАРТЕЇД, АПАРТХЕЙД (мовою африкаанс apartheid – роздільне проживання) – принцип расової сегрегації. В Південно-Африканській Республіці покладений в основу політики найжорстокішої расової дискримінації щодо африканських народів банту та інших етнічних груп неєвропейського та мішаного походження.

АПАСІОНАТО (італ. appassionato, букв. – пристрасний) – пристрасний, натхненний характер виконання музичного твору або його частини.

АПАТИТ (від грец. άπάτη – помилкова думка) – мінерал класу фосфатів, фосфорнокисла сіль кальцію, переважно блакитного, зеленого або фіолетового кольору. Сировина для виготовлення фосфатних добрив, а також фосфору та його сполук.

АПАТІЯ (від грец. άπάθεια – нечутливість) – 1) Одне з основних понять етики стоїцизму, що передбачає повне звільнення душі від пристрастей. 2) Хворобливий стан, який характеризується байдужим ставленням до навколишнього, зникненням зовнішніх проявів емоційних реакцій. 3) Переносно – цілковита байдужість.

АПАТРИДИ [від грец. άπατρις (άπάτριδος) – той, хто не має вітчизни] – особи, що не мають громадянства жодної держави. Інша назва – аполіди.

АПАШ (франц. apache) – 1) У Франції хуліган, бандит. 2) Чоловіча сорочка з відкритим коміром.

АПЕКС (від лат. apex – верхівка) – точка небесної сфери, в напрямі до якої рухається Сонячна система. Міститься в сузір’ї Геркулеса.

АПЕЛЮВАТИ (від лат. appello – звертаюсь) – 1) Оскаржувати яку-небудь постанову, подавати апеляцію. 2) Шукати підтримку у якогось авторитету.

АПЕЛЯЦІЯ (від лат. appellatio – звернення) – 1) Оскарження якої-небудь постанови до вищої інстанції, шо має право переглянути справу. 2) У буржуазному судочинстві одна з форм оскарження судових рішень до суду вищої інстанції (апеляційного). В СРСР А. не застосовується, а ocкарження здійснюється порядком касаціїї. 3) Звернення за підтримкою до якої-небудь авторитетної інстанції (організації, окремих осіб), до громадської думки.

АПЕЛЬ (від франц. appel – виклик, заклик) – 1) військ. заст. Кавалерійський сигнал, яким закликають до збору. 2) У фехтуванні – удар правою витягнутою ногою по землі, що означає початок удаваної атаки.

АПЕНДИКС (від лат. appendix – придаток) – 1) Червоподібний відросток сліпої кишки. 2) Рукавоподібний паросток, яким кінчається знизу дирижабль або аеростат.

АПЕНДИКУЛЯРІЇ (від лат. appendicula – додаток) – клас морських вільноплаваючих тварин підтипу покривників типу хордових.

АПЕНДИЦИТ [від лат. appendix (appendicis) – придаток] – запалення апендикса.

АПЕРКОТ (англ. upper-cut, від upper – верхній, найвищий і cut – удар) – у боксі – удар знизу в тулуб чи підборіддя.

АПЕРТИЗАЦІЯ – спосіб консервування м’яса й овочів, що полягає в тривалому нагріванні в киплячій воді в герметично закритих скляних посудинах після того, як звідти викачано повітря. Від прізвища винахідника Н. Аперта.

АПЕРТОМЕТР (від лат. apertus – відкритий і ...метр) – прилад для вимірювання числової апертури оптичної системи.

АПЕРТУРА (від лат. apertura – отвір) – 1) Отвір оптичної системи, визначуваний розмірами лінз або діафрагм. 2) Кутова А. – кут між крайніми променями пучка світла чи радіоактивного проміння, що входить у прилад. 3) Числова А. – добуток показника заломлення середовища на синус апертурного кута.

АПЕРТУРНА ПЕРФОКАРТАперфокарта, що має одну або кілька апертур, в які вклеюють діамікрокарти.

АПІЗАРТРОН (від лат. apis – бджола і грец. άρθρον – орган, член тіла) – лікарський препарат; болезаспокійливий і протизапальний засіб.

АПІКАЛЬНИЙ [від лат. apex (аріcis) – кінець] – 1) анат. Звернений угору, верхівковий. 2) А-ні приголосні – передньоязичні приголосні.

АПІЛАК (від лат. apis – бджола і lac – молоко) – біогенний лікарський препарат, який являє собою висушене маточне молоко бджіл. Застосовують при гіпотрофії і відсутності апетиту у маленьких дітей.

АПІС (грец. Άπις, з єгип. Хапі) – в Стародавньому Єгипті священний бик, якого шанували як земне втілення бога Пта.

АПЛАЗІЯ (від а... і грец. πλάσις – форма, утворення) – природжене недорозвинення органа (1) або повна його відсутність. Інша назва – агенезія.

АПЛАНАТ (від грец. άπλάνητος – нерухомий, прямий, той, що не відхиляється) – об’єктив, в якому виправлено сферичну і хроматичну аберації.

АПЛАНАТИЗМ (від грец. άπλάνητος – нерухомий) – відсутність сферичної і хроматичної аберації.

АПЛАЦЕНТАРНІ (від а... і плацента) – ссавці (клоачні та сумчасті), у яких при розвитку зародків не утворюється плацента.

АПЛІКАТА (лат. applicata, букв. – прилегла, суміжна) – назва одного з трьох чисел, що визначають положення точки у просторі відносно даної прямокутної системи координат.

АПЛІКАТОРИ РАДІОАКТИВНІ (від лат. аррlісо – прикладаю) – вироби, які містять радіоактивні ізотопи і використовуються у медичній практиці для лікування уражених шарів шкіри та слизових оболонок.

АПЛІКАТУРА (італ. applicatura, від лат. аррlісо – прикладаю) – порядок чергування й спосіб розташування пальців під час гри на музичних інструментах.

АПЛІКАЦІЯ (від лат. applicatio – прикладання) – орнамент або художнє зображення, виконані накладанням (нашиванням) на папір (тканину) різноколірних шматочків паперу чи матерії.

АПЛІКЕ (франц. applique, від лат. applicatus – прикладений) – 1) Накладне срібло. 2) Металеві вироби, вкриті тонким шаром срібла.

АПЛІТ (від грец. άπλόος – простий, одинарний) – магматична світлозабарвлена жильна порода, за мінералогічним складом подібна до глибинних порід, з якими вона пов’язана походженням (діоритовий А., сієнітовий А.). Використовують у керамічному виробництві.

АПЛОДИСМЕНТИ (франц. applaudissements) – оплески.

АПЛОМБ (франц. aplomb, букв. – рівновага, вертикаль) – 1) Надмірна, підкреслена самовпевненість у поведінці, розмові. 2) У танцях – стійкість, додержання вертикальної лінії (від голови до ніг).

АПНОЕ (від грец. άπνοος – бездиханний) – тимчасова затримка дихальних рухів, зумовлена гальмуванням дихальних центрів.

АПО... (грец. άπο...) – префікс, що означає віддалення, відокремлення, завершення, заперечення, припинення, перетворення.

АПОАСТР (від апо... і грец. άστρον – зірка) – найвіддаленіша від головної зірки точка орбіти зірки-супутника.

АПОГАМІЯ (від апо... і ...гамія)спосіб нестатевого розмноження деяких вищих рослин, при якому зародок розвивається без запліднення з будь-якої клітини гаметофіта або спорофіта.

АПОГЕЙ (від апо... і ...гей) – 1) Найвіддаленіша від Землі точка орбіти Місяця або штучного супутника Землі. 2) Переносно – найвищий ступінь розвитку, найбільше піднесення, розквіт.

АПОГРАФ (від грец. απόγραφον – копія) – 1) Копія оригіналу. 2) Прилад для копіювання рисунків.

АПОДИКТИЧНИЙ (від грец. αποδεικτικός – той, що доводить) – безумовний, достовірний, той, що базується на логічній необхідності; а-не судження – судження, в якому відображаються ознаки предмета, властиві йому за всіх умов.

АПОКАЛІПСИС (від грец. άποκάλυψις. – розкриття, одкровення) – релігійно-містичний твір християнської літератури (68 – 69 pp. н. е.), сповнений «пророцтв» про «кінець світу».

АПОКОПА (від грец. αποκοπή – відсікання) – 1) Відпадання одного або кількох звуків у кінці слова (напр., «мо» замість «може»). 2) Утворення нових слів шляхом скорочення.

АПОКРИННИЙ (від грец. άποκρίνω – відділяю, відокремлюю) – той, що відокремлює від себе; а-ні залози – залози, в яких при утворенні секрету2 відбувається часткове порушення цілісності клітин (молочні залози, потові залози).

АПОКРИФИ (від грец. απόκρυφος – таємничий, захований) – 1) Релігійні твори, які не визнавалися церквою канонічними й заборонялися.2) Твори сумнівної історичної вірогідності, часом писані як свідома містифікація. 3) Твори невідомого походження, безпідставно приписувані якомусь авторові.

АПОКРИФІЧНИЙ (від апокрифи)фальшивий, несправжній, невірогідний, малоймовірний.

АПОЛІДИ [від грец. άπολις (άπόλιδος) – той, хто не має вітчизни] – те саме, що й апатриди.

АПОЛІТИЗМ (від а... і грец. πολιτισμός – участь у державних чи громадських справах) – байдуже (справжньо чи уявно) ставлення до політики, ухиляння від участі в політичному житті. В капіталістичних країнах А. є наслідком відсталості деяких верств населення, а також розчарування політикою правлячих класів.

АПОЛЛОН (лат. Apollo, з грец.Απόλλων) – 1) В давньогрецькій і давньоримській міфології бог мудрості, покровитель мистецтв. Див. також Феб. 2) Переносно – красень. 3) астр. Одна з малих планет Сонячної системи. 4) Денний метелик родини парусникових.

АПОЛОГ (грец. άπόλογος – оповідка) – коротке повчальне оповідання в античній і стародавній східній літературі, в якому персоніфікувалися тварини й рослини.

АПОЛОГЕТ (грец. απολογητής, від άπολογέομαι – захищаю) – захисник тих чи інших учень, теорій, течій.

АПОЛОГІЯ (від грец. απολογία – захист, виправдання) – 1) Відвертий, беззастережний захист певних положень. 2) Промова або письмовий твір на захист певної особи або теорії.

АПОМІКСИС (від апо... і ...міксис) – 1) Різні способи нестатевого розмноження тварин і рослин – партеногенез, апогамія, апоспорія. 2) Утворення зародка у вищих рослин без запліднення й редукційного поділу.

АПОМОРФІН (від апо... і морфін) – лікарський препарат; блювотний та відхаркувальний засіб.

АПОНЕВРОЗ (грец. απονεΰρωσις) – сухожилок широких пластинчастих м’язів.

АПОПЛЕКСІЯ (грец. αποπληξία, від άποπλήσοω – вражаю, приголомшую) – тяжкий хворобливий стан, що настає внаслідок крововиливу в головний мозок.

АПОРІЯ (від грец. άπορία – непрохідність) – суперечність у міркуванні, яка здається непереборною. У формальній логіці – парадокс.

АПОРТ! (франц. apporte – принеси) – вигук, яким звертаються до дресированого собаки, вимагаючи щось принести.

АПОСЕЛЕНІЙ (від апо... і грец. σελήνη – Місяць) – точка орбіти супутника Місяця, найвіддаленіша від центра Місяця.

АПОСПОРІЯ (від am... і грец. σποράплід, сім’я, насіння) – спосіб розмноження деяких вищих рослин, який полягає у розвитку гаметофіта з вегетативних клітин спорофіта без спороутворення.

АПОСТЕРІОРІ (лат. a posteriori, букв. – з наступного) – залежно від досвіду. Знання А. – знання, набуте з досвіду, з практики.

АПОСТЕРІОРНИЙ – той, що грунтується на досвіді, набутий з досвіду.

АПОСТРОФ (грец. απόστροφος, букв. – відвернений, звернений на бік) – знак, яким в українській мові відокремлюють йотовані від губних та «р» (напр., м’яч, п’ять); в інших мовах ставиться замість пропущеної голосної (напр., Жанна д’Арк).

АПОСТРОФА (від грец. άποσροφή – звертання, зворот) – стилістична фігура: звертання до відсутньої особи як до присутньої, до мертвого як до живого, до предмета як до людини.

АПОТЕГМА – див. Апофегма.

АПОТЕЦІЙ (від грец. αποθήκη – комора) – відкрите плодове тіло деяких сумчастих грибів (аскоміцетів).

АПОФЕГМА, АПОТЕГМА (грец. απόφθεγμα – короткий вислів, влучне слово) – стисле дотепне висловлювання.

АПОФЕМА (від грец. άποτίθημι – відкладаю вбік) – 1) Перпендикуляр, опущений з центра будь-якого правильного многокутника на будь-яку з його сторін. 2) Висота будь-якої бічної грані правильної повної або зрізаної піраміди.

АПОФЕОЗ (від грец. άποθέωσις – обожнювання) – 1) Прославляння, звеличення особи, події, явища. 2) Заключна урочиста масова сцена вистави чи святкової концертної програми. 3) Урочисте завершення події.

АПОФЕРМЕНТ (від апо... і фермент) – колоїдальна, білкова частина ферменту, що зумовлює специфічність його дії.

АПОФІЗ (від грец. άηόφυσίζ – наріст, відросток) – І) анат. Кінцева частина трубчастих кісток; відросток, виступ кістка. 2) бот. Виріст прм основі коробочки деяких мохів; ромбічна площинка над потовщеним кінцем сім’яної луски соснової шищки. 3) геол. Жилоподібне відгалуження магматичного тіла в сусідні гірські породи.

АПОХРОМАТ (від апо... і грец. χρώμα – колір) – об’єктив, в якому виправлено хроматичну аберацію ще більше, ніж в ахроматі.

АПОЦЕНТР (від апо... і центр)точка орбіти небесного тіла, найвіддаленіша від центрального тіла. В окремих випадках А. називають апогеєм, афелієм, апоселенієм.

АППЕРЦЕПЦІЯ (від лат. ad – до і перцепція) – зумовленість сприйняття людиною тих чи інших предметів і явищ об’єктивного світу її попереднім досвідом та її психічним станом у момент сприйняття.

АППОЗИЦІЯ (від лат. appositio – додаток) – 1) Прикладка. 2) Ріст тканин організму або клітинної оболонки, зумовлений відкладанням нових шарів на раніше утворену поверхню.

АПРАКСІЯ (від грец. άπραξία – бездіяльність) – порушення здатності виконувати доцільні звичні дії і рухи, яке виникає внаслідок ураження певних ділянок кори головного мозку.

АПРЕСИН (від а... і лат. pressus – тиск) – лікарський препарат. Застосовують при різних формах гіпертонічної хвороби, в т. ч. і при злоякісній гіпертонії.

АПРЕТ (від франц. appret – обробка) – речовина, яку наносять на тканину (пряжу) при апретурі.

АПРЕТУРА (нім. Appretur, від франц. appreter – обробляти) – 1) Сукупність операцій над тканинами (пряжею) для надання їм потрібних властивостей. 2) Розчин для обробки шкіряних виробів.

АПРІОРІ (лат. a priori, букв. – з попереднього) – незалежно від досвіду. Переносно – без перевірки, наперед. Знання А. – знання нібито наявне в свідомості до досвіду й незалежно від нього.

АПРІОРНИЙ (від апріорі) – той, що не грунтується на досвіді, передує йому.

АПРОБАЦІЯ, АПРОБУВАННЯ (від лат. approbatio – схвалення, визнання) – 1) Затвердження, схвалення. 2) Метод оцінки посівів, породності худоби тощо на основі обстеження.

АПРОБУВАТИ (від лат. approbeo – погоджуюсь, утверджую) – схвалювати, стверджувати.

АПРОКСИМАЦІЯ (від лат. approximatio – зближення) – наближене зображення одних математичних об’єктів іншими, напр. кривих ліній – ламаними, ірраціональних чисел – раціональними.

АПРОПРІАЦІЯ (від лат. аррrорrіаtio – привласнення) – привласнення, заволодіння.

АПРОШІ (від франц. approche – підступ) – 1) військ. Змієподібні й зигзагоподібні земляні рови, що їх прокладали для прихованого наближення до стін фортеці перед її штурмом. 2) тех. Проміжки між літерами чи словами в друкарському наборі.

АПСИДА, АБСИДА [від грец. άψίς (άψΐδος)] – дуга, склепіння] – півкруглий або гранований у плані виступ будівлі, що здебільшого має власне перекриття.

АПСИДИ [від грец. άψίς (άψΐδος) – дуга] – найближча і найвіддаленіша точки орбіти одного світила відносно іншого центрального (напр., Землі відносно Сонця – перигелій і афелій).

АПТЕРИГОТИ (від грец. απτερος – безкрилий) – нижчі первиннобезкрилі комахи. Поширені по всій земній кулі. Беруть участь у ґрунтоутворенні, деякі – хижаки.

АПТЕРІЇ (від грец. άπτερος – безперий) – позбавлені пір’я ділянки шкіри птахів.

АР (франц. are, від лат. area – площа) – одиниця площі, що дорівнює 100 м2.

АРА, АРАРА (з мови тупі-гуарані) – група довгохвостих папуг. Поширені в Центральній Америці.

АРАБЕСК (франц. arabesque, від італ. arabesco – арабський) – поза в класичному балеті.

АРАБЕСКИ (від італ. arabesco – арабський) – 1) Складний орнамент з геометричних і стилізованих рослинних візерунків, переважно з арабськими написами. 2) Невеликий музичний твір, примхливий і невимушений за характером.

АРАБІН – різновид рослинного клею, складова частина аравійської камеді (гуміарабіку). Від назви батьківщини А. – Аравії.

АРАГОНІТ – мінерал класу карбонатів, різновид карбонату кальцію, білого, світло-зеленого або світло-фіолетового кольору. Входить до складу перламутру черепашок більшості молюсків. Від назви області Арагон в Іспанії.

АРАЛІЯ – рід деревних, іноді кущових, рослин. Поширені в тропіках і субтропіках Північної півкулі. Багато видів культивують як декоративні.

АРАНЕОЛОГІЯ (від лат. aranea – павук і ...логія) – розділ арахнології, що вивчає павуків.

АРАНЖУВАННЯ (від франц. arranger – упорядковувати) – перекладення музичного твору для виконання його іншим складом інструментів (голосів), ніж було передбачено; полегшений виклад його для того самого інструменту.

АРАРА – див. Ара.

АРАТ (монг.) – трудящий скотар у Монголії.

АРАУКАРІЯ – рід хвойних деревних рослин. Поширені у Південній Америці й Австралії. Дають цінну деревину; насіння більшості видів їстівне. В СРСР деякі види вирощують як декоративні. Від назви чилійської провінції Арауко.

АРАХІС (грец. άραχος) – рід трав’янистих рослин родини бобових. Походить з Південної Америки. Вирощують у субтропічних і тропічних країнах. Насіння використовують у їжу, переробляють на олію. Інша назва – земляний горіх.

АРАХНІДИ (від грец. αράχνη – павук) – павукоподібні тварини.

АРАХНОЇДИТ (від грец. άραχνος – павутина і ...оїд) – запалення павутинної оболонки головного або спинного мозку.

АРАХНОЛОГІЯ (від грец. αράχνη – павук і ...логія) – розділ зоології, що вивчає павукоподібних та меростомат.

АРБАЛЕТ (франц. arbalete, від лат. arcus – лук і ballista – метальне знаряддя) – метальна ручна зброя (поєднання лука й ложа з прикладом та спусковим механізмом), поширена в західноєвропейських країнах за середньовіччя. Вийшов з ужитку після винаходу вогнепальної зброї.

АРБІТР (франц. arbitre, від лат. arbiter – посередник) – 1) Посередник, що його обирають сторони за взаємною згодою або в передбаченому законом порядку з метою розв’язання спору. 2) Службова особа, що розв’язує майнові спори між підприємствами, установами й організаціями. 3) Член арбітражу. 4) Суддя в спортивному змаганні.

АРБІТРАЖ (франц. arbitrage) – 1) Спосіб розв’язання спору, коли сторони звертаються не в судові органи, а до окремих осіб – арбітрів, обраних за взаємною згодою або в передбаченому законом порядку. 2) В СРСР орган для розв’язання майнових спорів між підприємствами, установами й організаціями. 3) А. міжнародний – органи, передбачені рядом міжнародних правових актів і Статутом ООН для мирного розв’язання міжнародних спорів. 4) Купівля іноземної валюти чи інших цінностей на одному офіційному валютному ринку і продаж на іншому валютному ринку, щоб дістати прибуток на різниці в курсах валют або цінностей.

АРБОЛІТ (від лат. arbor – дерево і ...літ) – будівельний матеріал, різновид легкого бетону, що являє собою суміш цементу, органічних заповнювачів (відходів деревообробки) й води.

АРБОРЕТУМ (лат. arboretum – чагарник, гай, від arbor – дерево) – те саме, що й дендрарій.

АРБОРИЦИДИ (від лат. arbor – дерево і ...циди) – речовини, що їх застосовують для боротьби з деревно-чагарниковою рослинністю.

АРБУТИН (від лат. arbutus – суничне дерево) – глікозид, при розщепленні якого утворюються глюкоза і гідрохінон. Міститься в листках мучниці. Застосовують у медицині.

АРГАЛ (монг.) – сухий кізяк. Використовують як паливо в безлісних місцевостях Азії.

АРГАЛІ (монг.) – те саме, що й архар.

АРГАМАК (тюрк. – арабський кінь) – назва породистих коней у східних країнах.

АРГЕНТИТ (від лат. argentum – срібло) – мінерал класу сульфідів, свинцево-сірого кольору. Срібна руда.

АРГЕНТОМЕТРІЯ (від лат. argentum – срібло і ...метрія) – метод кількісного аналізу, при якому основним реагентом є титрований (див. Титр) розчин азотнокислого срібла.

АРГІЛІТИ (від грец. άργιλος – глина і ...літ) – група твердих глинистих порід, що утворюються внаслідок ущільнення та цементації глини; не розмокають у воді.

АРГІНІН (від грец. αργινοεις – сліпучо-білий) – діаміномонокарбонова амінокислота. Входить до складу білків тварин і рослин. В організмі тварин бере участь у синтезі сечовини.

АРГІРОГРАФІЯ (від грец. άργυρος – срібло і ...графія) – виготовлення штрихових негативів без застосування фотоапарата.

АРГО (від франц. argot – жаргон) – 1) Мова якоїсь вузької соціальної чи професійної групи, не зовсім зрозуміла для сторонніх. 2) Паризьке А. – паризьке просторіччя.

АРГОН (від грец. αργός – бездіяльний) – хімічний елемент, символ Аr, ат. н. 18; газ без кольору, запаху, смаку, є інертним газом. Застосовують для наповнювання ламп розжарення, газорозрядних трубок, тиратронів.

АРГОНАВТИ [грец. Άργοναύται, від ’Αργώ – «Швидка» (назва корабля) і ναύτης – мореплавець] – 1) У давньогрецькій міфології герої, які на чолі з Ясоном плавали нібито в Колхіду на кораблі «Арго» по золоте руно. 2) Переносно – відважні мореплавці, шукачі пригод на морі.

АРГОТИЗМИ (франц. argotismes) – слова й звороти з арго, вживані в літературі, переважно в мові персонажів.

АРГУМЕНТ (лат. argumentum, від arguo – показую, виявляю) – 1) Підстава, доказ, які наводяться для обгрунтування, підтвердження чого-небудь. 2) матем. А. функції – незалежна змінна величина.

АРГУМЕНТАЦІЯ (лат. argumentatio) – наведення аргументів на користь чого-небудь.

АРГУС (грец. Άργός) – 1) У давньогрецькій міфології стоокий велетень. 2) Переносно – пильний і суворий наглядач. 3) біол. Назва двох родів птахів родини фазанових. Поширені переважно в Південно-Східній Азії.

АРДОМЕТР (від лат. ardor – жар і ...метр) – прилад, за допомогою якого вимірюють високі температури.

АРЕАЛ (від лат. area – площа, простір) – зона поширення видів тварин, рослин, корисних копалин, мов, діалектів тощо.

АРЕКА (малайське) – рід пальм. Поширені в тропіках Азії. Пальму катеху культивують заради насіння, яке містить алкалоїди. Використовують у медицині та ветеринарії.

АРЕНА (лат. arena, букв. – пісок) – 1) Майданчик, посиланий піском, у давньоримському амфітеатрі, де відбувалися бої гладіаторів. 2) Майданчик всередині цирку для виступу артистів. 3) А. життя – сукупність усіх місць на Землі, де є умови для існування живих організмів (див. Біосфера). 4) Переносно – поле діяльності.

АРЕНОТОКІЯ (від грец. αρρην – чоловічий і τόκος – потомство) – різновид партеногенезу, коли в потомстві з’являються лише самці. Див. також Телітокія.

АРЕОГРАФІЯ (від грец. Άρης – Марс і ...графія) – розділ планетної астрономії, що вивчає й описує деталі, які видно на поверхні Марса1 (2).

АРЕОЛА (від лат. areola – невелика площа) – червонувате кільце навколо грудного соска, язви тощо.

АРЕОМЕТР (від грец. αραιός – рідкий і ...метр) – прилад для вимірювання густини рідин. Серед А. розрізняють лактометри, спиртометри тощо.

АРЕОПАГ (грец. Άρειος πάγος, букв. – пагорб Ареса) – найвищий орган судової і деякий час політичної влади у Стародавніх Афінах.

АРЕС (грец. Άρης) – у давньогрецькій міфології бог війни.

АРЕТИР (від франц. arreter – зупиняти) – пристрій у різних приладах для вивільнення від навантаження рухомих частин механізму, коли прилад не працює.

АРЕФЛЕКСІЯ (від а... і рефлекс) – відсутність рефлексів.

АР’ЄРГАРД (франц. arriere-garde, від arriere – ззаду і garde – охорона, букв. – тилова охорона) – 1) військ. Частина війська, яка під час пересування йде позаду головних сил, щоб охороняти їх на марші. 2) Переносно – бути в ар’єргарді – відставати.

АР’ЄРСЦЕНА (від франц. arriere – ззаду і сцена) – задня частина сцени.

АРИК (тюрк.) – назва каналу зрошувальної сітки в Середній Азіїі Закавказзі.

АРИЛУВАННЯ (від лат. arilli – ароматичні радикали) – заміщенняатома водню органічної сполуки наароматичний радикал (4). Див. Ароматичні вуглеводні.

АРИЛУС (від лат. arillus – мантія) – м’ясистий виріст, що оточує насінину,не зростаючись з нею. Сприяє поширенню насіння птахами. Інша назва – принасінник.

АРИСТОГЕНЕЗ (від грец. άριστος – найкращий і ...генез) – ідеалістична антидарвіністська еволюційна теорія, за якою нові пристосовні ознаки організму виникають в результаті внутрішніх змін спадкової речовини. Є різновидністю неоламаркізму.

АРИСТОКРАТІЯ (грец. αριστοκρατία, букв. – влада найкращих, найзнатніших) – 1) Форма правління, за якої державна влада належить привілейованій знатній меншості. Аристократичними республіками були в давнину Спарта, Рим, Карфаген; в середньовічній Європі – Венеція, Псковська і Новгородська феодальні республіки. 2) В антагоністичному класовому суспільстві – вищий прошарок привілейованого стану, знать. 3) Переносно – в капіталістичних країнах привілейована верхівка якогось класу або соціальної групи.

АРИТМІЯ (від грец. αρρυθμία – неузгодженість) – порушення нормального ритму діяльності серця.

АРИФМЕТИЗАЦІЯ – сукупність методів, які дозволяють математичні судження про об’єкти довільної структури відтворити в межах елементарної арифметики.

АРИФМЕТИКА (грец. αριθμητική, від αριθμός – число) – частина математики, в якій розглядаються найпростіші властивості чисел та дії над ними.

АРИФМОГРАФ (від грец. αριθμός – число і ...граф) – прилад для механічного виконання арифметичних дій, в якому оброблювані числа й результати автоматично записуються на спеціальну стрічку.

АРИФМОМЕТР (від грец. αριθμός